27 вересня в Малій галереї Мистецького Арсеналу (вул. Лаврська, 10) відкривається виставка одеської художниці Інни Хасілевої. 

Аll-pass. 2011. Полотно, олія

Пошуки втраченої цілісності — це перманентний стан будь-якої сучасної людини. Життя динамічне, протягом нього ми незліченну кількість разів змушені заново збирати себе, ставлячи собі сакраментальне запитання: «Хто ж я насправді?». Гнучкість, уміння лавірувати в нових ситуаціях вважається головною стратегічною перевагою в боротьбі за виживання. Проте пошуки себе — місія здійсненна тільки в тому разі, якщо ти розумієш, що включаєшся в гру за подвійними стандартами та правилами — для «своїх» і для «чужих».

Із чисто практичної точки зору, щоб вижити на матеріальному рівні, потрібно вміти пристосовуватися. Щоб вижити в духовному плані, потрібно вміти протистояти. Протистояти тим бажанням, що їх нам нав'язує Нарцисична Матриця, як дотепно назвали наші філософи..., змішавши психоаналіз і популярний кінематограф, якесь умовне начало, віртуального бога, вершителя долі соціально зразкових споживачів.

Сlear-energy. 2011. Полотно, олія

Матриця перетворює «маленьких людей» на самозакоханих стандартизованих егоїстів — по суті, сліпих і глухих до своїх справжніх потреб. Самозбереження заради, самозбереження як людини мислячої, варто спробувати зрозуміти, чого ми насправді хочемо від життя. В результаті завжди виходить нова і несподівана комбінація, дзеркало рефлексії «видає» нове відображення, зовсім не схоже на попереднє «Я»... Це самокопання, збирання «пазлів» нової ідентичності — єдина доступна онтологічна розвага, все, що залишається після катастрофи символічного всесвіту, яка, у свою чергу, обумовлена катастрофою реального...

Domination. 2011. Полотно, олія

Найпростіший реалістичний метод дзеркального відображення «Що бачу, про те й співаю» сьогодні здається глибоким анахронізмом. Варто поміняти напрям погляду, щоб «співати» про те, що всередині — власні почуття, відчуття... Коли дивишся на картини Хасілевої, на внутрішньому екрані виникає образ пісочного годинника. Йде трансляція внутрішнього замість відображення зовнішнього — непоганий варіант за доби одночасних зникнення та експансії реального.

Fear-of-emptyness. 2011. Полотно, олія

«Все навколо — лише ілюзія» — ця назва однієї з робіт художниці може бути кодом до розуміння її всесвіту. Ілюзія тотальна, в ній неможливо пробити пролом, від неї неможливо сховатися в міфічний «реальний, справжній світ», все говорить про те, що ми, самі того не помічаючи, вже довго живемо в якомусь герметично закритому віртуальному бункері.

Кожна картина знову і знову зримо відтворює цю прокляту пастку, читай — екран монітора, по якому пливуть розмиті образи. Тут не залишається іншого виходу, окрім як насолоджуватися «нестерпною легкістю» віртуального буття... Насолоджуватися на елементарному рівні, весь час упираючись поглядом у базові складові цього існування — у ​ простір, розкреслений пусткою та об'єктами, світлом і тінню, що чергуються між собою. Ці порожнечі та западини, світло та тінь, анімовані часом, рухом, і є елементарною «картиною світу» у філософському сенсі цього терміна, нічого, окрім цього, не має значення.

Home-of-chaos. 2011. Полотно, олія

Роль людини тут досить скромна, на її присутність натякають лише якісь антропоморфні «залишки», що валяються на підлозі або ширяють у космічній невагомості, пом'яті, на стадії візуального напіврозпаду, і нагадують про беконівські страждання плоті. Хоча більше тут все-таки йдеться про істеричність свідомості.

Lonely-sadness. 2011. Полотно, олія

Завершеність художньому вислову надають текстові маркери станів, які є головною клавішею в «емоційному меню» картини — страх порожнечі, обсесії, одержимість, фрустрація... Своєрідний щоденник нав'язливих станів, на які страждає практично кожен, але далеко не кожен визнає це. Як ліричний відступ, художниця нагадує самій собі про те, як непросто навчитися найпростішого — бути щасливою. Відчуття щастя приходить з умінням включати відчуття «тут-і-зараз», відчувати унікальність кожної миті життя. Ми ж зазвичай живемо на автопілоті. Світ обсесивний, це світ психологічних «зомбі», заснований на нав'язливому повторенні одних і тих самих автоматичних дій. Ми тягнемо за собою вантаж безглуздих надій і очікувань, які лопаються як мильні бульбашки, викликаючи жорстку фрустрацію, — але ж щасливий лише той, хто ні на що не чекає і не сподівається...

