16 та 17 травня музейні заклади Києва провели заходи до Міжнародного дня музеїв. ART UKRAINE пропонує критичний погляд на події в Національному художньому музеї України, Музеї Ханенків та в Київському національному музеї російського мистецтва від наших нових авторів Тетяни Лисун і Галини Глеби – студенток 3 курсу факультету теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

 

Програма святкувань Дня музеїв була запропонована Міжнародною радою музеїв  (МРМ або ICOM) у 1998 р. Через шість років до світової музейної спільноти приєдналася і Україна. Практика проведення подібних заходів покликана розширити сприйняття музеїв як обов’язкової складової розвитку сучасного суспільства і позбутися образу музею як склепу культури. Європейська практика святкування музейних днів та ночей є цілісною і продуманою програмою в межах не тільки одного музею, але і цілого міста, яке в цей день існує для і заради відвідувачів: транспорт працює довше, вводяться додаткові тематичні маршрути та інше.

 

Музей Варвари та Богдана Ханенків

 

Для України проведення святкової ночі ще не стало загальноприйнятою тенденцїєю, проте денні програми можуть потішити своєю різноманітністю вибагливих відвідувачів. Ми обрали три найулюбленіші музеї киян: Національний художній музей України, Музей Варвари та Богдана Ханенків і Київський національний музей російського мистецтва.

 

Загальна тема до цьогорічних святкувань була запропонована МРМ  і звучала як  «Музей сталого суспільства». Відштовхуючись від цієї тези, музейники і готували свою програму.  Одні підійшли  до завдання з креативом, інші вирішили не влаштовувати «балагану», обмежившись лекторськими читаннями. Наскрізною темою стала теза  «Україна – це Європа», і саме через цю призму музейники вишукували ідентичність українського та загальноєвропейського мистецтв в контексті власних колекції.

 

Музей Ханенків, який останні декілька років веде активну просвітницьку діяльність, і в цей день не залишився осторонь святкувань. Насичену програму на честь свята було опубліковано  за тиждень до анонсованих подій у соціальній мережі Facebook, і вона, безперечно, зацікавила багатьох поціновувачів мистецтва. Відвідувачі мали нагоду спробувати себе в інтелектуальному квесті, взяти участь у карнавал-презентації та виставці ілюзіоніста або ж насолодитися майстер – класом з геральдики з Павлом Савчуком та історичними танцями з Олександрою Ісайковою.  Наукові працівники, як і було обіцяно, демонстрували розкішні костюми минулих епох. Ольга  Куровець  –  провідний науковий співробітних відділу європейського декоративно-прикладного мистецтва, цього дня була в образі французької придворної дами 18 століття стилю рококо.

 

 

 

«Основна тема Дня Музеїв звучить досить розмито. Тому ми визначили для себе, що музей – це місце, яке нас об’єднує, де відбуваються зустрічі та комунікації. І нашою особистою ханенківською темою є «Музей як місце зустрічі». Всі заходи, які сьогодні у нас проводяться мали стати причиною зустрітися, поспілкуватися та повчитися. Таким чином музей оживає і перестає бути просто стінами з розвішаними на них картинами», – поділилася з нами Ольга.

 

Співробітники музею залюбки спілкувались з відвідувачами, відповідаючи на різноманітні запитання та й просто говорили про мистецтво в неформальній атмосфері.

 

 

Велику увагу привернула вистава французького ілюзіоніста Самюеля Жіананжелі, біля якого юрбилися десятки глядачів. Усміхнений француз постійно залучав оточуючих до дійства, спілкуючись з ними українською з вельми приваблививим та екзотичним акцентом. В музеї дійсно панувала святкова атмосфера. Відвідувачі спокійно прогулювались залами з фотоапаратами і рюкзаками, що зазвичай забороняється в українських музейних закладах.

 

 

В сусідній будівлі Київського національного музею російського мистецтва також відмітили День музеїв, хоча і значно скромніше. В програмі були всього дві лекції на тему «Інше мистецтво» про загальні культурні тенденції в СРСР періоду хрущовської «відлиги», які вела куратор виставкових проектів Олена Боримська.  Огляд експозиції святкового дня був безкоштовним, а от лекційний квиток коштував 30 грн., проте незважаючи на вільний вхід, аншлагу в музеї не було.  Хоча увагу могла б привернути нова виставка «Європа – наш дім»,  яка відкрилась за два дні до того з нагоди Дня Європи в Україні. Самі ж працівники були менш ліберальними, аніж в музеї Ханенків: за фотографію без спеціального квитка правопорушники мали справу з грізними наглядачами залів. Навіть дізнавшись, що фотографія потрібна для репортажу, нам пропонували заплатити 50 гривень за фотозйомку і лише після довгих переговорів дозволили зробити декілька знімків нової експозиції.

