Artukraine RSS feed

Artukraine RSS feed Artukraine ru_Ru "Передчуття майбутнього". Виставка Огюста Родена в Черкасах http://artukraine.com.ua/a/peredchuttya-maybutnogo-vistavka-ogyusta-rodena-v-cherkasakh З 16 січня до 20 січня у Черкаському обласному краєзнавчому музеї пройшла виставка Огюста Родена «Передчуття майбутнього». В експозиції були представлені роботи засновника скульптурного імпресіонізму, а також твори сучасних українських художників. Цей благодійний проект отримав статус однієї з найважливіших мистецьких подій міста. Кошти, зібрані під час проведення виставки, будуть направлені на підтримку Черкаської дитячої художньої школи імені Данила Нарбута. Мистецтво в усі епохи та в усіх культурах шанувалось за те, що саме воно було виразником уявлень про прекрасне того чи іншого суспільства. Його цінність завжди залежала від того, наскільки зображене відповідало естетичним смакам та ідеалам. Так, основною, хоча й не єдиною функцією мистецтва була естетична. Художня творчість повсякчас ставала предметом особливого зацікавлення, оскільки кожен, у діалозі з нею, міг задовольнити свою потребу у прекрасному, потрапити по той бік буденності світу.   Сьогодні роль мистецтва поступово трансформується. Його краса часто поступається змісту. Формотворчість художнього акту тепер важлива лише при паралельному її наповненні особливими сенсами, які є не просто ідеальними концептами краси, але й сміливим віддзеркаленням суспільних проблем та викликів. Глядач із меншою ймовірністю досягне духовної гармонії у чистій естетиці. Його внутрішня рівновага часто може бути, навпаки, порушеною, оскільки при спогляданні сучасного мистецтва часто виникає багато запитань і багато неочевидних явищ для глядача можуть перетворитись на незворотну даність саме через їх візуальну репрезентацію. <img src="/storage/0002018/11/15/46104943_1900710860050101_5544342685059383296_o.jpg" alt="" />   Відтак, у рамках виставки «Передчуття майбутнього», металеві скульптури Огюста Родена експонувались поруч зі скульптурами та полотнами сучасних українських митців. Вони, у своїй багатогранності та різноманітті доповнили роденівську скульптурну класику, відображаючи новий, незалежний, проте такий само масштабний та цілісний культурний пласт. Зокрема, на виставці був представлений живопис Юрія Соломка: художник використовую різноманітні карти світу замість полотна, наділяючи фактуру та контури нашої планети ліричними образами, що оживають у роботах Юрія так само, як живе Земля. Роман Мінін представив свої скульптурні твори на тему донбаських кіберутопій – шахтаря у вигляді Чужого із однойменного триллера та низку скульптур у технології доповненої реальності, подивитись на які можна було за допомогою спеціального програмного забезпечення через смартфон. Полотна у стилі «неофольк» привіз до Черкас Микола Маценко – член арт-групи Нацпром. Юлія Бєляєва – українська мисткиня, яка рефлексує про прийдешнє у класичних формах та пропорціях, тож її скульптурні ансамблі майже дзеркально відбивали роденівську пластику, плоте відбиток цей, немов стоїть за роки вперед, у майбутньому. Натомість, скульптурна хтонічність Сергія Шуліса, Віктора Сидоренка та Володимира Сая стали своєрідним прологом до «Мислителя» чи витонченого «Собору» Огюста Родена. <img src="/storage/0002018/11/15/can593254628.jpg" alt="" />   Синтезуючи класику і сучасність, виставка «Передчуття майбутнього» стала майданчиком історичного діалогу мистецтва. Завдяки чому кожен відвідувач зміг на власні очі побачити, як розвивалась форма та зміст творчості протягом останніх століть, порівнявши скульптурні твори французького експресіонізму та українського постмодернізму. Варто зазначити, що скульптури класика імпресіонізму для експозиції надав власник однієї з найбільших колекцій модерністського мистецтва у Східній Європі – Ігор Воронов.   Спостерігаючи внутрішню трансформацію мистецтва як культурного феномену, важко не помітити його зовнішніх змін. Останнім часом значного поширення набуває процес комерціалізації художнього процесу. Картини, інсталяції, скульптури перетворюються на предмети обміну, колекціонування та інвестицій. Фактично, відбувається монетизація естетичної та соціальної функції мистецтва. Успіх такого підходу можливий лише тоді, коли кошти вкладаються у культурно важливі артефакти творчості. Найдорожчі лоти на аукціонах – полотна класиків, об'єкти постійних експозицій у музеях – найбільш виразні твори окремих епох. Найбільшу кількість відвідувачів в Україні та світі збирають виставки на гостросоціальні теми. <img src="/storage/0002018/11/15/1542644790-381.jpg" alt="" />   Художні твори, як правило, накопичуються в окремих місцях – галереях, музеях, приватних колекціях. Доступ до масштабних зібрань часто передбачає певну плату, яка спрямована на утримання та розвиток того чи іншого зібрання. Такий процес видається цілком справедливим та раціональним у контексті збереження та примноження світової культурної спадщини. Разом із тим, особливо позитивним фактором включення мистецтва в економічну систему є використання його монетизації із благодійною метою. Одним із показових прикладів чого й стала виставка Огюста Родена «Передчуття майбутнього» у Черкаському художньому музеї.   Виставка організована президенткою Фонду гуманітарного розвитку України, засновницею платформи #SOSмайбутнє Наталею Заболотною з метою відновлення та розвитку Черкаської дитячої художньої школи імені Данила Нарбута. Заболотна підкреслює: «Виставку Родена – одного з наймогутніших та найвідоміших митців в історії людства – ми проводимо в Черкасах цілком усвідомлено, з конкретною метою. Нашою задачею є благодійний збір коштів на порятунок найбільшої на Черкащині дитячої художньої школи, яка нині знаходиться в кричущому стані. Сьогодні ця школа, де навчаються майже 500 юних черкащан, потерпає від ігнорування з боку влади». <img src="/storage/0002018/11/15/07.jpg" alt="" />   За 2 місяці роботи, по експозиції було проведено 100 екскурсій, а загалом виставку встигло відвідати майже 7 тисяч чоловік. На потреби дитячої художньої школи було зібрано більше 20 тисяч грн., на які одразу закупили нове устаткування, що не замінювалось вже 40 років. Завдяки цій події, Черкаси знову повернулись на культурну карту Європи, а жителі міста отримали можливість долучитись до світу справжнього мистецтва. Органіатори події кажуть, що відкриття черкащанам не лише Родена, але й сучасного українського мистецтва, сприяло потужній хвилі інтересу юних містян до художньої творчості, - дитяча художня школа імені Данила Нарбута скоро прийматиме нових вихованців. <img src="/storage/0002018/11/15/1542644831-491.jpg" alt="" />   Цей проект є вагомим аргументом на користь того, чому комерціалізація мистецтва є позитивним процесом. Кожен, хто побував на виставці, не лише отримав шанс долучитись до прекрасного і порефлексувати над глобальним художнім процесом, але й зробив свій внесок у майбутнє – окремої школи, всього мистецтва, цілої країни, своє власне. Завдяки можливості збирати та зберігати творчі надбання попередніх епох, ділячись цим спадком з суспільством, підтримується розвиток сучасної культури. Можливо, її художні зразки за кілька століть, так само, стануть класикою, якою не лише поповниться масштабна історія українського мистецтва, а яка, так само, підставою та можливістю підтримки майбутнього. Якщо краса має шанс урятувати світ, то мистецтво, як її виразник, стане потужним рушієм його творення.           Wed, 06 Feb 2019 13:00:00 До зустрічі у Новому 2019 році! http://artukraine.com.ua/a/do-zustrichi-u-novomu-2019-roci Дорогі читачі!   Протягом усього року ART Ukraine працював для вас, щодня висвітлюючи мистецьке життя країни та світу. Разом ми формували погляд на сучасну культуру та основні тенденції її розвитку.  Наразі редакція тимчасово припиняє свою роботу, щоб у новому році з новими силами та натхненням повернутись до нашої головної місії – писати про мистецтво. Дякуємо нашій команді й широкій аудиторії за плідну співпрацю та щиру підтримку.   <div class="text_exposed_show" style="text-align: justify;"> Команда видання буде дуже вдячна, якщо ви допоможете нам стати ще цікавіше, заповнивши невелику <a href="https://goo.gl/forms/oxluPzXpWBf31FsB2" target="_blank">анкету ваших вподобань</a>.   До зустрічі у Новому 2019 році!   <img src="/storage/0002018/12/warhol_fruit_and_holly_star--tiffany_cards_jpg_1356899166-1.jpg" alt="" /> Енді Воргол, Одна з різдвяних листівок для Tiffany&Co, 1956-1962                       </div> Mon, 10 Dec 2018 10:00:00 Metropolis. Минулі утопії майбутнього http://artukraine.com.ua/a/metropolis-minuli-utopii-maybutnogo Із 23 жовтня 2018 до 20 січня 2019 у Львівському центрі архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова ВЕЖА» триває масштабний візуальний проект «Metropolis. Минулі утопії майбутнього», кураторами якого виступили Павло Гудімов та арт-центр Ya Gallery. Проект складається з основної експозиції, у якій представлені кіно-, фото-, живописні та документальні втілення візій митців минулого про нездійснене майбутнє. Окрім того, у рамках проекту організовано лекційно-дискусійний блок, що складається з досліджень та обговорень архітектурних історичних та сучасних урбаністичних проблем, актуальних для України та, зокрема, Львова. Про мистецтво для життя та минулі утопії майбутнього далі в ART Ukraine. Архітектура – це статичне просторове  мистецтво, яке формує середовище для життя й діяльності людей відповідно до законів краси. Саме архітектура є найбільш тоталітарною мистецькою формою,  оскільки її впливу не можна уникнути, проігнорувати, закривши очі, як перед полотном, чи затуливши вуха, мов від музичних звуків – архітектура визначає спосіб, у який людина існує протягом усього життя – якими вулицями ходить, у якому положенні та місці спить і де проводить дозвілля. <img src="/storage/0002018/12/7/6.jpg" alt="" /> Усі зображення: yagallery.com З огляду на щільність та безумовність взаємодії індивіда з простором його перебування, ті, хто мав достатньо влади почали використовувати архітектуру як засіб конструювання світогляду широких мас. Монументальні Єгипетські піраміди чи помпезні ворота богині Іштар, просторі полісні агори чи ковчеги християнських храмів, кремезні романські замки чи пишні барокові палаци, величні урядові споруди Хрещатика чи сірі коробки хрущовських панельних будинків – у різні часи зодчі сприяли чіткому усвідомленню людиною свого положення у світі.   Разом із тим, слід пам'ятати, що архітектурна спадщина як культурно-історичне явище – це не лише реалізовані проекти. Поруч із досі живими містами у просторі, будинки, комплекси й такі ж живі міста існують на папері як уявний світ – такий, яким би він міг бути у паралельному вимірі, у кращому житті. <img src="/storage/0002018/12/7/4.png" alt="" />   Утопія – це зображення такого ідеального світоустрою. Це феномен, який завжди існує поза реальною дійсністю, оскільки лише відсутній досвід легітимує його «ідеальність». Актуальне поняття утопії остаточно утвердилося з початком Нового часу, який тісно пов'язаний зі зміною парадигми розуміння історії. Епоха Відродження позначила вихід за межі циклічного есхатологічного світорозуміння (за якого утопія означала звернення до невідомого минулого – Золотого Віку, Раю тощо). Способи фіксації архітектурних утопій тісно пов'язані з технологічним прогресом та динамікою мистецьких епох. Від вербальних та писемних оповідей про прекрасні міста майбутнього до кінематографу як неявної апробації утопічних архітектурних елементів на масах – утопія, зрештою, стала окремим жанром мистецтва. <img src="/storage/0002018/12/7/3.png" alt="" />   Поле культурної критики дозволяє звертатися до утопій як до джерела нездійсненого теперішнього. Минулі утопії майбутнього уможливлюють альтернативний погляд на сучасність, визначення його структури, переваг та недоліків порівняно з паралельними неможливими проектами. Експозиція, створена у Пороховій Вежі Львова, демонструє глядачеві візуальний ряд, який окреслює форми фіксації та історичні трансформації утопічних архітектурних проектів українських, світових або вигаданих ідеальних міст. Масова історія української архітектурної утопії розпочинається з приходом ХХ ст. Мистецькі декларації авангардистів та їхня безпосередня творча діяльність створили плідне підґрунтя для реалізації «нових світів». Одним із радикальних новаторів у створенні проекту майбутнього був засновник супрематизму Казимир Малевич. У рамках проекту “Metropolis…” Тетяна Філевська прочитала лекцію про основні поняття супрематичної архітектури Малевича. Зокрема, про вираз його урбаністичних ідей – концепцію Аероміст, що вільно літають на орбіті Землі. <img src="/storage/0002018/12/7/2.jpg" alt="" /> К.Малевич, Гота. Архітектон. Середина 1920-х. Гіпс. 84,5×48×48 см, Бета. Архітектон. Бл. 1925. Гіпс. 27×59,5×99,3 см, Супрематичні орнаменти. 1927. Гіпс (спільно з Н. Суєтіним)   Із початком активної розбудови українських міст у 30-х роках минулого століття, проводиться безліч конкурсів на тотальні архітектурні проекти. Проте, очевидно, що трансформація ідей у радянський час відбувалася нелінійно. Якщо порівнювати архітектурні плани містобудування та основні пріоритети, означені в них, то найбільш виразним переходом позначене зміщення від житлової та промислової архітектури до розбудови публічних просторів та споруд політичного значення. Лекція, яку прочитав Богдан Черкес у межах виставки, зафіксувала цей перехід тематично. Дослідник розповів про львівські архітектурні утопії раннього радянського періоду. Зокрема, про двох архітекторів ХХ ст. – Ігнація Дрекслера, який був автором Львівського генплану 1928–1935 рр. і фактично передбачив територіальний розвиток міста на 100 років уперед та Ярослава Новаківського, під керівництвом якого було створено найвідоміший макет Львова. Саме ці архітектори сформували найрадикальніші утопії розвитку цілого українського міста минулого століття. Наступний розділ цієї лекції був присвячений авторам конкурсних проектів на забудову центрального простору Москви та Києва – Сергію Шестакову, Миколі Ладовському, Борису Іофану тощо. <img src="/storage/0002018/12/7/5.png" alt="" />   На перетині утопії та дійсності в архітектурному вимірі стоїть урбаністика. Це процес розвитку середовища відповідно до уявлень архітекторів про ідеальне місце для життя цілого суспільства. Урбаністика слугує лімінальним сполучником між тоталітарністю архітектурного впливу та предметною відсутністю утопічної ідилії. Сьогодні всі урбаністичні дискусії та архітектурні рішення щодо інтервенцій у простір міста – це пошук шляхів залучення елементів утопії до реальності. Проект “Metropolis…” зміг стати майданчиком для подібних дискусій. У рамках цього тематичного блоку прочитали лекції Юрій Джигіль ( «Трасформація образів майбутнього в архітектурі на зламі ХХ-ХХІ ст.»),  Ігор Кузьмак («Конфігурація компактного міста. Львівські силуети перспектив приреченості») та Борис Єрофалов-Пилипчак («Архітектура та революція»). <img src="/storage/0002018/12/7/1.jpg" alt="" />   Місією «Metropolis. Минулі утопії майбутнього» є дослідження історичної тяглості та варіативності поглядів на мистецтво для життя – архітектуру. Можливо, сучасні урбаністи та архітектори зможуть використати такий досвід візій попередників як джерело для проектування та реалізації ідеального простору у прийдешньому.       Про автора: Марина Богуш – культурологиня.           Fri, 07 Dec 2018 14:00:00 Термін подачі робіт для конкурсу "Анатомія симулякра" продовжено http://artukraine.com.ua/n/dedlayn-konkursu-teoretichnikh-robit-anatomiya-simulyakra-prodovzheno Інститут проблем сучасного мистецтва НАМУ буде приймати заявки для участі в конкурсі теоретичних робіт до 31 січня 2019 року. За підсумками конкурсу буде оголошено шорт-ліст учасників, а також відбудеться нагородження трьох фіналістів, які отримають грошові премії та подарунки, головний приз конкурсу становить 15 тисяч гривень. Теоретичні роботи, які увійдуть до шорт-лісту конкурсу, будуть надруковані у каталозі проекту.   Анатомія симулякра Науково-технологічний та соціальний прогрес супроводжують мільйони книг, текстів та формул. Цей архів інформації впорядковано на кшталт генетичних кодів, у яких зазначено спосіб організації та взаємодії різних органів і клітин живого організму. Але еволюція техногенного світу відбувається набагато швидше, ніж еволюція життя на Землі, відповідно, окрім нових приладів та ноу-хау, нагромаджуються мільйони тонн технологічного сміття, серед якого гігабайти спростованих теорій, легенд та міфів. Те, що ми сьогодні вважаємо найновішим досягненням та актуальним знанням, завтра може стати безнадійно застарілим та вторинним — так і народжуються симулякри.   Проте ми дізнаємося про них не одразу, а лише тоді, коли щось нове, більш достовірне, спростовує їхню істинність. Цей процес відбувається споконвіку, отже, є всі підстави вважати, що людство давно існує серед симуляції, тобто серед знань та вірувань, які будуть спростовані або видозмінені в майбутньому. Термін «симулякр» можна знайти ще в Марсіліо Фічіно, ренесансного філософа, який переклав Платона латиною. Та справжнє відродження він дістав у ХХ столітті у філософії французьких постструктуралістів.   У розумінні Жана Бодріяра симулякр — це не просто імітація, яка копіює або спотворює істину, а імітація, переконливіша за істину. У цій параноїдальній інтерпретації приховано недовіру до мас-медіа, які, конкуруючи за популярність, стають інструментом виробництва видовищних новин та фейкових сенсацій. Таким чином, глибока аналітика особистісних та історичних змін поступаються споживацькому мисленню та гіперреальності — ілюзорному світу, в якому непомітно втрачається сенс усвідомленого існування. В оптиці Бодріяра реальність сповнена симулякрами — але це не аргумент на користь ідеалізації минулих епох, навпаки – радше нагадування про те, що фундаментальне осмислення симуляції відбувається саме сьогодні. <img src="/storage/0002018/12/7/anatomy19_small2869.jpg" alt="" />   Тема цього року: “Візуальна культура в контексті феномена гіперреальності”.   Організатори: Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України, ABRAMOVYCH.ART, ArtHuss, BROVDI.ART, Zenko Foundation. Керівник проекту: Ігор Абрамович. Куратори: Андрій Сидоренко, Ірина Яцик, Олександра Халепа.   Члени журі конкурсу: Вікторія Бурлака, Сергій Васильєв, Гліб Вишеславський, Оксана Гаврош, Ірина Городецька, Олег Сидор, Галина Скляренко.   До участі в конкурсі приймаються заявки, які містять раніше не опубліковану теоретичну роботу, обсягом від 10 до 20 тисяч знаків, список використаних джерел та CV автора. У конкурсі теоретичних робіт у галузі візуальної культури приймаються в електронному вигляді на пошту ipsmtheory@gmail.com до 31 січня 2019 р.   Метою <a href="https://www.facebook.com/events/778382759171480/">проекту </a>є створення умов для міждисциплінарної взаємодії та дослідження сучасного мистецтва в рамках щорічної платформи “Новітні спрямування”.                 Fri, 07 Dec 2018 13:00:00 Шотландська художниця отримала Turner Prize 2018 http://artukraine.com.ua/n/shotlandska-khudozhnicya-otrimala-turner-prize---2018 Мисткиня із Глазго, Шарлотта Проджер стала лауреаткою Turner Prize 2018 року, здивуваши журі своїми фільмами, у яких вона вивчала квір-ідентичність через призму природніх ландшафтів. <img src="/storage/0002018/12/7/charlotte_prodger._photoemile_holba_2018..jpg" alt="" /> Шарлотта Проджер © Emile Holba, 2018   Проджер представлятиме Шотландію на Венеційській Бієнале, так само як і всі заявлені у шорт-лісті художники та об'єднання, вона працює з відео-артом. Проте, на відміну від інших учасників, вона фільмує інтимні, ліричні сюжети на свій iPhone.   32-хвилинний фільм BRIDGIT (2016), за який вона отримала нагороду – це роздуми художниці про міфологію та філософію, прокладені через пейзажі Аберденширу.   Художниця також розповіла, що вибір мобільного телефону для зйомок пов'язаний із її давнім інтересом до «тісного зв'язку технологій та людського тіла». Вона звертає увагу на те, як «пальці потрапляють у кадр, і вони такі тілесні… якщо покласти палець на крихітну лінзу, можна побачити як під шкірою пульсує кров, можна протирати екран, щоб змінити експозиції». Системи людського тіла «взаємодіють із камерою – і це є своєрідним симбіозом і механічним зчепленням водночас…» – коментує Шарлотта. <img src="/storage/0002018/12/7/charlotte_prodger__bridgit_2015_video_still__courtesy_of_the_artist__koope_astner__and_hollybus_gardens..jpg" alt="" /> Шарлотта Проджер, BRIDGIT, 2015 © Charlotte Prodger, Koope Astner, and Hollybus Gardens   Церемонія нагороди відбулася 4 грудня у Лондонському Tate Britain. Головний приз становив $32,000, а кожен з учасників отримав нагороду в $6,000.    Інший номінант на головний приз – об'єднання Forensic Architecture – відзначився презентацією проекту «The Long Duration of a Split Second» (2018). Це полемічна робота, в основі якої – аналіз кадрів фатального рейду ізраїльської поліції в бедуїнському поселенні. Темами робіт призерів – Люка Уілліса Томпсона та Найєм Могемен також були роздуми про геополітичні проблеми.    До цьогорічного складу журі Turner Prize увійшли: Ліза ЛеФевр, генеральна директорка Holt-Smithson Foundation; Елена Філіповіч, директорка Kunsthalle Basel; Олівер Баскіано, арт-критик та міжнародний редактор журналу ArtReview; Том МакКарті, письменник, романіст. Головою журі став Алекс Фаркгарсон, голова Tate Britain. <img src="/storage/0002018/12/7/charlotte_prodger__bridgit_2016._single_channel_video_with_sound__32_minutes._all_images_courtesy_of_the_artist__koppe_astner__glasgow_and_hollybush_gardens__london.video_still..jpg" alt="" /> Шарлотта Проджер, BRIDGIT, 2015  © Charlotte Prodger, Koppe Astner, Glasgow and Hollybush Gardens, London. Video Still.   Із часу свого заснування у 1985, Turner Prize нагороджуються митці, які працюють чи живуть у Британії, за визначні виставки або публічні презентації по всьому світу в поточному році. У 2017 Turner Prize скасував вікові обмеження в 50 років, і переможницею стала Любайна Хімід – перша в історії премії темношкіра жінка.                 Fri, 07 Dec 2018 12:00:00 Виствка Олексія Сая "Подорож лемінгів" http://artukraine.com.ua/n/vistvka-oleksiya-saya-podorozh-lemingiv 7 грудня, о 18:00 в столичному просторі Головної пошти країни «Укрпошта Арт Хаб» відбудеться відкриття персональної виставки українського художника Олексія Сая. Виставка відбудеться за підтримки платформи ABRAMOVYCH.ART. <img src="/storage/0002018/12/7/oleksiy_say._iz_serii_podorozh_lemingiv_25489.jpg" alt="" /> Олексій Сай. Із серії Подорож лемінгів   Олексій Сай – митець, що працює у сфері нових медіа та створює свої роботи за допомогою офісної програми Excel. Ця техніка, яка потребує значних витрат часу і уваги, вже стала прикметною рисою його творчості. Глобалізація, індустріалізація, співвідношення масового і індивідуального – основні теми дослідження художника. Всі картини автора нагадують великі таблиці, заповнені фрагментами звітів та кошторисів, що ними у повсякденному житті послуговується «офісний планктон», – один із ключових образів у творчості митця. Яскраві кольори, символи та смайли – сюжети та образи вигадані та реалістичні водночас.   Роботи митця були представлені на виставках в Україні та за кордоном, зокрема у США, Німеччині, Польші, Угорщині, Великій Британії. <img src="/storage/0002018/12/7/oleksiy_say._iz_serii_podorozh_lemingiv5490.jpg" alt="" /> Олексій Сай. Із серії Подорож лемінгів   Для нової експозиції художник підготував роботи із відомої серії «Подорож лемінгів».   Специфічний порядок життя сучасного мегаполісу та відповідна діяльність менеджерів є досить звичайним явищем для сучасної людини, проте, на думку Олексія Сая, новий світ сповнений дедалі виразніших суперечностей, тож потребує власної естетики та гармонії.                  Fri, 07 Dec 2018 10:00:00 Мистецтво пам’ятати. «Килими» Наталії Корф-Іванюк http://artukraine.com.ua/a/mistectvo-pamyatati-kilimi-natalii-korf-ivanyuk Мистецтво Наталії Корф-Іванюк із самого початку тяжіло до плоду народного, усі види якого органічно пов’язані між собою, представляючи цільну художню структуру. Так, у новому проекті «Килими», що з 14 грудня експонує галерея Triptych: GlobalArtsWorkshop, авторка умисно інтегрує головні стильові особливості народної творчості, майстерно вплітаючи їх у мереживо власних спогадів. Килимарство – своєрідна скарбниця, неповторне культурне явище, що увібрало у себе досвід віків. Український килим сягає своїм корінням в глибоку давнину, і хоча перші речові пам’ятки датуються XV століттям, виробляти їх почали ще в давньоруську добу. Зберігаючи найяскравіші риси історичних епох, килими стають предметом дослідження етнічної історії, менталітету та тодішніх естетичних уподобань. Після здобуття Україною незалежності особливого значення набуває вивчення факторів, що впливають на збереження самобутності через декоративно-прикладне мистецтво. Останнє втрачає свою утилітарну функцію, набувши виключно естетичної, перетворившись на символ національної ідентичності, об’єкт самопізнання задля вивчення витоків традиції й реліктів матеріальної культури. <img src="/storage/0002018/12/6/svyatkoviy_160h120_mishana_tehnika_2018.jpg" alt="" /> Наталія Корф-Іванюк, Килими. Святковий, 160х120, мішана техніка, 2018   Ідея проекту, присвяченого килиму, виникла у мисткині на літній резиденції «Великий перевіз». Там же народилися й перші масштабні полотна, які в результаті склалися в 13-частинну експозицію, створену в комбінованій живописній техніці. «Для мене килими – це щось з нашого минулого. Нехай сьогодні вони стають об’єктами для жартів про старомодність власників, але залишаються скринею спогадів. У дитинстві над моїм ліжком висів килим, і розглядаючи візерунки на ньому, я поринала у світ фантазій, тому спроба його дослідити зріла давно, адже в мистецтві я завжди пливу за течією власних відчуттів», – коментує художниця.   У довершених композиціях Корф-Іванюк знаходять відображення краса природи, історико-культурне минуле, перетворюючись з мистецького у філософське й етнографічне дослідження. Її образи пов’язані з узагальненням через показову декоративність. Вражає й глибинне розуміння автором душі матеріалу. Завдяки поетичному мисленню, на кожній картині народжується плетиво зі згадок, прадавніх символів і колективних асоціацій. Потрапляючи в галерейний простір, стають такими, що належать людству. Її килими не прагнуть «розповісти», а дають змогу «відчути». Композиційна довершеність буквально вражає чаруючим буянням барв. Кольори то заворожують сірою глибиною, то випромінюють волошкову синьову, то палахкотять вогняними фарбами квіток. <img src="/storage/0002018/12/6/barvinok_50h70_karton_oliya_2018.jpg" alt="" /> Наталія Корф-Іванюк, Килими. Барвінок, 50х70, картон, олія, 2018   Незважаючи на реалістичний масштаб, Корф-Іванюк не намагається відтворити реальні форми й фактуру килиму,  а лише підкреслити найхарактерніше для вибраного предмету. Ритм, гармонія колориту й тла дає змогу відчути образ у всій його повноті. Знайомі з книжок по народознавству, візерунки сплітаються у довершену, завжди неповторну, композицію. Деякі з представлених килимів – умисно зістарені, витерті, що піднімає тему пам’яті. На це вказують і окремо виставлені рапорти під склом, яскраві фрагменти узорів, що утворюються з повторення фігур, розташованих поряд, з яких зазвичай складається основна композиція килиму.   В основі концепції проекту – проблема визначення національної ідентичності, що коренями сягає метафізичного питання сутності людського буття. Тенденції глобалізації стандартизують соціальний устрій, викликаючи захисну реакцію – зростання самосвідомості окремих небайдужих. Попри кризу ідентичності, людина власноруч нав’язує собі єдину модель сприйняття, орієнтуючись на моду, нівелюючи різноманіття багатоукладності, чим ставить під загрозу культурну самобутність. Звідси реакція авторки захистити неповторність своєї етнокультурної спільноти, представити осмислене ставлення в противагу універсальній безликості. На відміну від попередніх квіткових серій, ця – умисно є трафаретною, квіти стають ретрансляторами голосу минулого, схематизуються і неначе повзуть на стіни, звертаючись до печерних розписів. <img src="/storage/0002018/12/6/guculskiy_120h100_mishana_tehnika_2018.jpg" alt="" /> Наталія Корф-Іванюк, Килими. Гуцульський, 120х100, мішана техніка, 2018   В експозиції чітко простежуються дві візуально-сюжетні лінії: одна апелює до технічної матеріальності ткацтва, інша – до трафарету й уявної геометрії. Геометричні орнаменти Корф-Іванюк, що були найбільш розповсюджені на Поділлі, Галичині, Буковині й Закарпатті, – справжні витвори графічного мистецтва. Тут художниця в довільній формі трактує елементи з побачених нею оригіналів, перетворюючи їх в унікальне філософське послання. Фігури варто розглядати як художнє узагальнення. Колорит на таких килимах мисткині менш вибагливий, а поєднання барв побудоване за принципом їх зіставлення.   Колорит рослинних килимів, розповсюджених колись на Катеринославщині, Полтавщині, Херсонщині, характеризується використанням природних барв, гармонізацією кольорових тонів й півтонів. Вони створені у червоних, брунатних, зелених гамах з використанням яскравих барокових елементів. Червоний та синій – завжди холодні. Квітки й листочки, як в оригіналах, мисткиня забарвлює суцільним кольором або вводяться його півтонни. Загальний колорит значною мірою залежить від тла.  В рослинних спостерігається зрушення в бік трактування природних мотивів, більш симетричного й строгішого розташування на площині. Великі квітки розбиваються контурними лініями або кольоровими плямами на окремі частини, які не завжди відповідають їхній структурній будові.  <img src="/storage/0002018/12/6/2f6a0160.jpg" alt="" /> Наталія Корф-Іванюк Фото: Tania Ruda На полотнах Наталії Корф-Іванюк легко помітити підвищену кольорову інтенсивність, але це не викликає жодного заперечення у глядача, а навпаки – слугує для посилення виразності. Окрім світла та тону, чільне місце у зображенні посідає вираження якості простору. Складна комбінована техніка живописного письма художниці повністю відображає образи народних тканин, що були складовою інтер’єру, а стали – символом, який зберіг теплоту відчуттів і зв'язок із коренями.   Про авторку:     <div style="text-align: justify;"> Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.   </div>       Thu, 06 Dec 2018 12:00:00 Скандинавське мистецтво на виставці Phillips http://artukraine.com.ua/n/skandinavske-mistectvo-na-vistavci-phillips Колекція Phillips у Вашингтоні поповнюється Нордичним імпресіонізмом, 200-річною спадщиною 53 художників з Данії, Фарерських островів, Фінляндії, Гренландії, Ісландії, Норвегії та Швеції, яка буде представлена на першій подібній виставці в США. На ній зокрема виставлять мистецтво датоване від 1821 року до сьогодні, наприклад, роботи Едварда Мунка та Олафура Еліассона. Проте, перлиною експозиції стане картина Акселя Галлена-Каллела 1896 року «Оборона Сампо» із Художнього музею Турку. Ця робота, що стала справжнім скарбом фінської культури, одного разу покинула територію країни і тепер знаходитиметься у Музеї d’Orsay у Парижі.   «Це одна з найбільш важливих мистецьких робіт Скандинавії», – зазначає Клаус Оттманн, головний куратор та заступник з академічних питань музею.   Сюжет полотна розгортається довкола міфічного об'єкта на борту човна – він походить із фінського епосу. Робота експонуватиметься поруч із відео-інсталяцією Торі Вронс 2017 року, яка називається «Старовинне Немовля» і зображає Норвезького художника, що завис у повітрі в масці та помаранчевій шубі, видаючи різні звуки. <img src="/storage/0002018/12/6/nordic1.jpg" alt="" /> Аксель Галлен-Каллел, Оборона Сампо, 1896 © Turku Art Museum Зображення: www.theartnewspaper.com   Дороті Косінскі, голова та виконавчий директор аукціонного дому Phillips говорить, що ця експозиційна зала найулюбленіша з усієї виставки, яка триватиме до 13 січня 2019 року. «Ці експонати поєдналися настільки гармонійно, що це не може не викликати почуття любові та захоплення фольклором, природою, магією та дивом.»   Під час прес-туру Косінскі та Оттманн подякували Скандинавським країнам за підтримку місцевих художниць, а Косінскі ще й відмітив національні риси «динамічність та прогресивний спосіб мислення». Окрім того, під час інтенсивного чотиритижневого дослідження скандинавського мистецтва, Оттманн, за його словами, помітив що в галереях Стокгольму, Осло та Рейк’явіку представлено дуже багато робіт художниць ХІХ ст.   «Такої підтримки художниць у ті часи не було навіть у Штатах», – коментує Оттманн. Багато мисткинь подорожували до інших європейських міст для того, щоб отримати більш якісну освіту, а потім поверталися та відкривали художні школи у своїх рідних містах, що, у свою чергу, дозволяло усім охочим жінкам здобути початкову підготовку.   «Гендерний паритет також є пріоритетним в Ісландії», – говорить Храфнхільдур Арнардта, яка живе у Нью-Йорку і чия робота буде представлена на Венеційському бієнале від Ісландії.   Її різнобарвна інсталяція для Phillips – Nervelings I-V (2018) – зроблена із синтетичних волокон та мотузок і розміщена вздовж основних сходів будівлі. Хоча на створення арт-об'єкту художницю надихнула гендерна рівність у рідній країні, Арнардта зауважує, що переїхавши до Нью-Йорка, вона помітила тут більшу пристрасть до різноманіття у суспільстві. Також вона додає, що у Нью-Йорку набагато більше простору та можливостей для самовираження. <img src="/storage/0002018/12/6/nordic2.jpg" alt="" /> Храфнхільдур Арнардта, Nervelings I-V, 2018 © Rhiannon Newman Зображення: www.theartnewspaper.com   Іншою резонансною роботою є картина «A Subscriber to the Evening Post» 1887 року норвезької Оди Крог, яка експонуватиметься паралельно з роботою її чоловіка Крістіана. На полотні дворічна дочка подружжя Нана розрізає копію тієї шведської консервативної газети, у якій була вміщена критика художників, включно із подружжям Крог. Цю роботу вважають одним із найбільш ранніх зразків соціальної критики із залученням образу дитини в мистецтві.   Підсумовує експозицію робота Йогана Крістіана Дагла 1821 року «Норвезький пейзаж із веселкою» з колекції Національної галереї в Данії. Згідно з каталогом, веселка символізує Велике Начало та союз Бога з людством. Загалом, картина нагадує пейзаж датського художника XVII століття Якоба ван Рейсдала.   <div style="text-align: justify;"> Паралельно з картиною представлена інсталяція «Пересічні дороги» 2014 року, саамського художника Уті Пєскі – тисячі пензлів прив’язаних до гілочок, які немов «малюють у просторі», відсилаючи глядача до означення сутності пейзажу.   Джерело: www.theartnewspaper.com         </div>   Thu, 06 Dec 2018 11:00:00 PULSE MIAMI BEACH 2018 http://artukraine.com.ua/n/pulse-miami-beach-2018 Цього року VoloshynGallery вперше бере участь у міжнародному ярмарку сучасного мистецтва PULSE MiamiBeach, де представляє сольний проект української художниці Жанни Кадирової. <img src="/storage/0002018/12/6/zhanna_kadyrova_from_market_project_45450.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   PULSE – ярмарок-сателіт ArtBaselMiami, який відбувається щорічно на початку грудня у рамках ArtBaselMiamiWeek вже протягом чотирнадцяти років поспіль. PULSE спеціалізується на сучасному мистецтві, й одним з основних його пріоритетів є підтримка молодих галерей та художників. У 2018 році на PULSE презентують свої проекти понад 70 галерей з Канади, Китаю, Німеччини, Швейцарії, Японії, Північної Африки та інших країн з усього світу. Перелік учасників цього року поповнили 26 нових галерей, серед яких вперше бере участь українська галерея – VoloshynGallery. <img src="/storage/0002018/12/6/zhanna_kadyrova_from_market_project_25451.jpg" alt="" />   VoloshynGallery представляє соло-презентацію Жанни Кадирової. Центральним проектом експозиції є «Маркет» (2017–2018 рр.), презентація якого вже традиційно відбувається у формі перформансу. У цій роботі авторка відтворює  атмосферу  типового  продуктового  кіоску с усіма його атрибутами: важільними терезами, пластмасовим стільцем, ящиками для овочів та фруктів тощо. Самі «продукти» Кадирова створює з різноманітних важких будівельних матеріалів: кахлів, бетону та натурального каменю. Пропонуючи відвідувачам стенду придбати арт-об’єкти на вагу, авторка порушує прийняті на арт-ринку правила ціноутворення на твір мистецтва та ставить питання щодо того, як формується наше уявлення про цінність, матеріальну чи духовну.   На PULSE MiamiBeachVoloshynGallery представляє оновлену, третю версію «Маркету». Вперше «Маркет» було реалізовано як інтервенцію до стерильної атмосфери ярмарку ART MonteCarlo у Монако у квітні 2017 року. Також він експонувався у рамках KyivArtWeek у травні 2018 року. <img src="/storage/0002018/12/6/zhanna_kadyrova_from_market_project_15449-1.jpg" alt="" />   Згадане «оновлення» пов’язане з форматом site-speciﬁc інсталяції і виявляється у зміні набору «товарів». Зважаючи на тропічний клімат Маямі, авторка розширює асортимент свого «кіоску» екзотичними фруктами. Тож, окрім уже звичних ковбас та кавунів, на прилавку можна побачити папаю, карамболь, апельсини, мандарини та гранати. Формат site-speciﬁc дає про себе знати і в логіці ціноутворення, адже, за задумом художниці, ціна за 1 грам дорівнює локальній грошовій одиниці тієї країни, де відбувається презентація.   Крім того, у відвідувачів PULSE MiamiBeach є можливість познайомитися з серією «SecondHand» (2014–2017 рр.) авторства Жанни Кадирової. У рамках проекту буде представлено арт-об’єкт «Київська кінокопіювальна фабрика» – сукню на плічках, матеріалом для якого слугували червоні кахлі підлоги вже згаданої покинутої фабрики. Серія порушує питання майбутнього предметів та просторів з огляду на їхнє функціональне призначення. <img src="/storage/0002018/12/6/zhanna_kadyrova_from_market_project_35452.jpg" alt="" />   Також на стенді представлені кілька об’єктів серії «Неявні форми» (2010–2012 рр.). У «Неявних формах» авторка надає фізичної форми об’єктам та явищам, що зазвичай є непомітними для ока та/або невідчутими на дотик. Так виліплені з цементу тіні вимикача викривають «удавану невидимість» впливу звичайних побутових електричних приладів, що, незважаючи на свою звичність та безпечність, втручаються до приватної сфери людини, і вплив цей має цілком реальні наслідки.                       Thu, 06 Dec 2018 10:00:00 Жорж Пьер Сёра. Герменевтика синевы http://artukraine.com.ua/a/zhorzh-per-syora-germenevtika-sinevy На этих днях празднует день рождения художник, создавший самый утонченный стиль внутри импрессионизма – пуантилизм. Вчера администраторы групп были удивительно единодушны, каждый отдал дань уважения рано ушедшему французскому художнику XIX века Жоржу Пьеру Сёра. Его эксперименты с цветом и его стиль предопределили развитие всего, от арт-нуво до поп-арта, что продолжает волновать человека, искушаемого благополучием. После революции француженкам пришлось отказаться от каблуков в пользу чего-то похожего на современные балетки, чтобы не заподозрили буржуазного высокомерия. К середине XIX века манеры Франции становятся снова строже. Так Францию и будет водить, как маятник, от строгости к раскрепощению и весь будущий XX век и в наше время. Жан Пьер Сёра (1859 – 1891) – художник точного и точечного касания, его кисть не проходит по холсту, как это принято воображать, и не пляшет мазками, его игольчатая техника узнаваемо делает его картины зернистыми.   Когда Сёра родился, маятник, качнувшись, замер в точке крайней строгости. Сочетание старого и нового рождает оригинальность, заурядность складывается из чего-то одного: или ультра-старого или ультра-нового. Франции после наполеоновских войн с настоящим художественным чутьем удается идти к оригинальности. Это стремление к балансу из чувства самосохранения выразил Эдгар По в новелле «Колодец и маятник». Умберто Эко распространяет этот образ по всей Европе – сохранение баланса внутри лепестков разных взглядов, течений и стилей. <img src="/storage/0002018/12/5/kupalschaiki_v_anere__1884.jpg" alt="" /> Жорж Пьер Сёра, Купальщики в Аньере, 1884 Кажется, обрезать ниточку маятника легче, но часы тогда остановятся – это то, в чем преуспевают и через что проходят все бывшие империи. Сёра за свою короткую жизнь сумел создать самый не имперский стиль – пуантилизм.  Словно он держит в руке не кисточку, а этот тяжелый медный конус за ниточку. Далекий от политики, Сёра своим стилем утверждает идеал удержания Францией этой гармонии. Его критикуют за то, что работы скучны, женщины – холодны и безучастны, мужчины смотрят на них через стеклышко монокля. Он же игнорирует критику и сочиняет теоретическо-философские сочинения.   И Франция, словно послушная кисточке художника, смещается к республике и уже безвозвратно. Здесь важна резкость не движения – зрительного нерва, ближе или дальше от холста, дистанция выступает в роли микроскопа. Сёра снимает с чуть отстранившегося месье его монокль и на это стеклышко наносит цветные выпуклые пятна, из которых складывается общее изображение – груда молекул металла, вздымающаяся вверх. Камиль Писсарро, ученик Жана Батиста Камиля Коро, ставшего синонимом французского колорита, приходит в восторг от этого открытия Сёра. <img src="/storage/0002018/12/5/eyfeleva_bashnya._parizh__1889.jpg" alt="" /> Жорж Пьер Сёра, Эйфелева башня. Париж, 1889   Франция переживает новое рождение Республики, уже третей по счету. Недвижимое течение Сены (на левом берегу – рабочие, на правом – буржуазия) в обрамлении мрачного темного промоченного камня, которым выложена мостовая. Вдоль набережной на камне мох. Деревья высажены рядами и закрывают солнце, над ними нависают иссиня-серые крыши, сквозь них проступают светло- бежевые фасады не выше пяти этажей. Французы, заботливо опекаемые своей архитектурой, ведут себя, на взгляд художника, как сонные «купальщики в Аньере».   Дерзостное творение инженера Эйфеля поначалу в парижанах, ресторанных людях, вызывает объединяющий нацию скепсис: «Барон Осман - он убил Париж», но на свое стеклышко Сёра наносит фейерверк красок и зритель, всматриваясь в них, обнаруживает свою живую природу, как под микроскопом рассматривая амбиции и эмоции. Франция тогда, как балерина, держится в тени своих желаний. И из той же мозаики Сёра складывает «Канкан» (1890), хранящийся теперь в Нидерландах, в музее «Крёллер Мюллер», доказывая скептикам, что барон задал планировку, больше подходящую жизни. Бульвары Парижа, созданные на длину ноги танцовщицы, раскрываются в новом стиле Сёра и заурядно его сравнивать с сыплющимся в разных комбинациях бисером. Художнику самому скорее пришлось бы по сердцу сравнение с бактериями, ему и честь выпала родиться в один год с выходом книги Дарвина. И испытал Сёра, обреченный на общий юбилей с теорией эволюции, влияние не только импрессионистов Энгра и Делакруа, но и химика-органика Эжена Шеврёля, доказавшего с открытием креатина, что в жизни важен легкий неинертный позитив. <img src="/storage/0002018/12/5/kankan__1890.jpg" alt="" /> Жорж Пьер Сёра, Канкан, 1890   Как Эдгару Алану По доставляет удовольствие напоминать французам, что это они – авторы «Декларации прав», Сёра создает для Франции одним из первых её, теперь уже ставший модным и всемирно-известным, легкий неинертный позитивный шарм. Одним из его последних ярких созданий называют продолжение «Канкана» – Цирк (1891). В этой работе Сёра нет теплоты немого американского кинематографа. Гром, молнии, аплодисменты, замершее дыхание, удар бича дрессировщика и красный колпак шута. У всего этого представления заостренные черты…   Ускользающего момента золотые опавшие листья – одежда акробата, и неприятные хищные лица публики. «Цирк» Сёра – это зрелище. Долгожитель Эрнст Блох не сумел разглядеть в картинах Сёра немножко надежды. Художник понимает, что как бы искренне он ни усердствовал, публике не понравится, если и заметят, сочтут заискиванием – «несёразностью». И вопреки мнению считает, что не нужно поощрять в себе человека грустного и печального – к людям надо с любовью, с добром, с симпатией, и больше смеха – и вынужден выдерживать пренебрежение Гогена, а маятник сменит полюс и обведет их обоих лепестком. <img src="/storage/0002018/12/5/cirk__1891.jpg" alt="" /> Жорж Пьер Сёра, Цирк, 1891 Не в толстовском учении о добре и не в философии надежды Эрнста Блоха сходятся линии несказанного удовольствия от самого процесса жизни, их соединяет стиль, названный Жоржем Пьером Сёра – пуантилизм. Художник, лишенный домашнего уюта, Сёра не тянется к бивуаку и рассуждениям о плесени, наросшей на крошечной планете. Он видит, что мир изменчив, ему нужно движение. Не биолог, но понимает, что для жизни важно разнообразие.  Сегодня зрителю нравится это одиночество ситуации, в которую художник себя ставит, она неповторима и неразделяема ни с кем. На стеклышках Сёра – клеточная структура жизненных ситуаций.   Люди живут настолько же ни о чем не думая: Солнце заходит – они засыпают, восходит – просыпаются, но надо ли обижаться на самих себя за то, что вечные темы общего порядка нас не тревожат? Много лет спустя, другой француз, Камю, будет говорить, что человека делает человеком не осознание себя, в таком случае человек беспрерывно смотрел бы в зеркало и думал: «Если тело угаснет, а мне что останется?» И не въевшаяся ржавчина общественной жизни, измеряемая в империалах, но страстная бактериальная природа, которой захотелось подняться вверх к небу…используя нас. Она нас взрастила, как ту среду, в которой можно комфортно существовать и жить. Художник начинает играть роль микроскопа, настроенного увидеть в человеке оптимальное сочетание возможностей и желаний.  Если его ограничивать в возможностях и убеждать не в ему свойственных желаниях – это значило бы отнимать у него жизнь. И то, что сам человек разглядит в себе, даст ему заряд самодостаточности и направит к развитию стиля. «Стиль» – это слово в новом искусстве ключевое, оно объединяет сразу все: соблюдение пропорций, сочетание цветов, и призывает самого художника сохранять необходимую его ремеслу самостоятельность. Этими качествами пуантилизм, подернутый дымкой безразличной ко всему Сены, а не солнечными полуденными бликами, привлекает к себе внимание Писсаро и Синьяка.                 Wed, 05 Dec 2018 12:00:00 Скульптури Тревора Паглена й Тавареса Страчана запустили в космос http://artukraine.com.ua/n/skulpturi-trevora-paglena-y-tavaresa-strachana-zapustili-v-kosmos Два мистецькі проекти запустили в космос 3 грудня. Борт ракети Falcon 9 стартував із бази Vandenberg Air Forcе у Каліфорнії. Якщо все пройде успішно, вона стане частиною супутникової системи на Земній орбіті.   За польотом у прямому ефірі одного із центрів SpaceX спостерігали також співробітники Художнього музею Невади. Саме він став спонсором одного із арт-об'єктів, <a href="https://www.orbitalreflector.com/" target="_blank">Orbital Reflector</a>, створеного берлінським художником американського походження Тревором Пагленом. Передбачається, що коли супутник CubeSat зі скульптурою на борту досягне своєї орбіти, через його двері роздується поліетиленова куля у формі обробленого діаманту. Скульптура із діоксиду титану розміром 30 на 1,5 м відбиватиме у космосі сонячне світло на Землю і буде видима із Землі як сяюча точка в небі. <img src="/storage/0002018/12/5/spacesculpture.jpg" alt="" /> Проект скульптури Тревора Паглена "Orbital Reflector" © Nevada Museum of Art Фото: www.theartnewspaper.com Інший проект був створений Нью-Йоркським художником багамського походження Таваресом Страчаном у співпраці з Національним художнім музеєм Лос-Анджелеса (Lacma). Це скульптура із 24-каратного золота у вигляді єгипетської вази, увінчана бюстом і приварена до арматури супутника. Бюст зображує Роберта Генрі Лоуренса Молодшого, першого африканця, відібраного Американською космічною програмою. Космонавт помер у 1967 унаслідок автокатастрофи під час навчальних тренувань, так і не втіливши свою заповітну мрію побувати в космосі.   Проект носить назву "Енох", що посилається на біблійного персонажа, яких досяг вічного життя не зазнавши смерті. Мета проекту: "Відправити в космос того, хто так і не отримав на це шансу", — коментує Страчан. Зауважуючи, що Лоуренс не був широко відомим, він підкреслює, що арт-об'єкт водночас є формою рефлексії над "невидимістю тих, хто вибув за межі культури та історії з будь яких причин". <img src="/storage/0002018/12/5/strachan1.jpg" alt="" /> Скульптура Таверса Страчана © Spaceflight Industries Фото: www.theartnewspaper.com   Lacma стверджує, що скульптура літатиме навколо Землі близько 7-ми років. Якщо все йтиме за планом, бортова система комунікації дозволить супутнику освітлювати кулі, встановлені на дахах деяких шкіл США, Європи та Багамських остовів, коли пролітатиме над ними. Таким чином школярі зможуть дізнатися про історію Лоуренса.   Схожий радіо-зв'язок буде встановлений також і з роботою Палгенса, оскільки є надія, що видимі частини триматимуться протягом якогось часу як рефлектори на орбіті Землі. Така "подорож" може розтягнутися, як мінімум, на 2 місяці, поки повітряна куля не знищиться верхніми шарами атмосфери — говорить прес-секретар музею Невади.   Деякі астрономи занепокоєні через те, що проект Паглена запускається у космос без вагомих наукових або комерційних підстав, проте художник відповідає, що його скульптура призначена для того, аби поставити фундаментальне питання про "політику космосу".   "Ідея в тому, щоб створити щось афункціональне, тобто, справжній твір мистецтва, — зауважує Паглен. — Одна із переваг проекту полягає в тому, що ми робимо те, що насправді він нас не вимагається суспільством, водночас на нього радикально впливаючи».   Джерело: www.theartnewspaper.com           Wed, 05 Dec 2018 11:00:00 Кураторські екскурсії виставкою Миколи Кричевського http://artukraine.com.ua/n/kuratorski-ekskursii-vistavkoyu-mikoli-krichevskogo Музей української діаспори запрошує відвідати кураторські екскурсії у рамках виставкового проекту «Микола Кричевський. Мистець і світ»: 8 грудня (субота) 12.00-12.45 та 15 грудня (субота) 12.00-12.45.   Виставковий проект «Микола Кричевський. Мистець і світ» – ретроспектива творчості видатного українсько-французького художника, майстра акварелі, представника знаменитої мистецької династії Кричевських, до 120-річчя з дня народження художника. <img src="/storage/0002018/11/15/010.jpg" alt="" />   Масштабна експозиція робіт мистця із колекцій Музею української діаспори, Національного художнього музею України та кількох приватних збірок охоплює всі періоди творчості художника, різні напрями й жанри його мистецької діяльності. На виставці представлені найбільш ранні та рідкісні роботи майстра – пастелі, створені в 1920-их роках в Ужгороді й Празі, акварелі 1930-их років, написані ним під час подорожей Францією, та взірцеві паризькі й венеційські пейзажі, що демонструють зрілий етап творчості Миколи Кричевського 1940-1950-их років. В експозиції вперше демонструються широкому загалу рисунки, створені художником до французького видання повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» 1945 року, а також унікальні архівні документи й світлини.   Саме про такі відомі й невідомі сторінки життя та творчості Миколи Кричевського і йтиметься в екскурсіях. Проводитиме їх куратор виставки, мистецтвознавець, видавець, провідний науковий співробітник Музею української діаспори Ганна Лексіна. По завершенню екскурсії відвідувачі за бажанням зможуть завітати до музейної кав’ярні й скуштувати справжню італійську каву й десерти, створені за унікальними рецептами українців світу. <img src="/storage/0002018/11/15/008.jpg" alt="" />   Цікава розповідь та вишукані десерти зроблять ваш день по-справжньому французьким!   Вартість квитка на екскурсію – 50 грн. (пільговий – 25 грн.)               Wed, 05 Dec 2018 10:00:00 Ренесансні гравюри покажуть в Італії http://artukraine.com.ua/n/renesansni-gravyuri-pokazhut-v-italii Деякі з найбільш гучних імен епохи Ренесансу – від Рафаеля до Тиціана – асоціюються із гравюрами на дерев’яних дошках, для яких художники використовували тоновані різними відтінками дерев’яні блоки для передачі різних кольорів роботи. Проте, до недавнього часу дослідники переважно не звертали увагу на процес виготовлення цих півтисячолітніх мистецьких творів.   Виставка «The Chiaroscuro Woodcut in Renaissance Italy» відкриється 20 січня у Національній галереї мистецтв Вашингтону і матиме на меті «заповнити цю дослідницьку проґалину», за словами Наоко Такагатаке, куратора відділу графіки та живопису Державного художнього музею Лос-Анджелеса (Lacma), який є також організатором цієї виставки. <img src="/storage/0002018/12/4/ugo_da_carpis_woodcut_from_around_1527-30__inspired_by_parmigianinos_diogenes_courtesy_of_national_gallery_of_art.jpg" alt="" /> Гравюра Юго да Капрі, бл. 1527-30 © National Gallery of Art Зображення: www.theartnewspaper.com   Експозиція створюється у співпраці фондів Lacma та Бібліотеки Конгресу – саме вони надали матеріали із ренесансними зображеннями на дерев'яних дошках. Художники Institute College of Art з Меріленду тонують ці дошки і залишають відбитки на вологому та сухому папері, водночас експериментуючи з силою та швидкістю натиску. Така спроба відтворити процес відображає «вплив митця на кінцевий результат зображення (гравюри)», –  зазначає Такагатаке.   Гравер Юго да Капрі, який народився близько 1468-70 і помер у 1532, вважається засновником подібної техніки створення гравюри. Він назвав це «новий метод друку in-chiaro-et-scuro» або моделюванням світлотіні. Багато відомих художників створювали гравюри, але ті, хто взагалі ніяк не підписували свої роботи, загубилися в історії, лишившись невідомими.   Колишня хранителька Бібліотеки Конгресу Лінда Стайбер Моренус, працюючи над текстовою частиною каталогу виставки, зауважує, що для найбільш достовірного відтворення процесу створення гравюри, не достатньо виявлення 2-5 етапів послідовності, «лише аналіз внутрішньої «фізіології» гравюр, зробить можливим повністю зрозуміти увесь процес».   Вивчаючи історичні джерела, наприклад, праці Джордіо Ваззарі та Ценніо Ценніні, хранителі відтворили також і самі дерев'яні дошки, щоб ідентифікувати різні способи створення Ренесансних гравюр і зрозуміти, чому з-під одного дерев’яного блоку могла виходити велика кількість несхожих робіт.   Окрім того, хранителі проаналізували 72 роботи експозиції для кращого розуміння того, які пігменти використовувалися під час їх створення.   Джерело: www.theartnewspaper.com                 Tue, 04 Dec 2018 12:00:00 Yakutovych Аcademy: ресурс деміфологізації мистецтва http://artukraine.com.ua/a/yakutovych-academy--resurs-demifologizacii-mistectva Родина Якутовичів – творча династія киян, засновником якої був Георгій Якутович. Його дружина, сини, онуки та їхні дружини за більш ніж півстоліття, стали визнаними та впізнаваними художниками й діячами культури. 26 листопада у Ya Gallery відбулася лекція Павла Гудімова та Поліни Байцим «Якутовичі: незавершений проект», присвячена новій частині масштабного дослідження історії та творчості мистецької родини. Проект «Yakutovych Аcademy» доповнює історію українського мистецтва невідомими раніше сторінками. Про роль проекту для культурного середовища нашої країни далі в ART Ukraine.   Якутовичі-митці творили у різні епохи – Георгій, найстарший, ілюстрував «Ярослава Мудрого» та «Слово о полку Ігоревім…», був художником фільму «Тіней забутих предків» Параджанова. Його син Сергій продовжив графічну справу батька, а Дмитро – почав займатися живописом у 70-80-ті. Син Сергія – Антон – оголосив мистецький бунт 90-м, а згодом емігрував до Парижа і продовжив свій шлях, ставши визнаним іноземними галереями художником. <img src="/storage/0002018/12/4/georgiy_yakutovich._ilyustracii_do_knigi_slovo_o_polku_igorevim._1977__ofort__akvatinta_z_arhivu.jpg" alt="" /> Георгій Якутович. Ілюстрації до книги "Слово о полку Ігоревім". 1977, офорт, акватинта. З архіву родини Якутовичів Усі зображення: <a href="http://yakutovych.academy">yakutovych.academy</a>   Важко сказати, що родина Якутовичів до початку реалізації проекту «Yakutovych Аcademy» була відомою для широкого загалу творчою династією. Незважаючи на те, що окремі її представники фігурували в роботах з історії мистецтв та кінематографу, а Георгію Якутовичу український дослідник Роман Корогодський присвятив окремий розділ у свої монографії «Брама світла: шістдесятники», уявлення про Якутовичів були фрагментарними та, переважно, вписаними у контекст відповідних їм періодам творчої активності епох. У зв'язку із цим ззовні середовища династії сформувався міфологічний ореол, на формування якого вплинули згадки друзів та сучасників, поодинокі мемуарні матеріали членів родини, фотоархіви, невпорядкована мистецька спадщина та ін. <img src="/storage/0002018/12/4/anton_yakutovich._svyato__yake_zavzhdi_z_toboyu._2004__polotno__oliya_z_knigi_anton_yakutovych._painting_parizh__2007.jpg" alt="" /> Антон Якутович. Свято, яке завжди з тобою. 2004, полотно, олія З книги "Anton Yakutovych. Painting" (Париж, 2007)   Загалом, міф – це поняття, яким, з належною поправкою на критичність, можна схарактеризувати усі виміри людського існування. Ролан Барт писав, що міф – це хибна свідомість. У нас немає підстав говорити про неактуальність такої дефініції, незважаючи на те, що багато міфологем минулого було деконструйовано, а отже, скасовано: міф перестає працювати лише тоді, коли визнається як такий. Найбільш впізнаваними «ліквідованими» міфами минулого вважаються деякі ідеології, релігійні форми світогляду, культурні конструкти. <img src="/storage/0002018/12/4/dmitro_yakutovich._avtoportret_u_chervonomu._1990__polotno__oliya.jpg" alt="" /> Дмитро Якутович. Автопортрет у червоному. 1990, полотно, олія   Міфологізація – це обмеження досвіду у спосіб, який є невидимим для свідомості конкретної групи. Будь-яка міфологема – це заданий, визначений погляд на той чи інший феномен. Чутливими до міфологізації є ті сфери людського життя, у яких, через брак інформації та досвіду, виникає простір для спекуляцій та домінування єдиної тенденції. Однією із таких сфер є українське мистецтво. Зважаючи на тяглість цього феномену в історії, українське мистецтво зазнає подвійного нашарування – міфу самого феномена та міфу епохи. <img src="/storage/0002018/12/4/sergiy_yakutovich._poshuk_programi._z_serii_tv._1979__ofort.jpg" alt="" /> Сергій Якутович. Пошук програми. З серії «ТВ». 1979, офорт З архіву родини Якутовичів   Українські та іноземні дослідники отримали можливість вивчати українське мистецтво не так давно – звісно, це пов'язано із нашою історичною спадщиною у вигляді умисного приховування певної інформації від широкого загалу державою (СРСР). Процес заглиблення в історію українського мистецтва, у тому числі й сучасного, супроводжуватиметься деконструюванням тих міфів, які ми досі сприймаємо як картини реальної дійсності. Додаткових ускладнень завдаватиме той факт, що позиції за межами міфу не існує, дослідник може бути об’єктивним лише за умови тотального дистанціювання від об’єкта свого вивчення. <img src="/storage/0002018/12/4/3_big.jpg" alt="" /> Георгій Якутович. Чаклунка. З серії «Люди села Дземброня». 1990, ліногравюра З архіву родини Якутовичів Часто українському мистецтву приписують провінційність, опозиційність, патріотичність, невиразність, автономність, імітативність, оригінальність тощо. Цей ряд характеристик ніколи не зможе стати ані лінійним, ані контроверсійним, оскільки повністю залежатиме від позиції мовця, критика, який бере на себе відповідальність генералізувати. «Партійна лінія» СРСР обстоювала категорії одного порядку, сучасна політика «націоналізації» – повністю ігнорує або реінтерпретує їх у зручний спосіб. Говорити про мистецтво загалом – непопулярний крок, оскільки нейтральність не викликає жодних емоцій, а отже, не привертає уваги. Давати оцінку мистецтву – політичний акт, який ніколи не зможе вийти за межі актуального йому міфу. <img src="/storage/0002018/12/4/georgiy_yakutovich._dityachi_radoschai._ivan_i_marichka._ilyustraciya_do_knigi_tini_zabutih_predkiv._1965__derevorit._z_arhivu_rodini_yakutovichiv.jpg" alt="" /> Георгій Якутович. Дитячі радощі. Іван і Марічка. Ілюстрація до книги «Тіні забутих предків». 1965, дереворит З архіву родини Якутовичів   Приклад логіки міфу можна сформувати і з наративу про Якутовичів. Так, Георгій, хоча й не був дисидентом, проте дозволяв собі поведінку, яка суперечила світоглядним цінностям радянської людини – міг залишити дружину з маленькими дітьми і поїхати на місяць працювати до Карпат, у які він був закоханий. Повертався він звідти ні з чим, а на питання дружини відповідав «Я просто жив…». Такий епізод, звісно, з точки зору радянської світоглядної системи є дуже показовим, разом із роботою над «Тінями…» для того, щоб вважати Якутовича «антисоціальним елементом» (до речі, саме із таким формулюванням у 1959 році на нього була заведена справа КГБ). Натомість, сьогодні Георгія називають «шістдесятником», а його творчість, через призму роботи над книжковими ілюстраціями до видань Гоголя, «Ярослава Мудрого», серією «Люди села Дземброня» і, так само, над зйомками «Тіней…» та неймовірною любов’ю до Карпат. Не важко прослідкувати, що одні й ті ж факти слугують для створення абсолютно різних картин світу та, відповідно, різної оцінки мистецтва – від «опозиційного та провінційного» до «оригінального та патріотичного». <img src="/storage/0002018/12/4/georgiy_yakutovich_u_karpatah__1958_z_arhivu_rodigni_yakutovichiv.jpg" alt="" /> Георгій Якутович у Карпатах, 1958 З архіву родини Якутовичів   Схожі приклади можна навести й у зображенні постаті Сергія Якутовича та його творчості, хоча якщо у випадку Георгія досі не деконструйованим міфом залишається лише феномен «шістдесятництва», то епоха перебудови і далі, 90-ті – повністю міфологізовані епохи, про які, зважаючи на брак дистанції, сьогодні ще не можна говорити повністю об'єктивно.   Проект «Yakutovych Аcademy» – просвітницький портал про життя та творчість цілої династії. Він є одним із небагатьох ресурсів, які мають потенціал ліквідувати міф про історію українського мистецтва та перетворити його на неспекулятивний наратив. Наразі ця місія – архіважлива для української культури тому, що подолавши ідеологію попередньої епохи, ми ризикуємо бути репресованими новим «націоналістичним» міфом. Сьогодні кожен, хто бере на себе відповідальність говорити про мистецтво, має розуміти, що основою повинен бути факт. У цьому сенсі веб-ресурс проекту дає кожному з охочих можливість прочитати щоденник, історію створення робіт, факти із біографії митців, не навантажуючи сприйняття оцінками. Її кожен мусить зробити самостійно, заливши наратив чистим, оскільки саме він стане основою розуміння феномену українського мистецтва. <img src="/storage/0002018/12/4/znimok_ekrana_212.png" alt="" /> Головна сторінка порталу <a href="http://yakutovych.academy">http://yakutovych.academy</a>   Про автора: Марина Богуш - культурологиня.             Tue, 04 Dec 2018 11:00:00 Презентація книг об'єднання "ЧервонеЧорне" http://artukraine.com.ua/n/prezentaciya-knig-obyednannya-chervonechorne 10 грудня о 19:00 в Музеї історії міста Києва відбудеться презентація нових видань мистецького об’єднання «ЧервонеЧорне» «Політ» і «Привид свободи». Ці книги стали результатом творчої співпраці Влади Ралко та Володимира Буднікова у резиденції «ЧервонеЧорне» в Каневі.   «Ці книги – ще одна важлива подія для об’єднання. Ми розцінюємо кожну співпрацю з художниками як можливість зробити для культури щось корисне» («ЧервонеЧорне»).  <img src="/storage/0002018/12/4/46507186_295929534354323_6676175015479607296_n5386.jpg" alt="" /> Усі зображення надані об’єднанням «ЧервонеЧорне»   “Дві наші нові книги, видані мистецьким об’єднанням «ЧервонеЧорне», є продовженням певної опозиції, що виникла під час праці над проектами «Політ» і «Привид свободи». Це не каталоги й не художні альбоми, а радше ще одне оприявнення тем, до яких ми намагалися наблизитися у своїх роботах. <img src="/storage/0002018/12/4/bez_imeni.jpg" alt="" /> Влада Ралко   У «Польоті» йдеться про рух і свободу: «Прихований рух десь на глибині – це завжди рух із багатьма початками та кінцями, повторами, накладаннями, розвертаннями у протилежний бік і затримками на одному місці. Можна погодитися з тим, що під час руху до речей, тобто між словом і річчю, місце для себе знаходить вчинок. У зоні відносної видимості перебувають початкова та кінцева точки – думка і втілення, але все те, що між ними є затемненим, неясним, не потрапляє до поля зору зовнішньої камери стеження» (В. Будніков, «Політ»). <img src="/storage/0002018/12/4/volodymyr45389.jpg" alt="" /> Володимир Будніков    «Привид свободи» – про свободу, затиснену в лещата між Системою та Звичаєм: «Назву запозичено в Луїса Бунюеля, який у свою чергу перефразував Маркса з його привидом, що вештається Європою. Однак для мене цей вислів надзвичайно точно характеризує процес підміни: визнання певних речей своїми заміщується бажанням їх привласнити. Із розумінням того, кому належить свобода, добра воля, доля й навіть власне тіло та чи можна взагалі ними володіти, відбувається страшенна плутанина» (В. Ралко, «Привид свободи»).   Тож ми хотіли б іще раз відновити діалог про свободу, цього разу вже у форматі книжок”. В.Ралко та В.Будніков   Вхід на подію вільний         Tue, 04 Dec 2018 10:00:00 Культурний маршрут http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-312-912 У грудні в Києві відкривається масштабна виставка українського авангарду у центрі сучасного мистецтва М17. Окрім того на початку місяця відбудеться презентація одразу кількох перcональних експозицій молодих художників. В рамках проекту "Свій простір" в PinchukArtCentre відбудеться лекція присвячена образу жінки в радянському плакаті. Також пройдуть artist-talks з Олександром Ройтбурдом та Надею Каабі-Лінке. Більше ключових мистецьких подій далі в ART Ukraine. У понеділок, 3 грудня, о 17.00 у галереї «Митець» відбудеться відкриття виставки Дар’ї Мостовщикової «Генетична пам’ять». Створені роботи присвячені українським традиціям та звичаям в авторській інтерпретації, які становлять своєрідний місток між минулим і сьогоденням. Представлені сюжетні композиції об`єднані «спільним геном» національного характеру. (Презентація творчого проекту за Грантом президента України молодим діячам у галузі образотворчого мистецтва). Вхід вільний. Київ, вулиця Велика Васильківська, 12. <img src="/storage/0002018/12/19905373_666162216924883_8006004929851846598_n.jpg" alt="" /><img src="/storage/0002018/12/20525685_666161763591595_2940592033586711501_n.jpg" alt="" /><img src="/storage/0002018/12/20604349_666153940259044_7634445442004551750_n-1.jpg" alt="" />   У вівторок, 4 грудня, о 19.00 у рамках курсу лекцій Дослідницької платформи PinchukArtCentre, присвяченому українському сучасному мистецтву відбудеться лекція Михайла Рашковецького про Олександра Ройтбурда – одного із найбільш «медійних» українських художників. У ЗМІ його називали «дідусем українського трансавангарду» та «найдорожчим українським живописцем», ім’я його нерідко лунало у зв’язку з низкою гучних конфліктів у художній сфері, а скандал навколо його призначення директором Одеського художнього музею вийшов далеко за межі «художніх конотацій».Під час лекції Михайло Рашковецький розповість маловідомі подробиці про так званий одеський контекст творчості і діяльності Ройтбурда. PinchukArtCentre, 6-й пов. Вхід вільний за <a href="/admin/tockify.com/pinchukartcentre/detail/234/1543942800000">реєстрацією</a>.  <img src="/storage/0002018/12/47090532_2174740545890320_6781915465334652928_n.jpg" alt="" />   Також 4 грудняо 19.00 у Gallery83 відбудеться відкриття виставки абстрактного живопису Артура Млояна “Anonymous”. Живопису Млояна притаманна експресія, монументальність, своєрідна гармонія брутального та витонченого. Фактура творів доволі складна і почасти не передається фоторепродукціями робіт. Серія із 8 робіт 2017-2018 рр. буде представлена вперше. Окрім того, експозиція буде доповнена трьома полотнами із серії «Спалах теперішнього», які раніше виставлялися у Фонді Зенко у Львові.Anonymous – це серія про приховані непорозуміння, які блукають у людській свідомості. Це своєрідне альтерего, у яке необхідно зазирнути, щоб зрозуміти справжній стан речей. Вхід вільний Київ, вул. Тарасівська, 3а <img src="/storage/0002018/12/46959747_1062945757244352_127270919046430720_n-1.jpg" alt="" />   У четвер, 6 грудня, о 17.00 у виставковому залі НАОМА відбудеться перший artisttalk українсько-туніської художниці Наді Каабі-Лінке. Маючи українські корені, Надя Каабі-Лінке є відомою у світі художницею, яка працює на перетині арабського, європейського та слов’янського світів, проте поки не є відомою в Україні. Роботи Наді Каабі-Лінке завжди тісно пов'язані з місцем та його історією, дослідженням часу та простору. Свою мистецьку практику художниця розглядає як “матеріальне присвоєння часу”. У проектах вона звертається до культурно-історичного, соціального та політичного контекстів, що стосуються певного місця чи події.Надя Каабі-Лінке розповість про навчання в Туніській академії мистецтв та Паризькому університеті Сорбонна, свою творчість, побудову кар’єри художниці на міжнародній арт-сцені, зокрема роботу з інституціями, пошуки “своєї” галереї та шлях, який проходять твори, щоб потрапити до найбільших світових колекцій. Також у своїй розмові Надя Каабі-Лінке разом з кураторкою Дарією Пащенко обговорюватимуть моделі співпраці художника і куратора. І врешті, чому Надя Каабі-Лінке переїжджає до Києва та отримує українське громадянство. Мова зустрічі – російська Вхід вільний <img src="/storage/0002018/12/47115893_549435528854510_2985548466005999616_o.jpg" alt="" />   Також 6 грудня о 19.00 в рамках публічної програми до виставки «Свій простір» PinchukArtCentre відбудеться лекція мистецтвознавиці Олени Донець "Жінка в плакатному агітпропі радянської доби: метаморфози образу". Метаморфози жіночих образів, зображених на радянських пропагандистських плакатах, вказують на те, як ідеологічно конструювався образ жінки в різні періоди радянської історії відповідно до потреб суспільства та вимог партії. Під час лекції Олена Донець розповість про те, як змінювався образ жінки в мистецтві українського радянського плаката, простежуючи трансформацію найуживаніших візуальних типажів та їх вплив на формування гендерних стереотипів у радянському суспільстві. PinchukArtCentre, 4й пов., експозиція виставки «Свій простір». Вхід вільний за <a href="/admin/tockify.com/pinchukartcentre/detail/216/1544115600000">реєстрацією</a>. <img src="/storage/0002018/12/47096237_2177510295613345_4311347304834531328_o.jpg" alt="" />   Окрім того, 6 грудня розпочинається сьомий Тихий аукціон від аукціонного дому "Дукат". На торги буде виставлено 90 лотів, серед яких живопис, графіка, фотографія митців ХХ-ХХI cт. Сучасне вітчизняне мистецтво представлено творами О. Животкова, С. Панича, М. Кривенка, О. Ройтбурда, В. Ралко, Л. Войцехова, М. Вайсберга, Т. Сільваші, І. Марчука, А. Криволапа, Р. Жука та ін.Блок післявоєнного альтернативного напряму сформовано роботами А. Лимарєва, Ф. Тетянича, Г. Гавриленка, О. Соколова, А. Рибачук та В. Мельниченка, А. Горської, Г. Зубченко, З. Лерман, О. Захарчука, В. Кушніра, П. Бедзіра, Б. Сойки.Серед естампів, представлених в добірці роботи Г. Якутовича, Л. Левицького, Л. Призанта, Е. Буряковської, О. Сухоліта, К. Ярош та А. Ходькової, О. Джураєвої, А. Ялози, В. Пінігіна.Тихий аукціон передбачає проведення торгів щоденно протягом дії виставки (до 7 грудня).  Каталог аукціону опубліковано на сайті <a href="http://www.dukat-art.com/?fbclid=IwAR2ZMU_HeucM2OeGxNdnFCQXrs99EkVF5UpxyQINwFDok9azsLlcEmLtEzA" target="_blank">www.dukat-art.com</a> <img src="/storage/0002018/12/yuriy_koval._zeleniy_natyurmort__2018-1.jpg" alt="" /> У п’ятницю, 7 грудня, о 19:00 Музей книги і друкарства України запрошує на відкриття виставки робіт української художниці, живописця Катерини Косьяненко «TERRA». Катерина Косьяненко– член Національної спілки художників України (з 2002), магістр живопису (з 2005). Працює в галузі станкового живопису, іконопису, створює авторські ляльки. Народилася в Києві. Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури (Київ, 2002) та асистентуру-стажування НАОМА (2005). Виставкову діяльність розпочала у 1999 році, з 2003 року почала брати участь у міжнародних художніх виставках.Улюблені жанри – пейзаж та фігуративний живопис, пов’язаний зі стилістикою українських барокових творів та класичним європейським живописом.Це – 28-а персональна виставка у творчій біографії Катерини Косьяненко. В експозиції будуть представлені нові живописні твори художниці з циклу “Terra” (2018), пейзажі із серії “Земля” (2016) та кілька картин із серії “Кияни та гості” (2017).Твори живописного циклу “Земля” експонувалися в київській галереї “КалитаАртКлуб” на рубежі 2016-17 років. Серія “Кияни та гості” створювалася для виставки в Музеї історії Києва, 2017 рік. У день відкриття вхід вільний, у всі інші дні - за ціною вхідного квитка музею. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 9.  <img src="/storage/0002018/12/47166624_2072353659493227_2918701006600536064_n.jpg" alt="" />   Також, 7 грудня, о 19.00 в арт-центрі Closer відбудеться відкриття виставки Тараса Ковача “Нетрі”. Тарас Ковач продовжує працювати з темою урбаністичного ландшафту і звертається до відчуття прихованої небезпеки, тривоги, що стає частиною повсякденності. Оточуюче середовище, буденний міський пейзаж, що зазвичай є лише непримітним тлом, у роботах художника наповнюється передчуттям загрози, стає причиною невпевненості у подальшому перебігу подій. Відправною точкою однієї з робіт проекту став випадок з підліткового віку художника, який він провів у Херсоні. Історія про шкільну бійку, що мала б відбутися, але не відбулася.Тарас Ковач народився 1982 року в Ужгороді. Закінчив Ужгородський художній коледж ім. А.Ерделі та графічний факультет Національної академії мистецтв та архітектури. Займається розвитком творчих майстерень на Сошенка, 33 у Києві. У своїй практиці поєднує офорт з іншими медіа, надаючи традиційній техніці актуального прочитання.  Вхід вільний Київ, вул.Нижньоюрківська, 31 <img src="/storage/0002018/12/kovach.jpg" alt="" />   У неділю, 9 грудня, о 19:00 австрійський колектив <a href="https://www.facebook.com/puccollective/" target="_blank">PUC: Bauhaus tanzt</a> представить українському глядачу виставу Bauhaustanzt II. Це міждисциплінарна театральна вистава, що поєднує музику, танець та візуальне мистецтво. Проект натхненний естетикою авангардного футуристичного балету відомого німецького митця Оскара Шлеммера та ідеями Баухаузу. Композиція вистави рефлексує на твори Four4 та SonatasandInterludesforpreparedpiano американського композитора Джона Кейджа. Одними з центральних елементів сценічної композиції є костюми акторів, які розробленні та створені українським брендом <a href="https://www.facebook.com/ovalcloth/" target="_blank">OVA.L</a>. На противагу традиційному танцювальному костюму, що допомагає руху виконавця, костюми BauhausTanzt модифікують та визначають рух танцівниць. Подія відбувається за підтримки Австрійського культурного форуму/<a href="https://www.facebook.com/oesterreichisches.kulturforum.Kiew/" target="_blank">Österreichisches Kulturforum Kiew</a>. <a href="https://widget.kontramarka.ua/uk/widget11site11110/widget/show/5411?fbclid=IwAR0Ucr2WnUuQLpqDJ45N38d9OKKTJe8xkq_U5S2NWTApTWN82F8-MJxt47k"> Квитки</a>.  Кількість місць обмежена. <img src="/storage/0002018/12/45339917_2050862001623247_2650211979473453056_n.jpg" alt="" />   У суботу, 15 грудня, центр сучасного мистецтва M17 спільно з Національним художнім музеєм України, Мистецьким Арсеналом, Adamovskiy Foundation та ArtCult Foundation презентує проект «Авангард: у пошуках четвертого виміру».Україна предстає як своєрідне «перехрестя» новацій в мистецтві першої половини ХХ століття, де різноманітні мистецькі осередки (Київ, Львів, Харків, Одеса, Херсонщина і т.д.) були місцями генерації ідей, що згодом склалися в феномен українського авангарду. Назва «Авангард: у пошуках четвертого виміру» відсилає до провідних ідей авангарду з його амбіцією вийти за межі тривимірного видимого світу. На чотири місяці M17 перенесеться у вир революційних сподівань: агітаційні плакати, архітектурні утопії, декламування маніфестів, супрематичний та абстрактний живопис, пропагандистське кіно та нова література. В рамках проекту будуть представленні роботи художників-авангардистів з музейних та приватних колекцій. Серед них – твори Богомазова, Єрмилова, Екстер, Бурлюка, Петрицького, Косарева, Родченка. Окрім музейної частини, проект представить аудіовізуальне шоу від команди Front Pictures, яке оживить найяскравіші приклади світового авангарду. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/12/47286146_2105611789496406_2752328237139886080_n.jpg" alt="" />   Також 15 грудня у львівському Музеї ідей відбудеться презентація першої персональної виставки молодої львівської художниці Ірини Нефьодової (псевд. ERA  Khelovneba) «Графічні фантасмагорії». Експозиція поєднуватиме в собі вибране з багаторічного графічного та живописного доробку авторки. Молода художниця працює з асоціативними практиками при створенні химер та цілком реалістичних персонажів своєї серії. Антропоморфні та зооморфні фігури, а також цілі повномасштабні сюжети за їхньої участі Ірина видобуває із глибин свого несвідомого, яке реагує при зіткненні із кольоровими акварельними плямами на папері. Оригінальність «Графічних фантасмагорій» зумовлена паралельним експонуванням текстового супроводу кожної з робіт, авторкою якого є сама Ірина. Невеликі римовані строфи можуть бути прочитані як паралельні графічним історії зображення, так і як вербальне їх втілення. Таким чином експозиційне рішення авторки дозволяє глядачеві чітко визначити інтерпретативне коло, у яке слід заглибитися в діалозі з роботою. Вхід вільний.  <img src="/storage/0002018/11/28/2.jpg" alt="" /> Mon, 03 Dec 2018 13:00:00 Петро Бевза. Присутність символу http://artukraine.com.ua/a/petro-bevza-prisutnist-simvolu У технократичних лабіринтах сучасного мегаполіса людські запити «іншого» почасти розчиняються у хаотичному, буркітливому просторі повсякденної метушні. Розгублені очі вдивляються у безупинний потік відчужених тіл, відчуваючи потребу знайти омріяний притулок, де власна ПРИСУТНІСТЬ у часі і просторі набула б відчуття гармонійності й спорідненості з ритмами всесвіту. Ескапістська втеча від реальності або заганяє нас до однієї з «келій» багатоквартирного притулку, створюючи ілюзію порятунку, або відкриває нові горизонти бачення, завдяки яким світ набуває інших ознак і смислів, наповнюючись яскравими кольорами й життєдайною енергією. <img src="/storage/0002018/12/s/petro_bevza_prisutnist._kartina_druga1.png" alt="" /> Петро Бевза "Присутність". Картина друга   Саме ці горизонти постають перед нами у живописних символізаціях Петра Безви, що підключає нас до зовсім іншого сприйняття реальності, з якої зникає зайвий шум і метушня, поступаючись місцем медитативним ритмам внутрішнього світу. З нас ніби спадає тягар надмірної раціоналізації, що спонукає кожного дня вивіряти кожен крок і логічно вибудовувати стрижневі сенси власного буття. Потреба в осягненні невиявленого, незвіданого, максимально актуалізується у момент зіткнення нашого ока зі світлоносними кодами Бевзи, що відкриває клапан нашої підсвідомості й підключає її до позачасового виміру. Наше справжнє єство, без химерного одягу, як оголене тіло, постає перед містичними обрисами давнього зикурату, що візуалізує художник у своїй роботі «Присутність. Картина перша», в очікуванні тривалого сходження до вершин мудрості Абсолюту. Людині, яка вийшла за межі лише профанного світу, ніби відкривається «П’ятий вимір», в якому світлоносні промені виринають із сакральних пірамідальних споруд, духовно з’єднуючи два світи – небесний та земний. <img src="/storage/0002018/12/s/petro_bevza_svitlo1.png" alt="" /> Петро Бевза "Світло"   Невипадково геніальний український філософ сучасності Сергій Кримський, для якого «запити філософських смислів» поставали однією з базових людських потреб, тонко відчуваючи художні ритми митця, зазначає, що для нього «накладання різних шарів буття виступає принципом творчості, особливістю художнього бачення світу. Більше того, творчість Петра Бевзи буде незрозумілою, якщо не помандрувати разом з ним за обрії прозрівання різних світів». І саме у таку подорож відправимося ми з вами, щоб побачити, як дух закодованих знань вибудовує живописний місток між минулим та сучасністю, нагадуючи про необхідність вічного повернення до власних витоків. <img src="/storage/0002018/12/s/petro_bevza_chudo_sv._georiya._do_svitla1.png" alt="" /> Петро Бевза "Чудо Св. Георія. До світла"   Невипадково вже Кримський окреслює стрижневі символічні мотиви творчості Петра Бевзи – жіночість, дитинство, тема води, шляху та пустелі, завдяки яким створюється унікальна атмосфера містики й утаємниченості образів. <img src="/storage/0002018/12/s/petro_bevza_prisutnist_vii_1.png" alt="" /> Петро Бевза "Присутність VIІ"   Першостихія води, без якої неможливе людське існування, у поєднанні з жіночим образом, що є уособленням народження усього живого, відтворюють у роботі «Створення вод» стрижневий момент акту творення. Автор ніби проводить нас по «Секретному фарватеру», рух яким дозволений тільки посвяченим. Його «Джерельна вода» й «Купання» постають містерією долучення до могутньої першостихії, одночасно відсилаючи до сенсів очищення від гріхів шляхом символічного занурення у водний потік. Світлоносна нечіткість образів підкреслює хиткість і невловимість для буденного ока космічної «тканини» божественної енергії, вхопити яку здатен далеко не кожен. Художник намагається протягнути «Мости» до нашої свідомості, що постають у його роботах не просто міметичними образами технократичних споруд, а набувають зовсім інших, більш глибинних сенсів, у яких «міст» перетворюється на потужний символ, що вказує на з’єднання двох вимірів реальності, двох світів – небесного і земного, свідомого й позасвідомого. <img src="/storage/0002018/12/s/petro_bevza_prisutnist._kartina_persha.png" alt="" /> Петро "Бевза Присутність". Картина перша   Мости, сходи та шляхи Петра Бевзи завжди ведуть до СВІТЛА, що наповнює кожен крок нашого повсякденного життя відчуттям божественної присутності, відчуттям осмисленості власного шляху, яким ми рухаємося, немов пілігрими, відповідно до чітких внутрішньо означених орієнтирів. Ця світлоносна естетика здавна була притаманна сакральній давньоєгипетській традиції, де Сонце та Світло, яке воно випромінює, виступали уособленням Божества. Ця світлоносна естетика в пізньоантичній містичній традиції почала означати божественно-прекрасне, а так званий «батько християнства», іудейсько-елліністичний філософ Філон Олександрійський, наголошував, що Бог виступає «духовним Сонцем», промені якого символізують триєдине поєднання добра, знання і краси. Слідом за неоплатоніками, для яких краса розумілася як сонячне світло, Августин Блаженний також акцентує увагу на світлоносності краси та її спорідненості з душею вірянина, а Псевдо-Діонісій Ареопагіт вибудовує цілу світлову ієрархію, у якій люди, наближені до небесної сутності, постають передавачами божественних променів від одного до іншого. <img src="/storage/0002018/12/s/petro_bevza_do_svitla._kartina_druga1.png" alt="" /> Петро Бевза "До світла". Картина друга   Ретрансляторами цих світлоносних енергій стають і роботи Петра Бевзи, які вносять у нашу буремну, далеку від ідеалу сучасність, нотки ПРИСУТНОСТІ чогось вічного і справжнього, того, що ми можемо унаочнити лише завдяки мові символів.   Про автора: Світлана Стоян – доктор філософських наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, директор Арт-центру «Альтер Его», член НСХУ.               Mon, 03 Dec 2018 12:00:00 Науковці використовують штучний інтелект для репродукцій живопису http://artukraine.com.ua/n/naukovci-vikoristovuyut-shtuchniy-intelekt-dlya-reprodukciy-zhivopisu Чи може штучний інтелект допомогти у реставрації та відновленні картин, наприклад, викраденої з Бостонського Музею Isabella Stewart Gardner? Саме з цією ідеєю був створений проект 3D-моделювання на основі штучного інтелекту, розроблений лабораторією комп’ютерних наук та штучного інтелектумассачусетського інституту технологій.  <img src="/storage/0002018/12/mit-repaint-lily-02-credit-mit-csail-1024x656.png" alt="" /> Зразок репродукції за допомогою технології RePaint © MIT CSAIL     Традиційні методи друку використовують лише 4 кольори: блакитний, пурпуровий, жовтий і чорний (за відомою формулою CMYK). Аби розширити спектр, RePaint обирали із 10 різних кольорових напівпрозорих чорнил, заправляючи їх тонкими шарами у 3Dпринтер. Новий метод, «color-contoning» використовується у поєднанні з добре відомималгоритмом, який визначає комбінації чорнил для досягнення найбільш точного результату.   Дослідницька група разом із художницею Azadeh Asadi мали на меті повністю відтворити живописне олійне полотно, яке вона написала спеціально для проекту. Хоча кожна копія виходила розміром з візитку, це відкриття допомогло досягти результату кольорової точності робіт у 4 рази більшого, ніж використовуючи вже існуючою технології відтворення state-of-the-art. <img src="/storage/0002018/12/1.png" alt="" /> Приклади різних технологій репродукції © Azadeh Asadi. MIT CSAIL «Якщо ти просто відтворюєш кольори полотна такими, якими вони здаються тобі у галереї, то повісивши цю репродукцію вдома ти отримаєш зовсім інший результат», –зауважує співавтор дослідження Changil Kim, – «наша система працює незалежно від потенційної конфігурації освітлення і демонструє набагато кращу здатність репродукування кольору, ніж усі попередні роботи».   Технологія RePaint наразі доволі дорога і часозатратна, проте має величезний потенціал, тож команда розробників сподівається інтегрувати її у комерційну роботу по репродукції картин великими 3D принтерами.  <img src="/storage/0002018/12/186926_web-1024x704.jpg" alt="" /> Зразок репродукції за допомогою технології RePaint © MIT CSAIL   Можливе використання нової технології також включатиме в себе використання копій відомих творів мистецтва для домашніх колекцій, для виготовлення листівок і постерів історичних полотен, або навіть для виготовлення факсимільних копій для музейних експозицій з метою збереження оригіналів.   Звісно, ситуація публічної підміни оригіналів репродукціями виглядає неоднозначною, проте МІТ переконані, що технологія буде використовуватися лише із найкращими намірами.                 Mon, 03 Dec 2018 11:00:00 Результати аукціону "Золотого Сечения" http://artukraine.com.ua/n/rezultati-aukcionu-zolotogo-secheniya 28 ноября аукционный дом “Золотое Сечение” провел свой юбилейный 40-й аукцион, результатом которого стали 43% проданных лотов. Тема торгов – андеграундное и современное искусство – UNDERGROUNDCONTEMPORARY.   Не менее активными были пост-продажи, которые подтвердили интерес коллекционеров к упомянутым направлениям арта. В итоги 68 работ известных украинских авторов, произведения которых являются украшением многих музейных и частных мировых коллекций, аукционисты продали 40 произведений искусства. И пост-торги продолжатся еще неделю. <img src="/storage/0002018/11/20/3.png" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   «Как в мире, так и в Украине мы наблюдаем повышенный спрос на искусство современников – стоимость их работ продолжает расти – плюс 12-15% до конца текущего года. Не менее интересны коллекционерам картины представителей андеграундного направления – этот сегмент уже несколько лет показывает стабильный рост. При этом, на продажи искусства намного меньше влияет политическая ситуация в стране. Это свидетельствует об укреплении позиций украинского арт-рынка и надежности инвестиций в искусство», – подчеркивает Михаил Василенко, совладелец аукционного дома «Золотое Сечение».      Среди проданных в ходе аукциона работ – топ-лоты современного блока – Анатолий Криволап и его «Пейзаж», который ушел с молотка за $6050 при старте в $4000. А также полотно «Встреча» Александра Ройтбурда, проданное за $4950 при старте $3500. И ранняя работа «Женский портрет» Ильи Чичкана, которую купили за $5225 при старте в $4000. Среди других проданных работ современного блога – «Ночной Киев» Михаила Деяка, «Восточный пейзаж» Павла Макова, “Путаница” Константина Лизогуба, “Золотые рыбки” Владимира Миллера, “Киев. Андреевская церковь” Вадима Михальчука, «На причале» Валерии Фокиной и творения других современников. <img src="/storage/0002018/12/535279.jpg" alt="" />   Андеграундные художники также удостоились повышенного внимания почитателей этого направления. В частности, «Эскиз к мозаике» Аллы Горской продали за $1650, работа «Борьба» ближайшего друга Горской Бориса Плаксия ушла с молотка за аналогичную стоимость, коллекционную картина «Я и Эрнст» Валентина Хруща купили с торгами за $2420. Кроме того, в ходе аукциона реализовали и другие топ-лоты некогда запрещенных авторов: «Вожделение» Эрнеста Коткова, “Обнаженные” Виктора Григорова, “Цветы в вазе” и “Завтрак” Михаила Туровского, “Берег Крыма” Люсьена Дульфана, “Андреевский спуск” Анатолия Лымарева, “Ню” Майи Зарецкой и другие работы.   Справка об АД «Золотое Сечение»: Аукционный Дом «Золотое Сечение», основанный в 2004 году, регулярно проводит аукционы и выставки-продажи произведений живописи и графики, русской иконы. Основные направления деятельности компании – классическая живопись XIX-XX вв., искусство альтернативных течений (авангард, нонконформизм, андеграунд), современное «актуальное» искусство, предметный дизайн и фотография, а также русская православная икона. Все произведения искусства поступают на аукцион из самых разнообразных частных собраний и галерей СНГ и стран Европы. Mon, 03 Dec 2018 10:00:00 Художня лірика фантасмагорій Ірини Нефьодової http://artukraine.com.ua/a/khudozhnya-lirika-fantasmagoriy-irini-nefodovoi 15 грудня у львівському Музеї ідей відбудеться відкриття виставки Ірини Нефьодової (псевд. ERA  Khelovneba) «Графічні фантасмагорії». Це перша персональна виставка молодої львівської художниці, чия творчість втілює інтимний досвід світобачення у мистецтві. Про ліричність образів, техніку художніх практик та самовираження мисткині далі в ART Ukraine. Пул українського мистецтва сьогодні поповнюється новими іменами та обличчями, які репрезентують найрізноманітніші тенденції у творчості, при тому, що і тематично, і технічно вони наслідують почасти полярно протилежні тенденції – від глобалістичного повороту західного contemporary до переосмислення локальних метафізичних та соціальних питань. Проте, серед цієї множини є окремі художники, які надають перевагу своєму внутрішньому світу більше, ніж рефлексії над зовнішніми обставинами. Характер їхньої творчості – ліричний, спрямований глибоко всередину, тому може сприйнятися як акт чистої естетики, безвідносно до контексту. <img src="/storage/0002018/11/30/47110624_2864064633619368_8156016803454124032_n.jpg" alt="" /> Усі зображення надані художницею   Ліричне мистецтво за своєю сутністю наближене до інтимної поезії, у якій автор висловлює свої переживання щодо власного життя, використовуючи для їх репрезентації образи, які є референтними лише для нього самого. Під час зустрічі із таким мистецтвом виникає ілюзія його інтерпретативної завершеності, замкнутості, проте, насправді, глядач матиме необмежене поле для переосмислень і трактувань, оскільки ліричність завжди знімає авторитарність, якою наповнене будь-яке мистецтво, з огляду на необхідність звернення до його контексту. <img src="/storage/0002018/11/30/46960057_260426177974884_2150158493502406656_n.jpg" alt="" />   Ірина Нефьодова – професійна архітекторка, тому світ образотворчості для неї доволі близький. Багато років вона втілює світовідчуття та розуміння прекрасного інших у архітектурних формах, проте власну емоційну чутливість вирішила продемонструвати широкому загалу лише зараз. Власне, мисткиня говорить про те,  що протягом усієї своєї професійної діяльності, часто втікала у малювання, оскільки лише там могла реалізувати свій потяг до метафоричного переосмислення реальності найбільш повно. Натомість, свій шлях художниці Ірина почала ще у дитинстві, – наразі її доробок складає близько 2 тис. екземплярів оригінальної графіки, багато з яких органічно доповнені авторською поезією. <img src="/storage/0002018/11/30/46980090_197623064497551_565869161088024576_n.jpg" alt="" />   Виставка «Графічні фантасмагорії» поєднує в собі ліричний характер художньої творчості та можливість амбівалентності сприйняття експозиції глядачем. З одного боку Ірина належить до того кола тих митців, які спрямовують рефлексійні практики всередину себе. Це недвозначно демонструється не лише образною варіативністю її робіт, а й медитативною практикою їх створення. Кожне із завершених зображень мисткиня створює у три етапи. Серед великої кількості акварельних монотипій вона зупиняється на тих, які у момент повторного контакту викликають найбільш близькі до актуального емоційного стану художниці асоціації. Таким чином, трансформація кольорових акварельних плям у лінійні фігури та повномасштабні сюжети – це робота із власним несвідомим, яке, окрім терапевтичного ефекту для самої авторки, набуває естетичної цінності для глядача. Процес для Нефьодової нагадує проходження тесту Роршарха, у ході якого, через апеляцію до прихованих емоцій, той чи інший силует перетворюється у цілком конкретний образ. <img src="/storage/0002018/11/30/47245426_570382640050382_424071060623720448_n.jpg" alt="" />   З іншого боку, інтимна робота із внутрішніми асоціаціями та переживаннями постулює виклик глядачеві мистецтва, яке народжується у діалозі автора з собою. Експозицією «Графічних фантасмагорій» Нефьодова акцентує на безапеляційній ліричності – фантасмагоричні, асоціативні зображення тут доповнені власними поезіями художниці. Процес утворення образно-вербальних тандемів випадковий та виважений водночас:  Ірина свідомо вибудовує поетичні паралелі до кожного з графічних образів, аби якомога повніше передати символіку власної творчості. Віршовані строфи тут фіксують увагу глядача на тому, «що-хотів-сказати-автор» та, водночас, доповнюють новими смислами усталений на папері образ.  Таким чином, ескпозиція є амбівалентною у свої доступності для аналізу – з одного боку авторка самостійно окреслює усі можливі смисли – абстрактність акварельних монотипій обмежується лінійними зображеннями, інтерпретативність образів обмежується авторськими текстами, а сам світ творчості Нефьодової замикається безапеляційною суб’єктивністю авторки. З іншого боку сама мисткиня наполягає на довільній асоціативній інтерпретації її графіки та можливості паралельного прочитання усіх елементів експозиції. <img src="/storage/0002018/11/28/2.jpg" alt="" />   Молода львівська художниця ERA Khelovneba має намір заявити про себе доволі амбіційно – її роботи не експонувалися раніше, а першим кроком стане повномасштабна персональна виставка із 78 роботами в експозиції. Такий намір зумовлений необхідністю діалогу із глядачем Ірини, якому вона привідкриє завісу свого світобачення. Це одночасно і ризик, і акт щедрості мисткині, оскільки перебування глядача у полі концентрації особистого художнього висловлювання завжди вимагає готовності автора до інтервенції у простір його творчості.   Експозиція триватиме з 15 грудня 2018 до 15 січня 2019 року.             Fri, 30 Nov 2018 12:00:00 "Квантова молитва" Оксани Мась в Invogue#ART http://artukraine.com.ua/n/kvantova-molitva-oksani-mas-v-invogueart Со 2 декабря в галерее Invogue#ART открыта для посещения выставка Оксаны Мась – «Квантовая молитва». Интерес к науке и машинам с исследованием огромного потенциала освобождения и объединения, заложенного в искусстве – тема главного анализа данной выставки. Шесть машинных двигателей были залиты расплавленным стеклом для выставки Glasstres 2013, вошедшей в параллельную программу 55-й Венецианской биеннале – и алюминий потек, как вода, подчиняясь жару чистого стекла так же, как сила всепроникающей чистой мысли преодолевает любые препятствия. Проект "Квантовая молитва" получил продолжение в серии фотографий, сделанных художником в момент соприкосновения стекла и металла и сохранивших гипнотический эффект слияния материи и духа, и высвобождение колоссального количества энергии. Во второй части экспозиции будут представлены работы из проекта 365. Каждый день на протяжении года Оксана Мась создавала по работе. Своеобразный дневник автора даст возможность взглянуть на художественную практику с другой стороны. <img src="/storage/0002018/11/30/lge.jpg" alt="" /> Все изображения предоставлены организаторами Оксана Мась – идеолог и создатель интерактивного проекта “ArtTogether. Алтарь Наций”, имеющего беспрецедентный масштаб. Оксана использует живопись, графику, создает скульптуры и инсталляции, монументальные фотоработы. Художник вносит значительный вклад в возвращение интереса международного художественного сообщества к живописи в 1990-е годы, её работы ассоциируются с такими арт-направлениями, как «искусство взаимоотношений», нео-экспрессионизм, digital art и science art. Оксана Мась участвовала в 54-й Венецианской биеннале (с сольным проектом представляла Украину), в 55-й Венецианской биеннале получила приз Независимых Критиков на 65-ом Фестивале киноискусства в Локарно, на биеннале «Женщины и искусство» в Шардже, ОАЭ, и в многочисленных международных выставках: Art Basel Miami (Майами, США), Frieze (Лондон, Великобритания), FIAC (Париж), ARCOmadrid (Мадрид, Испания), The Armory Show (Нью-Йорк, США), Art Dubai (Дубай, ОАЭ). Работы Оксаны продаются на аукционах Sotheby’s, Christie’s и Phillips и находятся в музейных и частных собраниях в Великобритании, США, Франции, Испании, Италии, Китая, Австралии и многих других стран, а также в коллекции музея современного искусства MA*GA, (Милан, Италия), Stella Art Foundation, BREUS Foundation (Россия), коллекции Joerg Bongartz (Deutsche Bank, Германия), музея Соpelouzos Family Art Museum (Греция), Capital Group Art Foundation, Фонда «Екатерина», коллекции Виктора Бондаренко, Виктора Пинчука, коллекции Московского музея современного искусства. <img src="/storage/0002018/11/30/dshna.jpg" alt="" />   Invogue#ART– галерея современного искусства, основана в 2016 году в центре Одессы. Её работа направлена на популяризацию актуального украинского искусства, открытие новых имен для коллекционеров, а также интересующегося современным искусством зрителя. Галерея является частью Invogue Concept Store – полифункционального пространства, на 900 метрах которого расположены также библиотека, лекционный зал, мультибрендовый магазин одежды, обуви и аксессуаров, фотостудия и кафе.           Fri, 30 Nov 2018 11:00:00 Медіапроект Yakutovych Academy презентує нові епізоди про історію видатної родини http://artukraine.com.ua/n/mediaproekt-yakutovych-academy-prezentuye-novi-epizodi-pro-istoriyu-vidatnoi-rodini Yakutovych Academy – <a href="http://yakutovych.academy/" target="_blank">http://yakutovych.academy</a> – це новітнє медіа, яке сконцентроване навколо життя та мистецтва однієї з найбільш цікавих і продуктивних творчих династій України — родини Якутовичів. Щомісяця на сайті виходить новий масштабний епізод на актуальну тему, який містить різноманітні візуальні, аудіо, інтерактивні та відеоматеріали з архівів Якутовичів і власного виробництва. На сайті вже представлено 7 епізодів, а 26 листопада в Ya gallery були презентовані ще два – про Дмитра та Ольгу Якутовичів. Планується до публікації епізод, присвячений Георгію Якутовичу і дитячій ілюстрації. <img src="/storage/0002018/11/30/1website_episode_8_14-11-2.jpg" alt="" /> Усі зображення надані Ya Gallery   Епізод 8: КРОКИ НА ЗУСТРІЧ КОЛЬОРУ «Малювати олійними фарбами мене так захопило, що я подумав — оце буде моє життя». Розповідь про життя та творчість Дмитра Якутовича. Дмитро Якутович уже понад сорок років працює у професійному мистецтві, без фахової освіти. Проте навряд чи в Україні є такий навчальний заклад, який би міг запропонувати митцю програму, подібну до тієї, що для нього особисто склали українські художники в будинку на Кудрявській. Учителями Дмитра були, зокрема, Григорій Гавриленко, Анатолій Лимарєв, Михайло Вайнштейн, Олександр Губарев та Микола Рапай. Саме Григорій, побачивши експерименти Дмитра з кольором та фактурою олійних фарб у полотнах, звернув увагу художника на те, що це цікаве художнє рішення. Так і з’явилася авторська техніка Дмитра — живописний малюнок. А свій стиль він визначає як «експресо-імпресаріо», тобто такий, що поєднує риси експресіонізму та імпресіонізму. У своїх роботах, за словами митця, він прагне передати людям ту красу, яка вплинула на нього, так, щоб вони її також побачили та відчули. Головне для Дмитра — це «справжній напружений колір», до якого він ставиться дуже відповідально та над яким він наполегливо працює. <img src="/storage/0002018/11/30/website_episode_9_11.jpg" alt="" /> Епізод 9: СВІТЛА, СИЛЬНА, ТАЛАНОВИТА Епізод про Ольгу Якутович та її роботи. «Усе, що вона робила, було просто й гарно», — згадував Сергій Якутович про художницю Ольгу Дьоміну, разом із якою вони прожили тридцять сім років «як один день, наповнений любов’ю та життям». Малюнки Ольги Якутович — це щоденний побут, який її оточує, я б навіть сказав, її особистий побут.  Її малюнки, окрім того, що це її побут, — це частина біографії, серця, почуттів художниці… Дуже цікаво розкривається Ольга Якутович у пейзажах. Природа в її пейзажах одухотворена, людська, я б навіть сказав, персоніфікована. Це живі люди, а не дерева...Це те, що називається живим, повсякденним, але дуже значним поняттям — щирістю. Речі, які показує Ольга Якутович за мотивами літературних творів, вже сам відбір творів, говорить про те, що тут присутня чистота почуттів, яка властива автору. <img src="/storage/0002018/11/30/olga_yakutovich._lito._z_serii_plyazh__1990-ti__avtolitografiya.png" alt="" /> Ольга Якутович. Літо. З серії «Пляж», 1990-ті, автолітографія   Проект реалізовано під кураторством Павла Гудімова та Поліни Байцим, за підтримки Українського культурного фонду. Поліна Байцим — дослідниця українського радянського мистецтва, історикиня мистецтва. Павло Гудімов — координатор проекту Yakutovych.Academy, куратор, засновник Ya Gallery та видавництва "Артбук". Ресурс: <a href="http://yakutovych.academy/" target="_blank">http://yakutovych.academy</a> FB: <a href="https://www.facebook.com/yakutovych/" target="_blank">https://www.facebook.com/yakutovych/</a>         Fri, 30 Nov 2018 10:00:00 Гвідо Морпурго: «Архітектура має особливу властивість – вона не потребує перекладу» http://artukraine.com.ua/a/gvido-morpurgo--arkhitektura-maye-osoblivu-vlastivist--vona-ne-potrebuye-perekladu Нещодавно у Києві завершився унікальний проект «Школа музейних лідерів», який покликаний формувати в Україні нове покоління музейників та журналістів, які пишуть про культуру. Організаторами «Школи…» виступили Національний музей історії України, Український культурний фонд у партнерстві з Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр». Прочитати лекцію учасникам «Школи…» про сучасні європейські тенденції музейного дизайну та  архітектуру експозиції в Україні приїхав провідний італійський архітектор Гвідо Морпурго. Найвідоміші його проекти – Меморіал Шоа в Мілані, присвячений депортації євреїв до таборів смерті; виставка «Що в імені?», яка розповідає про складну долю міланських євреїв в 1938 році, «Спільнота: Італія - Архітектура, місто і пейзаж 1945-2000» про архітектурні зміни й трансформації повоєнної Італії.  Art Ukraine розпитав у Гвідо Морпурго про його візит, творчий доробок та особливості європейської та української архітектури. У Меморіалі Шоа в Мілані наразі в самому розпалі будівництво бібліотеки та архіву. Наскільки важким стало освоєння такої локації у колишньому терміналі вантажних перевезень? Як ви вписуєте цей проект у характерний індустріальний ландшафт? Звісно, це складно. Проблема полягає у тому, як створити щось, що працює у два різні способи одночасно. З одного боку, є проблема пам’яті, пов’язаної з цим об’єктом. У нас є також оригінальна будівля. Це те, що стосується географії депортацій. Отже, яким чином ми створюємо шлях-досвід через цей об’єкт? Ми всередині меморіалу, де є ще одна важлива частина, яку ми називаємо майстернею пам’яті. Саме тут існують: бібліотека, архіви, центр документування, дослідницький центр, класи для роботи з учнями, лабораторія. Це передбачає наявність програми для використання меморіалу в обох напрямках: нагадувати про об’єкт, а також забезпечувати можливості для того, щоб дізнаватися його історію. <img src="/storage/0002018/11/29/1.png" alt="" />   Чи була у вас спокуса не обмежитися залізничним терміналом і певним чином втрутитися в міський простір поблизу Меморіалу? Це особлива територія. Пасажири знаходяться не всередині, а поряд. Вона виходить на місто, а отже, у неї з містом є зв'язок.  Ми попросили міську владу Мілана про те, щоб трансформувати простір перед входом. Раніше тут була просто вулиця. Будівля знаходиться недалеко від фасаду вокзалу. Отже, ми реорганізували публічний простір таким чином, аби між інтер’єром меморіалу та самим містом було пряме сполучення. Символічно, що ми відкрили ворота фасаду з секціями великих вікон, аби з’єднати місто з майстернею пам’яті – бібліотекою. Таким чином, є зв'язок між тим, що відбувається всередині і людьми, які проходять повз вокзал, зупиняються, відпочивають на лавах – це спосіб наново приєднати цей простір. Віддати його місту, адже він був абсолютно відірваний. Вікна слугували для сполучення. А ще ми задіяли атріум, де колись здійснювалося завантаження і розвантаження платформ для переміщення полонених. Ми використали атріум як такий собі розділ між цивільним містом Мілан та зоною варварства. Він знаходиться вже на території, але у зовнішній її частині. Отже, кожному доведеться перетинати цей простір. І саме з цієї точки зору він важливий. <img src="/storage/0002018/11/29/21.jpg" alt="" />   Наскільки активно ви залучені у формування подальшої експозиції Меморіалу (після відкриття)? Чи ви співпрацюєте з кураторами або колективом музею з питань формування наративу локації? Оскільки проект тривав 10 років, ми створили багато нових його напрямів і розвивали різні його частини. У той же час, ми працюємо над тимчасовими виставками для інших музеїв. Ми намагаємося вибудовувати діалог. З’єднуємо минуле і теперішнє. Пропонуємо трактування пам’ятний подій. Історія – це дані, документи, наука. Вимір пам’яті не співвідноситься автоматично з даними чи документами. Це індивідуальний досвід. Пам'ять – це не об’єкт, це не щось створене назавжди. Вона зазнає змін. Навіть свідчення змінюються – не через зміну історії, а через осмислення різних перспектив. Це залежить від досвіду людини. Таким чином, архітектура може запропонувати особливе вираження пам’яті. Коли вам важко щось уявити, вам необхідно інтерпретувати це через простір. Звісно, простіше, якщо ваша мета – представити об’єкти, як в музеях технологій чи порцеляни. У випадку ж Шоа, ви маєте розповісти історію, а оповідь потребує простору. Через досвід місця ви можете дізнаватися нове. <img src="/storage/0002018/11/29/22.png" alt="" />   Наскільки, на вашу думку, архітектура перетинається з культурою та мистецтвом?  Архітектура має особливу властивість: вона не потребує перекладу. Мова архітектури – універсальна. З цієї причини хороша архітектура може передавати різні елементи, що належать до різних культур, у дуже дієвий спосіб. Проблема полягає у якості архітектурної відповіді, оскільки іноді архітектори відчувають потребу виразити свою ідентичність, а вже потім, можливо, інші, більш значущі, речі. Отже, проблема полягає в тому, як знайти спосіб створити рівновагу між архітектурою, мистецтвом і культурою. Архітектура – це не лише форма чогось, але і її зміст.   Яке ставлення, на вашу думку, влада повинна демонструвати до архітектури і до культурної спадщини, як вона повинна з ними обходитися? Архітектура – це завжди потужний інструмент для передачі змісту, і раніше можновладці користувалися цим інструментом, наприклад, для висловлення своєї ідеології. У Києві, наприклад, чимало радянських будівель. Я так гадаю, що у ситуації демократії архітектура має бути соціальною практикою, а не чимось, що просто транслює ідеологію, і на мою думку, кожна культура повинна мати потужний спосіб  вираження параметрів національної ідентичності. <img src="/storage/0002018/11/29/24.png" alt="" />   Ви гуляли Києвом. Що ви думаєте про його архітектуру? Я вперше і, можливо, мені потрібно більше часу, аби надихнутися атмосферою і зрозуміти краще місто. Але маю враження, що Київ – це перш за все європейське місто. Його дуже просто читати, дивитися, вдихати й розуміти. І тому, на мою думку, його європейське коріння повинне бути зміцнене, а міська інфраструктура повинна бути дотримана. Також архітектура повинна мати зв'язок з минулим. Не у значенні відтворення минулого, оскільки це було би очевидною помилкою, але в плані збереження пропорцій, ліній, висотності. Йдеться не про мову, а про порядок міста, оскільки це є щось структурне, а не просто побудоване на артефактах, щось, що походить від історії поселення людей у дуже конкретний спосіб. І цей конкретний спосіб стосується Європи, а не будь-якої іншої частини світу.   Чому ви вирішили взяти участь у «Школі музейних лідерів»? Сказати, що майбутнє знаходиться у руках молодих – це очевидна річ, але у випадку цієї країни, то це особливо актуально, якщо прогулятися Києвом, то можна на власні очі переконатися, що енергія є, і молоді люди відчувають потребу в тому, аби щось робити. І мені здається, що тут є можливості, щоб тут з’явилося щось досі небачене. Тут є такі речі, як наприклад, майданчик Бабиного Яру, і у даному випадку, будівництво музею тут може стати нагодою створити щось унікальне. Оскільки саме місце і його історія вимагають чогось нового, але водночас, чогось, що коренями входить в історію цього міста. <img src="/storage/0002018/11/29/23.png" alt="" />   Що б ви порадили майбутнім архітекторам? <div style="text-align: justify;"> Не будьте засліпленими у погоні за оригінальністю. Питання зовсім не у ствердженні художньої особистості, оскільки для цього потрібні час і досвід. Я би порекомендував вивчати майстрів архітектури, а не лише сучасних зірок. Адже у майстрів є чимало того, що можна наслідувати.  І на мою думку, важливо працювати з інструментами для дослідження проектів. Отже, дуже важливо зрозуміти: досліджуйте через проектування.       </div>         Thu, 29 Nov 2018 16:58:00 Zenko Foundation подарував Одеському музею картину Степана Рябченка http://artukraine.com.ua/n/zenko-foundation-podaruvav-odeskomu-muzeyu-kartinu-stepana-ryabchenka Фонд Zenko Foundation передал в дар Одесскому художественному музею работу Степана Рябченко «Алхимикус Благоухающий». Картина была создана в 2016 году и входит в цикл «Виртуальный сад».   Степан Рябченко работает в хорошо узнаваемом авторском стиле, сочетающим в себе компьютерные технологии и классическую изобразительную традицию. Все работы автора складываются в целостную художественную систему, последовательно выстроенную художником на базе цифрового пространства. <img src="/storage/0002018/11/29/stepan_ryabchenko-alchemicus_redolent-virtual_flower5244.jpg" alt="" /> «Алхимикус Благоухающий». Из серии «Виртуальный сад» 290 х 150 см, цифровая печать на алюминии, 2016     В цикле «Виртуальный сад» Рябченко создает свой ботанический атлас, в котором растения – это полноценные персонажи, наделенные характером и волшебными способностями. Каждая крупноформатная работа посвящена одному цветку. У каждого из них есть своя история. Например, об Алхимикусе Благоухающем написано так: «…Цветок – Парфюмер, всеобщий любимец и услада пчелиных сердец. Организм цветка напоминает сложную алхимическую лабораторию, в которой постоянно бурлит жизнь и эксперименты в поисках новых запахов… Он словно музыкальный виртуоз, играющий на струнах всевозможных ароматов, к которому стекается практически вся виртуальная энтомофауна. Источающий необыкновенное благоухание, запах этого медоноса привлекает даже самых искушенных любителей нектара».   Степан Рябченко – один из самых ярких представителей молодого поколения художников, автор со своим сформировавшимся стилем и заметная фигура на украинской арт-сцене. Поэтому присутствие его работ в экспозиции Одесского художественного музея – это еще одна возможность лучше познакомить широкого зрителя с современным искусством Украины.   Zenko Foundation активно сотрудничает с Одесским художественным музеем, напомним, что при поддержке фонда летом 2019 года здесь пройдет выставка художника-концептуалиста Брацо Дмитриевича.             Thu, 29 Nov 2018 12:00:00 Лекція Маркуса Латхеемякі в ХША http://artukraine.com.ua/n/lekciya-markusa-latkheemyaki-v-khsha Сьогодні, 29 листопада, о 19.00 у Харківській школі архітектури відбудеться лекція Маркуса Лахтеммякі (Markus Lähteenmäki) "Moving Bodies of the Avant-garde".   Маркус Латхеемякі – фінський архітектор та історик мистецтв. У своїй докторській дисертації він досліджує мистецтво та архітектуру радянського авангарду.    У жовтні 2017 року Маркус Латхеммякі спільно з Олександром Бродським реалізував кураторський проект для лондонського Пушкінського дому “101st km – Further Everywhere”. До цього він працював у Drawing Matter Trust, у якому він курував багато заходів фонду та виставки. Land Marks: Structures для Poetic Universe у Hauser & Wirth Somerset (2015), а також This Was Tomorrow: Reinventing Architecture 1953–1978 у Швейцарському музеї архітектури (2016). <img src="/storage/0002018/11/29/fb_img_15433443600135213.jpg" alt="" />   Він продовжує займатися співорганізацією державних та освітніх програм у Новій академії в Гельсінкі. Його тексти публікувалися в The Burlington Magazine, The Architectural Review та Harvard Design Magazine, а його кураторська робота освітлювалася журналами Financial Times, Art Forum та London Review of Books.   У лекції обговорюватиметься роль ритму, руху та динаміки в поезії, мистецтві та архітектурі радянського авангарду. Маркус окреслить траєкторію розвитку мистецтва, а саме подолання статики витворів мистецтва та зміну ставлення людини до витворів мистецтва, починаючи з теоретичних та практичних робіт радянських футуристів до робіт постреволюційних радянських архітекторів, таких як Олександр Веснін і Костянтин Мельников. <div> <img src="/storage/0002018/11/29/fb_img_15433443673555212.jpg" alt="" /> Мова лекції - англійська. <a href="https://goo.gl/forms/FX969rLZLQ77xDuS2" target="_blank">Реєстрація</a> на захід Публічної програми.             </div> Thu, 29 Nov 2018 11:00:00 Re:main Open Call http://artukraine.com.ua/n/re-main-open-call Мистецька резиденція Carbon спільно з Trans-Media Academy Hellerau Re:main Open Call (Німеччина) оголошують набір на Німецько-Українську резиденцію митцiв «RE:MAIN»   Проект націлений на пошук нових ідей та способів взаємодії з майбутнім. Ми шукаємо способи опрацювання сценаріїв майбутнього, досліджуючи культурні, соціально-специфічні та інші відмінності між ними. Метою проекту є створення трансформаційних ситуацій, за допомогою сучасних художніх методів, у яких стане можливим виникнення нових зв'язків з простором майбутнього часу.   Немає одного майбутнього, їх безліч. <img src="/storage/0002018/11/29/remain_oblozhka.jpg" alt="" />   Графік проекту: 1. Резиденція в Німеччині / Дрезден (24 січня – 4 лютого 2019 року) 2. Резиденція Carbon / Київ (8 - 12 квітня 2019 року) 3. Публічна презентація проекту в арт просторі Carbon / Київ (12-15 квітня 2019 р.)   Куратори проекту: Халепа Олександра (Україна), Томас Думке (Німеччина)   Ми шукаємо медіа-митців, саунд артистів, перформерів, дослідників та арт-активістів, щоб разом дослідити нові методи пізнання часу та встановити зв’язок із майбутнім тут і зараз. У результаті буде обрано 5 митців з України та 5 з Німеччини.    Проект "Hімецько-Українська резиденція митцiв "RE:MAIN“ проводиться за iнiцiативи партнерських організацій Trans-Media Academy Hellerau & Carbon Art Residence Kiev та є переможцем пітчингу в рамках "MEET UP! Німецько-українські молодіжні зустрічі" Фонду "Пам'ять, відповідальність та майбутнє".   <a href="https://www.facebook.com/carbonarium/" target="_blank">https://www.facebook.com/carbonarium/</a> <a href="https://l.facebook.com/l.php?u=http%3A%2F%2Ft-m-a.de%2F%3Ffbclid%3DIwAR0eceWjgAz9w_j7Ja_WxANVoInArpAiFnQAeHnBzKpprqY5xFvkkmYnqeE&h=AT1hp3NMpph84XcX__jC1K8ja8gCE1908VVxB6C5P1ZM_NDbz9h3WODPRp8D6AhLfuI2wjBRX6h52dQz16UEpv_4CZ8qXZ8MJFg9N-91YmhrGzAI-my1pumxM17kajuUwKM" target="_blank">http://t-m-a.de</a>   Станьте частиною цікавого проекту прямо зараз!   Форма заявки: <a href="https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fgoo.gl%2Fpjyy8T%3Ffbclid%3DIwAR1bSTBUe3ZuJCxKC4QcQFuxfl1EzIPegx5WYyrLm0px7B1BktuY7ZVkKvA&h=AT0gZdRxs4frG1NglP9iIRm8kjs9iMo4vn3KTUDCBXr-wh64Ljq1afTmr3L4s-hMVtXSFSORFo33zJ0LZEFnyS5p0KBlKXFyVrZXgL_5roSGqKtPtDYwlvnQ_TTy6sqvEUQ" target="_blank">https://goo.gl/pjyy8T</a>  Посилання на подію у фейсбуці: <a href="https://www.facebook.com/events/2146194218931072/">https://www.facebook.com/events/2146194218931072/</a> Кінцевий термін подачі заявок: 19.12.2018 Оголошення списку учасників: 06.01.2019 Адреса для запитань: <a href="mailto:carbon.residence@gmail.com">carbon.residence@gmail.com</a> чи <a href="mailto:remainartistresidency@gmail.com">remainartistresidency@gmail.com</a> Мова кореспонденції: англійська         Thu, 29 Nov 2018 10:00:00 Культурна програма у мобільному: квести для туристів від WalQlike http://artukraine.com.ua/n/kulturna-programa-u-mobilnomu--kvesti-dlya-turistiv-u-lvovi-u-mobilnomu-dodatku-walqlike Туристи, які приїжджають до Львова, відтепер зможуть пройтись містом у форматі логічної гри – таку розвагу пропонує український мобільний додаток <a href="http://walqlike.com/">WalQlike</a>.   WalQlike означає "прогулянка, яка тобі подобається" (walk you lіke) і пропонує користувачам квести різної тематики. Проект стартував 25 листопада у Львові, незабаром у додатку будуть квести і для інших міст України. <img src="/storage/0002018/11/28/walqlike_3.jpg" alt="" /> Усі зображення надані розробниками   Серед перших восьми квестів-екскурсій одна створена в першу чергу для закоханих у мистецтво. Автори Квесту по цікавих скульптурах зізнаються, що скласти його було дуже важко, адже потрібно було обмежитись 10-12 об’єктами, а на вулицях і, головне, у провулках Львова чимало мистецтва, гідного туристичної уваги. Мало туристів доходять до пивного пупа або пам’ятника рюкзаку, а дехто пропускає навіть п’яного кентавра, який знаходиться в кількох метрах від головної площі Львова. Ще менше туристів бачили скульптури біля Музею старовинної книги або паперовий літак з металу біля Музею Ідей. <img src="/storage/0002018/11/28/walqlike_2.jpg" alt="" />   У додатку також пропонуються квести: Єврейський, Масонський, Солодкий Львів, Для торговців, Середньовічне місто, З дітьми. Наразі маршрут складають професіональні квест-мейкери з досвідом організації ігрових екскурсій у Львові, але у майбутньому планується, що користувачі додатку також зможуть додавати квести, які після модерації перейдуть у загальний доступ.   Цікаво, що маршрут гри не відкривається користувачу одразу, натомість кожна наступна локація пропонується після того, як турист вдало розв’яже загадку про попередню. Якщо трапляється загадка, яку важко розв’язати, можна взяти підказку, а після трьох неправильних відповідей додаток зарахує точку, як пройдену, але накине 5 хвилин штрафного часу. Коли гру завершено, користувач може подивитись, яке місце по швидкості проходження займає серед інших мандрівників. <img src="/storage/0002018/11/28/walqlike_4.png" alt="" />   Творці додатку поставили за мету показати мешканцям і гостям Львова місто у деталях, які зазвичай не трапляються в очі, але якщо вже трапились, то перетворюються на найяскравіші спогади. Додаток створено на гроші, зібрані у краудфандинговій кампанії на платформі «Спільнокошт» і за допомогою Українського культурного фонду. Завантажити його можна з <a href="https://itunes.apple.com/us/app/walqlike/id1442198599">App Store</a> і <a href="https://play.google.com/store/apps/details?id=com.ngse.walqlike">Google Play</a>.           Wed, 28 Nov 2018 13:00:00 Нові реальності Пінзеля в проекті Pinsel.AR http://artukraine.com.ua/a/novi-realnosti-pinzelya-v-proekti-pinselar Проект Pinsel.AR в ширшому розумінні зачіпає питання ставлення до мистецької та культурної спадщини і взаємодії з нею у контексті сучасності. Вже рік в Музеї Пінзеля сканують скульптури Майстра. Побачити 3D моделі скульптур, обернути їх на 360 градусів, дізнатись про те, що зазвичай приховане від погляду відвідувача музею, а також довідатись цікаві факти про роботи та їх творця незабаром зможемо на сайті та у мобільному додатку.   За сканування та створення високоточних моделей відповідають медіа-художник Роман Гук та 3D-моделер, асистентка кафедри дизайну та основ архітектури НУ «Львівська політехніка» Марія Киселенко – автори ідеї та втілювачі проекту. Над текстами для сайту працюють культуролог Євген Гулевич та архітектор і дослідник Олег Рибчинський. Учасники проекту – люди з різних сфер та різним досвідом, об'єднуються заради однієї спільної мети – ґрунтовного та цілісного представлення культурної спадщини Майстра Пінзеля.   Реалізація проекту Pinsel.AR є прикладом (або, точніше, пропозицією) особливого ставлення до культурної спадщини, її переосмислення та інтерпретації через вже доступні сучасні медіа. Рухаючись в цьому напрямку, команда вже вирішує завдання надзвичайної важливості – робить цифрове консервування скульптур. Ця практика зараз є актуальною для всіх світових музеїв. Адже об'єкти матеріальні, хоч яку високу культурну цінність вони мають, залишаються вразливими до ушкоджень і втрат. Ця практика в майбутньому, очевидно, змінить звичну нам систему експонування мистецьких творів в музеях. Якщо проектувати ці тенденції на скульптури Пінзеля, які зараз доволі активно подорожують світом, то відтворення їх у вигляді видрукуваних на 3D принтері копій або засобами доданої та віртуальної реальності, захистить від можливих механічних ушкоджень під час транспортування та будь-яких інших ризиків. Ці тенденції також зроблять фондові збірки доступнішими для всього світу. <img src="/storage/0002018/11/28/avraam.png" alt="" /> 3D-модель скульптури “Жертвоприношення Авраама", фігура Авраама Усі фото зі сторінки проекту у Facebook : <a href="https://www.facebook.com/Pinsel.AR/">https://www.facebook.com/Pinsel.AR/</a> Технологічний спринт і Пінзель Техніка та технології вдосконалюються з шаленою швидкістю, тому всі учасники оцифрування культурної спадщини вимушені рухатись наввипередки, і стежити за появою на ринку новіших і потужніших сканерів, фотоапаратів, об'єктивів і так далі. Не є виключенням і проект Pinsel.AR, який використовує популярні, наприклад, в геймдеві (у розробці відеоігор) технології.   Спочатку скульптури сканують 3D сканером: лазерний промінь торкається поверхні, пристрій автоматично вимірює відстань до точки і зберігає цю інформацію. Він робить це 100 млн. разів (спробуйте тільки уявити!). Техніка збирає дані, які у спеціалізованому “софті” відображаються як хмара точок. Далі три сусідні точки об'єднуються в трикутник – полігон. З п’ятдесяти мільйонів полігонів складається високоточна тривимірна модель скульптури. Це великий об’єм даних, який потребує відповідних потужностей техніки, на якій працюють.   Інформацію про текстуру поверхні фіксують шляхом фотограмметрії. Для цього кожну скульптуру фотографують: у 3D моделях використовується більше двох тисяч кадрів. Це – ще більший об’єм даних. «Скульптури з позолотою погано можуть “зібратись”» – пояснює Марія Киселенко, – «У спеціалізованих програмах знімки накладаються послідовно з перекриттям 80-90% сусіднього кадру. В таких випадках сканер дає уточнення стосовно об'єму. На фініші дані збирають разом («рендеринг») в одну надзвичайно точну високополігональну (50 млн. полігонів) текстуровану (2,5 тис кадрів) модель скульптури. Сам процес рендеру може займати кілька діб».   На сьогоднішній день, щоб моделі не вантажились годинами, для мобільних телефонів і веб-сайту їх доводиться спрощувати. Та, враховуючи стрімкий розвиток технологій, важливо, що Pinsel.AR має настільки великий об'єм зібраних даних, який утримає його в авангарді якісних 3D моделей ще років п'ять. «Технологія – така річ, за якою треба гнатися, особливо це стосується подібних проектів», – підсумовує Роман Гук.   Зараз в роботі 13 моделей скульптур, які невдовзі стануть доступними в мережі і в перспективі можуть використовуватися реставраторами для вивчення і презентацій, культурологами, істориками мистецтва. Тобто – стимулюватимуть обговорення вузьких спеціалістів з різних країн. Це стане можливим завдяки доступності даних проекту – сайт буде перекладений шістьма мовами. <img src="/storage/0002018/11/28/felix.png" alt="" /> Поєднання фрагментів 3D моделі скульптури "Фелікс з дитиною" з текстурою та без текстури Нова реальність Пінзеля Команда Pinsel.AR працює з найбільшим зібранням дерев'яних скульптур Іоана Пінзеля, які зусиллями Бориса Возницького були врятовані та зосереджені у Львівській національній галереї мистецтв. Майстер Пінзель у XVIII ст. творив у тогочасній тенденції синтезу мистецтв, і відповідно, його роботи були складовими архітектури та простору храмів або палаців. Тож в музейному середовищі вони втратили задуману автором композиційну єдність, а також враховану перспективу глядача – точку зору, з якої прихожани могли дивитися на скульптури.   У найсучаснішому вирішенні, яке пропонує Pinsel.AR, представлення мистецької спадщини є наступним етапом взаємодії цих скульптур з глядачем. Нова технологія пропонує нове бачення. І це не метафора. Адже по своїй природі людина фокусується локально: те, що ближче, ми бачимо чітким, а віддалене – розмитим. Ми можемо змінити фокус, як і фототехніка, але одночасно бачити виразно предмети на першому і другому плані неможливо. В 3D моделях скульптур Пінзеля різкість зберігається по всій глибині, що створює відчуття гіперреальності.   Обертання моделей на 360 градусів також дивує. Як правило приховані від відвідувачів музею спини скульптур розкриють таємниці технічної сторони роботи Майстра – вибирання деревини для зменшення ваги. Можна бачити, наскільки грубим інструментом було зроблено ці шедеври.    Ці 3D моделі, з великим потенціалом використання у майбутньому, і сьогодні мають прикладне застосування. Вже роздруковані на 3D принтері маленькі копії скульптур Пінзеля розмістять у львівських закладах культури, а трохи згодом – в інклюзивному просторі «Сенсотеки». <img src="/storage/0002018/11/28/maria.png" alt="" /> Високополігональна текстурована модель скульптури "Богоматір" з трьох ракурсів   Проект, що реалізується за підтримки Українського культурного фонду, програми Culture Bridges і Управління культури Львівської міської ради, є доволі амбітним. Pinsel.AR одним з перших в Україні пропонує представляти культурну спадщину у віртуальній або доповненій реальності. Наприклад, стає можливою така взаємодія глядачів у музеї: за допомогою мобільного додатку реальність доповнять інтер'єри архітектурної споруди, для якої призначалась робота. Ця позиція проекту на межі мистецтва та технологій робить його привабливим для спроб художньої інтерпретації у новітніх мистецьких практиках. Можна також говорити про амбітність в тому сенсі, що в результаті реалізації проекту Pinsel.AR ми отримаємо не тільки різноманітні цифрові «бонуси», але й прецедент, коли інтерпретація/актуалізація/популяризація культурної спадщини відбуватиметься за допомогою технологій, і вийде за межі вузько-гуманітарних досліджень.   Організатори проекту: Мистецька рада «Діалог» і Львівська національна картинна галерея ім. Б.Г.Возницького. Проект реалізується за підтримки Українського культурного фонду, програми Culture Bridges і Управління культури Львівської міської ради. Партнери проекту: WiseCow, НУ «Львівська політехніка», компанія Innocode             Wed, 28 Nov 2018 12:00:00 Мистецтво і цифри: виставка присвячена відкритим даним http://artukraine.com.ua/n/mistectvo-i-cifri--u-kiyevi-vidkrivayetsya-art-vistavka-prisvyachena-vidkritim-danim-- 6 грудня стартує національний арт-проект «OPEN DATA ART». У виставковому просторі «Zavalnyi Art Center/Завальний Арт Центр» 9 українських художників порозмірковують над змінами у житті людей, які ініціює цифрова епоха   Світовий обсяг інформації щороку зростає на 30%. Це не лише абстрактний масив цифр, а й інформація, яку збирають про абонентів мобільні оператори та користувачі соціальних мереж, інформація яку відкриває щодо своєї діяльності громадянам держава тощо. Відкриті дані впливають на життя кожного, і сучасне мистецтво намагається осягти цей вплив за допомогою своїх творів. Відкрита публічна/державна інформація стала об’єктом дослідження для нової течії в мистецтві – open data art. Технології роботи з даними стають новими інструментами митця. <img src="/storage/0002018/11/28/99_main_new.1542907144.jpg" alt="" />   Українські  художники, роботи яких представлені на виставці – визнані у світі піонери   інноваційного прориву в сучасному мистецтві. Олексій Сай спілкується з глядачами за допомогою картин створених в програмі Excel. Євген Лапченко розмірковує над тим, як відкриті дані стирають кордони приватності. Столичний живописець Владислав Шерешевський вважає, що до багатьох проблем сучасності можна поставитися з гумором. Також серед учасників виставки: Анатолій Варваров,  Давид Шарашидзе, D Yana, Юрій Бондаренко, Валерій Пузирний та журналістка Надія Вірна, яка сама ілюструє власні розслідування, зроблені на основі відкритих державних даних.   Організатори арт-проекту – команда Є-data задумали створити проект «OPEN DATA ART» ще два роки тому. Головна мета виставки – сприяти популяризації теми відкритих даних, яка наразі є досить важливою для розвитку відкритої України та  побудови демократичного суспільства. Формування культури використання відкритих даних та е-сервісів – мета журналу MIND LAB, який презентують під час відкриття. Журнал створено за підтримки програми «Ефективне управління державними фінансами», що реалізується федеральною компанією Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за  дорученням Урядів Німеччини та Великої Британії. Сьогодні MIND LAB –  єдине експертне видання про відкриті дані в Україні, яке висвітлює питання пов’язані з тим, як відкривати дані, створювати сервіс, забезпечувати соціальний ефект. Тема першого номеру – публічні фінанси.   У рамках  виставки відбудуться лекції та майстер-класи:  1. «Як керувати своєю креативністю або як змусити свій мозок творити». Валерій Пузирний - художник, дизайнер, архітектор. Час проведення:   07.12 о 19:00.   2. «Темна сторона відкритих даних». Олександр Щелоков – керівник проектної команди «Є-data».  Час проведення: 08.12 о12:00.   3. «Як вижити е-проекту: Управління ризиками». Наталя Кравченко, керівник проекту “.007”. Час проведення: 09.12 о 12:00.   Відкриття виставки відбудеться – 6 грудня о 17:00. Останній день виставки - 9 грудня. Адреса: «Zavalnyi Art Center/Завальний Арт Центр», вул. Старонаводницька, 31. <img src="/storage/0002018/11/28/44797804_2705785899647429_4886289103299018752_o.jpg" alt="" />   Довідка Проектна команда «Є-data» – група фахівців за різними напрямами, які спеціалізуються на відкритих даних і працюють у форматі проектного менеджменту. Реалізовані командою проекти: - Державний портал e-data.gov.ua; - Розроблено Концепцію Інформаційно-аналітичної системи «Прозорий бюджет» (затверджено КМУ); - Створений перший сервіс у секторі публічних фінансів «Пошуково-аналітична система .007»,  роботи BIbot та bot007; - Започатковано регулярний Національний конкурс журналістських розслідувань та аналітичних досліджень «Є-Розслідування»; - Створено аналітичну систему «INTRA» для громад / ОТГ; - Відкрито перший в Україні журнал про відкриті дані «MIND LAB»; - Організовано національну виставку «Open Data ART».             Wed, 28 Nov 2018 10:00:00 Бесіда з кураторками виставки «Подих вогню» http://artukraine.com.ua/a/besida-z-kuratorkami-vistavki-podikh-vognyu 15 листопада в  рамках проекту Women’s.Art.Now у галереї ЦеГлинаАрт відкрилася виставка сучасного жіночого мистецтва кераміки «Подих вогню». Про жінок та їх зв’язок зі стародавнім «живим» мистецтвом  ART Ukraine спілкувався з трьома організаторками проекту Олесею Дворак-Галік, Іриною Акімовою та Анастасією Гончаренко.   Жіноча лінія в керамічному мистецтві є дуже органічною. Жива пластика глини нагадує пластику жіночого тіла, її волога гладенька поверхня – жіночу шкіру, а гармонія та непередбачуваність образів, що з неї народжуються – жіночу душу. Кераміка – дитя вогню.    Зблиски творчого натхнення, народжені в серцях мисткинь, відбиваються в їх творах і, проходячи випробування вогнем в печі, виходять у світ як кристалізовані частинки їх душевного полум'я. Невидимі тенети зв’язують художниць-керамісток із стародавньою богинею вогню Гестією (Вестою), сестрою Зевса, яка віддала вогонь Прометею, щоб він поділився ним с людьми.  Як багатовікове мистецтво кераміки відображає сучасний світ? Чим живуть сучасні «богині вогню»? Яке полум’я приборкують їх вправні жіночі руки, складаючи багатолику мозаїку сьогодення і майбутнього? Арт-проект «Подих вогню» – це виставка сучасного керамічного мистецтва, що представляє художнє трактування традиційних образів та пошук нових ідей та сюжетів, а також оновлені конструктивні та кольорові можливості одного з найдавніших у світі мистецтв.   Хто за що відповідає в даному проекті? Олеся Дворак-Галік: Ідея саме жіночого проекту прийшла Ірині Акімовій. Вона є засновницею та ідейною лідеркою громадської організації «Українська асоціація жіночих досліджень в мистецтві» (UAFRA). Саме вона й запропонувала зробити саме керамічний жіночий проект, а оскільки цей проект не тільки про «показати», а й про «дослідити, проаналізувати та додати теоретичне підґрунтя», цим питанням займається Анастасія. Отже, Ірина – натхненниця, Анастасія – професійна дослідниця, а я – митець, що володіє матеріалом та знає всіх представлених тут художниць. Саме тому проект, як на мене, вдався: три стихії зв’язалися в одну. Анастасія Гончаренко: Ми з Іриною зробили на сьогодні вже три проекти жіночого мистецтва. Цією виставкою вирішили заглибитися в галузь кераміки. Багато хто думає, що то – тарілки, глечики та чашки. Насправді, це є справжні арт об’єкти. І вони сильно відрізняються, наприклад, від скульптури. Вони інші, начебто більш живі. Це й хотілося довести. Тому в рамках виставки ми з Олесею вирішили провести 28 листопада круглий стіл-дискусію (кожен може прийти послухати) про термінологічний та категоріальний апарат, яким користуються дослідники сучасної української кераміки. Олеся Дворак-Галік:Так, ми хочемо зібрати експертів, які займаються теоретичними розробками саме в кераміці, та розібрати термінологічні проблеми, з якими ми стикаємося.   У чому вбачаєте сенс саме жіночої виставки? Ірина Акімова: Ця виставка – одна з багатьох, що були ініційовані чи організовані нашою громадською організацією  UAFRA («Українська асоціація жіночих досліджень у мистецтві», Ukrainian Association for Feminine Researchin Arts). Місія UAFRA – допомагати побудові суспільства рівних можливостей та творчої свободи через підтримку жіночого мистецтва, національного і міжнародного арт-активізму. Рівні можливості означають також відсутність гендерної дискримінації. У світі і в Україні також є ознаки гендерної нерівності, у тому числі в сфері мистецтва. Річ про нерівний доступ до можливості промотувати свою творчість (доступ до виставкових просторів, музеїв) та отримувати адекватні фінансові результати від реалізації результатів творчості. Тому у світі є багато організацій, що підтримують жіноче мистецтво, тобто жінок у мистецтві, допомагаючи досягненню гендерної рівності як невід'ємної частини демократичних цінностей сучасного суспільства. В Україні UAFRA поки майже єдина така організація. Ми вважаємо  жіноче мистецтво універсальною мовою, яка допомагає вести широкий діалог із суспільством, сприяє професійному та творчому розвитку жінок, та промотує зростаючий вплив жінок на громадське життя і мистецтво як один зі шляхів для відновлення суспільної гармонії. Тому ми підтримуємо, у першу чергу,  арт-проекти жінок у різних напрямах (візуальне мистецтво, література, музика). Проект «Подих вогню» став першим, присвяченим  кераміці.  <img src="/storage/0002018/11/27/imgp6068.png" alt="" />   Як народилася назва проекту? Олеся Дворак-Галік: Було запропоновано кілька варіантів. Але зупинилися на цій – «Подих вогню». Ми хотіли підкреслити процес приборкування жінкою природного матеріалу глини вогнем та об’єднати гостьові об’єкти. У нас є текстиль (де представлена стихія води, без якої глина не стане пластичною), живопис (процес створення арт-об’єкту) та фотокартка (керамічні поверхні та їх текстура).   Які ще були варіанти назв? Олеся Дворак-Галік:  «Богині вогню», але зупинились на подиху (усміхається).   Як довго і за яким принципом ви  відбирали учасниць? Олеся Дворак-Галік:Я запропонувала тих учасниць, з якими ми працюємо вже не перший рік у рамках фестивалів та виставок. Але є і студентки, які вперше виставляються в нашій галереї. Мій вибір був зумовлений професіоналізмом мисткинь, які мають професійну освіту та свій стиль. Також ми розуміли, що відібрані роботи мають добре уживатися в єдиному просторі галереї та презентувати різні  матеріали: порцеляну, шамот, глину та різні техніки її формування.   Чоловіки-керамісти виявили бажання взяти участь? Ірина Акімова: У цей проект ми не запрошували  чоловіків. Ми дали максимальні можливості художницям різного віку та напряму показати своє бачення сучасної кераміки. Мені було дуже приємно продемонструвати на виставці свій гостьовий проект «Anima», в якому я спробувала візуалізувати, як у творчому полум’ї  народжується керамічний витвір. Ми плануємо організовувати у майбутньому виставки разом з чоловіками, або навіть суто чоловічі, на теми, пов’язані з роллю та проблемами сучасної жінки в суспільстві.   Чи є ідея зробити подібну виставку у чоловічому виконанні? Олеся Дворак-Галік: Чоловіки відразу почали писати: «Коли буде наша виставка?». На що я відповіла: «Як тільки будуть пропозиції, так і ми будемо готові!». І в цьому є сенс. Адже, можливо, найближчим часом потрібно буде захищати чоловіче керамічне мистецтво, в учбових закладах керамісток набагато більше, аніж хлопців. Є тенденція до виходу чоловіків з цієї професії. Хоча колись було інакше: чоловіки займалися формотворенням, а жінки – декоруванням.  <img src="/storage/0002018/11/27/imgp6071.png" alt="" />   Немає культур, де не використовувалася б глина і не було б створено жіночих силуетів (наприклад, статуетка «Вілендорфська Венера»). Чому, на ваш погляд, первісні люди створювали фігури саме жінок? Олеся Дворак-Галік: Напевно, тому, «що бачимо, те й робимо», а ліпили, в основному, чоловіки. Анастасія Гончаренко: Це пішло від культу плодючості (родючості), з яким асоціювалася жінка, як богиня-земля, матір-богиня.   Як кераміка виживає на фоні появи різноманітних сучасних медіумів та матеріалів? Анастасія Гончаренко: Легко! Кераміка як природний матеріал була від початку та, ймовірно, завжди буде представлена у творчій практиці. Поведінку нових матеріалів ще потрібно дослідити з часом, а з глиною – все зрозуміло. Олеся Дворак-Галік:Також важливо, що кераміка може відтворити будь-яку фактуру. Вона може імітувати камінь, дерево, бронзу, пластик – усе що завгодно! І легко поєднуватися з різноманітними матеріалами. До речі, я це люблю робити у своїх роботах!   Кераміка  сприймається як крихкий матеріал. Ідея жіночої виставки якось конотує до вразливості жіночої натури? Анастасія Гончаренко: Мені сучасна жінка не здається сильно вразливою, може, навіть навпаки. Але враховуючи, що жінка є мінливою, то, мабуть, такі паралелі можна провести. Проте категорично про крихкість сучасної жінки я б не казала.   Якщо порівнювати керамічні художні об'єкти зі скульптурою з металлу або бронзи, у чому основні відмінності сприйняття та впливу на глядача? Олеся Дворак-Галік: Мені здається, що немає різниці.  Анастасія Гончаренко: А мені гадається, що є. Поряд с бронзою та металом, глина виглядає більш теплою, рукотворною та фактурною. <img src="/storage/0002018/11/27/imgp6078.png" alt="" />   Що робить витвори з глини такими живими і привабливими на дотик? Олеся Дворак-Галік:Глина – дуже тактильна та притягує глядача. Вона «приймає» на себе природу. Якщо вона на вулиці, то стає холодною, у приміщенні –дихає затишком та щиро ділиться теплом, яке увібрала в себе. Але я, як кераміст, будь-який матеріал хочу відчути на дотик.   Зараз є тенденція висловлювати красу через простоту форм та мінімалістичне наповнення. Чи торкнулося це кераміки і з чим це пов'язано? Анастасія Гончаренко:Так, є. За всю історію розвитку мистецтва вже стільки всього було випробувано, "нанизано» на первинні основи, що сучасні митці віддають перевагу природнім формам та кольорам. Олеся Дворак-Галік: Щодо моїх робіт, то все залежить від філософської ідеї, яку я закладаю. Мені здається, це притаманно багатьом митцям: спершу – ідея, завдання, потім – спосіб реалізації. А буде він реалістичний чи мінімалістичний – це вже другорядне питання.   Що зараз переважає на ринку України: декоративна чи утилітарна кераміка? Що більше продається? Олеся Дворак-Галік: Завжди ужиткове продається більше, ніж мистецьке. По-перше, це пов’язано з ціною. По-друге, з просторовими можливостями. Арт-об’єкт вимагає повітря навколо себе, спеціально організований простір. Не у всіх є така можливість.   У чому відмінність між чоловічими та жіночими художніми об'єктами з кераміки? Олеся Дворак-Галік:Я вважаю, так само як чоловіки можуть робити щось ніжне, витончене, так само є монументальні жіночі роботи. Тобто це залежить від характеру людини. Анастасія Гончаренко: Я не зовсім погоджусь. Я б сказала, що жіноче мистецтво більш емоційне і має теплішу енергетику. Коли я заходжу в галерею, то можу інтуїтивно розпізнати, жінка це створила чи чоловік. Але, можливо, це вже щось на кшталт професійної деформації в доброму сенсі цього слова.   Ірина Акімова: Різниця між творчими витворами пов’язана не стільки з чоловічою або жіночою статтю, скільки з особливостями творчого та технічного підходу митців. Часто жінки створюють романтичні та дуже точні психологічні образи, бо тонко відчувають психологічні нюанси життя. Тому я не приймаю протиставлення жіночого та чоловічого мистецтва, бо мистецтво єдине для всіх. Але підтримку жінок у мистецтві вважаю необхідним інструментом для розвитку суспільства рівних можливостей. <img src="/storage/0002018/11/27/imgp6059.png" alt="" />   Як ще можна популяризувати мистецтво кераміки, на ваш погляд? Ірина Акімова: Популяризація мистецтва, керамічного та іншого, потребує розвитку сучасних виставкових просторів, симпозіумів, професійних маркетингових стратегій для виходу на національний та міжнародний арт-ринки. Це завдання для культурної політики держави, яка повинна включати не лише дуже помірні, на жаль, інструменти державної підтримки, але й промотувати та створювати гарні умови  приватних учасників арт-ринку.   ***   Акімова Ірина Михайлівна – народилася в 1960 році в Харкові. Закінчила економічний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та є кандидаткою економічних наук, доцентом і стипендіатом муніципальних ФундаційОлександра фон Гумбольдта. Директор громадської організації Аналітичний центр «Нова соціально-економічна політика». Ірина – київська художниця, представниця фігуративного мистецтва, засновниця та ідейний лідер громадської організації «Українська асоціація жіночих досліджень в мистецтві» (UkrainianAssociationforFeminineResearchinArts, UAFRA).   Олеся Дворак-Галік – художниця. Творчість художниці – є синтезом філософських та художніх об’єктів, поєднаних концептуальною проблематикою.Однією з основних тем у творчості художниці є людина і природа, у якій вона живе, соціальні й політичні проблеми, які хвилюють кожного.У своїх просторових композиціях Олеся поєднує кераміку з такими матеріалами, як метал, дерево, текстиль, матеріалами вторинної обробки тощо.Народилася в Ужгороді,  живе та працює в Києві. Закінчила Ужгородське Училище Прикладного Мистецтва, Інститут Громадського менеджменту (Львів) та Львівську АкадеміюМистецтв (кераміку).Організувала арт-простір «ЦеГлинаАрт» та фестиваль сучасної кераміки «ЦеГлина».   Анастасія Гончаренко – кандидатка мистецтвознавства (Ph.D. inArt), наукова співробітниця Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України, арт-журналістка, арт-критик, кураторка художніх виставок, співзасновниця фестивалю молодіжного мистецтва «ArtSeasonsContemporary», співкураторка проекту «WomansArtNow». Засновниця мистецької агенції ArtBureau. Учасниця регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференцій (в т.ч. міжнародної конференції «Degreeand Professional» благодійного фонду «RomualdodelBianco», м. Флоренція, Італія). Закінчила Харківську державну академію дизайну та мистецтв (Харків) та Національний прикарпатський університет ім.Василя Стефаника (Івано-Франківськ).           Tue, 27 Nov 2018 12:00:00 Новий веб-ресурс «Монументальні пам‘ятки пізнього модернізму Житомира й Житомирської області» http://artukraine.com.ua/n/noviy-veb-resurs-monumentalni-pamyatki-piznogo-modernizmu-zhitomira-y-zhitomirskoi-oblasti  Євген Нікіфоров, фотограф, дослідник, Павло Гудімов, куратор, та команда проекту провели дослідження монументального мистецтва Житомирщини та розробили веб-архів творів місцевих художників-монументалістів <a href="http://monumentalart.in.ua/" target="_blank">monumentalart.in.ua</a>.   Твори монументального та монументально-декоративного мистецтва пізнього модернізму (1960–1980-ті роки) прикрашають різні архітектурні об’єкти Житомирщини. Проте довгий час роботи місцевих художників-монументалістів залишалися поза увагою експертів та громадськості, тож наразі їхні автори, розташування, умови і дата створення та точна кількість загалом достеменно невідомі. Питання монументального мистецтва пізньорадянського періоду постало як нагальна проблема в межах процесу декомунізації, розпочатого у 2015-му році, коли ці об’єкти почали знищуватися, насамперед, через відсутність відповідних досліджень, які б могли стати базою для їхнього розуміння. <img src="/storage/0002018/11/27/znimok_ekrana_208.png" alt="" /> Кінотеатр Жовтень Усі фото надані ресурсом monumentalart.in.ua   Протягом чотирьох місяців роботи команда проекту «Монументальні пам‘ятки пізнього модернізму Житомира й Житомирської області» працювала над визначенням місця розташування об’єктів у Житомирському регіоні, досліджувала документи міського й обласного архівів, проводила атрибуцію відомих робіт і відшукувала свідчення про вжезнищені твори. Зібрані та оброблені матеріали стали основою електронного каталогу з інтерактивною мапою, яка дає чітке уявлення про спектр розповсюдженості монументального мистецтва періоду модернізму в межах території Житомирської області. <img src="/storage/0002018/11/27/znimok_ekrana_207.png" alt="" /> Житомирський професійний полiтехнiчний ліцей   Двомовний веб-архів –monumentalart.in.uaскладається з об’єктів, різноманітних за формою та призначенням: від декоративного оздоблення автопавільйонів, що здійснювалося в межах державної програми благоустрою доріг, до ошатних їдалень та холів на промислових виробництвах. Він також має на меті ознайомити відвідувачів зістатистикою, географією та регіональними відмінностями творів. Відкритий електронний ресурс <a href="https://monumentalart.in.ua/" target="_blank">https://monumentalart.in.ua</a> матиме велику практичну й дослідницьку цінність для різних аудиторій.   Зручний загальнодоступний електронний каталог робіт монументально-декоративного мистецтва Житомирщини уможливлює швидке реагування на різноманітні загрози для об’єктів. Вивчення культурних пам’яток може стати передумовою для їхнього залучення до національних та міжнародних туристичних маршрутів, а також для подальшого занесення до реєстру пам’яток монументального мистецтва національного значення. <img src="/storage/0002018/11/27/znimok_ekrana_206.png" alt="" /> Житомирський дошкільний навчальний заклад №45 "Теремок"   Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду, Житомирської обласної державної адміністрації, Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської обласної ради.   Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір.   Діяльність фонду, згідно зчинним законодавством, спрямовується такоординується Міністерством культури України.                   Tue, 27 Nov 2018 11:00:00 "Камо грядеши?": персональна виставка Любомира Медвідя http://artukraine.com.ua/n/kamo-gryadeshi--personalna-vistavka-lyubomira-medvidya Любомир Медвідь – жива легенда львівської школи живопису. Глибокий екзистенціалізм його робіт формував і надалі формує філософський вектор українського мистецтва. Вперше в галерейному просторі Києва «АВС-арт» представляє широкому загалу персональну виставку майстра й надає можливість поспілкуватися наживо з унікальною особистістю – народним художником України, лауреатом Національної премії України ім.Т.Шевченка; культурологом, педагогом, одним із провідних фахівців теорії і практики синтезу мистецтв. <img src="/storage/0002018/11/27/46420876_2151602141540753_8855724223591612416_n.jpg" alt="" /> Проект «Камо грядеши?» об’єднує вибрані полотна із серії «Блудний син», тема якого стала визначальною для всього мистецького доробку Любомира Медвідя й опрацьовується та візуалізується в його картинах-притчах, починаючи з 1960-х років.  «Як мішень, ідея й мета Блудного сина давно зависали над моєю автосугестією. Я знав, що достатні відомості не дають належних підстав добре знати його, і ще менше – вірити в нього, в його навернення з блудних доріг. Знав, що його провина глибоко задавнена й скрита, що не одне дослідницьке око нічого так і не розібрало в матеріалах слідства про нього, а найталановитіші з адвокатської братії упродовж тривалих судних баталій часто губили й розпорошували аргументи захисту. Як Блудний син він завжди видавався мені, безумовно, найдосконалішим і найзагадковішим серед підозрюваних людських синів…   Митець – не те, що розвага, лише те, що зобов’язання. Воно сутнє так, що немає в ньому ДО, і немає ОПІСЛЯ, і, можливо, тільки в ньому дорога Блудного сина має свій найпривабливіший, хоча невпізнаний сенс», – Любомир Медвідь. Про автора: Любомир Медвідь народився 10 липня 1941 рокув с.Варяж Сокальського району, що на Львівщині.У 1965 році закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва за спеціальністю «художня кераміка» (педагоги: Р.Сельський, К.Звіринський, В.Манастирський, Д.Довбошинський).   Професор кафедри монументально-декоративного живопису Львівської національної академії мистецтв. Заслужений діяч мистецтв України (1987), народний художник України (1999), академік Національної академії мистецтв України (2006), лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка (2014). Живе і працює в смт Рудне Залізничного району м. Львова. <img src="/storage/0002018/11/27/tin-1.jpg" alt="" /> Відкриття виставки – 27 листопада 2018 о 18 годині, галерея AВС-арт Наша адреса: м. Київ, вул. Глибочицька, 32-В, 3-й поверх. Виставка працює 27 листопада 2018 – 11 січня 2019 з 12:00 до 19:00 щодня, крім неділі та понеділка. Вхід вільний. Контактний телефон: +380 (44) 359 11 33. E-mail: <a href="mailto:gallery.avsart@gmail.com">gallery.avsart@gmail.com</a>  Сайт: <a href="https://l.facebook.com/l.php?u=http%3A%2F%2Fwww.avsart.com.ua%2F%3Ffbclid%3DIwAR3SZfo5BTF6eDew3sBO-6LVwzRz6c237_CuoNJf0r21WcuxCxIgMbpobt8&h=AT2UiBTEYIYkIqIU4FkDjbD2t21_AwZE2G7fnlc8MfhG7ClPUvimCn2QG0yM65SCGcXrCb68zQ0oZYyJztvsxK0nxhRzMulucAKgktOk-22E8_iaB5_xND7Y1_NN5-WwpoaN" target="_blank">www.avsart.com.ua</a> Сторінка у Фейсбуці: @avsart.gallery         Tue, 27 Nov 2018 10:00:00 Молоді художниці покажуть мегаполіс у техніці timelapse http://artukraine.com.ua/n/molodi-khudozhnici-pokazhut-megapolis-u-tekhnici-timelapse 27 листопада, у вівторок, у просторі міської галереї «Лавра» відбудеться відкриття експозиції «Мегаполіс. Timelapse». Виставка проходитьу рамках проекту «Свіжий погляд». Свої роботи представлять дві молоді художниці, переможниці конкурсу, який проводить галерея Лавра та представники художніх спільнот за ініціативою та підтримкою КМДА серед випускників художніх вишів.   В експозиції будуть представлені оригінальна графіка та відео-роботи Анни Дубовик та колажі і арт-об’єкт Злати Новикової. <img src="/storage/0002018/11/26/46779805_314460932487232_8676128125999906816_n.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   Ритм життя та розвитку світу невпинно зростає. Ми знаходимося в постійному русі, бажаючи побачити більше,  встигнути швидше, не пропустити головного,не залишитися осторонь. Життя проходить у стилі тimelapse-відео. Світло неону, яскраві паралелі автобанів, картинки реклами, які змінюються щохвилини на біл-бордах, карнавальна розкіш вітрин, шум автомобілів, поїздів, літаків – це все,  в решті-решт, залишається у підсвідомості лишеабстракцією – геометричним образом з ліній та кольорів. А чи є у цьому мегаполісі сучасності, у цьому timelapse-роликужиття місце людським почуттям? Як відчуває себе людина у вирі шалених швидкостей і змін? Чи зможе вона не залишитися лише штрихом у складній геометрії мегаполісу? Такі питання підіймають у своїх роботах художниці – учасниці проекту і запрошують глядачів до діалогу, пропонуючи залишити свої думки в інтерактивних полотнах «Мегаполіс - Любов» та «Мегаполіс - Ненависть». <img src="/storage/0002018/11/26/46717591_205763863642586_5307884085211824128_n.jpg" alt="" />   Абстрактні роботи Анни Дубовик є певним узагальненням сучасності. Використовуючи glitched-ефект у геометричних формах, художниця намагається передати свої відчуття про спотворення цінностей, яке, на її думку, неминуче при такому ритмі існування.Колажі Злати Новикової додають у цей ритм ліричні нотипереживань особистості, яка намагається знайти себе, не загубитися у вирі мегаполісу під назвою життя.   Тетяна Міронова, директор Київської міської галереї мистецтв «Лавра»: «Розпочинаючи проект «Свіжий погляд», організований за підтримки КМДА, ми сподіваємося не лишезнайти та відкрити нові таланти серед молодиххудожників, а й дати їм можливість побачити свої роботи з іншої точки зору –у галерейній експозиції, відчути всю відповідальність творця перед глядачем». <img src="/storage/0002018/11/26/46902159_221761095424788_5765944799756550144_n.jpg" alt="" />   Про художниць: Злата Новикова – випускниця Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури у Києві.  Анна Дубовик – випускниця Харківського Національного університету будівництва та архітектури.   Про проект «Свіжий погляд» Керуючись ініціативою департаменту культури КМДА, Київська міська галерея мистецтв «Лавра» розпочинає проект “Свіжий погляд” –  виставки кращих випускників художніх вишів Києва. Мета проекту – надання можливості представити свої роботи у груповому чи сольному проекті випускникам мистецьких вищих навчальних закладів міста.          Mon, 26 Nov 2018 13:00:00 Стерти звичне, відтворити забуте. “Природознавство” Сергія Святченка http://artukraine.com.ua/a/sterti-zvichne-vidtvoriti-zabute-prirodoznavstvo-sergiya-svyatchenka Постать Сергія Святченка — доволі нетиповий приклад українського художника, що виїхав за кордон. З одного боку, він, на диво, успішно інтегрувався в культурний контекст Європи і безпосередньо країни проживання, попри те, що Данія не славиться відкритістю і доволі повільно та неохоче абсорбує “чужорідні” елементи. З іншого боку — не розчинився у новій ідентичності. В усіх біографічних матеріалах, які можна знайти щодо Святченка, зазначається — українсько-данський художник. Це свідоме позиціонування автора протягом усіх майже 30-и років – cтільки він мешкає в Данії.   Незважаючи на те, що за всі ці роки в Україні про нього не було майже жодних згадок, що цілком типово для локального мистецького та й взагалі історичного безпам’ятства, сьогодні ім’я Святченка поволі повертається до вітчизняного інформаційного поля. Уже не лише як одного з творців ЦСМ “Совіарт” та співорганізатора перших міжнародних (у позарадянському сенсі слова) виставок сучасного мистецтва наприкінці 80-х, але й як теперішнього активного учасника світового художнього процесу з виставками та виданими монографіями в Данії, Німеччині та Британії. Головне місце в роботі художника посідає колаж, проте в його арсеналі також: живопис, фото, інсталяція, часом навіть відео і поезія. <img src="/storage/0002018/11/26/s/p1220852.png" alt="" /> Усі зображення надані авторкою тексту     Святченко родом із Харкова — масштабного індустріального і культурного центру, що став одним із осередків архітектурного конструктивізму та батьківщиною харківської школи фотографії. Увесь цей бекґраунд безумовно вплинув на формування Святченка як художника, але найбезпосередніше і найглибше переживання — це, перш за все, природа, котра оточувала кам’яну цитадель. Природа стала для Сергія джерелом багатьох емоцій та образів і її роль лишається дуже важливою в його житті дотепер. Ландшафт — неминуча складова формування контурів особистості. Вроджена схильність до спостереження і дослідження в поєднанні з палким темпераментом, чуттєвістю митця окреслюють обриси художньої практики Святченка.   Персональна виставка художника “Nature Matter”, котра відкрилася у вересні в Арт-центрі Сількеборг Бад (KunstCentret Silkeborg Bad) (Данія) (1), — квінтесенція досвіду взаємодії художника з природою, присвята всьому, що його надихає — діалогам і усамітненню, грі світла і тіні, родині, спогадам, фільмам Тарковського. Переклад назви українською, обраний Святченком, навмисне небуквальний — “Природознавство”. Відсилка до шкільного предмету, знайомого кожному, хто пройшов через радянську освітню систему. Втім, трактовка “Природознавства” у самому проекті дає нове, ширше розуміння поняття — природознавство як чуттєве пізнання,  ближче до знання і розуміння близької людини, ніж до відстороненого сухого вивчення. <img src="/storage/0002018/11/26/s/p1250039.png" alt="" />   Завдяки архітектурному бекґраунду Святченко чудово володіє простором. Кожна його експозиція — авторський колаж, унікальна комбінація з готових творів. Постійно граючись із масштабом зображення, художник із легкістю ковзає між камерним і монументальним, від формату поштових листівок до перетворення цілих будівель. Саме таким чином Святченко вчинив і цього разу. Подібно до Жан-Клода і Крісто він загорнув фасад музейної будівлі у банер, цілковито трансформувавши його. Але, на відміну від останніх, Святченко створив не стільки новий масштабний об’єкт у просторі, скільки сформував новий простір. На 40-метровому банері висотою в два поверхи надруковані чорно-білі колажі, створені з фото пейзажу, котрий знаходиться за будівлею музею. Перекроївши дерева і озеро та склеївши їх наново у іншій комбінації, художник створив сюрреалістичний пейзаж у пейзажі, зробив інтервенцію в оточення, водночас підкресливши його. А підкреслювати є що — пейзаж Сількеборгу заслуговує на окрему порцію уваги. Музей знаходиться на території колишньої водолікарні. Він оточений скульптурним парком, що переходить у ліс, а позад нього лежить озеро Орнсьо, чия особливо дзеркальна в контрастному північному світлі гладь відбиває графічні силуети дерев. Глибина зеленого, насиченість і різноманіття кольору в траві і листі, як на середину вересня, вражаючі — чи то через світло, чи то через постійну прохолоду, котра не виснажує зелень за літо так, як у наших, дещо південніших, широтах. Разом із монохромним колажем фасаду пейзаж стає однією масштабною інсталяцією. <img src="/storage/0002018/11/26/s/p1220873.png" alt="" />   “Колаж закриває цілий фасад будівлі, створюючи сюрреалістичний театралізований перформанс на тлі лісу, що оживає і змінюється від гри світла”, — зазначає кураторка виставки Фей Даулінґ (Лондон) у тексті до каталогу. Окрім кураторської діяльності Фей також працює редакторкою, спеціалізуючись переважно на фотографії (працювала з Dazed & Confused, Frieze, Varoom та ін.).  Зі Святченком її пов’язує багатолітня співпраця і дружба, вона слідкує за появою його нових циклів та прийомів і відзначає, що художник завжди вміє здивувати новими знахідками, після стількох років не втомлюючись експериментувати: “Хай би скільки колажів, асамбляжів і картин я бачила, Сергій щоразу відкриває щось нове — нову перспективу, нову втіху глядачам”, — пише кураторка (2).   Серед важливих джерел творчості Святченка, за його власним твердженням, — “спалахи дитинства”, рефлектування найперших, а тому найяскравіших і найповніших вражень, отриманих від світу, що закарбовуються образами-іскрами у свідомості і трансформуються згодом, виплескуючись у роботах протягом всього життя. Мабуть, недаремно один із перших своїх кураторських проектів, виставку молодих українських художників в Київському Будинку архітектора Святченко назвав “Спалах” (3). Його “спалахи дитинства”, сонячні віддзеркалення з поверхні Сіверського Донця, біля якого Сергій часто проводив літо у харківському дитинстві, відбилися у воді озера Орнсьо, художникового “тут і тепер”, і зафіксувалися на стику двох ландшафтів пам’яті, двох природних середовищ — данського й українського, схожих і несхожих водночас, сформувавши своєрідний метаколаж. “Я прагнув стерти звичне й відтворити забуте”, — говорить художник. <img src="/storage/0002018/11/26/s/knm_7143.png" alt="" />   “Коли він зараз спостерігає рухливість і мінливість природи, то відчуває їх у собі ніби ті ще юнацькі, зовсім свіжі враження й настрої, але тепер уже збагачені новою оптикою — в очах досвідченого художника, де точно зважуються графічні можливості майбутнього зображення, особливе поєднання ліній та контурів, уся багата гама природніх барв”, — коментує у своєму ґрунтовному тексті директорка арт-центру Ібен Фром. Сама директорка заслуговує на окрему ремарку. Ібен — самовіддана професіоналка, яка протягом 20 років на директорській посаді вкладає у музей весь свій час і величезні зусилля, знаходячи ресурси для сміливих проектів і активно залучаючи локальну громаду не лише до споглядання сучасного мистецтва, а й до активної участі в житті музею. На відкритті виставки волонтерами є місцеві — зацікавлені, доброзичливі, на диво відкриті до комунікації попри всі стереотипи щодо данської замкненості. Готовність директорки до експериментів, її завзятість у поєднанні із вдумливою прискіпливістю у виборі стратегій зробили камерний арт-центр у невеличкому місті прекрасною платформою для сучасного мистецтва. Аналізуючи практику Святченка в глобальному і данському контексті, Ібен Фром зазначає, що “його творчість, позначена виразною самодостатністю, привносить у загальну картину тутешнього сучасного мистецтва інші тенденції” (4). Схоже, ця “інакшість” не в останню чергу зумовила реалізацію в Сількеборг Бад виставки “Nature Matter”, як і сміливе рішення у роботі з фасадом. <img src="/storage/0002018/11/26/s/knm_2680.png" alt="" />   Усередині, у залах музею, експозиція камерна і лаконічна. У ній багато ліричного і особистого. Колажі, зроблені на акварельних роботах батька-архітектора, які той свого часу віддав синові для експериментів, — санкціонована делікатна інтервенція, щемка присвята, яка прокладає місточок між часами. Викладені в чудернацьку радіальну композицію (штрих притаманної Святченку екстравагантності) колажі на листівках із обличчями радянських акторів, куплені в Києві на блошиному ринку, — присвята Олегу Тістолу, віднайденому після десятиліть київському товаришу.   Фотосерії з інтимними і поетичними назвами “For Light and Memory” (2013), “Secretly” (2013-2017), котрі препарують те саме природнє оточення — ліс, озеро, світло. Роботи, що висять навпроти вікон, відбиваючи денне світло, самі стають вікнами в інакший, зламаний, але не зруйнований, дадаїстичний простір. Серія колажів “Resisting Interpretation”, майже однойменна знаменитому есе Сьюзен Зонтаґ “Against Interpretation”, побудована на асоціаціях і несподіваних зіткненнях природніх форм і текстур. <img src="/storage/0002018/11/26/s/p1220958.png" alt="" />   Інсталяція-дерево з тканини і скотчу під назвою “Nature Matter”, котра досліджує природну форму через штучний матеріал, схоплює пластику дерева, котра, як і людський силует, потребує лише кількох характерних штрихів, аби бути впізнаваною. Чуттєве природознавство.   Присутні на виставці також роботи з найзнаковішого циклу Святченка “Less”, мінімалістичні колажі з двох-трьох елементів на одноколірному тлі. Саме цей цикл свого часу (його розпочато ще в 2004) приніс художнику визнання і власну нішу в мистецтві колажу. <img src="/storage/0002018/11/26/s/img_2511.png" alt="" />   Не перевантажені візуально, лаконічні композиції працюють як інструмент вкрай вивірений — тут площина, тут розріз, делікатний стик. Поетичний лаконізм і синкретизм візуального тексту у проекті подібний до японських хайку, що сприяють досягненню прозорості, котра відкриває безпосередню природу речей.                  Про автора: Наталія Маценко, мистецтвознавиця, кураторка   Посилання:   1) http://www.silkeborgbad.dk/en/exhibitions/future-exhibitions/nature-matter.html   2) Faye Dowling. For Light and Memory / Nature Matter. Sergei Sviatchenko, Art Center Silkeborg Bad, 2018, p. 5.   3) Natalia Matsenko. Flashes of Childhood / Nature Matter. Sergei Sviatchenko, Art Center Silkeborg Bad, 2018, p. 15.   4) Iben From. The Role of the Landscape in the Collage-connections in the Past and Present / Nature Matter. Sergei Sviatchenko, Art Center Silkeborg Bad, 2018, p. 7-10.             Mon, 26 Nov 2018 12:00:00 Культурний маршрут (26.11 — 2.12) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-2611--212 Цього тижня культурний маршрут пролягає через тему діджиталізації мистецтва. Це позначається відповідними проектами Ya Gallery та НАОМА. Окрім того, "Київська картинна галерея" запрошує порефлексувати над екзистенційними питаннями на виставці робіт Юрія Сивирина, а культурна платформа IЗОЛЯЦІЯ запропонує чималу порцію мотивації від фотографки Тетяни Богуславської. Більше культурних подій тижня далі в ART UKRAINE.   У понеділок, 26 листопада, о 19.00 у <a href="https://www.facebook.com/yagallery.com.ua/" target="_blank">Ya Gallery</a> відбудеться лекція Павла Гудімова та Поліни Байцим, присвячена проекту Yakutovych Academy. Поліна розповість про сучасні виклики та тенденції в історії мистецтва, про розвідки у сфері радянської спадщини, а також про розвиток digitalarthistory. Павло Гудімов презентує веб-ресурс Yakutovych.Academy як зразок сучасного мистецтвознавчого дослідження та поділиться досвідом розробки проекту, створення особових архівів та співпрацею з Якутовичами. Родина Якутовичів — одна з найбільш цікавих творчих династій України, діяльність якої значно вплинула не лише на розвиток української графіки, а й на українське мистецьке середовище загалом. Yakutovych.Academy — дослідницький проект, ініційований Поліною Ліміною, концентрується на вивченні життя та творчого доробку митців та мисткинь цієї сім’ї. Окрему увагу команда проекту приділяє колу їхніх друзів, яке складалося, зокрема, з таких талановитих діячів української культури, як Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Микола та Ольга Рапай-Маркіш, Роман Корогодський, Тіберій Сільваші та Лесь Подерв’янський. Вхід вільний за попередньою <a href="https://goo.gl/forms/TLVXW5ptnCcF0Sry2" target="_blank">реєстрацією</a>. <img src="/storage/0002018/11/26/46443326_351292035620795_1407405450835525632_o.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook У вівторок, 27 листопада, о 17:00 у Національному музеї «Київська картинна галерея» відкривається проект Юрія Сивирина «Ціна всього». Сцени, представлені в живописі Юрія Сивирина, близькі до опису галюцинацій чи сновидінь. У них предмети, обставини та люди є виразниками передчуттів, пережитих травм та еротичних фантазій. У Юрія Сивирина уява виступає як предметом, так і інструментом терапії. При чому фантазми сприймаються тут не статичною даністю, а структурами, у яких можливо розгледіти випадкові обставини, які фатально трансформують особистість і змушують людину бачити умови реалізації своїх бажань абсолютно хибним чином. Відстороненість автора не виключає, що у суб’єктає альтернатива цьому фаталізму, але наблизитися до неї можливо лише за умови скасування процесу узгодження власного існування із зовнішніми детермінантами, разом із раціональною причинністю та практичною користю. Навчитися цьому можна хіба що беручи участь в ритуалі дешифровки, але ключовим елементом містичного прозріння повинні стати трансгресивне проживання витіснених емоцій та думок. <img src="/storage/0002018/11/26/46384965_537339196749660_3761899178108649472_n.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   Також 27 листопада о 19.00 <a href="https://www.facebook.com/khanenkomuseum/" target="_blank">Музей Ханенків</a> та Видавництво «Комора» запрошують на дискусію «Замах на Брейгеля», що відбудеться з нагоди виходу українського перекладу нового роману Яцека Денеля «Кривоклят». Під час дискусії будуть обговорені такі питання: чи всі шедеври варті своєї слави; як варто і як не варто готуватися до зустрічі із мистецькими творами; хто такий Томас Бернгард і чому ЯцекДенель взяв за епіграф цитати саме з його творів;чи є у Кривоклята прототип; які мотиви підштовхують до актів вандалізму; чи можна пронести в український музей пляшку сірчаної кислоти. Учасники: Андрій Бондар, Олександр Михед, Ольга Балашова, Ганна Рудик; модераторка: Оксана Щур. Вхід вільний. Київ, вул. Терещенківська, 15-17 Контакти: 044 221 05 84, 093 767 43 81 <img src="/storage/0002018/11/26/46157177_2850241085002043_1961387052981288960_n.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   У середу, 28 листопада, о 19.00 у рамках циклу зустрічей АРТ-середа, на території культурної платформи ІЗОЛЯЦІЯ, відбудеться виставка фотосерії Тані Богуславської «Як долати внутрішній біль, коли ви одні». Тема фотопроекту зосереджена на процесі протистояння внутрішньому болю та депресії. Проект «Як долати внутрішній біль, коли ви одні» — нагадування, що дуже прості речі можуть стати поштовхом до бажання жити далі. “Я відчула, що можу поділитися з іншими своїм досвідом і створити життєствердну роботу”, – каже художниця. Таня Богуславська — фотографка. Народилася в 1990 році у Києві. Навчалася на курсах фотографії “Художнє мислення та фотографія” від Олександра Ляпіна (FotoCult, Київ, 2014) та Романа Пятковки (Київ, 2015). У 2017 закінчила фотошколуBirdInFlight під кураторством Олександра Ляпіна та Анни Войтенко. Таня – учасниця багатьох колективних виставок, серед яких Odesa/BatumiPhotoDays (Одеса, 2016), Polycopies (Париж, 2016), Механізм еволюції (ІПСМ, Київ, 2017), What goes up must come down (WAVE Collective, Лондон, 2018), Soliloquy (WhiteConceptGallery, Берлін, 2018), VideoArtFestivalMiden (Греція, 2018) та інші.  Вхід вільний. Адреса: Набережно-Лугова, 8. <img src="/storage/0002018/11/26/46506230_1980102992076647_9130084784544940032_n.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   Також 28 листопада о 16.00 у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (Виставкова зала Академії) відбудеться презентація проекту art(co)archive.Першим кроком в реалізації проекту стала публікація оцифрованих творів і документів з фонду й архіву МСМО, пов'язаних з 1980-ми, із творчістю групи художників, яких сьогодні називають "одеськими концептуалістами", а саме: Леоніда Войцехова, Юрія Лейдермана, Сергія Ануфрієва, Ігоря Чацкіна, групи "Перці" та інших авторів. У свою чергу партнер проекту, Харківська муніципальна галерея, підготувала пакет матеріалів, які стосуються концептуальних практик у творчості Вагріча Бахчаняна і Бориса Михайлова.Важлива складова проекту – це пошук і підготовка до публікації на ресурсі творів і архівних документів з приватних колекцій, музейних збірок та архівів художників. Цим і обумовлено використання в назві префікса (co), який означає об'єднання і партнерство, як основу роботи над онлайн-архівом.Під час зустрічі учасники розкажуть, як створювався art (co)archive, обговорять можливості співпраці для дослідників і кураторів, про найближчі плани проекту і про художників, представлених в архіві на момент відкриття. <img src="/storage/0002018/11/26/45884714_722586798109579_2103894432934789120_o.