Траса Київ-Житомир виринає з-під колес суцільною чорною лінією. За вікном звично проминають узлісся, білі огорожі на узбіччях та камери стеження між розділювальними смугами. І ось приблизно за сто двадцять сім кілометрів від столиці поблизу Житомира на видноті знайомого дорожнього пейзажу з’являється заправка з яскравими візерунками на стінах та колонах, за кілометр – ще одна. Над обидвома спорудами височіють написи – SOCAR. Нафтогазова компанія з Азербайджану розпочала бізнес в Україні в 2010 році, а мережу автозаправок на шляху з Києва до Житомира відкрила в останні дні 2014-го. Ідеальний час для того, аби привітати своїх клієнтів із зимовими святами, а заразом і прокласти черговий культурний місток між Україною та Азербайджаном. Тому SOCAR звернулися до вітчизняних митців із пропозицією розмалювати дві заправки бренду на Житомирській трасі національними візерунками. Таким мистецьким проектом компанія прагне нагадати українським автомобілістам про їхнє коріння.

 

 

Маркери, балони та куліш

Що спадає на думку при згадці про стріт-арт? Урбаністичні настінні малюнки Бенксі? Монументальні скульптури британця Ентоні Гормлі? А як щодо етно-графіті? Саме так і виглядають візерунки на колонах та стінах заправок. Ще однією метою організаторів проекту було прагнення зробити внесок у розвиток в Україні «публічного арту», аби мистецтво не ховалося в музейних застінках, а виходило на вулицю і з’являлося в тих місцях, де люди бувають мало не щодня, в даному випадку – на заправках. «Добре, коли людина подорожує і може відчути дух регіону, заїхавши на заправку», – вважає Галина Самчук, етнограф і куратор проекту.

 

Підготовка до художнього проекту, який так і залишився безіменним, розпочалася наприкінці 2014 року. Візерунки планувалося нанести на арки довкола бензоколонок, а також на стіни заправкових магазинів. Два дні дизайнери розроблювали ескізи та схеми етно-арту, ще чотири доби 22 учасники проекту (художники та етнографи) втілювали їх у життя. На розпис графіті пішло 220 маркерів та 230 балонів. Маркерами малюнок наносився на контур, заздалегідь розграфлений по клітинках на спеціальній вініловій поверхні, яка приклеювалася до колон – для того, аби візерунок не «поплив». Спрей-балони знадобилися для зображення квітів на стінах – за трафаретом, виготовленим спеціально для проекту.

 

 

 

«Цей проект відповідає моєму розумінню того, яким повинно бути мистецтво. Тут немає попси, воно справді українське. І має позитивну інерцію»,– зізнається пані Галина, за плечима якої – не одна вітчизняна ініціатива, що просуває автентичну українську культуру. Серед найвідоміших проектів за участю Галини Самчук варто згадати, наприклад, фестиваль «Трипільське коло».

 

Серед учасників проекту були і професійні художники, і ті, хто звик розписувати радше храми, ніж заправки, і студенти Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України. «Праця “монстрів” і початківців завжди народжує гарні творчі тандеми. Професіонал розуміє, що в екстремальних умовах на цього студента можна буде покластися, бо він вже бачив, як працює гуру», – вважає Людмила Сивцева-Климук, дизайнер та реконструктор національного українського одягу. У повсякденному житті пані Людмила займається створенням автентичних і одночасно сучасних речей для власного бренду. Аби переключитися з декорування тканин на оформлення заправок, дизайнер уявляла, що тутешні стіни і колони – це ніщо інше, як біла сорочка.

 

 

 

«Білі костюми, окуляри, ніч, мороз. Нам це нагадувало вихід у космос! Це було щось на кшталт ініціації. Без випробувань ти не відчуєш ваги будь-якої хорошої справи», – зауважує один з учасників проекту, художник Олег Дрегало. Олег займається творчістю в мистецькому об’єднанні «Вертикаль», а ще причетний до молодіжного туристичного клубу «Скіфи», тому багато подорожує. Він мандрував автостопом до Узбекистану, Турції, Ірану, Грузії та, звичайно, Азербайджану. Не дивно, що художник охоче погодився взяти участь в арт-проекті азербайджанського бренду. «Я люблю дорогу», – просто і щиро зізнається він.

 

 

Червоне та чорне

Дизайн розписів видається мінімалістичним хай-теком – жодних пістрявих кольорів, лише чорний та білий. Квіти з пуп’янками на стінах магазину заправки ефектно поєднуються з його затемненими вікнами та червоними літерами назви – Buta. В азербайджанській культурі бута – оберіг, що приносить благополуччя. За словами Галини Самчук, він резонує зі значенням образів, які можна побачити в тутешньому етно-графіті. «Троянди і пуп’янки – символи розквіту. Пуп’янки означають, що у всього буде продовження», – розповідає вона. «Це так звана брокарівська вишивка», – додає Людмила Сивцева-Климук. «Вона робилася в другій половині XIX століття в Україні. Тоді вся Україна почала вишивати трояндами».

 

 

Для розпису колон художники вдалися до більш абстрактних, геометричних орнаментів. За словами Людмили Сивцевої-Климук, ці символи походять з культури Трипілля, бо вперше з’явилися на трипільській кераміці. Будь-яка чотирикутна геометрична форма для наших пращурів означала матеріальний добробут та плодючість. Наприклад, розділений чотирма крапками ромб символізував засіяне поле. Галина Самчук розповідає, що в ці візерунки також закладені чоловічі та жіночі початки. Відтак, «S»-подібні хвильки – суто чоловічий символ. Між розписами на колонах бачимо написи «Добра! Злагоди! Миру!», «Щасливої дороги!» тощо. Вони – так само дещо більше, ніж побажання автомобілістам від учасників проекту. Пані Людмила говорить, що такі слова з’явилися на українських рушниках з приходом писемності.

 

 

 

Всі розписи виконано двома кольорами – червоним та чорним. Етнограф та реконструктор національного одягу в один голос зауважують, що саме такі кольори притаманні національному розпису Житомирщини, яка відноситься до Полісся. Щоправда, чорний колір прийшов сюди не відразу, а з часом, витіснивши синій.  «У вишивці червоний колір означає силу вогню, силу творення. Чорний (в минулому – синій) – це вода, спокій. Обидві сили врівноважуються за рахунок того, що зображуються на білому фоні. Білий – колір всесвіту», – коментує Людмила Сивцева-Климук. «На Поліссі домінує червоний колір – колір сонця. Це болотиста і лісиста місцевість, тому сонце тут у великій повазі», – додає до слів колеги Галина Самчук.

 

 

В очікуванні ефекту камінця

Після зимових свят заправки компанії повернуться до звичного вигляду. Стіни з трояндами сховають від стороннього ока, а вінілові поверхні, на яких зображені візерунки, розійдуться по колекціях друзів художників, серед яких є чимало поціновувачів традиційного мистецтва.

 

«Зараз такий час, коли кожен має щось робити – особисто долучатися до громадської діяльності, покращувати світ. Це приклад того, що кожен може банально взяти маркер в руки і прикрасити простір навколо себе. Ми показали, що зробити світ прекрасним можна своїми руками і в міру своїх можливостей», – впевнена Галина Самчук.

 

«Цей проект – камінець, який кинули у воду», – говорить Людмила Сивцева-Климук.–  «Він не повинен піти на дно. Після нас по воді повинні піти хвилі! Мають бути нові мистецькі реакції. Хочеться, щоб українці долучалися до них самостійно».

 

 

Фото надані пресс-центром SOCAR