«Копії для підміни». За межами власного творіння

10 жовтня у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відкрилася виставка Олександра Ройтбурда «Копії для підміни», організована АrtUkraineGallery. «Копії для підміни» – це серія із живописних полотен – копій робіт із колекції Одеського художнього музею, виконаних у стилі супрематизму. До їх написання Олександра Ройтбурда спонукала ідея відповісти на безпідставні звинувачення у його бік стосовно діяльності митця на посаді директора Одеського художнього музею. Чому ця виставка є важливим мистецьким актом для сучасної культури та чи можна вважати Ройтбурда художником-новатором, далі у ART Ukraine.


Мистецтвознавці усіх часі та народів при вивченні творчості того чи іншого художника, значну увагу приділяють їх біографіям. Це, як правило, дозволяє дослідникам додавати нові аспекти та конотації до інтерпретації та атрибуції творів мистецтва. Разом із тим, деякі художники власноруч писали свої автобіографії (наприклад, «Щоденник одного генія» Сальвадора Далі чи «Я хочу провести решту свого життя десь, з усіма, сам на сам, завжди, назавжди, зараз» Деміана Хьорста), де вони подають готовий виклад перебігу свого життя та окреслюють єдине можливе інтерпретативне поле для мистецтвознавців. Цікаво, що на сьогодні, жанр автобіографічних творів не є характерним для українських художників (та чи й був узагалі, на думку приходить лише повість «Художник» Тараса Шевченка). Така тенденція характерна для сучасної епохи хоча б тому, що суспільна свідомість (або, принаймні, тих, хто обізнаний у теорії культури) прийняла як належне думку Ролана Барта про те, що автор помер.

Олександр Ройтбурд "Грачі прилетіли" (серія "Метафізика міфу"), 2018.


Смерть автора стала звичайним явищем у мистецтві усіх видів – сьогодні художній акт набуває цінності лише у зв'язку із двома чинниками. По-перше, у його чуттєвому вимірі – тобто залежно від того, наскільки сильні емоції він викликає у пересічного глядача, наскільки привертає увагу. У цьому випадку, до речі, афект переважає над ефектом, оскільки, із прийняттям можливості естетики потворного та моди на «гостросоціальне» документальне мистецтво, важливість якості враження відступає перед важливістю його сили. По-друге, арт-об'єкт стає «мистецьким актом» у зв’язку із контекстом, тобто, наскільки оригінально та довершено його смислове навантаження відтворює проблеми того середовища, у якому він пропонується спостерігачеві. Останнього присутність персони за полотном – творця у творі – може не зацікавити зовсім, за умови відповідності самої роботи цим двом критеріям.

Олександр Ройтбурд "Революціонерка" (серія "Копії для підміни", ориг. Юлій Бершадський), 2018.

 

Історія конфлікту довкола виборів Олександра Ройтбурда на посаду директора Одеського художнього музею обійшла шпальти усіх видань, які висвітлююсь культурне життя України або новини із життя Одещини. Художник неодноразово отримував статус «скандального» не лише через свою діяльність та позицію як громадянина, але і через власні твори. Виставка «Копії для підміни» стала наслідком одного із таких скандалів. Ройтбурду висунули підозру у намірах до неправомірної діяльності: він хоче відтворити найбільш цінні роботи із фондів музею, а оригінали – продати, отримавши безпосередню власну вигоду із цього. Художник вирішив відповісти і, щоб звинувачення не були безпідставними, скопіював картини. Звісно, навіть той, у чиїй голові не спливає «Пастушок», коли він чує ім’я Василя Перова, відрізнить супрематичну копію Ройтбурда від реалістичного оригіналу – тож питання про цінність копій у зв'язку з їх ідентичністю з полотнами музею не постає.

Олександр Ройтбурд "Пушкін біля Чорного моря" (серія "Копії для підміни", ориг. Іван Айвазовський), 2018.


Важливість «Копій для підміни» у тому, що їх авторові вдалося вирватись за межі власного творіння. Виставка Ройбурда демонструє, що принцип «смерті автора» потенційно може відійти в історію, поступившись новому принципу «народження художника». Для інтерпретації твору мистецтва все ще важливий контекст, про який йшлось вище, але, у цьому випадку, митець і є контекстом. Діалог Ройтбурда із тими, хто його обвинувачував перетворився у художній твір. Нездійснений злочинний намір, який існував лише в уяві окремих осіб,  –  перетворився на художній акт конкретної персони. Виставка «Копій» – це інтерпретація художника подій із життя митця і саме у цьому контексті вона набуває своєї цінності. Відвідувач дивитиметься на полотно, за яким чітко окреслений автор і його намір як смисловий контекст.

Олександр Ройтбурд


Звісно, важливо зазначити, що усвідомлення ролі автора у «Копіях» може прийти лише розумінням місця Олександра Ройбурда у культурному житті нашої країни. Тут важливим є перебування реципієнта і твору в одному семантичному полі, що, позаяк, стосується абсолютно всіх творів мистецтва. Навряд чи ми зможемо сповна оцінити полотна Ротко, якщо абсолютно не володіємо відповідним категоріальним мисленням. Але якщо ця умова виконана, то думка про те, що таку серію міг написати хтось інший, не спадає. Саме це – першочерговість контексту і автора у ньому – надає їм унікальності у системі координат українського культурного простору.

 

Чи стануть «Копії для підміни» новою віхою історії української культури у загальному теоретичному контексті, буде зрозуміло лише тоді, коли дослідник творчості художника зможе достатньо дистанціюватись у часі для можливості об’єктивної їх оцінки. Проте, серія робіт як оригінальний факт на тлі глобальних і довготривалих тенденцій точно вирізняється.

 

Про авторку:

Марина Богуш – культурологиня, постійний автор ART UKRAINE