ART NOW: Олександр Ройтбурд. Про «Копії для підміни» та діяльність ОХМ

10 жовтня в Національному музеї декоративного мистецтва в Києві відкрилася виставка художника Олександра Ройтбурда "Копії для підміни". До експозиції увійшли його роботи супрематичні копії реальних картин, що належать фонду Одеського художнього музею, який художник очолив в березні 2018 року. У цьому проекті Ройтбурд іронізує над звинуваченнями чиновників і депутатів партії "Опозиційний блок", які були проти його призначення і стверджували, що він в першу чергу розграбує безцінну колекцію, а оригінали замінить підробками. Про ідею нового проекту, проблеми та перспективи ОХМ Олександр Ройтбурд розповів Art Ukraine.


Яким чином ваш новий проект «Копії для підміни» пов'язаний з вашою діяльністю на посаді директора ОХМ?

Почалося все з того, що мої опоненти з "Оппоблока" стали мені пред'являти звинувачення в тому, що я планую замінити всі картини в Одеському музеї підробками, а оригінали картин продати. Я вирішив, що саме так варто вчинити, і почав малювати підробки.

 

Чому ви рішуче налаштовані проти того, щоб ваші копії та оригінали картин виставлялися паралельно?

Як художнику мені б точно цього хотілося, але як директор музею я не можу допустити, щоб картини такого аморального художника, як Олександр Ройтбурд, висіли поруч з полотнами справжніх майстрів.

Олександр Ройтбурд "Пастушок" (Василь Перов)

 

Наразі в професійному середовищі спостерігається інтерес до проблеми взаємодії сучасного мистецтва з простором музею. Разом з тим, досі немає комплексного дослідження нового музею як феномену культури. Чому, на ваш погляд?

Річ у тім, що у нас досі немає зони експерименту. Звісно, ми робимо численні спроби вдихнути життя у традиційний музей, навіть тією ж радикальною зміною експозиції. Наразі все, що нам вдається – зміщувати акценти, і це сприймається як сенсація замість того, аби стати новою музейною реальністю.

 

Існують дві концепції, які роз’яснюють роль музею: «музей-храм», що затвердився ще під впливом Романтизму, і «музей-хаб», що протистоїть першому постмодерністським розумінням мистецтва. На вашу думку, за якою концепцією майбутнє?

Храм у європейському місті був хабом, основним місцем зустрічей містян, простором публічних подій. Інша справа, що храм – це простір зі своїми функціями, одна з яких – сакральна, але я не бачу протиріч між «музеєм-храмом» і «музеєм-хабом». Ми повинні зрозуміти, що пієтету заслуговує і старе, і нове мистецтво. Звісно, я не закликаю однаково ставитисядо ікони XV століття та інсталяції, зробленої у наші дні, адже вони вимагають різного прочитання, але музею потрібно працювати над тим, щоб воно стало хоча б можливим.

Олександр Ройтбурд "Лісовий сторож" (Василь Максимов)

 

Яку роль відіграє експозиція сучасного мистецтва, розгорнута в просторі художнього музею?

Ви знаєте, наразі ми не взмозі не тільки її розгорнути, а й навіть окремо зібрати. Щоб створити якісну експозицію сучасних творів,  необхідно розширити площу музею, збудувавши додатковий корпус. Постають наступні запитання:  у який бік відбувається еволюція арту і яким чином це показати, яким має бути приміщення, щоб продемонструвати роль, яка цьому мистецтву буде відведена, і безліч інших.

 

Що потрібно, аби ця експозиція з'явилася? Я знаю, що багато художників готові подарувати свої роботи музею, якщо для творів облаштують окрему залу.

Так, художники готові дарувати, адже системної державної закупки немає, але необхідне сховище з особливими умовами для зберігання сучасного мистецтва.

 

Олександр Ройтбурд "Рибак" (Василь Верещагін)

 

Чи продовжується наразі формування основної колекції ОХМ? Чи робить музей якісь придбання на спонсорські кошти, скажімо?