 

 

На запитання «А може варто пом’якшити правила для більшої зручності відвідувачів?»,  працівник музею відповіла, що використання техніки  негативно впливає на стан експонатів, а для музею головне  – це роботи, - і вже потім інтереси глядачів. Після такої відповіді виникає непереборне бажання піти геть якомога скоріше, і цьому внутрішньому пориву дуже важко опиратися. Не складно передбачити, як вчинять інші відвідувачі музеїв, якщо навіть ми, попри професійний інтерес, мовчки пішли геть. Без відповіді для нас залишилось лише одне запитання: а для кого ж створювались ці роботи?

 

 

Не стояв осторонь святкувань і Національний художній музей України. Музейники підійшли до теми філософськи, розмірковуючи, що являє собою стале суспільство і яку роль в ньому відграє культура.  Створивши в цей день своєрідний «експериментальний майданчик», музейники розробили програму, спрямовану на самостійне ознайомлення з творами мистецтва. Працівники фактично не втручались в процес, надавши глядачам можливість обирати на свій розсуд, яким чином пізнавати світ прекрасного.  У вестибюлі можна було взяти спеціальний буклет з переліком можливих варіантів проведення часу в музеї. В програмі пропонували долучитися до світового руху Slow Art, який полягає в неквапливому спогляданні робіт в режимі глибокої рефлексії: протягом 5-10 хвилин глядач мав уважно роздивитись твір мистецтва, потім занотувати свої думки і, нарешті, поділитися враженнями, прикріпивши нотатки на спеціальний борд з позначкою ОД – обмін думками.

 

 

Поруч з буклетами  кожен охочий міг отримати наліпку на одяг, кольори якої визначали тему дискусії: зелені – «Чи може мистецтво об’єднувати?», помаранчеві – «Що робити з мистецтвом радянської доби?».  Варто сказати, що мало хто з відвідувачів користувався нагодою поспілкуватись на обрані теми. «Цей бар’єр є певною мірою результатом нашого консервативного шкільного виховання. Але ми намагаємось такими заходами спонукати людей бути більш відкритими і йти на контакт», – прокоментувала Світлана Цукан, співробітник науково-просвітницького відділу.

 

 

На другому поверсі процес відбувався активніше. В одній залі відвідувачі із зеленими наліпками ділилился думками стосовно того, що саме можна вважати мистецтвом. До бесіди регулярно приєднувались нові учасники, тому можемо резюмувати,  що експеримент частково вдався.

 

 

Також глядачів залучали до створення «суб’єктивної мапи музею». До цієї події художниця Алевтина Кахідзе розробила загальний план музею, який потім доповнювався малюнками відвідувачів. Міні-фігурки, – «маленьку копію себе», – можна було розмістити в улюбленій локації.

 

 

Загалом, вся святкова програма сприяла невимушеній комунікації, яка і є основою сталого суспільства. Такий підхід є досить демократичним і свідчить про позитивне ставлення до відвідувачів, залучає їх до безпосереднього контакту з мистецтвом та людьми, що це мистецтво зберігають.

 

 

 

 

Для вітчизняних музеїв подібні заходи все ще є моментом виходу із зони комфорту. Але, безперечно, введення альтернативних музейних практик сприяє популяризації культури. Одна відвідувачка музею Ханенків поділилась своїми думками щодо Дня музеїв: «Погодьтеся, сьогодні День музеїв не сходить із язиків. Більшість киян знають, що в ці вихідні будуть проводитись масові заходи, тому варто цим скористатись. Кожен музей у нас унікальний і відображає певні історичні моменти. Також це прищеплює європейську культуру. Європейці ніколи не забували про свою культуру, а наша культура завжди зазнавала гноблень.  Тому багато культурних здобутків не є загальновідомими. Проведення таких заходів є приводом ще раз нагадати, що у нас є величезна національна спадщина».

 

 

І якщо зі столичними музеями ситуація більш-менш зрозуміла, то чи готові до модернізацій провінційні музеї, поки не ясно. Адже робота з відвідувачем та аудиторією не залежить від фінансового забезпечення. Це завжди індивідуальний вибір і політика окремо взятої інституції, тому саме на рівні музейних колективів необхідно вирішувати такі вкрай  важливі питання. Функцією музею є не тільки збереження творів мистецтва, але і активна популяризація власної колекції, адже ізольоване в стінах музею мистецтво не заговорить до глядача і не скаже про те, про що може і повинно сказати.

 

 

Такі акції, як День музеїв, слугують свого роду атестацією музею на профпридатність, певним тестом на актуальність.  Загалом, велика кількість відвідувачів та суспільний резонанс є яскравими свідченнями того, що серед українців є живий інтерес до мистецтва та існує запит на культуру, і музеї повинні це враховувати.