Міжнародний арт-ярмарок без іноземних галерей. Галереї та музеї без іноземних художників та участі в міжнародних проектах. Іноземні художники без колекціонерів. Колекціонери без творів мистецтва, придбаних за кордоном… Замкнене коло ще довго буде таким: великі надії, що їх галеристи та арт-спільнота покладали на новий Податковий кодекс, не виправдалися. Незважаючи на численні пропозиції переглянути застарілі ще з радянських часів формулювання та норми, зона культурного обміну та відкриття кордонів для світового мистецтва залишаються якщо не закритими, то обмеженими неабиякими перепонами — і фінансовими та процедурними, перш за все.

 

Сплата ПДВ

Надії покладалися на скасування сплати ПДВ при ввезенні творів мистецтва та культурних цінностей до України, як це існує в переважній більшості країн світу. Це значно пожвавило б інтерес іноземних учасників арт-ринку до України, сприяло б його розвитку та, зрештою, поліпшенню нашого іміджу у світі.

Однак дослухалися до побажань лише частково: у новій редакції Податкового кодексу, а саме в статті 197.7 Розділу V хоч і зроблено виключення, і тепер від сплати ПДВ звільняється ввезення культурних цінностей, створених 50 і більше років тому, однак «решта» неантикварного мистецтва, зокрема сучасне, як і раніше, залишилося прирівняним до звичайної групи товарів (навіть не творів мистецтва!) і оподатковується на загальних підставах. Таке ставлення до ввезених «товарів» існує ще з радянських часів, коли країна ізолювала себе від культурного обміну та намагалася «захиститися» від впливу «загниваючого капіталізму».

Здавалося б, антикварникам та музейникам можна позаздрити, однак і тут не все так просто: по-перше норма стосується лише «культурної цінності», а не кожен твір мистецтва, створений понад 50 років тому, є таким для України. По-друге, відповідно до Податкового зміни мають відбутися і в Митному кодексі України, який іще не оприлюднено, а відтак постає величезна кількість проблем: хто саме на митниці визначатиме вік твору мистецтва, хто здійснюватиме його атрибуцію тощо? До того ж, виникне ціла низка додаткових платежів за нові послуги, не виключено, що й за зберігання робіт під час здійснення експертизи.

Зберігання поза Україною

Для сучасного мистецтва, тобто створеного менше, ніж 50 років тому, таких преференцій немає — більше того, залишається сплата мита, а це — ще 20% від оцінної вартості. Тобто, якщо ви придбали за $ 10 000 твір сучасного мистецтва за кордоном і хочете милуватися ним удома, більше 40% від оцінної вартості, а це майже $ 4 500 доведеться просто так залишити на кордоні, не зважаючи на те, що комерційних цілей ви не маєте, а придбаною картиною хочете милуватися вдома та згодом передати своїм нащадкам. Щоправда, якщо твір мистецтва, що не має культурної цінності, оцінено до 200 євро, — мито та ПДВ платити непотрібно. Проте важко уявити, що твори відомого художника, наприклад, таких світових зірок як Такеші Муракамі чи Девіда Гокні можуть бути оцінені майже за собівартістю художніх матеріалів або й дешевше. Така ситуація змушує галеристів або порушувати закон і шукати більш ризиковані способи переміщення предметів мистецтва, або й зовсім відмовитися від важливої частини своєї професійної діяльності.

Українські художники на іноземних аукціонах

Аукціони — це прекрасний інструмент для промо українського мистецтва за кордоном. І хоч попит на наших авторів невеликий порівняно з іноземними, гідна презентація на Sotheby’s, Сhristie’s чи Phillips de Pury & Co лише сприяє мистецькому іміджу України у світі та кар’єрі художників.

За правилами аукціонних домів робота має бути ввезена до Великобританії з інвойсом, який збігається з оцінною вартістю експертів аукціонного дому (що завжди є оцінкою суб’єктивною та орієнованою на західного покупця), як зазначено в каталозі аукціону. Ці ж самі документи супроводжують роботу при поверненні в разі непродажу. Так ось при поверненні в Україну за таку роботу доводиться платити державі понад 40% зазначеної вартості!

Не брати участі в аукціонах такого рівня — не менший ризик назавжди залишитися поза світовим арт-ринком. Чого вартий був лише перший у історії Український аукціон Sotheby’s (Сontemporary art: Russian and Ukrainian), що став чи не першою гідною презентацією українського сучасного мистецтва у Лондоні! А через складнощі з перетином кордону він міг стати останньою спробою британської сторони бути зацікавленою в співпраці з Україною. Що вже казати про очікувану підтримку українських художників нашими колекціонерами, якщо після придбання роботи на лондонському аукціоні (а з покупця аукціонний дім вираховує ще й додаткові платежі у 25% від ціни молотка) до цих витрат додаються ще мита та ПДВ за ввезення роботи до рідної країни!

