У музеї Соломона Р. Гуггенхайма в Нью-Йорку з 4 листопада 2011 по 22 січня 2012 відбувається ретроспектива найвідомішого із нині живих італійського художника, головного хулігана та провокатора – Мауріціо Каттелана.

 

Тут представлені практично всі роботи художника від початку його кар’єри у 1989 році. Виняток складають лише ранні художні акції: їх неможливо відтворити, а документація перформанса – формат, який не годиться для Каттелана. В одному зі своїх інтерв’ю (для журнала Interview) він сказав, що ще в дитинстві зрозумів: ліпше бути клоуном та загальним улюбленцем, аніж занадто серйозним занудою. В музеї Гуггенхайма Каттелан виступив із черговою провокацією. Він погодився на участь у проекті за умови, що сам буде куратором, і безкомпромісно зажадав від музею зовсім нестандартного способу інсталяції: всі об’єкти, скульптури та картини він підвісив на тросах так, що вони майорять у вільному внутрішньому просторі музею від підлоги до стелі.

Це не тільки перша й, імовірно, остання справжня ретроспектива художника, але й перша можливість побачити в одному місці одразу декілька його робіт. Каттелан до останнього моменту опирався такому виставковому формату. Тепер зрозуміло, чому: його інсталяції та скульптурні об’єкти справляють дуже сильний вплив на глядача, коли вони ізольовані один від одного, коли час і місце ретельно обрані митцем. Виставлені, точніше, вивішені всі разом, роботи вирвані з контексту й абсолютно втрачають свою значимість. Власне, перед глядачем — відтворений у натуральний розмір каталог художника. Причому твори, що складаються з кількох частин, розділені та перемішані з іншими. Каттелан заявляє, що він створив новий всеосяжний твір – із редімейдів власних старих робіт – і саме цей твір, а не хронологічна ретроспектива його доробку виставлений у музеї Гуггенхайма.

Специфіка будівлі музею, спроектованої Френком Ллойдом Райтом, полягає в тому, що глядач має підніматися спіральним серпантином угору, розглядаючи твори мистецтва, розташовані вдовж безперервної зовнішньої стіни. Каттелан вирішив вивернути музейний простір навиворіт і змусив глядача подивитись у протилежний від стін бік: у вільний простір ротонди музею. Розвісивши свої роботи на мотузках, мов білизну над вузькими вуличками старих італійських кварталів, Каттелан не тільки виступив з інституційною критикою у форматі знущання над «храмом мистецтва», але й продемонстрував своє ставлення до власних робіт і нагадав, що художникові не варто сприймати самого себе занадто серйозно. Взагалі, роботи-коментарі перипетій арт-світу та жартівливі присвячення художникам-іконам ХХ століття лейтмотивом проходять крізь усю його творчість. Так, усі його ранні твори були знущанням над підвалинами художньої сцени: наприклад, внеском Каттелана до групової виставки 1991 року в Кастелло-ді-Рівара поблизу Туріну були зв’язані у линву простирадла, що звисали з вікна галереї (Una Domenica a Rivara), ніби підготовані для втечі. Дещо більше пієтету він виявив щодо участі у Венеційській бієнале 1993 року.

Молодий іще художник, Каттелан здав відведений йому виставковий простір в оренду рекламній агенції, таким чином примусивши їх зробити роботу за нього. В результаті на будівлі розтягли банер із рекламою парфумів фірми Ельзи Скіапареллі (цей твір Каттелан назвав Working is a Bad Job). 1996 року для своєї персональної виставки в Амстердамі він взагалі поцупив увесь склад виставки іншого художника з однієї із сусідніх галерей (акція отримала назву Another Fucking Readymade). Розбиратися із ситуацією довелося поліції, яка налякала художника зовсім не жартівливим арештом за крадіжку. Посилання на ключові арт-фігури ХХ століття також можна побачити в нью-йоркській «розвісці»: тільки Лучо Фонтані – важливому героєві повоєнного італійського авангарду і теж по-своєму провокатору – присвячено 11 полотен (усі Untitled), на яких Каттелан повторює жест майстра – розрізування полотна ножем. Тільки зображує він усюди знак Зорро, змішуючи масову та високу культури. Тут також омаж Джозефу Бойсу (La Rivoluzione siamo noi, 2000) та його роботі 1970 року Felt Suite: воскова фігура Каттелана в половину людського зросту, одягнена у повстяний костюм і підвішена за комір на гачок вішалки. Поряд майорить фігура, яка наочно зображує Пікассо в позі проповідника – зі здійнятими до небес руками, в сандаліях, що є посиланням до образу Христа (Untitled, 1998).

Хоча розташування робіт виконане швидше за принципом «все до купи», воно чітко відображає головні теми, що проходять крізь усю творчість митця. Це теми влади, людських страхів і комплексів, релігії та смерті. Твір, що поділився назвою зі всією виставкою, – All (2007) – за словами автора, «монумент смерті», покликаний продемонструвати її неминучу присутність у всьому. All – це вирізьблені із каррарського мармуру дев’ять фігур, загорнуті, мов у саван, в білі покривала, жертви неназваної події, які безголосно нагадують про реалії сучасного світу. Підняті на мотузках, як на шибениці, об’єкти виставки недвозначно оголюють настрій смерті, яким просякнута вся творчість художника. Значну частину робіт, що увійшли до цієї своєрідної ретроспективи в просторі Гуггенхайма, присвячено темі таксидермії: опудала тварин або викликають у пересічного глядача захоплення та замилування (наприклад, білкою, яка наклала на себе лапи в кухні митця (Bidibidobidiboo, 1996), чи численними собаками, що мирно сплять собі (Good Boy, 1998), або шокують до відрази (опудало підвішеного коня – Novecento, 1997). Novecento, до речі, перша робота, в якій Каттелан використав мотив підвішування, використовуючи опудало коня для створення скульптури.

Каттелан заявив, що цією виставкою ставить крапку в художній кар’єрі, йде «на пенсію». Пам’ятаючи про його любов до практичних жартів над глядачем, можна припустити, що цей крок цілком може бути черговою художньою акцією. Так чи інакше, але згадана заява має дуже символічний вигляд і ніби замикає коло творчого життя автора: перша персональна виставка Каттелана 1989 року полягала в тому, що він зачинив на замок наданий йому галерейний простір і повісив на вхідних дверях табличку з написом «Незабаром повернуся».

 

Ірина Шкуркіна