ART NOW: Ігор Гусєв. Про фігуратив на межі абстракції та основні проблеми українського арту

За ініціативи арт-дилера Ігоря Абрамовича, ART UKRAINЕ продовжує цикл бесід із відомими українськими художниками ART NOW. У серії інтерв’ю митці розповідають подробиці нових проектів, міркують про соціально-політичний та культурний контекст сьогодні, проблеми вітчизняної арт-системи та перспективи її розвитку.  


Ігор Гусєв – український художник, поет, автор перформансів, фільмів, об'єктів та інсталяцій, учасник та організатор безлічі мистецьких акцій, лідер руху "Арт-рейдери", засновник андерґраундної галереї "Норма". Про проблему імітації художнього процесу, особливості співпраці з дилерами й фігуратив на межі абстракції  далі в ART UKRAINE.


В одному зі своїх минулих інтерв'ю ви сказали, що те, що наразі відбувається в країні є лише імітацією художнього процесу, що мистецтво України є вторинним. Чим це зумовлено, і як, на ваш погляд, проблема може бути вирішена?

На жаль, така ситуація зумовлена стагнацією одразу всіх сфер суспільної діяльності: політичної, економічної та культурної, а тому на миттєве вирішення проблеми розраховувати не варто. Відсутність регулярних меценатських проявів, суттєва нестача фондів і державних установ, що підтримували б арт-спільноту, упереджене ставлення до мистецтва як до замовлення, а не інструменту репрезентації країни закордоном. Усе це призводить до імітації діяльності, адже зусиль, що докладаються наразі, абсолютно недостатньо.

 

Фрагмент інсталяції "Бублик-парадигма"

 

Що ви маєте на увазі під поняттям «імітація»? Наслідування західних зразків?

Західному мистецтву понад п’ятдесят років, модернізму – більше ста. І весь цей час філософи, культурологи та мистецтвознавці займалися описом і розшифровуванням того, що створюють художники. В Україні саму наявність сучасного мистецтва й досі ставлять під сумнів. З освітніх художніх закладів випускники виходять з чітким переконанням, що інсталяція не може бути мистецтвом, а салонний живопис – навпаки.

 

Тобто один із коренів проблеми в недоліках вітчизняної освіти?

Так, у системі освіти присутня категорична відмова прийняти будь-яке нововведення. Інша проблема в песимістичному ставленні до мистецтва, немов до безнадійного хворого, мовляв, ми просто нездатні нічого зробити. Якщо в Європі який-небудь пересічний художник робить репліку до класика, це сприймається інакше, немов прорив мислення. Український арт власноруч загнав себе в глухий кут зневіри й не може звільнитися від власного ж упередження.

 

Відкладена розмова, 2017

 

Це може бути пов’язане з тим, що останнім часом навіть українське мистецтво комерціалізувалося: проекти здобувають гранти або ж існують домовленості з колекціонерами та інституціями про придбання. Художній твір тепер вважається різновидом товару, який потребує доказу якісності й актуальності.

Я дотримуюся менш оптимістичної думки. Арт-ринку тут немає й найближчим часом його поява, як на мене, не передбачається. Чому? У світі основний склад покупців арту – середній клас: інженери, лікарі, вчителі. У нас люди цих професій отримують в десятки разів менше, що унеможливлює процес придбання речей третьої необхідності. Отже, художник намагається сформувати висловлювання, яке сподобалося б його потенційному клієнту, а в Україні він нерідко є професійним рейдером чи біглим олігархом. Тобто людиною, далекою від розуміння філософських глибин. Щодо грантів – це також замовлення, немов у  колишніх художніх комбінатах. До речі, грантове мистецтво України достатньо високої якості, хоч фактично є відпрацюванням наданих коштів.

 

«Замовлення» означає наявність цензури?

Погоджуватися з цензурою чи ні – справа художника. У будь-якому випадку,  ми маємо визнати, що замовлення досі існує, інакше мистецтво доведеться продукувати для себе. Бігти від правди життя – певна форма інфантилізму та наївності. Навіть якщо є необхідність іти в сторону попиту, потрібно все одно залишатися собою.

 

В основі ваших робіт покладене фігуративне зображення, від якого тягнеться абстрактне продовження – лінії, глітч-ефекти. Це ваш спосіб виходу за межі реального з метою пошуку абсолютного?

Коли я починав робити свої перші твори, думав, що буду художником-реалістом, але на сьогодні дуже складно сказати, хто я і чи говорю те, чого до мене не сказали. Ці абстрактні продовження фігуративних композицій, якщо спростити, є показом перешкод, які заважають нам порозумітися.

