Якщо доля має почуття гумору, то жартує каламбурами. Організатори десятиденної арт-резиденції «Над Богом» (Український кризовий медіа-центр) пояснюють: йдеться не про Всевишнього, а про давню назву ріки Буг, на якій стоїть Вінниця – дислокація проекту і, на їхню думку, одне з найбільш прогресивних міст України. Однак і властиво тоталітарна зверхність над вищими силами у назві резиденції заледве випадкова, адже її тема, – радянське в українському мистецтві, – навіяна гучними законами про декомунізацію, які Президент України підписав у травні. Та ж таки гра зі словами торкнулася і кінотеатру «Росія» – місця проведення візуальної частини «Над Богом», яка відкрилася 30 серпня. Вийшло так, що останній день резиденції став першим і останнім днем виставки.

 

Тут і далі всі фото з основної виставки резиденції – Дани Брежнєвої

Морок кінозали розріджує світло прожекторів, і на видноколі з’являються глядачі неіснуючого «кіносеансу»: Шевченко, Українка, Хмельницький, Стус, Івасюк, сумний смайл, нерозпізнаний хіпстер в окулярах – всіх і не перелічити. Автор інсталяції Жанна Кадирова пояснює невеликій групці присутніх, що взагалі-то сюди треба було заходити поодинці – аби мистецтво «дивилося» на глядача, а не навпаки. За словами Кадирової, портрети для проекту «Зустріч» / «Інсталяція» вдалося позичити як у приватних колекціонерів, так і у вінницьких музеїв. «Ось бачите, з культурою у вас все нормально!» – заспокоює вінничан художниця. – «А ось із її підтримкою – проблеми…».

 

Жанна Кадирова. «Зустріч» / «Перформанс»

 

Куратор резиденції Леонід Марущак проводить нас повз кінотеатр «Родина», «декомунізований» в українську «Родину». На стіні неподалік розтягнулася радянська мозаїка з типовою символікою тієї доби, вкритою чорними засохлими патьоками. Твір можна добре роздивитися, тільки якщо зайти за постамент перед ним і озирнутися в дзеркало (елемент твору, «запозичений» у Венеційської бієнале). На постаменті – напис «Музей Тоталітаризму». «Спочатку мозаїку закидали чорною фарбою, а потім закрили жовто-блакитним прапором», – розповідає Леонід. – «Це були два варіанти декомунізації, які може запропонувати місто: знищити радянське минуле або закрити його прапором України. Друге у нас робилося постійно, тому, на нашу думку, це теж не дуже добре. Ми вирішили запропонувати третій варіант – мистецький. Але насправді їх може бути і чотири, і п’ять…». Так чи інакше, а «Музей Тоталітаризму» проіснував лише один день. «Ми не хочемо робити тривалу акцію», – пояснює куратор. – «Навіть якщо міська влада вирішить “консервувати” мозаїку і пропонувати на заміну щось своє, виникає запитання: що?».

 

Фото «Музею тоталітаризму» – зі сторінки резиденції в Facebook

 

 

На другому поверсі «Росії» (колишня кав’ярня кінотеатру) лунає приємний ляскіт. Про відкриття візуальної частини резиденції сповіщує відкорковане «Радянське шампанське» із гламурною рожевою припискою «Пост-» на кожній пляшці.

 

 

 

У великій напівзанедбаній, але світлій залі з панорамою на місто вмістилися твори чи не всіх основних видів візуального мистецтва – від графіки та фото до інсталяцій і відео-арту. «Коли я потрапила сюди вперше, подумала: “Боже, як ми все це приберемо?! Що ми будемо робити?!”.  На третій день з’явилася думка: “Хай це все вже знесуть – сил більше нема”. А тепер це місце, звісно, рідне», – ділиться враженнями від майданчика куратор візуальної частини Аліна Якубенко.

 

Аліна Якубенко

 

На малюнках із пам’ятниками Драгоманова, Франка та Українки виділяються яскраві лозунги в стилі «це зрада» від радикалів, які не сприймають їхнього «поміркованого соціалізму» (у випадку Драгоманова – навіть анархізму!). У кутку зали розташувалися «Сфінкси» Олександра Никитюка (Вінниця), які звертаються до «ідології» – сліпого поклоніння кумирам, що на сьогодні, на думку автора, страшніше за будь-який режим.

 

 

Праворуч на вікні знайшли притулок пейзажні малюнки міста від Ксенії Гнилицької (Київ) та пофарбований у біле радянський телевізор із написом «НАРЕШТІ» – інсталяція Ларіона Лозового із серії «Підозрілі об’єкти», що візуалізує декомунізацію як «димову завісу» перед не вирішеними соціальними проблемами українців.

 

 

 

Далі за курсом натрапляємо на інсталяцію «Двоє» Катерини Єрмолаєвої (Донецьк) – величезну репродукцію чорно-білої фотографії з двома червоноармійцями з вирізаними отворами для облич, що символізують стирання «ворогів народу» з радянських світлин, а з тим і неможливість перекреслити минуле.

 

 

На стіні навпроти розвішано знімки з радянськими мозаїками від Євгенія Нікіфорова. У центрі зали – «гірлядна» з дверей Мирослава Вайди під назвою «НадНова».

 

 

 

А в закапелках кінорубки крутять по колу провокативну відео-роботу Стаса Волязловського та Наталії Астасьєвої-Блок (Херсон), де сам Волязловський в образі провідника націонал-соціалізму істерично волає зі свого «бункереня»: «Ай эм Гитлер! Идите на хер!». І це – далеко не все, що постало для українських художників «Над Богом».

 

 

«Художники, які підбиралися для резиденції, повинні були бути політично ангажованими. У проекті багато вуличних художників», – говорить Аліна Якубенко. – «Але увійти в контекст вдалося не всім учасникам. Що ж до місцевих митців, то хтось боявся, хтось – соромився, комусь просто не вистачило часу. Одні підтримували декомунізацію, інші виступали проти...». На запитання про те, чи завітав на виставку бодай хтось із місцевої влади, кураторка лише риторично знизує плечима.

 

Вінницький кінотеатр «Росія»

Якщо вам захочеться на власні очі подивитися на візуальну частину «Над Богом» сьогодні або й завтра – повинні вас розчарувати. На місці мозаїки ви знову побачите жовто-блакитний стяг, а замість основної виставки потрапите назад до закинутого кінотеатру. Чи змінив проект ставлення пересічних вінничан та місцевої влади до процесу декомунізації? Відповідь на це запитання залишимо для міркувань пост-фактум. Зрозуміло одне: будь-які режими минають, а по-справжньому «над Богом» залишається тільки мистецтво. Хай навіть і триває у реальному вимірі лише десять днів.

 

Про автора

 

Пилип Пухарєв – журналіст, редактор. Пише про культуру та мистецтво. Друкувався в інтернет-виданнях, працював на радіо. У сфері зацікавлень – музика, література, візуальний арт. Редактор сайту ART UKRAINE.

 

Пилип Пухарєв