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   Окрім того, 28 листопада, о 19:00 в арт-центрі Павла Гудімова Ya Gallery відбудеться відкриття проекту Олега Грищенка «Метахроніки».Метахроніки – це видання (мистецькі об’єкти), які мають показати широту художніх вимірів сучасності, метафори реальності. Коли ж спливають роки з моменту їхньої реалізації, вони демонструють і альтернативне минуле. Матеріальне втілення «Метахронік» – це книги художника, щоденники, самвидави. Ці формати найбільше відповідають головній меті твору: власне апропріації реальності, можливості показати її такою, як прагне безпосередньо художник. Він займає там власне місце поміж інших хронік, впливає на них і, зрештою, на їхнє сприйняття. Метахроніки – проект дослідження, що поєднує у виставковому просторі представлення творів художників і документальне відео, яке розкриває через розповіді авторів історії створення робіт, локації які стали інспірацією. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/11/26/metahroniki_zastavka_large.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   У п’ятницю, 30 листопада, о 18.00 у галереї «Карась» відбудеться щорічна зустріч-консультація з автором та незмінним куратором проекту "А4, кулькова ручка" Євгеном Карасем, на якій автори та шанувальники проекту можуть дізнатися багато цікавого та важливого для себе: - як народився проект - як він розвивається та куди прагне - які критерії відбору та прийому робіт - чому нам цікаво читати дослідницькі есеї про проект - чим можна допомогти проекту в його розвитку Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/11/26/46463359_2045737158848267_3152321101216874496_o.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   У суботу, 1 грудня, о 17.00 у будинку Художника, Національна спілка фотохудожників України та Арт-об’єднання «Kievphotos-Hall 2012» презентує виставку Вадима Рибного «Акварель». Це – художній погляд на фотографію. Спроба об'єднати два цілком різних види образотворчого мистецтва за допомогою комп'ютерної графіки створення живопису. Вадим Рибний – професійний фотохудожник, що спеціалізується на великомасштабних друкованих виданнях з обмеженим тиражем. У фотографії воліє зйомку пейзажів, портретну і предметну зйомки. Знімає на цифрову середньоформатну камеру. Вперше Вадим спробував знімати в 2014 в частих подорожах по Європі і вже у 2015 році, власниця бізнес-простору Щастя hub, Маргарита Січкар, запропонувала організувати фото ярмарку картин, яка пройшла успішно і надихнула автора розвивати свій талант. З тих пір, його хобі стало його професійною діяльністю і з 2016 року до цього часу Вадим повністю перейшов на фотомистецтво. Регулярний учасник фотовиставок KyivPhotoWeek 2017-2018, eroticbdsm2017, Kiff 2018. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/11/26/rybnyigallery_207-1440x1080.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook           Mon, 26 Nov 2018 11:00:00 У Національній галереї демонструють зв'язок двох майстрів Ренесансу http://artukraine.com.ua/n/u-nacionalniy-galerei-demonstruyut-zvyazok-dvokh-maystriv-renesansu У Національній галереї Великобританії відкрилася виставка, яка вперше об’єднала полотна, ескізи та графіку двох титанів Раннього Відродження – Андреа Мантеньї та Джованні Белліні. Мета – продемонструвати, як будучи не лише сучасниками, але і родичами, вони впливали один на одного. <img src="/storage/0002018/11/26/d1f52334-aa2f-432e-a888-dfd429dfc64f.jpg" alt="" /> Джованні Белліні. «Принесення в храм». 1470–1475.  © Fondazione Querini Stampalia Onlus, Venezia  Фото: www.theartnewspaper.ru Мантенья – син столяра із Падуї. Белліні належав до знаменитої венеційської династії художників – Якопо і його другого сина Джентілє. Їхні біографії перетнулися у 1453 році, коли Мантенья одружився з їхньою сестрою Ніколозією. Від цього шлюбу більше переваг отримав радше венеційський клан, який посилив свій склад одним із найбільш видатних талантів того часу, знявши при цьому питання конкуренції. <img src="/storage/0002018/11/26/e159b4a3-651b-45ca-881a-85a030a4c400.jpg" alt="" /> Андреа Мантенья. «Принесення в храм». Бл.1454. © Staatliche Museen Zu Berlin, Gemaldegalerie/Christoph Schmidt Фото: www.theartnewspaper.ru   Якщо звертати увагу на взаємозв’язки у творчості, то тут ідеться про Мантеньє та Джованні Белліні, які, за словами куратора виставки Керолайн Кемпбелл, одночасно впливали один на одного: «До нас не дійшло задокументованих свідчень, які б проливали світло на зв’язок цих двох художників, але очевидно, що він був доволі тісним. Белліні копіював картини Мантеньї, а останній зазнав впливу його новаторського живопису». <img src="/storage/0002018/11/26/f55c1c6e-fb7e-40c2-91e8-222cb5471f32.jpg" alt="" /> Джованні Белліні. «Розп'яття». Бл.1465.  © RMN-Grand Palais (Musee du Louvre) / Michel Urtado  Фото: www.theartnewspaper.ru   Хоча більша частина кар’єри Мантеньї була пов'язана із Мантуєю, де він працював у герцогів Гонзага, очевидно, що його художній діалог із Белліні, який працював у Венеції, був нерозривним. Мантенья був доволі уважний у виборі сюжетів та композиції, також був знавцем давньоримського мистецтва і свій чіткий класичний рисунок запозичив саме із Античної традиції. Белліні натомість працював у традиції венеційської школи, був майстром пейзажу із використанням всієї доступної на той час кольорової палітри. Він, за словами Кемпбелл, «першим сповна використав пейзаж для передачі емоційного наповнення полотна». Так само, як і Мантенья, він писав картини на релігійні теми та міфологічні сюжети, одна Мантенья створював монументальні композиції, а Белліні – камерні для приватних замовників. <img src="/storage/0002018/11/26/7a27c8b9-67e2-4465-bb36-a88ba917439e.jpg" alt="" /> Андреа Мантенья. «Успіння Богородиці». Бл.1460–1464. © Photographic Archive Museo Nacional del Prado  Фото: www.theartnewspaper.ru Белліні нерідко копіював Мантенью, як, наприклад, в «Принесення у храм» (1470-1475), що виставлена в експозиції паралельно з однойменною картиною Мантеньї 1454 року. У свою чергу, Белліні вплинув на Мантенью як пейзажист. Так, на полотні «Смерть Діви Марії» (1462) на задньому плані у нього з'являється вид на Мантуї, написаний, очевидно, під впливом Белліні. Хто із митців був більш талановитим – питання риторичне, вважає куратор: «Мантенья відродив класичну античність, був неперевершеним майстром перспективи. Белліні – справжній геній пейзажу, колориту та світла».   Джерело: www.theartnewspaper.ru                 Mon, 26 Nov 2018 10:00:00 Скульптура братів Зігура в оновленому SKYBAR http://artukraine.com.ua/n/skulptura-brativ-zigura-v-onovlenomu-skybar 23 листопада у Києві відбудеться відкриття оновленого нічного клубу SKYBAR (вул. Велика Васильківська, 5, Арена Сіті).   Після перерви SKYBAR повертається – з новою концепцією роботи, якісною музикою та сучасним дизайном. <img src="/storage/0002018/11/23/maysternya_brativ._foto_sergiy_guralskiy5023.png" alt="" /> Майстерня братів Зігура. Фото Сергій Гуральський   Одним із символів SKYBAR після ребрендингу стане нова скульптура «Ская. Телепортація» братів Єгора та Микита Зігури. У своїх творах митці поєднують традиційні та сучасні матеріали, за головну свою мету поклавши досягнення плідного балансу між активним розвитком та гармонією з навколишнім середовищем.   «Редизайн Skybar нагадує космічний корабель, тому наша скульптура цілом гармонійно вписується у задану тему. Фігура Скаїї залишає нашу планету у пошуках істини, або, можливо, повертається з новими знаннями про Всесвіт», – коментує ідею роботи Єгор Зігура. <img src="/storage/0002018/11/23/skaya._teleportaciya._foto_sergiy_guralskiy_25024.jpg" alt="" /> Брати Зігура. Ская. Телепортація. Фото Сергій Гуральський    «Сучасне мистецтво має за звичку “переслідувати” людину скрізь. У різних публічних закладах, готелях та ресторанах,  вважається престижним експонувати художні твори, черга й за клубами», – ділиться враженнями від проекту Микита Зігура.   Автори вдаються до незвичного прийому – відправляють жіночу,  витончену фігуру у тривалу подорож впродовж століть, серед металевої холоднечі космосвіту. Створена братами скульптура сповнена жіночності й привабливості, її силует ніби заряджає простір позаземною енергією.               Fri, 23 Nov 2018 13:00:00 Виставка Дмитра Грека "Крок" http://artukraine.com.ua/n/vistavka-dmitra-greka-krok 24 листопада о 16:00 в галереї сучасного мистецтва Триптих Арт відбудеться відкриття експозиції Дмитра Грека «Крок».    До персональної виставки автор підготував нові та відомі публіці роботи, серед яких скульптури «Колісниця», «Благородний воїн», «Крок у невідоме», «Портрет танцівниці». <img src="/storage/0002018/11/23/krok_u_nevidome._foto_oleni_saponovoi.jpg" alt="" /> Дмитро Грек. Крок у невідоме. Фото Олени Сапонової «Кожен крок – це шлях до відкриття себе у цьому житті. Ми вчимося пізнавати світобудову, збираємо досвід, яким не можна поділитися з іншими, проте можна пройти ту саму стежку буття знову й знову. Рух означає індивідуальне ставлення до реальності та намагання змінити дійсність. Кожна дія залишає свій неповторний відбиток у фізичному та головне – у духовному світі людини», – коментує свій проект Дмитро Грек. <img src="/storage/0002018/11/23/dmitro_grek._foto_oleni_saponovoi.png" alt="" /> Дмитро Грек. Фото Олени Сапонової   Виставка триватиме до 14 грудня. Локація: галерея Триптих Арт, вул. Десятинна, 13 Графік роботи: з 11:00 до 19:00             Fri, 23 Nov 2018 11:00:00 Хільма аф Клінт в Музеї Гуггенхайма http://artukraine.com.ua/n/khilma-af-klint-v-muzei-guggenkhayma  У 1906 році за вказівкою духа, якого викликали під час спіритичного сеансу, шведська художниця Хільма аф Клінт (1862-1944) порвала з академічною традицією та почала створювати серію зі 193 картин, які дуже віддалено могли нагадувати образи з нашого світу. Закінчивши серію у 1915 році, художниця написала, що хотіла б побачити свої полотна на стінах круглого храму, де відвідувачі підіймалися б угору «спіралеподібним шляхом споглядання». Нарешті мрія художниці справдилася – у Музеї Гуггенхайма з його знаменитими сходами Франка Ллойда Райта відкрилася виставка, яка справді дає привід укотре задуматися, хто ж насправді був першопроходцем в абстракції. <img src="/storage/0002018/11/23/45b22690-1818-4956-ab16-1deb9e49d03f.jpg" alt="" /> Хільма аф Клінт. «Без назви». 1920  © The Hilma Af Klint Foundation / Albin Dahlstrom, The Moderna Museet, Stockholm  Фото: www.theartnewspaper.ru   Аф Клінт почала дослідження галузі безпредметного мистецтва раніше за Василя Кандинського, якого вважають зачинателем абстракціонізму, і чиї роботи стали основою колекції Соломона Гуггенхайма. А її захоплення спіритуалізмом та «світом невидимого», поза сумнівом, заслуговує уваги не меншої, аніж інші «отці» абстракціонізму, великою прихильницею якого була співзасновниця музею Хілла фон Ребай.   «Життя та творчість Хільми змушують переосмислити історію абстракціонізму, трактування творчості художників, а також ті інтелектуальні теорії та напрями, якими вони захоплювалися, – розповідає куратор музею Трейсі Башкофф. – Модерністи, яких ми звикли називати піонерами, почали свої експерименти на 6-7 років пізніше за неї». Виставка охоплює саме цей новаторський період творчості оф Клінт, який тривав із 1906 до 1920 року, розповідаючи про зв'язок художниці з модернізмом, її зацікавленості у теософії та наукових відкриттях. <img src="/storage/0002018/11/23/826e0ca9-9cba-4dee-a965-a7ef8b561102.jpg" alt="" /> Хільма аф Клінт. «Група X. Вівтар». 1915.  © The Hilma Af Klint Foundation / Albin Dahlstrom, The Moderna Museet, Stockholm Фото: www.theartnewspaper.ru   Свої спіритичні сеанси Хільда проводила з чотирма іншими художницями. Під час таких сесій жінки практикували, звісно, за наказом визнаних духів, автоматичний рисунок та письмо. Слід відмітити, що це було задовго до сюрреалістів. У своїй абстрактній серії «Картини для Храму» Хільда зуміла створити власну оригінальну художню мову, яка не була схожою ні на яку іншу, з’єднуючи біоморфні форми з геометричними.   «Спіритичні гуртки у той час були середовищем, де жінки могли виступати як носії певних знань, хай навіть вони були отримані такими неординарними способами», – говорить Трейсі Башкофф. Тим не менше, підкреслює вона, аф Клінт – не аутсайдер, яких завжди і скрізь було вдосталь. Мета цієї виставки – змінити наше уявлення про те, що аф Клінт була ізольована від великого світу з її новаторськими ідеями і те, що сфера її інтересів у мистецтві не обмежувалася її ексцентричними захопленнями». «Сьогодні спіритичні сеанси здаються нам чимось маргінальним, але на той час вони відігравали досить важливу роли у житті як художників, так і інтелектуалів», – підкреслює куратор.   Джерело: www.theartnewspaper.ru               Fri, 23 Nov 2018 10:00:00 «Transmuseum» Игоря Гусева в ОХМ http://artukraine.com.ua/a/transmuseum-igorya-guseva-v-okhm В октябре 2018 Одесский художественный музей открыл  экспериментальный проект художника Игоря Гусева «Transmuseum», ставший художественной интервенцией в музейную экспозицию классического искусства. Попадая в залы классического искусства и находясь среди картин XIX века, зритель обнаруживает визуальный парафраз этих образов и включается в игру поиска объектов. Концентрация работ Гусева в музее небольшая – 10 произведений в 13 залах, что позволяет «вторжению» оставаться деликатным и ненавязчивым. Кроме живописи, художник представил инсталляцию, которая располагается в центральном «танцевальном» зале музейного дворца и является обобщающим образом выставки. <img src="/storage/0002018/11/23/gusev_-_bryulov_-_transmuzeum_65h95cm__2018.jpg" alt="" /> Игорь Гусев, Брюлов, Тransmuseum, 65х95 сm, 2018 Все изображения предоставлены автором   «Тransmuseum» – это проект о тленности бытия и предметов искусства, о том, что произведение, в процессе своей жизни, обретает биографию, каждое – свою. Пустые антикварные рамы, сваленные на старинный паркет из драгоценных пород – размышление о наследии, которое музей утратил в революциях и войнах ХХ века. <img src="/storage/0002018/11/23/46371076_266952157501570_1842578864480452608_n5043.jpg" alt="" />   Инсталляция Игоря Гусева, которая находится в центре – проговаривает  «memento mori». Мы видим символический остов произведения на пути распада: тлеющие рамы, одни из которых обнажают дерево под золоченой краской, а другие – впитывают пыль тёмных залов гипсовыми трещинами. Произведения искусства трансформируются не только физически, подвергаясь воздействию времени, – их смысл мутирует в зависимости от контекста, географии, развития теории искусства, философии. <img src="/storage/0002018/11/23/gusev-aiyvzovskii-transmuzekm_80x60sm_2018.jpg" alt="" /> Игорь Гусев, Айвазовский, Тransmuseum, 80x60 сm, 2018   Гусев, как постромантик, вышедший из гипертекстуальности постмодернизма, работает с историческим контекстом искусства, переосмысляя его в категории метаксиса – структуре ощущений между предельностью с одной стороны и неограниченностью с другой. Он стремится превратить конечное в бесконечное, статичное в динамичное, расширить привычные инструменты познания классического искусства. <img src="/storage/0002018/11/23/gusev_-_kuznecov_-_transmuseum_102_5h76_5_cm_2018.jpg" alt="" /> Игорь Гусев, Кузнецов, Тransmuseum, 102,5х76,5 cm, 2018   В создании живописных произведений Гусев применяет ключевой для своего художественного метода прием растяжения пространственно-временного континуума картины, так называемый глитч-эффект. Его используют в актуальном искусстве, он базируется на изображении ошибки цифровой передачи, при которой образ деконструируется и распадается на фрагменты, рождая цветовую спектральность. Происходит причудливое искажение визуального поля, которое рождает новую эстетическую категорию цифрового мира.  <img src="/storage/0002018/11/23/gusev-nilus-tranmuzeum_34h43_sm_1898__2018.jpg" alt="" /> Игорь Гусев, Нилус, Тransmuseum, 34х43 сm, 1898 – 2018 С помощью мягкой деконструкции экспозиции, художник объективизирует образы известных картин из собрания Одесского художественного музея и антикварные рамы из музея Западного и Восточного искусства. Еще 150 лет назад эти артефакты составляли единый ансамбль, но история рассредоточила их по разным пространствам. «Transmuseum» делает связи между ними вновь активными, объединяя образы и объекты в едином пространстве. Помещая произведения в современный дискурс, художник показывает, как при возможности цифрового производства, сохраняется потребность художника инициировать акт творения. Важно, что полем для художественного осмысления и преобразования у Игоря Гусева становится ареал городских музеев – эстетическая база многих поколений одесских художников. <img src="/storage/0002018/11/23/46499354_747722175592019_7107702482926567424_n5046.jpg" alt="" />   2 декабря, в день последнего дня работы выставки «Transmuseum» ОХМ инициирует публичную дискуссию «Современное искусство в классическом музее». Эта тема актуальна для всей арт-системы, работу которой нельзя назвать слаженной. Сегодня отечественные музеи стоят на пути поиска новых векторов развития. Эти вопросы будут обсуждаться в кругу ведущих специалистов украинских музеев, таких как: Оксана Баршинова (НХМУ), Елена Михайловская (ХОХМ), Анита Немет (ХОХМ), Анна Алиева (ОХМ).      Об авторе: Анна Алиева – заведующая отделом искусства ХХ-ХХI веков Одесского художественного музея, куратор выставки Игоря Гусева "Transmuseum"                    Fri, 23 Nov 2018 07:17:00 Алёна Кузнецова: «В основе моей живописи лежит концепция перемен» http://artukraine.com.ua/a/alyona-kuznecova--v-osnove-moey-zhivopisi-lezhit-koncepciya-peremen Полные динамики и симфонической сложности, работы Алёны Кузнецовой отличаются особой неуловимостью колористических и ритмических потоков при абсолютной гармонии созерцаемого. Логика композиционного построения соотносится с выбранной художницей философско-образной парадигмой, где существование всегда есть течение, изменение и преобразование в нечто новое. О новых проектах, техниках и художественно-эстетических векторах в творчестве Алёны Кузнецовой далее в ART UKRAINE. Какая мировоззренческая модель лежит в основе вашей творческой практики? Информационная эпоха, в которую нам посчастливилось жить, – интересна и сложна. Не всегда количество воспроизводимой информации и глобальная коммуникация означают качество с точки зрения пользы. Я бы даже сказала, что это обратно пропорциональные величины. В эру цифровой революции становится чрезвычайно сложно контролировать  и упорядочивать полученные знания, поэтому искусство, на мой взгляд, – это та самая волшебная практика, которая помогает остановиться, погрузиться в суть, сконцентрироваться и проанализировать происходящее. В моем абстрактном искусстве редуцировано все лишнее, чтобы дать нашим умам отдых от излишка образов и сообщений, которым мы подвержены в повседневной жизни.Эта позиция красной нитью проходит через все мои практики: будь-то классическая «растворенная» живопись или концептуальная серия.   Ключевым средством образности вы считаете цвет? Я начала рассматривать цвет как уникальный самостоятельный медиум с 2008 года, имея за плечами 10 лет классического художественного образования. В течение последующих лет полностью перешла из фигуратива в плоскость абстрактного искусства, хотя в своих проектах не ограничиваюсь живописью. Бесспорно, цвет – мощный инструмент выразительности, который действует на зрителя непосредственно. Правда, базовая колористическая семантика закладывается еще во время обучения, поэтому академическое образование я считаю обязательным для становления художника. Это фундамент, от которого можно оттолкнуться, как от дна, выплыть на поверхность, чтобы дышать свободно. <img src="/storage/0002018/11/22/vystavka__flux__v_galeree_triptych__global_arts_workshop._foto_maksim_belousov.jpg" alt="" /> Выставка "Flux" в галерее Triptych: Global Arts Workshop. Фото Максим Белоусов. Все изображения предоставлены художницей  Чем обусловлена ваша колористика и ритмика красок? В основе моей живописи в «растворенной» технике лежит концепция изменения и неустанного движения как универсального закона природы. Зачастую сначала я приблизительно определяю цветовую гамму и затем полностью следую импульсу, который диктует сам цвет. Первый цвет как бы приглашает следующий вступить в игру. Главное правило – на каждом этапе должен сохраняться баланс происходящего. Если пристановить работу в любой момент, она должна остаться гармоничной. Во время своей учебной практики на исследование колорита и техники в одной абстрактной работе уходили месяцы. Это был своеобразный творческий метод – бесконечная картина, которая постоянно меняется, переписывается, то детализируется, то обобщается. Колорит может диктовать пространство, иногда он является неожиданным и спонтанным решением, но чаще всего – это исследование интересующих меня сопоставлений, «ситуаций» в области цвета. Он может объединять всю серию или быть уникальным для каждой работы.   Ритм частично отражает античное выражение – «Всё течет, всё меняется». Именно поэтому уже законченная работа создает впечатление динамического изображения, такой себе пост-эффект, впечатления того, что перед вами – живая меняющаяся структура. С начала 2018 года я начала экспериментировать в новом стиле, в котором ритм и послойность очень ярко выражены в другом ключе.   Могли бы рассказать о персональной выставке «Flux» (2018) в галерее Triptych: Global Arts Workshop? Выставка «Flux» (англ. «течение») –  это тот прекрасный случай, когда все происходило радостно и легко, а по итогу у нас вышел успешный, красивый и насыщенный проект. На выставке были представлены новые, ранее не показанные в Киеве, работы, две из которых экспонировались в прошлом году в Хмельницком. Концепцию мы прописали с директором галереи, Мирославой Хартмонд, которая и предложила идеальное название для проекта. В основе лежит идея о том, что течение цвета, как течение времени и сознания, движется вглубь, потому доминантой проекта вновь является изменчивость.   Колорит, техники и серии (Liquid и Classic) плавно чередуются, создавая амплитуду мягкого и разнообразного движения. Специфику экспозиции определило пространство, на открытии зрители соревновались в угадывании названий работ. По атмосфере это было самое теплое из всех моих открытий. Сотрудничеством с «Triptych: Global Arts Workshop», одной из самых влиятельных и известных киевских галерей, я очень довольна. С моим менеджером Александром Горбатюком и дизайнером Дианой Евицкой мы презентовали в рамках выставки долгожданный каталог, за что я также признательна фирме «Adler» и Надежде Родионовой. <img src="/storage/0002018/11/22/_gravitaciya___foto_alya_chukaeva.jpg" alt="" /> "Гравитация", 150*100 см, холст, смешанная техника. Фото Аля Чукаева   Какие проблемы включены в круг вашего художественного исследования? Перечень достаточно большой, я стараюсь не замыкаться на одной теме и постоянно выходить из зоны интеллектуального комфорта. В перечень входят: проблема специфики глобальной коммуникации, появления нового цифрового языка. Информационная интоксикация и проблема изучения принципов работы человеческого сознания, достижения чистоты «внутреннего экрана». Проблема временности и хрупкости, экологии, мифологичности искусства и наличия в нем действующего образа.   Социально-политическая проблематика вас не интересует? Все зависит от того, что считать политикой. Когда происходит взаимопроникновение и взаимозамещение сфер человеческой деятельности, границы между личным и публичным, политикой, искусством, бизнесом и даже спортом – стираются. Заниматься искусством – уже определенная политическая позиция. В проекте «Kill Bill», например, присутствует социально-политическая проблематика: он о неумеренности в потреблении, об искажении смыслов в угоду спросу, о специфике общественного вкуса и визуальной чистоте городской среды.   Почему, на ваш взгляд, столетнее существование беспредметного искусства не изменило предвзятого к нему отношения? Наш мозг эволюционно устроен распознавать изображения для выживания и социальной адаптации. Когда человек видит то, что не может идентифицировать буквально, у него срабатывает защитный механизм – «бей или беги». Фокус в том, что относительно абстрактного искусства все гораздо проще, чем кажется некоторым, отрицающим его. Беспредметность возвращает человека в колыбель цивилизации, к архаике, к первым наскальным рисункам и максимальной непосредственности. Трудность заключается в предельной простоте сообщения цвета, которое вы можете ощущать, словно ребенок ощущает мир – свободно от условностей. Оно может восприниматься на уровне интуиции, не базируясь на искусствоведческом опыте. Говоря еще проще, нужно расслабиться и получать удовольствие. Мне очень посчастливилось видеть благодарных зрителей и приверженцев моего искусства, без предвзятого отношения, напротив, искренне поддерживающих меня. <img src="/storage/0002018/11/22/otkrytie_vystavki__kill_bill___galereya_america_house._foto_irina_bordovskaya.png" alt="" /> "Kill bill", галерея America house. Фото Ирина Бордовская   Могли бы кратко охарактеризовать художественно-эстетические векторы своей практике? Расскажу о ключевых, по четырем разделам моего <a href="https://issuu.com/alenakuznetsovaartist/docs/catalog_final_spread-ilovepdf-compr/2" target="_blank">каталога</a>: «Сlassic abstract», «Liquid», «Kill bill» и «Ballet Mecanique»:    К «Сlassic abstract» я отношу беспредметные работы, с 2009-2015 годы. Тут нет технических секретов. С этих работ, часто композиционных, все начиналось. Они выполнены в масле, реже – в акриле. Часто в них используется классический послойный подход. Сначала я “растворяла” натуру, затем и саму технику, чтоб прийти к циклу «Liquid».   В «Liquid» входят произведения, созданные в авторской смешанной технике, полученной в 2016 в ходе долгих экспериментов. Они отличаются «текучестью», большей динамикой, обилием деталей и космическими мотивами. Главным инструментом здесь является масштаб: детали раскрываются зрителю с приближением к работе, что напоминает принцип «zoom» в программе «Google Earth», базовые фракталы в основе природных микро и макроформ.   «Kill Bill» (с англ.“bill" – сокращенно от «billboard») я презентовала в прошлом году в галерее America House. В дословном переводе «Убить рекламный щит», – концептуальный проект о влиянии рекламы на среду обитания, а также на тему границы между абстрактным и предметным искусством. Для меня этот цикл – возврат к письму у станка с натуры. Еще в 2013 году я стала обращать внимание, как оборванные билборды вдоль трасс похожи на абстрактные картины, такая себе “случайная свобода искусства”. Затем уже много лет подряд и по сей день документирую, выбирая лучшие экземпляры увиденных щитов, иногда меняя колорит и удаляя лишние композиционные элементы. Серия будет иметь продолжение.   «Ballet Mecanique» –  вектор, который объединяет серии “Увертюры”, одноименную выставку и новую серию, которая сейчас в процессе работы. Я развиваю его с начала этого года. Тут линия, плоскость и цвет составляют единый звучащий оркестр: используются различные материалы, техники и смыслы. Данная серия,  где цвет перестает быть главным инструментом, обращена к музыке и танцу, телесности и динамике, поэтому я ощутила себя композитором более, чем художником. <img src="/storage/0002018/11/22/_ballet_mecanique___white_world_gallery__2018._foto_vladimir_denisenkov.jpg" alt="" /> "Ballet mecanique", White World gallery, 2018. Живопись слева направо: №11, №5, №4; скульптура Тараса Поповича   Серия «Механический балет» связана с классическим авангардом? По какому принципу была построена экспозиция выставки, показанная  в галерее «White World»? Почему в тандеме с вашей живописью прозвучали именно абстрактные металлические скульптуры? Действительно, проект «Ballet Mecanique» апеллирует к одноименному фильму Фернана Леже и Дадли Мерфи с музыкой Джоджа Антейла 1924 года. Радикальной для своего времени идеей, осуществленной в кинокартине, была демонстрация “балета”, где танцуют не люди, а предметы. На тот момент для Фернана Леже, известного художника с заметным почерком, эти съемки были «дерзким мероприятием за свой счет». Художники называли эту картину документальной, но самым удивительным была музыка для оркестра из механических инструментов, в котором участвовали колокольчики, зубчатые колеса, механические пианино, вентиляторные пропеллеры, сирены... Все это вместе складывалось в густое звучание атональной музыки и на время создания было весьма авангардным.    Когда я увидела этот фильм и начала вникать в историю создания, меня одинаково впечатлили и музыка, и видеоряд. Таким же я видела и свой проект. Я вспомнила, что у Тараса Поповича, с которым у нас была совместная выставка годом ранее в галерее «Maslo», есть серия металлических линейных скульптур, напоминающих звуковые волны разных конфигураций, застывших в пространстве. Впервые за долгое время в этой серии для меня появилась линия, и я осознала, насколько созвучны наши работы.   Я предложила Тарасу продумать и сделать проект на эту тему, и он сразу согласился. Мы реализовали его в галерее «White World», которая была открыта к нашему смелому эксперименту, и помимо живописи и скульптур, мы включили в экспозицию <a href="https://www.youtube.com/watch?v=HAFJahEBV_Y&t=703s" target="_blank">видео</a>: фильм Леже и документацию моего рабочего процесса под музыку Антейла, которая сейчас широко известна и регулярно исполняется на концертах модернистской академической музыки. В двух залах галереи мы выстроили действительно целостную экспозицию, наполненную воздухом, диалогом и ритмикой. Открытие было самым запоминающимся и нечаянно эффектным: за пару часов до назначенного времени в центре случилась авария электросети и мы вышли из положения, проведя первые полчаса открытия при свечах и вспышках фотографов, что многие приняли за умышленный креативный ход.   Считаете ли вы, что у зрителя, живущего в эпоху информационной интоксикации, происходит перелом в эстетическом сознании, что выражается в протестах классической эстетике? О единой эстетике говорить сложно, так как у каждого свои критерии её оценки. Если говорить более предметно – некоторые проекты нацелены на то, чтобы отразить или утрировать окружающую действительность, выступая в роли социальных акций. Иногда же это просто дилетантство и профанация, замаскированная под протест.   Среда также формирует понимание категории «прекрасного», как, например, посещение арт-пространств различных форматов: от Лувра до андеграунд-сквотов. После изучения истории искусства ХХ века, вопросы как об абстрактном, так и об искусстве, вышедшем далеко за пределы холста и масла, отпадают.   Есть еще понятие “насмотренность” в искусстве: когда посещаешь пятисотую выставку в двухсотой топовой или даже мейнстримовой галерее в разных городах мира, не забыв интересные музеи и биеннале, начинаешь отличать хорошее искусство от посредственного, даже в рамках неклассической эстетики. <img src="/storage/0002018/11/22/otkrytie_vystavkic2a0_values_on_the_way___berlin._foto_aleksandr_gorbatyuk.jpg" alt="" /> "Values on the way", Берлин. Фото Александр Горбатюк   Каковы ваши  личные впечатления от участия в международной арт-ярмарке в Сеуле? Не возникает ли у вас конфликта с мыслью, что искусство стало товаром? Я принимаю реальность, в которой искусство является товаром, поскольку это моя профессия: странно отрицать наличие рынка, ведь художник является в нем центральным звеном. Лучше ее принять, изучив правила, чтобы понимать, где можно ее «хакнуть». Ярмарка в Сеуле называлась International Modern Art Exhibition и это мой первый опыт участия в мероприятиях подобного формата. Через Instagram меня отыскала сеульская галерея и предложила сотрудничество, взяв к себе на стенд две работы из серии «Liquid». В это время мы находились в Берлине на другой выставке, но коммуникацией с галереей я довольна, все было четко прописано в договоре, и в то же время мы шли друг другу навстречу.   С какими материалами и техниками вы зачастую работаете? В сериях 2018 года «Увертюры. Дневник», «Механический балет», а также в новой, я использую широкий  перечень материалов: масляная пастель, маркеры, баллоны, акрил, акварель (в графике), карандаши, эмаль, аппликация, а инструменты и техники для создания особых фактур,  оптических эффектов порой удивляют даже меня. Технику серии «Liquid» я держу в секрете, это мое ноу-хау. Видимо, поэтому разделяю пространство мастерской, которая больше напоминает химическую лабораторию, и салон на Подоле, который открыт для просмотра и приобретения работ. <img src="/storage/0002018/11/22/_ballet_mecanique___white_world_gallery__2018._foto_vladimir_denisenkov_1.jpg" alt="" /> "Ballet mecanique", White World gallery, 2018. Фото Владимир Денисенков   Могли бы рассказать о берлинском проекте “Values on the way”, в рамках которого вы показали серию «Увертюры. Дневник"? Все началось с резиденции. Долгое время мне хотелось работать и жить ближе к природе. В начале лета мое желание осуществилось – я прошла open call на украинскую резиденцию имени Назария Войтовича, названную в честь самого младшего героя Небесной сотни, мечтавшего стать художником. Для меня это оказалось настоящим экспериментом: новое рабочее пространство, люди вокруг, новое общение, все очень открыто и инклюзивно. Тема «Коммуникация и стереотипы» стала лейтмотивом моего пребывания в селе Травневе (Тернопольская область). Я понимала, что за две недели мне предстоит создать завершенный, технически и сюжетно, проект. Поэтому идеей стало вести своеобразный дневник наблюдений того, что происходит изо дня в день в непривычной для меня среде. В результате родилась живописная с графическими элементами серия из 10 небольших работ в смешанной технике. Стилистично я продолжала “Механический балет”, который был готов, но не продемонстрирован на момент резиденции, поэтому “Увертюры” стали своеобразным предисловием. Дневник получился не менее музыкальным, в нем чувствовалась некая свобода, ощущение бесконечности пространства –  неба, поля, холмов, которая отразилась в легкости композиции . Каждая работа условно соответствует одному прожитому рабочему дню с его диалогами, настроениями, колоритом, нюансами, ощущениями от происходящего.   Проект “Values on the way” («ДорогоЦінності»), показанный в Берлинской галерее «Lite-haus Galerie + Projektraum», – стал успешным результатом резиденции и первой моей выставкой в Берлине. Это масштабный мультидисциплинарный проект, куратором которого является Людмила Ничай, основатель и менеджер резиденции, при поддержке Украинского культурного фонда. В него вошли работы 13 художников из Украины и Словакии, выполненные в самых различных медиумах, в том числе и вышеупомянутая серия “Увертюры. Дневник”.   Является ли для вас беспредметная живопись жизненным повествованием или все же она служит для обретения «чистого Я», изначальной точки Вселенной? Полагаю, нет разделения на «чистое Я» и все остальное, на внутреннее и внешнее. Все, что нам нравится и к чему мы открыты, – есть мы. Все в мире взаимосвязано и влияет друг на друга. Беспредметная живопись мне особенно близка из-за открывающейся возможности создавать новые пространства, расширять сознание, делать шаг навстречу чистой живописной пластике, не ограниченной предметным миром. Здесь куда более уместно слово “наблюдение”. <img src="/storage/0002018/11/22/_kompoziciya_7___seriya_ballet_mecanique__150_100_sm__holst__smeshannaya_tehnika.jpg" alt="" /> "Композиция 7", серия “Ballet mecanique”, 150*100 см, холст, смешанная техника.   Каковы механизмы формирования смыслов в вашем искусстве? Что является основой для появления образов в абстрактной живописи? Моя цель в живописи – исследовать специфический внутренний ландшафт, найти баланс в цвете, свои собственные новые методы и быть искренним по отношению к настоящему моменту. Сейчас я в поиске разгадки, по какому принципу работает мое сознание. Абстрактная живопись – не про образ. Она про ощущения, про хрупкость телесности и про радость от найденного баланса всех жизненных составляющих.     Об авторе: Роксана Рублевская  –  главный редактор журнала ART UKRAINE, журналистка и автор статей на художественную тематику.            Thu, 22 Nov 2018 12:00:00 Аршиль Горькі на Венеційській бієнале http://artukraine.com.ua/n/arshil-gorki-na-veneciyskiy-biyenale Бієнале у Венеції відкриється вже за півроку, тому наразі багато країн обирають учасників для своїх павільйонів, а також узгоджують проекти для центрального шоу, куратором якого стане Ральф Ругофф. Нещодавно стали відомі ще одні  новини, щодо подарунків, які чекають на відвідувачів Венеції цього травня. Ретроспектива американського художника вірменського походження Аршиля Горькі буде представлена у Музеї сучасного мистецтва Ca’ Pesaro – розкішному бароковому палаці уздовж Гранд-каналу. <img src="/storage/0002018/11/22/gorky-one-yeart-the-milkweed-1000.jpg" alt="" /> Аршиль Горькі, One Year the Milkweed, 1944, полотно, олія © NATIONAL GALLERY OF ART, WASHINGTON, D.C. AILSA MELLON BRUCE FUND © 2018 THE ESTATE OF ARSHILE GORKY / ARTISTS RIGHTS SOCIETY (ARS), NEW YORK. Фото: www.artnews.com Виставка називатиметься «Аршиль Горькі: 1904-1948» (це короткі роки життя художника, який покінчив його самогубством) та висвітлюватиме увесь перебіг його творчого шляху – від ранніх експериментів із класикою  до вражаючи пізніх робіт, що стояли на межі сюрреалізму та абстрактного експресіонізму, засновником якого вважають саме Горькі. Експозиція складатиметься із 80 робіт із лондонського Тейту, Національної галереї Ваштингтону, Центра Помпіду та інших локацій. До організації виставки долучився Arshile Gorky Foundation, який буде представлений галереєю Hauser&Wirth.   Куратором виставки, яка триватиме із 8 травня по 22 вересня 2019 року, стане Габріелла Беллі, голова Fondazione Musei Civici di Venezia (до складу якого входить і Ca’ Pesaro) та Едіт Девайн, кураторка Королівської академії мистецтв у Лондоні, де у 2016 році була організована без перебільшень епохальна виставка «Абстрактний Експресіонізм».   Розповідаючи про плани щодо організації, Девайн розповідає історію про те, що у 1943 році засновник Музею сучасного мистецтва Нью-Йорка (МоМА) Альфред Г. БаррМол висміяв мистецтво Горькі як другорядне, тож минула пам'ять явно у боргу перед цим художником. Проте, «те, що ми бачимо зараз із нашої перспективи, і те, що може продемонструвати ця ретроспектива, це те, що голос художника вирізнявся з-поміж інших із самого початку – навіть коли був занурений у пошуки себе серед інших, іменитих митців». <img src="/storage/0002018/11/22/ep11_foundation-385x295.jpg" alt="" /> Аршиль Горькі, ІІ пол. 20-х років. Невідомий фотограф. Фото: www.artnews.com   Горькі, за словами Девайн, «синтезував новий підхід до малювання», а його інтерес до глибокого художнього аналізу робіт своїх попередників та колег, проглядається навіть у деяких пізніх полотнах. Наприклад, картина «Початок», яку надасть Ізраїльський музей Єрусалима, яку художник написав 1947, може бути прочитаною як: «лінія Міро, стримані кольорові рішення Кандинського, та баланс між образом реальності та фантазійними абстракціями Матта», – зазначає кураторка.   Окрім того, назва роботи доволі іронічна, адже полотно було написане всього за рік до смерті Горькі.   Джерело: www.artnews.com             Thu, 22 Nov 2018 11:00:00 Сузір’я: Олег Соколов, Микола Лукін http://artukraine.com.ua/n/suzirya--oleg-sokolov-mikola-lukin- 29 листопада у Dymchuk Gallery відкривається четверта виставка із серії «Сузір’я/ Constellations». У її рамках представлені роботи одеських художників різних поколінь – Олега Соколова та Миколи Лукіна. «Сузір’я» – це серія виставок, у яких співставлені художні практики двох поколінь: представників «одеського нонконформізму» 60-80-х років та сучасних одеських художників. <img src="/storage/0002018/11/22/mikola_lukin__rekvim_za_misyacem__polotno__akril__140h160sm__2018_4965.jpg" alt="" /> Микола Лукін, Реквієм за місяцем, полотно, акрил, 140х160см, 2018 Усі зображення надані організаторами   Олег Соколов вирізняється на тлі одеських нонконформістів. Уже в 50-х роках він експериментував із зображенням, поезією, синестезією в графіці та живописі та дотепним текстом, який згодом так зацікавив концептуалістів 80-х. Соколов захоплювався оп-артом, японською гравюрою, абстракцією, створював цикли графіки, присвячені сприйняттю музики. В 50-х – 60-х рр. він створював еротичні серії та тонку модерністську графіку. Тепер спеціалісти називають його предтечею «другого одеського авангарду», маючи на думці рух нонконформістів, що бере початок з відомої «парканної» виставки «Сичик+Хрущик» 1967 року. <img src="/storage/0002018/11/22/oleg_sokolov._spyaninnya._papir__monotipiya._20_8h27_4_sm._19644969.jpg" alt="" /> Олег Соколов. Сп`яніння. папір, монотипія. 20,8х27,4 см. 1964   Микола Лукін, син художника Бориса Лукіна, однофамілець численних художників-Лукіних з Одеси, доповнює другу частину експозиції. Твори Лукіна, зазвичай яскраві та барвисті, цього разу виконані у стриманішій монохромній манері. Дві роботи 2017 року з серії «Каруселі» присвячені модному віянню початку ХХ століття – фотографії з власними двійниками. Їх створювали за допомогою системи дзеркал так, що виникала ілюзія руху, наче на каруселі – натякаючи, що все навколо проноситься, змінюється, але дещо таки залишається незмінним. «Реквієм за місяцем» демонструє присутність джерела світла навіть у найгіркішому місці, а робота «Іуда, продавець співочих пташок» своїм поетичним символізмом, здається, якнайтісніше пов'язана з містичними й візіонерськими роботами Соколова. <img src="/storage/0002018/11/22/mikola_lukin__z_serii_karusel__polotno__akril_80h120_sm__2017_4966.jpg" alt="" /> Микола Лукін, з серії Карусель, полотно, акрил 80х120 см, 2017  Олег Соколов 1919 – народився в Одесі; 1935-1939 – навчався в Одеському художньому училищі; 1940-1946 – служив у Червоній армії; 1941 – брав участь у боях Другої світової війни, був важко поранений; 1947-1948 – навчався у Львівському інституті декоративно-ужиткового мистецтва; 1948-1951 – навчався в Одеському художньому училищі і працював художником на Одеському автоскладальному заводі; 1948-1951 - художник в Одеському товаристві художників. З 1955 року і до смерті в 1990 працював у Одеському музеї Західного та Східного мистецтва спочатку науковим співробітником, а потім завідуючим експозицією. <img src="/storage/0002018/11/22/oleg_sokolov._duhi_temryavi._papir__mishana_tehnika__30h32_sm__19614968.jpg" alt="" /> Олег Соколов. Духи темряви. папір, мішана техніка, 30х32 см, 1961   Микола Лукін 1987 – народився в Одесі; 2009 – закінчив Одеське художнє училище ім. М. Б. Грекова, навчався на художньо-графічному факультеті Південноукраїнського педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського, магістр образотворчого мистецтва та історії мистецтв; З 2011 – викладає в Одеському художньому училищі ім. М. Б. Грекова.           Thu, 22 Nov 2018 10:00:00 Cool Down Make Art http://artukraine.com.ua/n/cool-down-make-art Благодійність в наш час вирішує широке коло завдань – важливо пам’ятати, що повсякчасної підтримки потребує не лише соціальна сфера, а також напрями, пов’язані з розвитком культури. Активна життєва позиція серед діячів мистецтва доводить, що арт та філантропія можуть об’єднатися заради добрих справ. <img src="/storage/0002018/11/21/oleg_tistol.png" alt="" /> Олег Тістол   Дім подарунків та декору MANDARIN MAISON та компанія SMEG ініціювали благодійний проект Cool Down Make Art, що був створений на підтримку українських культурних інституцій. Вісім художників власноруч створили самобутні твори мистецтва: полотном для авторів стали класичні моделі холодильників італійського бренду SMEG. Арт-об’єкти, які наразі перебувають на виставці у столичному просторі Mandarin Maison, будуть продані на аукціоні 18 грудня. Виручені кошти будуть перераховані на користь Одеського художнього музею. <img src="/storage/0002018/11/21/sergey_yakimenko1.png" alt="" /> Сергій Якименко   Серед учасників: Олександр Верещак, Микола Маценко, Роман Мінін, Олександр Ройтбурд, Віктор Сидоренко, Олег Тістол, Василь Цаголов, Сергій Якименко.   Благодійна місія триває за підтримки фондів Юлії Гершун та Ігоря Абрамовича.   Інформаційнi партнери ? проекту: L'Officiel, Pragmatica.   Технічний партнер події: SERGEY MAKHNO ARCHITECTS, Arzinger. <img src="/storage/0002018/11/21/vasiliy_cagolov1.png" alt="" /> Василь Цаголов SMEG – італійський виробник побутової техніки. Вже понад 60 років компанія співпрацює з відомими брендами та дизайнерами, створюючи функціональні і елегантні електроприлади, що відповідають повсякденним запитам споживачів.   MANDARIN MAISON – це Дім подарунків та декору для справжніх прихильників комфортного  життя.  Більше 200 кращих світових марок класу люкс представлені в одному просторі: Hermès, Lalique, Etro Home Collection, S.T. Dupont, Saint Louis та інші. Високий рівень сервісу, індивідуальний підхід до клієнта, європейські ціни, послуги дизайну інтер'єру та декорування, місце для зустрічей та аперитивів – M. Bar – все це у MANDARIN MAISON. <img src="/storage/0002018/11/21/aleksandr_roytburd.png" alt="" /> Олександр Ройтбурд Локація: Mandarin Maison, Mandarin Plaza, 5 поверх, вул. Басейна 6, Київ Час роботи: з 10:00 до 22:00               Wed, 21 Nov 2018 13:33:00 Олекса Манн: "Тоталітаризм не виносить вільної думки і свободи висловлювання" http://artukraine.com.ua/a/oleksa-mann--totalitarizm-ne-vinosit-vilnoi-dumki-i-svobodi-vislovlyuvannya Образотворче мистецтво не є собою, якщо можна викласти його словами. І не варто ілюструвати те, що народжується вербальним. Однак з художником Олексою Манном варто поговорити - після занурення в темне мовчання його нового "Чорного періоду".   Мене, давню прихильницю творчості Олекси Манна, зацікавили, крім усього іншого, кілька важливих речей. По-перше, художник почав свій новий період, і перші роботи в новій манері мені пощастило побачити у фінальній виставці Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва Biruchiy. По-друге, Манн, відомий в тому числі як засновник і учасник Мистецького Барбакану, завжди відрізнявся виходом за межі власного мистецького життя, за межі цехових стосунків. Таким чином, його коментарі до поточного існування – їдкі, саркастичні, проникливі, гіркі і дотепні – насправді щось на зразок літопису. Такі собі замітки на полях життя, маргіналії, які, можливо, більше скажуть нащадкам про сучасність, ніж офіційна історична наука. Тому хотілося обговорити з художником ряд тем, що стосуються не лише його мистецтва, але й нашого життя. Тому що – що? "Люди живуть у світі, створеному художником". <img src="/storage/0002018/11/14/kinoteatr__80h110__polotno.jpg" alt="" /> Олекса Манн, Кінотеатр, 80х110, полотно, акрил Усі зображення зі сторінки художника на facebook   - Візьмімо бика за роги і відразу почнімо з призначення мистецтва. Чому я з цього починаю? Тому що ми постійно зіштовхуємося з бажанням громадськості поставити мистецтво на якусь полицю – витягти реальну користь або з процесу мистецтва, або з результату. Так у чому призначення мистецтва, по-вашому, і чи є воно взагалі? - Зараз візьмем бика за роги, щоб не розмінюватися по дрібницях.   Призначення мистецтва – це пошук свободи. Фактично – це сакральні, шаманські практики, які відкривають тобі нові обрії свободи. Це створення окремого досконало пропрацьованого світу, який може ввести тебе в повний транс, і ти можеш отримати момент ілюмінації. Це також інструмент дослідження навколишнього світу, від соціальних і антропологічних питань до екзистенційних. Це одночасно інструмент зміни навколишнього світу через відкриття нових сенсів і передбачення майбутнього. Це дуже небезпечна практика – і треба це усвідомлювати. <img src="/storage/0002018/11/14/22729058_1975948502421399_6618028539023780157_n.jpg" alt="" /> Олекса Манн Люди часто не розуміють, що вони живуть у світі, створеному художниками. Від світоглядних концепцій, які вони сповідують, образів, якими вони надихаються, культивують, або ненавидять, до середовища, у якому вони існують, цілком до тарілки й виделки, з якої і якою вони їдять. Візуальне мистецтво народилося як перша сакральна практика. Потім народилися музика і слово. На відміну від, наприклад, ще одного виду мистецтва – кінематографу, яке спершу було призначене для розваги публіки, балагану. А користь, яка з цього може бути, – дуже різноманітна. Від інноваційних технологій до отримання у власне використання речі, яка тебе змінить назавжди.   -  Хочу процитувати концепцію проекту: «Чорний період» – це самообмеження, для відкриття в собі нових ресурсів. У деяких практиках, коли себе в чомусь обмежуєш, то маєш можливість вийти на новий рівень». Ви мали на увазі новий рівень пластичної майстерності? Особистий новий рівень усвідомленості? Йдеться про стилістичні вправи або про філософські студії? -  Це все іде для мене в комплексі. І нова пластика і усвідомлення себе по-новому. Усе це частина автобіографії. Я собі повністю перебудував оптику. Поставив над собою такий експеримент. Вирішив подивитися на себе по-новому і відповідно на навколишній світ. Для цього я був змушений забрати багато пластичних засобів, які використовував до цього. Хоча там збереглися теми, над якими я працював і раніше. Це була робота з простором і новими медіа, де все зв'язано в чітку систему і ти потрапляєш у тривимірний світ, і ще й в аудіовізуальний. <img src="/storage/0002018/11/14/14.jpg" alt="" /> Олекса Манн, Вид 1 / Вид 2, Диптих, 100 х 200 см, полотно, акрил, будівельне сміття.   - Свого часу ми з вами обговорювали представників так званого «дегенеративного мистецтва». Цікаво, що пропаганда нацистської Німеччини занесла у свою «чорну книгу» навіть тих, хто щиро вірив у нацизм і навіть був членом партії націонал-соціалістів. Цікавий аспект відносин влади і художників - тоталітарна держава, очевидно, прагне центральної симетрії і ненавидить вільний малюнок. Це так? - Мене завжди цікавили люди, які влаштовували всі ці обмеження. Необхідно просто елементарно поцікавитися роботами улюбленого художника Гітлера і президента державної палати образотворчих мистецтв Альфеда Циглера, який під керівництвом Гебельса керував цькуванням художників, заборонами на професію і безпосередньо влаштовував виставку "дегенеративного мистецтва". Це слащавий, зализаний кітч, який навіть академізму не стосується. От, будь ласка, представник скреп, традиційних цінностей і один із головних організаторів репресій. Цей вахтьор репресував, заборонив працювати і дихати десяткам великих художників свого часу, які складали і складають те, що власне й називається мистецтвом. І також фізично знищив тисячі робіт, які вже зараз не повернеш. Тоталітаризм не виносить вільної думки і свободи висловлювання. Тому що це система уніфікації цінностей, спрямована на пригнічення особистості. Саме художники і створюють альтернативні цінності, які ламають уніфікацію, і працюють з ними. Через це тоталітарна система і розпадається, адже пропагандистський чи військовий удар по ній, це все наслідок. <img src="/storage/0002018/11/14/mikrorayon-1__50h60_sm__polotno__akril.jpg" alt="" /> Олекса Манн, Мікрорайон-1, 50х60 см, полотно, акрил - Можливо, я помиляюся, але «Чорний період» мені нагадує якесь життя після смерті, як ніби «Орфей спускається до Пекла». Чи так це, і чи відображає це ваші сьогоднішні настрої? - Що сказати, я цікавлюся інтерпретаціями і емоціями, які виникають у глядача від моїх ідей. От, наприклад, на останню виставку прийшли знайомі кінопродюсер і літератор. Кінопродюсер, зайшовши в зал, сказав з абсолютно щирим захопленням: "**ать, це ж Тарковський, схрещений з Бунюелем!", на що літератор авторитетно заперечив йому: "Ні, це – Кафка!". Які я можу зробити висновки з цього? "Окрім профдеформації і їх системи координат? Причому, вони в такий засіб виразили захоплення, переклали їх своєю мовою, використали асоціацію і порівняння зі своїми авторитетами? Така ж сама історія з Орфеєм. Я, принаймні, про це не думаю в такому контексті. Але хай буде, бо хто там знає, що буде після смерті? Може, ми потрапимо в "Чорний період". І, можливо, це буде не найгірше, що може трапитися. <img src="/storage/0002018/11/14/tretiy_parkan__40h60_sm__polotno__akril.jpg" alt="" /> Олекса Манн, Третій паркан, 40х60 см, полотно, акрил   - Олексо, я, як і багато інших, жадібно, можна сказати, читаю вашу стрічку FB, ваш коментар до сучасності. У вас безліч шанувальників – ми цінуємо всю цю іронію, цей чорний гумор, спостережливість і уяву. Виходить, це щось на зразок щоденника? - Це, швидше, сучасний засіб комунікації. Щоденник – це особисті речі, які ти нікому не показуєш. Тут усе відбувається в публічному просторі і за цим слідкують тисячі невидимих очей. Часто я вимушений дуже фільтрувати деякі речі. Але ти можеш донести свої ідеї до більш широкого загалу, якщо маєш таке на меті. Недарма ж останні революції починалися з Фейсбуку. От і революція в мистецтві, нові течії і тренди, нові люди з новими ідеями теж прийшли через нього. Ти бачиш більш чітко, хто є хто, хто як мислить і як це доносить. Хоча для мене це зараз більше розвага, яка вже набридла. Я Фейсбук використовую для антропологічних дослідів, а також – щоб розуміти, з ким маю справу, з ким її мати чи не мати, хто мені цікавий, куди рухається суспільство і чого від цього чекати. <img src="/storage/0002018/11/14/vodostok__30h40_sm__polotno_akril.jpg" alt="" /> Олекса Манн, Водосток, 30х40 см, полотно акрил   - Стосунки з читачем-глядачем. Наскільки важливою є для вас думка глядачів? Ви розраховуєте на якусь відповідь у тій чи іншій формі? - Звісно, що це інтерактив. І комунікація з глядачем для мене важлива. Я живу в доволі закритому ком'юніті, де багатьом людям не треба пояснювати що до чого, навіщо це зроблено і що воно означає. Всі і так все розуміють, адже самі займаються паралельними речами. Коли виходиш на більш широку аудиторію – потрапляєш на реакції часто не передбачувані. Від повного розуміння і підтримки того, що ти робиш, до відвертої агресії, разом із неадекватністю і біганиною за тобою з сокирою, щоб встромити її тобі в спину. Як фігурально висловлюючись, так і в прямому, цілком практичному сенсі. Тут буде все: прихильники, колекціонери, інтерпретатори ідей, шизофреніки з натуральним сталкерством, люди, які тебе відверто ненавидять, друзі і вороги. І ти маєш бути до цих реакцій готовим. Я не можу очікувати якогось шаблону в реакціях. Пройшов певний час, перш ніж я звик до того, що речі, які я роблю, не закладаючи певного посилу, можуть викликати несподівану реакцію, аж до агресії. Бо люди є дуже різні.       Wed, 21 Nov 2018 13:00:00 Фотопроект Оксани Чепелик на 鯤鯓顯影 TiFF 2018 http://artukraine.com.ua/n/fotoproekt-oksani-chepelik-na--tiff-2018 Фотопроект ОКСАНИ ЧЕПЕЛИК «Meta-Physical Time-Space» демонструється в рамках《鯤鯓顯影》TiFF 2018 – Тайнанського міжнародного фотофестивалю, Тайвань 16 листопада 2018 – 27 квітня 2019, А1 Галерея, Культурний Парк Шау-лонг, Тайнань.   Панорамна презентація Тайванської церемонії, де мульти-темпоральні події співіснують у ряді єдиного зображення: містичного, магічного, одночасно реального і віртуального. Тайваньська релігійна церемонія може тривати кілька днів. У панорамі подається плинність подій, що поєднує як Інь та Янь (у східний філософії з виникненням полярності Інь і Ян, виникають протилежності, з узгодженості дій яких виникають зміна, рух і взаємне проникнення – і внаслідок цього виникає світ), день та ніч, Схід та Захід: денну частину ритуалу з традиційними церемоніями і вечірню, в яку залучені елементи західної поп-культури з пін-ап дівчатами. Досить важко уявити поза залученням рок-концертів та госпелу подібну інтервенцію в християнських релігійних відправах. Задля виживання Тайваню, що весь час перебував під колоніальними впливами, була необхідна мімікрія, у релігійному житті ця стратегія втілилася у мирному співіснуванні, залученні і змішуванні місцевих язичницьких вірувань, даосизму і конфуціанства, з відсутністю антагонізму. <img src="/storage/0002018/11/21/4.png" alt="" /> Усі фото надані авторкою Поява пін-ап дівчат змушує замислитися мисткиню, особливо чуттєву до різного роду об’єктивації жінки, про корені цього явища.  Pin-up girl — модель, розтиражована у фривольному стилі, зображення якої стають знаковим явищем поп-культури, пін-ап — означає тиражований образ секс-символу. Вперше термін «пін-ап» («пришпилювання» на стіну календарів, листівок, постерів) був вжитий в 1941 році, хоча практикувати цей стиль художники почали ще з кінця XIX століття. Зображення пін-ап дівчат на постерах були дуже популярними серед американських солдатів під час Другої світової війни. Якщо світ проковтне анексію Криму (а саме так і відбувається), це означатиме зелене світло для Китаю вчинити так само з Тайванем. Напруга, що виникає в наші дні на острові Тайвань, підштовхує до такої подачі жінки як об’єкту (чим грішить у ХХІ століття і проект “Голоси любові”). <img src="/storage/0002018/11/21/1.png" alt="" />   Довга смуга лайт-боксу формує експозицію як шлях, що відсилає до поняття Дao у східній філософії як потоку Всесвіту. Цей принцип дозволяє досліджувати "Цікаві часи", оголошену тему 58-ої Венеційської бієнале сучасного мистецтва 2019 року, вловлюючи плинність змін, які непомітно відбулися, а саме – перехід до алгоритмічного суспільства, «гібридної війни», «фейкових новин» з використанням соціальних медіа і повороту до мілітаризації. І ця подвійна відсилка Тему «May You Live in Interesting Times» («Щоб ти жив у цікаві часи!») як до Китаю (вигадане європейськими політиками китайське прокляття «Щоб ти жив в епоху змін!»), так і до політики, що передувала ІІ світовій війні, коли брат Остіна Чемберлена – Невілл Чемберлен увійшов в історію своєю фразою: «Я привіз вам мир!», після підписання Мюнхенської угоди з Гітлером 1938 року, відкидає відсторонений погляд. Авторка з України є інсайдером / insider, геополітична напружена ситуація Тайваню з більш впливовим Китаєм теж свідчить про актуальність погляду інсайдера. <img src="/storage/0002018/11/21/2.png" alt="" />   Постійні зміни, що випливають з поняття Дао, можуть бути поясненням гібридної природи Тайваньської культури, в якій легко змішуються Східні і Західні підходи. Проект також подає подібну суміш у фотографії. Часопростір у фотографії представлений у вигляді панорами, як посиланні на традиційний китайський панорамний живопис у міксі з кольоровим зображенням, апелюючи до картинності італійського ренесансного живопису. Фотографія складається зі 145 фрагментів як мозаїка. Проект є продовженням довготермінового проекту мисткині “Колайдер", який, схрещуючи науку фізику з цивілізаційними катаклізмами, які переживає світ, порушує питання: чи люди є елементарними частками в системі прискорювачів глобальних сил, чи енергія взаємодії здатна породити нові значення, нові форми мислення і нові шляхи існування у світі, наполягаючи на тому, що “інший світ можливий”? Панорамне зображення використовується, щоб за допомогою візуального сприйняття потоку простору створити «розширений» світ, де глядач співвідноситься з минулим і перспективами. <img src="/storage/0002018/11/21/3.png" alt="" /> Проект “Метафізичний часопростір” фокусується на сценарії виживання для планети в поточній турбулентній реальності пропаганди і пост-правди, аби пропонувати критичні підходи. Фото проект підважує роль ритуалу в сучасному світі. Ритуал убезпечує людину колективною дією, виводячи із зони його страхів і занепокоєнь. Проект про нинішню невпевненість і страхи сучасної людини в період нової реальності алгоритмічного суспільства в контексті «гібридної війни». З одного боку спільне виконання громадських ритуалів стверджує єдність, дає можливість відчути свою причетність до спільноти та її життя, творити групову ідентичність, що слідує за ідеєю, яка одночасно виступає ідеалом. Якщо індивіди поклонятимуться ідеалу, то вони здобудуть безпеку й емоційну силу. Емоція, що закріплена за ідеєю, заразна і має властивість розповсюджуватися і «прилипати» до конкретних об’єктів. <img src="/storage/0002018/11/21/5.png" alt="" />   Згідно з визначенням Мері Дуглас, ритуали "слугують як для вираження віри так і прихильності певним символічним системам". Ритуали підпорядковані регламенту й ієрархіям також слугують інструментами управління масами. Нині існують ритуали ініціації, соціальні, політичні, кризові, календарні, корпоративні, магічні, релігійні і т.і. В основі ритуальної культури лежить постійно відновлювана цілісна картина світу, у той час як класична європейська культура орієнтована на дискретність. Принцип однакової поведінки, незмінності та обов'язковості для всіх членів колективу має в культурі ритуального типу самодостатній характер. Ритуал є тут практично єдиним синкретичним засобом відчуження, зберігання та відновлення родового знання, первинним інструментом розвитку «колективного несвідомого». У класичній європейській культурі суб'єктом пізнання стає людина, що виділилася з роду. Отже, класична європейська культура пов'язана з розвитком індивідуальної свідомості і дає безліч зразків поведінки, розробляючи весь спектр можливостей відповідно до норми. Сьогодні індивідуалістичні принципи свідомості дозволяють гігантські ресурси і технологічні засоби направляти на власне благо і на шкоду дуже багатьом людям. <img src="/storage/0002018/11/21/6.png" alt="" />   Розуміти Дао означає розуміти досвід існування, а не нерухомі інтелектуальні програми. У східній філософії Дао – це як принцип іманентності, так і трансцендентності, внутрішнього і зовнішнього, невидимого і видимого. Дао –- цей найвищий стан буття в його трансцендентній функції, як недиференційований стан, батько і мати космосу, де порожнеча сприймається як те, що ми не бачимо, а не відсутність чогось. У сучасному трактуванні це можуть бути глибокі рівні мікросвіту, "темна" речовина Всесвіту, яку шукають зараз астрофізики, щось ще більш невидиме і невідоме, але таке, що пронизує все, як, наприклад, магнітні поля або гравітаційні хвилі, але ще фундаментальніше, як джерело одиниць, що становить творчу силу існування.   Так, фотопроект відповідає за фрагмент, що корелює з даосизмом, аби підійти до загальної теми всього мультимедійного проекту “Мета-фізичний часопростір”, що стосується взаємозв’язку свідомості і квантової фізики. Квантова фізика сьогодні здатна пояснити існування двох співіснуючих альтернативних моделей світу в суперпозиції, які залежать від усвідомленого альтруїстичного вибору, перед яким стоїть кожен індивід, як запоруку подолання кризи і виживання людства, що транслювала східна філософська думка ще тисячоліття тому.   Проекти《鯤鯓顯影》TiFF 2018 – Тайнанського міжнародного фото фестивалю, Тайвань експонуватимуться до 27 квітня 2019 року.             Wed, 21 Nov 2018 12:00:00 Семінар «Мистецтво та авторське право» http://artukraine.com.ua/n/seminar-mistectvo-ta-avtorske-pravo 23 листопада о 19.00 у INVERIA flow space відбудеться семінар, присвячений питанню авторського права у мистецтві «Мистецтво та авторське право. Пиши як художник, думай як юрист».   В останні роки мистецтво часто стає інструментом реклами як у корпоративній, так і в професійній галузі. Епоха креативних професій поглинула світ повністю настільки, що сьогодні вона стала трендом міжнародної освіти.   Однак, варто визнати, що серед представників творчих професій часто панує юридична некомпетентність. Це спричиняє необізнаність митців стосовно власних прав та авторських прав на ті роботи, які вони можуть використовувати у власній діяльності. У таких випадках не уникнути як ризиків, так і значних фінансових втрат, адже порушення авторських прав сьогодні є злочином. <img src="/storage/0002018/11/20/45635518_2112829505697674_6846610454635085824_n.jpg" alt="" />   На семінарі всі охочі зможуть обговорити питання юридичної грамотності серед представників творчих професій, а також те, що часто замовчують юристи. У ході дискусії можна буде з’ясувати, що вважається вільним використанням творів мистецтва і як не порушити права авторів. Окрім того, учасники дізнаються, чи можна використовувати роботи інших авторів без їх дозволу, якщо ви, наприклад, - найдорожчий художник США. У рамках семінару будуть висвітлені такі теми: 1. Мистецтво як спосіб просування. 2. Мистецтво та монополія – точки перетину 3. Від незаконного до законного використання – одне гіперпосилання. Але не завжди 4. «Хьюстон, у нас проблеми»: а чи не укласти нам договір?   Семінар буде корисний для: художників, фотографів, ілюстраторів, дизайнерів, маркетологів та PR-спеціалістів, копірайтерів, блогерів та всіх представників творчих професій. <img src="/storage/0002018/11/20/46469980_331822617597485_14998386574884864_n.jpg" alt="" />   Спікер: Ganna Prokhorova – адвокат з досвідом роботи у сфері захисту авторського права більше 12-ти років, художниця.   Окрім вищої юридичної освіти Ганна також має спеціальну вищу освіту у галузі інтелектуальної власності, випускниця курсів по арт-праву при Sotheby's Institute of Art, курсів міжнародного приватного права при Академії міжнародного права в Гаазі. Також є автором низки статей з питань, пов’язаних із авторським правом та культурною спадщиною. Член Асоціації юристів України, Асоціації адвокатів України, Міжнародної асоціації по торговим маркам (INTA).   Місце проведення: INVERIA flow space Конференц-центр Адреса: м. Київ, вул. Володимирська, 49А Дата: 23.11.2018 Початок реєстрації о 18:40. Реєстрація <a href="https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fgoo.gl%2FJodHxN%3Ffbclid%3DIwAR3S_B3INB5ib6yI8IVvo-QpK8j6XR3xehYwD8CwyjuK-KPABybJJEGqWN0&h=AT0VbnoL31-D8Wt0LFUtnHnXyGlDeyC3dxE5Gi4rXdrtBpWB67ThzIA3RWDUNU8tU5gnucJ5YMcrDM7aD4EdTGmlTj-91CUepO7Ngl9npAJYaAZoM-phljwVs2RsiwLg-26N" target="_blank">https://goo.gl/JodHxN</a> Довідки за тел.: +38(096)-636-92-50&lrm;; +38(095)-795-37-59; info@artpeople.space           Tue, 20 Nov 2018 13:00:00 Аукціон українського мистецтва в Києві http://artukraine.com.ua/n/aukcion-ukrainskogo-mistectva-v-kiyevi 28 листопада аукціонний дім «Золотое Сечение» проведе свій ювілейний 40-й аукціон, темою якого стане андеґраундне та сучасне мистецтво – UNDERGROUND CONTEMPORARY.   Передаукціонна виставка лотів пройде 21-27 листопада, вхід – вільний.   Організатори виставлять на торги 68 робіт відомих українських авторів, твори яких прикрашають музейні та приватні світові колекції. <img src="/storage/0002018/11/20/1.png" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   «Спеціально для ювілейних торгів ми зібрали цікаву добірку з великих та маленьких шедеврів українських авторів другої половини ХХ-ХХI століття. На аукціоні можна буде придбати не лише рідкісний колекційний живопис, а й кращі зразки графіки художників-шістдесятників та сучасників. Ми провели тривалі переговори з колекціонерами, власниками творів мистецтва, встановивши на картини стартові ціни значно нижчі за ринкові. Цей приємний бонус для майбутніх учасників аукціону сприятиме торгам, а також приверне увагу нових поцінувачів мистецтва та розширить коло колекціонерів в Україні. Стартові ціни на лоти у середньому варіюються від $500 до $ 2000», – зазначає Михайло Василенко, співвласник аукціонного дому «Золотое Сечение». <img src="/storage/0002018/11/20/3.png" alt="" />   Серед знакових робіт представників андеґраунду – «Ескіз до мозаїка» Алли Горської, робота «На базарі» Віктора Зарецького, «Боротьба» Бориса Плаксія, «Я і Ернст» Валентина Хруща, «Жадання» Ернеста Коткова.   Блок топ-лотів сучасних авторів представлять: Анатолій Криволап і його «Пейзаж», Олександр Ройтбурд з полотном «Зустріч», «Автопортрет» Сергія Базильова, «Діалог» Леоніда Вартиванова, Михайло Деяк та картина «Нічний Київ», «Гольф» Юрія Коваля, «Східний пейзаж» Павла Макова, «Сяйво» Артема Волокітіна, «Жіночий портрет» Іллі Чичкана. <img src="/storage/0002018/11/20/5.png" alt="" />   Традиційно, з першого дня роботи передаукціонної виставки охочі купити роботи зможуть робити ставки на тихому аукціоні <a href="/admin/www.gs-art.com" target="_blank">онлайн</a>, а також безпосередньо в залі експозиції. Виставка працює з 11.00 до 19.00 без вихідних. Вхід – вільний.   Фінальний аукціон відбудеться 28 листопада 2018 у 19.00. Вхід на торги –лише для зареєстрованних учасників, які зробили ставку на лот під час тихого аукціону. <img src="/storage/0002018/11/20/6.png" alt="" />   Телефон для довідки: +38 044 240 95 32   Довідка про АД “Золотое Сечение”: Київ, вул. Первомайського, 4   Аукціонний Дім “Золотое Сечение”, заснований у 2004 році, регулярно проводить аукціони та виставки-продажу творів живопису та графіки, російської ікони. Основні напрями діяльності компанії – класичний живопис XIX-XX ст., мистецтво альтернативних течій (авангард, нонконформізм, андеґраунд), сучасне «актуальне» мистецтво, предметний дизайн і фотографія, а також російська православна ікона. Усі твори мистецтва надходять на аукціон з найрізноманітніших приватних зібрань та галерей СНД, країн Європи та США.                     Tue, 20 Nov 2018 11:00:00 Знахідка в Румунії викраденого Пікассо виявилася розіграшем http://artukraine.com.ua/n/znakhidka-v-rumunii-vikradenogo-pikasso-viyavilasya-rozigrashem--- Нідерландська письменниця Міра Фетику, яка вже встигла написати роман про викрадення цього полотна, розповіла, що приблизно 10 днів тому вона отримала інструкції з місцем, де в Румунії була захована картина Пікассо. Фетику поїхала до вказаного місця в лісі, викопала картину, загорнуту в пластик, і передала її органам влади. Прес-служба румунського Управління по боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом цей факт підтвердила, поточнивши, що картину доставили двоє громадян Нідерландів у посольство своєї країни в Бухаресті. Світові ЗМІ написали про знахідку роботи, яку приписували Пікассо. Проте картині ще потрібно було пройти експертизу. <img src="/storage/0002018/11/20/17e7f9b8-27fa-42e0-bd72-2cc9911fc433.jpg" alt="" /> Пабло Пікассо «Голова Арлекина». 1971 © Kunsthal Rotterdam Фото: news.artnet.com Однак, уже в неділю ввечері Фетику розповіла у своєму виступі на голландському каналі NOS, що після своєї «мандрівки» вона отримала нового листа від дуету бельгійських режисерів Berlin (Барт Балє та Ів Дегріс), у якому повідомлялося, що попередній лист був розіграшем, а письменниця стала його жертвою. Як з’ясувалося, жінка знайшла та передала владі не оригінал, а копію. Знахідка цього «Пікассо» за задумкою ініціаторів, є частиною проекту «Істинна копія». Він присвячений відомому нідерландському фальсифікатору Герту Яну Янсену.   «Голова Арлекіна» була викрадена у 2012 році із роттердамської художньої галереї Кюнстхал разом із сімома іншими полотнами, серед яких були роботи Клода Моне, Поля Гогена та Анрі Матісса. У 2013 році у зв'язку з пограбуванням були заарештовані троє громадян Румунії. Мати одного з них засвідчила, що спочатку спалила «докази» в печі, але пізніше відмовилася від своїх показань. Аналіз попелу із печі підтвердив, що там було спалено як мінімум три невстановлені картини.     На сайті дуету Berlin зазначено, що все, що відбулося у Румунії є частиною перформансу, який пов'язаний із життям Янсена, та піднімає проблему цінності істини. Прем’єра фільму «Істинна Копія» відбулася минулого четверга у Антверпені.    Джерело: artnet.com             Tue, 20 Nov 2018 10:00:00 Мария Лассниг. Взгляд вглубь http://artukraine.com.ua/a/mariya-lassnig-vzglyad-vglub Мария Лассниг  – вычеркнутая историей и открытая ею заново в конце жизни, в начале нового тысячелетия. Австрийская художница, которая наряду с Луизой Буржуа, Агнес Мартин и Джоан Митчелл является одной из самых влиятельнейших женщин-художниц ХХ века, оставаясь в этом числе пионерок женской эмансипации в художественном царстве мужчин. После смерти в возрасте 94 лет Европой прокатилась волна ретроспективных выставок Марии Лассниг. Ольге Чекотовской удалось побывать на двух из них в Эссене и Праге, о чем далее в Art Ukrainе. Мария Лассниг родилась в 1919 году в маленьком австрийском городке Каппель-ам-Краппфельд. Во время Второй мировой войны она учится в Венской художественной академии, где вступает в конфликт с преподавателями из-за своих идей о «вертикальном и абсолютном цветовом и зрительном восприятии». Её почти исключают из академии за такие радикальные взгляды, граничащие с так называемым «дегенеративным искусством», которое строго преследовалось официальными властями в нацистской Австрии. Тем не менее, в 1945 году Лассниг заканчивает учебное заведение. Уже в 1980-х она станет первуй женщиной-професором, преподающей искусство в Австрии. <img src="/storage/0002018/11/19/michaelwestermann-marialassnig-tateetc-3.jpg" alt="" />   За свою 75-летнюю карьеру Мария Лассниг пройдет путь от сюрреализма и арт-информель до собственной узнаваемой концепции изображения тела. В 1950-х Ласcниг работает в Париже, где поддерживает связи с ведущими представителями движения арт-информель, а также знаменитым сюрреалистом Анри Бретоном. Именно Лассниг в последствие станет той художницей, которая повлияет на становление арт-информель в Австрии. Уже в эти годы она начинает разрабатывать свой индивидуальный подход к изображению тела, складывая головы и тела из цветовых полей. С 1968 по 1980 гг.  Мария Лассниг живет в Нью-Йорке. К тому времени она полностью отходит от абстракции и сосредотачивается на своей концепции Körpergefühl (нем.), что переводится как «телесная осознанность». <img src="/storage/0002018/11/19/56-1.jpg" alt="" /> Мария Ласснинг. Черная голова отца. 1956 - 1957   Принято считать, что художник изображает окружающий мир, который он наблюдает, мир извне. Мария Лассниг абсолютно отвергает эту традицию смотреть наружу из окна картины, она наоборот смотрит вглубь. Её работы  – это попытка изучить себя изнутри. Не то какой/какая я есть по отношению к другим и окружающему миру, а рассмотреть свой внутренний мир буквально, изнутри тела. Отсюда эта ощутимая, почти мясная телесность её полотен. Очень часто Лассниг сравнивают с Люсьеном Фрейдом, но если у Фрейда были модели (взгляд наружу), то у Лассниг было только её тело и концепция «ощущения тела». <img src="/storage/0002018/11/19/00-1.jpg" alt="" /> Мария Лассниг. Два способа бытия. 2000    Именно концепция Körpergefühl делает её живопись такой узнаваемой. Она буквально рисует то, что чувствует. Поэтому очень часто вы не заметите волос на ее автопортретах. Почему? Спросите себя сами: ощущаете ли вы волосы на голове? Думаю, чаще ответ будет отрицательным. Ласcниг работала быстро, ибо то, что ты чувствуешь сегодня в определенных условиях может уже не повторится завтра. Иногда в своём изучении себя изнутри она доходит до абстракции. Только по форме и знакомым со школьной анатомии картинкам, мы можем догадаться, что это гортань, нос, грудная клетка. Закройте глаза и попробуйте прочувствовать изнутри свое тело, сколько его частей вы ощущаете четко, сколько пропало в пространстве. Откройте глаза, и вы найдете ответ в работах Лассниг. <img src="/storage/0002018/11/19/61-3.jpg" alt="" /> Мария Лассниг. Фигура с голубой гортанью. 1961   Цвет в этом методе тоже важен, именно он подчеркивает малейшие изменения в теле. Если у Марии во время работы над картиной горели щеки, она немедленно акцентировала их, не только гиперболизируя и заполняя поверхность холста этой частью тела, но и подчеркивала это тем цветом, с которым она ассоциировала свои ощущения. Как говорила сама Лассниг: «Намного тяжелей объяснить цвет телесной осознанности, чем изобразить телесную осознанность графически потому, что цвет имеет более абстрактное выражение в линиях контура, нежели в живописной форме. Поэтому я просто опишу его здесь: лоб имеет цвет мысли; нос ─ цвет запаха; спина, руки и ноги имеют цвет плоти. Существуют цвета для боли и цвета для агонии, цвета для нервных волокон, цвета для нужды и сытости, цвета для растяжения и нажатия, опустошения и вздутия, разрушения и горения, цвета для смерти и распада, цвета для страха заболеть раком – все это цвета реальности». <img src="/storage/0002018/11/19/99-2.jpg" alt="" /> Мария Лассниг. Голосовая сетка. 1999    К сожалению, этот метод, балансирующий между абстракцией и фигуративностью, не нашел отклика в художественном мире США, где преобладал маскулинный творец чистой абстракции. Лассниг приходилось зарабатывать себе на жизнь, именно поэтому она в эти годы параллельно рисует портреты, в том числе на заказ, и натюрморты. В 1970 году она вступает на факультет анимации в Школу визуальных искусств Нью-Йорка. Эти знания помогут ей создать удивительные анимационные фильмы с использованием её рисунков, где она ни на шаг не отступила от концепции Körpergefühl. В это время художница часто изображает себя с камерой. Теперь её глаза – это оптика видеокамеры. Анимация 70-х оказалась более готовой к экспериментам и необычным концепциям, нежели прогрессивный мир искусства. Нужно отметить, что Мария Лассниг довольно глубоко погрузилась в тему телесной осознанности – она увлекалась когнитивной наукой и поддерживала связь с учеными, которые как раз в это время проводили исследования в этом направление. <img src="/storage/0002018/11/19/74-1.jpg" alt="" /> Мария Лассниг. Двойной автопортрет с камерой. 1974    Лассниг выходит и на территорию скульптуры. К ней она обращается в конце 1990-х– начале 2000-х уже в зрелом возрасте. Как будто художница решила выйти из своего тела, переступить границу холста. Как дух выходит из тела после смерти, так и художница, будучи в преклонном возрасте, который приближает её к естественному концу, выходит из тела-холста. В её скульптурах аккумулируется её исследование в области телесной осознанности, её особое ощущение цвета и, что самое интересное – глубокое чувство материала. Так, меня поразила скульптура «Стекло в черной голове» своей точностью передачи состояния тела. Тупые концы стекла, тяжесть бетона и его безликость, черный цвет фигуры, в которой рот лишь прорезь, глаза обозначены только намеком, они как будто затянулись плотной пеленой боли, шея, которая почти слилась с плечами. Все это состояние острой боли, которую мы все когда-нибудь испытывали в своей жизни, боли физической, ощутимой от ребер стекла в голове до бетонного плеча. <img src="/storage/0002018/11/19/20180331_125412.jpg" alt="" /><img src="/storage/0002018/11/19/20180331_130107.jpg" alt="" /> Экспозиция в Национальной галерее Праги             Мария Лассниг. Стекло в черной голове. 2002     Возвращение в 1980 году в родную Австрию совпало с её признанием не только на Родине, но и во всем мире. Так, в 1980 году она представляет Австрийский павильон на Венецианской биеннале, а также принимает участие в Документе 1982 и 1997 гг. С конца 1980-х – удостаивается ряда престижных наград в области искусства, в том числе получает Австрийский почетный знак «За науку и искусство».  Безусловно, это связано с начавшимся переосмыслением истории искусств, выходом на художественною сцену феминистического искусства и исследованием творчества многих недооцененных в своё время женщин-художниц. За год до смерти Мария Лассниг получает в Венеции Золотого льва за прижизненные достижения, а в 2014 году покидает нас навсегда, оставляя нам в наследие свой постулат о том, что не так важно видеть, как чувствовать. <img src="/storage/0002018/11/19/79-2.jpg" alt="" /> Мария Лассниг. Women Power. 1979 г.    Все фотоматериалы взяты с выставок Maria Lassing. Museum Folkwang, Essen, Germany, Maria Lassing 1919 – 2014, National Gallery In Prague, Prague, Czech Pepublic, а также с официального сайта Maria Lassing Foundation.             Mon, 19 Nov 2018 12:00:00 Девід Гокні – найдорожчий живий художник http://artukraine.com.ua/n/devid-gokni--naydorozhchiy-zhiviy-khudozhnik Полотно британського художника Девіда Гокні було продане на аукціоні «Повоєнне та сучасне мистецтво» Christie’s у Нью-Йорку. Попередньо «Портрет художника» («Басейн з двома фігурами») 1972 року був оцінений у $80 млн, але виправдав усі очікування, пішовши з молотка за $90,3 млн. <img src="/storage/0002018/11/19/lot_9c_hockney_portrait_of_an_artist_pool_with_two_figures.jpg" alt="" /> Девід Гокні "Портрет художника" ("Басейн з двома фігурами"), 1972 © David Hockney / Christie's Фото: www.theartnewspaper.com   Девід Гокні – один із найбільш впливових художників ХХ ст., а «басейни» серед його робіт – найбільш знамениті полотна. Окрім того, ціноутворення на продане полотно також мала вплив і музейна популярність митця. У 2017 році світ – Лондон, Париж, Нью-Йорк – побачила ретроспектива, присвячена 80-літтю Гокні. У травні на Sotheby’s одна з картин, яка брала участь у виставці (Метрополітан Музею), продалася за $28,5 млн. Для Гокні ця сума на той час стала цілковитим рекордом продажів. Робота «Басейн з двома фігурами» брала участь у ретроспективі також – у каталозі Британського Тейт Брітен вона була розміщена на обкладинці. Виставка у Лондоні стала найбільш відвідуваною – щодня на полотна Гокні приходило подивитися близько 4 000 осіб.   Всього аукціон повоєнного та сучасного мистецтва Christie’s приніс $357,6 млн. <img src="/storage/0002018/11/19/9d9c07bd-40e9-4619-9d04-9a53a2fc296e.jpg" alt="" /> KAWS «Без назви» (Fatal Group) © Phillips  Фото: www.theartnewspaper.ru Одночасно у Нью-Йорку пройшли торги «Мистецтво ХХ століття та сучасне мистецтво» аукціонного дому Phillips. Загальна сума продажів сягнула $114 млн, а найбільшу увагу покупців привернули роботи KAWS. Це псевдонім американського художника Брайана Донеллі, який починав свій творчий шлях як стіт-артист. Визнання Донеллі отримав завдяки своєму персонажу з тілом Міккі Мауса та «мертвою» головою. Живопис із групою мультиплікаційних фігурок продана за $3,5 млн, а скульптура заввишки 8м – за $2 млн. Усі суми були значно вищими від попередніх оцінок.   Джерело: www.theartnewspaper.ru                     Mon, 19 Nov 2018 10:36:00 Культурний маршрут (19.11 – 25.11) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-1911--2511 Цього тижня Мистецький Арсенал запрошує на відкриття виставки мистецтва про революцію, а Музей ім. Булгакова – мистецтва, що виходить за межі. У PinchukArtCentre відбудуться заходи, присвячені темі фемінізму у рамках виставки "Свій простір", а платформа <a href="https://www.facebook.com/prostir86/" target="_blank">Prostir 86</a> поділиться досвідом участі у міжнародних фестивалях. Про ключові культурні події тижня далі в Art Ukraine.   У вівторок, 20 листопада, о 17.00 Стефанія Демчук, асистентка кафедри історії мистецтв КНУ ім. Тараса Шевченка та засновниця проекту <a href="https://www.facebook.com/SymbolonCenter/" target="_blank">Symbolon. Центр середньовічних та ранньомодерних студій</a>, поділиться враженнями від відвідування епохальної виставки творів Пітера Брейгеля у Віденському музеї історії мистецтв (KHM). Приходьте та дізнайтеся, які сюрпризи чекають на відвідувачів та як зробити виставку, від якої в захваті будуть усі – і спеціалісти, і ті, хто дізнався про художника вже на виставці. Долучиться до розмови і Марта Логвин, старша наукова співробітниця <a href="https://www.facebook.com/khanenkomuseum/" target="_blank">Музей Ханенків. The Khanenko Museum</a>, яка щойно повернула з Відня. Модерує Катерина Чуєва. Музей Богдана та Варвари Ханенків Вхід вільний за попередньою <a href="https://docs.google.com/forms/d/1DEprTwaa7UHU2h9fowKdRMXjJSPOPci8us_jqvI_Xcc/edit">реєстрацією</a>. <img src="/storage/0002018/11/19/46127921_2048164728537503_7542786801769906176_n.jpg" alt="" /> Усі зображення зі сторінок подій на facebook   У середу, 21 листопада, о 19:00 у Мистецькому Арсеналі відбудеться відкриття виставки «Революціонуймо». Понад 30 сучасних митців та мистецьких груп із 15 країн мовою мистецтва говоритимуть про події революцій та аналізуватимуть їх як суспільне явище. Виставка продемонструє, що прагнення свободи, гідного рівня життя, поваги до громадян є універсальними принципами, які поділяють усі люди. Особистий, критичний і ретроспективний погляд фокусується на особливій історичній події – Революції Гідності в Україні. Кураторки проекту: <a href="https://www.facebook.com/katerina.filyuk" target="_blank">Kateryna Filyuk</a> (Україна), Натанія ван Дайк (Нідерланди). 21 – 22 листопада вхід на виставку вільний. <img src="/storage/0002018/11/19/znimok_ekrana_201.png" alt="" /> У четвер, 22 листопада, о 19:00 в літературно-меморіальному музеї М. Булгакова відбудеться відкриття виставки міжнародного проекту лабораторних виставок KNO Lab. Space – 'Icons Shift'. Виставка об’єднує роботи чотирьох голландських художників, які тісно пов’язані одне з одним, а також з незалежною художньою ініціативою <a href="https://www.facebook.com/IS-projects-154690168441/" target="_blank">IS-projects</a>, заснованою в місті Лейден. Митці Iemke van Dijk, Henriëtte van 't Hoog, Jan Maarten Voskuil, Guido Winkler, працюють з живописом, але зацікавлені в його розширенні із двовимірного простору. Важливою є точка зору глядача. Існує перехід (shift) від живопису до об’єкта в роботах цих художників. Експозиція виставки триватиме до 20 грудня. Вхід вільний. Київ, Андріївський узвіз, 13 <img src="/storage/0002018/11/19/guido_winkler_one_in_the_many_acrylics_on_wood_60x50cm_2017.jpg" alt="" /> Guido Winkler, One in the Many, acrylics on wood, 60x50cm, 2017 Також 22 листопада, о 19.00 у PinchukArtCentre, в рамках публічної програми до виставки «Свій простір», відбудеться лекція Оксани Брюховецької "З власного простору в публічний: західне феміністичне мистецтво 70-х". Разом з лекторкою будуть розглянуті такі питання: Що стало передумовою вибуху феміністичного мистецтва на Заході в 70-х? Що в цей час робили художниці в СРСР? Своя кімната – безпечний простір чи тюрма? Також відвідувачі з’ясують чи було відвоювання власного простору умовою самоствердження, та чи є вихід у публічний простір необхідним кроком у мистецтві. Оксана Брюховецька – кураторка, художниця, член Центру візуальної культури, дослідниця феміністичного мистецтва. Вхід вільний за попередньою <a href="/admin/tockify.com/pinchukartcentre/detail/209/1542906000000">реєстрацією</a>.  PinchukArtCentre, 4 поверх. <img src="/storage/0002018/11/19/46446078_2158477404183301_3776851505454252032_o.jpg" alt="" />    У п’ятницю, 23 листопада, о 18:00 у приміщенні платформи з розвитку та підтримки українського дизайну <a href="https://www.facebook.com/prostir86/" target="_blank">Prostir 86</a> можна буде побачити предмети дизайну від 17-ти талановитих українців, що повернулися з голландського фестивалю, почути їхні враження та думки з приводу участі в міжнародному івенті – усе це для гостей на заході, що присвячений участі нашої команди у <a href="https://www.facebook.com/DutchDesignWeek/" target="_blank">Dutch Design Week</a> 2018. Тиждень Голландського Дизайну — це визначна подія в галузі дизайну та інновацій у Північній Європі. У цьому році більше ніж 350 тисяч відвідувачів побували у 120 локаціях, на яких разом з українцями представили свої проекти близько 2 600 дизайнерів із різних країн світу. Вхід вільний за попередньою <a href="https://goo.gl/sie7p7">реєстрацією</a>. Київ, вул. Казимира Малевича, 86. <img src="/storage/0002018/11/19/43632705_2648889228458163_5346566489119916032_o.jpg" alt="" />    Також, 23 листопада, о 20.00 у рамках проекту «Мистецтво проти ночі» першу авторську екскурсію новою виставкою «Свій простір» у PinchukArtCentre проведе Ліза Готфрік, авторка віршів, пісень і текстів, перформерка та психолог. Коментуючи роботи, представлені в експозиції виставки, Ліза зачитає балади власного авторства про жінок. Виставка «Свій простір» пропонує задуматися, що є «простором» жінки в сучасному українському суспільстві, відсилаючи до хрестоматійного есе Вірджинії Вулф «Своя кімната» (1929), у якому письменниця підважила стереотипне уявлення про позицію і місце жінки-художниці в «чоловічому» світі. Вхід вільний за попередньою <a href="/admin/tockify.com/pinchukartcentre/detail/210/1542996000000">реєстрацією</a>. PinchukArtCentre, 2 поверх. <img src="/storage/0002018/11/19/46406781_2158654367498938_5540993297763270656_n.jpg" alt="" /> Ліза Готфрік   Mon, 19 Nov 2018 10:00:00 Оголошено лауреата премії Малевича–2018 http://artukraine.com.ua/n/ogolosheno-laureata-premii-malevicha2018 <h4 class="fl" style="text-align: justify;">Цього року, шляхом таємного голосування, лауреатом премії ім. Казимира Малевича було обрано харківського скульптора Івана Світличного.</h4> <div class="text" style="text-align: justify;"> Іван Світличний народився у 1988 році в Харкові. Закінчив у 2012 році Харківську державну академію дизайну та мистецтв, факультет станкової та монументальної скульптури. <img src="/storage/0002018/11/16/is_winner_sm-1.jpg" alt="" />   2009 — став засновником та куратором творчого експозиційного центру TEЦ (Харків). 2013 — став співзасновником експозиційного середовища Shuhliada — дослідницької кураторської платформи з фокусуванням на виставковому процесі. З 2015 року — учасник «Інституції нестабільних думок». 2017 — взяв участь у Венеційській бієнале (в рамках проекту «Парламент»), Український павільйон. Спільний проект Івана Світличного та арт-групи SVITER — алгоритмічне середовище «Verbatix» був представлений в рамках фестивалю transmediale Vorspiel 2018.   Номінації на премії: 2018, 2015, 2013, 2011 Премія Pinchuk Art Prize, Київ, Україна   Персональні виставки: 2018 Аудіоперфоманс «Human touch. І густішає тиша», спільно з арт-групою SVITER,  WRO Art Center, Вроцлав, Польща Алгоритмічне середовище «Verbatix», спільно з арт-групою SVITER, transmediale Vorspiel, Берлін, Німеччина   2016 «Без назви», Port creative hub, Київ, Україна   2015 «Кімната No 7», інсталяція з серії «24 кімнати», спільно з арт-групою SVITER, Tiefgarage, Кельн, Німеччина   2014 «Udy — Cervo», проект «Indemonstrable», In primo luogo, Турин, Італія   2014 Аудіоперфоманс «0 dB/10^3», Національний художній музей України, Київ, Україна   2014 «Субобраз», в рамках «PAC-UA Re-consideration», PinchukArtCentre, Київ, Україна   2013 Спеціальний відеопроект «14.06.13», в рамках виставки «Перегони з часом: мистецтво 60-х — початку 2000-х років», Національний художній музей України, Київ, Україна   2012 Аудіоперфоманс «Футуристична реконструкція», Центр сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр», Харків, Україна   2011 Проект «Пісні, що не увійшли до альбому», центр мистецтвознавства «Академія», Харків, Україна   2010 Аудіоперфоманс «Подряпини», спільно з Антоном Лаповим, творчий експозиційний центр ТЕЦ, Харків, Україна   2009 Проект «Табурет, чи Табурет», Харківська муніципальна галерея, Харків, Україна   Групові виставки: 2018 «Там де зараз», галерея Labirynt, Люблін, Польща   2018 Виставка номінантів премії PinchukArtCentre 2018, PinchukArtCentre, Київ, Україна Документація проекту «Тотальний аудіоперформанс» (в рамках фестивалю New Ear Festival 2018) спільно з арт-групою SVITER та Лесею Хоменко, Fridman Gallery, Нью-Йорк, США   2017 «Noise 26» (в рамках проекту «Парламент») спільно з арт-групою SVITER, Український павільйон, Венеція, Італія   2016 «Ступінь залежності», галерея Awangarda, Вроцлав, Польща   2015 Виставка номінантів премії PinchukArtCentre 2015 року, PinchukArtCentre, Київ, Україна Х ART-KYIV Contemporary 2015 року, Мистецький Арсенал, Київ, Україна   2014 «Передчуття: українське мистецтво зараз», галерея Saatchi, Лондон, Велика Британія   2013 Виставка номінантів премії PinchukArtCentre 2013, PinchukArtCentre, Київ, Україна   2012 «Запасний вихід», за підтримки Goethe-Institut в Україні, Харків, Україна ARSENALE 2012, перша київська міжнародна бієнале сучасного мистецтва, Мистецький Арсенал, Київ, Україна   2011 Виставка номінантів премії PinchukArtCentre 2011, PinchukArtCentre, Київ, Україна 2009 «Сучасна історія», спільно з Віталієм Коханом, Харківський художній музей, Харків, Україна   Резиденції: 2014 Cittadellarte-Fondazione Pistoletto, Б'єлла, Італія   Публічні колекції: колекція Національного художнього музею України, колекція Cittadellarte-Fondazione Pistoletto <img src="/storage/0002018/11/7/baner_site_black.jpg" alt="" />                           </div> Fri, 16 Nov 2018 15:00:00 Живопис Івана Труша http://artukraine.com.ua/a/zhivopis-ivana-trusha- У київській галереї “Ню Арт” триває виставка основоположника львівської живописної школи Івана Труша. За рахунком це сьома частина проекту “10 видатних українських художників ХХ століття”, який присвячений представленню творчості непересічних для історії українського мистецтва авторів. До експозиції входять живописні твори майстра з приватних колекцій Києва, Львова та Рівного, що дає можливість ознайомитися з масивом робіт, які не представлені в музейних залах. У рамках виставки здійснюються екскурсії, що знайомлять глядача з персоною Івана Труша, історико-культурними умовами його діяльності та безпосередньо з представленими живописними творами. Виставку можна переглянути до 8 грудня. Іван Труш, корифей львівського художнього осередку, знаковий для української культури не лише своїм художнім внеском, а й громадською діяльністю. Художник є одним із основоположників живописної школи Галичини, де й до сьогодні на засадах кольорових контрастних відношень навчають студентів у Львівській академії мистецтв. Творчості майстра присвячено безліч праць, які висвітлюють спадок митця та його роль у культурному розвитку України. Проте всю багатогранність особи Івана Труша можна оцінити всього лише поглянувши на його живописні твори. В експозиції галерейного простору представлені різноманітні живописні цикли, які присвячені розв’язанню тієї чи іншої художньої проблематики. Перш за все це пейзажні твори, галерея портретів сучасників, етюдні замальовки рослин, документація подорожей художника до Єгипту тощо. <img src="/storage/0002018/11/16/sfinks._trush_i.i._1869-1941._1912._karton__maslo__14h22.jpg" alt="" /> Сфінкс. Труш І. І. (1869-1941). 1912. картон, олія, 14х22   Становлення творчої особистості митця відбувалося на зламі ХІХ – ХХ століть, що відбилося на його пошуках художньо-виражальних засобів. Навчаючись у Кракові, Іван Труш переймає імпресіоністичну кольорову схему, де основним завданням є передача світло-кольорових ефектів залежно від освітлення. При цьому, деякі його портрети (портрет митрополита Андрея Шептицького 1900 – поч . 1910-х рр.) ще несуть відбиток попередньої епохи і характерні певною сухістю формотворення. Більшою мірою художню манеру розкривають пейзажні мотиви, які художник наділяє ліричним настроєм, водночас вирішуючи проблеми природного освітлення. <img src="/storage/0002018/11/16/dsc_9822.jpg" alt="" /> Виставка робіт Івана Труша у галереї "Ню Арт"   Притаманним для художника є опрацювання певного мотиву, який повторюється із полотна в полотно у широко форматних або ж у ескізних формах. До прикладу, хрестоматійна для творчості ІванаТруша “одинока сосна” знайшла своє вирішення в багатьох роботах майстра і стала не лише об’єктом для відпрацювання кольорових і світлових ефектів, а й втіленням певного поетичного настрою митця. <img src="/storage/0002018/11/16/verba._trush_i.i._1869-1941._1922._karton__maslo__69_1h100_6.jpg" alt="" /> Верба. Труш І. І. (1869-1941). 1922. картон, олія, 69,1х100,6   Багатьох дослідників зачепила тема одвічної одинокості дерева на полотнах і в більшості випадків цей мотив пов’язували з особистісною драмою майстра. Проте ліричний настрій полотен пов’язаний не лише із філософсько-алегоричним трактуванням ідеї. Перш за все, поетичність образу звучить завдяки колориту, який втілює певний час доби: холодні сизі сутінки, жовтогарячий полудень, рожевий світанок. Кольорову палітру формують контрастні поєднання теплих та холодних кольорів, що покликані посилити звучання одне одного. А завдяки пластичному енергійному мазку майстра створюється особливий ілюзорний ефект, який підсилює предметність зображення. <img src="/storage/0002018/11/16/dnepr._trush_i.i._1869-1941._nach.1920-h._karton__maslo__49h69_5.png" alt="" /> Дніпро. Труш І. І. (1869-1941). поч.1920-х. картон, олія, 49х69,5   Цікавими є етюдні замальовки різноманітних рослин, у яких живописними методами досліджено пластику окремого пелюстка, квітки загалом, стебла, листочка. В узагальнених плямах квітів художник віднадходить форму завдяки кольоровим та тональним відношенням. У невеликих за форматом полотнах можна відчути роботу художника, швидкість мазка, яким він намагаєтьсяспіймати та намітити форму. Справді, особливо зворушливо виглядає в експозиції ця я серія живописних творів, оскільки співставивши її з іншими монументальними та нібито філософсько глибшими творами, глядача зачіпає безпосередність, миттєвість сприйняття живої рослини. <img src="/storage/0002018/11/16/dsc_9868.jpg" alt="" /> Виставка робіт Івана Труша у галереї "Ню Арт" В експозиційних залах галереї втілено намагання шляхом розвіски живописного спадку Івана Труша виразити широту творчих інтересів художника. Калейдоскоп творчих пошуків та особистих переживань представлено в усій можливій широті. Унікальність виставки полягає у її короткочасній доступності оку глядача, оскільки по закінченню усі твори повернуться до приватних колекцій з усієї України.    Виставку можна переглянути до 8 грудня          Fri, 16 Nov 2018 13:00:00 "Кінець весни": фотоальбом проекту Олега Тістола та Сергія Святченка http://artukraine.com.ua/n/kinec-vesni-fotoalbom-proektu-olega-tistola-ta-sergiya-svyatchenka Цими днями у видавництві ArtHuss вийшов друком фотоальбом, який репрезентує роботи художників Олега Тістола та Сергія Святченка, створені в рамках спільного спеціального проекту Кінець весни та експоновані на третьому міжнародному фестивалі сучасного мистецтва KYIVARTWEEK 23-27 травня 2018 року.    Видання, продубльоване українською та англійською мовами, вміщує більше сотні сторінок із повно кольоровими та чорно-білими світлинами. Відкривши фотоальбом, глядач зможе не лише ознайомитися з роботами проекту, а й побачити весь процес монтажу експозиції та розміщення художніх творів в інтер’єрі.  <img src="/storage/0002018/11/16/npp_31384785.jpg" alt="" /> Усі зображення надані BROVDI.ART   Як зазначає в передмові до фотоальбому, один із співорганізаторів проекту, мистецтвознавець, куратор Ігор Абрамович: «Проект «Кінець весни» – результат дивного збігу обставин так само, як вияву сил та майстерності справдешніх «професіоналів в образотворчому мистецтві». Куратор нагадує, що історія знайомства Олега Тістола й Сергія Святченка сягає корінням кінця буремних 1980-х, коли в Києві дедалі активніше заявляли про себе дедалі масштабніші міжнародні виставки молодих художників, де одним із найпомітніших учасників був Тістол, а Святченко – ще й організатором. «Тодішній несподіваний і могутній культурний сплеск, який виник доленосної доби «на зламі історії», дав стартовий імпульс подальшому його розвитку — дедалі нестримнішій появі дедалі численніших, все більш змістовних і самобутніх явищ та процесів у сучасному мистецтві України, – пише Ігор Абрамович. – Відтоді проминуло 30 років, протягом яких творчість двох непересічних митців розвивалася окремішньо, кожна у своєму річищі, у різних країнах та за різних обставин, без будь-яких перетинів. Та от при зустрічі, що сталася нарешті у 2017-му, обидва відкрили в собі однодумців: каталізатором взаєморозуміння стало чи то далеке спільне минуле вибухових 1980-х, чи то сама вже гострота динамічного сьогодення». <img src="/storage/0002018/11/16/npp_31964793.jpg" alt="" />   Саме тому що два митці вперше за три десятиліття знову зустрілися в одному художньому просторі, «Кінець весни» став певним етапним підсумком, а також «виявом досвіду, роздумів, образних переосмислень та світоглядних переживань двох самодостатніх і дуже талановитих митців про наше минуле та сучасність, про цінності та метаморфози людського буття. Тут є виразна концептуальність, багатогранний симбіоз ідей та символів, несподівані емоційні ракурси і неординарні авторські акценти. Це – відвертий, ледь ностальгійний діалог крізь роки, сповнений метафорами і алегоріями, передчуттями і передбаченнями», – зазначають у передмові до видання співзасновники культурно-мистецької фундації BROVDIARTта співорганізатори проекту «Кінець весни» Роберт і Наталія Бровді.   Мистецтвознавиця і кураторка Наталія Маценко, аналізуючи проект, зазначає: «Поєднуючи концептуальне й естетичне, художники формують свій маніфест візуального сприйняття. Позачасове, фундаментальне в образах і темах переплітається з маркерами плинної сучасності, трансцендентне перетинається з іманентним, вертикаль — з горизонталлю, утворюючи універсальну систему координат, в якій висловлювання розгортається, виходячи за межі суто художнього». <img src="/storage/0002018/11/16/npp_31404786.jpg" alt="" />   Роберт і Наталія Бровді додають, що завдяки проекту «українське мистецьке середовище по суті заново відкриває для себе Сергія Святченка та його самобутню, визнану на світовому рівні техніку і філософію колажу. Натомість сам Святченко активно повертається та інтегрується у національний арт-простір. І не просто повертається, а разом зі своїм другом і творчим партнером Олегом Тістолом вносить потужний естетичний та інтелектуальний струмінь в контекст сучасного мистецтва України».   Загалом, за їхніми словами, віриться, що «Кінець весни» насправді стане лише початком нового етапу колаборації Тістола та Святченка, а це означає, що попереду – нові роботи і мистецькі проекти цього яскравого творчого тандему.               Fri, 16 Nov 2018 11:00:00 Автором Ротшильдської Бронзи називають Мікеланджело http://artukraine.com.ua/n/avtorom-rotshildskoi-bronzi-nazivayut-mikelandzhelo Група дослідників, включно з Майклом Холлом, Девідом Ексерджаном, Вікторією та Чарльзом Айвері, Полом Джоаннідсом, Вільямом Велесом та Тімоті Кліффордом позавчора опублікували спільну працю. У ній висловлюється твердження, що так звана Ротшильдська Бронза (бл. 1506-1508) точно належить авторству Мікеланджело. Загалом, скульптурки – пара оголених чоловіків, старого та молодого, які сідлають міфологічну істоту, що схожа на пантеру. <img src="/storage/0002018/11/16/untitled_3_lo.jpg" alt="" /> Ротшильдська Бронза © Arrigo Coppitz Фото:  www.theartnewspaper.com Книга «Мікеланджело: Скульптор у Бронзі», редакторкою якої стала Вікторія Айвері та Пол Джоаннідс, підсумовує тези, які почали явно та обережно висловлюватися ще з 2015 року, коли ці бронзові статуетки виставлялися в Музеї Фітзвільям, Кембридж. Того ж року, на конференції міжнародних експертів було ретельно досліджено бронзові мініатюри і книга стала результатом цього дослідження.   Хоча прямих доказів атрибуції немає, основним аргументом на користь висновку про авторство твору стали докази із позицій історії мистецтв, документознавства, анатомії, металургії та інших технічних особливостей скульптур. Звісно, є й ті, хто не погоджується з такими висновками експертизи – наприклад, видатний дослідник Мікеланджело, Френк Золлнер.   Скульптурна композиція вперше була представлена у 1878 році на Paris Exposition Universelle, куди її люб’язно надали власники – Адольф та Джулія Ротшильди. Джулія стверджувала, що придбала скульптурки за рік до того як такі, чиїм автором був саме Мікеланджело. Подальша атрибуція поставила під сумнів авторство. Згодом твір був проданий на Лондонському Sotheby’s у 2002 році приватному покупцеві за більш ніж £1.5 млн. Проте під час продажу бронзові статуї класифікувалисявже як твори Флорентійської школи XVIст. Натомість, очевидно, що їхня ціна була адекватна твору радше знаменитого майстра, аніж неатрибутованій роботі.   Джерело: www.theartnewspaper.com             Fri, 16 Nov 2018 10:00:00 “Лінія” Миколи Малишка. Фрагменти з книги http://artukraine.com.ua/a/liniya--mikoli-malishka-fragmenti-z-knigi Нещодавно у видавництві “Артбук” вийшла друком книга “Лінія”, присвячена художній практиці українського скульптора, живописця та графіка Миколи Малишка. Книга поєднує в собі записані розмови художника, коментарі мистецтвознавців, біографічний таймлайн та, звісно, візуальну складову — фотографії експозицій, робіт, ескізи та світлини з сімейного архіву. Із дозволу видавництва ArtUkraine публікує уривки з книги — висловлювання Миколи Малишка про дитинство, свою мету та етапи творчості.  <img src="/storage/0002018/11/15/dpr.png" alt="" /> Микола Малишко за роботою на подвір’ї будинку. Село Малютянка, 2009. Фото - Ніна Денисова З книги "Микола Малишко. Лінія". Видавництво Артбук, 2018, стр. 4-5    ЗНАЙОМСТВО З ДЕРЕВОМ У неділю сидів я на причілку біля хати й різав ножиком дерев’яну паличку, обстругував, аж раптом той ніж зіскакує з дерева й різне мого пальця, та аж до крові. «Не можна в неділю, гріх великий», – зблиснуло в голові.   Певно, що батько, повернувшись із війни, із концтаборів, робив нам ведмедиків, що кують дерев’яними молоточками… Навчив мене робити віники – показав, як розпускати лозу, як пронизувати швайкою віннича, як скручувати налигачем держак віника, як вставляти скалку дерева, об’єднуючи три снопики в один віник. Важливим є те (принаймні я думаю, що це важливо), що в дитинстві я робив віники. Що називається – професійно робив віники. Знав, як зв’язати, як зробити з лози всі ці поєднання. Я робив ті віники й носив продавати. Можливо, я за життя жодного віника й не продав (та ні, мабуть, продав), але носився з ними!   Рано навесні, коли був голод, я бавився «фізкультурником», що тільки-но сам змайстрував. Він літав у повітрі, робив різноманітні пози на турніку, на натягнутих нитках. Аж тут приходить Гуртовиха з онуком Миколою й заводить розмову з мамою. Вони заможні, бо Гуртовий – лісник. Малий Микола з величезним окрайцем хліба з маслом (нехотя наминає), наче навмисне дражнить нас, не міг дома поїсти, щоб наші очі не бачили. А мій фізкультурник літає в повітрі. Не пам’ятаю миті обміну моєї іграшки на шмат недоїденого хліба. <img src="/storage/0002018/11/15/1.jpg" alt="" />  Окація, 2015, дерево. В експозиції проекту «Монументи І», десятий форум художніх проектів ART-KYIVContemporary, НКММК Мистецький арсенал, Київ, 2015. Фото – Володимир Денисенков З книги "Микола Малишко. Лінія". Видавництво Артбук, 2018, стр. 25   СКУЛЬПТУРА Буває так, що ти працюєш у рамках доступних тобі засобів, а те, що неможливе сьогодні, – відкладається на невизначене майбутнє.   Мабуть, скульптура прийшла тоді, коли настав її час, коли далеке майбутнє стало сьогоденням.   Зрештою малярство тільки тимчасово мало захоплення, або, точніше, я працював у кольорі менше, ніж над скульптурою. Була мить повороту, зміни шляху розвитку. На стінах майстерні тісно розвішані полотна, картинки, як правило, – дрібного розміру. І раптом мені в цьому щось не сподобалося.   Я вирішив зняти все зі стін і натомість заповнити працями іншого характеру та навіть в інших матеріалах. І я роблю одну, другу – десятки площин дощатих, рельєфних, із різноманітними вирішеннями, працюю над створенням рельєфів і завішую стіни майстерні новими працями, відмінними від попередніх. <img src="/storage/0002018/11/15/skulpturi_z_proektu_desyat_postatey._foto__nina_denisova_4631.jpeg" alt="" /> Скульптури Миколи Малишка з проекту "Десять постатей" Фото – Ніна Денисова   Тоді я розглядав це як поглиблений розвиток малярства, як його різновид. Вкажу на одну з них – «Мазки» (ідеться про «Мазки – 1», дерево, фарба, 1996 – прим. ред.) як доказ того, про що кажу. Приблизно тоді ж було зроблено й «Перетин» (дерево, фарба, 1993 – прим. ред.), і я поволі напрацював напрям круглої скульптури. Сила скульптури в тому, що це увічнена пам’ять. Тому скульптури ставлять, а потім зносять – як потрібну або непотрібну пам’ять. Того ж часу працював над проектом «Гравюра на дереві», продовжував малювати полотна, з’ясовуючи кольорові проблеми.       Thu, 15 Nov 2018 12:00:00 Микола Кричевський. Мистець і світ http://artukraine.com.ua/n/mikola-krichevskiy-mistec-i-svit 22 листопада 2018 року о 18.00 в Музеї української діаспори відбудеться відкриття виставкового проекту «Микола Кричевський. Мистець і світ», до 120-річчя з дня народження видатного українсько-французького художника, майстра акварелі, представника знаменитої художньої династії Кричевських, чий ювілей згідно з Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році» відзначається на державному рівні. <img src="/storage/0002018/11/15/008.jpg" alt="" />   Масштабна експозиція робіт мистця із колекцій Музею української діаспори, Національного художнього музею України та кількох приватних збірок охоплює всі періоди творчості художника, різні напрями й жанри його мистецької діяльності. На виставці будуть представлені найбільш ранні та рідкісні роботи майстра – пастелі, створені в 1920-их роках в Ужгороді й Празі, зокрема, «Базар в Ужгороді» (1923-1924), «Стара з гарбузами» (1924) та «Біля колодязя. Ужгород» (1928).   До виставки увійдуть акварелі 1930-их років, написані художником у різних куточках Франції, –  у Котеретсі, Ментоні, Ніцці, Версалі, на узбережжі Лакано. В цих роботах простежується пошук індивідуального стилю мистця, формування характерної для нього техніки та палітри. «Микола Кричевський зумів продемонструвати досконале володіння аквареллю, поєднавши її з підводкою тушшю й виробивши унікальну авторську техніку. Всі його акварелі, виконані в постімпресіоністичному стилі, вирізняються висвітленою кольоровою палітрою, легкістю і невимушеністю, відчуттям прозорості води й невагомості архітектури», – говорить куратор виставки, мистецтвознавець Ганна Лексіна. <img src="/storage/0002018/11/15/010.jpg" alt="" />   Зрілий етап творчості Кричевського (1940-1950-ті роки) буде представлений взірцевими паризькими та венеційськими пейзажами, серед яких особливе місце належить краєвидам Пон-Неф (Новий міст). До цього сюжету автор повертався впродовж багатьох років – влітку, навесні та взимку, вдень та в сутінках, щоразу шукаючи інший ракурс, нові деталі, передаючи гру світла, ловлячи неповторну мить. Про ще одну сторінку життєвих подорожей Кричевського «розкажуть» рідкісні американські акварелі, написані мистцем у Нью-Йорку.   Деякі з творів, що увійдуть до експозиції, були нещодавно передані зі США племінницею Миколи Кричевського – Катериною Кричевською-Росандіч, і в Україні демонструватимуться вперше. Поміж них – рисунки, створені мистцем до книги Миколи Гоголя «Тарас Бульба», виданої 1945 року в Парижі французькою мовою. <img src="/storage/0002018/11/15/014.jpg" alt="" /> Мистецька добірка експозиції буде доповнена документами та світлинами з колекції Музею української діаспори та приватних архівів із різних країн, які відкриють донедавна невідомі факти з біографії мистця. Серед них – паспорт, виданий Миколі Кричевському як громадянину Франції в Парижі 1954 року, а також унікальні фото художника періоду Другої світової війни.   У рамках виставкового проекту буде представлено альбом «Мистець і світ», перше масштабне видання про Миколу Кричевського, авторами якого є мистецтвознавці Оксана Підсуха та Ганна Лексіна.   «І альбом, і виставковий проект мають на меті «заново» відкрити багату творчу спадщину французького українця Миколи Кричевського, вивести його ім’я з тіні славетної родини, підкреслити неповторність таланту мистця як яскравого віртуоза акварелі та вишуканого лірика міського краєвиду», – говорить директор Музею української діаспори, мистецтвознавець Оксана Підсуха.   Виставковий проект «Микола Кричевський. Мистець і світ» створено за підтримки Благодійного фонду «ДАР», Міжнародного благодійного фонду світових українців «Діаспора», Французького Інституту в Україні та за участі Національного художнього музею України.   Відкриття виставкового проекту «Микола Кричевський. Мистець і світ» відбудеться 22 листопада 2018 року о 18.00. Вхід на відкриття – вільний. Вартість вхідного квитка з 23 листопада 2018 року становитиме 25 грн. (пільговий – 10 грн.). Триватиме виставковий проект до 20 січня 2019 року. Контактна інформація: Тел. для довідок: (044) 280 6418. Тел. для акредитації преси: 0937100753 (Анна). E-mail: <a href="mailto:museum.diaspora@gmail.com">museum.diaspora@gmail.com</a>.     Thu, 15 Nov 2018 11:00:00 Огюст Роден в Черкасах. «Передчуття майбутнього» http://artukraine.com.ua/n/ogyust-roden-v-cherkasakh-peredchuttya-maybutnogo Наступного тижня, 17 листопада, в Черкаському художньому музеї відкриється благодійна виставка одного з найвідоміших митців в історії людства Огюста Родена. Великий скульптурний проект «Передчуття майбутнього» поєднує мистецтво французького імпресіонізму з новітніми технологіями доповненої реальності.   Кошти, зібрані під час проекту, будуть направлені на підтримку Черкаської дитячої художньої школи імені Данила Нарбута. <img src="/storage/0002018/11/15/46104943_1900710860050101_5544342685059383296_o.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   Творчість Огюста Родена – синтез реалізму з новаторством. Саме цей принцип закладено в основу виставки, де поряд зі славетними скульптурами великого майстра, таких як «Мислитель», будуть представлені роботи сучасних художників з використанням цифрових медіа. «Передчуття майбутнього» має створити простір для дискусії щодо ролі творів мистецтва та змінення їхнього сприйняття у часи технологічної революції, яку зараз переживає наш світ. Це саме той випадок, коли на виставці в музеї Вам знадобляться ваші гаджети, аби побачити створену спільно з сучасними художниками доповнену реальність.   Митці, які беруть участь у проекті – Віктор Сидоренко, Роман Мінін, Юлія Беляєва, Олег Тістол, Микола Маценко, Сергій Шауліс, Юрій Соломко.   Твори Родена, що завжди збирають черги у кращих музеях планети, в Черкасах експонуватимуться вперше.  <img src="/storage/0002018/11/15/46167442_1900710873383433_3032327922649137152_o.jpg" alt="" />   «Виставку Родена – одного з наймогутніших та найвідоміших митців в історії людства – ми проводимо в Черкасах цілком усвідомлено, з конкретною метою. Нашою задачею є благодійний збір коштів на порятунок найбільшої на Черкащині дитячої художньої школи імені Данила Нарбута, яка нині  знаходиться в кричущому стані. Сьогодні ця школа, де навчаються майже 500 юних черкащан, потерпає від ігнорування з боку влади», – наголосила Наталія Заболотна, організатор виставки, президент Фонду гуманітарного розвитку України та ініціатор громадянської платформи #SOSмайбутнє.   У червні цього року до платформи #SOSмайбутнє звернулися батьки учнів школи, стурбовані загрозою її закриття. В історичній будівлі, що була зведена на початку ХХ століття, сьогодні крізь дах тече вода, а діти займаються в класах, які десятиліттями поспіль не бачили нових мольбертів, меблів та ремонту. Стан перманентної загрози закриття школи зумовлений тим, що державні нормативи важко виконати без проведення ремонтних робіт в цій історичній споруді.   «Завданням місцевої громади та усіх громадян України, які дбають про наше сьогодення та наше майбутнє у світовій культурі, має стати порятунок цієї школи, названої на честь художника з величного мистецького роду Нарбутів. Дати можливість юному поколінню українських митців розвивати свої таланти, а потім добиватися визнання на батьківщині та на міжнародній культурній арені – означає дати нашій країні шанс бути частиною глобального цивілізованого простору. Суспільства, яке дбайливо охороняє пам'ять про геніїв минулого і водночас старанно й невпинно плекає геніїв майбуття», – підкреслила Наталія Заболотна. <img src="/storage/0002018/11/15/can593254628.jpg" alt="" />   Твори Родена для експозиції надані з колекції Ігоря Воронова - однієї з найбільших колекцій модерністського мистецтва у Східній Європі. Висловлюємо щиру вдячність Черкаському художньому музею за можливість представити роботи Огюста Родена черкаській публіці.   Організатор виставки: Фонд гуманітарного розвитку України, громадянська платформа #SOSмайбутнє. Виставка організована завдяки підтримці групи компаній Veneto та компанії ТЕМП Інформаційні партнери: телерадіокомпанія ВІККА, 107.1 Power FM, РАДІО ШАНСОН, ART UKRAINE   ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ: Місце проведення виставки: Черкаський художній музей, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 259. Експозиція працює з 10:00 до 18:00 годин щоденно (вихідний - понеділок). Відкриття  виставки – 16 листопада Прес-тур – початок о 17:00. Обов'язкова попередня акредитація Офіційне відкриття (за запрошеннями) – початок о 18:00   Додаткова інформація за телефоном +380663424669, Каріна Качуровська   Вартість квитка: повна вартість - 40 гривень, для студентів та пенсіонерів - 10 гривень, для школярів - 5 гривень. Безкоштовний вхід (за наявності посвідчень) для: дітей до 7 років, інвалідів 1-2 категорії, багатодітних родин, військовослужбовців, учасників бойових дій, АТО, членів родин загиблих ветеранів війни та Небесної Сотні, працівників музеїв та Спілки художників України.           Thu, 15 Nov 2018 08:00:00 «AVE EVA» з ребра і під ребро. Виставка Альбіни Ялози в «Ya Gallery» http://artukraine.com.ua/a/ave-eva-z-rebra-i-pid-rebro-vistavka-albina-yalozi-v-ya-gallery 7 листопада у арт-центрі Я Галерея відбулося відкриття виставки київської художниці Альбіни Ялози «AVE EVA». У ній мисткиня звертається до інтертекстуального наративу жіночого, основний фокус спрямовуючи на біблійну історію. Експозиційна циклічність виставки повністю відповідає тематичній завершеності представлених об’єктів – 2 зали – райський сад та з’єднані шестерні із ліногравюрними зображеннями, на яких позначені основні символи образів та контекстів Єви й Марії – відтворюють мотив «із ребра і під ребро», який і став епіграфом до експозиції, квінтесенцією її смислів. Про жінку як історію та репрезентацію жіночого у виставці «ave eva» далі в Art Ukraine. Жіноче сьогодні, на рівні з іншими суспільно-філософськими темами, становить комплексний дискурс, зміст якого включає не лише історію трансформацій образу жінки у контексті Європейської культури, а й динамічні структури ставлення до неї протягом часу існування Західної цивілізації. Саме ці два джерела є основними ресурсами для розуміння жіночого та способу говорити про нього. Фемінізм, безперечно, актуалізував або, навіть, уможливив нову репрезентацію та автономність ролі жінки в суспільстві, проте не варто забувати, що тема жіночого простягається вглиб історії на тисячоліття існування людства. <img src="/storage/0002018/11/14/8_large.jpeg" alt="" /> Альбіна Ялоза, Благовіщення, із серії "ave eva", фанера, ліногравюра, 2018   Фото: yagallery.com   Спосіб бачити, розуміти та говорити про жінку не менш важливий сьогодні, ніж її репрезентація. Адже наразі, коли історія Жінки лише починає виокремлюватися, наше сприйняття все ще залежить від традиції, що вже склалася. А вона, у свою чергу, позначена лише розповіддю про жінку – історію писали чоловіки(?), але не від жінки. У цьому сенсі виставка «ave eva» цікава, перш за все тим, що художниця використовує символи, якими наділила жінку історія-про, але комбінує їх, створюючи історію власного бачення – історії-від жінки.   Узагальнений образ жіночого складається з тих уривчастих, з огляду на їх культурне відтворення, та неоднозначних міфологем та постатей, які позначали його раніше й відображають тепер. Найпершою, у цій серії репрезентацій, є образ жінки-матері, що походить із древніх землеробських культів богині-землі, та який залишив у спадок жіночому такі ознаки як хтонічність, всемогутність та фатальність. Пражінка всіх жінок – це земля, яка дарує життя, земля, в яку кладуть уже мертве тіло. <img src="/storage/0002018/11/14/8_large_1.jpg" alt="" /> Альбіна Ялоза, Розмова, із серії "ave eva", фанера, ліногравюра, 2018  Фото: yagallery.com   Наступною віхою в образотворенні жінки, що важлива для нашої культури, є біблійний період. Саме на ньому акцентує свою увагу Альбіна Ялоза, спираючись та розкриття двох ключових жіночих постатей – Єви та Марії. Початок і кінець – народження і смерть – це саме вони. Власне, міфологема першопредків вплинула на всю християнську традицію розуміння людини, її природи та сутності. Єва – істота з ребра Адамового, спокусилася сама та спокусила свого чоловіка скуштувати плід пізнання, за що обох було вигнано з раю. Єва – спокусниця, Єва – гріховна. Чи можемо ми прослідкувати, як ці твердження вкорінилися в матрицю жіночого образу, який існував тисячоліттями у нашій культурі? Відповідь очевидна. Ця жінка – також праматір, яка дала життя усьому роду людському, проте забрала життя у себе й свого чоловіка – щасливе існування в Райському Саду. <img src="/storage/0002018/11/6/1_large.jpg" alt="" /> Альбіна Ялоза, Різдво, із серії "ave eva", фанера, ліногравюра, 2018 Фото: yagallery.com Дискурс жіночого у Біблії тісно повзаний із певною символікою, яка підкріплювала і обґрунтовувала образи і Єви, і Марії, і згодом – усіх жінок християнської ойкумени. Символіка ця репрезентована у картинах та іконографії від архаїчної християнської до класичної та пост-класичної доби. Виставка «ave eva» – це екстракт образотворчої репрезентації біблійного наративу жіночого. Так само, як розлога, проте циклічна, історія становлення образу жінки в християнській (західній, європейській) культурі, експозиція відтворює коло репрезентативних символів та контекстів, у яких ці образи постають та народжуються. <img src="/storage/0002018/11/6/image4_large.jpg" alt="" /> Альбіна Ялоза, Попирання змія, із серії "ave eva", фанера, ліногравюра, 2018 Фото: yagallery.com   Символіка образу Єви у баченні Альбіни Ялози – це віхи її існування, які описує Біблійна традиція:  ребро як народження, веретено – як справа довгих нерозважних днів та груди, які напували життям усіх дітей людського роду. Останні знаки, які вказують на присутність Єви в культурному узагальненому дискурсі-образі жіночого – це змій та райський сад, що відтворені в експозиції знаком-малюнком та окремою залою. Останньому присвячена одна із частин виставки – тут німі ряди дерев розриває яскраве світло неону AVE MARIA. Саме тут жіноче переживає новий образотворчий поворот – у Біблії з'являється новий образ жінки-матері – Марії. <img src="/storage/0002018/11/14/45977476_10156193365978409_8649588539530412032_o.jpg" alt="" /> Фото зі сторінки події на facebook   Діва Марія, яка завжди була вірною та покірною своєму чоловікові, віддала життя на волю Божу, щоб народити Сина, який стане Спасителем світу. Семантичний розрив із попередньою традицією перетворює жінку-спокусницю на святу Богоматір. Художниця у своїх роботах досліджує також і символіку образу Марії, яка маркується так само етапами життя Святої, згідно зі Святим Письмом, та, безперечно, перегукується із символікою Єви, оскільки, попри зміну наповненості образів, Жінка-дискурс – це сукупність попередніх традицій та сучасних бачень. Тут також бачимо веретено і груди, якими Марія дала спасіння людству – вигодувала Сина Божого, чудо Благовіщення та Успіння Богородиці.   Обидва ряди символів Єви та Марії відсилають глядача до розуміння як історичної трансформації Жінки в межах однієї культурної традиції. Окрім того, неважко прослідкувати, що обидві постаті, попри всі відмінні елементи, включені до дискурсивного поля жіночого як жінки-матері, ті, що подарували людству життя, ті, що врятували його від погибелі. <img src="/storage/0002018/11/14/46190790_10156193362403409_2305420324302225408_o.jpg" alt="" /> Куратор виставки - Борис Філоненко, художниця - Альбіна Ялоза, засновник та куратор "Я Галерея"  - Павло Гудімов   Полізмістовний механізм символів жіночого у Біблії завершує дошка, на якій зображені ребра. Очевидно, що цей символ – найбільш вагомий маркер циклічності історії жіночого – ребро, із якого вийшла Єва, ребро, у яке встромила спис Марія. Окремо слід зауважити, що цікавим є обґрунтування вибору останнього об’єкта серії. Сама художниця посилається на іконографію XIV ст., у якій часто сюжет «Спис Лонгіна» змінений на користь жінки, таким чином, буцім-то, саме жінка пронизує востаннє Ісуса. Шестерня із ребрами, яка вже не є складовою механізму символів жіночого, розміщена в експозиції окремо. Можливо, саме тому, що повністю автономна за своїм значенням. Вона немов уособлює всю попередню серію робіт – є її початком і кінцем: з ребра і під ребро.   Сьогодні, коли нова жіноча історія починає проголошуватися в категоріях досвіду її героїнь, виставка «ave eva» навряд чи може претендувати на радикальність наративу або створення нового образу жінки. Попри те, ця виставка є зразком того, як можна, глибоко занурившись у контекст, переписати історію у категоріях, які створили за нас, жінок, і до нас, формуючи наші репрезентації ззовні, так, аби пережити цей досвід наново і переосмислити власний. «ave eva» вийшла з-під історії-про, але точно стала історією-від.   Про авторку: Марина Богуш – культурологиня.       Wed, 14 Nov 2018 13:00:00 Artist talk Наді Каабі-Лінке в НАОМА http://artukraine.com.ua/n/artist-talk-nadi-kaabi-linke-v-naoma 20 листопада о 12.30 у виставковому залі НАОМА відбудеться artist talk українсько-туніської  художниці Наді Каабі-Лінке. Це буде перша публічна зустріч художниці в Україні.   Художниця розповість про навчання в Туніській академії мистецтв та Паризькому університеті Сорбонна,  свою творчість, побудову кар’єри художниці на міжнародній арт-сцені, зокрема роботу з інституціями,  пошуки “своєї” галереї та шлях, який проходять твори, щоб потрапити до найбільших світових колекцій. <img src="/storage/0002018/11/14/nadya_kaabi-linke_1.png" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   Також у своїй розмові Надя Каабі-Лінке разом з кураторкою Дарією Пащенко обговорюватимуть моделі співпраці художника й куратора. І врешті, чому Надя Каабі-Лінке переїжджає з Берліна до Києва та отримує українське громадянство.   Мова зустрічі - російська Вхід вільний   Про художницю: Надя Каабі-Лінке народилася в Тунісі у 1979 році, дитинство пройшло між Тунісом, Києвом та Дубай. У 1999  році закінчила туніський Університет образотворчих мистецтв та у 2008 році отримала ступінь доктора  філософії в паризькому університеті Сорбонна. Особиста історія міграції художниці різними країнами та культурами вплинуло на теми, яких вона торкається у своїй творчості. Маючи українські корені, Надя Каабі-Лінке є відомою у світі художницею, яка працює на перетині арабського, європейського та слов’янського світів, проте поки не є відомою в Україні. Роботи Наді Каабі-Лінке завжди тісно пов'язані з місцем та його історією, дослідженням часу та простору. Свою мистецьку практику художниця розглядає як “матеріальне присвоєння часу”. У проектах вона звертається до культурно-історичного, соціального та політичного контекстів, що стосуються певного місця чи події. Використовуючи багато різних джерел інформації, артефактів, символів та кодів, її роботи переплітаються з соціально-психологічними темами, такими як пам'ять та ідентичність, що сконструйовані географічно та політично. <img src="/storage/0002018/11/14/nadya_kaabi-linke_kiiv_2018.png" alt="" /> Надя Каабі-Лінке   В її роботах також присутня унікальна перформативна сила, за допомогою якої вона об’єднує протиріччя: красу і насилля, вишуканість і жорстокість, піднесене і вульгарне. Незважаючи на те, що вона змінює медіа та форми вираження, у її художній роботі завжди присутня узгодженість, яка виникає з одного і того ж мотиву: Каабі-Лінке створює археологію сучасного життя, що викриває минуле.   Надя Каабі-Лінке брала участь у групових виставках таких відомих інституціях як KW Institute for Contemporary Art, Берлін (2011); Herbert F. Johnson Museum of Art, Нью Йорк (2012); Musee National de Carthage, Туніс (2012); Centrum Sztuki Wspolczesnej Zamek Ujazdowski, Zamek Ujazdowski, Варшава (2013); Nam June Paik Art Center, Сеул (2013); Museum of Modern Art, Нью-Йорк (2013); Solomon R. Guggenheim Museum, Нью-Йорк (2016).   Також художниця брала участь у Sharjah Biennial, ОАЕ (2009); Alexandria Biennial for Mediterranean Countries, Єгипет (2009); Venice Biennale, Італія (2011); Liverpool Biennial, Великобританія (2012), and Kochi-Muziris Biennale, Індія (2012), Karachi Biennial (2017) та Lahore Biennial (2018), Пакістан. <img src="/storage/0002018/11/14/nadya_kaab-.png" alt="" />   Персональні виставки художниці відбулися в Центрі сучасного мистецтва Fundacao Calouste Gulbenkian, Лісабон (2014); The Mosaic Rooms, Лондон (2014); Dallas Contemporary, Даллас (2015); Kunstmuseum Bonn, Бонн (2017). Сьогодні Надя Каабі-Лінке живе та працює в Берліні та Києві.   Портфоліо художниці за посиланням: <a href="https://nadiakaabilinke.myportfolio.com/">https://nadiakaabilinke.myportfolio.com</a>   Про кураторку: Дар’я Придибайло-Пащенко – незалежна кураторка, засновниця платформи TRSHCHN/осмислення феномену спального району на прикладі Троєщини та Verum Corpus/в пошуках сучасного тіла.   В Україні працювала в провідних культурних інституціях, таких як Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал», Центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre, Фонд «Розвиток України» та Bottega Gallery, а також галереї DNA в Берліні, що займається новими медіа та перформативним мистецтвом. Протягом 2013-2015 була учасницею міжнародного об’єднання художниць та кураторок womanorial.   Працювала над Першою бієнале сучасного мистецтва ARSENALE2012, міжнародними та освітніми проектами, зокрема у партнерстві з американською інституцією Smithsonian Institution. Серед кураторських проектів: Алгоритмічне середовище Verbatix (Берлін, Німеччина), Конвергенція (Київ), Внутрішня природа (Берлін, Німеччина), Війна/ВОНА (Харків), Книги болі (Харків), Терор маленьких відмінностей (Харків), Синій-Жовтому (Харків), Народження Афродіти (Пафос,Кірп), Selfie (womanorial online platform), Never to be yourself and yet always – that is the problem (Даллас, США).   До сфери професійного зацікавлення входять сучасне мистецтво, архітектура масового радянського будівництва, канон тіла в культурі.   Заснувала мульти-дисциплінарну платформу TRSHCHN/Дослідженням феномену спального району на прикладі Троєщини. У Берліні працює над створенням україно-німецької програми резиденцій для митців та займається незалежними кураторськими проектами.   Дар’я Придибайло-Пащенко отримала диплом культурології Національного університету “Києво-Могилянська Академія” (Київ, Україна) та кураторську освіту в NODE Center for Curatorial Studies (Берлін, Німеччина). Живе та працює в Берліні та Києві.         Wed, 14 Nov 2018 11:00:00 Суд Франції звинувачує Джеффа Кунса у плагіаті http://artukraine.com.ua/n/sud-francii-zvinuvachuye-dzheffa-kunsa-u-plagiati У минулий четвер судом було прийнято рішення щодо виплати художником, його студією (Jeff Koons LLC), а також центром Помпіду – де перебувала його ретроспективна виставка у 2014-2015 роках – сплатити штраф у розмірі €135,000 французькому рекламнику Френку Давідовічі. <img src="/storage/0002018/11/14/gettyimages-77857293-1024x683.jpg" alt="" /> Джефф Кунс «Fait d’Hiver» (1988) © Emmanuel Dunand/AFP/Getty Images Фото: news.artnet.com Обвинувачення стосуються керамічної скульптури Кунса «Fait d’Hiver» (1988), яка виглядає цілком так само, як реклама Давідовічі для французького модного бренду Naf Naf. Скульптура складається з торсу жінки з коротким чорним волоссям, яка лежить на засніженій поверхні та фігурки маленької свині з прив’язаною бочкою до її шиї, що стоїть поруч. За винятком деяких окремих елементів – пари пінгвінів чи вінка на шиї свині – скульптура Кунса майже ідентична до рекламного зображення Naf Naf, яке з’явилося на сторінках модних журналів у середині 80-х. <img src="/storage/0002018/11/14/naf-naf-jeff-koons-lexpress-styles_5173355.jpg" alt="" /> Френк Давідовічі «Fait d’Hiver» для кампанії Naf Naf (1985)  Фото: news.artnet.com Кунс створив 4 версії Fait d’Hiver, одна з яких була продана за $4.3 млн на Christie’s у 2007. Згідно з рішенням суду, студія Кунса також має заплатити Давідовічі додатково €11,000 за репродукцію зображення свині на сайті художника та €2,000 французькому видавництву Flammarion за включення зображення скульптури у виставковий каталог Помпіду.   Окрім того, художник, його студія та Центр Помпіду зобов’язані покрити судові витрати Давідовічі у розмірі €70,000. Запит самого Давідовічі на арешт скульптури суд відхилив. Минулого року французька феміда вже приймала рішення проти Кунса у справі, пов’язаній з однією з робіт його колекції “Banality”. Тоді митця також звинуватили в плагіаті, оскільки він ніби використав фотографію французького фотографа Жана-Франсуа Барета 1975 року створюючи свою скульптуру «Naked» (1988). Тоді Кунс разом із центром Помпіду був вимушений заплатити дому Барета €40,000.   Джерело: www.artsy.net Wed, 14 Nov 2018 10:00:00 САКРАЛЬНО-СИМВОЛІЧНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ВОЛОДИМИРА БАХТОВА http://artukraine.com.ua/a/sakralno-simvolichni-rekonstrukcii--volodimira-bakhtova Якщо ви хочете відчути дух Античності не переносячись на терени Греції, вам необхідно побувати в Ольвії – давньогрецькому полісі, який був заснований на теперішній території України у першій половині VI ст. до н.е., або зануритися у споглядання творів Володимира Бахтова, художній світ якого повністю проникнутий атмосферою цієї культури. <img src="/storage/0002018/11/13/volodimir_bahtov_amazonomahiya__ostrova_blazhennih.png" alt="" /> Володимир Бахтов Амазономахія, Острова блаженних Ще за радянських часів Володимир Бахтов здійснює унікальну подорож до найбільш відомих міст Давньої Ойкумени (Греція, Турція, Італія) на відтвореному в максимальній подібності до античних зразків дерев’яному парусно-гребному судні – античній дієрі. Після цього він разом зі своєю дружиною і співтворцем оселяється поряд із українською перлиною античного світу – Ольвією, будуючи дім за старовинними правилами, ніби переносячи дух давнини всередину власного простору існування. На сьогодні Дім Бахтових – це, без перебільшення, унікальний музейний простір, у якому давньогрецька кераміка та інші цінні знахідки співіснують із креативними творами Володимира і Тетяни, створюючи простір діалогу між минулим та сучасністю. <img src="/storage/0002018/11/13/volodimir_ta_tetyana_bahtovi__svyaschaenniy_shlyub.png" alt="" /> Володимир та Тетяна Бахтови, Священний шлюб   Як майстер графічної техніки Володимир ілюструє книгу IV Історії Геродота – «Мельпомена», що до цього не робив жоден художник. Його графічні серії «Вітри Кімерії», «Таємниці Таврії», «Під знаком сонця» та інші відтворюють дух давнього Причорномор’я, візуалізуючи у символічній формі або стан містичного передчуття, або парадоксальний сонячний вітер, або народження шторму, що стає поштовхом для руху й глобальних змін. <img src="/storage/0002018/11/13/volodimir_bahtov_dotik.png" alt="" /> Володимир Бахтов, Дотик   Але внутрішнє прагнення до інновацій не дає майстру можливості обмежуватися лише традиційними образотворчими техніками, підштовхуючи до пошуків і постійних експериментів, які призводять до винайдення унікальної техніки – геліографіті, завдяки якій стає можливим «вогняне» відтворення силуетів античних храмів, кораблів та інших символічних образів давньої цивілізації. У цьому процесі вірним помічником Володимира завжди виступає Тетяна, яка тримає фотокамеру на безкінечній витримці, фіксуючи те, що не може побачити людське око. Митець здійснює щось на кшталт магічного ритуалу, обходячи із факелом фундаменти античних храмів і вимальовуючи у темряві їх обриси. Наше око бачить лише маленький вогник, що рухається у повітрі в унісон із рухами художника-візіонера, для якого чистим полотном стає невидимий простір. Ця перформативна дія перетворюється на справжню містерію, у якій унаочнюється подвійна функція символу – з одного боку відкривати, а з іншого – приховувати утаємничені сенси. Як і в багатьох інших випадках, ми не здатні відразу вхопити, побачити ціле, схоплюючи своїми досить обмеженими фізичними можливостями лише окремий фрагмент реальності, навіть не здогадуючись, що за ним вимальовується масштабна картина численних значень і сенсів, які бачить той, хто вдихнув життя у цей неосяжний макрокосм. Створюючи свої геліографічні образи, Володимир Бахтов постає ніби посередником між світом, якого вже немає, і сучасністю, яка прагне вийти за межі лише раціоналізованого сприйняття й підключитися до мудрості минулих часів. <img src="/storage/0002018/11/13/volodimir_bahtov_antichniy_korabel__proekt_oykumena__geliografiti.png" alt="" /> Володимир Бахтов, Античний корабель, проект Ойкумена, геліографіті   <img src="/storage/0002018/11/13/volodimir_bahtov_hram_afroditi__proekt_oykumena__geliografiti.png" alt="" /> Володимир Бахтов, Храм Афродіти, проект Ойкумена, геліографіті   Образи іншої містеріальної дії – народження давньогрецьких героїв та богів із глини – візуалізує митець у серіях «Анімація Фідія», «Ольвійські містерії», «Елізіум», де сучасні юнаки та дівчата перетворюються на античних персонажів і ніби здійснюють перезавантаження світу давніх міфів. Монументальні фрізи великого Фідія оживають завдяки творчому задуму Володимира Бахтова, актуалізуючи сучасною мовою мистецтва вічні теми, на які й досі немає чітких відповідей. <img src="/storage/0002018/11/13/volodimir_bahtov_narodzhennya.png" alt="" /> Володимир Бахтов, Народження   <img src="/storage/0002018/11/13/volodimir_bahtov_smert.png" alt="" /> Володимир Бахтов, Смерть Сучасний глядач, підключаючись до різнопланових образів, створених художником, стає співучасником утаємниченим сенсам художнього мікрокосму Бахтова, що постає містком для більш масштабного осягнення глибинної суті нашого існування.   Про автора: Світлана Стоян – доктор філософських наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, директор Арт-центру «Альтер Его», член НСХУ.       Tue, 13 Nov 2018 12:00:00 «Перед образом»: новий проект Олени Домбровськоі http://artukraine.com.ua/n/pered-obrazom--noviy-proekt-oleni-dombrovskoi 13 ноября, 18:30 в галерее Invogue#ART состоится открытие персональной выставки Елены Домбровской.   «Перед образом» – новый проект Елены Домбровской, где форма выступает не только, как абстрактный, геометрически правильный физический объект, но и как возможность, дающая свободу чувственному высказыванию.  <img src="/storage/0002018/11/13/2.png" alt="" /> Все изображения предоставлены организаторами   Может ли форма, вышедшая из плоскости белого, пустого холста восприниматься зрителем? Картины, представленные на выставке, являются фактическим чувственным образом, в то время как объекты – это попытка взаимодействия с природой. Используя камень и отсекая от него плоскость, автор даёт возможность зрителю с первого момента ощутить соприкосновение разума и воображения.   Елена Домбровская – украинская художница. Родилась в Одессе.  2002-2007 училась в ОХУ им. Грекова. В 2014 закончила НАОМА в Киеве, специализация «монументальная живопись». Соучредитель художественной организации «KNO | Kyiv Non Objective». <img src="/storage/0002018/11/13/bez_12.jpg.png" alt="" />   Invogue#Art – галерея современного искусства в центре Одессы. Галерея является частью Invogue concept store – полифункционального пространства, на 900 метрах которого расположены также библиотека, лекционный зал, мультибрендовый магазин одежды, обуви и аксессуаров, а также фотостудия и кафе.   Вход свободный             Tue, 13 Nov 2018 11:00:00 У Нью-Йорку почався тиждень мистецтва ХХ століття http://artukraine.com.ua/n/u-nyu-yorku-pochavsya-tizhden-mistectva-xx-stolittya У неділю, 11 листопада, в Нью-Йорку розпочалася традиційна серія аукціонів мистецтва від імпресіонізму до наших днів, організована Christie’s, Sotheby’s, а також Phillips (у частині сучасного мистецтва). Хоча на продаж виставлені твори Клода Моне і Вінсента Ван Гога 1880-х років, а також роботи, створені у 2000-і, останнім часом головні торги осені отримали назву "тиждень мистецтва ХХ століття в Нью-Йорку", оскільки основні події найближчих днів справді будуть пов’язані з роботами Василя Кандинського, Пабло Пікассо, Френсіса Бекона, Джексона Поллока, Жана-Мішеля Баскії та інших майстрів минулого століття. <img src="/storage/0002018/11/13/klod_mone._prud_s_kuvshinkami._prodana_za_31_8_mln_pri_estimeyte_v_30__50_mln._christies.png" alt="" /> Клод Моне. «Став з лотосами». Продана за $31,8 млн Christie's. Усі зображення: www.theartnewspaper.ru Саме цього тижня варто очікувати нових рекордів та гучних продажів. Першим в аукціонну гонку вступив Christie’s, виручивши в неділю ввечері $279,2 млн на торгах імпресіонізму та модернізму. Найдорожчою стала картина "Став з лотосами" Клода Моне, яку продали за $31,8 млн, при попередній оцінці у $30-50 млн. Іншим топ-лотом аукціону стала "Лампа" Пабло Пікассо, яку продали за $29,5 млн (за попередньою оцінкою в $25-35 млн). На цій картині 1931 року зображена на той час іще таємне кохання художника — Марія-Тереза Вальтер. Загалом робіт Пікассо було продано на $90 млн. <img src="/storage/0002018/11/13/ob.png" alt="" /> Пабло Пікассо. «Лампа». Продана за $29,5 млн Christie's Увечері 12 листопада продаж робіт імпресіоністів та модерністів розпочав Sotheby’s, де серед топ-лотів — авангардист Василь Кандинський, фовіста Моріса де Вламінка і найвідомішого представника австрійського експресіоніста Оскара Кокошки.   Спеціальна секція аукціону "Прекрасне і прокляте: радикальне мистецтво великої війни приурочена кураторами аукціонного дому до 100-річчя припинення військових дій Першої світової. У тематичну підбірку включені твори американця Марсдена Хартлі та німецького експресіоніста Людвіга Майднера, які мають шанс встановити нові рекорди цін для цих художників. Старший віце-президент і голова вечірніх торгів Джуліан Доуз зауважує: "Поза музейними колекціями картин цих майстрів такого рівня просто немає, тому, імовірно, іншої можливості їх придбати може ніколи більше не бути". <img src="/storage/0002018/11/13/oskar_kokoshka._portret_monteske-_fezenzaka._sothebys.jpg" alt="" /> Оскар Кокошка. «Портрет Монтескьє- Фезензака» на Sotheby's Естафету в імпресіоністів та модерністів приймуть художники повоєнного мистецтва, чиї роботи виставлятимуть на продаж 13-15 листопада на торгах Christie’s, Sotheby’s и Phillips. Кульминацією тижня стане розпродаж колекції Барні А. Ебсуорта на Christie’s, яку в ході промотуру торгів по Європі, Азії, Великобританії та США вже назвали «найбільш визначною колекцією американського мистецтва ХХ ст. за всю аукціонну історію».   Серед топ-лотів вечірнього аукциону Christie’s 13 листопада — «Американська обитель» (An American Place) — твори Джексона Поллока, Віллема де Кунінга, Джоан Мітчелл та Джорджії О'Кіф. Перлиною колекції вважається робота Едварда Хоппера «Рагу по-китайськи» 1929 року (попередня оцінка бл. $70 млн). <img src="/storage/0002018/11/13/dzhekson_pollok._nomer_16._1950.__phillips.jpg" alt="" /> Джексон Поллок. «Номер 16», 1950 на  Phillips У середу, 14 листопада, відбудеться аукціон сучасного мистецтва Sotheby’s, організатори якого мають на меті виручити близько $30 млн за "Абстрактне полотно" (1987) Герхарда Ріхтера, незважаючи на те, що лише місяць тому, на Лондонських торгах Christie's у жовтні, його ж картина не продалася навіть за $12 млн. Одне з найбільш цікавих полотен на аукціоні — "Таксі, на розі 45-й та Бродвею", результат спільної творчості Баскії та Енді Уоргола із колекції Джанні Версаче. Ефектна картина з красивою історією і провенансом оцінена у $6-8 млн. <img src="/storage/0002018/11/13/frensis_bekon._smeyuschaayasya_genrietta_moraes._1969.__christies.jpg" alt="" /> Френсіс Бекон. «Генрієтта Мораес, яка сміється», 1969 на Christie's Завершує серію торргів у Нью-Йорку вечірні аукціони Phillips та Christie’s у четвер, 15 листопада. Підбірку аукціону мистецтва ХХ ст. і сучасних робіт Phillips очолюють картини Жоана Міро, Альберта Буррі та Жана-Мішеля Баскії. А головною гордістю аукціонного дому стала знаменита робота Джексона Поллока "Номер 16" (1950), яка виставляється на торги вперше. Топ-лотом вечірнього аукціону повоєнного і сучасного мистецтва Christie’s стала винесена на обкладинку каталогу робота Девіда Хокні 1972 року. «Портрет художника (Басейн і дві фігури)» оцінена у $80 млн. Окрім того, до підбірки увійшли «Генрієтта Мораес, яка сміється» (1969), портрет натурщиці пензля Френсіса Бекона. Очікується продати полотно за за $14–18 млн.   Джерело: www.theartnewspaper.ru                           Tue, 13 Nov 2018 10:00:00 "Мої ієрархії". Виставка Олега Мінька у Львові http://artukraine.com.ua/n/moi-iyerarkhii-vistavka-olega-minka-u-lvovi 14 листопада 2018 року о 16.00 в залах Національного музею у Львові відкриється кураторський проект науково-дослідного сектору ЛНАМ (у рамках теми «Некласична візуальна культура в українському мистецтві ХХ-ХХІ ст.) – «Олег Мінько: мої ієрархії».   Художник Олег Мінько (3 серпня 1938 р. м. Макіївка Донецької області – 20 листопада 2013р. Львів)  – титульний представник альтернативного мистецтва України 1960-1980-х років, визначний педагог львівської мистецької школи (з 1982-го до 2013-го роки викладав на кафедрі художнього текстилю у Львівській Національній академії мистецтв (колись ЛДІДПМ). <img src="/storage/0002018/11/12/11.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   «Олег Мінько: мої ієрархії» – це кураторський проект науково-дослідного сектору ЛНАМ (у рамках теми «Некласична візуальна культура в українському мистецтві ХХ-ХХІ ст.), який демонструє можливість нового прочитання творчості Олега Мінька, опираючись на джерелознавчі дослідження авторського методу художника та західні наукові методології аналізу модерного мистецтва.   Першу частину проекту, “Від перцепції до ієрогліфа”, становлять переважно не експоновані зразки абстрактних живописних композицій 1960-1965 рр.  Виявляють ранні пластичні експерименти за методом синтетичного кубізму та тактильної абстракції. Також  уможливлюють новий погляд на специфіку школи Карла Звіринського, у часовому проміжку якої вони виконані. <img src="/storage/0002018/11/12/333.jpg" alt="" /> Наступна частина проекту присвячена “архетипові” як феноменові несвідомого формотворення. У цьому контексті зібрані живописні полотна 1963-1967 років, де художник методично (починаючи з символів Давнього Єгипту та Грецької Архаїки) виокремлює стійкі універсальні форми національних культур у відтворенні образу природи, тваринного світу та людини. Серед архетипів – також уявні форми погляду на світ та нетипові емпіричні проекції.   Третя частина проекту “Світобудова” є розкриттям методу творення композицій 1989-1995 рр. на основі образного опрацювання форм довколишньої природи (філософський натуралізм), вивчення світоглядних форм релігій та міфів (символічно-метафоричні моделі). Інша, четверта частина, присвячена морально-ціннісній позиції художника, що формувалася у колі українських шістдесятників. Його «Філософські діалоги» 1996-2012 років – це програмні твори зі стилістикою метафізичного малярства та сюрреалізму, де попередні методологічні кроки укладено в авторську світоглядну систему символів та живописних прийомів.   Завершує проект група творів різних періодів творчості, що об’єднанні поняттям “Ієрархії». Складно структуровані композиції  метафізичного змісту виявляють образну типологію,  котра у західній культурі набула свого розвитку ще в 1950-х роках. Поряд з ними, інші образні типи О. Мінька:  «позиція третього ока», “модель Світу як система координат”, “лінійне суміщення різночасових подій” тощо – відображають прямий зв’язок з явищами пізнього модернізму у світовому мистецтві.   Виставка доповнена текстовими цитатами духовних авторитетів художника, його сучасників, а також його авторськими поезіями. Вони суголосні образам живописних творів та допомагають розкрити авторський художній метод.    Богдан Мисюга, кандидат мистецтвознавства, ст. наук. співробітник НДС ЛНАМ, куратор проекту   Виставка триватиме до 10 грудня 2018 року.       Mon, 12 Nov 2018 13:00:00 Проект «Язык ветра». Беседа с Алексеем Литвиненко http://artukraine.com.ua/a/proekt-yazyk-vetra-beseda-s-alekseem-litvinenko 7 ноября галерея «Триптих АРТ» открыла выставку живописи Алексея Литвиненко «Язык ветра». Произведения Литвиненко хранятся в музейных и частных коллекциях Украины, Великобритании, Германии, Швейцарии, Франции, Швеции, России и США. Природа на новых полотнах художника говорит с нами через молчаливые образы перешептывающихся трав, узоры облаков и рябь на воде, а главной идеей неизменно остается ее взаимодействие с человеком. О новом выставочном проекте и специфике художественного языка далее в Art Ukraine.   Какую идею вы хотели донести зрителю, создавая свой новый проект? Алексей Литвиненко: Вопрос – сложный. Как правило, я работаю с темой природы. Так случилось, что мои мама и бабушка – биологи, и  все детство я был неразрывно связан с ботаникой. В школьные годы даже ездил в экспедиции. В какой-то момент мне стало интересно передавать свои эмоции через показ состояний и настроений природы: растений, животных и природных явлений.  <img src="/storage/0002018/11/12/language_of_the_wind_celestial_light1.jpg" alt="" /> Алексей Литвиненко, Язык ветра. Облака. 2018, 60х70, холст, масло   Почему вами было выбрано такое название? Алексей Литвиненко: Была отправная точка. Я сидел у реки Псел, мое любимое место на Полтавщине, и любовался берегом, поросшим камышом. И вдруг подул ветер. В какой-то момент я сосредоточился на шуме тростника, его шелесте.  Таком разнообразном, глубоком и манящем. Тогда, собственно, я забыл про это своё впечатление, но вскоре вспомнил (улыбается). Вспомнил, когда увидел кукурузу в поле. Мы остановились на дороге, и вышли из машины полюбоваться ею. И вдруг я обратил внимание, что звук-то совсем другой. Сухие листья звучат жестко. Выходит, скорее, грохот, нежели шелест. Так я начал думать о том, как с нами общается ветер и сколь разные звуки рождает природа при соприкосновении с ним, что он рисует нам в облаках и на мутной водной глади…   О чём с вами «говорит» ветер? Алексей Литвиненко: Сложно вербализировать. В зависимости от моего внутреннего состояния я воспринимаю природную музыку по-разному. <img src="/storage/0002018/11/12/language_of_the_wind_kaniv1.jpg" alt="" /> Алексей Литвиненко, Язык ветра. Канев. 2018, 60х70, холст, масло   Хотите ли вы на что-то повлиять своим проектом? Алексей Литвиненко: Скажем, у меня не было амбиций изменить мир (смеется), но в любом случае, художник, фиксируя внимание зрителей на обычных явлениях, привносит в жизнь людей, возможно, новое понимание знакомых будничных вещей. Словно прогулка по родному городу. Обычно мы поднимаем глаза не выше третьего этажа. Но стоит поднять голову, и оказывается, что на домах есть великолепный декор и они «говорят» с нами на языке других эпох, но мы этого не хотим замечать. Нам требуется некий особый повод. Возможно, картины – это и есть тот самый повод поднять голову и посмотреть на мир иначе.   Какова специфика вашего живописного языка? Алексей Литвиненко: Мой визуальный язык трансформируется по мере приобретения опыта. Сейчас я часто использую уголь, делая подробный рисунок, а живописное включение – минимальным. <img src="/storage/0002018/11/12/language_of_the_wind_pereviz1.jpg" alt="" />  Алексей Литвиненко, Язык ветра. Перевоз. 2018, 60х70, холст, масло   Что необходимо зрителю, чтобы лучше понять автора? Алексей Литвиненко: Чтобы воспринять искусство, будь это музыка или живопись, нужно ненадолго остановиться, сосредоточиться или, наоборот – расслабиться, дав свободу ассоциативному мышлению. И постараться принять. Желательно не смотреть на искусство «на бегу», оно требует времени и диалога. Художник посредством готового произведения общается со зрителем, а он, в свою очередь – с художником. Хоть этот диалог и происходит в молчании, он также требует времени и специфической концентрации на объекте искусства.    Каким людям сложно понять вас? Алексей Литвиненко: Для понимания любого искусства нужна определенная база. Бывает, конечно, что и неподготовленного человека что-то способно поразить и тогда он начинает интересоваться, смотреть, разговариваться, читать. Но чем больше ты погружаешься в тему, тем глубже твоё восприятие искусства. Это как с современным искусством. Оно часто сложно воспринимается. А все почему? Потому что зрителю, зачастую, не хватает понимания истории развития искусства, его привязки к контексту современных тенденций в культурной среде. <img src="/storage/0002018/11/12/silence1.jpg" alt="" /> Алексей Литвиненко, Тишина, 2018, 160х130, холст, масло   Можно ли живопись считать полноценным способом общения с миром? Алексей Литвиненко: Безусловно. Любой способ общения с миром может быть полноценным, если общающийся достаточно погружен и заинтересован в общении.   Намерены ли вы продолжать данный проект? Алексей Литвиненко: Осталось много недосказанного, и я думаю о продолжении. Толчок произошел, и во что оно выльется – я пока не могу сказать. Это одна из прелестей занятия творчеством – результат редко прогнозируем. Даже в процессе написания картины часто всё меняется. При чем, совершенно в неожиданную для художника сторону.   Вы ведете диалог с природой на протяжении всей своей творческой практики. Как думаете, поменялось ли восприятие человеком образа природы за последние десятилетия? Алексей Литвиненко: Изменилось, на мой взгляд, оно стало более гуманным. Все больше людей задумываются о хрупкости нашего мира, многие имеют время и возможность остановиться и поразмыслить над этим. Общество интенсивно развивается и, как следствие, мы меньше времени тратим на обеспечение базовых потребностей. Теперь сейчас есть возможность более глубоко думать и тонко чувствовать.           Mon, 12 Nov 2018 12:00:00 Культурні інституції Берліна об’єднались для боротьби з правими націоналістами http://artukraine.com.ua/n/kulturni-institucii-berlina-obyednalis-dlya-borotbi-z-pravimi-nacionalistami Музеї, театри, арт-галереї і культурні просториоб’єднали сили у безпрецедентній демонстрації солідарності прости зростання впливу праворадикальних груп по всій Німеччині. Більш ніж 140 представників культурних інституційу декларації, яка вийшла 9 листопада, засудили «незаконні спроби правих націоналістів використовувати мистецтво та культурні події для власних потреб».   Представники різних культурних сфер зібралися біля Бранденбурзьких воріт у центрі Берліна, щоб поширити документ «Берлінська Декларація Багатьох». Підписанти погодили 11 заходів, спрямованих проти праворадикальних рухів.   «Атакуючи культурні інституції, агенти певних соціальних візій – праві популісти – є ворожими опозиціонерами мистецтва», – зазначається у декларації. «Праворадикальні групи і партії почасти зривають події, маючи на меті перевизначати репертуар, полемізують проти свободи творчості і хочуть ренаціоналізувати культуру». <img src="/storage/0002018/11/12/33788842_840102419531996_2860904267353423872_n.jpg" alt="" /> Перша "Блискуча" демонстрація Die Vielen проти правих була у травні 2018 року Фото: news.artnet.com «Йдеться про захист кожного з нас від праворадикальної пропаганди,– коментує художник Рауль Валх, засновник ініціативної групи Die Vielen (Об'єднання Багатьох), – усі сфери мистецького світу об’єднаються заради цього випадку».   Група об’єдналася під символічним прапором – золотих та срібних пледів для надзвичайних ситуацій, які зазвичай роздають біженцям. Die Vielen вибрала його як міжнародний символ толерантності та безпеки для кожного.   Дата для підписання декларації є символічною для багатьох німців. 9 листопада відбулося об'єднання Східної та Західної Німеччини. Хоча це також і річниця Kristallnacht (Кришталевої Ночі), коли у 1938 році нацисти спалювали і руйнували синагоги й атакували єврейські лавки та заклади.   На цю дату також припав Гітлерівський Пивний путч – провалене повстання у Мюнхені 1923 року. Цей день був національним святом у нацистський період. Нині нацистські апологети і нео-нацисти в цей день проводять збори, аурочистості на день возз'єднання Німеччини перенесені на початок жовтня.   Загальнодержавна кампанія одночасно пройшла у Дюссельдорфі, Гамбургу, Франкфурті, Дармстадті, до неї долучилися культурні інституції з усіх міст і також підписали петицію.   Джерело: artnet.com         Mon, 12 Nov 2018 11:00:00 КУЛЬТУРНИЙ МАРШРУТ (12.11 – 8.11) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-1211-1811 Цього тижня культурний маршрут розпочнеться із перформансу, присвяченому пам’яті жертв голодомору, що відбуватиметься у громадському транспорті Києва. Відвідувачі Національного музею Тараса Шевченка  побачать унікальну нещодавно віднайдену ікону. Возіанов-галерея презентує альбом робіт Софії Яблонської, а Галерея 83 та ЦеГлинаАрт відкриють нові виставки. Більше культурних подій тижня в ART Ukraine.   У понеділок, 12 листопада, Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» спільно з Київським театром-студією"МІФ", за підтримки Міністерства культури України та Комунального підприємства "Київпастранс", запрошують всіх на прес-тур-презентацію перформансу «ТІ, ЩО БЛУКАЮТЬ». Мільйони людей у Києві щоранку заходять у тролейбуси та метро і їдуть на роботу. Рухаються звичними маршрутами, думають про буденні клопоти і складають плани. Не кожен з них знає імена тих пращурів, які стали жертвами Голодомору-геноциду у 1932-1933 роках. Пам’яті про них буде присвячений цей перфоманс. Показ триватиме з 12 по 23 листопада 2018 року, щодня, крім вихідних, із 12:00 до 13:00 на маршрутах руху автобусу №24 та тролейбусу №38, на відрізку зупинок «Площа Слави – Парк Слави – Церква Спаса на Берестові/Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» та у зворотному напрямку. <img src="/storage/0002018/11/12/45509250_1908574432553667_4976438813279649792_n.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   Також 12 листопада о 19:00 в просторі креативної спільноти IZONE відбудеться ArtistTalk британської мисткині та режисерки Хелен Анни Фланаган у рамках програми мистецьких резиденцій SWAP: UK/Ukraine та IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. Протягом резиденції художниця досліджує радянські мозаїки та монументальні розписи, що зображують культ спорту та атлетичного тіла. Ці твори мистецтва стануть ключовими образами в художній відео роботі, сценарій до якої напише сама Хелен. Художниця також дослідила ряд психосоціальних явищ, таких як формування та розпаду груп, роль афектів і мови, соціальну інтеграцію та витіснення, працю та відпочинок, а також конфлікт як інтеграційний процес. Вхід вільний Подія відбуватиметься англійською мовою, без перекладу Київ, Набережно-Лугова, 8, 4-ий поверх <img src="/storage/0002018/11/12/45628937_2163107973722543_8705997390160592896_o.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   У вівторок, 13 листопада, о 19.00 у Галереї 83 відбудеться відкриття виставки Альони Токовенко «Транскрипт». Людина, мов конструктор, зібрана з великої кількості найрізноманітніших (зазвичай нечітких та уривчастих) "знань". Все своє життя вона вимушена накопичувати те, що сподівається коли-небуть потім назвати "своєю цільною особистістю". Трансформуючись та видозмінюючись кожну секунду, пам'ять примножується та існує всередині вашого "монстра", використовуючи його як засіб для трансляції. Тим чи іншим чином вона шифрує зміст у слова, образи, звуки й таке інше, які продовжують існувати далі у часі та просторі самостійно –  уже без вашої допомоги, формуючи нову пам'ять і новий "транскрипт".  Вхід вільний. Київ, вул. Тарасівська 3-А. <img src="/storage/0002018/11/12/transkript.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   Також 13 листопада вперше для широкого загалу Національний музей Тараса Шевченка і партнери презентують ікону Григорія Честахівського «Скорботна Богородиця». Вона була нещодавно віднайдена, а після експертизи та реставрації стало зрозуміло, що це робота Честахівського. До цього було відомо лише про одну ікону авторства Григорія (Гриця) Честахівського – близького друга Тараса Шевченка, людини, яка опікувалася упорядкуванням спадщини поета.Як віднайшли цю ікону, і яка її мистецька цінність? Як проходив процес реставрації, та з якими непередбачуваними обставинами довелось зіткнутись спеціалістам? Як і де зберігалася ікона трьома поколіннями родини власників та як вони ховали її від нацистів під час Другої Світової війни? Відповіді на ці запитання можна знайти в експозиції. Київ, б-р Тараса Шевченка, 12. <img src="/storage/0002018/11/12/45696702_1947034045385236_7251154734210351104_n.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   У середу, 14 листопада, о 18:30 в America House Kyiv відбудеться відкриття виставки американських митців. Кураторки: Аліна Комісар, Ольга Селіщева, Юлія Нужина. Спільний україно-американський проект через мистецтво досліджує сучасне життя в Америці й Україні та знаходить точки дотику двох, на перший погляд, абсолютно різних суспільств. Основне завдання учасників проекту – збудувати культурний міст між двома країнами за допомогою різноманітних художніх практик.Деякі з представлених робіт стосуються аспектів самоідентифікації сучасного українця і громади в цілому, та наштовхують на думку, якою може бути наша унікальна пропозиція як молодої держави і нації з багатовіковою історією.Американські художники, фотографи та медіа-художники представлять своє бачення України, а українські учасники продемонструють Америку такою, про яку мріють і такою, якою вона відкривається тим, хто приїхав туди за славнозвісною "американською мрією". Вхід вільний (за паспортом) Київ, вул. М. Пимоненка, 6 <img src="/storage/0002018/11/12/44723338_1188009821339321_262025681167187968_o.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   Також 14 листопада о 19:00 у Возіанов-галереї відбудеться презентація фотоальбому «Теура. Софія Яблонська» та відкриття виставки фотографій, костюмів з її колекції та деяких архівних речей – «відкриті фонди» Яблонської. Проект повертає Софію Яблонську, українську письменницю, операторку, мандрівницю в мистецький український дискурс, у якому вона, як і багато митців міжвоєнного періоду, майже не представлена. Можливо, хтось вихопив її мандрівні романи, та всупереч прочитав. Фотографії, представлені на виставці, зберігаються в її паризькому родинному архіві та ніколи раніше окремо не публікувалися і не виставлялися. Формували виставку куратори-дизайнери Федір Возіанов та Лідія Захарченко у співпраці з Валентиною Клименко та Каміло Ракано. Вхід вільний. Київ, вул. Івана Франка, 17-В.  <img src="/storage/0002018/11/12/yabl.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook У четвер, 15 листопада, о 19.00 в рамках проекту Women’s.Art.Now у галереї <a href="https://www.facebook.com/TseGlynaArt/" target="_blank">ЦеГлинаАрт</a> відкриється виставка сучасного жіночого мистецтва кераміки «Подих Вогню». Жіноча лінія в керамічному мистецтві є дуже органічною. Жива пластика глини нагадує пластику жіночого тіла, її волога гладенька поверхня – жіночу шкіру, а гармонія та непередбачуваність образів, що з неї народжуються – жіночу душу. Арт-проект «Подих вогню» – це виставка сучасного керамічного мистецтва, що представляє художнє трактування традиційних образів та пошук нових ідей та сюжетів, а також оновлені конструктивні та кольорові можливості одного з найдавніших у світі мистецтв. Вхід вільний. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2В. <img src="/storage/0002018/11/12/oleksandra_lebodkina.jpg" alt="" /> Олександра Лєбьодкіна (Київ) Зображення зі сторінки мисткині на facebook   У суботу, 17 листопада, о 14:00 у рамках виставкового проекту «СИМВОЛІЗМ: КОДИ СУЧАСНОСТІ», який проходить у Музеї української діаспори відбудеться перегляд фільмів «Ольвійські теракоти» (режисер Тамара Зіновьєва) та «Символи Ольвійського простору Володимира Бахтова» (режисер Віктор Завізіон) та зустріч-діалог із митцями Володимиром та Тетяною Бахтовими, творчості яких присвячені обидва фільми. Під час перегляду у вас буде унікальна можливість побачити, як завдяки анімаційним можливостям сучасного кінематографу оживають образи, створені Володимиром, у стрічці «Ольвійські теракоти», а також зануритися в атмосферу сакрально-символічних реконструкцій, що здійснює митець у своїх художніх актах-перформансах, завдяки фільму «Символи Ольвійського простору». У рамках зустрічі буде нагода особисто поспілкуватися із митцями й поставити їм свої запитання у форматі творчого діалогу. Вхід вільний Київ, вул. Московська, 40-б.   Mon, 12 Nov 2018 10:00:00 Відкриття імерсивної виставки SAMSKARA http://artukraine.com.ua/n/vidkrittya-imersivnoi--vistavki-samskara 15 листопада у Києві відкриється імпресивна виставка робіт Андроїда Джонса - SAMSKARA.   Самскара — це ледве помітний слід у підсвідомості. Ми подорожуємо крізь життя, між світом та безмежним простором, проте не здатні згадати про це, та зберігаємо лише Самскари. Ми не знаємо, що шукаємо, лишень відчуття втраченого щастя та спрага змін керують нами. Ми впевнені у тому, що те, що ми шукаємо існує. <img src="/storage/0002018/11/9/43672029_1044812362367008_5716918456742313984_o.jpg" alt="" /> Усі зображення зі сторінки події на facebook   На відвідувачів чекають: - найбільша колекція картин художника Андроїда Джонса; - фантастичні шоу на сферичних екранах; - віртуальні ігри та польоти по світах Самскари; - покази та перформанси.   Імерсивність — це ефект занурення, коли людина не хоче лишатися більше спостерігачем, а стає дійовою особою, котра здатна побачити вінець світотворення, побувати у фантазії митця. Вловити як автор створював свої картини й навіть взяти участь у процесі їхнього творення. Технології 360° та VR дозволять вам відчувати усе, що відбувається у реальному світі. <img src="/storage/0002018/11/9/45108097_1055849174596660_5850998677069365248_n.jpg" alt="" />   Андроїд Джонс — «цифровий алхімік», став відомим завдяки своїм величезним інсталяціям на фестивалі Burning Man, інтерактивним проекціям на опері у Сідней та Емпайр-Стейт-Білдінг у Нью-Йорку. Також він створив обкладинки альбомів для гуртів Papa Roach та Bluetech. «Це шоу можна порівняти з колекцією ключів, котрі я створював десять років у своїй майстерні. І я лише роблю ставку сподіваючись, що глядачі випадково підберуть ключі до замків. І коли вони це зроблять, то скажуть: “Вау, то ось воно що!”»   Виставка отпримала нагороди: Fiske Fulldome Film Festival 2015 Immersive Film Festival 2015 Fulldome Festival 2017   м. Київ, Львівська площа 8 з 15-го листопада Вт–Нд 13:00–23:00       <a href="https://concert.ua/ru/booking/samskara">Квитки</a>.   Подробиці на <a href="/admin/samskara.com.ua">samskara.com.ua</a>                       Fri, 09 Nov 2018 11:00:00 У Хьюстоні знайшли картину Веласкеса http://artukraine.com.ua/n/u-khyustoni-znayshli-kartinu-velaskesa Кілька років тому картину «Куховарка» (бл. 1620 р.), яка висіла за дверима в Rienzi, європейському відділенні декоративного мистецтва Художнього Музею у Хьюстоні, назвали «виконаною у стилі Веласкеса». Але коли у середині листопада вона повернеться в експозицію основного музею, відвідувачі побачать табличку «атрибутовано Веласкесу».   Ця реатрибуція подарувала Музею першу картину іспанського майстра. Вона стала результатом змін у способах консервації і вивченні творів мистецтва, упроваджених Захірою Бомфорд – головною хранителькою музею, спеціалістом по Веласкесу. Коли вона досліджувала полотно, то зауважила, що обличчя на ньому виконано досить якісно і може належати авторству Веласкеса. Коли пізніше вона зняла шар воску, кіптяви і реставраційних шарів, які повністю затемнювали картину, а також завершила технічні процедури дослідження, припущення хранительки справдилось. <img src="/storage/0002018/11/9/velazquezafter.jpg" alt="" /> "Куховарка " (бл. 1620) © Museum of Fine Arts, Houston Полотно, яке у співчутливій формі зображає служницю змішаного кольору шкіри, вперше після очищення стало частиною виставки «Іспанія: 500 років іспанського живопису з Музею Мадрида» минулого червня у Художньому Музеї Сан Антоніо. Воно все ще було підписане як «у стилі Дієго Веласкеса», але у каталозі була примітка, в якій вказувалося припущення про те, що автором може бути й сам Веласкес. Катаріна Любер, директор Музею Сан Антоніо та співкуратор виставки, коментує: «Вперше, коли я побачила цю роботу, я зрозуміла, що спосіб, у який намальоване обличчя служниці, хустина навколо її голови і прим’ята тканина на передньому плані – це доказ того, хто є її автором». Також вона додає, що куратори з інших європейських музеїв, відвідавши виставку, були тієї ж думки.   Картина з Хьюстонського музею схожа на обрізану версію «Сцени на кухні» (1618-22) Веласкеса, яка знаходиться в колекції Інституту Мистецтва в Чикаго, і також має подібні елементи із «Куховаркою з вечерею в Еммаус» (бл. 1617-18) із колекції Національної Галереї Ірландії у Дубліні. Бомфорд говорить, що голова і верхня частина тулуба на полотнах Хьюстона і Чикаго дуже схожі, а також деякі шматки посуду ідентичні полотну в Дубліні. Деякі елементи цих картин також зустрічаються у інших роботах Веласкеса, наприклад, кухонне приладдя тут майже ідентичне до картини «Два молодих чоловіки їдять зва скромним столом» (1622) із Лондонського Apsley House.    «Куховарка» дісталась Хьюстонському Музею у 1955 році від Керолла Сиерлінга Мастерсона і Харісса Мстерсона ІІІ, які подарували також багато інших картин, порцеляну і, власне, свій будинок Rienzi.             Fri, 09 Nov 2018 10:00:00 Рецепти популярності геніїв: новий освітній курс про мистецтво http://artukraine.com.ua/n/recepti-populyarnosti-geniiv--noviy-osvitniy-kurs-pro-mistectvo Art People Space - освітній простір, що об'єднує професіоналів та любителів мистецтва - оголошує про початок нового освітнього курсу "Арт Хайп. Рецепти популярності геніїв". Охочим пропонують п’ять лекцій про найбільш видатних геніїв європейського мистецтва, які творили шедеври і здобули славу під час життя та у віках. У ході курсу учасники з’ясують, що у променях слави давньогрецького скульптора Фідія є результатом правильної побудови публічного образу, а що – заслугою таланту. На які трюки йшов Сальвадор Далі, щоб здобути визнання, і що його ріднить з Енді Ворголом. А також, як впливає містифікація на сприйняття Леонардо да Вінчі та вартість його творів. Окремою темою у межах курсу постане питання про способи популяризації сучасного українського мистецтва та реалії арт-простору. <img src="/storage/0002018/11/8/45609131_259971248034004_6105623287771955200_n.jpg" alt="" />   На які питання учасники знайдуть відповідь: • Чому не всі генії жили скромно і померли у злиднях? • Що робити, щоб стати відомим художником? • Як прославлялися митці європейської арт сцени та яке місце GR та PR займав у їх житті? • Звідки походила слава та хайп довкола живописців та скульпторів у часи без Інтернету та ЗМІ? • Які методи і прийоми популяризації можна вважати вічними? Тривалість курсу: 5 занять Початок курсу - 09.11.2018 Лекції проходять щосереди з 19.00-21.00 Детальна інформація за тел .: +38 (096) -636-92-50; +38 (095) -795-37-59. Info@artpeople.space  <a href="https://goo.gl/KbphYh"> Реєстрація на курс.</a> Місце проведення: INVERIA flow space Конференц-центр  м. Київ, вул. Володимирська, 49А Дата: 09.11.2018 Початок реєстрації о 18:40 Попередня реєстрація та оплата обов'язкова! Про лектора: Anton Drobovych – дослідник європейської культури, кандидат філософських наук, фахівець у сфері комунікацій та освіти. Автор понад 50 наукових праць з філософії, культурології та антропології. Доцент кафедри культурології НПУ ім. М.П. Драгоманова, експерт аналітичного центру ІСЕД (Інститут суспільно-економічних досліджень).         Thu, 08 Nov 2018 14:00:00 Питер Корнелис Мондриан. Одиночество острого угла http://artukraine.com.ua/a/piter-kornelis-mondrian-odinochestvo-ostrogo-ugla XIX век, как школьный учитель, мягок и размерен, и к этой профессии готовили Питера Корнелиса отец и дядя, старшие наставники, а сам художник выбрал себе судьбу Пита Мондриана и под этим именем вошел в XX век. Сохраняя «пластичность» ушедшей эпохи, он предложил новому на иных началах построенную гармонию, и этот оригинальный стиль получил название «неопластицизм». О художнике и его стиле далее в Art Ukraine. Питер Корнелис (1872-1944) – художник, сформулировавший идеал самодостаточности: разной толщины черные линии, никогда не располагаемые по диагонали, внутри залиты желтым, красным или синим. Почему художник геометрию своих цветных панно определяет только прямой линией? В ней виден баланс. Острый угол выражает зажатость, несамодостаточность, а тупой – потребность в общении, что также нарушает равновесие.   Стиль, более известный под именем или псевдонимом своего создателя, а на самом деле «неопластицизм», представляет собой нечто среднее между внешне яркими выкладками Малевича и утилитарными цветными квадратами Кандинского, а с легкой руки Ив Сен Лорана Мондриана буквально разобрали на цитаты. Он пришелся к настроению 60-х, времени людей, искавших для душевной гармонии другую неконсервативную опору. <img src="/storage/0002018/11/8/3.png" alt="" /> Питер Корнелис Мондриан  "Красное дерево" (1908-1910)   Двадцатилетний школьный учитель, таким он увидел себя на рубеже XX века, был прихожанином сельской церкви. Париж изменит его. Самодостаточность – это вертикальная линия, которая проходит ровно посередине. Ив Сен Лоран одевает в созданный им элегантный стиль по лекалам Пита Мондриана худеньких девочек с мальчишеской стрижкой, в Лондоне появляется модель Твигги, а еще ранее похожий образ выводит на экраны Франсуа Трюффо.   