Звичайно, але зараз в ряді наших турбот, очевидно, найосновнішими придбаннями повинні стати будівельні матеріали для ремонту. Ми хочемо відремонтувати виставкові зали, аби вони відповідали сучасним нормам. Насправді ситуація критична: для існуючих творів не створені потрібні умови зберігання: клімат, вологість і навіть світло! У нас повністю забита вентиляція, стіни, які через шари шпаклівки реагують на фарбу по-різному, не кажучи вже про стелі та підлогу. На тлі цих незліченних господарських запитань мій колекціонерський пафос трішки відступає, хоча я добре розумію, що музею потрібне нове зібрання, тому і продовжую вести переговори, аби змінити ситуацію на краще.

 

Якщо буде сформована нова колекція, вона буде репрезентована лінійно чи демонструватиме мистецтво поза будь-якою хронологією?

Ми намагаємося не фетишизувати хронологію. Ми плануємо відмовитисявід її жорсткого, створюючи тематичні лакуни у традиційній експозиції, такі собі точки спотикання, які розмикали б часові межі. 

Олександр Ройтбурд "Щоє істина?" (Микола Ге)

 

Могли б окреслити стратегію роботи музею на найближчі 2 роки?

Знаєте, у нас стільки планів в залежності від того, що і від кого ми отримаємо. Зробити музей нового зразка, де б мистецтво зовсім інакше прочитувалося, – це справа надскладна. Перш за все, ми чекаємо державної підтримки: надто багато залежить від органів місцевого управління, Міністерства Культури України та регулярної спонсорської підтримки.

 

Виставка «Terrible Kissers»,  що у червні 2018 представляла графіті, створені безпосередньо на стінах виставкового залу ОХМ, показала те, наскільки різноманітно можуть бути артикульовані процеси сучасного арту в просторі традиційного музею. Як експеримент сприйняла громадськість?

 Зважаючи на те, про яку громадськість йдеться. Звичайно, частина глядачів, що зазвичай ходила на Шишкіна, на виставку стріт-арту просто не прийшла. Проте значна частина тих, кому нецікавий Шишкін, проект сприйняла із захватом, як ковток свіжого повітря. Я вважаю, що музей повинен звертатися до різних цільових аудиторій:  до консервативної, просунутої, до хіпстерів і пенсіонерів, підтримуючи сталий інтерес кожної вікової групи.

 

Як гадаєте, чому за період вашої роботи на посаді директора інтерес до ОХМ невпинно росте?

Все просто. До музею прийшла не жорстка ідеологія, на підставі якої рекламується простір, а з’явилося живе сумлінне ставлення до всього, що є у його стінах: від старовинної ікони до стріт-арту.

 

Чи не вважаєте ви проблемою те, що наразі художник перетворюється на рупор громадської думки і його творчість поступово трансформується в акціонізм, нехай навіть замаскований під мистецтво?

Така проблема існує останні 150-200 років, а то і більше. І тим не менше, весь цей час створюється мистецтво, у тому числі і вічне. Наявність найрадикальніших гасел не завадило, наприклад, російським футуристам, створити соціокультурне явище, яке сьогодні пережило ті гасла, які його супроводжували. Якщо відповісти на питання, чи було мистецтво політичним раніше, то, звісно, що так. І таке обов’язково буде надалі, але є речі, які відпадуть, немов хвіст у ящірки, а є й ті, що залишаться, пройшовши крізь віки.

Олександр Ройтбурд "Хмаринка" (Архип Куїнджі)

 

Тобто відсутність якісної техніки не є фатальною для сучасного українського мистецтва?

Я бачив за своє життя дуже багато талановитих художників, які були бездоганними в техніці. Були й ті, техніка яких не була сильною стороною,але в їхніх творах мистецтва. Розумієте, безліч авторів, що мали п’ятірки в академіях, створюють роботи без натяку на індивідуальну позицію. Так, всі вони мають право на існування. Ми взагалі живемо в час, коли немає єдиного критерію, що вважати справжнім мистецтвом, а що його імітацією.

        

Яка, на ваш погляд, основна проблема сучасного українського мистецтва? Чого йому остаточно потрібно позбутися?

Мені б не хотілося ставити діагнози. Звісно, українське мистецтво має ряд проблем, як і кожен окремий художник. В цілому, ми маємо позбутися провінційності і залишків пострадянського офіціозу,  інтегруватися у світовий культурний контекст, іпри тому не втратити комунікації з українським глядачем.


Про авторку:   

Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.