«Люди Голови Клітки». Увага, стереотип!

29 серпня в Центрі сучасного мистецтва «Білий світ» відбулося відкриття виставки українського художника Влада Кришовського «Люди Голови Клітки». Експозиція являє собою першу частину експериментального проекту «Всесвіт Хічхайкера» і складається з живописних робіт, скульптур і авторських текстів. Журналістка ART UKRAINE Роксана Рублевська розпитала митця про витоки ідеї,  інформаційну інтоксикацію та кольори диких джунглів.


У двох залах галереї «Білий світ» представлені роботи Влада Кришовського, створені ним упродовж 2017 року.  Ядро експозиції – досить умовні, іронічні портрети вигаданих персонажів зі всесвіту прибульця-мандрівника, космічного Хічхайкера. Вгадуючи в них ознаки предметного живопису, публіці простіше зануритися у сконструйований автором світ, який існує поряд з нашим, віддзеркалюючи, а іноді і спотворюючи його. Головний герой, вільний від умовностей і обов’язків, подібно до протагоністів Пелевіна, здійснює подорож, основною метою якої є пізнання як спосіб духовного вдосконалення.


На прикладі ліричного героя Кришовський показує можливість відмови від нав’язаних суспільством стереотипів. Розуміння проекту глядачем досягається шляхом розтотожнення зі своїми переконаннями і емоційними реакціями. Нам запропонований стан деперсоналізації, видозміненої  чистої свідомості задля накопичення вражень, а не їхньої критичної оцінки. Щодо самого зображення, то це кричущий колорит, спотворені лінії, незвична фактура, широкі мазки. У фокусі уваги – протиріччя сучасного життя і побуту, підкріплені соціальною міфологією і масовою невротизацією. Виставка молодого митця підкуповує тим, що є свідченням про щирий художній і особистісний досвід, співзвучний з шуканнями експресіоністів, трансавангардистів і постмодерністів. 

 

Тут і далі – роботи Влада Кришовського із серії «Люди Голови Клітки»

Усі зображення надано художником


Владе, як виник творчий експеримент «Всесвіт Хічхайкера» ?

Почнемо з того, що відтворений мною всесвіт – повністю вигаданий. Створювати світи, населяючи їх істотами з певними переконаннями і надаючи їм право існувати поряд з нами, – це тренд. Із появою телебачення почалися системні спроби екранізувати найвідоміші комікси, тому сам творчий метод – досить розтиражований. Проте виставковий проект у будь-якому разі далекий від кіно. Мені довелося поєднувати одразу кілька медіа: живопис, скульптуру і літературні нариси, щоб створити ілюзію реальності. Іноді я жартую, мовляв, забороните малювати – перенесу свій всесвіт на аркуші паперу, але від ідеї не відмовлюся.

 

 

Розкажіть про головного героя проекту, хто він і яка його основна мета?

Уявіть собі історичний момент, коли іспанці досягли берегів Америки і почали знайомитися з індіанцями. Ті здавалися їм справжніми прибульцями: мова, зброя, одяг і традиції. Все викликало у мореплавців щире здивування, а іноді й неприховану відразу. Я навів цей приклад невипадково. Як художнику, мені доводиться бути в ролі репортера, аби дослідити вигаданий всесвіт. Мій образ знаходиться поза часом, простором і контекстом. Проект включає декілька циклів: Persona, ID, в яких я знайомлю глядача зі своїм персонажем, аналізуючи його характер, принципи і поведінку, а також Story, де, у текстовому вигляді чи за допомогою живопису, я описую його пригоди. Мій герой – такий собі автостопщик, що мандрує заради пошуку вражень. Він – першовідкривач і несе ту ж функцію спостерігача, що і я.

 

Ви ототожнюєте себе з ним?

Нещодавно мене запитували, чи є він моїм alter ego? Мені здається, що ні. Я виступаю в якості провідника, контактуючи з цим прибульцем. Мій і його всесвіт зустрічаються і в цій площині ми можемо взаємодіяти.

 

 

Якщо говорити про споглядання, подібне до того, якому вчив Будда, чому поставили завдання показати деконструкцію основних стереотипів?До стереотипізованих форм поведінки відносяться будь-які відносно стійкі, повторювані акти діяльності, що слугують для передачі соціального досвіду. Вони просто необхідні для адаптації, ви не погоджуєтесь із цим?

Частково. На мій погляд, стереотипізоване мислення негативно впливає на практичні дії особистості у будь-яких сферах життя: політика, бізнес, мистецтво, наука. Стереотипи гальмують розвиток суспільства. Саме вони завдають серйозних матеріальних й моральних збитків, виховуючи покоління безініціативних і байдужих. Достатньо згадати важливі відкриття чи винаходи! Всі вони були здійснені всупереч, а не завдяки. З дитинства людей привчають бути порядними, вихованими й зручними, несвідомо розвиваючи невротиків. Мені важливо подолати тиск задля вивільнення творчого потенціалу.

