Представляючи читачам Білла Віолу, зважимося нагадати, що він — найвідоміший та провідний творець відеоарту, власне — піонер цього жанру мистецтва. Його роботи неможливо сплутати ні з якими іншими — їхньою характерною рисою є надзвичайно прискорена кінозйомка, завдяки чому виникає ефект «рухомих живописних картин». Головними ж темами для митця завжди лишаються людська свідомість та досвід ­— народження, смерть, любов, емоції, духовність. Трансцендентність його робіт зумовлена впливом східної філософії, а загальна естетика — мистецтвом Відродження. Побачити на власні очі одну з найвідоміших робіт Білла Віоли можна в Києві, на ARSENALE 2012.

Білл Віола

Стаття з ART UKRAINE № 3(28) травень-червень 2012. Рубрика ІНТЕРВ'Ю

 

Білл Віола. Відео- та звукоінсталяція «Пліт». Мистецький Арсенал. ARSENALE 2012

Відео- та звукоінсталяція «Пліт» (The Raft) представляє групу з 19 чоловік різної етнічної та соціальної приналежності, котрі перебувають в однакових умовах, коли їх несподівано вражає струмінь води зі шлангу високого тиску. Дехто миттєво валиться з ніг, а дехто наважується протистояти раптовому затопленню. Вода починає все поглинати, тіла побиті потужним потоком, а на обличчях неприховано відображені стрес та агонія, спричинені холодною, жорстокою силою води. Люди чіпляються один за одного, немов фізична боротьба зводиться до найголовнішого — встояти вертикально. Аж раптом течія вщухає, залишаючи по собі шлейф страждань, болю та збентеження. Персонажі потроху повертаються до тями, хтось плаче, хтось все ще завмер у позі захищення від стихії, а дехто надає допомогу тим, хто впав до їхніх ніг.

 

Віра Ганжа Можу припустити, чому вас зацікавила Київська бієнале — зокрема, гаслом «Найкращі часи, найгірші часи…», адже тема часу — одна з провідних у вашій творчості. Розкажіть, будь-ласка, про роботу, яку ви представлятимете тут, у Києві?

Білл Віола Перш за все, це честь для мене — бути на Першій Київській бієнале сучасного мистецтва. Це важливий момент як для українських художників та української культури, так і для всього світу. Звичайно, мені сподобалася тема бієнале, котру запропонував Девід Елліотт, — «Відродження та Апокаліпсис». За час мого життя час і простір стали новим матеріалом для створення мистецтва.

Робота, яку я представляю тут, у Києві, називається «Пліт» (The Raft), її створено 2004 року під легким впливом картини Теодора Жеріко. Я хотів створити щось таке, що зверталося б до глобального навколишнього середовища, в якому живе все більше нас, людей, незалежно від етнічної приналежності. Мене цікавить спільність між людьми за умов, коли вони стикаються з кризою, небезпекою, красою, насильством, екстазом, стражданням, радістю, смертю та таємницею. Завдяки «Плоту» я хотів побачити, як група незнайомих людей реагуватиме на несамовитий, раптовий натиск води, що загрожує поглинути їх. Я спостерігав, як розвивалися події — від ідеї самозбереження до надання допомоги тим, хто падав. То було надзвичайно зворушливо.

Білл Віола. Квінтет здивованих. 2000. Кольорова задня відеопроекція на великий екран у темній кімнаті. Розмір проекції: 1,4 x 2,4 м; розмір кімнати може бути різним. Виконавці: Джон Мейпелд, Веба Гарретсон, Том Фітцпатрік, Джон Флек, Ден Герріті. Тривалість: 15:20 хвилинФото: Кіра Перов

 

— Чому з-поміж усіх видів мистецтва ви обрали саме відеоарт? Які можливості він надає?

— Я не вибирав відео, відео обрало мене. Це сталося наприкінці 1960-х — на початку 1970-х. Воно було там, чекало, аби до нього доторкнулися. Це було чимось новим. У нього не було історії, як у кінематографа. Це було відкрите поле. Щоразу використовуючи його, я отримував щось нове. Ми самі винаходили цей новий вид мистецтва. Щойно опанувавши основні техніки, ми просто використовували наші руки та очі, а не книги або посібники з експлуатації. Ми вивчали правила, порушуючи правила. Зазвичай, коли хтось вигадує новий прийом, ми всі намагаємося копіювати його. Це був захоплюючий час. Люди були голодні до творчості.

 

— Ваші роботи називають «Рухомими картинами». Вражає також їхня архітектоніка, а персонажі схожі радше на скульптури. Ви звертаєтеся до класичного мистецтва, використовуючи відеотехнологію, що є відносно новим засобом вираження. Чи сталося це інтуїтивно, або ж ви продумували подібний синтез/поєднання?

