19 квітня в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького відбулося відкриття виставки «Давид Бурлюк. Малярство».

 

«Україна  в моїй особі має найвірнішого сина»

(Д.Бурлюк)

 

Уже  саме  ім'я Бурлюка – кипіння,  бурління – надзвичайно  характерне як для  особистості,  так і  для  мистецтва  цього  невси­тимо  упертого  козака з  великим  серцем.  Народившись  в Україні побіля Лебедина Харківської  губернії 9 липня 1882 р., Давид Давидович  жив,  як  гоголівський  Тарас  Бульба.  У жилах  Бурлюкових –  кров  непосидючих  запорожців.  Відтак  зрозуміло,  що й «у  мистецтві  він  справжній  син  тих  степів, де  став  радикалом  і  бунтівником...». Так  казав  про  Д.Бурлюка  американський знавець  мистецтва  Крісчен Бринтон.  Невистигальний  творчий  хист,  неймовірна  плодючість  дивували  самого Бурлюка: художника – поета – прозаїка – есеїста – парадоксального  теоретика – невтомного  організатора і заводія – історика  мистецтв – естрадника – театрала і таке інше в одній  особі…                          

 

Давид Бурлюк. ​Натюрморт із соняшниками. 1950-ті роки

Усі зображення надано організаторами

 

Давид Бурлюк – живописець, поет, літературний та художній критик, видавець. Один із засновників українського футуризму.

 

Народився 9 липня 1882 року на хуторі Семиротівщина Лебединського повіту  Харківської губернії в родині нащадків запорозьких козаків. Навчався у Казанській художній школі  та Одеському художньому училищі,  в Королівській академії в Мюнхені та приватній художній школі  А. Ажбе, в Парижі відвідував студії у Ф. Кормона (1904). Під час навчання захопився неоімпресіонізмом. У 1910 – 1914 роках студіював у Московському училищі живопису та архітектури, звідки  був виключений за пропаганду футуризму.

 

У 1910 році Давид Бурлюк став засновником першої групи кубофутуристів «Гілея». Водночас був активним учасником та  співорганізатором інших авангардистських мистецьких угруповань: «Стефанос» (Москва), «Ланка» (Київ), «Вінок-Стефанос» (С.-Петербург), «Салон Іздебського» (Одеса), «Спілка молоді» (Риґа, С.-Петербург). Організовував виставки Товариства південноросійських художників (Одеса), Товариства харківських художників, “Спілки молоді” (Санкт-Петербург), “Синього вершника” (Мюнхен) та ін. У 1920 роках перебував у Японії, був учасником групи японських футуристів, випустив поетичну збірку з власними ілюстраціями та написав близько 450 робіт.

 

Від 1922 Д.Бурлюк  жив і працював у  США. Тут продовжив виставкову та видавничу діяльність. Брав участь у виставках сучасного мистецтва в США, Європі, Австралії. Експонував власні твори на  близько 30-ти персональних виставках. У цей час також активно співпрацював із художніми музеями Львова, Києва, Харкова, друкував мистецькі дописи в харківському журналі «Нова генерація». Серед робіт української тематики – «Запорожці в поході» (1912), «Святослав» (1915), «Козак Мамай» (1916).

 

Давид Бурлюк творчо працював до кінця життя. Помер 15 січня 1967 у Нью-Йорку.

 

Сам Д. Бурлюк називав себе уродженцем українського степу: «Мене головним чином цікавить українське народне мистецтво, археологія України і все, що стосується Запоріжжя та вільного козацтва українського, нащадком якого вважаю себе невід’ємно».

 

На виставці творів живопису Давида Бурлюка у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького будуть представлені малярські полотна художника, що знаходяться в  приватних колекціях  в Україні.

 

Виставка триватиме до 17 червня 2018 року.