Виставка українського митця Миколи Білоуса «Аполоніда»

До 20 грудня у київській галереї ЦЕХ (вул. Фрунзе, 69) можна переглянути виставку українського митця Миколи Білоуса «Аполоніда».

 

Прогулянка. 2014. Акрил, полотно. 140х200

 

Живопис Микола Білоуса є життя по смерті. Десятиріччями галасливі постмодерністи передрікають загибель цьому виду мистецтва.

У серії «Аполоніда» (за мотивами одноіменної кінострічки французького режисера Бертрана Бонелло, 2011) гине якраз світ, остаточно схибивши у полоні розпусти. Митець займає максимально відсторонену позицію щодо збочень шаленого світу.

Його мистецтво починає бути як Аполоніда «постмедійне», тобто вже як після кінематографу й навіть новітніх медіа.

 

«Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова використовує здобутки історії візуальної культури, аж ось через майже століття живопис реваншує, позачасово зупиняючи здавалося б сюжетно вторинні кадри з публічного будинку. У таїні повної зупинки часу і є вічне життя мистецтва. Білоус володіє нею сповна. Він візіонер, митець відхилення від правил. Його відхилення від українських правил полягає також і в тому, що митцю належить особиста афористична історія мистецтва.

 

Вдома. 2014. Акрил, полотно. 100х200

 

Ось коротесеньке зведення найважливіших візуальних рішень, що вплинули на весь процес естетичного виробництва, за Білоусом.

1. Китайці: важке в простому, просте у важкому. Закон лаконічної виразності форми.

2. Ежен Делакруа: колір як елемент композиції, «Свобода на барикадах».

3. Марсель Дюшан: контекст художнього жесту, «Фонтан-пісуар».

Однак, окрім наведених вище здобутків, митець використовує «хибний тон» Джорджо Моранді, який додав чорний до трьох основних кольорів (червоний, жовтий, синій) та революційний досвід Фернана Леже, що «звільнив колір від форми».

 

У випадку Білоуса колір від форми було звільнено не за сприяння потойбічного сяяння неонової реклами Таймс-сквер, а через чорне небо полярної Чукотки. Там митець працював як плакатист, досягаючи китайської класичної виразності мінімумом засобів, однак тотальну домінацію чорного (неба) здолав із неабиякою складністю. На честь перемоги над чорним квадратом полярного неба, а також як невід'ємний елемент композиції, чорний заповнює усі «повітряні шпарини» робіт Білоуса.

 

Показ. 2014. Акрил, полотно. 140х200

 

В «Аполоніді»  нове слово в кольоробаченні митця звучить і білий, приваблюючи «метеликів» святковістю вбрання повій. Тож, «хибнотоновість» Моранді реактуалізується в абсолютно іншому контексті, постмедійному. Білоус не Моранді. Його «хибний тон" складається з червоного, синього, жовтого, та викриває змазану цифровізмом оптику медіатизованої сучасності.

 

Викриває змазані «лінзи» такої оптики з оригінальністю та наполегливістю «растрового» короля американського поп-арту Роя Ліхтенштайна.

Живопис Білоуса є зупинений час після чи в ту саму мить смерті новітніх медіа. Зафіксований відстороненим оком митця, цей шалений світ, глобалізована метафора публічного будинку, де митці разом із арт-критиками - перші повії, - уже не так сповнений буйними соками життя, навпаки: трагіка абсурду насолоди саморуйнацією, акт своєрідної авто-некрофілії. Врешті решт шалена втома «після оргії», «Аполоніда»  посторгіастична. Саме візуальний фіксатор у режими зупиненого часу дозволяє авторові не брати участь у оманливій оргії «змазаної оптики» новітніх медіа та у вічності з-пустошення пережити її. У вічності з-пустошення чорного неба полярної Чукотки, що якось невидно, але як загальна міра умовності, пронизує собою усі роботи серії «Аполоніда».

 

Черга. 2014. Акрил, полотно. 150х280