Pain. 2011. Полотно, олія

На фізичний, об'єктний вимір світу Хасілева накладає цифрове і текстове — не слово та цифра є аналогами світу фізичного, а навпаки, об'єкт є аналогом слова та цифри. Натяк досить прозорий — простір штучно сконструйований, він збудований за цифровим і текстовим образом і подобою, первинна саме ця остання, символічна субстанція. Знову ж згадується культова «Матриця», де ключовим образом є цифровий світ у чистому вигляді, потік буття — водоспад цифр... За допомогою подібних загадок з накладенням вимірювань нам нібито пропонують розібратися, що є первинним, хоча насправді все є одне.

Panic. 2011. Полотно, олія

Це атавізм християнської тріади: буква, цифра, об'єкт — по суті одне і те саме. Цей «комікс», зіставлення об'єктивного і символічного аж ніяк не здається екзотичним. Хоча наші складні стосунки із так званою реальністю збудовані на нюансах, здавалося б, взаємовиключних. З одного боку, вона стає поняттям умовним і до того ж одіозним. Ми звикли до того, що живемо в «пустелі реального». Реальності як такої немає, її «протезують» гіперреальність, щільна пелена рекламно-медійної видимості, що її продукує Матриця. Машинна версія, на відміну від версій живого і страждаючого розуму, несе певний меседж, запоруку «загальної ефективності» — «Все ОК», ці дві страшних літери стають паролем часу.

Patience. 2011. Полотно, олія

Здавалося б, нова вдосконалена версія реальності є абсолютне благо, абсолютний позитив, як висловлюються копірайтери рекламних слоганів. Вона ліпша за попередню непоказну: стовідсотково приваблива, прозора і безпечна, без темних плям, заборон і табу. Проте довіри вона не викликає, ми розуміємо, що цей монстр загрожує поглинути нас цілком і повністю... Її над’яскравість, надчіткість, надреальність і надправдивість за природою своєю чужі метафоричному, символічному виміру, що тане, як озоновий шар, який оберігає образ від глобальної катастрофи розчинення в банальному...

 

Sadness. 2011. Полотно, олія

Загравання з банальним, пародіювання й одночасно дослідження його можливостей Інна Хасілева зробила в попередніх «лубочних» серіях «Школьности», «Про это по секрету», «Подъюбочный лубок». «Про это» — це наше все. Що більше інтригує обивателя, ніж «це» промовисте слово? Секс, насильство, смерть — три кити мас-культури, які побачив ще Енді Ворхол. У роботах Хасілевої і те, і друге, і третє — всі інгредієнти успіху наявні в надлишку. Хоча не все так просто, робота з кон'юнктурою полягає в тому, щоб впроваджувати в неї підривні елементи, віруси, що викликають збої в системі звичного бачення споживчого раю і врешті-решт ламають її.

Violence. 2011. Полотно, олія

Вірус «шизоестетики» зламує райдужну картинку, де «все ОК». Тут знову ж таки виникає тема частин і цілого — сьогодні світ необоротно розпадається на частини з величезною швидкістю. Художнє перебільшення полягає в тому, щоб форсувати процес, збільшуючи відсоток ентропії в геометричній прогресії. З цією метою жорсткі персонажі Хасілевої культивують символічний канібалізм — вони розчленовують і пожирають один одного. Така правда споживчих відносин — кризу людського називають «антропологічною катастрофою», або по-простому — «юзанням»...

Zero. 2011. Полотно, олія

У новому проекті Інна йде від ексцесів Реального до екологічнішого в усіх відносинах виміру. Загравати з Матрицею небезпечно, дотримуватися критичної дистанції щодо неї — неможливо, оскільки рано чи пізно система споживання асимілює все, навіть власну критику. Система — найвпливовіша нині інстанція колективного несвідомого. Щоб зібрати себе, потрібно вийти з поля дії її чар. Того ж, хто дозволяє себе контролювати, неминуче чекає доля уречевленої істоти, яка «виробляє» уречевлене мистецтво: не образи, але речі. Від нав'язливості зовнішнього рятує «внутрішня еміграція». У цьому сенсі образи Інни Хасілевої нагадують музику: вони спливають з нізвідки та йдуть в нікуди. Вони реальні, але не реалістичні, народжуються без зовнішніх подразників і мотивацій.

Єдиний подразник — це непереборний екзистенційний страх як останній оплот живої та слабкої людської сутності. Відчуття хиткості, крихкості буття та неможливості набуття рівноваги. Ці незручні істини та не найприємніші відчуття і є сьогодні показником елітарності культури. Таке послання приватного характеру почують не усі, маси, як і раніше, будуть насолоджуватися видовищем вселенських катастроф або дебільною вірою, що все і завжди у них буде ОК...

 

Виставка триватиме до 16 жовтня.

 

Вікторія Бурлака