Человек уходит из-под влияния Бога И традиций. Не впервые, но, кажется, что окончательно. И обращается к внутреннему стержню. Теперь электричество побежит по нему. Мы, если так можно выразиться, сами становимся приёмниками божественного импульса. Питер Корнелис, родившийся в ничем не примечательном городе Голландии Амерсдорфе, почти одновременно с паровым отоплением, находит новое выражение идеи поиска гармонии, адекватное характеру XX века. <img src="/storage/0002018/11/8/2.png" alt="" /> Питер Корнелис Мондриан  "Сельская церковь" (1898)   У Питера Корнелиса много схематичных рисунков, но есть и необычайно точные, как «Сельская церковь». В ней и магический реализм, и симметрия шпиля, как упорядоченность жизни под оранжевыми выцветшими крышами. Сухие скрещенные ветви с отсутствием листвы, намек на позднюю осень, заставляют зрителя смотреть на протестантскую кирху с той стороны жизни, где от человека секретов нет, где всё воспринимается панорамно.   И либо наступает, либо не наступает абсолютная гармония. Какая восторженность в холодном величии шпиля и самоуверенность того, кто протоптал две тропинки! Если присмотреться, у кустарника видны птицы, человек движется по перспективе схождения тропинок, а птица – от кустарника к шпилю, и эта диагональ для человека закрыта. Если выбирать с чего, с какого холста говорить о Питере Корнелисе, пожалуй, «Сельская церковь» подходит идеально. <img src="/storage/0002018/11/8/1.png" alt="" /> Питер Корнелис Мондриан "Автопортрет" (1918)   Мир представлен нам в деталях Он в объеме не виден или виден уже, когда проходит время. Нельзя любить и строить «целое», не заботясь о «частном». Питер Корнелис родился в протестантской среде в семье кальвинистов, где все было пронизано подобного рода вопросами, и нет ничего противоестественного в том, что теософский поиск истины или баланса художник вкладывает в созданный им стиль. Лютеране, они бросают вызов, и у них внутри – пламенный взрыв.   Кальвинизм мягче и нетерпимости в нем меньше. Принципиальность вопрос имеет только в том аспекте, чтобы объяснять – как случилось, что бедная семья отца поддерживает Питера в его решимости идти учиться в Академию живописи. Он как бы хоронит прошлое и задает тон новому общению: из грузных тягучих мелодий Баха его творчество преображается в пёструю мозаику. Не каждому художнику дано подобное осознание собственной значимости. <img src="/storage/0002018/11/8/4.png" alt="" /> Питер Корнелис Мондриан "Автопортрет" (1930)   Как Мондриан выдерживает строгость линий на холсте, так Корнелис подводит черту под определенным жизненным этапом. Он, очевидно, чувствовал это проникавшее в его душу пламя и сумел выразить его в обгоревшем дереве. У него и набожность имеет огненный отлив девичьих волос – рыжий; крупные капли, словно огнем подогреваемый лак, – трещины. Корнелис видит в ветвях трещины. И уже в острие шпиля есть его взгляд на самого себя.   Искомое счастье самодостаточности  И именно сухие ветви воспринимаются настоящими и в них – остывший внутренний огонь той церкви, что гасит в человеке индивидуальность. Начинавшийся в пейзажах и искавший глубину увлечения человека теми обстоятельствами жизни, или холодности к ним, в которых он родился, Корнелис вполоборота, как на его автопортрете 1918 года, ухитряется расстаться с устаревшими представлениями о норме. Можно себе представить, как молния бьет в шпиль. <img src="/storage/0002018/11/8/5.png" alt="" /> Питер Корнелис Мондриан  "Автопортрет" (1900   Париж открывает перед ним смысл бесполезной красоты. И художник перестает называть или скрывать её под видовыми пейзажами, когда можно назвать проще: «Композиция с серым и светло-коричневым». Корнелис уже не как школьный учитель – как художник Пит Мондриан со своими устоявшимися взглядами совершает открытие, недоступное даже глазу Малевича – прямая линия самодостаточна. Об этом следует догадываться, изучая его цветные панно.   Он её искал, и он её нашел, философию «внутреннего огня», а мир парижской моды находит возможность еще при жизни художника тиражировать эту философию самодостаточности, чтобы она воспринималась, как в былые времена «Воспитание чувств» Флобера. Ни академия, ни провинциальная жизнь не помешали художнику найти свой изысканный стиль. Мечты о славе, можно считать, удовлетворены... если бы художника это интересовало. <img src="/storage/0002018/11/8/6.png" alt="" /> Питер Корнелис Мондриан  "Набожность" (1908)   Пит Мондриан, скорее, мечтал выйти на высокий уровень обобщений. Следует сказать: «И это ему удалось», он сумел художественно представить то, что пришлось по вкусу Ив Сен Лорану, человеку, благодаря которому теперь то, что стильно – имеет перспективы, а то, что не стильно – это ветошь, прошлый век, – то, как по-другому теперь выглядит его поднявшая к цветку глаза девочка с оранжевыми волосами. По Мондриану – это «Passion Flower», цветок страсти.   Автор: Даниил Каплан               Thu, 08 Nov 2018 13:00:00 "Невідомі європейці": нова виставка в галереї "Дукат" http://artukraine.com.ua/n/nevidomi-yevropeyci--nova-vistavka-v-galerei-dukat Австрійський культурний форум та  Галерея «Дукат» презентують фотовиставку Курта Кайндля "Невідомі європейці".   Арумуни — чи чули ви про них? Сефарди Сараєва — хто знає, що вони досі оберігають традицію та мову тих іспанських євреїв, вигнаних інквізицією у 1492 році? І про маловідомих ґотшейських німців, які проживають на кордоні Хорватії та Словенії? Або про албанських арберешів, які жили на півдні Італії протягом п’ятисот років? Або сорбів, слов’ян, що з часів Карла Великого осіли в Лужиці, на сході Німеччини? Чи деґесі —ромську етнічну групу? А про чорноморських німців в Одесі та селах колишніх німецьких колоній в районі Кучургану та Великодолинська? Карл-Маркус Ґаус   Галерея «Дукат» та Австрійський культурний форум презентують виставку  знаного у світі фотографа Курта Кайндля. В експозиції буде представлено знімки, що відображають життя  народів Європи, які зникають — сефардів, отшейських німців, арберешів, сорбів, арумунів та ромів. <img src="/storage/0002018/11/8/45351614_574034033046347_9017647535782625280_n.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   Проект «Невідомі європейці» було започатковано понад двадцять років тому письменником <a href="http://litakcent.com/2016/09/14/karl-markus-gaus-mali-nacionalni-ta-movni-hrupy-je-sillju-jevropy/">Карлом-Маркусом Ґаусом</a> і фотографом Куртом Кайндлем. Упродовж 12 років вони мандрували Європою, вивчаючи побут і культурні традиції тих національних меншин, які борються за своє виживання. Метою авторів було на власні очі побачити світ європейських громад, які не змінилися під впливом Європейського Союзу, зазирнути до історії народів, про яких ми мало що знаємо. «Ці історії — велика наука про людей, яких ми не знаємо. Ми читаємо одне, а насправді все інакше. І саме цю невідповідність між реальністю та написаним ми хотіли до вас донести», — зазначає Курт Кайндль. Також за його словами, на ментальній карті світу розкидані білі плями — регіони, які залишаються terra incognita, і одна з найбільших помилок нашого часу — це твердження, що Європа вже відкрита.   Слідами своїх подорожей К. Кайндль і К.-М. Ґаус видали кілька книжок, деякі з них уже перекладено українською («Зникомі європейці», «Європейська абетка», «Собакоїди та інші люди»). Проект «Невідомі європейці» здобув широку популярність у світі (виставки у Дрездені, Зальцбурзі, Вашингтоні, Відні, Будапешті, Бухаресті, Гонконзі тощо) та вже підкорює українські міста: у жовтні його було презентовано в Центрі митрополита Андрея Шептицького у Львові.   15 листопада у рамках виставки відбудеться лекція Курта Кайндля «Досліджуючи європейські національні меншини». <img src="/storage/0002018/11/8/45668737_578229512999482_6307851672580259840_n.jpg" alt="" />   Курт Кайндль народився 1954 року в Ґмунді (Австрія). Освіту здобув у Зальцбурзі, паралельно вивчав мистецтво фотографії. З 1975 р. експонує свої фотороботи на виставках по всьому світу. Співзасновник галереї «Fotohof» (1981). Співпрацює з видавництвом «Otto Müller». Працює фотографом і є вільним медіа-науковцем.   Карл-Маркус Ґаус народився 1954 року в Зальцбурґу. Автор багатьох книжок, присвячених історії та сьогоденню малих європейських народів і національних меншин. Видавець журналу «Література і критика». Лауреат численних премій, серед яких премія Віленіці, премія в царині культури імені Ґеорґа Дегіо, премія імені Йоганна Генріха Мерка та ін.   Відкриття виставки: 14 листопада о 19:00  вул. Рейтарська, 8Б           Thu, 08 Nov 2018 11:00:00 Аборигени Америки розкритикували виставку в Метрополітан http://artukraine.com.ua/n/aborigeni-ameriki-rozkritikuvali-vistavku-v-metropolitan Адвокатська група Native American жорстко розкритикувала виставку об'єктів аборигенного населення Америки в Музеї Метрополітан, яка начебто порушує етичні практики індіанців. Shannon O'Loughlin, виконавчий директор Асоціації у справах Американський Індіанців (AAIA), зауважує, що куратори «не проконсультувалися з представниками спільноти, і основною їхньою помилкою є те, що Музей назвав експоновані об'єкти мистецтвом».   Вона додає: «Більшість із цих предметів зовсім не є зразками мистецтва – це обрядові, церемоніальні або сакральні речі, які є власністю аборигенної спільноти, і в приватних колекціях вони опинилися шляхом обману або крадіжки.»   Метрополітан наголошує, що вони регулярно радилися з представниками корінного населення Америки.  <img src="/storage/0002018/11/8/dp_14863_020.jpg" alt="" /> Дерев'яна військова булава, бл. 1750 р. (входить до експозиції виставки Метрополітан) © The Charles and Valerie Diker Collection of Native American Art, Gift of Valerie-Charles Diker Fund, 2017  Виставка «Мистецтво корінної Америки: колекція Чарльза та Валері Дайкер» складається із більш ніж 100 подарунків та позичених предметів, а також деяких речей, які мала музейна колекція і колекція двох Нью-Йоркських меценатів. Перша виставка «Американське, а не племінне мистецтво» включала в себе предмети, які потрапили до музею від Індіанських спільнот на прохання Чарльза Дайкера.   У прес-релізі, AAIA закликає музей «вилучити пам’ятки культурної спадщини корінних американців, зокрема сакральні об'єкти, культурні надбання та предмети поховального обряду із експозиції» на час узгодження питання із представниками організацій аборигенів.   Прес-секретарка Метрополітану підкреслює, що «пройшло 18 місяців із моменту початку роботи над експозицією і протягом усього цього часу Музей неодноразово та регулярно проводив переговори та консультації із представниками аборигенних спільнот, оскільки такі процедури є невід’ємною частиною музейної політики партнерства». Разом з тим, Музей не уточнив, які саме організації надавали їм консультацію. <img src="/storage/0002018/11/8/305_ex_gai_met_dikercollection_jsheaddress_frontlet_300_lo-1.jpg" alt="" /> Маска, бл. 1820-40 рр. (входить до експозиції виставки Метрополітан) © The Metropolitan Museum of Art. Photo: Bruce Schwarz   Куратори, які відповідають за роботу Метрополітан із Американським мистецтвом зауважують, що музей «зобов’язаний репрезентувати культури всього світу, тож робота із фахівцями, представниками різних культурних спільнот, науковцями та художниками проводиться якраз для того, щоб розуміти усю специфіку та різноманіття культур і відповідно уможливлювати їх адекватну та доцільну репрезентацію у межах Музейних виставок.»   O'Loughlin каже, що її організація не отримала офіційної відповіді від Музею, що є «дуже негативним показником того, як така впливова інституція як Метрополітан – її куратори та члени правління – не вміють конструктивно вирішувати питання за будь-якої нагоди. І, звісно, це є поганим прикладом для інших подібних культурних інституцій». AAIA, позаяк, не втрачає надії, що порозуміння таки вдасться досягти найближчим часом.           Thu, 08 Nov 2018 10:00:00 БИРЮЧИЙ 018 АБО НЕОШАМАНІЗМ. СИЛА РИТУАЛУ http://artukraine.com.ua/a/biryuchiy-018-abo-neoshamanizm-sila-ritualu 3 листопада о 18:00 в Туристично-інформаційному центрі Art HUB Zp, за адресою пр. Соборний, 151, відбулося урочисте відкриття виставки проекту Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва BIRUCHIY під назвою «Бирючий 018 або Неошаманізм. Сила Ритуалу». Його кураторкою стала Наталія Філоненко (Ванкувер, Канада).   Мистецько-дослідницький проект було реалізовано за підтримки Українського Культурного Фонду, який за конкурсною програмою видав грант Спілці Дослідників Сучасного Мистецтва, що вже 13 років організовує арт-резиденцію на азовському узбережжі. <img src="/storage/0002018/11/7/2.jpg" alt="" />   Першу частину проекту було реалізовано на півострові Бирючий Херсонської області, де в мистецькій резиденції жили та працювали митці. Слід за півостровом, мистецькі твори побачили у Мелітопольському краєзнавчому музеї, де протягом двох тижнів відвідувачі змогли безкоштовно відвідати виставку та отримати новий мистецький досвід.   У м. Запоріжжя на урочисте відкриття виставки «Бирючий 018 або Неошаманізм. Сила Ритуалу» завітав голова Департаменту культури і туризму міської ради Запоріжжя Сергій Білов, діячі мистецтва, меценати, представники місцевих ЗМІ та поціновувачі мистецтва.   Відкривали виставку комісар Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва BIRUCHIY Геннадій Козуб, прес-аташе Олена Сперанська та голова громадської організації Cultprojector Вікторія Верес, що виступила співорганізатором виставки проекту у м. Запоріжжя. <img src="/storage/0002018/11/7/1.jpg" alt="" />   Відвідувачі побачили контрастні й монохромні пейзажі Олекси Манна (Ужгород). Магічні чорний та білий світи у яких існують у їх поєднанні та протистоянні. Робота Андрія Блудова (Київ) відобразила символічні та ритуальні жести в індуїзмі та буддизмі. Мудри - це комбінації пальців, що впливають на фізичний та емоційний стан людини. З їх допомогою можна зняти стрес, позбавитися від почуття тривоги або втоми, отримати внутрішню силу і душевний спокій.   Ксенія Гнилицька (Київ) у своїй картині показала самотню русалку на березі лиману, невеселу романтичну утопленицю, яка робить "селфі". Тут "селфі" є сучасною формою самопізнання. Таким чином вона намагається осмислити свою нову ідентичність, зрозуміти та прийняти своє місце у світі. Юрій Коваль (Львів) у своєму гіперреалістичтому живописі створив зображення не тільки самої дівчини, але й образів її неконтрольованої підсвідомості. <img src="/storage/0002018/11/7/45586551_319445728837318_8141299346395103232_n.jpg" alt="" />   Головним героєм у картині Аліни Якубенко (Київ) є чисте полотно, натягнуте на підрамник та готове для живопису. Вона досліджує кармічний зв’язок між художником та жанром живопису, який завжди був домінуючим за радянських часів, таким лишається і дотепер. Вона позиціонує себе як відео художницю, але привид незайманого полотна всюди переслідує її.     Віктор Покиданець (Миколаїв) в іронічному портреті сучасного шамана прив’язав його до такого гармонійного місця, як резиденція художників, вінчаючи його рогами оленя, якими повниться заповідник на Бирючому. Але маска неошамана, як розкладена на окремі модулі Балаклава, а також генеральська нашивка на комірі нагадують, що десь іде війна.  <img src="/storage/0002018/11/7/45657074_346491269446161_8728110407241170944_n.jpg" alt="" />   Післяобраз - це образ, який виникає, якщо довго дивитися на об'єкт, що світиться. Тривале зосередження на об'єкті - це форма медитації, в результаті якої може наступити прояснення. Післяобрази Артема Волокітіна та Тетяни Маліновської (Харків) балансують між абстракцією, космічним пейзажем чи спалахами світла.   Альона Науменко (Київ) в своєму інтерактивному живописі показала ритуал викликання дощу, у якому глядачі самостійно мали змогу пересувати на магнітному полотні як фігуру шаманки, так і самі каплі. Альбіна Ялоза (Одеса) теж звернулася до теми контролю дощу, але в її живописі дощ виглядає геометрично структурованим та обмеженим у просторі, що контрастує з необмеженим природним середовищем моря та неба. <img src="/storage/0002018/11/7/45660949_196754487866665_6455843360698531840_n.jpg" alt="" />   За технічних умов в експозицію проекту на ввійшли роботи Володимира Буднікова (Київ), Насті Лойко (Запоріжжя), Марії Прошковської (Київ), Влади Ралко (Київ), Ельміри Шемседінової (Київ) та спільна робота Жанни Кадирової та Дениса Рубана (Київ), що розробили сяючий LED екран з 3000 RGB діодів. В якості альтернативи гостям заходу запропонували фото-експозицію Андрія Лобова (Київ) з документацією робочого процесу на резиденції, фото художніх творів та інсталяції вищезазначених авторів, що передали настрій проекту та ознайомили з експозицією на півострові Бирючий.   Виставка у триватиме до 18 листопада, 2018р. Вхід вільний. Автор фото: Світлана Мінакова (Запоріжжя) <img src="/storage/0002018/11/7/45613262_502204943611147_1238106107839250432_n.jpg" alt="" />      ДОВІДКА Неошаманізм об'єднує різноманітні явища, пов'язані з освоєнням магічних і містичних практик сучасними людьми, незалежно від їх походження та культурних традицій. Шаманські практики стали універсальними - очистилися від етнічного, територіального і релігійного контексту та адаптовані до будь-якої людини.   «Неошаманізм» є дуже широким терміном, він поєднує елементи європейських народних традицій, моно- та політеїстичних релігій, містики, неопоганства та окультизму. Це симбіоз, який краще всього узагальнив у своїй монографії "Виникаюча природна духовність" Денніс Карпентер як "синтез історичного натхнення та сучасної творчості".   ПРО МІЖНАРОДНИЙ СИМПОЗІУМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА BIRUCHIY – це наймасштабніша арт-резиденція України, заснована в 2006р., є відкритою платформою для взаємодії між представниками арт-спільноти та місцевим населенням в умовах унікального природного ландшафту, поєднуючи функції художньої лабораторії, платформи для дискусій та майданчику для колективної творчості; активно займається децентралізацією в українському культурному просторі, налагодженням міжнародних комунікацій, популяризацією українського мистецтва в регіонах та за кордоном. За 13 років існування в резиденції взяли участь понад 200 авторів і 11 арт-груп з 14 країн світу: Італії, Франції, Німеччини, Австрії, Чехії, Нідерландів, Швейцарії, Польщі, Росії, Великобританії, США, та ін.   ПРО УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ФОНД Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується <a href="http://mincult.kmu.gov.ua/control" target="_blank">Міністерством культури України</a>.       Wed, 07 Nov 2018 13:00:00 PUNKFUTURISM: програмний проект групи Punkoptikum http://artukraine.com.ua/n/punkfuturism--programniy-proekt-grupi-punkoptikum 7 листопада Carbon запрошує на відкриття виставки PUNKFUTURISM – програмного проекту групи Punkoptikum, до складу якої входять художники Bondero, Юрій Сивирин та Андрій Сидоренко.   Автори новоствореної групи вважають що "більшість концепційсуспільного розвитку сьогодні пов’язані із технологічним прогресом табалансують між двома полюсами: вірою в світле майбутнє та думками прокінець світу.Жодна з них не заслуговує абсолютної довіри, адже вбудована вневротичну матрицю масової свідомості, налаштовану до сприйняття травматичних для психіки новин та видовищ". <img src="/storage/0002018/11/7/bondero__sbor_urozhaya.air_force__110h150sm_holst_maslo_.2017.jpg" alt="" /> Bondero "Збір урожаю.Air Force", 2017 Усі зображення надані організаторами   Панкфутуризм – це візуальна екстра- та інтро- спекція хворобливої уяви, яка потребує термінової реанімації. Ця уява генерує химерні образи, частина з яких збігається з реальним історичним контекстом. Інші ж є конспірологічною вигадкою або політичним безглуздям. Серед них можна зустріти варварський атеїзм, декомунізацію, релігійний фанатизм та неоімперіалізм. Усе це є перверзіями модерністської хиби домінування: класу, нації, ідеології, естетики або релігії, що мають досягти гегемонії тепер і в майбутньому. <img src="/storage/0002018/11/7/sivirin_yuriy2.jpg" alt="" /> Юрій Сивирин Азарт домінування одних над іншими час від часу захоплює адептів ледьне всіх політичних напрямів та забарвлень.Спорадичною альтернативою цьому став постмодернізм, який містить тотальну зневіру та параноїдальне передчуття катастрофічних змін незалежно від того, наскільки переконливим видається контент нової культурно-політичної кон’юнктури. Діалектика цих напрямів має широкий історичний бекґраунд, і практично кожен може знайти себе в їх епіцентрі.Та сьогодні, у нових обставинах, над цією діалектикою нависла ще тонша надбудова. <img src="/storage/0002018/11/7/sydorenko-andrey-organichna-kolaboraciya-170h170-akril-polotno-2016.jpg" alt="" /> Андрій Сидоренко, "Органічна колаборація", 2016   Її основу складає моноспективна оптика, через яку модерністська та постмодерністська логіка сприймається однаково потворно, провокуючи єднатись не навколо досягнень або травм, а навколо подолання однакових за характером невротичних розладів. Певні аспекти нового культурно-політичного спрямування виражені вконцепціях альтер- та мета- модернізму. "Проте незалежно від того, яка назвавиграє цю історичну гонку термінів, ми: Bondero, Юрій Сивирин та АндрійСидоренко покладаємо відповідальність вираження нового культурного руху групі Punkoptikum, яка створена нами для цієї мети".   Організатори: Carbon, мистецька група Punkoptikum Дата та час відкриття: 7.11.2018 о 19.00 Адреса: Академіка Глушка, 1, 13 павільйон ВДНГ, арт резиденція Carbon <a href="https://www.facebook.com/events/324045035043640/">https://www.facebook.com/events/324045035043640</a>         Wed, 07 Nov 2018 11:00:00 Оголошено фіналістів премії Малевича http://artukraine.com.ua/n/ogolosheno-finalistiv-premii-malevicha Польський Інститут у Києві від імені партнерів оголошує   ФІНАЛІСТІВ МИСТЕЦЬКОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ КАЗИМИРА МАЛЕВИЧА 2018:   - САША КУРМАЗ, номінований Школою Фотографії Віктора Марущенка, Київ.   - МИКОЛА РІДНИЙ, номінований Галереєю Лабіринт, Люблін (Польща).   - ІВАН СВІТЛИЧНИЙ, номінований Національним художнім музеєм України, Київ. <img src="/storage/0002018/11/7/baner_site_black.jpg" alt="" />   Фіналістів обирало міжнародне журі у складі: Януш Балдиґа, польський митець, професор Університету Мистецтв у Познані; Павло Гудімов, куратор і засновник арт–центру Я Галерея; Наталія Жеваго, засновниця та директор освітньої організації «Культурний Проект»; Микита Кадан, лауреат Премії Малевича 2016; Малгожата Людвісяк, директор ЦСМ Замок Уяздовський (Варшава); Бартош Мусялович, директор Польського Інституту у Києві – голова журі; Тетяна Філевська, засновниця Інституту Малевича; Катерина Філюк, куратор Фонду ІЗОЛЯЦІЯ; Володимир Шейко, директор Українського інституту.   Лауреата буде обрано напередодні церемонії вручення, шляхом таємного голосування.   Оголошення та нагородження лауреата відбудеться на урочистій церемонії 15 листопада 2018 року у Києві в приміщенні IZONE (вул. Набережно-Лугова, 8).   В рамках церемонії – показ перформансу дизайнера Федора Возіанова «Казимир» Лауреат Премії ім. Казимира Малевича 2018 отримає: - Грошову винагороду в розмірі 3000 євро від Польського Інституту у Києві; - За підтримки Українського інституту – резиденцію в Центрі Сучасного Мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві в 2019 році.   Додатково, один з фіналістів отримає відзнаку Києво-Могилянської бізнес-школи [kmbs] – «За проривний концепт».   Фіналістів Премії та представників інституцій, що їх номінували, буде запрошено до участі в ознайомчому візиті до Польщі в 2019 році.   Додаткова інформація: www.polinst.kyiv.ua / (044) 2880304 / olena.zoc@instytutpolski.org           Wed, 07 Nov 2018 10:00:00 "ave eva": виставка Альбіни Ялози http://artukraine.com.ua/n/ave-eva--vistavka-albini-yalozi 7 листопада о 19:00 в арт-центрі Павла Гудімова «Я Галерея» відбудеться відкриття проекту Альбіни Ялози "ave eva".   «З давніх-давен суспільство уготовало для жінки єдину долю…», — так міг би розпочатися роздум про виставку Альбіни Ялози “aveeva", якби його написала Сімона де Бовуар. Адже Ялоза так само вирушає у давні-давена, аби говорити про двох героїнь, Єву та Марію – жінок, що відкривають та завершують цикл від гріхопадіння до воскресіння. Виставка «ave eva» поділена на дві зали. В одній історія жінок представлена як механізм, що має злагоджену структуру й узгоджену послідовність дій. У другій залі облаштовано простір саду, увінчаний віддзеркаленим написом avemaria, що оприлюднює присутність тут іншої жінки — Єви. І як у кожному механізмі знайдуться вади, так і садок може виявитися не таким затишним, як на те очікуєш. <img src="/storage/0002018/11/6/image4_large.jpg" alt="" /> Альбіна Ялоза, Попирання змія, із серії "ave eva", фанера, ліногравюра, 2018 Фото: yagallery.com   Починаючи з серії «Втрачений рай» Ялоза працює з біблійними сюжетами й цілеспрямовано відходить від графіки як засобу для створення картини (пейзажі у “Втраченому раї", полотна серії “По той бік") на користь графіки знаків і символів. Художниця віднаходить прообрази у побутовому християнстві, середньовічній іконографії й сучасному мистецтві, використовуючи їх у власних творах. Вони можуть спонукати глядача до швидких висновків, як цього потребують знаки і символи: череп — мементо морі, голубка — Святий Дух, вказівний палець — шлях до мети. Оскільки тільки цим знаком стає череп з роботи Воргола, надрукований на ядерно-фіолетовій хустці, що опиняється на голові літньої прихожанки, картина значно ускладнюється. Символ змінює значення залежно від контексту. Як кролики, що присутні під час народження Марії, засвідчують її непорочність, так ті самі кролики можуть бути символом кмітливості християн або перетворитися на жорстоких істот на маргіналіях релігійних трактатів. Ялоза показує, як користуючись цими системами, можна розказати дві різні історії (начебто різні долі, якщо повернутися до Бовуар), у яких загальна структура епізодів збігається, а дрібниці — свідчать про неповторність досвіду героїнь. Розказати, як кожна з них народилася (ребро і кролики), як народила (Каїна, Авеля, Сіфа, Ісуса), як поводилася в діалозі з потойбічним (янголи і змії). Символи вказують на обставини і дії. І в цій послідовності лише одна ланка виявляється цілковито ідентичною: колесо, яке розповідає про заняття Єви і Марії (народження дитини і шиття). «Стаючи домогосподаркою, матір'ю, жінка відмовляється од своїх прогулянок у поле і ліс». Вона йде у садок. <img src="/storage/0002018/11/6/1_large.jpg" alt="" /> Альбіна Ялоза, Різдво, із серії "ave eva", фанера, ліногравюра, 2018 Фото: yagallery.com   Так могла б завершитися розповідь, що її веде Альбіна Ялоза. Проте в залі механізмів присутні ще два диски, поєднані між собою, але відірвані від загальної конструкції. Вони порушують єдність двох доль, ставлять під сумнів остаточність та вичерпність описаних історій. Наостанок Ялоза зближує реберця дисків, аби надрукувати на них чоловічі ребра. У єдиній діагоналі з ребра виходить фігура Єви і під ребро встромлюється спис. Художниця відсилає до іконографії XIII-XIV століть, де на іконах розп'яття жінка била списом поміж ребер Христа. З ребра й під ребро. Про це виставка. Борис Філоненко   Детальніше за посиланням: <a href="http://yagallery.com/exhibitions/ave-eva?fbclid=IwAR1k5i5eMGNkiMtLjQJsq69FwOzTcXXgq7zqOZ0bFNZadadGHKNmW1Kd0sk" target="_blank">http://yagallery.com/exhibitions/ave-eva</a> Виставка триватиме до 26 листопада. Вхід вільний.             Tue, 06 Nov 2018 12:00:00 Андрей Блудов: «Я отражаю перманентное состояние сознания, свойственное человеку мегаполиса» http://artukraine.com.ua/a/andrey-bludov--ya-otrazhayu-permanentnoe-sostoyanie-soznaniya-svoystvennoe-cheloveku-megapolisa Недавно в  пространстве «Karas Gallery» завершилась выставка киевского художника Андрея Блудова. В новом проекте "Урбанистика" автор метафорически осмысливает тему пространства, структуры и лабиринта, проводя аналогию с видением мира современным человеком. Art Ukraine пообщался с художником о его художественной практике, фиксации энергетического потока, соотношения элементов и их созависимости в работах новой серии.   Что лежало в основе идеи этой выставки и как долго вы её готовили? Андрей Блудов: Выставку готовил довольно долго, начиная с весны этого года. Хотя писалась она быстро. Возможно потому, что она продолжает предыдущую выставку «Социополис» (2017). Основой же послужила моя встреча с книжкой "Архитектура постмодернизма" Л. Стародубцева (1998 г.), которую я случайно нашел на Петровке. В целом, эта выставка разворачивает на холсте мой интерес к теме особенностей сознания современного человека через зону архитектурных проектов и сложных форм. Для меня в моих работах проявлена модель сознания человека и того, что происходит с нами: клиповость мышления, разрывность в восприятии, разветвлённость внимания. Это некая аллегория перехода нашего сознания в кардинально новое состояние, свойственное именно человеку большого города. В анфиладе комнат, лестниц, шахт, труб, линий метро под домами выразилась 3Dmax проекция, состоящая из цветных сеток. Мои архитектурные сооружениябез стен – они прозрачны, но взаимосвязаны между собой. Таким образом, создается мир структур, где все пронизано светоносными тягами, излучениями, вибрациями и энергиями. <img src="/storage/0002018/11/6/orl_5162a1.jpg" alt="" /> Все изображения предоставлены автором Вы описываете современный город, а как человеку в нём? Андрей Блудов: Это все происходит внутри человека. Люди мегаполиса всегда пребывают в этом пространстве, и оно же отражается в них, но людей я не стал изображать в этих картинах. Это некая рефлексия.   С какими трудностями или, возможно, новыми для себя вопросами вы столкнулись в процессе её подготовки? Андрей Блудов: Трудности были чисто технические. Для того, чтобы создавать достаточно трудоёмкие светоносные коконы мне понадобились чуть ли не навыки рукоделия (смеётся). На поверхности лежала проблема воплощения идеи намеренно усложненных и, в тоже время, выразительных структур. Что касается вопросов… Проект «Урбанистика» вышел из «Социополиса», но я уже подумываю о трилогии, чтобы наверняка закрыть эту тему. То есть, я хочу сделать еще один проект, в большем формате: огромные холсты и, может быть, даже не в галерее. Хочу перейти на объемы, реальные 3D объекты.  <img src="/storage/0002018/11/6/orl_5143a1.jpg" alt="" />  Вас вдохновлял Киев? Андрей Блудов: Нет. Это вообще тема города как энергетического сгустка. Мою выставку можно, пожалуй, назвать альбомом безумного архитектора (улыбается). Например, картина «Станция старт» напоминает космодромы будущего – мое представление о них.   Почему картины имеют удлиненные и овальные формы? Андрей Блудов: Ночной паркинг, транзитная станция – они вытянуты. Это аналогия к ним. Овалы придают картинам некий космизм. Это, своего рода, иллюминаторы. Ведь если графически изобразить зону нашего видения – это, довольно точный овал – живая, естественная для природы форма. И она сталкивается с каркасностью, прямыми углами, вертикалями и горизонталями. Таким образом, эти две формы работают друг на друга, подчеркивая характер структур и сферичность взгляда на пространство, а также эта форма усиливает цветовое эмоциональное напряжение. <img src="/storage/0002018/11/6/2a1.jpg" alt="" />  Расскажите, пожалуйста, что особенного произошло на открытии выставки? Андрей Блудов: Я делал экскурсию и рассказывал про свое путешествие по Бирме. И в какой-то момент меня поразила схожесть решений и, соответственно, прочтений картин. Я рассказывал историю о том, как я побывал под одной из ступ в городе Баган, Мьянма, где была галерея, размещенная довольно глубоко под землей, и шла по периметру. То есть, это был темный коридор, а на стенах живописные работы – жизнеописание Будды. Но там была абсолютная темнота. Потом мне объяснили, что ранее это были рвы и художники при дневном свете сделали роспись на стенах. Лишь позже над этой галереей возвели ступу. То есть, эта живопись звучит чисто своим энергетическим током, который запустили кисти мастеров. В этом я увидел аналогию с написанием своей работы «Станция старт». Я долго выписывал её, а потом увел в красный цвет, и мне стало даже легче. Поскольку она обратилась в декоративное красное пятно, а все мои наполнения – тактильность, энергетические включения, дали ей возможность пульсировать и жить немного в другом диапазоне. <img src="/storage/0002018/11/6/orl_5147a1.jpg" alt="" /> Считается, что художники отражают в своих работах время, как в зеркале. Что именно отражаете в своих работах вы? Андрей Блудов: Как я уже говорил, я отражаю перманентное состояние сознания, свойственное человеку мегаполиса. И да, я не даю этому оценку. Я оставляю право оценивать для зрителя и искусствоведа. Моя выставка – призыв к коммуникации, чтобы мы вместе посмотрели со стороны, какой сложный этот узел, в каких хитросплетениях мы живем и как мы все связаны.    Для кого или для чего вы делаете выставки? Андрей Блудов: Для меня это, своего рода, терапия. Поскольку образы новых картин роятся в сознании, они не дают мне находиться в состоянии покоя, их навязчивое роение явно предполагает их воплощение. Так что, похоже, таким образом, я пытаюсь от них избавиться (смеётся).  И когда я делаю это сознательно и качественно – например, подбираю нужные средства выражения, это вызывает в мире резонанс. Люди угадывают, чувствуют, что мои работы о нас всех.  <img src="/storage/0002018/11/6/3a1.jpg" alt="" />  Какие особенности мировоззрения современного человека вы хотели подчеркнуть в своих работах? Андрей Блудов: Я сфокусировался на некоторой путанности, потери ориентиров, отсутствии прямых путей, касательности и неопределённости сознания человека, своего рода, о «диалоге с хаосом».   Как зачастую создаются ваши работы? Андрей Блудов: Сначала возникает тема. Потом я ищу средства для её воплощения: формат, размер подрамника, конфигурацию и другое. В данном случае система была такая: белый холст я перекрывал абстрактным подкладом, слоем акрила, в котором все плавно стекается, происходит диффузия. Именно на этом холсте и происходит встреча моей идеи с хаосом, из которой потом выходят структуры, ранее существовавшие в моем воображении. То есть, я создаю свое пространство, в которое остается лишь «завести мебель» и обживать через образы, которые в процессе становятся мне почти родными. <img src="/storage/0002018/11/6/6a1.jpg" alt="" />  Когда приходит понимание, что работа закончена? Андрей Блудов: Это происходит интуитивно. У картин разная судьба. Некоторые  хочется продолжать, а другие нет. Это своего рода озарение, понимание того, что это максимальная выразительность на этом этапе. Но иногда в незаконченности живет очень важный мотив «жизни в блеске рабочего состояния» и избегает засушенности. Так что, порой недосказанность должна присутствовать. <img src="/storage/0002018/11/6/orl_5168a.png" alt="" />  Сколько максимум часов работали без перерыва перед выставкой? Андрей Блудов: Обычно перед выставкой я пишу подолгу, по 12 часов подряд. Когда тебя подпирает конкретная дата, происходит обычное явление – начинаешь работать нон-стоп, входишь естественным образом в поток и тогда, собственно, у тебя уже почти не бывает ошибок. Тут главное соразмерить силы, справиться. Думаю, у меня получилось (улыбается).     Автор: Станислава Стефановская                 Tue, 06 Nov 2018 11:00:00 РОБОТУ КЕРРІ ДЖЕЙМСА МАРШАЛА ВІДКЛИКАЛИ З CHRISTIE’S http://artukraine.com.ua/n/robotu-kerri-dzheymsa-marshala-vidklikali-z-christies Суперечливий план міста Чикаго виставити на продаж Christie’s у Нью-Йорку 15 листопада мурал Керрі Джеймся Маршала «Знання і Диво» (1995) відкладається. Очікувалось, що ціна картини на стіні Бібліотеки Legler зросте до $10 млн.   Продаж викликав жорстку критику, не в останню чергу і від самого автора муралу, який у жовтні повідомив Artnews, що Чикаго «вичавило кожну краплю цінності з моєї роботи». Минулого року Маршал подарував ще один мурал місту за символічну ціну $1, а раніше цього року державне агентство, яке керує конвертаційним центром McCormick Place, знищило роботу Маршлала «Минулі Часи» (1997), яка у травні продалася на Sotheby’s за рекордні $21.1 млн. <img src="/storage/0002018/11/6/knowledge_and_wonder_e1538433930897.jpg" alt="" /> Керрі Джеймс Маршал, Знання і Диво, 1995 © City of Chicago Фото: www.theartnewspaper.com   У зв'язку зі змінами загальних настроїв на цих вихідних, мер Чикаго Рам Емануель розповів ChicagoTribune, що він усвідомив, що не може продати мурал. «Я подумав, що це не те, чого я хочу, оскільки Керрі, завдяки своєму мистецькому внеску у публічний простір, став хорошим другом і почесним громадянином Чикаго. Тож, я йому сказав, що якщо йому ця ідея не подобається, ми не продаватимемо роботу».   У заяві Christie’s йдеться про те, що мурал, на якому зображені чорні діти, що дивляться на гігантські книжки про космос, був відізваний через «спільну згоду» з Чикаго. Аукціонний дім наголошує,  що це було «точно і в інтересах ринку, оскільки Christie’s є прихильником публічного мистецтва».   «Усі сторони, залучені до цієї ситуації задоволені тим, що «Знання і Диво» Керрі Джеймса Маршала залишиться у Чикаго – це було спільною метою міста та Christie’s».   Джерело: www.theartnewspaper.com           Tue, 06 Nov 2018 10:00:00 Dymchuk Gallery OPEN CALL 2019 http://artukraine.com.ua/n/dymchukgallery-open-call-2019 DymchukGallery за підтримки та у співпраці з Фондом ім. Ю.М. Єгорова оголошує четвертий відкритий конкурс для молодих художників OPEN CALL 2019.   Цьогоріч темою конкурсу є реальність. В епоху політики пост-правди, смерті фактів, фальшивих новин, теорії змов та зростаючої параної великі корпорації та держави створюють таку реальність, яка задовольняє їхні вимоги і створює умови для маніпулювання людьми. Врешті реальність стає результатом певного корпусу текстів та зображень, а не їх відправною точкою. Чи може митець протистояти цьому процесу, чи навпаки –  створюючи фіктивні світи, додає ще більше інструментів для маніпулювання?   З 3 листопада до 20 грудня відкрито прийом заявок від художників та мистецьких колективів. Проекти можуть складатися з робіт у різних жанрах та медіа.  До розгляду не приймаються роботи, що концептуально не оформлені в проект, а є поодинокими творами. Переможцеві OPEN CALL 2019, якого обере міжнародне журі, буде надана можливість реалізувати свій проект в DymchukGallery за технічної, медіа та фінансової підтримки галереї. <img src="/storage/0002018/11/5/photo_2018-11-04_19-55-01.jpg" alt="" /> Зображення надані DymchukGallery   Мета конкурсу OPEN CALL – розвиток сучасного українського мистецтва, а також втілення експериментальних та критичних проектів, які молодому художнику складно реалізувати без інституційної підтримки.   Конкурс проводиться з 2016 року. За цей час команда галереї розглянула більше 400 заявок. Переможцями конкурсу в різні роки були художники KinderAlbum, Євген Самборський та колектив Fantastic Little Splash.   Умови участі в конкурсі: - митцеві не виповнилося 35 років; - на OPEN CALL 2019 подається принципово новий проект, який не було реалізовано раніше; - оботи, що входять до проекту, виконані в різних медіа на запропоновану тематику; - пріоритет надаватиметься роботам дослідницьким або критичним по суті.   Заявка має складатися з: - Біографії художника; - Портфоліо; - Опису проекту, що пропонується до втілення (не більше 600 слів); - Технічної специфікації проекту; - Орієнтовного бюджету.   Заявка подається в форматі PDF розміром до 5MB (назва файлу - OpenCall_ім’я заявника) на адресу opencall@dymchuk.com. В темі листа позначте OpenCall 2019 та ваше ім’я.   Переможця буде оголошено не пізніше 15 січня. Реалізація проекту запланована на весну 2019 року.         Mon, 05 Nov 2018 13:00:00 ПРИХОВАНІ СЕНСИ ТВОРІВ. ПРОЕКТ «СИМВОЛІЗМ: КОДИ СУЧАСНОСТІ» http://artukraine.com.ua/a/prikhovani-sensi-tvoriv-proekt-simvolizm--kodi-suchasnosti До 18 листопада 2018 року в Музеї української діаспори, що знаходиться неподалік від ст. м. Печерська на вул. Московській 40-б, проходитиме виставковий проект «Символізм: коди сучасності», у межах якого представили свої роботи такі знані українські митці, як: Петро Бевза, Микола Журавель, Олег Денисенко, Олексій Малих, Володимир та Тетяна Бахтова, Олексій Анд. <img src="/storage/0002018/11/5/kuratorska_ekskursiya_foto_irini_parhomenko_33386.jpg" alt="" /> Кураторська екскурсія, фото Ірини Пархоменко   Простір експозиції об’єднує авторські підходи до візуалізації прихованих, невиявлених символічних сенсів, що відрізняє творчість цих митців, які у своїх роботах намагаються вивести глядача на різні рівні символічних асоціацій, що зовсім не обмежуються зверненням до традиційно відомих, канонізованих символічних образів. Символічний мікрокосм кожного із представлених художників відрізняється своєрідністю та неповторністю, але в той же час демонструє єдність світоглядних прагнень, що виходять далеко за межі лише реалістичної або суто раціонально-концептуальної візуалізації. <img src="/storage/0002018/11/5/mikola_bevza_sad_stezhok_ta_son_maksimiliana_voloshina3388.png" alt="" /> Петро Бевза, Сад стежок та Сон Максиміліана Волошина   Символічно-багатозначні образи Петра Бевзи повертають глядача до міфологічної точки зародження всесвіту, з якої починається відлік творення усіх першостихій світу. Його робота «Народження вод» у непрямій, асоціативній формі унаочнює нам процес народження однієї з головних життєдайних сил за посередництвом жінки, яка також є символом народження життя. Численні шляхи, що проступають у творі «Сад стежок» відсилають до філософсько-символічних есе класика латиноамериканської неоміфологічної літератури Хорхе Луїса Борхеса, який у схожому за звучанням творі «Сад стежок, що розходяться», демонструє нелінійність і багатоваріативність можливих сценаріїв розгортання нашого життя, а також імовірну ілюзорність усього того, що відбувається. <img src="/storage/0002018/11/5/mikola_zhuravel_prostir_simvoliv3387.jpg" alt="" /> Микола Журавель, Простір символів   Абстрактно-символічними мотивами проникнуті й роботи Миколи Журавля, який у своїй творчості досить часто звертається до зображення міфологічно-сакральних тварин – биків, грифонів тощо – які в багатьох культурних традиціях постають символами родючості, природних стихій, або пов’язані з народним епосом та магічними ритуалами. У роботах художника проступають численні геометричні символи, що грають об’ємами своїх асамбляжних форм, вирізняючи у такий спосіб своєрідну, впізнавану манеру автора. <img src="/storage/0002018/11/5/oleg_denisenko_melodiya_nadii_jpg3394.jpg" alt="" /> Олег Денисенко, Мелодія надії   Абсолютно неповторну енциклопедію авторських символічних образів демонструє нам львівський художник-віртуоз Олег Денисенко, який у своїх графічних роботах із високою культурою та смаком еквілібрично поєднує численні символи різних традицій та культур. Всевидяче око, солярні коловрати, кола, трикутники, християнські та язичницькі символи утворюють чудернацькі хитросплетіння, коди до яких повністю відомі (а може й ні…) лише самому автору-творцю. Але тут не йдеться про механічне запозичення – традиційні символи вплітаються автором у власне павутиння символічних візуалізацій, завдяки чому хрест стає частиною образу чергового мрійника, що прагне наче Ікар піднятися у повітря, а птах, зображений поряд, стає певним натяком на спрямованість до небес. <img src="/storage/0002018/11/5/oleksiy_malih_podorozh_do_centru_zemli_triptih3400.jpg" alt="" /> Олексій Малих, Подорож до центру Землі, триптих   Символіко-міфологічний світ архаїчних образів надзвичайно потужно постає перед нами у роботах Олексія Малиха, який сам жартома називає себе несправним прихильником давнини. У межах експозиції представлені його роботи із серії «Подорож до центру Землі», а також «Світ майя», у якому ніби оживає містичний дух індіанських ідолів, унаочнюючи незримі магічні ритми, притаманні цій давній та загадковій культурі, з відлунням якої автор особисто зіткнувся під час подорожі до країн Латинської Америки. <img src="/storage/0002018/11/5/bahtovi_volodimir_ta_tetyana_svyaschaenniy_shlyub3383.jpg" alt="" /> Володимир та Тетяна Бахтови, Священний шлюб   Символічний дух античних містерій відтворюють у серії своїх робіт художники Володимр та Тетяна Бахтови. Їхнє захоплення Античністю має давнє коріння, адже Володимир ще за часів СРСР здійснив унікальну подорож до найбільш відомих міст Давньої Ойкумени (Греція, Туреччина, Італія) на відтвореному в максимальній подібності до античних зразків дерев’яному парусно-гребному судні – античній дієрі. До тепер життя та творчість Бахтових пов’язані з античним полісом, розташованим на територій сучасної України – Ольвією, де облаштувалися митці й проводять активну роботу з актуалізації та популяризації прадавньої спадщини. Володимир є автором унікальної техніки геліографії, завдяки якій здійснює сакрально-символічну реконструкцію силуетів античних храмів, що постають перед нами як вогняні обриси, схоплені об’єктивом фото-камери. <img src="/storage/0002018/11/5/oleksiy_and_ostanniy_kadr._sergiy_paradzhanov3396.jpg" alt="" /> Олексій Анд, Останній кадр. Сергій Параджанов   У множинність асоціативно-символічних сенсів, породжених нашою уявою, занурюють твори Олексія Анда, що завдяки об’ємним елементам – інсталяціям, органічно вписаним у живописне полотно картини, максимально розширюють спектр можливих трактувань глядачів. Його нова робота «Яблуко спокуси. Стів Джобс» складається з багатопіксельного зображення засновника Apple, у яке вмонтована електронна плата, а також інсталяції у вигляді яблука, що постає символом одвічних спокус. Образ відомого кардіохірурга Миколи Амосова на картині «Траєкторія долі», немов смертоносним дощем проривається великою кількістю скальпелів, підвішених до роботи, символізуючи вразливість нашого життя й непередбачуваність його перебігу. Обірвана кінострічка в роботі «Останній кадр. Сергій Параджанов» також символічно натякає на плинність нашого життя й невідворотність «останнього кадру», який іноді підступно не дає завершити задумане.   Простір виставкового проекту «Символізм: коди сучасності» надає нам унікальну можливість долучитися до процесу співтворчості з авторами й віднайти нові символічно-асоціативні сенси представлених в експозиції образів.   Про авторку: Світлана Стоян –  куратор, доктор філософських наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, директорка Арт-центру «Альтер Его», член НСХУ.       Mon, 05 Nov 2018 12:00:00 КУЛЬТУРНИЙ МАРШРУТ (05.11 – 11.11) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-0511---1111 Цього тижня у Києві відбудеться відкриття першої виставки галереї «Portal 11», на якій буде представлена творчість Івана Турецького, Музей Ханенків розпочинає новий сезон Музейного клубу, а Мистецький Арсенал запрошує на оперу-перформанс у рамках виставки "Курбас: нові світи". Більше культурних подій цього тижня – далі в ART Ukraine.   У вівторок, 6 листопада, о 17:00, в інформаційному залі “Східної колекції” Музею Ханенків відбудеться презентація нового сезону Музейного клубу. Цього вівторка Генеральна директорка музею Катерина Чуєва поділиться враженнями від конференції «Memory, Art and Identity», проведеної комітетом ІС Мемо (International Committee of Memorial Museums of Victims of Public crimes) в Ізраїлі у жовтні цього року, та від відвідин вибраних музеїв Тель-Авіва та Єрусалима. Музейний клуб – це неформальний майданчик для предметного обговорення ключових питань розвитку музейної справи в Україні, засадничих підходів, кращих українських та світових практик, спільний пошук рішень, що уможливлюють розвиток музеїв і музейних фахівців в українських реаліях. Вхід вільний за <a href="https://docs.google.com/forms/d/1WJELvpfF7jQnYx00IRfyvsOR4ki0lh7ap708tgZ2xZ4/edit">реєстрацією</a> <img src="/storage/0002018/11/5/44988321_2029514480402528_5713497833118629888_n.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook. У середу, 7 листопада, о 18:30 в галереї НЮ АРТ відкриється персональна виставка Івана Труша. Іван Іванович Труш – один із найвидатніших представників львівської школи живопису. Він був майстром ліричного пейзажу, побутового жанру, психологічного портрету та мистецьким критиком. Діяльність Івана Івановича щодо розповсюдження українського мистецтва, підняття його естетико-художнього рівня має важливе значення. Він налагодив тісний контакт з демократичними колами української інтелігенції.На виставці ви зможете побачити твори з приватних збірок Києва, Рівного і Львова. Серед них будуть представлені роботи зі знаменитих серій краєвидів Дніпра та Єгипту, місячної ночі, психологічних портретів та квітів із саду художника. <img src="/storage/0002018/11/5/trush_i.i._1869-1941._hata_v_misyachnu_nich.1920-ti_rr._karton__oliya__69_5_h_103_5_sm..jpg" alt="" /> Труш І.І. (1869-1941). Хата в місячну ніч.1920-ті рр. Картон, олія, 69,5 х 103,5 см. Зображення зі сторінки події на facebook. Також 7 листопада о 18.00 галерея «Триптих АРТ» відкриває виставку живопису Олексія Литвиненка «Мова вітру».Мова – цесистема звукових і графічних знаків, найважливіший засіб спілкування і пізнання.Мистецтво – вид людської діяльності, що відбиває дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів.Мовчання – утримання від мови, висловлювань, використання голосу.В експозиції презентовані нові роботи художника.  Вхід вільний. Київ, вул Десятинна 13. <img src="/storage/0002018/11/5/triptih.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook.   У четвер, 8 листопада, о 19.00 у Pinchuk ArtCentre відбудеться зустріч із художницею, учасницею виставки «Свій простір», Яною Бистровою (Париж). На зустрічі Яна розповість про свою художню практику та про те, як бути українською художницею у світі. Яна Бистрова (нар. 1966, Київ) відома широкому загалу своєю "червоною серією" живописних картин, у яких вона створювала нетипові жіночі портрети. Свою мистецьку практику художниця розпочала наприкінці 1980-х. Деякий час мешкала та працювала на Фурманом у провулку у Москві, але на початку 1990-х переїхала до Парижа, де живе та працює сьогодні. Серія фотографій, представлена на виставці «Свій простір» –церезультат тривалої роботи та експериментів з фотографією, розпочатих у середині 1990-х рр. Модераторка– Катерина Яковленко, учасниця Дослідницької платформи Pinchuk ArtCentre. 4-й пов. Pinchuk ArtCentre, в експозиції виставки «Свій простір». Участь безкоштовна. Реєстрація <a href="/admin/tockify.com/pinchukartcentre/detail/193/1541696400000">обов'язкова</a>. <img src="/storage/0002018/11/5/pinchuk_fb.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook.   Також 8 листопада о 17.00 в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відбудеться відкриття виставки «ДИХОТОМІЯ» Володимира Хижинського – художника-кераміста, кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри художньої кераміки, дерева, скульптури та металу Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука, члена Національної спілки художників України. Це виставка про наше життя, з його постійними «проблемами вибору», з роздумами про самоідентифікацію і самосвідомість, добро і зло, кохання і ненависть, про їх одвічну боротьбу.», – розмірковує автор. На виставці представлено кілька серій робіт, виконаних протягом останніх років. <img src="/storage/0002018/11/5/fragment_schae_odnii_zi_skrin_pandori.jpg" alt="" /> Володимир Хижинський, Скринька Пандори, фрагмент Зображення зі сторінки події на facebook.   У п’ятницю, 9 листопада, о 10.00 галерея «Portal 11» запрошує на виставку абстрактного живопису відомого львівського художника Івана Турецького, яка розкриває тему форми і звучання кольору. Усі елементи, які присутні в роботах художника, мають багато значень і трактувань, а разом вони створюють той самий лабіринт зі світла і музики. Іван Турецький є одним із авторів герба України, сучасного герба міста Львова, марок для Пошти України, філателістичних проектів в Австрії, автор серії колекційних монет Банку Білорусі. Серед робіт художника, поза іншим, – проекти гральних карт для австрійської компанії Piatnik, дизайн різноманітних відзнак та нагород. Його роботи знаходяться у приватних колекціях у США, Канаді, Німеччині, Франції, Австрії та ін. Вхід вільний.  Київ, вул. Трьохсвятительська, 11. <img src="/storage/0002018/11/5/portal.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook.   У неділю, 11 листопада, о 20:00 у рамках виставки «Курбас: Нові світи» у Мистецькому арсеналі, відбудеться опера-перформанс «ҐАЗ» від Музично-театральної формації NOVA OPERA. Вистава «Ґаз» Ґеорга Кайзера реалізована 1923 року Лесем Курбасом в Мистецькому Об’єднанні «Березіль». «Ґаз» була прем’єрною виставою «Березоля» і стала класичним зразком українського театрального Експресіонізму. Рухи акторів використовувалися для відтворення на сцені вибуху на фабриці, а звуки оркестру нагадували роботу машин у цехах.  NOVA OPERA та композитори Roman Grygoriv, Elias Spricht відтворять втрачену музичну партитуру композитора Анатолія Буцького до вистави та презентують тематичний перформанс на виставці «Курбас: Нові світи». Вартість квитка – 150 грн, кількість місць обмежена. <img src="/storage/0002018/11/5/arsenal.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook.                     Mon, 05 Nov 2018 11:00:00 Виставка Ван Гога у США http://artukraine.com.ua/n/vistavka-van-goga-u-ssha Картина Ван Гога, яка була майже продана чотири роки тому збанкрутілим Детройтом, стане ключовим арт-об’єктом великої виставки 2020 року. Автопортрет художника у солом’яному капелюсі із Детройтського Інституту мистецтв був оцінений Christie’s у суму від $80 до $150 млн, хоча насьогодні вона невпинно зростає.   У 2014 році місто зіткнулося з банкрутством і вирішило розпродати ключові мистецькі твори Музею разом із Ван Гогом. Такий крок викликав значні хвилювання не лише  на місцевому, а й на міжнародному  рівні. Проте, завдяки фінансовій підтримці у $800 млн від штату Мічиган та інших донорів й фундацій, Детройтський Інститут зміг зберегти свою незалежність встановивши право на володіння колекцією та будівлею музею громади. <img src="/storage/0002018/11/5/vincent_van_gogh__self-portrait__1887_detroit_institute_of_arts.jpg" alt="" /> Вінсент Ван Гог, Автопортрет, 1887 Фото: www.theartnewspaper.com Детройтський Інститут мистецтв був першим американським музеєм, який придбав роботи Ван Гога. Автопортрет, написаний у Парижі влітку 1887 року, дістався музею від колеги Ван Гога Еміля Бернарда, який продав картину на початку ХХ ст.. Детройтом вона була придбана у 1922 році за $4,200.   Автопортрет стане центральним полотном у величезній виставці «Ван Гог та Америка». Хоча про дату її відкриття ще не анонсовано офіційно, The Art Newspaper повідомляє, що Інститут планує її провести у липні-вересні 2020 року. Насправді, встановлення навіть орієнтовних дат проведення виставки за великий проміжок часу до її початку – це доволі незвична ситуація.   Джилл Шоу, куратор Інституту, прагнутиме сфокусуватися на роботах Ван Гога, які наразі перебувають у Штатах. Вона сподівається зібрати близько 40 робіт художника, переважно живописних, а також незначну кількість графічних робіт.   Джерело: www.theartnewspaper.com                 Mon, 05 Nov 2018 10:00:00 Рухатися за смислом: арт-проекти Бієнале довіри у Львові http://artukraine.com.ua/a/rukhatisya-za-smislom--art-proekti-biyenale-doviri-u-lvovi Американський історик мистецтва Джеймс Елкінс завершив свою книгу про «дивні» стосунки сучасного мистецтва та релігії (вийшла у світ 2004 року) наступним твердженням: «Я би хотів закінчити свою книгу певним рецептом. Я міг би сказати, що релігійне мистецтво й образотворче мистецтво є однаковими, але таки різними, і тому немає особливої проблеми в тому, що сучасне мистецтво уникає релігії. Або ж, я міг би запропонувати тезу про те, що релігійні сюжети не присутні в сучасному мистецтві, бо культурні умови нашого життя не потребують цього. Або ж я міг би ствердити, що релігійний смисл є закладеним в модернізмі, навіть якщо ми про це не говоримо. Чи міг би перевести розмову у містичні твердження, чи у пасажі про духовність мистецтва. Я навіть міг би стати на консервативну позицію і сказати, що Бога немає в сучасному мистецтві і воно потребує цензури та перезавантаження віри. Але жодне з цих тверджень не відображає складності стосунку сучасного мистецтва і релігії. Дефініція, якою ми послуговуємося, а саме Бог, вже давно не використовується у текстах, які описують мистецтво, але ми також свідомі, що певною мірою ця дефініція і надалі є частиною мови, якою ми пояснюємо мистецтво».   Елкінс каже: навіть якщо дуже важко говорити сенсово про релігію, і водночас інтелігентно і поінформовано дискутувати про мистецтво, то все ж варто спробувати. Такою спробою є мистецька частина Бієнале довіри у Львові, учасниками якої стали Влодко Кауфман, Сергій Якунін та Олесь Дзиндра.   Два з трьох об’єктів є скульптурно-інсталяційними чи ленд-артовими творами, і один створений на межі інсталяції та візуальної штуки. Один об’єкт має мистецьке минуле – «Бесіда» Якуніна, а два інших – «SACRUM» Дзиндри та «NIMB біометрія» Кауфмана створені спеціально для Бієнале довіри.  <img src="/storage/0002018/11/2/4.png" alt="" /> Твір: «Бесіда», інсталяція Автор: Сергій Якунін   Бесідка чи альтанка? Людина в пошуках смислу…   У парку біля мого дому стояла давня альтанка. Колись добрі люди вирішили, що в альтанці найкраще зустрічатися і говорити, тож між колонами альтанки встановили лавочки. Альтанка мала перетворитися на бесідку. Дійсно, лавочки паркової альтанки як магніт притягували людей… з пивом. Швидко інші люди, без пива, перестали навідуватися в альтанку-бесідку. Таке життя. Щоправда, після чергової реконструкції парку лавочки зняли задля ремонту, а оскільки гроші закінчилися, то ремонт альтанки так і не завершили. Відсутність лавок дивом перестала притягувати у «зіпсуту» бесідку  людей з пивом, натомість почала притягувати туди інших людей. Людей, які танцювали, співали, сиділи на підлозі і не пили там пиво. То ж альтанка, яка стала бесідкою, а потім знову альтанкою, дивним чином перетворилася на нову бесідку. Оцю беліберду я називаю фактором бесідки/альтанки. Такі місця – нібито створені для людського спілкування; але ж люди бувають різні, от і спілкування теж різне. Альтанка є більше місцем відпочинку, а бесідка – місцем для розмови і відпочинку… Яка ж різниця? Все це для людей, хіба ні? Різниця в тому, є там лавочки чи немає! Ми думаємо, що наявність лавочки формує «сеттінг» для спілкування, але спілкування буває різним… Одне спілкування формує довіру, інше – тривогу і недовіру.   Бесідка/альтанка Сергія Якуніна «народилася» у 2010 році, у рамках проекту ленд-арту «park.in». Вона сформувалася як ідея, а потім мала різні втілення – великий насип землі/піску/трави/чи ще чогось, навколо якого стоять великі скульптури-крісла. Крісел є шість, як виделок у столовому наборі, – Якунін каже, що 6 (шість) просто «не тупе» число. Ці крісла чекають на людей, але зазвичай люди приходять лише подивитися на цей об’єкт. Хтось бачить у цій інсталяції запрошення до розмови, хтось саму розмову… а ще хтось бачить шість крісел і землю/чи пісок/чи траву.   Якунін каже, що у світі мало речей, які вводять його в екзистенційний ступор. Таким феноменом для нього, наприклад, є кокон: оця трансформація гусені в кокон, а потім в метелика «не вміщається в голові». Кому це треба? Як це відбувається? ЗАЧЄМ? Кокон – це алегорія чогось незрозумілого і непевного, але теж чарівного і манливого!   Інсталяція «Бесіда» Сергія Якуніна – саме про смисл, бо цей смисл є найбільш глибокою маніфестацією людських інстинктів. Смисл – це насправді інстинкт, дарований нам буттям, який робить для нас життя можливим. Смисл перетворює гусінь на кокон, а потім на метелика – це саме життя! Об’єкт Якуніна запрошує говорити про смисл, і чекає на тих, хто відгукнеться на це запрошення.  <img src="/storage/0002018/11/2/5.png" alt="" /> Твір: NIMB біометрія, виставковий проект в Музеї Пінзеля Автор: Влодко Кауфман   Влодко Кауфман часто твердить, що сучасний художник часто вже насправді не є художником, а лише ілюстратором мистецтва, який імітує штуку, приймаючи на себе «позицію» художника. Він вважає, що така постава є хибною і нам варто повернутися до давнього стану, коли художник і його творчість стояли не поруч, а були комплексно і органічно зв’язаними. А коли ж був такий стан синергії, в якому художник не стояв в метапозиції до свого твору чи творчості? Я не знаю інших практик, крім давнього шаманізму чи мистецтва до епохи Ренесансу, де матеріальний об’єкт (ікона чи ритуальна маска) був би рефлексією не групи чи уявного божества, а конкретного автора. Як твердить уже згадуваний американський історик мистецтва Джеймс Елкінс, мистецтво завжди, у різних місцях і в різних культурах, було тісно пов’язане із ритуалами та сакральними практиками. Персональне авторство в мистецтві є явищем доволі пізнім, і воно вимагає від автора постійної метапозиції – він/вона має роздумувати над своєю роллю автора. Тому імітація є невіддільною частиною штуки, яка (як твердив Рене Жірар) є фундаментальною рисою людини і людської культури загалом.   Метапозиція стала абсолютною рисою мистецтва модернізму, і саме ця позиція остаточно вивела мистецтво з-під «покрови» релігії. Французький модерніст Андре Жід у своєму літературному творі «Підроблювачі» (1925) перетворив цей модерністський інструмент та поставу в мистецьку метафору. Він говорив про свій твір наступне: «З одного боку, я хотів репрезентувати реальність, а з іншого – стилізувати її під мистецтво». Для цього він придумав персонажа, який як автор хоче написати новелу, і в «уста» якого він вкладає власні робочі нотатки/ескізи. Тож новела Жіда була про літературу і мистецтво, про писання і автора, про репрезентацію, реальність і вигадку. Він вклав новелу всередину новели, і дав їй можливість «говорити» мовою мистецтва.   Метод роботи Влодка Кауфмана, хоч і неусвідомлено, але таки нагадує модерністський підхід Андре Жіда. Хоч Кауфман і засуджує поставу художника як «імітатора мистецтва», сам він не в змозі уникнути метапозиції: його мистецькою проблемою є не лише реальність, а й сама гра, яку ми історично назвали мистецтвом. Щоб не імітувати мистецтво – Кауфман імітує природу!   «Чи має сенс дерево?» – питає Кауфман. «Це питання не до дерева» – відповідаю йому я. <img src="/storage/0002018/11/2/7.png" alt="" />   Щоб уникнути естетичної імітації, Кауфман вчиться у природи і в себе. Він ще в 1990-х роках покинув «картинні репрезентації» на користь інсталяцій, «видив» та перформансів. Кауфман вважає, що очі – невдячний апарат для оцінки естетики та мистецтва, виразно надаючи перевагу ідеям. Але це не абстрактні ідеї, продукти мислення і співставлення концепцій – його ідеї мають виразну матеріальність, вони є об’єктами, а не аватарками. Кожна така ідея Кауфмана не є продуктом естетизування реальності: вони проростають як живі істоти, народжуються, живуть і вмирають.   Цього разу такою естетичною ідеєю є німб та людська німботворчість. Якщо просто – то німби для Кауфмана є елементом захисту від реальності, спробою перекласти відповідальність на когось, наприклад, на Бога. Німби є продуктом людських страхів і бажань. Тож німби у Кауфмана стають не абстрактними (сакральними) знаками, ні – це фізичні об’єкти, які мають на меті «просканувати» ідеї страху, захисту та відповідальності, що стоять за кожними німбом.   Ключовим аспектом ідеї німбу для Кауфмана є відповідальність, яка стоїть в основі усвідомленого сенсу людського існування. А відповідальність, у свою чергу, проявляється через ухвалення рішень. Кожне рішення залишає слід і є відбитком часу, і саме з цими знаками працює художник, перетворюючи їх на метафори. <img src="/storage/0002018/11/2/6.png" alt="" />   «Навіщо ці всі відображення у дзеркалах?» – питаю я. «У дзеркалі ми бачимо не відображення – там невідомо що» – відповідає Кауфман.   Важливою метафорою автора є дзеркало, яке веде до думки про задзеркалля й безвихідь чи безкінечність. Це давня мистецька метафора, яка відсилає до ідей мімезісу, себто репрезентації (віддзеркалення) реальності, а також дозволяє художниками легше «говорити» про людський досвід візуальності. Дзеркала у Кауфмана втілюють ідею безкінечності (пригадайте концепцію мізенабім-у Андре Жіда) та неможливості; їх можна використати для проектування та деконструювання.   Подібно як дзеркало, яке «імітує» і «рефлексує» реальність (але не репрезентує!), Кауфман використовує своєрідний біометричний метод для сканування живого і відмерлого. Частинами такого «біометричного сканування» є використання об’єктів, які є частинами проживання часу самим автором. Це книги, тексти, каталоги, листи, ескізи і безліч інших артефактів, які засвідчили життя Влодка, і які він переробляє у інші естетичні об’єкти (німби). Усі вони були частиною певних рішень, ухвалених автором в той чи інший момент власного буття, вони є свідками його «відповідального існування». Часом ці «папери» стають тлом для вирощування (не малювання) інших об’єктів (наприклад, риб), які існують на межі візуального та уявного (ідеального). Так, перед нами постає біометричне сканування власного буття, хірургічний розтин, де «тріщини» і «шрами» є знаками часу, які автор упіймав, щоб зрозуміти сенс свого (і не лише свого) існування.       <img src="/storage/0002018/11/2/8.png" alt="" />   Довіра як спроба проаналізувати відповідальність   Влодко любить ідентифікувати себе більше як автора і менше як художника. Він вважає, що дія автора нагадує дію природи, себто смисл дії захований у самій дії. Тоді його творчість є буквально природнім актом, який не стільки «імітує» мистецтво, скільки «імітує» природу. А якими є основні характеристики природньої реальності? Просвітлені кажуть, що в світі все, що можна усвідомити, і все, що усвідомлює, перебувають у двох станах – становлення (народження) та зникання (вмирання). Ніщо не існує, усе лише постає та зникає, світ сповнений мерехтливого буття, яке проявляється міріадами форм. Кауфман вважає, що єдиними способом споглядання цього буття є час; оскільки усе, що постає, і усе, що зникає, залишає знаки часу. Тож буття промовляє до нас через знаки часу, подібно як кільця дерева, знаки плинного існування. Завданням художника, чи ба, автора, є спіймати час за допомогою естетичних об’єктів і тим самим подолати природу, створивши нову структуру чи (вірніше) метаструктуру.   Метафори, естетичні знаки, які перетворюються на метаструктуру, – це різні інструменти пізнання нашого світу. У випадку цього проекту, «німби» – це пізнання, скероване на людську ідею захисту від страху, на знаки, які допомагають позбутися відповідальності. Аналізуючи страх перед буттям, який люди проявляють через знаки-німби, Влодко пропонує інший погляд – він хоче проаналізувати відповідальність через довіру. Довіру до себе, в першу чергу.   «То що, мистецтво – це гра?» – питаю я. «Не можна бавитися тим, чим не можна бавитися» – відповідає Кауфман.  <img src="/storage/0002018/11/2/img_7709.png" alt="" /> Проект: SACRUM: ОКРЕСЛЕНИЙ ПРОСТІР, інсталяція Автор: Олесь Дзиндра   Чому художникам потрібні храми?   Десять років тому, у 2008 році, Джанфранко Равазі (Gianfranco Ravasi), який керував радою з питань культури Ватикану, написав, що церква має відновити стосунки з сучасними митцями. Уже сто років, як мистецтво та віра <a href="http://www.artnews.com/2008/10/01/the-church-gives-contemporary-art-its-blessing/">розлучилися</a>, твердив Равазі, і варто повернутися до діалогу на біблійні та релігійні теми. Цей священик пропонував церкві брати участь у Вінеційській бієналє чи навіть на Франкфуртському ярмарку – саме в тих місцях, де нові мистецькі ідеї генеруються. Справді, чому між церквою та «актуальними» митцями немає діалогу?   Мистецтво та церква розійшлися саме з моменту появи радикального авангарду, коли такі явища, як абстрактне мистецтво, стали незрозумілими для отців та вірян. Але тепер церква каже, що треба наблизити сучасне мистецтво до простих людей, пояснити їм, що мистецтво є частиною духу. Звичайно, заклики повернення до діалогу звучали і раніше: наприклад, Папа Павло VI ще у 1960-х говорив про налагодження діалогу між модерністами та церквою. У 1973 вже існувала галерея сучасного мистецтва у Ватикані, у яку церква закуповувала (часто потаємно) твори сучасних митців. Деякі з цих творів навіть цікаві не лише церковникам, але й іншим поціновувачам сучасного мистецтва, проте більшість – мало знані чи визнані в мистецькому світі. Коли у 1999 Папа Іван Павло ІІ відкривав виставку творів сучасного мистецтва у Ватикані, то ствердив, що церква зацікавлена у співпраці із сучасними митцями і сподівався на новий союз. Він сказав, що митці традиційно «відкривали дух до містичного захоплення трансцендентним, бо у кожній правдивій художній роботі присутня містична іскра святого».     Традиційно з церквою працювали архітектори, митці візуальних жанрів та майстри – від ювелірного мистецтва до різьби по дереву і каменю. Проте багато сучасних архітекторів прагнуть до чистоти форм і не хочуть бачити свої творіння «заваленими» ремісничими предметами культу, особливо в «рушниковій» Україні. Окрім цього, сучасні художники не хочуть бути обмеженими етичними рамками релігії, оскільки піддають сумніву відомі ієрархії та структури. З іншого боку, мудрі люди кажуть: коли людина творить, вона пересвідчує акт самого творця; бодай, християни вірять, що світ створений за подобою та образом божим. Створений за подобою світ, себто щось, що міметично повторює структуру творця – це процес, який ми звикли називати мистецтвом. Гайдеґґер казав, що цей акт передбачає приведення потаємності у непотаємність, унаявнення того, що було чи є невідомим і незрозумілим. На нашій планеті лише люди мають таку здатність – свідомо виводити потаємність у світ і рефлексувати на цю тему. Частина з цих людей – художники.   <img src="/storage/0002018/11/2/3.png" alt="" />   У лютому 2018 року відкрили каплицю Austin авторства Елсворта Келлі (Ellsworth Kelly), американського художника, яку він задумав ще у 1980-х рр. Ясна річ, він не був першим, хто реалізував масштабні проекти такого типу. Інший американець Дональд Джад (Donal Judd) збудував Chinati Foundation complex (будували між 1979 і до смерті митця у 1994 році), абстракціоніст Барнет Нюман (Barnett Newman) інтерпретував стації Христа (1958-1966), для яких було зведене спеціальне приміщення. Для художніх творів Марка Ротко теж збудували приміщення – Rothko Chapel.   Задовго до Джада, Келлі чи Ротко, у 1951 році, француз Анрі Матісс звів свою Chapelle du Rosaire de Venceа. У 1952, комуніст Пабло Пікассо створив мурали «Війна і мир» для каплиці Château de Vallauris, і зараз це місце поклоніння більше художнику, ніж його творцю. Через кілька років після Пікассо і Матісса інший модерніст, Ле Корбюзьє поставив всім відому Notr Dame du Haut, яка мала замінити сакральну споруду, що була знищена під час війни. Це іконічна споруда, яку можна зустріти в усіх книгах з історії сучасної архітектури. Як і Келлі, Джад чи Матіс, Ле Корбюзьє творив простір, синтетичне видиво, у якому світло і форма, фактури і живопис творили особливе відчуття, яке мало нагадувати індивідуальний духовний досвід.   Прикладів каплиць, які створили художники, є багато – крім вище згаданих, часто зустрічається каплиця художника світла Джеймса Туррела (зведена у Берліні), сакральний простір Луізи Невельсон у Нью-Йорку (1975), місце пам’яті померлих на СНІД від Кіта Харінга у Сан-Франциско (1990), прекрасна сакрально-несакральна споруда на горбі у Філіппінах від Нота Вітала (2017) чи SACRUM львівського художника Олеся Дзиндри, який постав у 2018 році.   Чому митці (а деякі з них – атеїсти) будують каплиці чи церкви, нібито місця культу та релігії? З одного боку, можна ствердити, що для сучасних митців часто мистецтво і є культом. Але це надто просто. Я думаю, вони шукали смисл, а життєвий смисл – сенс буття – це те, що робить нас людьми.     <img src="/storage/0002018/11/2/2.png" alt="" />   Смисл і значення як абсолютна реальність…   Історично склалося, що постійна присутність чогось незрозумілого і непевного у світі сформували в істот із складною нервовою системою (наприклад, у людей) адаптивний механізм. Цей механізм створив наш світ, у якому зрозумілі й зовсім незрозумілі нам аспекти співіснують. Саме поява непередбачуваного, невідомого, того, що формує страх і надію, творить тип поведінки, яка намагається рухатися до певної мети, шукає сенс. Якщо відкинути смисл і значення, то це призводить до катастрофи: індивід зазвичай страждає від життя, і якщо смислу немає – то є бажання зупинити усю цю безсенсовість. Люди без смислу ненавидять свою слабкість і світ та життя за цю слабкість. Тому призначення людини – це рухатися за значенням, за смислом, який виникає на межі відомого і невідомого. Відкидання ж смислу зводить людину до її смертельних ознак.   Смисл є найбільш глибокою маніфестацією людських інстинктів. Людина є істотою, яку вабить невідоме, яка створена для підкорення невідомого. Суб’єктивне сприйняття смислу залежить від рівня контакту з невідомим – якщо його забагато, то панує хаос, якщо його замало – то стагнація. Добрий баланс формує істоту, що здатна жити і творити, змінює природу і спільноту. Кожна людина творить цей баланс самостійно і тому й смисли для різних людей будуть різними. Інтегровано вони формують те, що ми називаємо знанням про світ, які передаються через соціальні інститути. І так, покоління за поколінням, ми відкриваємо усе нові грані невідомого, і робимо це, бо не можемо інакше. Тому смисл – це насправді інстинкт, дарований нам буттям, який робить життя для нас можливим.   Храм, який не дає тіні…   У 1972 році, на відкритті каплиці Марка Ротко, художника-абстракціоніста та людини складної внутрішньої напруги, одна жінка сказала: «Ця споруда пропонує місце, де можна знайти загальну орієнтацію – орієнтацію на Бога, названого чи не названого, орієнтацію на найвищі стремління людини та найбільш інтимні заклики совісті». На відкриті іншої каплиці-інсталяції «Sanctum», яку поставив у 2015 році у британському Брістолі американець Сістер Гейтс було сказано наступне: «Метою цього проекту було створити простір всередині сакрального простору, де люди могли б єднатися, почути одне одного». У 2018 році на відкритті каплиці Елсворта Келлі у Техасі інша людина виголосила: «Я сподіваюся, що люди пересвідчуватимуть це місце як абстрактний простір світла і спокою». <img src="/storage/0002018/11/2/1.png" alt="" />   Усі ці три вищеназвані аспекти – орієнтація на найвищі устремління, простір, де можна почути «іншого», та місце світла і спокою, мотивували Олеся Дзиндру на створення SACRUM – мистецької інсталяції поруч із стінами середньовічного монастиря. Подібно як у Сістера Гейтса (Брістоль) – ця інсталяція конструює простір у сакральному просторі, хоча Бернардинський монастир у Львові вже кілька століть десакралізований. Мета створення цього простору теж подібна як у Брістолі – це знак, місце, простір і можливість для екуменічного діалогу. Це місце зустрічі, але не лише з Богом чи із самим(-ою) собою, але й з іншими людьми. Як і в Елсворта Келлі, за основу взято дороманський храм, який досі існує. Модель цього древнього сакрального простору стала прототипом місця «світла і спокою», який постав біля стін старого львівського монастиря. І третій аспект, який я називаю аспектом художника Ротко (бо був проголошений на відкритті його каплиці), – орієнтація на найвищі устремління людини. Греки називали це «арете» – досконалість у певній діяльності чи моральні чесноти. Але давніше значення цього слова окреслювало вміння в повноті втілити функцію чи смисл індивідуального буття, вміння жити наповну. Арете – це чеснота буття!   Більшість сучасних митців не приймають міт (а часто це християнський міт) як основу для життя і дії, вони мають більш прагматичний світогляд. Але цей світогляд робить трагедію індивідуального життя проявленою. Не емпірична правда, відкрита наукою, поставили бар’єр між сучасною людиною і християнством, а радше ототожнення етичних норм із емпіричними фактами. Приймаючи безсенсовність існування як науковий факт, людина відкидає свою індивідуальну божественність, яка передбачає відповідальність. Людина є втіленням мільйонів років досвіду, і все, що ми знаємо про світ, є результатом цього досвіду. З позиції модерного світогляду – ми тварини, лише складно організовані, а от з позиції міту – ми є унікальними і кожна особистість є творцем. Саме ця здатність творити робить трагічні умови життя можливими, прекрасними і визначними. Дракон хаосу буде намагатися зупинити процес пізнання, і ця історія показана в численних міфах, – і завданням героя/героїні буде протистояти цьому дракону. Герой боротиметься, інший робитиме вигляд, що нічого не відбувається. Ця історія вічна, як саме життя.   То ж інтерес до життя – це і є смисл, який проявляється, як божественний індивідуальний адаптаційний шлях. Життя без смислу може перетворитися на важку трагедію. Звідси «арете», чи вміння жити у повноті буття, втілювати смисл існування через осмислене існування, – це і є чеснота буття, це чесне життя – життя, не приховане в тіні. SACRUM – це місце медитації про чесноту буття, про найвище устремління людини, тобто про смисл. Це простір, який своєю структурою закликає мислити про співмірність та гармонію, про відповідність мети і призначення. Це простір всередині сакрального простору, місце світла і спокою, що орієнтує на найвищі устремління людини.    Скульптор Луіза Невельсон колись сказала про свою каплицю: «Моя увага і мій фокус – це створити простір для медитативної концентрації, який не визначається і не обмежується стінами або часом, а має лише обмеження самого духу». Храм, який не має стін, але творить простір, який не сакральний, але обмежений духом. Про цей храм Олесь Дзиндра теж колись сказав: «Це храм, який не дає тіні».       <div style="text-align: justify;"> <div>           </div> </div> Fri, 02 Nov 2018 12:00:00 ARTISSIMA ЗАПРОПОНУЄ ЦІЛКОМ НОВИЙ ПОГЛЯД НА МИСТЕЦТВО http://artukraine.com.ua/n/artissima-zaproponuye-cilkom-noviy-poglyad-na-mistectvo Арт-ярмарку Artissima проводять уже майже чверть століття, проте цього гору він продемонструє своїм відвідувачам щось цілком нове та ультра-сучасне, відкривши нову секцію аудіо-мистецтва.   Ідея створення Artissima Sound належить Іларії Бонакосса, експериментальній директорці, чий винахід дозволив виокремити цей ярмарок з-поміж усіх інших у регіоні. Цього року Іларія вирішила зайняти приватний арт-центр у Турині, Officine Grandi Riparazioni (OGR), де будуть виставлені 15 звукових робіт (іх попередня оцінка варіюється від €12,000 до €150,000 за кожну). У переліку учасників як ті митці, які працюють виключно зі звуком, так і ті, що поєднують свою творчість із перформансом та відео, а також художники, чия творчість базується на створенні арт-об'єктів. <img src="/storage/0002018/11/2/306_am_roberto_pugliese_at_artissima_2018_sound.jpg" alt="" /> Fluide Propagazioni Alchemiche (2017) © Galerie Mazzoli, Berlin Фото: www.theartnewspaper.com   Ніколло Ріккарді, художній директор OGR, який став організатором Artissima Sound, спільно з куратором Янном Шанейн Тайтлманом зазначають, що значна кількість галерей, які взяли участь в open call-і Artissima, свідчить про зростання на ринку кількості саунд-арту. «Наша ідея могла б здатися авантюрою, але ми отримали підтримку і схвалення арт-світу, що дозволило нам створити окрему виставку, яка згодом перетворилася на повноцінну автономну секцію.»   Саунд-арт традиційно вважається дуже складним для експонування та продажу, проте саме музеї почали першими купувати його. Наприклад, туринський колекціонер Патріція Сандретто Ре Ребоденго зазначає: «Зазвичай існує тісний зв'язок між арт-об’єктом та простором, у якому він інсталюється, тож саунд-арт може стати ще більш привабливим для інституційного колекціонування».   Разом з тим, із покращенням консерваційних та експозиційних можливостей, приватні колекціонери теж почали звертати увагу на саунд-арт. «Ви можете демонструвати роботу на своєму iPod через навушники, або дистанційно через bluetooth», – коментує Елізабет Нельсон, директор лондонської колекції Zabludowicz, додаючи, що звукові елементи набагато легше відтворювати, ніж, наприклад, відео-роботи.   Проте, Нельсон зауважує, що колекціонери все одно доволі обережні. «Якщо вже мислити у категоріях інвестування, саунд-арт – річ нематеріальна, тож люди часто ставлять собі питання «А що ж я купив?»». Вона також говорить, що набагато більше ентузіазму і розуміння саунд-арту поки що у колекціонерів,  які оперують сумами нижнього цінового діапазону. «Колекціонуванням саунд-арту може зайнятися лише та людина, яка здатна на ризик до повного усвідомлення його цінності.»   Джерело: www.theartnewspaper.com           Fri, 02 Nov 2018 10:00:00 "Час життя. Час смерті": виставка іконопису http://artukraine.com.ua/a/chas-zhittya-chas-smerti--vistavka-ikonopisu У вересні 2018 р. у селі Новиця, що у Польщі, відбувся вже вдесяте Міжнародний іконописний пленер, у якому взяли участь близько 40 митців з України, Польщі, Литви та Сербії. За результатами пленеру у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького відкрито виставку під девізом «Час Життя. Час Смерті». <img src="/storage/0002018/11/1/img_0178.png" alt="" /> Усі зображення надані автором   Організатори пленеру прийняли правило, що умовою участі є представлення своїх робіт комісарам, які приймають рішення щодо того, хто приїде в Новицю. Найчисленнішу групу учасників новицьких пленерів складають випускники Львівської національної академії мистецтв. Це неоднорідне середовище, адже львівські художники не є однією "школою". Можна навіть сказати, що у Львові протягом останніх років відбулася розгерметизація прийнятого, вслід за теоретиками ≪російського ренесансу≫ першої половини XX століття, способу розуміння ікони. Адже львівські митці вільно черпають з української іконографічної традиції, народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, а також мистецтва XX століття. Більш пуристичним ставленням до ікони відрізняються польські та білоруські автори. <img src="/storage/0002018/11/1/img_01901.jpg" alt="" />   Завдяки участі в підготовці наступних пленерів мінської майстерні Ikonique, утвореної Віктором Довнаром, нам вдалося перетнути історичні кордони давньої Речі Посполитої, тобто Польщі, Білорусі, Литви й України, і підключити до нашого проекту авторів із Грузії та Румунії. Безсумнівною підтримкою для наших пленерів є діяльність львівської галереї Iconart, яка організовує виставки та займається продажом робіт сучасних іконописців. Подібну функцію виконують також залучені до організації наступних майстер-класів історики мистецтва та академічні центри – Майстерня дослідження української ідентичності Варшавського університету або Центр сакральної культури Києво-Могилянської академії. Уже на другому році нашої діяльності ми могли представити виставку за результатами пленеру в Національному музеї у Львові імені Андрія Шептицького. Співпраця з цим осередком, у якому зберігається унікальна колекція ікон, починаючи від ікон XIII століття, дозволяє помістити творчість сучасних митців в історичний контекст. <img src="/storage/0002018/11/1/img_01541.jpg" alt="" />   Щорічна присутність новицьких ікон у стінах Національного музею у Львові, якою ми зобов’язані прихильному ставленню кураторів музею (деякі з них також є художниками), усвідомлює потенціал церковного мистецтва. <img src="/storage/0002018/11/1/img_0164.png" alt="" />   У новицьких пленерах вже взяли участь більше 140 художників, які належать до різних церков. Їх об’єднує переконання, що ікона – це не лише спільна спадщина, але також форма, яка надалі зберігає свою актуальність. Майстер-клас триває два тижні, ритм життя під час пленеру відміряють ранішні та вечірні молитви, спільні трапези. Це час праці й розмов – як з іншими митцями, так і з духівниками, а також досвід відкритої спільноти, збудованої на євангельському посланні. З роками дедалі ширилося коло осіб, які брали участь у нашому проекті, до нас приєдналися історики та критики мистецтва, архітектори. <img src="/storage/0002018/11/1/img_0160.png" alt="" />   Створені під час пленеру ікони щороку відправляються у багатомісячну подорож – ми представляємо виставки за результатами пленеру в Польщі, Україні, Білорусі. Збірні виставки ікон, написаних за роки у Новиці, ми представили вже в Міську, Варшаві, Києві, Тбілісі, Бєльсько-Бялій, Любліні. Ми підготували та видали 9 каталогів за результатами пленерів (накладом 1000 примірників щороку) і 3 каталоги, підготовлені у зв’язку з організацією збірних виставок, упродовж існування пленерів було знято 2 документальні стрічки: "Ближче до неба" (Bliżej nieba, 2013) і "Новицькі притчі" (Nowickie przypowieści, 2015). За дев’ять років на пленерах було написано більше 300 ікон. Багато з них зараз у храмах. Щороку ми відбираємо кілька робіт, які поповнюють нашу колекцію, та експонуємо їх в місті Криниця-Здруй.           Thu, 01 Nov 2018 15:00:00 Виставка українського мистецтва потрапила у шорт-ліст Global Fine Art Award http://artukraine.com.ua/n/vistavka-ukrainskogo-mistectva-potrapila-u-short-list-global-fine-art-award Виставка українського сучасного мистецтва «Перманентна Революція», яка експонувалась у Музеї Людвіга в Будапешті (06.04.-24.06.2018) потрапила до шорт-лісту престижної міжнародної премії Global Fine Art Award. Проект, представлений за підтримки Zenko Foundation, увійшов до списку світових виставок номінованих у категорії "Кращий пост-воєнний арт-проект / сучасне мистецтво – Best Post War / Contemporary (WWII-Present)", разом із проектами Тейт та Гуггенхайм. Українська виставка потрапила до такого списку вперше. <img src="/storage/0002018/11/1/dsc_25233323.png" alt="" /> Усі зобаження надані Zenko Foundation Програма Global Fine Art Award створена для відзначення інновацій та кращих досягнень у сфері дизайну, історичного контексту, освітніх цінностей та соціальних проблем. Місія програми полягає у розвитку інтересу до мистецтва та підвищення його освітньої ролі у суспільстві. Для вибору номінантів програма протягом року проводить дослідження кураторських проектів та інсталяцій у всьому світі та обирає групові або персональні тематичні виставки. 94 номінанти цього року представляють шість континентів, 31 країну, серед яких Україна. Нагородження переможців цього року відбудеться 12 березня, 2019 року.   Куратори українського проекту «Перманентна революція» – Аліса Ложкіна та Костянтин Акінша, Джулія Фабеньї та Вікторія Попович. <img src="/storage/0002018/11/1/dsc_25363324.png" alt="" />   Учасники проекту: APL315, Пьотр Армяновський, Сергій Братков, Анатолій Бєлов, Артем Волокітін, Станіслав Волязловьский, Вова Воротньов, Жанна Кадирова, Гліб Катчук та Ольга Кашимбєкова, Алевтина Кахідзе, Борис Кашапов, Аліна Клейтман, Тарас Ковач, Дар’я Кольцова, Марія Куликовська, Юрій Лейдерман та Ігор Чацкін, Микола Маценко, Борис Михайлов, Роман Михайлов, Роман Мінін, Євген Нікіфоров, Нацпром (Олег Тістол та Микола Маценко), Сергій Петлюк, Ігор Петров, Олексій Радинський, Влада Ралко, Олександр Ройтбурд, Степан Рябченко, Арсен Савадов, Олексій Сай, Василь Цаголов, Олександр Чекменьов, Давид Чичкан, Мітя Чуріков, Микита Шаленний, OpenGroup, SzuperGallery (Сузанна Клаузен та Павло Керестей).   Проект за підтримки: Peter und Irene Ludwig Stiftung, Embassy of Ukraine to Hungary, Emberi Eroforrások Minisztériuma, MUPA Budapest, UTICO, Ost-West Express.   Про Zenko Foundation. Заснована у 2015 році, українська фундація, яка підтримує і розвиває сучасне мистецтво та культуру України. Пріоритетними напрямками роботи Zenko Foundation є: виставкова програма українського сучасного мистецтва у масштабних національних і міжнародних проектах; підвищення інтересу широкого кола глядачів до українського сучасного мистецтва в Україні та за її межами; міжкультурні колаборації у сфері культури та мистецтва. В колекції Zenko Foundation – понад 400 творів вітчизняних сучасних художників.           Thu, 01 Nov 2018 14:00:00 Ассирійська пам'ятка продана на Christie’s за рекордну суму http://artukraine.com.ua/n/assiriyska-pamyatka-prodana-na-christies-za-rekordnu-sumu Рідкісний 3000-річний ассирійський рельєф був проданий за $ 31 млн на аукціоні старожитностей Christie вчора в Нью-Йорку. Пам’ятку попередньо оцінили у $ 10 млн, це стало новим аукціонним рекордом для ассирійського мистецтва.   На двометровій гіпсовій дошці вирізане зображення ассирійського божества. Цей рельєф є одним із найкращих зразків стародавнього ассирійського мистецтва, які потрапляли на ринок протягом останніх десятиліть. Британський археолог – Остін Генрі Лейард – знайшов його між 1845 і 1851 поблизу руїн Північно-Західного палацу в стародавньому місті Німруд, (нині – Ірак).   Пам’ятка є однією з трьох різьблених гіпсових плит, які купили американські місіонери, що передали дошки до Духовної семінарії в Олександрії, штат Вірджинія, в 1859. За даними CNN, до 2017 року, поки експерти не оголосили вартість роботи, вона постійно експонувалася в семінарській бібліотеці. Продаж однієї із 3 плит забезпечить достатню кількість коштів на утримання інших 2, а також підтримку стипендійного фонду семінарії. <img src="/storage/0002018/11/1/assyrian-relief-776x1024.jpg" alt="" /> Фото: news.artnet.com   Оголошення широкому загалу про продаж спонукало активістів провести акції протесту за повідомленнями, за межами штаб-квартири Christie в Нью-Йорку.   Представник Christie заявив, що аукціонний дім "з розумінням ставиться до бажання Ірану», але жодних правових підстав для репатріації немає. "Врахувавши походження, історію та ввезення цієї пам’ятки до Сполучених Штатів у 1860 році, органи влади підтвердили, що документація об'єкта відповідає всім законам, що регулюють його продаж".   У період наповнення ринку старожитностями після того, як ІДІЛ розграбував археологічні пам'ятки в регіоні, колекціонери готові платити доволі значні кошти лише за артефакти із достеменно відомим походженням. Так, у вхідному каталозі артефакту на веб-сайті Christie, аукціонний дімзазначає, що розкопки рельєфів були ініційовані Великим візиром султана Османської імперії в XIX столітті, на цю тему наводиться ряд наукових текстів.   Джерело: news.artnet.com         Thu, 01 Nov 2018 12:02:00 IDOLS: The Art of Heavy Metal http://artukraine.com.ua/n/idols-the-art-of-heavy-metal Посольство Норвегії в Києві та галерея Triptych: Global Arts Workshop запрошують вас на виставку «IDOLS: The Art of Heavy Metal», на якій уперше в Україні буде представлено фотографії відомої на весь світ музичної фотохудожниці Естер Сеґарри поряд з мистецтвом провідних сучасних українських художників Микити Цоя (живопис) та Ігоря Гречаника (скульптура).   Виставка досліджує візуальний вимір одного з найбільш таємничих і експресивних музичних жанрів в історії цивілізації: важкого металу. Народжений в лоні контркультурного вибуху 1960-х років, хеві-метал став саундтреком бунтарства на всіх п'яти континентах. Брутальність жанру визначається агресивними ритмами, швидкими рифами, гітарними соло, прямолінійною лірикою, неповторним візуальним образом своїх виконавців та шанувальників – шипи, шкіра і ланцюги, вогонь і дим, черепи і вівтарі... Внесок Норвегії у світове мистецтво завжди відрізнялося певною похмурістю і драматичністю, нерозривним зв’язком з норвезькою міфологією, народними традиціями і красою скандинавського пейзажу з його фіордами, лісами, небом, освітленим північним сяйвом і білою ніччю. Серед найвідоміших представників Норвегії в літературі – Генрік Ібсен і Кнут Гамсун, у живописі – Едвард Мунк і Теодор Кіттельсен, у музиці – Едвард Гріг і норвезький блек-метал. Цей рух змінив історію важкої музики у світі, здійснивши ідеологічну, музичну і візуальну революцію в хеві-металі. У ньому глибоко вкорінений нордичний культурний код, відчувається дух попередників, і кожна композиція пронизана холодом півночі. В експозиції «IDOLS» представлені знакові норвезькі музиканти, такі як Mayhem, Burzum, Darkthrone, Abbath і Gaahl, які складають найбільшу національну групу серед культових виконавців екстремального металу. IDOLS: The Art of Heavy Metal представляє провідних андеґраундних музикантів хеві-метала, знятих на плівку Естер Сеґаррою протягом останніх 15 років. Картини Микити Цоя досліджують сенсорний досвід шанувальників хеві-метала, «хедбенгерів» (headbangers). Скульптури Ігоря Гречаника розкривають міфологічні та окультні теми, якими надихаються виконавці та фани важкої музики.  <img src="/storage/0002018/10/31/lpm.png" alt="" /> Естер Сеґарра – фотографія Микита Цой  – живопис Ігор Гречаник – скульптура Зображення надане організаторами Про художників Естер Сеґарра – відомий музичний фотограф, яка вже більше 15 років є зіркою на світовому небосхилі важкої музики. Неповторний стиль всесвітньо визнаної художниці, яка народилася в Барселоні і живе між Лондоном та Стокгольмом, виходить за рамки музичної фотографії. Фотографії Сеґарри надруковано в кожному відомому журналі й інтернет-ресурсі про важку музику, вони прикрашають численні музичні альбоми. Деякі зображення стали наріжним каменем візуальної ідентичності таких груп, як Mayhem, Darkthrone, Watain, Abbath, Rotting Christ, Electric Wizard та ін. У липні 2018 року було видано антологію творчості мисткині «ARS UMBRA: мистецтво Естер Сеґарри» (Season of Mist). В експозиції «IDOLS» представлені деякі з цих робіт.   Микита Цой (1991 р.н.) – київський художник, чий живопис і діджитал-арт пройняті відчуттям керованого хаосу і занепокоєння. Його проекти розкривають такі теми, як тілесна деформація, сенсорна депривація і психічні захворювання, у них прослідковується самобутня символічна мова молодого митця. Цой виріс у художній сім'ї, часто виставляється разом зі своїм батьком Андрієм Цоєм. Закінчив Національну академію образотворчих мистецтв і архітектури (НАОМА), де вивчав монументальний живопис і храмову культуру під керівництвом проф. М.А. Стороженка; член Національної спілки художників України. Його серія «Headbangers» досліджує сенсорний досвід людського тіла і психіки під впливом хеві-метал музики.   Ігор Гречаник (1960 р.н.) – провідний український скульптор і автор «уявного реалізму» – художнього стилю, що має міцне академічне підґрунтя, але прагне до символічної репрезентації фантастичної реальності. Виховувався у сім'ї митців, закінчив відділ скульптури Державного художнього інституту в Києві у 1984 році. Його роботи відображають колективне несвідоме, черпаючи натхнення з езотеричних доктрин і давньої міфології. Гречаник є членом Національної спілки художників України, членом Товариства Мистецтва Уяви під почесним президентством проф. Ернста Фукса і лідером Творчого об'єднання «Золоті ворота», заснованого в 1997 році в Києві. Як культурний посол України у світі Ігор Гречаник є учасником багатьох міжнародних виставок і автором монументів видатним українським діячам у багатьох країнах світу. Митець живе і працює в Києві.     Triptych: Global Arts Workshop (Галерея «Триптих») Андріївський узвіз, 34, Київ, Україна 04070 +38 044 279 0759 <a href="/admin/www.t-gaw.com">www.t-gaw.com</a> <a href="/admin/www.fb.com/trip34tych">www.fb.com/trip34tych</a> 30.10 - 14.11.2018 Щодня, 11.00 -19.00 Вільний вхід           Wed, 31 Oct 2018 14:00:00 Бесіда з Олегом Тістолом та Сергієм Святченко http://artukraine.com.ua/a/besida-z-olegom-tistolom-ta-sergiyem-svyatchenko 22 вересня у місті Виборг (Данія) відбулося відкриття виставки сучасного мистецтва колажу «Tribute to Viborg».Українсько-датський митець Сергій Святченко та британський куратор Джеймс Спрінгалл поставили перед собою мету очолити міжнародну групову експозицію, присвячену 1000-річній історії одного з найдавніших міст Данії. Сергій Святченко та Олег Тістол  розповіли Art Ukraine про новий проект, поділилися враженнями від спільної роботи, та означили наступні горизонти.  «Tribute to Viborg» – яка основна ідея проекту? Як створювалася виставка? Перші думки про «Tribute toViborg»виникли в мене під час участі у міжнародному проекті «The Weird Show», що проходив у Лондоні на початку року. Тоді я мав змогу працювати пліч-о-пліч з найкращими колажистами з усього світу, ба більше – з відомим куратором Джеймсом Спрінгаллом. За дружньою вечерею у ресторані я розповів йому про своє місто та ідею створення власної виставки. Виборг – місце мого постійного проживання, з ним мене пов’язують теплі спогади. У цьому році йому виповнилося 1000 років! Паралельно зі святкуванням події,  я отримав цікаву пропозицію від муніципалітету. Ідеться про культурний проект, що мав на меті проілюструвати історію міста. Я вирішив, що мої мистецькі зв’язки та елементарна глобальність мислення допоможуть зробити яскраву непересічну експозицію. Тож до участі було запрошено колажистів з усього світу. Я запропонував їм створити не просто художній жест, а й данину нашому місту. Таким чином, для участі було необхідно відобразити у арт-роботі один із сюжетів міста та залишити її в дар, оскільки ми формуємо колекцію робіт. Одним із запрошених митців став мій друг Олег Тістол.  Водночас я поклався на Джеймса, який долучав інших професіоналів до нашого спільного проекту. Джеймс Спрінгалл – один із кращих знавців своєї справи, з яким мені доводилося працювати. Мені відомо, що куроване ним WeirdShow було у топі виставок Лондона того сезону. Непогане сусідство поруч із Тейт, чи не так? Отож я запросив його до Виборга, ми вирішили всі дипломатичні моменти з керівництвом міста та розпочали роботу. <img src="/storage/0002018/10/31/1.png" alt="" /> Усі зображення надані авторами   Які твори ви підготували для міжнародного проекту в рідному місті? С. С.: Мої колажі до «TributetoViborg» прикрашають дві центральні вулиці міста, я вирішив переглянути відомі містянам історії та створити ефектні колажі на вікнах будівель. Таким чином, наша ідея не залишилися без уваги, не була обмежена галерейним простором. Роботи моїх колег розміщені у муніципалітеті. Це стара, але відома усім будівля. Там є кімнати для лекцій та воркшопів, місце для майстерні – ошатне та світле. Саме у цьому приміщенні зараз перебуває основна експозиція. <img src="/storage/0002018/10/31/2.png" alt="" />   Олеже, розкажіть про ваш творчий візит до Виборгу. Що означає для вас співпраця з Сергієм Святченком? О. Т.: Проект поступово став для мене продовженням спільної роботи з Сергієм. TributetoViborg – знаменний приклад для українського культурного осередку. За рік співпраці у межах «EndofSpring» для KyivArtWeek та постійних листувань Сергій, безумовно, зумів спровокувати у моїй творчості колажні елементи. Важливо, що це не локальні проекти та поодинокі роботи, а міжнародне об’єднання, новий досвід. До виставки я підготував старі офорти, які спробував сумістити з краєвидами Віборга. Вийшло досить цікаво, зважаючи на той факт, що спочатку я працював з готовими фотографіями, тож опирався на враження та швидкоплинні образи, та лише через деякий час завітав до міста та побачив усе на власні очі. У такий-от спосіб мистецтво випереджає реальність. <img src="/storage/0002018/10/31/3.png" alt="" />   Яка атмосфера панувала під час спільної інтернаціональної роботи? С. С.: На щастя, з виставкою не було жодних технічних проблем, оскільки ми працюємо з найкращими авторами, які впевнені в собі. Сподіваюся, що виставка стане потужним поштовхом до наступних міжнародних проектів. Манчестер, Лос Анджелес, Лондон, Київ, Виборг – наша міцна та успішна команда має ще не раз зустрітися за спільною справою. Ми готуємося до наступного сезону, де у трьох містах водночас мають відкритися іміджеві виставки. Наразі колажна техніка доступна та популярна у різних галузях. Її використовують дизайнери, модельєри, архітектори. Завдання художника – видобути художні елементи з розмаїття матеріалів. Тож чому ми вагаємося? Колаж United! <img src="/storage/0002018/10/31/4.png" alt="" />   Чи справді ви плануєте відкрити Музей сучасного колажу? С. С.: Творчу діяльність я розпочав ще у 80-х роках минулого століття. Окрім того, що це непристойно далекі часи, тоді слово «колаж» ще не було у нинішньому широкому вжитку, або прирівнювалося до заняття у дитячому садку. Після бунтуючих авангардистів колажна техніка не набула свого розвитку, був потрібен час. Упродовж років напрям набув свого розвитку, як у візуальному, так і у технічному аспектах. Саме час зробити повноцінну інституцію, де будуть проходити змінні експозиції та інші культурні практики. Віборг – чудове невелике місто, яке може отримати нову роль в історії завдяки музею колажу. Ми знаємо чимало подібних прикладів, як-от німецький Касель та славетна Документа, або вже згасаючий Більбао та філіал Гугенхайма.  <img src="/storage/0002018/10/31/5.png" alt="" /> Поділітеся планами на майбутнє? С. С.:  Ми плануємо й інші, більш інтимні галерейні проекти. Проте основні сили та творчу наснагу присвячуємо реконструкції міст. Нещодавно я мав зустріч з художником Степаном Рябченком, надворі була чудова, тепла осінь, а навкруги ошатні вулиці. Ми обидва відчули хвилюючу, романтичну атмосферу старого Подолу. Кожна столиця має свій унікальний ритм та свою неповторність. Нам цікаво підкреслити найголовніше у своїх роботах,  отримавши за це вдячність та підтримку від звичайних громадян. <img src="/storage/0002018/10/31/6.png" alt="" />   О. Т.: Надалі ми працюємо над тим, щоб у Києві також генерувалися ідеї колажу, великі проекти. Аби у нас з’явилися нові твори, зокрема, у Сергія. Він знається на архітектурі, культурі, має сформований смак та знає про вподобання українців. Наша нація має об’єднатися в культурний десант, а не сподіватися на купку партизанів, які завойовують світ своїми досягненнями. Це просте, дієве повідомлення про те, як має діяти мистецтво у сучасному світі. Також я запросив Джеймса Спрінгалла до столиці, нехай він стане одним із першим експертів, якому ми можемо спокійно довіритися.Європа – це усталений музей, художня історія якого не зупиняється. У нашої країни інший, пострадянський контекст, тож уся новизна з’являлася в нас із плином часу. Зараз ми повинні змінювати цю ситуацію, долати естетичну несправедливість. Міста мають отримати нове, зрозуміле широким колам обличчя. Люди повсякчас не розуміють справжнього призначення великих столиць – воно стосується обміну культурними меседжами. <img src="/storage/0002018/10/31/8.png" alt="" />     Wed, 31 Oct 2018 13:00:00 CLOSE UP & PRIVATE: ЛЕКЦІЯ СЕРГІЯ СВЯТЧЕНКА НА PHOTO KYIV FAIR http://artukraine.com.ua/n/close-up--private-lekciya-sergiya-svyatchenka-na-photo-kyiv-fair У рамках міжнародного арт-ярмарку Photo Kyiv Fair, 2 листопада о 13.00 відбудеться лекція українсько-данського художника Сергія Святченка «Наближене і Приватне. Стиль і мистецтво. Радикальні фотоіміджі як засіб соціокультурної комунікації».  <img src="/storage/0002018/10/31/l1080805.jpg" alt="" /> Усі зображення: fashionweek.ua Сергій Святченко – знакова фігура у глобальному контексті сучасного мистецтва. Із 1990 року він працює у Данії (Віборг), встигнувши стати одним із найбільш відомих художників Данії, а також засновником некомерційної галереї. Це художник, який працює із колажем: у серії LESS-collage, яка стала автономним та унікальним напрямом фотомистецтва, митець розробив особливу колажну мову, яка стала медіатором між тими сферами життя, матриця яких покриває усе людство. Колективна пам'ять та індивідуальна історія, поп-культура та політика, наукові факти та образні уявлення колажуються Святченком на монохромному тлі з тим, щоб підсилити зв'язок та контрастність елементів. <img src="/storage/0002018/10/31/odp.jpg" alt="" />   Інтернет-проект <a href="http://closeupandprivate.com">Close Up & Private</a> – персональна розробка Сергія Святченка, ключової ідеєю якої став новий погляд на моду.  Фотограф переосмислив поняття стилю і зосередив увагу на класичні елементи одягу. Проект набув широкого розголосу й привернув увагу деяких всесвітньо відомих брендів одягу та модного глянцю.  Зокрема, CUAP співпрацювали з Costume National, Harris Tweed, Mismo, Dickies, Magasin du Nord та іншими. Сам Святченко був визнаний найстильнішим чоловіком Данії за версією данського журналу ЕUROMAN, а L`Officiel Hommes Germany назвали Сергія «пан провокатор».   Photo Kyiv Fair –  міжнародна арт-ярмарка, яка має на меті об'єднати фотографів, кураторів та галеристів з усього світу. На території в 2500 м3 буде представлено понад 500 фотографій музейного рівня, свою творчість покажуть понад 100 авторів. Упродовж 4-х днів в Україні можна буде побачити та придбати роботи зірок світової фотографії.   Локація: CHICAGO Central House, <a href="https://maps.google.com/?q=%D0%B2%D1%83%D0%BB.+%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0,+44,+%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2&entry=gmail&source=g">вул. Антоновича, 44, Київ</a>         Wed, 31 Oct 2018 11:05:00 Виставка родини Іванюків «Лад»: естетичний діалог поколінь http://artukraine.com.ua/a/vistavka-rodini-ivanyukiv-lad--estetichniy-dialog-pokolin Стійкий стереотип про збідніння живопису в художніх династіях не витримує критики у випадку, коли мистецькі практики в кожному наступному поколінні оновлюються, ускладнюються, перетворюючись в унікальну естетико-філософську парадигму, як це сталося з творчістю родини Іванюків, масштабний арт-проект яких нещодавно завершився у Музеї історії міста Києва. Експозиція родинної виставки «Лад» складається з понад 50-ти полотен, створених митцями упродовж 2018 року і побудована за принципом зіставлення класичного та сучасного живопису. Про естетичний діалог поколінь та жанрові трансформації пише редакторка Art Ukraine Роксана Рублевська. Становлення українського класичного пейзажного живопису відбувається протягом XIX століття, до цього часу природа на картинах присутня лише епізодично – у вигляді тла, або ж є фактичною спробою написати «портрет» місцевості. І лише на початку XIX століття образ Землі-матері набуває самостійного значення. Закінчивши Кримське художнє училище ім. М. Самокиша, старше покоління Іванюків, Олексій та Оксана, заснували свою школу живопису в Пирятині, невеличкому містечку на Полтавщині, яку півтора десятиліття підтримували власним коштом. Зростаючи під впливом класики, подружжя надавало перевагу роботі з натурою, зображенню класичного натюрморту та монументальних полотен, а секрет їхньої композиційної й драматургічної міцності полягав саме у використанні природоцентризму як основної світоглядної концепції. <img src="/storage/0002018/10/30/1.jpg" alt="" /> Усі зображення надані автором   У полтавських краєвидах Олексія Іванюка є велич простого, погляд на звичайні заміські пейзажі, як на диво, що відтепер перестає бути доступним звичайному мешканцю мегаполісу. Фовістичні кольори та пастозні прийоми застосовуються майстром задля посилення експресивності, а густий мазок підкреслює форму та рельєфність відтворюваного об’єкту. Звичні оку місця, хати, потоплені в зелених садах, безкраї степи, поля, лісові галявини, вулички, є ліричним узагальненням і виходять на рівень естетичної рефлексії, відображаючи чуттєве сприйняття світу автора. <img src="/storage/0002018/10/30/3287.jpg" alt="" />   У яскравих флористичних натюрмортах Оксани Іванюк втілене барокове багатоголосся, саме тому, на перший погляд, другорядні образи стають головними елементами композиції. Її пишні букети –  універсальні флористичні образи бінарної культури, із різноманіттям смислів, що відповідають основним вищим потребам буття. Відтворення  квітів для Оксани Іванюк – це завжди показ особистісних переживань, демонстрація власного ставлення до життєвих ситуацій, а сам образ наштовхує на ідею метафізичної основи через злиття цінностей Відродження – Істини, Естетики та Гуманізму. Звертаючись до світової історії мистецтва, букети завжди символізували тлінність, недовговічність земних насолод, мінливих, як краса квітки. І сюжети експонованих робіт – не виняток. Червоні маки традиційно асоціювалися зі сном, смертю, жертвою Христа, хризантеми стали символом очікування, усамітнення, а чорнобривці закріпилися як спогад про дитинство, матір й батьківський поріг. <img src="/storage/0002018/10/30/2.png" alt="" />   Молодше покоління, Олексій і Наталія, – повністю змінюють звичне сприйняття живопису через трансформування жанрів пейзажу та натюрморту. Абстрактні краєвиди Олексія тепер переходять у супрематичну площину. Оманливе спрощення їх у бік геометричних плям видається таким тільки на перший погляд, насправді – автор захищає композицію від бездумного споживання, показуючи те, яким чином можна зламати усталене уявлення про жанр пейзажу, що тепер є очищеним від усього зайвого. Через нестримну жагу віднайти нові засоби художньої виразності, Олексію здається недостатнім традиційне використання олії. У хід ідуть емаль, аерозольні фарби, створюючи живі контури та підкреслюючи знаковість кожного із зображуваних елементів стихій. За полотнами митця стоїть мета сформувати систему власного світогляду, доступну для аналізу небагатьох глядачів. Вроджене вміння бачити унікальні тональні сполучення роблять полотна Іванюка Молодшого чуттєво-емоційними хвилями. Драматична мова колористичної інтенсивної напруженості заперечує будь-який декоративізм, перетворюючись на акт злиття творчої сили людини і природи. <img src="/storage/0002018/10/30/3.png" alt="" />   У мистецькому дослідженні Наталії Корф-Іванюк флористичний натюрморт репрезентує форми особистісного переживання буття. Її нова масштабна серія «Некімнатні рослини» підштовхує до розуміння себе як частини природи, до зміни фокусу з власного занепокоєння на красу та значущість навколишнього світу. Умисно збільшені квіти, що прикрашають підвіконня кожної оселі, створюють ілюзію всеоохопності простору, натомість глядач почуває себе крихітним. З кожним наступним проектом роботи Корф-Іванюк стають дедалі графічними, плакатними, такими, що нагадують колаж, де сам живопис слугує лише тлом для подальшого нашарування знакових елементів. Її квіти – це не «мертва натура», вони персоніфіковані, живі – діють і беруть активну участь не лише в організації композиційної динаміки, а й драматургічної. <img src="/storage/0002018/10/30/opadob4.jpg" alt="" />   Взаємодія людини з навколишнім його предметним світом завжди цікавила живописців, проте в полотнах Корф-Іванюк простежується показ актуальної для сьогодення проблеми споживання та знецінення суспільством всього, окрім власних гедоністичних бажань. Гіпербола дає зрозуміти, що її квіти не сприймаються як прагнення переконати глядача у їхній справжності. Алегоричні флористичні натюрморти мисткині вимагають прочитання, глибокого філософського осмислення, адже мають кілька трактувань, закріплених культурною традицією.   Можна припустити, що глибинною ідеєю проекту є показ історично зумовленого безперервного акту відчуження людини від своїх витоків, природи, роду і навіть самого себе. Реалізуючи внутрішню потребу у пошуках примарної свободи, озброївшись благами науково-технічного прогресу, ми дозволяємо собі втратити зв’язки зі своїм генетичним минулим, що з часом обертається тугою за традицією, корінням та гармонією з навколишнім світом. Відповідно, у ході практично-філософського освоєння природи мистецькою уявою, чотирма авторами створюється міфологізований ідеальний світ, який привласнює людську істоту перетворюючи її на носія культури. <div style="text-align: justify;">   Про авторку:     Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.                    </div> Tue, 30 Oct 2018 14:00:00 Оголошено прийом робіт на "А4, кулькова ручка" http://artukraine.com.ua/n/ogolosheno-priyom-robit-na-a4-kulkova-ruchka Карась Галерея оголошує збір малюнків на щорічний художній проект «А4, кулькова ручка» який цього року відбуватиметься втринадцяте.   У це складно повірити, але нашому проекту «А4, кулькова ручка» виповнюється 13 років! Ми входимо в цікавий етап такого собі художнього тінерджейства. Проект усе більше стає певного роду «особистістю» він живе своїм повноцінним життям, мандрує по містах та виставках, цікавиться модою та архітектурою, музикою та віршами. Його колекція творів налічує приблизно 5000 малюнків кульковою ручкою, серед яких є раритетні роботи митців, що, нажаль, пішли з життя. Проект став специфічною аналітичною розвідкою в суспільне підсвідоме, адже кожна візуальна ідея народжується часто спочатку у вигляді монохромної схеми, а вже потім набуває барв та об’ємів, а отже ми маємо унікальну можливість зазирнути творчим людям у думки і зрозуміти, якими категоріями вони мислять, як народжується «велике». <img src="/storage/0002018/10/30/26198281_1627956840626303_2039981749072697257_o.jpg" alt="" /> Фото зі сторінки проекту на facebook   Ми приймаємо роботи, обмежені тільки форматом та цього року ми вирішили запропонувати абсолютно необов’язкові, але, тим не менш бажані теми: - архітектура; - 18+; - впізнаваний персонаж.   Роботи на проект приймаються з 1 листопада по 14 грудня 2018 року: поштою, кур'єрською або особистою доставкою у Галерею за адресою: «Карась Галерея» Київ 04070 Андріївський узвіз 22-а Пн.-Пт. 12-18:00.   Детальніше ознайомитися з проектом та подивитися архів робіт можна на офіційній <a href="/admin/www.facebook.com/A4.ballpoint">сторінці </a>проекту.    Для попереднього розгляду приймаються зображення творів на a4.ballpoint@gmail.com або у <a href="/admin/www.facebook.com/groups/164837930713326/">спільноті </a>проекту.         Tue, 30 Oct 2018 12:00:00 Митці з Центральної та Східної Європи створюють спільні колекції http://artukraine.com.ua/n/mitci-iz-centralnoi-ta-skhidnoi-yevropi-obyednayutsya-dlya-kolekcionuvannya-anti-populistichnogo-mistectva Collection Collective – ініціатива,  яка прагне підважити інституційні та приватні форми колекціонерства – на публічному семінарі 25 жовтня у Бухаресті (Румунія) презентувала новий <a href="/admin/tranzit.org">веб-сайт</a>.   Він задумувався як прототип колекції творів мистецтва «який заснували, яким володіють та керують усі члени об’єднання», – це велика група художників, кураторів, академічних фахівців та осіб не причетних прямо до світу мистецтва, наприклад, економістів та юристів, більшість із яких працюють у Центральній та Східній Європі. Наразі колекція вже налічує 42 твори, які вона отримала у подарунок від 40 членів-художників, зокрема доволі відомих у власних регіонах – Кіпріана Муресана, Ілони Немез та Лії Перйовсхі чи арт-об’єднання Chickson Speed. <img src="/storage/0002018/10/30/image001_lo.jpg" alt="" /> Частина експозиціїї Collection Collective Фото: www.theartnewspaper.com Ідеєю засновників – Джудіт Анжел, Ралуки Войней та Влада Мораріу – було створення дискусії, яка б підіймала питання «природи» колекціонування, «необхідність поставити собі прості питання: чи можливо створити колекцію, яка б не залежала від коштів та правил публічних інституцій або особистих смаків колекціонера? І чи можливо спільними зусиллями абсолютно різних людей зібрати колекцію, права та доступ до якої мали б усі члени такої спільноти?»   Таку дискусію проводили починаючи з 2017 року у BratislavadivisionofTranzit – незалежній мистецькій спільноті, яка має свої філії вАвстрії, Чехії, Угорщині, Румунії та Словаччині – резиденти якої поділяють цінності «довіри, співпраці та взаємоповаги». Учасники ініціативи по всій Європі отримають нагоду приєднатися до колекції, отримавши спільну згоду інших, з огляду на їхні навички та досвід, а також будуть забезпеченні правовою та адміністративною підтримкою фахівців.   Ініціатори зауважують, що задоволення від створення кооперативної моделі колекціонування частково пов'язана із глобальним поширенням популістичних та ультра-правих настроїв у Європі. Те, що сьогодні в багатьох країнах існують «чорні списки» художників та окремих творів, які резонують із політичним контекстом певного регіону, складає загрозу неможливості критичного переосмислення мистецтва, яке перебуває у публічних інституціях (музеях, галереях тощо). «Це глибинна, систематична робота, – пояснюють фундатори, – наприклад, директора чи куратора певної інституції можуть звільнити під приводом «нецільового використання коштів» або у ЗМІ розпочинаються кампанії проти музеїв та галерей, організовані релігійними чи консервативними групами. Ми мусимо не допускати цього, тому змінювати треба всю систему».   Collection Collective будуть боротися із таким станом речей, і також сподіваються, що «нова система буде вкорінюватися на місцях і поширюватиметься далі», тож вона зможе надихнути інші такі ж колективи до впровадження подібних ініціатив.   Джерело:  www.theartnewspaper.com Tue, 30 Oct 2018 10:00:00 Борис Плаксій: сучасник, колега, друг. Відверта розмова з Іваном Марчуком http://artukraine.com.ua/a/boris-plaksiy--suchasnik-kolega-drug-vidverta-rozmova-z-ivanom-marchukom Протягом трьох тижнів в аукціонному домі "Золотое Сечение" проходила виставка українського художника Бориса Плаксія. Перш за все, він був відомий як представник андеґраундного мистецтва та й взагалі київської богеми. Виставка закінчилася, частина робіт була розкуплена, а відчуття, що  твори цього автора недооцінені – залишилося. Щоб остаточно розібратися та отримати ключа до розуміння мистецтва Плаксія, цікаво знати, якою він був людиною. Вернісаж робіт Бориса Плаксія відвідав знаменитий художник Іван Марчук. На виставці Марчук похвалив роботи і зізнався, що знав Плаксія близько, дружили, а іноді й  працювали разом. Щоб зберегти ці спогади про людину, яка вже пішла, про талановитого майстра, я зустрілася з Іваном Степановичем Марчуком у його майстерні на вулиці Пушкінській і спеціально для Art Ukraine розпитала його, яким же був цей видатний митець – Борис Плаксій.   Я хочу вас розпитати про Бориса Плаксія як про вашого друга та сучасника. Поділитеся своїми спогадами? Як ви познайомилися, з чого почалася ваша дружба? Познайомилися ми цікаво. Я з’явився у Києві в 1965 році, після закінчення інституту (прим. – Львівський інститут прикладного мистецтва). І десь так пройшло кілька місяців, я потрапляю в коло поетів-шістдесятників, де спілкувався з такими видатними особистостями як письменник Світличний, художники Галя Севрук, Людмила Семикіна). У цьому колі я і крутився. І от туди якось завітав і Борис Плаксій. Тоді ми часто зустрічалися, особливо в Людмили Семикіної. Поговорили ми, і я бачу – цікавий чоловік.   Ви з ним однолітки? Ні, він молодший від мене, не знаю, якого він року народження. От і відразу якось започаткувалися в нас стосунки такі теплі, і він повів мене в майстерню. Він є з Черкаською області, у Києві закінчив художній інститут, тут і лишився. Працював у майстерні якихось своїх друзів, власної майстерні не мав ніколи. Того ж разу дві картини він мені показав. Одна  – портрет скульптора Татарова – той портрет я добре пам’ятаю. І друга картина – косар, але він не косить, а косу якось дивно тримає, і я собі подумав зразу: ну й ну! <img src="/storage/0002018/10/29/lprm.jpg" alt="" /> Автор фото: Сергій Моргунов   Вас вразили його роботи? Боявся я, вже почав ревнувати, коли тут такі художники є, я собі подумав: що мені тут робити? Правда, так було. І відтоді працювали в цьому монументальному цеху (прим. –Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва). Я спочатку працював на заводі. Це завод-інститут надтвердих матеріалів, куди мене відправили  після закінчення навчання. Там я став маляром і сказав собі: я єсмь, і почав шукати себе, все-все випробовував, а Борис в інституті вже все зрозумів. Усе життя працював у «власній ролі». Як художник, він себе знайшов відразу та й ішов тією дорогою, удосконалюючи себе. А я трохи інакше, бо  був ненаситний і все мені хотілося пробувати. Хотів дивувати. Коли я не знаю що роблю, то мені дуже цікаво.   Розкажіть про ті часи, про людей… Тоді був період відлиги. Я вступав до спілки (прим. – Національна Спілка Художників України) і в 1967 році мене не прийняли, адже я підписав листа. «Процес Даніеля та Синявського», чули таке? Московські дисиденти (прим. – судовий процес проти письменників Ю.Даніеля та А.Синявського, що тягнувся з 1965 року по 1966 рік. Обвинувальний вирок викликав міжнародний скандал та протести всередині країни, що саме поклало початок дисидентському руку в СРСР). А я дружив із фізиками, вони були мої друзі, дуже близькі друзі. Це була богема, де збиралися художники, поети, музиканти. Цілими ночами сиділи. Я там і ночував, бо в мене завжди був режим: вони цілу ніч сидять, а я в десять годин іду спати. Я вставав і йшов, а вони собі там гуляли. І при нагоді, з Борисом там зустрічалися, ми дуже були близькі по духу: він любив поезію, і я; він дружив з Воробйовим (прим. Микола Панасович Воробйов, один з лідерів андеґраунду 1970-х років, засновник київської поетичної школи), ще була тоді й інша група поетів. Я Воробйова того також знаю, бо він в Нью-Йорку в мене був. А Борис був з ними, з поетами, то була модерна поезія, сучасна. І я сам з поезією пов’язаний, з музикою, і про мої картини, про мої «кольорові прелюдії» хтось написав: "Ці картини не можна дивитися, їх треба слухати". <img src="/storage/0002018/10/30/portrait_skulptora_tatarova3273.jpg" alt="" /> Портрет скульптора Татарова Плаксій любив поезію. Чи читав він вірші, коли збиралися своїм колом? Ні, він не декламував, то я декламую зараз. Він читав собі, але щоб вивчити на пам’ять, то ні. А так при зустрічі, сиділи ми десь в кафе, є про що поговорити. Події розвивалася дуже бурхливо, світ і світогляд змінювалися. Я взагалі вдерся у всю цю котельню, де "варився" цей соцреалізм. Вирішив його руйнувати і йти далі... Борис теж, можна сказати, був реалістом, але дуже високого класу. І мав цілком свою мову.   І так життя тривало, ми працювали в тому монументальному цеху. Плаксій був дуже могутній монументаліст. Виділявся як страшенно принципова людина–справедлива і принципова. Ніколи не вступав нікуди, ні в які спілки, ігнорував це. Його могли прийняти. Дуже свідомий був чоловік.   Чи написав Плаксій ваш портрет? Він був майстер. Коли він просив мене позувати, я сказав: "Боря, півтори години, і більше я не висиджу." Він такий психологічний портрет намалював, більше він подібний до етюду. А цих людей, яких немає, дисидентів наших, творців незалежності, він намалював дуже файно. Навіть Петлюри намалював дуже файний портрет. <img src="/storage/0002018/10/29/lga.jpg" alt="" /> Автор фото: Сергій Моргунов   Розкажіть, як сталося, що Плаксій все ж таки отримав Шевченківську премію? Пропрацював я рік в комітеті (прим. – Комітет з Національної премії України ім. Тараса Шевченка), та зрозумівши, як там усе влаштовано, вирішив, що більше працювати не буду. Вирішив, але заяву ще не написав тоді. Підходить час до подачі документів на премію, а я ще не вийшов з комітету. І раптом з’явилася думка: "Плаксій!". А там уже двоє були «замовлені» на премію на наступний рік. Замовили, і тут я втручаюсь. Ростислав Сінько (прим. – директор музею Кавалерідзе) приніс документи Плаксія (сам же Плаксій нічим не цікавився, він навіть нічого не хотів зробити). Усі папери, які потрібно – усе зробив Сінько. А в комітеті кажуть, що вже пізно і відмовили йому. А потім я ще спробував, взяв ті документи і приніс секретарю. І вмовив, і взяли ті папери в останній момент.І почалася війна: треба давати премію одному, завжди дають по одному в кожній номінації: поет, художник, співак. Було це в 2007 році. Тоді вперше таке трапилося, що премію три художники отримали (прим. – разом із Плаксієм того року премію Шевченківську премію отримали художники І.Остафійчук та А.Чебикін).   Значить, саме ви відстояли Плаксія в той час? Так. І я це вперше порушив статут комітету, трьом художникам дали премію. Я зробив велику справу, дуже велику. Випили близько 50 грамів з Плаксієм. Потім довго не бачилися. Він заховався. Мало виходив на люди, жив на Оболоні, працював у квартирі. Коли ще була жінка, він ще був так нічого, вона диригувала всім парадом, але вона померла і він залишився один. Років десять так прожив.   А чому ви Плаксія назвали «людиною тисячоліття»? Вам таку цитату приписують у пресі. Пишуть: "За Марчуком, Борис Плаксій був людиною тисячоліття". Кажуть, то ви так казали. Ні, то вигадали. Зараз стільки легенд ходить. Та я – не такий дурний, щоб так пафосно говорити. Я можу сказати, що Плаксій – це художник тисячоліття. Він на це заслуговує. Але він не дбав, в тому плані, щоб робити якісь рухи, зовсім. Я не пам’ятаю, щоб у Плаксія була виставка. Свою серію портретів «творців незалежності» він завжди виставляв, щороку до Дня Незалежності. Виставляв і інші роботи, але тільки в музеї Кавалерідзе, а десь щоб так по іншій лінії – то ні.   Він не хотів займитися цим сам? Так. Він був чоловік замкнений, сам у собі. Але товариство він любив. Але дружити, щоб з кимось не дуже.Хіба колись раніше з поетами, коли були з Борисом в Семикіної. А потім все далі і далі віддалявся. Особливо після премії. Коли не стало жінки, він втратив кермо. Я все життя живу один, я знаю що тут робити. А він втратив інтерес до всього. Мені так здавалося.  <img src="/storage/0002018/10/30/portret_marchuka3272.jpg" alt="" />   А що він сам любив у мистецтві? Є така робота в нього – портрет культового поета та співака Володимира Висоцького. То він любив Висоцького? Він по цій хвилі йшов. Це модерн такий, якась свіжість така коли була, то в тому колі, через поетів. Хто настроєний по-іншому, проти режиму, це надихало, і зразу воно вилізало на поверхню, його не можна було сховати. Його можна було тільки в табори.    Висоцького, я думаю, він поважав як митця і як особистість. Маса народу, вся молодь ішла за ним, він був як вождь того часу. Він завжди конфліктних людей малював, наших поетів, і всі дисиденти наші намальовані в цій сотні з тих портретів. Засновники, так би мовити, незалежності.   А ви обмінювалися картинами? Колись у Семикіної, ми розігрували роботи на аукціоні. Це було ще в 60-х роках. Так, як на аукціоні. То була справді якась помісь – купкабула людей однодумців. Ми знали де живемо, і який тягар на нас лежить. І Плаксій купив мою одну графіку. Це те, що я робив ще на початку на своїй казенній роботі. Ранній період, картини-притчі. І він утішався. Він побачив, що я щось не таке роблю, і це його тішило, заінтригувало.     Чи ви пам’ятаєте ту саму історію, що всюди її згадують зараз – про знищене панно в кафе «Хрещатий Яр»? Як це було? У кафе «Хрещатий Яр» я це панно бачив. Борис похвалився мені. Там були конкретні особи на портреті. Там був Тичина, Рильський, Бажан, Шевченко, Микола Плахотнюк, можливо, Іван Світличний. Плаксій був прекрасний рисувальник академічної ролі, могутньої ролі. І він міг там усіх-усіх поставити, помалювати, іноді. І я туди заходив каву попити. Там збиралася богема. Але влада довго не терпіла це. Як знищили вітраж із зображенням Тараса Шевченка в університеті, так само знищили зашпаклювали, закрасили це все майже зразу. Не всі там попили каву і не всі бачили – навіть його друзі. У мене перед очима це й досі. Це була гарна кав’ярня, це були перші його проби щось серйозне робити.   Де саме ця кав’ярня знаходилася? Вона була на розі Свердлова і Хрещатику, зараз вулиця Проїзна. Трошки вище від Хрещатику, другий будинок, якщо йти з Хрещатику по праву сторону. Там скверик маленький і ця кав’ярня була.   Не залишилося ні фотографій жодних, ні архіву?Це панно зашпаклювали і все, так там нічого не робили більше? І потім це кафе закрили? Думаю, що ні. Він не дбав про фото зовсім.   Нічого не робили, так закрили, хтось перекупив його собі. Дуже добре він різьбу по дереву міг робити. Він зробив музей Коцюбинського (прим. – унікальну монументальну композицію з дерева, що прикрашає будівлю музею та має форму криниці як символу невичерпного джерела народного. Різьба, виконана в українському народному стилі, відбиває етапи творчого життя письменника, образи героїв його творів), у Чернігові, це було замовлення. Задорожний (прим. Іван-Валентин Задорожний – художник-монументаліст) його запросив, щоб він зробив це. І там всю ту колонаду вирізав Борис.     Плаксій не був у спілці художників. Не робив жодних рухів для просування свого мистецтва. Підсумовуючи нашу розмову, що найвиразніше, найважливіше можете сказати про вашого сучасника, колегу, друга – Бориса Плаксія? Людиною він був замкнутою.А зі мною він відкривався, був веселим.   Борис ніколи не пам’ятав, не думав у якій країні він живе. Згадував про те лише коли країна нищила його. Сам же він був чистим – і душею, і у своїх помислах. Дивився вперед, і вся ця метушня його мало цікавила – щоб десь вирватися, щоб десь влізти кудись – ні. Тут він не боєць. Він був боєць тільки на полотні. І там він завжди був переможцем.     Про авторку: Світлана Старостенко – директорка відділу приватних продажів аукціонного дому "Золотое Сечение".               Mon, 29 Oct 2018 17:00:00 Виставка Джеффа Кунса в найстарішому музеї Європи http://artukraine.com.ua/n/vistavka-dzheffa-kunsa-v-naystarishomu-muzei-yevropi Джефф Кунс, один із найбільш відомих сучасних художників, відкриє персональну виставку в найстарішому світовому музеї  — Ashmolean у Оксфорді. Експозиція складатиметься із 17 робіт, майже половина яких побуває у Великобританії  вперше.    "Це майже поетична мініатюрна ретроспектива з акцентом на останні твори Кунса", — коментує співкуратор виставки Норман Розенталь, який раніше очолював виставковий відділ Лондонської Королівської академії мистецтв.  <img src="/storage/0002018/10/29/one_ball_total_241_jeff_koons.jpg" alt="" /> Джефф Кунс, One Ball Total Equilibrium Tank (Spalding Dr. J 241 Series), 1985 © Jeff Koons Фото: www.theartnewspaper.com Виставка проходитиме із 7 лютого до 9 червня 2019 року та охоплюватиме всю кар'єру художника від роботи One Ball Total Equilibrium Tank (Spalding Dr. J 241 Series) (1985) до його останньої серії "Повітряні кульки", робота над якою була розпочата у 2012 році. Зокрема, із цієї серії буде представлено 7 робіт: блискучі сині кулі — "Повітряні кульки" — у поєднанні із репліками відомих творів мистецтва, наприклад, "Діаною" Тиціана або Бельведером Торсо. Експозиція також включатиме Кулю-Венеру (Magenta) (2008-2012), прототипом якої була Вілендорфська Венера (30 тис. р. до н. е.) та "Балерину, що сидить" (2010-2015), моделлю для якої була порцелянова фігурка української скульпторки Оксани Жникруп.  <img src="/storage/0002018/10/29/detail_of_ballerina_jeff_koons.jpg" alt="" /> Джефф Кунс, Балерина, що сидить (деталі) © Jeff Koons Фото: www.theartnewspaper.com   Ashmolean — доволі незвичне місце для виставки Джеффа Кунса, оскільки до цього тут не експонувалося сучасне мистецтво. Винятком можна вважати також проведену тут виставку Воргола 2016 року, куратором якої також був Розенталь. Дикертор музею Кса Старгіс зауважує, що виставки такого роду — частина програми музею по залученню молодої аудиторії міста, у якому мешкає багато студентів.   Хоча Кунс вже проводив великі рестроспективні виставки у Нью-Йорку (2014) та Парижі (2015), у Великобританії такої нагоди не було. Остання британська експозиція Кунса відбулася в Ньюпортській Галереї Деміана Хьорста, Лондон, у 2016 році. Вона включала більше 30 робіт, які були надані із колекції Хьорста. Проте, Старгіс зауважує, що основний акцент виставки в Ashmolean буде зроблений на творчості Кунса, а не на історичних рефенціях його творів.   Джерело: www.theartnewspaper.com <div style="text-align: justify;"></div> <div style="text-align: justify;"></div> <div style="text-align: justify;"></div> <div style="text-align: justify;"></div> <div style="text-align: justify;"></div> <div style="text-align: justify;"></div> <div style="text-align: justify;"> </div>   Mon, 29 Oct 2018 15:00:00 Культурний маршрут (29.10 – 4.11) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-2910-411 Цього тижня в Києві розпочнеться Міжнародний ярмарок фотографії Photo Kyiv Fair 2018, у рамках якого відбудеться низка лекторіїв та виставок, присвячених актуальним проблемам сучасного фотомистецтва. Окрім того, PinchukArtCentre запрошує на відкриття феміністичної виставки, Музей сучасного мистецтва України презентує проект-ретроспективу творчої спадщини родини Прахових, а у Запоріжжі відбудеться відкриття виставки проекту Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва BIRUCHIY contemporary art project. Більше культурних подій цього тижня – далі в культурному маршруті.   У вівторок, 30 листопада о 19:00  відбудеться відкриття шостої виставки в рамках Дослідницької платформи PinchukArtCentre «Свій простір».Її назва відсилає до хрестоматійного есе Вірджинії Вулф «Своя кімната» (1929), у якому письменниця підважила стереотипне уявлення про позицію і місце жінки-художниці в «чоловічому» світі. Апелюючи до цієї назви, виставка ставить питання, що є «простором» жінки в сучасному українському суспільстві. Умовно виставка складається з трьох розділів, у яких по-різному трактується ідея простору як вимушеного / прихованого, політичного / маніфестаційного, тілесного / чуттєвого. «Простори» конструюються навколо діалогів між творами сучасних художників і художниць та історичними феноменами, як-от агітаційний плакат 1920–1930-х років, радянське монументальне мистецтво, так звана «народна» творчість тощо. Вхід вільний. м. Київ вул. Велика Васильківська, вул. Басейна, 1, 3-2. <img src="/storage/0002018/10/29/fb.png" alt="" /> Зображння зі сторінки події на facebook   У четвер, 1 листопада о 18.00 у Музеї сучасного мистецтва України відбудеться знаменна подія – відкриття виставки «САША ПРАХОВА. СІМ’Я», де будуть представлені роботи Саші Прахової, Гєни Гончарова, Миколи Гончарова та Миколи Гончарова молодшого. Музейний проект «Семейные ценности – Родинні зв’язки» презентує не просто талановиту родину, а родину, яка дуже багато зробила для культури рідного міста і нашої держави в цілому. Прахови – славетне прізвище у культурно-мистецькому середовищі міста, воно оповите легендою й закарбовано в образі Богоматері у Кирилівській церкві. Ця виставка – поєднання поколінь, професіоналізму, краси і світла.  Вхід вільний. Розклад роботи музею: Вт-нд – 11:00-19:00; пн – вихідний м. Київ, вул. Кирилівська, 41. <a href="http://modern-museum.org.ua/?fbclid=IwAR2fsEidDgu5a57j76uB5Oox0hibBvyR1OSh0aLtXPt8OaPpGnYImjjUHHo" target="_blank">modern-museum.org.ua</a> <img src="/storage/0002018/10/29/4446.jpg" alt="" /> Олександра Прахова (1950-2011), Femina 1, 1995 Зображення: modern-museum.org.ua   Окрім того, 1 листопадао 12.00, у рамках PhotoKyivFair 2018, культурно-мистецька фундація BrovdiArt представлятиме проект сучасної фотографії «Фрагментації. На межі» під кураторством Тараса Табаки. У рамках проекту експонуватимуться фотороботи українських та німецьких митців: Erika HEINE, Klaus BLECHER, Ната ПОПОВА, Михайло ПАЛІНЧАК, Роберт ДОВГАНИЧ, Іван НЕБЕСНИК, Олександра ЛІВЕНЬ, Віктор ДЬОМІН та Володимир ПАВЛИШИН (мол.) Крім цього, на стенді фундації Abramovych.Art у партнерстві з BrovdiArt будуть презентовані роботи знаменитого на весь світколажиста Сергія Святченка, який не лише особисто відвідає захід, але й 2 листопада виступить з відкритою лекцією «Наближене і Особисте. Стиль і мистецтво». <a href="https://karabas.com/ua/tours/photo-kyiv?fbclid=IwAR3fJ7VrjdHM9j-NS4vYKGcMq3P69TxN3vOIWWo5XfCFoUAq5rydmwKe-Xw">Квитки</a>. м. Київ, вул. Антоновича, 44. <img src="/storage/0002018/10/29/007_gayne_e_ta_bleher_k_pirnalnyci_2014_fotokolazh_123h95_e_heine_k_blecher_divers_2014_ph.jpg" alt="" /> E. Heine, K. Blecher "Divers", 2014, photo collage, 123x95 Зображення: zakarpat.brovdi.art   У п'ятницю, 2 листопада о 18.00 у Карась Галереї відбудеться презентація нового проекту Віктора Сидоренка "НЕ-СВОЄ-ЧАС-НІ | UN-TIMELY". Ф. Ніцше, розробляючи концепцію «несвоєчасного», вказував, що «довіра до прийдешнього залежить, як в окремої людини, так і в народу від того, чи існує для нього лінія, що відділяє доступне зору та світле від непроникного для світла й темного; залежить від того, чи вміє він однаково добре вчасно забувати, так і вчасно згадувати… » – все це має бути для того, щоб діяти несвоєчасно, тобто у розріз із часом, а завдяки цьому впливати на нього. Так, «НЕ-СВОЄ-ЧАС-НІ», завмерлі на порозі миті, стають низкою змістовних та художніх опозицій, що поєднуються з одного боку в єдине парадоксально ціле – ментальний фантом, а з іншого – візуалізують деконструкцію минулого в сучасному суспільстві.  Вхід вільний.  Графік роботи виставки: 02 – 20.11.2018 Пн.-Пт.: 11:00 – 19:00 Сб.-Нд.: вихідний м. Київ, Андріївський узвіз, 22-а. <a href="https://l.facebook.com/l.php?u=http%3A%2F%2Fwww.KarasGallery.com%2F%3Ffbclid%3DIwAR0_y0G_fJfVkiQ8RynNLczprwOEH4CAhr1OlJoB8apsAX6QtZiDAQ_NsF4&h=AT3AfukfgQvpjzHGybzWC0nlZFTW1Nyvd22GDOoqevuFaB22DXG8Z-_YPyhizAPDIUSKA4dDMlcE7eX3DW1UFNdiRQkaPXVRnGkd_aUmXWcotFHHxKEsMPIa_jHiFpt1dpn0" target="_blank">www.KarasGallery.com</a> <a href="https://www.facebook.com/KarasGallery" target="_blank">www.facebook.com/KarasGallery</a> <img src="/storage/0002018/10/29/44835430_2791381190888144_2589371731911114752_n.jpg" alt="" /> Зображння зі сторінки події на facebook   У суботу, 3 листопада о 18:00 у Туристично-інформаційному центрі <a href="https://www.facebook.com/ArtHUBZp/" target="_blank">Art HUB Zp</a>, за підтримки Українського культурного фонду, відбудеться урочисте відкриття виставки проекту Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва <a href="https://www.facebook.com/biruchiy.art/" target="_blank">BIRUCHIY contemporaryartproject</a> під назвою «Бирючий 018 або Неошаманізм. Сила Ритуалу». Першу частину проекту  було реалізовано на півострові Бирючий, Херсонської області, де в рамках мистецької резиденції, що існує вже 13 років, жили та працювали відомі українські митці. ВIRUCHIY – це наймасштабніша арт-резиденція України, заснована в 2006 році, є відкритою платформою для взаємодії між представниками арт-спільноти та місцевим населенням в умовах унікального природного ландшафту, поєднуючи функції художньої лабораторії, платформи для дискусій та майданчику для колективної творчості; активно займається децентралізацією в українському культурному просторі, налагодженням міжнародних комунікацій, популяризацією українського мистецтва в регіонах та за кордоном. Вхід вільний. м. Запоріжжя, пр. Соборний, 151. <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/1_1.jpg" alt="" /> Андрій Лобов, Марія Прошковська, «ЛОВЕЦЬ СНІВ», діджитал колаж, банер, прінт, 200 х 500 см., 2017 Mon, 29 Oct 2018 12:00:00 У Києві пройде виставка ілюстрацій про права людини http://artukraine.com.ua/n/u-kiyevi-proyde-vistavka-ilyustraciy-pro-prava-lyudini Колаборація українських ілюстраторів та німецьких письменників покаже своє бачення стану прав людини та соціальної нерівності на вуличній виставці «Віч-на-віч: права людини в цифрову добу». <img src="/storage/0002018/10/29/uhnivenko_ilia_23246.png" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   Протягом двох місяців митці досліджували тему прав людини в Україні та Німеччині. Вони дійшли висновку, що дуже багато проблем у цій сфері є спільними для обох країн. Утиски мігрантів та національних меншин, перешкоджання вільному пересуванню, порушення прав дітей та право на працю. Усе це показано через індивідуальні авторські графічні стилі ілюстраторів Pictoric. На виставці також можна буде прочитати уривки з оповідань письменників і журналістів з Кельну, Німеччина. <img src="/storage/0002018/10/29/anna_sarvira_033245.png" alt="" />   Ілюстрації та оповідання увійдуть до збірки «Віч-на-віч: права людини в цифровудобу» українською та німецькою мовами. Презентація видання відбудеться у грудні.   Виставка триватиме до 25 грудня.   Відкриття та екскурсія виставкою відбудуться 30 жовтня о 15.00 в кав'ярні-галереї Orthodox. Books/Coffee/Illustration (вул. Велика Житомирська 21А)   Подія відбудеться в рамках програми "MEET UP! Німецько-українські зустрічі молоді".             Mon, 29 Oct 2018 11:00:00 Перша дизайн-експедиція в Україну http://artukraine.com.ua/n/persha-dizayn-ekspediciya-v-ukrainu Із 30 жовтня до 3 листопада 2018 року команда із 5-ти відомих дизайн-експертів з Європи вирушить у Першу в історії України дизайн-експедицію мальовничими куточками Прикарпаття. Чорнодимлена кераміка Гавареччини, гуцульські ліжники Верховини та воркшоп з виготовлення унікального музичного інструменту трембіти – це лише кілька осередків стародавніх ремісничих технік, які відвідає відважна п’ятірка авторитетних європейських дизайнерів. <img src="/storage/0002018/10/26/veno.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   Досі невідома для багатьох Україна, або “Terra Incognita”, відкриється для групи першопрохідців з Італії, Швеції та Великобританії: архітектора бутиків Prada – Роберто Бакіокі та прогресивної стилістки з Мілану – Елізи Озіно. Частиною команди також стане Анна Ліна Лено, «королева скандинавських інтер’єрів» та Мадалін Асплунд, трендсеттер та блогер шведського журналу Residence. Від Великобританїї Україна прийматиме Лауру Снод – екcпертка в галузі мистецтва та дизайну, авторка статей у авторитетному британському журналі ICON. <img src="/storage/0002018/10/26/1.jpg" alt="" />   Організаторкою першої дизайн-експедиції виступила Вікторія Якуша, засновниця студії архітектури Yakusha Design та колекції живого українського дизайну FAINA Collection. Усі проекти Вікторії мають на меті окреслити Україну на світовій мапі дизайну. Експедиція «Земля надихає», окрім того, покликана привернути увагу української та європейської спільноти до проблем збереження та відродження культурної спадщини, зокрема ремісництва. <img src="/storage/0002018/10/26/2.jpg" alt="" />   Завершенням експедиції буде зустріч дизайн-експертів з прогресивною українською спільнотою у столиці. 3 листопада о 16:00 FEDORIV Hub прийматиме охочих долучитися до дискусії про українських дизайн, його минуле і майбутнє, а учасники дизайн-експедиції поділяться живими та непідробними враженнями про Україну.   Спонсором дизайн-експедиції «Земля надихає» стали ТОВ Агромат, FAINA Collection і Yakusha Design. Медіа-партнерами заходу виступили Фокус UA, ELLE Decoration, Business Radio Group, а також міжнародні медіа Design Milk, Ideat, Urbis, Estilo Propilo, Crafts. Офіційний перевізник під час експедиції – Volkswagen.  Гостинний партнер – концептуальний бутік-готель BURSA. <a href="http://endangeredtechniques.tilda.ws/event" target="_blank">Реєстрація</a> на подію.         Fri, 26 Oct 2018 14:00:00 ART NOW: Тіберій Сільваші. Про філософський живопис, безжальну ринкову систему та кризу антропоцентризму http://artukraine.com.ua/a/art-now--tiberiy-silvashi-pro-filosofskiy-zhivopis-bezzhalnu-rinkovu-sistemu-ta-krizu-antropocentrizmu За ініціативи арт-дилера Ігоря Абрамовича, ART UKRAINЕ продовжує цикл бесід з відомими українськими художниками ART NOW. В серії інтерв’ю митці розповідають подробиці про нові проекти, міркують про соціально-політичний та культурний контексти сьогодення, проблеми вітчизняної арт-системи та перспективи її розвитку.   Лідер школи сучасної української неоабстракції, засновник та ідеолог художнього угруповання «Живописний заповідник», художник-абстракціоніст Тіберій Сільваші розповів Art Ukraine про філософську категорію часу, нову функцію мистецтва, кризу антропоцентризму і своє ставлення до аукціонів.   Чи змінилося, на ваш погляд, трактування поняття «культура» за останні роки ? Не впевнений, що ми можемо говорити про єдине трактування поняття «культура». Для різних верств, скоріш за все, воно відрізнятиметься. Більше того, різні соціальні групи живуть у різних культурних парадигмах і навіть наші сучасники перебувають у різних епохах.  Треба сказати, це стосується не лише України. Просто у нас ці процеси мають свої відмінності, продиктовані географією,  особливостями історичного розвитку. Весь цивілізований світ переживає кризу, і вона не так помітна, бо справжні зміни зазвичай відбуваються на тих глибинах, де час вимірюється зовсім не масштабами людського життя. Фундаментальні зміни, які переживає людство, позначені, на мій погляд, закінченням текстоцентричної, алфавітної епохи і переходом в епоху електронну, а це значно складніше, аніж позначений Маклюєном перехід від ручного письма до друкованої книги. Картинка витісняє картину. Образ, який був складовою тексту і основою традиційної картини, замінюється на цифрове зображення, образ без реальності. Відбувається відхід на другий план, а то і зникнення колись важливих форм мистецтва. Я уже давно зазначав, що, можливо, вперше в історії цивілізації ми маємо помітний розрив між культурою і мистецтвом. Функцією мистецтва стає освоєння «необжитого» культурою простору. Тому воно знаходиться у внутрішньому конфлікті з архівом культури і з системою мистецтв, що є похідною від ринкової економіки. Додамо ще й кризу антропоцентризму. Думаю, цього достатньо для того, щоб підкреслити неоднозначність періоду, який ми проходимо. <img src="/storage/0002018/10/26/_mg_1359_p1_-_kopiya3251.jpg" alt="" /> Тіберій Сільваші, експозиція в Національному музеї, 2009   Мені здається, що ви займаєтеся саме філософським мистецтвом, яке ґрунтується на фатумі, ребусі, моралі, і успішним воно є ще й тому, що світ раціоналізму любить вправи для розуму.  Чи не так? Я не дуже розумію, що таке «світ раціоналізму». Дивлячись навколо, сумніваєшся в перемозі «раціо». З успіхом, з самим поняттям, і тим, що за ним стоїть, теж не все так просто. Хтось із моїх американських колег, сказав, що для них існують художники і поп-фігури. І це різні способи існування в мистецтві. Всяке мистецтво має свою світоглядну базу. Точка на білому папері має не меншу основу, ніж трактат з філософії або багатофігурна композиція. Фатум і мораль – частина розуміння людиною-художником свого місця у світі, соціумі і відповідальні взаємовідносини з ним. Ребус – ні! Він завжди має розгадку, як і погане мистецтво. Це стосується і псевдо-інтелектуального мистецтва, яке не є ані мистецтвом , ані інтелектуальним продуктом. Щодо філософії, якщо вважати це процесом постійного ставлення питання як до себе, так і до світу. І зусилля, які потрібні для того, щоб дати відповіді на ці питання.   Чи можна стверджувати, що ваше пластичне мистецтво частково змагається з друкованим словом у висвітлюванні історичних, моральних і філософських істин? Пластичне мистецтво не змагається зі словом. Вони мають різну природу того, що зветься медіумом. Просто в певних історичних умовах існувало домінування друкованого слова. Ми ще не вийшли з цього періоду.   У наші дні, з огляду на фатальне збідніння культури, кожне з мистецтв прагне щось перейняти від іншого: живопис стає музичним, скульптура – кольоровою, література – пластичною, а художники впровадили у пластичне мистецтво філософію? Чому так сталося, на ваш погляд? Я все життя займався живописом. Просто в різні періоди моєї практики те, що називається живописом, розумілося мною по-різному. Зараз, мені здається, я прийшов до розуміння його природи. І своєї звісно. Живопис мені її пояснив. Розмивання кордонів у різних видах мистецтв, їх інтеграція, говорить не про їхню бідність, вичерпаність ресурсів, а про перенесення центру ваги на інші смислові центри. А поряд з цим, ми спостерігаємо інший, зворотній процес – коли певні види мистецтва, повертаються до своїх витоків. Такий есенціалістський поворот. <img src="/storage/0002018/10/26/19_painting_40x30_cm_oil_on_canvas_1998-20123254.jpg" alt="" /> Тіберій Сільваші, Живопис, 2013   Що є для вас найголовнішим у вашій художній практиці? Напевно, після академії, найважчим і найважливішим рішенням для мене був вибір предмета, з яким мені важливо працювати надалі. І важливо було (я це відчував, скоріше, на інтуїтивному рівні) те, що це мав бути не предмет якийсь конкретний, не жанр, не явище. Навіть вибір медіума у той час був річчю вторинною. Це було щось (розуміння цього прийшло в процесі практики), що неможливо відобразити і що, по суті, входило в протиріччя з природою візуальності і самого медіуму.  Цим був час. Не той, який вимірювався годинником, а те поєднання суб’єктивного часу з метафізичним, яке я назвав «хронореалізмом». Як його відобразити, коли візуальне мистецтво, по суті, з ним не працює? Для мене заняття мистецтвом – це відповідальне ставлення до реальності. Практика – не лише інструмент, вона і є самою реальністю, тому претензії справжнього живопису – есенціалістські.   Розумієте, це така дивна фіксація персонального досвіду, досвіду знаходження в потоці кольору, або кольоровому потоці – як хочете. Це такий досвід знаходження в положенні в рамках візуально неможливого. Причому фіксуючи цей досвід в речах матеріальних і об’єктивних. Це значить, що не має різниці в досвіді екзистенційного проживання часу і часу надання йому матеріальності. Тут зникає авторство чи мінімізується, як тільки можливо. Якщо можна говорити про певні ознаки стилю, то це повна «анонімність». Що входить у ваше коло мистецьких зацікавлень? Які проблеми є найбільш досліджуваними у вашій творчості? Найцікавішим у мистецтві є споглядання, дослідження, співучасть у проявах взаємодії тих сил, що породжують структурні аналоги, результатом яких є поява витворів мистецтва. Можливо, тому для мене важливою стала проблема часу. Й історичного, й екзистенційного. <img src="/storage/0002018/10/26/img_21283253.png" alt="" /> Тіберій Сільваші, Живопис, проект "Поверхня", 2011. Галерея "Боттега". Над якими проектами працюєте зараз?   Зараз я займаюся як куратор двома проектами KNO, в музеї Булгакова. Один проходить наразі там, в ньому, як і в наступному міжнародний склад художників: Теймур Деімі (відео) з Азербайджану, італієць Турі Сіметті (об’єкт) і українець Олексій Буістов (фото). Мені давно хотілося зробити проект, де інші медіуми у свій спосіб говорять про живопис. Здається, що це вдалося. 22-го жовтня відкриваємо важливий проект у музеї ім. М. Булгакова, який я довго готував, і  міжнародний, учасниками якого є художники з Нідерландів, Франції, Італії, Німеччини і двоє з України. Проект про природу живопису. Навесні, якщо все буде за планом, разом із англійською художницею Деб Коувел готуємо виставку «Шкіра живопису» у галереї Павла Гудімова. Ну і кожного дня робота в майстерні – своєрідний ритуал.   В одному зі своїх минулорічних інтерв’ю ви говорили, що принципово не берете участь у аукціонах. Чи змінилася ваша позиція відтоді? Якщо ні, то чому? Це питання не про мистецтво, а про систему мистецтва, в яку твір потрапляє як предмет соціально-економічних відносин. Аукціони є частиною ринкової економіки і підкоряються і функціонують, власне, за його законами. Я залишаюся відданим власній позиції, незалежній оцінці явищ. Розуміння й аналіз механізмів функціонування суспільних сил для мене залишаються важливими. Є невелика кількість людей, до думок котрих я прислухаюся. І тому смішним видається мені спроба вважати аукціони «вищою лігою мистецтва». Потрапляючи у ринкове поле, твір мистецтва стає товаром. І ринок з’їдає все. Чи це погано, чи добре – кожний вирішує для себе сам. Мої аргументи сформульовані чітко: абсолютна мистецька цінність не завжди збігається з відносною ціною на ринку.   І це не означає, що я назавжди дав обіцянку не брати участь в аукціонах. Тим більше, що наразі це не так, адже існують і благодійні аукціони. Не варто абсолютизувати його місію, створюючи нову ієрархію, спираючись лише на результати торгів. Звісно, у нас, при слабому існуванні інституту критики, при відсутності аналітичних видань, при розмитих критеріях оцінок творів і явищ в мистецтві, єдиним сталим критерієм є ринкова ціна. На жаль, аргумент грошей б’є аргументи критичного аналізу й інтелектуальні аргументи. <img src="/storage/0002018/10/26/2015-07-30_19.04.023250.jpg" alt="" /> Тіберій Сільваші, Живопис, 2013   Чи є  проблемою те, що поступово художник перетворюється на рупор суспільної думки, і замість творчості вибирає акціонізм, навіть замаскований під мистецтво? Чи надає художник голос тому, хто (що) не може сам говорити, чи транслює суспільну думку, а насправді транслює «загальні знання», чи відмежовується від зовнішнього світу – це все політична позиція. Бо ми маємо справу з відношенням сфери влади до сфери візуального. Сьогодні образ є найважливішим способом конструюванням суб’єкта. І як писала Мондзен: «Той хто монополізує видиме, завойовує саму думку; і формулює вигляд свободи». Стратегія реагування багатьох сучасних практик є частиною стратегій влади. Чи можна сказати, що в основі ваших робіт – аналітичний метод, що передбачає протилежний шлях: від приватного до загального, шлях органічного зростання твору? Думаю, в цьому є доля правди. <img src="/storage/0002018/10/26/img_79343252.jpg" alt="" /> Тіберій Сільваші, Живопис, проект "Монохромія". Експозиція Мистецький Арсенал 2013   Якою має бути довершений прояв культурної політики в Україні? Чого не вистачає сучасному художньому процесу? Бадью стверджує, що є тіла і мови, є й істини. Процес продукування істин проходить в мистецтві, коханні, науці, політиці. І є культура. Як середовище, що пов’язує ці процедури. Якщо культура, як середовище зв’язку, не розвивається, тим паче знищується, то самі процедури виробництва істин деградують. Деградує й економіка. Вона почне працювати лише тоді, коли будуть створені сприятливі умови для зв’язків усіх чотирьох точок продукування істини і їхньої збалансованої роботи, а для цього необхідно створити умови для середовища, що налагоджує їхній взаємозв’язок. Тобто, першочергово для культури варто нарешті створити не окремі інститути й інституції, а умови для цього зв’язку. Про авторку:    Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.    Fri, 26 Oct 2018 13:00:00 Харківська школа фотографії із колекції родини Гриньових http://artukraine.com.ua/n/kharkivska-shkola-fotografii-iz-kolekcii-rodini-grinovikh 27 жовтня у Херсоні, об’єднані однією виставкою, зустрінуться одразу три знакові події для українського мистецтва.   У 1970 році була заснована Харківська школа фотографії, яка згодом стала не просто черговою художньою течією, але одним із визначених соціокультурних феноменів українського мистецтва. Підходи харківських фотографів виходили далеко за межі локального контексту міста на сході України — Харківська школа стала глобальним соціальним та художнім проектом, у якому одночасно поєднувалися протистояння та втеча від радянської реальності, експеримент та виклик, інтимне та політичне. Сьогодні однією із виразних рис школи є те, що вона не перетворилася в історичний релікт. Її представники — це саме ті люди, які визначають віхи розвитку сучасного українського мистецтва, працюють в актуальному контексті та навчають нове покоління митців — ці вже традиційні для Харківської школи методи, переосмислюються в роботах молодих художників та художниць. <img src="/storage/0002018/10/26/44754601_2166847920235825_505919148576997376_o.jpg" alt="" /> Зображення надане організаторами    У 1994 році Тетяною та Борисом Гриньовими були закладені основи колекції, яка сьогодні трансформується у повноцінне зібрання, яке сповна демонструє розвиток і розмаїття художніх підходів українського мистецтва. Колекція Гриньових — одна із небагатьох у країні, для якої принципи публічності та освіти є ключовими, що означає вихід колекціонування зі сфери приватного хобі та перехід його у простір соціально-важливої культурної практики.   У 2018 році триває процес передачі частини робіт Харківської школи із колекції родини Гриньових до фонду одного з найбільш відомих мистецьких центрів Європи. Офіційна присутність Харківської школи в колекції європейської інституції — це не лише підтвердження унікальності цього мистецького феномену, але й можливість його переосмислення через призму досвіду загальносвітової історії мистецтв.   Ця виставка продемонструє не лише основний зріз Харківської фото-школи, але й головним чином стане відображенням актуальних процесів сучасного українського мистецтва, свідками яких ми є. Публічність приватної колекції, презентація знакових митців, співпраця з європейськими інституціями — це поворотні моменти у процесі інституціоналізації мистецтва України.   Лекція про Харківську школу фотографії Лексторка: Вікторія Бавикіна — критик, кураторка, дослідниця сучасної культури.         Fri, 26 Oct 2018 12:00:00 Відновлену роботу Воргола покажуть у Нью-Йорку http://artukraine.com.ua/n/vidnovlenu-robotu-vorgola-pokazhut-u-nyu-yorku Інсталяція «Тіней» згідно з точними вказівками Енді Воргола завжди є нелегким процесом. Робота складається зі 120 полотен, і всі вони мають висіти по колу, щільно дотикаючись сторонами. Причиною такої експозиції є чітке означення єдності «Тіней», говорить Кортні Мартін, заступниця директора і головна кураторка Dia Art Foundation, яка є власником цього твору. Але такі особливості експонування вимагають певних затрат, тож усі кошти йдуть на реставрацію та захист робіт від пошкоджень. <img src="/storage/0002018/10/25-10/305_co_es_warhol.jpg" alt="" /> Рідкісна екпозиція "Тіней" (1978-79) © The Andy Warhol Foundation for the Visual Arts/Artists Rights Society (ARS), New York Фото: www.theartnewspaper.com Більшість пошкоджень знаходиться на кутах та бічних сторонах полотен, що може бути пов'язано з транспортуванням, – пояснює приватна колекціонерка Надя Ганнам. Вона розробила спеціальну систему транспортування, при якій на звороті кожної картини розміщується її копія, аби щоразу не перевертати роботу для того, щоб зрозуміти, що на ній зображено. Ганам також використовує техніку сухого очищення для видалення шарів пилу із полотен. Останні були перевірені на предмет подряпин, і наразі встановлюється, чи з’явилися вони під час створення, чи є продуктом пізніших взаємодій.   Кельвін Кляйн став спонсором збереження та реінсталяції проекту «Тіні» Dia Art Foundation, яка відбудеться у Нью-Йорку. Виставка збігатиметься із ретроспективою Воргола у Whitney Museum of American Art’s, організованою Донною де Сальво, яка працювала із Ворголом у 1980-их, коли була кураторкою у Dia. «Де Сальво сказала, що їй дуже подобається ідея одночасного проведення виставки, оскільки це зможе повністю доповнити саму ідею ретроспективи Воргола.»   Джерело:www.theartnewspaper.com                 Thu, 25 Oct 2018 14:00:00 Влада Ралко та Володимир Будніков: непримарна свобода http://artukraine.com.ua/a/vlada-ralko-ta-volodimir-budnikov--neprimarna-svoboda Нещодавно у просторі мистецького об’єднання ЧервонеЧорне у Каневі було представлено персональний проект Влади Ралко та Володимира Буднікова “Свобода та її привид”. Про його концепцію, ставлення до критики та мистецтво як мову – далі в інтерв’ю.    Виставка поєднала два цикли робіт, створивши своєрідну опозицію між митцями. Утім, “Політ” Володимира Буднікова, як і “Привид свободи” Влади Ралко, аналізують спільну тему. Про те, чим для художників є внутрішня свобода, яку роль відіграла резиденція у Каневі у створенні робіт та про джерела гуманізму з митцями поговорила арт-оглядачка Анастасія Герасимова.   Назва виставки “Свобода та її привид” резонує з тим, що відбувається в нашій країні. Проте, чи може сучасний художник бути вільним від обов’язку перед суспільством?   Володимир Будніков: Вважаю, може. Будь-який художник здатен бути вільним від зовнішнього світу, проте це потребуватиме жертв – духовних, матеріальних. Захищати особисту свободу надзвичайно важко, але цілком можливо, хоча й за рахунок величезних внутрішніх затрат. Значна частина мого життя минула за «совка», за різних його періодів. Це були такі жахи, про які навіть не хочеться говорити, але навіть тоді, як і десятиріччя потому, я намагався зберегти свою внутрішню свободу. Звісно, яка теж була відносною. <img src="/storage/0002018/10/25-10/_21a1375-2.jpg" alt="" />  Усі зображення надані авторкою   Мені здається, що у 2000-х від художників вимагають наявності громадянської позиції щодо того чи іншого питання, тож її відсутність, яку часто прирівнюють до «мистецтва заради мистецтва», підлягає критиці.   Володимир Будніков: На мою думку, це помилкове сприйняття тих, хто критикує. Наприклад, Гойя міг одночасно малювати парадні королівські портрети та «Капричос» – цілком соціальні речі, натомість втілені мовою мистецтва, що є найважливішим. Як на мене, конче важливо не забувати про якість створених художником робіт.   Влада Ралко: Володимир щойно сказав дуже важливе слово – «мова». Мистецтво є мовою, яка, у свою чергу, є чимось базовим, людським, таким, що відрізняє нас від решти тваринного світу. Ми зараз розмовляємо про надто вузьку межу балансування між двома крайнощами. Я відчуваю, як певне зло криється у визначеннях «потрібне», «корисне», «соціально значуще», у критичному мистецтві, коли воно дуже прямо звертається до насущної теми. З іншого боку, я не розумію другої крайнощі «чистого мистецтва», бо, якщо повернутися до твердження про мистецьку мову як базову необхідність, випливає, що вона не може існувати заради себе самої, не може бути герметичною.  <img src="/storage/0002018/10/25-10/_dsc1930.jpg" alt="" />   Як ви вважаєте, чи можна назвати найбільш вільним абстрактне мистецтво? Можливо, були рамки, що обмежували і його?   Володимир Будніков: Важко сказати. В історії абстрактного мистецтва були різні періоди. Скажімо, в США 1950 – 60-х років воно було головним. І коли на виставках Ротко або де Кунінга з’являлися якісь там Воргол чи Раушенберг, їх виганяли звідти, бо на думку перших, їхнє мистецтво було банальною самодіяльністю. Пізніше абстрактне мистецтво відійшло на другий план, але лише для того, щоб за деякий час знову підвестися на повний зріст. Те саме відбувалося і з живописом взагалі. Нині маємо період, коли інші види мистецтва більш затребувані. Цей процес можна простежити за експозиціями великих виставок. Раз на п’ять років у Касселі відбувається “documenta” – вона задає основні тенденції розвитку мистецтва на найближчі роки. Пам’ятаю, як там виставлявся Бойс, потім раптом усе замінили «екранчики» – тільки відео й нічого більше. Після цього було концептуальне мистецтво Кошут – тексти, тексти… Усе змінюється. Але, я вважаю, живопис нікуди не дінеться. Завжди будуть актуальними найкращі зразки тих або інших течій.   Влада Ралко: Мені ввижається певна вульгарність у ствердженні абстрактного мистецтва як найбільш вільного, бо свобода не означає необов’язковість. Це тільки на перший погляд видається, що художник зволікає майстерністю й просто робить щось занадто просте, не схоже на те, що ми бачимо навколо. Насправді це найсуворіша дисципліна, особлива суворість у внутрішньому налаштуванні, надзвичайно високий ступінь відповідальності. <img src="/storage/0002018/10/25-10/270a4680.jpg" alt="" />    Розкажіть, будь ласка, про резиденцію в Каневі. Це місце вважається майже сакральним для української культури. Воно стало для вас чимось особливим?   Влада Ралко: Канів насправді важко відокремити від образу, створеного Тарасом Шевченком, від того, яким він хотів бачити це місце. Так, справді, там красива природа. Але водночас там відчувається нашарування дуже різних тем, міфів. З одного боку – це шевченківське місце, з іншого – зона радянського та пострадянського штучно створеного культу Шевченка. Канів як місто також штучний, бо зростав після побудови канівської ГЕС згідно з нагальними потребами її обслуговування. Тобто міста, як тіла, організму, там немає взагалі. Окремо стоїть собор, окремо – абсолютно дика радянська забудова, на відстані – Чернеча гора як місце для ритуалів. Ми працюємо в резиденції вже шостий рік, але місто не змінюється й абсолютно не транслює нічого з того, що відбувається в Україні. На противагу цій позірній сталості, всередині цього місця, яке я назвала би «місцем замовчування», саме крізь незмінність оточення, дуже гостро сприймаються теми, над якими ми починаємо працювати задовго до поїздки. Зазвичай у резиденціях прийнято рефлексувати з приводу місця, у якому ти працюєш. Натомість тут у нас відбувається дещо інше, послідовне, таке, що я назвала би справою.   Володимир Будніков: Безумовно, відбувається певне зіткнення з цим середовищем. Це відчувалося ще під час наших перших поїздок. У мене навіть був цикл пейзажів – віддзеркалень того, що на березі, таких собі буквальних рефлексій. У Каневі весь час присутнє якесь дивне відчуття покинутості, містики. Наші майстерні, дякувати Богу, знаходяться доволі далеко від центра міста, а саме у його найдавнішій частині, яка називається Бессарабія. Я бував там ще у 1950-ті роки, ще до появи водосховища; хлопчиком їздив до студентів на практику. Трохи вище від нинішніх майстерень «ЧервонеЧорне» знаходиться база академії мистецтв, що існує з 1930-х років, де було створено багато чого з класики українського радянського мистецтва. Після чорнобильської аварії базу закрили. Вона стоїть порожня й досі, хоча це одне з найкрасивіших місць у Каневі. Саме місто насправді дуже штучне, сюрреалістичне через видимість Дніпра, який лише зовні широкий і повноводний, а насправді перетворився на заросле водоростями болото. Суцільна видимість – ріки, лісу… <img src="/storage/0002018/10/25-10/270a4703-1.jpg" alt="" />    Щодо нашої головної теми, ми часто говоримо про свободу творчості, утім яке ваше ставлення до свободи сприйняття мистецтва, до критики?   Володимир Будніков: Цілком нормальне. Критика має бути. Хоча вона, як і похвала, мені нічого не дає. Я не переймаюся через жодні висловлювання щодо моїх робіт, бо знаю, що роблю – усвідомлюю помилки й недоліки.   Влада Ралко: Свобода – це така особлива дисципліна сприйняття. На жаль, вона часто розуміється як необов’язкова довільність, зволікання освітою або поверхневість судження. Насправді я прислухаюся до думки надзвичайно обмеженого кола людей. Наприклад, для мене є важливою думка Володимира. Коли ми працюємо поряд, спілкування про роботи – це дуже крихкий небезпечний процес. Ти стримуєшся, аби не сказати щось невчасно, мовчиш, поки тебе не спитають або поки не впевнишся всередині себе у точності сказаного. Саме так, коли ви питаєте про свободу висловлювання, я думаю саме про відповідальність критики.  <img src="/storage/0002018/10/25-10/trufanov_lr_150_iz_260.jpg" alt="" />   Влада, у вашому авторському тексті до виставки є фраза про те, що «вийти на волю можливо тільки крізь людське». Звідки ж це людське брати у наш складний час?   Влада Ралко: Невідомо звідки. Нещодавно вночі саме думала про ті необхідні складники, з яких виплавляється гуманізм. Що підтримує його у гарячому стані? До речі, ці питання загострилися після фільму про Бергмана, бо досі тривають розмови про те, чи можна слухати Вагнера або читати Гамсуна, Гайдеггера, зважаючи на їхні політичні переконання. Скоріше за все, якесь зло ховається у твердій упевненості у власній правоті, у знанні про те, як має бути. Художник навпаки працює з тим, чого не знає. Мистецтво ніколи не діє напряму.   Володимир Будніков: Мені здається, що будь-яке мистецтво гуманне, головне, щоби воно було мистецтвом. Коли дивишся на чиїсь роботи, що жахають, наприклад, Босха, вони настільки ж гуманні, як селянські сцени Брейгеля. Коли з’являється мистецтво, усі інші умовні ідеологічні моменти кудись зникають, перетворюються на плакат, пропаганду.         Thu, 25 Oct 2018 13:00:00 «Цифрова природа» Степана Рябченка в рамках Київського міжнародного економічного форуму http://artukraine.com.ua/n/cifrova-priroda-stepana-ryabchenka-v-ramkakh-kiivskogo-mizhnarodnogo-ekonomichnogo-forumu <img src="/storage/0002018/10/25-10/1.jpg" alt="" /> Художник Степан Рябченко та ініціатор форуму Василь Хмельницький  Автор фото: Сергій Іллін    У рамках Kyiv International Economic Forum 2018 з темою “Creating the Future in a High-Tech World” художник Степан Рябченко презентував персональну експозицію під назвою “Digital Nature”, що поєднала роботи із різних циклів. Тема стосунків людини і природи – давня, як сам світ, але в нових історичних умовах художник шукає нові способи її осмислення. Працюючи з комп’ютерними технологіями, він використовує один із результатів техногенного розвитку людства як інструмент для пошуку гармонії з першоджерелами.  <img src="/storage/0002018/10/25-10/2.jpg" alt="" /> «Електронний Нот». Із серії «Електронні вітри» на фоні робіт «Віртуальні квіти» 300 х 300 см, LED екран, комп'ютерна анімація | 2015 – 2018 Автор фото: Сергій Іллін   Барокові форми, біоморфні обриси, яскраві кольори в поєднанні з рафінованою холодністю глянцевого цифрового зображення загострюють звучання основного актуального мотиву творчості Рябченка – межі між віртуальною і матеріальною дійсністю, між світом цифри й аналогу, між штучним і природнім. Руйнуючи цю межу, автор наслідує всеохопну глобальну тенденцію – “оцифрування” і доповнення дійсності.  <img src="/storage/0002018/10/25-10/3.jpg" alt="" /> Зліва направо: «Зеленоступ деревовидний»,«Алхімікус запашний»,«Полум’яно-червоний голчастий стрибунець»,«Фіолент – кришталева крихітка». Із серії «Віртуальні квіти» Кожна з робіт 240 х 125 см, цифровий друк на алюмінії, плексиглас | 2016   Творчість Рябченка — його власний цифровий всесвіт зі своїми законами, міфами і персонажами. Кожен герой циклу “Віртуальні квіти”, що крокує у віртуальних просторах, наділений власною історією і створений автором із увагою та ретельністю гарного садівника, адже квіти — символ життя, творення, надії. “Електронні вітри”, родом із давньогрецької міфології, то нестримні, то тихі, то теплі, то крижані, поперемінно женуть хвилі безмежним цифровим океаном.  <img src="/storage/0002018/10/25-10/4.jpg" alt="" /> «Електронний Евр», «Електронний Борей», «Електронний Нот». Із серії «Електронні вітри» 300 х 300 см, LED екран, комп'ютерна анімація | 2015 – 2018 Автор фото: Сергій Іллін   Урухомлені анімацією на LED-панелях, вони стають ще ближчими до глядача. Панелі не стоять впритул до стін, а розміщені у просторі таким чином, що глядач проходить між ними ніби лабіринтом. Експозиція вибудувана як своєрідна анфілада, завершенням якої є вінець із “Віртуальних квітів”. <object width="600" height="300"> <param name="movie" value="http://www.youtube.com/v/https://youtu.be/577_0WAG6uM&rel=1" /> <param name="window" value="transparent" /><embed type="application/x-shockwave-flash" width="600" height="300" src="http://www.youtube.com/v/https://youtu.be/577_0WAG6uM&rel=1" wmode="window"></embed> </object> «Електронні вітри»  300 х 300 см, LED екран, комп'ютерна анімація | 2015 – 2018 Автор відео: Сергій Іллін   Зворотній бік панелі — “закулісся”, де криються дроти і оголюється технічна складова, зазвичай — просто глухий темний задник. Рябченко ж використовує і цей простір, аби він отримав своє “потойбічне” життя, проекцією зображень із циклу “Віруси”. <img src="/storage/0002018/10/25-10/6.jpg" alt="" /> «Code Red», «Butterfly», «Melissa». Із серії «Комп’ютерні віруси» 300 х 300 см, LED екран, відео проектори| 2009 – 2018 Автор фото: Сергій Іллін   Комп’ютерний вірус у сучасному світі став звичним елементом повсякдення, ледь не соціальною одиницею, кожна з яких має власну історію і особливості взаємодії з системою. Засновуючись на цьому, художник візуалізував віртуальну сутність вірусів, надавши їм форму і образ. Темний бік цифрової реальності на темному боці світлових панелей, що розкриває природу інформаційної дійсності: як і все в нашій системі уявлень про світ, вона має свої витоки, свої закони, вади і переваги, живе своїм життям, яке, можливо, не завжди залежатиме від людини. <object width="600" height="300"> <param name="movie" value="http://www.youtube.com/v/https://youtu.be/xv0XmFdy9kM&rel=1" /> <param name="window" value="transparent" /><embed type="application/x-shockwave-flash" width="600" height="300" src="http://www.youtube.com/v/https://youtu.be/xv0XmFdy9kM&rel=1" wmode="window"></embed> </object> «Code Red». Із серії «Комп’ютерні віруси» 300 х 300 см, LED екран, відео проектор| 2009 Автор відео: Сергій Іллін   Наталія Маценко, мистецтвознавець   Проект реалізовано за підтримки: Василь Хмельницький, ініціатор форуму, засновник інвестиційної групи UFuture Світлана Олійник, Юрій Пивоваров, Гуля Соколова, організаційний комітет Київського Міжнародного Економічного Форуму Дмитро Струк, організатор виставки Thu, 25 Oct 2018 12:00:00 Чувственное познание мира Нины Мурашкиной http://artukraine.com.ua/a/chuvstvennoe-poznanie-mira-niny-murashkinoy 1 ноября в 18:00 в ЦСИ Ермилов Центр состоится открытие персональной выставки Нины Мурашкиной при участии испанского художника Xavier Escala. Проект «On the Top!» – это не только этапный итог в творчестве Нины Мурашкиной, но и триумф любви для самой художницы. Мурашкина осознанно дерзит и смело заявляет, что «Я – состоялась». Об этом далее в ART UKRAINE. Художница обобщает свой личный опыт и с помощью броских феминных образов воссоздает собственное видение женщины.  