Виставка українського митця Миколи Білоуса «Аполоніда»
До 20 грудня у київській галереї ЦЕХ (вул. Фрунзе, 69) можна переглянути виставку українського митця Миколи Білоуса «Аполоніда».
Прогулянка. 2014. Акрил, полотно. 140х200
Живопис Микола Білоуса є життя по смерті. Десятиріччями галасливі постмодерністи передрікають загибель цьому виду мистецтва.
У серії «Аполоніда» (за мотивами одноіменної кінострічки французького режисера Бертрана Бонелло, 2011) гине якраз світ, остаточно схибивши у полоні розпусти. Митець займає максимально відсторонену позицію щодо збочень шаленого світу.
Його мистецтво починає бути як Аполоніда «постмедійне», тобто вже як після кінематографу й навіть новітніх медіа.
«Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова використовує здобутки історії візуальної культури, аж ось через майже століття живопис реваншує, позачасово зупиняючи здавалося б сюжетно вторинні кадри з публічного будинку. У таїні повної зупинки часу і є вічне життя мистецтва. Білоус володіє нею сповна. Він — візіонер, митець — відхилення від правил. Його відхилення від українських правил полягає також і в тому, що митцю належить особиста афористична історія мистецтва.
Вдома. 2014. Акрил, полотно. 100х200
Ось коротесеньке зведення найважливіших візуальних рішень, що вплинули на весь процес естетичного виробництва, за Білоусом.
1. Китайці: важке в простому, просте у важкому. Закон лаконічної виразності форми.
2. Ежен Делакруа: колір як елемент композиції, «Свобода на барикадах».
3. Марсель Дюшан: контекст художнього жесту, «Фонтан-пісуар».
Однак, окрім наведених вище здобутків, митець використовує «хибний тон» Джорджо Моранді, який додав чорний до трьох основних кольорів (червоний, жовтий, синій) та революційний досвід Фернана Леже, що «звільнив колір від форми».
У випадку Білоуса колір від форми було звільнено не за сприяння потойбічного сяяння неонової реклами Таймс-сквер, а через чорне небо полярної Чукотки. Там митець працював як плакатист, досягаючи китайської класичної виразності мінімумом засобів, — однак тотальну домінацію чорного (неба) здолав із неабиякою складністю. На честь перемоги над чорним квадратом полярного неба, — а також як невід'ємний елемент композиції, — чорний заповнює усі «повітряні шпарини» робіт Білоуса.
Показ. 2014. Акрил, полотно. 140х200
В «Аполоніді» — нове слово в кольоробаченні митця — звучить і білий, приваблюючи «метеликів» святковістю вбрання повій. Тож, «хибнотоновість» Моранді реактуалізується в абсолютно іншому контексті, постмедійному. Білоус — не Моранді. Його «хибний тон" складається з червоного, синього, жовтого, — та викриває змазану цифровізмом оптику медіатизованої сучасності.
Викриває змазані «лінзи» такої оптики з оригінальністю та наполегливістю «растрового» короля американського поп-арту Роя Ліхтенштайна.
Живопис Білоуса є зупинений час після — чи в ту саму мить — смерті новітніх медіа. Зафіксований відстороненим оком митця, цей шалений світ, — глобалізована метафора публічного будинку, де митці разом із арт-критиками - перші повії, - уже не так сповнений буйними соками життя, навпаки: трагіка абсурду насолоди саморуйнацією, акт своєрідної авто-некрофілії. Врешті решт — шалена втома «після оргії», «Аполоніда» — посторгіастична. Саме візуальний фіксатор у режими зупиненого часу дозволяє авторові не брати участь у оманливій оргії «змазаної оптики» новітніх медіа — та у вічності з-пустошення пережити її. У вічності з-пустошення чорного неба полярної Чукотки, що якось невидно, але як загальна міра умовності, пронизує собою усі роботи серії «Аполоніда».
Черга. 2014. Акрил, полотно. 150х280