ART NOW: Олексій Сай. Про безжальну естетику

За ініціативи арт-дилера Ігоря Абрамовича, ART UKRAINЕ продовжує цикл бесід з відомими українськими художниками ART NOW. В серії інтерв’ю митці розповідають подробиці нових проектів, міркують про соціально-політичний та культурний контексти сьогодні, проблеми вітчизняної  арт-системи та перспективи її розвитку.

 

Художник  Олексій Сай – один з небагатьох авторів сучасності, якому вдалося віднайти власне унікальне формально-пластичне рішення. Відомим у Contemporary Art  Сая зробила програма побудови таблиць «Excel». В ній митець створював унікальний за архітектонікою живопис, роздруковуючи його на папері в єдиному екземплярі. Роботам Сая властиві: логіка, принцип оптичного змішування і безжальна естетика яскравої форми, що умисно підкреслює стереотипізованість мислення окремих соціальних груп. Про конфлікт між комп’ютерним та традиційним мистецтвом, феномен корпоративної культури і особливості продажів далі у бесіді з Роксаною Рублевською.

 

Ви стали основоположником нового напряму у мистецтві, що має назву EXCEL-ART. Завдяки чому він виник? 

  

Не певен, що це є напрям, скоріш за все – масштабна багаторічна серія з особливим візуальним маркером. На той час мені видалося цікавим зробити щось для глядача, відірваного від реальності, замкненого у своєму ізольованому світі корпоративної культури. В основному, під культурою розуміють людську діяльність в найрізноманітніших її проявах, включаючи всі форми і способи нашого самовираження, пізнання, накопичення соціумом навичок і цінностей, а офісна культура є її шаржованою зменшеною копією. Вона також має свій набір матеріальних здобутків, ключових образів і типів поведінки. Думаю, антропологи вже досліджують її представників (сміється). Мені ж було важливо зруйнувати магію живопису як чогось загадкового, вбудувавши його в зрозумілі цій соціальній  групі квадратики EXCEL. Говорити на тій мові, яка б була простою для сприйняття. На мій погляд, пластична та ідейна складові твору повинні змагатися між собою, аби згодом гармонічно поєднуватися.

 

Олексій Сай. Із серії Excel Art

  

Резонує з основним лейтмотивом романів Пелевіна, його критикою масової культури та офісного рабства.  

  

Я й сам деякий час працював в офісі рекламної агенції, тому добре розумію природу таких ділових стосунків. Звісно, в 90-х вони були пристрасно-новими. Робочі взаємини будувалися за принципом наслідування переглянутих американських фільмів, що робило їх дуже карикатурними. Сьогодні все змінюється, стосунки стають більш сталими і виразними. Тепер люди нарешті зрозуміли, що є частиною їх емоційної сторони життя, а що продиктовано необхідністю. Мені зовсім не хотілося вставати на революційний шлях критики. Тут немає жодного засудження офісної культури, є її аналізування у художній спосіб. 

  

Проте ви говорите, що корпоративна система як спосіб управління соціальними потужностями давно застаріла. Чи не так? 

  

Я вважаю, що вона взагалі померла. Завжди цікаво спостерігати за побудовою будь-якої системи і її крахом. Життя – циклічне. Нікому не потрібна основна частина, важливий лише зачин і кінцівка. Всі розглядають, наприклад,  виникнення Римської імперії і Цезаря, що символізував її захід. Нас хвилюють лише найбільш турбулентні моменти в історії і культурі, тільки так ми бачимо картину повністю і здатні робити висновки. 

 

Олексій Сай. Фрагмент експозиції Mould в  Ludwig Muzeum, 2018

 

У попередніх бесідах ви сказали, що сучасна пересічна людина далека від візуальної культури, але в той самий час почали створювати цілком доступне мистецтво, промовляючи до пересічного глядача на зрозумілій мові. Чи не вважаєте ви це занадто великим компромісом, Олексію, як для озвученої позиції? 

  

Я часто замислююся над цим, тому ніколи не дозволяю собі робити те, що буде повністю зрозумілим і очікуваним. Очевидним є те, що працювати за лекалом не хочеться, тому я відчуваю себе в безпеці. До речі, в мене немає особливих відносин із арт-ринком або ж вони суто випадкові.

