Велика Британія демонструє світові новий спосіб колекціонувати: люди збираються в групи, щомісячно сплачують внески, спільно вирішують, у що вкладати гроші, спільно організовують виставки та заходи, водночас у їхніх домівках періодично оновлюється експозиція художників світового значення... І скільки може коштувати колекція, в якій понад півсотні робіт, а серед останніх придбань — чотири переможці призу Тернера, кілька зірок із YBA, як наприклад Трейсі Емін; Вольфганг Тільманс, Пітер Доїг, Кріс Офілі, Мартін Крід?

Роберт Лі, засновник і голова першого об’єднання колекціонерів The Collective, говорить, що 60 фунтів на місяць його більше ніж влаштовують, при тому, що згадані роботи кілька років перебували в його родині, і він продовжує бути їх власником. Лі згадує, що ідея об’єднатися з’явилася вперше, коли одна робота в галереї сподобалася одночасно кільком його друзям і вони жартома вирішили придбати її гуртом. Через два роки регулярних відвідувань галерей і різноманітних виставок друзі Лі — а це сім родин — об’єдналися, й ось уже восьмий рік насолоджуються процесом колекціонування без спустошення гаманців.

Кожна група співвласників — це зазвичай добрі друзі, що люблять сучасне мистецтво, однак не можуть дозволити собі придбати всю колекцію самостійно. До того ж, у The Collective є принцип «сімейності» — придбане мистецтво має неодмінно перебувати в оселях і ставати частиною життя всіх рідних.

Щомісяця члени об’єднання додають до спільної каси внески, і коли потрібна сума назбирається, одній із родин надається право вибрати та придбати будь-який твір. Цим правом користуються всі члени родини по черзі. Щороку переглядаються суми внесків, зазвичай вони від 60 до 500 фунтів на місяць, але для учасників важливо, щоби для кожного нового учасника The Collective мистецтво було доступним. Відповідно до кількості сімей колекцію розподілено на сім рівних частин, що знаходяться в кожній родині. Раз на півроку-рік родини збираються в когось удома, влаштовують святкову вечерю, діляться мистецькими враженнями й вирішують, у чию оселю переміститься наступна частина колекції. Роберт Лі зазначає, що такі зустрічі зазвичай проходять дуже цікаво й весело, за сім років лише один раз довелося вдатися до голосування, коли на одну роботу було кілька претендентів.

Головне для The Collective — це брати участь у сучасному мистецтві. Співвласники глибоко вірять, що сучасне мистецтво відіграє значну роль у світі. Для художника життєво важливо презентувати свої роботи та мати змогу висловитися.

Колективне колекціонування порушує деякі бар’єри на ринку, що все більше схильний до елітарності та захмарних імен, за якими можна й не почути не менш талановитих, але менш відомих. Співвласники часто консультуються з фахівцями — смак галеристів у формуванні колекції має неабияку вагу, адже від їхніх знань та смаку залежить розвиток художника та його інвестиційна історія. Наприклад, свого часу The Collective придбало роботи Саймона Келлера, а тепер його ім’я займає гідне місце в колекції Чарльза Саатчі. І справді, колектив колекціонерів здебільшого робить ставку на молодих, але перспективних художників. Купуючи їхнє мистецтво, вони тим самим підтримують початківців і прокладають місток від молодого художника до колекціонера.

Унікальним є те, що незалежно від зростання чи спаду ринку, учасники вносять помірні суми, тоді як вартість колекції поволі зростає, адже зроблено правильний вибір. І це не може не радувати колекціонерів, які, до того ж, складають окремі програми для підтримки молодих художників, інвестуючи у створення нових робіт, організацію їхніх виставок і тим самим впливаючи на їхній розвиток.

У колі інтересів громади не лише картини чи об’єкти, а й, наприклад, перформанси. У 2008 році The Collective профінансувало низку семи перформансів молодої британської художниці Кетрін Фрай, кожен із яких відбувся в оселях співвласників колекції, і важко не погодитися, що такий досвід є не менш цікавим, ніж колекціонування «для себе». Роберт Лі зазначає, що стратегія The Collective — це, насамперед, сміливе мистецтво, хоч би якими привабливими були б широко відомі імена, чи то пак популярне комерційне мистецтво. Перш ніж прийняти рішення про придбання колекціонери багато часу присвячують пошуку та вивченню робіт авторів, відвіданню галерей, музеїв, майстерень. Варто зазначити, що спершу серед членів The Collective були лише дві особи, котрі розумілися на мистецтві професійно, наразі, завдяки своїй зацікавленості, всі стали професіоналами та помаленьку починають також формувати індивідуальні колекції. До кола співвласників залучаються й куратори, для яких міграція художніх робіт є лише інструментом у власній роботі.

Слушним є запитання — а якщо хтось вирішить вийти зі складу The Collective? Тоді йому повернуть гроші чи компенсацію у вигляді придбаних робіт, а його частку буде викуплено учасником спільноти.

І варто сказати, що гарні починання не проходять непоміченими. У першопрохідців колективного колекціонування з’явилися послідовники. Нещодавно створена група V22 Сollective — це об’єднання художників та колекціонерів, які за аналогічним принципом фінансують проекти художників та збирають мистецтво, з тією лише різницею, що акції V22 Сollective присутні на фондовому ринку, що лише посилює цінність колекції та зміцнює її вартість.

Вдала інвестиція — це лише відголосок справи; йдеться про вплив на культуру, і тут соціальне значення такого колекціонування є очевидним. Виставкам може позаздрити будь-яка галерея чи музей, куди роботи передають на безоплатній основі. Майбутнє колективних колекцій бачиться учасниками як презентація всієї колекції в публічному просторі чи передання до музею, вони часто отримують пропозиції щодо надання робіт в оренду різноманітним установам чи корпораціям.

Роберт Лі зазначає, що бути причетним до таких речей значно приємніше, ніж просто тішити себе черговим придбанням. Впливати на розвиток мистецтва й тісно жити з ним, вивчаючи його досконально, — це не те саме, як просто відвідати галерею у вихідні. Недарма Мистецька рада (Art Council) та Товариство сучасного мистецтва (CAS, Лондон) майже на державному рівні рекомендують досвід The Collective іншим спільнотам. І завдяки їхній підтримці ідея набирає обертів і поширилася за принципами «франшизи» — The Collective уже має три дочірні об’єднання в Лондоні, а також у Брістолі, Бірмінгемі, Кембриджі.

 

 

Дарина Жолдак