 

 

Проте існують і інші крайнощі. Наприклад, психопатія байдужість і жорстокість до оточуючих, знижена здатність до співпереживання, неможливість усвідомлення своєї провини, егоцентризм як спосіб самоствердження…

Так, такий ризик є, але я не думаю, що відмовившись від стадного інстинкту, ми одразу ж перетворимося на агресорів. Відмова від стереотипу – це шлях до себе справжнього.

 

Який творчий метод використано вами у процесі створення проекту?

Метод деконструкції, що виражався в особливій організації художнього простору. Річ у тім, що зображення паралельних світів – це кліше, близьке до фантастичного жанру, активно розтиражованого ще у другій половині 20 століття. Я використовував власні патерни, що склалися у величезну мозаїку, названу «Всесвітом Хічхайкера». Зізнаюся, на мене сильно вплинула творчість Кевіна Сміта. Ця людина, працюючи звичайним продавцем, створила власний чорно-білий фільм «Клерки», бюджет якого склав усього 27 тисяч доларів. Щоб звести витратити до мінімуму, Сміт запропонував ролі друзям і знайомим непрофесійним акторам, а за локацію було взято приміщення магазина, в якому і працював режисер. В 1994 році стрічка потрапила на кінофестиваль «Санденс», де права на нього купили за 250 000 доларів. Його фільми наповнені дивними діалогами, постійним цитуванням, побутовою міфологією, і цей принцип здався мені дуже близьким. У своєму проекті я беру за основу власний досвід, міські легенди, шаблонні образи, формуючи з них нову картину світу. Моє мистецтво – невичерпний ресурс, завдяки ньому я забуваю про час. Загравати з публікою чи підсолоджувати реальність не має сенсу. Потрібно створювати свою, не звертаючи уваги на осуд чи смаки загалу. Якщо закинути мене на безлюдний острів, залишивши тільки фарби, я буду малювати те саме.

 

 

Повернемося до самого зображення. Чому на портретах штучно збільшені очі?

У дикій природі тварина завжди вишукує два ока. Хижак шукає жертву, щоб оцінити відстань та наздогнати, а жертва видивляється хижака, щоб врятувати себе та попередити інших про напад. Витріщені очі істот та людей всесвіту Хічхайкера символізують зустріч із глядачем. До того ж, показ справжньої емоції (подиву чи страху) – один з кращих способів вдихнути в зображення життя.

 

Можете пояснити назву виставки?

«Люди Голови Клітки» – це асоціативний ряд. Клітки у нас на голові, адже всі ми залежні від зовнішнього світу, від інших людей, власних переконань і потреб. Можна сказати, що перед очима є ґрати, які обмежують наші дії і показують оточуючу дійсність дуже сегментарно. Констатуючи  цей факт, я пояснюю, що всі ми живемо у світі авторської пісні і можемо бути вільними. Це моя спроба позбавитися від надмірної невротизації і кайданів. У реальному житті ти людина, у якої є обов’язки, а мистецтво – місце, де вони відсутні.

 



Мені здається все ж таки, що неможливо жити у суспільстві і бути від нього вільним, навіть якщо ти є художником. Інакше це призводить до поганої соціальної адаптації і ми знову повертаємося до психічних розладів.

Тут соціальна адаптація певним чином деформована. Мій герой – дуже самостійний. Окрім того, щоб радіти і співпереживати, йому не обов’язково прив’язуватися, шукати гарантії. Можна споглядати, нічого не порушуючи, не боячись когось втратити.  Я свідомо не втручаюся в життя свого персонажа, ані порадами, ані діями.

 

Найчастіше експозицію формують із 12-15 робіт, у вас – понад 30. Чому?

Моє завдання було показати інформаційну інтоксикацію, з якою ми стикаємося мало не щодня. Все тому, що хтось завжди намагається ввести нас в оману, зробити активним учасником своєї гри, залежним від чиєїсь ілюзії. Над цим варто замислитися.

 

 

За кольоровою палітрою ваші картини нагадують твори експресіоністів. Яким чином поєднували барви?

Я надихався кольорами дикої природи джунглів. Мені подобаються їдкі фарби: жовта, червона, чорна. Рафіноване зображення дратує і не викликає емоцій. Я поєдную барви інтуїтивно, але вони працюють, адже знайдений потрібний художній акцент. Цікаво, коли мистецтво створює себе самостійно: щось розмазалося чи зіпсувалося, гармонізувавши цим простір. Я працюю зі спонтанністю, непередбаченістю, відсутністю цілісності і звільненням від умовностей.