 

 

Проте ваші роботи непогано продаються, особливо іноземним колекціонерам…

 

Епізодично. Я не намагаюся вибудовувати стратегію продажів, тому на мене не впливає жодний смак, окрім власного. Словом, тримаю ситуацію під контролем, проте не хочу звертатися до вузького елітарного кола обраних, відносячи  всіх інших до плебеїв. Мені здається неправильним замикатися на політичній прокламації чи занадто складних контекстах, що потребують дисертаційних розшифровок, немов нас із глядачами розділяють століття. Отже, моє мистецтво не орієнтується на споживача, але й не намагається сховатися за складними змістами.

 

Олексій Сай. Із серії Bombed, 2016

 

Чи вважаєте ви своє мистецтво комп’ютерним?

 

Ні, для мене комп’ютер – це такий же інструмент, як і болгарка. Тому моє мистецтво цілком матеріальне і, до речі, навіть не тиражне, якщо ми про живопис.

 

До речі, яким є ваше ставлення до тиражного мистецтва?

 

На Заході тиражність мистецтва не викликає жодного здивування, проте у нас до цього відносяться як до чогось несерйозного, відносячи твір до площини декоративного. Щодо роботи в EXCEL, то вона і досі викликає в мене роздратування, але я умисно працюю з незручними техніками і матеріалами. Це тримає в тонусі і позбавляє можливості створити художній твір у надлегкий спосіб.

 

Олекcій Сай. Із серії Excel Art

 

Чи вбачаєте ви певний конфлікт між комп’ютерним і традиційним мистецтвом?

 

Я зробив щось захоплююче за допомогою комп’ютерної технології, хтось – користуючись фарбами і пензлем. Великої різниці між цим немає. Мені здається, що скоро віднайдуть ще більш прогресивну технологію, коли мистецтво транслюватимуть прямо на твої рецептори без жодних матеріальних втілень.

 

Ваші інтереси на Заході лобіює Ігор Абрамович. Якого характеру ця співпраця?

              

Він доволі часто купував мої роботи, а потім представляв їх на західних виставках та ярмарках. З ним завжди приємно мати справу, але ніякого контракту ми не укладали.  

 

В червні ви плануєте презентувати персональний виставковий проект «Новий пейзаж».

 

Так, але це доповнена серія старих робіт, що являють собою карти, зроблені на інших роботах, які я умисно спилював болгаркою.

 

Ви також вважаєте, що сучасне актуальне мистецтво не може бути поза політикою?

 

Поза політикою можна бути, коли тобі 16, далі – це неможливо, особливо, коли йдеться про життя в Україні. Зовсім необов’язково займати чиюсь сторону, але міркувати на цю тему і частково ділитися своєю громадянською позицією – так.

 

Олексій Сай. Проект Empire of plenty, 2016

Олексій Сай. Проект Empire of plenty, 2016

 

Ви брали участь у груповій виставці, в проекті «Перманентна революція» в Будапешті, де були представлені твори кількох поколінь українських художників у контексті соціальних трансформацій. Які ваші враження від ініціативи організаторів та кураторів даної ініціативи?

 

Робота, що була представлена в рамках цього проекту називається «Пліснява». У загальний контекст вписаний портрет певного зрізу суспільства, що є генератором революційних процесів. Не протестуюче робітництво, не голодне селянство, а середній клас, який є рушійною силою змін і ладен на боротьбу заради кращого майбутнього. Приїхавши до Музею Людвіга, здалося, що виставка перенасичена і дещо перебільшена, проте потім я зрозумів, що не можу позбутися відчуття знайомства з нашим мистецтвом, невіддільності від нього. Експозиція була побудована не за вдалим зовнішнім поєднанням, а за принципом змістового вузла. Коли ти досконало знаєш вітчизняне мистецтво, воно вже не може тебе шокувати, адже ти всередині локального світу. Було б доцільно взяти інтерв’ю в угорського глядача, щоб зрозуміти, чи спрацював проект і як саме.

 

Олексій Сай. Із серії Still Smiling, 2015

 

Наскільки важливою для вас у мистецтві є естетична складова?

 

Краса повинна бути присутня, але в нас занадто багато пуританства щодо цього. З одного боку я ніколи не ставив за мету створити роботу, що буде виключно прикрашати, але й виключити естетичну складову не можу. Отже, дозволити зробити собі щось відверто потворне не виходить, але з пересторогою ставлюся до усілякого лицемірства та тоталітарної однозначності.

 

 

Про авторку: 

Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.