— Я гадаю, ми завдаємо шкоди, якщо називаємо Відродження «старим», а цифрові медіа — «новими». Коли я вивчав добу пізнього Середньовіччя і раннього Відродження, працюючи над серією «Страсті», я зіткнувся зі «старою» новою технологією. Коли знання про зображення перспективи потрапили до Європи з країн Близького Сходу через мистецтво Стародавнього світу, їх вже використовували протягом 2000 років. Однак художники Флоренції доби Відродження опановували перспективу вперше. У XV столітті розуміння технічних деталей перспективи потребувало чотирьох років вищої освітньої програми. Сьогодні майже той самий матеріал викладають у середній школі протягом декількох тижнів.

Стосовно осмислення моїх робіт – коли я їх створюю, то всі імпульси та ідеї йдуть з підсвідомості. Наприклад, читаючи ваше запитання, я просто відсканував зображення ваших слів, і підсвідомо вони перетворилися на враження — «рухомі картини» (рух), «архітектоніка» (тілесність) і «скульптура» (людська форма). Тепер це може перетворитися на щось цікаве для мене. Ви згадали «інтуїтивність» (the light of nature – англ.) та «осмислення» (the light of thought – англ.). Це дуже важливий момент. Японці показали нам, що раціональне мислення не завжди є необхідним для успіху в розмові чи в бою. Насправді, кажуть, що краще взагалі не покладатися на нього і просто довіряти своїм інстинктам.

Білл Віола. Привітання. 1995. Відео/Звукова інсталяція. Кольорова відеопроекція на великий екран, закріплений на стіні. у затемненому просторі; посилений стереозвук. Фото: Кіра Перов

 — Як на вашу думку, нові технології, що розвиваються стрімко, із кожним днем, надають митцям більше свободи або ж посилюють контроль над ними?

— Знову ж таки, я вважаю, що тут питання технології, хоча і є вагомим, та все ж не вирішальним. 2005 року ми з сім’єю вирушили в Дарамсалу, до Індії, на приватну аудієнцію до Далай-лами. Якось я запитав його про технології, які я використовую, зокрема, про те, як вони затемнюють розум та привертають нашу увагу до тривіальних дрібниць. Він одразу ж заявив, що сутність полягає не в самій технології. Показуючи мені виделку, він сказав: «Якщо моє серце наповнене любов’ю, я нагодую тебе поживною їжею за допомогою цієї виделки, але якщо воно сповнене ненавистю, я можу тебе нею вбити». Він продовжував пояснювати: «Справа не в технології, а в намірах користувача, ось що важливо».

 

— Одного разу ви сказали, що відео дає відчуття реального часу і для самого художника, котрий дивиться на себе у процесі створення роботи, і це надзвичайно хвилюючі моменти. Тож кожен проект для вас є викликом або уроком щодо самого себе?

— Це радше можливість подивитися на себе з іншої точки зору. Іноді це може бути важко або навіть боляче, але важливо зрозуміти, що люди постійно змінюються, структура їхніх думок, почуттів, ідей і вірувань змінюється впродовж усього життя. Найважливішим аспектом людських істот є здатність змінити свої думки, якого б розчарування це не завдавало. Для художника є життєво необхідним продовжувати рухатися вперед, продовжувати зростати, працювати, долаючи труднощі або біль, замість того щоб намагатися його сублімувати. Ми всі зазнавали невдачі свого часу, і саме це робить нас сильнішими. Як казав філософ Ніцше: «Те, що тебе не вбиває, робить лише сильнішим». Молоді люди сьогодні повинні бути безстрашними, аби показати нам шлях.

 

Виконавчим директором Bill Viola Studio є Кіра Перов — дружина та надійний помічник Білла Віоли, з якою митець працює разом із 1978 року. Відтоді Кіра займається документацією та збереженням усіх робіт, редагуванням усіх публікацій, організовує та координує усі міжнародні виставки чоловіка.

У переважній більшості робіт Білла Віоли фігурує вода. Однією з причин є випадок, що стався з художником ще в дитинстві. Під час сімейного відпочинку в горах хлопчик ледь не потонув у озері, але цей досвід він описує як «найпрекрасніший світ, що будь-коли бачив».

1995 року на 46-й Венеційській бієнале Білл Віола представляв США з серією «Поховані секрети», до якої входить одна з найвідоміших його робіт «Привітання» (The Greeting), що є сучасною інтерпретацією фрески флорентійського майстра Понтормо (Якопо Каруччі) «Зустріч Марії та Єлизавети».

Уже в студентські роки Білла Віоли його відео експонувалися разом із роботами Нам Джун Пайка, Брюса Наумана, Річарда Сьора, Пітера Кампуса — першовідкривачів відеоарту.

 

 

Віра Ганжа