Женщины с неоднозначным и непопулярным сегодня позиционированием, одновременно сильной и слабой, которая обладает змеиной гибкостью и острой чувственностью, умеет подчиняться, но чаще подчиняет. Образы художницы произрастают из интимного, чувственного познания себя и мира. Она открыто и даже иронично говорит о неопытной влюбчивости, о самоотверженой доверчивости, наивных играх, в которые играет юная девушка на пути взросления. Приобретая опыт, молодая женщина идёт к вершине, где она впервые целостно осознает себя и видит новые перспективы. <img src="/storage/0002018/10/24-10/triumph_of_justice.jpg" alt="" /> Нина Мурашкина "Triumph of Justice" овал, 120/200 см, акрил, золото, холст. 2018     Свой художественный образ и сама Нина Мурашкина с юных лет тщательно компилировала из весьма противоречивых составляющих. Например, изысканность XIX века, заимствованная художницей  из викторианской  литературы, смело уживается  с девичьим воспоминание угрюмого донецкого позднесоветского быта  – о запахе нейлоновых чулок и потертости маминых жемчугов. В её мире сказочность пугает, а сюжеты воображаемых интимных дневников возбуждают своей эротической окраской. <img src="/storage/0002018/10/24-10/f1.jpg" alt="" /> Нина Мурашкина "F1" 50/70 cм, тушь, бумага. 2018   Мурашкина смело жонглирует символами и философией. Но среди нагромождения культурных кодов разных эпох, зритель увидит символы, что могут вызвать недоумение и непонимание. Например, глаза на сосках как древний образ гиперчувственности, умения опираться на иррациональные глубокие внутренние инструменты восприятия мира. <img src="/storage/0002018/10/24-10/im_too_shy.jpg" alt="" /> Нина Мурашкина, инсталляция "I'm too Shy!" совместно с Xavier Escala. Смешанная техника, 400/150/40 cм.    Важной частью экспозиции будущей выставки станет совместная работа с испанским художником Xavier Escala. Инсталляцию «Я очень стесняюсь» художники считают идейным узлом выставки, символическим актом жертвоприношения, которое не обходимо преподнести самой себе, чтобы оставить всё лишнее в прошлом и позволить быть будущему. <img src="/storage/0002018/10/24-10/triumph_of_love_1.jpg" alt="" /> Нина Мурашкина "Triumph of Love" диаметр 150 см, холст, акрил, золото.  Также на выставке будут представлены новые произведения художницы вместе с работами из коллекций Павла Мартынова, Бориса и Татьяны Гриневых, Константина Кожемяки и Павла Гудимова.      Wed, 24 Oct 2018 14:00:00 Лекція Жана-Кристофа Массона у Києві http://artukraine.com.ua/n/lekciya-zhana-kristofa-massona-u-kiyevi У четвер, 25 жовтня у галереї «Дукат» відбудеться лекція Жана-Кристофа Массона, співзасновника "Hamonic+Masson & Associés", який розповість про феномен житла як місця пам’яті та специфічної форми існування суспільства.   80% міста складає житло, воно настільки ж необхідне, як і вода для людини. Тому ми маємо докласти зусиль, щоб зробити ці 80% особливими. Життя міста полягає у його мешканцях, кожне місто прагне знайти нові шляхи вирішення проблем своїх мешканців та задовольнити їхні потреби. В цьому процесі створення на нас лежить відповідальність досягнути високої якості. Виходячи з якісних просторів, формуються місцеві громади. <img src="/storage/0002018/10/24-10/01_home_paris.jpg" alt="" /> Зображення надане організаторами Щоб отримати справжні стійкі громади, яких об'єднує відчуття належності до певного місця, ми маємо пам'ятати про дві речі: унікальність та пам'ять. Створення житлових будинків це культурний процес, щільно пов'язаний з минулим. Це особливо помітно в старих містах, що мають властивий тільки їм наратив. Вони складають мозаїку з різних епох, створюючи природний, складний та непередбачуваний простір, що нагадує живий організм. Ця багатогранність та особливість колективної пам'яті не має нас лякати, бо житло має бути продуктом культури певного періоду. Ми маємо прийняти минуле, а не гнатися за зменшенням його нагадувань та мінімалістичними відповідями на нього, бо в такий спосіб ми створюємо типові та передбачувані міста. Треба шукати та досліджувати нові території, грати з особливостями місць та визнавати складність та мінливість просторів. Під час своєї лекції Жан-Кристоф Массон, співзасновник <a href="https://www.facebook.com/HamonicMasson/">Hamonic+Masson & Associés</a>, розгляне приклади французьких житлових проектів виконаних студією. Аналізуючи кейси, можна побачити зовсім інший підхід до аналізу спільного та громад. Жан-Кристоф Массон (Jean-Christophe Masson) один із засновників “French Touch Сollective”, що просувають та показують винахідливу французьку архітектуру через публікації чисельних видань та оглядів. Він частий гість на міжнародних конференціях та лекціях, має чисельні публікації в архітектурних виданнях. Вхід вільний за <a href="https://bit.ly/2E3upKY">реєстрацієюю</a> Мова: Англійська         Wed, 24 Oct 2018 11:00:00 Приватний музей демонструє складну історію Румунського повоєнного мистецтва http://artukraine.com.ua/n/privatniy-muzey-demonstruye-skladnu-istoriyu-rumunskogo-povoyennogo-mistectva Новий приватний музей у Бухаресті висвітлює історію румунського мистецтва доби комунізму Ніколая Сауческу та після революції 1989 року. Muzeul de Arta Recenta (MARe) відкрився 9 жовтня у міському окрузі Примаверій, у будівлі, яка колись належала верхнім ешелонам комуністичної партії. П'ятиповерхова будівля із темної цегли, площею 1,2 тис. м³, спроектована Ліванським архітектором Йоссефом Томе, як «примарний силует» оригінальної вілли, яка була на цьому місці – дому Ани Покер, міністерки закордонних справ Румунії, яку у 1948 році журнал «Time» назвав «найбільш впливовою нині живою жінкою у світі». Неподалік від цього місця розташований особняк Чауческу, який відкрився для відвідувачів у 2016 р. <img src="/storage/0002018/10/24-10/mare_press_photos_9_web.jpg" alt="" /> Muzeul de Arta Recenta © Toufic Dagher  Фото: www.theartnewspaper.com Колекція MARe налічує 550 робіт, які протягом останніх 7 років збирав фармацевт ліванського походження Роджер Акурі, який консультувався із румунським істориком мистецтва Ервіном Кесслером, що нині став директором музею та галеристкою із Будапешта Сюзанною Васілеску та Даном Попеску. Акурі також є засновником КA Collection of Lebanese art in Beirut, у тому числі він створив проект будівлі цієї інституції. «Темний лабіринт архітектури MARe перетворює повоєнну травматичну історію Румунії у цілісну еволюцію мистецтва після 1965 року», – коментує Кесслер. Музейна колекція починається із творів часів переломного моменту, коли Румунська Комуністична партія несподівано відмовилася від доктрини Радянського соціалістичного реалізму на користь стилістичної різноманітності, хоча справжня свобода вираження в той час все ще залишалася обмеженою.   Перша частина колекції складається із 120 робіт і має назву «Стилістичне розмаїття». Це твори митців, які працювали поза державною тоталітарною структурою. Мистецтво тут варіюється від поп-колажів художників-самоучок до ікон нео-православних течій. Далі, колекція робіт Гети Братеску, яка працює понад 60 років у Бухаресті і лише нещодавно отримала світове визнання. Кесслер каже, що Братеску не зовсім репрезентативний зразок колекції. Оскільки загалом вона більше пов'язана із комуністиним режимом історично, ніж решта художників. Вона була офіційним членом Спілки художників і брала участь у виставці у Румунському павільйоні на Венеційському бієнале 1960 року (за 57 років до персональної виставки, яка відбулася минулого року). <img src="/storage/0002018/10/24-10/ion_barladeanu_2web.jpg" alt="" /> Ion Barladeanu's, Untitled, 1988. Колаж, який зображає комуністичног диктатора Ніколая Чауческу. © the Muzeul de Arta Recenta Фото: www.theartnewspaper.com   Картини, які є домінантою колекції, здебільшого написані молодшим поколінням художників, наприклад, Нікола Команеску та Дмітру ШГорзо із анархічної групи Rostopasca та Віктор Ман Man and Mircea Suciu і Мірсі Сукью зі школи Cluj. Реолігія – це ще одна вагома частина колекції. Одна із виставок музею буде присвячена ставленню митців до віри у період до та після комуністичної епохи. Наразі основна мета музею – проводити не менше 3 виставок всесвітньо відомих художників.   Кесслер описує концепцію цього музею як «підваження містифікаціії», яку створювали протягом десятиліть західні мистецькі інституції, створюючи певний маргінальний образ східноєвропейського мистецтва і зокрема румунського. Більше того, значна частина діяльності музею спрямована на заохочення молодої аудиторії, щоб та не забувала про своє коріння.   Джерело:www.theartnewspaper.com       Wed, 24 Oct 2018 10:00:00 У Києві пройде Другий Міжнародний форум фотографії http://artukraine.com.ua/n/u-kiyevi-proyde-drugiy-mizhnarodniy-forum-fotografii-kyivphotoweek-2018 Фонд сприяння розвитку мистецтв Art Spatium Foundation, Tuzov Gallery та Tumasoff Gallery представляють Другий Міжнародний форум фотографії KyivPhotoWeek 2018. Його відкриття відбудеться 24 жовтня о 19-00.   Цьогорічна тема форуму "Human.Enviroment" – про людину та середовище, у якому вона живе. В експозиції візмуть участь більш ніж 50 українських та зарубіжних фотографів.   Метою щорічного Форуму є популяризація фотографії в Україні, формування комерційного попиту на українське фотомистецтво. Форум відбудеться в комплексі Toronto-Kyiv (вул. Велика Васильківська, 100).   Значну частину експозиції Форуму складе концептуальна фотографія – одна з сучасних тенденцій у світовій фотографії. Будуть представлені роботи Alexander Klymenko, Igor Gusev, Sergey Tumasov, Anna Mironova, Igor Makedon. Майстер фотографії з Австрії Peter Lagler продемонструє свою колекцію фотографічних абстракцій. <img src="/storage/0002018/10/23-10/44407341_2211154075876143_5683792799917408256_o.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   В основній експозиції відомий український фотограф Ігор Гайдай (Igor Gaidai) представить нові роботи з різних проектів. Особливо вразить глядача світлина з проекту «Разом», на якій закарбовано більше тисячі дітей-сиріт, які співають у хорі.   Найкращий фотограф Непалу Gorakh Bista продемонструє свої замальовки з життя в гірській країні та проведе майстер-клас.   Агенство УКРІНФОРМ представить спецпроект «Мистецтво з-за грат» – фотографії з малюнків кореспондента УКРІНФОРМ Романa Сущенка, незаконно засудженого в РФ.   Ukrainian Institute of Public Diplomacy репрезентує візуальний проект «Діти у війні» про життя дітей, що мешкають на прифронтових территоріях Сходу України, який був представлений у Берліні, в рамках Європейського місяця фотографії.   Vlad Tuzov, арт-директор форуму KyivPhotoWeek, арт-дилер, куратор: «Західний ринок дуже схильно ставиться до концептуального фотомистецтва, відслідковує і щиро приймає нові роботи. Суми гонорарів за які іноді досягають декількох мільйонів. Яскравий приклад: за "Рейн-2" Андреас Гурскі, випускник відомої Дюссельдорфської школи мистецтв, отримав більше чотирьох мільйонів доларів. У рамках спеціального проекту «Namib.Adstract» український фотограф Сергій Тумасов продемонструє підбірку абстрактних пейзажів з пустелі Наміб, виконаних саме в дусі цієї школи. Наразі ми продовжуємо створювати моду на фотографію та привертати увагу до цього виду мистецтва покупців та колекціонерів, а також західних галерей».   Генеральний партнер заходу Toronto-Kyiv Art Spatium Foundation – Титульний Партнер Tue, 23 Oct 2018 13:00:00 Петро Сметана: «Ущільнення часу позбавляє нас можливості зупинитися та усвідомити це» http://artukraine.com.ua/a/petro-smetana--ushchilnennya-chasu-pozbavlyaye-nas-mozhlivosti-zupinitisya-ta-usvidomiti-ce 19 жовтня у Музеї історії міста Києва відбулося відкриття персональної виставки Петра Сметани ”Дія третя”, що презентує мистецький доробок автора за останні 3 роки. Art Ukraine вперше поспілкувався з художником про його творчу практику та погляд на світ через призму урбаністичного сприйняття.   «Справляється враження, ніби картини Петра Сметани дивно віддалені, відчужені від нього самого, наче й не мають до автора жодного стосунку.  Хоча треба зазначити, що його живопис  базується на тому принципі, що в ньому має виказуватися метафізична реальність сама по собі, а не просто та чи інша  манера  художника. В цих картинах ірраціональне сприймається  якось звично, а не проявляється  у фантастичних обставинах. Там все ледь тільки зміщено проти реальності, як експресія обставин і погляду, експресивно розставлені координати, зміщені звичні погляди і почуття на час і простір. Ірраціональним виявляється сам погляд на світ, тобто те, що неможливо розумно і логічно розтлумачити», - коментує історик, реставратор, куратор арт-проектів Дмитро Корсунь.  <img src="/storage/0002018/10/23-10/2.jpg" alt="" /> Усі зображення надані художником  Яка головна ідея проекту «Дія третя»? Виставка «Дія третя» – це сукупність моїх пролонгованих у часі проектів за останні роки. Деякі роботи ще не були експоновані, частина –  презентувалась у виставкових просторах галерей Кракова, Варшави, Києва і Львова. Це своєрідний підсумок останніх трьох років. Я рухаюся, ніби такими короткими етапами, але намагаюся їх задокументовувати, щоб потім спокійно розпочинати наступний. Також я зробив обмежену серію каталогу «Мистецькі практики». Кожен окремо виготовлений, авторський, зроблений тими самими матеріалами, що я малюю. <img src="/storage/0002018/10/23-10/1.jpg" alt="" /> Чим ознаменований трирічний етап вашої творчої практики? Протягом уже чотирьох років я продовжую досліджувати урбаністичні об’єкти в містах, що мало відображення в моєму проекті «Міста, що зникають». Потім я зацікавився промисловими об’єктами, що вилилися у серію «Сажа». Наразі я мушу сам для себе визначити, чи варто продовжувати. Тому мені було потрібно розкласти роботи по стінах, ретельно подивитися та визначитися. Інакшого способу я ще не вигадав (посміхається).   Виставка вже розпочалася. Вже є розуміння – продовжувати чи ні? Ні. Вона ж тільки розпочалася та буде тривати місяць. У мене ще є час. А далі якщо що –New York, я вже веду перемовини, але перед тим в мене ще є запланована на весну виставка в Першому музеї сучасного мистецтва в Луцьку. <img src="/storage/0002018/10/23-10/4.jpg" alt="" />   Про що назва виставки? Це як у театрі. Кілька років тому я робив «Дію другу». То був також підсумок мого творчого етапу. Зараз –  «Дія третя». Завершальною стане «Дія четверта», але я її планую або посмертно (сміється), або десь наприкінці життя. Тому зараз я зі своїми «діями» зупиняюся та буду робити інші проекти.   На яку реакцію глядача розраховуєте? Сальвадор Далі колись сказав: «Треба, щоб про вас говорили. У найгіршому випадку – добре». Мені дуже подобається реакція людей, які розуміють про що йдеться. Таких, на жаль, мало. <img src="/storage/0002018/10/23-10/3.jpg" alt="" />    А на чому саме потрібно розумітися? Для чого це робиться? Які меседжі я хотів залишити? Коли людина по-справжньому дивиться на картину, у неї виникає внутрішній резонанс і вона певним чином взаємодіє з нею. Така навряд  спитає мене: «А як довго ви її малювали? А чого вона так дорого коштує, хоча ви її так швидко зробили?...». Такого роду питання більше підходять для діалогу в магазині, а щодо мистецтва – це якось недобре. До речі, коли європейські глядачі приходять до мене на виставку, деякі з них чесно можуть сказати, що не розуміють мого мистецтва. Але одночасно із тим, вони визнають, що можливо це тому, що вони недостатньо компетентні, вони ніби допускають свою недосконалість. Я це поважаю в людях. <img src="/storage/0002018/10/23-10/6.jpg" alt="" />    Чому протягом трьох років ви дивилися на світ через призму урбаністичного сприйняття? Оскільки я живу у Львові та дуже люблю це місто, я весь час споглядаю за тим, як воно трансформується. Характерні елементи міста, які ми знаємо, з’являються та зникають, формуючи цілком нові реалії. Дерево – кіоск, клумба – фастфуд, живопліт – стоянка – це все утворює нові елементи міста, до яких ми щоденно адаптуємося, проте для наступних поколінь вони стануть нормою, їхньою точкою відліку. Вона все більше і більше розмиває первинний задум творців даного простору. Ущільнення часу позбавляє нас можливості зупинитися та усвідомити це.   У нас забагато старовинних будинків, але люди про них мало дбають. Я звик естетично насолоджуватися цими старими будівлями та хотів би, щоб вони реконструювалися. Цей проект для мене, може, навіть більшою мірою соціальний, ніж живописний.   Потім народився проект «Сажа», де головними є об’єкти промислового характеру. Так, наприклад, австрійці і поляки робили їх естетичними, натомість радянська влада – мало приділяла цьому уваги. Що стосується цих об’єктів, то мене дуже цікавить тема ревіталізації – перетворення цих заводів на мистецькі осередки, бізнес центри. <img src="/storage/0002018/10/23-10/5.jpg" alt="" />    Що могли б сказати про мову свого живопису? Перший період мого мистецтва був більш кольоровий. Я робив акцент на композицію, емоції, а зараз мені цікава аналітика. Я більше думаю, ніж малюю. Напевно, тепер я схильний забирати з картини, а не додавати, саме таким чином я роблю її досконалішою. Насправді, на мій погляд, це вдається дуже мало кому: усі навпаки хочуть показати свої «м’язи», усе вочевидь та назовні, а я цього не хочу. Потрібно, аби люди відчували ту глибину, яку не можна побачити. Що стосується технічної сторони, як дизайнер, що має інженерну освіту, я розробив обладнання для виготовлення компонентів, які змішані з фарбою,стають у підсумку моїми специфічними матовими фактурами. Я взагалі майже нічого не викидаю. Усе, що  забираю з картини, перетворюється в наступну роботу.   Яким чином народжуються ідеї для майбутніх робіт? Часом просто якийсь випадок наштовхує мене на думку, часом –  вдало залита пляма, яка може перетворитися на цілу серію картин. Але з іншого боку, первинною причиною може бути розмірковування над якоюсь, нерідко соціальною чи філософською, проблемою. <img src="/storage/0002018/10/23-10/7.jpg" alt="" />   Яка найулюбленіша ваша робота на цій виставці? Остання. Але вона буде моєю фавориткою ще десь з місяць часу (посміхається). Потім я напишу щось ще і з’явиться нова.   У ваших робіт немає назв. Як її упізнати на виставці? Вона з великою синьою плямою…           Tue, 23 Oct 2018 11:25:00 Christie’s виставив на продаж роботу, створену штучним інтелектом http://artukraine.com.ua/n/christies-vistaviv-na-prodazh-robotu-stvorenu-shtuchnim-intelektom Цього жовтня у Нью-Йорку, Christie’s став першим аукціонним домом продажу робіт, створених штучним інтелектом. Картина 2018 року – розмитий портрет гладкого священика, імовірно французького, родом із невизначеної епохи, оцінений у $7-10 тис. Його ім’я, згідно з назвою полотна – Едмунд Беламі.   На полотні у підписі також міститься алгебраїчна формула – алгоритм його створення. Продаж роботи може бути простим маркетинговим ходом, але загалом, використання штучного інтелекту у створенні мистецтва підіймає низку важливих питань. Наприклад, якщо робота, задумана людиною, але створена машиною – кому будуть належати авторські права на неї? І чи можливе подальше виключення людського фактору із мистецтва загалом? Зрештою, відомий робот Софія навіть отримала громадянство Саудівської Аравії минулого року. <img src="/storage/0002018/10/23-10/305_am_as_ai_edmond_de_belamy_high_res.jpg" alt="" /> Портрет Едмунда Беламі, створений за допомогою штучного інтелекту. ©  Christie’s Фото: www.theartnewspaper.com   Так само, як і в літературних творах, вихідний код роботи призначений для захисту авторських прав. Над ним, в індивідуальному порядку, працює спеціальний фахівець. Тож, як зазначає американський художник та колекціонер digital art Джейсон Бейлі: «Процес кодингу, який генерує мистецький твір, подібний до рисунку або скетчінгу».   Член команди розробників – Готьє Верньєр – розглядає портрет як колаборацію між алгоритмом та людиною. Тому, відповідно, авторські права мають бути спільними. Проте, наразі не існує законодавста, згідно з яким можна надати частину авторських прав алгоритму.   Картина Беламі створена із застосуванням дворівневого алгоритму: генераторної та дискримінаторної частини. База проаналізувала 15 тис. портретів за період IV-XX ст. Генератор створює нове зображення, базуючись на цій добірці, а дискримінатор аналізує його на предмет того, чи була вона створена людиною чи генератором.   Юрист Boodle Hatfield, Тім Максвелл наголошує, що розвиток мистецтва, створеного за допомогою штучного інтелекту спричинить тотальну зміну закону, який стосується авторського права. Окрім того, з’являться нові проблеми із людським фактором у таких роботах. «Дотепер комп’ютер сприймався лише як машина для механічної роботи і навряд чи хтось міг подумати, що вона зможе стати творцем. Але такий сценарій розвитку – це наше найближче майбутнє». Звісно, поки що про повну автономність комп’ютерів не йдеться, але надалі це може викликати доволі складні питання.   Джерело: www.theartnewspaper.com             Tue, 23 Oct 2018 10:00:00 Виставка Романа Мініна у Бельгії http://artukraine.com.ua/n/vistavka-romana-minina-u-belgii 19 жовтня 2018 р. у Генку, колишньому серці бельгійської індустрії в провінції Лімбург, розпочалося святкування з нагоди встановлення дружніх відносин поміж громадами й власне спільнотами українською та бельгійською. Захід було організовано Надзвичайним і Повноважним Послом України у Королівстві Бельгія Миколою Точицьким та Бургомістром Генка Вімом Драйсом у колишній будівлі штаб-квартири вугільної промисловості міста. З почесним візитом на відкриття урочистостей завітали: директор Першого європейського департаменту Міністерства закордонних справ України Василь Химинець, Почесний консул України у Лімбурзі Кріс Беккерс та інші гості. <img src="/storage/0002018/10/23-10/44359832_2155575441359144_953735292378939392_n.jpg" alt="" /> Усі фото надані організаторами   Роман Мінін представив експозицію, що має на меті проілюструвати шахтарське життя. Серед творів, виконаних у жанрі трансмонументалізму, на особливу увагу заслуговують масштабні панно, інсталяції та роботи, створені за технологією доповненої та віртуальної реальності. <img src="/storage/0002018/10/23-10/44464942_2155578048025550_8698631572787560448_n.jpg" alt="" />   «Мені було приємно зустрітися з представниками українського ком’юніті тут, у Генку. Моя нова виставка виразно демонструє той факт, що бельгійці зацікавлені Україною та нашим культурним кодом. Віртуальна реальність, з якою я працюю, – один із засобів позбавлення бюрократичних процесів, що гальмують будь-яку міжнародну співпрацю», – коментує митець.   Нагоду дізнатися більше про відносини між обома країнами надає також, на відзнаку святкування, документальна виставка «Україна – Бельгія: історія  взаємин у період XIX–XX ст.»             Tue, 23 Oct 2018 09:00:00 «Район у квадраті» в галереї «Речовий Доказ» http://artukraine.com.ua/a/-rayon-2-u-galerei-rechoviy-dokaz Арт-спільнота знає Олега Соснова як куратора, колекціонера та координатора культурних програм Французького інституту в Україні. Проте на виставці у галереї «Речовий Доказ» він постав у новому амплуа, презентувавши цикл своїх фотографій «Район2». Спеціально для Art Ukraine про це пише мистецтвознавиця Олена Грозовська.   Протягом семи років роботи у Французькому інституті Соснов був куратором і продюсером багатьох мистецьких проектів, зокрема фестивалю «Французька весна в Україні», франко-українських музично-театральних постановок з Владом Троїцьким та театру «Дах», світлових шоу, хореографічних постановок тощо. <img src="/storage/0002018/10/22-10/2.png" alt="" /> Олег Соснов, із серії «Район2» Усі зображення надані автором У 2015 році, спільно з Владом Троїцьким, Соснов став ініціатором і координатором фестивалю, присвяченого вітчизняній культурі, «Україна — вільна сцена» в Парижі. Також він займався організацією перших великих концертів гурту «Dakh Daughters» у Франції. Останні п’ять років Олег Соснов влаштовував різноманітні виставки та акції, активно співпрацював із художниками, серед яких — Анна Ходькова, Крістіна Ярош, Вітя Кравець, Жанна Кадирова, Нікіта Кравцов, Ахра Аджинджал, Матвій Вайсберг, Олена Придувалова, Олексій Аполлонов, Олександр Павлов, Валерія Трубіна, Олекса Манн, Дмитро Красний, Тарас Коблюк, Ніна Савенко, Дмитро Кришовський, Максим Дондюк, Марко Галаневич, група ілюстраторів «Pictoric». Олег колекціонує витвори мистецтва, його зібрання нараховує близько 400 робіт, більшість із яких — сучасна українська графіка та фотографія. <img src="/storage/0002018/10/22-10/fullsizerender3046.jpg" alt="" /> Олег Соснов, із серії «Район2»   Від 2012 року Соснов був куратором та ініціював створення близько 50 стінописіву різних містах України (зокрема портрету Сергія Нігояна у сквері Небесної сотні у 2015 році), співпрацюючи з відомими українськими «художниками вулиці» (Waone Interesni Kazki, Aec Interesni Kazki, Сергієм Радкевичем) та багатьма іноземними муралістами. Серед об’єктів у громадському просторі відзначимо також скульптуру французького митця П’єра Сассона, встановлену на Майдані Незалежності у січні 2014 року. Зараз Олег Соснов як куратор проекту подарував її майбутньому Музею Свободи. У рамках KyivArtWeek 2018 Олег курирував першу виставку, присвячену світовому стріт-арту, за участю більшості українських представників цього напряму.   Цікаво, якими різними є прояви двох іпостасей натхненної особистості: працюючи з тематикою міста, Соснов-куратор тяжіє до масштабу й ефекту, у той час як Соснов-фотограф створює підкреслено графічні й лаконічні роботи.  Сюжетний бік цих фотографій гранично мінімізований: у кадрі нічого не відбувається, але спостережливий погляд роздивиться за зовнішньою безсюжетністю дивовижні колізії та ексцеси фактур і форм. <img src="/storage/0002018/10/22-10/img_03763042.png" alt="" /> Олег Соснов, із серії «Район2»   На знімках майже немає людей, а у тих рідкісних випадках, коли вони з’являються у кадрі, анонімні силуети стають лише черговим ієрогліфом — елементом напів абстрактного сюжету. Непоказні з першого погляду деталі — наприклад, елементи міського ландшафту, — позбуваючись документальних смислів, набувають характеру інобуття, дороговказів «гетеротропій». Цей термін Мішеля Фуко якнайкраще відповідає тональності специфічних місць, які вносять розриви у видиму безшовність, безперервність і нормальність повсякденності, які фіксує уважний погляд автора. Рівновіддалені від понять «утопія» та «дистопія» (моделей «хорошого» та «поганого» місця) простори гетеротопій формують особливу структуру постіндустріального міського пейзажу. Оптика Соснова націлена на виявлення цих парадоксальних точок на межі дивоглядного й буденного, приватного й публічного, красивого й потворного, витонченого й грубого, упорядкованого й хаотичного. Місто на цих фотографіях антропоморфне, воно оголює арматурні сухожилля, звиває вени кабелів у химерні вузли, шкіриться битою плитковою емаллю, кутається у банерні шалі. У той же час, місто є безликим, воно усього лише сума контекстів, які сполучають функції та фрагменти численних просторів в одному. На цих знімках каркасна правда зворотного боку прориває площину фасаду, а крізь нашарування смислів пробивається метафізичний мотив виставки. Тема часу, пам’яті, ностальгії, самотності виростає з роздрібненої множинності розсіяних спогадів, збираючись по крихтах в єдине ціле. <img src="/storage/0002018/10/22-10/img_45113045.png" alt="" /> Олег Соснов, із серії «Район2»   Найчастіше фотографія є спробою фіксації унікального моменту життя, намаганням закарбувати у вічності мінливе «тут і зараз». Однак роботи Соснова ігнорують цю можливість. Натомість він фотографує елементи, які вже «випали» з потоку часу, — їхній термін придатності закінчився, і вони існують ніби за інерцією: старі, наспіх відремонтовані, вічно недоладні, але досі функціональні деталі міського механізму — улюблений мотив митця.   Відмовляючись позиціонувати себе художником, відзначаючи «любительську» природу своїх знімків, Олег Соснов, однак, опиняється в аванґарді певного тренду, пов’язаного з навмисним відходом від «професіоналізму» в мистецтві загалом і у фотомистецтві зокрема. Не перший рік світ обговорює втрату художніх компетенцій, у результаті чого фігура художника стає усього лише проекцією бажань, намірів і смаків суспільства, а найважливішими творіннями стають об’єкти, далекі від усталених уявлень про витвори мистецтва. Фотографія не стала винятком: на престижних вернісажах і у відомих колекціях чільні місця посідають роботи аутсайдерів — художників непрофесійних або таких, чия творчість була віднайдена у наші дні після довгих років забуття. «Любительська естетика» стає трендом. На зміну наративу приходить типологічний принцип: окрема фотографія серії не є закінченим висловом, а смисл проекту виявляється лиш тоді, коли ці кадри об’єднані одним простором. <img src="/storage/0002018/10/22-10/img_30113044.png" alt="" /> Олег Соснов, із серії «Район2»   Популярність фотографії у соціальних мережах спричинила появу нового напряму: «айфонографія», що нині викладається у солідних коледжах мистецтв; кадри, зняті на смартфон, виставляються у престижних залах. Навіть комерційна фотографія все частіше знімається не спеціалізованою технікою. Так, сенсацією став знімок на iPhone штормової хвилі під час урагану Сенді (автор — Ben Lowy), що 2012 року потрапив на обкладинку журналу «Time» — ледь не найзнаменитішого щотижневика у світі.   Відзначмо, що культура селфі й туристична фотографія сьогодні рішуче нівелюють локальні культурні особливості, створюють ілюзію розмивання ідентичностей та відмінностей у процесі глобалізації. Мандруючи світом, сучасна людина повсякчас опиняється в оточенні майже гомогенного урбаністичного ландшафту. Тим ціннішим є особливий погляд художника, який знаходить власний стиль, розповідає персональну історію та виявляє красу та магію на узбіччях магістральних міських маршрутів.   Автор: Олена Грозовська – мистецтвознавиця.          Mon, 22 Oct 2018 13:00:00 Культурний маршрут (22.10 – 28.10) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-2210--2810 Цього тижня культурний маршрут пролягатиме через акти співпраці та співпереживання мистецтв та художників. Зокрема, в Музеї української діаспори відкриється виставка молодих художників "Символізм:коди сучасності", а галерея "Речовий доказ" пропонує ознайомитись із синтезом творчості Ігоря Селеменєва та Андрія Підлісного. Більше культурних подій цього тижня – далі в культурному маршруті.   У понеділок, 22 жовтня о 18.00 у Музеї історії Києва відбудеться відкриття персональної виставки живопису ОлексіяРевіки «Садівник та Господиня». Живопис для Олексія Ревіки – це дослідження соціальних явищ. Найбільший інтерес у нього викликає психологія стосунків між особистістю та різними системами: державою, релігією, суспільством, масовою культурою. Серія робіт «Садівник та Господиня» сфокусована на темі сили уяви та її значенні в історії людства. Садівник та Господиня – це кожен із нас, і від того, як ми пояснюємо реальність, у якій ми існуємо, залежить те, якою вона є або може бути. Кожна з робіт серії присвячена одній ідеї, сюжет мінімально деталізований, щоб глядач одразу розумів головне. Київ, вул. Б. Хмельницького, 7. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/22-10/sadgosp.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook    Також 22 жовтня о 19.00 в Музеї української діаспори відбудеться відкриття виставкового проекту сучасних українських художників "Символізм: коди сучасності". Мистецтво завжди намагається зазирнути за завісу наявного, осягнути приховані сенси й знайти відповіді на запитання, що одвічно бентежать людину, яка знаходиться у безперервному пошуку. Міметичне відображення дійсності не може нам повною мірою дати відповідь на питання: «Хто ми, звідки прийшли й куди йдемо?». Простір виставки «Символізм: коди сучасності» перетворюється на своєрідне місце зустрічі проявленого з утаємниченим, свідомого та позасвідомого, архаїчного та інноваційного. Учасники проекту: Петро Бевза, Володимир Бахтов, Тетяна Бахтова, Олег Денисенко, Микола Журавель, Олексій Малих, Олексій Анд. Київ, вул. Московська, 40-б. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/22-10/kodi.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook    22 жовтня о 19:00 в літературно-меморіальному музеї М. Булгакова відбудеться відкриття виставки міжнародного проекту лабораторних виставок KNO Lab «Space – 'Icons Icon.Essencie'». Проект лабораторних виставок KNO lab. space є серією експериментальних виставок, на яких буде представлено творчість міжнародних та українських художників, які працюють у напрямі безпредметного мистецтва. Київ, Андріївський узвіз, 13. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/22-10/44495369_2094335247496826_548364115635077120_o.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook    Також 23 жовтня о 19.00, у рамках лекційний циклу PinchukArtCentre «Академія о сьомій» відбудеться розповідь про творчість Василя Цаголова, одного з яскравих українських художників, який розпочав свою мистецьку практику на початку 1980-х років та розвиває її донині.У лекції дослідниці Катерини Яковленко йтиметься про мистецькі концепції автора, які художник розвивав з початку 1990-х років, експерименти з медіа та виставковим простором. Цаголов одним із перших працював із відео та створював фільми, що апелювали до масової культури та світового кінематографу. Насилля, кримінал та бандитський хаос відобразилисяв його творчості від 1990-х до сьогодні. Київ, вул. Велика Васильківська/Басейна, 1/3-2, 6-й пов., відеолаунж кафе OneLoveCoffee. Вхід вільний, <a href="/admin/tockify.com/pinchukartcentre/detail/172/1540310400000">реєстрація</a>. <img src="/storage/0002018/10/22-10/pinchuk.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook    У середу, 24 жовтня о 18.00 у рамках проекту Kyiv photoweek 2018 відкриється персональна виставка фотографії Валерія Лещинського «Duplicity». Валерій Лещинський – один із небагатьох українських фотографів, який працює у напрямі сучасного піктореалізму та фотоімпресіонізму. Експериментує в concept & abstraction. Фотографії Валерія знаходяться поза простором буденного сприйняття, його герої живуть у надсвідомості, кристалізуючи романтику та поетику навколишнього буття. На Форумі Валерій представить свій крос-проект «Подвоєність / Duplicity», над яким працював у 2018 році.  Київ, вул. Велика Васильківська, 100. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/22-10/29425297_1947293112011318_3040920378386939904_o.jpg" alt="" /> Зображення: www.facebook.com/LVphotoartist У четвер, 25 жовтня об 11.00 у галереї «Речовий доказ» відбудеться відкриття виставки графіки «Навколо порожнечі» Ігоря Селеменєва і Андрія Підлісного. Назва виставки – непряма цитата мистецтвознавчої гіпотези про те, що після Малевича і Дюшана мистецтво перетворилося на танок навколо порожнечі. Художники вибудовують власне висловлення на межі цієї порожнечі. Вони максимально віддаляються від соціально-політичних смислів, але захоплюються діалогом із культурним контекстом людської цивілізації. Однією з частин виставки стане спільна серія «Muddyplates» (брудні пластини): на надрукованій графіці Андрія дописуються фрагменти картин Ігоря. Київ. вул. Рейтарська, 8-Б. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/22-10/44339104_1920432354702600_5715602367093669888_n.jpg" alt="" /> Зображення: www.facebook.com/igor.selemenev У п’ятницю, 26 жовтня о 14.00 Національний музей українського народного декоративного мистецтва запрошує на екскурсію до закритих фондів «Завітайте до музейної скарбниці». На ній можна буде побачити унікальні експонати закритих фондів художнього дерева, металу та кістки. Традиційно, під час зустрічі науковий співробітник-зберігач колекції розповість про особливості зберігання пам’яток у фондосховищі, порядок взяття на державний облік музейних предметів, шляхи надходження музейних предметів до колекції тощо. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 29. Вартість – 100 грн з особи (квиток дає право на огляд усієї експозиції музею). Запис за телефонами: (044) 280-36-93, (068) 778-02-70, (066) 675-72-68 <img src="/storage/0002018/10/22-10/dekor.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook    Mon, 22 Oct 2018 11:00:00 Як пройти до мистецтва через бібліотеку? http://artukraine.com.ua/n/yak-proyti-do-mistectva-cherez-biblioteku Для жителів Нью-Йорка, які втомилися від надмірних цін за вхідний квиток до музеїв та галерей, музейна карта Culture Pass стане справжньою знахідкою. Це – безкоштовний квиток у музей, який можна отримати, зареєструвавшись в інтернеті через номер читацького. Завдяки новій ініціативі, яка була запущена публічними бібліотеками Нью-Йорка, Брукліна і Квінса, власники читацьких квитків можуть відвідати 33 культурні заклади міста, здійснюючи 2 активних бронювання на обидві карти одночасно. Опція доступна для визначених дат, записатися можна за 3 місяці, доступний 1 квиток у кожен музей раз на рік.   Тисячі людей скористалися можливістю безкоштовно потрапити в Музей американського мистецтва Уітні, Музей сучасного мистецтва (МоМА) і музей Гуггенхайма, куди звичайний вхідних квиток коштує близько $25, а кількість охочих записатися до бібліотеки зросла. <img src="/storage/0002018/10/19-10/looi.jpg" alt="" /> Фото: www.theartnewspaper.ru   Адміністрація бібліотек наголошує, що така програма забезпечує вільний доступ до багатьох інших культурних інституцій. Окрім того, список постійно доповнюється. Усього за місяць було зарезервовано майже 22 тисячі із 31,6 тисячі доступних квитків.   Окрім надзвичайного ажіотажу, у Culture Pass є деякі інші труднощі. «Багато людей подумали, що якщо у них є читацький квиток, то це автоматично означає, що можна пройти в музей безкоштовно», – коментує Корінн Госдалл, директор по роботі з корпоративними, інституційними та міжнародними партнерами Мезею Гуггенхайма, якому неодноразово доводилося просто розвертати відвідувачів, які неправильно зрозуміли принцип роботи нової системи.   Деякі музей, що надають квитки за новою програмі, уже збільшили безкоштовну місячну квоту. Коли перші 100 пільгових квитків розлетілися за лічені години, Музей Гуггенхайма збільшив їхню кількість до 200. А МоМА вирішив підняти квоту із 400 до 1 тисячі квитків, через значну популярність музею.   Також музеї можуть резервувати квитки для певних окремих районів міста. Так, половина квитків МоМА була заброньована для тих читачів бібліотек, які проживають у віддалених округах з низьким середнім доходом, «звідки раніше дуже рідко діставалися до музею», розповіла прес-секретарка музею.   Хоча знайшлося багато незадоволених через зависокий попит на пільгові квитки, Лінда Джонсон, президент і виконавча директорка Бруклінської публічної бібліотеки, говорить, що такий інтерес «радує організаторів» і «демонструє, що люди охоче використовують шанс відвідати ті музеї та культурні інституції, які не могли собі дозволити раніше».   Джерело: www.theartnewspaper.ru           Fri, 19 Oct 2018 13:00:00 Пікантні подробиці життя та смерті у проекті Kinder Album http://artukraine.com.ua/a/pikantni-podrobici-zhittya-ta-smerti-u-proekti-kinder-album Правий був Енді Воргол, коли пророкував 15 хвилин слави кожному. Із приходом соціальних мереж відбувається масштабна трансформація звичної для нас повсякденної комунікації і мрія стати знаменитим перетворюється на реальність,  спричинюючи появу нових можливостей і передбачуваних наслідків. З 11 жовтня галерея Voloshyn Gallery представляє персональний проект львівської художниці Kinder Album «Не для розголосу: секретно і цілком таємно». Про вигадану мисткинею кримінальну хроніку, що є віддзеркаленням проблем суспільства, пише редакторка ART Ukraine Роксана Рублевська. Яскраві, стилізовані під дитячу манеру письма, роботи у виконанні авторки, що працює під псевдонімом Kinder Album, привертають увагу артикульованою соціальною проблематикою та відвертістю на межі епатажу. Категорія дитинства, яку мисткиня бере за відправну точку власних візуальних ребусів, розглядається як умисно спрощене тло, фундамент у системі постмодерністсько-філософських мотивів її творчості, оголюючи складну діалектику людського характеру. Вибраним естетичним прийомом вона передає суперечливість вічного підлітка, що незважаючи на вік, положення та сімейний статус, продовжує жити у кожному з нас. Жага до розваг, самоствердження, реалізація тваринних потреб у комфорті та безпеці, боротьба з первісними страхами смерті й самотності зображуються нею через призму сповіді, авторської причетності до сфери колективних переживань.   <img src="/storage/0002018/10/19-10/cn/1.jpg" alt="" /> Усі зображення надані авторкою  Для того, аби зануритися у нову серію робіт Kinder Album «Не для розголосу…», варто згадати експонований під час виставки номінантів Премії PinchukArtCentre 2015 проект, у якому авторка вдається до дослідження проблеми кордонів приватного. Відвідувачам пропонувалося зробити відверту фотографію зі своєю участю, яку могли б побачити всі охочі, перетворивши особисту світлину на суспільне надбання. «Спочатку люди прагнуть стати відомими: діляться своїми знімками,  особистим життям, а пізніше, коли домоглися слави, починають ховатися від фотографів і випадкових людей, які впізнають їх на вулиці. Звісно, всіх цікавлять саме ті речі, які зазвичай намагаються приховати: подробиці особистого життя чи смерті. Не маючи достатньо інформації, громадськість вигадує, додумує, перекручує інформацію, збираючи по крупинках чутки й плітки. Одночасно з цим, відбувається процес перенасичення інформацією: новин – занадто багато і навіть до гучних інформаційних спалахів публіка швидко втрачає інтерес», – коментує художниця.   <img src="/storage/0002018/10/19-10/cn/5.jpg" alt="" /> Особливий розвиток у творчості Kinder Album отримала тема приватного через принципу «синоптікума», ланцюжка «автор – знаменитість – публіка», де більшість спостерігає за небагатьма. Образ селебріті об’єктивується, наділяючись характеристикою дитячого бажання отримати підтвердження власної значущості. Серія «Не для розголосу…» дуже нагадує шаржовану кримінальну хроніку, у якій авторка цитує чи інтерпретує випадки з життя відомих людей. «У скульптурах я зображаю самогубства,  вихоплюючи з історії найбільш пам'ятні з них. Зліплені з яскравих кольорів глини в дитячій манері, вони набувають анекдотичного звучання. Смерть переживають по-справжньому тяжко тільки близькі люди. А те, що пройшло  через веретено папараці стає новиною з фотографіями з місця події, з вигаданими деталями та свідками. Повідомлення про смерть відомої людини стає черговою пластмасовою іграшкою».   <img src="/storage/0002018/10/19-10/cn/7.jpg" alt="" /> Експозиція розпочинається переліком всіх персонажів, які присутні на представлених роботах. Володимир Набоков, Джер Селінджер, Мерлін Монро, Інгмар Бергман, проте список є таким же умовним, як і саме зображення, адже ідентифікувати постаті знаменитостей глядачу допомагає виключно власне асоціативне мислення. У першому залі показані малюнки та живопис, які висвітлюють провокативні подробиці життя. У другому –  скульптури,  в яких відчутний мотив трафаретного буття, що реалізується через показ причин смертей багатих та знаменитих, затверджуючи реванш  інформаційного споживання над мораллю. У той час як комунікація в реальному житті характеризується наявністю певних особливих умов та особистісних кордонів, відомості про селебріті стають частиною величезного віртуального ком'юніті, що нівелює трагічне, переводячи його до категорії розваги для допитливих, оскільки саме воно здатне створювати відчуття хвилинної новизни.   <img src="/storage/0002018/10/19-10/cn/2.jpg" alt="" /> Серія Kinder Album є такою собі саморобною версію жовтої преси: саме обіцянка чогось секретного робить запропоновані нею історії цікавими, адже тут спостерігається зниження ролі інформаційної функції і висунення на перший план розваги. Культ задоволення, кореспондує з культом новизни, який прищеплює аудиторії масова культура, з інтересом до забороненого. Підкреслена і інша особливість «жовтої» преси: превалювання візуальної складової над текстовою, саме тому до кожної роботи немає детального опису. Заголовки «жовтої» преси постійно балансують на межі правди і вигадки.   <img src="/storage/0002018/10/19-10/cn/8.jpg" alt="" /> Художниця імітує дитячий стиль завдяки використанню різноманітних засобів: фломастерів, фарби та м’якої кольорової глини, що дає ефект за рахунок умисної невідповідності теми і матеріалу. «Так співпало, що в мережі супермаркетів почалася рекламна акція: покупцям на касі видавали пластилін і всі масово почали ліпити. Тому у коментарях мене щоразу запитували, чи правда, що саме з нього створені мої роботи, але насправді для своїх скульптур я використовую японський матеріал soft clay», – розповідає авторка.   <img src="/storage/0002018/10/19-10/cn/7-1.jpg" alt="" /> Відомий дослідник М. Кастельс визначає сучасну культуру як «культуру реальної віртуальності». Виходячи з цього, інтернет  – потенційно адиктивний агент,який допомагає людям втілювати те, що не вдається отримати в реальності. Таким чином, саморозкриття в даному випадку – це створення бажаного образу, що не відповідає дійсності; щось, що людина конструює, виходячи з власних фантазій, втілюючи статусно-рольові, вікові чи статеві характеристики. Нарцисизм, що являє собою прагнення до крайньої ступені публічності з метою самопрезентації, з появою соціальних мереж стає новою суспільною цінністю, несучи загрозу психологічній суверенності особистості. Узагальнюючи, перед вами – етичне протистояння приватного і публічного.   Про авторку:    Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.          Fri, 19 Oct 2018 12:00:00 В ЦУМ відкриється унікальна виставка графічних робіт про Київ http://artukraine.com.ua/n/v-cum-vidkriyetsya-unikalna-vistavka-grafichnikh-robit-pro-kiiv 23 жовтня в арт-просторі ЦУМ (Київ, Хрещатик, 38, 7 поверх) відбудеться відкриття персонального проекту відомого майстра станкової графіки Олесі Джураєвої «Reflection».   На виставці буде представлено більше 20-ти ліногравюр лімітованого випуску, десять з яких виконані у техніці колаж. Роботи експозиції датуються 2014-2018 рр. На створення ліногравюр серії «Reflection» Джураєву надихнуло рідне місто Київ.   Виставка проходитиме до 27 листопада, вхід для усіх бажаючих – вільний. Організатор проекту – Sky Art Foundation, партнер – ЦУМ Київ. <img src="/storage/0002018/10/19-10/n2.png" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   «Нові будівлі зі скла та бетону. Вони можуть подобатись, можуть викликати відразу. Як свого часу електрика, так і скляні поверхні сьогодні змінюють моє місто. Я тільки спостерігаю. Але зізнаюсь – ритми, які віддзеркалюються у скляних поверхнях, мене заворожують», – коментує власний проект Олеся Джураєва. За словами авторки, звичка спостерігати за еволюцією архітектури міста надихнула її на створення колажів із відбитків ліногравюр, над якими художниця працювала майже весь 2018 рік.   Міжнародні критики мистецтва називають Джураєву «яскравим представником української сучасної графічної школи». Попит та інтерес до робіт авторки на світовій арені постійно зростає – виставки художниці проходять у США, Мексиці, Аргентині, Австралії, Франції, Німеччині, Іспанії, Італії, Бельгії та інших країнах. <img src="/storage/0002018/10/19-10/n4.png" alt="" />   «Олеся Джураєва – мабуть, єдиний український представник станкової графіки нового покоління, визнаний далеко за межами України. Її роботи друкують в іменитих каталогах та журналах, виставляють у кращих світових галереях. Вона – учасниця і переможець багатьох міжнародних конкурсів графічних робіт. Її твори нагадують візуальний щоденник життя», – відзначає Дмитро Палієнко, засновник фонду Sky Art Foundation.   Про художницю: Олеся Джураєва народилась у 1982 році в Душанбе, Таджикистан. Переїхала до України у 1989 році. Вчилася у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва та дизайну, який закінчила у 2006 році. З 2004 року є членом Національної спілки художників України. Художниця працює з різними графічними техніками – офортом, ліногравюрою, мецо-тинто, пастеллю. Роботи Джураєвої входять у громадські колекції Бразилії (Cristiano Varella Memorial Foundation), Італії (Колекція громади міста Скіо, а також Відділення малюнків та друкованих видань Академії вишуканих мистецтв Катанії), Португалії (Збірка друкованих видань Douro Biennial), Румунії (Музей мистецтв міста Клуж Іскусств), України (Дніпропетровский музей художніх мистецтв) та США (Музей мистецтв Цукермана, колекція та архів Південної міжнародної ради графіки). На рахунку Олесі Джураевої участь у більш ніж 100 групових виставках, бієнале, конкурсах, а також 16 індивідуальних проектах по усьому світу. Серед свіжих – дві індивідуальні виставки у Франції: «Olesya Dzhurayeva, linograveuse Ukrainienne» (ателье-галерея «Bressigny», Анже) та Асоціація ARNODVA (Лармор-Баден). А також проект Landen у берлінській галереї «Wetterney». <img src="/storage/0002018/10/19-10/n3.png" alt="" /> Довідка: Sky Art Foundation – благодійний фонд, який був заснований восени 2014 за ініціативи Дмитра Палієнка. Мета організації – підтримка та розвиток нового покоління українських сучасних художників, а також сприяння міжнародним культурним обмінам і інтеграції української культури у світовий арт-контекст. Фонд веде активну виставкову та благодійну діяльність, займається організацією міжнародних арт-проектів. Крім того, фінансово підтримує культурні заходи за участі українських художників, засновує гранти талановитим авторам. Діяльність Фонду висвітлювали такі світові видання як The Guardian, BBC, Forbes, Voque, Brooklyn Street Art, The Street Art News, Street Art United States та сотні інших шанованих ЗМІ.    Арт ЦУМ – новий концептуальний арт-простір на 7-му поверсі столичного ЦУМ (Київ, вул. Хрещатик, 38), в якому проходять змінні експозиції творів українського та іноземного сучасного мистецтва. Вхід для всіх бажаючих – вільний.         Fri, 19 Oct 2018 10:30:00 Национальная галерея Австралии, Канберра http://artukraine.com.ua/a/nacionalnaya-galereya-avstralii-kanberra Особенная страна, сумевшая соединить в себе черты различных культур, не придумала возможности лучше и совершенней, чтобы выразить свою оригинальность, чем создать национальную картинную галерею. Этим Австралия засвидетельствовала свой статус не мировой провинции и не колониального континента, а отдельной самостоятельной нации, и создание галереи в столице, полностью спланированной на планшете архитектора, для Австралии –  символичный акт закрепления менталитета и традиций. О галерее, с которой связана история австралийского парламентаризма и ее коллекции, далее в Art Ukraine. Автор этой остроумной идеи – закрепить национальное самоопределение созданием музея – Том Робертс, художник, с четырнадцатилетнего возраста воспитывавшийся в культурном центре Австралии Мельбурне. Робертс изучал живопись в школе при старейшей на континенте национальной галерее Виктории и анатомию в Мельбурнском университете. Из стен этого учебного заведения «лиги песчаника» вышло много ярких общественных фигур Австралии, включая самого заметного премьер-министра Австралии Роберта Мензиса, не менее колоритного и не менее «легендарного», чем австралийский премьер Черчилль. <img src="/storage/0002018/10/18-10/avtoportret_1924__tom_roberts2919.jpg" alt="" /> Том Робертс, Автопортрет (1924) Все изображения предоставлены автором Важной составляющей учебы и жизни в Мельбурне стало для художника чувство абсолютного духовного родства с этой удивительной землей. Когда, с образованием Австралийского союза усилилось соперничество между Мельбурном и Сиднеем за звание столичного центра, было принято решение создать отдельную столичную территорию. И название новой столицы «Канберра» с древнего языка местного племени переводится как «место собраний». С решением создать под государственные нужды отдельный город, где расположатся и правительство, и парламент, идея Робертса получила поддержку и одобрение.   Культурная независимость от Британии Создание национальной галереи в дополнение к самостоятельному правительству и парламенту для Австралии не простая формальность – это был интуитивный шаг к созданию условий самостоятельного развития в границах национальной культуры, возможность, не считаясь с предубеждениями далекой, но требовательной Англии, сформировать свой интеллектуальный и духовный потенциал. Следующим сопоставимым по масштабу шагом станет основание Австралийской академии наук в середине 50-х XX века, а затем признание аборигенного искусства, находившегося в изоляции. Такую дорогу открыл Робертс своей идеей. <img src="/storage/0002018/10/18-10/plyazh_okolo_melburna._girolamo_nerli2921.jpg" alt="" /> Гироламо Нерли "Пляж около Мельбурна"   Дорогу национального самоопределения, оказывается, открывает не политика, а искусство. Даже рассматривался вариант создания треугольника: правительство, парламент и галерея. Нигде, пожалуй, в мире у национальных галерей нет такого высокого статуса. Осознание тонкости взаимоотношений Австралии и Англии придает общению с  «прекрасным» особенную пикантность в стенах галереи. У Лондона есть своя галерея. И важно заметить эту грань, когда галерея противопоставлена имперскому смыслу музея.   Такую «перспективу» открыл художник Робертс, кисти которого принадлежат немало выразительных портретов австралийских политиков и пейзажей, а так же историческое полотно, по своему значению для австралийской культуры сопоставимое с  работой –  «Стрижка овец», хранящаяся в родной для Робертса галерее штата Виктория. И в ней благополучие Австралии – этот фрегат выдержит все шторма и бури. Есть распространенная характеристика Австралии: эта страна, как страус Эму и Кенгуру, движется только вперед. <img src="/storage/0002018/10/18-10/strizhka_ovec__tom_roberts._iz_sobraniya_nacionalnoy_galerei_viktoriya2922.jpg" alt="" /> Том Робертс "Стрижка овец". Из собрания национальной галереи Виктория.   Современный стиль архитектуры Грубый необработанный бетон, получивший в мире название «брутализм». Страна, не знавшая тоталитаризма, по-другому воспринимает эстетику бетона. Если в архитектуре самой Канберры преобладает белый оттенок, у здания галереи узнаваемый серый цвет или тон асфальта, а с высоты птичьего полета напоминает бункер с элементами замка аттракционов. Австралия, как это ни грустно, устала от викторианского стиля, когда под бронзовый купол встают строгие линии колонн. Ей хотелось нового, и она выбрала этот стиль. Ле Корбюзье подарил миру эксплуатацию бетона в тех масштабах, которых не знал Рим.    Стиль современных австралийских городов многими библиотеками и общественными зданиями приобщен к брутализму, и это тем естественнее для Австралии, что ей никогда не была близка чопорность классического фасада. Она и от брутализма отошла потому что Ле Корбюзье уже тоже стал классикой. Украшением любой архитектуре здесь служит природа и ухоженность «интерьерного облика» общественных пространств.Невозможно представить Австралию нечистоплотной: газоны посыпаны древесной стружкой, и соответствующие запахи изменяют восприятие бетона, наполняя его ароматами кофе, лаванды и мускатного ореха. <img src="/storage/0002018/10/18-10/zolotaya_osen__1889__artur_striton2923.jpg" alt="" /> Артур Стритон "Золотая осень", 1889.   В Австралии нет агрессивной городской среды  Национальная галерея, как продолжение путешествия в «неизведанное». Непроницаемые солнцезащитные стекла пропускают в себя посетителей через стеклянные двери. И ничего внутри не усложняет восприятие экспонатов, не отделяет посетителя от них. Как в Мельбурне университет – продолжение галереи, так и здесь. Это общая концепция жизни как единого образовательного пространства, в его центре – аборигенный мемориал, множество бревен, напоминающих гигантские мундштуки, раскрашенные втрадиционные цвета аборигенов.   На английском языке их название звучит: «hollowlogtombs» (полые бревенчатые надгробья). В искусстве австралийских художников европейцев очень много солнца. Овцы, колосья пшеницы или сухая трава, краски золотой осени. Артур Стритон, один из соратников Томаса Робертса по гейдельберской школе, названной так по предместью Мельбурна, где работали оба художника, сумел передать это настроение австралийской жизни посреди не самой плодородной земли. У него есть и понимание солнца: оно не так дружелюбно, как хочет казаться, художник ставит пастушка среди стада овец в тени. Периодически в Австралии возникает чувство, что это земля, на которой европеец не должен был появиться. <img src="/storage/0002018/10/18-10/aborigennyy_memorial2920.jpg" alt="" /> Аборигенный мемориал   Его проникновению на континент посвящена эта галерея, в которой более 120 тысяч экспонатов со всего света. Здесь много австралийских импрессионистов. Очень традиционно  этот стиль представлен у Гироламо Нерли, на полотне с изображением пляжа около Мельбурна и дама с зонтиком, как воплощенная утонченность европейской культуры, прохаживается вдоль побережья, которое помнит киль корабля капитана Артура Филиппа. Необъятность географии и глубина исторических пластов способны повергнуть в шок и отчаяние от невозможности быть везде и постичь всё, но «всё» не требуется, нужно быть избирательнее. Австралия сочетает в себе безмятежную созерцательность с этой философией. Thu, 18 Oct 2018 15:00:00 Названо переможця Премії Марселя Дюшана http://artukraine.com.ua/n/nazvano-peremozhcya-premii-marselya-dyushana Клемент Когітор став лауреатом 18 премії Марселя Дюшана, французької нагороди діячів сучасного мистецтва, приз якої становить €35,000. Про це оголосили 15 жовтня у Центрі Помпіду.   Його відео-інсталяція «The Evil Eye (2018)» - це оповідь, яку веде жінка. Вона складається із тисяч стокових фото, які Когітор купив у найбільшого ресурсу Getty Images. У відео використані доволі драматичні постановки та сентенції, наприклад: «Кожного лікували однаково і кожного перемогла одна і та ж хвороба». Робота акцентує увагу на брак індивідуальної ідентичності і соціальних проблемах за допомогою архівування розповіді, яка передає усі етапи життя жінки.   «Коли я був у Нью-Йорку, я натикався на абсолютно однакові обличчя на рекламних продуктах у супермаркетах або на політичних плакатах. Це мене наштовхнуло на думку про те, як стокові фото відображають фрагменти того, що існує у реальному житті – ідеологію чи якийсь товар, продукт, - розповідає Клемент, - тож я викупив права на використання цих фото, щоб натомість, створити із них повноцінну історію, уявляючи, що моделі можуть вийти за рамки цих зображень і щось нам розповісти. Стокові фото створюються з метою маніпуляції і це ніколи не художні роботи – просто рекламні зображення для політичних кампаній або рекламних роликів. Мені захотілось зробити те, що буде відрізнятися, провести експеримент, як стокові фото можуть вести діалог із глядачем шляхом архівації теперішнього». <img src="/storage/0002018/10/18-10/prix1.jpg" alt="" /> Clément Cogitore, The Evil Eye (2018) © Centre Pompidou Фото: www.theartnewspaper.com   Бернар Блістен, директор Центру Помпіду та член журі, оцінив роботу як «дослідження нових можливостей та нової мови». Посилаючись на те, що Когітор спеціалізується на відео та фільмовиробництві, Гілль Фуш, президент Асоціації інтернаціональних взаємозв’язків Французького мистецтва (ADIAF), засновник премії, каже: «Цей вибір переможця демонструє якою мірою Премія Марселя Дюшана є чутливою до усіх форм сучасної творчості».   Два інших номінанти – Мохамед Буруса та Марі Вуажньєр – також презентували відео-інсталяції. «No Time for Regrets», робота Буруса, - зображення пацієнтів першого психіатричного госпіталю у Алжирі, де філосов та психіатр Франс Фанон проводив спеціальні воркшопи. Відео Вуажньєр – фільм про автономні фермерства по лісозаготівлі у лісах Камеруну.   Щодо превалювання відео-робіт на цьогорічній Премії Тернера, Блістен зауважує: «Зараз ми живемо у світі образів, які перетинаються між собою і відбиваються у пам’яті. Лише фільми та відео здатні передати або навіть керувати ними за допомогою тих прийомів, які доступні художникам. Метаморфози реальності знаходять найбільш ефективний інструментарій саме у відео виробництві».   Інсталяція, яка зайняла 4 місце, художника Ту-Ван Трана, апелює до викликів глобалізації. Це – багатошарова різнокольорова стіна, шари якої, зрештою, зливаються у сірий – алюзія на Американську армію, яка розпилює токсичну «райдугу» гербіцидів у В’єтнамі у 60-х. Інсталяція супроводжується відео-фіксаціями пострілів, які записувались у різних куточках світу.   Виставка Премії Марселя Дюшана триватиме у Центрі Помпіду до 31 грудня.   Джерело: www.theartnewspaper.com         Thu, 18 Oct 2018 12:00:00 Перша Бієнале довіри відкриється у Львові http://artukraine.com.ua/n/persha-biyenale-doviri-vidkriyetsya-u-lvovi У п’ятницю, 19 жовтня, 10:00, у парковій аудиторії Центру Шептицького (вул. Стрийська, 29) відбудеться відкриття Першої Бієнале довіри.   Перша у світі Бієнале довіри розпочнеться натхненним виступом британського урбаніста, ідейного натхненника Бієнале Чарльза Лендрі.   Він уже був у Львові – у березні цього року Лендрі розповідав про концепцію креативного міста на форумі «Креативний прорив». Саме тоді, у дискусіях із представниками бізнесу викристалізувалася думка про те, що дуже багато процесів в родині, суспільстві або підприємництві, не говорячи вже про політику або державотворення, спираються на довіру. І тому цей фундамент потрібно розбудовувати. <img src="/storage/0002018/10/18-10/43176168_255188528472384_2032468731665317888_o.jpg" alt="" />   «Довіряти страшно, коли довіра – ще не усталена практика, і здається, що ми йдемо наосліп. Нам стає менш лячно лише тоді, коли через власний досвід маємо докази: довіра до особи або інституції спрацювала. У рамках Бієнале довіри ми зможемо саме практикувати довіру – через експерименти в реальному житті», – каже Лендрі.   За півроку ініціативна група Бієнале довіри встигла підготувати триденну програму насичених подій, яка включатиме академічне осмислення довіри, практичні заходи та мистецькі проекти.   На відкритті Бієнале, після виступу Чарльза Лендрі, вручать нагороди переможцям Міжнародного конкурсу плакатів на тему довіри. Троє найкращих, обраних з-поміж п’ятисот робіт, розділять призовий фонд у розмірі €6000. Оголошуватиме результати конкурсу голова міжнародного журі, проректор Познанської академії мистецтв у Польщі, Яцек Ягельський.     <a href="https://drive.google.com/file/d/1Bkb0PeDLLai7xw05X6g4XvJu7RdGFtHs/view">Програма</a> Бієнале.         Thu, 18 Oct 2018 10:30:00 Полвека перформанса Марины Абрамович в Кунстхалле Бонн http://artukraine.com.ua/a/polveka-performansa-mariny-abramovich-v-kunstkhalle-bonn Единственное, что заставило меня встать в субботу в 7 утра и 3 часа ехать в Бонн на общественном транспорте, был простой вопрос: "Интересно, а как Марина Абрамович делает ретроспективную выставку своих перформансов? Как это вообще репрезентовать полвека перформанса? "У меня был ровно один день это узнать, ибо это были последние дни ретроспективы "The Cleaner" Марины Абрамович в боннском Кунстхалле.   <img src="/storage/0002018/10/jhv/1.jpg" alt="" /> Холл в боннском Кунстхалле Фото предоставлены автором Конечно, было видео и фото, которые были отсняты в далеких 70-х. Но, что самое интересное, почти к каждой работе подавался текст с описанием того, как перформанс проходил впервый раз. Каждое такое описание принадлежит какой-то институции, в основном той, где этот перформанс демонстрировался впервые. Например, я не знала и ни на одной лекции по современному искусству, где мелькал слайд к работе "Ритм 10", никто никогда не упоминал, что в этом знаменитом перформансе Абрамович вела запись с двух магнитофонов стука ножей, которые она вставляла между пальцами. Фотография не может отобразить звук, но это важная часть работы хотя бы потому, что самые первые работы Абрамович (еще до серии «Ритмов») были связаны со звуком. Звук и ритм будут лейтмотивом всего творчества Абрамович и неважно это стук ножа, её крик или удар пощечины от руки Улая. Поэтому смотришь фото и слышишь запись, стук ножей. И вот, казалось бы, привычное фото из книг и лекций приобретает совсем другой смысл, точнее наполняется еще большими коннотациями. <img src="/storage/0002018/10/jhv/21.jpg" alt="" /><img src="/storage/0002018/10/jhv/22.jpg" alt="" /> Марина Абрамович. "Ритм 10".1973 г. Описание перформанса и фото документация   Начинается путешествие по наследию Абрамович с документации перформанса "В присутствие художника". Думаю, выбор был сделан не случайно, ведь реципиенты должны чувствовать, что Марина с ними, её сильный и пронзительный взгляд наблюдает, как они изучают её наследие и её жизнь. В последние годы художница почти полностью уходит из своих произведений – теперь зритель становится частью произведения, он, по сути, создает перформанс, воплощает идею самой Марины Абрамович здесь и сейчас. Зритель ─ это медиа: живое, волнующее, непредсказуемое.  <img src="/storage/0002018/10/jhv/3.jpg" alt="" /> Видео документация перформанса "В присутствие художника". Справа видео с лицами зрителей, слева видео с лицом Марины Абрамович.   Марина Абрамович в современной визуальной культуре ─ это уже устоявшийся культ, и она очень хорошо умеет его поддерживать, расставлять акценты и наполнять смыслом. Зрителей не могут не беспокоить её пронзительные крики или удары пощечины, которые доносятся с колонок. Так или иначе вы будете идти на эти звуки. Но сначала посмотрим её первые работы из серии Ритмы. И хотя есть такое мнение, что самое лучшее Марина сделала в кооперации с Улаем, вам покажут, что это не так. И я с этим соглашусь. Вся сила Абрамович-художницы в её первых работах. Перед нами инструментарий ʺРитма 0ʺ и меняющиеся слайды документации перформанса. Того самого перформанса, где зритель мог делать с Мариной все, что захотел бы и весь инструментарий для этого перед ним на столе. Признаюсь, было интересно спросить себя: "А что бы взяла ты в тот момент, и чтобы ты с этим сделала?" <img src="/storage/0002018/10/jhv/4.jpg" alt="" /> Марина Абрамович. Ритм 0. 1974 г.   Позади вас сцена и инструментарий перформанса "Губы Томаса", это тот, где она вырезает пентаграмму на животе, бьет себя плеткой, лежит на льду, выпивает бутылку вина и ест 1 кг меда. Но завораживает уже сама репрезентация работы. Два видео: на одном молодая Марина 1975 года, на втором повторение этогоже перформанса в музее Гугенхайм в 2007 году. Можно по-разному относится к тому, как Абрамович повторяет свои перформансы и для чего, но нельзя не согласиться, что перед нами действительно сильный художник, который пронес свой месседж сквозь свою жизнь и несет его до сих пор. Помним, мы в присутствие художника. <img src="/storage/0002018/10/jhv/5.jpg" alt="" /> Марина Абрамович. “Губы Томаса” 1975 г. и 2007 г.   История с Улаем показана в двух отдельных залах. Откровенно говоря, меня никогда не впечатляла вся эта любовная линия в творчестве Абрамович, хотя их дуэт сделал много сильных перформансов, которые уже вошли в историю искусств. В этой истории было много клише, которые отчасти были созданы и поддерживаемы медиа, даже сама встреча-расставание на Китайской стене была хорошо поставлена с медийной точки зрения для широкой публики, о чем пишет сама Абрамович в своих мемуарах. Что говорить, на момент перформанса "Любовники" Абрамович и Улай уже давно не были парой. Они просто сделали последний совместный проект, который задумали как романтический подход двух влюбленных и который, к сожалению или к счастью, закончился просто точкой в их совместном творчестве. Тем не менее Улай и Марина таки создали работу, которая воистину стала памятником творчеству иих любви. Это 2 чёрные вазы(матовая и глянцевая), размер которых в точности равен размеру тел Марины и Улая. Одна поглощает свет, другая отдает. Луна и Солнце. Так называется эта работа. Она не такая драматичная, как поход через Китайскую стену, зато намного глубже и тоньше. Я впервые увидела эту работу и действительно поверила в силу любви этих двоих и в силу их совместного творчества. Именно работой "Луна.Солнце" они завершают для меня историю любви и дуэта Абрамович/Улай. Как пишет сама Абрамович: "Вазы символизируют нас и нашу невозможность работать вместе. И эта работа стала очевидным завершением наших личных отношений". <img src="/storage/0002018/10/jhv/6.jpg" alt="" /> Марина Абрамович и Улай. Луна. Солнце. 1987 г.   <img src="/storage/0002018/10/jhv/7.jpg" alt="" /> Реперформанс работы Марины Абрамович и Улая “Imponderabilia” 1977 г.   Итак, Марина Абрамович остается одна. Её идея о создании третьей сущности провалилась. Нужно начинать заново. И она возвращается домой.Следующие залы расскажут о Балканах, о её семье, о войне, традициях и самоидентификации. Кажется, что с этого момента Абрамович активно вводит в свои работы собственную биографию. И если раньше это было завуалировано, то теперь это четко можно проследить. <img src="/storage/0002018/10/jhv/8.jpg" alt="" /> Вещи отца Марины Абрамович, оставшиеся ей в наследство.   Работы этого периода, на мой взгляд, намного слабее тех, что Абрамович делает в 70-х и 80-х годах. В отличие от предыдущих работ, они менее универсальны, здесь больше самой Марины и её личной истории из далекого югославского детства. В этих работах фигурируют два очень важных для понимания творчества Марины Абрамович человека ─ мать и отец. Отец ─ символ храбрости, отваги. Он ─ герой войны и её друг. Мать совершенно противоположный персонаж, который вносит в жизнь Марины страдания, в том числе физические, унижения, дисциплину и что самое невероятное – искусство. Между этим героем и антигероиней Марина танцует традиционный сербский танец.Мне кажется, это был период поиска нового через осмысление своего прошлого, своей национальной идентичности и культурных корней. Художник, как и любой другой человек, не может существовать без своего прошлого, чтобы творить значимое настоящее и будущее. Мы все приходим откуда-то, чтобы создать свое уникальное высказывание в этом разнообразном мире. И Абрамович его создает. "Балканское барокко" приносит Марине Золото льва на Венецианской биеннале 1997 года. На протяжение четырех дней по 7 часов Абрамович отмывает окровавленные кости, с экранов на нее жалобно смотрит мать, сложив руки на груди, и герой-отец с пистолетом. Универсальный образ войны и индивидуальная трагедия балканских народов.    Через какое-то время Марина выходит в народ. Поэтому в следующих нескольких залахможно посидеть на стульчике или лавочке из кристаллов и подзарядиться энергией, прикоснуться телом к камням и ощутить силу Земли, надеть каменные ботинки и, прозревши, начать новый путь. Но нужно сдать мобильный и часы в бокс и начать перебирать рис или заглянуть в глаза незнакомцу. Специально созданы все условия, чтобы можно было приобщиться к Методу Абрамович и понять, что такое перформанс изнутри. Время неограниченно. Точнее ограниченно работой музея, но не в этом суть.  <img src="/storage/0002018/10/jhv/91.jpg" alt="" /><img src="/storage/0002018/10/jhv/92.jpg" alt="" /> Марина Абрамович. Нематериальные объекты для использования человеком. 1990-е годы.   <img src="/storage/0002018/10/jhv/101.jpg" alt="" /><img src="/storage/0002018/10/jhv/102.jpg" alt="" /> Метод Абрамович с участием посетителей выставки “The Cleaner”   Марина Абрамович заслужено несет звание Бабушки перформанса и, как мудрая старушка, сейчас она передает свои знания людям. Она откровенничает с нами через беседу с ослом или через свой архив. Мы вытаскиваем ящички и вот перед нами компот "Марина Абрамович". Тут есть все: её кровь, её книги, эскизы, фотографии, размышления, её записки и источники вдохновения, знание традиций разных народов, знаковые перформансы из истории искусств, её месседж всем и каждому. Она отдала свою жизнь перформансу и искусству, и теперь это все у наших ног.  <img src="/storage/0002018/10/jhv/111.jpg" alt="" /><img src="/storage/0002018/10/jhv/112.jpg" alt="" /> Архив Марины Абрамович   Покидая выставку, не нужно забывать, что вы были в присутствии художника и его взгляд провожает вас, ведь вы уходите через парадную дверь.    C 21 сентября по 20 января 2019 года выставку “The Cleaner” можно посмотреть в Палаццо Строции Флоренция, Италия.           Wed, 17 Oct 2018 16:30:00 Картина Ротко попередньо оцінена у $45 млн аукціоном Christie http://artukraine.com.ua/n/kartina-rotko-poperedno-ocinena-u-45-mln-aukcionom-christie П’ять полотен із колекції режисера та архітектора Франсуа де Меніль та його дружини Сюзан будуть винесені на продаж аукціону Christie у Нью-Йорку як частина вечірніх торгів 15 листопада, присвячених повоєнному та сучасному мистецтву. Серед них буде полотно Марка Ротко «Без назви (Rust, Blacks on Plum)», яке попередньо оцінюють сумою від $35 до $45 млн.   Франсуа де Меніль є онуком Конрада Шлюмберже, одного із двох братів, які в 1926 році заснували одну із нині найбільших у світі нафтових компаній. Його батьки, Домініка та Джон де Меніль, були арт-патронами, які заснували «Каплицю Ротко» і Колекцію Меніль у Хьюстоні. Статки їхньої арт-колекції настільки великі та різнопланові, що New York Times назвав цю родину «Медічі сучасного мистецтва». <img src="/storage/0002018/10/17-10/800x-1.jpg" alt="" /> Марк Ротко  «Без назви (Rust, Blacks on Plum)» © Christie's Фото: www.bloomberg.com Полотно Марка Ротко «Без назви (Rust, Blacks on Plum)», датується тим же роком, коли батьки Франсуа, легендарні колекціонери Домініка і Джон де Меніль, замовили художнику серію полотен для їхнього дому у Хьюстоні, який тепер називають «Каплицею Ротко». Домініка запозичила «темні» роботи Ротко для виставки в Університеті св. Томаса у Хьюстоні, у якому вона очолювала відділ історії мистецтв, протепісля цього полотна залишалися у власності Ротко аж до смерті художника у 1970 р. Окрім того, Домініка де Меніль особисто відвідувала митця, оскільки планувала звести неконфесійну каплицю лише для його 14 картин.   «Без назви (Rust, Blacks on Plum)» – це темний квадрат (5/5 футів), написаний у 1962 році, після фресок Seagram і до створення «Каплиці». Франсуа придбав цю картину через Pace Gallery у 1978 році, коли музей Гугенхайма відкрив ретроспективну виставу Ротко.   У власності родини Меніль також знаходяться 4 роботи Джозефа Корнела (створені у період 1930-х – 1948 рр.), зокрема тіньова коробка «Untitled (Medici Slot Machine)», оцінена у $5 млн.   Джерело: www.bloomberg.com         Wed, 17 Oct 2018 16:00:00 Вибране з творчості Сергія Біби побачили словацькі глядачі http://artukraine.com.ua/n/vibrane-z-tvorchosti-sergiya-bibi-pobachili-slovacki-glyadachi 9 жовтня в приміщенні історичного готелю Bankov, що в словацькому місті Кошице, відкрилася персональна виставка закарпатського художника Сергія Біби. Експозицію, шо проходить за підтримки Генерального консула Словацької Республіки в м. Ужгороді Мирослава Мойжіти, представляє відома кошицька галерея Veba. Її засновник Душан Балаж є й куратором виставки.   Сергій Біба – закарпатський живописець, графік, член Національної спілки художників України, лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі. Митець працює в жанрі живопису, графіки та інсталяції, експериментує з формою, кольорами, фактурою, весь час перебуває у творчому пошуку нових технічних прийомів, способів самовираження. Автор майже десятка персональних виставок в Україні та за кордоном. <img src="/storage/0002018/10/16-10/007-2018.10.09-personalna_vistavka_sergiya_bibi-slovachchina.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами  Представлена в Кошице експозиція – вже друга цьогорічна персональна виставка митця, перша спільна з сином відбулася у приміщенні Генерального консульства Словацької Республіки в м. Ужгороді. Тісна співпраця з дипломатичною установою продовжилася і вилилася в можливість ширше познайомити словацького глядача з творчістю митця.   Усі представлені роботи, а їх 53, виконані в абстрактному стилі. Написані в різні періоди часу і, відповідно, віддзеркалюють світосприйняття художника на кожному етапі творчості, його роздуми над тими чи іншими темами, його пошуки та знахідки. «Можна сказати, що це свого роду ретроспективна виставка, я пропоную глядачеві твори, виконані в різні роки, тематичні напрацювання, зокрема, тут є роботи з серії «Поверхня», «Зсуви» та інші», – розповів Сергій Біба. Побачать словацькі поціновувачі мистецтва й п’ять полотен, роботу над якими митець завершив буквально в переддень виставки, вони експонуються вперше. <img src="/storage/0002018/10/16-10/015-2018.10.09-personalna_vistavka_sergiya_bibi-slovachchina.jpg" alt="" />   Зі слів Сергія Біби, ця експозиція в словацькому Кошице була запланована давно, років п’ять тому, але через різні об’єктивні та суб’єктивні чинники відкладалася. Проте останнім часом співпали всі зірки, і виставка нарешті потрапила на розсуд словацького глядача. Очевидно, так мало статися, бо словацькі поціновувачі мистецтва сприйняли подію дуже добре, на адресу Сергія Біби під час відкриття прозвучало чимало схвальних відгуків.   «Уся творчість – це пошук. Наше життя – це постійний процес, рух, навчання», – каже художник і зізнається, що вже працює над новим проектом, який планує представити наступного року у Львові.       У Кошіце оглянути виставку можна буде впродовж двох місяців, відтак, перед новорічними святами, вона поїде в Требішов та столицю Словаччини місто Братіслава, де буде почергово представлена в 2019 році.       Tue, 16 Oct 2018 14:00:00 «Копії для підміни». За межами власного творіння http://artukraine.com.ua/a/kopii-dlya-pidmini-za-mezhami-vlasnogo-tvorinnya 10 жовтня у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відкрилася виставка Олександра Ройтбурда «Копії для підміни», організована АrtUkraineGallery. «Копії для підміни» – це серія із живописних полотен – копій робіт із колекції Одеського художнього музею, виконаних у стилі супрематизму. До їх написання Олександра Ройтбурда спонукала ідея відповісти на безпідставні звинувачення у його бік стосовно діяльності митця на посаді директора Одеського художнього музею. Чому ця виставка є важливим мистецьким актом для сучасної культури та чи можна вважати Ройтбурда художником-новатором, далі у ART Ukraine. Мистецтвознавці усіх часі та народів при вивченні творчості того чи іншого художника, значну увагу приділяють їх біографіям. Це, як правило, дозволяє дослідникам додавати нові аспекти та конотації до інтерпретації та атрибуції творів мистецтва. Разом із тим, деякі художники власноруч писали свої автобіографії (наприклад, «Щоденник одного генія» Сальвадора Далі чи «Я хочу провести решту свого життя десь, з усіма, сам на сам, завжди, назавжди, зараз» Деміана Хьорста), де вони подають готовий виклад перебігу свого життя та окреслюють єдине можливе інтерпретативне поле для мистецтвознавців. Цікаво, що на сьогодні, жанр автобіографічних творів не є характерним для українських художників (та чи й був узагалі, на думку приходить лише повість «Художник» Тараса Шевченка). Така тенденція характерна для сучасної епохи хоча б тому, що суспільна свідомість (або, принаймні, тих, хто обізнаний у теорії культури) прийняла як належне думку Ролана Барта про те, що автор помер. <img src="/storage/0002018/10/16-10/31163536_10156255155501894_3560471697326866432_o.jpg" alt="" /> Олександр Ройтбурд "Грачі прилетіли" (серія "Метафізика міфу"), 2018. Смерть автора стала звичайним явищем у мистецтві усіх видів – сьогодні художній акт набуває цінності лише у зв'язку із двома чинниками. По-перше, у його чуттєвому вимірі – тобто залежно від того, наскільки сильні емоції він викликає у пересічного глядача, наскільки привертає увагу. У цьому випадку, до речі, афект переважає над ефектом, оскільки, із прийняттям можливості естетики потворного та моди на «гостросоціальне» документальне мистецтво, важливість якості враження відступає перед важливістю його сили. По-друге, арт-об'єкт стає «мистецьким актом» у зв’язку із контекстом, тобто, наскільки оригінально та довершено його смислове навантаження відтворює проблеми того середовища, у якому він пропонується спостерігачеві. Останнього присутність персони за полотном – творця у творі – може не зацікавити зовсім, за умови відповідності самої роботи цим двом критеріям. <img src="/storage/0002018/10/16-10/35628819_10156397986391894_6648208378881376256_n.jpg" alt="" /> Олександр Ройтбурд "Революціонерка" (серія "Копії для підміни", ориг. Юлій Бершадський), 2018.   Історія конфлікту довкола виборів Олександра Ройтбурда на посаду директора Одеського художнього музею обійшла шпальти усіх видань, які висвітлююсь культурне життя України або новини із життя Одещини. Художник неодноразово отримував статус «скандального» не лише через свою діяльність та позицію як громадянина, але і через власні твори. Виставка «Копії для підміни» стала наслідком одного із таких скандалів. Ройтбурду висунули підозру у намірах до неправомірної діяльності: він хоче відтворити найбільш цінні роботи із фондів музею, а оригінали – продати, отримавши безпосередню власну вигоду із цього. Художник вирішив відповісти і, щоб звинувачення не були безпідставними, скопіював картини. Звісно, навіть той, у чиїй голові не спливає «Пастушок», коли він чує ім’я Василя Перова, відрізнить супрематичну копію Ройтбурда від реалістичного оригіналу – тож питання про цінність копій у зв'язку з їх ідентичністю з полотнами музею не постає. <img src="/storage/0002018/10/16-10/roytburd-11.jpg" alt="" /> Олександр Ройтбурд "Пушкін біля Чорного моря" (серія "Копії для підміни", ориг. Іван Айвазовський), 2018. Важливість «Копій для підміни» у тому, що їх авторові вдалося вирватись за межі власного творіння. Виставка Ройбурда демонструє, що принцип «смерті автора» потенційно може відійти в історію, поступившись новому принципу «народження художника». Для інтерпретації твору мистецтва все ще важливий контекст, про який йшлось вище, але, у цьому випадку, митець і є контекстом. Діалог Ройтбурда із тими, хто його обвинувачував перетворився у художній твір. Нездійснений злочинний намір, який існував лише в уяві окремих осіб,  –  перетворився на художній акт конкретної персони. Виставка «Копій» – це інтерпретація художника подій із життя митця і саме у цьому контексті вона набуває своєї цінності. Відвідувач дивитиметься на полотно, за яким чітко окреслений автор і його намір як смисловий контекст. <img src="/storage/0002018/10/16-10/43950983_2004061769631648_7362713120994754560_n.jpg" alt="" /> Олександр Ройтбурд Звісно, важливо зазначити, що усвідомлення ролі автора у «Копіях» може прийти лише розумінням місця Олександра Ройбурда у культурному житті нашої країни. Тут важливим є перебування реципієнта і твору в одному семантичному полі, що, позаяк, стосується абсолютно всіх творів мистецтва. Навряд чи ми зможемо сповна оцінити полотна Ротко, якщо абсолютно не володіємо відповідним категоріальним мисленням. Але якщо ця умова виконана, то думка про те, що таку серію міг написати хтось інший, не спадає. Саме це – першочерговість контексту і автора у ньому – надає їм унікальності у системі координат українського культурного простору.   Чи стануть «Копії для підміни» новою віхою історії української культури у загальному теоретичному контексті, буде зрозуміло лише тоді, коли дослідник творчості художника зможе достатньо дистанціюватись у часі для можливості об’єктивної їх оцінки. Проте, серія робіт як оригінальний факт на тлі глобальних і довготривалих тенденцій точно вирізняється.   Про авторку: Марина Богуш – культурологиня, постійний автор ART UKRAINE Tue, 16 Oct 2018 09:00:00 Татьяна Жмурко о творчестве Юрия Соломко http://artukraine.com.ua/a/tatyana-zhmurko-o-tvorchestve-yuriya-solomko 9 октября в рамках проекта курс лекций Исследовательской платформы PinchukArtCentre, посвященный украинскому современному искусству «Академия в семь», состоялась лекция искусствоведа Татьяны Жмурко о художнике Юрии Соломко, участнике легендарного сквота на ул. Парижской Коммуны в Киеве. Art Ukraine пообщался с лектором о карте как символе современности, фотоэкспериментах Соломко и его уникальном методе выражения феномена национальной идентичности.   Как возникла идея лекции? Данная лекция является очередной из цикла “Академия в семь”, инициированного Исследовательской платформой PinchukArtCentre, посвященная украинскому современному искусству.  «Платформа» существует уже несколько лет. Мы занимаемся исследованиями и создаем архив украинского искусства от начала 1980-х до настоящего времени. Пока что мы на этапе 1990-х. Делаем профайлы художников, пишем статьи, организовываем выставки и читаем лекции на основании результатов наших исследований. С начала этого года мы запустили формат «Академия в семь», где делимся результатами наших исследований с широкой аудиторией.   Почему предметом доклада выбрано именно творчество Юрия Соломко? Мы последовательны в своих поисках. Сейчас наши лекции посвящены художникам круга “Парижской коммуны”, к которому и принадлежал Юрий Соломко. Для нашего архива Паркоммуна  –   это одно из наиболее исследованных, если вообще справедливо так говорить, явлений. В 2016 году мы сделали выставку «Паркоммуна. Место. Сообщество. Явление» (кураторы Татьяна Кочубинская и Ксения Малых) и в 2017 издали одноименную книгу.   Могли бы охарактеризовать основные этапы в творчестве Юрия Соломко? Я бы сказала, что первый этап Юрия Соломко связан с участием в сквоте «Парижская коммуна». Как и для многих других художников, которые начинали работать в конце 1980-х – начале 1990-х, для Юрия Соломко были характерны поиски своего художественного языка, собственного стиля. Художники понимали, что работать в жанре соцреалистической картины уже невозможно – скучно и неинтересно, и нужно что-то искать. Но они все еще оставались привязаны к холсту и экспериментировали в рамках этого формата. Поиски происходили через обращение к украинскому барокко, активное цитирование образов из истории искусства и мифологии. Это были живописные экспрессивные работы, с использованием ярких красок, сложных замысловатых символов. Второй период – собственно нахождение своего языка – работа с картами. Это этап эксперимента с материалом, создание первых пространственных работ, появление которых связано с желанием выйти за пределы плоскости. Потому что карта – это ready made (готовый продукт), на который Соломко наносит свои живописные “проекции”. Этот этап продлился до середины 90-х годов. С середины 90-х Юрий уезжает в Европу на различные резиденции, и в это время у него появляются эксперименты в фотографическом поле. Я бы назвала это третьим этапом его творчества. Тут можно отметить очень интересные проекты «Планеты Земля», «Motherland», «Регенерация», где человеческое тело, часто искалеченное, уподобляется телу Земли, тоже искалеченному экологическими катастрофами, накладывая эти два образа, художник создает какую-то абсолютно новую реальность. В конце 2000-х у Юрия появляются интересные проекты «Натурпродукт» и позже «Без ГМО», где заметно возвращение к живописи, в таком фотореалистическом, гиперреалистическом ключе. Художник изображает консервацию, натуральные продукты и, на первый взгляд, здесь есть отход от его основной темы геополитики. Хотя на самом деле, он продолжает свою тему, просто уже в ином ракурсе, словно задавая вопрос, а есть ли еще что-то натуральное в современном глобализированном мире? <img src="/storage/0002018/10/8-10/43011273_2096097667087942_1274189077280718848_o.jpg" alt="" /> Зображення: artukraine.com.ua   Почему, на ваш взгляд, лейтмотивом его художественного наследия является именно тема геополитики? Я думаю, для поколения «эпохи перемен», для свидетелей развала СССР, это вопрошание «Что будет дальше на этой территории? Как изменятся границы карты?». Потеря Украиной Крыма, вероятно, только подстегивает продолжать изучение этой острой темы через художественный образ и найденный в 90-х авторский стиль.   Какие эстетические доминанты в его практике могли бы выделить? Наверное, классическую традицию, основанную на античности, на которую опирается художник. Даже если посмотреть, к примеру, на серию работ «Регенерация», где мы видим искалеченную девушку без ног, мы можем быть шокированы, задеты, но это проект о красоте.   Какую роль Соломко сыграл в знаменитом сквоте Парижской коммуны? Сложно ответить точно, кто какую роль играл. Я думаю, что между художниками Парижской коммуны был своего рода паритет. Все варились в одном общем котле. Изучая работы этих художников, сложно выделить «первых» или «лучших». Не просто сказать, кто на кого влиял. На мой взгляд, это был общий обмен идеями, проработка волнующих тем и экспериментирование.   Можно ли утверждать, что смелость работ Соломко – это попытка показать украинскую идентичность через глобальный и одновременно с этим ироничный взгляд на современную геополитическую ситуацию? Да, мне кажется, что это вполне справедливо! Юрий Соломко – очень интуитивный и чувственный художник. Многие его работы действительно пронизаны иронией над современными украинскими мифами, которые существуют в обществе, стереотипами восприятия конфликта между Украиной и Россией. Он зачастую использует узнаваемые сюжеты и выстраивает на этом особый нарратив.   «Условность границ на картах-холстах и использование мифологических символов в работах Юрия Соломко» – о чем это? Возможно, Юрий хочет сказать нам о том, что процесс постоянной смены границ карты и рельефов местности очень стабилен в своем изменении. Мне кажется, что Соломко берет карту как нечто отстраненное, бездушное, как просто сухую прорисованную символическую схему и накладывает на неё чувственный живописный мифологический слой. Сталкивая и соединяя эти две поверхности – холодную и телесную, теплую – он и создает свое многослойное новое измерение.   Татьяна Жмурко – искусствовед, старший научный сотрудник отдела 20 – нач. 21 столетия Национального художественного музея Украины, участница Исследовательской платформы PinchukArtCentre. Mon, 15 Oct 2018 17:28:00 Понад 100 фотографів представлять свої роботи на Photo Kyiv Fair http://artukraine.com.ua/n/ponad-100-fotografiv-predstavlyat-svoi-roboti-na-photo-kyiv-fair З 1 до 4 листопада в Києві пройде Photo Kyiv Fair – ярмарок, що об'єднає іменитих фотографів, арт-кураторів і галеристів з усього світу.   На чотири дні Київ вдруге стане домом для міжнародної ярмарки фотографії. Цього року Photo Kyiv Fair 2018 пройде в новій стильній локації - CHICAGO Central House, за адресою: вул. Антоновича, 44.   На території (2500м3) буде представлено понад 500 фотографій музейного рівня, свої роботи покажуть понад 100 фотографів з усього світу. Лише протягом 4-х днів в Україні можна буде побачити роботи таких зірок світової фотографії, як Масао Ямамото, який заново відкрив світові скарбниці східної філософії, та Майкла Кенна, який прославився на увесь світ своїми чорно-білими пейзажами. До речі, роботи цих майстрів можна буде не лише побачити, а й придбати на стенді Барселонської галереї Valid Foto BCN Gallery. <img src="/storage/0002018/10/15-10/1045396_36774212876.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами Іванна Бертран, керівна директорка Photo Kyiv Fair: «Можливість привезти колекції таких галерей, як Барселонська Valid Foto BCN Gallery або паризька Karavan Gallery — це справді подія! До того ж, тільки на Photo Kyiv Fair можна буде побачити унікальні роботи з приватних колекцій і колекційні фотокниги, відвідати майстер-класи від кращих експертів в галузі фотографії.»   Анна Савицька, арт-директорка Photo Kyiv Fair: «Головна мета ярмарку — розвиток ринку фотомистецтва в Україні в цілому, а також допомога українським фотографам в удосконаленні їхніх талантів, налагодження комунікації між ними і галереями України та Європи. Ми сподіваємося, що сам ярмарок підвищить впізнаваність української школи фотографії у світовому контексті.»   Крім самої виставки всі чотири дні на Photo Kyiv Fair буде працювати спеціальна освітня програма, під час якої експерти з України, Швейцарії, Франції та Нідерландів проведуть лекції і дадуть відповіді на питання публіки. Серед почесних гостей ярмарку директор Фотографічного Центру Женеви Йорг Баден; фотограф La Quatrieme Image Раед Баувая; директор Форуму документальної фотографії COALMINE і куратор Швейцарського фонду фотографії (Fotostiftung Schweiz) Саша Реннер; засновник і директор незалежного видавництва Schilt Publishing Маартен Шильтах і багато інших. <img src="/storage/0002018/10/15-10/10454032875.jpg" alt="" />   Дмитро Богачук, арт-фотограф, куратор освітніх програм Photo Kyiv Fair: «У цьому році ми намагаємося створити справді унікальну програму для відвідувачів. Окрема гордість – лекторій. Він буде однаково цікавий професійним фотографам, фотолюбителям і колекціонерам. Ми дізнаємося, як працюють Швейцарський фонд фотографії та щорічний паризький фотофестиваль, поговоримо про знамениту Харківську школу, і тому, як утворюється ціна фотографії в галереї і на аукціоні.»   У рамках проведення Photo Kyiv Fair 2018 також відбудеться урочисте нагородження переможців премії Bird in Flight Prize «За новаторський підхід до створення фотоісторії». Заплановані кураторські екскурсії, робота секції з арт-видавництвами, візуальної та фото книгою. Квитки на ярмарок можна буде придбати на вході або в електронному вигляді. Усі публічні заходи і спеціальна програма лекторію входять у вартість вхідного квитка.   Квитки: 100 грн. вхідний | 200 грн. абонемент на 4 дні. Вхід вільний: для людей з інвалідністю, ветеранам АТО, дітям до 12 років. Часи роботи ярмарку: четвер з 12.00 до 20.00, п'ятниця — з 12.00 до 20.00; субота — з 12:00 до 22.00; неділя — з 12:00 до 18.00.   <a href="https://www.photokyiv.com/">Офіційний сайт Photo Kyiv Fair </a>  <a href="https://www.facebook.com/events/474140213097177/">Сторінка події у Facebook</a>        Mon, 15 Oct 2018 13:00:00 Культурний маршрут (15.10-21.10) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-1510-2110 Цього тижня культурний маршрут проходитиме через вузлові точки перетину мистецтва те технологій у лекції Дагмара Домагала та новій виставці від фонду ІЗОЛЯЦІЯ. Карась Галерея, Pavlovka ArtGallery та «Речовий доказ» презентують нові проекти, присвячені переосмисленню міста, простору та людини в них, а Мистецький арсенал запрошує на відкриття масштабної виставки, що розповість про творчість Леся Курбаса. Про це та більше – в Art Ukraine.   У понеділок, 15 жовтня о 15.45, в рамках KMA days до дня народження Києво-Могилянської академії, відомий український художник Антон Логов прочитає лекцію "Зворотній зв’язок". Це – аналітична розповідь про художників з історії мистецтв, які мали вплив на Логова в різні часи. Антон розмірковує над тим, що їх саме поєднує між собою, а також розповість про свої виставки різних років. Цікаво буде дізнатися чому саме він перейшов від живопису до інсталяцій і інших жанрів сучасного мистецтва. Як експерименти з різними матеріалами і підходами до них призводять до цікавих результатів. Київ, вул. Г. Сковороди 2, корп. 4, ауд. 225. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/15-10/anton_logov__instalyaciya_istoriya_mistectv__foto_olga_kasyanyuk.jpg" alt="" /> Антон Логов, інсталяція "Історія мистецтв" Фото: Ольга Касянюк У вівторок, 16 жовтня о 19.00 у галереї «Речовий доказ» відкриється виставка Олега Соснова «Район2». Оптика Соснова націлена на виявлення парадоксальних точок на межі дивоглядного й буденного, приватного й публічного, красивого й потворного, витонченого й грубого, впорядкованого й хаотичного. Тема часу, пам’яті, ностальгії й самотності виростає з роздрібненої множинності розсипаних (розсіяних) спогадів, збираючись по крихтах в єдине ціле. Київ, вул. Рейтарська 8-Б. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/15-10/sosnov__fb.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook  Також 16 жовтня о 19.00 в Карась Галереї відкриється нова виставка київського художника Андрія Блудова. Новий проект "Урбаністика" метафорично торкається теми простору, структури та лабіринту, а також пропонуючи аналогію бачення світу сучасною людиною. У проекті художник знову звертається до теми свідомості Homo sapiens, трохи збитої, кліпової, і в якомусь сенсі навіть заплутаної. Зародки цієї теми з'являються ще в проектах "Station" (2012), "Движимое/Недвижимое" (2013) та "Соціополіс" (2017). У проекті присутні незвичайні креслення постмодерністської архітектури, де всі споруди і будівлі дані у вигляді світлоносних прозорих структур, які створюють уявне місто. Воно сповнене енергетичними потоками, вібраціями, а також співвідношеннями всіх елементів, таким чином натякаючи на причинно-наслідковий зв'язок усіх, хто в ньому знаходиться, на їхню співзалежність.  Київ, Андріївський узвіз 22-а. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/15-10/karas__fb.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook    У середу, 17 жовтня о 18.30 Мистецький арсенал запрошує на відкриття виставки, присвяченої Лесю Курбасу. «КУРБАС: НОВІ СВІТИ» — мистецький проект, що досліджує новації режисера. Виставка складається з двох частин. Перша присвячена експериментальній творчості Леся Курбаса й Мистецького об’єднання «Березіль» у Києві 1922—1926 роках. У другій частині йдеться про вистави, створені в Харківському державному театрі «Березіль», де Курбас працював у 1926—1933 роках. Під час виставки вперше буде представлено партитуру джаз-ревю «Алло на хвилі 477!», яка зберігається у музеї Харківського державного академічного українського  драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.  Це дає можливість відтворити музику до першого українського мюзикла. Відвідувач матиме рідкісну можливість прослухати аудіо-запис першої дії вистави «Народний Малахій» у виконанні Йосипа Гірняка, який у 1928 р. був головним актором цієї постановки. Запис здійснений у 1960-х роках у Нью-Йорку. Київ, вул. Лаврська 10-12. <a href="https://widget.kontramarka.ua/uk/widget11site11110/widget/index">Квитки</a>. <img src="/storage/0002018/10/15-10/allo-na-hvyli-477-1929-teatr-berezil__asenal.jpg" alt="" /> Зображення: artarsenal.in.ua <cite class="iUh30"><a href="https://artarsenal.in.ua/"></a></cite>У четвер, 18 жовтня о 16.00 відбудеться презентація напрацювань художника Мартіма Рамоса, який протягом півтора місяця працював з Міським медіаархівом Центру міської історії (Львів) в межах Програми мистецьких резиденцій SWAP: Україна/Великобританія від British Council Ukraine. У своїй мистецькій практиці Мартім Рамос часто вдається до використання та запозичення візуальних матеріалів і образів для створення власних продуктів. Протягом резиденції у вересні і жовтні художник досліджував матеріали Міського медіаархіву Центру для створення псевдодокументального фільму "О, темний, чудовий світ" (A darker, better place) на основі кадрів з архіву Львівського телебачення. Львів, вул. академіка Богомольця 6. Вхід вільний. Мова презентації – англійська. <img src="/storage/0002018/10/15-10/lviv__fb.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook    Також 18 жовтня о 12.00 у музеї-майстерні І.П. Кавалерідзе відбудеться лекція Дагмара Домагала (Польща), присвячена тому, як мистецтво може врятувати душу технології. Технологічний прогрес насправді відкриває цілком новий світ сучасним музеям, розширюючи діапазон виставкових стратегій, які можуть покращити музейний досвід, зробити це веселішим та привабливішим. Під час лекції розглядатимуться найбільш сучасні засоби подання та переживання мистецтва. Учасників ознайомлять із новими стратегіями розповсюдження архівів та розвитку аудиторії. Це буде не спробою шукати музей майбутнього, а інтенцією до створення майбутнього в музеї. Київ, Андріївський узвіз, 21. Мова лекції англійська, переклад українською. <a href="https://goo.gl/forms/w7e7zUvMojMja1az1">Реєстрація</a>. <img src="/storage/0002018/10/15-10/fb.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook    Окрім того, 18 жовтня о 19.00 фонд ІЗОЛЯЦІЯ спільно з <a href="https://www.facebook.com/wroartcenter/" target="_blank">Centrum Sztuki WRO / WRO Art Center</a> (Вроцлав) вперше у Києві презентують виставку для дітей та дорослих — "Інтерактивний майданчик". Виставка, створена командою WRO у 2008, мандрує світом і відзначає цього року десяту річницю: за цей час її відвідали понад триста тисяч людей на трьох континентах. "Інтерактивний майданчик" — незвичайна виставка. Це місце, де мистецтво переплелося з новітніми технологіями. Дитина тут може робити все: галасувати, стрибати, торкатися предметів, експериментувати та вигадувати власні розваги, створюючи нові арт-об’єкти та навчаючись у грі. Паралельна програма виставки складатиметься з шести освітніх заходів, спікери яких розкажуть про актуальні мистецькі практики та методики альтернативної освіти в Україні. Київ, вул. Набережно-Лугова 8. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/15-10/25443279_1765402166826691_16760558396868553_n.jpg" alt="" /> Зображення: www.facebook.com/wroartcenter   У п’ятницю, 19 жовтня о 19.00 Pavlovka ArtGallery презентує виставку живопису Ольги Баландюх "Простір". Цим проектом художниця хоче поділитися своїми враженнями та спостереженнями від безпрецедентності природи, чарівності безмежного неба та різноманітності барв космосу, нагадати, що щастя та краса зовсім поруч – вони у навколишньому середовищі, у найпростіших, але таких геніальних та прекрасних речах. «Час відірвати очі від екранів, а руки звільнити від клавіатури. Вийти на вулицю, вдихнути п’янкий аромат повітря і роздивитися навколо: побачити синяву неба та легкість хмар; пройнятися тремтінням від прийдешньої грози та посміхнутися миттєвим блискавицям; відчути теплі поцілунки Сонця на холодній шкірі; увійти в ніч, в космічний сон, який розкинувся міріадами зірок, огорнути туманності та пливти на хвилях мрій, які подарують спокій та насолоду.» Київ, вул. Костянтинівська 73. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/15-10/pavl._fb.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook    Також 19 жовтня PinchukArtCentre запрошує провести вечір у просторі виставки та в компанії художників і лідерів думок в рамках нового формату подій «Мистецтво проти ночі». О 20.00 Світлана Заліщук, журналістка та народна депутатка України, проведе авторську екскурсію виставкою «І знову демократія?», коментуючи роботи художників крізь призму власного професійного та життєвого досвіду. PinchukArtCentre, експозиційний простір виставки «І знову демократія?». Участь безкоштовна. <a href="http://tockify.com/pinchukartcentre/detail/163/1539968400000">Реєстрація</a> обов’язкова.  <img src="/storage/0002018/10/15-10/43750725_2108540349177007_1796699083226742784_o.jpg" alt="" /> Фото зі сторінки події на facebook    19 жовтня о 17.00 у креативному просторі IZONE 19 жовтня відкривається Перша в Україні мистецька виставка за участі людей з синдромом Дауна «Що важливо». Кураторки Лізавета Герман та Марія Ланько відібрали та поєднали понад 40 робіт, які дозволять відвідувачам зануритися в світ того, що важливо для людей з чи без додаткової хромосоми. У межах проекту Станіслав Туріна та Катерина Лібкінд взаємодіяли з людьми із синдромом Дауна щоб з’ясувати, що ж їх хвилює найбільше? Саме на ці теми розмірковують художники. До проекту увійшли роботи, що були створені сучасними українськими митцями за останні 20 років, а також проекти, реалізовані самостійно та в партнерстві з людьми із синдромом Дауна. Гості також побачать об’єкти з Німеччини: роботи художників із синдромом Дауна та серію фотопортретів. Київ, вул. Набережно-Лугова 8. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/15-10/1___3367_650x410.jpg" alt="" /> Фото: Бріт Шилінґ Mon, 15 Oct 2018 12:00:00 Роман Мінін на Antwerpen Art Fair http://artukraine.com.ua/n/roman-minin-na-antwerpen-art-fair З 11 по 14 жовтня у Антверпені, Бельгія, проходить міжнародна арт-подія Antwerpen Art Fair.   У 1993 році за містом було закріплено статус культурної столиці Європи, й відтоді городяни активно підтримують це почесне звання, демонструючи щоразу нові можливості для висвітлення цивілізаційних аспектів сучасної культури. Вже вдруге галеристи з усього світу зберуться тут для того, щоб показати понад 3000 артефактів новітнього мистецтва, серед яких зокрема й доробок українського митця. <img src="/storage/0002018/10/12-10/43879317_281683065782179_4308197208315920384_n2887.jpg" alt="" /> Зображення надане організаторами Брюсельська галерея Mhaata, що спеціалізується на індустріальному мистецтві, демонструє на ярмарці роботи Романа Мініна. Автор представляє рельєфні композиції, зразки стріт-арт та роботи з використанням технології «доповненої реальності». Окрім творів Романа Мініна, на стенді експонуються фотографії за підписами Джеремі Ленуа та Клеменса Шульгена, малюнки й живопис Сандро Пакуччі та Алекса Беро.   Нагадуємо, що у 2017 році, за підтримки засновника галереї  Mhaata Антуана Таннера, у столиці Бельгії – Брюсселі – було відкрито персональну виставку Мініна та мурал «Золота шахта» у історичному центрі міста.   Адреса: Booth 33B, Jan Van Rijswijcklaan 191, 2020 Antwerpen, Belgium Fri, 12 Oct 2018 15:00:00 ART NOW: Олександр Ройтбурд. Про «Копії для підміни» та діяльність ОХМ http://artukraine.com.ua/a/art-now--oleksandr-roytburd-pro-kopii-dlya-pidmini-ta-diyalnist-okhm За ініціативи арт-дилера Ігоря Абрамовича, ART UKRAINЕ продовжує цикл бесід з відомими українськими художниками ART NOW. В серії інтерв’ю митці розповідають подробиці про нові проекти, міркують про соціально-політичний та культурний контексти сьогодення, проблеми вітчизняної арт-системи та перспективи її розвитку.     10 жовтня в Національному музеї декоративного мистецтва в Києві відкрилася виставка художника Олександра Ройтбурда "Копії для підміни". До експозиції увійшли його роботи – супрематичні копії реальних картин, що належать фонду Одеського художнього музею, який художник очолив в березні 2018 року. У цьому проекті Ройтбурд іронізує над звинуваченнями чиновників і депутатів партії "Опозиційний блок", які були проти його призначення, стверджуючи, що він в першу чергу розграбує безцінну колекцію, а оригінали замінить підробками. Про ідею нового проекту, проблеми та перспективи ОХМ Олександр Ройтбурд розповів Art Ukraine. Яким чином ваш новий проект «Копії для підміни» пов'язаний з вашою діяльністю на посаді директора ОХМ? Почалося все з того, що мої опоненти з партії "Опозиційний блок" стали мені пред'являти звинувачення в тому, що я планую замінити всі картини в Одеському музеї підробками, а оригінали картин продати. Я вирішив, що саме так варто вчинити, і почав малювати підробки.   Чому ви рішуче налаштовані проти того, щоб ваші копії та оригінали картин виставлялися паралельно? Як художнику, певна річ, мені б точно цього хотілося, але як директор музею – я не можу допустити, щоб картини такого аморального художника, як Олександр Ройтбурд, висіли поруч із полотнами справжніх майстрів. <img src="/storage/0002018/10/12-10/roytburd-3.jpg" alt="" /> Олександр Ройтбурд "Пастушок" (Василь Перов)   Наразі у професійному середовищі спостерігається інтерес до проблеми взаємодії сучасного мистецтва з простором музею. Разом з тим, досі немає комплексного дослідження нового музею як феномену культури. Чому, на ваш погляд? Річ у тім, що у нас досі немає зони експерименту. Звісно, ми робимо численні спроби вдихнути життя у традиційний музей, навіть тією ж радикальною зміною експозиції. Наразі все, що нам вдається – зміщувати акценти, і це сприймається як сенсація замість того, аби стати новою музейною реальністю.   Існують дві концепції, які роз’яснюють роль музею: «музей-храм», що затвердився ще під впливом Романтизму, і «музей-хаб», що протистоїть першому постмодерністським розумінням мистецтва. На вашу думку, за якою концепцією майбутнє? Храм у європейському місті був хабом, основним місцем зустрічей містян, простором публічних подій. Інша справа, що храм – це простір зі своїми функціями, одна з яких – сакральна, але я не бачу протиріч між «музеєм-храмом» і «музеєм-хабом». Ми повинні зрозуміти, що пієтету заслуговує і старе, і нове мистецтво. Звісно, я не закликаю однаково ставитисядо ікони XV століття та інсталяції, зробленої у наші дні, адже вони вимагають різного прочитання, але музею потрібно працювати над тим, щоб воно стало хоча б можливим. <img src="/storage/0002018/10/12-10/roytburd-4.jpg" alt="" /> Олександр Ройтбурд "Лісовий сторож" (Василь Максимов)   Яку роль відіграє експозиція сучасного мистецтва, розгорнута в просторі художнього музею? Ви знаєте, наразі ми не взмозі не тільки її розгорнути, а й навіть окремо зібрати. Щоб створити якісну експозицію сучасних творів,  необхідно розширити площу музею, збудувавши додатковий корпус. Постають наступні запитання:  у який бік відбувається еволюція арту і яким чином це показати, яким має бути приміщення, щоб продемонструвати роль, яка цьому мистецтву буде відведена, і безліч інших.   Що потрібно, аби ця експозиція з'явилася? Я знаю, що багато художників готові подарувати свої роботи музею, якщо для творів облаштують окрему залу. Так, художники готові дарувати, адже системної державної закупки немає, але необхідне сховище з особливими умовами для зберігання сучасного мистецтва.  <img src="/storage/0002018/10/12-10/roytburd-5-2.jpg" alt="" /> Олександр Ройтбурд "Рибак" (Василь Верещагін)   Чи продовжується наразі формування основної колекції ОХМ? Чи робить музей якісь придбання на спонсорські кошти, скажімо? Звичайно, але зараз в ряді наших турбот, очевидно, найосновнішими придбаннями повинні стати будівельні матеріали для ремонту. Ми хочемо відремонтувати виставкові зали, аби вони відповідали сучасним нормам. Насправді ситуація критична: для існуючих творів не створені потрібні умови зберігання: клімат, вологість і навіть світло! У нас повністю забита вентиляція, стіни, які через шари шпаклівки реагують на фарбу по-різному, не кажучи вже про стелі та підлогу. На тлі цих незліченних господарських запитань мій колекціонерський пафос трішки відступає, хоча я добре розумію, що музею потрібне нове зібрання, тому і продовжую вести переговори, аби змінити ситуацію на краще.   Якщо буде сформована нова колекція, вона буде репрезентована лінійно чи демонструватиме мистецтво поза будь-якою хронологією? Ми намагаємося не фетишизувати хронологію. Ми плануємо відмовитися від її жорсткого контролю, створюючи тематичні лакуни у традиційній експозиції, такі собі точки спотикання, які розмикали б часові межі. <img src="/storage/0002018/10/12-10/roytburd-6.jpg" alt="" /> Олександр Ройтбурд "Щоє істина?" (Микола Ге)   Могли б окреслити стратегію роботи музею на найближчі 2 роки? Знаєте, у нас стільки планів в залежності від того, що і від кого ми отримаємо. Зробити музей нового зразка, де б мистецтво зовсім інакше прочитувалося, – це справа надскладна. Перш за все, ми чекаємо державної підтримки: надто багато залежить від органів місцевого управління, Міністерства культури України та регулярної спонсорської підтримки.   Виставка «Terrible Kissers»,  що у червні 2018 представляла графіті, створені безпосередньо на стінах виставкового залу ОХМ, показала те, наскільки різноманітно можуть бути артикульовані процеси сучасного арту в просторі традиційного музею. Як експеримент сприйняла громадськість?  Зважаючи на те, про яку громадськість йдеться. Звичайно, частина глядачів, що зазвичай ходила на Шишкіна, на виставку стріт-арту просто не прийшла. Проте значна частина тих, кому нецікавий Шишкін, проект сприйняла із захватом, як ковток свіжого повітря. Я вважаю, що музей повинен звертатися до різних цільових аудиторій:  до консервативної, просунутої, до хіпстерів і пенсіонерів, підтримуючи сталий інтерес кожної вікової групи.   Як гадаєте, чому за період вашої роботи на посаді директора інтерес до ОХМ невпинно росте? Все просто. До музею прийшла не жорстка ідеологія, на підставі якої рекламується простір, а з’явилося живе сумлінне ставлення до всього, що є у його стінах: від старовинної ікони до стріт-арту.   Чи не вважаєте ви проблемою те, що наразі художник перетворюється на рупор громадської думки і його творчість поступово трансформується в акціонізм, нехай навіть замаскований під мистецтво? Така проблема існує останні 150-200 років, а то і більше. І тим не менше, весь цей час створюється мистецтво, у тому числі і вічне. Наявність найрадикальніших гасел не завадило, наприклад, російським футуристам, створити соціокультурне явище, яке сьогодні пережило ті гасла, які його супроводжували. Якщо відповісти на питання, чи було мистецтво політичним раніше, то, звісно, що так. І таке обов’язково буде надалі, але є речі, які відпадуть, немов хвіст у ящірки, а є й ті, що залишаться, пройшовши крізь віки. <img src="/storage/0002018/10/12-10/roytburd-9-2.jpg" alt="" /> Олександр Ройтбурд "Хмаринка" (Архип Куїнджі)   Тобто відсутність якісної техніки не є фатальною для сучасного українського мистецтва? Я бачив за своє життя дуже багато талановитих художників, які були бездоганними в техніці. Були й ті, техніка яких не була сильною стороною, але в їхніх творах було багато мистецтва. Розумієте, безліч авторів, що мали п’ятірки в академіях, створюють роботи без натяку на індивідуальну позицію. Так, всі вони мають право на існування. Ми взагалі живемо в час, коли немає єдиного критерію, що вважати справжнім мистецтвом, а що його імітацією.          Яка, на ваш погляд, основна проблема сучасного українського мистецтва? Чого йому остаточно потрібно позбутися? Мені б не хотілося ставити діагнози. Звісно, українське мистецтво має ряд проблем, як і кожен окремий художник. В цілому, ми маємо позбутися провінційності і залишків пострадянського офіціозу,  інтегруватися у світовий культурний контекст, не втративши комунікацію з українським глядачем. Про авторку:    Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.    Fri, 12 Oct 2018 14:30:00 «Анатомія симулякра»: ІПСМ НАМУ оголошує конкурс http://artukraine.com.ua/n/anatomiya-simulyakra--ipsm-namu-ogoloshuye-konkurs Інститут проблем сучасного мистецтва НАМУ оголошує конкурс теоретичних робіт, який передбачає грошову винагороду переможцеві у розмірі 15 тисяч гривень, а також прийом заявок для участі у візуальній програмі проекту “Анатомія симулякра”.   Метою проекту є створення умов для міждисциплінарної взаємодії та дослідження сучасного мистецтва в рамках щорічної платформи “Новітні спрямування”. Тема цього року: “Візуальна культура в контексті феномену гіперреальності”.   Науково-технологічний та соціальний прогрес супроводжують мільйони книг, текстів та формул. Цей архів інформації впорядковано на кшталт генетичних кодів, у яких зазначено спосіб організації та взаємодії різних органів і клітин живого організму. Але еволюція техногенного світу відбувається набагато швидше, ніж еволюція життя на Землі, відповідно, окрім нових приладів та ноу-хау, нагромаджуються мільйони тонн технологічного сміття, серед якого гігабайти спростованих теорій, легенд та міфів. Те, що ми сьогодні вважаємо найновішим досягненням та актуальним знанням, завтра може стати безнадійно застарілим та вторинним — так і народжуються симулякри. Проте ми дізнаємося про них не одразу, а лише тоді, коли щось нове, більш достовірне, спростовує їхню істинність. Цей процес відбувається споконвіку, отже, є всі підстави вважати, що людство давно існує серед симуляції, тобто серед знань та вірувань, які будуть спростовані або видозмінені в майбутньому. <img src="/storage/0002018/10/12-10/anatomy19_small2869.jpg" alt="" /> Зображення надане організаторами Термін «симулякр» можна знайти ще в Марсіліо Фічіно, ренесансного філософа, який переклав Платона латиною. Та справжнє відродження він дістав у ХХ столітті у філософії французьких постструктуралістів. У розумінні Жана Бодріяра, симулякр — це не просто імітація, яка копіює або спотворює істину, а імітація, переконливіша за істину.   У цій параноїдальній інтерпретації приховано недовіру до мас-медіа, які, конкуруючи за популярність, стають інструментом виробництва видовищних новин та фейкових сенсацій. Таким чином, глибока аналітика особистісних та історичних змін поступаються споживацькому мисленню та гіперреальності — ілюзорному світові, у якому непомітно втрачається сенс усвідомленого існування.   В оптиці Бодріяра реальність наповнена симулякрами — але це не аргумент на користь ідеалізації минулих епох, навпаки – це нагадування про те, що фундаментальне осмислення симуляції відбувається саме сьогодні.   Реалізація проекту передбачає: 1. Оголошення конкурсу теоретичних робіт у галузі візуальної культури. 2. Прийом заявок (open call) для участі мистецьких творів у проекті. 3. Презентація експозиції мистецьких творів проекту в ІПСМ НАМ України (листопад 2018). 4. Оголошення та нагородження фіналістів конкурсу теоретичних робіт у галузі візуальної культури (січень 2019). 5. Друк каталогу проекту з візуальною та теоретичною програмами проекту.   Теоретична програма Заявки для участі (які містять раніше не опубліковану теоретичну роботу, обсягом від 10 до 20 тисяч знаків та CV автора) у конкурсі теоретичних робіт у галузі візуальної культури приймаються в електронному вигляді на пошту <a href="mailto:ipsmtheory@gmail.com">ipsmtheory@gmail.com</a> до 5 грудня 2018 р.   За результатами конкурсу буде оголошено шорт-ліст учасників, а також відбудеться нагородження трьох фіналістів, які отримають грошові премії та подарунки, головний приз конкурсу становить 15 тисяч гривень. Теоретичні роботи, які увійдуть до шорт-лісту конкурсу, буде надруковано у каталозі проекту.   Візуальна програма У візуальній програмі братимуть участь художники, обрані за результатами open call кураторами проекту. Заявки для участі в експозиції мистецьких творів (які містять зображення, опис, концепцію мистецького твору та CV автора) приймаються в електронному вигляді на пошту <a href="mailto:ipsmproject@gmail.com">ipsmproject@gmail.com</a> до 10 листопада 2018 р.   Організатори: Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України, ABRAMOVYCH.ART, ArtHuss, BROVDI.ART, Zenko Foundation. Керівник проекту: Ігор Абрамович. Куратори: Андрій Сидоренко, Ірина Яцик, Олександра Халепа.   Члени журі конкурсу: Вікторія Бурлака, Сергій Васильєв, Гліб Вишеславський,  Оксана Гаврош,  Ірина Городецька, Олег Сидор, Галина Скляренко. Fri, 12 Oct 2018 12:00:00 Китайський художник і зірка Netflix Cai Guo-Qiang відкриє виставку в Уффіці http://artukraine.com.ua/n/kitayskiy-khudozhnik-i-zirka-netflix-cai-guo-qiang-vidkriye-vistavku-v-uffici Експозиція складатиметься з піротехнічних робіт, на які художника надихнули Ренесансні флористичні мотиви із колекції Флорентійського музею.   Проте, роботи-феєрверки цього разу представлені не будуть. Саме за них художник отримав визнання. Наступного місяця феєрверкам буде присвячена окрема виставка у Gallerie degli Uffizі, Флоренція, яка складатиметься із 60 робіт із пороху, а також ескізи, для створення яких застосовувалися ароматичні добавки.  <img src="/storage/0002018/10/12-10/cai1.jpg" alt="" /> Cai Guo-Qiang, Study of Birds (2018) © Tatsumi Masatoshi, courtesy of Cai Studio Фото: www.theartnewspaper.com   Упізнаваність по всьому світу Cai Guo-Qiang отримав за найбільш зухвалу свою роботу «Драбина у небо» (2016): 500-метровий феєрверк – драбина, яка здіймається до неба. Netflix включив відео-фіксацію цієї роботи до документального фільму про художника, у якому також ішлося про увесь процес її створення – від підготовки до запуску її неподалік від рідного міста митця – Цюаньчжоу.   Роботи виставки в Уффіці були створені Cai Guo-Qiang під враженням від його майже річного перебування в Італійському музеї, зокрема у Відділі гравюри та графіки, а також від відвідин Садів Боболі, які розташовані неподалік від музею. Ці сади були спроектовані у XVI столітті спеціально для родини Медичі. Художник також співпрацював із професійними ботаніками, щоб визначити, які саме види рослин зображені на ренесансних полотнах, аби в подальшому включити їх до своїх творів. <img src="/storage/0002018/10/12-10/sky-ladder-1024x526.jpg" alt="" /> Cai Guo Qiang, Sky Ladder (2015) © Cai Studio/Netflix Фото: news.artnet.com   «Я хотів максимально спростити створювані мною образи і зосередитися саме на зображенні квітів», – зазначає Cai. – Фіксація однієї теми спонукає мене до глибших роздумів: як ще її можна зобразити? Як створити по-справжньому хорошу композицію з квітами? Як передати через свободу та природню легкість жагу до художньої свободи?»   Виставка стане частиною великого туру митця по музеям Заходу, «Мандрівка через історію Західного мистецтва»,  який розпочався у 2017 році у Москві з виставки в Державному Художньому музеї ім. Пушкіна, на яку Cai Guo-Qiang’а надихнула історія Жовтневої революції. Наступною була виставка у музеї del Prado, Мадрид, на яку надихнули роботи Ель Греко. Наступного року в рамках туру відкриється виставка в Археологічному музеї Неаполя.   Джерело: www.theartnewspaper.com Fri, 12 Oct 2018 11:00:00 СУСІДИ. 10-й фестиваль «Варшава в будові» http://artukraine.com.ua/n/susidi-10-y-festival-varshava-v-budovi Центр візуальної культури (Київ) став куратором десятого, ювілейного фестивалю архітектури та урбаністики «Варшава в будові», розподіливши фестиваль між двома містами – Варшавою та Києвом.   Відкриття варшавської частини фестивалю – виставки «Сусіди» – відбудеться 13  жовтня в павільйоні «Цепелія» у центрі польської столиці. Виставка триватиме  до 11 листопада. <img src="/storage/0002018/10/12-10/cepeliya_malyunok_zigmunta_stepinskogo2327.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   Чимдалі, більша кількість мешканців Варшави (та багатьох інших польських міст) виявляють, що їхні сусіди приїхали з України. Або ж із Білорусі, Молдови, Росії, Грузії, Узбекистану тощо. Все більший наплив мігрантів з-за східного кордону призводить до того, що вперше з часів Другої світової війни Польща перестає бути моноетнічною державою. Однак, різке зростання міграційної хвилі з України в Польщу – зовсім не односторонній процес. Він суттєво змінює економічне, політичне та соціальне функціонування обох країн.   Розподілений між Варшавою та Києвом, 10-й фестиваль «Варшава в будові» відповідає на цю ситуацію, відображаючи зміни, що відбуваються з польським та українським суспільствами, на рівні логіки самого проекту. Ідея «сусідства» в його рамках розглядається радше як стан постійного руху, прекарності та трансформації, аніж як постійне, стабільне співіснування. <img src="/storage/0002018/10/12-10/cepelia_pavilion_1971_photo_grazyna_rutowska2329.jpg" alt="" />   «Цепелія» – післявоєнний модерністський павільйон, що мав слугувати місцем конструювання нової польської ідентичності. В часи після розірвання Варшавського договору це приміщення символічно трансформували в залу з ігровими автоматами.   Київська частина фестивалю відбулася у вересні 2018 року на території, що є одним із найбільш симптоматичних наслідків соціального та урбаністичного колапсу 1990-х років. Вулиця Петрівська, що колись була жвавою артерією між Подолом та Верхнім містом, після серії геологічних та соціальних катаклізмів перетворилася на непролазні хащі. <img src="/storage/0002018/10/12-10/cepeliya_foto_20182328.jpg" alt="" />   13 жовтня два міста зустрінуться на виставці «Сусіди», що, серед іншого, осмислює різні способи, у які за допомогою локальних та транснаціональних ринкових механізмів, а  також минулих і теперішніх ідеологій, трансформується поняття архітектури та позиціонування її творців.   Учасники виставки: Флоріан Юр'єв, Дана Косміна, Олександр Бурлака, Олексій Биков, Ксенія Гнилицька та Аліна Якубенко, Тарас Каменной, Давид Чичкан, Оксана Брюховецька, Анна Сорокова, Микита Кадан, Валентина Петрова, Marginal Act, Сергій Попов та Микола Рідний (Україна), Бабі Бадалов (Франція), Хіто Штеєрл, Марина Напрушкіна (Німеччина), Сантьяго Сьєрра (Іспанія), Ґал Кірн та Fokus Grupa (Хорватія), Філ Коллінз (Велика Британія), Олівер Ресслер (Австрія), Лукаш Суровєц у співпраці з Олександрою Овсянніковою та Мартою Романків, TV Kryzys, Алека Поліс, Пйотр Висоцький, Артур Жмієвський (Польша).   Фестиваль архітектури та урбаністики «Варшава в будові» проводиться Музеєм сучасного мистецтва Варшави спільно з Музеєм Варшави з 2009 року.  Fri, 12 Oct 2018 10:00:00 Альберт Наматжира. Пейзаж на краю ойкумены http://artukraine.com.ua/a/albert-namatzhira-peyzazh-na-krayu-oykumeny Австралия – это земля, на которую не ступала нога Мефистофеля. «Terra Australis nondum cognita» – южная земля, пока не изведанная. В таком виде будущее название страны нанес на карту фламандский географ, который жил на границах современных Бельгии и Нидерландов, Абрахам Ортелий в конце XVI века. В течение трех веков черные облака над Австралией постепенно расползались, и вначале XX века родился автор, для которого Австралия показалась раем. Художника звали Альберт Намаджира, о нем и его удивительных акварелях далее в Art Ukraine. Европеец привез собаку, болезни и свои неудовлетворенные амбиции. Амбициозность часто заставляет человека, сохраняя улыбку, брать за горло. Амбициозен Дикий Запад, а в Австралии вместо знаменитой мелодии Эннио Морриконе – звучит расслабляющая «waltzing Matilda», ставшая неофициальным гимном. Заплечный мешок бродяги, качающийся на палке, получил от одинокого странника (или, как его называют в Австралии, «свагмена») женское имя – Матильда. «Танцующая Матильда» – это песня, развевающая уныние. Снимки ландшафта, сделанные Наматжирой, и «Матильда» в превосходном исполнении Слима Дасти (Slim Dusty) или Лионеля Лонга (Lionel Long) передают дух Австралии.     Альберт Наматжира (1902-1959) – сын аборигенного племени, его акварели как снимки с Марса. Родившийся на северной территории, теперь так называется штат, он сумел развеять сомнения европейцев относительно благоденствия этих земель. Из достопримечательностей там находится красная, словно посыпанная толчёным перцем, гора Улуру – сердце Австралии. Наматжира родился севернее – в соседстве с лютеранской общиной, и обнял своим жизненным опытом священное содержание двух культур: уходящей глубоко корнями – аборигенов, и умозрительной – пришедшей из-за океана с христианами. На его акварелях дерево склоняется к скале. Он пишет деревья, вышедшие из камней корни, и от перламутрового ствола эвкалипта на землю падают тени доевропейской Австралии.   <img src="/storage/0002018/10/11-10/albert_2_12863.jpg" alt="" /> Альберт Наматжира Все изображения предоставлены автором   У нас, европейцев, есть измерение времени, мы живем согласно этому измерению по насечкам, и каждый новый этап, минута или день недели – зарубка. У аборигенов представление о времени объемней и если представить себя на островке, плывущем в вечность, – это будет ближе философии акварелей Альберта Наматжира. Улуру – «центр вселенной», абсолютная вовлеченность и высшая сфера духовной жизни. Известный антрополог Владимир Кабо,  посвятивший долгие годы исследованию аборигенов, увидел много сходства в их религиозном искусстве с нашим искусством иконописи, и, эмигрировав в Австралию, написал об этом книгу, где есть и слова, посвященные Наматжира: «В действительности, как это признано теперь, многие акварели Наматжира представляют собою зашифрованные изображения священных для него мест, связанных с деяниями его предков — героев Времени сновидений».  <img src="/storage/0002018/10/11-10/izobrazhenie_palmovoy_doliny2864.jpg" alt="" /> Альберт Наматжира, Изображение пальмовой долины   Европейскому сознанию, может быть, легче это принять через философию Шопенгауэра, считавшего, что человек преодолевает свой возраст жизни в продолжение другой жизни, как говорил известный востоковед и философ Александр Пятигорский: «я буду продолжать об этом». Это не воспоминание, и не возвращение, а именно продолжение, и в этом мы – родственники аборигенов с их «Временем сновидений». В европейской психологии то, чем занимается Наматжира, может быть еще названо «аутотренингом». Живопись приносит человеку успокоение.   Колонизация континента к моменту рождения Наматжира завершилась. Началось освоение, то есть европеец почувствовал эти земли своими. И первыми его жертвами стали эти корни, которые он вырубал, прокладывая дорогу цивилизации. Наматжира, как бы, не замечает изменяющегося облика Австралии, но в его печальном взгляде и в его биографии видны следы страдающего сердца. В отличие от политики грубой силы, которую проводили колонизаторы на другой стороне Тихого океана, по эту сторону была выбрана политика насильственной культурной ассимиляции. Считалось, что это мягче. <img src="/storage/0002018/10/11-10/landshaft_s_evkaliptom2862.png" alt="" /> Альберт Наматжира, Ландшафт с эвкалиптом Об этом снят фильм «Клетка для кроликов» («Rabbit-Proof Fence»), когда предписывалось изымать детей аборигенов, чтобы обратить, «конвертировать» их в свою веру, такую неприглядную роль с присущим ему обаянием в фильме исполняет Кеннет Брана. Альберт Намаджира этой участи избегает, с рождения он крещен в христианской вере по решению отца, много контактировавшего с лютеранской общиной, что не изменяет традициям. Сохранились фотографии, где Наматжира очень скромно одет, сидит со своим планшетом. Скромность в одежде – отличительная черта австралийцев.    Наматжира, как в европейской культуре Шекспир, углубляет, скрашивает современное искусство Австралии, на тот момент связанное исключительно с европейским опытом переживания. «Indigenous art» получит признание только вначале 70-х. Наматжира опережает европейскую толерантность, а его своенравный характер проявляется еще и в том, что любовь он находит внутри своего племени, это по законам аборигенов – табу.  Аборигены 60 тысяч лет прожили в том состоянии, в каком еще в 1902 рождается Наматжира. Беспечно разбросанные штрихи, загнутый ствол, можно подумать –  только потому, что не помещается на листе, а в результате передано напряжение, копившееся в человеке. Мы – то, что мы носим в себе, и наши воспоминания, и наша культура – это один большой сон. <img src="/storage/0002018/10/11-10/evkalipt-prizrak2861.jpg" alt="" /> Альберт Наматжира, Эвкалипт-призрак Мольберт, кисти – этот новый инструмент освоен художником в совершенстве. Наверно если бы Рекс Баттерби, учитель Наматжира, подарил ему фотоаппарат, тем, кому не посчастливилось побывать здесь, Австралия была бы известна по его снимкам. По-счастью фотоаппарата у Рекса Баттерби не было и Наматжира акварелями открывает европейцам Австралию, он не описывает, но можно увидеть то состояние, в котором каторжники постепенно становились свободными людьми, состояние свагмента, сближающее австралийца с ландшафтом его родной земли, а для Наматжира вся страна как на ладони.   Поэтому он понятен и близок. Мефистофель ходит по краю пропасти, а акварели Намаджира рисуют Австралию, в которой не утвердился дух зла, в мягких линиях четкость восприятия магической земли – это не дикий край, сердце обитаемой вселенной. И скорее всего так и есть, у Австралии нет амбиций и нет ностальгии. Ностальгия – это сожаление о недооцененном прошедшем, казавшееся незначительным – хочется переиграть, как хочется подвинуть небрежно расставленные по шахматной доске фигуры. Австралия значительна, как «Прекрасный новый день», об этом тоже снято кино, и тоже с англичанином в главное роли («Brand New Day»). Джеффри Раш играет уже другого пастора, наверно, похожего на того, кто крестил Наматжира. И надо ли удивляться, что Мефистофеля в Австралии что-то не устроило? Когда появляется тревога, кажется, что это уже где-то видел и дальше случится что-то нехорошее... Трагические страницы последних месяцев жизни Альберта Наматжира исполнены тревогами. Ему пришлось испытать на себе несправедливость европейских законов.  И все равно его Австралия –  беспечальная планета внутри океана невзгод.   Про автора: Даниил Каплан –  арт-журналист         Thu, 11 Oct 2018 14:00:00 "Супреми та радугеми": нова виставка Олександра Клименка http://artukraine.com.ua/n/supremi-ta-radugemi-nova-vistavka-oleksandra-klimenka 12 жовтня о 19.00 в аукціонному домі «Золотое Сечение» (Київ, вул. Первомайського, 4) провідний український сучасний художник Олександр Клименко вперше представить свій новий персональний проект «Супреми і радугеми».   Близько 20 полотен іменитого автора, більшість яких створено у 2017-2018 рр., будуть доступні публіці до 31 жовтня. Вхід на виставку для усіх бажаючих – вільний.  <img src="/storage/0002018/10/11-10/dsc_99832851o.jpg" alt="" /> Усі зображення надані аукціонним домом    Організатор заходу – аукціонний дім «Золотое Сечение», куратор проекту – Олексій Василенко.   Олександр Клименко вже багато років є одним з найпопулярніших за кордоном українських сучасних художників, дослідником авангарду початку 20 століття. Автор багато років веде інтелектуальний діалог з ідеями «батька» супрематизму та кубофутуризму Казимиром Малевичем. У 2017 році, після багаторічних досліджень та експериментів, Клименко створив і обгрунтував теоретично в текстах і маніфестах новий авторський напрям сучасного мистецтва – радугематизм. За словами художника, винайдені та артикульовані ним нові образотворчі елементи – радугема і спектральний промінь – спектрема, є наступниками відомої супреми Малевича. Радугема та спектрема, як вважає Клименко, – це нові загальнолюдські символи майбутнього цивілізації, що відображають останні відкриття теоретичної фізики, досягнення науки, інформаційних технологій. <img src="/storage/0002018/10/11-10/dsc_99882852.jpg" alt="" /> Усі зображення надані аукціонним домом    Знамениті круглі полотна Клименко неодноразово брали участь у торгах Phillips та Sotheby's в Лондоні і Нью-Йорку. Зокрема, картину з авторського проекту «Солярний гедонізм» купили у Лондоні на Phillips за $21 тис.   «Нова серія робіт художника – логічне продовження його творчості, яке на цей раз представлено в прямому діалозі з ідеями супрематизму. Внений, що українська публіка та колекціонери оцінять творіння автора, картини якого входять у музейні, корпоративні та приватні зібрання мистецтва по всьому світу», – зазначає Олексій Василенко.   Час роботи виставки: Пн.-Сб. з 11:00 до 18:00. Нд. - вихідний.   Про автора: Олександр Клименко художник-філософ, автор численних текстів, есе, маніфестів. Художник займається культурологічними і теоретичними дослідженнями, є науковим співробітником Інституту сучасного мистецтва. Засновник і активний учасник легендарної групи «Паризька комуна». Твори Клименка опубліковані у багатьох групових і персональних альбомах. Зокрема, роботи художника було відібрано для участі у проекті «20 Year of Presenсe» у числі 20 найбільш значущих українських художників за 20 років, творчість яких представляє Україну на найбільших світових виставках, бієнале. Клименко також був обраний англійськими експертами для виставки провідних сучасних художників України у знаменитій Saatchi Gallery в Лондоні.   На торгах аукціонного дому «Золотое Сечение» у Києві кругла картина Клименка була продана за $18,5 тис. Через кілька років у Лондоні на Phillips картина розміром 150х150 сантиметрів  пішла з молотка за $25 тис.   Довідка про АД “Золотое Сечение”: Аукціонний Дім “Золотое Сечение”, заснований у 2004 році, регулярно проводить аукціони та виставки-продажу творів живопису та графіки, російської ікони. Основні напрямки діяльності компанії – класичний живопис XIX-XX ст., мистецтво альтернативних течій (авангард, нонконформізм, андеграунд), сучасне «актуальне» мистецтво, предметний дизайн і фотографія, а також російська православна ікона. Усі твори мистецтва надходять на аукціон з найрізноманітніших приватних зібрань та галерей СНД, країн Європи та США.   Реєстрація на аукціон пройде під час передаукціонної виставки та тихого аукціону або зв телефоном: +38 044 240 95 32 +38 044 386 81 81       Thu, 11 Oct 2018 11:00:00 Арт-Берлин. Путевые заметки Виктории Бурлаки http://artukraine.com.ua/a/art-berlin-putevye-zametki-viktorii-burlaki Школа современного искусства продолжает туры с арт-экспертом Викторией Бурлакой по топовым музейным столицам мира. По насыщенности старым и современным искусством Берлин удерживает пальму первенства, об этом Art Ukraine и публикует путевые заметки искусствоведа Виктории Бурлаки, анонсирующие тур.   Только что вернулась из Берлина. В этом году это уже третий тур после Парижа и арт-исследования Лазурного берега. В Берлине я еще не была, поэтому решила изучить территорию, прежде чем везти сюда группу людей. Если честно, наполненность впечатлениями зашкаливает. Уезжать домой из «мест мечты» всегда не хочется, а на этот раз особенно не хотелось. Особую роль сыграло то, что Берлин – безукоризненно комфортный обволакивающий город, соразмерный человеку, в котором никогда не возникает ощущения потерянности. Сразу после перелета я приступила к главному, с места в карьер, так сказать, и отправилась в музей, который был у меня первым в списке приоритетов – Галерея старых мастеров на «Культурфоруме». Здесь показывают живопись от раннего Возрождения и до XVIII века. Старые мастера стоят таких жертв: несколько часов «райского наслаждения», созерцания прекрасного в тишине (здесь мало людей, в отличие от Музейного острова) станут моей доброй традицией. Несколько отличных работ Боттичелли в первом зале– изящная обнаженная Венера, ставшая символом этого собрания живописи, пара Мадонн с предстоящими, портреты влюбленной пары Симонетты Веспуччи(умершая в 23 года от туберкулеза, она была тайной музой Боттичелли, её хрупкий облик запечатлен во всех его женских персонажах) и Джулиано Медичи – работают в качестве активной наживки для туристов. Но и дальше всё время находишься в постоянном напряжении, бегая от имени к имени, с придыханием обнаруживая то один шедевр, то другой. История искусств оживает, узнаваемые с детства произведениявоплощаются в реальность. По насыщенности знаковыми работамиэта галерея мало чем уступает живописному собранию Лувра – все громкие имена здесь есть, от Джотто до Гейнсборо... Конечно, есть своя специфика – как-никак, галерея находится в Берлине, поэтому с творчеством Дюрера, Кранаха или Гольбейна можно познакомиться основательно. Северные мастера раскрываются полнее – их особый пристальный укорененный в мельчайших деталях взгляд на мир. Рядом с «парадными» залами больших произведений – камерные залы и картины. Кроме законченных произведений небольшого формата, много «кухни», рабочего материала: эскизов, а иногда и чего-то написанного под настроение, для себя, а не на заказ. В этом отношении «другого взгляда» меняпоразил Рубенс (один из самых плодовитых художников во всей истории искусства, эксперты насчитывают около 3000 работ, приписываемых ему и его мастерской) – его эскизы так экспрессивны, так драматичны, наполнены таким живым трагическим чувством… <img src="/storage/0002018/10/10-10/ttt/altes_museum_-_staryi_muzei.jpg" alt="" /> Altes Museum - Старый музей Все фото предоставлены автором   Официальный Рубенс – это праздник жизни и роскошной плоти, праздник хоть и мимолетный,но неимоверно яркий, феерический. Влажный блеск глаз, сияние белокурых волос, а главное – бесконечно сложные по живописи перламутровые переливы нежной плоти. Мастера барокко обостренно ощущали хрупкость, недолговечность человеческого существования, висящего на волоске, скрытую за его прекрасным фасадом. Его жизнь отнюдь не напоминала прогулку в парке – первая жена Изабелла Брандт Рубенса умерла во время эпидемии чумы в Антверпене в 34, сам художник всю жизнь испытывал физические страдания от жестоких приступов подагры. Несмотря ни на что, Рубенс умел наслаждаться жизнью – всегда окружал себя роскошью, в 53 женился второй раз на 16-летней Елене Фоурмен, «Елене Прекрасной», так как не склонен был «менять свою бесценную свободу на поцелуи старухи». Купил загородный замок Стеен, и печалился только тогда, «когда в нем заканчивалось вино». Его последний ребенок родился уже после его смерти в 62 года. В камерной части экспозиции Рубенса начинаешьвидеть обратную сторону праздника жизни, понимать, как чувствовали Нидерланды под испанским владычеством – наместники огнем и мечом выжигали недовольство местного населения. Горящие деревни, пейзаж с виселицей, оплакивание Христа, которое совсем не выглядит вневременным. Помимо всего прочего, Рубенс выполнял дипломатические миссии при испанском, английском, французском дворах – и был как никто глубоко погружен в трагические коллизии международных отношений, остро переживал их последствия… <img src="/storage/0002018/10/10-10/ttt/piter-paul_rubens._persei_i_adromeda_1622._galereya_staryh_masterov.jpg" alt="" /> Питер-Пауль Рубенс. Персей и Адромеда 1622. Галерея старых мастеров Еще один приятный бонус – в Галерее проходит специальная выставка «Рембрандт и его школа». В плане живописи Рембрандт – один из самых сложных художников, фотографируй, не фотографируй, но эти его многослойные лессировки, слишком тонкая игра светотени, вариации золотисто-коричневой гаммы, текущий густой лак практически не поддаются воспроизведению, в фотографии эта манера живописи выглядит опрощенной до вульгарности. Поэтому, так важно рано или поздно с этими глубочайшими произведениями оказаться тет-а-тет. А в плане содержания – один из самых простых, пожалуй, даже самый простой, самый человечный. Феномен Рембрандта, его уникальность в полном отсутствии идеализации, которая так или иначе естьу других художников, «подтягивающих» человеческую натуру до идеала. Человек прекрасен во всем своем несовершенстве, ведь материальный аспект существования не главный, главное – это тот свет, который озаряет его персонажей изнутри, Божья искра, не потухшая, не смотря ни на какие удары судьбы. Биографию Рембрандта пересказывать нет нужды – в достаточно зрелом уже возрасте он переживает потерю жены и финансовый крах, который за этим последовал. Отсутствие заказов и полноценной социальной реализации приводит к радикальной переоценке всех ценностей, ярко отразившейся натворчестве. Рембрандт – один из немногих в истории искусств художников, которым движет внутренняя мотивация. Отшельник, переживающий инсайты – и живописные, и моральные, воплощающий их в библейские сюжеты. Человек священен, близкие, семья – это главное, божественное провидение есть.Хочется послать куда-то в вечность благодарность этомугениальному мастеру за абсолютно не назидательное напоминание простых истин бытия. Опять же, помимо узнаваемых и ключевых работ, много душевных, лирических «малышек», раскрывающих новые оттенки этогомягкого таланта… <img src="/storage/0002018/10/10-10/ttt/rembrandt_van_rein_p-t_saskii_van_eilenburg._galereya_staryh_masterov.jpg" alt="" /> Рембрандт ван Рейн. Портрет Саскии ван Эйленбург. Галерея старых мастеров   Пергамон считается самым посещаемым музеем Берлина, но там нас постигло разочарование. Мне очень нравится романтическая история спасенного Карлом Хуманом Пергамского алтаря – яркий пример профессионального подвижничества: из-за туберкулеза, в поисках подходящего климата с 1867 года он работал инженером на строительстве дорог в Турции. Побывав в древнем Пергаме, на месте которого намечалось строительство, Хуман обнаружил, что полноценные раскопки здесь не проводились, а под ногами находятся мраморные сокровища, которым предстояло сгореть в известковых печах. Он добился разрешения на проведение раскопокот Османской империи, а с помощью выдающегося музейного деятеля и мецената Вильгельма фон Боде нашел финансовую поддержку для проведения трех экспедиций – в 1878, 1880-1881 и 1883-1886. Султан, которого не интересовалиантичные древности, подарил эти сокровища Германии с легкой душой, куда они благополучно были вывезены и стали национальной гордостью – Пергамский алтарь по ценности сравнивали с фризом Парфенона, основная часть которого «прописана» в Британском Музее. К слову, в 1998 и 2001 Турция безуспешно пыталась вернуть то, с чем так легкомысленно рассталась, но по международным соглашениям, никаких прав на него она уже не имела. Во время второй мировой советские войска вывезли Пергамский алтарь в СССР, где его показывали в Эрмитаже, но в 1958 году вернули. Сам Пергамон Альфред Мессель и Людвиг Хофманн в 1907 году спроектировали для экспозиции алтаря. Строительство затягивалось– из-за первой мировой и финансового кризиса в 1920-х, он открылся только в 1930… Так вот, выдающийся памятник эпохи эллинизма, Пергамский алтарь со знаменитым скульптурным фризом гигантомахии, до 2023 года находится на очередной реставрации, хотя последняя была не так давно – в 1990-х. Как говорится, «невдача спiткала», но надежда увидеть его в будущем не умирает. <img src="/storage/0002018/10/10-10/ttt/vorota_ishtar_1.jpg" alt="" /> Пергамон. Ворота Иштар   Чем же тогда можно насладиться в Пергамоне? Альтернативы алтарю есть, немцы много чего накопали в конце ХIХ -начале ХХ века, то был «золотой век» археологии. В том числе – и ближневосточной, переднеазиатской, для развития которой было создано Немецкое восточное общество. Второй по значимости памятник в музее – Дорога процессий и Ворота Иштар из древнего Вавилона. Посвященные богине любви и войны, восьмые внутренние ворота были построены в 575 году до н.э. Навуходоносором II.Сложно себе представить, но при Навуходоносоре население этого «мегаполиса» достигло около 500 тысяч, шло интенсивнейшее строительство – кроме всего прочего, был построен знаменитый семиступенчатый зиккурат Этеменанки – Вавилонская башня. Во время вавилонского нового года по Дороге процессий религиозные шествия шли к главному храму города, Эсагиле, посвященному верховному божеству Мардуку. Кирпич ворот и дороги покрыт голубой глазурью с рельефами ритмично движущихся священных животных – львов, олицетворяющих Иштар, быков и мифических сиррушей (это олицетворение Мардука имеет голову и тело змеи, львиные передние и задние орлиные ноги). Дорога процессий была вымощена известняковыми плитами, на обратной стороне каждой быловысечено: «Я – Навуходоносор, царь Вавилона, сын Набополасара, царя Вавилона, вавилонскую улицу замостил для процессии великого господина Мардука каменными плитами из Шаду. Мардук, господин, даруй нам вечную жизнь».Все это обнаружил еще один археолог-подвижник, Роберт Иоганн Кольдевей, один из первых специалистов по архитектурной археологии. В1898-1918 он проводил раскопки на месте древнего Вавилона – на левом берегу Евфрата, приблизительно в девяноста километрах к югу от Багдада.Сотни тысяч обломков ворот Иштар и дороги процессий на речных судах отправляли в Басру, оттуда через Персидский залив – в Гамбург, затем в Берлин. После многолетней работы с использованием подлинных кирпичей Ворота Иштар были воссозданы в натуральную величину… Любопытный факт – раскопки Вавилона, стоящие Немецкому Восточному обществу полмиллиона золотых марок, сумма по тем временам космическая, – один из самых грандиозных образцовых проектов в истории археологии. <img src="/storage/0002018/10/10-10/ttt/pergamon._doroga_processii_1.jpg" alt="" /> Пергамон. Дорога процессий   В Пергамоне невозможно не наткнуться на еще один масштабный памятник, на сей раз древнеримской архитектуры – мраморные, изящные ворота Милетского рынка, которые были построены императором Адрианом около 120 года. Верхний этаж Пергамона занят музеем мусульманского искусства, его жемчужина – покрытый резьбой по камню цокольный фриз из Мшатту. Это некогда затерянный в песках дворец династии Омейядов середины VIII века, оригинальное название которого не сохранилось. Руины Мшатты (так называли его бедуины) были обнаружены возле Аммана, столицы Иордании, в 1840 году. Опять же, в 1903-м султан Абдул-Хамид IIлюбезно преподнес их в подарок кайзеру Вильгельму II – благодаря чему вся эта изысканная каменная вязь и уцелела…   Пергамон – один из пяти музеев берлинского Музейного острова. Народ его любит, но пальму первенства я бы отдала Старому музею – Аltes Museum.Этот музей – Музей. Всё здесь настраивает на соответствующий лад трепетного отношения к искусству, которое действительно вечно. Во-первых, его архитектура выделяется среди всех прочих невероятной лаконичностью и монументальностью – сразу ощущается, что именно с него и началась большая музейная история Музейного острова. Он был построен в 1822-1830 годах по проекту Карла Шридриха Шинкеля в неоклассическом стиле для коллекции прусских королей и до 1845 назывался Королевским. Главный фасад – величественный ионический портик,в качестве образца для здания была выбрана Стоа в Афинах. Лестницу фланкируют конные статуи «Борца со львом» и «Сражающейся амазонки» – я не большая поклонница пафосной архитектуры, но этотхрам искусства, где будто всё на своёмместе, меня впечатлил. Перед его фасадом раскинулась очаровательная площадь Люстгартен, где люди просто отдыхают на траве, выпадая из музеев усталые и довольные. Корочеговоря, само место располагало к приступу сентиментальной ностальгии. Вспомнился первый курс академии, где, собственно, я и начала изучать античность. Потом, так или иначе, время от времени встречаешься с античным искусством– в конце концов, вот недавно в Лувре побывала – и всегда эти встречи были прохладными. Странно, но такой полноты ощущений как в Altes Museum, не было никогда, это место явно особенное, у него особенные гении, которые оказались к нам явно благосклонными. Не помню, чтобы я когда-нибудь так жадно ощупывала глазами пожелтевший мрамор…Позволю себе процитировать Оксану Данченко, мою приятельницу и компаньонку по путешествиям, которую внезапно постигло аналогичное дежавю наоборот от греческой вазописи: «Я как будто бы вижу всё это впервые…» Сумасшедшее мастерство рисунка – Пикассо в каком-то смысле отдыхает. Музей – это машина времени во всех смыслах. Минус двадцать лет. Я вроде бы снова на первом курсе, но уже не листаю страницы учебников, а сталкиваюсь со всеми этими знаменитыми «берлинскими богинями» воочию – вот «Богиня с зайцем», а вот «Богиня с гранатом», VIвек до нашей эры. В архаическом искусстве есть странное обаяние неискушенности, которое возникает из ниоткуда, само собой, из открытости миру. Не верю я, что «архаическая улыбка» – просто результат неумения правильно моделировать лицо. Это человек улыбается всему, что видит вокруг. В шестом веке он так улыбался, а потом вдруг перестал – не потому что повода нет, просто повзрослел. Познал все законы красоты и гармонии и перестал – искушенность не дает счастья… <img src="/storage/0002018/10/10-10/ttt/portret_muzhchiny_2._staryi_muzei.jpg" alt="" /> Портрет мужчины. Старый музей   И еще один момент, который меня поразил – фаюмские портреты (называют по месту первой крупной находки в оазисе Фаюм британской экспедицией во главе с Флиндерсом Питрив 1887 году). Их насчитывают около 900, и разбросаны они по всем музеям мира. В Altes Museum они тоже есть, и вызывают какой-то даже суеверный внутренний трепет. Не веришь, точнее, забываешь, что перед тобой предмет погребального культа – настолько живыми, пронзительными кажутся взгляды этих людей. Они пристально смотрят на тебя сквозь тысячелетия – так пристально, что каюсь, удалила эти фотографии из мобильного телефона, они меня действительно испугали. Датируются они 1-3 веком нашей эры – это, как правило, портреты знатных римлян и греков, живущих в Египте. Переняв обычай египтян мумифицировать тела умерших, они покрывали лицо мумии не маской, но портретом. Портрет, кстати, писался еще при жизни человека и хранился в его жилище. Сначала их создавали в технике энкаустики, восковых красок. Для фона и некоторых деталей использовали золото – не только из-за гипнотического взгляда, но еще и поэтому, фаюмские портреты называют прообразами икон. Потом стали использовать темперу. Благодаря сухому египетскому климату, лица этих людей из далекого прошлого прекрасно сохранились и тревожно вопрошают потомков о чем-то с «той стороны». Надо признать, их способ обрести бессмертие оказался довольно действенным.     Вторая часть «путевых заметок» по Берлину – в следующей статье. А те, кто присоединится к моему туру в Берлин 26-31 октября, сможет увидеть все это собственными глазами.   Подробности <a href="http://www.sca.org.ua/berlin">здесь</a>.       Wed, 10 Oct 2018 13:00:00 Білла Віолу об’єднають із Мікеланджело http://artukraine.com.ua/n/billa-violu-obyednayut-iz-mikelandzhelo Класик епохи Відродження та класик відеоарту ХХ–ХХI ст. зустрінуться на виставці в Королівській академії мистецтв у Лондоні.   Експозиція, яка відкриється наприкінці січня 2019 року, вперше об’єднає 12 найважливіших робіт Білла Віоли (нар. 1951 р.) та 15 картин Мікеланджело Буонарроті (1475-1564 рр.). Художників розділяє більше чотирьох століть, але на думку Мартіна Клейтона, куратора виставки, їхні підходи до фундаментальних питань: природи буття, швидкоплинності життя – глибоко резонують один з одним. <img src="/storage/0002018/10/10-10/ae418c33-e9af-4abb-8b3d-db01f42816a7.jpg" alt="" /> Мікеланджело Буонарроті "Воскресіння Христа", 1532–1533 © Royal Collection Trust / Her Majesty Queen Elizabeth II, 2018 Фото: www.theartnewspaper.ru   За словами куратора, експозиція дозволить не лише висвітлити творчість Віоли як спадкоємиці великої традиції духовного пошуку в мистецтві, але й побачити по-новому «емоційний код» Мікеланджело.   Експозиція відбуватиметься за принципом парного співставлення робіт. Серед творів Мікеланджело – «Мадонна з немовлям і святим Іоанном Хрестителем», декілька картин на тему розп’яття, а також знамениті подарункові полотна, в яких художник інтерпретує античні міфи, пов'язані з ідеями любові та смерті: падіння Фаетона, подвиги Геракла та ін. Ці картини були написані в останні 35 років життя Мікеланджело і часто присвячені його рефлексії над власною тлінністю, смертністю. <img src="/storage/0002018/10/10-10/f854e754-365d-4176-9d24-2af3ff95419b.jpg" alt="" /> Білл Віола «Вознесіння Трістана», 2005. Відео. © Courtesy Bill Viola Studio / Kira Perov Фото: www.theartnewspaper.ru   Роботи великого італійця будуть співставленні з відеоінсталяціями Віоли, в яких художник виражає результати медитацій, метою яких є самопізнання. Заради цієї мети художник багато подорожував та присвятив багато часу вивченню філософію. До експозиції увійдуть такі твори: «Чоловік у пошуках безсмертя», «Вознесення Трістана», «Вогняна жінка» та ін.   Джерело: www.theartnewspaper.ru           Wed, 10 Oct 2018 09:00:00 Скульптурні канікули. Бесіда з Йошин Огата та Ліен Чейнь Хо http://artukraine.com.ua/a/skulpturni-kanikuli-besida-z-yoshin-ogata-ta-lien-cheyn-kho Скульптурні канікули мистецтвознавиці Катерини Рай продовжилися спілкуванням із надзвичайно цікавими художниками, які стали гостями цьогорічного скульптурного симпозіуму в Каневі. Уже вісім років сюди приїжджають працювати митці з усього світу й залишають по собі твори, які можна побачити на території відкритого для глядача парку. Така форма наповнення public space мистецькими об’єктами добре відома у світі, але в Україні – поки рідкість. Це приватна ініціатива, яка дарує містянам і гостям можливість урізноманітнити вільний час та дізнатися більше про сучасну скульптуру. Ініціатива, що внаслідок своєї послідовної та систематичної діяльності у сфері культури, перетворилася на мистецьке об’єднання, що має назву "Червоне-Чорне".   Цього року на <a href="https://www.facebook.com/Kaniv-International-Sculpture-Symposium-1912668272299596/">Kaniv international sculpture symposium</a>, що відбувався на території Княжої Гори,  були присутні японець Йошин Огата і тайванець Ліен Чейнь Хо. Спеціально для Art Ukraine митці говорили з Катериною Рай про те, чому скульптура сьогодні цікава людям, і які ідеї живуть у великих гранітних об’єктах. Йошин Огата – відомий японський художник, що нині проживає в Каррарі (Італія). Після першої виставки скульптур у Shinseisaku-Kyokai (Токіо) у 1970 році переїхав до Лондона і навчався у Британському музеї. Подорожуючи Європою, наприкінці 1971 року Йошин Огата прибув до Італії, де вивчав скульптуру в Accademiadi Belle Arti в Мілані, Флоренції та Римі. У 1973 році переїхав до Каррари, щоб пов’язати себе зі світом мармуру. Упродовж професійної діяльності, яка триває понад 40 років, Йошин Огата проводив регулярні персональні виставки міжнародного масштабу, здобував перші призи численних монументальних скульптурних нагород і брав участь у багатьох міжнародних симпозіумах. Зазвичай він створює абстрактні форми з великими кам’яними елементами для публічних просторів.   – Йошин, симпозіум – це особливий формат роботи для художника. Чому ви обрали його, коли паралельно працюєте як інституціональний художник? – Завдяки симпозіуму я можу спілкуватися з багатьма колегами. Також він добре організує мій час, бо це своєрідне тренування. <img src="/storage/0002018/10/9-10/trufanov_lr_63_iz_154.jpg" alt="" /> Усі фото надані автокою    – Ваші роботи можна побачити в багатьох країнах світу, зокрема в Туреччині, Італії, Японії, Тайвані, а віднині – і в Україні. Чим вам сподобався Канівський симпозіум? – По-перше, це унікальна можливість приїхати в Україну. Я лише чув про неї, але не наважувався приїхати. Зануритися в контекст і попрацювати з природою такої цікавої місцевості – цінний досвід. По-друге, я обожнюю камінь. Для мене матеріал має велике значення, адже я вважаю, що камінь – то організм. Усе на землі має душу. Кожен природний матеріал – це історія певного регіону на планеті, а камінь – концентрована енергія. Працюючи, треба дуже уважно комунікувати з ним. <img src="/storage/0002018/10/9-10/43519173_741024709580801_8091319752569389056_n.jpg" alt="" />   – Щоразу ваша скульптура – це подія для вибраного простору. І ви віддані дуже впізнаваній темі. Чому? – Так, моя основна тема – це стихії. Вода і вогонь – ключові. Це ті сили природи, що мають однакову силу будувати та знищувати. Я зустрічався з обома цими стихіями. У дитинстві гейша врятувала мене від величезної пожежі. А в юності довелося працювати рибалкою, щоб заробити гроші на навчання в Європі. Я бачив ці стихії близько. Мої скульптури – про створення світу. Вони – про гармонію елементів природи, про вічність, про ритм. Скульптура – це мистецтво енергії.   Інший гість симпозіуму – тайванець Ліен Чейнь Хо. Він закінчив Національний університет мистецтв Тайвані, і також працює з кам’яною скульптурою. У його роботах помітні інноваційність і висока зосередженість. Скульптор вважає, характер, акценти і відчуття – важливі складники твору. Його об’єкти – результат спостережень за життям, звідки він бере не лише сенси, а й матеріали для створення. Скульптури Ліен – це внутрішній крик і бажання отримати відповіді, а процесс створення –відповідь на власну емоцію, адже камінь – такий важкий і неживий матеріал, що працює лише тоді, коли думки і технології художника зіштовхуються з людським теплом.  <img src="/storage/0002018/10/9-10/liee.jpg" alt="" />   – Ліен, які враження від України? – Канів – абсолютно нове місце для мене. Я люблю мандрувати, бо, постійно перебуваючи в Тайвані, відчуваю задуху. Художник має розвиватися, аце можливо лише тоді, коли він занурюється в контекст іншого культурного середовища. Україна – дуже красива.Тутешня природа дає багато форм для роздумів та ідей.   – Вона близька до вашихуявлень?   – З одного боку, природа різноманітна в усіх куточках світу, з іншого – у неї є універсальні спільні риси, помітні в деталях. Це ритми, лінії. Якщо звернути увагу на елементи, з яких складаються об’єкти природи, то ви побачите, що й у листя, і у хвилі води, і в тіла жінки, і у формі каменя є однакові хвилясті лінії, що утворюють певний ансамбль і формують структуру предмета. За основу своєї пластичної мови я взяв саме ці елементи, створивши власну абетку з базових природних кодів, якими користуюся як ієрогліфами. <img src="/storage/0002018/10/9-10/trufanov_lr_53_iz_154.jpg" alt="" />   – До речі, про ієрогліфи. Суть такої мови– в образному асоціативному мисленні. Як Ви вважаєте, це вплинуло на ваше мистецьке бачення? – Думаю, так, адже коли ми пишемо якесь слово, то в ієрогліфі це буде, найімовірніше, значення. Наприклад, якщо ми пишемо слово «любов», то  «зображення» ієрогліфа поєднає три різних слова – «оселя», «друг», «обійми». Часто ієрогліф асоціативно окреслює той предмет, який ми зображуємо. Наприклад, ієрогліф «корова»дуже схожий на риси цієї тварини. Люди, які вигадали ієрогліфічну мову, спостерігали за світом і ніби малювали його слова. Я пішов за таким самим принципом.   – Яку роботу Ви залишите по собі для українського глядача? Які цінності вона транслюватиме? – Моя робота називається “Fruit Well”. Це дивне дерево, що має дві сторони  й уособлює людське та природне. Як дерево зростає диким, так і людина має первісні інстинкти. Однак ми йдемо до школи, там нас навчають правилам, контролю над собою. Так само, як потім у соціумі та країні. Люди змінюються, їхні думки змінюються, вони втрачають первісні інстинкти. Люди хочуть контролювати дерева і обрізають їх. Потім це стають уже штучні дерева. Моя робота кубістичної форми, що означає контроль у  маленькому просторі. Хвиляста лінія, западиний опуклості символізують злети і падіння в житті. Ми можемо лише зосереджуватися на чистому, а потім мати силу до перевершення. Фрукти на дереві – ідеальні об’єкти, що з’являються внаслідок самоаналізу. <img src="/storage/0002018/10/9-10/uchasniki_simpoziumu_2018.jpg" alt="" /> Ліворуч - Йошин Огата, в ценрі - Олександр Дяченко скульптор, куратор симпозіуму, праворуч - Ліен Чейнь Хо   Отже, Kaniv International Sculpture Symposium, ініціатива мистецького об’єднання "Червоне-Чорне", експонує понад 20 скульптур просто неба. Тут є роботи таких відомих у світі скульпторів, як Тетяни Премінгер (TanyaPreminger), Йошимі Хошімото (Yoshimi Hoshimoto), Масару Тсучіа (MasaruTsuchiya), та інших. З одного боку, це майданчик для презентації митців, а з іншого – можливість постійної комунікації та теоретичної роботи. До речі, парк скульптур буде розширюватися, і вже скоро ми побачимо його в новому форматі.   Про автора: Катерина Рай – мистецтвознавиця.           Tue, 09 Oct 2018 13:00:00 В Україні втретє вручено міжнародний грант для молодих керамістів http://artukraine.com.ua/n/v-ukraini-vtretye-vrucheno-mizhnarodniy-grant-dlya-molodikh-keramistiv Третій рік поспіль для підтримки молодих митців кераміки в Україні проводиться конкурс на отримання Міжнародної грантової премії Говорунів. Її засновано 2016 року в Опішному за ініціативи Національного музею-заповідника українського гончарства та українки в американській діаспорі Олесі Говорун (Нью-Йорк, США). <img src="/storage/0002018/10/9-10/12.png" alt="" /> Усі зображення надані організаторами   26 вересня 2018 року музей-заповідник урочисто відкрив у Галереї монументальної глиняної скульптури мистецький проект «Перевтілення. Пробудження. Новий початок» цьогорічного лауреата Премії – художника-кераміста В’ячеслава Пасинка (Харків).   Молодий митець – студент Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Захопившись концептуальним дизайном, він знайшов своє найповніше творче вираження в глині. Про це впевнено засвідчують цікаві декоративні глиняні твори й нинішній грантовий проект – другий монументальний твір у доробку кераміста.   Ідея роботи – світоглядна думка самого автора. За його задумом, це – зображення своєрідного духовного катарсису кожної людини: «Композиція втілює момент очищення, який, можливо, ніколи не повториться. Це ніби мить народження, іноді болюча, утілена в грубій чорній глибі, яка тисне на світле пробудження. Різні за розміром глиняні блоки, що немовби виростають із землі, символізують соціум, у якому кожен, незалежно від віку, має ваду, але й надію на очищення». В’ячеслава Пасинка було обрано переможцем конкурсного етапу в травні 2018 року. Творчу ідею, відзначену грантом, він утілив у глині впродовж серпня–вересня на базі Музею гончарства. Нині митця приїхали привітати батьки, друзі, а також наставники академії. <img src="/storage/0002018/10/9-10/22.jpg" alt="" /> Творчу нагороду керамісту вручила минулорічна володарка гранту, художниця-кераміст Ольга Плоха. Завісу найцікавішого етапу – виготовлення проекту – відкрив для гостей фільм, відзнятий студією «Відродження» Музею-заповідника.   Вкотре Міжнародна грантова премія Говорунів відкриває світові нові мистецькі імена, ставши для молодих керамістів вагомою підкореною вершиною і стартом для нових творчих обріїв.   Жанна Невкрита, інформаційна служба Національного музею-заповідника українського гончарства Фото Тараса Пошивайла Tue, 09 Oct 2018 11:00:00 Робота Бенксі самознищилась одразу після продажу на аукціоні http://artukraine.com.ua/n/robota-benksi-samoznishchilas-odrazu-pislya-prodazhu-na-aukcioni А чи справді акт продажу полотна Бенксі на аукціоні Сотбі у п’ятницю є достовірним? Напевно, кожен, хто на власні очі побачив, як полотно Бристольського художника стріт-арту містичним чином самознищилось, коли аукціон завершився, поставив собі це питання.    «Дівчинка з повітряною кулькою» (2006) була останнім лотом вечора і єдиним полотном, яке було продане за £860,000 (£1.04 млн. з податком) – рекордну суму за період з 2008 р. Наприкінці аукціону всередині картини пролунав дзвінок, і в той самий момент присутні побачили, як полотно просковзнуло крізь позолочену раму і розрізалося на шматки. <img src="/storage/0002018/10/9-10/banksy_web1.jpg" alt="" /> Casterline Goodman Gallery / Instagram  Фото: www.theartnewspaper.com «Здається, нас щойно «відбенксили»», – коментує голова аукціонного дому сучасного мистецтва Європи Алекс Бранчік одразу після аукціонну. Він також додає: «Можливо, він найкращий вуличний художник Британії, і сьогодні ми в черговий раз переконалися в його геніальності», – і стверджує, що акція не була спонтанною, більше того, достеменно не відомо, чи знали про неї співробітники.   Після того, як одразу після інциденту біля входу до Сотбіс охоронці помітили чоловіка у чорних спортивних окулярах та капелюсі, почалися спекуляції довкола того, що невловимий художник, буцім-то був присутній у залі і натиснув на кнопку, щоб спрацював механізм знищення полотна. Робота була придбана із рук самого Бенксі у 2006.   «Наразі ми ретельно з’ясовуємо, що це значило у контексті аукціону», - говорить Бранчік. «Знищення картини тепер є частиною арт-об'єкту. Раніше у нас не було подібного досвіду, коли робота знищувалась після досягнення своєї максимальної вартості».   Єдиним потенційним висновком, згідно зі словами прес-секретаря, може бути те, що цей акт чимось нагадує партизанську тактику. «Безперечно можна стверджувати, що тепер картина стала більш цінною, – зауважує Бранчік, – хоча б тому що це унікальний випадок».   Джерело: www.theartnewspaper.com         Tue, 09 Oct 2018 10:00:00 Українські художники взяли участь у Astana Art Show http://artukraine.com.ua/n/ukrainski-khudozhniki-vzyali-uchast-u-astana-art-show Художня група GAZ (учасники Олексій Золотарьов та Василь Грубляк) взяла участь у Astana Art Show (Казахстан).    Фестиваль сучасного мистецтва відбуватиметься в Астані до 28.10 у просторі інституції TCÈ art destination – що знаходиться в історичному центрі міста. Простір об’єднує галерею, освітній центр та експериментальну арт лабораторію. У експозиції представлені твори художників з усього світу, у тому числі з України. Тема першої виставки в рамках фестивалю – “METAMORPHOSIS”. <img src="/storage/0002018/10/8-10/43078552_933417616850366_3084708476207759360_o.jpg" alt="" /> GAZ (Олексій Золотарьов, Василь Грубляк), Реформатори   Група GAZ представила твір “Реформатори”, що вже був презентований у рамках міжнародної бієнале сучасного мистецтва “Торгівля ілюзіями” (Україна-Німеччина) у 2017 році у Києві. У роботі “Реформатори” художники продовжують досліджувати соціокультурну царину. Трансформуючи звичні знаряддя праці у мутовані витвори, позбавляючи їх першочергового сенсу, функціональності, митці вдивляються в естетику чистої форми.   Художники іронізують над безсилим у своїй абсурдності суспільством, яке дуже часто імітує суспільну діяльність і не отримує ніякого результату ― через незібраність, розрізненість поглядів та прагнень. Коли суспільство не може для себе сформулювати елементарні поняття, не може чітко поставити задачі ― воно стає недієвим та легко підпадає під контроль. Коли не концентруєшся на ідеї, розпилюєш енергію, то ідея стає занедбаною і зрештою гине. Якщо муляр весь час працює, то шпатель у нього буде чистий і рівний; якщо тесляр постійно рубає дерево – то в нього буде гостра сокира. Засоби праці вдосконалюються у процесі їх розумного використання.   Одною з центральних робіт експозиції Astana Art Show також став твір скульптора Олексія Золотарьова “Патрік?”.    Більше інформації про захід <a href="https://www.facebook.com/astanaartshow">тут</a>. Mon, 08 Oct 2018 12:00:00 Каліграфія невербального. Нова виставка Наталії Корольової http://artukraine.com.ua/n/kaligrafiya-neverbalnogo-nova-vistavka-natalii-korolovoi 10 жовтня в Музеї сучасного мистецтва в Херсоні відкривається виставка графіки Наталії Корольової “Каліграфія невербального”. До експозиції увійдуть абстрактні монохромні роботи різного формату: від зовсім камерних до метрових аркушів, виконаних рапідографом на папері. На виставці будуть представлені не лише нові роботи, але й створені понад двадцять років тому на резиденції в Базелі (Швейцарія), котрі в Україні експонуватимуться вперше.   "Кожен свій рух у роботі над зображенням Наталія Корольова виважує дуже ретельно і здійснює його з ювелірною точністю та концентрацією. Лінія поступово визріває, щоби потім плавно і впевнено проступити на поверхні, як капіляри, що наповнюються внаслідок ударів серця. Збираючись у пучки, вузли, сплетіння, лінії і штрихи формують монохромні текстури, подібні до вихорів на поверхні Солярісу у візуальній інтерпретації Тарковського", — коментує мистецтвознавиця Наталія Маценко.  <img src="/storage/0002018/10/8-10/nataliya_korolova__iz_serii_kaligrafiya_neverbalnogo__1995__fragment_12332.jpg" alt="" /> Наталія Корольова, із серії "Каліграфія невербального", фрагмент   Персональна ієрогліфіка авторки знаходиться поміж фігуративом і абстракцією, літературою і ненаративним символічним простором. Точність у візуальному полі поєднується в роботах художниці з тяжінням до метафори, небуквальності у полі смисловому. Художниця підходить до мистецтва як до інструменту катарсису і внутрішньої структуризації. Через творчий процес вона здійснює конструювання реальності та себе самої в новій якості, досягнення якої стає можливим саме завдяки художньому жесту. Самозаглибленість поєднана з прозорістю і відкритістю, що надає творам універсальності, робить їх більшими за фіксацію суб’єктивного переживання, наповнює повітрям — легким і рухливим.     Наталія Корольова (нар. 1958 у м. Черкаси) — художниця, що працює переважно в графічних техніках, створюючи абстрактні і фігуративні роботи. Останнім часом сфокусувалася на створенні арт-буків з авторськими текстами. Навчалася у РХСШ (нині ДХСШ ім. Т.Г. Шевченка), 1984 року закінчила ЛДІПДМ (нині Львівська національна академія мистецтв). Тривалий час працювала викладачем малюнку, живопису та психології творчості у декількох  черкаських вузах. Живе і працює у Черкасах.   Приватний Музей Сучасного Мистецтва у Херсоні був заснований 5 березня 2004 року в квартирі херсонського художника Вячеслава Машницкого. З 2005 року Музей знаходиться під патронатом Херсонського обласного благодійного фонду ім. Поліни Райко. Крім постійно діючої експозиції, в Музеї проводяться виставки, перформанси сучасних художників, презентації авторських проектів, конференції, благодійні акції. У колекції музею поряд з роботами художників, що працюють в актуальних напрямках сучасного мистецтва, представлені твори художників наївного мистецтва.   Проект втілюється з ініціативи мистецької організації МіТЄЦ. Mon, 08 Oct 2018 11:00:00 Культурний маршрут (8.10- 4.10) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-810---1410 Цього тижня Культурний маршрут пролягає через лекції від митців та про митців - Хав'єра Родрігес Піно розповість про «графічну документалістику», а Тетяна Жмурко – про символічну картографію Юрія Соломка. Київський скульптурний симпозіум висвітлить результати своєї роботи, а молоді українські поети продемонструють нові шляхи та форми взаємодії людей та мистецтва. Більше подій – в ART Ukraine. У понеділок, 8 жовтня о 19.00 театральна лабораторія Мистецького арсеналу «Другий поверх» запрошує на прем’єру вистави «Заручники» за п’єсою відомого британського драматурга Девіда Едгара «Pentecost». Вперше епічна п’єса звучить українською мовою. Автор — один із найвідоміших драматургів сучасності, знаний за численними п’єсами та адаптаціями для Національного Театру Лондона, Королівської Шекспірівської Компанії та BBC. Його роботи неодноразово ставали лауреатами нагород: Society of West End Theatres Best Plays, Tony Award (USA), Plays and Players Award for Best Play. Вистава також вразить своїм епічним розмахом: 18 акторів, 10 різних мов, справжній спецназ, реінкарнація Троцького, мультимедійна сценографія і неймовірний простір другого поверху Мистецького арсеналу.  <a href="https://widget.kontramarka.ua/uk/widget11site11110/widget/show/4992">Квитки</a> (також можна придбати на вході). <img src="/storage/0002018/10/8-10/43122170_1199801843490950_5082972693918121984_o.jpg" alt="" /> Фото: www.facebook.com/uppfloor   Також 9 жовтня о 19:00 на 6-му поверсі PinchukArtCentre у відеолаунжі кафе One Love Coffee у рамках проекту курс лекцій Дослідницької платформи PinchukArtCentre, присвячений українському сучасному мистецтву «Академія о сьомій» відбудеться лекція дослідниці Тетяни Жмурко про художника Юрія Соломка. Він був учасником легендарного сквоту на вул. Паризької Комуни в Києві. На початку 1990-х митець знайшов свою оригінальну візуальну мову, пов’язану з географічними мапами, яку розвиває і трансформує протягом життя. На лекції йтиметься про мапу як багатошаровий символ сучасності, експерименти з фотографією та людське тіло як карту Землі. Вхід вільний за попередньою <a href="/admin/tockify.com/pinchukartcentre/detail/148/1539100800000">реєстрацією</a>.  <img src="/storage/0002018/10/8-10/43011273_2096097667087942_1274189077280718848_o.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   У середу 10 жовтня о 19:00 у PinchukArtCentre пройде чергова літературна подія в рамках публічної програми до виставки «І знову Демократія?». Цього разу за підтримки інклюзивного проекту «Почути», що спрямований на пошуки та поширення нових шляхів і форм взаємодії людей та мистецтва. Молоді українські поети читатимуть свої вірші українською та жестами: Ліа Алтухова, Катерина Волошина, Дарина Гладун, Олена Задорожна, Ксенія Іголкіна, Олександр Козинець, Павло Коробчук, Анаталій Мілецький, Лесик Панасюк, Юлія Сиромолот, Юлія Шевель, Анна Фадєєва, Аня Яблучна. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/8-10/43223485_2097496973614678_5466698214742687744_n.jpg" alt="" /> Фото зі сторінки події на facebook   Окрім того, 10 жовтня о 18.00 у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відкриється виставка Олександра Ройтбурда «Копії для підміни». У експозиції буде представлено 13 полотен – супрематичних копій робіт із колекції Одеського художнього музею. Метою їх створення була відповідь художника на безпідставні звинувачення його у неправомірних діях з підміни та продажу картин із музейних фондів. Кожен відвідувач виставки стане свідком страшного злочину – заміни картин великих майстрів копіями Ройтбурда. "Копії для підміни" стане черговим кроком до відродження автора після постмодерної доби, відновлення ваги контексту, без якого сама серія не могла бути створена. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/5_10/pushkin_aivazovskii.jpg" alt="" /> Зображення надане організаторами   У четвер, 11 жовтня о 19:00 відбудеться презентація роботи резидента Хав'єра Родрігеса Піно (Чилі) у дворі IZONE. Свою художню практику Хав'єр називає «графічною документалістикою» й комбінує комікси і традиційну графіку з телесюжетами, фільмами, рекламою, фотографіями з преси, інтерв'ю, архівними зображеннями. Для роботи у фонді ІЗОЛЯЦІЯ Хав'єр дослідив історію України 1920 - 2017 років. Ключові, на його думку, події він поєднав у візуальні блоки.  Презентація проходитиме за адресою: вул. Набережно-Лугова 8, двір IZONE. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/8-10/43284900_2115690885130919_4542785229646987264_n.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook   У п’ятницю, 12 жовтня о 18.00 Київський міжнародний скульптурний симпозіум запрошує на урочисте закриття. Упродовж місяця 6 скульпторів з України, Канади, Німеччини, Іспанії —  Владислав Волосенко, Амансіо Гонзалез, Петро Гронський, Джо Клей, Володимир Кочмар, Василь Татарський, —  публічно створюватимуть скульптури з мармуру та граніту. Ви зможете завітати на будь-якому етапі процесу роботи над витворами мистецтва упродовж симпозіуму, а вже 12.10 побачити кінцевий результат. 13-й павільйон ВДНГ. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/10/8-10/42996335_2418286408211620_8683246828134596608_o.jpg" alt="" /> Фото: Любов Мовлянова, 2018   Щосуботи у Національному музеї Богдана та Варвари Ханенків у рамках виставки «Свобода VS Імперія» на вас чекають Салони у музеї – щоразу нова тема для обговорення, низка цікавих фактів, затишна атмосфера і, звичайно, вишукані твори мистецтва. 13 жовтня о 16.00 музей пропонує долучитися до невимушеної бесіди про найцікавіші, найкумедніші, найдивніші, найзнаменитіші явища епохи Французької революції та Першої Імперії на тему «Блиск і вбогість людей у мундирах».  Реєстрація: (044) 235 32 90. Вартість участі: 70 грн + квиток на виставку (27 грн дорослі, 15 грн студенти, 7 грн пенсіонери та школярі). <img src="/storage/0002018/10/8-10/43178712_10157102314119162_15974460842573824_n.jpg" alt="" /> Зображення зі сторінки події на facebook     Mon, 08 Oct 2018 10:00:00 “Копії для підміни”: Ройтбурд покаже нову виставку в Києві http://artukraine.com.ua/n/kopii-dlya-pidmini-roytburd-pokazhe-vistavku-performans-u-kiyevi 10 жовтня у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відкриється виставка Олександра Ройтбурда «Копії для підміни», організована Аrt Ukraine Gallery.   Проект «Копії для підміни» – це серія живописних полотен – копій робіт із колекції Одеського художнього музею. Вони виконані у дусі супрематизму Малевича – цей стильовий крок Ройтбурд вважає випадковим збігом: «За браком часу через роботу у музеї, писати документально точні копії не було можливості, тому вони вийшли схожими на супрематичні алюзії».   <img src="/storage/0002018/10/5_10/pushkin_aivazovskii.jpg" alt="" /> Зображення надане організатрами   Ідеєю створення «Копій» Олександр Ройтбурд завдячує тим перипетіям, які склались довкола художника у ході обрання його на посаду директора Одеського художнього музею наприкінці 2017 року. Конфлікт, який розгорівся довкола неординарного митця, супроводжувався закидами окремих міських чиновників про те, що новий директор, буцім-то, має на меті скопіювати всі найбільш цінні полотна музейного фонду, а оригінали продати до приватних колекцій високопосадовців, привласнивши собі отримані кошти. «Копії для підміни» – це рішення Ройтбурда виправдати звинувачення у його сторону. «Це – відповідь митця, художній троллінг», – так характеризує власний проект автор. Кожен відвідувач виставки стане свідком страшного злочину – підміни картин великих майстрів копіями Ройтбурда.   Роботи для «копіювання» – їх всього 13 – були відібрані за принципом суб’єктивних преференцій художника серед полотен колекції Одеського художнього музею. Попри це, сам автор категорично проти паралельного експонування оригіналів та «копій»: «Як художнику, мені, звісно ж, цього хотілось би, але як директор музею я не можу допустити, аби картини такого аморального художника як Олександр Ройтбурд висіли поруч із полотнами справжніх майстрів».   Нова виставка Олександра Ройтбурда може стати черговим аргументом на користь того, що сучасний простір художньої творчості – це завжди синтез трьох складових: суб’єкта творчості –самого митця та його світоглядних засад, об'єкта– існуючої дійсності навколо художника, контексту реалій, у яких він перебуває та предмету – тих фрагментів дійсності, які митець переосмислює через власний художній акт. «Копії для підміни» – це постулювання рівності художнього принципу, контекстуального фону та особистості автора, який народжується після власної постмодерністичної смерті. Олександр Ройтбурд виступає реформатором принципів сучасного мистецтва, зберігаючи за собою звання одного із найбільш успішних та вагомих діячів української культури.   Відкриття вистаки вібудеться 10 жовтня з 18:00 до 21:00.         Fri, 05 Oct 2018 14:00:00 Михаил Коробков: “Для меня важно выразить образ через форму” http://artukraine.com.ua/a/mikhail-korobkov-dlya-menya-vazhno-vyrazit-obraz-cherez-formu Новым захватывающим экспериментом в развитии культурного пространства AkT на Арт-завод Платформа стало открытие 11 мастерских для 13 художников, одним из которых стал стрит-артист Михаил Коробков. О том, как работать под открытым небом далее в ART UKRAINE. Творческий метод – это очень емкое понятие. На данный момент я только пытаюсь его отыскать и осмыслить. Думаю, все,  что делаю сейчас, – относится к постмодерну. Для меня важно выразить образ через форму.   <img src="/storage/0002018/10/5_10/t/43108935_376798252857936_5674624831446843392_n.jpg" alt="" /> Все изображения предоставлены художником   Мне попалась на глаза статья про израильского эволюционного биолога Амоц Захави, в которой он предположил, что в основе эволюции лежит так называемый Handicap (название одноименного проекта Михаила Коробкова) –  черта или свойство, мешающее особи жить и оставаться в безопасности. Так же он говорил, что принцип гандикапа может быть применен к осмыслению всех сфер жизни человека – в том числе и сферы искусства. Он делает тебя привлекательнее, позволяет расти в глазах окружающих, наделяет ярким павлиньим хвостом, которого нет у большинства заурядных людей. Эта идея меня зацепила, трансформировавшись в арт-проект.   В последнее время мне близко направление Fiber art – искусство, материалами которого являются натуральные синтетические ткани, канаты, текстиль. Например, работы Magdalena Abakanowicz, ее текстильные масштабные формы – абаканы. Они цеплялись к потолку и напоминали некие абстрактные органические структуры. Ее работы имитируют человеческое тело или поверхность земли. Так же мне интересно творчество Nick Cave, Claire Zeisler, Kate Mcc GWIRE.   <img src="/storage/0002018/10/5_10/t/43187793_692395794492710_2191990143525584896_n.jpg" alt="" />   Техника, в которой я работаю – это акриловые латексные краски, акриловый спрэй и акриловые маркеры, что сближает ее с техникой росписи фасадов. Работа «Глаза голубой собаки» создана на основе рассказа Гарсия Маркеса, в котором повествуется о мужчине и женщине. Они встречаются во снах, но на утро он все забывает. Я решил выразить метафизический смысл рассказа: изображения – это варианты развития событий во сне, они дают надежду на встречу двух влюбленных наяву.   Как-то я расписывал крышу летом, выполняя заказ зарубежной фирмы. Я все разметил, но пошел сильный дождь и все смыл. Затем вышло солнце, и было ощущение, что ты на раскаленной сковородке. На моих глазах огромные лужи испарились за считанные минуты. Если ты занимаешься стрит-артом, должен быть  к любым погодным условиям. На тот момент, когда я занимался росписью фасадов, для меня было интересно увидеть свою работу в большом масштабе, наблюдать за реакцией людей. Тогда это не было мейнстримом, как сейчас. Теперь у меня поменялось отношение к муралам. Я, считаю, что они должны возвращаться в окраины многопанельных новостроек.   <img src="/storage/0002018/10/5_10/t/43210525_474233663082032_4819424528448880640_n.jpg" alt="" />   В рамках новой выставки я представляю проект «Handicap», который состоит из четырех холстов и инсталляции. О качестве генома самца могут свидетельствовать особые признаки. Например, тяжелые рога оленей или пышный яркий хвост павлина. Чем ярче развит этот признак у самца, тем более доступной добычей он становится — но вместе с тем вызывает гораздо больший интерес у женских особей. В своем проекте я применяю принцип гандикапа к человеку, ко всем сферам его бытия, в том числе и культурной.   <img src="/storage/0002018/10/5_10/t/43130974_327583744676225_1397225618134794240_n.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/10/5_10/t/43232206_305535316931117_8313827285027258368_n.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/10/5_10/t/43204211_537437183383948_7333514039235969024_n.jpg" alt="" /> Fri, 05 Oct 2018 12:00:00 У Києві презентують роботи, створені під час міжнародного скульптурного симпозіуму http://artukraine.com.ua/n/u-kiyevi-prezentuyut-roboti-stvoreni-pid-chas-mizhnarodnogo-skulpturnogo-simpoziumu 12 жовтня, о 18:30 відбудеться презентація нових масштабних скульптур Владислава Волосенка, Амансіо Гонзалеза, Петра Гронського, Джо Клея, Володимира Кочмара та Василя Татарського, виконаних під час Київського міжнародного скульптурного симпозіуму на території Національного комплексу «Експоцентр України».   <img src="/storage/0002018/10/5_10/dzho_kley._foto_valeriy_bekeshko.jpg" alt="" /> Джо Клей. Фото – Валерій Бекешко Усі зображення надано організаторами   Київський міжнародний скульптурний симпозіум було відроджено вперше за часів Незалежності, через 30 років після першого Всесоюзного симпозіуму скульптури 1988 року, за підтримки Adamovskiy Foundation. Місце прописки симпозіуму залишилося незмінним: як і 30 років тому – пленер пройшов на території Національного комплексу «Експоцентр України» біля 13-го Павільйону.   Цьогорічний симпозіум присвячено видатному українцю Олександру Архипенку, законодавцю світової авангардної скульптури.   «Авангард – це художня мова багатьох національностей, і український внесок у її розвиток один із найвагоміших. Сподіваюся, завдяки симпозіуму, що проходив у публічному просторі, більше людей відкрили для себе унікальну творчість Архипенка, яка дійсно гідна зайняти одне з перших місць в історії світого кубізму», – Андрій Адамовський, меценат, засновник Adamovskiy Foudation.   <img src="/storage/0002018/10/5_10/amansio_gonzalez_ta_vidviduvachi_simpoziumu.jpg" alt="" /> Амансіо Гонзалез та відвідувачі симпозіуму   Шестеро відомих майстрів з України, Німеччини, Іспанії та Канади зібралися разом аби просто неба перетворити кам'яні брили на витвори мистецтва. Рівно місяць, з 12 вересня до 12 жовтня, усі бажаючі мали змогу на власні очі побачити як із мармуру та граніту висікають скульптурні форми.   «За цей місяць ми стали родиною, – розповідає кураторка проекту Дарина Мо Мот, – адже кожного дня ми працювали разом. Хтось підкорював камінь, а хтось забезпечував усі необхідні умови: від пошуку інструментів до постійного контролю кількості кави та шоколаду на робочому місті. А кожного вечора ми гуляли Києвом та відвідували визначні місця, шукали натхнення в тих же місцях, що і Архипенко».   <img src="/storage/0002018/10/5_10/volodimir_kochmar._foto_valeriy_bekeshko.jpg" alt="" /> Володимир Кочмар. Фото – Валерій Бекешко   12 жовтня відбудеться презентація, створених під час симпозіуму робіт. Це не звичайна виставка з відмитими до блиску підлогами та білими стінами. Процес творення представлений як головний елемент експозиції, а власне скульптури є лише одним із його проміжних етапів. Мультимедійна інсталяція з фото та відео, зроблених за час симпозіуму, та залишки відсіченого від скульптур каміння дозволять кожному відчути причетність до створення мистецтва.   <img src="/storage/0002018/10/5_10/mapa_yak_znayti_13_pavilyon_vdng-04.jpg" alt="" />   Довідкова інформація: Арт-резиденція 13 павільйону ВДНГ: Проспект Академіка Глушкова, 1П13 12.10.2018, 18:30 – 20:00 Захід проходитиме на відкритому повітрі. +380631524064, info@perfectartgroup.com Вхід вільний.   Сторінка симпозіуму у <a href="https://www.facebook.com/KyivSculpture/?modal=admin_todo_tour">Facebook</a>, <a href="https://www.instagram.com/kyivsculpture/">Instagram</a>.       Fri, 05 Oct 2018 11:00:00 Твори знаних світових авангардистів і модерністів — на аукціоні “Українська книга” http://artukraine.com.ua/n/tvori-znanikh-svitovikh-avangardistiv-i-modernistiv--na-aukcioni-ukrainska-kniga Раритетні вітчизняні видання, колекційні мапи та графічні твори всесвітньовідомих майстрів буде представлено на восьмому аукціоні «Українська книга», який відбудеться 19 жовтня в галереї «Дукат».   У добірці, яка налічує 88 лотів, бібліофіли знайдуть справжні перлини вітчизняної букіністики, серед яких книги відомих літераторів, дослідників української історії та культурних діячів ХIХ–ХХ ст. Для поціновувачів образотворчого мистецтва організатори підготували стрінг графіки, у якому представлено твори знаних у світі авангардистів і модерністів — В. Єрмилова, С. Делоне, Е. Воргола, Я. Гніздовського, А. Горської, а також сучасні естампи П. Макова, О. Стратійчук, К. Ярош. Окрасою  зібрання стала акварельна робота відомого художника-символіста кін. ХIX ‒ поч. ХХ століття, Максиміліана Волошина.   <img src="/storage/0002018/10/5_10/a._petrickiyi.jpg" alt="" /> Усі зображення надано аукціонним домом   Серед топ-лотів аукціону:  <ul style="text-align: justify;"> <li>знаменитий альбом творів українського авангардиста «Анатоль Петрицький. Театральні строї» (1929);</li> <li>перше видання з ідеології українського націоналізму відомого літературного критика та політичного діяча Дмитра Донцова (1926);</li> <li>історичне дослідження Миколи Закревського «Опис Києва» (1868);</li> <li>перше прижиттєве видання головної праці українського та російського історика Дмитра Бантиш Каменського «История Малой России со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче с кратким обозрением первобытного состояния сего края» (1822);</li> <li>одне з найважливіших історичних джерел, що розповідає про Україну XVII століття, — «Опис України» французького військового інженера і відомого картографа Гійома де Боплана (1828). Ця праця відкрила західному читачеві Україну як самостійну державу в розпал визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Дослідження здобуло широку популярність в Європі, що тривалий час було важливим джерелом інформації про нашу країну та її народ.</li> <li>перша карта України із позначенням державних меж (1918). На мапі окреслено територію Української Держави через дев’ять місяців після проголошення незалежності (22 січня 1918);</li> <li>графічна робота  представника українського авангарду Василя Єрмилова, виконана в техніці трафарету (1943);</li> <li>акварель знаменитого киянина, відомого поета й художника кінця ХIX ‒ початку ХХ століття, Максиміліана Волошина «Коктебель» (1926).   </li> </ul> <img src="/storage/0002018/10/5_10/karta_ukraini_1918_19.10.jpg" alt="" /> <ul style="text-align: justify;"> </ul> Останнім часом українська старовинна книга користується особливим попитом, про що свідчать результати спеціалізованих аукціонів як в Україні, так і за її межами. І хоча вітчизняна букіністична галузь досі залишається недооціненою та малодослідженою, теперішній час є сприятливим для формування книжкового зібрання, адже цей напрямок колекціонування є напрочуд перспективним. На сьогодні в Україні лише Аукціонний дім «Дукат» проводить відкриті спеціалізовані букіністичні торги, на яких представлено все розмаїття вітчизняної друкарської справи: антикварні та букіністичні видання, історичні документи, карти, фотографії, тиражована графіка. Перший аукціон «Українська книга» відбувся у квітні 2016 р.   <img src="/storage/0002018/10/5_10/endi_vorgol.jpg" alt="" />   Передаукціонна виставка: 16-19 жовтня 2018 Галерея «Дукат», вул. Рейтарська, 8Б (з 11:00 до 19:00)   Відтепер на сайті аукціонного дому доступний сервіс онлайн-торгів: реєстрація триватиме до 19 жовтня до 18:30 на сайті <a href="http://www.dukat-art.com/">www.dukat-art.com</a>. З каталогом можна ознайомитися на сайті з 10 жовтня.         Fri, 05 Oct 2018 10:00:00 Осіння серія аукціонів Sotheby’s у Гонконгу принесла $466.1 млн http://artukraine.com.ua/n/seriya-aukcioniv-sothebys-u-gonkongu-prinesla-4661-mln Осіння серія аукціонів Sotheby's у Гонконгу поточного року завершилася із прибутком у 466.1 мільйонів доларів США, що на 15% більше, ніж у жовтні 2017 року, так само як і минулого квітня. Найціннішим у ряді з 20-ти аукціонів став монументальний сучасний шедевр Zao Wou-Ki, який продавався за рекордну суму в 65 мільйонів доларів США.   <img src="/storage/0002018/10/4_10/sothoverall-2.jpg" alt="" /> Фото: artdaily.com   «Цей рік може бути найкращим для Sotheby's Asia завдяки об’ємам продажів, котрі наближаються до 1 мільярда доларів, — коментує виконавчий директор Sotheby's Asia Кевін Чін (Kevin Ching). — Сезон за сезоном, ми залучаємо нових колекціонерів і сприяємо розвитку ринку, що є результатом інноваційних концепцій продажу та інвестицій у технології».   «Останні 45 років Sotheby's перебуває на передових позиціях на арт ринку Азії, тому ці продажі є ще одним свідченням нашої ролі у русі сьогоднішніх тенденцій, — сказав голова Sotheby's Asia Патті Вонг (Patti Wong). —Продумана курація захоплюючих можливостей, що ми їх об'єднали, продовжує передбачати смаки сучасних колекціонерів і закріпила позицію Гонконгу як міжнародного пункту для азійського та західного мистецтва».   Джерело: <a href="http://artdaily.com/news/108068/Sotheby-s-Autumn-2018-Hong-Kong-sales-total-US-466-1-MILLION#.W7YJpmgzbIU" target="_blank">artdaily.com</a>         Thu, 04 Oct 2018 14:00:00 ART NOW: Олекса Манн. Про гротеск, переїзд і появу нового державного устрою http://artukraine.com.ua/a/art-now--oleksa-mann-pro-grotesk-pereizd-i-poyavu-novogo-derzhavnogo-ustroyu За ініціативи арт-дилера Ігоря Абрамовича, ART UKRAINЕ продовжує цикл бесід з відомими українськими художниками ART NOW. У серії інтерв’ю митці розповідають подробиці нових проектів, міркують про соціально-політичний та культурний контексти сьогодення, проблеми вітчизняної арт-системи та перспективи її розвитку.     Живописець, графік, автор об’єктів та інсталяцій, Олекса Манн працює в напрямі урбан-арту, створюючи власну візуальну мову, притаманну сучасному агресивному середовищу. У бесіді з ART UKRAINE митець розповів про появу нового державного устрою, свій переїзд до Ужгорода, роль художника в суспільстві та гротеск як інструмент підсилення оптики.   В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що під час Революції гідності утворилася паралельна внутрішня держава з системою горизонтальних стосунків між людьми, на відміну від прогнилої олігархічної держави ззовні. Чи можна сказати, що ця персональна еволюція, на яку, як видається, здатні українці, призведе в подальшому до формування абсолютно нового прогресивного державного устрою? Якщо так, то яким він буде, на ваш погляд? Революція стала величезним цивілізаційним ривком у суспільстві, досвідом трансформації пострадянської ментальності, що призвело до формування нової форми суспільного життя особистості. Цей ривок настільки злякав тоталітарно мислячих, неготових до нього, патерналістів, які тоді були при владі, що фактично завдяки їхній реакції сталася війна. Вони й свобода, права людини та демократичні цінності — речі несумісні. Росія давно планувала напад, аби не дати нам змоги збудувати нову державу, яка могла б стати прикладом і для тих, хто сумнівається в її спроможності й для тих, хто щиро в неї вірить.   <img src="/storage/0002018/10/4_10/t/p1750578.jpg" alt="" /> Усі зображення надано художником   Наразі найбільш активні люди, які й утілюють модель горизонтальних стосунків, і які могли б займатися побудовою держави, розробляти і впроваджувати реформи, вимушені взяти зброю. Реваншистам настільки неможливо миритися з тим, що прогресивна частина суспільства не злякалася, а пішла на смерть за свободу й послала їх подалі з усіма цими телевізорами, газетами, заводами й потужним пропагандистським апаратом, що вони вирішили почати військову агресію.   Звісно, що ця трагедія, загартування, і, на превеликий жаль, величезна кількість смертей, призведе до появи нового соціуму, а згодом і нового державного устрою. Війна ж ведеться проти рабовласницького устрою, з елементами недорозвиненого феодалізму, у який нас намагались втягнути у ХХІ сторіччі, але марно. Люди почали змінюватися на структурному рівні, і це відбуватиметься надалі.   Чи є проблемою те, що поступово художник перетворюється на рупор суспільної думки, і замість творчості вибирає акціонізм, навіть замаскований під мистецтво? Існують різні художники, і навіть такі, у яких вся творчість є акціонізмом. Згадаємо групу радикальних Віденських акціоністів 1960-х років, і те, з якою спонтанністю та навіть насильством були пов'язані їхні акції, або "Флуксус", який почався ще в 1950-х і задіяв різні медіа: електронну музику й візуальну поезію, спонтанні вуличні акції – усе злилося в одному флаконі. Інші приклади: наші футуристи 1910-х чи сюрреалісти 1920-1930-х. На прем'єрі фільму Бунюєля "Андалузький пес" буржуазна публіка, яка почала волати в залі про дегенеративність фільму і його авторів, була закидана камінням прямо зі сцени. Чим не спонтанна художня акція?    Так уже склалося історично, що художники часто генерують і чітко формулюють ідеї, які є резонансними в суспільстві й часто незрозумілі пересічному громадянину, що є досить консервативним. Теж саме стосується й рупора суспільної думки. Цю думку потрібно спочатку сформулювати, аби про неї дізналося суспільство. Чомусь за це в нашій цивілізації відповідають художники: письменники, режисери, музиканти, тобто люди, які продукують ідеї.   Що лежить у сюжетній основі ваших робіт? Яким чином формується художній образ? Часто це – спостереження за зовнішнім світом і його гротескне осмислення. Іноді – просто кут будинку, шматок стіни, смітник на районі, діалог на вулиці чи фото з журналу.   <img src="/storage/0002018/10/4_10/t/p1750657.jpg" alt="" />   Чому, на ваш погляд, держава самоусувається з площини культурної політики у сфері мистецтва України? У результаті багаторічної, якщо не сторічної, негативної селекції державницького апарату й відповідно людей, пов'язаних з ним, ми зараз маємо наочний приклад результату його деградації. Соціальний ліфт працює зовсім не для тих людей, які могли б спробувати себе в культурній політиці, а для осіб із кримінальним способом мислення, що вміють створювати схеми розкрадання бюджету, займатися контрабандою чи спекуляцію ресурсами. Культура — це не їхня парафія.   Чи можемо ми говорити про появу нових соціокультурних функцій мистецтва, виходячи з обумовленості трансформації його культурними та соціальними змінами? Якщо брати глобально, то я не думаю, що функції мистецтва якось радикально змінилися за останні десятки тисяч років. Мистецтво народилося в людства як перша сакральна практика. Художник, як був тим самим шаманом, що направляє та демонструє, за ким і за чим полювати, так ним і залишився. Це своєрідний уроборос науки й містики, коли цим можна й лікувати, і впроваджувати нові ідеї, технології і створювати портал в інший невідомий світ. Той факт, що зараз з'явилося багато соціального й критичного мистецтва, не є новиною. Так було завжди. Колись і релігійне мистецтво було критичним, просто зараз змінився контекст, а з ним і наше сприйняття.   <img src="/storage/0002018/10/4_10/t/p1750661.jpg" alt="" />   Як можете охарактеризувати художнє життя Ужгорода? Чим був зумовлений ваш переїзд? Чи стикаєтеся ви в Ужгороді з проблемою централізації мистецтва? Ужгород — це прикордоння, своєрідний сплав сходу й заходу. Безумовно, тут є і своє художнє життя із «впливовими» авторитетами, яких мало хто знає, або взагалі ніхто не знає, але які цього чомусь не підозрюють. Зі своїм андеґраундом, мистецькими легендами та міфами, нонконформістами й кон’юнктурщиками, жлобами й баригами. Зі спробою балансувати між відсталістю, провінційною кволістю, лінощами й прогресивною західноєвропейською традицією, якої не існує в решті регіонів. Усе тут є. Мені, коли я переїхав, Київ уже дещо набрид – на ментальному рівні. З усім цим хаосом, нервозністю. Я не бачив жодної причини там залишатися.   Із появою інтернету я можу сидіти хоч посеред океану чи гір і мати всю інформацію про те, що відбувається, потужну трансляцію, яку я захочу. Існує така думка, що свіжі мистецькі ідеї й весь арт-бізнес концентрується в столиці. Враховуючи, що свіжі ідеї видають люди, з якими я можу й так спілкуватися безпосередньо, а про бізнес у нас говорити поки що рано, бо це реально смішно, то й столиця втрачає всі ці ознаки концентрату. Ті, кому це треба й цікаво, і так слідкують, за тим що я роблю, а я за своїми колегами та друзями. Виставки роблю в Києві, а працюю тут. Колись я жартував, що зараз живу в Ужгороді, як на дачі. На дачі ж приємніше.   Чи могли б ви коротко охарактеризувати художньо-естетичні періоди власної творчості? Думаю, що мені взагалі не варто це робити — не хочу займатися самодослідженням і не можу бути сам для себе критиком. Є якісь періоди, це точно. Періоди певної системи трансформації форми. Під час проекту "ZombieLand" була одна пластична історія, під час "Нової антропології" й "Оновленої людини" —  інша,  так було і з серіями «Викликай Бога Революції» та "Бестіарієм". Усе це зараз прийшло до зовсім не схожого на попередні речі "Чорного періоду", хоча і тут зв'язки можна прослідкувати.   Я, в цілому, вважаю, що художник має змінюватися, генеруючи для себе нові ідеї, він трансформується також пластично. І не дратувати ні себе, ні інших своєю заскорублістю та одноманітністю. От ти щось знайшов, тебе «вставило» й сидиш на цьому все життя, бо всі впізнають. Це не мій випадок. Я розвиваюся, відповідно змінюються засоби виразності всієї візуальної трансляції. Японські художники навіть свої відомі імена змінювали, коли вже розуміли, що вичерпали тему і займаються самоповторами. І знову ставали відомими вже під іншим іменем.   <img src="/storage/0002018/10/4_10/t/p1750611.jpg" alt="" />   Які трансформації відбуваються наразі в українській культурі? Мені здається, що вже зараз буде нарешті винесений вперед ногами цей стереотип, що українська культура —рустикальна та «бидлувато-шароварна». Оце все "поетичне кіно" з довгою й повільною біганиною в очереті в полотняних штанцях і здавленими криками лелек, яким наступили на горлянку. Поступово починаються якісь зміни в цьому напрямку, над якими вже давно, до речі, б'ється доволі багато ентузіастів. Це зумовлено тим, що з'явилися люди, які так ніколи й не мислили, але були не дуже на виду, а зараз ситуація змінилася, з іншого боку — повним і тотальним розривом з Москвою. Не варто, напевно, пояснювати, чому їй вигідно створення пропагандистського образу дурнуватого сільського хохла-салоїда.   Те, що культура, як завжди, розділена на офіційну й неофіційну – у цьому теж нічого дивного немає. Так завжди було. Будуть комсомольці, які одягли зараз вишиванки й начепили хрести на шию, а буде контркультура, яка перебуває в андеґраунді. Будуть і неокомсомольці, які підганятимуть усе під свої шаблони, користуючись темами й стереотипами, які на Заході перетравлено ще в 1960-х роках. Вони створюватимуть оцей прошарок нової заскорублості й трафаретності мислення, посівши посади в новостворених інституціях.   Чи могли б розповісти про проекти, які готуєте до експонування? Зараз роблю проект, під умовною назвою "Як я провів літо". Це така історія, як з твором на цю тему, який я ніяк не міг написати в школі. Бо тобі складно,через певні причини, оцінити по гарячих слідах, що для тебе важливіше в конкретний відрізок часу. Те, що було реальним фактажем, куди ти ходив, що бачив, із ким спілкувався, чи що пережив і до чого прийшов. Двометрові монохромні формати, які ритмуються із зовсім маленькими поліхромними роботами.   <img src="/storage/0002018/10/4_10/t/p1750702.jpg" alt="" />   Ви часто берете участь у міжнародних виставкових проектах. У чому вони суттєво відрізняються від українських? По-моєму, на перший погляд, ні в чому. Ті ж імена, які показують і які треба показувати, з певних причин. Я, до речі, вважаю, що з сучасним візуальним мистецтвом у нас усе дуже непогано зроблено на дуже гідному світовому рівні. Можливо, арт – єдина оригінальна й конкурентоспроможна галузь у нашому бардаку.   Відмінність починається на етапі продакшену. Реалізація більш-менш складного проекту в Україні –  купа нервів. Починаючи від того, що просто не дотримуються термінів та домовленостей, закінчуючи невиконанням елементарного, але якісного, виробництва простих в реалізації речей. Тобто, коли вмикається людський фактор. Можна ще багато говорити про відмінність ставлення до художника, про відсутність у нас виставкових просторів і гонорарів, про одиниці грамотних кураторів…Словом, ви зрозуміли.   Ви часто використовуєте метод гротеску у формуванні сюжетів. Це спосіб підкреслити недолугість і неосвіченість публіки, самоіронізувати чи зафіксувати унікальність феномену полівалентної пострадянської культури, на уламках якої виросли та самоідентифікувалися культури інших країн колишнього соціалістичного табору? Гротеск – один з інструментів, завдяки якому можна підсилити оптику. Мені завжди імпонував ще й чорний гумор, який дозволяє розкривати певні, часто доволі трагічні теми, на грані фолу, але це все допоміжні речі. Зараз я вийшов у пластиці фактично на грань абстракції, проте гротеск усе одно присутній. Певно, риса моєї натури. І звісно, що це завжди самоіронія. У нас дуже серйозне суспільство. Як в ньому існувати без цих інструментів, щоб не заїхати на пару місяців у Павлівську лікарню? Ніяк.   Яким чином ваш літературний доробок перетинається з мистецьким? У мене ж немає літературного доробку. На жаль чи на щастя. Я ж не займаюся літературою професійно. Ці всі опуси – суто для розваги, такі собі фіксації повсякдення. Хоча їх і видають час від часу в різних антологіях. Типу, ось, є таке явище, як мережева література, яка може дати нове дихання. Кому дати, куди, де дихальний апарат і куди ця киснева подушка підключена? Хоча я й почав за рекомендаціями друзів писати роман з багатообіцяючою назвою "Дебіли". Це автобіографічний твір, суто про мене, як основного представника терміну і, звісно, моїх друзів. Певний зріз епохи через опис середовища. Їм, може, як раз і не сподобатися. Треба, щоб усі учасники процесу вже перемерли, тоді й «забалуєм», але то буде дуже нескоро.     Про авторку:    Роксана Рублевська – головна  редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.     Thu, 04 Oct 2018 12:00:00 У ЩАЦ представили виставку “Посттравматичний” Марії Прошковської http://artukraine.com.ua/n/u-shchac-predstavili-vistavku-posttravmatichniy-marii-proshkovskoi Цього тижня у просторі Щербенко Арт Центру відкрилася персональна виставка «Посттравматичний (Herbarium)» Марії Прошковської – київської художниці, фіналістки та володарки спеціальної премії конкурсу молодих українських художників <a href="http://muhi.com.ua/">МУХі 2017</a>.    <img src="/storage/0002018/10/4_10/img_2554.JPG" alt="" /> Зображення надане організаторами   На виставці експоновано рослинні композиції, зібрані мисткинею у забрудненому внаслідок аварії на ЧАЕС 1986 року селі Страхолісся, населення якого не було евакуйоване. Також глядачі можуть побачити відео і фотографії, відзняті на цій території у співпраці з фотографом Віталієм Очеретяним та операторкою СвєтоДіодною Дудяк.   Проект присвячений вивченню взаємозв’язку між людиною та довкіллям у посттравматичний період. Художниця спостерігає за рослинними спільнотами в умовах сильного радіаційного забруднення. Процес занурення в несприятливе середовище трансформує її особистий страх та дає поштовх до переосмислення і пошуку нових можливостей для зростання та розвитку.   Відновлення через деструкцію, або посттравматичне зростання – основна тема виставки. Вона формує питання про те, де знаходиться точка зламу нашої особистої межі (чи є вона) і чи існує руйнація такої сили, аби зробити подальший прогрес неможливим?   Команда проекту:   Фото – Віталій Очеретяний   Відео – СвєтаДіодна Дудяк   Монтаж – Андрій Лобов   Особлива подяка Олесі Долженко та Валентину Чорному.     Виставка триватиме 1 – 20 жовтня 2018 року.     Проект «Посттравматичний (Herbarium)» реалізований за підтримки юридичної фірми <a href="https://www.facebook.com/AequoLawFirm/">AEQUO Law Firm </a>– партнера конкурсу молодих українських художників МУХі 2017, та інвестиційної компанії <a href="http://4i-cap.com/">4i Capital.</a>      Thu, 04 Oct 2018 11:00:00 Фонд ІЗОЛЯЦІЯ шукає медіаторів http://artukraine.com.ua/n/fond-izolyaciya-shukaye-mediatoriv Фонд ІЗОЛЯЦІЯ та мистецький центр WRO Art Center (Вроцлав) шукають медіаторів на нову виставку Інтерактивний майданчик (Interactive Playground). Ця виставка для дітей та підлітків поєднує мистецтво і новітні технології та складається з мультимедійних інсталяцій, що спонукають до взаємодії.   Бажаєте стати частиною крутого міжнародного проекту? Маєте натхнення та жагу до роботи з дітьми? Тоді фонд ІЗОЛЯЦІЯ буде радий бачити вас у своїй команді.   <img src="/storage/0002018/10/4_10/55c5ad3a86357_o_size_969x565_q_71_h_f7a521.jpg" alt="" />   Що треба робити: - спілкуватися з відвідувачами - проводити екскурсії - наглядати за простором   Бонуси: - знайомство з роботою сучасної арт-інституції - майстер-класи від команди WRO Art Center - цікаві лекції та зустрічі протягом виставки - можливість ініціювати власний проект в рамках публічної програми виставки - гнучкий графік, який легко поєднувати з навчанням   <img src="/storage/0002018/10/4_10/wroart_-_nowy_interaktywny_plac_zabaw.jpg" alt="" /> Фото: moja-ulubiona-pora-roku.blogspot.com   Вимоги: - комунікативні навички - відповідальність - пунктуальність - знання англійської мови - досвід роботи з дітьми є перевагою   Кому буде цікаво: студентам і студенткам гуманітарних факультетів, зацікавленим у мистецтві, людям, які працюють з дітьми.   Щоб надіслати свою заявку заповніть, будь ласка, <a href="https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdzqGLvprX4HqqOTyl4mudQa1IC4aO_Ndwcvlg17-YfSDpv9g/viewform" target="_blank">форму</a> та чекайте на наш лист до 10 жовтня.         Thu, 04 Oct 2018 10:00:00 “Таємничість символів” Микити Сторожкова покажуть у Києві http://artukraine.com.ua/n/tayemnichist-simvoliv-mikiti-storozhkova-pokazhut-u-kiyevi У Київському Єврейському общинному центрі «Халом» (вул. Казимира Малевича 86о) 4 жовтня відбудеться відкриття виставки «Таємничість символів» Микити Сторожкова. Глядачі зможуть побачити два десятки графічних та живописних робіт, які художник створив протягом останніх років.    <img src="/storage/0002018/10/3_10/43060745_234884894049439_4422617546558013440_n.jpg" alt="" />  Усі зображення надано організаторами   Микита Сторожков – представник українського Art Brut, він малює загадкові символи-коди схожі на древнє письмо. Художник пише свої роботи на полотні та картоні гелевими кульковими ручками та акриловими маркерами. Деталізація  його фігур, шрифтів та візерунків, змушує глядача поринути у своїх роздумах і шукати відповідь на питання, що митець хоче показати та яку інформацію він, можливо зашифрував у своїх незвичайних творах. Варто зауважити, що Сторожков не отримав академічної художньої освіти, а також зовсім майже не вміє писати та читати.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/43030773_339052806843109_8465811140952195072_n.jpg" alt="" />   Одна із його робіт, яку можна буде побачити на виставці називається «Річка», за словами художника, він зобразив затоплену територію на африканському континенті, яка опинилася під водою через підняття рівня води в океані. Ліворуч на картині Микита зобразив у своєму стилі обличчя африканської людини, яке наполовину затоплене (стерте), маючи на увазі, що через глобальне потепління, в якому винна глобалізація, можуть зникнути окремі території, та люди, які їх населяють.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/42996852_171942260351594_2147873411987144704_n.jpg" alt="" /> Wed, 03 Oct 2018 14:00:00 Беседа с кураторами проекта “Icons Medium” Тиберием Сильваши и Алексеем Буистовым http://artukraine.com.ua/a/beseda-s-kuratorami-proekta-icons-medium-tiberiem-silvashi-i-alekseem-buistovym 22 сентября в литературно-мемориальном музее М. Булгакова состоялось открытие выставки международного проекта KNO Lab. Space -"Icons Medium", где представлено творчество международных и украинских художников, работающих в направлении беспредметного искусства. Участники выставки: Туре Симети (IT), Алексей Буистов (UA), Теймур Даими (AZ). Кураторы выставки Тиберий Сильваши (UA) и Алексей Буистов (UA) рассказали о проекте ART  UKRAINE.   Расскажите, пожалуйста, несколько интересных и неизвестных фактов о выставке?   Тиберий Сильваши: Пожалуй, неизвестно для обывателя здесь все: и авторы, и работы. Да и сама проблематика работы KNO* и данной выставки также неизвестна для широкого круга людей.   Алексей Буистов: Любопытно, что о Теймуре Даими я узнал год назад во время подготовки  доклада о Венецианской биеннале. Его тексты мне помогли сформулировать сильные (с моей точки зрения) моменты этой экспозиции. Тогда я и предположить не мог, что через год мне придется участвовать с Даими в одной выставке. Второй момент, на который я хочу обратить внимание, состоит в том, что моя серия фотографических работ «Интервалы» представлена всего одной фотографией. Причина в том, что, работая над Icons Medium, я по-новому посмотрел на «Интервалы», редуцировав серию до минимума: манифестации единственным кадром пустоты или паузы.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/t/42369869_2081678455429172_8688100532021100544_n.jpg" alt="" /> Все изображения предоставлены организаторами   По какому принципу вы выбирали участников?   Тиберий Сильваши: Даже после 10 проектов, которые мы осуществили за это время в рамках KNO, у меня сохранялось чувство неудовлетворенности, казалось: чего-то не хватает. Да, мы работали с важными элементами визуальности: образом, идеей, структурой. Но обходили главную проблему истории искусства – проблему медиума (посредника). Первым толчком стала серия работ Алексея Буистова «Интервалы». Потом как-то случайно в переписке Теймур Даими поделился со мной своим видео. И тут все сложилось. Дальше я знал, кто будет третьим участником проекта.   Алексей Буистов: К счастью, мое участие в отборе художников для  Icons Medium было минимальным. В экспозициях KNO (а до них – в выставочной деятельности Альянса-22) меня всегда восхищала некая сверхчеловеческая точность, с которой Тиберий Сильваши составляет «микросообщества», на первый взгляд, очень разных художников. Это – опыт. Мне далеко до такого уровня.   Вы были единодушны в выборе работ художников?   Тиберий Сильваши: Да, художники просто сдались на мою милость (смеётся). Но я счастлив, что они согласились участвовать в этом проекте.   Какая идея выставки «красной нитью» проходит через всю экспозицию?   Тиберий Сильваши: Образ (Icon) имеет разное наполнение. Каждая наша выставка раскрывает идею восприятия образа под другим углом.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/t/42409896_2081679472095737_8248315199673597952_n.jpg" alt="" />   Алексей Буистов: Содружество медиа, если можно так сказать. Художественные медиа еще со времен Гринберга были отделены друга от друга стеной пресловутой медиум-специфичности. Думаю, у нас получилось создать обратный эффект: полифонию, в которой живопись, фото и видео «звучат» гармонично, не конкурируя и не вступая в конфронтацию.   Дайте, пожалуйста, пару советов, как лучше смотреть на картины абстракционистов, какими вопросами задаваться?   Тиберий Сильваши: Во-первых, должен быть насмотренный глаз. Во-вторых, ты должен знать, куда ты идешь и зачем. В-третьих, желательно знать историю современного искусства, его генезис и этапы становления. Тогда только и можно понять ради чего эти три художника собрались вместе.   Алексей Буистов: Icons Medium – как раз тот случай, когда задаваться какими-либо вопросами не нужно. Наоборот, лучше оставить все вопросы за порогом и опробовать иные модусы восприятия. Важно понимать: здесь нет какого-то нарратива, здесь не даются ответы. С другой стороны, зачастую беспредметное искусство помогает что-то понять в себе, в окружающем мире.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/t/42425554_2081678565429161_3780937625670516736_n.jpg" alt="" />   Как посещение данной выставки должно повлиять на зрителя?   Тиберий Сильваши: Не знаю. Он сам будет решать для себя, менять что-то или нет. Это зона индивидуального опыта. И лишь он важен – как позитивный, так и негативный.   Алексей Буистов: Задачи воспитать «нового зрителя» не ставилось. Мы предлагаем некий иной уровень опыта. Обратите внимание: в интернете восприятие дробится, дискретизируется, интервалы внимания (attentionspans) сокращаются до считанных секунд. Решение поставить «лайк» принимается в среднем за две секунды. Особенность выставок KNO в том, что собственно произведений искусства здесь всегда крайне мало, и можно уделить каждому из них намного больше внимания, чем на масштабных экспозициях.   Как изменилось, на ваш взгляд, беспредметное искусство со времён Василия Кандинского и Казимира Малевича?   Тиберий Сильваши: Очень сильно! Как раз для этого и нужно изучать историю современного искусства, чтобы понимать, с какими проблемами они сталкивались тогда и ради чего работали. Не зная истории, может казаться, что происходит нечто новое. А на самом деле, что-то не сработало 50-60 лет назад, и сейчас ему просто пришло время.   Алексей Буистов: История искусства разворачивается в тесной связи с историей цивилизации в целом. Поэтому да, искусство сегодня существенно иное в силу того, что сам мир изменился. Недаром Адорно говорил, что после Освенцима поэзия невозможна. Между тем, прекрасных послевоенных поэтов не так уж и мало. Адорно подразумевал то, что травматический опыт дает художнику не меньше, чем метафизический. Так что черный квадрат в 1915 и, например, в 1945 – принципиально разные картины.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/t/42450934_2081680272095657_7102332369352261632_n.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/10/3_10/t/42492258_2081678438762507_2761623173433655296_o.jpg" alt="" />   А какую главную идею хотят донести до нас современные художники беспредметного искусства?   Тиберий Сильваши: Есть вещи, которые невыразимы образом. В этом смысле идеальны работы Алексея Буистова. Вот есть картины – они что-то выражают. А есть пространство между ними. Это есть то, что называется пространство умолчания. И у него часто даже больше содержания и смыслов.   Алексей Буистов: Представление о современном искусстве как о некоем процессе кодирования-декодирования, когда художник что-то «зашифровал», а зритель обязан «расшифровать», – старо как мир. Чаще всего, особенно в беспредметном искусстве, произведение искусства представляет из себя визуальный знак, означаемое для которого должен подобрать сам наблюдатель. И этот выбор – произволен.   Эмоции, которые вызывает картина художника, это достаточный эффект? Или должно быть что-то ещё?   Тиберий Сильваши: Это не эффект, это – аффект. И для одних этого достаточно, а для других – нет. То есть, мы опять возвращаемся к зрителю, который сам должен прожить этот опыт.   Алексей Буистов: Не следует забывать и о других формах опыта, помимо эмоций. Лирический герой Рильке именно в процессе созерцания архаического торса Аполлона слышит внутренний голос, императив: «Сумей себя пересоздать и ты».   <img src="/storage/0002018/10/3_10/t/42500438_2081680208762330_4040803311949971456_n.jpg" alt="" />   Какой планируется следующий большой сдвиг в развитии искусства? Что придёт на смену беспредметности?   Тиберий Сильваши: Скорее в культуре вообще. Мы являемся свидетелями кризиса языков искусства. Мы переживаем похожий сдвиг в культурах, как когда-то произошел при переходе от язычества к христианству. Только сейчас мы переходим в цифровую эпоху.   Алексей Буистов: Крайне не люблю давать прогнозы! Как мне кажется, развитие художественной ситуации в последние годы сильно коррелирует с развитием цифровых технологий, искусственного интеллекта и интернета. Интернет выходит в off-line, пропитывает воздух, которым мы дышим, формирует наши поведенческие паттерны. Если и говорить о каких-то видимых изменениях в искусстве, то я бы искал их где-то в пограничной полосе между on- и off-line.       Wed, 03 Oct 2018 12:00:00 Voloshyn Gallery покаже новий проект львівської мисткині Kinder Album http://artukraine.com.ua/n/voloshyn-gallery-predstavit-proekt-lvivskoi-khudozhnici-kinder-album Voloshyn Gallery представляє персональний проект львівської художниці Kinder Album «Не для розголосу: секретно і цілком таємно».   <img src="/storage/0002018/10/3_10/kinder_album_15.jpg" alt="" /> Усі зображення надано галереєю   У своєму новому проекті авторка створює альтернативну хроніку подій, правдивість яких є загадкою, запропонованою глядачеві для міркування. При вході до виставкової зали відвідувач натрапляє на перелік всіх персонажів, яких можна впізнати в експонованих мальованих та скульптурних зображеннях: Володимир Набоков, Джером Селінджер, Мерлін Монро, Інгмар Бергман та інші. Легко впізнавані постаті знаменитостей межують тут із образами, ідентифікувати які доволі важко або, загалом, неможливо.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/kinder_album_13.jpg" alt="" />   Цей архів цікавих, але недостовірних історій, що їх створює Kinder Album, є такою собі саморобною версію жовтої преси: саме обіцянка чогось секретного і таємничого робить запропоновані нею історії цікавими для глядача.   Малюнки доповнює ряд мініатюрних скульптур. Сюжети, які розіграно тут, здебільшого, стосуються або вбивства, або самогубства персонажів. Проте, чи всі «неочевидні» персонажі є відомими і чи всі вони потенційно можуть бути розпізнаними, для глядача так і лишатиметься питанням.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/kinder_album_8.jpg" alt="" />   Відкриття: 11 жовтня о 19:00, Voloshyn Gallery, Київ, вул. Терещенківська, 13, вхід крізь арку, другий двір, код від воріт: 130   Виставка триватиме із 11.10.2018 по 11.11.2018         Wed, 03 Oct 2018 11:00:00 У Києві відкрилася виставка Олександра Ройтбурда http://artukraine.com.ua/n/u-kiyevi-vidkrilasya-vistavka-oleksandra-roytburda До 21 жовтня в галереї M.gallery у Києві триває виставка «Метафізика міфу», що представляє роботи одеського художника Олександра Ройтбурда.  Нові одеські сни або метафори метаморфоз Новий живописний цикл Олександра Ройтбурда пропонує незвичайний варіант протесту проти перетворення міста у «припортове смт одесочка». Художник представляє погляд на модус урбаністичного позитиву як систему перекомбінувань архітектурних декорацій, цілком готових, щоб в них почала діяти якась абсурдна п'єса. Без музичного супроводу.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/42059107_1513545342080281_6419907193239240704_n.jpg" alt="" /> Усі фото взято зі сторінки ArtCult Foundation у Фейсбук Метаморфози, що відбуваються з будівлями — вони позбавлені об'єму, необхідного для життя людей.   Метаморфози, що відбуваються з людськими фігурами — вони стають знаком присутності підсвідомого. Метаморфози, що відбуваються з тваринами — вони живуть в місті як здичавіла або оскульптурена натура.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/42141772_1513543055413843_7166178454071672832_n.jpg" alt="" /> Метаморфози, що відбуваються зі скульптурним декором — він немов безсило оглядає трансформації навколишнього ландшафту. Метаморфози, що відбуваються з освітленням — не будучи штучним, воно і не відображає жодної з пір року або певних годин доби, хоча тримає в майже апокаліптичній колористичній напрузі. Візуальні метафори Ройтбурда не належать до жанру фантазій на тему курортного міста, яке повільно йде під воду. Спроба показати, що урбанізм Одеси має не тільки веселу обгортку з пісеньок Утьосова і жартів Жванецького, напевно, є поодиноким випадком в українській культурі.   <img src="/storage/0002018/10/3_10/42165855_1513540422080773_1910616201625600000_o.jpg" alt="" /> Щоб деконструювати радянську міфологему не за допомогою пафосного перейменування, а з використанням європейського лексикону епохи юності модернізму, — потрібна сміливість. Тільки не в сенсі грайливої цитатності: створюючи новий міф, важливо бути серйозним. Зокрема, й тому, що потрібні чималі зусилля для склеювання залишків напівзруйнованого міста, де все ще можливо прорватися до метафор чудесного перетворення через дроти комунікацій, засклені балкони і засилля авто.         Wed, 03 Oct 2018 10:00:00 Sotheby’s запропонує 4 роботи Жана-Мішеля Баскії http://artukraine.com.ua/n/sothebys-zaproponuye-4-roboti-baskii Не секрет, що творчість Жана-Мішеля Баскії користується неабияким попитом сьогодні. І, судячи з обіцянок осіннього мистецького сезону, — найближчим часом інтерес до робіт митця не зменшуватиметься. Так незабаром у паризькому музеї "Фонд Louis Vuitton" відкриється велика виставка робіт художника, а Sotheby's оголосив про появу чотирьох робіт Баскії на вечірньому аукціоні сучасного мистецтва, що відбудеться у Нью-Йорку 14 листопада.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/sny-9932-basquiat-untitled-pollo-frito.jpg" alt="" /> "Без назви (Pollo Frito)", 1982 Фото: artnet.com Група робіт оцінюється в межах від 34,5 до 39 млн доларів, але має набагато більший ціновий потенціал. Окраса групи — "Без назви (Pollo Frito)", 1982, диптих, який ніколи не з'являвся на аукціоні раніше і приблизно оцінюється у 25 млн доларів. Sotheby's відмовився назвати власника, зауваживши, що робота належать приватній європейській колекції.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/sny-9932-basquiat-warhol-taxi-45th-broadway.jpg" alt="" /> "Таксі, 45-й / Бродвей" (близько 1984 року) Фото: artnet.com Друга за естімейтом робота, "Таксі, 45-й / Бродвей" (близько 1984 року), — це результат співпраці між художником і Енді Ворголом. Раніше твір перебував в колекції Джанні Версаче. Поточна оцінка роботи становить від 6 до 8 млн доларів. Судити, наскільки зріс попит на Баскію, можна з того факту, що востаннє робота з'явилася на аукціоні Sotheby's у 2005 році і була продана за 478 400 фунтів стерлінгів (872 992 доларів) з оцінкою у 180 000 ‒ 250 000 фунтів стерлінгів (від 328 000 до 456 000 доларів). Якщо вартість роботи лише наблизиться до очікуваної, вона буде приблизно в шість разів більшою, ніж 13 років тому.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/sny-9932-basquiat-untitled-1982-817x1024.jpg" alt="" /> "Без назви" (1982) Фото: artnet.com Інші два лоти оцінені набагато нижче. "Без назви" (1982) оцінюється в $ 1,5 ‒ 2 млн. Робота була продана 20 років тому на аукціоні Sotheby's в Нью-Йорку за 70 700 доларів з оцінкою у 30 000 ‒ 40 000 доларів. Інший твір "Без назви", що зображає типову голову Баскії на темному тлі, що нагадує класну дошку, 1988 року, оцінюється у 2‒4 млн доларів.    <img src="/storage/0002018/10/2_10/sny-9932-basquiat-untitled-1988-874x1024.jpg" alt="" /> "Без назви" (1988) Фото: artnet.com Сьогодні рекорд Баскії становить 110,5 млн доларів за картину без назви 1982 року, яку Sotheby's продав у травні 2017 року.    Джерело: <a href="https://news.artnet.com/market/brace-basquiat-blitz-fall-auction-1359640" target="_blank">artnet.com</a>         Tue, 02 Oct 2018 14:00:00 Что подразумевается под постмедийной оптикой http://artukraine.com.ua/a/chto-podrazumevaetsya-pod-postmediynoy-optikoy ART UKRAINE продолжает рубрику «Мозаическая оптика», которая содержит тексты из еще неопубликованной одноименной книги Виктории Бурлаки. Сегодня мы предлагаем ознакомиться с масштабным исследованием проблемы постмедийности в современном украинском искусстве.   Медиа есть сообщение   «Постмедийность» – это не термин в научном смысле слова. Но это определение довольно прочно прижилось в обиходе украинской художественной критики, ему сложно подобрать замену. Чаще всего, «постмедийность» соотносят с живописью 1990-2010-х. «Постмедийными» называют работы, которые живописными средствами имитируют взгляд через объектив, картины, написанные в кино- или фото- стилистике. Популярность определения во многом связана с поэтичным эсхатологизмом частицы «пост», обозначающей пограничное состояние, Рубикон смысла – конец старой модели видения, а в подтексте – начало новой. «Пост» рождает загадочную амбивалентность, зыбкость смысла, ощущение некой фиктивности, неподлинности современных живописных ценностей и технологий. Скептическое вопрошание: а выжила ли на самом деле живопись после того, как пелена медийности окончательно «заволокла наши глаза»? Актуальна ли живописная практика как инструмент познания мира после медийной революции? Эти вопросы живопись стала задавать самой себе сразу после появления фотографии: новое медиа провоцировало жесточайший кризис и новый этап в развитии старого... Проблема постмедийности кажется столь важной, потому как именно в ней кроется ключевой момент самоидентификации современной живописи.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/1._oleksandr_gnilickii._bez_nazvi._2005.jpg" alt="" /> Александр Гнилицкий. Без названия. 2005   Мне сложно избавиться от мысли, что не ты сам выбираешь объект своего исследования, но он выбирает тебя – наш интерес к чему-либо обусловлен профессиональным опытом и временем творческой активности. А времена, как известно, не выбирают… В данном случае, объект моих теоретических изысканий тесно связан с моей деятельностью художественного критика и куратора, с постепенно складывающимся пониманием ценности тех или иных явлений, которые тебя окружают. Профессиональная оценка в определенной степени всегда субъективна, обусловлена временем и ситуацией. По моим ощущениям, то, что происходило в украинском искусстве на моих глазах и чуть раньше – на этапе «рефлексивных» иномедийных живописных и фото проектов конца 1990-х и в 2000-е (начало 1990-х – это была как бы предыстория украинского постмедийного искусства) было чем-то очень ценным.   Интерес к явлению «постмедийности» возник ситуативно – как интерес к размытой медиаспецифичности живописи, которая смогла на тот момент стать ключом к её пониманию. В 2002-м в Центре современного искусства при Киево-Могилянскойакадемии я курировала живописный проект «Полюби свой симптом» – в названии цитата Славоя Жижека. Казалось бы, «морально устаревшая» живопись в конце 1990-х - начале 2000-х вдруг опять «воскресла из мертвых» – после «медийного бума» середины 1990-х. То был явный симптом нового понимания живописью самой себя и хотелось выяснить, в чём же оно заключалось. Задачей куратора в том случае я считала анализ художественной ситуации, постановку «диагноза» – не личного (хотя покопаться в этом было интересно), но шире – коллективного, постановку диагноза самой живописи. Участвовали украинские художники Илья Чичкан, Игорь Гусев, Владимир Кожухарь, российские – «дует» в составе Владимира Дубоссарского и Александра Виноградова, Аркадий Насонов, Дмитрий Шорин и чех Иржи Сурувка. То была очень разная живопись, которую принципиально невозможно было подогнать под единый знаменатель. Черно-белый (по сути, рисунки на холсте) «помпейский эротический цикл» Ильи Чичкана со страстно совокупляющимися зайцами напоминал еще предыдущий этап украинского трансавангарда с его эстетикой инфантильного шока, дурачества, который выглядел все же за счет своей колоссальной нелепости довольно мило – вполне «cute». По всей видимости, художник отнесся к этому проекту как к творческому эксперименту и не стал развивать дальше ничего из того, что было тогда намечено. Исчезла радикальная эротика, зайцев вытеснили обезьяны, как наши ближайшие предки, болеё подходящие для олицетворения странных сторон человеческой натуры. А небрежную гризайль вытеснила «плохая живопись», «badpainting», все же тщащаяся быть добротной. То есть, издевательства Чичкана над среднестатистическим понятием живописи впоследствии вошли в рамки приличия. Игорь Гусев нашел иную милоту, без брутальности, но с иронией. И не в социальных сетях (тогда их просто не было), а в истории искусства, в которой, как оказалось, всемогущий поп-арт в том или ином виде присутствовал всегда. Гусев основательно прорабатывал гештальт нового-старого сентиментализма в детских портретах в духе Рейнольдса. На самом деле, такое цитирование, как перелицевание, выворачивание на изнанку, было тоже своего рода проявлением «постмедийности». Здесь живопись утрачивает что-то основное и определяющеё, утрачивает саму живопись – в «римейке» классических произведений остается только мотив, мастерство «испаряется». Создание «фейковой» фактуры – распространенный повод поиздеваться над «основным инстинктом» живописца. Один из самых ярких представителей стратегии имитации живописи – Глен Браун, который, вторя Дюшану, иронизирует над примитивным удовольствием от «обонятельной мастурбации». Апроприатор Браун создает некий призрак живописи или её экспрессивно разлагающийся отвратительно зеленоватый труп – как кому угодно. Тем самым предъявляя живописи основную со времен Дюшана претензию – может ли она быть интеллигибельной, вместилищем идеи, а не просто красочным месивом? Дюшан, как считает де Дюв, решил эту дилемму самым радикальным образом, разрубил её как Гордеёв узел – для него отказ от живописи и изобретение реди-мейда тоже было живописью, исторически необходимой живописной стратегией<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn1">[1]</a>.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/10._volodimir_kozhuhar._ne_igrashki._2002.jpg" alt="" /> Владимир Кожухарь. Не Игрушки. 2002   Возвращаясь к нашему «Симптому»: на тот момент употребление слова «живопись» было моветоном, его заменили ни к чему не обязывающей «картиной». Картина – это некий медийный носитель, медийная поверхность, которая не обязательно должна обладать живописными качествами. Впрочем, она вполне могла и обладать ими с избытком… С точки зрения медийной онтологии Бориса Гройса, структура топика любого медиа двухчастна – это внешнеё и внутреннеё, видимое и невидимое – носитель, медийная поверхность, и эманирующеё смыслы, порождающеё фантазмы «закадровое пространство». Зритель находится в ожидании потенциальной угрозы, исходящей из него. Идея кураторского проекта не зря была вдохновлена прочтением популярного тогда Славоя Жижека, интерпретатора Лакана. Мне казалось очень соблазнительным сравнить живопись с Лакановским расколотым Субъектом, «субъектом, структурированным нехваткой»<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn2">[2]</a>. Современная живопись однозначно структурирована нехваткой, приводящей к продуктивному кризису. Чем глубже кризис – тем лучше, так как процесс выхода из кризиса всегда дает бесценный опыт выживания… Совершенно ошеломляюще выглядел проект Владимира Кожухаря «Не Игрушки» – легкая, почти музыкальная (избыточный артистизм приводит к явлению синестезии) «алла прима» живопись без подделок, подтасовок. Вообще без нехватки, конечно, обойтись не могло: в качестве «изъяна», «червоточинки» с точки зрения консервативного вкуса можно было бы рассматривать сам предмет – порно-мотивы из интернета. Инфантильная атрибутика – уродливые, огромные, яркие мягкие игрушки, которые в порно говорят об утрате невинности, здесь абсолютно однозначно констатировали утрату невинности самой живописью – она становится уж слишком искушенной в нарушении собственных границ.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/11._illya_chichkan._bez_nazvi_2002.JPG" alt="" /> Илья Чичкан. Без названия. 2002   Лакани Жижек постулируют сформированный нехваткой симптом как ядро идентичности субъекта – это утверждение очень органично проецируется и на современную живопись. Симптом, образующийся вокруг нехватки в системе эстетических координат, до сих пор кажется наиболеё верной точкой опоры в её понимании. Такова уж «экономика пополнения культурного архива», продиктованная презумпцией новизны. Живописью, шире – искусством – является то, что по определению живописью/искусством не является, то, что выходит за рамки привычного её/его понимания. Как и живопись Кожухаря, очень современной в плане постмедийности оказалась и довольно легкомысленного вида живопись Дмитрия Шорина, размышлявшего о предпосылках её актуальности. Современная система медиа все оценивает, как инфоповод, в том числе и живопись. Поэтому, художник отдавал предпочтение эпизодам землетрясения в Спитаке или портретам леди Ди.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/3._oleksandr_gnilickii._manomentr._2005.jpg" alt="" /> Александр Гнилицкий. Манометр. 2005 <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/4._oleksandr_gnilickii._bez_nazvi_2008.jpg" alt="" /> Александр Гнилицкий. Без названия. 2008   Мои дальнейшие этапные встречи с живописью подталкивали меня к тому, чтобы всерьез задуматься над её «постмедийной» спецификой, я бы даже сказала, судьбой. В 2005-м в галереё «Цех» состоялись два проекта – «Дача» Александра Гнилицкого и «Телевидение» Олега Тистола. «Дача» – явно сделанные по фотографиям картины, которые в натуральную величину копируют содержимое дачного гаража, залежи хлама – красный мотоцикл «Ява», «семейство» допотопных холодильников, книжные полки из кирпичей и досок… Это положило начало жанру обманок в живописи Гнилицкого и производило завораживающее впечатление «подмены» реальности. На что, в общем-то, всегда мог законно рассчитывать художник, берущийся за подобные иллюзионистские трюки. Но у Гнилицкого фотореалистическая иллюзия обладала особым очарованием за счет невероятной легкости и воздушности письма. Он не взвинчивал четкость живописного разрешения, не дотягивал свои постмедийные вещи до фотореализма в классическом его понимании, ни, тем болеё, до сверхчёткости гиперреализма. То, как он тогда писал, было удивительным образом созвучно рефлексиям Бодрийара о субтильной конституции образа в «Соблазне».<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn3">[3]</a> Чтобы соблазнять, образ должен быть эфемерным, оставлять ощущение недосказанности – и Гнилицкий всегда очень точно чувствовал эту грань и был одним из самых великих современных мастеров «нонфинитизма». Художник не имитировал фотографию, но живописными средствами имитировал реальность. У него легкость письма не была иллюзией, поэтому-то она и доводит зрителя до состояния эстетического головокружения. Он был художником-визионером, развенчавшим миф о вторичности, неистинности «миметического» изображения: оно не прозревает «высший мир», но доказывает тождество образа идее. То, что доступно восприятию – это и есть наше все. Глядя на его пронзительные вещи, понимаешь, что помимо старого, рваного, несовершенного мира, доступного взгляду, нет ничего. Стулья-инвалиды Гнилицкого из совковых домов отдыха и башмаки Ван Гога – из одного и того же теста. Эти образы стоят на пороге Пустоты с большой буквы, более того, они подводят, подталкивают нас к ней. Поздняя живопись Гнилицкого подарила мне самые сильные эстетические эмоции, которые я когда-либо испытывала. Великие живописцы в современном искусстве – это живописцы пустоты, живопись – практика, примиряющая нас с нею.   Пронзительное чувство балансирования на грани бытия и небытия у Гнилицкого для меня в какой-то степени сопоставимо с экзистенциальным холодком по коже, который вызывает «пророческая» живопись Люка Тюйманса. Впервые я увидела её в Бельгийском павильоне на Венецианской биеннале в 2003. Серия миниатюрных картинок, размером с обычные репортажные фото, была посвящена убийству Патриса Лумумбы. То тоже было столкновение с реальностью современной живописи, перевернувшее моё понимание её. Прежде чем в 1990-х заняться живописью, в 1980-х Тюйманс занимался кино, перенеся в живопись эстетику стоп-кадра. Он в совершенстве владеёт искусством «нонфинитизма», незавершенного высказывания – его «картинки» напоминали небрежные эскизы. Бельгийский живописец приближается к пустоте с другого конца – он не визионер, а философ, тематизирующий конец утопии, диагност, довольно авторитарный морализатор. Тюйманс берет в качестве исходников для живописи не грешащие какими-либо эстетическими достоинствами, случайные, «никакие» фото из глобального медиа-потока и дает четкий диагноз времени, социума, человечества, уже не верящего в наивную любовь к ближнему своему. Он перечисляет, подчеркивая их холодным искусственным светом, все язвы современного общества, все изобретенные им механизмы самоуничтожения – от ксенофобии до анорексии. Его образы воспринимаются эстетическими рецепторами с блаженством и отвращением одновременно, они мягко говоря не идеальны, но подкупают актуальностью – тождественны не идее, но времени. Тюйманс всегда говорит о конце утопии. В широком смысле – справедливого общества, в более локальном – живописи, которая якобы может что-то «отражать», на что-то влиять, вызывать общественный резонанс. Хотя, на самом деле, она постоянно упирается в «стеклянный потолок» собственных саморефлексий…   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/14._oleg_tistol._telebachennya._2006.jpg" alt="" /> Олег Тистол. Телевидение. 2006   Точно так же, вектор направления моих мыслей задала еще одна запоминающаяся выставка 2006-го – «Телевидение» Олега Тистола в галереё «Цех». И эта выставка с портретами дикторов, застигнутых врасплох в своих не самых эстетичных выражениях лиц (были даже, кажется, обиженные), и то, что художник делал до неё, и то, что стал делать впоследствии, вписывается в так называемый тренд «тележивописи».  Странный метод исполнения, умножающий количество медийных посредников, соответственно, – усиливающий искажения образа. Наверное, своим «ноу-хау» художник торжественно отпраздновал закрытие доступа к реальности. Цифровым фотоаппаратом он делал снимки с телеэкрана, затем переводил фото на «живописный носитель». В период революции 2004-го перерабатывались в формате живописи кадры выпуска новостей. Но, если посмотреть на творчество Тистола в целом, начиная с «Волевой грани национального постэклектизма», со знаковых «Казбеков» и «Араратов» конца 1980 - 1990-х, написанных с этикеток советских сигарет и коньяков, и, заканчивая теми же крымскими открыточными пальмами, ставшими его «образом фикс» и брендовой меткой с 2006-го года и проекта «ЮБК» в галереё «Коллекция», – художник програмно, настойчиво, навязчиво прибегает к методу тиражирования медиа-исходников. И хотя художник призывает нас влюбиться в красоту украинского национального стереотипа, медийныегештальты, которые он использует в качестве эталонных образцов, не должны чем-то особо соблазнять глаз. Напротив, они обязаны выглядеть максимально отстраненно – таковы законы жанра.   Это условие скучности, анонимности образа, переводимого в живопись, задал еще Герхард Рихтер – один из пионеров постмедийного искусства и проницательный исследователь медиаспецифики живописи именно в оптической плоскости. Причем, исследовал он эту специфику от противного – уподобляя живопись фотографии, сравнивая механический взгляд и взгляд человеческий. Его живописные копии фотографии выглядят как живопись, а не как фотография – и не потому что он нагружает их традиционным эстетическим багажом прекрасного и возвышенного. В топосе живописи этот багаж сам странным образом самовозрождается: и именно потому что живопись выполняет не познавательную функцию, но эстетическую, функцию вызывающую сильные эмоции. Живописьсейчас – это репрезентация репрезентации. Она – послушный инструмент романтика-идеалиста и неоплатоника. Только она рождает образы идеального мира. Фотография может быть интересной или эффектной, но прекрасны только картины. Работа с фотоматериалом увлекла Рихтера в плане его перелицовывания, «выворачивания» смысла. Если рассматривать процесс создания его «сибахромов» (технология переведения фотографии в живопись) в семиотической плоскости, при идентичности картинки смысл живописного знака должен измениться на нечто противоположное знаку фотографическому…   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/2._oleksandr_gnilickii._bez_nazvi._2008.jpg" alt="" /> Александр Гнилицкий. Без названия. 2008   Как сказал один из исследователей творчества Герхарда Рихтера – заниматься живописью сегодня, не пытаясь «заглянуть за занавес, скрывающий её тайну», бесполезно – и способен на это, естественно, далеко не каждый. Со второй половины ХХ века, точнее где-то с начала 1960-х, появляются «не имеющие ничего общего с искусством» черно-белые фотокартины Рихтера – таким образом он совершает символическое фрейдистское «убийство отца», убийство традиционного живописного месседжа, «демонтаж старых живописных конвенций», чтобы воссоединиться с матерью – стихией новой живописи. В качестве исходников, чаще всего, он брал «анонимные», случайные фото, не несущие абсолютно никаких эстетических коннотаций. Ничего, что напоминало бы о внутреннем трепете морально устаревших эстетических эмоций – взгляд художника и взгляд зрителя якобы должен оставаться безучастным. С таким же безразличием мы листаем глянцевые журналы, откуда заимствуются мотивы. Декларировалось, что живопись – это якобы теперь «холодное» медиа. Но оно же в принципе не может быть таковым, так как вызывает чувство сопричастности всей мировой сокровищнице живописных образов. «Эмма» (1962) – обнаженная девушка, спускающаяся по лестнице с чем только не ассоциируется: от Венер Тициана до «Обнаженной, спускающейся по лестнице» Дюшана, но только не со страницами эротических журналов, откуда она, собственно, и «пришла».   Рихтер создал одну из первых версий «живописи после смерти живописи» – постулируя все-таки тот факт, что живопись жива и находится в активном поиске возможностей своей реактуализации. Помнится, когда впервые слышишь об этом её «постмортальном» статусе, это сильно интригует, как и раздвоение личности живописца. Он испытывает комплекс вины, влечения к чему-то якобы запретному. При обилии постконцептуальных медиа он не удовлетворяется рождением чистых идей, а продолжает пачкать руки, меся краски, – в этом усматривается нечто практически инцестуозное и абсурдное. Он вынужден искать оправдания тому, что вовсю «красит» и «мажет» – в конце 1990-х, к примеру, в ход шла уничижительная ремесленная «терминология», уравнивающая покраску забора и создание картины. Но почему тогда художник не может не «красить» ?.. Со временем тайные и явные мотивации стали для меня потихоньку проясняться: дежурной риторикой «смерти живописи» художник снимает с себя груз ответственности, груз преёмственности. Живопись как старейшая из медиаи среди инструментов исследования реальности, имеет колоссальную историю поисков, открытий, взлетов и падений. Занимаясь живописью, некто ставит себя в один бесконечный ряд с великими предшественниками и, естественно, в плане масштабности собственных открытий и рефлексий рискует выглядеть в этом ряду не вполне достойно. А так у него развязаны руки – живопись умерла, поэтому можно делать все, что угодно. Закономерности вытесняются случайностью…   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/15._oleg_tistol._pbk._2006.JPG" alt="" /> Олег Тистол. ПБК. 2006   Живопись – это дадаистский бросок костей. Рихтер боготворит игру со случайностью (своего пика она достигла в его абстрактной живописи – «картины творят то, что сами хотят», творятся сами) и остается поэтому «размытой» растром реальности – он системно вводит в живопись дестабилизирующий элемент, упраздняющий «объективную» картину мира. Эта стратегия уничтожения реальности абсолютно противоположна той, которая обычно предлагается в классическом варианте «перевода» фото в живопись. К примеру, в американском гиперреализме, где реальность умножается, «разбухает» до неприличия – хотя бы в работах Ричарда Эстеса, создающего чудовищные в своей многословности фантомы-симулякры, глядя на которые сокрушаешься, что в мире слишком много обременительной визуальной информации. Эстес, придерживающийся технологии буквального, скрупулёзного перенесения фотоизображения в живопись, подтверждает возможность регистрирующего, объективного взгляда, четко фиксирующего детали без всякой фильтрации. Восприятие этих живописных работ напоминает панорамные снимки без фокуса – это реакция отторжения и усталости. Взгляд человека не усваивает такой объем информации – он естественно сосредотачивается на главном и отбрасывает второстепенное.   Возвращаясь к интересующему нас украинскому контексту: Олег Тистол прибегает к стратегии «репрезентации репрезентации» не только для того, чтобы создавать идеальные образы – в одних случаях, как, например, сериях гор и пальм, они действительно идеальны. В других, наоборот, максимально деформированы – экспериментальная серия «Телевидение» была интересна именно этой полной и очевидной утратой оригинала, облик которого восстановлению категорически не подлежал – это не просто копия копии, а копия копии копиикопии.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/7._vasil_cagolov._macho._1998.jpg" alt="" /> Василий Цаголов. Мачо. 1998   Еще одна значимая фигура в украинской постмедийной живописи – Василий Цаголов.  В 1998-м Ханс-Ульрих Обрист берет его работы «Мачо I» и «Мачо II» для выставки «Срочная живопись» в Токийском дворце Парижа. Срочность – это, кстати, еще одна характеристика постмедийной живописи – она не ретроспективна, как живопись предыдущего этапа, но очень спешит идти в ногу со временем, вписаться в формат не только эстетически, но и политически актуального искусства, ища свежие инфоповоды и диагностируя общество здесь и сейчас. Заявка на актуальность темы была дана, к примеру, Рихтером в портретах леворадикальных террористов, в 1971-м покончивших с собой в тюрьме Штаммхайм.  Дальше больше – Герхард Рихтер, а особенно Люк Тюйманс и Марлен Дюма, находящие для своих работ только актуальные фото – всех этих наиболее известных постмедийных живописцев можно назвать художниками диагноза – диагноза человечеству. Как-то сразу вспоминается Уэльбек – «Человечество. Стадия 2» … Они констатируют постгуманизм не как некую следующую стадию, прогнозируемую футуристами, а как катастрофическое состояние, в котором мы живем уже сейчас. Человечество активно истребляет само себя, планету, природу – и идя дальше такими же темпами, оно вскоре доведет этот процесс самоуничтожения до логического завершения.   Украинская постмедийная живопись и шире – постмедийное искусство – все-таки далеки от такой остро злободневной тематики. Точнеё, они переводят злободневность на метафорический язык искусства. «Срочное» творчество Цаголова – прекрасный тому пример. В формальном отношении, один из маркеров срочности – «рваная», испещренная пробелами фактура живописи. Один медийный носитель, холст, имитирует другой – светящийся, дробящийся пикселями экран монитора. Как пишет исследователь медиаонтологии Борис Гройс, медиа – это всегда носитель некоего подозрения, скрытой в закадровом пространстве угрозы. Медиа превращает толпу в параноиков – потому что мы не можем расшифровать его послание буквально. В бэкграунде работ Цаголова всегда кроется страх – от страха нашествия инопланетян до страха терроризма, который, по собственным словам художника, венчает «пирамиду страхов» современного человека. То, что спрятано, всегда контрастирует с тем, что показано – картинка у Цаголова сверхэффектна. Очень неплохой теоретик медиа, в промежутках ухода от живописи он пытался их исследовать и философски осмыслять (акции «Твердое телевидение», «Чистая комната»). Живопись – это уже зрелый плод этих размышлений о гибридной медиаспецифичности всего. Цаголов говорит о фальсифицированной «документальности» – которая всегда есть умелой постановкой, то есть, берет на себя роль режиссера реальности. Сырая действительность не вызывает доверия у зрителей, поэтому картинка подлежит обязательному «причесыванию». То, что появляется на медийной плоскости – это всегда часть глобальной системы «энтертейнмента». Поэтому, картинка, какие бы кровавые «разборки» там не изображались, должна быть выстроена безукоризненно. На самом деле, этот принцип в живопись приходит не из кадров «боевиков», это кино берет на вооружение принцип картинной композиции…   Итак, две работы «Мачо» обозначили рубеж между сдержанной, холодной герметичной эстетикой 1990-х и «actionpainting» 2000-х – зрелищной, притягивающей “широкоформатной”. Цаголов транслирует на холст кадры боевиков: его «конек» – это криминальная тема, дающая возгонку медийности, сенсационности, «вау-эффектности». Художник не брезгует инфопотоком, омывающим среднестатистического обывателя. Это уже не то элитное собрание цитат, которое было характерно для живописи предыдущего десятилетия, контент закрытого клуба знатоков искусства, любителей тонких намеков и реминисценций. На 2000-е приходится расцвет постмедийной живописи как некоего модного тренда вообще. Явная черта отделяет его от неоэкспрессионизма 1980-1990-х, который на украинской почве называли «новой волной» или «украинским трансавангардом» – по образу и подобию итальянского «трансавангарда» – живописного течения, идеологическую платформу которого разработал Акилле Бонито Олива. Трансавангард, который захватил начало 1990-х, был эстетской игрой с контекстом истории искусства, культурным кочевничеством, «номадизмом». Ретроспективное мышление, обращенное в прошлое, всегда естественным образом сменяется перспективным взглядом в будущеё – к середине 1990-х уже стала ясна необходимость освоения новых (для нашего контекста) медиа – фото, видео, инсталляции. Существует четкая цикличность в смене векторов новое-старое, прошлое-будущее – так что и «новомедийный бум» поутих к концу десятилетия. В украинском искусстве, и в мировом масштабе конец 1990-х стал временем очередного «воскресения из мертвых», дежурной реактуализации живописи – но теперь она проецировала на холст уже новые смыслы. От коллективных направлений искусство перешло в режим сингулярности – констатации единичности, уникальности мышления каждого художника. Как уже говорилось, смысл искусства на тот момент я для себя почувствовала в личной «симптоматике» – личной мифологии, личной оптике, в складывании их в некую определенную последовательность.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/8._vasil_cagolov._guma_pochuttiv._1992.jpg" alt="" /> Василий Цаголов. Резина чувств. 1992 <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/9._vasil_cagolov._vbiti_horsta._2009_.jpg" alt="" /> Василий Цаголов. Убить Херста. 2009   Индивидуальные деформации поля видимого – особо интригующая тема. Пo аналогии с личной мифологией – концептом, открытым Йозефом Бойсом и вошедшим в обиход арт-критики с 5-й Документы Харальда Зеемана, где обсуждалось право на личную мифологию как некую легальную мистификацию, легальный фантазм, который может быть вполне беспричинным. Происходили в действительности события, ложащиеся в основу личного мифа, или нет – не имеёт никакого значения. Главное то, что именно некие фантазматические образования формируют личность художника. Индивидуальная оптика – еще один маркер, отличающий настоящего художника, и она тоже – плод антиреалистической тенденции, плод процесса порождения фантазмов. Как заметил исследующий развитие репрезентации в искусстве, архитектуре, литературе Михаил Ямпольский, исторически уж так сложилось, что от миметической репрезентации реального мира художник переходит к репрезентации структур воображения, художник-ремесленник, ткущий ткань реального мира вытесняется визионером.<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn4">[4]</a> Современное искусство строится на поиске острых индивидуальных, симптоматических искажениях условной «нормы» видения мира. Забавно коллекционировать, складывать оптические перверсии в некую странную мозаику искажений, причем, сопоставление «патологий восприятия» друг с другом только усиливает эту странность. Мозаичность – термин из области психиатрии. Мозаичный характер – характер, в котором сосуществуют разные характерологические доминанты. «Мозаичная оптика 2000-х» – так называлась одна из моих этапных статей, в том числе, приведшая меня к написанию этой книги.   Арсен Савадов – ключевая фигура для всех этапов украинского актуального художественного процесса от его начала и до сих пор. Пафосно-барочные стилистические черты украинского трансавангарда были найдены и заданы именно им – «Печали Клеопатры», собственно, и положила начало новой волне. Медийные 1990-е последующие 2000-е невозможны без его резонансных фотопроектов – от «Донбасс-Шоколад» и «Коллективного красного», до «Комнаты мертвых». И, наконец, в 2000-х он находит свой язык постмедийной живописи – на основе своих же постановочных фотопроектов. Савадов наиболеё характерен не только в плане своей ярко проявленной «иномедийности» – его фотопроекты анализируются с точки зрения их «картинного» мышления, а живопись сохраняет фотокоды – но, прежде всего, метафизичности. И живопись и фотопроекты Савадова пронизывает старый добрый сквозной символизм, бесконечность смысла, который произведение генерирует само – казалось бы, такое положение дел осталось достоянием истории искусства, но нет. Мы можем «путешествовать» по бесконечности смысла сразу в нескольких измерениях – в главах, посвященных Савадову, я попыталась выяснить маршрут этого путешествия. Чудесно, что это не тот точечный месседж, который чаще всего закладывают современные художники и который, как правило, даже не считывается сам по себе – с ним, как бы анекдотично это не звучало, зрителя знакомит экспликация на стене рядом с произведением. Стержень самовоспроизводящегося смысла – есть условие бытия произведения искусства.Смысл не закладывается извне, но возникает изнутри, просвечивает, раскрывает себя, рождает. «Исток художественного творения» Хайдеггера, описывающий это рождение – актуальное до сих пор эстетическое прозрение. Более того, оно актуально как никогда – ведь сегодня ощущается явный дефицит образного мышления, «онемение искусства», как писал изобретатель метода герменевтики искусства Ганс-Георг Гадамер. Глубина смысла возникает не только вследствие «наращивания» исторического, нарративного измерения произведения, но глубокого погружения в мифологию искусства и социальную мифологию. Савадов – прежде всего, мифолог…    Не всякое искусство рождает образ, который способен «раскрыться». А если уж вы ищете в искусстве именно образ с его «секретным кодом» – эти поиски рано или поздно приводят к живописи. Живопись интересна тем, что это искусство продуктивного внутреннего конфликта и постоянного преодоления себя. Преодоления старого новым. Будучи технически традиционным, якобы «негибким» медиа, она пытается компенсировать это инновационностью и гибкостью иного рода – гибкостью мышления. Гибкость проявляется в особом чутье контекстуального – в умении работать на метауровне, в «широком культурном контексте».Живопись постоянно исследует антропологические основания собственной актуальности – флюиды витальности, брутальное месиво «человеческой глины», подлинных эмоций, удовольствия от искусства… Мне, как наблюдателю со стороны, любить живопись просто. Глядя на рваную, состоящую из пробелов, структуру живописи Цаголова или завораживающий, тошнотворно-противоестественный, экранный колорит Тюйманса, категорически не могу согласиться, что это наиболее анахроничный вид искусства даже в материальном плане. Живописцу приходится преодолевать косность материи – и это преодоление приводит к настоящим инсайтам, когда материальное уже не материальное. Проблема живописной репрезентации «чистой» иллюзии видимого мира, воплощенной в «грубой» материальной форме – этот извечный философский парадокс вполне преодолимпрактическимпутёмосознанного созерцания не иллюзии, которая якобы первична, асамой живописной структуры, фактуры, «грязи», из которой она «лепится». Да и вообще, это противопоставление иллюзорного, идеального и материального морально устарело лет двести с лишним тому назад. Сегодня живопись занимается препарированием самой себя и задает вопрос не что изображено,а как? Глядя на ювелирно выписанных галантных“малышек” Ватто или любуясь “пульсацией соков под кожицей плодов” на натюрмортах Шардена, не можешь отвязаться от мысли: “Есть ли нечто более тонкое, более драгоценное, чем это месиво краски?” Иллюзия здесь не служит оправданием их существования. То же самое касается “порезов” и “рваных ран” ткани современной живописи – созерцание самой её структуры, приносит наиболее интенсивное эстетическое удовольствие…     Итак, что подразумевается под «постмедийной оптикой»? Здесь «оптика» – понятие, разумеется, не из области физики, но эстетики. Это феноменология изменчивого зрительного восприятия. Здесь речь пойдет о специфических оптических конструкциях современного искусства, в частности, о том, как функционирует наша «машина зрения» в целом. «Машина зрения»– книга Поля Вирилио, в которой он развивает концепт тотального «паноптизма» современной цивилизации Мишеля Фуко<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn5">[5]</a>. По мнению Вирилио, мы обречены, как бы фаталистически это ни звучало, на узурпацию естественного, «домедийного» человеческого видения «зрительными протезами». В принципе, такая ситуация на тот момент уже не была новостью (книга написана в 1988-м). Но акцент ставился на том, что она дошла до точки невозврата – видение становится полностью «объективным», то есть, возможным только сквозь видоискатель объектива. Точкой отсчета истории «медийной эпохи» в восприятии, в сознанииив искусстве стало изобретение фотокамеры в середине ХIХ века.   Фотографическое видение дает новый инструментарий, новый доступ к реальности. С изобретения фотографии начинается отсчет не просто современного взгляда на мир, но и современного искусства, возможность «героического» расширения поля видимого.<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn6">[6]</a>Экспансия, максимальный охват присвоенных искусством одно за другим явлений жизни, есть основной интенцией «ненасытного» современного искусства. В этом плане, благодаря техническим возможностям, фотография оказалась в авангарде исследования мира, создания новых хроник реальности. Фотограф непрерывно открывает новые «континенты видимого», микро и макрокосм, все грани человеческой натуры, все этапы жизненного пути человека и встречающихся на нем всевозможных коллизий – от рождения и до смерти. Причем, открытия происходят не только на уровне видимого, но и в новом, неведомом срезе: Вальтер Беньямин пишет о «фотографическом бессознательном».<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn7">[7]</a> Он рассуждал об извлечении на свет сокрытого в эпоху сюрреализма, обожествлявшего случайность и спонтанность, как главные предпосылки новых открытий. Механическая фиксация взгляда камеры совершает спонтанные открытия, выхватывает из невидимости, прозревает скрытый внутренний аспект реальности – глубины психики, её искажения, которые не видны невооруженным глазом.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/_5._arsen_savadov._den_hudozhnika._2005.jpg" alt="" /> Арсен Савадов. День художника. 2005   Искусство авангарда и модернизма избрало для себя тот же modusvivendi. Оно пронизано пафосом открытий – художник, как и фотограф, обязан увидеть мир заново, расширить зону видимого, всякий раз непосредственно контактируя с реальностью, отвергая опыт предшественников. Рождается новый эстетический императив эпохи: высшая красота – это правда. Та же Сьюзен Сонтаг проецирует сформулированный фотографией алгоритм: «завоевания» реальности, «расширения границ» искусства за счет экспансии на территорию реальности – на всё современное искусство. Борис Гройс доводит мысль до логического завершения, описывая механизм эффекта новизны в искусстве. «Экономика пополнения культурного архива» основана на циркуляции явлений: из внешней реальности они рано или поздно перемещаются в контекст искусства.<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn8">[8]</a> Новизна – это лишь оптический эффект. Новое не является таковым само по себе. Оно становится новым только на фоне старого – на фоне традиционного содержания архива, образы реального выглядят свежо и актуально, хотя и недолго. В архиве вновь прибывшие образы тускнеют, теряют свой подрывной потенциал, музеефицируются, и, наконец, приобретают статус респектабельных произведений искусства.   Играя на контрасте фигуры нового и привычного фона, современный художник выстраивает свою репутацию нарушителя запретов и табу. Из мимолетности эффекта новизны вытекает еще один категорический императив – чтобы сохранять свое значение, искусство должно постоянно обновляться.<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn9">[9]</a> Тьерри де Дюв описывает это приблизительно так: художник-традиционалист действует в рамках конвенции, договора. Новатор же не имеёт права повторять предшественников. Он должен сказать нечто новое – нарушить старый договор, предложить ему альтернативу<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn10">[10]</a>. Основным критерием ценности произведения современного искусства становится новизна, и её эффект можно усилить также за счет смещения моделей восприятия, заимствования медиа-специфичности одних медиа другими.   Если уж печься о правильности терминологии, то более адекватным чем «постмедийность» является понятие «иномедийности» – заимствования арсенала художественных средств одного медиа другим, когда «само медиа является сообщением» – здесь Маклюэнновская формула обретает новый смысл.<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn11">[11]</a> Каждому медиа присущ особенный набор технических приемов и художественных средств, составляющих его так называемую «медиаспецифичность». Постмедийность, трансмедийность подразумевает размытую, трансформированнуюмедиаспецифичность. Иномедийность появляется в живописи с распространением фотографии. Ярким её примером можно считать импрессионизм: фрагментарная композиция имитирует взгляд сквозь рамку видоискателя. Помимо рамирования ифрагментирования взгляда, усиливаются немыслимые до того времени, форсированные контрасты света и тени, которые отсылают к светонасыщенности фотографии.<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn12">[12]</a> Импрессионизм позаимствовал у фотографии сам принцип «светописи».   Смена медийных ролей приводит к необратимым последствиям – к необходимости радикального переосмысления живописью самой себя, своей миссии и возможностей, пересмотрусобственной «функции истины». В этой исторической точке рождается миф о смерти живописи, а затем о её чудесном воскрешении в новом, разумеется, качестве. В течение ХХ-ХХI столетий она будет циклично умирать и возрождаться, находя все новый смысл в своем «посмертном» существовании. Познавательная функция уже не актуальна, живопись не является больше «окном в мир», но чем же тогда? Она упорно занимается самоанализом, препарирует возможности возникновения живописного образа как такового. Последовавший за импрессионизмом постимпрессионизм – это обратная реакция, попытка восстановить целостность раздробленного медиа, фрагментированного взгляда на мир, попытка вновь передатьощущаемую целостность мироздания посредством синтетического видения.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/t/12._igor_gusv._mariika._2002.JPG" alt="" /> Игорь Гусев. Марийка. 2002   С точки зрения эстетики, в постимпрессионизме происходит отвержение мимесиса – подражания «сырой действительности». Искусство возвращается к трансляции идеала, некоему «внутреннему рисунку», воображаемому видению – к «репрезентации репрезентации». Как пишет Михаил Ямпольский, еще в платоновской эстетике зафиксирован достаточно низкий статус художника как создателя «бледных копий» подлинного, то есть, идеального мира.<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn13">[13]</a> После бездумного скольжения импрессионистского взгляда по поверхности видимого, после «автоматической» фиксации случайно выбранных фрагментов, наступает новый откат к целостному визионерскому видению мира, к проекциям в него собственных комплексов и фантазий. А главное – к попытке вновь собрать картину мира. Постимпрессионисты возвращаются к «домедийному» – перспективному, панорамному, иллюзионистскому видению и композиционному мышлению. Перспективного построения как такового в природе не существует – художник сам выстраивает его, организовывая пространство из видимого хаоса, план за планом упорядочивает его. Постимпрессионисты – совершенно разные по своей интенциональности художники, но каждый из них предлагает некий антитезис импрессионизму. Каждый отталкивается от его открытий, перерабатывает их, но движется дальше, возвращается к композиции и перспективе, плодам традиционного картинного мышления. Сезанн, с его «воронкообразной» перспективой, затягивающей зрителя вглубь картинного пространства, в этом отношении самая характерная фигура. Каждая мельчайшая частица материального у него подразумевает нечто большее, отсылает к идее упорядоченного, универсума, дышащего ведином ритме – по принципу макрокосм в микрокосме, субъект в мире. Статус субъекта, который до этого был властителем своего перцептивного поля, меняется. «Живопись перестала представлять видимое как зрелище для внеположного ей созерцателя…»<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn14">[14]</a> Меняется концепция взгляда, субъект смещается с вершины «зрительной пирамиды», растворяется в мире, прячется в «складках видимого». После Сезанна в феноменологии восприятия и теории субъекта живопись шагнет куда дальше по направлению к пустоте, где уже нет «ни мира, ни субъекта». Референтом живописи станет сама живопись. В мире же Сезанна пока все на своих местах, он удивительно целостен, стабилен, упорядочен – это реакция на «раскалывающий» взгляд камеры. Невозможно отделаться от мысли, что при всей декларируемой приверженности натуре, живопись Сезанна – это визионерская практика, то есть, трансляция внутреннего содержания, вызывающего деформации внешнего мира. Идея, отпечатываясь во внутреннем «хоре» художника, выталкивает наружу образ – что объясняет их беспримесную чистоту. Если раньше художники с неоплатонической оптикой искали в мире эманации красоты, собирая эту красоту по крупицам, то Сезанн был одним из первых художников-формалистов, которые доказали, что красота тотальна – она везде, в самой пластической структуре произведения. Отсюда столь трепетное отношение к эстетическому эталону, классике, Пуссену. Любое произведение Сезанна – это эстетический манифест. Чем, собственно, и стали впоследствии заниматься живописцы: обосновывать каждый свой шаг – что они делают, зачем и как, облекая, или же не облекая, свои манифесты в слова. Пространство картин Сезанна напоминает гибридное пространство фотошопных панорам Андреаса Гурски – ради идеи-фикс композиционного единства, оно «сшивается» из отдельных кусков. Больше нет единой точки перспективного схода – эта иллюзия очень специфического свойства. Так совершился еще один виток в истории репрезентации…   Тьерри де Дюв предостерегает подчеркивает строжайшую историческую обусловленность живописного высказывания – оно всегда зависит от временных факторов, подстраивается под их запрос, обладает особой чувствительностью к духу времени. По мнению этого исследователя, толчком к мутации «сетчаточного» живописного образа в современном искусстве стали изобретение фотографии и фабричное производство масляных красок, то есть, упрощение технологических задач, утрата секретов мастерства<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn15">[15]</a>. Впрочем, не только фотография повлияла на живопись – точно так же идет и обратное влияние живописи на фотографию. Пройдя определенный путь развития, осуществив все возможные «героические» открытия, фотография точно так же, как и живопись, переживает «кризис среднего возраста», кризис поставленных перед собою базовых познавательных задач. Когда все увидено и все зафиксировано, заканчивается этап её «прямого» существования и начинается этап рефлексии. Рефлексии над «собственным существованием в широком культурном контексте», как писал в концептуальные 1970-е ДжеффУолл. То есть, фотография тоже переходит на некий метауровень анализа. Что означает «широкий культурный контекст», помимо параллельно с фотографией существующих в современном искусстве медиа? Можно ответить, что все: от массовой культуры до истории искусства во всей её протяженности. Уолл – историк искусства по образованию и способу мышления, приверженец как можно более разветвленной «сети отсылок», реминисценций. Он закладывает в произведения глубину эстетического, исторического и социального измерений. Каждое произведение – своеобразный диагноз истории искусства модернизма. В своих постановочных фото Уолл считал важным сохранить картинное мышление и то, что является его основной составляющей – композицию. Он не просто фальсификатор реальности, истории, нои виртуозный иллюзионист. В постановочных фотографиях он активно использует прием завуалированных цитат, «переодевания» композиции классических живописных произведений в реалии дня сегодняшнего.Уолл не скрывал своего трепетного отношения к “реабилитированной” постмодернизмом способности живописипорождать иллюзии, взятой на вооружение симулирующей живопись фотографией. Иллюзия – это, собственно, то, что завораживает и соблазняет нас в искусстве, писал Бодрийар.<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn16">[16]</a> Его восторженный оммаж иллюзии прозвучал довольно вызывающе, так как в свое время, иллюзия была объявлена главным врагом живописного редукционизма модернизма. В конце концов, именно через апроприацию опыта живописи постмодернистская фотография находит способ создания идеальной иллюзии, приходит к желаемой потере контакта с реальностью и выстраивания идеального измерения – к «репрезентации репрезентации»<a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftn17">[17]</a>.   Такова судьба любого медиа сегодня – переосмысление собственной медиаспецифичности, поиски себя в широком культурном, политическоми эстетическом контексте. И это процесс без окончательного результата – зафиксировав некую стадию пребывания здесь и сейчас, приходится сразу двигаться дальше. Традиционные роли и живописи, и фотографии, как «окон в мир» исчерпаны. Авангард и высокий модернизм шурфовали разные смысловые и визуальные, горизонтальные и вертикальные пласты видимого – макро и микромир, рафинированная эстетикаVS брутальная антиэстетика, эстетика безобразного. Все открытия, которые можно было сделать, были сделаны. Постмодернизм же – эту культурную и философскую парадигму никто пока не отменял – это эпоха аналитического переосмысления героических «завоеваний» и их эклектического смешения, новый этап развития «иномедийности», заимствования и освоения одними медиа инструментария средств других медиа – причем, не только оптического, но и философско-эстетического.   <div> <hr size="1" /> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref1">[1]</a>Дюв,Тьери де. Живописный номинализм. Марсель Дюшан, живопись и современность. – Москва: Издательство Института Гайдара, 2012. С. 303. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref2">[2]</a>Жижек, Славой. Возвышенный объект идеологии. – Москва: Художественный журнал, 1999. С. 91-153. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref3">[3]</a>Бодрияр, Жан. Соблазн. – Москва: AdMarginem, 2000. С. 116-134. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref4">[4]</a>Ямпольский, Михаил. Ткач и визионер. Очерки истории репрезентации. О материальном и идеальном в культуре. – Москва: Новое литературное обозрение, 2007. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref5">[5]</a>Вирилио, Поль. Машина зрения. – Санкт-Петербург: «Наука», 2004. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref6">[6]</a>Сонтаг, Сьюзен. О фотографии. – Москва: Ад Маргинем Пресс, 2013.  С. 114-150. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref7">[7]</a>Беньямин, Вальтер. Краткая история фотографии. – Москва: Ад Маргинем Пресс, 2013. С.12. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref8">[8]</a>Гройс, Борис. Политика поэтики. – Москва: Ад Маргинем Пресс, 2012. С. 92-114 </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref9">[9]</a>Дюв,Тьери де. Живописный номинализм. Марсель Дюшан, живопись и современность. – Москва: Издательство Института Гайдара, 2012. С. 58-63. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref10">[10]</a> Там же, С. 174. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref11">[11]</a>Гройс, Борис. Под подозрением. – Москва: Художественный журнал, 2006. С.92-101. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref12">[12]</a>Краусс,Розалинд. Фотографическое. Опыт теории расхождений. – Москва: Ад Маргинем Пресс, 2014. С. 79-96. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref13">[13]</a> Ямпольский, Михаил. Ткач и визионер. Очерки истории репрезентации, или О материальном и идеальном в культуре. – Москва: Новое литературное обозрение. 2007. С. 43-44. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref14">[14]</a>Дюв,Тьери де. Живописный номинализм. Марсель Дюшан, живопись и современность. – Москва: Издательство Института Гайдара, 2012. С. 151. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref15">[15]</a>Там же, С. 331-355. </div> <div style="text-align: justify;"> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref16">[16]</a>Бодрияр, Жан. Соблазн. – Москва: AdMarginem, 2000. С. 116-134. </div> <div> <a href="file:///C:/Users/Modest/Desktop/WEB/2018/2_10/t/%D0%A7%D1%82%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B4-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B9.docx#_ftnref17">[17]</a>Ямпольский, Михаил. Ткач и визионер. Очерки истории репрезентации, или О материальном и идеальном в культуре. – Москва: Новое литературное обозрение. 2007. С. 323-333. </div> </div> Tue, 02 Oct 2018 12:00:00 В Украине растет спрос на американский поп-арт http://artukraine.com.ua/n/v-ukraine-rastet-spros-na-amerikanskiy-pop-art На торгах «Золотого Сечения» коллекционеры активно торговались за работы Энди Уорхола и Роя Лихтенштейна    27 сентября в аукционном доме “Золотое Сечение” прошли торги тиражного искусства EDITIONS, участники которых получили возможность приобрети литографии, ксилографии, офорты, линогравюры мировых авторов. Среди них работы Альбрехта Дюрера, Альберто Джакометти, Пабло Пикассо, Виктора Вазарели, Роя Лихтенштейна, Михаила Шемякина, Марка Шагала, Сальвадора Дали, Жоана Миро, Энди Уорхола и многих других авторов.    <img src="/storage/0002018/10/2_10/kzo_6913.jpg" alt="" /> Все изображения предоставлены организаторами   Из 66 выставленных лотов, публика торговалась за 32 работы. Еще семь лимитированных принтов коллекции с оригинальными подписями авторов ценители искусства приобрели после аукциона.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/9._warhol.jpg" alt="" />   Торги за цветную литографию короля поп-арта Энди Уорхола «Мерилин» начались еще на тихом аукционе, который предшествовал открытым торгам. При старте в $800 работа ушла с молотка за $1870.   За литографию «Ню с желтым цветком» Роя Лихтенштейна торговались сразу четыре человека. Впрочем, тиражное искусство этого автора всегда пользуется повышенным спросом. В конце апреля текущего года в Нью-Йорке на торгах Sotheby’s Prints & Multiples цветная литография Роя Лихтенштейна «Ню с желтой подушкой» (1994) была продана за 225 тыс. при эстимейте $100-150 тыс.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/5._lichtenstein.jpg" alt="" />   Среди топ-лотов, за которые торговались коллекционеры, – прижизненная ксилография XVI века «Рождение Девы Марии» немецкого художника Альбрехта Дюрера, «Лежащая обнаженная с кошкой» Пабло Пикассо, редкая ксилография «Инферно» Сальвадора Дали, известный «Автопортрет» Марка Шагала.   Среди проданных работ также «Абстрактная композиция» Василия Кандинского, литография «Праздник» американца Александра Колдера, «Стакан и бутылка» и «Голуби» Джорджа Брака, «Пейзаж» Альберто Джакометти.   Спросом пользовались и работы украинских авторов – Леопольда Левицкого, Эрнеста Коткова, Ивана Остафийчука, Григория Гавриленко, Константина Калиновича, Александра Сухолита и других авторов.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/kzo_7048.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/10/2_10/kzo_7017.jpg" alt="" />   «Пост-аукционные торги длятся еще неделю. И те, у кого не было возможности попасть на аукцион, все еще могут приобщиться к мировому тиражному искусству и пополнить свои коллекции работами Пикассо, Вазарели, выдающего фотографа Бориса Михайлова и других авторов», – отмечает Михаил Василенко, совладелец аукционного дома «Золотое Сечение».   <img src="/storage/0002018/10/2_10/kzo_6965.jpg" alt="" /> Tue, 02 Oct 2018 11:00:00 PinchukArtCentre оголосив шорт-лист 5-ї Премії Future Generation Art Prize http://artukraine.com.ua/n/pinchukartcentre-ogolosiv-short-list--5-i-premii-future-generation-art-prize PinchukArtCentre оголосив імена 21 номінанта на Премію Future Generation Art Prize 2019. До шорт-листу увійшли художники та художні групи з усіх континентів, відібрані з понад 5800 заявок, що надійшли зі 158 країн світу. Премія Future Generation Art Prize, створена Фондом Віктора Пінчука у 2009 році, відзначає своє десятиріччя у 2019. Future Generation Art Prize – це міжнародна премія в галузі сучасного мистецтва, що присуджується кожні два роки і відкрита для участі художників віком до 35 років, які працюють з будь-якими медіа в будь-якій країні світу. Художники-номінанти створять нові роботи, які виставлятимуться у PinchukArtCentre у Києві та в рамках 58-ї Міжнародної виставки мистецтв у Венеції – La Biennale di Venezia.  Володар головної премії отримує $ 100 000, з них $ 60 000 в якості грошової винагороди та $40 000 як інвестицію в його художню практику. Також присуджуються спеціальні премії на загальну суму $ 20 000, яка може бути розділена на розсуд журі між декількома художниками – до 5 осіб – для підтримки проектів, що розвивають їх художню практику.    <img src="/storage/0002018/10/2_10/future-generation-art-prize-2019-competition.png" alt="" />   До шорт-листу художників увійшли:  Алія Фарід (33 – Кувейт), Моніра Аль Кадірі (35 – Сенегал), Йю Аракі (33 – Японія), Коракріт Арунанондчаі (31 – Таїланд), Медісон Байкрофт (31 – Австралія), Каспер Босманс (28 – Бельгія), Габріель Голайат (34 – ПАР), Родріго Ернандес (34 – Мексика), Анна Звягінцева (32 – Україна), Елі Лундгаард (28 – Швеція), Таус Махачева (35 – Росія), Тойін Оджі Одутола (33 – Нігерія), Сондра Перрі (31 –  США), Гала Поррас-Кім (33 – Колумбія), Емілія Скарнуліте (31 – Литва), Якоб Стеенсен (31 – Данія), Деніел Тернер (35 – США), Лаура Уертас Міллан (35 – Колумбія), Маргеріт Юмо (31 – Франція)   та групи художників: Базель Аббас і Руанн Абу-Раме  Cooking Sections.   <img src="/storage/0002018/10/2_10/dd2e09cb42553d7e131d4a20433005cf4a8e3aa8.jpeg" alt="" /> Фото: In-Art   Анна Звягінцева увійшла до числа номінантів як володарка головної Премії PinchukArtCentre 2017 – загальнонаціонального конкурсу в галузі сучасного мистецтва для молодих українських художників віком до 35 років.    20 номінантів на Премію були обрані міжнародною відбірковою комісією, до складу якої увійшли: Жюлі Букобза, директор резидентської програми Luma Arles та резиденції 89plus в Лабораторії Культурного інституту Google (Париж); Наталія Валенсія Араньо, асоційований куратор Estancia Femsa Casa Barragán (Мехіко); Тетяна Кочубінська, куратор Дослідницької платформи PinchukArtCentre (Київ); Тумело Мосака, старший куратор ярмарку мистецтв Investec Cape Town Art Fair (Кейптаун); Зейнеп Оз, куратор Турецького павільйону на Бієнале у Венеції 2019 (Стамбул) та Ричард Райлі, незалежний куратор та керівник Центру Gilbert & George (Лондон).    Відбіркова комісія була призначена членами міжнародного журі, до складу якого увійшли: Хор Аль-Касімі, президент  фонду Sharjah Art Foundation та Міжнародної асоціації бієнале; Пабло Леон де ла Барра, куратор, Латинська Америка, Музей та Фонд Соломона Гуггенхайма, Нью-Йорк; Бйорн Гельдхоф, арт-директор PinchukArtCentre, Київ; Тім Марлоу, арт–директор Королівської академії мистецтв, Лондон; Крістін Масель, головний куратор Центру Помпіду, Париж, куратор Венеційської бієнале 2017; Хелен Моулсворт, письменниця та Габі Нгкобо, куратор 10-ї Берлінської бієнале.    Серед номінантів журі визначить володарів головної премії та спеціальних премій протягом дії виставки Future Generation Art Prize у PinchukArtCentre у Києві. Премії будуть вручені під час церемонії нагородження у березні 2019 року.         Tue, 02 Oct 2018 10:00:00 У Маріуполі створили алею видатних діячів міста http://artukraine.com.ua/n/u-mariupoli-stvorili-aleyu-vidatnikh-diyachiv-mista У Маріуполі до Дня міста з'явилася Алея Слави. Вона розташована на проспекті Миру. Про це <a rel="noopener" href="https://www.facebook.com/mariupolrada.gov.ua/posts/2174186926240771" target="_blank">повідомляє</a> прес-служба Маріупольської міської ради.   <img src="/storage/0002018/10/42785662_917717575104405_6883682958771748864_n.jpg" alt="" /> Тут і далі — фото зі сторінки Маріупольської міської ради у Фейсбук   Алея являє собою незвичайну інсталяцію. На 30 кубах неправильної форми розміщена інформація про 191 діяча — художників, учених, письменників, архітекторів, громадських діячів, меценатів, захисників і борців за свободу, спортсменів і лікарів, людей праці.   На об'єктах розташована інформація про Архипа Куїнджі, Віктора Нільсена, Макара Мазая та багатьох інших — "всіх, хто в різні історичні періоди робив Маріуполь таким, яким ми його бачимо сьогодні".   <img src="/storage/0002018/10/42852344_917717615104401_4313568923913027584_n.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/10/42889880_917717538437742_8728947414762782720_n.jpg" alt="" /> Mon, 01 Oct 2018 14:00:00 Простір світла. Виставка фотографії Дмитра Богачука http://artukraine.com.ua/a/prostir-svitla-vistavka-fotografii-dmitra-bogachuka До 7 жовтня в полтавській галереї “Jump” триває виставка “Простір світла” одного із впливових українських арт-фотографів Дмитра Богачука. Серією фотографій художник вирішує питання існування світла в просторі, беручи за основу модерністські архітектурні елементи, фрагменти інтер’єрів та міських пейзажів. Художник зосереджує погляд глядача на взаємодії площин, ритмах і контрастах, а виставковий проект є результатом багаторічного пошуку, перші напрацювання якого почалися ще у далекому 2010 році.   Для Дмитра Богачука “Простір світла” став черговим проектом, який фіксує простір, проте в попередніх пробах цей простір – повітряний, безкрайній, а світло в ньому існує повсюдно, розчиняючись у зображенні. (“Колірне поле”, Київ, 2015 р., “Країнирівнин”, Париж, 2017 р.) Виставка в галереї “Jump” зображує інший простір, який світло не наповнює, а обмежує, окреслює та формує. Це новий погляд фотографа на тему, яка розробляється ним від серії до серії. Ще один важливий аспект – це колір, який на відміну від делікатних давніших рішень, локалізовано та зведено до контрастних теплого жовто-оранжевого та холодного сіро-синього, що спрощує візуальне прочитання та формальним чином будує композицію зображення.   <img src="/storage/0002018/10/t/42872979_686977988346997_4648340278648766464_n.jpg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   "На створення самого проекту мене надихнули ідеї кількох художників, чия творчість вплинула на мене. Наприклад, після знайомства на лекції з японським художником Хіросі Сугімото і відвідування його виставки у Москві, стало зрозуміло, що художні виставки – це не просте розвішування робіт. Особливості експозиції слід продумати ще на етапі зйомки. На самого Сугімото свого часу, як і на мене, вплинули Дюшан і Ротко. Для мене Дюшан – це принцип відбору об'єктів. Предмети, які я обираю в більшості випадків носять функціональний характер. Пізні твори Ротко також посприяли формуванню концепції даної серії. Його вплив більше позначився на візуальній частині та на самій ідеї виставки-інсталяції", – розповідає Дмитро Богачук.   <img src="/storage/0002018/10/t/42888277_296738850927584_8988992669329915904_n.jpg" alt="" />   За задумом художника, експозиція є цілісним проектом, у якому фото – твори, які не можуть існувати окремо від галерейних стін. Затемнений простір сприяє грі світлових ефектів, які виходять за межі знімків у зовнішнє середовище. Формально експозиція побудована за принципом кольорових контрастів, які поділяють простір галереї навпіл. У напівмороці вирізняються теплі та холодні композиції, які вирішують питання ритму, динаміки та статики, зіставляючи освітлені та затемнені площини архітектурних об’ємів.   <img src="/storage/0002018/10/t/43000452_294550564608547_7535904331426430976_n.jpg" alt="" />   "Архітектура модернізму і пізня радянська будівля викликають у мене відчуття утопії та свята. Роботи, які представлені на виставці – зняті переважно в Києві, але є і зображення з Вишневого (Київська область) та Софії (Болгарія)". Красу архітектурних деталей художник показує за допомогою світла, джерелом якого може бути не лише природне освітлення, що проникає в приміщення, а й штучне, яке формує об’єм зсередини. Фотограф зосереджується на візуальній складовій знімка, що полягає у композиційних рішеннях, спрямованих відтворити гру об’ємів та фактур у зіставленні та протиставленні.   <img src="/storage/0002018/10/t/42894639_2067853996878343_5021109140332740608_n.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/10/t/42889944_1868563626584791_3588339137360429056_n.jpg" alt="" /> Дмитро Богачук   Серія “Простір світла” – це своєрідний експеримент зі світлом, яке, залежно від форми (розсіяне, локалізоване),створює візуально відчутний простір. Дмитро Богачук зосередив свою увагу на конструктиві, естетику якого виявив кольоровими контрастами та світлотінями. За допомогою основ композиції, які підпорядкувались архітектурним формам, художник відзняв кадри, що набули незалежного живописного характеру.              Mon, 01 Oct 2018 13:00:00 Культурний маршрут (1.10-7.10) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-110-710 Цього тижня у Києві пройде зустріч з американським митцем Домінго Кастільйо, у Чернівцях презентують каталог фотографа Бориса Савельєва, а в ОХМ розкажуть про паризьку долю відомих митців, родом з Одеси. Про ці та інші цікаві події – далі в Культурному маршруті.   Цього жовтня у просторі Щербенко Арт Центру відкриється персональна виставка «Посттравматичний (Herbarium)» Марії Прошковської – київської художниці, фіналістки та володарки спеціальної премії конкурсу молодих українських художників МУХі 2017. На виставці буде експоновано рослинні композиції, зібрані мисткинею у забрудненому внаслідок аварії на ЧАЕС 1986 року селі Страхолісся, населення якого не було евакуйоване. Також глядачі побачать відео і фотографії, відзняті на цій території у співпраці з фотографом Віталієм Очеретяним та операторкою СвєтоДіодною Дудяк. Відкриття: 1 жовтня о 19:00.   <img src="/storage/0002018/10/img_2554.JPG" alt="" />   2 жовтня о 19:00 в креативній спільноті <a href="https://www.facebook.com/izone.ua/" target="_blank">IZONE</a> відбудеться Artist Talk резидента фонду ІЗОЛЯЦІЯ Домінго Кастільйо з Маямі (США). Протягом резиденції Домінго досліджуватиме візуальну культуру України та етапи її формування. Свої спостереження він має на меті представити у формі документального фільму, але під час Artist Talk покаже свої попередні роботи. Домінго Кастільйо — співзасновник проекту the end/ SPRING BREAK, номадичного арт-простору в Майамі. Кастільйо був одним із організаторів художньої галереї Noguchi Breton (раніше відомої як Versace Versace Versace та Guccivuitton), де він та його колеги представляли матеріали, пов'язані з народною культурою Майамі.    <img src="/storage/0002018/10/42486125_2103369386363069_104211609001394176_n.jpg" alt="" />   Освітня платформа CANactions запрошує на лекцію Руне Вайле «Міська трансформація», яка відбудеться 4 жовтня о 19:00 в Галереї ДУКАТ. Дослідник говоритиме про використання міських проблем в якості рушійної сили для позитивного розвитку міст. Руне Вайле – архітектор та один з керуючих партнерів URBAN POWER. Він має 12-річний досвід архітектурної практики, розробляє та курує багато великомасштабних проектів компанії, а також з 2015 року є членом журі багатьох міжнародних конкурсів в Данській архітектурній асоціації. Вхід вільний за <a href="https://forms.office.com/Pages/ResponsePage.aspx?id=x4_ar0-jzkmSlMAr3uWxCtEDYhniw5xLqmx4cW0Q4nRURDlNUkxJMFFPQk5SV0xTQlBVMEhMN1JHRS4u" target="_blank">реєстрацією</a>. Мова: Англійська.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/t/urban_power_-_paper_island.jpg" alt="" />   Галерея Triptych: Global Arts Workshop рада представити нову серію арт-колажів Марини Громенко «Міксологія». «Міксологія» (від англ. to mix, змішувати) – життєрадісна наука і точне мистецтво передачі багатогранної реальності за допомогою ножиць, клею, фарб, паперу та необмеженої уяви. Марина Громенко – продовжувачка міцної традиції художниць-коллажисток, які завжди крокували в ногу з чоловіками. В її арт-колажах зустрічаються бурлеск і абсурд, повсякденне і потойбічне, ніжність і жорстокість, але сполучною ланкою ланцюжка робіт служить оптимістична філософія художниці, яка закликає глядача прийняти весь спектр емоцій і станів нашого життя. Відкриття: 4 жовтня о 19:00.   <img src="/storage/0002018/10/42908347_1991248054278116_919665820785704960_o.jpg" alt="" />   6 жовтня у Чернівцях відкриється виставка-презентація портфоліо Бориса Савельєва "Czernowitz 1978-2018". Тираж підготований та надрукований в Компанії «Factum-Arte» Адамом Лоу і Рафаелєм Рачевським в Мадриді 2018 рoці. Портфоліо складається з 15 відібраних робіт, знятих за період з 1978 по 2018 рік, виготовлених в техніці багатошарового пігментного друку на арт папері «hannemulle» і монтованих на алюмінієві пластини розміром 35х52 см. Відкриття 6 жовтня о 15:00. Чернівці, Steinbarg Galleri&Cafe, вул. Університетська, 11.   <img src="/storage/0002018/10/41336999_2082720782056187_1768215470005026816_o_-_copy.jpg" alt="" />   6 жовтня о 18:00 в Одеському художньому музеї відбудеться лекція «З Одеси – в Париж. Соня Делоне, Володимир Баранов-Росіне, Давид Відгоф». Ніхто і ніколи в Одесі про цих художників не розповідав. Про зв'язок іменитих художників з Одесою і їх французькі долі розповість письменник, журналіст, історик мистецтва Євген Деменок. На лекції не лише розкажуть багато нового і нікому невідомого, але і покажуть французькі газети сторічної давнини з ілюстраціями Давида Відгофа. Вхід за попередньою <a href="https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeO6ZqteYwWyXYeZQdixIYxaBNtWUsB3EyKC9eIH0YgIYdaYg/viewform" target="_blank">реєстрацією</a>. Вартість: 70 ₴, пільговий — 35 ₴.   <img src="/storage/0002018/10/12.jpg" alt="" /> Фото: Artbook | D.A.P. Mon, 01 Oct 2018 11:00:00 У Чернівцях презентують портфоліо Бориса Савельєва http://artukraine.com.ua/n/u-chernivcyakh-prezentuyut-portfolio-borisa-savelyeva 6 жовтня у Чернівцях відкриється виставка-презентація портфоліо Бориса Савельєва "Czernowitz 1978-2018".  Тираж підготовлений та надрукований в Компанії «Factum-Arte» Адамом Лоу і Рафаелєм Рачевським в Мадриді 2018 рoці.   <img src="/storage/0002018/10/41336999_2082720782056187_1768215470005026816_o_-_copy.jpg" alt="" />  Портфоліо складається з 15 відібраних робіт, знятих за період з 1978 по 2018 рік, виготовлених в техніці багатошарового пігментного друку на арт папері «hannemulle» і монтованих на алюмінієві пластини розміром 35х52 см.  Відбитки зберігаються в портфоліо-боксі, індивідуально виготовленому в Лондоні у 2018 році. Тираж видання 10 копій, плюс два авторських примірника. Відкриття 6 жовтня 2018 року о 15.00. Чернівці, Steinbarg Galleri&Cafe, вул. Університетська, 11.         Mon, 01 Oct 2018 10:00:00 Данський архітектор Руне Вайле прочитає лекцію в Києві http://artukraine.com.ua/n/danskiy-arkhitektor-rune-vayle-prochitaye-lekciyu-v-kiyevi Освітня платформа CANactions запрошує на лекцію Руне Вайле «Міська трансформація», яка відбудеться у четвер, 4 жовтня, о 19:00 в Галереї ДУКАТ, вулиця Рейтарська, 8Б, Київ.   Дослідник говоритиме про використання міських проблем в якості рушійної сили для позитивного розвитку міст.    <img src="/storage/0002018/09/28_09/t/urban_power_-_portrait.png" alt="" /> Руне Вайле Усі зображення надано організаторами Багато з наших існуючих спільнот в усьому світі планувались в пізній модерністський період після Другої світової війни. Міське планування в цей період призвело до численних проблем з точки зору міст без міського життя, монотонності та часто низької якості будівлі. URBAN POWER включають стратегії реновації в спільноти, використання міського простору та проекти, які привносять як соціальну взаємодію, так і фізичну діяльність в міський простір.  Деякі з основних проблем в розвитку міст сьогодні та в найближчому майбутньому – адаптування до зміни клімату, забезпечення стійкості руху та забезпечення того, щоб міста функціонували у фінансовому, політичному та соціальному аспекті. URBAN POWER працюють з цими проблемами в спробі створити максимум як для міст, так і для людей.    <img src="/storage/0002018/09/28_09/t/urban_power_-_paper_island.jpg" alt="" /> Міська влада називає себе проактивними урбаністами, тому що багато їх проектів починаються без клієнта. Вони пропонують рішення, які можуть поліпшити місто, і вони беруть участь у політичних дебатах. Цей метод призвів до деяких із найбільш цікавих проектів URBAN POWERS. На лекції будуть розглянуті (та поясненні проектами та пропозиціями компанії URBAN POWER у Данії) всі аспекти трансформації в містах.    Руне Вайле – архітектор та один з керуючих партнерів URBAN POWER. Він має12-річний досвід архітектурної практики, розробляє та курує багато великомасштабних проектів компанії, а також з 2015 року є членом журі багатьох міжнародних конкурсів в Данській архітектурній асоціації.   Вхід вільний за <a href="https://forms.office.com/Pages/ResponsePage.aspx?id=x4_ar0-jzkmSlMAr3uWxCtEDYhniw5xLqmx4cW0Q4nRURDlNUkxJMFFPQk5SV0xTQlBVMEhMN1JHRS4u" target="_blank">реєстрацією</a>. Мова: Англійська *Організовано за підтримки Посольства Королівства Данії в Україні          Fri, 28 Sep 2018 14:00:00 Королевская галерея Маурицхёйс, Гаага http://artukraine.com.ua/a/korolevskaya-galereya-maurickhyoys-gaaga Маурицхёйс  –  цитадель искусств на отдельном острове, посреди изменчивости и непостоянства. Этот наиболее посещаемый музей в Нидерландах, как дух законов Монтескье, – защита от пренебрежения, невежества и обезличивания. Гаага – жива до тех пор, пока в ней есть Маурицхёйс. Про «музейную корону» Голландии далее в Art Ukraine. Маурицхёйс – классический дворец, массивный и одновременно легкий из-за водоемов и множества туристов, теперь съехавшихся в эту «цитадель искусств», выбивая из его стен пыль и делая свежее, ничуть не умаляя достоинств замка, всегда носившего имя скромнее титула: «Дом Морица».   Первым владельцем дома был принц по имени Иоганн Мориц Нассау-Зигенский, крупнейший феодал и богатейший человек семи соединенных провинций, в которые в XVII веке входила Голландия. Мориц – само воплощение сверкающего сталью доспехов XVII века. По существу, последнего века рыцарства. Далее классицизм идет к своему упадку и «Дом», перейдя в собственность Королевства Нидерландов в 1820 году, сразу становится  символом сохранения идеалов классицизма и позднего Ренессанса. Если идея создания национального Рейхсмузея в Амстердаме принадлежит Наполеону Бонапарту и его родственнику, правящему тогда на нидерландском троне, то Маурицхёйс – национальный дух Голландии, её музейная корона, венец искусства.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/t/hague-15.jpg" alt="" /> Королевская картинная галерея Маурицхёйс Все изображения предоставлены автором   Первенец среди музейных коллекций Маурицхёйс сегодня находится под управлением частного фонда, что также свидетельствует об изменении приоритетов в экономике и общественно-политической жизни страны. Теперь здесь, как во времена Иоганна Морица, многое определяет частная, а не государственная инициатива. Музей продолжает служить сохранению идеалов.   Оказываясь в музейных залах, посетитель обязательно встречает телевизионную камеру или большую внеплановую экскурсию – свидетельство высокого статуса музея. В Голландии, в общественно-политическом отношении, Маурицхёйс – это абсолютно уровень Рейхсмузея. И если Маурицхёйс отказывается от сотрудничества с нефтяной компанией из солидарности с Гринпис – это сама культура Голландии исполняет свою элитарную воспитательную функцию.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/t/o_1949.jpg" alt="" /> Королевская картинная галерея Маурицхёйс   Маурицхёйс – национальное достояние и ценен не только как кладезь сокровищ, ларец, в котором королевство хранит свои драгоценности. Но если всё-таки откинуть крышку и заглянуть в него, первой жемчужиной коллекции будет «Девушка с жемчужной сережкой». Многие принимают работу лишь за растиражированный образ кисти Вермеера, но это не так. В её лице сама Голландия оглядывается на себя через века.   Счастье соперницы мешает жить На таких амбициях возвеличиваются империи, «Девушка…» Вермеера словно прощает всем зависть и прощается со своей зависимостью. В этом портрете до сих пор много неясного. Среди неразгаданных тайн: «на кого или на что она оглядывается»? Или, если она смотрит в зеркало, то на себя ли? Есть даже версия, что в ее образе – Голландия, владычица морей (а ей принадлежит честь открытия Новой Зеландии, островов Фиджи), прощается со своими амбициями и перестает мечтать о славе Абеля Тасмана или Иоганна Морица.   Когда Ян Вермеер вынужденно влачит бедное существование, Голландия возвращает себе Суринам, но едва ли художник думал в таких категориях, скорее он представлял себе прототип современной Анжелики. Тот же характер, но взгляд мягче. Её вкрадчивый голос, но уверенный характер навсегда станет характером Голландии и, вероятно, поэтому «Девушка» Вермеера – единственная взята под защиту внешнего ограничителя. К другим полотнам есть возможность подойти ближе.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/t/vermeer._devushka_s_zhemchuzhnoy_serezhkoy._1665.JPG" alt="" /> Вермеер. Девушка с жемчужной сережкой. 1665   Вермеер – современник Иоганна Морица. В эти годы (вторая половина 1660-х, XVII век) Голландия ведет войну с Англией. Уже вторую. За возвращение Суринама, поэтому «Вид Делфта» и «Девушка с жемчужной сережкой» имеют одну колористическую тональность.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/t/vermeer._vid_delfta._1661.JPG" alt="" /> Вермеер. Вид Делфта. 1661   Человек живет для будущего Но хочет быть достоин идеалов прошлого. Неуместная во многих случаях метафора, для Гааги – восхитительная реальность, и Маурицхёйс тому живой пример. Здесь «Мадонна» Лукаса Кранаха, ангелы держат вуаль, и словно того же материала обои покрывают стены музея, с них смотрит на зрителя старик Рембрандт, потерявший сына и состояние («Автопортрет», 1669), проигравший моде и общественному вкусу свидетель грандиозных событий, а сегодня его любят за раскрепощенность и вольнодумство.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/t/lukas_kranah._mariya_i_ee_rebenok._1515-1520.JPG" alt="" /> Лукас Кранах. Мария и её ребенок. 1515-1520   Он, можно сказать, первым разглядел глину человеческого лица под социальной маской, и лучших портретистов всего мира теперь сравнивают с ним, а рядом на соседней стене – Питер Пауль Рубенс «Старуха и мальчик со свечами». Трогательная, мягкая рождественская и очень живая картина. Искусство даже в самых крайних своих воплощениях будет учиться у Рубенса видеть в цветных волосах наш крахмальный парик, а у Рембрандта – срывать социальные маски, обжигая глину лица.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/t/piter_paul_rubens._staruha_i_malchik_so_svechami._1616.JPG" alt="" /> Питер Пауль Рубенс. Старуха и мальчик со свечами. 1616   Халс, учитель Ван Гога и его «Смеющийся мальчик» (1625), созданный в юные годы, когда Рембрандту не было и двадцати. Здесь же «Урок анатомии доктора Тульпа», групповой портрет присутствующих на вскрытии врачей. Картина провисела несколько веков в здании, где находился анатомический театр гильдии хирургов Амстердама, и затем, в обход просьб директора Рейхсмузея, помещена самим Королем в Маурицхёйс. Музей и снаружи, и внутри выглядит благородно. Атмосфера большого кабинета.   Резиденция музы изящных искусств Таким, можно сказать, оригинальным образом Голландия почтила память Рембрандта. Время идет так быстро, что хочется упереться ногами и остановить его. Существование Маурицхёйс – это возможность для Голландии облегчить ношу, поднести свечу, как рубенсовский мальчик к бабушкиной руке, открывая сокровищницу намного более богатую, чем все колониальные владения Англии.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/t/vid_na_muzey_mauricheys.JPG" alt="" /> Вид на музей Маурицхёйс   <div style="text-align: justify;"> Тем более что вся остальная Гаага, начиная с железнодорожного вокзала и заканчивая побережьем Ламанша,  – и современна, и непростительно хороша. Но где еще, кроме как у резиденции музы, можно увидеть, как фотографируется королева? В большой черной шляпе с полями, как на эскизах художников ар-деко. Маурицхёйс – очень популярное место. И волшебство в нем, и аристократизм, и весь цивилизованный мир с печалью в сердце.     Про автора: Даниил Каплан – арт-журналист </div>         Fri, 28 Sep 2018 12:00:00 У Нью-Йорку відкриється персональна виставка Анастасії Подерв’янської http://artukraine.com.ua/n/u-nyu-yorku-vidkriyetsya-personalna-vistavka-anastasii-podervyanskoi Український інститут Америки представляє соло-проект Анастасії Подерв’янської «High Textile»   Художниця-монументалістка за освітою, протягом останніх чотирьох років Анастасія Подерв’янська експериментує у техніці текстилю. Її вишивки-колажі поєднують у собі український декоративізм та етно-романтизм, а також елементи коміксу. Завдяки цим рисам твори авторки виходять за межі архаїчно-традиційних уявлень та органічно вплітаються до сучасного глобального мультикультурного контексту. Текстильні роботи художниці є спробою візуального переосмислення традиційних іконописних сюжетів, емоційного перетворення та надання нового значення канонічним образам. Такий синтез традиційних технік і канонів із сучасними технологіями і баченням надає роботам Подерв’янської нового, оригінального, звучання.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/podervianska_arhangel_mykhailo.jpg" alt="" /> Зображення надане організаторами   Проект «Високий текстиль» поєднує роботи двох серій: «Кантрі-Хорор» та «ПальтоПортрет». «Кантрі-Хорор» (2016 рік) створено за мотивами книжки українського етнографа Георгія Булашева «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях», виданої у 1909 році. Кожному полотну цієї серії відповідає сюжет однієї з легенд, яку художниця, поєднуючи традиційні народні мотиви із декором нинішньої доби, переповідає глядачеві. Самі легенди за тональністю нагадують апокрифічні тексти, що самобутньо сполучають біблійні мотиви із колоритними національними елементами. Таке звучання мають і панно Подерв’янської, котра винаходить власну візуальну мову для відтворення неспівмірностей накладання сакральних текстів та їхньої інтерпретації живою, емоційно насиченою народною мовою. Інтеграція до канви оповіді-полотна запозичених із сучасної масової культури образів дозволяє художниці винайти свою версію нового українського фольклору у форматі «текстильного коміксу». Для створення композицій своїх текстилів Подерв’янська застосовує все різноманіття ткацьких технік: оздоблені мереживами ручного плетіння полотна містять і вишиті бісером деталі, і декоровані аплікацією фрагменти.   «ПальтоПортрет» (2017 рік) – серія пальто з вишитими вручну портретами з полотен відомих художників, яку розроблено спільно з дизайнеркою Лілією Братусь. Для створення «ПальтоПортрету» Подерв’янській стає у нагоді досвід роботи театральною художницею, зокрема, досвід створення костюмів для гротескних вистав її батька Леся Подерв’янського. Проект демонструє подеколи нерозрізниму межу між мистецтвом та модою, адже «ПальтоПортрет» можна розглядати і як художню серію робіт, і як таку собі гротескну колекцію haute couture. Поєднання робіт двох серій в одному виставковому просторі дозволяє глядачеві детально ознайомитись із творчими шуканнями-дослідженнями молодої художниці, а також побачити, як традиційне жіноче ремесло видозмінюється та вписується в контекст сучасного мистецтва.   Виставка триватиме із 04 жовтня  по 11 листопада 2018 року в Українському Інституті Америки за адресою: 2 EAST 79TH STREET NEW YORK, NY 10075     Про художницю: Анастасія Подерв'янська народилася в 1978 році у місті Києві, Україна, в родині художників. У 1996 році закінчила РХСШ, а у 2002 році – Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, де навчалась на монументальному відділенні під керівництвом академіка М. А. Стороженка. До Національної спілки художників України авторку приймають одразу ж після закінчення нею НАОМА, у тому ж 2002 році. Перша виставка за участі Подерв'янської відбулась ще у 1992 році, з тих пір художниця брала участь у багатьох персональних та групових проектах. Роботи Подерв'янської зберігаються у колекціях «Eurolab» та Музею сучасного мистецтва України, а також у приватних колекціях в Україні, Польщі, Німеччині, Македонії та США. Художниця бере активну участь у персональних та групових проектах. Твори Подерв’янської експонувались на міжнародних ярмарках, таких як: Scope Miami Beach 2017 (Маямі-Біч, США), VOLTA 14 (Базель, Швейцарія) та Vienna Contemporary 2018 (Відень, Австрія). Нині авторка живе і працює у Києві, Україна.         Fri, 28 Sep 2018 11:00:00 Виставку ужгородського нонконформіста Павла Бедзіра покажуть в Києві http://artukraine.com.ua/n/vistavku-uzhgorodskogo-nonkonformista-pavla-bedzira-pokazhut-v-kiyevi Галерея «ДУКАТ» представляє виставку творів Павла Бедзіра «Ловець снів».   Павло Бедзір — один із лідерів альтернативної художньої сцени Закарпаття. Митець-дивак, який захоплювався езотеричними вченнями Сходу і працював на межі фігуративного та абстрактного мистецтв, вирізнявся серед своїх колег. Багатьом його життя здавалося чудернацьким, а творчість незрозумілою, але його особистість цікавила відомих поетів, науковців, а головне — молодих митців, для який художник був справжнім гуру, своєрідним медіумом.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/p._bedzir_z_zhittya_derev_1994_gratogragafiya.jpg" alt="" /> П. Бедзір. Із життя дерев. 1994, гратограгафія Усі зображення надано галереєю   Торуючи свій творчий шлях у власний спосіб, оминаючи кон’юнктуру, Павло Бедзір створив складносплетений світ, унікальну естетику, яка так відрізнялася від соцреалізму 1950–1980-х років.   Сьогодні ім’я майстра відоме поціновувачам вітчизняної образотворчості, його роботи зберігаються у відомих музейних та приватних колекціях, хоча мистецький спадок художника й досі залишається малодослідженим.   <img src="/storage/0002018/09/28_09/p._bedzir_stari_verbi_1965.jpg" alt="" /> П. Бедзір. Старі верби. 1965   Виставка «Ловець снів» у галереї «Дукат» презентує мистецтво Павла Бедзіра 1960–1990-х рр. Відвідувачі побачать понад 30 творів з приватних зібрань Дніпра, Києва та Ужгорода, зокрема з колекцій галереї «Артсвіт» і аукціонного дому «Дукат». Основу експозиції складають графічні роботи, виконані у техніках монотипії, ґратографії та малювання фетровим пензлем, які демонструють складний багатошаровий світ неординарного художника-мислителя.   Відкриття виставки: 28 вересня о 19:00. Виставка триватиме до 14 жовтня 2018 року. <div> </div> <img src="/storage/0002018/09/28_09/p._bedzir_obraz_1960-i_rr..jpg" alt="" /> П. Бедзір. Образ. 1960-і рр. Павло Бедзір (1926–2002) Народився у с. Калини на Закарпатті. Закінчив Ужгородське державне художньо-промислове училище (1946). Педагоги з фаху — А. Ерделі, А. Коцка, Ф. Манайло, Е. Контратович. Член НСХУ (1968). Лауреат премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі (1996). Знав декілька іноземних мов, захоплювався історією світового мистецтва та східною філософією, займався йогою. У 1950–1960-х рр. в Ужгороді навколо митця сформувався неформальний «клуб авангардистів», де збиралися закарпатські художники, а також митці зі Львова, Києва, Риги, Ленінграда. Товаришував з А. Горською, С. Параджановим, Т. Яблонською, Г. Якутовичем, Г. Островським. Був одружений з відомою художницею Є. Кремницькою. За життя відбулося дві персональні виставки художника. У 2016 році було відкрито музей-майстерню Павла Бедзіра. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая, а також у приватних зібраннях.         Fri, 28 Sep 2018 10:00:00 Дослідники назвали ім’я моделі з картини “Походження світу” Курбе http://artukraine.com.ua/n/doslidniki-nazvali-imya-modeli-z-kartini-pokhodzhennya-svitu-kurbe Зі зрозумілих причин важко ідентифікувати модель з картини Гюстава Курбе «Походження світу» 1866 року. Проте, недавні дослідження французького літературознавця Клода Шоппа, докладно описані в книзі, що незабаром вийде в Парижі, дозволили досліднику припустити, що моделлю для полотна стала 34-річна балерина Констанс Кеньо.   <img src="/storage/0002018/09/27_09/t/de69deea-de8f-48bd-aa62-9d1f5dfffd44.jpg" alt="" /> Фото: The Art Newspaper Раніше моделлю, зображеною на картині, вважали коханку Курбе Джоанну Гіффернан, що є сумнівним, оскільки Гіффернан була рудою, а волосся, яке можна побачити на картині, темне. Тим часом, сучасники Кеньо говорили про її «гарні чорні брови». Вона також була коханкою османського дипломата Халіла Серіфа Паші, який замовив картину. Шопп читав лист від Олександра Дюма-сина до Жорж Санд, що зберігається у Національній бібліотеці Франції, датований червнем 1871 року, який містив рядок, раніше розшифровувааний як: «Не можна навіть найтендітнішим і найточнішим пензлем передати інтерв'ю мадемуазель Кеньо з Опери». Насправді ж, з'ясував Шопп, слово, розшифроване як «entretien» («інтерв'ю») виявилося словом «entrailles» (нутрощі, нутро, надра). Керівниця відділу преси бібліотеки Сільвія Обенас повідомляє, що докази «змушують мене повірити з 99% впевненістю в те, що моделлю Курбе була Констанс Кеньо». Ще одним вагомим аргументом, за її словами, є те, що в заповіті балерини згадується картина Курбе, на якій зображені камелії з розкритою яскраво-червоною квіткою в центрі. На думку Обенас, цей твір Кеньо отримала в подарунок від Халіла Серіфа Паші. Пізніше вона стала шанованою філантропкою, і тому, вважає Обенас, її зв'язок зі скандальною картиною згодом було втрачено.   Джерело: <a href="https://www.theartnewspaper.com/news/origin-of-the-world-model-discovered" target="_blank">The Art Newspaper</a>         Thu, 27 Sep 2018 14:00:00 ART NOW: Влодко Кауфман. Про кураторство, мистецтво перформансу та метод багатовекторності http://artukraine.com.ua/a/art-now--vlodko-kaufman-pro-kuratorstvo-mistectvo-performansu-ta-metod-bagatovektornosti За ініціативи арт-дилера Ігоря Абрамовича, ART UKRAINЕ продовжує цикл бесід з відомими українськими художниками ART NOW. У серії інтерв’ю митці розповідають подробиці нових проектів, міркують про соціально-політичний та культурний контексти сьогодення, проблеми вітчизняної арт-системи та перспективи її розвитку.   Львівський художник, перформер, Влодко Кауфман – один із найвпливовіших діячів української культури. Співзасновник, арт-директор об'єднання «Дзиґа», він є одним із творців і кураторів Тижня актуального мистецтва та учасником численних виставкових проектів. Про львівське мистецтво, проблему централізації, перформативні практики, нову генерацію поціновувачів як рушійну силу державної культурної політики далі в ART UKRAINE. У одній зі своїх бесід ви сказали, що незалежного мистецтва не існує взагалі. Що ви мали на увазі? Питання несвободи я розглядаю дуже широко: як політичну заангажованість, залежність від дилерів і лояльності глядача. Художник завжди від чогось залежить: ти потребуєш відповіді аудиторії, її вердикту «подобається/не подобається». Я не вірю авторам, які кажуть, що у своїй творчості не зважають на думку оточуючих, але все ж таки продовжують пропонувати її всім на огляд. Справа навіть не в політиці, а в статусі потужної соціальної одиниці, якою є митець. Прагнення бути вільним – це утопія. Звісно, вона підживлює художника, але залишається незбагненною мрією.   <img src="/storage/0002018/09/27_09/t/volodimir_kaufman._instalovana_grafika_chastini_tila._palac_mistectv._lviv._2016.JPG" alt="" /> Володимир Кауфман. інстальована графіка ЧАСТИНИ ТІЛА. Палац мистецтв. Львів. 2016   Тоді чому митці, які приїздять з-за кордону, стверджують, що українські художники більш вільні в художньому висловлюванні, і майже не стикаються з проблемою цензури? Річ у тім, що в їхній системі процес взаємодії спілкування між арт-спільнотою і державою налагоджений на офіційному рівні. Поки у нас цього немає, ми здаємося західним колегам більш анархічними. Такий собі арт-броунівський рух: коли українці остаточно перейдуть у площину демократії, мистецтво також зобов’яжуть дотримуватися закону.   На відміну від російського,  українське мистецтво є вільним від лещат ідеології? Воно, по-перше, є інакшим. По-друге, у своїх мистецьких практиках художники РФ – або агресивніші, або значно байдужіші за нас. Складається таке враження. Чомусь досі прийнято вважати, що ми – апендикс російської культури, і саме наша сліпа віра в це судження заважає творити свою історію.   <img src="/storage/0002018/09/27_09/t/volodimir_kaufman._instalyaciya._ekoteatr_v._park_znesinnya__lviv.2017._02.JPG" alt="" /> Володимир Кауфман. Інсталяція. ЕКОТЕАТР V. парк Знесіння. Львів, 2017   Здається, що Львів інтегрований у європейську культуру значно більше за інші міста України. Чи так це насправді?  Парадоксальність феномену львівської культури – це її народження у Львові і перетікання в інші міста, тому говорити про епіцентр глобальної культурної площини я б не брався. Усе тутешнє мистецтво справді перекочовує в Європу, зокрема у Польщу та Німеччину. Ми б мали зосередитися і виробити власну стратегію розвитку. Вбачати у процесі відтоку інтеграцію – не зовсім вірно. Тут наявне стійке прагнення «не стати гіршими від людей» – і це суттєва різниця, як на мене. Усі осередки культури, принаймні пострадянські, апелюють до культури Росії.   Чи можемо ми говорити про появу нових соціокультурних функцій мистецтва, виходячи із зумовленості трансформації його культурними та соціальними змінами? Скільки існує мистецтво – функції однакові: є замовник, художник, інституції. Усе залежить тільки від клімату в тому «мурашнику». Якщо політична ситуація покращилася, митці починають порпатися в одному, якщо відбуваються соціальні загострення – в іншому. Художник – це лакмусовий папірець соціуму. Коли він протестує, йому здається, що він є незалежним, а насправді, що є протест? Обурення несвободою, і так було завжди.   Що є для вас найголовнішим у вашій художній практиці? Ідея є визначальною, а для її втілення я шукаю технологію. Колег завжди дратувала моя невизначеність щодо того, ким я себе бачу: живописцем, перформером, графіком чи ілюстратором? Я ж вважаю за потрібне підбирати ті медіа, які б найбільш довершено висловлювали конкретну думку. Пам'ятаю, під час чергової кризи, раптом усвідомив, що славнозвісний живопис далеко не всемогутній, як прийнято вважати. Це мені дуже допомогло.   <img src="/storage/0002018/09/27_09/t/volodimir_kaufman._proekt_besida._fragment._galereya_dzia__lviv._2017.01.JPG" alt="" /> Володимир Кауфман. Проект БЕСІДА. Фрагмент. Галерея Дзиґа, Львів. 2017   Як щодо твердження вторинності будь-якої ідеї, через що художники і хочуть здивувати технікою? Здивувати – це вже відчай. Людина, яка займається творчістю, – жебрак із загостреним відчуттям егоцентризму. Саме ідея народження чогось нового переслідує, не дає спокою, і ти пробуєш позбутися її в такій формі.Тобто, я переводжу енергію, яка дратує мої нерви, у категорію твору. Останнім часом мені не подобається говорити як живописець чи інсталятор. Я  є «автор», особа, яка щось створює. Це дуже глобальне поняття.   Чи помічаєте ви проблему централізації мистецтва? Це неминуче, але не є фатальністю. Важко казати, наскільки процес нормальний, але це об’єктивна реальність. Інша справа, що хороший художник залишиться таким у будь-якому місці. Так, є нюанси, наприклад, я не можу творити у жодному місті, окрім Львова, але це радше виняток, аніж правило,  отже,  не думаю, що централізація на щось впливає. Вона може корегувати чиюсь творчість, але не настільки суттєво, щоб робити художника гіршим або ліпшим. Ідея їхати кудись підкорювати світ видається мені смішною, бо все залежить не від місця, а від того, ким ти є.   <img src="/storage/0002018/09/27_09/t/volodimir_kaufman._proekt_besida._fragment._galereya_dzia__lviv._2017.02.JPG" alt="" /> Володимир Кауфман. Проект БЕСІДА. Фрагмент. Галерея Дзиґа, Львів. 2017   Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що перформанс у сучасному мистецтві часто трансформується, перетворюючись у псевдоперформанс – явище, яке є використанням специфічних ознак цього жанру, проте не в художніх цілях? У нас в країні є дуже нездорова тенденція – мода на перформанси. Це мене лякає, адже все, що не робиться, починаючи з літератури і закінчуючи хореографією, чомусь називається перформансом. Цей жанр неймовірно витончений, тому з ним треба поводитися дуже обережно. Наразі він переживає третю хвилю. Відрізнити псевдоперформанс від справжнього я можу тільки для себе.  Мені здається, зараз немає достатньо обізнаних провідних діячів, які б могли синтезувати весь попередній досвід у щось абсолютно нове. Перформанс – коридор, простір для переходу в іншу реальність.   <img src="/storage/0002018/09/27_09/t/volodimir_kaufman._perfomans_instalyaciya_rekvim._brunofest_drogobich._2018.02.JPG" alt="" /> Володимир Кауфман. Перфоманс, інсталяція РЕКВІЄМ. Брунофест, Дрогобич,  2018   За якими критеріями можна визначити якість перформансу? Художник може 10 хвилин мовчки стояти, а по міміці ми зрозуміємо, де він перебуває, а може годину бігати, підкидати у повітря шмарклі, верещати, і публіка не відчує нічого, окрім роздратування. У сучасному мистецтві гра розпізнавання справжності, спекулятивності та креативності є настільки умовною і тонкою, що треба бути дуже обережним у визначеннях.   Що відрізняє його від авангардного пластичного спектаклю, наприклад? У спектаклі кожен робить своє – режисер, актор, сценограф, білетер у касі. У перформансі все це, і плакат у тому числі, є одна особа, яка поєднує багато функцій, затягуючи глядача у свою масу, немов чорна діра.   Ви є куратором Тижня актуального мистецтва, Трієнале «Український зріз». Чи можна сказати, що куратор вже не є неупередженим арбітром в оцінці якості виставки, тепер він став учасником процесу, від якого залежить результат, і нерідко куратор взаємодіє з художником, аби завершити його роботу, додавши їй фінальний акорд емоційної виразності. Чи погоджуєтеся ви з таким твердженням? Я все-таки практикуючий автор і для мене не існує питання домінування. Я є такою ж частиною проекту, як і всі інші. Якщо створюю кураторський проект, прагну зробити весь процес органічним: буду радитися з учасниками, переглядати, пристосовуватися в хорошому сенсі, працювати, змінювати, аж поки не отримаю той продукт, який я бачу, але він не заперечує голосу тих художників, яких я запросив. Словом, демократичний виступ ідеологій.   <img src="/storage/0002018/09/27_09/t/10807127_767580856645369_597255606_n.jpg" alt="" /> Володимир Кауфман Фото: Ліза Кузнєцова   Чому, на вашу думку, держава самоусувається з площини культурної політики у сфері мистецтва України? На жаль, в Україні ще не з’явилося покоління людей, які б стали справжніми поціновувачами мистецтва. Наразі є покупці, для яких оцінювання культури будується на тому, наскільки вигідно вкладені кошти. Коли виховають нову генерацію, яка зрозуміє, що культура – це справа збиткова, але первинно необхідна для формування нації, держави, особистості, процес самоусунення буде припинено.   Що потрібно зробити, на ваш погляд, аби культурна політика з’явилася на державному рівні? Переконувати. Не можна опускати руки – варто продовжувати показувати, вчити, виховувати і робити все можливе. Це як англійський газон – його 300 років стригли, тому він і має таку енергетику. Необхідні час та віра: вирощувати і стригти, вирощувати і стригти.     Про авторку:    Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ARTUKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.     Thu, 27 Sep 2018 12:00:00 Художники ставят точку в одесской галерее Invogue#ART http://artukraine.com.ua/n/khudozhniki-stavyat-tochku-v-odesskoy-galeree-invogueart С 28 сентября в галерее Invogue#ART открыт групповой проект «Точка», который продлится до 11 ноября. Выставка «Точка» –  это попытка дать обозначение абстрактному объекту в пространстве, который не имеет никаких измеримых характеристик. Художники определяют для себя самостоятельно, будет это точка невозврата, либо точка – форма нового отсчета.   <img src="/storage/0002018/09/27_09/nina_smykalova_bumaga__mdf__50h80.jpg" alt="" /> Нина Смыкалова   Обращаясь к различным медиа, художники изучают городскую среду, фиксируют исторические моменты, выстраивают игру света и рефлексий, формируют границы между реальным и ментальным. Универсальные слова и образы приобретают новый смысл.   Участники выставки: Миша Алексеенко, Елена Домбровская, Добрыня Иванов, Тарас Каменной, Илья Новгородов, Сергей Попов, Нина Смыкалова.   <img src="/storage/0002018/09/27_09/ilya_novgorodov_akt_metal__117h63h53.jpeg" alt="" /> Илья Новгородов Thu, 27 Sep 2018 11:00:00 Open Call: програма арт-резиденцій Kavaleridze.RE:VISION http://artukraine.com.ua/n/open-call-programa-art-rezidenciy-kavaleridzerevision “Dream Projects” спільно з музеєм-майстернею Івана Кавалерідзе за підтримки Українського культурного фонду у партнерстві з Інститутом Адама Міцкевича готує міжнародну програму мистецьких резиденцій “Kavaleridze. RE:VISION”.   <img src="/storage/0002018/09/27_09/176965.jpg" alt="" />   Задача проекту — надати нового бачення та переосмислити радянську спадщину у процесах декомунізації, об'єднати іноземний досвід роботи з аналогічними історіями для створення успішного кейсу в Україні.   До участі запрошуються  митці із Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови, України та Польщі, які працюють з новими медіа та цікавляться збереженням культурної пам'яті.  Конкурс триває до 30 вересня.   Переможцям конкурсу забезпечать: переліт, проживання та харчування, матеріали для роботи з експозицією, кураторську підтримку, а також організовану спільну екскурсію по Києву.   Митці зможуть  дослідити  фонди музею — експозицію та архів, і переосмислити частину спадку скульптора, режисера, сценариста  І.П.Кавалерідзе через діджиталізацію та пошуки нового бачення презентації музею для відвідувачів, а роботи художників стануть частиною постійної  експозиції музею.   За результатами роботи резиденції відбудеться 10-денна публічна презентація проекту та паралельна  освітня  програма з 25 жовтня до 4 листопада.   Всі заходи відбудуться у Києві в Музеї-майстерні І.Кавалерідзе на Андріївському узвозі, 21.   Дедлайн подачі заявок на участь — 30 вересня. <a href="https://kavaleridze.wixsite.com/revision/open-call" target="_blank">Детальна інформація</a>         Thu, 27 Sep 2018 10:00:00 У Києві відкриється міжнародна фотовиставка “Вхід заборонено” http://artukraine.com.ua/n/-u-kiyevi-vidkriyetsya-mizhnarodna-fotovistavka-vkhid-zaboroneno Обрані серії з головної експозиції фотофестивалю Odesa Photo Days 2018 доїхали до Києва — відкриття виставки «Вхід заборонено» відбудеться 27 вересня о 19:00 у сквот-галереї «Речовий доказ» (вул. Рейтарська, 8Б).  «Вхід заборонено» (англійською — Off Limits) — це історії, про які заборонено говорити з політичних чи історичних причин, це історії про забуті міста та забутих людей. Фотосерії, присвячені табуйованим темам, що актуальні у різних країнах і суспільствах, від Греції до Аргентини, були показані на фестивалі Odesa Photo Days 2018. Ці проекти було відібрано серед 212 заявок від авторів з 40 країн у рамках відкритого міжнародного конкурсу.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/unnamed_2.jpg" alt="" /> Фото: Алексіс Уаччо (Перу)   27 вересня – 14 жовтня у київській сквот-галереї «Речовий доказ» буде представлено відібрані серії експозиції «Вхід заборонено» таких авторів: Каті Брюдер (Австрія), Сергій Мельниченко (Україна), Дмитро Купріян (Україна), Серхіо Домінгес (Аргентина), Філіп Фуркад (Франція), Алексіс Уаччо (Перу), Олександра Павловська (Україна), Джордж Селлі (Велика Британія), Василіс Папаспіропулос (Греція).   Odesa Photo Days (до 2018 — Odesa//Batumi Photo Days) виник 2015 року як рефлексія на війну на сході України, політичні події та соціальні медіаманіпуляції. Щороку, у квітні, фестиваль збирає в Одесі професіоналів, аматорів та шанувальників фотографії. За чотири роки існування фестивалю відбулися десятки фотовиставок, лекцій, майстер-класів, фотопоказів та вечірок. Більшість подій у рамках Odesa Photo Days безкоштовні для глядачів. Географія фотофестивалю шириться далеко за межі України: у різні роки на форум приїжджали фотографи і куратори з Південної Кореї, Сингапуру, США, Туреччинни, Фінляндії, Чехії, Швейцарії та інших країн. У 2018 році серед запрошених лекторів фестивалю був фотограф агенції Magnum Алек Сот (США).   Сквот-галерея «Речовий доказ» (вул. Рейтарська, 8б) виникла на місці арт-центру Educatorium після його закриття. Фірма «Георгієвський резиденс» придбала будівлю на Рейтарській, 8Б за безцінок. Її арештували як незаконно відчужену і визнали речовим доказом. Саме тому митці та активісти назвали новий простір «Речовий доказ».         Wed, 26 Sep 2018 14:00:00 Проект ZenkoGallery “Aurum місця” http://artukraine.com.ua/a/proekt-zenkogallery-aurum-miscya У Татарові в арт-просторі ZenkoGallery до кінця вересня демонструється виставка «Aurum місця» – спроба означення важливості території, на котрій живе художник, її принад та проблем. Про масштабну експозицію далі в ART UKRAINE.   У багатьох виникне питання – «Навіщо сьогодні говорити про місце, територію, землю? Мистецькими, а не бухгалтерськими, законодавчими чи військовими засобами? Та й ще у віддаленому селищі, де концентрується сучасне мистецтво?». Історія країни, кордони якої щостоліття змінювалися по декілька разів, стиралися, або занепадали колишні центри розвитку, де до цього часу відсутні державні інституції-місця сучасного мистецтва – галереї, музеї, давно спонукає до такої розмови. Праці художників з Києва (О.Тістол, М.Маценко, В.Цаголов, Н.Білик, Ю.Соломко), Харкова (П.Маков, О.Борисов), Одеси (О.Ройтбурд, І.Гусєв), Львова (А.Сагайдаковський, Г.Равський, В.Костирко, О.Фурдіяк, Н.Шимін, В.Кауфман), Ужгорода (Р.Тремба) та Івано-Франківська (Р.Котерлін, В.Коваленко), тих міст де останні двадцять-тридцять років поняття «сучасне мистецтво» не є ворожим і чужим, у різноманітний спосіб ілюструють відповідні аури місця, його geniusloci. Драматургія виставки будується за оповідальним принципом, тому її не важко послідовно переповісти та описати експоновані артефакти, не заглиблюючись в персональні біографії.   Перша зала задає тональність і окремі відповіді на запропоновану тему – «Aurum місця», розставляє маркери, котрими позначаються вектори рефлексій. Експозиція розпочинається з абстрактного диптиху Назара Білика, що налаштовує увагу глядача на метафізичний лад. Невеликі за форматом паперові аркуші «Відстані» із серії «Кападокія» (2017) – мінімалістичні алхімічні тафлі, із залишками речовини, що нагадує сріблясту поверхню старого дзеркала, де можна вловити фрагменти свого відображення, дозволяють на мить почути звук часу у вічності. Гарні зразки спроб відображення власного досвіду – віддзеркалення медитативних практик, котрі художник пережив перебуваючи в древній печері монаха-самітника в Кападокії.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/1bilik_vidstani.jpg" alt="" /> Назар Білик. Відстані Усі зображення надано автором   Щоб увага глядача не зависала надовго в глибинах підсвідомого, поруч розміщено працю Юрія Соломка «Україна. ХХ ст.» (2015) – плакатно-викличний мистецький жест. Чергове «цитатне» зображення, нанесене на картографічне означення місця, ділянки землі з горами, полями, морями та актуальними для сьогодення кордонами. «Танець» Матісса з промальованими поверх червоних силуетів танцівників, білих  скелетів, що перетворює сюжет в Danse Macabre. Рефлексії художника на історичні події в країні, де він живе з низкою питань (пророцтв) спрямованих у майбутнє. Колись географія і місцеположення ліпили релігійну філософію та нормативи поведінки. Соломко намацує вихід за межі індивідуального означення території до спроб політичного осмислення місцезнаходження, самоідентифікації.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/2solomko_ukraina_hh.jpg" alt="" /> Юрій Соломко. Україна. ХХ ст.   На сусідній стіні експонується килим Андрія Сагайдаковського «А де ви?», схематичний пейзаж з написами поверх нього. Контражур немонохромне зображення землі, похилених вітром дерев на тлі блакиті неба перекреслені трафаретним написом – «А ДЕ ВИ?» з каліграфічним від руки поясненням в нижньому кутку: «мобільний зв'язок». Питання прописними буквами – ще один аспект розмови про місце, немов постійна мантра, нагадування, на кшталт «будьте уважні». А й справді, де ми? Для Сагайдаковського проблема малярства часто глибоко вкорінена у фундаментальне питання мови. Чистота помислу має бути виражена ясною фразою, реченням. У який спосіб мова (вираз) комунікує зі світом речей (зображень), і чим для них є спільне поле порозуміння? Своєрідні візуальні дослідження залежності між назвою і названою річчю, між описом і станом. Слова застосовуються щодо образу, а образ вимальовується після промовленого? Один із найважливіших художників українського contemporary принципово не переїхав до котроїсь зі «столиць», а мешкає і творить у Львові. Його «зрізи й коментарі» перехідного часу бувають промовистішими за фотографії дійсності. Живописний килим «А де ви?» іронічно змальовує відірваність від місця теперішньої дезорієнтованої людини і ніби проситься на стіну в квартирі щоб нагадувати обивателю про його статус.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/3sagaydakovskiy_a_de_vi_.jpg" alt="" /> Андрій Сагайдаковський. А де ви?   На стіні навпроти знаходяться два полотна ще одного львів’янина Євгена Равського: «Sonny» та «I.D.L.F.» (із серії «I don’t like Fish»). Як великий шанувальник творчості італійського живописця XVIІ століття Караваджо, Равський велику увагу приділяє грі світла й тіні,а сюжети малює про сьогодення (точніше, його нічне, майже потойбічне життя) міста, де мешкає, зображаючи персонажів безпосередньо зі своїх знайомих та друзів. Цього разу це таємничий, зловісний, герметичний, змовницький світ байкерів та справ, що вони задумують у темних двориках вулиць. Картини з серії міфологічної реконструкції старих міських історій, в плетиво котрих запрошено статистами, або героями сучасників художника. Нерозривність минулого і сьогодення, залежність і взаємовпливи, співставлення естетики з моральними принципами. Реалізм і театральність.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/4ravskiy_idlf_2009.jpg" alt="" /> Євген Равський. I.D.L.F.   Розташована поруч «Калина красная» Василя Цаголова і стилістично й ідеологічно опонує до картин Равського. Вироблена художником живописна манера з великою кількістю незафарбованих пробілів з білою грунтовкою полотна – немов би невмисне протиставляється лакованим, темним, лискучим псевдостаровинним полотнам. Полотно Цаголова – чергова інтерпретація-ілюстрація ментальності «братнього» народу, де під ликом високодуховної культури, ховаються агресивна жадібність, брутальність й неповага до себе та інших. Великоформатне зображення чоловічої фігури зі спини у ватнику з «колорадкою» на рукаві та шапці-вушанці з приспущеними штанами, оголеним задом та з «калашом» в руках відсилає назвою до однойменного російського фільму (1974) й оповідає про сьогоднішню «ватну» свідомість, котра неспроможна позбутися ментальних травм минулого режиму. Дим вибуху в далині і фрагмент калинової гілки обабіч фігури. Орнаментальний вертикальний рапорт зірок та серпів з молотом, як естетична нездатність інакшого, нового, нешаблонного мислення. Безмежність неосвоєних просторів, здавалося би, малюює оптимістичні перспективи. Та коли маєш зброю в руках – на все стає байдуже. «Калина красная» – побутова сценка з життя ексцентричного етносу.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/5solomko_lizha_cagolov_kalina_krasnaya.jpg" alt="" /> «Лижа» Юрія Соломка і «Калина красная» Василя Цаголова   Поруч із живописом Цаголова доречним став об’єкт Юрія Соломка «Лижа» – справжнісінька лижа з черевиком-чоботом на ній, обклеєні картами зоряного неба (лижа) і Землі (черевик), нагадують філософам про моральний закон, хуліганам про копняк, спортсменам про спорт.   На протилежній стіні залу таємничо виблискує ефектне полотно Руслана Тремби «Соловей» (хоча, назві більш пасує «Нахтіґаль») – пафосна картина вкрита поталю з невеликим контурним зображення пташки у верхньому кутку.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/6tremba_nahtigal.jpg" alt="" /> Руслан Тремба. Соловей   Картина для прикрашання місця, робота що творить ауру золотими відблисками мерехтіння. Подібно до того, як місця у тривалому часі змінюють свою геологію й обриси, слова також піддаються семантичним затиранням, змінюють звучання і значення в інших мовах. Так давнє грецьке слово аура – віяння, перетекло в латинську мову словом аурум – золото. Соловей тут може звучати як Нахтігаль, нагадуючи про Рейх – міфологізоване місце-мрії в нацистській ідеології. З іншого боку, прямолінійна ілюстрація улюбленого багатьма кольору зачаровано відблискує в точково-освітленому мороці галерейного підвалу.   Ще одна карта Юрія Соломка в цій залі «Двуглавый орел – наш!» спроба мистецької експропріації чужого символу, а значить і територій, а отже й ідеологій. Двоголова геральдична птаха, намальована поверх мапи України, супроводжена елементами, що промовляють про криваву історію цих земель. Груди пернатого птаха вміщають «малий герб» із зображенням серця, голови увінчані царською короною та будьонівкою з зірками та серпом-молотом, у кігтях меч, булава з зіркою Давида, кримсько-татарська держава, поміж голів – тризуб оповитий жовто-блакитною стрічкою, котра переходить з одного краю в біло-червону, з іншого в біло-синьо-червону. Написи «Україна. Масштаб 1:635000» та «Двуглавый орел – наш!» підкреслюють пафос та розпач від нескінченості політики.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/7solomko_dvuglaviy_orel_nash.jpg" alt="" /> Юрій Соломко. Двуглавый орел – наш!   Посеред зали, на подіумі, розташована скульптура наймолодшого учасника виставки Віталія Коваленка «Прохач». Антропоморфна фігурка змодельована, змонтована й склеєна з уламків деревини, назбираних на берегах річки, благально апелює до глядача. Що це – розпач? Прохання? Жебрацтво? Скріплена безліччю шарнірів, скульптура схожа на пораненого, покаліченого героя, який потребує уваги й допомоги. Чи правильно ми ставимося до природи? Чи надовго вистачить її терпіння та ресурсів? Скульптуру найоптимальніше було б розмістити в натуральному середовищі, біля річки, де вона безмовно змогла б розчинитися в засміченому ландшафті, але  ненадовго – до приходу перших варварів.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/8kovalenko_prohach_.jpg" alt="" /> Віталій Коваленко. Прохач   Завершується огляд першої зали телевізором з відео Ростислава Котерліна «Nextto Giotto» 5*17. Іронічний сюжет, відзнятий в італійській Падуві у парку біля капели Скровені тішить своєю невимушеністю та легкістю й дозволяє з незвичного ракурсу подивитися на те, що приховується за таємницями творення.   Наступна зала в урочистій формі продовжує знайомити глядача з означеною темою виставки. Монументальний диптих «Нацпрому» (Олег Тістол та Микола Маценко) «Торт» і «Троянда» в іронічній манері демонструє ставлення авторів до умовностей (стереотипів), котрі формують державну (ідеологічну) символіку, атрибути кордонів місця і сили влади. Оголені сидячі на кріслах фігури –  чоловіча, (в одному випадку), та жіноча (в іншому) в оточені пальм та крісел з тортом, трояндою та кельмою в руках символізують безкінечність роду, радість процвітання, працелюбність, красу та незакомплексованість. Орнаментальний мотив свідчить про неперервність традицій. Пафос – про врівноважену декоративністю загадковість – чіткість думки. «Нацпром» є не стільки об’єднанням, скільки ідеологічно-художньою програмою, в рамках якої творчість обох митців тим чи іншим чином розгортається і при створенні сольних проектів. Серед ключових аспектів, досліджуваних художниками – проблема ідентичності, інтерпретація історичного досвіду та його інкорпорація в актуальні культурні процеси, різноманітні масові стереотипи і міфи.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/9nacprom_tistol_macenko_bilik.jpg" alt="" /> Диптих «Нацпрому» «Торт» і «Портрет» Назара Білика   Ще дві роботи учасників угруповання доповнюють експозицію. «Троянда» О.Тістола, де пафосну й радісну обкладинку популярного радянського журналу «Огоньок» випуску 1968 р. з фото життя кавказької республіки наклеєно на фанеру й доповнено трафаретними символічними зображеннями троянди, православних хрестів та гір. Як матеріальне означення, тимчасовості місця й скороминущості часу. «Просвіта» М. Маценка – геральдична мітка, або впорядкований набір символів, сукупність котрих мала б спонукати до навчання, або ж позначати його необхідність для персонального і суспільного розвитку.   Великоформатний «Портрет» Назара Білика розміщено посеред диптиху «Нацпрому». Розмите фотозображення чийогось обличчя, як універсальний знак неуважного ставлення одне до одного. Робота займає центральне місце експозиції, розмиваючи чіткість і логіку місії людини на цій планеті. Незрозумілість зображеного ілюструє умовність впізнаваності і недовговічність людської пам’яті.   Картина Олександра Ройтбурда «Без назви» – метафізичний урбаністичний пейзаж про місто-міф. Після нещодавнього повернення в Одесу, художник почав знову яскраво проявляти у своїй творчості містечкові мотиви. Місто-порт надихає, особливо коли дистанціюватися від його атмосфери затхлої провінції. Уводячи в сюжети картин фантасмагоричні мотиви на тлі архітектурного антуражу художник творить нову урбаністичну міфологію, відмінну від щоденного, метушливого побуту обивателя.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/13roytburd_bez_nazvi.jpg" alt="" /> Олександра Ройтбурда. Без назви   «Укриття. Пейзаж» Павла Макова – химерна і скрупульозна схема фрагменту міста й пояснення порядку дій при виникненні загрози, без надій на порятунок. Механістична інструкція – шаблон, котрим ми так полюбляємо користуватися, не замислюючись про інші варіанти. Педантична чіткість цифр й поетична розшифровка будівель творить магічну мапу Задзеркалля, де неможливо загубитися. Знакова, за словами автора, робота, що дозволяє підбивши підсумки проробленої роботи розпочати працю над новим етапом множення смислів. Чи можливо укритися, чи потрібен план втечі? Логічна схематичність індустріального логосу «першої столиці» контрастує з загадковою метафізикою південної Пальміри.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/14makov_ukryttia__peizazh.jpg" alt="" /> Павло Маков. Укриття. Пейзаж   Графіка із серій «Риботерапія. Птахокур» Влодка Кауфмана, залишена на стіні після проведеного перформансу, демонструє спосіб збереження набутого – архівацію й документацію. Серія перформансів, базована на графічних роботах різноманітного формату, привертає увагу тих, хто його бачить до конкретного місця в момент «тут і тепер». Багаторічна «документація» власної творчості акуратно складувана в папки оживає й перетворюється в дійство в котрому художник оповідає й повчає неофітів елементарного – свідомості.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/16kaufman_ribokur1.jpg" alt="" /> Влодко Кауфман. Риботерапія. Птахокур   Декілька об’єктів із серії «Трансформація» Наталки Шимін провадять глядача в сферу втрати справжності. Фрагменти килимів, виконаних у незвичному матеріалі, а саме за допомогою пакувальної плівки. Тієї, котру ще називають «пінобабл». Художниця інкрустувала її порожнини кольоровими шматками тканини, і таким чином відтворила візерунки старих килимів. Кольоровий текстиль усередині пакувальної плівки, формує шматочки-пікселі, має багато відтінків, різних за фактурою  – творить нові послання – коди, які глядач може спробувати розгадувати. Як довго речі спроможні зберегти тепло місця, неповторну атмосферу рідного? Чи консервуючи, реставруючи предмети продовжуємо творити дух? Як сучасні «пластикові» технології (без ГМО) можуть співіснувати з батьківським спадком? Чи можна QR-код перетворити у візерунок?   <img src="/storage/0002018/09/26_09/17shimin.jpg" alt="" /> Наталки Шимін. Із серії «Трансформація»    Скульптури Олекси Фурдіяка «Bawełna» і «Поет. Практика (поема)» вносять експресивний елемент в експозицію, відриваючись від стін у простір зали. За допомогою великої кількості цифр «діонісійське» суттєво витісняє «аполонівське» з арени цінностей. Недбалий, навіть брутальний крик, грубо промальований на блясі, мовчазне волання іронічно запитує про справжнє, про вічне. Почуємо?   <img src="/storage/0002018/09/26_09/18furdiyak_bavaovna.jpg" alt="" /> Олекса Фурдіяк. Bawełna   «Поет. Практика (поема)» – будь-яке місце потребує поета. Саме він і напише міфологію місця. Крізь біль, кров і сльози. Пластика Фурдіяка мовчазно волає, запитує словами Гельдерліна «Навіщо поет в цей убогий час?». Крізь травми, комплекси, поранення спробувати донести, докричатися про головне. Якщо комусь відомо, що ним є тут і тепер. В іншому випадку, поринаємо в довге багатокрапкове мовчання.   Одна з робіт із серії «ЛайкХокку» Ігоря Гусєва провадить у наступну залу. «Художник протягом останніх років практично щодня публікував на своїй сторінці у Facebook короткі вірші. Найчастіше ці вірші, які автор назвав «лайкхокку», дуже точно і лаконічно репрезентували події, що розгорталися в Україні. У трьох-чотирьох рядках, немов у телеграмі, Гусєв повідомляв своїм читачам останні новини. Іноді за цими рядками відчувалася фірмова іронія, іноді чітко відчувалися біль і жах від лютневих подій на Майдані, на Грушевського, в Криму (із прес-релізу Dymchuk Gallery). Перенесення місця діяльності з полотна у веб-середовище, щоб потім по-хуліганськи, на гофрованому картоні фломастером візуально закріпити найважливіші поетичні мотиви – пошук інакшого місця?   <img src="/storage/0002018/09/26_09/20gusv_laykhokku6.jpg" alt="" /> Ігор Гусєв. ЛайкХокку   Картини та фото Олексія Борисова – невибагливі поетичні рефлексії на тему ландшафту, коли пейзаж стає не лише спогадом, але й знаком, символом, ностальгією, красиво внесеними на площину полотна. Своєрідні дизайнові вправляння з естетики кольору та дисциплінованості композиції. Написи, слова, що інколи з’являються на поверхні, радше елементи загальної світобудови, аніж носії дискурсу, орнамент, а не оповідь.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/22_borisov_what_to_do_.._next.jpg" alt="" /> Олексій Борисов. What to do in next   Невеликі за форматом, картини Володимира Костирка – своєрідні загравання з історією мистецтва, з інтелектом глядача, зі смаками колекціонера. Фрагмент картини Караваджо «Давид з головою Голіафа» (1605-06) з автопортретом Караваджо в образі голови Голіафа. Рану на чолі живописець отримав у черговій бійці на вулицях Неаполя. Життя відображається в мистецтві – Караваджо однаково виступає і жертвою, і героєм, і сумним провидцем власної долі – за декілька років художник помре (1610). Костирко, цитуючи Караваджо, відкидає цю тонку інтонацію оповіді про смерть – на його картині не зовсім зрозуміло, що йдеться про відрубану голову. А напис «jama ljuju v styli barokko», привносить нотки грайливості в драматичний сюжет, немов стверджуючи фабулу, що життя – то лише гра.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/25_solomko_kostirko.jpg" alt="" /> «Рятівне коло» Юрія Соломка і робота Володимира Костирка   Ростислав Котерлін самостійно й розлого пояснив концепцію власного фото «Колоніальний пейзаж»: «Можна по-різному трактувати історію, так само відмінно можна тлумачити художні твори. Залежить від точки зору інтерпретатора. Проте історичні факти, як і художні образи, попри те що вже відбулися й сталися, все одно продовжують діяти. Попри різні точки зору. Літній пейзаж околиці Давнього Галича, місця, що втратило свою цивілізаційну велич понад 700 років тому. Устромлений в землю патик, з-під якого йде дим. На ньому шапка, що блищить золотом з місця уявної кокарди. Шапка кроляча, радянського крою, прикрашена пір’ям червоного, білого, синього, сірого і чорного кольорів. Натяк на символи колонізаторів? Нагадує городнє опудало, щоб відганяти птахів? Нічого не ясно, але названо «Колоніальний пейзаж».        <img src="/storage/0002018/09/26_09/23koterlin_kolonialniy_peyzazh1.jpg" alt="" />     Ростислав Котерлін. Колоніальний пейзаж   Сьогодні декларована державою декомунізація бореться з мертвою «комунізацією», але мало хто каже про деколонізацію. Місцеві старожили майже в один голос говорять таке: «Найкраще тут було за Австрії, за поляків було зле, але найгірше було за совєтів». Чи хто з них скаже, кому було тут добре за Ярослава Осмомисла? А як воно було за монголів, татар чи ще якихось зайд? Це дуже гарне місце. Давно вже слід говорити, що найкраще тут – зараз! Це найважливіше, бо цю землю ми любимо, а колонізаторів вона й далі продовжує притягувати аурою місця і міфів», – розповідає Ростислав Котерлін.   Розташоване посеред зали «Рятівне коло» Юрія Соломка із серії «Зоряне небо», об’єкт абсурдно оптимістичного характеру. Замість глобуса Землі на підставці крутиться рятівне коло із зображенням ландшафту планети. Порятунок для планети чи Земля як символ порятунку? В останній кімнаті поруч з пластиковим килимом «Трансформація» Наталки Шимін розміщувалися об’єкти Юрія Соломка: «Теніс», «Туфельки», «Кушать подано», «Черпак» із серії «Зоряне небо» – набір побутових предметів одягнутих чи то в мапу планети Земля, чи в зоряне небо над нею створюють абсурдні артефакти, що нагадують про «моральний закон в мені…», дозволяючи, покинувши думками простори планети, замислитися про безмежність, а «Широка страна родная» – злосний пастіш на царька із сусідньої країни. Баян, обклеєний політичною мапою світу, і два фотоколажі з персонажем, що грає на баяні – то розтягує його, то стискає. Пастіш і пародія утверджують і водночас руйнують історичні умови: історія подається як непередбачуваний наратив, тоді як воля до історизації знаходить своє підтвердження. Історія стає перетворенням на порожній образ пізнього капіталізму. Тисячолітні конфлікти поміж міфом і логосом, вірою та знанням, романтизмом і прагматизмом започатковують нові процеси чи добігають кінця? Аурум творить місце чи місце володіє аурою, що творить привабливість? Скільки простору потрібно, щоб наїстися?   <img src="/storage/0002018/09/26_09/28solomko_shiroka._strana_rodnaya.jpg" alt="" /> Юрій Соломко. Широка страна родная   Завершує експозицію відео Ростислава Котерліна «Collectors» 3*31, де художник намагається дати відповідь про те, хто такий колекціонер сьогодні. Алхімік, який перетворює золото в щось значиміше, важливіше? «Хто ці люди? Розумні й наївні, хижаки і жертви водночас незалежно від того, що саме колекціонують. Вони намагаються зануритися в час, зачепитися за дійсність, зафіксувати смак. Колекціонери? Чи цікавить їх краса і потворність безпосередньо, чи ставлять собі питання, навіщо люди, названі художниками, створюють красиві, гидкі, абсурдні речі, названі згодом творами мистецтва. Чи шукають вони в дотиках до цих абсурдностей відголоски змісту і сенсу?».    <img src="/storage/0002018/09/26_09/ekspoziciya8.jpg" alt="" /> Тут і далі – експозиція «Aurum місця» <img src="/storage/0002018/09/26_09/ekspoziciya12.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/26_09/ekspoziciya16.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/26_09/ekspoziciya17.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/26_09/ekspoziciya18.jpg" alt="" /> Wed, 26 Sep 2018 12:00:00 Сто років історії Чехії в коміксах покажуть у Тернополі http://artukraine.com.ua/n/sto-rokiv-istorii-chekhii-u-komiksakh-pokazhut-u-ternopoli 27 вересня о 16:00 у тернопільській галерії “Бункермуз” відбудеться відкриття виставки “Тим часом в іншому місці ... / Століття чеського коміксу”.  На відкритті експозиції буде присутня культурна аташе посольства Чехії Люціє Ржегорнікова.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/34690990_659757404356656_6276564218808369152_n.jpg" alt="" /> Зображення надане організаторами   “Тим часом в іншому місці”, — цими словами творці коміксів попереджають своїх читачів про те, що у пропонованій розповіді настає певний перелом — дещо змінилося, щось відтепер буде по-іншому. Адже зовсім не кожну історію — байдуже, цілком вигадану чи засновану на правдивому історичному підґрунті — можна без суттєвих втрат передати лише з однієї точки зору.   Через сто років від утворення Чехословаччини, проект пропонує унікальну нагоду зануритись в національну історію чеського коміксу (та образ історії в коміксі). Виставка представляє чеський комікс у всій багатогранності його форм та в історичному контексті.   Тематично виставка спроектована так, щоб продемонструвати багатство ракурсів: сектори, що відображають конкретний жанр, перемежовуються із секціями, які змальовують стрижневі моменти чеської історії. Спрямуванням на ключові жанри, поворотні моменти та взаємне міжкультурне натхнення виставка пропонує прихильникам свого роду серію розповідей про сучасний чеський комікс і його "перше століття".   Нехронологічний виклад історії чеського коміксу є особливо підходящим, аби показати, що тим часом в іншому місці – в іншому жанрі, іншою формою, по-іншому — чеський комікс знову крокував уперед. Якщо ми зрозуміємо минуле, ми зможемо зрозуміти і сучасність.         Wed, 26 Sep 2018 11:00:00 Бирючий 018 або Неошаманізм. Сила ритуалу http://artukraine.com.ua/n/biryuchiy-018-abo-neoshamanizm-sila-ritualu Про що був BIRUCHIY 018 розповідає кураторка проекту Наталія Філоненко.   Неошаманізм з'явився внаслідок філософії постмодернізму та релігійного руху New Age (Нової Ери), у якому сплелися культурно-філософські цінності з релігійними поглядами. Постмодерністська релігія дозволяє своїм прибічникам конструювати власний "Шлях до Істини", і поєднувати для цього різні релігійні системи. Західний світ сприйняв можливість мікшування різних ідей як прояв свободи та незалежності.   У сучасному суспільстві відбувається трансформація релігійності, яка усе більш індивідуалізується. Релігія стає справою особистого вибору і таким чином звільняється від диктату релігійної спільноти. Внутрішній особистий досвід стає головним критерієм цінності та істинності релігійного переживання. Релігія стає інструментом для досягнення нерелігійних цілей — психологічної рівноваги, сімейного добробуту, успіху, самореалізації, посилення громадських "скріп".   Термін «неошаманізм» з'явився в Північній Америці в середині ХХ століття, позначивши нову культурну течію — вивчення та відродження індіанських шаманських практик представниками західної культури. Білі люди після навчання у традиційних корінних шаманів називали себе неошаманами — тобто новими шаманами, не обмеженими походженням та культурними традиціями. Через цей рух шаманські знання набули широкої світової популярності. Навіть з'явилися люди, які почали процес об’єднання нових шаманів усього світу.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/1_1.jpg" alt="" /> Андрій Лобов, Марія Прошковська, «ЛОВЕЦЬ СНІВ», діджитал колаж, банер, прінт, 200 х 500 см., 2017   Це привело до узагальнення, універсалізації та широкого розповсюдження шаманських практик. Неошаманізм об'єднує різноманітні явища, пов'язані з освоєнням магічних і містичних практик сучасними людьми, незалежно від їх походження та культурних традицій. Шаманські практики стали універсальними — очистилися від етнічного, територіального і релігійного контексту та адаптовані до будь-якої людини.   "Ми живемо в такий час, коли навколишній світ здається усе більш загрозливим, і потреба в духовності стає гостріше, ніж коли-небудь… – зазначає кураторка проекту Наталія Філоненко. — Художник у сучасному суспільстві може демонструвати конструктивний та толерантний погляд на співіснування та взаємодію різних релігійних та культурних кодів, може виступати як філософ та провідник прогресивних ідей, які сприяють вибудовуванню позитивної ментальності у сучасній Україні".   Першу частину проекту «Бирючий 018 або Неошаманізм. Сила Ритуалу» реалізовано на півострові Бирючий Херсонської області за підтримки  Українського Культурного Фонду, де у мистецькій резиденції, що існує вже 13 років, жили та працювали відомі українські митці.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/2.jpg" alt="" /> Альона Науменко, «НАТАША», змішана техніка, 80 х 100 см., 2018 Софія Помогайбо, «BIRUCHIY-018 #1-2», полотно, акрил, 150 х 140 см., 2018   Марія Прошковська (Київ) разом з Андрієм Лобовим (Київ) створили свій власний ритуал "Ловець снів",  який говорить не тільки про те, як врятуватися від поганих снів, тобто про очищення від внутрішнього негативу, але й також про необхідність очищення зовнішнього середовища від матеріального сміття. Альона Науменко (Київ) в своєму інтерактивному живописі показала ритуал викликання дощу, у якому глядачі самостійно мали змогу пересувати на магнітному полотні як фігуру шаманки, так і самі краплі. Альбіна Ялоза (Одеса) теж звернулася до теми контролю дощу, але в її живописі дощ виглядає геометрично структурованим та обмеженим у просторі, що контрастує з необмеженим природним середовищем моря та неба.   В контрастних монохромних пейзажах Олекси Манна (Ужгород) магічні чорний та білий світи існують у їх поєднанні та протистоянні. Їх різні рівні пов’язані вертикальним стовпом, який є засобом переходу з одного в інший. Влада Ралко (Київ) у своїй графічній серії звернулась до архітектурних об'єктів та інтер'єрів бази відпочинку «Золотий Берег» на півострові Бирючий, у які вона помістила дивні антропоморфні форми. Вона досліджує і розмиває межу між живим та неживим, людиною і її оточенням.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/3.jpg" alt="" /> Олекса Манн, «ВЕРТИКАЛЬ», полотно, акрил, сміття з острову Бирючий, 170 х 110 см., 2018. «ВЕРХ-НИЗ», полотно, акрил, сміття з острову Бирючий, 100 х 100 см., 2018 <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/4.jpg" alt="" /> Влада Ралко, серія «ПЕРСОНАЛЬНІ ДІЇ», папір, акрил, 70 х 100 см., 2018   Андрій Лобов (Київ) застосував електроні програми, щоб створити мандали з реальних об'єктів на Бирючому. Мандали — це духовні та ритуальні символи в індуїзмі та буддизмі, що представляють Всесвіт, художник представляє мікрокосмос Бирючого — місця сили для митців. Андрій Блудов (Київ) в своїх картинах зображує мудри — символічні та ритуальні жести в індуїзмі та буддизмі. Мудри — це комбінації пальців, що впливають на фізичний та емоційний стан людини. З їх допомогою можна зняти стрес, позбавитися від почуття тривоги або втоми, отримати внутрішню силу і душевний спокій.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/6.jpg" alt="" /> Андрій Блудов, «МУДРЫ І», полотно, акрил, 100 х 180 см., 2018   Ксенія Гнилицька (Київ) у своїй картині зображає самотню русалку на березі лиману, невеселу романтичну утопленицю, яка робить "селфі". Тут "селфі" є сучасною формою самопізнання. Таким чином вона намагається осмислити свою нову ідентичність, зрозуміти та прийняти своє місце у світі. Юрій Коваль (Львів) теж займається дослідженням внутрішнього світу людини, у своєму фото-реалістичтому живописі він створює зображення не тільки самої дівчини, але образів її неконтрольованої підсвідомості.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/5.jpg" alt="" /> Ксенія Гнилицька, «#biruchiy #наутлюкськомулимані», полотно, олія, 150 х 150 см., 2018. Артем Волокiтiн, Тетяна Малiновська, «ПIСЛЯОБРАЗ 8», полотно, олія, 100 × 160 см.,2018 <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/7.jpg" alt="" /> Юрій Коваль, «ЗАНУРЕННЯ», полотно, акрил, олія, 180 х 120 см., 2018   Ельміра Шемседінова (Київ) досліджує свою ідентичність як художниці — людини, яка через свої твори транслює власну свідомість чи підсвідомість цілому світу. Вона показує водночас свій автопортрет — дівчини, яка малює — та пейзаж, як об’єкт її уваги. Плотний живопис фігури протистоїть легкій акварельності пейзажу.   <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/8.jpg" alt="" /> Ельміра Шемседінова, «ПЕРЕКРИТТЯ», полотно, олія, 160 х 80 см., 2018   Головним героєм у картині та відео Аліни Якубенко (Київ) є чисте полотно, натягнуте на підрамник та готове для живопису. Вона досліджує кармічний зв’язок між художником та жанром живопису, який завжди був домінуючим за радянських часів, таким лишається і дотепер. Вона позиціонує себе як відео художницю, але привид незайманого полотна всюди переслідує її.       <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/9.jpg" alt="" /> Аліна Якубенко, «ПРИВИД ПОЛОТНА», полотно, акрил , 200 x 150 см., 2018 <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/10_1.jpg" alt="" /> Віктор Покиданець, «ШАМАН», полотно, гуаш, акрил, олія, 180 х 130 см., 2018 Віктор Покиданець (Миколаїв) в іронічному портреті сучасного шамана прив’язує його до такого гармонійного місця, як резиденція художників, вінчаючи його рогами оленя, якими повниться заповідник на Бирючому. Але маска неошамана, як розкладена на окремі модулі Балаклава, а також генеральська нашивка на комірі нагадують, що десь іде війна.  Володимир Будніков (Київ) у своїй серії живопису "Політ" розповідає про вічну мрію людини отримати надможливості. Технічні креслення літального апарату Татліна, який на жаль так ніколи і не полетів, тепер перетворюються у легкі мистецькі образи — напівреалістичні, напівабстрактні.    Післяобраз — це образ, який виникає, якщо довго дивитися на об'єкт, що світиться. Тривале зосередження на об'єкті — це форма медитації, в результаті якої може наступити прояснення. Післяобрази Артема Волокітіна та Тетяни Маліновської (Харків) балансують між абстракцією, космічним пейзажем чи спалахами світла.   Жанна Кадирова та Денис Рубан (Київ) встановили сяючий LED екран з 3000 RGB діодів на березі Азовського моря просто неба. Його психоделічно-магічне сяйво, яке постійно змінюється, передає вловлені з космосу імпульси та сигнали з інших вимірів та світів.      <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/11.jpg" alt="" /> Володимир Будніков, серія «ПОЛІТ», папір, акрил, 70 х 100 см., 2018 <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/12.jpg" alt="" /> Жанна Кадирова, «МАГІЯ», діджитал інсталяція, 750 х 100 см., 2018 За партнерською програмою взаємного обміну, що триває вже п’ятий рік з мережею арт-резиденцій і освітніх програм RESÒ, цього вересня за підтримки Інституту культури Італії в Києві резиденцію BIRUCHIY відвідала мистецтвознавиця, директорка та кураторка програми Університету Ідей UNIDEE фундації Мікеланджело Пістолетто (Cittadellarte-Fondazione Pistoletto, 2015-2017, Б'єла, Італія), докторка наук з Комунікацій та Нових технологій у мистецтві, професорка Історії сучасного мистецтва Академії Образотворчого Мистецтва (Болонья, Італія), керівниця громадської програми ArtLine (Мілан, Італія) Чечілія Гуіда (Cecilia Guida).   "Я вважаю, що Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва BIRUCHIY є не тільки надважливою подією в культурному середовищі України, але й у світовому контексті, — коментує Чечілія Гуіда - Тут художники з різних куточків світу зустрічаються, живуть, діляться ідеями та працюють разом у спокійній обстановці та в вільних від будь-яких упереджень умовах. Цього року магічна тема дослідження неошаманізму сплелася з надзвичайною магією природи та силою внутрішнього духу митців, які змогли створити чудові мистецькі праці».   <img src="/storage/0002018/09/26_09/t/13.jpg" alt="" /> Учасники проекту «Бирючий 018 або Неошаманізм. Сила Ритуалу» В межах лекційної програми проекту Чечілія Гуіда разом з італійським художником Франко Аріаудо (Franco Ariaudo), який вже раніше відвідував резиденцію на Бирючому у 2017 році, провели лекцію щодо важливості та ролі куратора у сучасному мистецтві та організували перегляд вибірки італійського кіно, що досліджує Франко в мистецькому проекті Sportification.     Також в проекті «Бирючий 018 або Неошаманізм. Сила Ритуалу» взяли участь Андрій Бойко (Київ), Володимир Гуліч (Запоріжжя), Добриня Іванов (Київ), Настя Лойко (Запоріжжя), Софія Помогайбо (Київ) та Ольга Березюк (Київ).   Після завершення виставки на півострові Бирючий, роботи з проекту будуть виставлені в культурно-мистецькому просторі «Музейний дворик» Мелітопольського краєзнавчого музею з 27 вересня до 15 жовтня, та у просторі сучасного мистецтва ArtHub.zp у м. Запоріжжя в кінці жовтня-початку листопада.   За результатами мистецького дослідження теми проекту буде виданий звітний каталог.   Наталія Філоненко   Організатор проекту: Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва BIRUCHIY (Україна)    Підтримка: Український Культурний Фонд Інститут культури Італії в Києві Інтернаціональна мережа арт-резиденцій і освітніх програм RESÒ (Італія)    Куратор: Наталія Філоненко (Ванкувер, Канада)         Wed, 26 Sep 2018 10:00:00 Художник-аматор атакував Марину Абрамович у Флоренції http://artukraine.com.ua/n/khudozhnik-amator-atakuvav-marinu-abramovich-u-florencii Художник-аматор спробував напасти на Марину Абрамович під час однієї з подій відкриття її виставки у Палаццо Строцці у Флоренції 23 вересня. Згідно з повідомленнями місцевих видань, 51-річний чоловік вдарив Абрамович по голові малюнком на папері, який він створив для неї, у рамці, але без скла. Поліція заявила, що чоловік раніше був замішаний в подібних ситуаціях, але вони звільнили його, тому що художниця не захотіла пред'явити звинувачення.   <img src="/storage/0002018/09/25_09/t/marina.jpg" alt="" /> Фото: The Art Newspaper Абрамович сказала італійським ЗМІ, що вона посміхнулася чоловікові, який підійшов до неї, коли вона виходила з Палаццо Строцці після зустрічі з публікою, тому що вона думала, що він пропонує їй «дуже викривлений» портрет в подарунок. «Через секунду я побачила, як його вираз обличчя змінився і став жорстоким, коли він підійшов до мене дуже швидко і рішуче, — сказала вона. — Небезпека завжди трапляється швидко, як сама смерть». Незважаючи на шок, вона не постраждала. В музеї кажуть, що охоронці «перебували на місці, і ситуація була вирішена швидко і без інцидентів». Артуро Галансіно, директор Палаццо Строцці і куратор виставки «Марина Абрамович: Чистильниця» (триватиме до 20 січня 2019 року), висловив «смуток, що така важлива виставка для Італії має бути затьмарена діями однієї людини», а також «повагу до Марини Абрамович, яка негайно зажадала зустрічі зі своїм нападником, щоб краще зрозуміти його дії».   Джерело: <a href="https://www.theartnewspaper.com/news/marina-abramovic-attacked-with-painting-at-exhibition-opening-in-florence" target="_blank">The Art Newspaper</a>         Tue, 25 Sep 2018 14:00:00 Остап Лозинський: “Я дійшов до того рівня, коли малярство та іконопис співіснують, не сварячись між собою” http://artukraine.com.ua/a/ostap-lozinskiy--ya-diyshov-do-togo-rivnya-koli-malyarstvo-ta-ikonopis-spivisnuyut-ne-svaryachis-mizh-soboyu Львівський іконописець Остап Лозинський створює унікальні мистецькі проекти, основою яких стають старі та розбиті ікони на склі, які автор майстерно складає у пазли, надаючи їм нових змістів. Про специфіку ікон на склі, власне зібрання і творчий метод Остап Лозинський розповів Art Ukraine. Я з’явився, а мистецтво було завжди поряд зі мною. Тому ніколи не виникало сумнівів: ким я буду, чим я хочу займатися. Перші спогади – це мої батьки, картини на стінах, походи в музеї, картинні галереї, поїздки в гори, якісь творчі вечірки батьків, зокрема пригадуються зустрічі з Сорокою, Патиком, Сельським. Складно сказати, коли мистецтво прийшло в моє життя. Радше, у моє життя поступово входило «немистецтво».    <img src="/storage/0002018/09/25_09/t/lozinskiy_ostap_-9.jpg" alt="" /> Тут і далі – фото Олі Василець «Свідоме» ж мистецтво прийшло до мене відносно пізно. Тобто розуміння мистецтва кристалізувалося ще з дитинства, а його творення – у більш старшому віці, але це все взаємопов’язане – з одного досвіду випливав інший. Наприкінці 90-х я втік із середовища, яке було прихильне до кітчу та попси й некомфортним для мене. Адже якщо ти не в ньому, фактично ти – дурень. Так, я вступив до коледжу Івана Труша, отримав кардинально інше коло людей і знайшов однодумців.   Я не був чистим листком: мав сформований світогляд, певне філософське підґрунтя, але протягом навчання, одногрупники, викладачі, безперечно, впливали на мене, що й дозволяло мені шліфувати себе. Та й досі так відбувається – головне скеровувати всі впливи у правильне русло.   Я дійшов до того рівня, коли малярство та іконопис співіснують, не сварячись між собою. Раніше я не міг їх поєднувати. Адже, коли ти готуєшся малювати ікону, мусиш мати багато внутрішнього спокою, але якщо відчуваєш цей спокій, то вже не можеш займатися малярством, яке, у свою чергу, вимагає емоцій. Із часом я навчився контролювати свої почуття.     <img src="/storage/0002018/09/25_09/t/lozinskiy_ostap_-11.jpg" alt="" />   Завжди мав інтерес до ікони, але під час навчання в коледжі, а потім і в академії, не наважувався починати з нею працювати. Мав тверде переконання, що в мене недостатньо необхідних навичок, що потрібно довго вчитися. Зараз я вже так не думаю. Вчитися, без сумніву, потрібно, але все ж таки в іконописі віра й думка стоять на першому місці. Так, крок за кроком почав працювати. Знайшов середовище однодумців, зросло внутрішнє зацікавлення. Перші спроби були вдалими, це запевнило мене, що варто розвивати цю лінію далі, а коли мене запросили в Новицю (Польща) на пленер іконописців – це була надзвичайна новина. Мені це здавалося неймовірним успіхом – мене, людину, яка лише півроку чи перший рік займалася іконописом, запросили на професійний захід. На пленері я хвилювався, чи  все правильно роблю як з богословської, так і з технічної точки зору.   <img src="/storage/0002018/09/25_09/t/lozinskiy_ostap_-16.jpg" alt="" />   Мої роботи ставлять за мету відновлення традиції. Українська народна ікона на склі, яку вважають однією з найкращих у Європі, – зникає, бо в Україні немає фактично жодного майстра, який би цим займався. Бачив спроби деяких, але вони були радше невдалими. Коли почав малювати цю народну ікону, відчув, що нерв, відчуття колориту, потрібні для цього виду ікони, у мене є. Сподіваюся, скоро знайдуться послідовники, які вловлюватимуть ритми танцю ікони на склі; вірю, що така ікона все більше наповнюватиме помешкання людей, які мають відчуття краси та щирості – і тоді традиція житиме.   Я не колекціонер, радше – збирач-оберігач ікон на склі. Мені цікаво знати історію тої чи іншої ікони; цікаво її шукати; знати про її власника, зрештою, вести із ним якісь переговори, щоб отримати ікону, а потім поїхати до нього і забрати роботу. Для мене це своєрідне збиральництво з творчим підтекстом. Мені не потрібні ці речі, щоб накопичувати їх чи назбирувати певну кількість. Вони необхідні, щоб створити ауру й середовище, яке співпрацювало б зі мною.     <img src="/storage/0002018/09/25_09/t/lozinskiy_ostap_-25.jpg" alt="" />   Ікона – молитва. Візуалізую те, у що вірю. Взаємодію з тим, у що вірю. Ікона – медитація. Занурююся, щоб побути в ній. Ікона – мистецтво, пошук абсолюту, того, чого немає в нашому повсякденному житті. Дивно. Адже людина, яка створена на Образ і Подобу, яка має розум, створює навколо себе дисгармонію. Цього не розумію. Як можна у світі, у якому є все, щоб жити в гармонії, примудрятися плодити негатив і жити в ньому?   Кожен мій проект є знаковим для мене. У кожному є те, що мені дуже подобається, але найулюбленішими є: «На Образ і Подобу», «Вихід» (де мені вдалося попрацювати як із іншими художниками, так і з кураторкою проекту Марією Цимбалістою), «Тривога» – презентувалися в галереї сучасного сакрального мистецтва Iconart; а також проект «Пуццлі» – у галереї «Дзиґа».   <img src="/storage/0002018/09/25_09/t/lozinskiy_ostap-13.jpg" alt="" />   Те, що тебе має злапати, злапає, тому дозволяю життю себе вести. Планую, роздумую, але чекаю момент для дії. Мені часто закидають, що так неправильно, але мені здається, що життя, Бог, доля, вони краще знають, що коли і як має. Тому не форсую події, але й не кидаю все повністю напризволяще – поспішаю поволі.   Сакральність – не ікона, не хрест, не капличка чи церква. Людина є сакральною. Потрібно правильно виконувати своє завдання, місію, не розпорошуватися – розвивати те, що в нас закладено. <div>           </div> Tue, 25 Sep 2018 12:00:00 Міжнародний скульптурний симпозіум імені Архипенка стартував у Києві http://artukraine.com.ua/n/mizhnarodniy-skulpturniy-simpozium-imeni-arkhipenka-startuvav-u-kiyevi <div class="WordSection1"> У Києві стартував Міжнародний скульптурний симпозіум імені Олександра Архипенка. Шестеро відомих майстрів з різних країн зібралися разом аби просто неба, на очах у глядачів, створити шедеври з каменю: Владислав Волосенко, Амансіо Гонзалез, Петро Гронський, Джо Клей, Володимир Кочмар, Василь Татарський. Рівно місяць вони працюватимуть на території арт-резиденції 13-го павільйону ВДНГ, створюючи скульптури. Усі учасники — поціновувачі творчості Олександра Архипенка, видатного українського скульптора, засновника кубізму у світовій скульптурі. Саме на його честь й було названо симпозіум, метою якого є розвиток та популяризація пластичних мистецтв та повернення видатних українських імен у поле суспільної свідомості.   <img src="/storage/0002018/09/25_09/robota_amansio_gonzaleza_v_procesi__dzho_kley_za_robotoyu.jpg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами Робота Амансіо Гонзалеза в процесі, Джо Клей за роботою   «У мене є мрія — створити парк скульптур, яким би захоплювалося ще не одне покоління. Ідея виникла коли я почав збирати, окрім колекції живопису, яка вже є, ще й колекцію скульптур. Тому задум провести симпозіум якнайкраще ліг у намічені плани. Дуже цікаво, що вийде в результаті», — Андрій Адамовський, засновник AdamovskiyFoundation.   Це перший пленер в Києві за час незалежності України, який проходить на тій же локації, що і 30 років тому — Експоцентр України ВДНГ. Саме завдяки Всесоюзному симпозіуму, що відбувся у 1998 році в Києві з'явився перший парк сучасної скульптури, збережені елементи якого можна побачити сьогодні на Володимирській гірці.   <img src="/storage/0002018/09/25_09/vasil_tatarskiy_.jpg" alt="" /> Василь Татарський  <img src="/storage/0002018/09/25_09/vdng_13y_pavilon_1.jpg" alt="" /> ВДНГ, 13-й павільйон   «Проведення симпозіумів є важливою складовою розвитку культурного шару суспільства. Це перш за все простір для спілкування, взаємодії мистецтва з глядачем. Тому дуже важливим є те, що пленер проходить на території ВДНГ, а не у приватному, віддаленому місці. Діалог відбудеться незалежно від готовності глядача розуміти мистецтво, адже він потрапить за «лаштунки» творчого процесу, де форми ще не набули завершеності, не закостеніли інтерпретаціями та значеннями, де ще все перебуває у пошуку», — Дарина Мо Мот, кураторка проекту.   Про інші переваги «симпозіумного формату» розказав один із учасників Володимир Кочмар, скульптор із Харкова: «В майстерні зазвичай не має можливості зробити велику роботу. Створення скульптури – це взагалі дуже складний процес, дуже трудомісткий: треба привезти камінь з кар’єру, винайняти крани, інше технічне забезпечення… це ж не пензликом розмахувати [сміється], ні в якому разі не применшуючи значимість художників. Тому симпозіум – це чудова можливість для скульпторів створити нові масштабні роботи, які б вони не мали змоги зробити за власний рахунок у майстерні».   «Для мене симпозіум – це цікавий формат, бо є дедлайн – місяць часу, протягом якого є тільки я і камінь. Це важливо, бо в скульптурі, в якій комбінуються різні матеріали, зазвичай витрачається більшість часу на технологічну частину, а тут я один на один із каменем і для мене це певний кайф і релакс», — Петро Гронський, скульптор. </div>   <img src="/storage/0002018/09/25_09/vdng_13y_pavilon.jpg" alt="" /> ВДНГ, 13-й павільйон   Про свої плани розказав  Джо Клей – скульптор з Німеччини: «Я хочу передати сильні та могутні форми. Треба «вивільнити» їх із каменю і показати, що вони дихають і що в них теж є життя. Я називаю це «енергія у формі». Коли працюю у своїй студії, зазвичай мені самотньо. Тож працювати серед люду — навіть краще».   Цікавим є те, що доля одного з учасників симпозіуму — Владислава Волосенка — чимось нагадує долю Архипенка, на честь якого названо симпозіум. На самому початку 90-х ще студентом він виїхав до Канади в пошуках творчої свободи і саме там отримав визнання як скульптор. «Наскільки я пам’ятаю, Архипенко останні роки дуже хотів повернутися до України, зробити велику виставку. Але мені повезло більше, тому, що ми живемо в інші часи і, помандрувавши, я зміг повернутися. Так само я працюю у техніці «direct curving»: без ескізу, просто беру камінь і подорожую ним, як людина подорожує світом», — розповідає митець.   <img src="/storage/0002018/09/25_09/dzho_kley_1.jpg" alt="" /> Джо Клей   Спогади про студентські роки та Архипенка скульптора Василя Татарського: «Під час мого навчання Архипенко вважався буржуазним художником і був забороненим для публічного доступу. Вперше я познайомився з творчістю Архипенка завдяки маленькій книжечці киянина Віталія Коротича. Це було справжнє відкриття. Звичні академічні постановки набридали, хотілося новаторства, а тут виявляється наш земляк давно працював у цьому напрямку. У ті часи Архипенко став джерелом натхнення та вплинув на велику когорту художників».   <img src="/storage/0002018/09/25_09/petro_gronskiy.jpg" alt="" /> Петро Гронський   Ось так, проведений 30 років тому перший скульптурний пленер просто неба, вільний від ідеологічних сюжетів радянських часів, відроджуючись, знову зібрав самобутніх митців, натхненних духом свободи. А символом симпозіуму стала блакитна танцівниця Архипенка, що лише одним своїм існуванням стверджує: революції в мистецтві можуть відбуватись будь коли.     За підтримки: Adamovskiy Foundation Національного комплексу «Експоцентр України»     Довідкова інформація: Арт-резиденція 13 павільйону ВДНГ, проспект Академіка Глушкова, 1П13   Подивитися як створюють скульптури можна з 12.09 – 12.10 Вт-Нд, 10:00–18:00, 13:00–14:30 – обідня перерва, Пн. – вихідний. Вхід вільний   Зателефонуйте заздалегідь, перед тим як їхати: +380631524064, адже погодні умови можуть вносити корективи у розлад.   Презентація завершених скульптур (закриття симпозіуму, вечірка) – 12 жовтня. <a href="https://www.facebook.com/events/467262457126397/">Подія у Facebook</a>   Сторінки симпозіуму у <a href="https://www.facebook.com/KyivSculpture/?modal=admin_todo_tour">Facebook, </a><a href="https://www.instagram.com/kyivsculpture/">Instagram</a>         Tue, 25 Sep 2018 11:00:00 В Одесі представили проект “Спецфонд: Репресоване мистецтво” http://artukraine.com.ua/n/v-odesi-predstavili-proekt-specfond--represovane-mistectvo Одеський художній музей у партнерстві з Національним художнім музеєм України та за підтримки Українського культурного фонду представляє виставковий проект «Відкрита колекція у відкритому музеї» — СПЕЦФОНД: РЕПРЕСОВАНЕ МИСТЕЦТВО.  На виставці представлено 80 робіт із зібрання НХМУ, які були законсервовані наприкінці 1930-х і протягом багатьох десятків років були приховані від публіки. Спецфонд формувався в Державному українському музеї (нині НХМУ) протягом 1937–1939 років. Саме сюди з музеїв Харкова, Одеси, Києва, Полтави, з фондів Української художньої виставки звозили твори «ворогів народу», «формалістів», «націоналістів» — тих, хто на думку партійних ідеологів, «спотворював дійсність» і був загрозою для «нового суспільства».   <img src="/storage/0002018/09/25_09/kopiya_bogomazov_3231.jpg" alt="" /> Олександр Богомазов (1880–1930). Правка пил, 1927. Полотно, олія. Із колекції НХМУ Усі зображення надано ОХМ   Велика частина представлених робіт в Одесі експонуються вперше. Олександр Богомазов та Тимофій Бойчук, Вадим Меллер та Антоніна Іванова, Оксана Павленко та Давид Бурлюк, Павло Голуб’ятників та Костянтин Єлева, Анатолій Петрицький та Сухер-Бер Рибак, Віктор Пальмов та Абрам Черкаський — понад три десятки імен художників, відомих і забутих, чиї роботи в 1937 році були, як здавалося, назавжди приховані від глядачів: «ніякої художньої та музейної цінності не мають і як твори ворогів народу підлягають знищенню».  Так, у спецфонд потрапили твори художників, більшість з яких надовго були викреслені з історії українського мистецтва. Долі майстрів склалися трагічно, багато хто з представленних митців був розстріляний у 1937 році. Усі вони, незважаючи на свій неповторний художній стиль і життєві погляди, були вбиті за звинуваченням у контрреволюційній націоналістичній діяльності. Дехто отримав значні терміни ув’язнення; вижити вдалося лише тим, хто вчасно покинув Україну. А ті, хто залишився й уникнув репресій, назавжди змінили своє життя і творчу манеру.    <img src="/storage/0002018/09/25_09/kopiya_burlyuk_namu_0814_0005.jpg" alt="" /> Давид Бурлюк (1882–1967). Риболови, 1927. Полотно, олія Виставка в Одесі не є буквальним повторенням виставки НХМУ. Доповнена творами із зібрання Одеського художнього музею, вона наочно демонструє перегукування між двома музеями. Так, наприклад, поруч із «київським» Анатолієм Петрицьким представлена «одеська» його робота «Відпочинок» — в обох творах впізнаваний колорит українського авангарду. Поруч із портретом Миколи Біляшівського, директора Київського міського художньо-промислового й наукового музею (нині Національний художній музей), кисті Михайла Козика експонується портрет Біляшівського роботи Михайла Жука, який з 1920-х років і до своїх останніх днів жив і працював в Одесі. Поруч із роботами одеського художника Теофіла Фраєрмана, зустріч із яким буде сюрпризом для глядача, представлена робота «Інтер’єр» з колекції Одеського художнього музею.    <img src="/storage/0002018/09/25_09/kopiya_ivanova_2389.jpg" alt="" /> Антоніна Іванова (1893–1972). Любов, 1920-ті. Дикт, темпера Порівнюючи українське мистецтво 1920–1930-х з російським, не можна не звернути увагу на очевидність відмінностей, зокрема, якщо художники найбільш значущої в Радянській Росії групи «ОСТ» тяжіли до виразних засобів своїх німецьких сучасників, яких оголосили дегенеративним мистецтвом, то українські художники того часу стилістично ближче до мистецтва раннємуссолініевської Італії, де здійснювався в той час поворот від футуризму до неокласицизму. Це дає підставу вживати відносно українського мистецтва того періоду термін українське новеченто й розглядати його в загальноєвропейському контексті трансформації авангарду початку 1920-х у тоталітарне мистецтво 1930–1940-х.       Tue, 25 Sep 2018 10:00:00 У Каліфорнії відкриється великий парк сучасної скульптури http://artukraine.com.ua/n/u-kalifornii-vidkriyetsya-velikiy-park-suchasnoi-skulpturi Придбати земельну ділянку Donum Estate (Сонома, штат Каліфорнія) данського колекціонера Аллана Варбурга у 2011 році надихнула його пристрасть до виноградного сорту піно-нуар. Варбург почав купувати піно-нуар, після того, як вперше спробував вино з нього кілька років тому. Але коли він побачив землі в місті Сонома у 2015 році, з'явилася ще одна його пристрасть: колекціонування творів сучасного мистецтва.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/t/donum-lynda-benglis-pink-ladies-2014-robert-berg-02-683x1024.jpg" alt="" /> Лінда Бенгліс. Рожеві леді, 2014 Фото: Robert Berg / Donum Scupture Collection / artnet.com Donum Sculpture Collection — це парк скульптур під відкритим небом, у якому представлені десятки робіт справжніх зірок світового сучасного мистецтва. Зокрема твори Ай Вейвея, Кіта Харінга, Луїзи Буржуа, Жауме Пленса, Яйої Кусами та інших. Мистецькі твори оточені 150-річними оливковими деревами, бджолиними вуликами, органічною фермою, і, звичайно ж, виноградником. «Коли ви гуляєте в Донумі, ви перебуваєте у цьому прекрасному природному оточенні, слухаєте спів птахів, відчуваєте запах нашої лаванди і куштуєте наше вино, яке ми вважаємо відмінним вином, — говорить Варбург в інтерв'ю Artnet News. — Це дуже особливе відчуття. Ви поєднуєте всі ці речі, і цей досвід потужніший, ніж якби ви насолоджувалися ними окремо».  До кінця року колекція Donum має налічувати близько 40 робіт. Зібрання може похвалитися безліччю гучних імен, але Варбург наполягає на тому, що воно, зрештою, відображає особистий смак. «Я думаю, важливо усвідомити, що це дуже особиста колекція, — говорить він. — Це не професійна чи кураторська колекція. Ми купуємо і збираємо те, що вважаємо доречним в цьому місці».   Джерело: <a href="https://news.artnet.com/exhibitions/donum-winery-sculpture-park-1352590" target="_blank">artnet.com</a>         Mon, 24 Sep 2018 14:00:00 Живописна рапсодія Золтана Мички http://artukraine.com.ua/a/zhivopisna-rapsodiya-zoltana-michki 23 вересня у виставковій залі Мукачівського замку завершилася виставка творів відомого мукачівського живописця Золтана Мички. Родина митця, який півтора року тому несподівано відійшов у небуття, з величезною відповідальністю долучилася до організації дійства та відзначила його день народження разом із присутніми. Багато прихильників творчості Золтана на відкритті з’явилися у футболках з надписом «Мичка», і невипадково. Його ім’я назавжди закарбувалося у серцях глядачів. Творчість Золтана Мички сьогодні є відомою у мистецькому колі не лише Закарпаття, а й Європи. Доля його не менш живописна, аніж дорога творчості. У післявоєнні часи він ріс у важких умовах. Його родину, як і всю тодішню інтелігенцію, позбавили майна, звинувативши у ворожій класовій належності. Батька вислали до Сибіру, який після повернення через важкі хвороби прожив лише кілька років. Можливо, через брак батьківського тепла, Золтан протягом життя опікувався усіма членами  родини, друзями та колегами. Саме це й було однією з причин відмови навчатися в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва,де він успішно склав вступні іспити у 1964 році. Йому потрібно було зробити вибір: навчання або робота. Задля утримання родини, Золтан обрав друге,і жертвуючи навчанням, пішов працювати. Шляхетній душі властиві добрі вчинки. Це характерне і його мистецтву.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/t/15_1.jpg" alt="" /> Вівці, 1994, 50х70,  картон, акрил     У 1972 році Золтан все ж таки їде на навчання до Одеси, де відвідує студії рисунку та живопису на відділенні художнього оформлення при Будинку народної творчості. На початку сімдесятих його твори успішно проходять обласними, а пізніше й республіканськими виставками. Творче піднесення та здобутки інспіруються досвідом, який набувається ним на міжнародних резиденціях та пленерах того часу. Крім пейзажів, саме у цей період народжуються його твори на народну тематику із філософським змістом. Найбільш відомим із них є полотно «Тіні забутих предків» за мотивами відомої кінострічки Сергія Параджанова. Відшліфовуючи ідеї творів того періоду, Золтан інтегрує у власну творчість традиції як сакральну суть буття, яке для нього стає своєрідним віросповіданням. Кожен кептар, джерга, лада або інший народний виріб мав для живописця особливе значення. Про це свідчать натюрморти і жанрові роботи митця. До останнього подиху він вірний цим ідеям, шанує історію, культуру рідного краю як художник, а пізніше і як суспільний діяч.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/t/15.jpg" alt="" /> Верховинська доля, 1993, 60х70, картон, олія   У 1984 році, після кількох успішних виставок, він стає членом спілки художників СРСР, це надало впевненості та ще більше наштовхнуло продовжити творчу практику. З часом, його композиції очищуються від зайвих деталей та набувають спочатку декоративного звучання, а пізніше більш абстрактних форм, наслідуючи вже принципи європейського мистецтва кінця ХХ століття. Але композиції Мички несуть цілком індивідуальний характер де переважає кольорова експресія, а основний мотив часто декларує структуру, яка перетворює його на символ. Саме цим методом автор відтворює свою відому серію живописних полотен за мотивами фресок Горянської ротонди. Також це простежується і в пізніших натюрмортах, де можна розглянути різьблений гуцульський стіл, його улюблений підсвічник «Трійцю» з кількома яскравими писанками, які немов заводять нас у давню казку.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/t/19.jpg" alt="" /> Велич Карпат, 60х80, картон, олія <img src="/storage/0002018/09/24_09/t/25.jpg" alt="" /> Добрий пастир, 2000, 60х80, оргаліт, акрил    Мичка з витонченістю відтворює «закарпатський генезис» у роботах, трансформуючи мотиви та сюжети у нову форму, наповнену завуальованим змістом власного світобачення. Часто тижнями ходить по карпатських «груньках» (горах), наново відкриваючи для себе кожен рідний мотив обивателів мальовничих місцевостей, нерідко пригощаючи їх чаркою якогось богемного напою, довідується про їхнє життя, традиції. Майже в кожному селі від міжгірського Буковця до гуцульської Відрички є люди, які його знали й шанували. Короткочасні етюди реалістичного характеру Мички настільки образні, що кожен із них сприймається як завершений твір. Золтан Федорович їх рідко експонував, здебільшого використовував як джерело для своїх творчих інтерпретацій та називав їх лишень «матеріалом». У цих матеріалах як раз і ховається весь секрет мистецької кухні. Адже саме насолода від натури, психологія її сприйняття надихнула його на подальші мистецькі експерименти та інтерпретації. Палітра кольору та різноманіття форм його композицій частіше підпорядковані філософському змісту й утворюють витончену живописну рапсодію, де народна тематика займає почесне місце.   Правдивість була найбільшою цінністю, яку шанував митець. Золтан часто повторював, що у мистецтві неможна брехати – «тільки щира, правдива людина може творити вічне». Напевно, тому і твори його відрізняються кольором, настроєм (інколи радісні, інколи – гнітючі), відмовляючись від всього штучного, прикрас, які приводять до зайвої манерності.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/t/28.jpg" alt="" /> Надія, 1987, 45х60,  картон, темпера   Також, одним із важливих внесків Золтана Мички в культурно-мистецький розвиток міста Мукачева є заснування Мукачівської картинної галереї, очільником якої він був протягом десяти років (1995-2005). Його харизма проявлялася і підчас проведення обласних, всеукраїнських, міжнародних пленерів, ініціатором та організатором яких був переважно він. На цих дійствах митці ночами спілкувалися про проблеми мистецтва та історію, політику та релігію, лунали цікаві ідеї, визначалися перспективи. У всіх питаннях Мичка був компетентним та підготовленим, ерудованим співрозмовником, мудрим радником, наставником. Створював умови для розвитку та формування не одного мистецького середовища, але насамперед уболівав він за культуру й мистецтво рідного краю. Його досвід та людські якості притягували до себе багатьох художників різних генерацій. Для них він був часто вірним другом, а деякі завдяки цінним настановам майстра знаходили для себе шляхи до власного самоствердження. Колись Золтан Мичка влучно охарактеризував своє мистецьке кредо: «Мистецтво – еліксир, зброя, якою ми служимо майбутньому, виражаючи свої почуття, думки й переживання, формуючи долю наступних поколінь».   <img src="/storage/0002018/09/24_09/t/32.jpg" alt="" /> Тіні забутих предків І, 1989, 50х60, картон, олія <img src="/storage/0002018/09/24_09/t/38.jpg" alt="" /> Іриси, 2010, 30х45,  картон, акрил <img src="/storage/0002018/09/24_09/t/34.jpg" alt="" /> Верба, 50х40, полотно, олія   Про автора: Кандидат мистецтвознавства, живописець Аттіла Коприва       Mon, 24 Sep 2018 12:00:00 Культурний маршрут (24.09-30.09) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-2409-3009 Цього тижня на аукціоні в Києві продаватимуть роботи Пікассо, Ліхтенштейна, Джакометті та інших, у Харкові покажуть класичну фотосерію «Кафе Лемітц» Андерса Петерсена, а у Каневі відкриється виставка Влади Ралко та Володимира Буднікова. Про ці та інші цікаві події — далі в Культурному маршруті.   25 вересня о 19:00 у просторі Orthodox в Києві відкриється персональна виставка ілюстрації Жені Полосіної. Серія робіт має назву "Мені страшно". Всі ми маємо страхи і нав'язливі думки, будь-то невимкнена праска чи страх перед агресивним опонентом. Наш мозок здатен гіпертрофувати, катастрофізувати та вводити людину в стан пронизуючого жаху і інколи не важливо, на початку була муха чи слон. Женя Полосіна — ілюстраторка та принтмейкерка з Києва. Разом з Анєю Іваненко є співзасновницею студії "Сері/граф" та співкураторкою курсу іллюстрації в школі Projector.    <img src="/storage/0002018/09/24_09/km/42296982_2059115814140299_8380864693656354816_o.jpg" alt="" />   25 вересня о 19:00 в креативній спільноті IZONE відбудеться Artist Talk резидента фонду ІЗОЛЯЦІЯ Хав'єра Родрігеса Піно (Чилі). Основна тема робіт Хав'єра — це політичне насильство, яке відбувалося в Чилі протягом останніх 45 років. Свою художню практику Хав'єр називає «графічною документалістикою» й комбінує комікси і традиційну графіку з телесюжетами, фільмами, рекламою, фотографіями з преси, інтерв'ю, архівними зображеннями. Ілюструючи картини «політичного зла», він використовує графічні малюнки, фотореалізм, ЗМІ та соціальні науки.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/km/42213868_2097328596967148_7300323395260907520_o.jpg" alt="" />   26 вересня о 19:00 галерея COME IN у партнерстві зі Шведським інститутом та Посольством Швеції в Україні відкривають виставку Андерса Петерсена «Кафе Лемітц». Серія фотографій, створена впродовж 1967-1970 років в гамбурзькому барі дешевих цін і живої музики, стала етапною роботою Петерсена. Після видання однойменної фотокниги у 1978 році, «Кафе Лемітц» закріпила за скандинавським фотографом амплуа документаліста, який «відшукує красу у найбезнадійніших місцях» та зробила його одним з найбільш впливових фотографів сучасної Європи.   <img src="/storage/0002018/09/21_09/anders-petersen.jpg" alt="" />   26 вересня о 19:00 в рамках публічної програми PinchukArtCentre, присвяченої свободі слова та незалежним українським медіа, резиденти 20ft Radio гратимуть в експозиції виставки «І знову демократія?». Проект 20ft Radio орієнтується на запис, архівування та вільне поширення музики. Це незалежне від реклами і політики онлайн-радіо, що існує за рахунок добровільних пожертв слухачів, а його студія знаходиться в контейнері. Однак, це не завадило 20ft Radio за два роки свого існування записати понад 1000 ефірів за участі українських і світових діджеїв, продюсерів та колекціонерів. А у 2017 році сайт проекту потрапив до п'ятірки кращих музичних медіа світу за версією webby awards.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/km/24253367198_8d5f7340d7_o.jpg" alt="" /> Фото: Muzmapa   26 вересня о 19:00 гостею Арт-Середи у фонді ІЗОЛЯЦІЯ стане кураторка мистецьких програм та культурна менеджерка Лілія Гоголь. Лілія розповість про івано-франківське мистецьке середовище, а також про нещодавній досвід участі в резиденції для художників і кураторів “Розширена історія Музичів”, що присвячена темі кураторства архіву. У зустрічі також візьме участь художниця Алевтина Кахідзе, яка ініціювала резиденцію та дослідження, а також інші резиденти.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/km/11.png" alt="" /> Фото: biggggidea.com   27 вересня в аукціонному домі "Золотое Сечение" на відкриті торги виставлять 66 лотів – літографій, ксилографій, офортів, ліногравюр знаменитих авторів. Серед них роботи Альбрехта Дюрера, Альберто Джакометті, Пабло Пікассо, Віктора Вазарелі, Роя Ліхтенштейна, Михайла Шемякіна, Марка Шагала, Сальвадора Далі, Жоана Міро, Енді Воргола та багатьох інших авторів. До 26 вересня тривають передаукціонна виставка і тихий аукціон.   <img src="/storage/0002018/09/20_09/7._chagall.jpg" alt="" />   27 вересня о 19:00 фонд ІЗОЛЯЦІЯ та <a href="https://www.facebook.com/kyivpride/" target="_blank">KyivPride</a> презентують site-specific інсталяцію Олексія Салманова у креативній спільноті <a href="https://www.facebook.com/izone.ua/" target="_blank">IZONE</a>. В основі роботи Салманова — метафора прихованості та подекуди небажання бачити ЛГБТ+ людей у суспільстві. Мінімалістична за формою світлова інсталяція може стати символом боротьби за видимість ЛГБТ+ людей. Конструкцію видно лише з певної відстані, а найкраще з повітря. Робота, що не має назви, складається з сигнальних вогнів на кшталт тих, що встановлюють на дахах високих споруд для убезпечнення авіапольотів. Безпосередня функція вогнів — бути поміченими, позначати та слугувати орієнтиром.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/km/41691804_2087538147946193_3216175114445914112_o.jpg" alt="" />   27 вересня о 19:00 на 2-му поверсі PinchukArtCentre в експозиції виставки виставки «І знову демократія?» відбудеться фінальна дискусія про стратегії виживання незалежних медіа та ситуацію зі свободою слова в Україні, у який візьмуть участь шеф-редакторка інформаційної служби Hromadske.com Ангеліна Карякіна, головна редакторка Zaborona.com Катерина Сергацкова, головна редакторка « Громадського радіо» Тетяна Трощинська та інші. Участь безкоштовна. <a href="https://tockify.com/pinchukartcentre/detail/131/1538064000000" target="_blank">Реєстрація</a> обов’язкова.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/km/dsc_3046.jpg" alt="" />   Влада Ралко та Володимир Будніков презентують проект “Свобода та її привид”, що відкриється у Каневі 29 вересня у просторі мистецького об’єднання ЧервонеЧорне. Виставка поєднує два цикли робіт, над якими Володимир Будніков і Влада Ралко працювали в Канівській резиденції ЧервонеЧорне. На перший погляд художники виступають в опозиції один до одного, але водночас стає очевидним те, що у дуже різних підходах обидва аналізують спільну тему в її окремих аспектах. Будніков і Ралко розмірковують про свободу, а саме про умови за яких вона стає можливою.      <img src="/storage/0002018/09/19_09/geometriya-1.jpg" alt="" /> Володимир Будніков. Геометрія       Mon, 24 Sep 2018 11:00:00 Voloshyn Gallery їде на ярмарок сучасного мистецтва у Відні http://artukraine.com.ua/n/voloshyn-gallery-ide-na-yarmarok-suchasnogo-mistectva-u-vidni Voloshyn Gallery вперше бере участь у міжнародному ярмарку сучасного мистецтва Vienna Contemporary, де презентуватиме роботи п’ятьох авторів: Марії Сулименко, Жанни Кадирової, Анастасії Подерв'янської, Лесі Хоменко та Михайла Деяка.   Vienna Contemporary – ярмарок сучасного мистецтва, що з 2015 року відбувається щорічно протягом четвертого тижня вересня у приміщенні виставкового комплексу Marx Halle. Цього року програма Vienna Contemporary об’єднає понад 400 художників, яких представлятимуть 118 галерей з 27 країн. Унікальність Vienna Contemporary полягає в оригінальності погляду на сучасну арт-сцену, який організатори ярмарку пропонують відвідувачам  заходу: Vienna Contemporary зосереджується на мистецтві центрально- та східноєвропейського регіонів.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/maria_sulymenko__untitled_11_36h28_cm_paper_watercolors_gouache_2018.jpg" alt="" /> Марія Сулименко. Без назви Усі зображення надано галереєю   Представлений на стенді галереї проект Марії Сулименко, німецької художниці з українським корінням, має  назву «Скляний світ людей та речей…». Акварелі авторки вирізняються своєю простотою та лаконічністю, які тільки увиразнюють атмосферу дивакуватої нереальності, що її зображує у своїх роботах Сулименко. Сама художниця розповідає, що не ставила конкретної цілі, не вигадувала концепції – її роботи, радше, про те, що вона бачить, і про те, як вона бачить. Перш за все, мисткинею керувало прагнення передати глядачеві певну атмосферу. «Я завжди любила ці "офісні" приміщення, де все так дивно, загадково, порожньо, де присутні свої ритуали, ієрархії. Що там відбувається? Що там роблять? Можливо, байдикують, а, можливо, будують плани щодо захоплення всесвіту. До своїх персонажів я ставлюся дуже тремтливо, хоча вони і не є головними, це не конкретні люди, скоріше, вони безособові, але мені приємно думати, що в них є своє життя поза картиною», − так коментує свої роботи Сулименко.   Марія Сулименко народилась у 1981 році в Києві, Україна, у родині художників. Закінчила Державну художню школу імені Т.Г.Шевченка. Здобувати вищу освіту подалася до Німеччини. Вступила до Державної академії образотворчих мистецтв у Штутгарті (Akademie der Bildenden Künste in Stuttgart), де вивчала скульптуру та живопис. Потому Сулименко вступила до Вищої школи образотворчого мистецтва у місті Оффенбах (Hochschule für Gestaltung in Oﬀenbach am Main), де вивчала графічний дизайн. Викладачами були відомі ATAK (Georg Barber) та Eike König. У Німеччині й сформувався самобутній художній стиль Марії. У 2016 та 2017 роках Voloshyn Gallery представляла роботи художниці на ярмарку SCOPE у Маямі (США) та Базелі (Швейцарія), а у 2018 році – на VOLTA у Базелі. Нині Cулименко живе та працює у місті Ірндорф (Irndorf), Німеччина.   Для своєї інсталяції з серії «Заповнення» (2018 рік) Жанна Кадирова використовує знаковий для її практик матеріал – кахлі, – заповнюючи ними посудини, у яких, як правило, зберігають рідини. Художниця вирізає пласти різнокольорового кахлю, що відповідають діаметрам численних емальованих ємностей. Зі сторони глянець кахлів видається блиском лискучої поверхні фарб, які нібито наповнюють посудини. До інтерпретації інсталяції можна підключити також і культурно-історичний підтекст. Під певним кутом зору ємності із відповідними кахельними вставками сплощуються та нагадують абстрактні композиції, подібні до супрематичних експериментів російського авангарду початку ХХ ст.   Жанна Кадирова народилась у 1981 році у місті Бровари, Київська область, Україна. У 1999 році закінчила Державну художню середню школу ім. Т.Г.Шевченка, де навчалась на відділенні скульптури. Ініціаторка художніх груп, виставок, акцій. Кураторка виставок у київському LabGarage. Учасниця та співзасновниця групи Р.Е.П. У 2009 році створила «Пам'ятник новому пам'ятнику» у місті Шаргород, Україна. У 2011 році отримала спеціальну премію PinchukArtCentre. У квітні 2012 року – премію Сергія Курьохіна в номінації «Паблік-арт» за роботу «Форма світла». У грудні 2012 року авторку було нагороджено премією імені Казимира Малевича, у 2013 році – головною премією PinchukArtCentre. Кадирова є учасницею численних міжнародних проектів, зокрема: 5-ої Московської бієнале, 55-ої Венеційської бієнале, «Nouvelles Vagues» у Palais de Tokyo у Парижі у 2013 році. У 2014 році художниця брала участь у мистецькій резиденції за підтримки Baró Galeria у Сан-Паулу, Бразилія. У 2016 році роботи Кадирової було представлено на виставці у паризькому Центрі Жоржа Помпіду. Нині художниця живе та працює у Києві, Україна.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/anastasiia_podervianska_the_vipe_137x244_cm_textile_hand_embroidery_2016.jpg" alt="" /> Анастасія Подерв'янська. Гадюка   Також Voloshyn Gallery представляє текстильну роботу «Гадюка» Анастасії Подерв'янської із серії «Кантрі-Хорор» (2016 рік). «Кантрі-Хорор» створено за мотивами книжки українського етнографа Георгія Булашева «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях», виданої у 1909 році. Кожному полотну цієї серії відповідає сюжет однієї з легенд, яку художниця, поєднуючи традиційні народні мотиви із декором нинішньої доби, переповідає глядачеві. Самі легенди за тональністю нагадують апокрифічні тексти, що самобутньо сполучають біблійні мотиви із колоритними національними елементами. Таке звучання мають і панно Подерв’янської, котра винаходить власну візуальну мову для відтворення неспівмірностей накладання сакральних текстів та їхньої інтерпретації живою, емоційно насиченою народною мовою. Інтеграція до канви оповіді-полотна запозичених із сучасної масової культури образів дозволяє художниці винайти свою версію нового українського фольклору у форматі «текстильного коміксу». Для створення композицій своїх текстилів Подерв’янська застосовує все різноманіття ткацьких технік: оздоблені мереживами ручного плетіння полотна містять і вишиті бісером деталі, і декоровані аплікацією фрагменти.   Анастасія Подерв'янська народилась у 1978 році в місті Києві, Україна, в родині художників. У 1996 році закінчила РХСШ, а у 2002 році – Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, де навчалась на монументальному відділенні під керівництвом академіка М.А.Стороженка. До Національної спілки художників України авторку приймають одразу ж після закінчення нею НАОМА, у тому ж 2002 році. Перша виставка за участі Подерв'янської відбулась ще у 1992 році, з тих пір художниця брала участь у багатьох персональних та групових проектах. Роботи Подерв'янської зберігаються у колекціях «Eurolab» та Музею сучасного мистецтва України, а також у приватних колекціях в Україні, Польщі, Німеччині, Македонії та США. Художниця бере активну участь у персональних та групових проектах. Твори Подерв’янської експонувались на міжнародних ярмарках, таких як: Scope Miami Beach 2017 (Маямі-Біч, США) та VOLTA 14 (Базель, Швейцарія). Нині авторка живе і працює у Києві, Україна.   Серією акварелей «Після кінця» (2015 рік) Леся Хоменко викриває неможливість безпосереднього сприйняття, зокрема, тоді, коли йдеться про часи війни. Розміщуючи замальовки рутинного повсякдення за матовим склом, авторка створює ефект «замутненого погляду»: виникає парадоксальна ситуація, коли розгледіти обриси зображених фігур та силуетів легше вдається на відстані, дистанціюючись від самих робіт. Таким чином, художниця знаходить спосіб говорити про реалії сьогодення, про реальність війни, не намагаючись репрезентувати їх. З іншого боку, Хоменко створює сильну метафору психічного стану жертви/свідка воєнних подій: за екстримальних умов людина понад усе бажає відчути спокій та навіть нудьгу, повернутись до монотонності посвякдення. Таку суперечність бажання, його неусвідомлення та неможливості реалізації цього бажання авторка візуалізує завдяки розміщенню замальовок власного побуту за майже непроглядним матовим склом.   <img src="/storage/0002018/09/24_09/lesia_khomenko_after_the_end_40x50_cm_each_watercolors_on_paper_box-frames_satin_glass_2015.jpg" alt="" /> Леся Хоменко. Після кінця   Леся Хоменко народилась у 1980 році у Києві, де живе і працює зараз. Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури у 2004 році. З 2004 року співзасновниця та учасниця групи Р.Е.П. У 2005–2006 рр. брала участь у резиденції Центру сучасного мистецтва при НаУКМА; у 2008 році – у резиденції LIA (Leipzig International Art program) у Лейпцизі, Німеччина. З 2008 року – учасниця кураторського об’єднання ХУДРАДА. Її роботи були експоновані на багатьох персональних та групових виставках, серед яких – головний проект Kyiv Biennale Arsenale 2012 року, а також виставки у Національному художньому музеї України, у нью-йоркській White Box gallery, віденській MUMOK та Zacheta gallery у Варшаві. Леся Хоменко – номінантка премії PinchukArtCentre Prize у 2009, 2011 та 2013 рр. і Future generation art prize у складі групи Р.Е.П. у 2012 році, заснованих Віктором Пінчуком, а також володарка премії Каземира Малевича у 2012 та 2016 роках.   Творчість Михайла Деяка буде представлено роботою із серії «Space». «Space» – серія мінімалістичних пейзажів зі стриманою композицією та складним кольоровим рішенням. У цих творах художник прагне не нав'язувати публіці своє бачення або свої думки, а, радше, розраховує на те, що глядач вступить у діалог із роботою та з самим собою. «Space» – це, у першу чергу, психологічний проект про внутрішній світ людини. Ключовою рисою робіт цієї серії є те, що художник у якості основи/поверхні для зображення обирає скло. До цієї техніки автор вдається невипадково, адже дитинство художника минуло на Закарпатті, де споконвіку практикували чимало самобутніх рідкісних художніх технік, таких як іконографія на склі. Вочевидь, це закарбувалось у несвідомому автора, звідси його тяга до таких технічних експериментів.   Михайло Деяк народився у 1984 році у селі Золотарево Хустського району на Закарпатті, Україна. Навчався в Ужгородському коледжі мистецтв ім. А.Ерделі та у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури у Києві. Нині художник працює на межі неоекспресіонізму та мінімалізму, експериментує з різноманітними  матеріалами. Voloshyn Gallery працює із художником на ексклюзивних умовах, і вже третій рік поспіль представляє твори Деяка на міжнародних мистецьких ярмарках, таких як: VOLTA NY (США), Scope Art Show у Базелі (Швейцарія), Маямі та Нью-Йорку (США). Картини художника часто можна побачити на аукціонах: протягом останніх кількох років твори Деяка п'ять разів було представлено (та реалізовано) на Phillips Auction. Автор веде активну виставкову діяльність. Як приклад, у березні 2017 року у Нью-Йорку відбулась персональна виставка художника у Ukrainian Institute of America. Нині автор живе та працює у Києві, Україна.   26 – 30 вересня 2018 року Marx Halle, Karl-Farkas-Gasse 19, Відень, Австрія, бокс E04       Mon, 24 Sep 2018 10:00:00 100 картин Клода Моне представляє виставка у Відні http://artukraine.com.ua/n/100-kartin-kloda-mone-predstavlyaye-vistavka-u-vidni Цієї осені Галерея Альбертіні у Відні представляє найбільшу виставку робіт Клода Моне (1840-1926) в Австрії за більш ніж 20 років. 100 експонованих картин включають найважливіші роботи митця з більш ніж 40 міжнародних музеїв і приватних колекцій, таких як Музей Орсе в Парижі, Музей витончених мистецтв Бостона, Національна галерея Лондона, Національний музей західного мистецтва в Токіо і Музей образотворчих мистецтв ім. А. С. Пушкіна в Москві.   <img src="/storage/0002018/09/21_09/albertina-2.jpg" alt="" /> Клод Моне. Човен-студія, 1874 Фото: artdaily.com / © Kröller-Müller Museum, Otterlo Ця ретроспективна виставка, реалізована за щедрої підтримки Музею Мармоттан-Моне в Парижі, висвітлює шлях Моне від реалізму до імпресіонізму і далі до живописного методу, у якому колір і світло поступово відділяються від предметів, які їх відображають, являючи глядачу глибинний мотив твору замість простого наслідування природи. Як наслідок, пізні роботи художника створили ґрунт для абстрактного експресіонізму в живописі. Картина за картиною, відвідувач йде слідами найважливішого імпресіоніста уздовж Сени, разом з митцем зупиняючись на різних станціях його життя: в Парижі, де Моне захопив пульс сучасного життя з мерехтливим світлом; в Аржантеї, де він примирив природу і технології; в Ветеї, де, перед обличчям нестійкої фінансової і сімейної ситуації, він занурився в самотність, щоб присвятити себе недоторканій природі; і, нарешті, в Живерні, де він прийшов до нової естетичної концепції, яка призвела до того, що імпресіонізм вийшов з кризи і проклав шлях до сучасного живопису.   Джерело: <a href="http://artdaily.com/news/107713/Exhibition-at-Albertina-Museum-presents-100-paintings-by-Claude-Monet-#.W6ScZGgzbIU" target="_blank">artdaily.com</a>         Fri, 21 Sep 2018 14:00:00 Граматика живопису Ганни Криволап http://artukraine.com.ua/a/gramatika-zhivopisu-ganni-krivolap Однією із суттєвих переваг художниці Ганни Криволап є її системна боротьба з проблемою провінційності, що властива сучасному українському мистецтву через його відносно невелику історію. Закордонні виставки, проведені з метою репрезентації вітчизняного арту, задля його поступової інтеграції у міжнародний культурний контекст, зробили мисткиню відомою у Німеччині, Голландії, Грузії, Швейцарії, Японії та США. Про масштабний персональний проект «Нові горизонти», що нещодавно завершився у просторі приватної галереї Galerie Barbara von Stechow у Франкфурті, далі в ART UKRAINE. Візитною карткою Криволап є стиль, що апелює до практик експресіонізму, ліричного абстракціонізму і традиції народного мистецтва з характерним прагненням висловити емоційні й психічні стани через колористичну імпульсивність та імпровізаційність виконання. Спроба втілити суб’єктивні враження, потік свідомості у момент споглядання, відображений у кольорі, художниця поєднує з академічною впевненістю і збалансованою композицією. Вона не відмовляється від предметності, хоча і робить крок у бік живого символу, однозначного для прочитання, але варіативного за конотацією.   <img src="/storage/0002018/09/21_09/k/39975705_296401814288121_67302244902502400_n.jpg" alt="" /> Тут і далі – фото Анни Ястребової   Живописний проект «Нові горизонти» представлений полотнами одразу декількох, знакових у творчому доробку Криволап,  серій: «Горизонти», «Стрічки» , «Дерева». Сам захід, як і експозиція, були організовані власницею відомої франкфуртської галереї пані Барбарою (Barbara von Stechow) і, за словами авторки, викликали  інтерес у широкого кола глядачів. «Відкриття відбулося у два етапи. Численну публіку склали колекціонери, підприємці та провідні інтелектуали міста. За відгуками присутніх, увагу привернули саме мої насичені кольори та багатошарова текстура полотен», – пригадує Ганна.    <img src="/storage/0002018/09/21_09/k/42222146_327186731361970_3834795033798639616_n.jpg" alt="" />   У окремому циклі "Горизонти" художниця створює  унікальні образи міст (Берліна, Мюнхена, Києва, Відня, Нью-Йорка), переклавши їх на мову лірико-експресивної абстракції. Незважаючи на досить зрозумілий і звичний оку об’єкт зображення, вона не ставиться до міста як до мертвої матерії, що за своїм значенням сьогодні зводиться до техногенно-економічного тла. Її образи ототожнюються саме з елегійним пейзажем. У фокус потрапляють риси різних за архітектурною ознакою стилістичних напрямків. Мерехтіння різнокольорових вогнів мегаполісів, затишок старовинних європейських містечок, чарівна тиша курортного надвечір'я, духовна міць верхівок українських соборів. Колись побачені Ганною місця, немов самі конструюються у іконографію конкретного урбаністичного простору, засновану на стихійно-емоційному самовираженні.   <img src="/storage/0002018/09/21_09/k/40029766_2157002631040565_7852868133277663232_n.jpg" alt="" />   Головним завданням експозиції є зіставлення художніх образів різних міст, які демонструють глобальний культурний простір, що пояснюється концепцією космополітизму. На полотнах Криволап присутнє відсторонення спостерігача, тому і ставлення до зображуваного міста через призму місцевих проблем – відсутнє. Її цікавить місто як унікальне просторове утворення, як конкретний прояв цілого, і для сучасної культури, що прагне усвідомити свою єдність, дана установка  видається найбільш прийнятною. Позиції залежності від художника як провідника протистоїть та, за якою міста самостійно ініціюють пов’язані з ними асоціації і авторка лише відтворює їх, уникаючи фіксації на проблемах національної та територіальної приналежності. «Кожна країна має не тільки своє обличчя, а й душу і характер. Тому, після відвідування, я, як вдячний гість, переношу своє сприйняття на полотно, адже картини – відбиток  метафізичного змісту», – коментує мисткиня.   <img src="/storage/0002018/09/21_09/k/42186236_301690577298165_8163926969277218816_n.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/21_09/k/42249046_980753738789159_5423661843572850688_n.jpg" alt="" />   В умовах модернізації мистецтво звертається до методів збереження національного колориту, як наслідок – трансляції елементів народної творчості. Так, у циклі «Стрічки» Криволап апелює до українських традицій, що є віддзеркаленням ментальності народу. Натхненням для створення серії став відомий весільний обряд, коли дівчата пов’язують стрічки на огорожу, загадуючи бажання. Завдяки своєрідній експресивній манері символи звичаю переосмислюються через фігуративні риси, у яких відбилися уявлення Криволап, пов'язані з віруваннями, архетипами, національними поглядами на устрій світу.   Серія «Дерева» частково співзвучна з темою «Стрічок», проте тут головною є концепція стихії землі, її прояв фундаментальної мінливості. Опис дерев є діалогом про нашу зажуреність від фізичного світу, який зазвичай сприймається нами як замкнута, ізольована від людської свідомості, реальність. Її дерева – символи життя, тому важливим є не просте відтворення форми, а пластика, аби передати стан природи. Уважний погляд Криволап, немов коштовність, вихоплює образи осяяних променями дерев, і тих, що у сутінках ночі, і овіяних вранішнім туманом, які випромінюють життєдайну сілу і світову інтенсивність.   <img src="/storage/0002018/09/21_09/k/40097019_780310289020582_6924269265847582720_n.jpg" alt="" /> Ганна Криволап   Стиль Ганни Криволап заснований на творчому методі, що поєднує у собі новаторську техніку, композиційну виваженість та ефект спостереження, який навіть глядачу гарантує залучення до процесу роботи. Пульсація кольорів з їх міцною енергетикою створює різнобарвну фактуру, яка, у свою чергу, надає можливості для інтерпретації широкого тематичного спектру. Якщо узагальнити ідею проекту «Нові горизонти», то це орієнтир, що допомагає подолати обмежений погляд на культуру як герметичне явище, осередок, обумовлений специфікою виключно конкретного середовища. Її простір, що символізує самобутність світу, підкреслює соціокультурний контекст епохи, стильові особливості авторки і її психологічні стани, пережиті у момент створення робіт.     Про авторку:     Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.        Fri, 21 Sep 2018 12:00:00 Tribute to Viborg – виставка сучасного мистецтва колажу в Данії http://artukraine.com.ua/n/tribute-to-viborg--vistavka-suchasnogo-mistectva-kolazhu-v-danii 22 вересня у місті Віборг, Данія, відбудеться відкриття виставки сучасного мистецтва колажу «Tribute to Viborg».   Українсько-датський митець Сергій Святченко та британський куратор Джеймс Спрінгалл поставили перед собою мету очолити міжнародну групову експозицію, присвячену 1000-річній історії одного з найдавніших міст Данії. Успішні сучасні художники, які вдаються до практики колажу, були запрошені до створення оригінального твору безпосередньо у Віборзі.   <img src="/storage/0002018/09/21_09/l1160621.jpg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   Серед учасників: Джоно Бойл (Ірландія), Дорте Бухвальд (Данія), Пол Берджесс (Великобританія), Джульєтта Каселла (Франція), Ніколаус Долман (Австралія), Джеймс Галлахер (США), BD Graft (Німеччина), Єва Ун-Силь Хань (Південна Корея), Себастьян Хаслауер (Німеччина), Ніл Карстен (Німеччина), Konvoj (Данія), Ерік Магасса (Швеція),  DR ME (Великобританія), Норіко Окаку (Японія), Джеймс Спрінгалл (Великобританія), Сергій Святченко (Данія), Олег Тістол (Україна), Ніл Ультра (США).   Роботи, створені у рамках «Tribute to Viborg», стануть частиною колекції Музею сучасного мистецтва колажу, що формується під керівництвом Святченка та Спрінгалла.   <img src="/storage/0002018/09/21_09/l1200276.jpg" alt="" />   Як заплановано, нова інституція буде ретельно курована, а постійно зростаюча колекція творів на основі колажу демонструватиме кращі зразки робіт авторів з усього світу.   Сергій Святченко – відомий українсько-датський художник. Світову популярність він здобув у амплуа засновника власного напряму в мистецтві колажу, під назвою «less-collage». Свою творчість художник умовно поділяє на дві основні гілки – «праву» (живопис) і «ліву» (колаж). За останні роки зарубіжними видавництвами опубліковано низку монографій, присвячених  живопису та колажам Святченка, наприклад, у берлінському «Gestalten» було видано двотомник «Everything Goes Right And Left If You Want It. The Art of Sergei Sviatchenko», який поєднав обидві складові творчості художника.   <img src="/storage/0002018/09/21_09/l1200419_1.jpg" alt="" />   Виставка сучасного колажу у Віборзі стане другим проектом, який об’єднає творчість Олега Тістола та Сергія Святченка.    Джеймс Спрінгалл – куратор «The Weird Show», що проходила у 2018 році у лондонській Jealous Gallery. Ця виставка міжнародного колажу набула неабиякого розголосу та підтримку преси від таких видань, як Time Out, Wall Street International, Art Rabbit.  Роботи Спрінгалла демонструвалися під час групових виставок у Saatchi Gallery та Royal Academy of Art.   Розташування: Віборг, Данія Виставка триватиме до 31 грудня.       Fri, 21 Sep 2018 11:00:00 У Харкові покажуть “Кафе Лемітц” Андерса Петерсена http://artukraine.com.ua/n/u-kharkovi-pokazhut-kafe-lemitc-andersa-petersena 26 вересня о 19:00 галерея COME IN у партнерстві зі Шведським інститутом та Посольством Швеції в Україні відкривають виставку Андерса Петерсена «Кафе Лемітц».    <img src="/storage/0002018/09/21_09/anders-petersen.jpg" alt="" /> Зображення надане галереєю Серія фотографій, створена впродовж 1967-1970 років в гамбурзькому барі дешевих цін і живої музики, стала етапною роботою Петерсена. Тоді він взяв за правило відійти від творчої моделі фотограф–об’єкт на користь відносин людина–людина, аби «…бути достатньо слабким», щоб відкритися іншим і відкрити реальність інших для себе – ніжну й інтимну. Протягом кількох років Петерсен слідував цій настанові й зняв нічне життя завсідників бару, передусім повій та моряків. Після видання однойменної фотокниги у 1978 році, «Кафе Лемітц» закріпила за скандинавським фотографом амплуа документаліста, який «відшукує красу у найбезнадійніших місцях» та зробила його одним з найбільш впливових фотографів сучасної Європи.   Виставка триватиме до 26 жовтня. Вхід вільний.           Fri, 21 Sep 2018 10:00:00 Минимализм Сола Левитта http://artukraine.com.ua/a/minimalizm-sola-levitta Проходящий сентябрь уносит с собой юбилей художника, никогда не унывавшего, увидевшего «Черный квадрат» Малевича в цветах ЛГБТ и создавшего стиль, подобный внешней стороне купола цирка – минимализм. Как супрематизм всегда отождествляют с Малевичем, так и у минимализма есть имя – Сол Левитт. О художнике, которому исполнилось бы 90 лет, далее в Art Ukraine. 90 лет – возраст минимализма. До Сола Левитта такого стиля еще не существовало, было лишь наивное искусство – ребенок, который понимает, что ему еще расти. Минимализм – это ребенок, уверовавший в свою гениальность и сумевший подарить миру право играть на оригинальности, право, которое не сумели дать ни Рембрандт, ни Ван Гог, ни даже мастер абсурда Поллок.   <img src="/storage/0002018/09/20_09/t/addisen_gallery_of_american_art_1993.jpg" alt="" /> Addison Gallery of American Art, 1993   Минималистов отличает такт, он не позволяет врываться в жизнь зрителя, а рассчитывает на его интеллект. И человек, не всегда к этому подготовленный, случается, воспринимает минималистов резко отрицательно, отвергая кажущуюся простоту и нарочитую примитивизацию. Для детей же «малопонятное» даже выглядит привлекательнее, и минимализм призван разрушить губительную силу привычки.   Сол Левитт (1928–2007) стал серьйзным художником-концептуалистом, наследником творческих приемов Малевича и его яркости, не понаслышке знавший войну, помнящий о тех, чье одиночество предопределено, чей смысл жизни позвякивает вместе с ключами. Сол Левитт разрабатывает стиль, способный вырвать человека из рутины. Стиль больших стен и общественных зданий, о котором мечтали и Малевич, и Мунк, и все, кто пытался расшевелить скисающий мир.   <img src="/storage/0002018/09/20_09/t/sol_le_vitt.jpg" alt="" /> Сол Левитт   Жизнь разворачивается на наших глазах, а перед обывателями обычная серая пленка. Общественные здания и сегодня ассоциируются с затертым блеклым рулоном линолеума, минимализм бросает на него ведра цветной краски, он развеивает вязкую туманную пелену общественной приемной. Как Марк Шагал поднимал авангардное искусство до купола «Опера Гарнье», Сол Левитт соглашается на своды метрополитена, считая не менее почетным любое место на уровне взгляда человека.    <img src="/storage/0002018/09/20_09/t/metro_neapolya._cvetnye_linii_sola_le_vitta.jpg" alt="" /> Метро Неаполя. Цветные линии Сола Левитта У минимализма, несмотря на юный возраст, есть родословная, в декорированной Левиттом часовне виден шутовской колпак средневековья, в цветных линиях – костюм Арлекина. И у минимализма свой сюжет, ему хочется показать, что есть смрад войны и, значит, есть цвета жизни, и ее самые простые запахи. И это влияет на общее видение искусства, доступное в минимализме любому человеку, а не одному элитарному эстету.   Всякому, кто не маскирует чувства за цинизмом, эти две общественных болезни хорошо известны. Известны они и Левитту. Он отказал себе в «удовольствии» врасти в эту систему постоянного допинга, и придумал свою, где цветовые вспышки, как виноградники Ван Гога, яркие, пышные, расцветают на больших геометрических панно. Естественно предположить, что он это взял у Малевича, видевшего задачей – импульс.   <img src="/storage/0002018/09/20_09/t/chasovnya_barolo_v_pemonte_na_staryh_vinogradnikah__dekorirovannaya_solom_le_vittom1999.jpg" alt="" /> Часовня Бароло в Пьемонте на старых виноградниках, декорированная Солом Левиттом, 1999   «Слово не может быть сильнее истины». Сол Левитт пришел к этому и на войне, и в мирной жизни, изучая нервную систему искусства, а в этом Малевичу нет равных. И Левитт в последствие скажет: «я вышел из черного квадрата Малевича». Самый яркий. Самый светлый. И минимализм веры Сола Левитта, если играть словами, побеждает максимализм нигилиста Малевича.   Второй этап развития авангарда, который олицетворяет собой Сол Левитт проходит под знаком оптимизма. Оптимизм, если посмотреть на него философски, – это отрицание уныния, так когда-то Христос вложил в слово проповеди всего себя и больше слов не нужно. Если человек доверяет ощущениям полностью, сложных выразительных средств не нужно, а если не доверяет, он обречен на сумасшествие, потому что постичь происходящее невозможно.      Минимализм не врывается к нему с желанием раздуть пламя или разбередить совесть. Он даже не видит своей задачей – возвысить человека. Какое, казалось бы, может быть искусство без этих целей? Беспредметным, считал Малевич, импульсивным, возбудительным, у него и белый холст избавляет человека от нерешительности. Поллок идет дальше, считая задачей своего искусства взбудоражить, минимализм же избегает абсурда.   <img src="/storage/0002018/09/20_09/t/sol_le_vitt._piramida_na_krayu_sveta_ferma_gibbsa__novaya_zelandiya.jpg" alt="" /> Сол Левитт. Пирамида на краю света (ферма Гиббса, Новая Зеландия)   Сол Левитт решает посвятить себя искусству. Тому, которого тогда еще не было, и воплотить его амбиции, уменьшив их до простых форм из кругов и треугольников, но наполнив их такой яркостью и живостью, каких не знали неоимпрессионисты, точечными легкими штрихами соединившие классику и новое искусство. Второе, чему научил Левитта Малевич: искусство должно быть утилитарно, его магия не может ограничиваться музейным залом.   В этом плане Поллок уступает Солу Левитту. Искусство мастера абсурда рассчитано на «понимающих», готовых к тому, чтобы их провоцировали. Сол Левитт уходит от провокации к абсолютному сотрудничеству с внешним миром. Он наследник идей Баухауза. Его искусство настолько должно быть встроено в пространство. Так происходит даже с тяжелыми цементными конструкциями, если он решается использовать их на открытом воздухе. Инсталляция вроде и стоит и растворяется в пространстве.   <div> Минимализм говорит, что таков, каков человек есть, он и должен быть. Совершенствуйся, но не ломай себя! Минимализм – антоним банальности. С таких позиций легче подойти к нему. И больше увидишь, и лишний раз убедишься, что настоящему искусству не нужно быть ни назойливым, ни концентрированно-строгим, ни рафинированно-расслабленным, чтобы заинтересовать зрителя.             Про автора: Даниил Каплан – арт-журналист           </div> Thu, 20 Sep 2018 12:00:00 У Голлівуді митець “ув’язнив” зірку Трампа на Алеї слави http://artukraine.com.ua/n/u-gollivudi-mitec-uvyazniv-zirku-trampa-na-alei-slavi У середу вранці анонімний вуличний художник Лос-Анджелеса, відомий під псевдонімом "Пластиковий Ісус", буквально помістив зірку президента Дональда Трампа на Алеї слави в Голлівуді за ґрати.   <img src="/storage/0002018/09/20_09/t/img_1441-1024x768.jpeg" alt="" /> Фото: artnet.com «Заклики ув'язнити Трампа лунали з дня його обрання, і сьогодні він, безумовно, потрапив за ґрати — або, принаймні, його нині ганебна зірка на Голлівудській алеї слави була ув'язнена», — розповів митець Artnet News. «Хоча вони були дуже швидко пошкоджені прихильником Трампа, який намагався їх прибрати, ґрати, схоже, швидко застрягли і були там ще кілька годин потому — на потіху тисяч туристів, що проходили повз», — додав він, зазначивши, що він встановив інсталяцію близько 11 години ранку. Незважаючи на неодноразові акти вандалізму, зірка не охороняється ніяк, окрім контролю камерами відеоспостереження (Алея слави є зареєстрованою історичною пам'яткою). Зовсім недавно, 25 липня, 24-річний чоловік знищив зірку киркою, але її було відновлено в той же день.   Джерело: <a href="https://news.artnet.com/art-world/plastic-jesus-donald-trump-hollywood-1351822" target="_blank">artnet.com</a>         Thu, 20 Sep 2018 11:02:00 У Дрогобичі стартує проект на межі ленд-арту та пленеру http://artukraine.com.ua/n/u-drogobichi-startuye-proekt-na-mezhi-lend-artu-ta-pleneru 20 вересня о 16:00 у музеї «Дрогобиччина» відкриється виставка «еx.пленер: Віддалений доступ». Художники: Наталія Лісова, Вікторія Телетьєн, Юрій Штайда, Ольга Федорова, Белла Логачова, Лев Скоп, Олександр Максімов.   <img src="/storage/0002018/09/20_09/img_2369.jpg" alt="" />   Починаючи з 2004 року, регулярно відбувалась унікальна пленерна акція «Шляхами Васильківського: погляд через століття», ініційована Борисом та Тетяною Гриньовими. У рамках проекту митці відвідували різноманітні міста, що складали маршрут українського живописця Сергія Васильківського. Практика дослідження локальних контекстів та співпраці з місцевими художниками дала поштовх до народження нового експериментального формату, що окрім пленеру задіяла нові форми художнього осмислення – у 2016 році з’явився проект «еx.пленер: Віддалений доступ». Ex.пленер став трансляцією поглядів молодих художників на процес осмислення місця як культурного та географічного феномену. Особливістю проекту є використання нетипових для традиційного формату пленеру художніх медіумів – перформансу, об’єктів, інсталяцій, фото та відео-арту. Таким чином, проект вибудовується як простір для художнього експерименту, адже кожна локація стає не просто новою географічною точкою, а й обумовлює появу специфічного бачення, обумовленого локальними особливостями міста.   Цього разу роботу з містом складає підхід, що поєднує в собі художній та туристичний погляди. Наприклад, метод текстового картографування, який використовує один із художників, що полягає у фіксації фланерства (бродіння по вулицям міста без конкретної цілі), яке доповнюється збиранням різноманітних надписів та текстів, що зустрічаються в публічному просторі на шляху художника. Додатковим джерелом знань про Дрогобич стане представлення діалогів між учасниками проекту та містянами, а також документація міста, що буде представлена у форматі фотоколажів та фотоорнаментів. Таким чином, художники препарують не тільки візуальний образ міста (вуличні графіті, рекламні повідомлення, різноманітні надписи та оголошення), але і додають до зовнішньої оболонки більш інтимні переживання жителів цього міста, їх особисті історії та сентименти.   Перший ех.пленер, у рамках якого митці досліджували природній простір за допомогою некласичних (для пленеру) художніх методів, відбувся 2016 року в селі Баранівка Полтавської області. Через рік проект пройшов у Чернігові – вивчення природнього ландшафту доповнилось роботою з історичним та соціальним контекстами. Цього року група художників вперше потрапила до міста Дрогобич – найзахіднішої точки пленеру, де основною точкою зацікавлення художників стало місто як місце концентрації культурного, соціального та історичного.   Виставка триватиме до 10 жовтня 2018 року.       Thu, 20 Sep 2018 11:00:00 Роботи Пікассо, Далі, Ліхтенштейна — на аукціоні в Києві http://artukraine.com.ua/n/roboti-pikasso-dali-likhtenshteyna--na-aukcioni-v-kiyevi 21 вересня в аукціонному домі "Золотое Сечение" (Київ, вул. Первомайського, 4) відкриється передаукціонна виставка тиражного мистецтва EDITIONS. Організатор – аукціонний дім "Золотое Сечение".   На відкриті торги 27 вересня 2018 року виставлять 66 лотів – літографій, ксилографій, офортів, ліногравюр знаменитих авторів. Серед них роботи Альбрехта Дюрера, Альберто Джакометті, Пабло Пікассо, Віктора Вазарелі, Роя Ліхтенштейна, Михайла Шемякіна, Марка Шагала, Сальвадора Далі, Жоана Міро, Енді Воргола та багатьох інших авторів.   <img src="/storage/0002018/09/20_09/7._chagall.jpg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   З 21 до 26 вересня відвідувачі експозиції зможуть зробити попередні ставки у ході тихого аукціону. Вхід на виставку – вільний.   Колекція лімітованих, прижиттєвих принтів (різноманітних тиражних технік), підписаних художниками, представлена у залі аукціонного дому "Золотое Сечение" – унікальне зібрання з великою кількістю рідкісних, колекційних робіт, які раніше експонувалися у провідних галереях Амстердаму, Нью-Йорку, Майамі, Берліна, Антверпена, Лондона, Парижа, Страсбурга.   Серед топ-лотів слід виділити оригінальну прижиттєву ксилографію XVI століття «Народження Діви Марії» німецького художника Альбрехта Дюрера, який вважається одним з найбільш знакових майстрів західноєвропейського Ренесансу.   На особливу увагу заслуговує масштабна кольорова літографія «Модель» польсько-американської художниці Тамари Лемпіцької. Це – найдорожчий лот аукціону з оціночною вартістю $8 000-12 000.   <img src="/storage/0002018/09/20_09/2._lempicka.jpg" alt="" />   Не менш цікаві глядачеві будуть дві роботи Пабло Пікассо – «Дама» і «Оголена, що лежить з кішкою», а також кольорові літографії Жоана Міро – «Miro Sculptor – Sweden» і «Абстрактна композиція».   Крім того, рідкісна ксилографія Сальвадора Далі «Інферно» із серії ілюстрацій до «Божественної комедії» Данте, «Абстрактна композиція» Василя Кандинського, відомий «Автопортрет» Марка Шагала та «Мерилін» Енді Воргола.   Рідкісними лотами є літографія Роя Ліхтенштейна «Ню з жовтою квіткою» та «Оптична композиція» Віктора Вазарелі, які прикрасять передню і задню обкладинки аукціонного каталогу.   <img src="/storage/0002018/09/20_09/6._picasso-2.jpg" alt="" />   Поряд з тиражними роботами іменитих американців, німців, французів, іспанців, голландців, італійців, організатори включили до колекції творіння відомих українських художників ХХ століття – Ернеста Коткова, Григорія Гавриленка, Леопольда Левицького, Еммануїла Снітковського, Андрія Чебикіна, Олександра Сухоліта, Дмитра Кавсана, Тіберія Сільваші, Бориса Михайлова.   Виставки та аукціони тиражного мистецтва в усьому світі користуються величезною популярністю серед публіки. По-перше, це – можливість подивитися на роботи великих художників, які жадали поділитися своєю творчістю не з однією людиною, а з більшою, захопленою їхньою творчістю, групою збирачів мистецтва. По-друге, завдяки тиражності, це – шанс придбати роботу іменитого класика або сучасника, витративши на це не сотні тисяч або мільйони доларів, а лише від сотні до двох-трьох тисяч доларів.   «Таким чином, на даному аукціоні EDITIONS, ми пропонуємо долучитися до мистецтва тим, хто тільки стає на цікавий і захоплюючий шлях колекціонера. Зробити це можна особливо прекрасно, взявши участь в торгах за Пікассо, Шагала, Далі або Воргола», – відзначає співвласник аукціонного дому "Золотое Сечение" Михайло Василенко.   Ціни на аукціоні будуть стартувати від $100 до $5000, середня вартість робіт – $500-1000.           Thu, 20 Sep 2018 10:00:00 Віднайдено нове полотно Рембрандта, друге за рік http://artukraine.com.ua/n/vidnaydeno-nove-polotno-rembrandta-druge-za-rik Нідерландський арт-дилер робіт старих майстрів Ян Сікс говорить, що картина, раніше приписувана «Нідерландській школі», насправді належить Рембрандту.   <img src="/storage/0002018/09/19_09/t/gettyimages-959046894-1024x660.jpg" alt="" /> Ян Сікс Фото: artnet.com / KOEN VAN WEEL/AFP/Getty Images Сікс помітив роботу під назвою "Дозволь дітям підійти до мене" (Let the Children Come to Me) в німецькому аукціонному домі Lempertz у 2014 році, де картина продавалася з попередньою оцінкою у 15 000-20 000 євро. Тоді він і інвестор запропонували за неї 1,5 млн. євро. Це не перша робота Рембрандта, атрибутована Сіксом. Так у травні він вперше за 50 років оголосив про знаходження раніше невідомої картини майстра. Сікс купив не підписане і не датоване полотно XVII століття «Портрет молодого джентльмена» на Christie's у 2016 році всього за 137 000 фунтів стерлінгів (172 000 доларів). Дослідник творчості Рембрандта Ернст ван де Ветерінг пізніше приписав роботу пензлю голландського майстра.   Щодо роботи "Дозволь дітям підійти до мене", експерти з творчості Рембрандта Ернст ван де Ветерінг і Боб ван ден Боогерт погодилися з дилером, крім того, авторство підтвердили рентгенівські і МРТ-скани. Технічний аналіз також показав, що полотно було невміло перефарбоване, і майже чотири з половиною роки з тих пір, як Сікс її купив, експерти все ще працюють над очищенням і відновленням твору.   Джерело: <a href="https://news.artnet.com/art-world/jan-six-previously-unknown-rembrandt-rembrandt-1350119" target="_blank">artnet.com</a>         Wed, 19 Sep 2018 14:00:00 Українська керамістка стала учасницею міжнародного симпозіуму в Латвії http://artukraine.com.ua/a/ukrainska-keramistka-stala-uchasniceyu-mizhnarodnogo-simpoziumu-v-latvii Із 20 липня до 3 серпня в місті Даугавпілс (Латвія) відбувся VI Міжнародний симпозіум керамічного мистецтва Ceramic Laboratory («Лабораторія кераміки»). Цю подію, вагому в тенденції розвитку сучасної кераміки, ініціювали незмінні організатори – Латвійський центр сучасної кераміки та Арт-центр імені Марка Ротка. Цьогорічними учасниками симпозіуму стали мистці з 10 країн світу: Австрії, Індії, Латвії, Литви, Польщі, Російської Федерації, Туреччини, Угорщини та Японії. Україну на арт-форумі представила художниця-керамістка Зінаїда Близнюк (Опішне, Полтавщина). Мисткиня народилася на Волині, художню освіту здобула в Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка. Нині працює у Національному музею-заповіднику українського гончарства й водночас упевнено заявляє про власну творчість, беручи участь у всеукраїнських та міжнародних мистецьких проектах. Своїми враженнями від латвійського арт-форуму Зінаїда Близнюк поділилася з Art Ukraine. Як тобі вдалося стати учасницею VI Міжнародного симпозіуму керамічного мистецтва Ceramic Laboratory? Про латвійський симпозіум дізналася раніше, 2014 року. Після закінчення університету шукала інформацію про мистецькі заходи для керамістів і натрапила на цей захід. Тоді відбір не пройшла, забракло творчого досвіду, але щороку продовжувала подавати заявки – і у 2018 мене запросили як учасника. Серед умов участі – наявність портфоліо, а також актуальна ідея власного майстер-класу, лекції чи презентації.   <img src="/storage/0002018/09/19_09/t/38509636_1674150852695726_6352206517105590272_o.jpg" alt="" />   Якою була атмосфера симпозіуму? Майже всі учасники вже мають світове ім’я, однак видалися привітними й відкритими до спілкування. Я відчувала себе рівною з ними. Це вражаючі люди, з якими було дуже приємно і впевнено працювати поруч.   Нерідко програма є запорукою вдалого проведення керамічного пленеру. Чи вистачило часу на втілення творчих ідей? Перший тиждень ми просто поринули в роботу. Кожен учасник працював для підсумкової виставки. Окрема частина творів, виготовлених за час симпозіуму, залишалася за керамістами. Другий тиждень був присвячений випалюванню робіт, а також проведенню майстер-класів та презентацій.   Чи мала задум для роботи, створеної  на симпозіумі? Ні, я не мала попередньо концепції, хоча була готова до будь-яких творчих вимог. Організатори постійно оновлюють формат. Для прикладу, минулорічною темою була вогняна скульптура, нині – камерна, невеликого розміру.   <img src="/storage/0002018/09/19_09/t/38502300_840841962787855_7586162307852402688_n.jpg" alt="" />   Ідея прийшла вже в Латвії. Я виготовила скульптурну композицію з трьох частин «FlovesisK», яка розкрила тему відчуття щастя.   Водночас кожен учасник мав привезти одну домашню роботу. Таким чином, до офіційного відкриття симпозіуму вже з’явилася перша експрес-виставка, яка діяла до презентації підсумкової експозиції.   Як відбувався сам творчий процес? Чи вдалося знайти спільну мову з латвійськими матеріалами? Ми працювали в трьох майстернях, кожен отримав усі необхідні матеріали. Латвійська глина нагадує українську, але шамот дрібніший, схожий на пісок. Тому маса подібна до фаянсової, але сушиться ідеально, форму тримає. Окремо була й гончарна глина для тих, хто хотів гончарювати. Для мене робота з тутешніми матеріалами стала певною мірою експериментом.   <img src="/storage/0002018/09/19_09/t/38513905_1674151516028993_126151573259681792_n.jpg" alt="" />   Який зі своїх творчих методів ти обрала для презентації? Я провела лекцію «Використання металевих конструкцій у створенні монументальної глиняної скульптури». Вважаю, що ця тема є досить важливою для керамістів, які шукають себе у великому форматі – у просторовому дизайні, ленд-арті. Мені став у пригоді власний досвід: 2015 року я стала учасницею КЕРАМО-резиденції в Опішному, де виготовила мистецький проект «Емоції» – саме так пройшла шлях нових знань і навичок.   Окремо познайомила учасників симпозіуму з діяльністю Музею гончарства, його мистецькою практикою проведення подібних заходів, адже Опішне – чи не єдине місце в Україні, де симпозіуми художньої кераміки проводяться впродовж майже 20 років. Керамістів дуже зацікавив Міжнародний симпозіум кераміки, що має відбутися наступного року, а також Українське бієнале художньої кераміки імені Василя Кричевського, заплановане Музеєм-заповідником також на 2019 рік, та й загалом досвід експонування єдиної в Україні Галереї монументальної глиняної скульптури просто неба.   <img src="/storage/0002018/09/19_09/t/38533785_2146498649005861_3981006797275136000_n.jpg" alt="" />   3 серпня відбулася підсумкова виставка симпозіуму. Чим вразила тебе експозиція? У мене не було відчуття гірших і кращих творів. На виставці відчувалася якась дивна спорідненість – можливо, тому що не було конкурсу між учасниками.   Цікаво, що симпозіум відбувся одразу після проведення організаторами ІІ Латвійського міжнародного бієнале кераміки. Тож усі учасники керамічного пленеру мали нагоду побачити виставку творів цьогорічних учасників, серед яких були й роботи українських керамістів. Їхні роботи помітно вирізняються серед інших за формою й кольором, за відчуттями. Це не означає, що я вже знала українських авторів, впізнаваний саме їхній творчий стиль. Так само є щось спільне й для японських чи індійських керамістів. Латвійська кераміка більш скульптурна, фігуративна.   Моя кераміка також виділялася з-поміж інших творів симпозіуму. Багато гостей відзначили яскравість моїх робіт. Гадаю, так відкривається вплив мого оточення. Традиційна для Опішного кераміка дуже яскрава, і кольори насичені, і місце, де я живу, трави, квіти – все яскраве, сповнене сонця. Звичайно, це все впливає на мене.   <img src="/storage/0002018/09/19_09/t/38612389_1674150896029055_6554696018745622528_o.jpg" alt="" />   Які враження від Даугавпілса?  Дуже гарне місто, невелике, не розкидане. Латвійський центр сучасної кераміки та Арт-центр імені Марка Ротка знаходяться в будівлях закинутої фортеці, побудованої за часів Наполеона. Нібито приміщення й старе, але виглядає всередині дуже атмосферним. Ще в кількох приміщеннях розташовані готель і ресторан.  Раніше в цій фортифікації було воєнне містечко. Уже вісім років, як район фортеці вважається закинутим, де-не-де є місцеві помешкання.   Чому керамісти їдуть на подібні симпозіуми, на твій погляд? Із різних причин. Зазвичай, прагнуть участі в симпозіумах майже одні й ті ж люди. Вони хочуть показати своє мистецтво, реалізувати творчі ідеї, поспілкуватися й збагатитися новими враженнями. Це новий досвід, одна зі сходинок власного творчого розвитку.   Мені хотілося попрацювати в колі цілком нових однодумців. Це інший рівень.  Коли їдеш на міжнародний симпозіум в Україні, залишається враження, що ти вдома. Зовсім інакше відчувається й працюється, коли представляєш Україну в іншій країні.   <img src="/storage/0002018/09/19_09/t/39391334_293800928093964_8472815678561189888_n.jpg" alt="" />   Що нині вважаєш своїм найвищим творчим досягненням? Я вже брала участь у подібних міжнародних проектах: 2014 року стала учасницею ІНТЕРСимпозіуму художньої кераміки в Опішному «2014: 14х14» (Опішне, Полтавщина, Україна), а 2016 року брала участь у ХІІІ Міжнародному пленері кераміки «АРТ-ЖЫЖАЛЬ» (Бобруйськ, Республіка Білорусь). Маю кілька авторських мистецьких проектів та персональних виставок. Міжнародний симпозіум керамічного мистецтва Ceramic Laboratory дав колосальну творчу практику, познайомив із керамікою іноземних колег і водночас став нагодою представити українську художню кераміку у світі. Наразі це моє найяскравіше творче натхнення.     Про авторку: Жанна Невкрита – співробітниця інформаційної служби Національного музею-заповідника українського гончарства   Фото Зінаїди Близнюк та Арт-центру імені Марка Ротка       Wed, 19 Sep 2018 12:00:00 Ралко та Будніков презентують новий проект у Каневі http://artukraine.com.ua/n/ralko-ta-budnikov-prezentuyut-noviy-proekt-u-kanevi Влада Ралко та Володимир Будніков презентують проект “Свобода та її привид”, що відкриється у Каневі 29 вересня у просторі мистецького об’єднання ЧервонеЧорне.   Свобода та її привид Виставка поєднує два цикли робіт, над якими Володимир Будніков і Влада Ралко працювали в Канівській резиденції ЧервонеЧорне. На перший погляд художники виступають в опозиції один до одного, але водночас стає очевидним те, що у дуже різних підходах обидва аналізують спільну тему в її окремих аспектах. Будніков і Ралко розмірковують про свободу, а саме про умови за яких вона стає можливою.      <img src="/storage/0002018/09/19_09/kovdra_ta_sokira.jpg" alt="" /> Влада Ралко. Ковдра та сокира Усі зображення надано організаторами   Володимир Будніков у своїй серії «Політ» наполягає на з’яві свободи там, де хід роботи художника визначає вчинок:   «На площині полотна я неначе оприлюднюю безпредметність вчинку, ще вільного від речей. Під час такої праці я ризикую між «так» і «ні». Я ігнорую видиме задля свободи, що завжди поза показом, поза презентацією. Я немов уникаю видимого та перехоплюю рух до нього десь по дорозі». “Зіставлення повноти свободи в думках зі свободою руху в реальності спонукало мене до розмислів про умови, де свобода реалізується взагалі. Свободу першої ідеї ув’язнено до здійснення й вивільнено у втіленні або ж навпаки? Лишаючи процес втілення ідеї в темряві, я порівнюю початкову та кінцеву точки”.   <img src="/storage/0002018/09/19_09/geometriya-1.jpg" alt="" /> Володимир Будніков. Геометрія   «Власне, у роздумах про свободу мені часто спадала на думку можливість вільного польоту. У зв’язку з цим я пригадав утопічні заяви Татліна, де він пропонував підпорядковувати око дотику, пов’язуючи мистецтво з життям (дадаїсти прославляли його мистецтво як «машинне»). «Летатлін» несподівано став певним ключем до мого власного питання. Літальний апарат, що, за словами автора, мав «увійти до побуту радянських мас як предмет ширвжитку», виявився нездатним до польоту, а ретельні виміри, обчислення та схеми об’єкта «інтимної авіації» (Анатолій Стригальов) таким чином перемістилися до зони зовсім іншого розуміння свободи – свободи мистецтва. Утилітарна логіка цілепокладання поступилася перед принципово інакшою логікою мистецького твору».   <img src="/storage/0002018/09/19_09/kreslennya_2.jpg" alt="" /> Володимир Будніков. Креслення   Влада Ралко в тексті про свою серію «Привид свободи» зауважує, що «визнання певних речей своїми заміщується бажанням їх привласнити. Із розумінням того, кому належить свобода, добра воля, доля та навіть власне тіло та чи можна взагалі ними володіти, відбувається страшенна плутанина».   «Штучна підпорядкованість певній нормі настільки звела нанівець розуміння нормальності, що нормальне людське починає видаватися багатьом потворним, шкідливим, божевільним або героїчним».   <img src="/storage/0002018/09/19_09/dobre_vporyadkovane.jpg" alt="" /> Влада Ралко. Добре впорядковане <img src="/storage/0002018/09/19_09/ganchirka.jpg" alt="" /> Влада Ралко. Ганчірка   «Серія складається з двох частин, у яких тему розкрито неначе з різних боків. У першому з циклів робіт я зобразила конкретні інтер’єри законсервованої порожньої будівлі покинутої канівської турбази (на одному з поверхів якої, до речі, я створювала проект), а потому, вже з огляду на умови та обмеження наявних зображень кімнат, сходів і коридорів, додавала туди таке, що або може бути людським, або колись було ним, або ж лише схоже на нього. Для другого циклу з чотирьох робіт я використала власні кількарічні спостереження за канівськими весіллями, які перетворила на зображення узагальнених ритуальних урочистостей. Атрибути сучасних весільних святкувань породили у мене асоціації з класичними зображеннями церемоніальних римських процесій або сцен вакханалій. Таким чином людське випробовується в умовах обмежень та заборон Системи або Звичаю. В обох частинах проекту вказано на акт своєрідної пожертви – розтрату весільного потлачу я зіставляю з буденним насиллям системи, коли у ролі жертви вже опиняється, власне, людське».         Wed, 19 Sep 2018 11:00:00 У Києві з’явилася нова арт-резиденція Radius http://artukraine.com.ua/n/u-kiyevi-zyavilasya-nova-art-rezidenciya-radius 12 вересня на вулиці Казимира Малевича у Києві розпочав роботу новий простір, що відтепер стане місцем комунікації професійних скульпторів з України та усього світу.    <img src="/storage/0002018/09/19_09/_vls4513.JPG" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   “Простір організований таким чином, що в ньому можна жити, працювати та презентувати. Хотілось позначити місце, що стане точкою збору професійної спільноти, та всіх, кому цікаво тривимірне мистецтво. Для мене Radius – це початок великої роботи”, – відмітив засновник резиденції Олексій Золотарьов.   <img src="/storage/0002018/09/19_09/_vls4499.JPG" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/19_09/vas00955.jpg" alt="" />   Першою резиденткою Radius стала італійка Ліза Парола з Турину, що була запрошена з лекцією “Політична роль скульптури в часи великих змін”. Ліза є кураторкою та журналісткою, вона співпрацює з фундацією Sardi Perl`Arte (Турин) та газетою La Stampa.   “Ця резиденція дала можливість дослідити український контекст, ці дні я провела між пам'ятками та студіями художників, тиждень в Україні – важлива історія для мене. Спасибі Radius”, – говорить мисткиня.   <img src="/storage/0002018/09/19_09/_vls4578.JPG" alt="" />   “Ми вирішили заповнити нішу, що була довгий час порожньою, адже скульптура сьогодні потребує дослідження та розвитку. Radius – це перш за все інституція, що сприятиме адвокації такого важливого медіа. Ми створили певний кластер, де будуть відбуватися експерименти та розвиватися практики, пов’язані з тривимірним мистецтвом”, – Катерина Рай, співзасновниця Radius.     Резиденція діє у співпраці з КОНСХУ та ГО “Конгрес активістів культури”.         Wed, 19 Sep 2018 10:00:00 Два музеї мистецтв у Філадельфії отримають $5 млн на впровадження сучасних технологій http://artukraine.com.ua/n/dva-muzei-mistectv-u-filadelfii-otrimayut-5-mln-na-vprovadzhennya-suchasnikh-tekhnologiy Фонд Джона С. і Джеймса Л. Найтів планує надати фінансову підтримку в розмірі 5 млн доларів двом музеям мистецтв у Філадельфії, які визначили за пріоритетний напрямок свого розвитку впровадження інноваційних технологій. Гроші підуть до Фонду Барнса, який відкриє міжвідомчий центр цифрової взаємодії, і Художнього музею Філадельфії, який працюватиме над поліпшенням практик взаємодії відвідувачів з колекцією і 142-річною будівлею музею за допомогою інноваційних технологій. Обидві установи прагнуть розробляти свої проекти як на місцях, так і поза ними, і будуть використовувати кошти для зміцнення ресурсів, включаючи додатки та бази даних.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/visit_philly.jpg" alt="" /> Музей мистецтв Філадельфії Фото: Visit Philly «Сильні спільноти не відстають від часу, створюючи нові способи залучення громадян та приваблення людей до місць, — сказав президент Фонду Найтів Альберто Ібаргуен. — Наші дослідження і досвід показують, що надання людям інформації, необхідної їм для ухвалення правильних рішень, простору, де вони можуть збиратися і відчувати свою залученість, і мистецтва, яке надихає і зустрічає людей там і так, де і як вони живуть, є ключовими елементами сталої взаємодії». Гроші, виділені Фондом для розвитку музеїв, є частиною інвестицій організації в розмірі 19 млн доларів у розвиток мистецтва в Філадельфії.         Tue, 18 Sep 2018 14:00:00 Взрослые сказки Аннетт Мессажер http://artukraine.com.ua/a/-vzroslye-skazki-annet-mesazher Мы живем в удивительное время переосмысления традиций нашей европейской цивилизации. Еще недавно женщина-художница была в тени мужчины-творца, мужчины-гения. Она ─ муза, любовница, любящая жена, но никогда не самостоятельная фигура в мире искусства. В чем-то история француженки Аннетт Мессажер могла тоже остаться в тени, но нам повезло, и жена всемирно известного художника Кристиана Болтански уже сейчас заняла почетное место среди множества заново открытых художниц современного искусства. О выставке Аннетт Мессажер, которая продлится до 9 ноября в IVAM (Институт современного искусства Валенсии) далее в ART UKRAINE.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/annette-messager-1.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер Лично познакомиться с творчеством Аннетт Мессажер мне посчастливилось во время посещения IVAM (Институт современного искусства Валенсии). Одна из 7 галерей этой институции была отдана под выставку "Целомудренный-Публичный". Забавная игра слов и смыслов, ведь на французском название звучит как Pudique-Publique, которые свойственны всему творчеству Мессажер.    <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/20180805_132642.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер. Глубоко спящий. 2017-2018 г. Подушка, 13 рук из различных материалов, покрытые акрилом, веревки   Несомненно, нельзя не заметить некую схожесть в том, как составлены инсталляции Аннетт Мессажер и её звездного мужа Кристиана Болтански. Но если Болтански – великий архиватор потерянных душ, то Мессажер – хранительница ваших страхов. Она собирает всё, от чего мы спешим избавиться, всё, что общество старается незаметить или же полностью стереть. Её инсталляция «Остатки II», собранная из частей выброшенных игрушек, как будто напоминает о страшных цифрах детей-сирот в приютах Франции до того, как в этой стране был разрешен аборт. Для Мессажер детские игрушки играют двоякую роль: с одной стороны, они пробуждают в нас приятные воспоминания о беззаботном детстве, а с другой – они выступают вечными мучениками, которых рвут, терзают, приносят в жертву и выбрасывают из-за ненужности. Художница, как и любая женщина, выступает для нас носительницей сказок-мифов, она рассказывает свои порой жуткие сказки, но в любой даже самой страшной сказке всегда есть мораль, некий нравственный вопрос, о котором мы должны задуматься.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/20180805_131905.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер. Остатки II. 2000 г. Мягкие игрушки, различные части мягких игрушек, шнурок   Безусловно, Аннетт Мессажер относится к поколению тех художниц, которые создавали свои работы во времена Второй волны феминизма. Начав свою карьеру в конце 60-х, она обращается к тем медиа, которые были не свойственны маскулинному патриархальному искусству. Именно поэтому в её работах присутствует не только сам текстиль (нитки, вязанные рукавички, пошитые куклы и части женского гардероба), но и объекты, которые напрямую отсылают нас к кропотливому швейному делу. Например, работа "Омаж швеи" создана из семи швейных метров. Ткачество, вязание, шитье – всё это было и в какой-то мере остаётся сугубо женским медиумом в искусстве, тем, что помогает женщине-художнице противопоставить себя патриархальному обществу. Для Мессажер на протяжение всего её творчества вопросы «Что значит быть женщиной-художницей?», «Что значит быть женщиной в современном мире?» будут одними из ключевых.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/20180805_133424.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер. Омаж швеи. 2015 г. 7 швейных метров   В то же время Аннетт Мессажер неоднократно обращается к теме тела как репрезентации индивидуальной, в том числе сугубо женской, свободы. В 2016 году она создает ряд работ в поддержку украинского движения Femen, основательницы и лидеры которого на сегодняшний моментпроживают в Париже, ссылаясь, что в Украине они подвергаются политическим преследованиям. Мессажер пропускает порой агрессивные акции Femen сквозь призму своего искусства. В комнате, где рисунок обоев состоит из почти мультяшных акварельных женских маток, висят картины-плакаты, которые отображают основные лозунги женских протестов последних лет: "Мое тело – моя собственность", "Мы верим в геев" "Никто не подчинит меня" и т.д. Таким образом Аннетт Мессажер превращает женское тело в двигатель идей феминизма, свободы и равенства прав.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/20180805_132418.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер. Комната маток. 2017 г. Фрагмент <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/20180805_132427.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер. Комната маток. 2017 г. Фрагмент   Тем не менее было бы несправедливо свести художественную практику Аннетт Мессажер только к феминистическому искусству. Как я писала ранее, она архиватор и коллекционер. Она находит и собирает вещи, которые окружают нас в обычной жизни, живут рядом с нами в наших домах или мельком проскакивают на улицах наших городов. Она вытаскивает их из небытия и привлекает наше внимание к обыденности. На упомянутой выставке эту тематику раскрывает работа «Запреты», которая состоит из запрещающих знаков,собранных художницей со всего мира. Казалось бы, мы видим эти знаки на каждом шагу "Не курить", "Не останавливаться", но в какой-то момент, всматриваясь в эту инсталляцию, становится тревожно, ведь ты не можешь отделаться от ощущения, что запрещено все. Нельзя находиться в каком-то месте, носить на теле татуировку, водить автомобиль в хиджабе, кататься на качелях или слушать музыку. Наша повседневная жизнь, если к ней внимательно присмотреться, может оказаться кошмаром и это то, о чем предупреждает нас художница.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/20180805_131529.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер. Запреты. 2014 г. 68 пастельных рисунков в рамках, 15 фигур из одежды, цветные карандаши   Одним из лейтмотивов творчества Мессажер является тема жуткого. Используя прием создания алтаря из фотографий, она создает калейдоскоп фотографий краш-тестов автомобилей, переплетая их с человеческими частями тела. И эта связь между простой механической процедурой тестинга машин и как будто оторванными, разрозненными частями человеческого тела в глазах зрителя становится тревожным символом хрупкости нашей жизни, её уязвимости в этом мире механизмов и технологий. Вряд ли мы бы смогли почувствовать некий ужас, стоя перед инсталляцией «Краш-тесты», если бы Аннетт Мессажер в который раз не использовала свой любимый прием с частями тела. Здесь тело, как и в работах на феминистическую тематику, снова выступает как некий индикатор неоднозначного существования человека в современном обществе.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/20180805_132817.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер. Краш-тесты. 2014-2015 г. Фотографии, части тел из различных материалов, покрытые акрилом, веревки <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/20180805_132829.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер. Краш-тесты. 2014-2015 г. Фрагмент   Закрывает экспозицию выставки "Целомудренный-Публичный" отдельная комната, где представлена инсталляция «Под ветром». Здесь, под тихим шелестом парашютного шелка, спрятаны в полусвете, казалось бы, знакомые образы детских игрушек. Вздымается ветер, шелестит ткань, медленно угасает тусклый свет под волчьей лапой. Здесь уютно, как в детстве под теплым одеялом, но одновременно и тревожно, ведь под кроватью может прятаться монстр из только что прочитанной на ночь сказки. Детские тревоги и взрослые страхи поднимаются и утихают с каждым дуновением ветра. Подобные инсталляции стали квинтэссенцией творчества Аннетт Мессажер. Именно подобный прием в инсталляции «Казино» по мотивам сказки о Пиноккио (наш аналог Буратино) принес в 2005 году Французскому павильону на Венецианскойбиеннале Золотого льва.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/20180805_133808.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер. Под ветром. 2008 г. Ассамбляж из объектов (парашютный шелк, лампы, вентиляторы) <img src="/storage/0002018/09/18_09/t/20180805_133935.jpg" alt="" /> Аннетт Мессажер. Под ветром. 2008 г. Фрагмент.   Творчество Аннетт Мессажер многогранно и зачастую обладает двойственной природой. Её невозможно интерпретировать однозначно, всегда есть что-то еще, что доступно только вам и вашему личному опыту. Работая с традиционными для женского искусства медиумами, художница постоянно выводит их на какой-то новый уровень, насыщая обычные объекты и техники новыми неожиданными смыслами. Мессажер говорит, что произведение искусства напрямую связано с секретами. Свои секреты она раскрывает, вызывая в своём зрителе личные переживания и глубоко спрятанные эмоции из детства, которые универсальны для всех.   Tue, 18 Sep 2018 12:00:00 11 невідомих фотографій Діани Арбус вперше покажуть у Нью-Йорку http://artukraine.com.ua/n/11-nevidomikh-fotografiy-diani-arbus-vpershe-pokazhut-u-nyu-yorku Галерея Френкеля у Сан-Франциско, яка має довгу історію співпраці зі знаковою фотографкою Діаною Арбус, разом з відомим галеристом Девідом Цвірнером, презентують масштабну виставку, що представить творчий спадок Арбус.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/4_stephen-frank_diane-arbus-during-a-class-at-risd-1970-1024x702.jpg" alt="" /> Діана Арбус під час заняття в Школі дизайну штату Род-Айленд, 1970 Photo © Stephen A. Frank   У рамках проекту Галерея Френкеля та Галерея Цвірнера обіцяють вперше в історії показати повну знамениту серію Untitled (Без назви) у галереї Zwirner на 20-й вулиці в Челсі у листопаді цього року. Майбутній показ серії, знятої в резиденції для людей з особливостями розвитку з 1969 по 1971 рік, включатиме 11 невідомих публіці робіт фотографки. «Хоча кар'єра Арбус як серйозної художниці охоплювала всього п'ятнадцять років — з 1956 по 1971 рік — ми все ще намагаємося осягнути її досягнення, істотні аспекти яких залишаються відносно маловідомими», — сказав засновник галереї Джеффрі Френкель у своїй заяві. Назвавши команду Галереї Цвірнера «винятковою», Френкель додав, що співпраця допоможе показати проект у більшій кількості місць та сприятиме кращому розумінню серії, особливо в Європі і Азії, де виставок було мало або ж не було взагалі.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/1_arbus_untitled-49-1970-71-1024x1022.jpg" alt="" /> Діана Арбус, Без назви (49), 1970-71 © The Estate of Diane Arbus Галерея Fraenkel і галерея Zwirner планують спільно представити виставку «Diane Arbus / Alice Neel» на черговій щорічній виставці Асоціації арт-дилерів Америки (Art Dealers Association of America; ADAA) в Park Avenue Armory у березні 2019 року. Галерея Френкеля, яка відзначатиме своє 40-річчя цього ж року, почала працювати з Арбус у 1979 році, тодго ж року, коли відкрилася галерея. За даними Artnet, рекордна ціна ($ 792 500) на роботу Арбус була досягнута у квітні цього року на Christie's New York за коробку з десяти фотографій 1970 року. Інша робота, "Хлопчик з іграшковою гранатою в Центральному парку" (1962), вартістю $ 785 000 була придбана у травні 2015 року, також на Christie's New York.   Джерело: <a href="https://news.artnet.com/market/fraenkel-gallery-david-zwirner-diane-arbus-1348367" target="_blank">artnet.com</a>         Tue, 18 Sep 2018 11:00:00 У Києві пройде міжнародний урбаністичний проект “Сусіди” http://artukraine.com.ua/n/u-kiyevi-proyde-mizhnarodniy-urbanistichniy-proekt-susidi З 19 до 28 вересня вулиця Петрівська, 34 ("Хащі") у Києві стане місцем проведення урбаністичного проекту “Сусіди”. “Сусіди” — тема 10-го фестивалю архітектури та урбаністики <a href="https://wwb10.artmuseum.pl/">Варшава в Будові,</a> що проводиться Музеєм сучасного мистецтва Варшави разом з Музеєм Варшави з 2009 року. Цього року до кураторства фестивалю було запрошено колектив Центру візуальної культури. Програма фестивалю розподілена між Варшавою та Києвом.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/urbanprostir-1.jpg" alt="" /> Фото: УрбанПростір   Вулиця Петрівська у Києві до 1990-х років сполучала київський Поділ із Верхнім містом. Політичні, соціальні та геологічні катаклізми призвели до занепаду цього маршруту. Місцева забудова була поступово знищена, а на її місці виникли непрохідні хащі: сили природи витіснили людей з цієї території. Після кількох десятиліть занепаду, цю територію зайняли мистецькі спільноти. Прилеглі гаражі стали місцем розвитку музичної контр-культури, ґрафіті, перформативного мистецтва тощо. Спеціально розроблений архітектурний проект Олександра Бурлаки покликаний відродити занедбану територію в інтересах мешканців міста.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/41876543_10155542244011898_6387956815560179712_n.jpg" alt="" /> В рамках проекту “Сусіди” відбудеться освітня програма, присвячена тематиці “архітектури надзвичайного стану”. Це міжнародний рух, націлений на винайдення архітектурних рішень для територій, уражених стрімкою урбанізацією, бідністю, конфліктами та природними катастрофами. Архітектори, історики мистецтва, філософи й урбаністи проведуть серію дискусій, презентацій, воркшопів і музичних подій, присвячених тематиці негативних впливів хаотичної міської забудови в результаті нелегального захоплення просторів, візуальної війни та військової інтервенції.   <img src="/storage/0002018/09/18_09/oleksandr_burlaka._formografia.JPG" alt="" /> Олександр Бурлака. Formografia Фестиваль поєднає у собі події, присвячені архітектурі, ландшафтному дизайну, графіті-культурі, альтернативній музиці та кінематографу. Програма фестивалю включає проведення воркшопів, лекції українських та іноземних архітекторів, музичні /графіті джеми та кінопоказ. У рамках фестивалю відбудеться облаштування прилеглої території під керівництвом <a href="https://www.facebook.com/formografia/">Formografia design studio</a> (засновники <a href="https://www.facebook.com/artostriv/">Науково-мистецька платформа "Острів"</a>).  Освітня програма включає в себе лекцію архітектора, головного організатора EASA 2019 Маттія Претолані "Фігури негативності: елементи архітектури протиріччя", лекцію головного архітектора простору “Сцена” у Дніпрі Томаша Свєтліка "Архітектурна агенція. Малі проекти Томаша Свєтліка" та лекцію української архітекторки Дани Косміної "Архітектура комуни". Музична частина включає у себе <a href="https://www.facebook.com/events/1846784555630856/">Закипь vol.7</a>, а перший київський graffiti shop <a href="https://www.facebook.com/garagecanshop/">GARAGE CANSHOP</a> організує графіті-батл. У рамках фестивалю відбудуться партнерські заходи фестивалю міської культури <a href="https://www.facebook.com/diystvo/">DIY STVO</a>. А завершить програму фестивалю показ фільму Олексія Радинського “<a href="https://www.facebook.com/landslidefilm/">Зсув / Landslide / Оползень</a> XL”.       Tue, 18 Sep 2018 10:00:00 “Простір світла”: у Полтаві покажуть фотовиставку Дмитра Богачука http://artukraine.com.ua/n/prostir-svitla-u-poltavi-pokazhut-fotovistavku-dmitra-bogachuka 18 вересня о 19:00 у галереї JUMP (Полтава) відкривається проект «Простір світла» українського арт-фотографа Дмитра Богачука.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/01.jpg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   Проект є новим візуальним дослідженням автора. Важливою складовою серії робіт є колір. У певних умовах освітлення колір може створювати візуальний наратив. У різних відтінках – емоційне напруження. Вночі, у темному просторі, око ледве вловлює відтінки, однак, якщо довго вглядатися у простір, звикає і починає бачити велику кількість деталей і віддзеркалене світло. Іноді, це ледве помітне світло настільки інтенсивне, що створює відчуття заповнюючого світлового потоку.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/88.jpg" alt="" />   Частина знімків формально зображує темні простори, або архітектуру зі сторони фасаду, ілюструючи ідею бар’єру та спостереження зі сторони, коли можливо тільки візуально проникнути всередину простору світла. На зображеннях також присутні різні штучні джерела освітлення, лампи розжарювання, вікна, які в контексті певної обстановки виглядають як світлові інсталяції. Матеріал серії – фасади модерністської архітектури, фрагменти і вікна будівель, міські простори, пейзажі.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/02.jpg" alt="" />     Про фотографа: Дмитро Богачук – фотограф, мистецтвознавець, арт-критик, викладач, член Фонду культурної дипломатії UART.   Дмитро є одним з найвпізнаваніших і найвідоміших арт-фотографів в Україні. Мінімалістичні пейзажі, пустинні простори, лаконічні міські замальовки, виконані в особливій палітрі, звертають на себе увагу і притягують глядачів навіть далеких від фотомистецтва. Він є учасником багатьох міжнародних виставок, автором декількох фотокниг, власником фотографічних нагород. У 2017 році в Парижі на фестивалі «Le Quatrieme Image» вперше була представлена фотографічна серія «Рівнинний край», яка здобула 1-ше місце за версією міжнародного конкурсу MIFA.         Mon, 17 Sep 2018 14:00:00 Проект Сергія Святченка “Природознавство”. Робота з простором пейзажу http://artukraine.com.ua/a/proekt-sergiya-svyatchenka-prirodoznavstvo-robota-z-prostorom-peyzazhu 15 вересня Сількеборзький арт-центр (KunstCentret Silkeborg Bad) представив глядачам персональну виставку українсько-данського художника Сергія Святченка «Природознавство». У співпраці з унікальною природою півострова Північна Ютландія (Данія) митець змінює наявний ландшафт, зануривши архітектуру експозиційного центру у створений ним новий пейзаж. Відкриття проекту супроводжувалося презентацією каталогу, дизайн якого створив Джеймс Грінхау (Великобританія), де поряд із художніми творами представлені тексти директорки мистецького центру Сількеборг Ібен Фром та кураторок Наталії Маценко (Україна) і Фей Доулінг (Великобританія). Про витоки творчого методу Святченка і масштабну художню ініціативу, що включає в себе колажі, фотографії, інсталяції та живопис, пише редакторка ART UKRAINE Роксана Рублевська. Новий проект Святченка «Природознавство» породжений його дослідженням природних ландшафтів і складається з декількох сюжетних ліній. Художник трансформує пейзажі, залучаючи архітектурні споруди до самобутньої концептуальної гри. На виставці представлені не лише нові роботи, а й попередні напрацювання автора, враховуючи цикл колажів “Таємно” (2013-2014),  «У спротиві інтерпретації» (2013), в якому він досліджує, як змінюється природа, коли западає темрява, а проривні земні кольори раптом починають видаватися надприродними. Продовженням візуальної розповіді стають нові полотна Святченка  “Діалоги у тиші днів” (2017), що подають насичену панораму в темно-зелених, глибоких брунатних і рудих тонах, натхненних спогадами про ліси й озера його юності. Проте чи не найзначнішою частиною виставки є нова серія великоформатних колажів «Природна матерія», в якій митець знову повертається до чорно-білої гами.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/image001.jpg" alt="" /> Інсталяція "Природознавство", 2018, фасад будівлі   Ідея проекту «Природознавство» виникла ще у 2016 році, під час створення художником фотографічної серії колажів, присвячених одному з його найулюбленіших місць у Данії, околицям Сількеборзького арт-центру. За словами автора, метою такого складного мультимедійного експерименту стала спроба закарбувати спалахи в пам’яті, що пов’язані з власними враженнями про природу Данії та України. «Поєднати різні етнопсихологічні коди в нову цільну візуальну структуру, наголошуючи на об’єкті дослідження як на елементі натхнення й уваги – основне моє завдання. Ця виставка про вплив природи на кожного з нас і внутрішні процеси, що відбуваються наразі в моїй творчості», – коментує Святченко.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/image002.jpg" alt="" /> Інсталяція "Секретно", 2018, Сількеборзький арт-центр   Експозиція побудована за архітектурним принципом перетікання просторів. Усю будівлю центру покриває велетенська чорно-біла фотоколажна інсталяція «Природознавство» (8.5 х 40 м), трансформуючи навколишнє середовище у театрально-сюрреалістичне. У доробку Святченка простежується відсутність раціоналістичної тенденції, характерної для західноєвропейської філософії та концептуального мистецтва. Саме чуттєве сприйняття світу стає важливою семантичною складовою його творів і найбільш повно осмислюється ним через жанр пейзажу.   Автор звертається до безпосереднього вивчення натури, розробляючи принципи перспективної побудови простору, у яких окремі елементи і явища набувають сакрального значення. Упевненість, з якою він дивиться в минуле, намагаючись відновити забуту технологічною цивілізацією єдність з природою, і є зрештою основною метою. Іноді може здатися, що його флористичні пейзажі занадто сюрреалістичні – такі, що повністю підпорядковані людській присутності в них, але насправді саме принцип антропоцентризму так глибоко вкорінений у нашій свідомості, що художник навмисно робить його ключем до розуміння проекту. «Робота з колажем за принципом «необхідно» та «достатньо» активізує композиційне мислення. Естетизм виражається через комплекс властивостей: гармонійність, барвистість, контрастність і головне – через побудову образу поза ймовірністю», – вважає він.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/image003.jpg" alt="" /> Скульптура "Ти", 2018, Міжнародний парк скульптур, Сількеборг <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/image004.jpg" alt="" /> Інсталяція "Природознавство", 2018, фасад будівлі   Метафоричний колаж Святченка можна розглядати через призму постмодерністського методу, за допомогою якого досліджуються нові моделі еклектизму, цитування інших стилів з метою їх критичного осмислення. Характерним є й те, що в художньому освоєнні технічного прийому колажу, архітектор за освітою, автор вдається до простих гармонійних форм. Він використовує колаж не для створення предметної, нерідко навіть однофактурної, композиції, а для вирішення пластичних завдань формоутворення й пошуку необхідної колористичної гамми. Спільне між колажем як технікою та пейзажним колажем у можливості останнього, переміщуючи незафіксовані об’єкти, змінювати кут зору глядача, трансформуючи цим глибинні смисли твору. На відміну від тих, хто використовує колаж як ескіз, роботи митця є завершеними історіями з грамотною драматургією, що через багатозначність елементів мають варіативне трактування.    <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/image006.jpg" alt="" /> Із серії "Природознавство", 2018   Схоже, Святченко розуміє природу як самодостатню систему, що відображається перш за все в кольоровій та образотворчій символіці. Його усвідомлення сутності простору – інтуїтивне та пов’язане з динамікою світла. Відсторонені людські силуети, у поєднанні з флористичними символами, демонструють залежність людини від природних ритмів, а світ є лише місцем для царювання часу, у якому людство вписане у його механізм – природу. Її образ наштовхує на думку про підпорядкованість її законам Всесвіту, що автор і намагається передати композиційною виваженістю.   Аналізуючи роботи Святченка, стає зрозуміло, що головні дійові особи його візуальних оповідань – природа й час, збагачений введенням елементів, що зазвичай передають ностальгічні настрої. Він відкриває глядачу глибинний метафізичний простір, розгорнутий для споглядання. Відчуття часу у творах митця виражено у плавності тональних, колористичних та світлових якостей та деяких архаїчних деталей, що тяжіють до міфу. І якщо розглядати категорію часу як персонажа, то саме пейзаж є тим жанром, який дозволяє йому діяти.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/image005.jpg" alt="" /> Інсталяція "Природознавство", 2018, фасад будівлі <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/image007.jpg" alt="" /> Із серії "Спостереження", 2018 <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/t/image008.jpg" alt="" /> Інсталяція "Природознавство", 2018, фасад будівлі     Про авторку:    Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.          Mon, 17 Sep 2018 12:00:00 Культурний маршрут (17.09-23.09) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-1709-2309- Цього тижня в Центрі Довженка у Києві відкривається кіноклуб, в Американському домі стартує виставка «Жінки. Рівність. Політика», а в полтавській галереї JUMP покажуть проект «Простір світла» українського арт-фотографа Дмитра Богачука. Про ці та інші цікаві події – далі в Культурному маршруті.   18 вересня о 18:00 в Американському домі (м. Київ, вул, Миколи Пимоненка, 6) відбудеться відкриття виставки та оголошення переможців спеціальної теми 5-го Міжнародного конкурсу "Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни країни" – «Жінки. Рівність. Політика». У рамках заходів відбудеться публічна дискусія: «Жінки. Рівний доступ до політики на виборах до Верховної Ради у 2019 році», що порушить тему способів подолання дискримінації жінок в українській політиці.   <img src="/storage/0002018/09/14_09/l/11.jpg" alt="" />   18 вересня о 19:00 фонд ІЗОЛЯЦІЯ та <a href="https://www.facebook.com/kyivpride/" target="_blank">KyivPride</a> презентують дискусію «Хто воює? Кольори українського патріотизму». Подія відбувається у рамках виставки "Ми були тут" фотографа Антона Шебетка. Участь у бойових діях на сході України взяли понад 330 000 осіб, утім не існує жодної статистики, скільки серед них ЛГБТ+. Дискусія присвячена пошуку можливих шляхів впорядкування української армії з погляду гендерної, сексуальної ідентичності та поваги прав людини.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/buro_247.jpg" alt="" /> Антон Шебетко. Із проекту "Ми були тут" Фото: Buro 24/7   18 вересня о 19:00 у галереї JUMP (Полтава) відкривається проект «Простір світла» українського арт-фотографа Дмитра Богачука. Проект є новим візуальним дослідженням автора. Важливою складовою серії робіт є колір. У певних умовах освітлення колір може створювати візуальний наратив. У різних відтінках – емоційне напруження. Матеріал серії – фасади модерністської архітектури, фрагменти і вікна будівель, міські простори, пейзажі.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/41408200_2180151708939272_3633013518862647296_n.jpg" alt="" />   З 19 вересня в лобі Довженко-Центру розпочнеться нове кіноклубне життя Києва. Відтепер кожної середи о 19:00 тут дивитимуться та обговорюватимуть найдивовижніші фільмі усіх жанрів та напрямків. Перша програма присвячена маловідомому українському кіно 90-х. В рамках програми «Невідомі 90-ті» буде переглянуто знакові українські фільми 90-х та осмислено їхнє місце в соціокультурному контексті того часу. Кожен показ супроводжуватиметься вступним словом куратора програми – провідного кінознавця Довженко-Центра Станіслава Битюцького.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/1387613660_putana.2.png" alt="" /> Кадр із фільму «Путана», реж. Олександр Ісаєв   З 19 до 28 вересня вулиця Петрівська, 34, ("Хащі") у Києві стане місцем проведення урбаністичного проекту “Сусіди”. “Сусіди” – тема 10-го фестивалю архітектури та урбаністики "Варшава в Будові", що проводиться Музеєм сучасного мистецтва Варшави разом з Музеєм Варшави з 2009 року. Цього року програма фестивалю розподілена між Варшавою та Києвом. Програма включає в себе проведення воркшопів, лекції українських та європейських архітекторів, музичні та графіті джеми та кінопоказ.    <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/urbanprostir-1.jpg" alt="" /> Фото: УрбанПростір   19 вересня о 18:00 у рамках проекту «СУСІДИ» пройде екскурсія околицями вулиці Петрівської від архітектора проекту Олександра Бурлаки, а також презентація результатів майстеркласу студії Формографія. Олександр розповість про нашарування урбаністичних контекстів навколо території яру, про його історію, про окремі старі та нові елементи, об'єкти, що зникають і виникають знову. Роман та Костянтин з Formografia design studio разом з учасниками 5-ти денного майстер-класу, коротко розкажуть про процеси і результати своєї роботи в умовах цього нестандартного міського ландшафту та виключно із знайденими на території будівельними матеріалами. Старт за адресою Петрівська, 34.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/41876543_10155542244011898_6387956815560179712_n.jpg" alt="" />   Освітня платформа CANactions запрошує на лекцію Вадима Денисенка "Транспорт децентралізації – велосипед в громадах", яка відбудеться у четвер, 20 вересня, о 19:00, в Галереї ДУКАТ. Лекція присвячена створенню більш сприятливих умов для велосипедистів шляхом спорудження інфраструктури та місць паркування велосипедів. Питання до розгляду: яким чином відбувається велосипедизація громад, які проблеми та виклики постають на цьому шляху, досвід участі у цих процесах Асоціації велосипедистів Києва. Лектор – Вадим Денисенко, координатор з національної роботи Асоціації велосипедистів Києва. Вхід вільний за <a href="https://forms.office.com/Pages/ResponsePage.aspx?id=x4_ar0-jzkmSlMAr3uWxCtEDYhniw5xLqmx4cW0Q4nRUREMwSlJPRFVUNVNSQlkwRE82T1pYNllaNy4u" target="_blank">реєстрацією</a>.   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/transport-decentralizacii-web_1.jpg" alt="" />   27 вересня у залі аукціонного дому <a href="https://www.facebook.com/goldensection.auction/" target="_blank">ЗОЛОТОЕ СЕЧЕНИЕ /</a> відбудеться осінній аукціон тиражного мистецтва EDITIONS, у колекцію якого увійшли роботи Альбрехта Дюрера, Альберто Джакометті, Пабло Пікассо, Віктора Вазарелі, Роя Ліхтенштейна, Михайла Шемякіна, Марка Шагала, Сальвадора Далі, Жоана Міро, Енді Воргола та багатьох інших авторів. Усього на торги буде виставлено 66 лотів – літографій, гравюр, ксилографій, офортів, ліногравюр знаменитих на весь світ авторів. З 21 до 26 вереся усі охочі мають нагоду відвідати передаукціонну виставку.    <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/41863875_2144980652178864_3567278937023184896_o.jpg" alt="" />   22 вересня о 19:00 в арт-центрі Closer відкриється виставка Михайла Букші "Primitive people". Проект досліджує питання етики поведінки і взаємин між людьми. Повсякденність «первісної людини» – людини до цивілізації, відображена в роботах художника, пропонує глядачеві зіставити реальність первісних людей і сучасного індивіда і ставить перед ним ряд питань. Зокрема – чи існували в первісному суспільстві регулювання поведінкових норм, етика і догми в тому вигляді, у якому вони існують сьогодні. Розмірковуючи про людину до появи релігії і теорій, що дають різні трактування світобудови, автор ставить під сумнів існування етичних норм в суспільстві, що переслідує єдину важливу мету – вижити. <div class="text_exposed_show"></div>   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/42058903_921123294754338_8028000355394519040_o.jpg" alt="" />   22 вересня о 19:00 в літературно-меморіальному музеї М. Булгакова відбудеться відкриття наступної виставки міжнародного проекту лабораторнихвиставок KNO Lab. Space – "Icons Medium". Проект лабораторних виставок KNO lab.space є серію експериментальних виставок, на яких представлено творчість міжнародних та українських художників, що працюють у напрямку безпредметного мистецтва. Учасники виставки: Турі Сіметі (IT), Олексій Буістов (UA), Теймур Даімі (AZ). Куратори: Тіберій Сільваші (UA) та Олексій Буістов (UA).   <img src="/storage/0002018/09/17_09/km/03_turi_simeti_it.jpg" alt="" /> Робота Турі Сіметі Mon, 17 Sep 2018 11:00:00 У Страсбурзі відкрилася виставка Романа Мініна “Арт-майнінг” http://artukraine.com.ua/n/u-strasburzi-vidkrilasya-vistavka-romana-minina-art-mayning 13 вересня постійне представництво України при Раді Європи провело у Страсбурзі, Франція, — офіційний прийом з нагоди Дня Незалежності України. Урочистий захід відбувся в будівлі дипломатичної установи, де Роман Мінін, за запрошенням представників посольства, відкрив виставку «Арт-майнінг».          <img src="/storage/0002018/09/17_09/img_5634.JPG" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   Прийом з нагоди Дня незалежності є головним урочистим заходом року, який організовують дипломати. Його відвідали Генеральний секретар Ради Європи Торбйорн Ягланд, посли та дипломати держав-членів Ради Європи, представники спостерігачів при цій організації, її міжнародного секретаріату та міста Страсбург. Проект Мініна і трансформація будівлі справили велике враження на відвідувачів.           <img src="/storage/0002018/09/17_09/img_5637.JPG" alt="" />           Митець створив вітраж для зенітного ліхтаря центральних сходів, два барельєфи із сучасних матеріалів, колекцію принтів, графіті на воротах, декілька картин із доповненою реальністю та презентував «Храму майнінгу» у віртуальній реальності. Арт-об’єкти Мініна наповнили простір дипломатичної установи новим змістом, відтворили для гостей експозиції сучасну Україну та Донецький регіон зокрема.                 «Центральний персонаж моєї творчості – донецький шахтар. Зараз він символізує початок епохи майнінгу, нову глобальну цифрову економіку. Свій меседж я залишаю у Страсбурзі, на підтвердження того, що ми, українці, свідомі до сучасних трендів, формуємо майбутнє», – коментує Роман Мінін.          <img src="/storage/0002018/09/17_09/img_5636.JPG" alt="" />   Дмитро Кулеба, посол, постійний представник України при Раді Європи, зазначив: «Це наш спільний акт культурної дипломатії. Ми перетворили представництво на простір, що представляє співробітникам та гостям установи нову сучасну Україну. Я вдячний Роману Мініну та арт-дилеру Ігорю Абрамовичу за чудовий проект. Представництво України при Раді Європи стало першою закордонною дипломатичною установою України, що отримала цілісне оформлення від сучасного українського митця».   <img src="/storage/0002018/09/17_09/img_5638.JPG" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/17_09/img_5639.JPG" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/17_09/img_5640.JPG" alt="" /> Mon, 17 Sep 2018 10:00:00 Робота Девіда Гокні може встановити новий ціновий рекорд на Christie’s http://artukraine.com.ua/n/robota-devida-gokni-mozhe-vstanoviti-noviy-cinoviy-rekord-na-christies 15 листопада на продажах післявоєнного і сучасного мистецтва в Нью-Йорку Christie's має намір виставити відому роботу Девіда Гокні «Портрет художника (басейн з двома фігурами)» 1972 року.   <img src="/storage/0002018/09/14_09/a8b975a4-thumb.jpg" alt="" /> Девід Гокні. Портрет художника (басейн з двома фігурами), 1972 dwutygodnik.com Картина, оцінена у 80 млн доларів, може встановити новий рекорд для Гокні — сьогодні найбільша сума за його роботу, продану на аукціоні, становить 28,5 млн доларів за твір "Тихоокеанське узбережжя і Санта-Моніка", проданий на Sotheby's минулої весни. Якщо продажі виправдають очікування, це також зробить 81-річного Гокні найдорожчим нині живим художником, проданим на аукціоні (наразі цей титул належить Джеффу Кунсу за його помаранчеву скульптуру «Надувна собака», продану на Christie's у 2013 році за 58,4 млн доларів). Минулого місяця Катя Казакіна з видання Bloomberg повідомила, що портрет художника продається мільярдером Джо Льюїсом, валютним трейдером, у колекції якого — Пікассо, Матісс, Бекон і Фрейд. "Портрет художника" вважається однією з найважливіших робіт Гокні. Вона нещодавно з'явилася у пересувній ретроспективній виставці митця, що зокрема зупинялася в Галереї Тейт і в Музеї мистецтв Метрополітен.   Джерело: <a href="http://www.artnews.com/2018/09/13/christies-set-sell-david-hockneys-portrait-artist-pool-two-figures-record-breaking-80-million-estimate/" target="_blank">artnews.com</a>       Fri, 14 Sep 2018 14:00:00 У Києві відкриється виставка “Жінки. Рівність. Політика” http://artukraine.com.ua/n/u-kiyevi-vidkriyetsya-vistavka-zhinki-rivnist-politika 18 вересня о 18:00 в Американському домі (м. Київ, вул, Миколи Пимоненка, 6) відбудеться відкриття виставки та оголошення переможців спеціальної теми 5-го Міжнародного конкурсу "Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни країни" – «Жінки. Рівність. Політика».   <img src="/storage/0002018/09/14_09/l/11.jpg" alt="" />  Усі зображення надано організаторами У рамках заходів відбудеться публічна дискусія: «Жінки. Рівний доступ до політики на виборах до Верховної Ради у 2019 році». У розвинених демократіях участь жінок у політичному житті невпинно зростає. Натомість в Україні існує значний дисбаланс представництва жінок в органах влади. До прикладу, серед чинного складу Парламенту жінки-депутати становлять лише 12,3% (відповідно до Порталу відкритих даних ВРУ). Уже через рік, на наступних парламентських виборах, українці мають шанс досягти рівного представництва чоловік і жінок у Верховній Раді.  Питання до обговорення: - У який спосіб можна подолати дискримінацію жінок в українській політиці? - Хто саме має бути рушійною силою змін: політичні партії, громадські організації, медіа? - Що отримає суспільство в результаті збільшення представництва жінок у політиці?   <img src="/storage/0002018/09/14_09/l/womens-voices_04.jpg" alt="" /> Спікери: - Інна Борзило, громадська діячка, виконавча директорка ГО «Центр UA» - Олена Єна, керівниця програми «Жінки-Лідери» Національного демократичного інституту (НДІ) - Марія Іонова, депутатка Верховної Ради України - Елла Ламах, експертка Центру «Розвиток демократії» - Сергій Лещенко, депутат Верховної Ради України - Андрій Таранов, депутат Київської міської ради, експерт ринку ЗМІ та реклами, засновник експертної групи Kwendi - Альона Шкрум, депутатка Верховної Ради України   <img src="/storage/0002018/09/14_09/l/07_female-representation-in-political-world-naufan-noordyanto-indonesia-768x1086.jpg" alt="" />  Модераторка — Лариса Денисенко, письменниця, журналістка, «Громадське Радіо». Виставка найкращих робіт спеціальної теми конкурсу «Жінки.Рівність.Політика» триватиме з 18 вересня до 12 жовтня 2018 року. УВАГА! Не забудьте паспорт або посвідчення водія.         Fri, 14 Sep 2018 13:00:00 Юрий Лейдерман. Фрагмент из книги “Де кураторство” http://artukraine.com.ua/a/yuriy-leyderman-fragment-iz-knigi-de-kuratorstvo В прошлом году книга «Де кураторство» авторства Екатерины Носко и Валерии Лукьянец (IST Publishing, 2017) стала первым изданием в Украине, которое сделало шаг в сторону до сих пор малоизученного явления «художник как куратор». В книгу вошли тексты, ставшие результатом двухлетней работы: интервьюирования художников из разных поколений и городов Украины, которые имеют опыт как взаимодействия с другими кураторами, так и собственной кураторской практики.   ART UKRAINE публикует один из фрагментов текста украинского художника и писателя Юрия Лейдермана.   А в зрителе мы нуждались. Особенно в инициации со стороны мэтров. Поэтому все надежды и устремления были направлены на Москву. Только там – так нам казалось! – наши работы могут быть встроены в общий культурный контекст. Еще бы, там их увидят и, может быть, даже что-то скажут о них [Илья] Кабаков, [Андрей] Монастырский, «Мухоморы» и т. д.   Мне было легче, поскольку я сам по большей части жил в Москве, учился там в институте. Поэтому раз в неделю-две я собирал все нарисованные мной бумажечки, книжечки и т. п. и отвозил на просмотр к Монастырскому. Очень часто у него сидел в гостях еще кто-то, и просмотр работ выливался в серьезное обсуждение. То есть на протяжении ряда лет Монастырский был моим учителем. Или, если хотите, куратором тоже. Он обладал тактом и замечательной способностью к неподдельной заинтересованности. Всегда старался быть комплементарным, но мог и деликатно критиковать. Самой высокой похвалой для меня было, когда Монастырский говорил: «Вот это замечательная работа! Не хочешь оставить ее в моей коллекции? Ко мне же люди приходят, я смогу ее показывать». То есть я понимал, что работа прошла «отбор», и был в такие дни счастлив, как, наверное, никогда позже, получая приглашения на самые престижные выставки. И наоборот, когда ни одну из показываемых работ он не предлагал оставить, я уходил угнетенным.   <img src="/storage/0002018/09/14_09/l/images_030.jpg" alt="" /> Юрий Лейдерман, Вадим Фишкин. Hotelit, 2001, Форт Асперен (Нидерланды). Предоставлено Юрием Лейдерманом. Фотограф – Юрий Лейдерман   Это был живой процесс, ощущение некоего творческого пути, без которого, кстати, невозможно и взаимодействие художника или целой группы авторов с куратором. Вот эта линия взаимного становления, трансформации, когда нет чувства, что кто-то на кого-то давит, но, скорее, вы вместе чувствуете себя поддавливаемыми чем-то внеположным и несетесь вперед, обуянные общим интересом. Для художника важно осознавать куратора не как распорядителя или босса. Соответственно, можно допускать на этом пути и ошибки, неудачи, которые оказываются зачастую интереснее, чем гладенькие, эффектные проекты. Точно так же и куратор должен осознавать, что он находится внутри непредсказуемого творческого процесса, этакой «банды в движении». Ведь художественная группа – это именно «банда», а не производственная компания. Но если куратор просто становится представителем, репрезентантом, распорядителем какой-то группы художников и в конечном счете вся его деятельность сводится к утверждению, что «мои, дескать, молодцы, а остальные – не очень», то, конечно, это мало интересно.   Были у меня и опыты собственной кураторской практики. Во-первых, Инспекция «Медгерменевтика». Ведь мы мыслили ее не просто как художественную группу, а как некую закрытую институцию. Помимо трех «старших» инспекторов, существовал, скажем, целый круг «младших». Так что мы адресовали друг другу подобие «творческих отчетов», «старшие» инспектора курировали выставки «младших» и тому подобное.   <img src="/storage/0002018/09/14_09/l/images_077.jpg" alt="" /> Юрий Лейдерман, Вадим Фишкин. Hotelit, 2001, Форт Асперен (Нидерланды). Предоставлено Юрием Лейдерманом. Фотограф – Юрий Лейдерман   Другой эпизод у меня был в конце 90-х, когда вместе с Вадимом Фишкиным мы придумали Hotelit. Меня как раз тогда очень интересовало кураторство и хотелось иметь собственное пространство для подобных экспериментов. А Вадима интересовала просто идея убежища, где мог бы приютиться кто-то из нас или наших друзей. На стыке этих двух устремлений и возник «Хотелит». Это был специально дизайнированный контейнер с жилой комнатой внутри, вроде скромного гостиничного номера. И в то же время это было выставочное пространство. Каждый желающий мог зарезервировать этот гостиничный номер на ночь и остаться наедине с искусством. Поскольку ночью, вроде как, наиболее острое восприятие. Ну, и работы подбирались соответствующие – внезапно появляющиеся, движущиеся слайд-проекции или какое-то звяканье, вдруг доносящееся из-под кровати. Я действительно выполнял в ту пору весь комплекс кураторских обязанностей: концепция, приглашение участников, бюджет, логистика и т. п.   Мы сделали там две выставки. Одна называлась «Геологи на закате» (2001), другая – кажется, «Схематизация» (2003). Мы в самом деле приглашали знакомых художников из разных стран мира. Мне нравилось также знакомить их между собой. Следуя простому принципу, что если два разных человека интересны тебе, то, наверное, они должны быть интересны и друг другу. Ведь когда ты приезжаешь, скажем, на какую интернациональную групповую выставку, у тебя далеко не со всеми художниками налаживается контакт. Но с кем-то может возникнуть замечательная творческая и дружеская связь, которая длится годами. Потом этот кто-то рекомендует тебе познакомиться при оказии со своим другом, живущим в другом городе, другой стране. Так возникает твоя личная сеть особых контактов и, соответственно, небольших, но очень греющих душу совместных проектов. Скажем, уже после «Хотелита» я курировал по такому же принципу небольшой фестиваль перформансов во французском городе Валанс. Или участвовал в проектах, которые в свою очередь организовывали и курировали мои друзья – Манфред Шу (ManfreDu Schu) из Вены, Оноре д’O (Honoré d'O) из Гента, группа «Ирвин» (Irwin) из Любляны и так далее.   <img src="/storage/0002018/09/14_09/l/photo_1.jpg" alt="" /> Юрий Лейдерман, Вадим Фишкин. Hotelit, 2001, Форт Асперен (Нидерланды). Предоставлено Юрием Лейдерманом. Фотограф – Юрий Лейдерман   Относительно «Хотелита» у нас с Вадиком Фишкиным вообще были наполеоновские планы. Какое-то время мы мечтали о целой флотилии таких передвижных контейнеров-хотелитов, циркулирующих по Европе. Однако мы сдались под гнетом технических и финансовых проблем. Стало очевидным, что, может, что-то и получится дальше, но для этого надо оставить все остальное, свое личное творчество, и посвятить себя только «Хотелиту». Ни у меня, ни у Вадима такого желания не было.   Да и вообще для занятия кураторством, помимо очевидной творческой потенции, нужны склонности души и характера, присущие далеко не всем – открытость, чуткость, умение ладить с людьми, способность равным образом и слушать, и убеждать. Я ими, к сожалению, не обладаю. И тем не менее последние года полтора я снова вовлек себя в кураторскую и редакторскую работу, связанную с репрезентациями в Киеве моих друзей по самому светлому, одесскому периоду – Сергея Ануфриева, Леонида Войцехова, покойных Олега Петренко, Игоря Чацкина. Тут уже ничего не поделаешь, это что-то вроде долга.     Fri, 14 Sep 2018 12:00:00 15-та Щорічна зустріч YES у Києві представила роботи провідних сучасних митців http://artukraine.com.ua/n/15-ta-shchorichna-zustrich-yes-u-kiyevi-predstavila-roboti-providnikh-suchasnikh-mitciv Ялтинська Європейська Стратегія (YES) та PinchukArtCentre в рамках 15-ї Щорічної зустрічі Ялтинської Європейської Стратегії (YES) на тему «Майбутнє покоління всього» представляють роботи провідних художників сучасності, серед яких Андреас Гурскі, Марк Квінн, Мартін Кобе, Ракель Коган, Джефф Кунс, Маріко Морі, Такаші Муракамі та Василь Цаголов. Їхні твори підтримують дискусію про те, що чекає на нас попереду, та демонструють уявний погляд художників на майбутнє.      <img src="/storage/0002018/09/14_09/ils_1112.jpg" alt="" /> Андреас Гурскі. Каміоканде, 2007. Цифровий друк   Вчора, під час вітального прийому 15-ї Щорічної зустрічі YES Віктор Пінчук, засновник та член Наглядової ради YES, презентував роботу Маріко Морі «WaveUFO», як символ майбутнього. Вона демонструє світ, зв'язки у якому сягають далеко за його осяжні межі, та людей, пов'язаних один з одним. У своїй роботі Морі заглядає у всесвіт людської духовності. Сама робота UFO – це інтерактивна інсталяція НЛО, яка вміщує до трьох осіб. Ці особи чують звуки і бачать образи, які є візуалізацією їх мозкової активності, що зчитується і аналізується під час їх перебування всередині НЛО.      Вперше головний візуальний елемент обідньої конференційної зали YES виконано у співпраці з митцем. Фрагмент масштабної картини датсько-ісландського художника Олафура Еліасона «Коли б не з’явилася веселка» – це нагадування про повний спектр можливостей, які пропонує майбутнє. Ідея веселки символізує надію і вмикає уяву, наділяючи нас здатністю бачити за межами очевидного і безпосереднього. Це яскравий прояв різноманітності та творення, прославлення того, що ще має відбутися – майбутнього покоління всього.     <img src="/storage/0002018/09/14_09/ils_1109.jpg" alt="" /> Джефф Кунс. Тріснуте яйце, 1995/97. Полотно, олія   В рамках ексклюзивної співпраці з 15-ю Щорічною зустріччю YES художник Такаші Муракамі створив нову картину «Україна: війна і мир» (ウクライナ：戦争と平和) – диптих, на якому зображені квіти і черепи на тлі українського прапора. Одне з полотен з черепами зображує ціну, яку Україна платить за війну, що триває, та незалежність, яку вона здобуває у запеклій боротьбі. Інше полотно, наповнене квітами, зображує надію і світле майбутнє для країни, яка має весь потенціал для процвітання.     <img src="/storage/0002018/09/14_09/ils_1143.jpg" alt="" /> Ракель Коган. Відображення №2, 2005-2016. Відео інсталяція   Ці унікальні мистецькі колаборації є яскравим проявом 15-річної традиції YES привносити мистецтво в центр контексту політичних дискусій. Активна підтримка одних із найвпливовіших художників світу також є демонстрацією спільного переконання у тому, що мистецтво виступає агентом змін, воно провокує і впливає на дискусію.           <img src="/storage/0002018/09/14_09/ils_1101.jpg" alt="" /> Василь Цаголов. Прополка, 2002. Полотно, олія <img src="/storage/0002018/09/14_09/ils_1151.jpg" alt="" /> Марк Квінн. Еволюція, 2005-2007. Рожеві мармурові скульптури   <a href="https://yes-ukraine.org/?utm_source=Press+UKR+PAC&utm_campaign=03bf98502e-Ukrainian+Regional+Civil+Servants_COPY_01&utm_medium=email&utm_term=0_ccfb38c360-03bf98502e-35601501" target="_blank">Ялтинська Європейська Стратегія (YES)</a> – провідний форум, де обговорюється європейське майбутнє України в глобальному контексті. YES сприяє розвитку нових ідей, налагоджує зв’язки України з міжнародними партнерами та підтримує сили, що виступають за зміни в Україні, розбудовує мережі тих, хто підтримує нову Україну по всьому світу. Вже понад десять років YES виступає ініціатором діалогу між лідерами з України, ЄС, США, Російської Федерації та інших частин світу. В Україні вона надає майданчик для виступів влади та опозиції. Вона об’єднує разом лідерів від політики, бізнесу, представників ЗМІ, громадянського суспільства та експертної громади. YES була започаткована у 2004 році, коли Віктор Пінчук запросив близько 30 європейських лідерів для обговорення майбутнього України та ЄС в рамках першої Щорічної зустрічі. З 2004 до 2013 року Щорічні зустрічі YES проводились у символічному місці – Лівадійському палаці у Ялті. Таким чином, місце, де у 1945 році було поділено Європу, стало майданчиком для об’єднання широкої Європи. Внаслідок анексії Криму Російською Федерацією Щорічні зустрічі було перенесено до столиці України міста Києва.    Щорічні зустрічі YES об’єднували керівників держав та урядів, серед яких були Тоні Блер, Ґордон Браун, Даля Грібаускайте, Реджеп Таїп Ердоган, Тоомас Гендрік Ільвес, Білл Клінтон, Броніслав Коморовський, Маріо Монті, Шимон Перес та Дональд Трамп. Серед  спікерів були також голови міжнародних організацій, такі як Кофі Аннан, Жозе Мануел Баррозу, Джеймс Вольфенсон, Ламберто Заньєр, Роберт Зеллік, Рональд Ноубл та Андерс Фог Расмуссен. На зустрічах виступали такі високопосадовці, як Роберт Гейтс, Йоганнес Ган, Валдіс Домбровскіс, Гіларі Клінтон, Вікторія Нуланд, Кондоліза Райс, Христя Фріланд та Мартін Шульц. Серед спікерів були також мислителі та громадські лідери, такі як Річард Бренсон, Герман Греф, Олексій Кудрін, Артур Лаффер, Юрій Мільнер, Нуріель Рубіні, Ларрі Саммерс, Строуб Телботт, Найал Фергюсон та Ричард Хаас. Президенти та Прем’єр-міністри України, а також провідні українські політичні, соціальні та бізнес-лідери регулярно виступають в рамках Щорічних зустрічей.    До складу Правління YES входять Александр Квасьнєвський, Президент Польщі (1995-2005), Голова Правління YES; Карл Більдт, Міністр закордонних справ Швеції (2006-2014), Прем’єр-міністр Швеції (1991-1994); Вольфганг Ішингер, Посол, Голова Мюнхенської конференції з безпеки, Старший професор Школи управління Hertie; Патрік (Пет) Кокс, Президент Європейського парламенту (2002-2004), Депутат Європейського парламенту (1989-2014); Віктор Пінчук, засновник YES, засновник Фонду Віктора Пінчука та групи EastOne; Андерс Фог Расмуссен, Засновник Rasmussen Global, Генеральний секретар НАТО (2009-2014), Прем’єр-міністр Данії (2001-2009) та Стефан Фукс, Віце-президент «Havas Group», Виконавчий співголова «Havas Worldwide».            Fri, 14 Sep 2018 10:00:00 Sotheby’s представить два парадні портрети пензля ван Дейка http://artukraine.com.ua/n/sotheby-s-predstavit-dva-paradni-portreti-penzlya-van-deyka Два парадні портрети старших дітей короля Англії Карла I — одинадцятирічного принца Уельського (пізніше короля Карла II) і його дев'ятирічної сестри Марії, старшої доньки короля (пізніше матері майбутнього короля Вільяма III), будуть серед найцінніших лотів аукціону творів старих майстрів Sotheby's у Лондоні 5 грудня. Ці два портрети, із низки останніх робіт, які Антоніс ван Дейк написав для свого королівського покровителя, зберігалися в одній приватній колекції майже протягом сторіччя і вийшли на ринок з сумарною оцінкою в 3,8 млн. доларів.   <img src="/storage/0002018/09/13_09/zavantazhennya_1.jpg" alt="" /> Антоніс ван Дейк. Портрет Марії, старшої доньки короля та принцеси Оранської Зображення: Sotheby's  Задумані і виконані влітку 1641 року, за кілька місяців до смерті художника в грудні того ж року, це можуть бути ті портрети принца і принцеси, що були задокументовані серед речей, знайдених у майстерні митця в районі Блекфрайаре (Лондон) після його смерті. Втілюючи надзвичайну майстерність, яку ван Дейк привніс у дитячий портретний живопис, жанр, у якому він досяг успіху з ранніх років в Генуї, обидві роботи засвідчують проникливу схожість королівських дітей у той час, коли їх світ і монархія Стюартів були на межі краху.   <img src="/storage/0002018/09/13_09/sothold-2_-_copy-1.jpg" alt="" /> Антоніс ван Дейк. Портрет Карла II, принца Уельського Зображення: Sotheby's  Алекс Белл із відділу робіт старих майстрів Sotheby's сказав: "Ван Дейк відповідав за створення довговічних портретів Карла I і його придворних, і в цих виключно добре збережених портретах двох його старших дітей ми бачимо, як художник використовує свою художню майтерність аби зобразити одночасно і юність і статус його королівських моделей. Бурхлива історія двору Стюартів завжди захоплювала уяву людей, а беручи до уваги додатковий інтерес, викликаний виставками в Лондоні цього року, поява у продажі цих королівських портретів, які вкрай рідко зустрічаються на ринку, є дуже своєчасною".  У 1632 році ван Дейк став придворним художником англійського короля. Перебуваючи на цій посаді, він створив численні портрети Карла I, його дружини Генрієтти Марії та їхніх дітей, багато з яких до цих пір залишаються в Британській королівській колекції. Стиль ван Дейка, який наділяв своїх моделей невимушеною елегантністю і стриманою владою, домінував у англійському портретному живописі до кінця 18 століття.   Джерело: <a href="http://artdaily.com/news/107542/Two-royal-portraits-by-Van-Dyck-to-lead-Sotheby-s-Old-Masters-sale-this-autumn#.W5oVsOgzbIV" target="_blank">artdaily.com</a>         Thu, 13 Sep 2018 14:00:00 LINOLEUM: семантика мистецтва анімації http://artukraine.com.ua/a/linoleum--semantika-mistectva-animacii У Києві із 6 до 9 вересня на території креативного простору IZONE пройшов міжнародний фестиваль актуальної анімації та медіа-мистецтва LINOLEUM. Організатор фестивалю – анімаційна студія Animagrad  –   вперше цього року заручився підтримкою Держкіно України та Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). LINOLEUM щороку реалізовує найбільший показ авторської анімації у країні. Програма фестивалю передбачала міжнародний та український конкурс, а також конкурс комерційної анімації, регіональні та тематичні покази, різноманітні освітні лекції, воркшопи та дитячий фестивальний блок. Про специфіку анімації як виду мистецтва та про цьогорічні відкриття на LINOLEUM’і далі в ART UKRAINE. Із появою доступних комп’ютерних технологій, анімаційне мистецтво стало набувати популярності у всьому світі. Можливості вираження власної ідеї творцем-режисером розширюються через залучення та розвиток трьох рівноправних пластів художньої виразності – сюжет, зображення, звуковий супровід. Над ними автор має повну владу, що дозволяє йому створити реальність, глибшу за повнотою сприйняття, аніж при використанні інших видів мистецтва. Семантично анімацію можна редукувати до одновимірних мистецтв – музики або живопису, оскільки роль митця у створенні анімації така ж автономна та цілісна – він не взаємодіє з готовими елементами, що є засобами виразності, а створює свої власні.   <img src="/storage/0002018/09/13_09/l/38631150_1933669659987094_7925272056298471424_o.jpg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   Синтетичне мистецтво анімації, хоча і належить до кіномистецтва, із кінематографом має дуже мало спільного – початки їх шляху хронологічно не співставні (перша анімація з'являється наприкінці 19 ст.), а перетинаються вони лише у точці «медіа-арт», коли технології комп’ютерної анімації епізодично застосовуються у кіновиробництві. Фактично, порівнювати кіно та анімацію можна лише на підставі того, що обидва види мистецтва спрямовані на тотальне відображення певної реальності, проте і тут у анімації залишається перевага, оскільки абсолютно всі елементи такої реальності, які можуть бути включеними до остаточного твору, є повністю штучними, а їх кінцевий вигляд залежить лише від фантазії ілюстратора або режисера.   <img src="/storage/0002018/09/13_09/l/2.jpg" alt="" /> Майстер-клас Мауро Карраро "Чутливе 3D"   Програма показів фестивалю LINOLEUM черговий раз продемонструвала, що анімаційне мистецтво – це абсолютно самостійний та надпотужний засіб переосмислення та репрезентації буття. Більш ніж 250 анімаційних фільмів представили аналогічну кількість авторських реальностей, світів та проблем, які відображені у них. Міжнародна програма, до якої із 2500 заявок із 75 країн світу було відібрано 49 робіт з Бельгії, Німеччини, Франції, Великобританії, Хорватії, Естонії, Фінляндії та ін., дала змогу відчути те, наскільки глобальним та локалізованим водночас є сьогодні середовище, у якому ми перебуваємо. Загальнолюдські цінності, які втілюються у особистих історіях кожного режисера, іронія життя та глобальні катаклізми.   Особливої уваги заслуговує програма «Ladies First» – анімаційне кіно, створене жінками для жінок. Показ складався із фільмів, що репрезентували «жіночий» вимір життя та його бачення – інклюзивність, місце жінки у світі та культурі, жіноча тілесність, жінка у війні та історії, стосунках та повсякденні. У епоху глобалізованого суспільства, феміністичний дискурс є об’єднуючим для жінок усього світу та,  водночас, таким, що вирізняє локалізує жінку у цьому суспільстві. Анімація, як спосіб бути почутим, виступає тут у якості доступного та привабливого для широкої аудиторії агента комунікації, завдяки якому жінки можуть відверто говорити про те, що досі залишалось невидимим.   <img src="/storage/0002018/09/13_09/l/4.jpg" alt="" /> Дитячий майстер-клас від RIDNI Ānimation <img src="/storage/0002018/09/13_09/l/41520578_1983138765040183_3858822455241998336_o.jpg" alt="" />   Світові тенденції анімаційного мистецтва, які можна виділити при перегляді показів міжнародної програми, стосуються радше, номінаційних та технологічних змін. По-перше, всередині анімації та, водночас, поза її межами з'являється медіа-арт – особливий вид мистецтва, який відрізняється застосуванням виключно комп’ютерних та мультимедійних технологій для вираження концепції твору. Поки медіа-арт активно послуговується здобутками комп’ютерної анімації, відбувається процес реакції всередині самого мистецтва. Фестивальна програма підтверджує, що сьогодні режисери анімаційних робіт активно відходять від комп’ютерних технологій, надаючи перевагу технікам хенд-мейд – таким чином, відбувається поворот до 2D робіт.   <img src="/storage/0002018/09/13_09/l/41408201_1983138185040241_8546504106041147392_o.jpg" alt="" />   Українська анімація на фестивалі була представлена 14 фільмами, які були відібрані серед 76 робіт – рекордної кількості за усі 5 років проведення фестивалю. Зокрема, до основної програми увійшли: гран-прі фестивалю "Відкрита ніч" – "Причинна: Історія кохання", фільм лауреата Berlinale Степана Коваля "Лабіринт", нові роботи Сашка Даниленка, Микити Лиськова, Ганни Рибак та інших. Режисери зазначали, що на сьогодні українська анімація відрізняється лише за двома ознаками – підтримкою цієї сфери з боку держави, а також ментальністю митців. Перша проблема апелює до культурної політики України – коштів, які виділяє держава на підтримку мистецтва недостатньо для того, щоб створювати профільні освітні програми. Відтак, українська анімація як явище – результат роботи ентузіастів, які творять мистецтво власними силами і так само створюють студії, куди можна прийти і навчитися ремеслу. Відсутність програмного забезпечення – ще один наслідок цієї проблеми – кожен, хто вирішив займатись анімацією в Україні часто не має доступу до тих актуальних технічних інструментів, якими користуються іноземні колеги. Інша ознака – ментальність – про свободу мислення. На жаль, історичний ментальний спадок, який дістався митцям зокрема і усьому пост-радянському простору загалом, не дозволяє режисерам піднімати низку тем, які є актуальними, наприклад у Європі, тільки тому, що у процесі народження ідеї відбувається несвідоме автоцензурування. Незважаючи на те, що Україна сьогодні вільна і демократична держава, українське анімаційне кіно часто обходить теми смерті, тілесності, політики.   <img src="/storage/0002018/09/13_09/l/5.jpg" alt="" /> Українська програма: зустріч з авторами   Переможців міжнародного фестивалю актуальної анімації та медіа-мистецтва LINOLEUM було обрано серед програмних конкурсних робіт у номінаціях: комерційна анімація, міжнародна та національна анімація, окрім того, у кожній із номінацій окремі роботи також отримали спеціальні нагороди. До складу журі увійшли Юло Пікков — всесвітньо відомий режисер, продюсер і кінокритик, Мауро Карраро – режисер анімаційного кіно, учасник та призер понад двох десятків нагород на різних фестивалях світу, Andrew AJ — stop-motion анiматор та співзасновник Happy Hippie Lab, Юрій Мотрич – дизайнер, арт-директор, креативний директор міжнародних мережевих агентств, засновник та режисер-аніматор анімаційної студії Mokastdio, Сашко Даниленко — незалежний український фільммейкер та аніматор, Денис Келеберденко – креативний директор BBDO Ukraine. Гран-прі у відповідних номінаціях отримали роботи "Big Buddy Blue" Фредеріка Зігелья та Бені Морарда (Швейцарія), "Велосипедисти" Велька Поповіча (Хорватія) та "Мари" Андрія Науменка.   <img src="/storage/0002018/09/13_09/l/41469812_1983138685040191_7329150180664541184_o.jpg" alt="" />   Журі та програмний директор конкурсу Анастасія Верлінська наголосили на тому, що основну мету фестивалю – продемонструвати, що анімація – це не тільки розвага для дітей, але й вид сучасного мистецтва, де за допомогою нових технологій можна піднімати актуальні теми, залучаючи до цього широку інтелектуальну аудиторію – цьогорічна програма досягла повністю. Більше того, черговий раз LINOLEUM підтвердив, що українське актуальне мистецтво органічно інтегроване у загальносвітовий контекст і показав, що проблеми, із якими стикається українська культура сьогодні можна і потрібно вирішувати спільно.     Про авторку: Марина Богуш – культурологиня.       Thu, 13 Sep 2018 12:00:00 Викрадена нацистами картина Ренуара повернулася до законної власниці http://artukraine.com.ua/n/vikradena-nacistami-kartina-renuara-povernulasya-do-zakonnoi-vlasnici Завершивши свою довгу одіссею, 12 вересня у Нью-Йорку викрадена нацистами картина П'єра-Огюста Ренуара була офіційно повернута єдиній живій спадкоємиці єврейського колекціонера, у якого її було відібрано. На церемонії реституції в Музеї єврейської спадщини в Мангеттені "Дві жінки в саду" (1919) були представлені Сільвії Сулітцер, власниці гастрономічного магазину з невеликого міста неподалік від Марселя і внучці паризького колекціонера Альфреда Вайнбергера. Перед презентацією картини Сулітцер виголосила промову,  підкресливши важливість реституції як форми справедливості.   <img src="/storage/0002018/09/13_09/renoir2.jpg" alt="" /> Фото: The Art Newspaper / Elena Goukassian На заході також був присутній Роберт Моргентау, колишній адвокат округу Мангеттен, який заблокував повернення двох картин Егона Шиле в Австрію з Музею сучасного мистецтва в 1998 році, що стало початком судової справи з повернення викрадених нацистами творів мистецтва, яка тривала більше 10 років. Це призвело до розширення міжнародного співробітництва у сфері претензій щодо творів мистецтва, вкрадених у єврейських сімей під час Другої світової війни. Моргентау говорив про важливість співпраці у вирішенні таких випадків. Картина, створена в останній рік життя Ренуара, є вихрем широких мазків, що зображують розмиті фігури двох жінок, які сидять в траві біля чогось, схожого на велике дерево. Вайнбергер придбав цю роботу в 1925 році для свєї великої колекції творів мистецтва. Коли нацисти окупували Париж, Вайнбергер був змушений втікати зі своєю сім'єю і залишив свою колекцію в банківському сховищі у Парижі на зберігання. У 1941 році, коли сім'я сховалася в невеликому альпійському місті Екс-ле-Бен (Вайнбергер був партизанським борцем за французький опір), нацисти налетіли на банківське сховище сім'ї, забравши "Дві жінки в саду" і багато інших робіт. Після закінчення війни Вайнбергер вирішив відновити свою колекцію, звернувшись як до французьких, так і до німецьких представників влади. Йому вдалося знайти деякі твори, втім, робота Ренуара залишалася втраченою. «Ніхто не розповідав мені про картину, — сказала Сулітцер в інтерв'ю. — Ми ніколи не говорили про війну вдома. Це було табу». Коли батьки Сулітцера розлучилися, вона і її мати переїхали до дідуся з бабунею, і хоча вона знала, що її сім'я глибоко цінує мистецтво, її дід ніколи не згадував ні одну зі зниклих картин. Проте, коли Жак Ширак, тодішній президент Франції, створив в 1999 році Комісію з виплат компенсацій громадянам, постраждалим від конфіскацій, Сулітцер подала запит на ім'я свого діда на випадок, якщо що-небудь з'явиться. Кілька років тому Сулітцер отримала дзвінок від німецької юридичної фірми, яка пропонувала допомогти їй відстежити деякі з вкрадених творів її сім'ї. Вона погодилася. Фірма виявила, що у 2013 році «Дві жінки в саду» були виставлені на аукціон Christie's в Нью-Йорку і зв'язалися з аукціонним домом, який зняв його з блоку і попросив ФБР про допомогу. Сулітцер каже, що уряд США запросив її на церемонію реституції в музеї, і, коли вона сказала, що не може дозволити собі квиток на літак, запропонував їй оплатити подорож. Це її перша поїздка в Нью-Йорк.    Ще чотири роботи Ренуара та один Делакруа з колекції діда Сулітцер залишаються загубленими. Вона сказала, що була в захваті, вперше побачивши Ренуара свого діда, але «для мене це все насправді не про картину. Це про справедливість». Вона сказала, що хоче показати своїй покійній «улюбленій сім'ї, де б вона не була», що справедливість може перемогти. Проте, вона не планує залишити «Дві жінки в саду». Картина відправляється на продаж в Christie's 12 листопада. «Я не можу собі цього дозволити», — каже Сулітцер, хоча зауважує, що «дуже хотіла б її зберегти».   Джерело: <a href="https://www.theartnewspaper.com/news/looted-renoir-painting-is-returned-to-french-heir-in-new-york" target="_blank">The Art Newspaper</a>       Thu, 13 Sep 2018 11:00:00 У центрі Києва з’явиться новий мурал http://artukraine.com.ua/n/u-centri-kiyeva-zyavitsya-noviy-mural 14 вересня It's Not the Louvr gallery bar разом з художником Chzz представлять новий мурал у центрі Києва. "Мурал на Липинського — це про творчість, взаємодію, емоції, відпочинок та вечірки в просторі, де це все відбувається! Це спосіб виплеснути на стіну наші ідеї і пошуки себе. Ми — це не тільки інтер'єр, це неписані правила, які ми придумуємо разом з вами", — говорять організатори.   <img src="/storage/0002018/09/13_09/mural-energeticheskij-kraken-ot-kievenergo-03.jpg" alt="" /> Chzz. Енергетичний кракен (фрагмент), 2017 Фото: vkieve   Вони додають: "У малюнку відчуваються відгомони творчості Казимира Малевича ("Червоний квадрат") і Кандинського з його відчуттям простору і композиції. А також простежується діалог з самим музеєм Лувром: це трикутні композиції, що перегукуються за формою з символічними зображеннями каштанів — символом Києва, і очі Джоконди, зображені в лампі над баром It's Not the Louvr". Офіційне відкриття відбудеться 14 вересня о 19:00.         Thu, 13 Sep 2018 10:00:00 На російському аналогу eBay продали “оригінального” да Вінчі http://artukraine.com.ua/n/na-rosiyskomu-analogu-ebay-prodali-originalnogo-da-vinchi Росіянин, який рекламував «оригінальну» роботу Леонардо да Вінчі вартістю понад 72 млн євро на сайті Avito (російський рекламний сайт, схожий на eBay), повідомив, що знайшов покупця. «Дмитро», з міста Мамоново в Калінінградській області, говорить, що картина під назвою «Молода дівчина в хутрі» була визнана оригіналом стокгольмською компанією з оцінки творів мистецтва Atelje Catellani. Він опублікував фотографії супровідної документації разом з картиною 1 серпня.   <img src="/storage/0002018/09/12_09/m/304_ne_gn_leonardo_russian_ebay_02.jpg" alt="" /> Зображення: The Art Newspaper В оголошенні, видаленому через чотири дні після публікації на Avito, йшлося: "Увага: я продаю оригінальну картину Леонардо да Вінчі «Молода дівчина в хутрі». Місцезнаходження: Німеччина ... оціночна вартість € 280 млн ... ціна € 72 млн". На питання, чому він продавав картину онлайн, а не через аукціонний дім, Дмитро відповів: «Чому це видається вам таким дивним? Я зміг продати її через Авіто». Він відмовився розповісти, як став власником картини, чому твір перебуває в Німеччині і хто є покупцем. Представник Atelje Catellani каже: «Ніхто не має права пропонувати картину. Мандату не існує; ніхто не має доступу до картини». У листі йшлося, що фірма не має права ділитися будь-якою додатковою інформацією. Нагадаємо, що "Спаситель світу" да Вінчі став найдорожчою картиною у світі, будучи проданий за 450 млн доларів на аукціоні Christie's в Нью-Йорку у 2017 році. Термін дії усіх інших оголошень Дмитра на Avito — матеріалів для професійної сертифікації управління проектами і набору електронних книг — закінчився.   Джерело: <a href="https://www.theartnewspaper.com/news/genuine-da-vinci-sold-for-eur72m-on-classified-ads-site-avito" target="_blank">The Art Newspaper</a>         Wed, 12 Sep 2018 14:00:00 “Лінія” Миколи Малишка. Фрагменти з книги http://artukraine.com.ua/a/liniya-mikoli-malishka-fragmenti-z-knigi Нещодавно у видавництві “Артбук” вийшла друком книга “Лінія”, присвячена художній практиці українського скульптора, живописця та графіка Миколи Малишка. Книга поєднує в собі записані розмови художника, коментарі мистецтвознавців, біографічний таймлайн та, звісно, візуальну складову — фотографії експозицій, робіт, ескізи та світлини з сімейного архіву.   Із дозволу видавництва ArtUkraine публікує уривки з книги — висловлювання Миколи Малишка про дитинство, свою мету та етапи творчості.   ПОЧАТОК Я народився й виріс у степах, усіяних курганами – високими могилами, – на яких уже не було скульптур. Вони зібралися в музеї Яворницького. Малював, фотографував, марив ними, а вже оце зараз думаю, що тоді я їх зустрів як щось найрідніше й найцінніше. Цілісність скульптури давнього степу, насамперед, мене вражала. Розуміння, Мати, Батько, Рід, Громада. Минуле, Майбутнє, Сучасне, Земля, Небо, Життя, Дії. Усе це сокрите в тих давніх статуях. Коротко, майже символічно, намагаюся ці величини зберігати в своїх працях. Життя, його тривання, розвиток; розвиток виділяю як сферу творчості.   Вважаю, що важливими є дитячі, шкільні роки. Я трохи соромився того, що ось так зі мною сталося. Наприклад, згадую той степ, де проживав три місяці щоліта, пасучи свиней. Я усвідомлював, що в такому разі я був свинопасом, а мріяв стати письменником, записував у свій маленький записник слова якісь. А все ж ті спостереження степу самого – яка рілля, яка пшениця – це страшенно дивовижно!   Пам’ятаю, що якраз перейшов у 4-й клас, після війни, то були приблизно 1948-1949-ті роки. Ще голод був. І ми, попри те, що в нас велика родина (багато дітей, батько, мати), – вижили, бо батько вміло розподіляв пайку хліба поміж усіма. Малесенькі такі шматочки, як сірникова коробка. Так ми й протрималися до «нового хліба». Але я намагаюся не говорити про цю частину, адже вона печальна й нецікава. Тим більше, той голод не визнають, але ж на моїх очах помирали колеги-школярі… Не хочеться розказувати про таке. Також не хочеться розповідати й про свинопаство. Бо, звісно, бажалося б народитись у Відні, де навколо всі співають, танцюють, грають у театрі. Проте одне діло – бажання, а зовсім інше – реальна дійсність.   <img src="/storage/0002018/09/12_09/m/malyshko2.png" alt="" /> Усі зображення надано видавництвом   ВПЛИВ Згадується «Портрет» Гоголя, який я прочитав ще в Калінінграді, десь у 1953 році, з рук брата Антона. Я пережив тоді справді душевне потрясіння. Тобто це були перші настанови як бути, як жити. Ще в училищі я знав про Мельниченка й Рибачук. Уже знав про Задорожного й Зарецького. Відомий мені був Шовкуненко, Дерегус. Певно, що допитливим оком уже в хаті Зарецького я вдивлявся в його картину – що я пильнував? Як він це зробив?   Мене вражала не тільки мистецька сміливість, а й громадянська політична відвага. У цьому сенсі Горська, Заливаха, Задорожний, Танюк, Світличний, Драч, Вінграновський, Костенко, Стус – своєю творчістю, своєю позицією мали безпосередній вплив на мою душу. Незважаючи на те, що в мене немає творчої манери як такої, я завжди навчаюсь. Я захоплювався мистецькими скарбами минулого. Скіфські скульптури (так звані «баби») мене вражали, я їх фотографував, малював, марив ними і вдень і вночі.   Я дуже хотів навчитися так витесувати з каменю, як прадавні майстри.   ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП РОБОТИ Із пам’яті виринає, що є два підходи: європейський і американський. Перший – через ескізи, зменшення, а потім збільшення. Американський же – художник бере ломаку і «бах!», потім поклав щось, зафарбував там, полив фарбою. Це американський підхід, хоч і дещо грубо змальований. Тоді я звернувся сам до себе: «О, то я, скоріш за все, європеєць, бо навіть ескізи роблю!» (але насправді, думаю, що я скоріше американець…).   <img src="/storage/0002018/09/12_09/m/41498337_747805472250609_2473004871540801536_n.png" alt="" />   Підготовка до роботи займає, буває, тривалий час і потребує певних зусиль. Визначення робочого місця, встановлення, наприклад, дерева для зручної обробки. Належить до підготовки й саме визначення: що конкретно я буду робити сьогодні. Навіть у процесі марудної, щоденної роботи над уже розпочатим об’єктом завжди виникає потреба в підготовці: чи погострити різці або сокиру, чи підготувати фарби на палітрі, чи ще багато чого іншого, чи навіть розтопити піч, якщо це взимку. Та все ж найголовніше в підготовці до праці – це вирішення: що ж робити? Бувають періоди, коли це відбувається спонтанно, раптово, та найчастіше воно здійснюється за вже готовими малюнками. Та тут слід уважно придивитися і визначитися: що треба зробити спершу. Мабуть, віднайдення «художнього рішення» – це підсумок, вершина й кінець великого процесу, тривалого навчання, а також співпраця з різними художниками.   НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА Найважливіше, що виникло із закінченням радянської епохи, – це свобода. Насамперед – свобода думки, емоцій і їх вираження. Я почав позбуватися у своїх роботах тієї фальшивої «монументальності», яку нав’язувала мистецтву влада, й спробував відтворювати те, що мене оточує. Водночас матеріально люди опинилисяу ще більшій скруті. Одна з перших моїх робіт того періоду – «Покрова» (яєчна темпера, 1994 – прим. ред.) – це ремінісценція цього стану, коли вчорашня більш-менш забезпечена інтелігенція перетворилася на дезорієнтовану масу.   <img src="/storage/0002018/09/12_09/m/mg_1414_large.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/12_09/m/mykmallinia.png" alt="" />   Звісно, ця свобода незалежної України мала більш ілюзорний характер. Якось на одну з річниць Незалежності до виставки в «Лаврі» я підготував три живописні роботи в чорному кольорі. В уявленні мистецтвознавиці проекту роботи до свята мали би бути зовсім іншими – в світлих мажорних тонах, тому вона відмовилася їх брати. Коли ж я почав наполягати на своєму праві мати саме таке художнє вираження, вона викликала охоронця. Тож я забрав свої роботи й пішов із «Лаври».   ПРО МИСТЕЦТВО І ТВОРЧІСТЬ Як художник, із часом я дійшов висновку, що потрібно поєднувати інтуїтивне зі свідомим – таке поєднання більш перспективне для творчості. Врешті-решт, художник має свідомо вирішувати, з чим йому працювати: на чому зосередитись, а що відкинути. Мистецтво не має відповідати на питання, а лише їх ставити.   Один польський художник, теоретик і викладач мистецтва Владислав Лам, написав, що мистецтво – це життя, але життя, яке більше, ніж життя («Malarstwo», 1966 – прим. ред.). Краще за нього, здається, ще ніхто не сказав. Він викладав у студентів, і з самого початку вчив їх бачити по-художньому, казав: «Ти малюєш не кухлик, а художній твір: кухлик нехай буде сам по собі, а ти, дивлячись на нього, створюєш художній твір». У наших інститутах навчали навпаки – «опредмечувати». Але неможливо відтворити точно такий самий предмет, і не потрібно. Художній твір має бути, художнику треба постійно шукати такі формальні рішення, аби твір відбувся.   <img src="/storage/0002018/09/12_09/m/malyshko.png" alt="" /> Микола Малишко   Більш за все на це впливає середовище, в якому живе митець, – це те, що його творить. Не наука чи попередники, а саме середовище. Неможливо й не потрібно робити так, як Леонардо Да Вінчі, бо час, у якому він жив, неможливо ні відтворити, ні скопіювати, ні навіть зрозуміти.   Найкраще мистецтво – те, що твориться зараз. Бо воно відповідає потребам людини, яка живе сьогодні. У своїй творчості я намагаюся сказати насамперед те, що бачу й відчуваю, – те, що мене хвилює, й те, що пройшло крізь мене. Дерево – це наче кістки людини, що залишаються від неї.   МЕТА   Для мене як художника завжди була мета вчитися і стати художником, аби стати вільним.          Wed, 12 Sep 2018 12:00:00 Музей мистецтв Нового Орлеана отримав більше 1300 фотографій у подарунок http://artukraine.com.ua/n/muzey-mistectv-novogo-orleana-otrimav-bilshe-1300-fotografiy-u-podarunok Музей мистецтв Нового Орлеана отримав у подарунок понад 1300 фотографій з колекції Тіни Фріман, у тому числі твори Річарда Аведона, Доротеї Ланж, Альфреда Штігліца та Едварда Вестона — і це лише кілька імен. Двадцять три із фотографій будуть показані в музеї до 17 березня 2019 року на виставці під назвою «Минуле Сьогодення Майбутнє: створення колекції фотографій Музею мистецтв Нового Орлеана». Зауважимо, що Фріман брала участь у створенні фотографічної колекції Музею протягом десятиліть, працюючи кураторкою відділу фотографії з 1977 до 1982 року.   <img src="/storage/0002018/09/12_09/article0_1064x.jpg" alt="" /> Маргарет Бурке-Вайт. Корпорація Крайслера, 1932 Фото: Artforum Сьюзан Тейлор, директорка музею, заявила: «Протягом багатьох років Тіна Фріман мала значний вплив на фотографічну колекцію Музею. Її надзвичайно щедрий подарунок — це відображення її знань і пристрасті до фотографії і видатних фотографів, які визначають цей медіум. Це важливий етап в історії Музею».   Серед подарованих робіт є кілька ранніх фотографій, таких як "Джулія Джексон" Джулії Маргарет Кемерон, "Корпорація Крайслера" Маргарет Бурке-Вайт і "Силуети Санкт-Крістофа" Ілзи Бінг. Рассел Лорд, куратор відділу фотографій Музею, додав: «Тіна Фрімен почала колекціонувати на початку 1970-х років, коли багато музеїв ще не звертали уваги на фотографію. У результаті її провидницького рішення її колекція включає в себе безліч безцінних майстрів, які більше не доступні музеям і колекціонерам».   Джерело: <a href="http://www.artnews.com/2018/09/11/new-orleans-museum-art-received-1300-photographs-collection-tina-freeman/" target="_blank">artnews.com</a>       Wed, 12 Sep 2018 11:00:00 В Чикаго покажуть роботи 40 сучасних українських графіків http://artukraine.com.ua/n/v-chikago-pokazhut-roboti-40-suchasnikh-ukrainskikh-grafikiv З 12 жовтня до 16 грудня 2018 року в <a href="https://uima-chicago.org/">Українському Інституті Модерного Мистецтва</a> у Чикаго відбудеться виставка Contemporary Ukrainian Graphics at the Turn of XX/XXI Century (Сучасні українські графіки на зламі ХХ/ХХІ століть), яка представить роботи сучасних українських графіків переважно за період незалежності України. Проект проходитиме за сприяння <a href="https://mfa.gov.ua/">Міністерства закордонних справ України</a>, <a href="https://chicago.mfa.gov.ua/en">Генерального Консульства України в Чикаго</a> та ГО <a href="https://www.sculptureua.com/">Скульптурний цех</a>.   <img src="/storage/0002018/09/12_09/oleksandr_aksinin_ekslibris__profesora_onkologii_bilinskogo_ofort_1978.jpg" alt="" /> Олександр Аксінін. Екслібріс Професора онкології Білінського. Офорт, 1978 В центрі уваги проекту Contemporary Ukrainian Graphics at the Turn of XX/XXI Century – розмаїття української друкованої графіки за її засобами виразності, графічними техніками та сюжетністю. Місія проекту – популяризація закордоном сучасного графічного мистецтва України, що є одним з найпотужніших та найбільш цілісних феноменів, його лаконічної, тонкої, абстрактної мови, демонстрація його трансформації за останні 40 років – у переломну та визначальну для України добу. Проект представляє, фактично, три генерації графіків з окремих мистецьких осередків, які не лише перейняли традицію попередньої епохи, а й сформували власну унікальну мистецьку мову. За словами куратора проекту Катерини Підгайної: «Графіка була й залишається одним з найскладніших видів мистецтва за технікою створення та способом сприйняття, оголює мистецький хист безапеляційно, не залишаючи місця маніпуляціям та імітаціям».   <img src="/storage/0002018/09/12_09/albina_yaloza_kupuy_ukrainske_polotno_akril_lynorit_2012.jpg" alt="" /> Альбіна Ялоза. Купуй українське полотно. Акрил, лінорит, 2012 Проект представляє роботи митців основних графічних центрів – Києва, Львова та Харкова, які сформувались під впливом багатьох культурних, геополітичних, соціальних важилів, а також роботи представників інших мистецьких осередків, у яких формувалися власні погляди та знаходила самобутній розвиток графіка. Безперечно територіальні обумовленості не виключають новаторства або рішення чисто формальних завдань окремими представниками кожної зі «шкіл».   В рамках експозиції будуть представлені роботи: Олександра Аксініна, Костянтина Антюхіна, Катерини Бруєвич, Аліси Гоц, Валерія Дем’янішина, Олега Денисенко, Сергія Іванова, Костянтина Каліновича, Ірини Каленік, Ярослава Качмара, Тараса Коблюка, Олексія Коваля, Віталія Кравця, Михайла Красника, Олени Кудинової, Ольги Кузури, Віталія Кулікова, Павла Макова, Наталії Мироненко, Богдана Піліпушко, Романа Романішина, Ніни Савенко, Юрія Савтера, Василя Савченко, Сергія Савченко, Богдана Сороки, Оксани Стратійчук, Анни Ходькової, Сергія Храпова, Юрія Чаришнікова, Альбіни Ялози, Христини Ярош.   <img src="/storage/0002018/09/12_09/hrestiki-nuliki_ii__abo_dorosli_igri_na_chornomu__pavlo_makov_graphite_pencil__multiple_intaglio__acrylic__paper_2016.jpg" alt="" /> Павло Маков. Хрестики-нулики ІІ, (або дорослі ігри на чорному). Графітний олівець, багаторазове інтагліо, акрил, папір, 2016    Незважаючи на приналежність до певної мистецької «школи» та поглядів, митці різних осередків продовжують працювати в багатьох техніках, як у класичному офорті, так і в техніках акватинти, лінориту, літографії, мецо-тинто, монотипії, сухої голки, використовують авторські техніки або ж «нові» для українського мистецтва, наприклад японську техніку мокуліто. Також, у якості матеріалу та простору для графічних рішень виступає не тільки папір, але й тканина, метал, дерево. Сьогодні графічна робота часто стає стартом для подальшого її життя та функціонування, знаходячи перевтілення у сценографії, анімації, відеоарті та ін., що також можна буде прослідкувати в рамках виставки.    <a href="https://www.facebook.com/events/536728783436480/">Подія у Facebook</a>         Wed, 12 Sep 2018 10:00:00 Галерея Тейт запозичує біографії митців для свого сайту з Вікіпедії http://artukraine.com.ua/n/galereya-teyt-zapozichuye-biografii-mitciv-dlya-svogo-saytu-z-vikipedii Біографічна інформація про художників, представлена на офіційному сайті Галереї Тейт, запозичена з Вікіпедії. Такий підхід інституції розкритикував мистецтвознавець Бендор Гросвенор, який звернув увагу на біографію одного зі своїх улюблених художників Антоніса ван Дейка.    <img src="/storage/0002018/09/11_09/g/305_tate_lo.jpg" alt="" /> Фото: The Art Newspaper / Oli Cowling © Tate Представниця Галереї Тейт говорить, що інституція «не має ресурсів для створення біографій для кожного окремого митця» в своїй колекції або для поновлення біографій живих художників. Вікіпедія надає «найбільш актуальні та надійні біографічні відомості з можливих, у рамках обмежень наших ресурсів», — додає вона. У галереї також зауважують, що вони продовжують додавати на свій сайт біографії близько 100 художників, написані істориками-мистецтвознавцями. Наразі оригінальні біографії Галереї Тейт розповідають про Гейнсборо, Тернера, Констебла і Бекона, але не про Хогарта, Рейнольдса, Мура, Фрейда, Гокні та Герста.   За словами представників галереї, вони «працюють над партнерством з Вікіпедією, щоб зробити біографії художників в нашій колекції максимально точними».   Джерело: <a href="https://www.theartnewspaper.com/news/tate-uses-wikipedia-entries-on-artists-for-its-website" target="_blank">The Art Newspaper</a>         Tue, 11 Sep 2018 14:00:00 ART NOW: Ігор Гусєв. Про фігуратив на межі абстракції та основні проблеми українського арту http://artukraine.com.ua/a/artnow--igor-gusyev-pro-figurativ-na-mezhi-abstrakcii-ta-osnovni-problemi-ukrainskogo-artu За ініціативи арт-дилера Ігоря Абрамовича, ART UKRAINЕ продовжує цикл бесід із відомими українськими художниками ART NOW. У серії інтерв’ю митці розповідають подробиці нових проектів, міркують про про соціально-політичний та культурний контексти сьогодення, проблеми вітчизняної арт-системи та перспективи її розвитку.   Ігор Гусєв – український художник, поет, автор перформансів, фільмів, об'єктів та інсталяцій, учасник та організатор безлічі мистецьких акцій, лідер руху "Арт-рейдери", засновник андерґраундної галереї "Норма". Про проблему імітації художнього процесу, особливості співпраці з дилерами й фігуратив на межі абстракції  далі в ART UKRAINE. В одному зі своїх минулих інтерв'ю ви сказали, що те, що наразі відбувається в країні є лише імітацією художнього процесу, що мистецтво України є вторинним. Чим це зумовлено, і як, на ваш погляд, проблема може бути вирішена? На жаль, така ситуація зумовлена стагнацією одразу всіх сфер суспільної діяльності: політичної, економічної та культурної, а тому на миттєве вирішення проблеми розраховувати не варто. Відсутність регулярних меценатських проявів, суттєва нестача фондів і державних установ, що підтримували б арт-спільноту, упереджене ставлення до мистецтва як до замовлення, а не інструменту репрезентації країни закордоном. Усе це призводить до імітації діяльності, адже зусиль, що докладаються наразі, абсолютно недостатньо.   <img src="/storage/0002018/09/11_09/g/222.jpg" alt="" /> Фрагмент інсталяції "Бублик-парадигма"   Що ви маєте на увазі під поняттям «імітація»? Наслідування західних зразків? Західному мистецтву понад п’ятдесят років, модернізму – більше ста. І весь цей час філософи, культурологи та мистецтвознавці займалися описом і розшифровуванням того, що створюють художники. В Україні саму наявність сучасного мистецтва й досі ставлять під сумнів. З освітніх художніх закладів випускники виходять з чітким переконанням, що інсталяція не може бути мистецтвом, а салонний живопис – навпаки.   Тобто один із коренів проблеми в недоліках вітчизняної освіти? Так, у системі освіти присутня категорична відмова прийняти будь-яке нововведення. Інша проблема в песимістичному ставленні до мистецтва, немов до безнадійного хворого, мовляв, ми просто нездатні нічого зробити. Якщо в Європі який-небудь пересічний художник робить репліку до класика, це сприймається інакше, немов прорив мислення. Український арт власноруч загнав себе в глухий кут зневіри й не може звільнитися від власного ж упередження.   <img src="/storage/0002018/09/11_09/g/_otlozhennyi_razgovor__120h70_holst_maslo_2017___kopiya.jpg" alt="" /> Відкладена розмова, 2017   Це може бути пов’язане з тим, що останнім часом навіть українське мистецтво комерціалізувалося: проекти здобувають гранти або ж існують домовленості з колекціонерами та інституціями про придбання. Художній твір тепер вважається різновидом товару, який потребує доказу якісності й актуальності. Я дотримуюся менш оптимістичної думки. Арт-ринку тут немає й найближчим часом його поява, як на мене, не передбачається. Чому? У світі основний склад покупців арту – середній клас: інженери, лікарі, вчителі. У нас люди цих професій отримують в десятки разів менше, що унеможливлює процес придбання речей третьої необхідності. Отже, художник намагається сформувати висловлювання, яке сподобалося б його потенційному клієнту, а в Україні він нерідко є професійним рейдером чи біглим олігархом. Тобто людиною, далекою від розуміння філософських глибин. Щодо грантів – це також замовлення, немов у  колишніх художніх комбінатах. До речі, грантове мистецтво України достатньо високої якості, хоч фактично є відпрацюванням наданих коштів.   «Замовлення» означає наявність цензури? Погоджуватися з цензурою чи ні – справа художника. У будь-якому випадку,  ми маємо визнати, що замовлення досі існує, інакше мистецтво доведеться продукувати для себе. Бігти від правди життя – певна форма інфантилізму та наївності. Навіть якщо є необхідність іти в сторону попиту, потрібно все одно залишатися собою.   В основі ваших робіт покладене фігуративне зображення, від якого тягнеться абстрактне продовження – лінії, глітч-ефекти. Це ваш спосіб виходу за межі реального з метою пошуку абсолютного? Коли я починав робити свої перші твори, думав, що буду художником-реалістом, але на сьогодні дуже складно сказати, хто я і чи говорю те, чого до мене не сказали. Ці абстрактні продовження фігуративних композицій, якщо спростити, є показом перешкод, які заважають нам порозумітися.   <img src="/storage/0002018/09/11_09/g/verhi_nikogda_ne_mogut_2015.jpg" alt="" /> Верхи ніколи не можуть, 2015   Що для вас найважливіше у вашій художній практиці? Мені дуже подобається бути різним. Я ніколи не прагнув стати правильним художником! Випадковість, спонтанність і постійний пошук – ці речі є основними.   Експерименти в різних художніх площинах – це західна модель роботи? Не зовсім. Там художник все ж таки залежить від галериста, і якщо той радить йому повернутися до колишнього стилю чи техніки, він прислухається через острах втратити комерційну привабливість.   Чи існує в Україні подібна залежність від дилера? Складно сказати. Мені здається, що представникам арт-ринку непросто впливати на художників через неможливість гарантувати їм комерційний успіх. Я перестав працювати з українськими галереями, хоч час від часу погоджуюся на деякі проекти, і потім часто жалкую. В Україні існує парадокс – тут досі люблять живопис, а у світі він давно втратив перші позиції, хоча навіть видатні фігури світового мистецтва  іноді користуються цим медіа. Наскільки мені відомо, наші колеги закордоном значно частіше віддають перевагу фотографії, адже вона більш демократична, краще ідентифікується з висловлюванням через присутність документальних якостей і співзвучність з реальним життям.   <img src="/storage/0002018/09/11_09/g/zagovor_protiv_aneksii_2015.jpg" alt="" /> Змова проти анексії, 2015 <img src="/storage/0002018/09/11_09/g/rycari_revolyucii_4_2014_80h100.jpg" alt="" /> Із серії "Лицарі революції", 2014   Ви розпочали вашу співпрацю з іноземними галереями через те, що вам нецікаво працювати в полі українського ринку зі зрозумілих причин (відсутність фінансової стабільності і якісних експозиційних майданчиків). З якими інституціями працюєте наразі та чому? Я працюю з австрійською галереєю «Karenina», з міланською  «Spazio-22» та з галереєю Марата Гельмана в Монтенегро. Чому? Мені важливий кругозір галериста, його співпраця з міжнародними інституціями, вміння формувати колекції, відкритість до пропозицій та виключна порядність.   Чи можете озвучити відсотки, які потрібно сплатити іноземному галеристу? Чи все ж таки все залежить від індивідуальних домовленостей? Кожен працює за індивідуальним контрактом: ціни не такі високі в порівняні з Україною, але продажів значно більше, адже значно частіше купують уже згадувані мною представники середнього класу.   Чи вбачаєте ви проблему в надмірному використанні комп’ютерних технологій у мистецтві? Якщо технології можуть суттєво зменшити муки творчості, це працює лише нам на користь.   В Україні сучасне мистецтво може бути поза політикою? Легко, але я чомусь не можу навести вам конкретних прикладів (сміється).   <img src="/storage/0002018/09/11_09/g/my_bratya_a_vy__installyaciya_2015.jpg" alt="" /> "Ми брати, а ви?", 2015 Мені здається, що така політизованість громадського та мистецького життя навіть цікава владі, адже свобода у висловлюванні створює ілюзію контролю ситуації. Влада завжди використовує все, що допомагає їй залишатися на плаву, у демократизованому суспільстві – це свобода слова, яка існує, але до неї мало хто прислухається.   Вам не здається, що мистецтво 21 століття візуалізує передчуття художника щодо девальвації значення людини в системі культури? Суб'єкт розчиняється у створюваному ним матеріальному світі технологій та можливостей… Ця проблема справді наявна, а ідея замінити всіх робітників роботами найближчим часом призведе до того, що вироблений товар буде просто нікому продавати, адже люди можуть залишитися без засобів виживання. Вимивання людського з техногенного простору – безумовно є загрозою, проте зараз ніхто не надає цьому великого значення.   <img src="/storage/0002018/09/11_09/g/svitok_1.jpg" alt="" /> Із серії сувоїв "12 хвилин уваги, вкрадених у людства", 2012   Які проекти готуєте зараз до експонування? Планую показати проект у Одеському художньому музеї, що відкриється 19 жовтня. Називається він «TRANSMUSEUM» і являє собою впровадження у постійну експозицію моїх робіт, які є переосмисленням існуючої експозиції й роздумами з приводу того, як розвивалася доля музеїв Одеси. Тобто частина експозиції з ОХМ була відправлена в Музей східного й західного мистецтва, частина рам теж туди поїхала – ось я повертаю рами із запасників, створивши з них інсталяцію в музеї.   Як вам здається, чому держава самоусунулася з площини культурної політики у сфері українського мистецтва? Люди, які обіймають керівні посади, дуже далекі від культурних процесів. Брак освіти, я вважаю, але це болюче питання. Мистецтво – не те місце, де можна добре «освоїти» бюджет (сміється).   Про авторку:    Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.        Tue, 11 Sep 2018 12:00:00 Новий міжмузейний проект досліджує образи Києва та Одеси в мистецтві http://artukraine.com.ua/n/noviy-mizhmuzeyniy-proekt-doslidzhuye-obrazi-kiyeva-ta-odesi-v-mistectvi 7 вересня Одеський музей західного та східного мистецтва, Дирекція художніх виставок України та Музей сучасного мистецтва Одеси презентували міжмузейний культурно-мистецький проект «Київ-Одеса. Знаки і метафори міського простору».    Кожне визначне історичне місто має свою неповторну ауру. Є вона у Риму та Парижа, Стамбула та Відня, Києва та Одеси, Львова та Вільнюса.   Київ та Одеса – міста із своєрідними та неповторними історико-культурними і художніми традиціями, унікальною міською міфологією.   <img src="/storage/0002018/09/11_09/41205889_1923331494379605_4921861267985006592_n.jpg" alt="" /> Зображення: Фейсбук-сторінка Одеського музею західного і східного мистецтва   Перетворення історичних міст у сучасні мегаполіси призвело до сумних метаморфоз міського середовища, до стрімкого «вимивання» неповторної для кожного міста традиційної атмосфери. Незворотні процеси (зміна соціального і національного складу, а також культурного рівня населення міст, будівельний бум, який супроводжується варварським ставленням до архітектурних пам`яток, тощо) спричинили зміни у ставленні до міста загалом, а також — у сприйнятті міського простору.    Вже у перші роки нового тисячоліття це стало могутнім стимулом для перегляду великого історико-культурного, філософського, художнього надбання, що по суті утворює, за сучасними культурологічними визначеннями, «міський міф» та «міський текст».   В сучасній культурі міф давно вже перестав бути лише літературним явищем. «Неоміфологічна свідомість» є чи не визначальною рисою культурної ментальності сьогодення. Знак (від грец. semeion – знак) та метафора (грец. μεταφορά — «перенесення») є найважливішими засобами сучасного культурного тексту, як вербального, так і візуального.   Головні київські міфологеми – «Місто-Храм», «Другий Єрусалим», «Місто-сад», насамперед пов’язані з визначною місією Києва у розвитку східно-слов’янської культури, за доби князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, а також – з унікальним історичним ландшафтом та неповторними київськими краєвидами.  Київ назавжди вписаний в число світових сакральних центрів. У середині 19 століття Оноре де Бальзак називав Київ Вічним Містом, Північним Римом (есе «Лист з Києва», 1849 рік). Багатовіковою художньою традицією Київ долучений до найбільш живописних міст. «Насправді Київ – одне з найпрекрасніших міст у світі, а за своїм своєрідним розташуванням над могутніми водами Дніпра і над безкрайніми степами – навіть єдине». (Олександр Бенуа)  Порівняно з тисячолітнім Києвом, доволі молода і завжди прекрасна Одеса, яка «розміняла» лише третє століття, має яскраве історико-культурне обличчя і є володаркою самобутнього та насиченого «культурного тексту». Створена вільними, культурними та ініціативними людьми, Одеса швидко стала одним з економічних і культурних центрів. Завжди відрізняючись від більшості міст нашої країни, вона викликала бажання влади звести її відмінність до образу міста «біля самого синього моря, Південної Пальміри та перлини біля моря» – міста постійних мрій і снів, що потонуло в квітучих акаціях, з чудовою та різноманітною європейською архітектурою. «Але все це – як тло. Він висітиме над нами ввесь час – цей незвичайний килим одеських звичаїв. Темна південна ніч покриває нас своєю яткою, на чорному небі стоятимуть завжди кілька ясних зір, наче кинув хтось у небо якір – одеський герб. Тихий свист, шум, гуркотіння трамваїв – все це вщухатиме в місті, лишатиметься позаду і не перейде паркана кінофабрики». (Ю. Яновський). Приблизно так виглядає ідеалістичний дискурс («мрії про минуле») щодо двох міст, самодостатніх і різних, що опинились в схожих, і доволі непростих соціо-культурних обставинах.  Головна мета проекту: виявити та дослідити надзвичайно важливу роль образотворчого мистецтва у формуванні та інтерпретації історико-культурних та міфопоетичних аспектів образу Києва та Одеси; проявити нові змісти та контексти у художньому сприйнятті міського середовища та простору. А також запропонувати новий погляд із ХХІ століття на традиційний «образ міста» у мистецтві другої половини ХХ століття. Організатори прагнуть концептуально розширити рамки пейзажного жанру – до інтерпретації міського візуального тексту з його багатошаровою міфологією. Тому даний проект не передбачає жорстких жанрових і стилістичних обмежень. Головними критеріями підходу є креативність, чутливість до сучасних мистецьких контекстів, а головне – відтворення неповторної аури кожного міста. Міжмузейний проект має на меті познайомити шанувальників мистецтва міста Одеси з унікальною фондовою збіркою Дирекції художніх виставок України. «Київська тема» репрезентована творами корифеїв «київської живописної школи» другої половини ХХ ст.: М.Глущенка, О.Захарчука, В.Одайника, О.Отрощенко, В.Рижих, С.Шишка, та ін. Із збірки Дирекції представлені також твори класиків одеського малярства: А.Лози, О.Попова, В.Токарева та ін.  Широка репрезентація творчості видатних одеських митців другої половини ХХ – початку ХХІ ст.: О.Ацманчука, О.Волошинова, Ю.Єгорова, В.Кабаченка, К.Ломикіна, В.Маринюка, В.Стрельнікова, С.Сичова, Л.Ястреб та ін. здійснена на основі колекції Музею сучасного мистецтва Одеси.  Дуже цікавими видаються сучасні мистецькі рецепції щодо «золотої доби» свого міста – його ідеального образу, а також рефлексії на теми сьогодення – твори О.Аполлонова, В.Басанця, О.Ворони-Адаменко, Г.Верещагіна, С.Ільїна, К.Корнійчук, С.Папроцького, О.Придувалової, В.Труша, В. Хруща та ін.  Сучасні художники творять новий міський «текст», сповнений знаками-символами, культурними алюзіями, новітніми метафорами. Деякі з них зосереджені на пошуках шляхів здобуття нової гармонії в урбаністичному середовищі; дехто навіть прагне віднайти потаємні знаки міської культури майбутнього – С.Белік, А.Духовична, І.Єремеєва, К.Косьяненко, І.Леві, М.Овсійко та ін. Виставка працює у виставкових залах Одеського музею західного та східного мистецтва до 30 вересня.  Щоденно (орім середи) з 10:30 о 18:00.         Tue, 11 Sep 2018 11:00:00 У Сількеборзі презентують новий проект Сергія Святченка http://artukraine.com.ua/n/u-silkeborzi-prezentuyut-noviy-proekt-sergiya-svyatchenka Сергій Святченко презентує свій новий проект «Природознавство» у Сілкеборзькому арт-центрі.   Сількеборзький арт-центр (KunstCentret Silkeborg Bad) розташований на півночі півострова Ютландія (Данія) серед мальовничої природи. Він займає понад вісім гектарів землі та включає п’ять історичних будівель і спеціально замовлені скульптури, інтегровані до місцевого природного середовища.   <img src="/storage/0002018/09/11_09/p1220852.jpeg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   Новий самобутній проект Святченка «Природознавство» породжений його дослідженням природних і рукотворних ландшафтів – сількеборзьких ланів і лісів. Художник інтегрує і трансформує пейзажі, залучаючи архітектурні споруди до навколишнього середовища. У центрі проекту лежить цикл колажів “Таємно”, створений на основі фотографій, які Святченко зробив у 2013–2014 роках. Колажі переосмислюють лісове середовище, накладаючи чітко окреслені форми на різні природні елементи та створюючи портрет тендітної і вишуканої природи.   “Із досвідом прийшло розуміння сили природи і її впливу на наше життя, – пояснює Святченко. – Я хотів стерти звичне й відтворити (створити) забуте”.   Колаж “Природна матерія”, 8500 х 45000 завбільшки, закриває цілий фасад Будівлі спа (Silkeborg Kurbygningen), створюючи сюрреалістичний театралізований перформанс на тлі лісу, що оживає і змінюється від гри світла.   <img src="/storage/0002018/09/11_09/p1220845.jpeg" alt="" />   Озираючись на значний доробок митця, перші начерки цього фасаду можна побачити в циклі “Для світла і пам’яті” (2012). Режисер Андрій Тарковський – взагалі окремішнє джерело натхнення для Святченка; нова композиція – своєрідний відгук на книжку “Андрій Тарковський. Збирач снів” (2009), яку уклала Лейла Александер-Ґарретт, перекладачка й особиста асистентка Тарковського при роботі над фільмом “Жертвопринесення” (1986).   “Мені було радісно і сумно водночас, коли щось важливе з’являлося в полі зору і зникало, – згадує Святченко. – Я хотів хіба не в долонях утримати світло й спогади про мить. Я не міг використовувати кольори, тож мусив працювати виключно зі структурою образів”.   Цей емоційний опис перегукується з візуальними метафорами Святченка, якому загалом властиве інстинктивне й рішуче вирізання елементів робіт. Чар його колажів криється у балансі між знанням і наївністю, мудрістю й дитинним зачудуванням, а посилюють цей чар поетичні назви.   У “Спротиві інтерпретації” (2013) цей зачудований зір спрямовано на сутінки: художник досліджує, як змінюється природа, коли западає темрява, а проривні земні кольори раптом починають видаватися надприродними. Ця проривна візія відлунює і в нових полотнах Святченка: “Діалоги в тиші днів” (2017) подають насичену панораму в темно-зелених, глибоких брунатних і рудих тонах, натхненних спогадами про ліси й озера його юності. У Сількеборзі також презентовано проект “Природна матерія” (2018) – новий цикл великоформатних колажів, сконструйованих зі світлин природи. У цьому циклі ми бачимо, як свідомість легко плине тонкими шарами природних контурів і форм. Ці проривні композиції, у яких художник знову повертається до чорно-білої гами, балансують між жорсткою фактурою свинцю й каменю і тонким візерунком листя чи мінливих, мерехтливих віддзеркалень у воді.   <img src="/storage/0002018/09/11_09/p1220873.jpeg" alt="" />   Каталог виставки “Природна матерія” присвячено цій унікальній творчій співпраці і Святченковому дослідженню природи. На його сторінках ви побачите не лише експоновані в галереї твори, а й нарис директорки Сількеборзького арт-центру (KunstCentret Silkeborg Bad) Ібен Фром щодо мистецької передісторії Святченкової “пригаданої природи”, а також текст української кураторки Наталі Маценко, що змальовує “проблиски дитинства” у родинному домі в Харкові, які надихають художника.   «Я працюю з цим визначним художником уже близько десяти років, і мене вражає, що, хай би скільки колажів, асембляжів і картин я бачила, Сергій щоразу відкриває щось нове – нову перспективу, нову втіху глядачам», – коментує кураторка і редакторка Фей Довлінґ.   Виставка «Природознавство» буде відкрита з 15 вересня до 16 грудня 2018 року в Арт-центрі Сількеборга, Данія.         Tue, 11 Sep 2018 10:00:00 У Києві стартує міжнародний скульптурний симпозіум http://artukraine.com.ua/n/u-kiyevi-startuye-mizhnarodniy-skulpturniy-simpozium З 12 вересня до 12 жовтня 2018 року в Києві триватиме Київський міжнародний скульптурний симпозіум, присвячений пам'яті законодавця світової авангардної скульптури Олександра Архипенка.   Київський міжнародний скульптурний симпозіум пройде через 30 років після першого в Україні Всесоюзного симпозіуму скульптури 1988 року, присвяченого 1000-річчю Хрещення Київської Русі. Саме завдяки цій події в Києві з'явився перший парк сучасної скульптури, збережені елементи якого можна побачити сьогодні на Володимирській гірці. Місце прописки симпозіуму залишилося незмінним: як і 30 років тому – пленер пройде на території Національного комплексу «Експоцентр України». Знаковою для того часу стала свобода вираження смислів без ідеологічних вказівок згори, яку отримав багатонаціональний колектив скульпторів під час пленеру. Поняття «спорідненості людських культур» закладено і в концепції нинішнього симпозіуму, присвяченого пам'яті видатного українця Олександра Архипенка, законодавця світової авангардної скульптури.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/kiss.jpg" alt="" />   Авангард як світовий феномен, визначив подальший розвиток мистецтва, сформував нові принципи трактування форми й змісту. Це міжнародна художня мова різних національних культур, серед яких український голос є одним із найгучніших. Радянський режим виключив авангард з культурного коду українців, як і багато інших імен, які зробили Україну повноцінним суб'єктом у світовому культурному процесі. Серед них і ім'я Олександра Архипенка, унікальна творчість якого гідна зайняти одне з перших місць в історії кубізму в скульптурі.   Тож не дивно, що музою й головним символом цьогорічного скульптурного пленеру стала витончена «Блакитна танцівниця» Архипенка, що знаходиться в колекції відомого українського мецената й засновника симпозіуму Андрія Адамовського.   «Проведення скульптурного симпозіуму – це позачасова подія. Скульптори створюють в камені образи, стають документалістами свого часу, передаючи смисли, що залишаються жити століттями. Для мене як для патріота й людини, чиєю пристрастю багато років тому стало мистецтво, важливо повернути авангард, Архипенка та багато інших імен в культурне поле України, створити умови для появи нових художників, чия творчість стане ще одним витком в українському ментальному коді. Тому, більшість учасників – це українські скульптори. Я вірю – країна, що народила Архипенка, здатна дати світові ще більше», – Андрій Адамовський, меценат, засновник Adamovskiy Foudation.   Учасниками симпозіуму стануть 6 скульпторів з України, Канади, Німеччини, Іспанії: Владислав Волосенко, Амансіо Гонзалез, Петро Гронський, Джо Клей, Володимир Кочмар, Василь Татарський. За плечима в кожного – десятки міжнародних симпозіумів та виставок. Рівно місяць вони будуть жити й працювати на території арт-резиденції 13-го павільйону ВДНГ, публічно створюючи з каменю скульптури.   «Сучасна творчість, експериментуючи з формотворними й смисловими структурами, не повинна втрачати контакт з цілісним досвідом усієї історії культури й авангарду, як однієї з найяскравіших сторінок української культури в тому числі. Тому, проведення симпозіумів є важливою складовою розвитку культурного шару суспільства. Навіть виїжджаючи на подібні заходи в інші країни, художники створюють роботи, які є рефлексіями й на те, що їх оточує в момент роботи, набуваючи етнічний характер», – Дарина Мо Мот, кураторка проекту.   Довідкова інформація: Арт-резиденція 13 павільйону ВДНГ: Проспект Академіка Глушка 1П13 Вт-Нд, 11: 00-18: 00, Пн. – вихідний  Вхід вільний         Mon, 10 Sep 2018 14:00:00 Как коллекционеры формируют историю искусства, или О труде одесских собирателей http://artukraine.com.ua/a/kak-kollekcionery-formiruyut-istoriyu-iskusstva-ili-o-trude-odesskikh-sobirateley Каждый коллекционер знает, насколько сильным бывает желание обладать той или иной вещью. Предвкушение очередной покупки, радость от пополнения коллекции ценным артефактом, захватывающий поиск информации о приобретении — чувства, знакомые всем собирателям.   Это занятие многие называют болезнью, излечиться от которой не так-то просто. Но собирательство было всегда чем-то большим, чем аккумулирование артефактов, соответствующих тем или иным критериям. Очень скоро коллекционер становится специалистом в определенной области: знатоком исторического периода, художественного направления, творчества писателя или художника. По объему и качеству знаний нумизматы, филателисты, букинисты, собиратели антиквариата, произведений искусства могут соперничать с экспертами.   Со временем собрание растет и обретает целостность. Коллекционер отбирает работы, руководствуясь во многом субъективными критериями. Жан Бодрийяр в «Системе вещей» пишет, что собиратель коллекционирует, прежде всего, сам себя. Но его личный выбор может многое рассказать не только о нем самом.   В какой-то момент собиратель понимает, что он создает некий культурный эталон — и осознает собственную ответственность. Потребность в обладании перерастает в нечто большее — и возникают выставки работ из частных коллекций, издаются каталоги, основываются частные музеи и т.д.   Благодаря собирателям мы знаем намного больше об искусстве и истории — их деятельность часто помогала вспомнить забытые имена, атрибутировать те или иные вещи или установить их подлинность. Многие мировые шедевры сохранились в частных коллекциях — и только благодаря этому дошли до нас. Так личное высказывание становится частью общей культурной картины.   Интересно, что большинство музеев мира появились благодаря личной инициативе и на основе частных коллекций. Например, Третьяковская галерея, Эрмитаж, Британский музей, Гуггенхайм или музей Метрополитен. А еще можно вспомнить, как создавались одесские музеи — и удивиться тому, насколько мы обязаны коллекционерам прошлого.   Крупнейшим среди первых одесских собирателей был Иван Бларамберг. Его коллекция стала основой экспозиции Городского музея древностей (прим. теперь Одесского археологического музея). Особенно ценной было его собрание редких монет — Золотая кладовая до сих пор остается одной из самых интересных в экспозиции Археологического музея. Всего Бларамберг подарил музею 14 древнеегипетских артефактов, 68 бронзовых изделий из Геркуланума и Помпей, 195 древнеримских и 70 древнегреческих монет, 50 томов книг. Некоторое время новообразованный музей размещался в усадьбе его основателя на Канатной.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/k/odesskiy_arheologicheskiy_muzey.JPG" alt="" /> Одесский археологический музей   Вскоре после основания Городского музея изящных искусств в его коллекции было 166 экспонатов (против более 10 000 сейчас), весомую часть из которых составляют работы, поступившие из частных коллекций.   На рубеже XIX и XX вв. в нашем городе появилось несколько приватных картинных галерей, предназначенных для экспонирования частных коллекций: графа М. М. Толстого, художника Н. Д. Кузнецова и крупнейшая — А. П. Руссова, в собрании которого было более 850 произведений. Александр Руссов собирал свою коллекцию 25 лет, доступ в его галерею был открыт для всех желающих.    <img src="/storage/0002018/09/10_09/k/n._d._kuznecov._portret_kollekcionera_a._p._russova._kollekciya_odesskogo_hudozhestvennogo_muzeya_-_copy.jpg" alt="" /> Н. Д. Кузнецов. Портрет Александра Руссова   Значительной была также коллекция отечественного и зарубежного искусства графов Толстых. В 1899 году Толстые построили собственную галерею, которая вмещала произведения, собранные тремя поколениями этих известных одесских покровителей искусств и меценатов. Но после эмиграции семьи в декабре 1919 года коллекция была разграблена. Несколько лучше сложилась судьба уникального собрания книг Толстых. В течении 22 лет Михаил Толстой был попечителем Одесской городской публичной библиотеки. За это время он пожертвовал библиотеке несколько десятков тысяч томов, регулярно выделял средства на пополнение фондов, приобрел смежный с библиотекой участок земли — и это помогло ее расширить. Покидая Одессу, он передал в библиотечные фонды свое собрание книг.  Среди них — нумерованные экземпляры, напечатанные на редких сортах бумаги в обложках из кожи, шелка, парчи, атласа, книги с автографами авторов, художников и издателей, коллекция миниатюрных изданий. На основе собрания Толстых впоследствии был создан музей книги Одесской государственной научной библиотеки им. М. Горького.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/k/kartinnaya_galereya_semi_tolstyh_seychas_dom_uchenyh.jpg" alt="" /> Картинная галерея семьи Толстых (сейчас Дом ученых)   Собирательство становилось все более популярным в среде аристократии и интеллигенции — к 1905 году в Одессе было около 26 крупных частных коллекций: И. Куриса, профессора П. Спиро, Маврокордато, А. Руссова и т. д. Отдельное интересное явление — художники-коллекционеры, среди которых Кириак Костанди, Ефим Ладыженский, Борис Эдуардс, Николай Кузнецов, Евгений Буковецкий и другие. Изысканным вкусом, по воспоминаниям современников, отличалось собрание Николая Кузнецова — в его галерее можно было увидеть работы И. Репина, В. Серова, И. Крамского, В. Васнецова, И. Похитонова и произведения западноевропейских художников.   После Октябрьского переворота 1917 года и многочисленных смен власти в Одессе большинство крупных и малых частных коллекций было разграблено. Судьба их владельцев оказалась намного страшней — многие эмигрировали, бросив своё имущество, или были убиты.   Весной 1917 года во время первого недолгого правления большевиков был создан Комитет по охране памятников искусства и старины (КОПИС). Им руководил художник Амшей Нюренберг, один из основателей объединения «Одесских независимых». В состав комитета входили и другие «независимые» (Теофил Фраерман, Сигизмунд Олесевич). Члены комитета собирали и атрибутировали произведения искусства, обнаруженные в брошенных квартирах и особняках. Найденные артефакты хранились в галерее Толстых и в доме Руссова. Но в период деникинской оккупации с 1919 по 1920 все, что там находилось, исчезло.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/k/amshey_nyurenberg__avtoportret__1945.jpg" alt="" /> Амшей Нюренберг, автопортрет   В 1920 году в Одессе снова установилась советская власть. И вскоре на основе уцелевших работ из частных коллекций был создан Первый народный музей. Его директором стал художник, один из «одесских парижан» Теофил Фраерман. В основе коллекции были предметы из собраний Руссова, Севастопуло, Янопуло и другие: около 300 картин, 100 предметов старинной мебели, вазы, гравюры. В 1934 году музей преобразован в отдел Одесского музея Западного и Восточного искусства.   Некоторые артефакты из одесских частных коллекций пережили «смутное время» с многократными сменами власти и оказались в музеях. Например, известно, что около 100 произведений из галереи Руссова числятся в фондах Одесского художественного музея. В музейном собрании оказалась и коллекция одесского городского головы, мецената и собирателя работ художников круга «Мира искусства» Михаила Брайкевича, эмигрировавшего из Одессы в 1919 году. Но, как правило, имена прежних владельцев работ не упоминались в официальных документах. Ряд полотен попали в частные руки, часть была вывезена за границу, а многие — безвозвратно утрачены.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/k/mihail_braykevich__risunok_konstantina_somova__1934.jpg" alt="" /> К. Сомов. Портрет Михаила Брайкевича   Деятельность коллекционеров в СССР не была запрещена, но и не поощрялась. Уж слишком принципы коллекционирования противоречили советской «уравниловке». Единственной официально зарегистрированной организацией коллекционеров было общество филателистов — о коллекционерах и коллекциях того времени можно узнать из отдельных опубликованных воспоминаний собирателей.   Одно из первых изданий о коллекционировании в Одессе вышло еще в 1985 году. Это сочинение Александра Коциевского «О коллекциях и коллекционерах». Как пишет сам автор в предисловии, он хотел передать «впечатления от общения с коллекционерами», попытаться «воссоздать их психологический облик, найти то общее, что роднит их между собой, и вычленить индивидуальное, особенное, и через все это подойти к ответу на вопрос: что делает человека коллекционером?». Сам Коциевский был увлеченным нумизматом, ученым, кандидатом исторических наук.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/k/aleksandr_kocievskiy.jpg" alt="" /> Александр Коциевский   Перечисляя легендарных одесских коллекционеров, нельзя не упомянуть и Александра Блещунова, человека такого же разностороннего, как экспозиция основанного им музея. В 10 небольших залах-комнатах Одесского муниципального музея личных коллекций им. А.В. Блещунова — живопись и графика, персидские ковры, тончайший фарфор, антикварная мебель, иконы, старинные книги и многое другое. Музей основан в 1989 г. в квартире, в которой жил сам собиратель.   Еще один уникальный коллекционер — Сергей Лущик. Вероятно, больше всего он был связан с развитием Литературного музея. Как вспоминает краевед Олег Губарь: «Сергей Зенонович начинал как коллекционер — грамотный, жесткий, прозорливый. Он перерос в себе коллекционера, тривиального обладателя, и тем самым обрел гораздо больше, нежели то, чем мог владеть банальный собиратель».  Увлёкшись исследованиями, неизбежно сопутствующими приобретению нового артефакта, он помог вспомнить немало забытых имен — одесских поэтов, писателей и художников.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/k/sergey_luschaik.jpg" alt="" /> Сергей Лущик   В советское время произведения, которые не вписывались в каноны соцреализма, оказались исключены из официального обихода. Лишенные возможности выставляться, художники показывали свои произведения на подпольных выставках, которые проводили у себя дома или в квартирах у друзей. Расцвет творчества нонконформистов в Одессе пришелся на 70-е. Крупнейшим собирателем неофициального искусства был Михаил Кнобель, коллекция которого насчитывала более 500 произведений. Кнобель первым в советское время издавал каталоги своего собрания, провел семь выставок своей коллекции — в том числе и в Национальном художественном музее Украины. В 2008 году собрание М. Кнобеля приобретает бизнесмен Вадим Мороховский — и учреждает первый и пока единственный в Украине Музей современного искусства.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/k/ekspoziciya_muzeya_sovremennogo_iskusstva_odessy.jpg" alt="" /> Экспозиция Музея современного искусства Одессы   В этом музее впервые показаны работы из еще одной знаковой для Одессы коллекции — собрания Якова Перемена (на выставке «Они вернулись!», состоявшейся в 2014 году). Сам Перемен был ученым и меценатом. Он собирал работы своих современников, художников из одесского Общества независимых: Михаила Гершенфельда, Амшея Нюренберга, Исаака Малика, Теофила Фраермана и других. В работах этой группы художников проявилось влияние авангардных течений: кубизма, фовизма, футуризма и экспрессионизма. После революции сионист Перемен перевез свое собрание в Палестину. Он надеялся, что на базе его коллекции будущее государство Израиль создаст первый музей. И это будет музей современного искусства.         <img src="/storage/0002018/09/10_09/k/teofil_fraerman.jpg" alt="" /> Теофил Фраерман   К сожалению, работы одесситов долгое время были не востребованы в новой стране и только в начале 2000-х нашли своих зрителей и исследователей.   У нас же о выставках «независимых» надолго забыли, а их наследие не изучалось. И только благодаря «открытию» собрания Перемена в 2000-х годах мы смогли узнать о значимом и малоисследованном явлении в истории одесского и мирового искусства — художниках первой волны одесского авангарда.   История с собранием Перемена показывает, насколько значимой может оказаться деятельности собирателя. Отбор работ для коллекции — не просто увлечение и вопрос вкуса. Субъективный выбор частного лица нередко определяет представление потомков о творчестве художника или определенном явлении художественной жизни.   Но заслуги коллекционеров по-прежнему остаются недооцененными, а имена многих из них — известными только узкому кругу исследователей. Поэтому в Музее современного искусства Одессы предложили увековечить знаменитых одесских собирателей. Каким будет воплощение идеи в музее еще думают — пока рассматривают установку памятного знака во дворике музея. Но обещают выбрать решение, которое позволит дополнять объект именами будущих коллекционеров. Ведь именно от них во многом зависит то, что потом назовут настоящим искусством.     Источники:   <ol style="text-align: justify;"> <li><a href="http://slovo.odessa.ua/news/3958-rycar-arheologii.html">Игорь Плисюк. Рыцарь археологии. Общественно-политическая газета «Слово». 01.06. 2015</a></li> <li><a href="http://www.history.odessa.ua/publication1/stat01.htm">В. Солодова. Музеи Одессы. 1825-1917 гг. Вестник Одесского историко-краеведческого музея. Выпуск 1</a></li> <li><a href="http://viknaodessa.od.ua/newspaper/news/?6639">Александр Чацкий. Одесские коллекционеры. Тиква Ор Самеах. №583 </a><a href="http://viknaodessa.od.ua/newspaper/news/?6639">от</a><a href="http://viknaodessa.od.ua/newspaper/news/?6639"> 5 сентября 2007 года</a></li> <li><a href="http://club.berkovich-zametki.com/?p=5194">Борис Кадишев. Коллекционер и его коллекция. Журнал-газета «Мастерская». 8 июня 2013 года</a></li> <li><a href="/a/znakomtes-pervyy-odesskiy-avangard/#.WzztmNX-jZY">Е. Голубовский, Е. Деменок. Знакомьтесь: первый одесский авангард. ArtUkraine. 22.09.2010</a></li> <li><a href="https://odessitclub.org/publications/almanac/alm_42/alm_42_205-213.pdf">Людмила Еремина. Одесский художественный музей и граждане Одессы</a></li> <li><a href="https://www.migdal.org.ua/times/131/30812/?&print=1">Михаил Рашковецкий. Вокруг «независимых»: мифы и реальность. МигдальTimes №131 </a></li> <li><a href="http://ec-dejavu.ru/c/Collection.html">Бодрийар Ж. Система вещей. М., 1995, с. 72-89</a></li> <li><a href="http://ofam.od.ua/pdf/article/abramov-kyris.pdf">Виталий Абрамов. Желая принести посильную помощь родному искусству</a></li> <li><a href="http://odessa-memory.info/index.php?id=247">Виктор Головань. Толстой Михаил Михайлович</a></li> <li><a href="http://archodessa.com/all/sabaneev-most-4-history-after-1919/">История советского и постсоветского периодов. Усадьба Толстых</a></li> <li><a href="http://www.vo.od.ua/rubrics/dalekoe-blizkoe/34343.php">Валентина Левчук. Подвижник одесского краеведения. Вечерняя Одесса. №126—127 от 12 ноября 2015 г.</a></li> <li><a href="http://ognb.odessa.ua/graf-mihail-tolstoj.html">Граф Михаил Михайлович Толстой</a></li> </ol>     Mon, 10 Sep 2018 12:00:00 Культурний маршрут (10.09-16.09) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-1009-1609 Цього тижня у Києві стартує міжнародний скульптурний симпозіум, присвячений пам'яті видатного українця Олександра Архипенка, у Львові презентують програму британсько-українських арт-резиденцій SWAP, а у Каневі художник Олександр Бабак проведе фінісаж своїм живописним проектом про українське Село. Більше – далі в Культурному маршруті.   10 вересня о 15:00 у галереї Львівської національної академії мистецтв відбудеться відкриття персональної виставки «Простір», що репрезентує творчий доробок молодої талановитої художниці Ольги Баландюх. У своїх живописних творах авторка багато експериментує із фактурою, синтезом матеріалів, площинами та кольором, створюючи візуально насичені та глибокі композиції. Як зазначає куратор виставки, професор Ярослав Шимін, «…творчість О.Баландюх яскраво ілюструє тезу про те, що реальність абстрактна, а абстрактність реальна…»   <img src="/storage/0002018/09/10_09/km/vesnyana_groza.jpg" alt="" />   10 вересня о 18:30 в Центрі міської історії у Львові відбудеться презентація Програми мистецьких резиденцій SWAP: Україна/Великобританія, що вже протягом трьох років взаємодіє з інституціями в Україні та Британії, надаючи підтримку перспективним митцям та кураторам з обох країн. Цього року з програмою мистецьких резиденцій Британської Ради вперше співпрацюють інституції зі Львова – Арт Центр Фабрика Повидла та <a href="https://www.facebook.com/CenterUrbanHistory/" target="_blank">Центр міської історії</a>. Під час презентації можна буде дізнатись цілі, які ставить для себе програма, умови участі та важливіть таких обмінів для мистецьких середовищ України та Великої Британії.    <img src="/storage/0002018/09/10_09/km/40670764_1807972505938744_445144760043175936_n.jpg" alt="" /> © Paul Elliman, QUERTY_PE, 2012. Image courtesy the artist. Liverpool Biennial 2018 artist   11 вересня о 18:30 Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного разом із Семеном Широчиним, Олександром Михайликом і Кирилом Степанцем презентують нову книжку «Невідоме Лівобережжя. 1960–1980-ті». Книга продовжує розповідь авторів про невідомий лівобережний Київ найбільш недооціненого періоду 1960–1980-х років – епохи житлових масивів і типового житлового будівництва.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/i2937_03.jpg" alt="" /> lisky.org.ua   11 вересня о 19:00 в PinchukArtCentre відбудеться лекція про художника Кирила Проценка. Мистецтвознавиця Ксенія Малих прочитає лекцію «Співець маскультури» про «рок-зірку» Паркомуни, тонкого знавця поп-культури із випалювачем у руці, засновника жанру "сидячих дискотек". Живописні та графічні серії Проценка народжувалися з регулярного дослідження хворих місць нашого суспільства та щирого милування життям в усіх його абсурдних проявах.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/km/unnamed_2.jpg" alt="" />   На початку вересня у видавництві Meridian Czernowitz світ побачила збірка віршів швейцарського письменника Педро Ленца «Мій друг машиніст крана». Він є одним із найвідоміших сучасних авторів, володарем численних літературних нагород. Збірка містить біля 50-ти віршів. З німецької видання переклали Сергій Жадан та Євгенія Лопата. Художнє оформлення книжки здійснила фотографка Юлія Вебер. Читання пройдуть 11 вересня у Харкові, 12 вересня у Києві та 13 вересня у Львові.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/km/img_6846.jpg" alt="" />   12 вересня о 19:00 Nebo Art Gallery запрошує на відкриття виставки «MixTape» художника і каліграфа Тараса Макара. Проект складуть графічні роботи створені на музичні композиції у колаборації з 32 іншими художниками, ілюстраторами, дизайнерами, татуювальниками, каліграфами. Роботи у експозиції будуть парними – одна з яких створена на пісню обрану Тарасом, інша на композицію запропоновану співавтором. Також буде представлено арт-бук, спільна робота над розворотами якого, послугувала поштовхом до створення цілісного проекту у просторі галереї.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/km/39814275_1828954617189528_2428007568627466240_n.jpg" alt="" />   З 12 вересня до 12 жовтня на ВДНГ пройде Київський міжнародний скульптурний симпозіум – через 30 років після першого в Україні Всесоюзного симпозіуму скульптури 1988 року, присвяченого 1000-річчю Хрещення Київської Русі. Саме завдяки цій події в Києві з'явився перший парк сучасної скульптури, збережені елементи якого можна побачити сьогодні на Володимирській гірці. Симпозіум присвячений пам'яті видатного українця Олександра Архипенка, законодавця світової авангардної скульптури. Учасниками заходу стануть 6 скульпторів з України, Канади, Німеччини, Іспанії.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/km/kiss.jpg" alt="" />   13 вересня о 19:00 у столичному арт-просторі «ЦеГлинаАрт» відбудеться відкриття виставки «Вічне коло». Провідні українські керамісти покажуть сучасні художні тарелі, миски та декоративні блюда. Тарілка, миска – найпростіша та найдавніша форма побутової кераміки. Декорована вишуканою орнаментикою або сюжетною сценою, утилітарна річ підносилася в ранг унікального мистецького виробу зі своїм культурологічним посилом, що з плином часу лише обростав нашаруваннями смислів.    <img src="/storage/0002018/09/10_09/km/yanina_mironova.jpg" alt="" />   15 вересня о 14:00 у Каневі у виставковому просторі "ЧервонеЧорне" відбудеться фінісаж персонального проекту Олександра Бабака “Дорога до Канева”. “Поступово рухаючись від сповненого кольорів пейзажу, де художник через красу спостерігає трагедію сучасності, до натюрмортів та предметів, як свідків часу, Бабак приходить до людини, пояснюючи Село як складний організм, як соціальний зріз. Бабак звертає увагу на традиції та культурні коди, що приховані у звичайному побуті, природі, та розглядає Україну з різних сторін, аналізує, описує, відтворює, реконструює.”   <img src="/storage/0002018/09/10_09/km/40352618_721111361565639_3645843496708866048_n.jpg" alt="" />   16 вер о 18:00 в арт-просторі Singulart відбудеться презентація проекту "Прірва". Бажаючи дослідити стан людини, яка стикається з "прірвою" на своєму життєвому шляху, художниця Альона Мамай стає на облік у місцевий Центр зайнятості, де шукає "офіційну" роботу й отримує щомісячну грошову допомогу (400 грн) по безробіттю. Проект полягає у ретельній документації перебування в ЦЗ. Експозиція створюється у співпраці з художницею Рікою Рижиковою, яка надала для виставки проект-опитування.    <img src="/storage/0002018/09/10_09/km/40359268_2129863407341429_8013435408329211904_n.jpg" alt="" /> Mon, 10 Sep 2018 11:00:00 Фотографії Юлії Вебер прикрасили збірку віршів Педро Ленца http://artukraine.com.ua/n/fotografii-yulii-veber-prikrasili-zbirku-virshiv-pedro-lenca На початку вересня у видавництві Meridian Czernowitz світ побачила збірка віршів швейцарського письменника Педро Ленца «Мій друг машиніст крана». Вінє одним із найвідоміших сучасних авторів, володарем численних літературних нагород. Свої тексти пише зокрема й швейцарським діалектом. Збірка містить біля 50-ти віршів. З німецької переклали Сергій Жадан та Євгенія Лопата. Художнє оформлення книжки здійснила фотографка Юлія Вебер.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/img_3651.jpg" alt="" /> Тут і далі – роботи Юлії Вебер Усі зображення надано організаторами   Як зазначає у передмові Сергій Жадан, «у віршах Педро Ленца насправді багато Швейцарії, багато топоніміки, назв містечок, імен, суто місцевих ситуацій. Просто Швейцарія тут не надто впізнавана, не надто характерна, не надто схожа на ту, яку ми звикли собі малювати в нашій стереотипній уяві. Не надто туристична, не надто респектабельна, Швейцарія робітників і пияків, Швейцарія лузерів і невдах. Справді, багато ми знаємо про швейцарських лузерів? А про швейцарський пролетаріат?.. У цьому сенсі поезії Педро є чудовим путівником по той бік швейцарської ночі», – додає перекладач.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/img_6219.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/10_09/img_6846.jpg" alt="" />   «Мій друг машиніст крана» Педро Ленца – перша збірка, яка побачила світ у поетичній «Перекладній серії Сергія Жадана». Це новий проект, який автор реалізовуватиме разом із видавництвом «Меридіан Черновіц» протягом наступних років. У цій серії друком виходитимуть перекладні книжки відомих світових поетів, що пишуть (чи писали) різними мовами в різні часи. Поєднуватиме видання любов перекладача до поетів, чиї голоси він відтворює.   «Надзвичайно приємно, що першою книгою в цій серії є збірка вибраних віршів швейцарця Педро Ленца – несподівана, гостра й дещо печальна,  –  розповідає головна редакторка видавництва та перекладачка книжки Євгенія Лопата, – «Мій друг машиніст крана» - це мій дебют і я щаслива, що відбувся він з легкої руки Сергія Жадана. Ми намагалися якомога чіткіше передати настрої ленцівської Швейцарії, які підсилюються тут фотографіями Юлі Вебер – нестандартними, цікавими і глибокими».   <img src="/storage/0002018/09/10_09/img_8051.jpg" alt="" />   Книжка виходить у світ за підтримки Посольства Швейцарії в Україні та Швейцарської культурної фундації Pro Helvetia.   Також у «Видавництві 21» побачить світ українське видання роману Педро Ленца «Кіпер – це я». Переклад здійснив Юрко Прохасько.   <img src="/storage/0002018/09/10_09/img_9531.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/10_09/img_9936.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/10_09/img_7102.jpg" alt="" />   Презентаційний тур Україною проходитиме за таким графіком: Харків: 11 вересня, 19:00, Харківський ЛітМузей (вул. Багалія, 6). Учасники - Педро Ленц, Сергій Жадан, Юрко Прохасько, Євгенія Лопата. (Вхід на територію музею – 20 грн.) Київ: 12 вересня, 19:00, Книгарня «Є» (вул. Лисенка, 3). Учасники - Педро Ленц, Сергій Жадан, Юрко Прохасько, Євгенія Лопата. Вхід вільний Львів: 13 вересня, 18:30, Книгарня «Є» (Проспект Свободи, 7). Учасники - Педро Ленц, Сергій Жадан, Юрко Прохасько, Євгенія Лопата. Вхід вільний     Про фотографку: Юлія народилася 1981 року в Чернівцях, живе та працює в Києві. Віддавши понад 15 років роботі ведучої на радіо та репортера теленовин, вона зробила свій вибір на користь професійної фотографії, якою також займається більше 10 років.  Вперше роботи Юлії Вебер були представлені в галереї Brucie Collections кілька років тому в рамках проекту «Освоєння середовища», коли галерея експонувала молодих українських фотографів. Пізніше роботи Юлії були представлені в однойменній фотокнизі, а перша персональна виставка репортажних світлин відкрилася восени 2013 року в рамках Українського тижня моди: зо три десятки кадрів, об'єднані назвою Fashion Moments, розповідали про життя за лаштунками світу моди.         Mon, 10 Sep 2018 10:00:00 Ван Гога вбили, стверджує новий фільм http://artukraine.com.ua/n/van-goga-vbili-stverdzhuye-noviy-film Новий фільм про художника Вінсента ван Гога стверджує, що він був убитий, а не застрелився. Прем'єра стрічки "На порозі вічності" з Віллемом Дефо у ролі замученого генія відбулася в понеділок на Венеційському кінофестивалі.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/https_2f2fhypebeast.com2fimage2f20182f092fwillem-dafoe-vincent-van-gogh-at-eternitys-end-tw1.jpg" alt="" /> Віллем Дефо у ролі ван Гога Hypebeast За версією авторів сценарію художника вбили після сутички з місцевою молоддю недалеко від селища Овер-сюр-Уаз поблизу Парижа, де художник провів свої останні місяці в 1890 році. Він помер через 36 годин після повернення назад в місцевий готель у темряві. У той час як більшість істориків згодні з тим, що ван Гог вчинив самогубство, творець фільму Юліан Шнабель, відомий художник і номінант на "Оскар", підживлює теорію про те, що митця було вбито. Французький сценарист Жан-Клод Карр'єр, який працював над сценарієм разом зі Шнабелем, сказав AFP.com, що "те, що він убив себе є абсолютно не доведеним. Чи думаю я, що ван Гог вбив себе? Абсолютно ні!" «Він повернувся до готелю з кулею в животі, і ніхто не знайшов пістолет або його малярське приладдя», — додав Карр'єр. «Те, з чим ми боролися, — це похмура романтична легенда про ван Гога. В останній період свого життя ван Гог постійно працював, і кожен день він створював нову роботу», — зауважив він. Останні тижні життя художника, коли він написав «Портрет доктора Гаше», який встановив світовий рекорд, будучи проданий за $ 82,5 млн в 1990 році, були «не цілковито сумними», стверджує сценарист.   Джерело: <a href="http://artdaily.com/news/107327/Van-Gogh-was-murdered-claims-new-film-at-Venice#.W5JLGugzbIW" target="_blank">artdaily.com</a>         Fri, 07 Sep 2018 14:00:00 35 робіт Дюшана поповнять колекцію Музею Гіршгорна у Вашингтоні http://artukraine.com.ua/n/35-robit-dyushana-popovnyat-kolekciyu-muzeyu-girshgorna-u-vashingtoni Музей Гіршгорна і сад скульптур у Вашингтоні, округ Колумбія, має скоро стати домом для однієї з перших збірок робіт легендарного концептуального художника Марселя Дюшана (1887-1968) завдяки обіцяному подарунку від місцевих колекціонерів Барбари і Аарона Левін. Наразі у Музеї є лише одна пізня скульптура Дюшана.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/duchamp.jpg" alt="" /> Фото: artnet.com Подарунок, приурочений до 50-річчя від дня смерті Дюшана, включає 35 творів художника, а також рідкісні каталоги і брошури виставок та 150 книг про митця, що відносяться до 1930-х років. Є також пов'язані роботи сучасників Дюшана, у тому числі портрети Дюшана, створені Ман Реєм, Анрі Картьє-Брессоном, Діаною Арбус, Ірвінгом Пенном та іншими.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/hh_marcel-duchamp_porte-chapeau_090418-1024x945.jpg" alt="" /> Фото: artnet.com «Якщо поміркувати про мистецтво 20-го століття, Дюшан є одним з п'яти найбільш впливових художників цього періоду, і ви можете побачити неугавний вплив його творчості на нинішнє покоління митців, — сказала директорка музею Мелісса Чиу. — Створення Дюшаном реді-мейду було остаточним радикальним жестом, більше 100 років тому — утім воно все ще здається таким свіжим!» Подружжя Левін почали збирати роботи Дюшана два десятиліття тому. «У Дюшана є щось настільки провокаційне і пустотливе, що дійсно відповідає їхнім особистостям», — сказав в інтерв'ю Artnet News Ден Саллік, голова правління Музею і близький друг пари.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/hh_marcel-duchamp_the-bride-stripped-bare_090418-1024x990.jpg" alt="" /> Фото: artnet.com Окрасами значного пожертвування є реді-мейди, такі як «Вішак для капелюхів» і «Гребінець», а також роботи на папері, включаючи «Повішене жіноче тіло», та «Коробка у валізі», набір мініатюрних реплік і фотографій, що зображують головні роботи Дюшана, у тому числі знаменитий пісуар «Фонтан».    Джерело: <a href="https://news.artnet.com/art-world/hirshhorn-museum-marcel-duchamp-donation-1342568" target="_blank">artnet.com</a>         Fri, 07 Sep 2018 13:00:00 Іконостас ідей. Живопис Анатоля Степаненка http://artukraine.com.ua/a/ikonostas-idey-zhivopis-anatolya-stepanenka До 11 вересня у київській галереї “Триптих АРТ” триває виставка Анатоля Степаненка “Заколот масок”, яка об’єднала живописні полотна одного періоду створення – зламу 80-90-х років ХХ століття. Метою проекту є розкрити наріжні теми гострого для українського суспільства часу, а також представити одну з історій творчості митця – його живописний доробок.   Проект об’єднано назвою однієї з експонованих робіт – “Заколот масок”, яка слугує визначенням переломної епохи кінця 80-х – початку 90-х років. Це час, коли з припиненням доктрини соцреалізму художники починають пошук нових сенсів і шляхів їхнього втілення. Для українського мистецтва цей період знаменний проникненням нових медіа, які художники швидко освоюють. Серед таких митців Анатоль Степаненко, який поєднав у своїй практиці новітні перфоманс, інсталяцію й фотографію з традиційними живописом та графікою.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/40911499_2234151503483712_5794276727618273280_n.jpg" alt="" /> «Заколот масок», 1989   Як зазначила мистецтвознавиця й дослідниця творчості Анатоля Степаненка, Галина Скляренко: «Особистість художника мало висвітлена у вітчизняному мистецтвознавстві та є неоднозначним і дуже цікавим явищем». Сьогодні художник переважно працює в руслі contemporary й не створює живописні твори, тому проект привідкриває одну зі сторін творчої особистості митця, як одного з представників пізнього українського андеґраунду.   “Роботи об'єднані майстернею, у якій я малював. Це був підвал на самому краю міста. От не прижився я на Паризькій Комуні. Спочатку в мене там була майстерня... Як мене тут охарактеризували "самотній степовий вовк" і я краще почувався там, окремо від усіх. Я мав можливість малювати й ці великі формати”, – розповідає художник.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/40769049_2234151580150371_7657015008944979968_n.jpg" alt="" /> «Транскомунікації». Диптих   Кожна з робіт висвітлює певний аспект у житті суспільства або звертається до наріжних тем, які були або проникли в український контекст після розпаду Радянського Союзу. «Будь-яка робота, представлена тут, має закладений концепт і повинна була розгорнутися в цілий проект, але так не трапилося, тому сума цього всього представляє "іконостас ідей". Саме тому всі твори як об’єкти сприймається самостійно, проте в ідейному сенсі вони підпорядковуються єдиній програмі.   Диптих “Транскомунікації” (1994 р.) є роздумом про стрімке поширення комп’ютерних технологій у житті сучасної людини. З іншого боку, комп’ютеризація розширила технічні можливості художників, що проявилося в їхньому активному зверненні до відеоарту. Зовсім інакший за стилістичним звучанням та тематичним наповненням твір “Дармоеды, нюхающие розы” (1989), присвячений питанню тілесності та гедонізму, які художник іронічно протиставляє назві. Анатоль Степаненко показує час характерними та зрозумілими образами, як, наприклад, твір “Циганська пляжа” 1989 року створення звертається до питання місця ромів у суспільстві. Таким чином художник представив соціально-культурний зріз кінця 80-х – початку 90-х, втіливши його в живописній формі.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/40773630_2234151443483718_8505329246711840768_n.jpg" alt="" /> «Циганська пляжа», 1989 <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/40694464_2234151293483733_2031408927010193408_n.jpg" alt="" /> «Комп’ютерний вірус Z», 1989. Триптих   Стилістично полотна митця тяжіють до декоративізму та спрощення зображення, що пояснюється його навчанням у Львові, а їхнє концептуальне наповнення спричинене активною роботою художника в київському контексті. Роботи, представлені на виставці мають різнекольорове, композиційне та стилістичне вирішення, проте вони об’єднані площинністю побудови зображення, декоративністю трактування образів та особливою увагою до лінії як потужного формотворчого засобу.   Полотно “Парад ляльок” (1995) – велика за розмірами робота (180х220 см) справляє враження радше декоративного панно, аніж живописного твору. Композиція побудована на чітких горизонталях та вертикалях, що членують зображення на окремі рівноправні сегменти, у яких розміщуються умовні антропоморфні образи. Художник зводить людські постаті до геометричних форм, чим відмовляється від персоніфікації, створюючи узагальнений образ людини.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/41077571_2234151336817062_1487226997124890624_n.jpg" alt="" /> «Парад ляльок», 1995   З точки зору кольору зображення побудовано на контрастах теплих червоно-жовтих та холодних синьо-зелених барв. Художник застосовує колір локально, аби виділити головне, а тональні градації використовує в нюансах. Для загострення контрасту, митець вводить активний чорний колір, який підсилює декоративне звучання полотна.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/40948937_2234151323483730_3132779970682683392_n.jpg" alt="" /> «Плин червоної річки», 1992   У  творчості художника, як і у виставковому проекті поєднуються та гармонійно співіснують модерністьска естетика та новітній для того часу концептуалізм. Такий синтез яскраво характеризує творчість Анатоля Степаненка, проте велика частина його творів все ще залишається  невідомою для глядача.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/41052041_2234151466817049_6810448139967791104_n.jpg" alt="" /> Експозиція “Заколот масок” в галереї “Триптих АРТ”  <img src="/storage/0002018/09/7_09/i/40971420_2234150656817130_3357862542192934912_n.jpg" alt="" /> Експозиція “Заколот масок” в галереї “Триптих АРТ”      Fri, 07 Sep 2018 12:00:00 Українські дизайнери на Paris Design Week 2018 http://artukraine.com.ua/n/ukrainski-dizayneri-na-paris-design-week-2018 6–15 вересня у Парижі проходить щорічний тиждень дизайну Paris Design Week. Українські дизайнери також долучилися до заходу, представивши на головній локації свій проект під назвою DIFFUSION: Знайомтесь.   DIFFUSION: ця назва відображає нинішній стан галузі українського предметного дизайну, якій демонструє взаємопроникнення різних напрямках креативних індустрій, технологій, поєднує традиційні та новітні матеріали. Взаємодія відмінних явищ, необхідність домовлятися та знаходити взаєморозуміння, спрямованість вперед — саме це формує своєрідну екосистему всередині сфери дизайну, що бурхливо розвивається. І кожен з її представників надихає та стимулює один одного.   Учасники проекту — 10 дизайнерів, що працюють у різних напрямках (меблі, освітлення, інтер’єрний декор, фешн, аксесуари), серед яких —  5 переможців всеукраїнського конкурсу та 5 найяскравіших, хто увійшов в short-list за рішенням міжнародного журі у рамках проекту, що реалізується за підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і фінансується у рамках ініціативи EU4Business Європейського Союзу.   Костянтин Кофта, засновник бренду <a href="https://www.koftastudio.com" target="_blank">KOFTA</a> Колекція шкіряних рюкзаків IMAGO  Дизайнер, що не просто створює аксесуари. Попри те, що людина історично використовує шкіру тисячі років, саме Костянтин Кофта відкрив у цьому матеріалі надзвичайні можливості. Кожна річ створена дизайнером в єдиному екземплярі і транслює ідею індивідуальності. «Ми створені такими різними в формах, кольорах, світогляді не для того, щоб одягатися однаково», — вважає Костянтин. Особлива техніка обробки шкіри дозволяє дизайнеру досягати неймовірного результату. Від ефекту дерева, іржавого металу, до рельєфів епохи бароко – завдяки такій реалістичності, вироби Костянтина нагадують більше арт-об’єкти, аніж аксесуари.     Колекція, яку Костянтин представив на виставці PDW18, має назву IMAGO та вражає відтворенням фактури та екзотичних барв тропічних жуків та молюсків. Імаго – це доросла стадія індивідуального розвитку комах, останній етап зростання. Ідея цієї назви полягає в тому, що зрілість не означає вік. Зрілість – це рівень чутливості, а природа не має точки досконалості.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/40764710_1479169685560982_2635274744642928640_n.jpg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   <a href="https://www.behance.net/xyoungx" target="_blank">Ігор Скрипник </a> Колекція світильників «MOON» Дизайнер меблів та інтер’єру Ігор Скрипник є співзасновником студії Brightmind Architects, серед головних переваг якої – увага до деталей, тактильні відчуття, функціональність та індивідуальність. Ігор вже більше 7 років проектує публічні та приватні простори, та невпинно працює над соціальними проектами та проектами, пов’язаними з розвитком міста та країни. Не дивлячись на основний інтер’єрний напрямок, постійно проявляє  себе в інших сферах, наприклад, в предметному дизайні. Колекція світильників «MOON» - талановите втілення ідеї зміни фаз місяця. У залежності від того, як повернути освітлювальну частину світильника, ефект та інтенсивність освітлення в приміщенні змінюються від прямого світла до розсіяного, відрефлексованого від мідної поверхні. «Місяць» може бути торшером, підвісним світильником або нічником.     <a href="http://levantindesign.com" target="_blank">Студія Levantin design</a>  Столик KRATER Студія Levantin design не тільки випускає оригінальні предмети інтер’єру під власним брендом, але і співпрацює з українськими та іноземними виробниками. Місія Levantin design — показати, що в Україні, незважаючи на відсутність підтримки масового виробництва, все ж таки можна реалізувати найсміливіші ідеї, бо їх потребують люди з незвичайним поглядом на життя. Студія Levantin design брала участь в українських та міжнародних виставках, у тому числі здобула міжнародну премію CIRRINA: DESIGN AND DESIGN INTERNATIONAL AWARD: Book of the Year Vol. 10 2017, Paris, France та перемогла в конкурсі Ukrainian Design: The very best of 2013». Роботи студії були опубліковані на сторінках Elle Decoration, AD magazine, Domus Design, «Салон», Prima interior, NM House, Pink та ін.   На PDW2018 Levantin design демонструє стіл KRATER. «Ми створили предмет з своєрідним шармом, зі строгими цікавими формами, і змогли запустити його у виробництво в незміненому вигляді», – коментує Сергій Львов. Назва KRATER не випадкова, в перекладі з давньогрецького KRATER – це чаша. У цьому випадку чаша, що розміщена під робочою поверхнею стола, нагадує фігурку оригамі та може слугувати прекрасним місцем для відпочинку домашніх улюбленців.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/40760800_1479170948894189_1798119510515908608_n.jpg" alt="" />   Студія керамічного дизайну <a href="https://www.instagram.com/velika_bogaiha/" target="_blank">Velika Bogaiha</a> («Велика Богаїха») У своїй творчості надає перевагу саме ужитковому мистецтву, створюючи оригінальні дизайнерські речі для дому. Переважно це посуд і різні елементи інтер'єрного декору.    Студія утворилася у 2015 році на ентузіазмі двох творчих людей, які намагаються передати через матеріал своє світовідчуття. Техніки обробки кераміки, які використовують автори, екологічні, дуже давні, зараз доволі рідкісні. Серед них чорніння, обварка, вощення, обмолочення. На Paris Design Week дизайнери Іван Івасюк та Маргарита Дем’янець будуть представляти керамічні аксесуари, виконані у техніці чорніння (димлення, smoke firing). Представлена колекція включає в себе поєднання двох матеріалів: кераміки та дерева. Дерев'яні елементи несуть практичну функцію (оберігаючи руки від надмірного тепла) та декоративну, – адже це неймовірно стильне поєднання, коли два матеріали підкреслюють неповторні фактури один одного, будучи такими різними: холодний металевий відблиск кераміки та тепло дерева.     Бренд <a href="https://woolkrafts.com" target="_blank">Woolkrafts</a> і Павло Ветров Київський бренд у співпраці з Павлом Ветровим, триразовим призером найпрестижнішої нагороди в сфері промислового дизайну Red Dot Awards, представили на PDW18 серію пледів із 100% італійської мериносової вовни. Колекція має назву MOODS. При створенні даної роботи, авторів надихало спостереження за людьми, бо у кожному з нас співіснують різні риси. Утім є настрої, які переважають, тому було обрано основні та уособлено їх у пледах, так ніби це людина, яка зараз є поруч із вами з його власними унікальними рисами. А саме: Плед Naughty — коли ти перебуваєш у грайливому настрої і хочеться трохи нахабства. Він грайливий і ризикований. До створення цього пледу дизайнера надихнув портрет Ейнштейна, який прекрасно передає цей настрій. Плед Sensitive — коли ти хочеш мріяти і присвятити себе мистецтву. Він творча натура, яка любить фантазувати та мріяти, і що, як не дощ, завжди підштовхує нас до такого стану. Плед Curious — коли ти чекаєш нових відкриттів. Він дослідник, мандрівник. На втілення цього пледу дизайнера надихнув краєвид із вікна літака. Зрештою, кожен відчуває себе маленьким першовідкривачем, коли летить у нову подорож. Бренд Woolkrafts увійшов у ТОП-100 брендів України за версією журналу ФОКУС (червень, 2018) та відомий своїми пледами з картою Києва та колаборацією з американським ілюстратором Бренданом Монро, який є автором малюнків у головних офісах Facebook, AirBnB у кремнієвій долині та іншими роботами. На кожному пледі завжди зазначено — Proudly from Kyiv. Ukraine.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/40858871_1479189335559017_2682307239284310016_n.jpg" alt="" />   Студія авторської порцеляни та кераміки <a href="https://www.facebook.com/Maistrenko-_ceramics-1238101132885078/" target="_blank">Maistrenko </a> Молодий український бренд, створений подружжям художників-керамістів Олексою та Олесею Майстренками у 2013 році. В  роботах студії відображається світогляд майстрів. У кожному предметі  напрочуд гармонійно поєднуються художня цінність і функціональність, виразний стиль та висока якість, технології і натхнення природою.  Максимальна персоналізація предмету, виключення поняття "масової продукції". Кераміка вироблена обмеженим тиражем  або  представлена в одиничному екземплярі. Серед клієнтів студії – відомі ресторатори, дизайнери і художники. Наприклад, спеціально для художнього проекту відомого куратора Павла Гудімова «Тіні забутих предків», що проходив в «Мистецькому Арсеналі» (Київ, Україна) в 2015 році, була створена серія посуду та ваз. На замовлення Lexus RX 2017 році було розроблено чайний порцеляновий сервіз simple.   На PDW18 Maistrenko Ceramics представляють серію циліндричних ємностей Drop, дизайн якої виник від спостерігання за геометрією природи; комплект для чаювання NEST/GNIZDO, фактуру якого  було «запозичено» з принципу побудови пташиних гнізд; та сет для подачі страв, що складається з двох наборів посуду. Всі предмети виготовлені з порцеляни та деякі декоровані золотом.     Анна Манакова, бренд Manako Design Дизайнерка предметів та простору, студентка Accademia Belle Arti di Verona художниця та засновниця бренду Manako Design. Анна розглядає дизайн, як матеріалізацію підсвідомого, в усіх її роботах відчувається рух та енергія, а глибоке естетичне переживання – один із основних факторів успішного продукту. «Шлях ідеї починається з точки та лінії, які згодом перетворюються на композицію. Головне – відпустити руки та слухати серцем. Мій рецепт – надихатися природними першоджерелами, творити та слухати тільки справжню себе», – розповідає Анна. Серед робіт Manako Design – меблі, предмети освітлення та кераміка. Анна працює в стилі "органічного дизайну", а її предмети отримали визнання на конкурсах Fondazione Aldo Morellato.Il mobile significativo 2015 та Saef. Benessere Imresa 2016.   На PDW18 Анна демонструє два декоративні світильники-скульптури із серії Ombre. Ombre – це діалог і взаємозв’язок сонця та жіночої краси, це перетворення тіней та силуетів на форми. В процесі розробки проекту була винайдена авторська методологія INSPIREFLEX: рефлекс натхнення, зміст якої полягає у розробці алгоритмів творчих процесів, у вмінні трансформувати образи та ідеї в проекти та форми і предмети. На PDW18 вперше презентовано методику INSPIREFLEX та показані всі етапи розробки предметів і графічна складова проекту.   <img src="/storage/0002018/09/7_09/40847085_1479170852227532_395560139999936512_n.jpg" alt="" />   Анна Гульпе, бренд <a href="https://www.facebook.com/guash.anna" target="_blank">GUASH</a>  Творча особистість з мільйоном ідей, які вона втілює в життя під брендом GUASH. GUASH – це унікальні авторські прикраси та одяг, що несуть філософію сьогодення та створені під впливом сучасного світу. «Життя GUASH почалося зі створення футуристичних прикрас, які ніби потрапили до нас з далеких планет, а згодом до них приєднався не менш екстравагантний одяг. Коли я вперше демонструвала свої прикраси широкій публіці, то побачила як люди розглядали їх, та не наважувались їх носити зі своїм повсякденним гардеробом. Тому я створила одяг під прикраси. Спочатку це були однотонні сукні цікавого крою, з натуральних тканин, переважно чорного кольору. Пізніше з'явилися авторські принти ручної роботи, вишиті на грубій тканині. Мій одяг — для сміливих творчих людей, для справжніх поціновувачів мистецтва. Я завжди в пошуках нових незвичайних форм, не боюсь експериментів в крої, використанні незвичайних тканин і матеріалів».   На PDW18 Анна представила нову колекцію ювелірних виробів та колекцію одягу "Заплутані думки", створену за принципом трансформерів. На цю колекцію Анну надихнув сучасний світ, у якому людина не уявляє себе без соціальних мереж. Саме уособленням залежності від інтернету є гіперболізовані форми верхнього одягу, які передають дисонанс справжнього життя та життя в інтернеті. Ми можемо бути суперстар в соцмережах, а в житті самотньо їсти морозиво в розтягнутій футболці вдома. Сукні створені з напівпрозорих тканин, одягнутих на яскраві елементи одягу (принтована яскрава тканина є уособленням справжнього світу, де ми радіємо сонцю і з цікавістю дивимося довкола. Напівпрозора тканина, одягнена на принт, немов пелерина інтернету, що не дає нам насолоджуватись повнотою світу на повну. Для завершення образу створена колекція арт-прикрас, головних уборів, масок з використанням справжніх комп'ютерних деталей.     <a href="http://d-art-s.com" target="_blank">D-ART-S (Metal Style)</a> Це дизайнерські меблі, створені з металу під керівництвом досвідченого дизайнера інтер’єрів та ландшафтів Тетяни Дрюкової та Юрія Суслина, засновника компанії Metal Style, що займається виробництвом індивідуальних дизайнерських металоконструкцій. Кожен предмет D-ART-S проходить численні випробування на міцність та ергономіку, головні вимоги до колекцій – стиль та якість. Студія має успішний досвід творчих колаборацій з відомими українськими дизайнерами, які розділяють прихильність до металу як матеріалу. На PDW18 представлено металеві стільці DEWY від дизайнерів Олександра те Сергія Львових: «На створення колекції нас надихнули прості елементи з повсякденного життя. Вирваши їх з контексту і сфокусувавши на них свою увагу, ми відкрили їх вражаючу витонченість та поетичність, на яку ми так мало звертаємо уваги. Один зі стільців має спинку у вигляді зігнутого листка тропічної рослини Monstera deliciosa. Поєднання плавних ліній з мінімумом використаних матеріалів надають колекції грайливу легкість, зберігаючи при цьому міцну, добре збалансовану конструкцію» — розповідають дизайнери.    <a href="https://www.facebook.com/Curly-Design-interiors-by-Kateryna-Shmyhelska-715469325168102/?timeline_context_item_type=intro_card_work&timeline_context_item_source=617374682" target="_blank">Катерина Шмигельська</a> Студія дизайну Катерини Шмигельської вже понад 12 років займається проектуванням і декоруванням сучасних інтер’єрів, веденням авторського нагляду та повною реалізацією кожного об’єкту у Києві, Львові й інших містах України та за її межами. Дизайнерка вважає своїми пріоритетами: індивідуальний підхід до кожного клієнта, витончений смак та особливий погляд, що створює відчуття комфорту замовнику у спроектованому середовищі. Катерина має великий досвід роботи з іноземними замовниками, та постійно експериментує. Усі предмети, розроблені студією, є функціональними і декоративними водночас. Наприклад, на створення торшера-вішака Clip, представленого на Paris design week, Катерину надихнула звичайна канцелярська скріпка. Автор спробувала подивитись на знайому з дитинства річ під іншим кутом та створила образ, який наче «грає» з уявою. Clip – це історія про вдале перетворення маленької детальки, яка завжди під рукою, на красивий функціональний предмет. Clip зроблено з металу, вкритого порошковою фарбою, та оздобленого LED-світильником і декоративним елементом з латуні.     Fri, 07 Sep 2018 10:00:00 Dymchuk Gallery представляє “Хроніки майбутніх рас” http://artukraine.com.ua/n/dymchuk-gallery-predstavlyaye-khroniki-maybutnikh-ras Dymchuk Gallery представляє проект “Хроніки майбутніх рас” одеського художника Bondero.   У проекті «Хроніки майбутніх рас» автор спробував осмислити суперечності і парадоксальні метаморфози нашого світу через призму естетики метамодернізму. Художник працює в різних мистецьких напрямах і течіях, починаючи  з соцреалізму, радянського авангарду, і закінчуючи американським поп-артом, мінімалізмом і постконцептуалізмом. У проекті процитовані твори ХХ-ХХI століття з їх переосмисленням і авторською інтерпретацією.   <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/bondero_brachnye_igry_115ch150sm_holst_maslo_2017-2018.JPG" alt="" /> Зображення надане галереєю   Митець ставить перед собою завдання знайти баланс між наївною ідеологічною позицією модерну та іронічними аспектами постмодернізму. Таким чином, проект поєднує в собі освічену наївність та прагматичний ідеалізм, балансуючи при цьому між "іронією і щирістю, конструкцією і деконструкцією, апатією і потягом".   У цьому проекті об'єктивний образ майбутнього людства формується шляхом зіткнення різних образів, смислів і їх культурної трансгресії. Іншими словами, цей проект — свого роду плавильний котел, у якому можуть змішуватися, і взаємодіяти як близькі, так і протилежні речі, народжуючи на світ оновлені образи майбутнього нашого світу. Хроніки майбутніх рас.   Виставка триватиме з 6 вересня до 14 жовтня 2018 року.         Thu, 06 Sep 2018 14:00:00 Про резиденцію Catena Artistorum http://artukraine.com.ua/a/pro-rezidenciyu-catena-artistorum «Я ще ніколи не бачив нічого подібного, ані в Токіо, ані в Нью-Йорку…», — сказав з неприхованою емоційністю Тетсуко Хиякутаке, фотограф та відео-художник з Японії наприкінці «Резиденції CatenArt» у Львові, яка проходила з 20 до 30 червня. Він промовляв це до двадцяти авторів з України, США, Франції та Туреччини під час останнього вечора в рамках програми. За його словами, це була потужна спільнота митців, пов'язаних справжньою дружбою, у якій і мистецтво, і життя знаходять постійне джерело енергії.   "Catena Artistorum" – "ланцюжок художників" – це організація, створена у 2016 році групою кураторів та колекціонерів, яку очолює яскравий і різносторонній Ксавьє Гонсалес-Флоренцано з Барселони. Кожен з учасників, що живуть у різноманітних місцях, таких як Нью-Йорк, Львів, Берлін та Женева, зробив таке ж спостереження: художникам найбільше не вистачає, більше, ніж дипломів та грантів, спільноти, місця, де вони можуть відчути себе своїми, де вони почуваються натхненними у своєму покликанні. Абсолютна більшість художників змушена урівноважувати нестабільну фінансову ситуацію тимчасовою роботою, що виливається в довгі робочі дні та майже не залишає часу для формування художніх взаємин. Крім того, митці часто стикаються з перешкодами у спілкуванні зі "звичайними людьми", адже вони дещо відчужені таємничим характером мистецтва та його значними вимогами. Відчувши цю потребу, Catena Artistorum, ніби великий петчворк, плете мережу комунікацій, чиї учасники-засновники походять із різних культурних осередків. Це "ткацтво" – квінтесенція резиденції CatenArt, яка об’єднує художників впродовж двох тижнів для спілкування, роботи, візитів до майстерень та роздумів.   <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/35963527_10156627239749742_2124302704481140736_n.jpg" alt="" /> Усі фото: Аnne Urech   Із 2014 року резиденції відбувалися на французькій рив'єрі, у Барселоні, а минулого року в Берліні. Зростаюча кількість українських художників стала невід’ємною частиною цього руху, тому було вирішено, що у 2018 резиденція відбудеться на українській землі. Цього року приймаюча сторона була представлена Одою Гійе, французькою художницею-іконописцем, яка живе у Львові з 2006 і є однією з перших членів Catena Artistorum. Сама ж резиденція відбувалася у два етапи: перші п'ять днів пройшли в сільській місцевості, орієнтовані на товариське спілкування та роботу, наступні п'ять – у місті, за відвідуванням майстерень та іншими культурними візитами. Учасники, а всього їх було двадцять один, зібралися у Львові вранці 20 червня, всілися в автобус та попрямували до творчої резиденції, розташованої біля Славська. В оточені величної краси Карпатських гір, основна частина часу була присвячена студійній роботі, кожен художник вільно розвивав власну практику: перфоманс, інсталяцію, живопис, фотографію, поезію, скульптуру... Одна тема пройшла лейтмотивом крізь усю резиденцію: Преображення, той короткий і таємничий момент, коли повсякденна реальність стає прозорою для божественної краси. Довгі періоди роботи були розділені часом відпочинку та святкування, від кращих українських страв та напоїв до ритмів традиційної гуцульської музики. До моменту, коли довелося складати речі й повертатися до міста, велика і світла майстерня була наповнена малюнками, скульптурами та графічними творами, і здавалося, що всі знали один одного не один місяць!   <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/35882522_10156629878864742_487274699840028672_n.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/36316745_10156646569779742_8909147547965063168_n.jpg" alt="" />   Резиденції, однак, було ще далеко до свого закінчення. Друга частина у Львові досягла своєї кульмінації в четвер, 29 червня, із відкриттям виставки робіт, створених тиждень тому в горах. Сучасні ікони Олени Смаги та Наталії Сацик (Україна), сходи до неба Незіге Каракайі (Туреччина), медитаційні інсталяції Михайла та Терези Барабашів (Україна), відео Грехема Лівінгстона (США), яке переносить глядача в туманні вершини гір, масивна, перевернута згори вниз, вапнякова голова Володимира Семківа (Україна)... Роботи свідчили про багатство талантів та художніх мов, присутніх на резиденції, а також про клімат дружби та споглядання, які надихали на їхнє створення.   <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/36361663_10156646568474742_2184662787584688128_n.jpg" alt="" />   Друга частина резиденції також була наповнена візитами до майстерень та культурними подіями. Наталія Сацик та Олена Смага довели нам, що давня традиція іконографії в Україні ще жива і здатна інтегрувати мову сучасного мистецтва та прагнення сучасної людини. Сергій Савченко познайомив усіх зі своєю вибуховою творчістю у власній майстерні, де його легендарний апетит до життя зустрічається з глибоким почуттям конфлікту та трагедії. Наталія Половинка, відома вокалістка, актриса та засновниця театру "Слово і Голос", представила інтимний перфоманс, у якому візантійська літургія та традиційні народні пісні поєднуються в тій самій трансцендентній красі. Перенесені до самої серцевини краси, побаченої та почутої, ми усвідомили, що, незважаючи на наші культурні та соціальні відмінності, ми маємо одне й те ж серце та спільні, глибші прагнення.   <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/36188924_10156640551084742_4988541979580170240_n.jpg" alt="" />   Ці дружні стосунки часто призводять до імпровізованого співробітництва. Минулого вересня Олена Смага показала сучасні ікони, візуальна мова яких знаходить відлуння в романських фресках та творах Антоні Тапіеса, у галереї «Пігмент» в Барселоні. Перформерка Ярина Шумська (також з України) була запрошена Джоном-Девідом Муні (американським митцем, який брав участь у резиденції в Барселоні) залишитися й виконати перфоманс у рамках його заходу в Чикаго цього року в листопаді …   <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/36363175_10156646569609742_367030776786583552_n-1.jpg" alt="" />   Резиденція у Львові 2018 року ще раз довела, що Catena Artistorum справді відповідає реальній потребі, людській потребі художників бути частиною чогось більшого, чогось надихаючого й життєдайного. Це також продемонструвало, наскільки важливий дар Україна може запропонувати мистецтву. Це ґрунт, де сучасне мистецтво зрошується, як це колись було на Заході, багатими східними літургійними традиціями. Ми з нетерпінням чекаємо подальшого розповсюдження цього дару, адже Catena Artistorum продовжує плести свою мережу міцних дружніх стосунків між митцями всіх країн та традицій. Зокрема, ми з нетерпінням чекаємо на нашу резиденцію 2019 року. У лютому 2019 року Catena Artistorum зустрінеться в Берліні під час щорічного кінофестивалю. Наступна резиденція CatenArt відбудеться в червні того ж року у Нью-Йорку.   <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/36363286_10156646572114742_7264820783275311104_n.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/36413472_10156646568619742_2227298184902737920_n.jpg" alt="" />   Список учасників резиденції CatenArt 2018 року у Львові: Михайло та Тереза Барабаші, Вікторія Федина, Од Гійе, Тетсуко Хиякутаке, Микола Грицеляк, Незіхе Каракая, Грехем Лівінгстон, Емма де Лісл, Анастасія Лисюк, Нік Майон, Марина Наумчук, Наталія Сатсик, Сергій Савченко, Володимир та Юлія Семків, Олена Смага, Ярина Шумська, Максим Шиманський, Анна Урех.   <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/35954949_10156630639529742_8097058666395467776_n.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/35920373_10156627335899742_5552599437563396096_n.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/09/6_09/k/36315114_10156639675539742_2567123878627246080_n.jpg" alt="" />   Про автора: Сергій Савченко – художник Thu, 06 Sep 2018 12:00:00 8 причин відвідати ІІІ Форум Креативних Індустрій http://artukraine.com.ua/n/8-prichin-vidvidati-iii-forum-kreativnikh-industriy Вже цього тижня, 7 та 8 вересня, на НСК “Олімпійський” відбудеться найкреативніша подія цієї осені – Форум Креативних Індустрій. Це масштабний захід, який неможливо пропустити з низки причин.   <img src="/storage/0002018/09/6_09/creative-industries-forum_2018_businessd.png" alt="" />   1. Надихнутися та збагатитися   Форум — це два дні відкриттів зі 100 спікерами з 13 індустрій України та закордону. Якщо ви мислите глобально, тоді Форум — найефективніше використання вашого часу, бо це єдине місце, де за два дні можна охопити повний спектр найактуальніших тем для бізнесу та професійного розвитку.    Із насиченою програмою тематичних блоків “Маркетинг та комунікації”, “Стартапи та технології”, “Бізнес та інновації”, “Творчість та дизайн”, “Культура та життя”, “Суспільство та держава” можна ознайомитись на <a href="http://forum.creativitydays.in.ua/">сайті</a>.   2. Стати свідком історичної події — урочистого вручення Каннського Лева агенціям «banda» і «Republique» за перемогу у категорії Design, а саме розробку візуального стилю «Євробачення-2017».   3. Зробити унікальні фото із Каннським Левом та в яскравих фотозонах партнерів.   4. Випробувати долю, взявши участь у кастингу від телеканалу “Україна”, і стати героєм кіно, серіалів, музичних кліпів і рекламних роликів.   5. Дізнатися про надзвичайні освітні можливості, представлені у зоні “Експо”   6. Поспілкуватися із грантодавцями. Можливо, вони підтримають саме Ваш проект.   7. Завести корисні знайомства під час нетворкінгових вечірок.   8. Танцювати під запальні хіти від DJ-Fm. Адже осінь повинна починатися яскраво.     Для того, щоби стати частиною найграндіознішої події осені – придбайте квиток за <a href="http://forum.creativitydays.in.ua/buy-tickets/" target="_blank">посиланням</a>.   Організатори: Офіційне представництво Cannes Lions в Україні та <a href="http://reklamaster.com/">reklamaster.com</a> Thu, 06 Sep 2018 11:00:00 У Єгипті знайшли одне з найдавніших поселень в дельті Нілу http://artukraine.com.ua/n/u-yegipti-znayshli-odne-z-naydavnishikh-poselen-v-delti-nilu Археологи вважають, що вони виявили одне з найдавніших поселень Єгипту в дельті Нілу, яке налічує близько 7000 років та належить до епохи неоліту.   <img src="/storage/0002018/09/6_09/http_2f2fcdn.cnn.com2fcnnnext2fdam2fassets2f180903101823-01-egyptian-village-discovery-tell-al-samara-0902.jpg" alt="" /> Фото: cnn.com   Міністерство з питань старожитностей країни оголосило про віднайдене під час розкопок поселення у районі Телль-ель-Самарської провінції Дакалія, на північ від Каїра, у заяві, опублікованій у Facebook в неділю. Об'єднана команда єгипетських і французьких археологів стверджує, що вони відкопали декілька підземних сховищ для зберігання продовольства, у яких містилися органічні речовини, такі як кістки тварин і рослинні залишки, а також фрагменти кераміки і кам'яних знарядь.   Читати також: <a href="/n/u-yegipti-viyavili-sarkofag-aleksandra-makedonskogo/#.W5DVf-j-jIU" target="_blank">У Єгипті виявили саркофаг Александра Македонського?</a>   Ці дані дозволили експедиції датувати поселення близько 5 тисячоліттям до нашої ери, що означало б, що воно було створене приблизно за 2500 років до початку роботи над Пірамідою Хеопса, однією з найстаріших і найвідоміших споруд Єгипту.   Очільник експедиції Фредерік Гео заявив, що розкопки на цій ділянці тривають з 2015 року, і це відкриття дозволить експертам дізнатися більше про громади, які «жили в Дельті протягом тисяч років до Першої династії (період об'єднання Півночі і Півдня королем Міною і початок єгипетської історії)». Археологи продовжать розкопки поселення в наступному сезоні, вони сподіваються щоі аналіз виявленого органічного матеріалу проллє світло на походження сільського господарства в Єгипті.   Джерело: <a href="https://edition.cnn.com/style/article/egypt-ancient-village-intl/index.html" target="_blank">cnn.com</a>         Thu, 06 Sep 2018 10:00:00 Слідом за Art Basel піти назустріч меншим галереям готовий ярмарок Frieze http://artukraine.com.ua/n/slidom-za-art-basel-piti-nazustrich-menshim-galereyam-gotoviy-yarmarok-frieze Лише через два дні після того, як ярмарок Art Basel <a href="/n/yarmarok-art-basel-khoche-privabiti-menshi-galerei-novoyu-cinovoyu-politikoyu/#.W4-yF-j-jIU" target="_blank">оголосив</a> про впровадження нової цінової політики, яка передбачає нижчу плату за стенд для менших галерей, організатори ярмарку Frieze Art Fair заявили, що вони планують застосувати багаторівневу структуру ціноутворення на своєму першому заході в Лос-Анджелесі цього лютого.   <img src="/storage/0002018/09/5_09/v/frieze.jpg" alt="" /> Фото: The Art Newspaper / Mark Blower. Courtesy of Mark Blower/Frieze В основі нової цінової моделі Frieze Art Fair, так само як і ярмарку в Базелі, — ідея субсидування менших галерей більшими. Такий поворот в роботі обох значних арт-заходів є наслідком нещодавньої дискусії, на якій провідний нью-йоркський арт-дилер Девід Цвірнер припустив, що великі галереї, подібні до його, повинні платити податок «Робін Гуда» на ярмарках, щоб полегшити тягар менших інституцій. У Frieze London і New York галереї сплачують фіксовану суму, але на ярмарку в Лос-Анджелесі буде чотири рівні цін, засновані на розмірі кабін. Подібну модель планується впровадити в Лондоні і Нью-Йорку, але Лос-Анджелес, схоже, був логічним місцем, щоб спробувати новий підхід, каже Вікторія Сіддалл, директорка ярмарку Frieze. Вона зазначає, що Frieze має довгу історію субсидування стендів для молодих галерей. Наприклад, у відділі Frame (для галерей до восьми років) в Нью-Йорку цього року стенди були на 60% дешевші, ніж в основному відділі. Новизна ж полягає у тому, що зміни стосуватимуться саме основного відділу (хоча Лос-Анджелес є чимось на зразок аномалії, враховуючи, що у нього не буде окремих відділів взагалі).    Джерело: <a href="https://www.theartnewspaper.com/news/frieze-art-fair-to-introduce-tiered-pricing-structure-for-debut-los-angeles-event" target="_blank">The Art Newspaper</a>         Wed, 05 Sep 2018 14:00:00 “Митці мають відвагу”. Із нової книги Вілла Ґомперца http://artukraine.com.ua/a/mitci-mayut-vidvagu-iz-novoi-knigi--villa-gomperca «Ми всі — митці», — заявляє Вілл Ґомперц. Кожен із нас має дар творити — і безліч перешкод на шляху до свого шедевра. Спираючись на професійний досвід спілкування з сучасними митцями і блискуче знання історії мистецтва, Ґомперц виводить правила креативного мислення, що працюють за будь-яких обставин, допомагаючи долати перешкоди у творчості. Це книжка про сміливість і допитливість, здоровий скептицизм і зухвалість, пристрасть і відданість — про риси характеру й звички, завдяки яким у різні часи митці знаходили себе, досягали майстерності та здобували визнання. Art Ukraine публікує фрагмент з нової книги  Вілла Ґомперца, виданої  ArtHuss.   Митці мають відвагу Відвага — це риса, яку ми схильні асоціювати з конфліктом. Ми шануємо солдатів за їхню хоробрість, і називаємо зірок спорту героями, коли вони кидають виклик сильнішому супернику й виграють. Давид — це легенда про перемогу над Голіафом. Саме в екстремальних обставинах ці сміливі люди виявляють свою відвагу. Вони підуть трохи далі, щоб ризикнути там, де ми не наважимося, щоб наразитися на небезпеку, якої ми б уникли. Я вважаю найвищою формою відваги героїзм тих, хто ризикує власним життям заради порятунку інших. Та є ще один різновид відваги… Існує така форма відваги — а відвага як така заснована саме на принципі особистої незахищеності, — що не загрожує протагоністу безпосередньою фізичною небезпекою. Це психологічна відвага, необхідна щоб устати — самохіть — і висловити свої почуття та ідеї публічно перед потенційно ворожою аудиторією. Про цей різновид хоробрості легендарна Коко Шанель сказала: «Найсміливіший вчинок — і досі — думати самостійно. Вголос». Так і поводяться митці, навіть коли це робить їх незахищеними. Вони постають перед світом ніби оголені й кажуть: «Поглянь на мене!». Вони це роблять навіть коли не мають певності, що створили щось вартісне. Творчість, як казав Анрі Матісс, потребує відваги. Психологічна відвага необхідна, щоб устати й висловити свої почуття та ідеї публічно. Ніхто не хоче виставляти себе дурнем привселюдно, наражатись на приниження перед друзями, родиною чи незнайомцями. Ми запрограмовані на те, щоб уникати таких ситуацій. Ми народжуємося зі схильністю до невпевненості в собі, особливо коли мова про творчість. Сумнів жевріє, він може зупинити нас у ті моменти, коли ми почуваємося недостатньо впевненими чи розумними, аби підставити плоди своєї творчості під прицільний вогонь критики. От у цю саме мить скромність увімкнеться й зупинить нас, поки ми не зазнали ганьби. Тоді настане навіть якесь полегшення. Почуваєшся добре. Смирення — взагалі-то симпатична й приваблива риса. Але не тоді, коли йдеться про творчість, де смирення може перетворитися на громіздку софу, за якою можна сховатися. Відвага, нехай напускна й непевна, конче необхідна, щоб явити свої ідеї світові, навіть якщо він виглядає відчужено-зверхнім. Я запитую себе: за кого я себе маю? За генія, чи як? Може, є талановитіші за мене, і вони заслуговують на увагу більше? І саме так це стається: смирення ручником гальмує нашу творчість. Ми злякалися. Ми хотіли поділитися своїми ідеями та самобутністю зі світом, але не наважилися. Певно, таку поведінку мав на увазі Аристотель, кажучи: «Ти ніколи нічого не зробиш у цьому світі без відваги».   <img src="/storage/0002018/09/5_09/v/180831gomp-1500x1000.jpg" alt="" /> Усі зображення надано видавництвом Справа в тому, що аби творити, треба повірити — не тільки в себе, а й у ближнього. Треба повірити в те, що світ тебе справедливо оцінить. Так, тебе розкритикують. І так, це болітиме. Інколи — нестерпно. Можна почути цілий хор недоброзичливців. Але це неприйняття навряд чи більше від того, що пережили інші: вважайте його ритуалом посвячення. Ми всі знаємо історії про те, як довго не визнавали «Бітлз», і про видавців, які відхиляли рукописи Дж. Роулінґ. Чи це зупинило їх? Ні. Додало їм рішучості? Безумовно. Мудро сказав Вергілій: «Щастен будь із подвигом першим, — до зір це дорога, юначе» [1]. Такою вочевидь вона стала для тридцятидворічного італійського митця Мікеланджело Буонаротті. Вергіліїв заклик до стійкості міг зринути в його пам’яті, коли він непевно стояв на хистких дерев’яних риштованнях у центрі Риму, того міста, в якому за тисячоліття до того пролунали мудрі слова давнього поета. 1508 рік; геніальний Мікеланджело кипів обуренням. Його всемогутній покровитель Папа Юлій ІІ скасував вигідне замовлення на створення папської усипальниці. Шаленіючи від люті, митець зопалу покинув Рим і повернувся додому у Флоренцію. Та Юлій ІІ, вигадливо комбінуючи погрози й лестощі, змусив його повернутися до свого двору, де на Мікеланджело чекала неприхована ворожнеча. Митець мав достатньо підстав запідозрити в інтригах проти себе Донато Браманте. Улюбленець Папи, архітектор Браманте всіляко домагався звільнення Мікеланджело на користь молодого вискочня, такого собі Рафаеля, який нещодавно вийшов на авансцену. Мікеланджело сподівався, що його закликали, аби поновити замовлення на усипальницю, котра була роботою його мрії. Навіть у такого досвідченого і швидкого в роботі скульптора, як він, її здійснення забрало би, щонайменше, двадцять років. На початку XVI століття для людини, якій уже було за тридцять, це означало роботу на все життя. Але вона йому не дісталася. Папа придумав для нього інше завдання, яке ще на кілька градусів підігріло параноїдальні підозри Мікеланджело щодо підступних задумів Браманте й Рафаеля. Душа має жити нарозхрист — у готовності прийняти екстатичний досвід. Емілі Дікінсон Дядько Юлія ІІ, Сікст IV, за свого папства збудував величну нову капелу. Цю прекрасну споруду, як велося, назвали на честь понтифіка. Та коли Юлій прийшов до влади, Сікстинська капела його дядька вже почала руйнуватися й потребувала капітального ремонту. Найбільше постраждав величезний купол стелі, що підносився за двадцять метрів над підлогою капели. Папа мав чимало вад, але смаку йому не бракувало. Юлій був естетом, захопленим поціновувачем мистецтва, і він поклав собі, що важлива своєю сакральністю капела заслуговує на живописну стелю, яка має відповідати її величі. Папа розпорядився, щоби стелю прикрасили фрескою з фігурами дванадцяти апостолів, а Мікеланджело він «призначив» митцем, який спроможний це зробити. Та коли владний Юлій ошелешив новиною запального флорентійця, знаного впевненістю у своїх силах, то його реакція виявилася для Папи й прикрою, і несподіваною. Мікеланджело дивився в очі тій однісінькій на весь Рим людині, якій не годилося заперечувати чи відмовляти. Він не малюватиме на стелі Сікстинської капели, на її нефах і стінах — ніде. Він — скульптор, а не маляр. Тим паче він не фахівець зі створення фресок, від вивчення цієї техніки він свідомо відмовився, коли засвоїв ази фрескового живопису в часи учнівства. Взятися за Сікстинську капелу означало ризикнути всім заради замовлення, якого він і не хотів, і для виконання якого не почувався достатньо компетентним. Папа вважав, що Мікеланджело дратувався через скасоване замовлення на усипальницю. Імовірно, це якоюсь мірою була правда. Та головна причина, з якої Мікеланджело відреагував так нестримано, полягала в тому, що він щиро не вважав себе годящим для такої роботи. Він не мав себе за живописця. Ба більше, він мав підозри: Браманте й Рафаель переконали Папу віддати йому цю роботу саме тому, що пречудово знали: фрески за межами його знання й техніки. Ці двоє, був певен Мікеланджело, підставили його — щоб він зазнав поразки. У це складно повірити, враховуючи те, що ми сьогодні знаємо, та Мікеланджело був у тому самому стані, що й більшість із нас при початку нової творчої справи. Він злякався. Він мав що втрачати: статус найкращого художника країни, засоби заробітку і, що найгірше, впевненість у собі. Взятися за Сікстинську капелу означало ризикнути всім заради замовлення, якого він і не хотів, і для виконання якого не почувався достатньо компетентним. А проте він погодився.   <img src="/storage/0002018/09/5_09/v/think_gompertz.jpg" alt="" /> Можна припустити: він зрозумів, що в нього немає вибору, хоча тоді, завдяки своїй репутації, він мав уже купу замовлень, які чекали на виконання після роботи для Папи. Зрештою, ми говоримо про людину, яка нещодавно подарувала світові «Давида» — неперевершений скульптурний шедевр. Він міг знайти виправдання своїй відмові, але не захотів. І прийняв виклик, не менш грандіозний за масштабом, ніж той, що його скам’янілий від страху Давид прийняв від Голіафа. Він ухвалив рішення не з примусу; це був учинок відваги. Спершу він спробував зменшити ризик і найняв кваліфікованих місцевих художників. Та вони або надто повільно працювали, або не відповідали його вимогам. Він усе робив сам, навіть проект риштування. І коли його спорудили й Мікеланджело зміг дістатися аж до стелі — отоді тільки він збагнув справжній обсяг технічних та художніх проблем, із яким зіткнувся. У той момент він іще раз спробував відмовитися. Він прийшов до Папи і сказав, що справа безнадійна: він неспроможний цього зробити. Малювати фреску на такому величезному просторі, коли в очі, вуха, рот падають краплі вологої фарби та шматки тиньку, а потім окремі фрагменти засихають, коли композицію ще не завершено, — це завдання заважке для нього. Сказав Мікеланджело і про проблеми з архітектурою стелі, і про непропорційність у композиції картини для розпису на ній, вказівки щодо якої давав сам Папа Юлій. Юлій вислуховував усі тривоги й скарги Мікеланджело, і на все знаходив відповідь — одну за одною. Зокрема й на питання про те, якою має бути композиція — просто сказав художнику намалювати те, що «йому самому до вподоби». Імовірно, Мікеланджело примирився з тим, що капела стане сценою його публічного приниження, і вирішив так: якщо вже судилося провалитися — то він провалиться ефектно. Тож розробив таку складну композицію — і візуально, і технічно, — щоб ніхто не посмів поставити під сумнів його амбіції, навіть якщо з кінцевого результату кепкуватимуть. Він вирішив зобразити біблійну історію так, як її бачив Папа, розташувуючи головні події вздовж центральної лінії стелі. Це мали бути дев’ять сцен із Книги Буття, починаючи з Господа, який відокремлює світло й темряву, та закінчуючи п’яним і зганьбленим Ноєм. Центром композиції мало стати Створення Адама і Єви. Мікеланджело вирішив: якщо вже судилося провалитися — то він провалиться ефектно. Упродовж наступних чотирьох років Мікеланджело малював удень і вночі, майже не спав, не їв, не пив і, як оповідали, не завдавав собі клопоту митися. Він провів цей час стоячи на дерев’яному помості, обличчям до стелі, з відхиленою назад головою й піднятими догори руками. Такий фізичний дискомфорт і нервове виснаження просто доконали би більшість із нас. Але не Мікеланджело. У жовтні 1512 року, уже наближаючись до власного сорокаріччя, він завершив свою марафонську дистанцію. Розібрав риштування, вимився, хильнув вина й запросив Папу з його почетом подивитися, що витворив він — художник-аматор у фресковому живописі. Це мав бути дивовижний момент для всіх присутніх: для Мікеланджело — побачити реакцію папського почету, а для них — побачити його роботу. Знаючи, що й нині глядачів заворожують барви, композиція, амбітність і масштаб фрески, можемо тільки уявляти, як стояли тоді папські придворні — з роззявленими від подиву ротами й витріщеними очима. Нічого схожого на це не було раніше й не створили потім. Геніальна віртуозність живопису Мікеланджело, його відточена техніка, бездоганне відчуття перспективи, яскрава уява — неймовірні й неперевершені. Творчість не існує в ізоляції. Стелі Сікстинської капели не було б, якби не вперта наполегливість Папи Юлія ІІ.   Художник уперто долав недоброзичливість ворогів, недоліки своєї техніки, брак упевненості в собі, він пішов на величезний ризик — і за це ми йому вдячні. Як там у Вергілія? Світ поблагословив мужність Мікеланджело і його шлях до зірок. Та не слід забувати, що в цій історії є ще один герой, іще один безстрашний протагоніст. Творчість не існує в ізоляції. Вона потребує сприятливого середовища, у якому може розцвісти. І вельми часто це означає наявність покровителя або прихильника, який буде захищати, сприяти, догоджати й замовляти. Стелі Сікстинської капели, якою ми всі тепер милуємося, не було б, якби не вперта наполегливість Папи Юлія ІІ та його непохитна віра в талант Мікеланджело. Поки Мікеланджело переймався зловісною змовою, яку проти нього плели Браманте і Рафаель, Папа, на щастя для нас, покладався на свої власні судження. Він вважав Мікеланджело єдиною людиною, здатною на подвижництво Сікстинської капели, хоч і знав про сумніви Браманте. Папа, імовірно, був одержимий манією величі не згірше за впертого митця, але він був і провидцем, чия прозірливість і непоступливість у підтримці свого обранця дали світові один із безсмертних шедеврів. Мікеланджело — приклад для кожного з нас. Будь-хто, досліджуючи нові ідеї, має бути відважним. Суспільство повсякчас тисне на нас, припасовуючи під себе. Воно функціонує тільки коли ми всі тримаємося заведених правил. Ми слухняно скермовуємо машину на вказану смугу дороги, користуємось грошима як визнаним засобом обміну на товари чи послуги, терпляче стоїмо у чергах. Бо так воно працює. Якби ми не визнавали ці соціальні домовленості — виник би хаос і, як наслідок, суспільний колапс. Та є одна заковика. Нефіксований і нестабільний статус-кво. Як і планета, на якій ми живемо: зміна — єдина константа. Люди рухаються, влада змінюється, а відтак з’являються нові перспективи. Суспільства еволюціонують. Більш поінформовані з нас або галузеві фахівці спроможні відчувати оті легкі зрушення й нові можливості, відповідно реагувати на них. Науковці роблять відкриття на основі невеликого обсягу нової інформації, що стала доступною в іншій сфері знання. Підприємці швидко розпізнають нові можливості, що відкриваються для бізнесу. А митці модифікують засоби вираження, щоб відобразити нову добу. Усі три групи живляться уявою, всі покладаються на креативність, яка задає напрям дій. І всі три стикаються з проблемами, щойно доходить до реалізації ідей: суспільство вельми насторожено ставиться до нових концепцій, ми схильні їх спершу відкидати. Може здатися нелогічним, що митцям також доводиться боротися з панівними догмами і консервативними поглядами. Та правда життя в тому, що вони працюють на комерційному ринку, і тут арт-дилери хочуть представляти роботу, щодо якої певні: її можна продати; колекціонери хочуть купувати мистецтво, визнане в їхньому середовищі, а суспільна верхівка хоче лише те, що знає і розуміє. Зруйнувати правила й кинути виклик владним колам — для цього потрібна неабияка відвага. Тільки дуже сміливий митець зважиться на це, і все одно він потребує підтримки. Зазвичай ідеться про естетичну вагомість (принаймні) двох статус-кво: митця і покровителя. Покровитель може виступати в ролі арт-дилера, як у випадку з імпресіоністами, що мали дякувати Полю Дюран-Рюелю за підтримку, продаж робіт, і за те, що зробив їх відомими. Або це може бути заможний колекціонер на кшталт Пеґґі Ґуґґенгайм, яка ледь не самотужки розкрутила кар’єру Джексона Поллока і цим проклала шлях абстрактному експресіонізму.   <img src="/storage/0002018/09/5_09/v/mytec-2-1500x1000.jpg" alt="" />   Утім, є один спосіб для митця представити публіці радикально нову ідею, не звертаючись до покровителя. Цей спосіб полягає в тому, щоб вийти із системи взагалі. І він вимагає великої відваги. Але коли ти фонтануєш новими ідеями, та ще й сам відчайдух, — можна зробити й таке, як успішно демонструє Бенксі. Його політично заангажовані малюнки колись сприймали як вибрики пранкера, та останнім часом музейні куратори підвищили їхній статус і почали говорити про них як про справжні, вартісні витвори мистецтва. Бенксі нині прибрала до рук та сама система істеблішменту, проти якої він роками бунтував. Він знущався з неї своїми вуличними графіті (на них тепер кураторська печатка якості, це ж бо стріт-арт!) і кумедними інтервенціями в музейний простір. Якось він підгадав із часом і поклав маленький уламок звичайного каменю серед експонатів, виставлених у поважному Британському музеї. Він помістив свою каменюку — на якій перед тим намалював маркером фігурку людини, що нагадувала печерні малюнки, але штовхала візок для покупок, — у галереї, де виставлено різьблені артефакти античності. «Експонат» супроводжував підпис у характерному музейному форматі; він повідомляв: Цей прекрасно збережений зразок первісного мистецтва датовано посткататонічною добою […] Більшість мистецьких творів цього типу, на жаль, не збереглися. Чимало з них нищать запопадливі муніципальні чиновники, яким не дано зрозуміти художньої та історичної цінності мазанини на стінах. Камінчик спокійнісінько пролежав серед реліквій Давнього Єгипту і Греції кілька днів, поки його помітили музейні хранителі — чи їм сказали про нього. Це типово для провокаційного стилю Бенксі: прикра правда в обгортці викличного жарту. У цьому випадку жартом був камінь; прикрою правдою — «запопадливі муніципальні чиновники». Ніхто не хоче впізнати себе в тому бюрократові чи зануді, що чинить опір новим ідеям і дотепній оригінальності, хоча насправді ми це й робимо — або тихенько сидимо, склавши руки, поки інші це роблять від нашого імені. Історій про те, як у мистецтві й, ширше, в культурі інтелектуали-естети при високих посадах намагалися нищити творчість, сила-силенна, починаючи з Платона і його радикально антимистецької «Республіки». Джордж Бернард Шоу описав це латентне філістерство в нотатках до своєї п’єси «Цезар і Клеопатра» (1898). Про Юлія Цезаря він сказав: «Це людина здорового глузду й доброго смаку, що означає водночас — людина, позбавлена оригінальності й моральної сміливості». Ми, громада, як і наші офіційні представники, зазвичай не є ані вперто консервативними, ані свідомо малодушними. Просто ми часто не готові до нової ідеї, коли митець представляє її вперше. Митець провів місяці, якщо не роки, досліджуючи, експериментуючи, розвиваючи, поступово формуючи свій витвір, який ми — принаймні того від нас сподіваються — маємо одразу, водномить, зрозуміти й прийняти. Не дивно, що нам це не вдається. Та ми припускаємося помилки, на яку вказав Бернард Шоу: замість довіритися митцеві, виявляємо свою природну схильність не довіряти і відкидати, перелякані невідомою і потенційно небезпечною новизною, яку нездатні збагнути. Не бійтеся досконалості, вам ніколи її не досягти. Сальвадор Далі Саме на цьому ворожому каменистому ґрунті підозри й утисків творчості доводиться проростати. Це боротьба. Часом вона безнадійна, часом навіть небезпечна. У найгіршому випадку — смертельна. Ось чому митці й узагалі творчі люди справді мають бути хоробрими. Упродовж століть — і аж донині письменники, режисери, поети, композитори й художники зазнають переслідувань: їх ув’язнюють і катують тільки за те, що вони висловлюють себе засобами мистецтва. У кожній країні світу є цензура. Іноді це жорстокі та неприховані утиски з боку диктаторського режиму, часом — менш явна підступність політично вивірених догматів, знущально спрямованих проти якоїсь однієї конкретної групи, інформацію про яку подають під певним кутом зору. Нещодавно у Великій Британії я спостерігав, як скасовували театральні вистави, актори замовкали, а зображення видаляли з музейного веб-сайту. В усіх випадках ухвалювали рішення не митці: вони, по суті, зазнали цензури. А у Пекіні тим часом усесвітньо відомий китайський митець Ай Вейвей досі перебуває під домашнім арештом. В усамітненні своєї домівки він створює потужну імперію. Не армією, не терором і не політичною партією, а мистецтвом. Творчість дає голос демократії і форму цивілізації.   Побутує уявлення, що мистецтво в усіх його різновидах і формах — справа несерйозна: цирк, призначений для розваг та задоволення, і нічого більше. Ай Вейвей, Пуссі Райот та інші численні митці, які зазнавали й зазнають репресій, свідчать про інше. Творчість — це потужний інструмент, тому її й остерігаються представники влади, від Платона до Путіна. Саме в такий спосіб ми виражаємо себе. Творчість дає голос демократії й форму цивілізації. Це платформа для ідей і агент змін. Ми маємо ставитися до неї з повагою, бути неупередженими й духовно щедрими — і як творці, і як громадяни. Зрештою, саме наша уява робить нас людьми. Вінсент ван Ґоґ якось запитав: «Яким би було життя, якби нам забракло сміливості на спроби?». Моя відповідь — нудним, на межі безсенсовності.       [1] Цитату подано в перекладі М. Білика.           Wed, 05 Sep 2018 12:00:00 82 митці поділяться своїми щоденниками на виставці в Києві http://artukraine.com.ua/n/82-mitci-podilyatsya-svoimi-shchodennikami-na-vistavci-v-kiyevi Завершальною подією виставкого сезону в просторі «AkT» на «Арт-завод Платформа» стане відкриття виставки «Я SINоптик», головним наповненням котрої стануть щоденники 82-х талановитих художників з усієї України. Збірна експозиція порушить тему психічного феномену множинної особистості, хворобливих реакцій нервової системи, витіснених спогадів. Форми донесення інтроспекцій: скульптура, інсталяція, відео/фото-арт, графіка, живопис, музика та перформативні практики.   <img src="/storage/0002018/09/5_09/40751969_228109518054540_4705159968670613504_n.jpg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   Аліса Якубович, арт-кураторка культурного простору «AkT» відмічає: «На закритті сезону в «AkT» ми з командою вирішили втілити те, що відкладали три літа. Дали митцям можливість розповісти про свої переживання та страхи у будь-якій формі. Перформанс з підвішеними оголеними тілами у «коконах», live з крайньої півночі, відбитки жіночих тіл з силікону. Глибокі сенси приводять до незвичних форм!»   <img src="/storage/0002018/09/5_09/41101857_1897689013631353_5046797318255280128_n.jpg" alt="" />   На виставці «Я SINоптик» буде представлено інтерактивну інсталяцію «Небезпеку видно не одразу», розроблену Представництвом МОМ, Агентства ООН з питань міграції, в Україні. Через отвір в одній з граней великого чорного куба видно обрис дитини, що жебракує, а подальша взаємодія з арт-об’єктом дає можливість побачити проблему в іншому світлі. Мета інсталяції — привернути увагу громадськості й показати реальність, у якій перебувають діти, що жебракують. Експонат також надає необхідну інформацію про проблему дитячого жебракування, алгоритм дій у випадку виявлення такої дитини та основні інформаційні ресурси з протидії торгівлі людьми в Україні.   <img src="/storage/0002018/09/5_09/40648566_271463666816495_131747434610032640_n.jpg" alt="" /> Таня Богуславська. Проект Life in amber   «Ми раді, що у 2018 році змогли продемонструвати роботи 200 українських художників та відкрили 11 творчих майстерень для резидентів «Арт-завод Платформа», тим самим розвиваючи один з пріоритетних напрямів. «АkТ» залишається важливим соціальним проектом, який підтримує молоде українське мистецтво», — коментує Сергій Соколов, маркетинг-директор «Арт-завод Платформа».     Відкриття експозиції 6 вересня о 20:00, у культурному просторі «АkТ» на території «Арт-завод Платформа». На відкритті виступить проект «Lovozero».   Виставка триватиме до 30 вересня. Вхід вільний.   Графік роботи: Чт-пт: 12:00 – 20:00 Сб-нд: 11:00 – 21:00           Wed, 05 Sep 2018 11:00:00 У Києві стартує фестиваль актуальної анімації та медіа-мистецтва LINOLEUM http://artukraine.com.ua/n/u-kiyevi-startuye-festival-aktualnoi-animacii-ta-media-mistectva-linoleum 6‒9 вересня в Києві у креативному просторі IZONE (м. Т. Шевченка) відбудеться Міжнародний фестиваль актуальної анімації та медіа-мистецтва LINOLEUM. На глядачів чекає найкраща новітня анімація, фільми-призери найбільших світових анімаційних фестивалів та неймовірна кількість цікавих стрічок із дивовижними історіями.   LINOLEUM (від англ. cлова line ‒ лінія і латинського oleum ‒ олія) — найбільший показ авторської анімації в Україні. Крім міжнародного і національного конкурсів, фестиваль складається з серії майстер-класів та лекцій від професіоналів індустрії, показів експериментальної анімації та відеоарту, тематичних позаконкурсних скринінгів та дитячої програми.   <img src="/storage/0002018/09/5_09/59ae3db77d985.jpg" alt="" /> Фото: uFest.in.ua   До міжнародного конкурсу фестивалю надійшло понад 2500 заявок з 75 країн світу. Було відібрано 49 робіт з 27 країн. Найбільша кількість фільмів – від Бельгії, Німеччини та Франції. Серед авторів міжнародного конкурсу є учасники відомих фестивалів Annecy, Tribeca, Berlinale, Animafest Zagreb та інших.  Варто зазначити, що до Міжнародного конкурсу ввійшли одразу дві роботи українських авторок. Фільм української художниці, ілюстраторки дитячих книжок Нати Метлух «Pura Vida» братиме участь від Естонії, а «Вниз» (Below) Ольги Макарчук – від Великобританії. Українська програма фестивалю цього року побила рекорди за кількістю заявок – надійшло 76 фільмів. Відібрано 14 робіт, серед яких володар Гран-Прі фестивалю Відкрита Ніч «Причинна: Історія кохання», фільм лауреата Berlinale Степана Коваля «Лабіринт», нові роботи Сашка Даниленка, Микити Лиськова, Ганни Рибак та інших. Цього року LINOLEUM представить спеціальну програму Ladies First – фільми, створені жінками про жінок, про їхні почуття, страхи, можливості та досягнення. Крім того, пройде дискусія на тему жінок-героїнь у сучасних анімаційних фільмах. Окрім Міжнародного та Українського конкурсів, в рамках LINOLEUM відбудеться конкурс Комерційних фільмів. У цю категорію входять реклама, освітні фільми та відеокліпи. До участі приймалися роботи як закордонних, так і українських авторів.    Повний список учасників конкурсних програм можна переглянути за <a href="https://linoleumfest.com/uk/program/competition-programs" target="_blank">посиланням</a>. Переможців фестивалю визначатиме міжнародне професійне <a href="https://linoleumfest.com/uk/faces" target="_blank">журі</a>, до складу якого ввійшли: - Юло Пікков (режисер, продюсер і кінокритик, Естонія); - Мауро Карраро (кінорежисер, мультиплікатор, Італія); - Andrew AJ (засновник stop motion студії Happy Hippie Lab, Україна).    Головна мета LINOLEUM – висвітлити розвиток найсучасніших напрямків в мистецтві анімації в Україні та за кордоном та познайомити глядачів із можливостями художнього вираження, котрі відкриває та дозволяє анімація.   Організатор фестивалю LINOLEUM — Animagrad.   Шукайте квитки на порталі <a href="https://concert.ua/">concert.ua</a>.         Wed, 05 Sep 2018 10:00:00 Ярмарок Art Basel хоче привабити менші галереї новою ціновою політикою http://artukraine.com.ua/n/yarmarok-art-basel-khoche-privabiti-menshi-galerei-novoyu-cinovoyu-politikoyu Престижний ярмарок мистецтв Art Basel оголосив, що у 2019 році він презентує нову модель ціноутворення на участь у заході. Заснований у 1970 році, Art Basel щорічно проходить у швейцарському місті Базель, представляючи близько 300 галерей та збираючи біля 100 тисяч відвідувачів. У рамках нової системи менші галереї будуть платити на 8 відсотків менше за квадратний метр, у порівнянні з попередньою вартістю, у той час, як плата для великих галерей зросте на 9 відсотків.   <img src="/storage/0002018/09/4_09/article0_1064x.jpg" alt="" /> Фото: artforum.com Нова модель ціноутворення — це відхід від політики ярмарку, згідно з якою вартість квадратного метра збільшувалася на п'ять відсотків щороку. Очікується, що нова система також буде реалізована на дочірніх ярмарках Art Basel в Майамі-Біч і в Гонконгу у 2019 та 2020 роках відповідно. «З огляду на поточний фінансовий тиск, з яким сьогодні стикаються багато галерей, особливо малих і середніх, ми вважаємо, що ця модель більш справедлива і полегшить життя невеликим галереям, не перевантажуючи галереї, що мають більші стенди», — йдеться у зверненні Art Basel до преси.   У квітні на конференції New York Times в Берліні провідний галерист Девід Цвірнер заявив, що готовий заплатити більше за свій стенд на ярмарках мистецтв, щоб субсидувати дрібних дилерів. Ініціативу Цвірнера підтримали інші впливові галеристи. Після впровадження нової цінової політики дві третини галерей будуть платити менше за свої стенди у 2019 році, ніж у 2018, а близько 80 відсотків платитиме менше після відмови ярмарку від фіксованого щорічного зростання вартості. Витрати на транспортування творів та оплату працівникам не були враховані у новій ціновій моделі ярмарку, втім, Art Basel заявив, що їх можуть розглянути в майбутньому.   Джерело: <a href="https://www.artforum.com/news/art-basel-introduces-new-pricing-structure-to-ease-burden-on-smaller-galleries-76523" target="_blank">artforum.com</a>         Tue, 04 Sep 2018 14:00:00 Ню Бізюкова – невідома сторінка творчості бойчукіста http://artukraine.com.ua/a/nyu-bizyukova--nevidoma-storinka-tvorchosti-boychukista До розвитку явища бойчукізму в другій половині ХХ століття долучився яскравий послідовник Бойчука, його учень Онуфрій Терентійович Бізюков (1897–1986). На жаль, факти про його життя до сьогодні залишаються маловідомими, а творчість – малодослідженою. Художника спіткала складна доля, та, незважаючи на всі випробування, він вижив, зберігши для історії феномен школи Бойчука. Бізюков – один із небагатьох митців, що прожив до 80-х років минулого століття, розвинувши засади бойчукізму в українському мистецтві, що проявилися в серії оголених жіночих постатей. Про них далі і йтиметься.     Отже, на початку 1960-х років у Бізюкова відбуваються деякі трансформації у творчості, зокрема в трактуванні образу жінки. Якщо раніше художник зображував жінку переважно за роботою або на нейтральному тлі – це здебільшого були конкретні люди або збірний образ-враження без конкретизації особистих рис, то тепер він створює універсальний образ, «універсальний» у сенсі космічному. Жінки в Бізюкова не схожі ні на кого і водночас схожі на всіх. До нас дійшла його велика серія картин у стилю ню – споконвічного жанру в історії мистецтва, що відтворював оголене людське, переважно жіноче, тіло чи якісь його частини та їхні інтерпретації. Бізюков розвивав теми оголеної жіночої моделі, не полишаючи жанрів автопортрета й натюрморту.   Пленерні здобутки цього періоду змінили оптику Бізюкова, вона стає вивільненою. Так з’являються нові образи, які до того не фігурували у творчості художника. Дедалі абстрактнішим, особливо на початку 1960-х рр. стає тло композицій, все більш лінеарно вирішує Бізюков свої «ню». Одночасно переносить їх із малоформатних аркушів паперу на великі. У цей період він студіював різні стани моделі, пози, варіював конструктивність побаченого, урізноманітнював форму та композицію. У численних варіаціях «ню» він то гранично наближується до натури, то віддаляється від неї.   <img src="/storage/0002018/09/4_09/b/2.JPG" alt="" /> Онуфрій Бізюков. Оголена на заході сонця, 1970-ті. Полотно, олія   Зустрічаються портрети різних планів: погрудні, поясні, у повний зріст, лежачі постаті та багатофігурні композиції. Бізюков шукав вирішення форми, яке б найбільш точно, лаконічно відповідало смисловому наповненню.   Міфологізація образу оголених у Бізюкова часто апелює до архетипу Матері-Землі – богині землі, яка колись вважалася святою. Образ Землі-Матері сягає глибокої давнини – щонайменше до праіндоєвропейської епохи. Про це свідчать численні паралелі цього персонажа в міфології індоєвропейських народів: Деметра в грецькій, Анаїта в іранській, Жеміна в литовській та ін. Ріки, моря й землі втілені в Бізюкова в досить реальних жіночих образах. Опісля своє жіноче втілення отримують і абстрактні поняття: пробудження, сон. Часто художник розміщує жінку на всій площині полотна, її тіло майже закриває його. Залишаються лише невеликі частини тла, які очевидно є землею, небом і водою. Такою є «Оголена на пляжі» (1960-ті, приватна збірка).   Окремі жіночі образи Бізюков ототожнює з силами природи, але вони неодмінно антропоморфні – жодного абстрактного зображення не знайдемо в мистецтві художника, хоч і трапляються стилізації типу неопримітивізму у творенні образу моделі.   В образи оголених мистець вкладав щось значно більше, аніж оспівування селянок-колгоспниць та їхньої праці, як це часто можна зустріти в заідеологізованій творчості тогочасних художників.   Твір «Українська Венера» (1960-ті, приватна колекція) – це уособлення молодої Землі, що пробуджується, своєрідний аналог весняної пори, пробудження України.   <img src="/storage/0002018/09/4_09/b/3.JPG" alt="" /> Онуфрій Бізюков. Українська Венера, 1960-ті. Полотно, олія   Очевидно, що тема Землі постійно хвилює мистця й повертає його саме до такого персоніфікованого трактування. Із землі, згідно з Біблією, апокрифами й народними легендами, створено тіло людини: душа її після смерті потрапляє у верхній світ, а тіло – в землю. Людина постійно й неодмінно пов’язана з землею. Земля, за слов’янською традицією, є символом материнства й жіночого начала. Ось ці риси й знаходимо у творчості Онуфрія Бізюкова, він ніби шукає правильний варіант, вірну відповідь на питання, що таке земля. І не зупиняється на чисто формальному рівні, а підноситься на метафізичний.   Таким чином, період відлиги в образотворчій культурі загалом, як і у творчості Бізюкова зокрема, став ще одним маркером на шляху до подальшого творення й урізноманітнення образу жінки. Це час експериментів і пошуків, відкриття нового, що Бізюков робив безстрашно. Це диктувалося не лише внутрішнім голосом і потягом до нового або відродженням ідей бойчукізму, а й історичними й культурними умовами, що склалися на теренах України в 60-ті роки минулого століття. Ці часто несприятливі умови активізували цілу плеяду мистців, які почали шукати адекватних форм вираження, не зраджуючи в той самий час власних принципів і традицій. Так чинив і Бізюков, маючи за плечима великий життєвий і творчий досвід, заглиблюючись в історію мистецтва різних народів, а особливо давньоукраїнського. Він почав розвивати власні ідеї, які згодом втілилися в низці живописних та графічних творів, й, окрім того, у маловідомих, але суттєво важливих мистецтвознавчих дослідженнях та есеях.     <img src="/storage/0002018/09/4_09/b/4.JPG" alt="" /> Онуфрій Бізюков. Красуня з собачкою, 1960-ті. Полотно, олія   Як сказав хтось із класиків, «Від кохання до жінки народилося все найпрекрасніше у світі»! Це було також і важливою темою у творчості Онуфрія Бізюкова. Неодружений талановитий митець, він мав багато шанувальниць та прихильниць. Про це свідчить хоча б така проста річ: на багатьох полотнах зображені оспівані ним оголені жіночі постаті. Їх безліч!   У радянський час художник жив скромно, тому не міг собі дозволити оплачувати кожній натурниці її працю. А полотен з них написав чимало. Їм усім він був вдячний. Натурниці йшли на великий ризик, адже більше 50-ти років тому в людей була інша психологія. Малювання оголеної натури, навіть не в інституті, а так, приватно... й уявити собі не можна, чим це могло обернутися!   Бізюков фіксує різні жіночі образи. Це й дівчата-школярки, і його сусідки по майстерні, подруги, натурниці, знайомі… Усі вони різні й передають відповідний характер зображуваної. Художник не наслідує усталену визначену манеру чи техніку, для кожного образу він підбирає особливу лінію, штрих, матеріал, частіше колір, які формують своєрідний образ. Деякі з них просто є узагальненим – вигаданим і сформованим в уяві образом жінки. Робота в різних техніках відкриває різнобічність бачення мистця. Переважно це твори, виконані акрилом, олією, пастеллю або ж олівцем.    <img src="/storage/0002018/09/4_09/b/5.JPG" alt="" /> Онуфрій Бізюков. Ти і я, 1960-ті. Полотно, олія   Моделі самі знаходили художника, переважно через подруг, яких Бізюков уже малював. Вони погоджувалися позувати безкоштовно. Дівчат заворожувала спокуса мати малюнок або живописний етюд оголеної себе. Малював Бізюков своїх «ню» найчастіше на березі річки, моря, на камінні, скелі, у майстерні, інтер’єрі, на підвіконні, у ліжку, умовному просторі…   ...Характерні, витончені, граційні, кокетливі, просякнуті чуттєвістю оголені на полотнах Бізюкова заворожують глядача загадковістю, пристрасністю та глибиною.   Серія «Жінки-Моря» Онуфрія Бізюкова, де мистець здійснив своєрідне об’єднання морської стихії з жіночими образами, вражає багатством лінеарної культури. З одного боку, витонченість лінії та її стриманість на абстрактному однотонному тлі, – натомість з іншого, – з’являється одна тонка безперервна лінія, яка формує завершені образи дівчат на заповненій плямами та мазками фарби колірній основі. Жінки цієї серії на полотнах Бізюкова – стародавні архетипи жіночності – тонуть у колірних морях, уособлюючи материнську та жіночну красу, що вийшла з глибини несвідомого. Така інтерпретація цікава, бо, справді, у роботах дівочий образ, здається, розчиняється в написаних хвилях, проте чи дає це легкість, чи справді дівчата схожі на силу природи?   <img src="/storage/0002018/09/4_09/b/1.JPG" alt="" /> Онуфрій Бізюков. Оголена на пляжі, 1960-ті. Полотно, олія   У багатофігурних зображеннях оголених на пляжі митець ніби презентує в одному просторі різні погляди на еротику, переосмислює своє уявлення про еротичне і про жіноче тіло загалом. Парадокс: деякі живописні жіночі зображення здаються майже нав’язливими, хоча й варіативними повтореннями, ніби художник використовує кілька дуже інтимних образів раз по раз, намагаючись чи то вдосконалити, чи то позбутися їх.   Картини з оголеними жіночими постатями мистець лише зрідка виставляв на тогочасних виставках, бо вони випадали із загального контексту. Тим важливішим є сьогодні простежити вибудовування Бізюковим логіки історичних видозмін цих образів, ставлення художника до жінки, пошук витоків їх у далекому й недалекому минулому.   Бізюков всього себе віддавав мистецтву, адже не було в нього іншого життя, окрім творчого! Віддавав йому всю свою душу, любов і почуття, сили й розум. Можливо, саме тому його образи і вражають своєю життєвістю, здаються реальними, незважаючи на малу натуралістичність зображень. Вони справді спілкуються з глядачем, дивляться в його очі, викликають емоційний відгук.     Про автора:  Володимир Петрашик – кандидат мистецтвознавства         Tue, 04 Sep 2018 12:00:00 У Тайвані відкрилася виставка української мисткині Оксани Чепелик http://artukraine.com.ua/n/u-tayvani-vidkrilasya-vistavka-ukrainskoi-mistkini-oksani-chepelik 24 серпня, на День Незалежності України, у Тайвані відкрилася виставка Оксани Чепелик “Мета-фізичний часо-простір” в галереї "А13" Культурного Парку Шаулонг. Звук до проекту створив Ріко Граупнер (Німеччина).    Проект пропонує діалог між концепцією просторового досвіду і переформатуванням часо-просторових стосунків сприйняття у відео, рухаючись в бік імерсивного середовища. Це ‒ серія робіт, що стосується просторової форми рухомого зображення у site-specific інсталяції, де людина занурена в космогонічне перетікаюче середовище, як звернення до ідеї плинності Марка Хансена ("Нова філософія для нових медіа"), очевидно базованої на понятті Дao як потоку Всесвіту. Цей принцип дозволяє досліджувати так звані "Цікаві часи", оголошену тему 58-ої Венеційської бієнале сучасного мистецтва 2019 року, схоплюючи плинність непомітних змін, які ми переживаємо зараз.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/ch/img_4279.jpg" alt="" />   "У наші дні, коли онлайнове поширення фейкових новин і "альтернативних фактів" роз'їдає політичний дискурс і довіру, від якої він залежить, варто зупинитися, аби переосмислити нашу систему координат. Тему "May You Live in Interesting Times" ("Щоб ти жив у цікаві часи") оголосив куратор 58-ої бієнале Ральф Ругофф, відсилаючи до слів британського політика Остіна Чемберлена, який ще в середині 1930-х років, згадавши вигадане європейськими політиками китайське прокляття "Щоб ти жив в епоху змін"!, написав "Немає сумнівів, що це прокляття лягло на нас".   І ця подвійна відсилка як до Китаю, так і до політики, що передувала ІІ світовій війні, коли брат Остіна ‒ Невілл Чемберлен увійшов в історію своєю фразою: “Я привіз вам мир!”, після підписання Мюнхенської угоди з Гітлером 1938 року, видає погляд Ральфа Ругоффа як вченого, що досліджує світ під мікроскопом іззовні / outside. Проект пропонує погляд ізсередини / inside. Авторка з України є інсайдером / insider, геополітична напружена ситуація Тайваню з більш впливовим Китаєм теж свідчить про актуальність погляду інсайдера.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/ch/img_4122.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/08/31_08/ch/img_4238.jpg" alt="" />   У роботі з мьобіусом проект наближається до древнього символу Уроборосу, що зображує змію, або дракона, який ковтає власний хвіст. В наш час уроборос символізує самоаналіз, вічне повернення або циклічність, безперервний цикл нескінченного творення природи і деструкції, життя і смерті. Постійні зміни можуть бути поясненням гібридної природи Тайваньської культури, у якій легко змішуються Східні і Західні підходи.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/ch/img_4198.jpg" alt="" />   Стрічку Мьобіуса, двовимірний компактний маніфолд, що фактично є безкінечною замкненою на собі петлею, у експозиції трасформовано в поверхню, що є кроком у бік формування 6-вимірного простору Калабі-Яу. Через просторові ідеї проект звертається до пошуку розуміння Всесвіту у фізиці. Звернення до фізики авторки, як свідка чорнобильської трагедії, не є випадковим (яким чином мікро частка може зруйнувати не тількі життя людини, а і все живе на планеті?), це теж погляд інсайдера. Згідно з теорією супер-струн, у кожній точці нашого 4–вимірного простору знаходиться 6-вимірний простір Калабі-Яу. Інтер’єр галереї реструктуровано як фрагмент простору Калабі-Яу. Часо-простір в проекті представлений у відео панорамі, як посиланні на традиційний Китайський панорамний живопис. Відео панорама, що складається з фрагментів рухомого зображення, повільно рухається, активізуючи механізм аудіо-візуальних "трансмутацій" (фізичний термін Марії Кюрі). Проект апелює до концепції часу, де минулий час постійно реактуалізується, формуючи майбутнє. Згенерована візуальність: завдяки застосуванню коду до активного і реактивного світу навколо нас ‒ утворюється нова дигітальна біосфера, що пропонує глядачеві імерсивний досвід. Відео контент для імерсивного сприйняття структурує і збирає досвід, яким ми виявляємося огорнуті і у який ми занурені. Спеціальне програмне забезпечення і технології використовуються, щоб за допомогою візуального сприйняття простору, створити "розширений" світ. Спотворення працюють на образ і смислових трансформацій виявляється безліч. Це мистецтво, що є свідоцтвом сьогоднішньої викривленої соціальної дійсності та її травм. Глядач співвідноситься з минулим і перспективами.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/ch/img_0756.jpg" alt="" />   Панорамна презентація Тайваньської церемонії, де багаторазові події співіснують в ряду рухомого зображення: містичного, магічного, одночасно реального і віртуального, підважує роль ритуалу в сучасному світі. Взаємодія між мікро- і макросистемами, між фізичними і соціальними світами досліджує різноманітність сучасних та історичних явищ.   Виставка триватиме до 16 вересня 2018 року.       Tue, 04 Sep 2018 11:00:00 Виставка в новій галереї розповість історію п’яти сквотів Києва http://artukraine.com.ua/n/vistavka-v-noviy-galerei-rozpovist-istoriyu-pyati-skvotiv-kiyeva 5 вересня у сквот-галереї «Речовий доказ» відбудеться вернісаж виставки «Temporary Autonomous Zone: сквоти Києва», присвяченої феномену київського арт-сквотингу. Останнім часом явище українських неформальних мистецьких спільнот привертає все більшу увагу культурологів і мистецтвознавців, про що свідчить низка виставкових проектів і публікацій, які висвітлюють історії окремих громад, зокрема арт-сквотів. Історія світового арт-сквотингу нараховує близько чотирьох десятиліть. На Заході сквотування нерідко поставало певним політичним актом: мистецтво та спротив тут ішли пліч-о-пліч. Сквоти виконували найрізноманітніші соціальні функції — від ночівлі до музею.   <img src="/storage/0002018/09/4_09/unnamed_4.jpg" alt="" /> Усі зображення надано галереєю Перші українські сквоти з’явилися у пострадянський період. Тоді вони були свого роду притулками для молоді, яка втомилася від комунального побуту, ідеологічного пресингу й тотального контролю. Це були добровільні об’єднання людей з іншою, нерадянською оптикою, які певним чином визначили культурний ландшафт епохи. Виставка «Temporary Autonomous Zone» є першою спробою цілісного осмислення київської арт-сквотерської культури, неочевидних взаємовпливів та  загальних смислових контурів цього феномену. У залах «Речового доказу» ми ознайомимо глядачів з п’ятьма київськими сквотами: «Паризька комуна» (1990–1994), «Сквот на Олегівській» (1990–2006), «БЖ-АРТ» (1994–1999), «Хаятт» (2012–2016) та «Садік» (2014 і донині).   <img src="/storage/0002018/09/4_09/unnamed_2.jpg" alt="" /> Перший та найвідоміший київський сквот — «Паркомуна» презентовано роботами Леоніда Вартиванова, Олександра Гнилицького, Олега Голосія, Дмитра Кавсана, Павла Керестея, Олександра Клименка, Максима Мамсікова, Кирила Проценка, Юрія Соломка, Миколи Троха, Валерії Трубіної, Наталії Філоненко, Василя Цаголова. Об’єднання базувалося на вул. Паризької комуни (нині Михайлівській). Ще один знаний сквот 1990-х років базувався за адресою вул. Велика Житомирська, 25, й отримав назву «БЖ-АРТ». Серед його учасників — Петро Бевза, Андрій Блудов, Матвій Вайсберг, Бадрі Губіанурі, Олексій Литвиненко, Темо Свірелі та ін. Роботи Анатолія Варварова, Володимира Заїченка, Володимира Падуна, Ігоря Коновалова, Сергія Корнієвського та Едуарда Потапенкова окреслюють творчі інтенції «Сквоту на Олегівській», який розміщувався у старому будинку на горі Щекавиця біля Житнього ринку.   <img src="/storage/0002018/09/4_09/unnamed_3.jpg" alt="" /> Сквот “Хаят” існував на вулиці Алли Тарасової, 6, протягом семи років. Упродовж цього часу там працювали художники: Сергій Западня, Міша Алексеєнко, Антігона, Олена Науменко, Саша Єльцин, Олена Домбровська, Оля Бобошко, Адаміна Шнайдер, Анатолій Трощановський, Марина Москаленко, Петро Гронський, Влада Сошкіна, Антон Ільчук, Аня Щербина, Ніна Смикалова, Настя Макаренко, Арсеній Калашев, Аліна Федотова, Артур Самофалов, Анатолій Деменко та багато інших. Сквот «Садік» презентує себе у “Речовому доказі” як єдиний діючий мистецький сквот. У день відкриття виставки кожен відвідувач зможе побачити пряму трансляцію зі сквоту «тут і зараз» на їхній сторінці в Instagram (@squat.sadik). Художники — Катерина Бучацька, Петро Гронський, Василь Грубляк, Сергій Западня, Олександр Зикунов, Олексій Золотарьов, Антон Ільчук, Віталій Кравець, Данило Шуміхін – упродовж виставки будуть наповнювати акаунт інстаграму сторізами та постами про життя у “Садіку”.   Виставка «Temporary Autonomous Zone: сквоти Києва» триватиме з 5 до 23 вересня.     Про галерею:   Сквот-галерея «Речовий доказ» (вул. Рейтарська, 8Б) виникла після закриття арт-центру Educatorium. У липні адміністрація Educatorium заявила, що новий власник орендованої будівлі у кілька разів підняв вартість оренди. За даними проекту “<a href="http://nashigroshi.org/2018/07/13/prokuratura-vvazhaje-scho-test-nasirova-i-sestra-dovhoho-zadeshevo-zavolodily-budynkom-na-rejtarskij/">Наші гроші</a>”, будівлею володіє фірма «Георгієвський резиденс», що належить Олександру Глімбовському, тестю екс-голови ДФС Романа Насірова, та сестрі народного депутата Олеся Довгого Оксані Гуляєвій. Торік прокуратура Києва постановила, що будівлю придбали за безцінок. Будівлю на Рейтарській, 8Б арештували як незаконно відчужену і визнали речовим доказом. Саме тому митці та активісти назвали новий простір «Речовий доказ». («Хмарочос»)         Tue, 04 Sep 2018 10:00:00 У Харкові стартував арт-фестиваль NonStopMedia IX http://artukraine.com.ua/n/u-kharkovi-startuvav-art-festival-nonstopmedia-ix На початку серпня фестиваль NonStopMedia оголосив список фіналістів, роботи яких будуть представлені у Харкові в рамках фінального проекту. За 2 місяці, протягом яких тривав опен-колл, журі розглянуло близько 150 заявок. Цього року в конкурсі взяли участь молоді художники з України, Польщі, Білорусі та інших країн Європи, США.   Було відібрано 10 найкращих проектів, створених 13 авторами.   <img src="/storage/0002018/09/3_09/40374113_1081372712040087_3902948270636269568_n.jpg" alt="" /> Фото: Фейсбук-сторінка фестивалю Non Stop Media    «Цього року ми отримали багато дуже гарних проектів, таких, які хотілося б показати. Шкода, що журі могло відібрати тільки 10. На мій погляд, сильно зросли якість і продуманість поданих проектів, їх завершеність», — каже кураторка NonStopMedia IX Анастасія Хлестова.   Фіналісти NonStopMedia IX: Григорій Гудаченко, Аня Мананкіна, Іра Водолажченко, Томаш Гажлінсі і Вікторія Дорр, Анастасія Худякова, Коршунов Євген, Вероніка Чередниченко і Богдана Пацюк, Женя Лаптій, Дар’я Кольцова, Роман Камінський та Наталія Ткаченко (кураторка).   <img src="/storage/0002018/09/3_09/39937413_1076426612534697_2417142611333611520_n.jpg" alt="" />   Відкриття основного виставкового проекту NonStopMedia IX відбулося 2 вересня у Палаці студентів НТУ «ХПІ». Під час фестивалю будуть відкрити ще 5 виставкових проектів, у тому числі, експозиція робіт одного з найвідоміших художників Харкова та у минулому лауреата NonStopMedia — Гамлета Зінківського.   Паралельна програма фестивалю передбачає не лише виставки. З 27 серпня до 9 вересня у межах NonStopMedia в Харкові відбудеться понад 20 івентів: майстер-класи, лекції, екскурсії, концерти, презентації та вже традиційна «Ніч перформансу».   <a href="http://nonstopmedia.org/programm-nonstopmedia-ix/" target="_blank">ПРОГРАМА</a>           Mon, 03 Sep 2018 14:00:00 Антон Логов: “У мистецтві я завжди хотів виходити за рамки” http://artukraine.com.ua/a/anton-logov--u-mistectvi-ya-zavzhdi-khotiv-vikhoditi-za-ramki До  15 вересня в одеській галереї  Invogue#Art проходить виставка молодого, але вже доволі відомого художника Антона Логова «Біля моря». Після повернення з відкриття митець розповів ART UKRAINE про нову експозицію, важливі етапи свого творчого шляху, інсталяцію та особливий «клімат» для української арт-спільноти. Розкажіть про виставку «Біля моря»: про що вона, які роботи виставили? Цей проект мені запропонувала зробити Катя Тейлор. Я закінчив Одеське художнє училище, а потім поїхав до столиці, вступив до академії й залишився в Києві. Іноді я приїжджаю в Одесу і знову метафорично ступаю на ті сходи, на яких колись залишив це місце. «Біля моря» – це та сама атмосфера, що склалася у моїй уяві про ті моменти, коли я жив в Одесі, але я привіз і роботи, створені в Києві, тобто виставка не тільки про Одесу, я поєдную ці два міста. Предмет, що справді пов’язує мене з Одесою – мольберт з художнього училища, де ще й досі написано моє прізвище. В одній залі висить полотно зі знаком питання, тобто я не даю відповіді цією виставкою, а лише спонукаю до роздумів, у тому числі й себе. Можна сказати, це поетична виставка, але досить концептуальна.   <img src="/storage/0002018/09/3_09/l/img_0002_web.jpg" alt="" /> Антон Логов. Виставка "Біля моря". Галерея Invogue#Art. Одеса. 2018  Фото – Ольга Касянюк   Інсталяція з клейонкою нагадує морські хвилі, чи справді можна провести таку паралель? Певною мірою. Це фрагмент інсталяції «Ілюзії». Клейонка доволі мутна й ти майже нічого не можеш розгледіти крізь неї. Написи на ній – текст із випадкового підручника, який я закреслив, щоб не можна було прочитати. Сам текст не несе ніякого сенсу, це візуальний образ про перевантаження інформації нашого простору – хвилі непотрібної інформації, які заважають прочитувати реальність.   Кураторкою виставки є Катя Тейлор, з якою ви працювали ще й над «Парком корупції». Як давно ви знайомі і відколи почали співпрацювати? Знайомі з Катею вже декілька років. У 2016 році я робив виставку «Одна з назв» у Port Creative hub в рамках художньої резиденції. До речі, за цю роботу мені справді не соромно, і я завжди цей проект приводжу як приклад одного з найкращих. Він сильно виділяється серед моїх робіт. Після цього ми з Тейлор продовжили спілкування, після чого знову об’єдналися для роботи над «Парком корупції».   Як ви потрапили в команду, яка працювала над «Парком корупції», і які у вас враження від проекту? Катя Тейлор запропонувала мені створити художній образ проекту. У них уже багато що було готове, сплановано, але був відсутній візуальний образ. Вони спочатку не думали залучати художника, але зіштовхнулися з проблемою – великий масштаб, який не зчитується. Це була доволі цікава можливість себе проявити. Я робив ескізи й потім доводив їх до ладу разом з архітекторами, як вони виглядатимуть і як впишуться у простір. За тиждень до відкриття я вже побачив усе готовим, це було вражаюче.     <img src="/storage/0002018/09/3_09/l/img_0004_web.jpg" alt="" /> Антон Логов. Виставка "Біля моря". Галерея Invogue#Art. Одеса. 2018  Фото – Ольга Касянюк Коли ви познайомилися і почали співпрацювати з Ігорем Яновичем? Поворотним моментом була моя перша поїздка на Венеціанську бієнале 2009 року, де я познайомився з Павлом Гудімовим та Ігорем Яновичем. Коли ми заселилися, то вийшло так, що я був у номері з Яновичем і побачив, що наші рюкзаки абсолютно однакові. Якась схожість поглядів була присутня у таких знаках. Я вважаю його своїм вчителем, бо він справді навчав мене абстракції. Він доволі глибока людина, яка не входить в жодні тусовки, але я вважаю його кращим абстракціоністом України на сьогоднішній день. Багато спілкувались під час бієнале, а після повернення до України часто заходив до нього в майстерню у Львові. На жаль, він недооцінений у нас, хоча доволі відомий у Європі. У 2011 році ми зробили спільний проект «Лоботомія», коли я займався лише живописом.     Як проходило навчання в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури? Що вона вам дала, а чого не вистачало? З академією в мене були від самого початку неоднозначні стосунки. Після закінчення Одеського художнього училища ім. Грекова я зовсім не був задоволений тим, що і як викладали в академії. Як на мене, програма була та сама, що і в Одесі, але з меншою увагою до студентів. Я хотів навіть піти, але з’явилися дуже цікаві друзі, і довелося лишитися. Але вже після першого курсу мені поставили двійки за мої творчі роботи, які мені довелося перездавати. Перша виставка у 2008 році, де були виставлені мої роботи та роботи моїх друзів, проходила саме в академії. Мені здається, що треба дещо змінити навчальну програму. Залишити частину класичної програми, але й паралельно вводити інноваційні речі. Там ти навчаєшся й готуєшся до подальшого життя. Якщо опануєш лише класичну програму, вийдеш хорошим ремісником, але не художником. Комусь цього достатньо, але не мені. У мистецтві я завжди хотів виходити за рамки.   <img src="/storage/0002018/09/3_09/l/img_0003_web.jpg" alt="" /> Антон Логов. Виставка "Біля моря". Галерея Invogue#Art. Одеса. 2018  Фото – Ольга Касянюк   Як ви прийшли до інсталяції? Вам стало тісно в живописі чи було цікаво і далі експериментувати з простором уже поза полотном? Я продовжував експериментувати, трохи спробував себе у скульптурі, але в одній із розмов з Павлом Гудімовим ми зійшлися на думці, мовляв, чому б не спробувати інсталяцію. Найпершу таку, «Гео», я створив у 2012 році для київської «Я Галереї», яку розвинув уже в роботі «Синхронія» для «Я Галереї» у Дніпрі. Це європейський досвід, якого в нас не було, тому я вирішив спробувати.   Складно було переключитися з площинного живопису на просторову інсталяцію? Для мене це було своєрідним продовженням живопису, але цікавішим. Інсталяція має вписатися в реальність, стати її органічною частиною. Картину можна просто повісити на стіну, ніби йде відокремлення від реальності.   <img src="/storage/0002018/09/3_09/l/img_0005_web.jpg" alt="" /> Антон Логов. Виставка "Біля моря". Галерея Invogue#Art. Одеса. 2018  Фото – Ольга Касянюк   Як ви почали викладати у Школі сучасного мистецтва? Хто ваші студенти? Засновниця школи Вікторія Бурлака спочатку запросила мене викладати живопис, а за рік запропонувала спробувати викладати інсталяцію. Я подумав, що це може буде тимчасовий експеримент, але мене захопило більше живопису. Студенти доволі різні, багато з художнього освітою, але приходять і  ті, що взагалі не вміють малювати. Часто найцікавіші варіанти трапляються у людей без досвіду. Дехто вже сьогодні працює і виставляється, їх небагато, але так і має бути, на мою думку.   Хто із сучасних українських та світових художників близький вам? Мені цікавий Ай Вейвей, бо з однієї сторони він вдалий бізнесмен, а з іншої – він робить якісні соціальні проекти. Він не є заангажованим і час від часу страждає від переслідувань влади, але в нього доволі активна соціальна позиція, і мені подобається, як він створює візуальну складову. Аніш Капур, Луїз Буржуа, Крістіан Болтанський, Олафур Еліасон, згадати можна безліч по-справжньому важливих. З українських художників мені цікавий Андрій Сагайдаковський, він зараз живе у Львові. Доволі відверта людина, я б попрацював із ним, якби була можливість. Імпонують Тіберій Сільваші, Роман Мінін, Жанна Кадирова.   Ви стверджуєте, що зараз в Україні доволі сприятливі умови для художників. Чому це так? Немає сильної бізнес-платформи, як на Заході, коли при створенні роботи ти вже думаєш, як її продати. Під час Венеційської бієнале Андрій Сагайдаковський сказав, що це ярмарок марнославства. Певною мірою, адже часто зустрічаються якісь політичні ходи під виглядом мистецтва. Вкладається велика кількість грошей, але самі роботи вже не вражають. Арт-ринок потрібен, але на Заході це вже стало політикою, диктуються певні умови й правила, які не завжди є адекватними. Художники, які прислухаються до цих правил, втрачають частину себе. У нас зараз усі доволі жваві та різні, це не можна втрачати.   <img src="/storage/0002018/09/3_09/l/img_0001_web.jpg" alt="" /> Антон Логов. Виставка "Біля моря". Галерея Invogue#Art. Одеса. 2018  Фото – Ольга Касянюк   Які, на вашу думку, перспективи розвитку сучасного мистецтва в Україні?   <div style="text-align: justify;"> Владислав Троїцький сказав дуже важливу річ: «У нас все є, але немає місця, де ми могли б думати про майбутнє». У нас є невеликі приватні ініціативи, як «Я Галерея» чи «PinchukArtCentre», але на державному рівні великої платформи для спілкування й обговорення проблем сучасного мистецтва – немає, як і музею. Коли з’являтимуться такі місця, це вже буде великий результат. Як на мене, Харків, Львів, Одеса відграють набагато більшу роль у культурному полі, ніж Київ, адже зберегли власну ідентичність.   </div> Про авторку: Анастасія Уразбаєва — мистецтвознавиця, медіаторка у PinchukArtCentere.          Mon, 03 Sep 2018 12:00:00 Пожежа знищила Національний музей Бразилії з величезною колекцією http://artukraine.com.ua/n/pozhezha-znishchila-nacionalniy-muzey-brazilii-z-velicheznoyu-kolekciyeyu Сильна пожежа охопила будівлю Національного музею Бразилії в Ріо-де-Жанейро, повідомляє <a href="https://www.bbc.com/ukrainian/news-45393426?ocid=socialflow_facebook" target="_blank">BBC Україна</a> із посиланням на бразильську газету Globo. Це найстаріша наукова установа країни. Експозиція музею практично знищена, пише видання.   <img src="/storage/0002018/09/3_09/brazil-fire-rio-de-janeiro.jpg" alt="" /> Фото: The Independent   Пожежа загрожує колекції з більш ніж 20 мільйонів експонатів, починаючи від археологічних знахідок і закінчуючи історичними пам'ятними речами. На кадрах, показаних бразильським телебаченням, можна побачити, як пожежа, що спалахнула після закриття музею, поширилася по всій будівлі. Інформації про постраждалих поки що немає.   Цього року музей, заснований в 1818 році королем Португалії Жуаном VI, відзначив своє 200-річчя. У ньому містилася одна з найбільших в Америці колекцій мінералів, скам'янілостей, мумій, індіанського посуду, а також важливі для науки знахідки — кістки динозавра та скелет давньої жінки, яким було 12 тисяч років. Це найдавніший скелет людини, коли-небудь знайдений на американському континенті.   Причина пожежі поки не з'ясована. Як повідомляється, співробітники музею раніше неодноразово скаржилися на скорочення фінансування.   Директор музею назвав пожежу "культурною трагедією".         Mon, 03 Sep 2018 11:00:00 Культурний маршрут (3.09-9.09) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-309-909 Цього тижня у Києві відбудеться Міжнародний фестиваль актуальної анімації та медіа-мистецтва LINOLEUM, в Харкові пройде арт-фестиваль Non Stop Media, а в Одеському художньому музеї презентуватимуть книгу поета Бориса Херсонського, проілюстровану картинами Олександра Ройтбурда. Що ще цікавого — дивіться в Культурному маршруті!   2 вересня у Харкові офіційно стартував фестиваль молодіжних проектів сучасного візуального мистецтва Non Stop Media IX. Цього року в конкурсі взяли участь молоді художники з України, Польщі, Білорусі та інших країн Європи, США. Окрім основного проекту під час фестивалю будуть відкриті ще 5 виставкових проектів, а також пройде насичена паралельна програма. <a href="http://nonstopmedia.org/programm-nonstopmedia-ix/" target="_blank">Програма</a>   <img src="/storage/0002018/09/3_09/40374113_1081372712040087_3902948270636269568_n.jpg" alt="" /> Фото: Фейсбук-сторінка фестивалю Non Stop Media    3 вересня о 19:00 у галереї "Ксі Простір" у Дніпрі відбудеться відкриття виставки графіки Марго Саркісової "Невизначеність". Марго Саркісова — художниця, що працює в умовах невизначеної дійсності. Методологія її роботи — це відповідь на виклик недетермінірованого сучасного, мисткиня постійно експериментує з художніми техніками та комбінує їх.   <img src="/storage/0002018/09/3_09/40377633_1307560019378024_3767409277552033792_n.jpg" alt="" /> Фото: Фейсбук-сторінка галереї "Ксі Простір"   З 4 вересня до 3 жовтня у Центрі Сучасного Мистецтва “БілийСвіт” проходитиме виставка робіт учасників Першої міжнародної трієнале малих форм графіки “Intaglio”. Міжнародний конкурс малих форм графіки в Україні проводиться вперше. На виставці будуть представлені роботи майстрів графіки з усього світу – від Японії до Аргентини, загалом з більш ніж з 15 країн. Всі роботи є мініатюрами, виконаними в техніках глибокого друку.       