Колекціонери без музеїв

Саме через мито і ПДВ більшість серйозних українських колекціонерів, які придбали роботи сучасних художників на аукціонах чи в закордонних галереях, вимушені зберігати свої колекції поза Україною, орендуючи спеціальні сховища. Витрачати гроші за багаторічне збереження робіт вигідніше, ніж платити мита і податки у своїй країні.

Прикро, що дуже часто для цілісності музейної чи галерейної експозиції куратори виставкових проектів потребують унікальних робіт із приватних колекцій, але не завжди отримують їх від власників — знову ж таки, через величезний клопіт із ввезенням до України. Один із прикладів: художню частину міжнародного проекту «Космічна Одіссея 2011», присвяченого художньому осмисленню поняття «космос», неможливо було уявити без об’єктів усесвітньо відомої японської художниці Моріко Морі, яка повністю присвятила свої роботи саме космічній тематиці. Ініціатор проекту, державне підприємство «Мистецький Арсенал» не мало державних коштів на перемовини та витратну доставку унікальних робіт із Токіо, однак могло звернутися до українського колекціонера, у якого є одна з кращих робіт Морі. Оскільки робота зберігається поза межами України, згода колекціонера за власний кошт надавати майбутньому музею роботу для мистецького проекту тривалістю в тиждень, була б схожою на чудо.

У будь-якій цивілізованій країні у виграші були б усі учасники історії: і колекціонер, який позиціонує себе як меценат, і музей, до якого підуть численні глядачі, й країна, яка не ізолює себе від світових культурних надбань.

Не вигадувати велосипеда: світовий досвід

Найпотужніші у світі ярмарки Art Basel та Art Basel Miami Beach є такими не лише через сильну команду організаторів, а й через географічне розташування: митне і податкове законодавство у США та Швейцарії створено так, аби максимально полегшити ввезення та вивезення творів мистецтва. Швейцарія не передбачає жодних документів на ввезення предметів мистецтва. Вивезення регламентується, лише якщо йдеться про національне надбання, згідно з державним реєстром культурних цінностей. Ці ярмарки щороку відвідують кілька мільйонів туристів із усього світу — годі й казати, як саме це впливає на розвиток не лише мистецької, а й туристичної інфраструктури. Не кажучи вже про поповнення держбюджету.

У більшості європейських країн для провезення речі через кордон достатньо двох документів: товарного чеку та довідки про те, що річ не знаходиться в Держреєстрі. Такі документи видають за лічені хвилини, більш того, більшість музеїв видають їх «не відходячи від каси» музейного магазину, щоб у своїй країні вам не доводити, що придбана копія «соняшників» Ван-Гога не є оригіналом. Проблема в тому, що українська митна служба поки що не уніфікувала свою документацію з Єврозоною, і, отже, іноземний папірець нічого не вартий в Україні. А раптом, не дай боже, в Україні опиниться справжній Ван-Гог!..

 

Коментар спеціаліста

Людмила Клочан, член правління Гільдії антикварів України (ГАУ), юрист

Гільдія Антикварів України — єдина професійна громадська організація, що брала активну участь у формуванні податкової політики в галузі торгівлі творами мистецтва, колекціонування та антикваріату, виходячи з того, що Україна в своїй історії зазнала безпрецедентного вивезення культурних цінностей, починаючи від XVI і до початку XX століття.

Пропозиція ГАУ полягала в повному звільненні від податку на додану вартість будь-яких операцій у галузі торгівлі творами мистецтва, зокрема в їх імпорті. Зовнішня політика будь-якої держави повинна бути спрямована на культурний обмін, який є важливим чинником у вирішенні державою стратегічних економічних питань. Культурний обмін сприятиме зовнішньоекономічній діяльності нашої держави.

Пункт 197.7 ст. 97, що надає пільги лише імпорту культурних цінностей віком за 50 років, має в собі багато суперечностей. Застосування цієї норми спричинить правову колізію, по-перше, в розумінні самого терміну, по-друге, в підтвердженні віку культурних цінностей. А взагалі — це просто мертвонароджене дитя, тому що цією нормою краще не користуватися, аніж користуватися. Вона не дасть можливості повернути культурні цінності, які знаходяться у вільному обігу на світовому ринку, попри бажання вітчизняних меценатів і філантропів за власні кошти повернути цінності в Україну, про що вже згадувалось у статті з посиланням на факти. По-третє, ця норма не відповідає міжнародним стандартам та вимогам Євросоюзу. В цьому напрямку необхідно змінювати позицію уряду, і ГАУ готова безпосередньо брати в цьому участь.

 

Дарина Жолдак