ART NOW: Сергій Якименко. Про оптимістичне мистецтво та семіотичну систему коміксу

За ініціативи арт-дилера Ігоря Абрамовича, ART UKRAINЕ продовжує цикл бесід з відомими українськими художниками ART NOW. У серії інтерв’ю митці розповідають подробиці нових проектів, міркують про соціально-політичний та культурний контексти сьогодні, проблеми вітчизняної арт-системи та перспективи її розвитку.

 

Харківський художник Сергій Якименко – один з небагатьох українських авторів, який працює в жанрі коміксу, вдаючись до дослідження знакових елементів поп-культури. Про цілісність як вищу форму краси та семіотичну систему коміксу далі у ART UKRAINE.


Наразі у столичному просторі Головної пошти країни «Укрпошта Арт Хаб» проходить персональна виставка ваших творів. Що є головною ідеєю  представлених робіт?


Основою є показ процесу інтеграції людських емоцій у заломленні позірним хаосом самого зображення, у якому насправді прихована гармонія цілого. Саме вона конкретизує принцип єдності протилежностей, характеризуючи цілісність як вищу форму краси.

 

Виставка Сергія Якименка в «Укрпошта Арт Хаб», фото: Олена Сапонова

 

За сюжетним спрямуванням ці роботи – про специфіку міжособистісних стосунків. Чи не запитують вас, чому сьогодні, коли країна перебуває у стані соціальної та політичної турбулентності, ви продукуєте мистецтво легке і невимушене?


На кожну дію знаходиться своя протидія. На тиск соціально-політичного мистецтва я відповідаю продукуванням свого: доступного для сприйняття, оптимістичного і видовищного.

 

Ви зазначали, що з усіх засобів художньої виразності найважливішу роль відіграє композиція. Чому?


Майстерне розташування образотворчих елементів на картині дозволяє з найбільшою повнотою висловити мій задум. Мене надихають обкладинки сучасних коміксів, які являють собою перетлумачені символічні образи поп-культури.

 

Виставка Сергія Якименка в «Укрпошта Арт Хаб», фото: Олена Сапонова

 

Ваші роботи часто порівнюють з творами американського художника Роя Ліхтенштейна, хоча, на мій погляд, спільною є виключно стилістика коміксу. Ви не запозичуєте його чорні плями, крапкову технологію промислового друку та не вдаєтеся до критики суспільства споживання…


На жаль, недостатня освіченість – величезна проблема вітчизняного глядача. Коли людина бачить стилізовану під комікс роботу, вона повинна розуміти, що світ не обмежується Ліхтенштейном. Просто ми обидва у захваті від післявоєнних американських коміксів і це єдине, на мій погляд, що об'єднує наші художні практики.  

 

Виставка Сергія Якименка в «Укрпошта Арт Хаб», фото: Олена Сапонова


Маркер нашої епохи – яскравий візуальний образ. Чи не здається вам, що, одного разу використавши малюнок як відправну точку для формування письма, людство знову повертається до тої цивілізації, якій достатньо знакового образу з конкретним коротким посланням. Як ви можете пояснити своє бажання працювати з коміксом як з готовою семіотичною системою?


Просто ми живемо у епоху, коли інформація, через її величезну кількість, прагне до максимальної очевидності і візуальної наочності. Моє осмислення коміксу характеризується постійним розширенням його можливостей, перманентним включенням нових образів, використанням його поза межами «гри»: у рекламі, книжковому оформленні, дизайні речей. Окрім того, комікс є одним з найпопулярніших жанрів масової культури, що, так чи інакше, все ж таки впливає на суспільну свідомість. Моє мистецтво тяжіє до простоти за формою і видовища за змістом, стаючи опонентом концептуальним зразкам, по-справжньому зрозумілим дуже вузькому колу поціновувачів.

 

Виставка Сергія Якименка в «Укрпошта Арт Хаб», фото: Олена Сапонова

 

Яким чином у ваших творах поєднуються елементи американського коміксу, що будується на схемі «свій-чужий», «супергерой-суперлиходій», та коміксу Азії, де герой дуже схожий на нас, така собі «людина з натовпу»?


Річ у тім, що комікс бере участь у поверненні нашій культурі деякої частини втраченого ігрового елемента людського буття, тому образ і може бути синтезованим, і  головним чином слугувати для реалізації естетичних та етичних функцій.

 

Отже, що лежить в основі вашого творчого методу?


Естетика колажу.

 

Ви закінчили факультет скульптури Харківського художнього училища. Коли всерйоз зайнялися живописом?


У 2001 році мені до рук потрапив журнал «Великі художники», такий собі збірник, який зрештою перетворився на масштабне видання. Я зацікавився обкладинкою, на ній вперше побачив твори дадаїстів. Згодом  почав експериментувати у жанрі колажу, а після номінації премії PinchukArtCentre 2015 – мене захопив живопис.  

 

Сергій Якименко, «Time is on my side», 2017

Сергій Якименко, «Ding Dong», 2017  

 

Окрім живопису, ви створюєте інсталяції. Розкажіть, будь ласка, про роботу «Соціальні відхилення», яку ви подавали на конкурс у PinchukArtCentre? На відміну від інших робіт, вона є менш оптимістичною і має досить чітку соціальну проблематику.


Ця інсталяція відображає соціальну структуру сучасного українського суспільства. Тут представлені такі негативні масові соціальні явища як: пияцтво, злочинність, бюрократизм, релігійний та ідейний фанатизм, тоталітаризм, що поступово ведуть до розмитості кордонів допустимого і розпаду суспільства через його деградацію. Приналежність до того чи іншого прошарку я розкриваю за допомогою додаткових атрибутів: буклети, газети, інформація та телефони у руках людей.

 

Сергій Якименко

Фото: Олена Сапонова

 

Чи порушуєте ви тему деміфологізації концептуального мистецтва?


Частково так. Я не надто добре знаюся на концептуальному мистецтві, але бачу тенденцію до надмірного бажання все ускладнювати, приховувати відсутність навичок за надто глибоким змістом, або ж концентруватися виключно на політичних дискусіях. На підсвідомому рівні мені хотілося це відштовхнути, дати людям можливість відволіктися і відчути себе, свої почуття та потреби.

 


Про авторку:  

Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.