 

Верхи ніколи не можуть, 2015

 

Що для вас найважливіше у вашій художній практиці?

Мені дуже подобається бути різним. Я ніколи не прагнув стати правильним художником! Випадковість, спонтанність і постійний пошук – ці речі є основними.

 

Експерименти в різних художніх площинах – це західна модель роботи?

Не зовсім. Там художник все ж таки залежить від галериста, і якщо той радить йому повернутися до колишнього стилю чи техніки, він прислухається через острах втратити комерційну привабливість.

 

Чи існує в Україні подібна залежність від дилера?

Складно сказати. Мені здається, що представникам арт-ринку непросто впливати на художників через неможливість гарантувати їм комерційний успіх. Я перестав працювати з українськими галереями, хоч час від часу погоджуюся на деякі проекти, і потім часто жалкую. В Україні існує парадокс – тут досі люблять живопис, а у світі він давно втратив перші позиції, хоча навіть видатні фігури світового мистецтва  іноді користуються цим медіа. Наскільки мені відомо, наші колеги закордоном значно частіше віддають перевагу фотографії, адже вона більш демократична, краще ідентифікується з висловлюванням через присутність документальних якостей і співзвучність з реальним життям.

 

Змова проти анексії, 2015

Із серії "Лицарі революції", 2014

 

Ви розпочали вашу співпрацю з іноземними галереями через те, що вам нецікаво працювати в полі українського ринку зі зрозумілих причин (відсутність фінансової стабільності і якісних експозиційних майданчиків). З якими інституціями працюєте наразі та чому?

Я працюю з австрійською галереєю «Karenina», з міланською  «Spazio-22» та з галереєю Марата Гельмана в Монтенегро. Чому? Мені важливий кругозір галериста, його співпраця з міжнародними інституціями, вміння формувати колекції, відкритість до пропозицій та виключна порядність.

 

Чи можете озвучити відсотки, які потрібно сплатити іноземному галеристу? Чи все ж таки все залежить від індивідуальних домовленостей?

Кожен працює за індивідуальним контрактом: ціни не такі високі в порівняні з Україною, але продажів значно більше, адже значно частіше купують уже згадувані мною представники середнього класу.

 

Чи вбачаєте ви проблему в надмірному використанні комп’ютерних технологій у мистецтві?

Якщо технології можуть суттєво зменшити муки творчості, це працює лише нам на користь.

 

В Україні сучасне мистецтво може бути поза політикою?

Легко, але я чомусь не можу навести вам конкретних прикладів (сміється).

 

"Ми брати, а ви?", 2015


Мені здається, що така політизованість громадського та мистецького життя навіть цікава владі, адже свобода у висловлюванні створює ілюзію контролю ситуації.

Влада завжди використовує все, що допомагає їй залишатися на плаву, у демократизованому суспільстві – це свобода слова, яка існує, але до неї мало хто прислухається.

 

Вам не здається, що мистецтво 21 століття візуалізує передчуття художника щодо девальвації значення людини в системі культури? Суб'єкт розчиняється у створюваному ним матеріальному світі технологій та можливостей…

Ця проблема справді наявна, а ідея замінити всіх робітників роботами найближчим часом призведе до того, що вироблений товар буде просто нікому продавати, адже люди можуть залишитися без засобів виживання. Вимивання людського з техногенного простору – безумовно є загрозою, проте зараз ніхто не надає цьому великого значення.

 

Із серії сувоїв "12 хвилин уваги, вкрадених у людства", 2012

 

Які проекти готуєте зараз до експонування?

Планую показати проект у Одеському художньому музеї, що відкриється 19 жовтня. Називається він «TRANSMUSEUM» і являє собою впровадження у постійну експозицію моїх робіт, які є переосмисленням існуючої експозиції й роздумами з приводу того, як розвивалася доля музеїв Одеси. Тобто частина експозиції з ОХМ була відправлена ​​в Музей східного й західного мистецтва, частина рам теж туди поїхала – ось я повертаю рами із запасників, створивши з них інсталяцію в музеї.

 

Як вам здається, чому держава самоусунулася з площини культурної політики у сфері українського мистецтва?

Люди, які обіймають керівні посади, дуже далекі від культурних процесів. Брак освіти, я вважаю, але це болюче питання. Мистецтво – не те місце, де можна добре «освоїти» бюджет (сміється).

 


Про авторку:   

Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.