Траєкторію роздумів щодо виставки художника Іллі Пруненка «Full Face», яка наразі проходить у Карась Галереї, можна порівняти з польотом мухи. Виникає така асоціація, в силу трьох основних причин: великого масштабу деяких робіт; своєрідного «zoom» ефекту – максимального наближення до об’єкту, що зображується; й тематики робіт - обличчя однієї й тієї ж дівчини.

 

На думку американського антрополога Едварда Холла оптимальна відстань для повсякденного соціального спілкування коливається в межах від 1,2 до 3 метрів. Молодий донецький художник Ілля Пруненко по-своєму трактує питання дистанції, поєднуючи імітацію макрозйомки з глобальним масштабом. «Ми схильні розглядати своє обличчя з досить близької відстані. В момент споглядання себе самого, людина підноситься над собою, робить себе предметом дослідження. Близькість викликає подвійні почуття. І ця амбівалентність збуджує в нас почуття піднесеного», - зазначає автор у анотації до виставки.

 

Експозиційна стратегія «Full Face», яку використовує Ілля Пруненко, перегукуються з його більш ранніми проектами, зокрема серією робіт «Сліпі» в Я Галереї. Так, чотири великомасштабні роботи доповнюють зовсім крихітні полотна, на яких зображені маленькі елементи: кутик вуст, частина шкіри, повіко. Художник наче розрізав одне велике полотно на маленькі шматки, натякаючи тим самим, що навіть поза контекстуальною цілісністю роботи, частини полотна можна розглядати, як самодостатні витвори мистецтва. Деталі, виокремленні з великих полотен, перетворюються у своєрідні примітки/посилання.

 

Ілля Пруненко належить до прихожан церкви адвентистів сьомого дня - одного із напрямків протестантизму, що виник у XVIII столітті. У відповідності до цього вчення доказом віри є справи людини. Сакральні підтексти простежуються у низці робіт Іллі: «The End» (пророцтва щодо кінця світу), «Маленький ріг» (піднебінний язичок як символ Ватикану і Папи Римського), «Кінофайли» (аналог середньовічних фресок - своєрідної «Біблії» для бідних), «Почуття християнства» тощо.

 

Адвентисти відкидають церковну обрядовість у тому числі шанування ікон. З точки зору сакральності, виставка «Full Face» має викликати «відчуття трансцендентальності ідей, що стоять за об'єктом естетичного сприйняття», глядач має пережити «шок від розуміння неможливості чуттєвого уявлення пори максимальну ірраціональну наближеність».

Відстань часто описує особисте ставлення митця до зображуваного об’єкту. У художніх школах учням радять відходити на деяку дистанцію від мольберта, щоб мати можливість цілісно сприйняти свою роботу і подолати власну творчу за ангажованість.

Лице вже давно не є «візитною карткою» людини, завдяки якій відбувається ідентифікація особистості. Під впливом рекламної індустрії, «інститутів краси» та пластичної хірургії тілесність трансформувалась у своєрідний 3D бігборд. Проте, головною темою виставки «Full Face» є не стільки обличчя, з усіма його можливими підтекстами, а власне наближення як процес.

 

Визначити свою оптимальну відстань для сприйняття робіт Іллі Пруненка можна у просторі Карась Галереї до 15 квітня.

 

Фото: www.karasgallery.com