Освітня платформа CANactions запрошує на лекцію Єгора Власенка «Громада як соціальний та просторовий феномен», яка відбудеться у четвер, 6 вересня, о 19:00 в Галереї ДУКАТ. Лекція присвячена поняттю територіальної громади, осмислення та дослідження якої набуває великого значення та актуальності в умовах реформи децентралізації влади в Україні, запровадження міських бюджетів участі, формування об'єднань співвласників багатоквартирних будинків. Єгор Власенко – Директор освітньої програми CANactions. <a href="https://forms.office.com/Pages/ResponsePage.aspx?id=x4_ar0-jzkmSlMAr3uWxCtEDYhniw5xLqmx4cW0Q4nRUREc4VTYxRVFHMjE2SFZFNkJBTktXRjU2VC4u" target="_blank">Реєстрація</a>   <img src="/storage/0002018/09/3_09/imgonline-com-ua-resize-ic8bdluirs1mqe5.jpg" alt="" /> Єгор Власенко Фото: Читомо   З 6 до 9 вересня у креативному просторі IZONE в Києві відбудеться Міжнародний фестиваль актуальної анімації та медіа-мистецтва LINOLEUM — найбільший показ авторської анімації в Україні. Крім міжнародного і національного конкурсів, фестиваль складається з серії майстер-класів та лекцій від професіоналів індустрії, показів експериментальної анімації та відеоарту, тематичних позаконкурсних скринінгів та дитячої програми.    <img src="/storage/0002018/09/3_09/59ae3db77d985.jpg" alt="" /> Фото: Фейсбук-сторінка фестивалю LINOLEUM   6 вересня о 20:00 в культурному просторі AkT відбудеться закриття сезону — фінальної виставки у 2018 році на літньому арт-майданчику, площею 3500 кв.м. Цього року свої роботи представили 85 українських художників, а це більше 400 робіт. На офіційному закритті ви маєте нагоду відвідати на масштабну виставку, послухати музичні лайви та подивитися перорманси до півночі.   <img src="http://artukraine.fitel.io/storage/0002018/08/3_08/31342.jpg" alt="" />   7 вересня о 17:00 у рамках фестивалю Non Stop Media IX у бібліотечному корпусі ХНЕУ ім. С. Кузнеця відбудеться відкриття проектів Ольги Бабак «Відстань» та Олександра Каплі «Мао в гостях у темній матерії та мироточиві гриби». Харківські художники презентують роботи в незвичному середовищі університетської бібліотеки, з'ясувавши, наскільки контекст простору впливає на сприйняття проекту.   <img src="/storage/0002018/09/3_09/1.jpg" alt="" /> Робота Ольги Бабак Фото: Харківський обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва   Voloshyn Gallery представляє персональний проект Лесі Хоменко: «Леся Хоменко та її школа». Як відзначає сама авторка, ця виставка про довіру, самоіронію та проблематизацію сучасної української освіти. У рамках виставки мисткиня створить інсталяцію з портретів своїх студентів. У процесі роботи Хоменко досліджує власну ідентичність та, відповідно, ідентичність молодих художників. Відкриття: 6 вересня о 19.00, Voloshyn Gallery, Київ.    <img src="/storage/0002018/08/30_08/khomenko-5.jpg" alt="" />   8 вересня о 18:00 Одеський художній музей запрошує на зустріч-розмову-презентацію нової книги поета Бориса Херсонського «Одеська Інтелігенція». На відкритті можна буде поспілкуватися з автором книги, а також з художником Олександром Ройтбурдом, чиї роботи включені в нову книгу в якості ілюстрацій. <a href="https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScz8sUDBtn3mDw4szPjeli8__R6hyYWV0qXTfsOANyp_Bom0w/viewform" target="_blank">Реєстрація</a>   <img src="/storage/0002018/09/3_09/39751974_2155696371311195_4173164759379607552_o.jpg" alt="" /> Робота Олександра Ройтбурда Mon, 03 Sep 2018 10:00:00 Гроші як небезпечний витвір мистецтва — на виставці в Лондоні http://artukraine.com.ua/n/groshi-yak-nebezpechniy-vitvir-mistectva--na-vistavci-v-londoni Банкноти можна назвати найбільш часто обмінюваними творами мистецтва, за умисне знищення або псування яких вас можуть посадити у в'язницю в деяких країнах. Умисне псування банкнот в ім'я мистецтва — ось тема виставки "Cash is King" у лондонській галереї "Саатчі".   <img src="/storage/0002018/08/31_08/cashisking_-_copy.jpg" alt="" /> Фото: Chiswick's Local Web site Проект представив банкноти з усього світу, до яких художники додали свої власні штрихи. Виставка також порушує питання про те, як різні країни працюють над захистом свого устрою і суспільства, втіленням яких часто виступають банкноти. Виставка триватиме до 8 вересня.   Джерело: <a href="http://www.londonlive.co.uk/news/2018-08-30/cash-is-king" target="_blank">londonlive.co.uk</a>         Fri, 31 Aug 2018 14:00:00 “Дерзкий вызов” Бориса Плаксия http://artukraine.com.ua/a/derzkiy-vyzov-borisa-plaksiya До 12 сентября в выставочном зале аукционного дома «Золотое Сечение» продолжается персональная выставка одного из самых уникальных художников-шестидесятников Бориса Плаксия «Дерзкий вызов». Экспозиция сформирована из работ частных коллекций, что дает возможность впервые взглянуть на ретроспективу творчества самобытного художника. «Хрущевская оттепель» и первые попытки демократизации общества породили веру творческой интеллигенции в украинское возрождение. Одним из ярчайших его проявлений стало появление неофициального искусства шестидесятников, смелых интеллектуальных поисков, ознаменованных порой либерализации. Феномен, возникший как попытка новой генерации вырваться из оков соцреализма, вновь обратившись к национальным и мировым культурным традициям. Судьбы поколения переворота часто складывались трагически. Авторы подвергались политическим преследованиям и репрессиям за право быть свободными. Одним из тех, кто бросил вызов режиму и этим самым обрек себя на годы мытарств за антисоветскую пропаганду, стал талантливый художник-монументалист Борис Плаксий.    <img src="/storage/0002018/08/31_08/t/16.jpg" alt="" /> «Сюрреалистичная композиция с людьми», 1988 Все изображения предоставлены аукционным домом «Золотое Сечение»   Завоевав репутацию перспективного автора, Плаксий подписывает коллективное письмо протеста против ресталинизации в Украине. Не желая отказываться от своей подписи, художнику вскоре пришлось заплатить за свое упрямство. Его имя на долгое время исчезло из официальной художественной жизни. Но отсутствие работы и притеснения со стороны власти не сломают художника, а сделают искусным портретистом. Он изображает таких знаменитых личностей: Алла Горская, Василий Стус, Вячеслав Черновол, Василий Симоненко, Иван Драч, Павел Тычина.   Творчество Плаксия по праву может считаться энциклопедией украинского бытия. С напором, свойственным мастерам ушедших эпох, автор тысячи работ в разном материале, показывает духовное единство со своей нацией – единственным постоянным объектом его творческого исследования. Вторая мировая война, наложившая отпечаток на еще неокрепшее детское сознание, способствовала формированию масштабного мышления, ощущения неподдельной причастности к истории и чувства ответственности за судьбу целого народа.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/t/02.jpg" alt="" /> «Автопортрет», 1970-е   Плаксия обвиняли в излишних экспериментах с формой и популяризации нигилистических идей, ставящих под сомнения общепринятые ценности и нормы нравственности. Но его эстетический феномен как раз произрастал не из отрицания, а из обращения к традиции. Впрочем, устойчивая попытка самозащиты, которая действительно прослеживается в его работах, объясняется критикой исключительно социалистических идеалов, которым он противопоставляет четкую моральную позицию, базирующуюся на высшем духовном смысле человеческого существования.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/t/17.jpg" alt="" /> «Армения», 1989   Среди наиболее выразительных черт творчества Плаксия следует выделить особый гуманистический пафос, поэтизацию чувств, самоотверженное служение народу («Казак», «Всплеск», «Мать»). Художник переосмысляет наследие бойчукистов, перенимая их организацию пространства, ритмичность композиционных элементов, концепцию создания уникального национального искусства на стыке с лучшими европейскими образцами. Основное отличие стиля Плаксия от школы Бойчука заключается в четкой артикуляции функции цвета как важной части образной и эмоциональной структуры произведения. Художник развивает традицию бойчукистов вглубь, считая монументальное искусство способом формирования среды.   Вопреки преданности искусству, выставочная биография Плаксия более чем скромная. Человек, всю жизнь ведущий не публичный образ жизни, был неспособен заниматься саморекламой. Первая персональная выставка легендарного шестидесятника состоялась в Торонто в 1991, следующая – в 1996 году. Четкие контуры, притягательность цветовых модулей, мотивы экспрессивного экзистенциализма. Полотна сразу привлекли зрительское внимание драматически-напряженной трактовкой даже самых идиллических тем.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/t/18.jpg" alt="" /> «Всплеск», 1990   В уникальном художественном мышлении автора – источник эмоциональной мощи, магическое единство формы, пластики, ритма и цвета («Кобзарь», «Автопортрет», «Армения», «Абстрактная композиция»). Апофеозом мастерства Плаксия является попытка изобразить дуализм красоты и драмы: на многих полотнах он отражает трагические страницы украинской истории.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/t/plaksii-1.jpg" alt="" /> Борис Плаксий   В отличие от многих современных художников, в основу творческого опыта Плаксия положены не вымышленные, а реально пережитые события, которые трансформируются под его «кистью» и документируют характер эпохи, метафорически отражая духовные поиски всего поколения шестидесятников. Его работы определяются художественно-эстетическими принципами полифонизма и диалога, чуждые представителям культуры социализма. В своем дискурсе Плаксий объединил традицию и новаторство, элементы фолка и философию экзистенциализма, превратив продукт репрессированного социума в яркую художественную позицию «несогласного».     Об авторе: Роксана Рублевская  –  главный редактор журнала ART UKRAINE, журналистка и автор статей на художественную тематику.   <div style="text-align: justify;">         </div> Fri, 31 Aug 2018 12:30:00 У Києві пройде перший міжнародний постапокаліптичний арт-фестиваль http://artukraine.com.ua/n/u-kiyevi-proyde-pershiy-mizhnarodniy-postapokaliptichniy-art-festival З 31 серпня до 2 вересня в арт-резиденції Carbon відбудеться перший міжнародний постапокаліптичний фестиваль мистецтв, UrbEx (індустріального туризму та міських досліджень) і геокешингу* «Chernobyling». На три дні локація резиденції перетвориться в постапокаліптичний світ пригод з повітрянм та атомнм цирками, підземним кінотеатром, VR-простором та іншими незвичайними просторами.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/dolina_gigantov_screen.jpg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   На відвідувачів чекають унікальні тематичні тури у Чорнобиль, у підземелля та на дахи Києва, квести, виступи рок-, метал- та поп-гуртів з України, Словаччини, атмосферні виставки та перформанси від українських та європейських митців. Денна програма фестивалю присвячена урбаністичним та мистецьким практикам в постіндустріальних просторах і включає серію лекцій, дискусій,  практичних майстерень та дослідницьких документальних стрічок. Підчас фестивалю до Києва приїдуть гості з різних міст України — Дніпра, Запоріжжя, Кривого Рогу, Полтави, — а також зі Словаччини, Болгарії та інших країн.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/12282831_979060538817697_816382960_n.jpg" alt="" />   Подія має благодійну мету, адже кошти зароблені на фестивалі буде спрямовано на допомогу літнім людям та дітям «чорнобильцям», які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у м. Славутич.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/10391420_794121490663983_8701030073956072768_n.jpg" alt="" />   Дати: 31.08‒2.09.2019 Місце: проспект Академіка Глушкова, 1, 13 павільйон ВДНГ, арт-резиденція Carbon Організатори: CHERNOBYLing festival   <a href="https://www.facebook.com/events/226848138089457/" target="_blank">Подія у Фейсбуці</a>     *Геокешинг — туристична гра із застосуванням GPS, яка полягає у знаходженні сховків, створених іншими учасниками гри.      Fri, 31 Aug 2018 11:00:00 Два щоденники Леонардо да Вінчі відтепер можна погортати онлайн http://artukraine.com.ua/n/dva-shchodenniki-leonardo-da-vinchi-vidteper-mozhna-pogortati-onlayn Вчені та експерти з цифрових технологій із Музею Вікторії і Альберта в Лондоні <a href="https://www.vam.ac.uk/articles/explore-leonardo-da-vinci-codex-forster-i#?c=0&m=0&s=0&cv=0&xywh=-1134%2C0%2C3742%2C1989" target="_blank">виклали у вільний доступ</a> два оцифровані щоденники Леонардо да Вінчі, дозволяючи поціновувачам наукового життя ренесансної доби збільшити масштаб і вивчити революційні ідеї і концепції майстра.   <img src="/storage/0002018/08/31_08/screen_shot_2018_08_30_at_112549.png" alt="" /> Сторінки «Codex Forster I» Фото: The Art Newspaper / © V&A Images «Codex Forster I» складається з двох щоденників, які були поєднані в один том після смерті Леонардо. «Codex Forster I» містить як найбільш ранні (близько 1487‒90, Мілан), так і пізніші записи (1505, Флоренція), якими володіє музей. Щоденники названі на честь Джона Форстера, який заповів їх музею разом з бібліотекою у 1876 році. У Музеї зберігаються три інших щоденника да Вінчі, поєднані у два томи, які мають назву Codex Forster II і III. «Ми плануємо зробити ці два інших томи також повністю доступними в Інтернеті у 2019 році, щоб відзначити 500-річчя від смерті Леонардо», ‒ говорить Катерина Івард, кураторка спеціальних колекцій Національної бібліотеки мистецтв Музею. «Щоденники нагадують нам, що Леонардо був таким же інженером, як і художником. Коли він написав на початку 1480-х років Людовіко Сфорца, тодішньому правителю Мілану, щоб запропонувати йому свої послуги, він назвав себе військовим інженером, лише коротко згадуючи свої художні навички в кінці списку», ‒ каже Івард. «Codex Forster I» датується тим часом, який Леонардо провів на міланському суді, коли він зосередився на гідротехніці, із зображенням інструментів для риття каналів, а також для переміщення і підняття води. Він також включає в себе трактат з геометрії і вимірювання твердих тіл.   Джерело: <a href="https://www.theartnewspaper.com/news/victoria-and-albert-museum-brings-leonardo-da-vinci-s-notebooks-to-life-online" target="_blank">The Art Newspaper</a>         Fri, 31 Aug 2018 10:00:00 Неканонічні “Автопортрети” Бабака та Сагайдаковського у Я Галереї http://artukraine.com.ua/n/nekanonichni-avtoportreti-babaka-ta-sagaydakovskogo-u-ya-galerei Я Галерея представила проект «Автопортрети» Олександра Бабака та Андрія Сагайдаковського.   У законсервованому вигляді термін «автопортрет» тлумачиться і розуміється як стала форма відображення себе художником, спроба відстороненого споглядання. Звісно, одразу ж уявляються типові образи з живописних полотен: «за роботою», «у майстерні», «перед дзеркалом», «у задумливому профілі-анфасі» і т.д.. Однак мистецькі стратегії давно відійшли від канонів способів творення, які б обмежувалися виключно можливостями класичних напрямів. Клішований автопортрет більше не є монополією жанру, відбулася ротація – праця автора стала рефлектором, незалежно від способу вираження (будь-то інсталяція чи мистецький акт, наприклад). Так проект об’єднує два полярні вектори щодо, здавалося б, найдоступнішої теми – автопортрету. Перший – це особистісна алюзія до релігійної притчі Олександра Бабака, другий – деструкція традиційного жанру Андрія Сагайдаковського.   <img src="/storage/0002018/08/30_08/andriy_sagaydakovskiy__zranku_ne_topchitsya_po_boloti__kilimok__oliya__160h213__2017-2018.JPG" alt="" /> Андрій Сагайдаковський, Зранку не топчіться по болоті, килимок, олія, 160х213, 2017–2018 Зображення надане галереєю   Ідея для створення «Автопортрету» в Олександра Бабака зародилася ще у 1998 році, у резиденції, яка знаходиться в селі Великий Перевіз. Кожного разу, прогулюючись біля місцевого цвинтаря, митця  вражала занедбаність і непотрібність цього колись сакрального місця, яке почали використовувати як поле для випасу худоби. Так художник зобразив себе на одній із могил-пагорбів у образі блудного сина. Це оммаж до загальновідомого сюжету і до картини Рембрандта зокрема. Бабак відкриває завісу в особисту драму – якщо блудний син із біблійної притчі знаходить прощення у батька, тут він навіть не встиг попрощатися. Лишається лише візуальна фіксація загального стану, що роками підточував буття.   Роботи Андрія Сагайдаковського не мають нічого спільного з класичними автопортретами, однак будь-яка праця художника (матеріальна чи духовна) є його роздумом над самим собою. Митець підсвідомо звертається до образів, що витікають із дитинства. Чисті ремінісценції, що постають як ствердження закритої суті і  підкреслення його поглядів. Усе, що хочеш сховати або заперечити  визначає тебе більше, аніж те, що лежить на поверхні. Про це свідчать вербальні символи, які використовує Андрій Сагайдаковський у своїх роботах. «Дитячі забави», у які грає художник і є його віддзеркаленням, його тотожністю і оголеною сутністю.   Застосовуючи різні матеріали і способи вираження Олександр Бабак і Андрій Сагайдаковський розкривають єдність автопортрету як особистого медіуму, яка полягає у дослідженні довколишнього і внутрішнього. Це елемент акту самопізнання (у його взаємодії з культурою) в динаміці та трансформації.   Побачити виставку можна до 24 вересня 2018 року.       Thu, 30 Aug 2018 14:00:00 Виставка “Однаково різні. Частини мови” http://artukraine.com.ua/a/vistavka-odnakovo-rizni-chastini-movi Виставка “Однаково різні. Частини мови” об’єднала відомих українських митців — Сергія Радкевича, Костянтина Зоркіна, Петра Бевзу та Віталія Кохана — яким напередодні відкриття, що відбулося 29 серпня в Інституті проблем сучасного мистецтва, Art Ukraine поставив однаково різні питання та отримав однаково різні відповіді.   Сергію, чи могли б розповісти про особливість монументального мистецтва?   Сергій Радкевич: Монументальний розпис — це гігантська маніпулятивна річ. І має дві сторони медалі: позитивну й негативну. Вони відносні, але однозначно ти маєш величезні інструменти маніпуляції. Тобто людина, яка кожен день ходити понад цією монументальною роботою: чи це в публічному місці, чи в андеграундному просторі, будь-де,  читає меседж, який закладається глибоко на підсвідомому рівні. Це як реклама: ми можемо не асоціювати себе з нею, але меседжі закладаються дуже глибоко. Інша річ полягає в тому, що будь-яка подібна робота існує на рівні візуального шуму. І для мене монументальне мистецтво є спамом: або середовища, або глядача, або теми, яка цікава автору. Мінімальні провокації у цьому контексті цікаві. Наприклад, коли в атеїстичне середовище або колишні пострадянські забудови закладаєш сакральну тематику, яка, можливо, колись придушувалася тут в період комунізму. А зараз ми повертаємо її через такий егоїстичний жест — власний, особистий.   <img src="/storage/0002018/08/30_08/t/radkevich_4.jpg" alt="" /> Робота Сергія Радкевича   Костянтине, як представник магічного мистецтва, розкажіть, будь ласка, про нього детальніше.   Костянтин Зоркін: Це дуже складне запитання. Дуже складне, адже я не знаю, наскільки я представник магічного мистецтва, і чи є воно взагалі. Один мій знайомий мистецтвознавець, Олег Коваль сказав, що естетична функція мистецтва — вторинна по відношенню до магічної. Потім я це зрозумів, але не через книги, а через власну діяльність: естетична функція є первинною для глядача, але не для художника.   І магічне мистецтво магічне в тому сенсі, що воно здатне змінювати реальність того, хто його створює. Але глядач, який бачить лише естетичну сторону, насправді нічого не бачить. Виходить такий парадокс — магічне мистецтво в певному сенсі невидиме: художники його відчувають і беруть від нього енергію. Існує доестетичний досвід людства: скіфські баби, єгипетські фрески, діяльність північних шаманів: вони вирізали з дерева птахів, людські фігурки або більш складні речі, наприклад, робили свій костюм. І вони не вкладали в це естетичний аспект, зміст цих елементів був зовсім інший. Тому, можливо, вони естетично програють грецьким мармуровим або бронзовим статуям, і для глядача вони менш цікаві, але для мене якраз вони важать більше — мені здається, що їхня сила зчитується на рівні форми. Ось я дивлюся на них і якоюсь частиною моїх почуттів розумію, що в них вкладено.   <img src="/storage/0002018/08/30_08/t/z_img_4593.jpg" alt="" /> Костянтин Зоркін   Є подібна історія про Пікассо, який боявся іноді відкривати шафу, де зберігав африканські маски, адже вони несли щось невідоме йому.   У мене є свій уявний музей таких виробів: там є народні іграшки, ляльки-мотанки, є дерев'яні іграшки Російської Півночі, є ті ж скіфські баби — це все для мене приклади ось такого неестетичного мистецтва. Воно сягає корінням туди, куди ми не можемо зазирнут інтелектуально, нам не допоможуть розумові пояснення, ми можемо лише відчути, згадати свій архаїчний досвід.   Петре, яким є абстрактне мистецтво, якщо розглядати його крізь призму вашого проекту “Інний”?   Петро Бевза: Поняття абстрактного — поза вербальним повідомленням. Тобто абстрактне те, що неможливо описати. Але люди намагаються. Наприклад, Бог — абстракція, насправді: це ж не сивий чоловік з бородою чи без, у римських чи грецьких тогах. Бог і божественне — це абстрактне. Або, наприклад, любов, — як її описати? Можна знайти масу засобів. Але реально абстракція, на мою думку, — це чистий варіант оцих генеральних сутностей чи генеральних понять.   Мій проект називається “Інний”, інакший, “інакшість” я і хотів зобразити в цих чуттєвих формах. Я хотів, щоб кожен тактильно відчув оцю інакшість.   <img src="/storage/0002018/08/30_08/t/bevza_1.jpg" alt="" /> Робота Петра Бевзи   Віталію, ви часто говорите, що картини говорять самі за себе. Більше того — картини можуть постояти за себе. Що мається на увазі?   Віталій Кохан: У картині ніби є особистість, яку ти можеш побачити, без додаткових пояснень сприйняти. А щодо «постояти за себе» — це відчуття, яке виникає, коли бачиш будь-яку річ: буває дивишся й розумієш, що зробили її умовно в Китаї для масового споживання, а буває, що навіть не розумієш, як ця річ зроблена, але дуже хочеш мати її.   <img src="/storage/0002018/08/30_08/t/img_3280.jpg" alt="" /> Робота Віталія Кохана   <div>         </div> Thu, 30 Aug 2018 12:30:00 За що колишні працівники Національної галереї Лондона судяться з музеєм? http://artukraine.com.ua/n/za-shcho-kolishni-pracivniki-nacionalnoi-galerei-londona-sudyatsya-z-muzeyem Виступаючи проти того, що вони називають «експлуатацією "фіктивної" самозайнятості в мистецтві», двадцять сім художників і викладачів мистецтва продають на аукціоні оригінальні твори, щоб зібрати гроші для позову проти Національної галереї Лондона, яка, як стверджує група, звільнила їх несправедливо і без пільг у жовтні минулого року після того, як неправильно офіційно визначила їх як тимчасових позаштатних працівників. Ця справа могла б стати прецедентом для неофіційного працевлаштування в публічному секторі і прав працівників у сфері мистецтва, де люди часто стикаються з експлуатацією на неоплачуваній або низькооплачуваній роботі.   <img src="/storage/0002018/08/30_08/nationalgallery_3.jpg" alt="" /> Фото: incomartour.com.ua Видання Artnet повідомляє, що заявники працювали у відділі освіти галереї на позаштатній основі, але тепер просять визнати їх повноцінними робітниками для ретроактивного отримання мінімальної заробітної плати, оплачуваної відпустки та лікарняних днів і захисту від розірвання договору.   «У нас є підстави вважати, що Галерея протягом декількох років цілеспрямовано намагалася ухилитися від присудження нам статусу офіційного працевлаштування, — написали в онлайн-заяві колишні фрілансери, які працювали в галереї не менше десяти років і зібралися під назвою NG27. — Ми отримували гроші від Національної галереї, нас обкладали податком, ми носили пропуски співробітників. Ми повинні були відвідувати навчання персоналу і командні зустрічі і отримували офіційні відгуки про нашу роботу. Але у нас не було гарантій зайнятості або працевлаштування». Їхня справа була заслухана на попередньому слуханні в липні. Після тридцяти двох днів, їхня краудфандингова кампанія, як зазначається в заяві, зібрала 83 280 доларів, що є приблизно половиною бажаної суми. Це гроші, які підуть на їхні судові витрати. Щоб залучити додаткові кошти, художники NG27 провели онлайн-аукціон 29 серпня, представивши роботи, натхненні картинами з колекції Національної галереї. Результати аукціону наразі невідомі.   У заяві Національна галерея, яка входить до числа найпопулярніших музеїв Великої Британії, відкинула звинувачення NG27 і заявила, що вона пропонує безпечну роботу для художників і викладачів. «Ми розуміємо, що претензії виникли з бажання Галереї перейти від пропозицій тимчасового працевлаштування до забезпечення більш безпечної зайнятості, з додатковими виплатами пенсій і перевагами для працівників», — йдеться в заяві установи. Представники інституції говорять, що спілкувалися з NG27 в період з жовтня 2017 року до січня 2018 року і минулого року пропонували роботу всім фрілансерам, але деякі учасники групи не виявляли інтересу до поточних вакансій. Справа має бути розглянута судом з працевлаштування протягом восьми днів, починаючи з 26 листопада.   Джерело: <a href="https://www.artforum.com/news/alleging-unfair-dismissal-former-national-gallery-workers-to-auction-art-for-employment-lawsuit-76493" target="_blank">artforum.com</a>       Thu, 30 Aug 2018 11:00:00 Леся Хоменко створить інсталяцію з портретів своїх учнів http://artukraine.com.ua/n/lesya-khomenko-stvorit-instalyaciyu-z-portretiv-svoikh-uchniv Voloshyn Gallery представляє персональний проект Лесі Хоменко: «Леся Хоменко та її школа». Як відзначає сама авторка, ця виставка про довіру, самоіронію та проблематизацію сучасної української освіти.   <img src="/storage/0002018/08/30_08/khomenko-5.jpg" alt="" /> Усі зображення надано галереєю   Для роботи над новою серією Леся Хоменко запросила до співпраці своїх студентів, що закінчили курс сучасного мистецтва у Kyiv Academy of Media Arts, тьюторкою якого була сама художниця. Проте, колаборацією цю взаємодію назвати складно, оскільки авторка використовує для своїх картин фотографії, що було надіслано студентами у відповідь на її прохання, без безпосереднього залучення їх до співпраці. У процесі роботи Хоменко досліджує власну ідентичність та, відповідно, ідентичність молодих художників. Працюючи з їхніми зображеннями, художниця трансформує своє ставлення до учнів: замість аналізу їх як молодих художників-суб’єктів, які перебувають у тій самій системі координат, що і вона, Хоменко об’єктивізує їх, спираючись не на особисте ставлення, а лише на ті зображення, що вони надіслали їй для роботи.   <img src="/storage/0002018/08/30_08/homenko.jpg" alt="" />   У просторі Voloshyn Gallery Леся Хоменко представить інсталяцію з картин, де продовжить свою програмну роботу над деконструкцією фігуративного зображення й аналізом всіх елементів картини. Деконструкція у практиці Лесі Хоменко передбачає не лише роботу із візуальними образами, але й з усіма складовими картини – її матеріальними носіями. Так у своїй новій серії завдяки використанню синтетичного полотна, біфлексу та синтетичних акрилових фарб авторка досягає нової максимальної еластичності полотна. Це дозволяє художниці перетворити одне з найнеулюбленіших своїх занять – натягування полотна на підрамник – на головну смислотворчу частину роботи, адже саме натяжка полотна стає інструментом деформації зображених на картинах постатей. Крім того, сам підрамник, як правило, залишається невидимою, маргінальною частиною картини. Він часто підлягає заміні, або натяжка відбувається без участі автора. Проект «Леся Хоменко та її школа» звертає увагу глядача на рутинний, технічний, процес створення та оформлення картини, який перетворюється на самодостатній авторський жест, що остаточно визначає зображення.   <img src="/storage/0002018/08/30_08/khomenko.jpg" alt="" />   Відкриття: 6 вересня о 19.00, Voloshyn Gallery, Київ, вул. Терещенківська, 13. Виставка триватиме до 7 жовтня 2018 року.     Про художницю:   Леся Хоменко народилась у 1980 році у Києві, де живе і працює зараз. Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури у 2004 році. З 2004 року співзасновниця та учасниця групи Р.Е.П. У 2005–2006 рр. брала участь у резиденції Центру сучасного мистецтва при НаУКМА; у 2008 році – у резиденції LIA (Leipzig International Art program) у Лейпцизі, Німеччина. З 2008 року – учасниця кураторського об’єднання ХУДРАДА. Її роботи були експоновані на багатьох персональних та групових виставках, серед яких – головний проект Kyiv Biennale Arsenale 2012 року, а також виставки у Національному художньому музеї України, у нью-йоркській White Box gallery, віденській MUMOK та Zacheta gallery у Варшаві. Леся Хоменко – номінантка премії PinchukArtCentre Prize у 2009, 2011 та 2013 рр. і Future generation art prize у складі групи Р.Е.П. у 2012 році, заснованих Віктором Пінчуком, а також володарка премії Каземира Малевича у 2012 та 2016 роках.       Thu, 30 Aug 2018 10:00:00 Карась Галерея покаже меморіальну виставку Антона Соломухи http://artukraine.com.ua/n/karas-galereya-pokazhe-memorialnu-vistavku-antona-solomukhi- 30 серпня в Карась Галереї відкривається виставка «L’hommage» Антона Соломухи – видатного українського художника, який з 1978 року жив та творив у Парижі. Антон Соломуха – художник-нонкомформіст, який був вигнаний з СРСР та продовжив свою діяльність як живописець та сценограф в Європі. У співдружності з іншим відомим вигнанцем, всесвітньо відомим музикантом Гідоном Кремером, Антон Соломуха створив сценічні рішення для славетного фестивалю камерної музики у Локхерхаузі (Австрія). Ці роки стали періодом експериментів в різних техніках та естетичних формулах. У картинах того періоду відстежується вплив від знайомства з класичною музикою.    <img src="/storage/0002018/08/29_08/40112786_2675384469154484_3412023733357903872_n.jpg" alt="" /> Зображення: Карась Галерея Карась Галерея з радістю представляє першу персональну меморіальну виставку Антона Соломухи, яка складається з його творів 1980-х років – творчого пошуку, формування етичних та естетичних позицій великого українського митця.   Відкриття: 30 серпня 2018 року о 19:00.         Wed, 29 Aug 2018 14:00:00 Разом і нарізно. Виставка “Роми – це ми” http://artukraine.com.ua/a/razom-i-narizno-vistavka-romi--ce-mi До 3 вересня у Музеї історії Києва відбувається виставка “Роми – це ми”, що поєднала вражаючий людяністю та чесністю фотопроект Олексія Зінченка та експонати з фондів музею. Art Ukraine публікує текст кураторки проекту Катерини Липи у співпраці з Костянтином Дорошенком.   Близько 500 років українці й роми живуть на одній землі – разом і нарізно, зближуючись і віддаляючись, наче планети, що рухаються власними орбітами. Це співіснування було переважно мирним і породило певні явища, які, поглянувши під різним кутом, можна назвати стереотипами, а можна – мистецькими образами масової свідомості.   <img src="/storage/0002018/08/29_08/7.jpg" alt="" /> Огюст Раффе. «Циганська родина у дорозі». 1839 р. Папір, літографія. Київський музей О. С. Пушкіна Зображення надане Музеєм історії Києва   На початку ХV ст. Великий князь Литовський і король польський Олександр Ягеллончик видав охоронну грамоту ромському ватажкові, «цигану Василю». Вже тоді роми кочували українськими землями, хоч було їх, імовірно, не надто багато. У другій половині ХVІ ст. король Стефан Баторій, упорядковуючи державу, зробив дві важливі речі: створив реєстрове козацтво й повелів ромам обирати «циганського короля», тобто надав правових підстав для розвитку двох дуже різних і вельми своєрідних національних і соціальних спільнот. Для людини середньовіччя та ранньомодерної доби кожен, хто розмовляє незрозумілою мовою й веде незвичний для місцевого загалу спосіб життя – «інший», до якого ставляться щонайменше з пересторогою, або навіть із острахом. Утім, якраз страху перед ромами в українців не було, принаймні жодне історичне чи літературне джерело про це не повідомляє.   <img src="/storage/0002018/08/29_08/imgl9683.jpg" alt="" /> Олексій Зінченко, з проекту "Роми – це ми"   На терени сучасної України роми ринули в часи, коли більшість мирного населення воліла б тікати звідси світ за очі – у середині ХVІІ ст., під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Причина такої активності проста: країною пересувалися величезні армії, для обслуговування яких було потрібно багато ковалів. У ремісників-ромів весь реманент був із собою, вони могли кувати коней і лагодити упряж просто на марші. Утім, схоже на те, що дехто з миролюбних ромів таки спокусився вояцьким ремеслом: у козацьких реєстрах трапляються персонажі з прізвищами-прізвиськами Циган, Циганчук, Циганський.   <img src="/storage/0002018/08/29_08/imgl0072.jpg" alt="" /> Олексій Зінченко, з проекту "Роми – це ми"   Ранньомодерна доба – час виникнення у свідомості українців певних стереотипів щодо ромів. І ці стереотипи не були ворожими, хоча, знову таки, йшлося про образ «іншого». У вертепному театрі персонаж, що звався «циган» – хитрий і веселий трикстер, але аж ніяк не ворог. Ті ж риси властиві й персонажеві різноманітних карнавалів, передусім різдвяних. Поет-чернець кінця ХVІІ ст. Климентій Зиновіїв писав, що «…цигане где день где ночь по світу гуляють… Же збитечнеє людям чинять ошуканства// где колвек приехавши до якого панства». Але ставлення до «ошуканства» було поблажливе: у різних оповідках фігурують змагання українця й рома – хто кого надурить. До того ж вважалося, що змагання з ромом у хитрості – поєдинок на рівних, а от із євреєм краще в такі змагання не вплутуватися, бо програєш.   <img src="/storage/0002018/08/29_08/imgl9978.jpg" alt="" /> Олексій Зінченко, з проекту "Роми – це ми" <img src="/storage/0002018/08/29_08/6.jpg" alt="" /> Софія Караффа-Корбут. «Закарпатські цигани» 1962 р. Папір, лінорит. Музей шістдесятництва Зображення надане Музеєм історії Києва   Доба романтизму першої половини ХІХ століття породила літературний образ циган, як символу волі, свободи від будь-яких соціальних умовностей та незалежності від суспільної ієрархії. Саме тоді з’явилися і вигадані палко закохані жінки-красуні – Кармен Проспера Меріме та циганка Аза Юзефа Іґнаци Крашевського, що згодом потрапила на українську сцену в п’єсі Михайла Старицького. Але, на відміну від решти Європи, Україна вже мала свій «золотий стандарт» волі – козаччину, та ще й спогади про те, що волю треба боронити зі зброєю в руках. Тож загальноєвропейський стереотипний мальовничий образ «вільних циган» приживався тут повільно – мало не сто років. Натомість справжні роми, як і раніше, кочували краєм: так само мандрівні штукарі показували фокуси на ярмарках, так само ромські ковалі виготовляли найкращу збрую й кували коней, так само сільські дівчата бігли дізнаватися свою долю у циганок-ворожок. Цікаво, що на відомій акварелі безумовного романтика Тараса Шевченка «Циганка-ворожка» візуальним центром і головним романтичним персонажем є саме юна українка, а не звична для Наддніпрянщини, і тому не екзотична, ромка.   <img src="/storage/0002018/08/29_08/4.jpg" alt="" /> Анатоль Петрицький. Ескіз костюму циганки до балету «Лілея». 1950 р. Папір, акварель, кольорові олівці. Музей історії Києва Зображення надане Музеєм історії Києва   В українському фольклорі роми, як і раніше, постають «іншими», але не ворожими. Часом вони смішні, часом гідні співчуття (для осілого хлібороба кожен безземельний і безхатній персонаж – завжди бідолаха). Ідіома «циганське щастя» означає жорстоке безталання, «циганська кобила» з народних анекдотів і приказок – замучена конячина (хоча як раз з кіньми у ромів все було гаразд).   <img src="/storage/0002018/08/29_08/imgl0024.jpg" alt="" /> Олексій Зінченко, з проекту "Роми – це ми"   Культ «циганщини» з піснями-танцями-катанням на «тройкє с бубенцамі», що виник у Росії на зламі ХІХ – ХХ століть, в Україні не надто поширився. Хоча грамофонні платівки з циганськими романсами розходилися імперією та, звісно, набули певної популярності і в нас. Але на наших теренах роми залишалися більше учасниками сільського та містечкового життя, аніж великопанських розваг. Ромський музика в Україні – не волоока панянка, що співає пристрасним контральто в дорогому столичному ресторані, а віртуозний скрипаль, який грає до танцю на сільському весіллі чи на ярмарку. Утім, і в Україні образ ромів підлягав невблаганній театралізації – він еволюціонував від персонажа давнього вертепу до сценічного образу театру корифеїв. Звісно, йдеться про «Циганку Азу» – виставу, у якій сяяла найперша зірка української сцени Марія Заньковецька. Образ гарячої красуні-циганки, різноманітні історії пристрасного кохання, вигадані літераторами-романтиками у ХІХ ст., екзотичний одяг (теж вигаданий у ХІХ ст. як театральний) не сходили зі сцен України впродовж усього ХХ століття.Театральний образ перекрив для більшості українців реальних ромів з їхнім своєрідним способом життя та чималими проблемами. Тож не дивно, що вітчизняні музеї не можуть похвалитися значною кількістю артефактів, що так чи інакше стосуються ромів. У колекції Музею історії Києва такі експонати передусім пов’язані з театром: афіші та невеличкі друковані лібрето, що слугували рекламою вистав на «циганську» тематику. Щодо візуального мистецтва, то тут ідеться передусім про різночасові твори живопису та графіки, автори яких, як і належить митцям, захоплювалися мальовничою зовнішністю ромів.   <img src="/storage/0002018/08/29_08/imgl9867.jpg" alt="" /> Олексій Зінченко, з проекту "Роми – це ми" <img src="/storage/0002018/08/29_08/8.jpg" alt="" /> Раїса Кузіна. «Лєна». 1984 р. Полотно, олія. Музей історії Києва Зображення надане Музеєм історії Києва <img src="/storage/0002018/08/29_08/imgl9562.jpg" alt="" /> Олексій Зінченко, з проекту "Роми – це ми" <img src="/storage/0002018/08/29_08/11.jpg" alt="" /> Афіша оперети «Сільва». 1980-ті рр. Музей історії Києва Зображення надане Музеєм історії Києва <img src="/storage/0002018/08/29_08/imgl0077.jpg" alt="" /> Олексій Зінченко, з проекту "Роми – це ми"   Про авторку: Катерина Липа –  cтарша наукова співробітниця відділу фондів та реставрації Музею історії Києва       Wed, 29 Aug 2018 12:30:00 Пальміру, постраждалу під час війни в Сирії, реконструюють до літа 2019 http://artukraine.com.ua/n/palmiru-postrazhdalu-pid-chas-viyni-v-sirii-rekonstruyuyut-do-lita-2019 Стародавнє місто Пальміра в Хомсі, Сирія, яке було сильно пошкоджене терористами ІДІЛу, мають намір відновити та відкрити для туризму наступного літа, каже сирійський уряд. «У влади тепер є проект усунення всіх ушкоджень, завданих Старому місту Пальміри, – говорить губернатор провінції Хомс Талал Баразі. –  Є також хороші пропозиції від світових держав з відновлення артефактів і історичної цінності Пальміри. Я вважаю, що Пальміра буде повністю готова до прийому туристів влітку 2019 року». Говорячи про історичне значення Пальміри, Баразі додав: «Це всесвітня історія, і вона належить не тільки Сирії».   <img src="/storage/0002018/08/29_08/7365318-3x2-700x467.jpg" alt="" /> Фото Тріумфальної арки в Пальмірі (2014 рік) на фоні її залишків після дій терористів Джерело: ABC Пальміра, яка була частиною Римської імперії, належить до об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У 2015 році терористи ІДІЛ знищили такі місцеві пам'ятки як Храм Баала, Храм Баал-Шамін, Тріумфальну арку і колони в Долині гробниць. Після тимчасового повернення армії сирійського президента Башара аль-Асада в березні 2016 року, терористична група знову захопила місто в грудні і завдала додаткових руйнувань. Коли сирійські та російські війська захопили контроль над Пальмірою в березні минулого року, російські інженери очистили його від вибухівки. У січні 2017 року генеральна директорка ЮНЕСКО Ірина Бокова описала руйнування Тетрапілона і фасаду Римського театру в Пальмірі як «військовий злочин» і «удар по культурній спадщині». Баразі також розповів, що відновлення історичного центру Хомса, який теж було знищено бойовиками, почнеться в кінці цього року і що сирійський уряд «вжив усіх необхідних заходів» для цього. Реставрація 2000-річного центрального ринку Хомса, що почалася три роки тому, повинна бути завершена в травні 2019 року. Баразі підрахував, що вартість збитку, заподіяного Хомсу (включаючи державні установи, житло, лікарні і школи) сягає двох млрд доларів.   Джерело: <a href="https://www.theartnewspaper.com/news/palmyra-to-be-restored-and-ready-for-tourists-by-summer-2019" target="_blank">The Art Newspaper</a>         Wed, 29 Aug 2018 11:00:00 Берлінську стіну хочуть відбудувати – щоб зруйнувати знову http://artukraine.com.ua/n/berlinsku-stinu-khochut-vidbuduvati--shchob-zruynuvati-znovu Організатори культурного фестивалю Berliner Festspiele обговорюють з міською владою Берліна можливість створення репліки фрагменту Берлінської стіни в центрі столиці. Реконструкція стіни буде стояти на бульварі Унтер-ден-Лінден з 3 жовтня, річниці возз'єднання, до 9 листопада. Після події репліку буде знищено. Прес-секретар Berliner Festspiele розповів The Art Newspaper: «Ми не можемо підтвердити проект. Найближчим часом відбудеться прес-конференція, на якій буде надано докладнішу інформацію».   <img src="/storage/0002018/08/29_08/29_0.jpeg" alt="" /> Фото: The Art Newspaper Проект є частиною резонансного фільму і перформативного проекту "Дау" російського режисера Іллі Хржановського, біографії радянського фізика Лева Ландау, робота над яким тривала з 2008 до 2011 років. Цієї осені фільм планують показати у Берліні, Лондоні та Парижі. Міністр культури Німеччини Моніка Ґрюттерс розповіла місцевому виданню, що вона «абсолютно переконана, що це буде світова подія». Відповідно до прес-релізу Berliner Festspiele, аспекти життя в колишньому Східному Берліні будуть відтворені всередині вбудованого комплексу, що відображає спосіб життя в тоталітарній державі.   Джерело: <a href="https://www.theartnewspaper.com/news/project-could-see-berlin-wall-reconstructed-and-then-demolished-as-part-of-anniversary-performance" target="_blank">The Art Newspaper</a>         Wed, 29 Aug 2018 10:00:00 В Атлантик-Сіті з’явився незвичний музей минулого Трампа http://artukraine.com.ua/n/v-atlantik-siti-zyavivsya-nezvichniy-muzey-minulogo-trampa У Атлантик-Сіті, де Трамп збудував і знищив імперію казино, з’явився незвичайний музей, присвячений минулому, яке теперішній американський президент залишив позаду.   <img src="/storage/0002018/08/28_08/gettyimages-827652398-1024x670.jpg" alt="" /> Фото: Artnet / Bill Swersey/AFP/Getty Images   Щонеділі цього серпня історик Леві Фокс влаштовував виставку перед будівлею казино Trump Plaza в Атлантик-Сіті, яку планується знести. Там, використовуючи простий складений стіл і сумку, він представив приблизно 60 предметів: від плюшевого ведмедика "Трамп Марина", до старовинних чорно-білих фотографій зниклих володінь Трампа, що разом формують складну, послідовну історію того, як Дональд Трамп змінив це нью-джерське місто на краще і на гірше.   Проект "Музею Трампа" в Атлантик-Сіті охоплює 32-річний період історії місцевості — епоху, яка розпочалася з відкриття Трамп-Плаза в 1984 році і завершилася будівництвом Трамп-Тадж-Махала у 2016 році. У бесіді з виданням Artnet News Фокс говорить, що його цікавить вивчення того, чим може бути такий музей. Коли він вперше поділився цією ідеєю два роки тому, більшість людей побачило у проекті "святиню" на честь Трампа. Але будівництво золотого вівтаря Дональдові не було метою Фокса. "Музей — це місце для залучення різноманітних точок зору", — говорить Фокс. На його думку, завдання музею — це не просто показ об'єктів на загальнодоступному форумі, а рівномірна контекстуалізація цих об'єктів таким чином, щоб відвідувачі змогли зробити свої власні висновки — це завдання, яке, на думку Фокса, можуть втілити лише такі природжені педагоги, як він сам. Якщо все піде за планом, наступним кроком буде тимчасова виставка "Музею Трампа", після чого буде створено постійну експозицію, можливо, влітку або восени 2020 року, саме вчасно до наступних виборів.   Джерело: <a href="https://news.artnet.com/exhibitions/atlantic-city-trump-museum-1337690" target="_blank">news.artnet.com</a>       Tue, 28 Aug 2018 14:00:00 Музей Крёллер-Мюллер в парке Де-Хоге-Велюве http://artukraine.com.ua/a/muzey-kryoller-myuller-v-parke-de-khoge-velyuve Есть версия, что перед тем, как угаснуть, мозг выдает самую счастливую картинку, и, если спросить себя, что ты хочешь увидеть, то ответ очевиден  –  национальный парк Де-Хоге-Велюве провинции Гелдерленд, Нидерланды. Основавшая его чета Крёллеров достойна кисти Ван Эйка. Словно желая подчеркнуть это, архитектором одного из павильонов судьбе угодно было выбрать однофамильца прославленного художника. О музее, ставшем одновременно и раем, и картинной галерей, далее в ART UKRAINE. Связь скульптуры, живописи и природы навсегда поселяется в музее Крёллер-Мюллер с 1938 года, когда один из верных слуг модерна Анри Ван де Велде заканчивает строительство здания музея. А еще раньше Елена Крёллер-Мюллер (1869-1939) и ее супруг с необычным для голландца именем Антон завещают свою коллекцию  государству в обмен на обещание построить здесь музей. Антон Крёллер (1862-1941) любил охоту, а собирательство картин – страсть жены, им разделяемая и подогреваемая.   Вместе им удается собрать коллекцию обширную в метафизическом плане, как территория заповедника. Природа освежает связь с историей, и музей Крёллер-Мюллер самим ландшафтом и необъятностью пространств поставлен вне времени. Ощущение дали создают ветер и высохшее дерево. Когда-то здесь водились кенгуру, на память о мощных ударах их лап - песчаные дюны. Человек, имеющий представление о дюнах и немного дотошный характер, скажет: «это похоже на дюны, но это не дюны». Песок мельче и ощущаются колебания.   Оставляя велосипед, сходишь на его горячую поверхность, и сколько хватает глаз до  горизонта – солнечный свет осыпается в мелкую пыль (Голландия не изменяет своей привычке и в заповеднике предусмотрена стоянка бесплатных велосипедов). Жизнерадостное удовольствие почтальона Ван Гога передается его увядшим спиленным подсолнухам, когда в окружении расплавленного спокойствия проплывает стройная пожилая пара на двойном велосипеде, и солнечная пыльца с бороды почтальона распространяется по залам экспозиции.   Этот музей – плод взаимной привязанности Дети переносят Ван Гога к себе в альбом. Приятно оформленные залы создают впечатление домашней коллекции. У четы Крёллеров было много Ван Гога: в музее даже есть «таймлайн», по годам, сколько на него уходило из семейного бюджета от малых сумм до колоссальных. Ван Гога не стало в 1890, он не успел оценить размах и щедрость, зато не пришлось долго дожидаться посмертной славы.   <img src="/storage/0002018/08/28_08/m/img-0031.JPG" alt="" /> Все изображения предоставлены автором   Благотворительность – чаще спонтанная реакция и нерегулярная. Меценаты Крёллер-Мюллеры не изменяли своей любви ни в богатстве, ни в бедности. Даже когда произошел крах на нью-йоркской бирже, эту историю рассказывают экскурсоводы перед картиной «Ночная терраса кафе» (1888), Елена Крёллер-Мюллер не соблазнилась возможностью продать всего одну картину и нормально жить. И Ван Гога бы удивило ее настойчивое желание сохранить его у себя.   Экскурсоводы ей по-женски сочувствуют. Можно себе представить, чем убеждал Антон своих кредиторов. Известно, что еще в детстве Елена увлеклась фарфором – мечтой о коллекции, едва ли не большей, чем у Виктора Гюго, посвятившего стенку своей парижской квартиры, намного более скромной, этому благородному искусству. Скромность и благородство  – то, чему учит Виктор Гюго, навсегда стало духом музея Крёллер-Мюллер.   Любовь к искусству не обесценивается На все уговоры хозяйка дома Крёллер-Мюллеров неизменно отвечала: «моя коллекция завершенная». Ни один из супругов не стремился поправить свои дела за счет Ван Гога, Ван Хоха, как его называют голландцы, или ценой расставания с другими из, чудом соединившихся под одной крышей, художников модерна. Музей богат и мастерами Ренессанса, а среди них есть яркие имена: Кранах, Ханс Бальдунг Гриен, Хенрик ван Клиф, прославившийся другим взглядом на Вавилонскую башню, отличным от Брейгеля-старшего.     По сравнению с Брейгелем, башня Клифа ровная, ее гладкие своды скрепляет договоренность вавилонян – версия оптимистична и соответствует концепции музея. На схеме музей выглядит буквой «Т» и спроектирован по идеалу модерна – смысл времени утилитарен – публика вдыхает сразу все стили и эпохи, проникая через тонкий внутренний коридор.   <img src="/storage/0002018/08/28_08/m/img-0028_-_copy.JPG" alt="" />   От музейных касс коридор уводит к Пикассо, ставшему, особенно для людей, которым выбор предоставлен не был – воплощением свободы. Кумир протестной Франции, его отец имел дело с металлом и во власти сына оказался материал века. Пикассо увидел в груде железа детали и его заметили, собиравшего из этих деталей поделки. В зале музея Крёллер-Мюллер стоит экспонат, который словно оплакивает свою участь превратиться в груду металла.   Сегодня писать концентрированно и личностно не принято, принято из двух-трех идей собирать книгу. Пикассо – лаконичный художник и его лаконизм востребован. Его это сближает с Ван Гогом. Возможно, сами художники подсказали чем отблагодарить мадам Крёллер-Мюллер. Музей приобрел «Вазу с цветами», и сразу появились сомнения в авторстве, так всегда бывает, когда трепетно относишься к подарку.   Музей Крёллер-Мюллер достоин Лувра И своей таинственностью – только в 2012 году рентген показал под слоем краски ван-гоговский почерк, там обнаружилась композиция «Борцы», о которых Ван Гог писал брату Тео. И тем, что в Лувре Жана-Батиста Камиля Коро надо рассматривать в лупу, а здесь он большего размера и это засчитывается за дополнительный зал антикварных редкостей. И можно помедитировать перед, лучащимся нежным спокойствием полотном, пятьдесят процентов которого занимает небо.   Падение акций. Депрессия. Госпожа Крёллер-Мюллер могла облагодетельствовать Лувр. Экскурсоводы выглядят растерянно, их одновременно и восхищает, и удивляет эта выдержка. Посетителю среднего достатка почти невозможно себе представить, что потеряв состояние можно решиться сохранить коллекцию. Теперь, как говорят музейщики, - она бесценна; естественно, на черном рынке взвесят и определят, но одна ее владелица знала шедеврам настоящую цену.   <img src="/storage/0002018/08/28_08/m/vaza_borcy.png" alt="" />   Каждый экспонат в отдельности – дороже всего состояния. «Моя коллекция завершенная». И сам жест определенно заявляет: «совершенна».  Можно попытаться представить, как она убеждала своего супруга не рассматривать коллекцию в качестве актива: «давай будем сохранять нашу любовь сейчас, а не когда одному из нас это уже будет не нужно». Разве драма не достойна Лувра? И глубже проникаешься «Венерами» Гриена и Кранаха. У первого купидон на шаре, у второго  – с пчелками.   Купидон, он же – Амур, он же – Эрос… он же сын Венеры Неразумный малыш, который ничего не может серьезного решить, для усиления эффекта художник завязал ему глаза, сидит, хитро улыбается, на шаре – ощущение неустойчивости. Совсем другой Амур в ногах у второй Венеры, здесь можно сразу художника узнать, Венера-лисичка Кранаха-старшего. Кранах – маркетолог, состоявшийся бизнесмен, как Антон Крёллер.   Чуть-чуть после Ренессанса, Кранах (1472-1553) профессиональный художник и владелец доходной аптеки и по аптечным каналам заказывает себе краски. Кранах – предприимчив, успешен, не стыдясь, перенимает идеи и совершенствуется. К патенту отношение такое же, как к рецепту, особенно к чужому. Если рецепт существует, значит Кранах его должен знать.   Кранах понял, как Дюрер делает гравюры и использовал его технику, но запомнился дружбой с Лютером. Протестантская этика в Кранахе уже играет, в его пчелках, вьющихся над Амуром. Лицо Кранаха очень современно, если смотреть на его «Автопортрет» из галереи Уффици. Говорят, был плут, и такое плутоватое выражение передал своим «Венерам», сделав характерной чертой Кранахов лисью мордочку. Его обвиняли. Он оправдывался.   <img src="/storage/0002018/08/28_08/m/img-0005.JPG" alt="" />   Высоко ставил технику «сфумато», когда изображение готово растаять, и недооценил им же созданную, ту, что запатентовал Уго де Карпи и назвал «кьяроскуро» или светотенью. Вышедшие из средневековья художники пишут свечение, и Кранах добивается его. У девушек Кранаха очень красивый оттенок кожи, светящееся изнутри лицо. Кранах, лакируя лисью мордочку, подчеркивает этот эффект. И в его успехе не обошлось без драматической развязки.        Сын Кранаха-отца, Ганс умирает и Кранах, ставший бургомистром, знавший Короля, обросший связями, жалуется всему городу, сохраняя гордое молчание. У очень многих богатейших жителей на видном месте хранились его полотна, где в углу дракончик с крылышками вверх. Боль утраты изменяет подпись отца. Крылья – это то, что подает надежды и не знает старости.   У Кранаха был широкий «размах крыльев» и соответствующее чувство юмора, его купидон жалуется Венере на покусанный пчелками лоб. У человека, способного подолгу стоять перед понравившейся картиной, от подобного юмора настроение улучшается. Дракон, переживший большое горе, опускает крылья – таким его заполнил «Автопортрет». Несгибаемым…   <img src="/storage/0002018/08/28_08/m/img-0007.JPG" alt="" />   Как лепестки железные листвы Кранах приезжал в Нидерланды за четыреста лет до сада скульптур, ему бы могла понравится, созданная из железных пластин инсталляция, в которую входишь как в цветок или в пламя. Горящие стрелы желания больно ранят, как пчелы. Укравший мед сейчас вкусит свое же оружие. И виден латинский тест, Кранах сравнивает боль от ужаливания с болью разбитого сердца… На полотне картины, купленной уже после смерти хозяйки,  дракон складывает крылья.    Большая часть коллекции музея Крёллер-Мюллер вынуждено спрятана в хранилище – соотношение внешнего и внутреннего – повсеместная аналогия. В саду скульптур больше ста и у каждой своя немыслимая история. Все устроено так, чтобы рассказывать не о том, что видишь. Лестница в небо – поднимаешься в тупик, но в очень красивый тупик, перед человеком открывается обзорная панорама парка Де-Хоге-Велюве.    Сплетение металла кажется черепахой для колки орехов, а на самом деле – это влюбленные, эффект «Gestalt Switch». Другая скульптура – Служанка, Юдифь и Олоферн, держащийся за голову. Олоферна, готового торжествовать победу над Иудеей, покорила Юдифь, опоила и отрезала голову (обычно Олоферна изображают обезглавленным – с головой отдельно).   <img src="/storage/0002018/08/28_08/m/img-0033.JPG" alt="" />   Еще инсталяция – убежище, стена. Ощущение безопасности и защищенности, заходишь в арку, а там - ничего. Обман – что стены тебя защитят. В саду есть и современный художник Ян Фабр, изобразивший себя в виде разных позолоченных животных (он даже себя в виде осла изобразил, чтобы ему не говорили, что он хочет прославиться), и есть Роден.   Девушка с разведенными коленями – Роден встречает, вышедшего из галереи в сад. Женщина сидит на кусочке камня, отвернувшись и обняв колени. Во внутреннем дворе над фонтаном установлена композиция из двух, вращающихся угольников – две грани авангарда, на внешней стороне царствует Роден. И наводит на мысль о том, что нельзя устраивать из семейной жизни бред терпеливого осла. Роден смешивается с Фабром – это интересное сочетание.         Tue, 28 Aug 2018 13:00:00 Роботи українських підлітків експонують на фотофестивалі у Південній Кореї http://artukraine.com.ua/n/roboti-ukrainskikh-pidlitkiv-eksponuyut-na-fotofestivali-u-pivdenniy-korei У квітні 2018 року фестиваль Odesa Photo Days вперше провів конкурс для підлітків — <a href="https://thephotodays.us10.list-manage.com/track/click?u=d01e16118bab4e0db0601c47a&id=afe865d24c&e=07fde84974">Future Photo Days</a>. Його ідея полягає у тому, щоб підтримати молодь в їх цікавості до фотомистецтва та показати найцікавіші серії під час фестивалю в Одесі. Цього року було відібрано 14 авторів, чиї роботи демонструвалися на вечірньому фотопоказі під час Odesa Photo Days. Фотографії деяких молодих авторів були опубліковані на <a href="https://thephotodays.us10.list-manage.com/track/click?u=d01e16118bab4e0db0601c47a&id=85354e0991&e=07fde84974">офіційній сторінці фестивалю</a> в Instagram.   <img src="/storage/0002018/08/28_08/korea_future_days2-720x540.jpg" alt="" /> Усі зображення надано організаторами   Одним з головних результатів першого конкурсу Future Photo Days стало те, що роботами молодих фотографів зацікавились куратори з Південної Кореї. Вони відібрали трьох авторів для показу їхніх серій на виставці під час фестивалю Busan International Photo Festival, який проходить саме зараз у місті Пусан. Україну представляють: Крамарець Софія, 17 років (Запоріжжя), Фастовець Анастасія, 13 років (Миколаїв) та Шуминский Болеслав, 16 років (Київ).   Виставка в Пусані триватиме до 2 вересня 2018.   <img src="/storage/0002018/08/28_08/korea_future_days3.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/08/28_08/korea_future_days4-720x540.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/08/28_08/korea_future_days5-720x540.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/08/28_08/korea_future_days6.jpg" alt="" /> <img src="/storage/0002018/08/28_08/korea_future_days-720x540.jpg" alt="" /> Tue, 28 Aug 2018 11:00:00 Маловідому картину Артемізії Джентілескі виставлять на аукціон у Відні http://artukraine.com.ua/n/malovidomu-kartinu-artemizii-dzhentileski-vistavlyat-na-aukcion-u-vidni Раніше не експонована картина "Лукреція" Артемізії Джентілескі (1593-1654) потрапить на аукціон вперше у своїй історії. Полотно буде виставлене в аукціонному домі "Доротеум" у Відні 23 жовтня.   <img src="/storage/0002018/08/28_08/181023gentileschi.jpg" alt="" /> "Лукреція" Артемізії Джентілескі The Art Newspaper   Джентілескі — одна з небагатьох італійських барокових художників, відомих сьогодні, і її зображення сильних, войовничих жінок зробили її своєрідним символом жінки-класика в добу #MeToo. У рамках ширшої переоцінки творчості художниць усіх періодів, інтерес до часто жорстоких образів сильних героїнь класичної міфології на полотнах Джентілескі значно зріс лише за минулий рік. У липні Національна галерея Лондона купила автопортрет Джентілескі в образі Олександрійської святої Катерини (близько 1615-17 років) за більш ніж 3,8 млн євро. Нововіднайдену картину було продано в Парижі у грудні минулого року за рекордну суму 2,3 млн євро, що більш ніж у десять разів перевищила оцінку в 300-400 тисяч євро.   "Лукреція" — перше полотно Джентілескі, представлене Віденським аукціонним домом — її роботи рідко виставляються на продаж, а прейскурант Artnet нараховує 62 аукціонні записи, що являють також скромну оцінку картин. Попередня оцінка "Лукреції" у 500-700 тис. євро, за словами представників аукціонного дому є, "дуже розсудливою, але не відображає комерційної цінності, ми ж очікуємо набагато вищої".   Джерело: <a href="https://www.theartnewspaper.com/news/sticking-the-knife-into-the-patriarchy-artemisia-gentileschi-painting-to-be-sold-for-the-first-time-in-vienna" target="_blank">The Art Newspaper</a>         Tue, 28 Aug 2018 10:00:00 У Львові покажуть Риботицький іконопис 17–18 століть http://artukraine.com.ua/n/u-lvovi-pokazhut-ribotickiy-ikonopis-1718-stolit 28 серпня о 17.00 у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького відбудеться відкриття виставки "Ікони риботицьких майстрів зі збірки НМЛ ім. А. Шептицького та приватних колекцій".   Представлені на виставці ікони належать авторству майстрів великого осередку церковного мистецтва, який знаходився в містечку Риботичі, що на південь від Перемишля, та існував протягом 1670–1750-х рр. У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького налічується понад сто ікон риботицьких майстрів, більшість із яких буде представлено на виставці вперше. Експозицію доповнять твори з приватних колекцій.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/unnamed_2.jpg" alt="" /> Зображення надане НМЛ ім. А. Шептицького   Перші згадки про цю традицію іконографії зафіксовані в документальних описах церков XVIII cтоліття. Ці описи, переважно, складали місцеві отці-декани, часто застосовуючи вислів «риботицька робота» або «риботицьке мальовання»; а інколи давали означення «проста» або «пристойна» чи «незгірша робота риботицька», чим характеризували рівень малярства.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/unnamed_3_-_copy_-_copy.jpg" alt="" /> Зображення надане НМЛ ім. А. Шептицького   Почерк риботицьких майстрів характеризує значна декоративність. Окрім того, для цих ікон характерним є пейзаж із білою триверхою церквою з червоними куполами, що, як вважається, відтворює краєвид із річкою Вігор, притокою Сяну, яка протікає через Риботичі. Стильові особливості, здебільшого, залежали від зовнішнього культурного контексту – бароко.   «Маємо надію, що виставка приверне увагу до великого пласту нашої історії та нагадає про традицію «риботицької роботи», у якій закладені початки того напряму ікономалярства, що його називаємо «народним»», – коментує кураторка виставки Роксоляна Косів.    <img src="/storage/0002018/08/27_08/unnamed_3_-_copy.jpg" alt="" /> Зображення надане НМЛ ім. А. Шептицького   Виставка триватиме із 28 серпня до 14 жовтня 2018 року.   НМЛ ім. А. Шептицького, проспект Свободи, 20.   Вхід за вхідним квитком до музею.         Mon, 27 Aug 2018 14:00:00 По “местному времени” Алины Максименко http://artukraine.com.ua/a/po-mestnomu-vremeni-aliny-maksimenko До 8 сентября в ЩербенкоАртЦентре проходит выставка киевской художницы Алины Максименко "Местное время. 2-й эпизод". Экспозиция включает в себя сразу несколько частей: две серии живописи и видео-работы, связанные между собой. О проекте, в котором сплелись времена и реальности, далее в ART UKRAINE.   Алина Максименко – художница, не перестающая экспериментировать в рамках собственного творчества: с темами, сюжетами, персонажами и инструментарием. Аналогия с научной деятельностью не случайна: мастерская Максименко напоминает лабораторию, где происходит длительный процесс исследования, предмет которого – человек и грани его выразительности. И цель заключена в возможности схватить ту или иную грань в образе: уникальном и множественном, случайном и определяющем. Такая дуальность прослеживается и в медиа, которые выбирает художница в ряде своих последних проектов: сочетание живописи и видео, превращающихся в экспозиции в единую медиаинсталляцию.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/38283020_2480955391918199_2950813630964170752_n.jpg" alt="" /> Все изображения предоставлены галереей   Её  текущий проект в Щербенко Арт Центре – не исключение. Он представляет собой смесь нескольких работ, в которой связаны не только смыслы, но и способы их репрезентации. Алина так объясняет свой выбор: “За основу каждого из трех сюжетов я беру недостоверный факт – допущение, которому стараюсь дать предметное основание с надеждой на то, что ощущение текущего момента рождается где-то между строк рассказанной истории”.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/38272588_2480954415251630_5210120755425050624_n.jpg" alt="" />   В “Местном  времени…” художница продолжает работать с выразительной недосказанностью – методом многолинейного повествования, которое, впрочем, не имеет ни определенного начала, ни четкого финала. Оно не проговаривается явно, вслух, но выстроено из воспоминаний, впечатлений и переживаний каждого, кто обращается к ней.   Первое, на что обращен взгляд пришедшего в галерею, – живописный полиптих: портрет человека в шляпе и красно-белой куртке, сидящего на корточках и смотрящего на нас из-за плеча, в четырех частях – все они идентичны и контрастны одновременно. Отправной точкой для их создания послужила фотография неизвестного, прислана с оказией из Америки. На ней – спина, взгляд из-за плеча, яркая, птичьей окраски, одежда. Этот взгляд, повторенный в каждой из частей, приобретает кинематографический эффект, от полотна к полотну. Он движется, словно в кино, где новый стоп-кадр представляет уже измененного персонажа.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/38168734_2480954941918244_2760637813446672384_n.jpg" alt="" />   “...  догадка о том, что одиозный персонаж с яркими чертами  окажется «моим», – полностью оправдалась. В каждой из частей образ открывался  по-новому, сохраняя все данные исходного изображения. «Получив» четыре части, персонаж «двинулся» мимо меня покадрово, словно в окне проходящего мимо поезда. Цветной эпизод из фильма длиной в четыре кадра”, – говорит Алина Максименко.   Следуя далее, зритель попадает в центральную часть экспозиции; его встречает видеоработа “Местное время. Второй эпизод”. Бездомный Никифорович, человек с ясным и глубоким взглядом на жизнь, с гениальными в простоте ответами на вопросы о любви и государстве, читает монолог короля Лира из трагедии Шекспира в переводе Максима Рыльского:   “Стихії люті, не виную вас! Я не віддав своєї вам держави, Не називав вас дітками своїми, І вдячності не винні ви мені, Тож грайтеся істотою  моєю”.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/38192002_2480954751918263_1041463663006842880_n.jpg" alt="" />   В диалоге с ним выстраивается реальность, параллельная привычной нам: “Мы познакомились окологода назад, когда я начала писать его «парадные» портреты по снятым тайком из моего окна видеокадрам. Мне показалось, – он сошел с любимого полотна кисти Веласкеса из постоянной экспозиции в Прадо. Рассуждения Никифоровича о жизни я старалась зафиксировать видеокамерой: он говорил охотно, как-то невероятно открывался, увлеченный моим интересом. К королю Лиру мы подошли в одном из разговоров, ранним мартом у метро на Контрактовой площади. Было холодно. «Король Лир? Я знаю его!» – сказал Никифорович”.  Как и в серии “Один взгляд”, именно главный герой отражает и указывает “местное время”.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/38134326_2480954618584943_6845479795904479232_n.jpg" alt="" />   Третья часть выставки – серия из 15 работ книжного формата (вместе с тремя “цветными титульними страницами”) – поданы  как иллюстрации для книги, которая не была написана. “Пятнадцать иллюстраций … похожи на сны человека, жившего в одно время с Лукасом Кранахом  (1472–1553). Полагаю, он был рыбаком. По стечению обстоятельств, рыбак видел многие из гравюр великого мастера, что сильно повлияло на его размышления о смерти”.   Визуальный рассказ разворачивается в бездонном цвете индиго – цвете пещеры, по которой бродят его герои. Главный персонаж – “Смерть” – та, что так манила рыбака, – представляется узнаваемым образным рядом: основным источником визуального языка Максименко послужила купленная ею у кельнського букиниста книга с гравюрами Лукаса Кранаха старшего, одного из самых ярких художников Реформации. Загадочный человек, выхваченный памятью с дальнего плана, становится главным персонажем “Сна рыбака”. А разверзшаяся земля – таинственным проходом в иную  реальность.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/38420911_2480953771918361_951648956180332544_n.jpg" alt="" />   Рассказ, изложенный язиком иллюстрации, продолжает видео: “В снах рыбака изображения всегда движутся. Я вижу мой четырехминутный фильм ожившей иллюстрацией. В фильме я также использую черно-белую хронику авторства моего дедушк Виктора Максименко. Кадры отсняты около пятидесяти лет назад… с такого расстояния стрекотание пленки в проекторе едва слышно доносится сюда, на ближний берег озера”. Видео дает возможность ощутить чередование разных времен, разных реальностей, остановить взгляд на их пересечении.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/38180794_2480954048585000_8063643262486839296_n.jpg" alt="" />   Ведь художник всегда имеет право на выдумку. Так он выявляет свою свободу. В своей игре с персонажами Алина Максименко прорывается сквозь серый шум быстротекущих событий, оставляя нас наедине с собой: «... Человеку, я думаю, все более хочется вернуться к своему – маленькому, частному, неповторимому, − такому, как уникальная человеческая память, которая вместе с нами рождается и умирает. Там хранится все самое важное». Сегодня это возвращение дается сложнее, чем когда-либо. И один из верных способов – свободный диалог с художником.           Mon, 27 Aug 2018 13:00:00 Європа очима Азії — у новому проекті Британського Музею http://artukraine.com.ua/n/yevropa-ochima-azii--u-novomu-proekti-britanskogo-muzeyu Британський Музей відкриває нову виставку «Що таке Європа? Погляд з Азії». Ця виставка спрямована на дослідження сприйняття Європи через специфічні об’єкти та теми з Японії, Китаю та Південної Азії. Погляд із боку Азії передбачає арт-об’єкти, які демонструють зв'язки між Європою та Азією з XVIII до XX ст. Кожна з 13 робіт на виставці має унікальну історію й свідчить, що ці зв’язки були набагато специфічнішими, ніж прийнято вважати.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/kollwitz.jpg" alt="" /> Зображення: artdaily.com   Західна традиція мистецтва була перейнята багатьма художниками та графіками з Азії: наприклад, техніка травлення вивчалася в Японії за друкованими європейськими посібниками. Ця виставка, зокрема, демонструє вплив Європейського мистецтва через роботу німецької експресіоністки Кете Колльвіц: картина зображає двох чоловіків, які тягнуть плуг – це повторює графічний сюжет картини Китайського художника Лі Хуа. Малюнки Колльвіц потрапили до Китаю через роботу літератора Лу Ксуня. Лише 50 копій цих рідкісних збірок було опубліковано, і в колекції Британського Музею є одна копія.   Інші твори позначають особливіше сприйняття Європейських стилів комунікації, ідей та повсякденних практик, характерних для тих чи інших регіонів. Порцелянові статуетки Ґуаньїнь з дитиною виготовлялися в Буддійських осередках Китаю та Японії протягом століть. Між XVIII та XIX ст. такі порцелянові статуетки трансформувалися в зрозумілі та привабливі для європейців постаті: Ґуаньїнь перетворилася на Мадонну з немовлям. Це пов'язано, перш за все, із тим, що християнство було заборонене в Японії (із 1587 до 1859), і «підпільні» християни молилися скульптуркам Ґуаньїнь.   На цій виставці будуть представлені й роботи, які демонструють образи й страх, породжені Європейськими політичними та релігійними вторгеннями. Декілька робіт Азійської популярної культури просто висміюють європейських правителів – наприклад, манга 1943 р. зображає Вінстона Черчіля. Раніші графічні роботи художника Kobayashi Kiyochika висміювали російську армію під час Російсько-Японської війни 1904–1905 рр., описуючи солдатів як «безвольних човнів». Японська перемога в битві Тсусіми була першою вагомою перемогою Азії над Європою. Цей тріумф стимулював національні рухи по всій Азії, особливо там, де колоністи досі тримали під контролем великі регіони.   У центрі експозиції – яскраві Нікобарські дошки Nicobar hentakoi, які вважаються оберегами королів. У 1756 році Нікобарські острови були колонізовані Датцями, які згодом продали їх Британії. Після того, як Індія здобула незалежність від Британії у 1947, острови стали союзницькою територією Індії. Дошки проливають світло на специфіку Європейської торгівлі та шовінізм, що виражається в частковому запозиченні європейської системи засобів виразності в мистецтві, а також елементів символіки.   Транснаціональний акцент цієї виставки відсилає до розмаїтості світових традицій, підкреслюючи те, що сьогодні на Європу дивляться під різними кутами й з різних точок зору. Також багато уваги звертатимуть на відгуки глядачів. Коли вони заходитимуть до музею, їм буде запропоновано відповісти на таке питання: «Що Європа значить для вас?». Обрані відповіді на різни мовах щотижня будуть проектуватися на стіни виставкового простору.   Джерело: <a href="http://artdaily.com/news/107134/British-Museum-opens-new-display-What-is-Europe--Views-from-Asia#.W4O5EOgzbIX" target="_blank">artdaily.com</a>     Mon, 27 Aug 2018 11:30:00 Культурний маршрут (27.08-2.09) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-2708-209 Цього тижня Київ, Харків, Львів та Дніпро стануть епіцентрами мистецьких подій. У Києві відкриється виставка "Ми були тут" про представників ЛГБТ-спільноти в українській армії. У Харкові стартує масштабний фестиваль молодіжних проектів "NonStopMedia", а в Дніпрі покажуть збірний образ українського промислового міста. Про ці та інші події — у Культурному маршруті!   29 серпня о 18:00 галерея «Триптих АРТ» презентує виставку живопису Анатоля Степаненка «Заколот масок». В експозиції будуть представлені роботи 80-х–90-х років ХХ ст. Живописець, скандальний акціоніст, графік, фотохудожник, інсталятор, стихійний перформансист, куратор Анатоль Степаненко стверджує, що у своїх роботах він – абсолютний реаліст. Але це – нова реальність. Вписана у рамки нашого повсякдення.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/40138336_255979711912604_549107286711205888_n-1.png" alt="" /> 29 серпня о 19:00 у Щербенко Арт-центрі відбудеться фінальна авторська екскурсія Аліни Максименко "Місцевий час. 2-й епізод. Король Лір". Під час екскурсії авторка розкаже про значення та історію створення робіт, що увійшли до проекту, а також відповість на запитання присутніх.    <img src="/storage/0002018/08/27_08/ekskursiya_maksimenko_schaac_1.jpg" alt="" /> 29 серпня о 19:00 в Інституті проблем сучасного мистецтва відбудеться відкриття виставки «Однаково різні. Частини мови», організатором якої виступає видавництво ArtHuss. У рамках експозиції свої роботи представлять відомі художники Петро Бевза, Костянтин Зоркін, Віталій Кохан та Сергій Радкевич. Тематикою виставки стане особливість пластичної художньої мови, притаманної кожному художникові.    <img src="/storage/0002018/08/27_08/img_20180827_032418.jpg" alt="" /> 30 серпня о 18:00 у арт-просторі "Фракція" відбудеться відкриття виставки "Кордон", на якій будуть представлені роботи української і французької художниць, Марії Ралемської та Gentils Floquets. Експозиція представляє художнє осмислення можливостей і кордонів не лише у політичному, але і у поетичному та метафізичному сенсі.    <img src="/storage/0002018/08/27_08/img_20180826_232222.jpg" alt="" /> 30 серпня о 19:00 у IZONE відбудеться виставка Антона Шебетка "Ми були тут", яку представить фонд ІЗОЛЯЦІЯ. Проект складається із відеоінсталяцій та фото представників ЛГБТ+, які брали участь в АТО. Експозиція має на меті розвіяти уявлення про неіснування представників ЛГБТ+ у зоні військових дій та привернути увагу до своєрідних викликів, із якими доводиться стикатися представникам ЛГБТ+ спільноти під час військового конфлікту.    <img src="/storage/0002018/08/27_08/we-were-here-anton-shebetko-interview-2.jpg" alt="" /> Робота із проекту Антона Шебетка "Ми були тут" Фото: Buro 24/7   31 серпня о 17:00 у львівській URBAN бібліотеці відбудеться виставка графіки "КРИВІ". У експозицію увійшли ілюстрації Ольги Фразе до книги Жені Васильківської "Короткі Віддалі", виданій у Польщі цього року. Тематикою першої персональної виставки художниці стане ідея кривої, яка уособлює пошук та блукання людини на шляху до свого "я".    <img src="/storage/0002018/08/27_08/img_20180826_232152.jpg" alt="" /> 31 серпня о 19:00 у Дніпрі в галереї Артсвіт відбудеться відкриття виставки «Кіптява» Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського. У рамках експозиції художники презентують результати тривалого дослідження соціального середовища міста Кам’янське (до 2016 — Дніпродзержинськ). На думку митців, екологічна ситуація у регіоні, демографічна криза як наслідок занепаду промисловості тощо, створюють збірний, дещо бентежний, образ промислового міста України.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/39891592_2149621441777598_611349686476865536_n.jpg" alt="" /> Фото: Фейсбук-сторінка Галереї Артсвіт   1 вересня о 15:00 у Львові в арт-просторі "Дерево життя", розташованому в Manufactura Outlet Village, відбудеться виставка "Львівське художнє скло: ПОКОЛІННЯ". На виставці експонуватимуться роботи народного художника Андрія Бокотея, що є засновником міжнародних симпозіумів гутного скла у Львові, Олександра Звіра (учасник численних українських та міжнародних групових виставок), Ольги Турецької (майстрині художніх виробів зі скла, що також неодноразово експонувалися на закордонних виставках), та інших майстрів і майстринь склоробної справи.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/fb_img_1535312974113.jpg" alt="" /> 2 вересня о 17:00 у Харкові в Палаці студентів НТУ "ХПІ" вкотре стартуватиме фестиваль молодіжних проектів "NonStopMedia". Цього року у конкурсі взяли участь художники із України, Польщі, Білорусі, багатьох країн Європи та США. За рішенням конкурсного журі, для фестивалю із 150 робіт було відібрано 10, створених 13 авторами. Примітно, під час заходу залишатимуться відкритими для відвідування ще п'ять виставкових проектів, у тому числі, експозиція робіт Гамлета Зіньківського.   <img src="/storage/0002018/08/27_08/yar_6076.jpg" alt="" /> Фото: www.culturepartnership.eu Mon, 27 Aug 2018 10:00:00 У Харкові над Держпромом з'явилась інсталяція в доповненій реальності http://artukraine.com.ua/n/u-kharkovi-nad-derzhpromom-zyavilas-instalyaciya-v-dopovneniy-realnosti До дня міста в Apple App Store художник Роман Мінін та компанія Dev-Pro запустили безкоштовний додаток Minin Art із доповненою реальністю, який дозволить харків’янам та гостям міста побачити скульптуру під назвою LOVE над будівлею Держпрому. Інсталяція у доданій реальності стане продовженням серії монументальних робіт в авторському жанрі TRANSMONUMENTALISM. Завантажити додаток можна за <a href="https://itunes.apple.com/us/app/minin-art/id1424243432">посиланням</a>. Арт-об'єкт доступний навіть в офлайн-режимі.    У листопаді 2017 року в рамках Kharkiv Mini Maker Faire Роман Мінін вперше висловив думку про те, що бачить одну зі своїх 3D скульптур біля Держпрому. Іван Пономаренко, Web Researcher у Dev-Pro, активний учасник та співорганізатор спільноти «Харків, що манить», почув цю ідею та поділився нею із колегами. Саме вона стала продовженням серії благодійних заходів компанії, у тому числі – у цифровому форматі.  <img src="/storage/0002018/08/24_08/minin_art__screenshot2.png" alt="" /> Фото: Dev-Pro Minin Art - це iOS додаток, запустивши який у сквері перед Держпромом, можна побачити одну із найбільш популярних скульптур художника під назвою LOVE. Автор працює зі своїми основними темами: життя шахтарів, метамодернізм, монументальне мистецтво. Розробкою займались два спеціалісти Dev-Pro упродовж кількох місяців. Запуск додатка вирішили приурочити до дня міста, і завдяки спільним зусиллям художника та програмістів, у Харкові з’явилась ще одна культурна пам’ятка.   Про проект розказує Максим Кортунов (Dev-Pro): «На етапі знайомства з ідеєю Романа Мініна у нас не було досвіду роботи з технологіями доповненої реальності... Але були і є професіонали у сфері розробки мобільних додатків. Dev-Pro прийняла рішення реалізувати проект. Для нас це не тільки можливість допомогти художнику реалізувати його ідею, але і зробити вклад у розвиток колег, отримати цікавий досвід у новій технології».   Роман Мінін говорить: «У ході нашої співпраці з Dev-Pro вдалось створити монументальний стріт-арт, який став одним із перших і наймасштабніших моїх об'єктів у жанрі transmonumentalism. Близько року я працюю з інсталяціями в доповненій реальності в Україні та Європі, планую розвивати цей напрям надалі. Сподіваюсь, що ми працюватимемо із Dev-Pro в подальшому над розробкою аналогічного додатку під Android».   Рекомендації по використанню: Комфортна точка: сквер перед Держпромом (пл. Свободи, 5). Найкращий час доби для перегляду: світловий день. Список підтримуваних пристроїв (необхідна версія iOS 11): iPhone 7 Plus, iPhone 7, iPhone 6s, iPhone 6s Plus, iPhone 6, iPhone 6 Plus, iPhone SE, iPhone 5s. Для того, щоб додаток коректно працював, спочатку тримайте телефон горизонтально до підключення камери (це необхідно для калібровки), потім спрямуйте його на Держпром.    Fri, 24 Aug 2018 11:00:00 Про мистецькі інтерпретації Тризуба в міжвоєння. Фрагмент книги "Наш герб" http://artukraine.com.ua/a/pro-mistecki-interpretacii-trizuba-v-mizhvoyennya Черговий уривок із великого альбому <a href="http://rodovid.net/product/233/nash-herb-ukrayinski-symvoly-vid-kniazhykh-chasiv-do-sohodennia-peredplata/">«НАШ ГЕРБ. Українські символи від княжих часів до сьогодення»</a>, роботу над яким завершує Видавництво <a href="http://rodovid.net/">РОДОВІД</a>.   Після поразки Визвольних змагань 1917–1921 років західноукраїнські землі розділено між Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Кубань, Східну Слобожанщину та Крим приєднано до Російської СФРР. На решті територій створено маріонеткову їй УСРР. <img src="/storage/0002018/08/24_08/s/0.jpg" alt="" />   Українська еміграція, розкидана по різних країнах світу, створює там національні культурно-просвітні та спортивні організації, що допомагали адаптуватися в нових умовах, стримували від асиміляції. Їхні емблеми й печатки зазвичай містять зображення Тризуба, що став беззаперечним національним символом. Опиняється він і на логотипах українських газет і часописів, що виходять у США, Канаді, Франції, Чехословаччині, Німеччині, Бельгії, Югославії та навіть у Маньчжурії, а також на українських недержавних марках.   З 1925 року в Парижі за ініціативою Симона Петлюри починає виходити громадсько-політичний та літературно-мистецький тижневик «Тризуб», головним редактором якого був В’ячеслав Прокопович. Фактично часопис став неофіційним органом Державного центру УНР на еміграції. <img src="/storage/0002018/08/24_08/s/01.jpg" alt="" /> До мистецьких інтерпретацій Тризуба й інших українських історичних символів у своїх роботах у міжвоєнний період вдаються художники Павло Ковжун, Петро Холодний, Юліан Буцманюк, Роберт Лісовський, Микола Бутович, Леонід Перфецький та ін. Виходять і нові публікації, щоправда – різні за своїм рівнем, про українські герб і прапор, зокрема: Онуфрія Пастернака, Тадея Скотинського, Михайла Таубе, Миколи Битинського, Володимира Січинського, Миколи Андрусяка.   У Винниках під Львовом 5 червня 1922 року посвячено перший пам’ятник воїнам Української Галицької армії, які загинули в довколишніх лісах у боях за столицю ЗУНР. Проект виконали Левко Лепкий і Павло Ковжун, а виготовив місцевий майстер-каменяр Василь Сидурко. На пам’ятнику, стилізованому під великий гарматний набій, вмонтовано щиток із Тризубом, накладеним на дві перехрещені шаблі. <img src="/storage/0002018/08/24_08/s/02.jpg" alt="" />   У Львові ще до Першої світової війни розпочато збір коштів на ділянку для стадіону товариства українського «Сокіл-Батько». Оскільки ще не вся земля була викуплена, то 1925 року за пропозицією Степана Гайдучка розпочато «Золоту книгу українського народу», куди вписували жертводавців. Її мистецьки виконав палітурник Іван Кревецький, а в оздобленні брав участь художник Михайло Осінчук. На тисненій шкіряній обкладинці зображено рельєфний Тризуб; на титульній сторінці його поєднано з соколом, а обабіч вкомпоновано київського архангела та галицького лева. <img src="/storage/0002018/08/24_08/s/03.jpg" alt="" />   Із кінця 1920-х у Галичині й на Волині, що опинилися під польським пануванням, використання українських символів стали забороняти. Особливо Тризуба. У тогочасній українській пресі, приміром, гучною була справа селянина Ілька Середи, якого Окружний суд у Коломиї визнав винним у тому, що «у Вербівцях у лютому 1930 року дозволив повісити тризуб на заслоні читальні “Просвіти”».   У вироку зазначалося: «Відомим є, що "Тризуб" уживався за часів Володимира Великого як знак української держави і що під час польсько-української боротьби в 1918-19 роках був прийнятий і вважався українцями за знак української держави ("Соборної України") і як такий є виразом їхньої ворожого ставлення до поляків і вживаний цими шовіністично налаштованими силами за всякої нагоди, адже йдеться про підкреслення цього неприязного ставлення українців до поляків, невизнання польської державності. Розміщення "тризуба" на сценічних лаштунках слід відтак уважати публічною демонстрацією щодо польських властей і зневагою цих властей і їхніх розпоряджень…». <img src="/storage/0002018/08/24_08/s/04.jpg" alt="" />   Якщо підпілля ОУН на заборони відповідало опором, то українські організації, що діяли легально, вдавалися до хитрощів, комбінуючи у своїх емблемах і відзнаках абревіатури й інші елементи, що разом укладалися у форму, схожу на Тризуб. Так, наприклад, виглядала емблема Українського спортового клубу «Беркут» із Перемишля чи пам’ятна відзнака з нагоди 950-ліття хрещення України-Руси.   Роберт Лісовський 1923 року розробив проект печатки для Львівського таємного українського університету. Основним символом на печатці є трисвічник, який уособлює освіту, й одночасно асоціюється із Тризубом.   Уродженець Кам’янського на Запоріжжі, учень Георгія Нарбута й Михайла Бойчука, художник Роберт Лісовський використовує майстерно стилізовані зображення Тризуба на проектах обкладинок, заставок, печаток тощо. Виконав він і емблему української скаутської організації «Пласт». Ідея її створення належить опікуну пластових куренів, учителеві Мирону Федусевичу, а Лісовський надав їй довершеного вигляду: біла трипелюсткова лілея – символ міжнародного скаутського руху – вплетена в український Тризуб.   Роберт Лісовський також став автором емблеми Організації українських націоналістів. Її Провід 1929 року оголосив конкурс на відзнаку. Підсумки оголошено на початку 1932-го: «І. Подаємо до відома членству ОУН, що з надісланих проектів відзнаки-гербу ОУН прийнято проект, поданий артистом-маляром проф. Р. Лісовським. Репродукцію відзнаки-гербу подаємо окремою відбиткою як прилогу до біжучого числа "Розбудови Нації".   ІІ. Принятий герб ОУН буде уживаний як відзнака для членів ОУН, на прапорі, печатках, фірмових блянкетах, на окладинці офіційного органу ОУН, тощо, отже всюди там, де йде про офіційний виступ ОУН на зовні».   Відзнака ОУН авторства Лісовського виглядає так: на синьому щиті стилізований золотий Тризуб із двосічним мечем замість середнього «зуба». Доволі часто цю емблему використовували й без щита. <img src="/storage/0002018/08/24_08/s/05.jpg" alt="" />     Автор текстового супроводу в альбомі <a href="http://rodovid.net/product/233/nash-herb-ukrayinski-symvoly-vid-kniazhykh-chasiv-do-sohodennia-peredplata/">«Наш герб»</a> – Андрій Гречило     Fri, 24 Aug 2018 10:00:00 Оголошено учасників першого Art Basel Cities Week http://artukraine.com.ua/n/ogolosheno-uchasnikiv-pershogo-art-basel-cities-week Art Basel Cities, програма мистецької регенерації, заснована однойменним титаном – ярмаркою Art Basel, оголосила довгоочікувану культурну програму Art Basel Cities Week, що відбудеться в Буенос-Айресі наступного місяця. Це кульмінаційна подія першої Міської ініціативи, що складатиметься з тижневої серії мистецьких публічних програм, які відбуватимуться в столиці Аргентини з 6 вересня. Організатором Art Basel Cities Week виступила Сесілія Алемані, директор High Line Art у Нью-Йорку. Загально міська виставка під назвою Hopscotch/(Rayuela) включатиме специфічно локальні роботи, інсталяції та перформанси від 18 митців із 3 регіонів. Десять митців приїхали з пд. Америки, серед них Едуардо Басуалдо з Буенос-Айреса – він покаже серію скульптурних інсталяцій, що розмістяться в рибацьких хатинах уздовж Ріо-де-ла-Плата. Лусіана Ламоте з міста Мерседес (Уругвай) зведе веду просто неба в зеленій зоні Plaza República Oriental Уругваю. Інші учасники: Леонардо Катцом, Барбарою Крюгер, Сантьяго де Паолі та Мауріціо Каттелан. <img src="/storage/0002018/08/24_08/barracas-use-this-one.jpg" alt="" /> Барракас, Буенос-Айрес Фото: artnews.com  Програма Art Basel Cities розроблялася з листопада й розгортається навколо Аргентинської міської мистецької сцени under-the-radar, яка сприяє включенню місцевих художників та галерей у глобальний нетворкінг. Для цієї події Art Basel звів спеціальний «будинок» у Буенос-Айресі, де місцеві та іноземні митці братимуть участь у заходах, воркшопах та інших програмах. На додачу до цього, лайнап Art Basel Cities Week передбачає, що в Буенос-Айресі відбудеться перший Gallery Weekend за участі 40 місцевих галерей та 20 мистецьких інституцій. «Програма Art Basel Cities розроблена спільно з ключовими представниками місцевої арт-спільноти – митцями, галереями, кураторами, інституціями, меценатами, колекціонерами й культурними агенціями», – коментує Патрік Форет, директор бізнес-ініціатив Art Basel та архітектор програми в Буенос-Айресі. Говорячи про майбутнє локацій Art Basel Cities, Форет додає: «Art Basel веде переговори з багатьма містами і скоро ми таки будемо готові назвати наступне місто».   Джерело: theartnewspaper.com         Fri, 24 Aug 2018 09:00:00 Мир текстиля Анни Альберс в Kunstsammlung Nordrhein-Westfalen http://artukraine.com.ua/a/mir-tekstilya-anni-albers-v-kunstsammlung-nordrhein-westfalen Полгода назад я читала лекцию для Европейской школы дизайна о женщинах-художницах в ХХ веке. Одной из героинь моей лекции была Анни Альберс. И вот я уже стою в залах музея Kunstsammlung Nordrhein-Westfalen в Дюссельдорфе (Германия), на ретроспективной выставке этой выдающейся во всех отношениях художницы прошедшего столетия. Об уникальном авторе, дизайнере, увлеченной исследовательнице тканей далее в ART UKRAINE.   Анни Альберс родилась в Берлине в семье богатого владельца мебельной фабрики и наследницы издательского немецкого дома. По традиции тех времен, ее ждала судьба послушной жены обеспеченного мужчины, но творческий порыв и революционный характер нарушили планы семьи. Отец согласился отдать дочь в Школу прикладных искусств (Kunstgewerbeschule), в которой она тоже не прижилась из-за своей страсти к экспериментам. В 1921 году девушка бросает традиционную учебу и поступает в Баухауз. Но в таком прогрессивном, как это принято считать, учебном заведении по мнению ее основателя Вальтера Гропиуса было не желательно, чтобы женщины обучались в каких-либо других мастерских, кроме текстиля, керамики и переплетение книг. Так, Анни попадает в ткацкую мастерскую, а не на стекло, как она мечтала. Ткачество она считала слишком девочковым занятием, тем не менее именно оно станет тем медиумом, который навсегда впишет ее в историю модернизма.   <img src="/storage/0002018/08/23_08/c/1.jpg" alt="" /> Все изображения взяты из личного архива автора В Баухаузе она проходит базовый курс Йоханесса Итенна, посещает мастерские классиков абстракции Василия Кандинского и Пауля Клее. В 1930 году она станет первой женщиной, которая получила диплом по ткачеству Баухауза. Ее дипломной работой станет звукопоглощающее и светоотражающее настенное покрытие, которое она создала по заказу Ханса Маера для его Школы торгового профсоюза (ADGB) в Бернау, Германия, которая на данный момент состоит в Списке наследия ЮНЕСКО. <img src="/storage/0002018/08/23_08/c/anni1.jpg" alt="" /> Репродукция диплома Анни Альберс для Баухауз 1930 г. Реализация Сьюзан Склярек, 1999 г.    К сожалению, до наших дней работа не сохранилась, но тем не менее на выставке представлен образец разработанной Альберс ткани, репродукция этой работы, выполненная Сьюзан Склярек в 1999 г., а также фотография, которая запечатлела, как работа Альберс выглядела в интерьере школы. <img src="/storage/0002018/08/23_08/c/anni2.jpg" alt="" /> Аудитория Школы торгового профсоюза (ADGB) в Бернау, Германия. Фотография Вальтера Петерхауса, 1930 г.    Для Анни Альберсее текстиль составлял единое целое с архитектурой. Так, за время своей продолжительной карьеры она создала множество настенных текстильных работ. Она верила, что первые архитектурные формы,которые придумал человек, были созданы из ткани. Свою гипотезу она подтверждала изучением народного ткачества Мексики и Перу, по которым много путешествовала и культуру которых изучала. <img src="/storage/0002018/08/23_08/c/anni8.jpg" alt="" /> Фотография для журнала Life с панелями для храма Эману-Эль в Далласе, США Нужно отметить, что еще в ХІХ веке архитектор и теоретик Готфрид Семпер определял текстиль как один из базовых элементов строительства, ведь изначально стены древних жилищ были сделаны из плотной ткани. На выставке представлены как многочисленные настенные текстильные работы, так и эскизы к ним, а также фотографии интерьеров, где находились эти работы. Так, можно посмотреть на статью 1957 года в журнале Life, где напечатана фотография, на которой изображена работа Альберс для храма Эману-Эль в Далласе, США. <img src="/storage/0002018/08/23_08/c/anni9.jpg" alt="" /> Штудии для храма Эману-Эль в Далласе, США. Коллаж, 1957 г. Здесь же можно изучить образцы тканей, которые были разработаны художницей для общежития студентов юридического факультета Йельского университета, построенного основателем Баухауза Вальтером Гропиусом. Поразительно, что подобные узоры можно было встретить (не исключено что они есть и сейчас) в любом доме на территории Украины. Почти в каждом доме был подобный клетчатый диван. Собственно, это то, что делает искусство Альберс уникальным, таким, что играет на двух сценах: абстрактного искусства и промышленного дизайна. <img src="/storage/0002018/08/23_08/c/anni5.jpg" alt="" /> Вид комнаты общежития студентов юридического факультета Йельского университета с занавесом и обивкой диванов от Анни Альберс Её экспериментальный дух проявляется не только в области текстиля, но и в области дизайна украшений. Так в 1939 году в сотрудничестве с Александром Ридом она создает ряд украшений, на создание которые еёвдохновили предметы быта, которые были найдены на Монте-Альбане, крупном древнем поселение на юго-востоке Мексики. Ее привлекло, как народы доколумбовой Америки замысловато комбинировали различные материалы. Альберс и Рид покупали элементы для украшений в хозяйственных магазинах. Результатом этой коллаборации стал ряд причудливых украшений из винных пробок, гвоздей, шпилек, лент и прочих товаров. <img src="/storage/0002018/08/23_08/c/anni10.jpg" alt="" /><img src="/storage/0002018/08/23_08/c/anni11.jpg" alt="" /> Украшения, созданные Анни Альберс    Нельзя не отметить, что этот эксперимент возвращает нас к урокам Йоханесса Итенна и Йозефа Альберса, мужа Анни Альберса и преподавателя Баухауза. Оба преподавателя легендарной школы в своих курсах уделяли большое внимание изучению свойствразличных подручных материалов и возможности их компиляции. Нужно сказать, что и сама Анни Альберс вела мастерскую текстиля в Black Mountain College, где на своих занятиях повышала чувствительность своих студентов к текстурам через использование таких материалов, как кукурузные зерна. <img src="/storage/0002018/08/23_08/c/anni12.jpg" alt="" /> Анни Альберс. Южная граница, 1958 г. Коттон, шерсть    Безусловно, основная ценность наследия Анни Альберс состоит в том, что она была первой, кто перенес абсолютно ремесленническое и женское занятие на территорию искусства. Усвоив уроки абстракции от своих учителей Кандинского и Клее, применив собственную тягу к экспериментам, она, посути, создает гибрид живописи и ткачества. Альберс рисует нитками. Если внимательно всмотреться в эти небольшие ткацкие композиции, то вполне можно погрузиться в мир модернисткой абстракции.   Но для Анни Альберс главной была не только визуальная составляющая ее работ, но и их восприятие через прикосновение. Не зря в своей книге «О ткачестве» она посвящает целый раздел тактильной чувствительности. И правда, если долго всматриваться в разнообразие петель, узлов и пересечения нитей, то невольно начинаешь вспоминать свои ощущения в момент прикосновения к миллиарду изделий из ткани. Мир ткачества – это мир текстур и фактур, мир тактильных ощущений. <img src="/storage/0002018/08/23_08/c/anni13.jpg" alt="" /> Анни Альберс.Точечный,1959 г. Шерсть    Обойдя 9 залов выставки, удивляешься тому, как Альберс смогла увидеть столько визуального потенциала в ткачестве, а затем и раскрыть его в своей художественной практике. Она работает на разных уровнях одинаково успешно, создавая прикладные дизайнерские вещи и в то же время раскрывая технику ткачества с точки зрения высокого искусства. Используя ремесло, она показывает новые грани казалась бы ограниченного медиума. В руках Альберс текстиль – это и абстрактные модернистские полотна, и элементы, организующие пространство вокруг нас, и опыт тактильных ощущений. Все это в той или иной степени проявится в работах последующих поколений художников. <img src="/storage/0002018/08/23_08/c/anni14.jpg" alt="" /> Анни Альберс. Эпитафия. Коттон, люрекс, джут   Познакомиться с миром текстиля и особым виденьем Анни Альбер можно до 9 сентября 2018 года в Kunstsammlung Nordrhein-Westfalen, Дюссельдорф, Германия.            Thu, 23 Aug 2018 12:00:00 "Однаково рiзнi. Частини мови”: нова виставка від ArtHuss http://artukraine.com.ua/n/odnakovo-rizni-chastini-movi--nova-vistavka-vid-arthuss 29 серпня, о 19:00, в Інституті проблем сучасного мистецтва відбудеться відкриття виставки “Однаково різні. Частини мови”, організатором якої виступає видавництво ArtHuss. У рамках експозиції свої роботи представлять відомі художники Петро Бевза, Костянтин Зоркін, Віталій Кохан та Сергій Радкевич.   Чому саме частини мови? Кожен з митців користується своєю пластичною, візуальною мовою. Кожен з них створює свою індивідуальну мову, роблячи внесок у загальну. Серія робіт “Заклинання”, яку предствить Костянтин Зоркін, містить у собі магічну інформацію, що  записана за допомогою пластичних знаків. “Цей принцип диктує умови свого прояву і існування на всіх рівнях. Це стосується матеріалів, композиції, пропорцій. В результаті формується внутрішній канон, система правил і заборон. Цей канон пропускає тільки певні форми, дозволяє їм розвиватися в певній системі координат, звільняє їх від тимчасових і особистісних зв'язків, залишаючи тільки характеристики, необхідні для передачі магічної сили, що не перекладається мовою слів”, — розказує художник.   <img src="/storage/0002018/08/30_08/t/40136555_953261511525780_8081608423491239936_n.jpg" alt="" /> Костянтин Зоркін Фото: Анастасія Рожинська   Визначальною особливістю  живописного проекту Петра Бевзи «Інний» є співпраця світла і простору. Інтрига «Інного» у тому, що колір є домінуючим, і саме він розгортає перед глядачем гру між ним, простором і світлом. У Бевзи як окреме полотно, так і цілісний цикл є лінзою, крізь яку вдумливий глядач може вдивлятись у складність стосунків між варіантом простору і особливістю світла. У створенні образу він не вибирає між протилежностями, а використовує їх одночасно: глибину перспективи і площинність, імпровізацію і продуману геометрію, тактильність фактур і локальність кольору. Художник занурює глядача у середовище, в якому можна відчувати універсум тактильно, на дотик, і в той же час, яке здатне активувати особистий, інтимний,  простір, який ми постійно втрачаємо.  <img src="/storage/0002018/08/23_08/bevza.jpg" alt="" /> Петро Бевза Фото: chernozem.info   Полотна, графіка та інсталяції Сергія Радкевича об’єднані назвою “В межах свідомого/ Персональний міф”. Митець говорить по цю серію робіт так: “Персональний міф – ідея виробництва приватної території, де художник може бути  “творцем”. Головною точкою відліку є суб’єктивне “Я” і створення умовного простору в межах 4 кутів полотна.  Територію, що виростає з космічно чорного хаосу, де відсутні поняття болі, суперництва, соціальних перегонів, переможців і переможених. Простір нової приватної історії, який я в змозі контролювати і вигадувати нові міфи, що можуть бути реальністю у майбутньому. Створити територію ЛЮБОВІ, що прориває чорний…” <img src="/storage/0002018/08/23_08/radkevich.jpg" alt="" /> Сергій Радкевич Фото: beveryspecial.com.ua   Віталій Кохан сказав, що роботи, які він представить в рамках “Однаково Різні. Частини мови”, не є серією, хоча і мають зовнішню схожість та об'єднані темою, яку митець розвиває декілька років. “Є таке питання: картина — це зображення чи предмет? Для мене вона — самодостатній предмет, який живе своїм життям. Предмет культу в хорошому розумінні цього слова. Це неможливо пояснити, з наукової точки зору, але можна відслідкувати”. <img src="/storage/0002018/08/23_08/kohan.jpg" alt="" /> Віталій Кохан Фото: www.facebook.com   Це вже друга виставка під назвою “Однаково різні”. За словами організатора, президента видавництва ArtHuss Костянтина Кожемяки, ця серія експозицій дозволяє інтегруватися ще більше до арт-екосистеми. “Займаючись виключно видавництвом книжок і при цьому нічого не робити на практиці, можна залишитись поза своєю аудиторією, поза контекстом. Дана серія проектів – моя особиста соціальна інвестиція”, — резюмував Кожемяка.          Thu, 23 Aug 2018 10:00:00 Kupferstichkabinett відкриває виставку робіт студії Рембрандта http://artukraine.com.ua/n/kupferstichkabinett-vidkrivaye-vistavku-robit-studii-rembrandta- Картини визначного нідерландця часто приписували його учням або асистентам, які працювали в тому ж стилі.  Дослідження, що проводяться останніми роками ведуть до фундаментальної переоцінки картин Рембрандта, зокрема це стосується картин, що зберігаються в Берлінському Kupferstichkabinett. Виставка представляє близько сотні найкращих робіт художників, наближених до Рембрандта, а також кілька його власних робіт із приватної колекції та інших музеїв.   Останніми роками автентичність Рембрандтових робіт знаходиться під прицілом експертів – результати вражаючі: більше, ніж половина робіт, зафіксованих у магістерському каталозі, закінченим між 1954 та 1957 Отто Бенесхом, віденським істориком мистецтва та директором Альбертіни, зараз розглядаються як роботи студентів та асистентів. Це справило великий вплив на Kupferstichkabinett Музею Staatlicheв Берліні. Саме вони володіють колекцією Рембрандтових полотен, а також роботами його учнів – це найбільша у світі подібна колекція. <img alt="" src="/storage/0002018/08/23_08/portada-1.jpg" /> Ґербранд ван ден Екгоут, Поклоніння волхвів, бл. 1635-40.  © Staatliche Museen zu Berlin, Kupferstichkabinett/ / Jörg P. Anders. Фото: artdaily.com   Причина подібності картин та непорозуміння з підписаними роботами полягає в тому, що в студії Рембрандта постійно практикувалося багато художників. Між 1630-ми та 1660-ми в художника було дуже багато учнів. 50 із них ми знаємо поіменно, решта – анонімні. Тут були й молоді початківці, і професійні художники, і просто любителі, яких приваблювала репутація Майстра.    Студентам Рембрандта було майже неможливо уникнути стильового та технічного впливу великого художника – принаймні, під час їхнього перебування у студії. Такий вплив часто прослідковувався навіть тоді, коли художники ставали самостійними й розвивали власні стилі – деякі напрацьовували власну техніку, деякі послуговувались тим, чому їх навчав Рембрандт.   Припускається, що ті полотна й Рембрандта, і його студентів, які були написані під час занять у його студії, могли потрапити до альбому разом. Завдяки інвентаризації майна художника в 1656 та 1669, ми знаємо, що всі його малюнки були упорядковані тематично – пейзажі, тварини, біблійні сюжети. Майже нічого не було підписано. Лише невелика частина була написана митцем власноруч: студентські – залишилися неідентифікованими. Загалом, налічується від 1500 до 2000 аркушів із малюнками. Вони надійшли в продаж кількома партіями в 1658 і після смерті художника в 1668.   Невелика кількість вибраних оригінальних робіт Рембрандта з великої колекції Kupferstichkabinett та інших колекцій чекають на відвідувачів. Ця виставка націлена на те, щоб кожен міг скласти власну думку про подібності та відмінності між роботами Художника та роботами його студії.                               Джерело: artdaily.com                Thu, 23 Aug 2018 09:00:00 The Largest Art — п'ять вимірів множинного урбанізму http://artukraine.com.ua/n/the-largest-art--pyat-vimiriv-mnozhinnogo-urbanizmu Освітня платформа CANactions запрошує на лекцію  Райана Брента «The Largest Art — п'ять вимірів множинного урбанізму», яка відбудеться у четвер, 23 серпня, о 19:00 годині в Галереї ДУКАТ, вулиця Рейтарська, 8Б, Київ.   Міський дизайн як дисципліна не має теоретичної основи. У своїй книзі «The Largest Art» Брент Райан пропонує фундаментальну теорію міського дизайну — ширшого за архітектуру, визначаючи його найбільшим з будівельних мистецтв, що має свої характерні риси. <img alt="" src="/storage/0002018/08/22_08/brent119631.jpg" /> Усі зображення надані організаторами   Головною особливістю містопланування, за Райаном, є плюралізм, який визначається множинним масштабом (починаючи від алеї до регіону); множинним часом (тісно перекликається як з минулим, так і з сьогоденням); множинним майном (передбачає багато власників); множинними агентами (багато акторів) і множинними формами. Брент Д. Райан - керівник групи міського проектування та розвитку, доцент кафедри містобудування та громадської політики Департаменту Містобудування та Планування Массачусетського технологічного інституту. Його дослідження зосереджені на естетиці та політиці сучасного міського дизайну, особливо стосовно поточних та актуальних питань, таких як деіндустріалізація та зміна клімату. Перша книга професора Райана "Design After Decline: How America rebuilds shrinking cities", була вибрана як одна з десяти кращих книг міського планування 2012 року, а його друга книга "The Largest Art: A measured manifesto for plural urbanism" була опублікована в 2017 році. Професор Райан проводить дослідження та практику в області міського дизайну у всьому світі, включаючи Україну, Росію, Китай, Японію та США. Дослідницькі проекти включаючи вивчення промислової належності Києва; дослідження генерального планування в скорочувальних містах; і п'ятирічне дослідження стабільності в Сибірських містах. <img alt="" src="/storage/0002018/08/22_08/brent19621.jpg" /> Вхід вільний за <a href="https://goo.gl/QPavsA">реєстрацією.</a> Лекція відбудеться в рамках незалежної студії «Постпромисловий Київ. Трансформації в Україні», що організована в рамках співпраці Массачусетського технологічного інституту та компанії SAGA Development у партнерстві з Urban Curators.    Контактна особа – Анастасія Журавель   063 253 81 12      Wed, 22 Aug 2018 12:00:00 Франс Мазерель. Расколотая скорлупа слова http://artukraine.com.ua/a/frans-mazerel-raskolotaya-skorlupa-slova Не каждому человеку дано помнить себя на всех участках жизни. Ему помогает в этом биография, репортажи, дневники – графика событий, переданная словами  – так художник проникает в глубину вещей, изображая их и выстраивая из них повествование. Ровно через столетие в комиксах изданы дневники Анны Франк и защищена кандидатская по химии. О родоначальнике жанра графических циклов-"романов" – далее в ART UKRAINE. Франс Мазерель (1889-1972), бельгийский художник, иллюстратор и график, придумывает связать известный прием Дюрера, гравюру с религиозным жизнеописанием и созданную биографию без единого слова называет «мой часослов», начинающийся с пробуждения героя и завершающийся естественным закатом. <img alt="" src="/storage/0002018/08/22_08/portret1.jpg" /> Франс Мазерель "Портрет" Изображение: opac.amsab.be   В трагическое время легче воспринимается яркая вспышка, эпизод. И в этом открытие Франса Мазереля – сгущающиеся над нами тучи со вспышками молний делают ярче его гравюры, собранные плотно одна к одной, говоря прозаично, в «романе без слов», а если с пафосом – «графическом романе» Мазерель описывает ощущения, не наблюдения – ощущения.   Многие учатся или успешно научились эти ощущения не замечать. Или не придают им значение. Или боятся обнаружить в себе другого человека – не согласного. Мазерель рождается вместе с модерном, когда империи обрушатся, не сумев соответствовать напору человеческих желаний – так появляется модерн: он рождается из этих несоответствий, а экспрессия делает из Мазереля художника, когда слово «обличающее» и слово «восхваляющее» одинаково начинает надоедать.   Острый взгляд на трагедию Умение видеть настоящее, подлинное, и работать ради того, чтобы это как можно большему числу людей было доступно – отличает стиль и характер художника. Его главный герой – человек наедине с удушливой средой, нечто очень схожее с ощущениями Кафки. Говорить о Мазереле легче зрительно, как в документальной хронике, разбирая его по кадрам. <img alt="" src="/storage/0002018/08/22_08/red_square1.jpg" /> Франс Мазерель "Красная площадь" Изображение: www.pointurier.net Крик солдата, падающего на колючую проволоку – это расхожий образ Первой мировой, он встречается даже в веселых карикатурах Бидструпа. Война уничтожила моральные авторитеты, она не оставила слов, полных смысла – одни пустышки, можно перемалывать как скорлупу в муку ничего не извлекая. Досада, которая владела художником, вылилась в немые новые ориентиры.   Поп, благословляющий выстрел, как представление о неправильности жизни – нравоучение строгого жеста. И из открытой ладони льющийся свет – в этой ладони обращение к будущему Рериха: «Подойди ко мне, мальчик, не бойся» (и «Сотворение Адама» Микеланджело). Другая символика: через мокрый асфальт пробивающийся цветок. Еще Мазереля ставят наравне с Кольвиц, выразившей внешнюю сторону последствий неправедности слова и жеста.   Вникая в противоречие века Кети Кольвиц изобразила карандашом голоса и отчаяние лагерной жизни, чем обратила на себя внимание многих прошедших сталинские лагеря. Известно стихотворение Евгении Гинзбург из ее книги воспоминаний «Крутой маршрут». Мазерель предвосхищает «Бунтующего человека» Камю. Первое, с чего он начинает: «25 образов страстей человеческих» и в них одной линией – у человека отнято бессмертие, взамен дано продолжение рода. Я, человек, в равной мере должен быть благодарен и расплачиваюсь за самостоятельность мышления. <img alt="" src="/storage/0002018/08/22_08/leglise_cerkov1.jpg" /> Франс Мазерель   "Церковь" Изображение: gotomootpoint.blogspot.com Мазерель, служивший репортером и военным корреспондентом, видел в войне величайшую ложь, и, даже допуская ее неизбежность, говорил о ней (возмущенный условной причиной Первой мировой, нашедшей оправдание в защите веры): «Не верьте тому монаху, который окропляет оружие, настоящий монах всегда идет впереди безоружных. Выполняя требование легкости, каждому художнику главное не потерять сложности сюжета, который он выстраивает сам».   И Мазерель очеловечивает Христа, видя в его примеряемом на каждого отдельного человека образе организующее начало веры – чтобы не происходило подмены понятий. Можно много говорить об абортах, но важнее создать настроение, чтобы человеку хотелось жить, и он не рождался одиноким и заброшенным. Хорошая иллюстративная цитата из Камю: «Греки никогда не превращали мысль в укрепленный лагерь». Все проблемы начинаются с этой омертвелости».   Когда Мазерель находит свой уникальный способ, как собрать и как лучше представить картину рождения нашей истории XX века, неполную, скудную (детский альбом, если угодно), по всему миру идет процесс принятия любого вида творчества, если оно обращено к человеку ладонью. Неприятное слово и разнообразно понимаемое чувство, ставшее объединяющим началом, делает на глазах художника из той же ладони жест агрессии и настоящую жизнь – совсем не радужной. <img alt="" src="/storage/0002018/08/22_08/ruki1.jpg" /> Франс Мазерель  "Руки" Изображение: yavarda.ru Угнетенные входят в рай Казимир Малевич, сказавший: «Вначале было возбуждение», не представлял, как можно передать молчание Бога, он – один из самых разговорчивых авангардистов. Франс Мазерель сказал все, что хотел, не обронив ни слова. В том, как он проводит линию, выделяя скулу, важная черта автопортрета. Он наблюдает приход к власти самой примитивной фигуры и объясняет его по ощущениям: своя собственная подлость, мелочность, свои личные недостатки на фоне этой фигуры менее заметны. Мазерель сочиняет гимн человеческой неразборчивости.   Герой Мазереля – человек, вытолкнутый на периферию жизни, импульс внутри подавляющей, не принадлежащей ему действительности. Своеобразный «Черный квадрат», только иначе. И эти ощущения никуда не уйдут, они останутся с человечеством до конца Второй мировой и найдут отражение, например, в ленте венгерского режиссера Золтана Фабри «Пятая печать».   И герой Мазереля уходит вдаль по извилистой улице, спасая что-то самое святое ценой сделки с совестью. Его будут называть «обличителем капитализма» за то, что он в живости выразил блуждавшую тогда идею: квадратные дома доведут человека до того, что он повесится. Но ни один художник, ни в слове, ни в красках, не выразил коммунистическую химеру, как это сумел сделать Мазерель в своем ныне хранящемся в музее изящных искусств шедевре «Red Square». <img alt="" src="/storage/0002018/08/22_08/o.jpg" /> Франс Мазерель   "Город" Изображение: tumblr.com Мир – это большое событие Первым догадался так его обозначить Геродот. На темно-синем небе ярко-зеленая листва и переливается оранжевым, фиолетовым, желтым, красным и пепельно-белым. Молния. И ничего, кроме красного мавзолея с надписью «Ленин» (1935 год). Если бы художник жил вечно, он бы выдумал и иллюстрированную историю человечества, и библию в картинках. Поставленный в условия необходимости выбирать, он выбирает в век красивых слов и дурных поступков отдельный эпизод, который характеризует именно осуществленный человеком выбор.   Мазерель находит, как передать невыраженную в слове истину: есть красота и под увядшими куполами, а в темные времена и крест может иметь отталкивающую пугающую силу.             Wed, 22 Aug 2018 11:00:00 Головна виставка одного з перших концептуалістів їде до Нью-Йоркського Гуггенхайма? http://artukraine.com.ua/n/golovna-vistavka-odnogo-z-pershikh-konceptualistiv-ide-do-nyu-yorkskogo-guggenkhayma Виставка митця з ОАЕ Хассана Шаріфа може бути експонована в Музеї Гуггенхайма у Нью-Йорку.  Закі Нуссейбе, державний міністр ОАЕ на одній із подій, організованих ярмаркою Art Dubai в Лондонській Королівській академії мистецтв, який відбувся 23 липня, зазначив, що виставка відкриється в музеї у 2020 році. Згідно з повідомленням прес-секретаря музею, «Гугенхайм наразі розглядає можливість цієї виставки, але точна дата ще не затверджена». Лекція «ОАЕ: минуле, теперішнє, майбутнє» – одноразова подія, яка була частиною програми Art Dubai на Global Art Forum – це аналіз феноменально швидкого розвитку країни,  заснованої в 1871 році. Нуссейбе використовував виставку задля підтвердження того, як швидко за останні 4 десятиліття розвинулася культура та мистецтво в Еміратах. Він планує провезти її від рідного емірату Шаріфа до головного музею у Нью-Йорку. <img alt="" src="/storage/0002018/08/22_08/2_lo1.jpg" /> Інсталяція виставки Хассана Шаріфа "Я – єдина робота " у Sharjah Art Foundation . © Sharjah Art Foundation  Фото: www.theartnewspaper.com   Хассан Шаріф, батько концептуального мистецтва країн Перської затоки, помер у вересні 2016 року, а його студія була передана до Sharjah Art Foundation (SAF). Ця організація і влаштувала таку масштабну виставку робіт художника ще в листопаді 2017 року. Виставка має назву «Я – єдина робота». Вона включає в себе багато великих інсталяцій, картин, фотографій, а також роботі матеріали Шаріфа, документи та незакінчені його роботи. У березні цього року з’явилася новина про те, що одна з частин виставки попрямує до Італії та Німеччини. У Музеї сучасного мистецтва Castello di Rivoli біля Турину експозиція відкриється восени 2019, а згодом у січні 2020 переїде до Інституту сучасного мистецтва Kunst-Werke в Берліні.  «Виставка Шаріфа була гігантською – близько 360 робіт – тому що ми прагнули підкреслити локальне її значення. Проте та експозиція, що потрапить до інших країн, буде меншою – біля 100 робіт», – коментує Гур Аль Озімі, президент та директор Sharjah Art Foundation, додаючи, що «найбільш визначні роботи нам передали сторонні інституції».   Джерело: www.theartnewspaper.com    Wed, 22 Aug 2018 09:00:00 Київський міжнародний скульптурний симпозіум http://artukraine.com.ua/n/kiivskiy-mizhnarodniy-skulpturniy-simpozium Київський міжнародний скульптурний симпозіум пройде через 30 років після першого в Україні Всесоюзного симпозіуму скульптури 1988 року, присвяченого 1000-річчю Хрещення Київської Русі. Саме завдяки цій події в Києві з'явився перший парк сучасної скульптури, збережені елементи якого можна побачити сьогодні на Володимирській гірці. Місце прописки симпозіуму залишилося незмінним: як і 30 років тому – пленер пройде на території Національного комплексу «Експоцентр України». Знаковою для того часу стала свобода вираження смислів без ідеологічних вказівок згори, яку отримав багатонаціональний колектив скульпторів під час пленеру. Поняття «спорідненості людських культур» закладено і в концепції нинішнього симпозіуму, присвяченого пам'яті великого українця Олександра Архипенка, законодавця світової авангардної скульптури.  <img src="/storage/0002018/08/21_08/39010119_2319845984722330_4071611327112544256_n1.jpg" alt="" /> Зображення надано організаторами   Авангард як світовий феномен, визначив подальший розвиток мистецтва, сформував нові принципи трактування форми й змісту. Це міжнародна художня мова різних національних культур, серед яких український голос є одним із найгучніших. Радянський режим виключив авангард з культурного коду українців, як і багато інших імен, які зробили Україну повноцінним суб'єктом у світовому культурному процесі. Серед них і ім'я Олександра Архипенка, унікальна творчість якого гідна зайняти одне з перших місць в історії кубізму в скульптурі.   Тож не дивно, що музою й головним символом цьогорічного скульптурного пленеру стала витончена «Блакитна танцівниця» Архипенка, що знаходиться в колекції відомого українського мецената й засновника симпозіуму Андрія Адамовського.   «Проведення скульптурного симпозіуму – це позачасова подія. Скульптори створюють в камені образи, стають документалістами свого часу, передаючи смисли, що залишаються жити століттями. Для мене як для патріота й людини, чиєю пристрастю багато років тому стало мистецтво, важливо повернути авангард, Архипенка та багато інших імен в культурне поле України, створити умови для появи нових художників, чия творчість стане ще одним витком в українському ментальному коді. Тому, більшість учасників – це українські скульптори. Я вірю – країна, що народила Архипенка, здатна дати світові ще більше», – Андрій Адамовський, меценат, засновник Adamovskiy Foudation.   Учасниками симпозіуму стануть 6 скульпторів з України, Канади, Німеччини, Іспанії: Владислав Волосенко, Амансіо Гонзалез, Петро Гронський, Джо Клей, Володимир Кочмар, Василь Татарський. Усі вони – відомі скульптори, що задають тон у сучасної паркової скульптурі. За плечима в кожного – десятки міжнародних симпозіумів та виставок. Рівно місяць вони будуть жити й працювати на території арт-резиденції 13-го павільйону ВДНГ, публічно створюючи з каменю скульптури.   «Сучасна творчість, експериментуючи з формотворними й смисловими структурами, не повинна втрачати контакт з цілісним досвідом усієї історії культури й авангарду, як однієї з найяскравіших сторінок української культури в тому числі. Тому, проведення симпозіумів є важливою складовою розвитку культурного шару суспільства. Навіть виїжджаючи на подібні заходи в інші країни, художники створюють роботи, які є рефлексіями й на те, що їх оточує в момент роботи, набуваючи етнічний характер», – Дарина Мо Мот, куратор проекту.   У рамках симпозіуму пройде ряд освітньо-просвітницький лекцій, дискусій, а також воркшопів із провідними українськими скульпторами. Детальний розклад за посиланням (сторінка події на сайті vdng.ua).   Довідкова інформація: Арт-резиденція 13 павільйону ВДНГ: Проспект Академіка Глушка 1П13 Вт-Нд, 11: 00-18: 00, ПН. - вихідний  Вхід вільний   Брифінг для преси: 12.09.2018, 17:00 (акредитація обов'язкова <a href="https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfUEoJD0u7aobnnKNZtIdPyZAozS1E9TiP_TbP2YurYJTHcfQ/viewform">за посиланням</a>) Сторінка симпозіуму у <a href="https://www.facebook.com/KyivSculpture/?modal=admin_todo_tour">Facebook</a>, <a href="https://www.instagram.com/kyivsculpture/">Instagram</a>.                Tue, 21 Aug 2018 12:00:00 Стрит-арт с украинскими корнями. Innjoy European Urban Festival http://artukraine.com.ua/a/strit-art-s-ukrainskimi-kornyami-innjoy-european-urban-festival 10 июня в Барселоне состоялся фестиваль стрит-арта Innjoy European Urban Festival, организованный украинцем Дмитрием Данченко, директором и со-учредителем испанского агентства инноваций Innjoy. Его целью стало утверждение идеи социальной интеграции и укрепление взаимоотношений между представителями разных культур и поколений. Участники фестиваля: Иван Кривда (Украина), Bre (Испания), Catia Massa (Италия), Anton Seoane (Испания), Manuel Flores (Аргентина), Chan Mac (Испания), Franco Martinez (Аргентина). Специальное участие: Stephan Biel (Германия). Куратор программы: Lubov Afitsinskaya (Испания). Детально о событии в заметке Дмитрия Данченко для ART UKRAINE. Вне всякого сомнения – культура является каналом коммуникации в обществе.  Стрит-арт – классический тому пример. Зародившись в бедных районах Филадельфии и Нью-Йорка как субкультура, он стал средством самовыражения, протеста и, пожалуй, единственной возможностью отправить свое «послание» обществу для многих жителей этих районов.  С другой стороны, чрезмерная «элитизация» классического искусства делала его практически недоступным для многих слоёв населения, оставляя креативную часть этого общества вне культурного поля. Сочетание этих факторов и объясняет культуру протеста, с которой и ассоциируется ранний стрит-арт.   <img src="/storage/0002018/08/21_08/s/ivan_21.jpg" alt="" /> Все фото из личного архива автора Трансформируясь и эволюционируя, стрит-арт в течении нескольких десятилетий стал частью городской культуры, и в большинстве стран уже не воспринимается как форма вандализма. Нужно отдать должное и городским администрациям Западной Европы и США, которым удалось направить это искусство в мирное русло.   Важно отметить, что стрит арт – это не только граффити, но и трафареты, постеры, скульптуры и стрит перформансы. Таким образом, как и любой другой вид культурной деятельности – это канал общения, уже зрелый, устоявшийся и нашедший свою аудиторию. Благодаря социальной направленности, стрит-арт приобрёл поклонников и последователей среди групп населения, не проявлявших к нему особого интереса ранее. Работая креативным директором компании в сфере социальных инноваций, я уже использовал стрит-арт в своих проектах с целью привлечения разновозрастной аудитории, однако те проекты имели другие цели и организовывались в галереях, что не совсем совпадает с духом стрит-арта. Ведь основной его идеей все же является открытость для всеобщего обозрения. <img src="/storage/0002018/08/21_08/s/manuel_on_stairs1.jpg" alt="" /> Одной из основных проблем, которой занимается наше агентство, как на локальном, так и на общеевропейском уровне, – это социальная интеграция пожилого населения. Ввиду культурных особенностей, пожилое население Испании предпочитает жить в своих домах/квартирах отдельно, здесь не принято жить с детьми, отдавать родителей в дома престарелых (что для таких европейских стран как Германия либо Швеция является нормой). И, по словам самих пожилых людей, именно ощущение одиночества является самой основной проблемой.  Она настолько серьёзна, что в Испании есть специальные телефонные номера для тех, кому не хватает общения. Если пожилой человек, имея именной льготный билет на городской транспорт, не пользуется им в течении нескольких дней, по прошествии 4-5 дней ему обязательно позвонят из социальной службы и поинтересуются, всё ли у него хорошо. Внедрение таких социальных инноваций стало возможным благодаря технологиям Умного города и BigData. С недавнего момента особо остро для Европы стала тема адаптации эмигрантов из других стран, и снова на помощь пришло искусство, позволяя иногда общаться с приезжими, не владеющими местным языком общения. Социальная интеграция эмигрантов через стрит-арт также была нашей идеей, ведь новые подходы в системе коммуникаций являются социальными инновациями.   <img src="/storage/0002018/08/21_08/s/pepa_painting_1.jpg" alt="" />   Основным месседжем Innjoy European Urban Festival было продвижение социальной интеграции художников-граффитистов из разных стран, проживающих в Барселоне. Художники из разных регионов Испании, Италии, Аргентины и Украины были приглашены для создания совместной работы. Именно совместной, ведь только через сотрудничество устанавливается контакт. Эта идея была отлично воспринята художниками: каждый хотел выразить что-то своё, но при этом огромные стены, длиной более 10 метров, должны были выглядеть цельным полотном. Участвовать от Украины я предложил Ивану Кривде, художнику и скульптору из Одессы, проживающему сейчас в Барселоне.     Ключевой идеей Фестиваля также было укрепление контакта между поколениями. Мне хотелось, чтобы люди старшего поколения (50+) также приняли участие, ведь никогда не поздно открыть в себе новые грани своей креативности, отважиться сделать что-то необычное. За 7 часов фестиваля более 300 гостей приняли участие в взаимодействии с художниками-граффитистами. Последним штрихом Фестиваля стало участие дизайнеров, которым было предложено провести фотосессию своих работ на фоне созданного артистами граффити-полотна. Этот пункт программы также вызвал восторг у посетителей фестиваля, ведь он позволил также узнать что-то новое, увидеть «изнутри» совместную работу целых творческих команд: дизайнеров, фотографов, моделей.   Фестиваль вызвал огромный общественный резонанс не только в Барселоне. Публикации о нём появились в арт-изданиях Европы, Латинской Америки и даже Африки, и последовало предложение провести аналогичное мероприятие в Бильбао и в одном из городов Нидерландов. Уверен, что международных креативных ивентов в Украине должно быть больше. Нам нужно открывать мир и самим отрываться миру. Нам, украинцам, есть что показать.          Tue, 21 Aug 2018 11:00:00 На Сотбі продали перший у світі постер до кінофільму http://artukraine.com.ua/n/na-sotbi-prodali-pershiy-u-sviti-poster-do-kinofilmu Перший у світі кінопоказ був далеким від сучасних гучних прем’єр та червоних доріжок – лише 30 людей прийшло подивитися на 20-хвилинне відео, яке транслювали в паризькому кафе 28 грудня далекого 1895 р. А вже тепер Сотбі виставив на аукціон постер цієї події, організованої братами Августином та Луї Жаном Люм’єрами. Це перший у світі постер до фільму. <img src="/storage/0002018/08/21_08/1667-741x10241.jpg" alt="" /> Генрі Бріспот, Кіно Люм'єр (1896). © Sotheby's London Фото: news.artnet.com   Його створив Генрі Бріспот – і це один із 164 рідкісних постерів, які Сотбі виставили на інтернет-аукціон 28 серпня в Лондоні. Плакат, яким сподівалися закликати набагато більше відвідувачів, ніж це сталося насправді, був попередньо оцінений у суму від £40,000 до £60,000 ($50,830 до $76,240). Аукціонний дім назвав його «абсолютно колекційним постером», додаючи, що «цей винятково рідкісний твір вішався куди-небудь усього кілька разів».   Торги триватимуть до 4 вересня, на них також представлені інші раритетні постери, наприклад, до серії фільмів про Джеймса Бонда та інших кіношедеврів.   Значення Люм’єрівського кінопоказу не було оцінене тогочасними парижанами – преса, хоча й була запрошена, зневажливо не прийшла. (Для неї було спеціально виділено 100 стільців у залі.) Брати Люм’єр презентували серію короткометражних картин, усі вони транслювалися на біле полотно, що повісили в Гранд Кафе – Салоні Індіен на Бульварі Капуцинів.     Це не були фільми в сучасному розумінні цього слова, скоріше короткі він’єтки, менше хвилини кожна – проте ця лаконічність не стала на заваді тому значному подиву, який виник в аудиторії від споглядання таємничих нових технологій. Одна жінка сказала, що кричала від жаху, коли в залі вимкнули світло перед запуском кіноплівки. <img src="/storage/0002018/08/21_08/2974-1024x6141.jpg" alt="" /> Генрі Бріспот, Кіно Люм'єр (1896) на аукціоні Сотбі із попередньою оцінкою. © Sotheby's London Фото: news.artnet.com     «Пізніше, мова про магію та фокуси розійшлась по всьому світу, тоді  як «рухлива картинка» стала абсолютним проривом», – пише Сотбі. «Один чоловік скаржився, що над публікою просто познущались» .   Брати Люм’єр  знімали, як робітники повертаються з фабрики, як дитина ловить вудкою золоту рибку, як чоловік перекручує ковдру, як хлопчик наступає на садовий шланг, щоб зупинити потік води, поки садівник тримає його кінець прямо біля свого обличчя. Імовірно, перша у світі кінокомедія L’Arroseur Arossé (Tables Turned on the Gardner) закінчується тим, що садівник мститься.   За два дні після прем’єри, усі газети писали про легендарний кінопоказ і більше ніж 2000 людей купили 1-франкові квиток на наступні – 1 та 2 січня. «Усього за кілька місяців Люм’єри відкрили кінотеатри у всіх великих містах Європи, а покази відвідали більшість глав цих держав», – зазначає Сотбі. Сходити до кінотеатру – це була справді визначна подія.   Джерело: artnet.com       Tue, 21 Aug 2018 09:00:00 Круазетт в “Олімпійському” або як і коли відчути себе в Каннах http://artukraine.com.ua/n/kruazett-v-olimpiyskomu-abo-yak-i-koli-vidchuti-sebe-v-kannakh 7 і 8 вересня в НСК «Олімпійський» пройде ІІІ Форум Креативних Індустрій. Якщо ви якимось чином пов’язані із маркетинговими комунікаціями або рекламно-медійним бізнесом –   вам обов'язково потрібно відвідати Форум.   На Форумі нарешті стане зрозуміло, що креатив рекламною галуззю не обмежується. Світ креативу ширший, різноманітніший і багатовимірніший, ніж найгеніальніший 30-секундний спот про підгузки. Реклама –    частина цього світу, але вже давно не окрема планета. Тому нам важливо нарешті усвідомити нашу роль в світі креативу, в суспільстві, в державі, у всесвіті. Нам – представникам різних сегментів бізнесу, що працюють в інтелектуальних індустріях, яких об’єднує нестандартне мислення, здатність пристосовуватись і впроваджувати інновації – все те, що й називається креативом. <img alt="" src="/storage/0002018/08/20_08/24068121_1782760058691586_8583753454833447663_n1.jpg" /> Усі зображення: forum.creativitydays.in.ua   Поглянути на буденний світ через калейдоскоп незвичайних рішень можна буде після надихаючих виступів наших спікерів, серед яких: - Ігор Тарнопольський, продюсер Jamala і Laud, керуючий партнер Kiev Lights Fest, - Валерій Жидков, один з авторів студії «Квартал 95», сценарист багатьох телевізійних проектів, ведучий популярних програм «Вечірній Київ» і «ЧистоNews», - Майкл Щур, культовий медійник, "обличчя і голос" «Телебачення Торонто», - Ольга Захарова, незалежний медіа-консультант, в минулому директор зі стратегічного маркетингу «Медіа Групи Україна», - Володимир Нечипорук, генеральний продюсеp Ukrainian Fashion Week.   І це тільки деякі серед 100 спікерів, які підтвердили свою участь! Ознайомитися з програмою та експертами можна на <a href="http://forum.creativitydays.in.ua">сайті </a>Форуму. УВАГА: інформація регулярно оновлюється і доповнюється.   Окрім цього, 7 вересня у рамках блоку “Маркетинг та комунікації” під час панельних дискусій будуть підняті такі теми:   Як отримати перемогу на Cannes Lions? Модератор: Ірина Кузнєцова – офіційний представник Cannes Lions в Україні, директор групи DIALLA Communications. Учасники: - Геннадій Курочка – керівний партнер та засновник CFC Consulting з 2003 року. співзасновник Українського Кризового Медіа Центру, який  у 2017 році отримав “Бронзового Лева” в  номінації Entertainment For Music за ролик «Ukraine Witness». - Павло Вржещ – співвласник і креативний директор агентства Banda, та Денис Герасько - cпівзасновник та керуючий дизайн студією Republique, спільна робота яких за брендинг Євробачення-2017 отримала «Бронзового Лева» в номінації Design Lions.   <img alt="" src="/storage/0002018/08/20_08/23915857_1782760302024895_5607963765594380482_n.jpg" />   Молоді Леви - чи варто “паритися”?   Модератор: Ірина Кузнєцова –   офіційний представник Cannes Lions в Україні, директор групи DIALLA Communications. Учасники: - Олександр Смирнов –   креативний директор, партнер TABASCO, Президент Клубу Арт-директорів України. - Слава Денис –   креативний директор Cheil Ukraine, лектор рекламних шкіл, член журі міжнародних конкурсів креативу. - Костянтин Шнайдер –   креативний директор Saatchi & Saatchi Ukraine у своєму арсеналі має більше ніж 100 нагород міжнародних фестивалів.   Брендінг та позиціювання країни –   що ще не так? Модератор: Ірина Кузнєцова –   офіційний представник Cannes Lions в Україні, директор групи DIALLA Communications. Учасники: - Артем Біденко –   Державний секретар Міністерства інформаційної політики. - Павло Вржещ –   співвласник і креативний директор агентства Banda - Денис Герасько –   cпівзасновник та керуючий дизайн студією Republique - Дмитро Барсуков –   СЕО Young & Rubicam Ukraine - Тетяна Жданова – засновник агенції корпоративного брендингу Brandhouse.   Організатором Форуму виступає Офіційне представництво Cannes Lions в Україні. Тому атмосфера Форуму буде максимально наближена до атмосфери на набережній Круазетт і Палацу Фестивалів. Чого тільки варті скринінги найкращих робіт Cannes Lions за останні 5 років!   Опинитися в Каннах можна всього за декілька кліків – <a href="http://forum.creativitydays.in.ua/buy-tickets/">welcome</a>.   Організатори: Офіційне представництво Cannes Lions в Україні та <a href="http://reklamaster.com">reklamaster.com</a> За інформаційної підтримки Українського Культурного Фонду Генеральний медіа-партнер – 1+1 Медіа Генеральний інформаційний партнер – ЛІГА.НЕТ За підтримки: Креативна Європа Україна, студія “Квартал 95”, KYIV MEDIA WEEK, МRМ, DCU, Планета Кіно, PRIME Group, Business Radio Group, DJFM, NDIF.             Mon, 20 Aug 2018 13:00:00 “Герой – Ідол”. Виставка графіки Сергія Якутовича http://artukraine.com.ua/a/geroy--idol-vistavka-grafiki-sergiya-yakutovicha З 8 по 27 серпня в арт-центрі Павла Гудімова “Я Галерея” триває виставка творів класика української графіки Сергія Якутовича під назвою “Ідоли”, кураторкою якої виступила Поліна Ліміна. Експозиція базується на ілюстраціях до роману “Перекоп” Олеся Гончара та естонського епосу “Калевіпоег”. Обрані  літературні твори з різних жанрових, культурних та часових історій об’єднуються героїчною тематикою. Виставка є частиною довго тривалого та масштабного проекту, що спрямований на дослідження мистецького внеску непересічної творчої династії Якутовичів. Результатом роботи стало видання книги про Сергія Якутовича “Професія: художник”, яка буде презентована в рамках  виставки. Супровідним до експозиції є медіа-проект “Yakutovych Academy”, який висвітлює маловідомі загалу факти життя та творчості Георгія Якутовича і членів його родини.   Ілюстрації до обох видань експонуються в одному виставковому просторі, але сприймаються самостійно, оскільки графіка “Перекопу” та “Калевіпоегу” різниться за технікою та стилістикою. Доповненням до експозиції є оригінальні книги видання “Дніпро”, які оформив Сергій Якутович у 80-х рока  ХХ століття  —  “Перекоп” (1987 р.) Олеся Гончара та естонський епос “Калевіпоег”(1981 р.). Це дозволяє відчути втілення ілюстрації в масштабі, у її органічному середовищі – на сторінках книги. Таким чином глядач може зазирнути до кухн іілюстратора, побачити, як самостійний графічний твірстає частиною оформлення  видання. <img src="/storage/0002018/08/20_08/s/img_4823.jpg" alt="" /> Усі фото надані організаторами   Графіку  двох різних літературних творів  об’єднує не лише виставковий простір, а також тема героїзму, творення ідола. Поняття героя завжди співставляють з людиною, виявляючи в ній лише сильні риси та нівелюючи слабкі. Тож, чому виставка називається “Ідол”, якщо йдеться про героя?  Ідол – це величина, яка зовсім відірвана від людського та може бути будь-чим, що наділене символічним значенням. Із плином часу героїчні образи, міфологізуючись, втрачають слабкі характеристики, притаманні людській істоті. В ілюстраціях, створених Сергієм Якутовичем, ми бачимо, як героїчна постать літературного твору, перетворюється на ідола шляхом образотворення.   У радянському суспільстві герой завжд ивиконував функцію пропаганди відданості, сміливості, сили та непохитності ідеалів. Таким став Данько Оресько, персонаж роману “Перекоп” у якому йдеться про події громадянської війни 1917-1920-х років. У свою чергу, Калевіпоег – це персонаж давньогоестонського епосу, що уособлює одночасно людську істоту та сили природи. Видання епосу стало програмним для радянської влади з часі ввходження Естонії до СРСР,аби закріпити нового члена на всіх  рівнях. Тема, під якою об’єднали два зовсім відмінні літературні твори, невипадкова – вона є знаковою для особистості художника, а також злободенною для сучасного українського суспільства. <img src="/storage/0002018/08/20_08/s/img_4821.jpg" alt="" />   До ілюстрування “Калевіпоегу” Сергій Якутович взявся на початку 80-х років минуло гостоліття.  Головним завданням для художника було створити узагальнений образ героя, який відповідав би етнічним характеристикам і став символом усієї оповіді. Такий типаж віднайшов митець на вулицях Талліна – високого, кремезного світловолосого хлопця, який став втіленням давнього  казкового персонажа. Проте Сергій Якутович зосереджує свою увагу не стільки на візуальній стороні, а на відтворенні характеру, вдачі Калевіпоега, наданню йому рис не просто ідола, а людської  істоти.   Виконані твори в авторській техніці, яка дозволила ілюстратору досягти м’яких тональних градацій та глибоких тіней –  усе це справляє враження акварельного малюнку, який імітує площину кам’яної стіни. Графічні образи  епосу архаїчні, з характерною ієрархічністю, площинністю та умовністю побудови простору зображення. Яскраво це проявилося  в ілюстрації до Піснідвадцятої, на якій вирішено батальну сцену в притаманному для давнього мистецтва площинному ключі. У центрі формату, композиція якого розгортається по горизонталі, профільне зображення вершника на коні в характерному рус – так званий “летючий галоп”. Усі  інші персонажі сцени значно менших розмірів та зображені зовсім умовно. Усе це вказує на те, що митець в ілюструванні  епосу звертався до художніх прийомів давніх культур. <img src="/storage/0002018/08/20_08/s/img_4829.jpg" alt="" />   Також художник запозичує християнські іконографічні схеми, як ми це бачимо в ілюстрації до Пісні  шостої. Тут зображено богатирів на чолі з Калевіпоегом за столом, на якому лежить рибина. Ця сцена за композицією нагадує новозавітну сцену Таємної Вечері, а рибина – це символ, який чітко  вказує на це. Окрім християнської символіки, художник використовує рунічні  символи, які присутні в зображенні до Пісні першої. Геометричні знаки вінчають пару молодих, яка вступає до шлюбу. Отже, для створення ілюстрацій Сергій Якутович використовує складний, багатошаровий принцип, що поєднав у собі візуальну мову давнього мистецтва, християнські іконографічні схеми та геральдичну символіку.   Інакше до творення образу героя підійшов Сергій Якутович в ілюстраціях до “Перекопу”, де героїчність Данька Ореська показана на тлі героїчності маси людей. Героєм тут є Данько, гвардія, простий люд, мати, кохана жінка. Героїзм тут персоніфікований в образі Данька, але він водночас уособлює всіх червоногвардійців, що втілено в ілюстрації “Яресько”. Тут у постаті молодого чоловіка відтворено як символічний образ героїзму переноситься також на його побратимів, зображених на дальньому плані. У цих ілюстраціях яскраво відтворено протиборство сил, контраст героя й антигероя. В образах Махна, банди Голіцина художник втілює тваринне начало людини, слабкі, негідні риси, на противагу цілісним, ідеалізованим образам червоно гвардійських солдат. Таким чітким розподілом на чорне та біле характерна “політична графіка”, як її визначив у своїй творчості сам Сергій Якутович. <img src="/storage/0002018/08/20_08/s/img_4863.jpg" alt="" />   Відмінною від ілюстрацій “Калевіпоегу” є також візуальна мова “Перекопу”. Тут художник нічого не спрощує, не стилізує й не узагальнює, створюючи реалістичні сцени. Для виконання ілюстрацій художник застосовує техніку офорту та поєднує її з акватинтою. Офорт дозволив митцю створити пропрацьовані тонально зображення, а акватинта надала поверхні творів зернистості. Також ілюстратор вводить до графічних творів колір, (червоний, синій,зелений, жовтий) який несе символічне навантаження й покликаний виділяти серед маси постатей належність окремої групи до тієї чи іншої сили.    Експозиція не лише представила значний масив творів непересічного графіка ХХ століття, Сергія Якутовича, а також зачепила актуальну тему сьогодення – ідолотворення. Також проект дав можливість глядачам познайомитися з книговиданням радянської України, яке із 60-70-х років отримало особливий підйом –тоді художники-ілюстратори почали підходити до вирішення книги, як ансамблю. Це дало змогу представити ілюстрації не лише як самостійний твір, а як частину оформлення книги. У двох графічних серіях кураторка Поліна Ліміна віднайшла спільний знаменник та представила цільний проект, який візуальною мовою говорить про минуле й теперішнє.   Про автора: Анастасія Олексій – мистецтвознавиця              Mon, 20 Aug 2018 12:00:00 Культурний маршрут (20.08-26.08) http://artukraine.com.ua/a/kulturniy-marshrut-2008-2608 Цього тижня українські міста особливо багаті на культурні події! У Львові відбуватиметься фестиваль "Параджанов" на Левандівці.  Кияни й гості столиці матимуть змогу прослухати лекції «Нідерландське Відродження від Яна ван Ейка до Дірка Баутса», «Postindustrial DIY reclamation», «Як українці рухалися до незалежності». А Одеса запрошує на ночі українського короткометражного кіно. Про це та більше читайте в культурному маршруті!   20 серпня о 16:00 у Львові в рамках фестивалю "Параджанов" на Левандівці відбудеться бесіда-дискусія «Параджанов міфотворець» із Сергієм Тримбачем (старшим науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклористики й етнології імені М.Рильського НАН України). <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/besida-diskusiya_paradzhanov_mifotvorec_z_sergim_trimbachem_20_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото: sputnik-georgia.ru   20 серпня о 19:00 в арт-просторі Студії Лавра відбудеться відкриття фотовиставки Івана Лисюка «FantasyNude». «Фентезі-ню» – добірка містичних сюжетів у жанрі художнього ню. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/fantasy_nude_20_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото зі сторінки події на facebook   21 серпня о 19:00 Мала галерея Мистецького арсеналу запрошує на лекцію «Досить добре місто» <a href="https://www.facebook.com/hamiffal/" target="_blank"></a>Нети Мeйзельса, який розповість про роль мистецтва у створенні міста – сьогодні і в найближчому майбутньому, про ревіталізацію закинутих будівель та міських просторів, і те, як вони завдяки художникам набувають нових функцій, на прикладі ініціативи «HaMiffal» в Єрусалимі. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/lekciya_neti_meyzelsa_21_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото: telavivian.com   22 серпня о 19:00 в Будинку митрополита відбудеться відкриттявиставки «Букет» Олександра Дубовика. Букет — це символ багатоскладності нашої культури. Перетин шляхів і цивілізацій, впливи яких фізично відчутні кожним із нас. Щоб потрапити на виставку, потрібно придбати вхідний квиток на територію заповідника «Софія Київська». Вартість – 20 грн (дорослий), 10 грн (дитячий, пільговий). <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/vidkrittya_vistavki_buket_oleksandra_dubovika_22_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото: day.kyiv.ua   22 серпня о 16:00 у Львові в НМЛ ім. Андрея Шептицького відбудеться виставка «Роман Сельський. Живопис. Графіка» – ретроспективна виставка малярства й графіки влаштована з нагоди 115-ї річниці від дня народження художника. Виставка покликана вшанувати одного з найбільш знакови хмитців та підкреслити йогоо собливе значення для сучасної української культури. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/roman_selskiy._zhivopis._grafika_22_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото: art.lviv-online.com   22 серпня о 20:00 у PinchukArtCentre відбудеться показфільму «Пісні над Львовом».Створений працiвниками львiвського телебачення в 1972 році, цей музичний фiльм у специфiчнiй жанровiй формi пропонує ознайомитися з образами мicта та його жителiв часiв правлiння в СРСР Леоніда Брежнєва. Фільмнадано до показу Міськиммедіаархівом Львова в рамках проекту «[роз]Архівування». Участь безкоштовна. <a href="/admin/tockify.com/pinchukartcentre/detail/80/1534957200000">Реєстрація</a> обов’язкова. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/pokaz_filmu_pisni_nad_lvovom_22_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото зі сторінки події на facebook    22 серпня о 19:00 у Київській Школі Фотографії  відбудеться лекція «Я й Об’єкт» Маші Ілліч – фотографки із Австралії. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/ya_i_obkt_artist_talk_masha_illich__22_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото: www.photoschool.kiev.ua   22 серпня о 19:00 у Галереї ДУКАТ матиме місце лекція «Postindustrial DIY reclamation», присвячена масовим зусиллям, спрямованим на повернення, повторне використання та збереження знакових, але економічно застарілих промислових місць в американському «Іржавому поясі» та в інших умовах міського занепаду. Урбаніст із Нью-Йорка/Балтимора – Даніель Кампо – розповість про маловідомі історії відновлення подібних місць. Вхід вільний за <a href="https://goo.gl/wpuyzT">реєстрацією</a>. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/postindustrial_diy_reclamation_22_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото: zik.ua   23 серпня  о 19:00 у PinchukArtCentre відбудеться лекція історика Георгія Касьянова «Як українці рухалися до незалежності». Лекцію присвячено періоду, коли Українська РСР перетворилася на державу Україна. Центральне питання, яке ставить лектор – чи незалежність України відбулася за збігом обставин, випала українцям як «подарунок долі», чи вони її вибороли? Відповідь на це питання він шукає в історії громадських рухів в УРСР часів Перебудови. Вхід вільний. <a href="/admin/tockify.com/pinchukartcentre/detail/79/1535040000000">Реєстрація </a>обов’язкова. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/lekciya_georgiya_kasyanova_23_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото зі сторінки події на facebook      23 серпня Meduza Books проведе лекцію про активізм, медіа та книжки як невід'ємну складову публічної сфери видавчиня Катерина Міщенко говоритиме з шеф-редакторкою Громадського телебачення Ангеліною Карякіною. <a href="https://goo.gl/forms/q40MUjAEHzoHQvm42">Реєстрація</a>. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/meduza_books_provede_lekciyu_pro_aktivizm_26_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото: levhrytsyuk.blogspot.com   23 серпня о 19.00 у київському лекторії літературного клубу «Пломінь» відбудеться лекція кандидатки історичних наук та мистецтвознавиці Стефанії Демчук «Нідерландське Відродження від Яна ван Ейка до Дірка Баутса». Під час лекції будуть обговорюватися ключові ознаки на прикладі творів найбільших митців раннього Відродження в Нідерландах – Робера Кампена, Яна ван Ейка, Рогіра ван дер Вейдена, Гуго ван дер Гуса й Дірка Баутса та багато іншого. Вхід вільний. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/stefaniya_demchuk_niderlandske_vidrodzhennya_vid_yana_van_eyka_do_dirka_bautsa_23_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото: www.pinterest.com    23 серпня о 21:00 маєте можливість в Одесі відвідати ніч українського короткометражного кіно, де відкриєте для себе альманах «Переможці 2017 року», складений з українських короткометражних ігрових фільмів учасників громадської організації «Сучасне Українське Кіно», які здобули перемогу в національних конкурсах провідних українських фестивалів 2017 року. Попередня реєстрація <a href="https://goo.gl/forms/XgMBQWMPmaWyVDMM2">тут</a>.  <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/nich_ukrainskogo_korotkometrazhnogo_kino_23_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото: www.newsmarket.com.ua    Із 24 серпня у Музеї історії Києва проходитиме фотовиставка Олексія Зінченка «Роми — це ми». Цікавість до ромського життя, самобутнього світу, що досі не піддається асиміляції та глобалізації, зберігає архаїчність попри всі комфортні надбання сучасності, спонукала Зінченка уважно та, що важливо, приязно вдивлятися в Іншого. У день відкриття (23 серпня) вхід за запрошеннями. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/39126357_267240200758060_2784519510944645120_n.jpg" alt="" /> Фото зі сторінки події на facebook        24 серпня о 18:00 Одеський художній музей проведе лекцію «Українська порцеляна першої половини XIX століття». Дослідник і досвідчений колекціонер Дмитро Сікорський відповість на такі та багато інших  питань: Який завод був найпершим? Як називався перший український бренд? Чому навіть на Сотбі такі часті підробки української порцеляни? Вартість квитка: 70 грн (пільгового 35 грн).Обов’язкова попередня <a href="https://goo.gl/forms/8fDRc1hHX4EPJ4ED2.">реєстрація</a>. <img src="/storage/0002018/08/20_08/m/ukrainskiy_farfor_pervoy_poloviny_xix_veka_24_serpnya1.jpg" alt="" /> Фото зі сторінки події на facebook                       Mon, 20 Aug 2018 11:00:00 Майстерня Іллі Кабакова стала частиною Третьяковської галереї http://artukraine.com.ua/n/maysternya-illi-kabakova-stala-chastinoyu-tretyakovskoi-galerei Незадовго до відкриття в Новій Третьяковці ретроспективної виставки Іллі та Емілії Кабакових «У майбутнє візьмуть не всіх» художники вирішили передати музею легендарну майстерню. Із початку 1970-х по кінець 1980-х рр. майстерня Іллі Кабакова, що знаходиться на горищі будинку страхової організації «Росія» за адресою Сретенський бульвар, 6/1, була одним із найважливіших центрів неофіційної художньої Москви. «…Клімат співдружності був дуже характерним для стилю життя цих художників, поетів, джазменів, письменників, які, немов випадково, зустрічалися в одному прошарку», – писав Ілля Кабаков, маючи на увазі атмосферу своєї студії.   У 1989 році художник поїхав працювати закордон, братство розпалося не витримавши випробування свободою й конкуренцією, що визнають усі очевидці та учасники. Проте майстерня зберегла свою привабливість і атмосферу – із подачі та благословення Кабакова у ній розташувався Інститут проблем сучасного мистецтва (ИПСИ) під керівництвом Йосифа Бакштейна, який також часто відвідував майстерню в 70-х рр. <img src="/storage/0002018/08/20_08/52fce403-fd5b-4855-bde8-43e018e7909d1.jpg" alt="" /> Майстерня Іллі Кабакова на Сретенському бульварі в Москві. © Фонд Игоря Макаревича. Музей современного искусства «Гараж» Фото:  www.theartnewspaper.ru    «Ми вирішили передати майстерню Іллі Третьяковській галереї, оскільки нам дуже хотілося її зберегти як місце, де в 70-80-х збиралися художники, і де відбувалося щось важливе. Чому саме Третьяковська галерея? Вона зараз дуже змінилась. Звісно, завдяки її директорці, Зельфірі Трегуловій, яка повністю перебудувала цю стару машину», – розповіла The Art Newspaper Емілія Кабакова. За її словами, простір не стане меморіальним і це місце не буде музеєм Іллі Кабакова, хоча й цей варіант пропонувався. Інститут проблем сучасного мистецтва переїде в сусіднє приміщення. У майстерні планують зробити доступною документацію концептуального мистецтва 1970-1980-х, книги й документи. Окрім того, Кабакови дарують кілька робіт, які були створені тут. «Оригіналів уже немає, але були зроблені авторські повтори. Це дві «білі» картини» – «Людина і будиночок» і «Бердянська коса» і інсталяція «16 мотузок». Вони знаходитимуться там постійно. У Третьяковській галереї вже є роботи Іллі, ми теж раніше дарували деякі речі, тож експозицію майстерні можна буде змінювати», – уточнює Емілія Кабакова. Щодо виставкової програми – експозиції будуть стилістично подібні на квартирні та студійні виставки. «Робота не обов'язково має бути повішена на стіну. Якщо це виставка молодого художника, принеси стільки картин та об'єктів, скільки тут може розміститися, і розстав їх – нехай люди приходять сюди, обговорюють, влаштовують вечори й зустрічі. Ми хочемо повторити атмосферу – вона, звісно, ностальгійна, але все ж таки актуальна й сьогодні», – сказала Емілія. Це вже не перша новина про розширення Третьяковської галереї за останні кілька місяців – раніше стало відомо, що до музею приєднано особняк мецената Степана Рябушинського на Малій Нікітській вулиці і йому повністю передадуть будівлю Центрального будинку художника, яким займається лауреат Пріцкеровської премії Рем Колхас.   Джерело: www.theartnewspaper.ru             Mon, 20 Aug 2018 10:00:00 ДАШ!: дослідження Харківського модернізму http://artukraine.com.ua/n/dash--doslidzhennya-kharkivskogo-modernizmu З 18 по 23 серпня студенти літнього тижневого архітектурного табору проводитимуть дослідження споруд, які були зведені в буремні 20–30-ті — перші післяреволюційні роки. В результаті досліджень учасники представлять аналітичні моделі. В них вони розкриють особливості архітектури того періоду. Звернуть увагу також на другу хвилю модернізму 60-х. Дитяча архітектурна школа вже проводила подібні дослідження зі студентами в Києві та Івано-Франківську. В одній із поїздок учасники навіть прихопили з собою сувенір — крісло зі славнозвісної київської «Тарілки». В цій важливій будівлі на момент екскурсії демонтували глядацьку залу. Крісло стало «музейним експонатом» в студії ДАШ! <img src="/storage/0002018/08/17_08/img_802918441.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами За результатами роботи табору можна слідкувати в соціальних мережах. Також в Дитячій архітектурній школі скоро відбудуться дні відкритих дверей.   «Дослідження харківського модернізму важливе зараз, адже саме із цією епохою знаходиться в діалозі сучасна архітектура. Саме ці приклади можуть стати джерелом натхнення сьогоднішніх проектантів. Це також важливий приклад того, що ми можемо будувати зв’язки із власною історією. Розвивати ідеї, які були закладені тут, а не в інших місцях. На жаль, багато речей не були описані в книжках, а будівлі не були відновлені після війни. Тому період столичних амбіцій, міжнародних конкурсів, українізації та модернізму між революцією та приходом сталінської архітектури мало відомий», — говорить засновник школи Богдан Волинський.  <img src="/storage/0002018/08/17_08/img_803818431.jpg" alt="" /> Дитяча архітектурна школа працює в Харкові з 2015 року. Протягом цього часу студентами ДАШ! у довгих та коротких курсах стало понад 200 дітей у шести містах України. Влітку вони презентували в ЄрміловЦентрі виставку робіт своїх випускників «La Dolce Vita», яку відвідали понад 1000 харків’ян. Заняття вирізняє ставлення до юних студентів як до партнерів, актуальні теми, пов’язані із викликами сьогодення, відкритість до нових ідей та постійний розвиток.   Команда дитячої архітектурної школи: <a href="/admin/facebook.com/dash.kharkiv">facebook.com/dash.kharkiv</a> <a href="/admin/instagram.com/dash.kharkiv">instagram.com/dash.kharkiv</a> Fri, 17 Aug 2018 12:00:00 «Червона книга». Про радянський Львів http://artukraine.com.ua/a/-chervona-kniga-pro-radyanskiy-lviv Серед трьох виставок, що наразі проходять у PinchukArtCenter, одна присвячена мистецтву радянського Львова 80-90-х років – «Червона книга», яка триватиме до 30 вересня.  Її кураторами є Станіслав Сілантьєв та Галина Хорунжа, що разом працюють у творчому об’єднанні Перший пролетарський заповідник ім. Жана Жореса і вже довгий час досліджують радянську історію Західної України. У рамках виставки 9 серпня Галина Хорунжа прочитала лекцію про музеєфікацію радянського мистецтва в західних регіонах країни, після чого куратори розповіли ART Ukraine про свою діяльність та своє зацікавлення предметом дослідження. Як проходила підготовка до виставки «Червона книга: радянське мистецтво Львова 80-90-х років»? Станіслав Сілантьєв:  Виставка “Червона книга” є другим великим дослідженням ППЗ ім. Жана Жореса художньої й побутової культури радянського Львова поруч із виставкою «Львів: Союзники», що проходила минулого року в стінах Національного художнього музею України. Підготовка до кожної наступної виставки – це обов'язкова робота з архівами й біографіями суб'єктів наших пошуків, які допомагають проілюструвати епоху системно. Наші кураторські практики базовані не лише на вивчені художньої культури конкретного регіону, а й на аналізі економічної, політичної ситуацій та максимально критичному ставленні до джерел інформації. Якщо торкатися організаційних моментів, хотілося б відзначити роботу Львівського музею історії релігії, зокрема роботу однієї з його штатних працівників – Світлани Тимків. Також хотілося б сказати, що без серйозної й системної організаційної, фінансової підтримки PinchukArtCentre повноцінна реалізація таких масштабних виставок є неможливою. <img src="/storage/0002018/08/17_08/s/39179820_2118581015060808_6773131153407737856_n.jpg" alt="" /> Усі зображення надані Станіславом Сілантьєвим та Галиною Хорунжою Галина Хорунжа: Підготовчий процес був доволі тривалим у зв’язку з необхідністю дослідження великого масиву документів та візуальних матеріалів, які знаходились як у державних архівах і збірках, так і в приватних колекціях. Паралельно відбувався важливий компонент дослідницької роботи – інтерв’ю з учасниками процесу, порівняльний аналіз яких продемонстрував, наскільки недостовірним джерелом може бути голос свідків. І справа не лише в розбіжностях оцінки та суб’єктивних інтерпретаціях, але і в намаганнях перебільшити власну значимість чи зменшенні значущості подій для соціокультурного процесу.   Чому вас зацікавив саме мистецтво Львова радянської доби, і коли ви почали його дослідження? С.С.: Історія Радянського Львова і Західної України вцілому докорінно відрізняється від радянізації решти України, адже це місто й регіон не стали частиною СРСР унаслідок підписання Союзного договору 1922 року. Також місто і регіон не пам'ятають сталінської індустріалізації, колективізації 1930-х і тогочасних кадрових чисток серед органів влади. Поруч із цим  Львів, уже починаючи з ранніх 1920-х років, був одним зі значних осередків лівого руху в Східній Європі, де була заснована одна з найстаріших комуністичних партій в Україні. Тут народилися й працювали Карл Радек, Юрій Великанович, Марія Кіх, Ярослав Галан. Львівський радянський досвід набув масштабних економічних і культурних перетворень, які цілкомпозитивно позначилися на економіці та культурі міста з другої половини 1940-х років. Результатом чого стали найдинамічніші 1980-ті, своєрідний апогей радянської культури, революційний норов, новизна й актуальність якої суттєво, на нашу думку, відрізняються від неорганізованих і маргінальних 1990-х.   Г.Х.: Спорадичні дослідження львівського матеріалу в моїй практиці почалися близько десяти років тому, останні п'ять років робота йде систематично. Причина –важливий для розуміння історичних трансформацій матеріал, який отримав лише спорадичну актуалізацію (наприклад, у дослідженнях Г. Вишеславського). <img src="/storage/0002018/08/17_08/s/39113440_303174560437217_973887107133079552_n.jpg" alt="" />   Які аспекти мистецтва радянського Львова нині розкриті найширше, а які варто дослідити глибше? С.С.: Дослідження в моєму уявленні має серйозний наукових бекграунд. На науковому рівні саме художня культура Львова сьогодні, на жаль, аж ніяк не досліджена. Актуалізація  теми безперечно відбудеться, але не тут і не тепер. Львівське мистецтво 1970-1980 є носієм тих ідей і цінностей, які поки ніяк не вписуються в конс’юмеристський образ споживацького світогляду наших сучасників.   Г.Х.: Фактично всі аспекти можна й потрібно досліджувати далі, працювати з документальною базою та матеріалами. Якщо оцінювати об’єктивно – ми лише на початку шляху й цього пласту буде достатньо для дослідження не одному десятку спеціалістів.   Розкажіть про ваше знайомство й заснування Першого пролетарського заповідника ім. Жана Жореса. Чому така назва і яка задача об'єднання? С.С.: Знайомі з Галиною ще зі студентських часів, а роком заснування кураторського об'єднання вирішили вважати 2015 рік, саме тоді маємо перші прецеденти практичного втілення задуманого і дослідженого.   Г.Х.: Знайомство відносно тривале (більше десяти років) і об’єднане з практичною діяльністю. Назва – відображення власної позиції в питанні розвитку нашого суспільства. З Жаном Жоресом у нас схожі погляди на соціальну справедливість та пацифізм. <img src="/storage/0002018/08/17_08/s/39235603_530185654079023_9044932960502939648_n.jpg" alt="" />   До теми Радянського Союзу ставляться останнім часом все більш негативно. Як сприймають вашу діяльність у Львові сьогодні? С.С.: Мою діяльність у Львові часів моїх студентських років сприймали вороже лише в пенатах Львівської академії мистецтв, де не створено жодних умов для реалізації потенціалу кожного студента, якщо ти не представляєш місцеву родоплемінну знать, не є родичем якогось місцевого божества. В інших випадках у Львові є чимало адекватних людей, які ще в змозі відрізнити нав'язане, підсвідоме нехтування соціальними, колективними здобутками тієї епохи від сучасних демаршів проти людської честі та гідності.   Г.Х.: Власний досвід дозволяє сказати, що зараз радше відбувається своєрідне «потепління» ставлення до радянської тематики. Найвірогідніше, це пов'язано з тим, що увага до візуальних практик в СРСР відкрила різноманіття й багато вимірність концептуальних і формальних рішень, відсутність тотального стереотипу того, що часто називають «совком». Хамство, беспринципність, пліткування, «синдром вахтера» та ін. – це ажніяк не результат радянського досвіду соціального будівництва, а одвічні огидні «супутники» роду людського.   Зараз існує тенденція заперечення й знищення радянської спадщини, наслідком чого стала й політика декомунізації. Які, на вашу думку, є шляхи виходу з цього процесу й переходу до вивчення й аналізу? С.С.: Політики декомунізації не існує, існує політика матеріального нищення майнового комплексу, що залишився нам, як правонаступникам, від наших попередників. Сучасна декомунізація, або те, що подається нам такою, є агресивним заміщенням одних ідеологічних штампів іншими. При цьому, ще варто розібратися, які з гасел мене гнітять більше “Мир Труд Май”, “Лишь бы не было войны”, “Дружба народов” чи “ Слава нації - смерть ворогам”.   Г.Х.: Панацеї немає, а прийняти цю частину власної історії, як історію своєї сім’ї, історії краю, історії держави і вже після цього спромогтися зрозуміти – можна. <img src="/storage/0002018/08/17_08/s/39174737_525928531196818_8903102355726139392_n.jpg" alt="" />   Продовжуючи тему лекції Галини, які існують проблеми вивчення і збереження радянського мистецтва Львова й України загалом? С.С.: Місця, де радянське мистецтво ще зберігається, а не нищиться чи списується —  невеликі острівки майнових правовідносин і стара законодавча система, що оберігають твори, артефакти й документи на прикладі успадкованої інертності організації робочого процесу. Як не дивно, але люди, професійне становлення яких відбувалося в системі радянських колективних відносин, до праці своїх колег ставляться з більшим пієтетом, ніж сучасники. У цілому більшість українських музеїв сьогодні функції своєї не виконують, а кадровий голод і залаштункові конкурси на заміщення відповідальних посад не передбачають нічого хорошого. Одним із важливих кроків, які варто  зробити в цьому напрямку, відмінити в конкурсних змаганнях опцію про “досвід на керівних посадах”.   Г.Х.: Їхня велика кількість, і перші з них – кон’юктурність, стереотипи, пристосовництво й суб’єктивізм. Все інше – похідні, про які можна довго, але, на жаль, найчастіше безрезультатно говорити. <img src="/storage/0002018/08/17_08/s/39216140_328858557853900_47338816003899392_n.jpg" alt="" />   Яким, на вашу думку, має бути сучасний музей? С.С.: Сучасний музей має відповідати уявленню про сучасність тих людей, які в ньому працюють. Це звісно, не скрізь і не в усіх випадках буде професійно, зате чесно і правдиво. А все, що правдиво – і є справжня культура, без ширми й декору.    Г.Х.: З хорошою гідроізоляцією фундаментів, стін і даху. Це щодо питання зберігання експонатів і створення комфортних умов для співробітників інституції. А питання змісту експозицій – залучення не лише різнопрофільних спеціалістів у питаннях дослідження матеріалу, побудови експозиції, а й потенціальної аудиторії. Музей – це спільна справа, а не лише державний депозитарій.   Окрім дослідницької мистецтвознавчої роботи ви займаєтеся мистецтвом практично. Розкажіть про свої художні практики, і що ви досліджуєте для себе у своїй творчості? С.С.: Ми займаємося мистецтвом у тому напрямку, у якому можемо обґрунтувати відсутність потреби сьогодні створювати матеріальні артефакти для того, щоб займатися мистецтвом. Простими словами, мистецтво як сфера пізнання давно себе вичерпало, а як медіум– не відбулося. Проте залишаються ще медицина й космос — воістину незвідані далі.   Г.Х.: Розповідати сьогодні про псевдо інтелектуальну нісенітницю в стилі «я у своїй практиці досліджую…» на мій погляд, – несмак з точки зору методології справжнього наукового дослідження. «Харизмометрів», «духометрів», «шедеврометрів», як і подібного їм, немає й не буде. Мої роботи – це листи близьким людям про щастя. <img src="/storage/0002018/08/17_08/s/39216076_966665040191784_7648780500076593152_n.jpg" alt="" />   Чи маєте бажання ввести в науковий обіг таке поняття як «пост-сувенір». Що це, і як ви дійшли до цієї концепції? С.С.: Пост-сувенір — це копія з копії, яка в певних умовах набуває сакрального значення,  більшого за оригінал. Пост-сувенір існує лише в конкретному місці, у конкретний час і в середовищі конкретних людей.   Г.Х.: Термін «пост-сувенір» вже введений і, цитуючи Станіслава, це «копія з копії, яка в сьогоднішніх реаліях значить більше, ніж оригінал». <img src="/storage/0002018/08/17_08/s/39196392_2337897153093349_5335936788659699712_n.jpg" alt="" />   Які подальші плани ППЗ ім. Жана Жореса після виставки "Червона книга"? Г.Х.: Подальші плани – працювати на благо Батьківщини.   С.С.: Готуємо кілька інших виставок, видання щонайменше однієї великої фотокниги. Часу  – багато, а грошей – мало. Тут, знаєте, доводиться розраховувати на свої сили. Хочемо очолити якусь державну інституцію, витрачати 10-20 млн не своїх коштів, ходити по телеканалах, давати інтерв'ю про те, яким дивним чином нам вдалося реанімувати стільки “культурки” і “нєтлєнки”, отримувати медалі і ордени, відвідувати прийоми в посольствах, писати одне одному публічно у Facebook “молодець”, намагатися докопатися до істини буття, згідно з виділеними на це бюджетними статтями і чинним законодавством.   Про автора: Анастасія Уразбаєва — мистецтвознавиця, медіаторка у PinchukArtCenter.          <div style="text-align: justify;">   </div>      Fri, 17 Aug 2018 11:00:00 На Frieze виставили скульптури в пам’ять про розстріл шахтарів http://artukraine.com.ua/n/na-frieze-vistavili-skulpturi-v-pamyat-pro-rozstril-shakhtariv Південноафриканський художник Гарун Ганн-Селай підготував виставку скульптур у Лондонському Регент-парку в пам'ять про стрілянину в Марікані у 2012 році, що викликало неабиякий резонанс учора, на 6 річницю трагедії. Уся робота, яка є частиною Frieze Sculpture (до 7 жовтня), була встановлена раніше цього тижня: 17 безголових, литих із бронзи фігур, що стоять на колінах, складають єдину композиції під назвою Senzenina (2018). «Відбулася невелика затримка, тож остаточна установка була закінчена лише учора», – коментує прес-секретар Галереї Гудмана, менеджер скульптора. <img src="/storage/0002018/08/17_08/haroon_gunn_salie.jpg" alt="" /> Гарун Ганн-Селай, Senzenina. ©  Goodman Gallery Фото: www.theartnewspaper.com Senzenina символізує 34 шахтарів, убитих 16 серпня 2012 р. Перед цим чоловіки зібралися на великому пагорбі, що називається Марікана, в Лонмінській шахті біля Преторії, де вони страйкували через заробітню плату в £700 за місяць. Поліція Південної Африки відкрила вогонь по протестувальниках; 78 робочих постраждало. Загалом, композиція відображає шахтарів, що присіли на землю власне перед моментом розстрілу.  «Я вважаю, що історія не менш важлива, ніж робота, на яку вона посилається й уроки, які ми можемо винести з цієї трагедії. Основний посил роботи – втілити історію у фізичну форму, мову досвіду та мову візуального, яка зможе вражати», – говорить Ганн-Селай, скульптор. <img src="/storage/0002018/08/17_08/29319052748_d418d07c30_o.jpg" alt="" /> Гарун Ганн-Селай, Senzenina. Експозиція Галереї Гудмана на  Frieze Sculpture 2018.  © Stephen White. Courtesy of Stephen White/Frieze Фото: www.theartnewspaper.com Він сподівається, що експозиція Senzenina в Регент-парку матиме «глибший резонанс», оскільки власник шахти Марікана, Лонмін, перебував у Лондоні. «Цей жест стане промовистим як для британської, так і для інтернаціональної аудиторії, він демонструє мультинаціональну проблему тяглості неоколоніальних зв’язків, які важко викорінити», – каже скульптор. Робота має 4 версії: два її варіанти виконані з особливого пластику й оцінені у $150,000, інші дві – бронзові й коштують по $275,000. «Основою діяльності Ганна-Селая як громадського активіста і скульптора є виставлення цих робіт у публічному просторі», – коментує прес-секретар галереї. Senzenina вже експонувалась цього року в Нью-Йоркському Новому Музеї.   Джерело: www.theartnewspaper.com            Fri, 17 Aug 2018 10:00:00 Результати відбору бієнале молодіжного мистецтва NonStopMedia ІХ http://artukraine.com.ua/n/rezultati-vidboru-biyenale-molodizhnogo-mistectva-nonstopmedia На початку серпня фестиваль NonStopMedia оголосив список фіналістів, роботи яких будуть представлені у Харкові в рамках фінального проекту.   За 2 місяці, протягом яких тривав open-call, журі розглянуло близько 150 заявок. Цього року в конкурсі взяли участь молоді художники з України, Польщі, Білорусі та інших країн Європи, США. Було відібрано 10 найкращих проектів, створених 13 авторами. «Цього року ми отримали багато дуже гарних проектів, таких, які хотілося б показати. Шкода, що журі могло відібрати тільки 10. На мій погляд, сильно зросли якість і продуманість поданих проектів, їх завершеність», —   каже кураторка NonStopMedia IX Анастасія Хлестова. <img alt="" src="/storage/0002018/08/16_08/38492391_1054980848012607_954218708127973376_n1.jpg" /> Фото надане організаторами   Фіналісти NonStopMedia IX: Григорій Гудаченко, Аня Мананкіна, Іра Водолажченко, Томаш Гажлінсі і Вікторія Дорр, Анастасія Худякова, Коршунов Євген, Вероніка Чередниченко і Богдана Пацюк, Женя Лаптій, Дар’я Кольцова, Роман Камінський та Наталія Ткаченко (кураторка).   NonStopMedia є одним з перших фестивалів в Україні, зосереджений на молодіжному мистецтві (перший NonStopMedia відбувся у 2003 році). NonStopMedia — це стартовий майданчик для експериментального візуального мистецтва в Україні, який дає можливість молодим і досі невідомим художникам заявити про себе. Лауреати NonStopMedia IX отримають змогу влаштувати виставку в галереях України, які є партнерами фестивалю, протягом наступного року. Члени журі: Тетяна Тумасьян / Харків, Україна — кураторка, директорка Харківської муніципальної галереї, засновниця фестивалю NonStopMedia; Сергій Братков / Харків-Москва — художник, фотограф, куратор, учасник Венеційської бієнале; Роман Мінін / Харків, Україна — художник, переможець і лауреат міжнародних арт-форумів, лауреат NonStopMedia. Куратори фестивалю: Настя Хлестова — кураторка, мистецтвознавиця, співзасновниця групи «VIDSOTOK», кураторка Харківської муніципальної галереї; Антон Ткаченко — художник, куратор, співзасновник групи «VIDSOTOK», фіналіст NonStopMedia-2014.     Головне завдання NonStopMedia-IX — сприяти молодим авторам у творчій діяльності у галузі сучасного мистецтва, а також, аrt networking — створення культурних зв’язків.     Під час фестивалю будуть відкрити ще 5 виставкових проектів, у тому числі, експозиція робіт одного з найвідоміших художників Харкова та у минулому лауреата NonStopMedia — Гамлета Зінківського.   Паралельна програма фестивалю передбачає не лише виставки. З 27 серпня до 9 вересня у межах NonStopMedia в Харкові відбудеться понад 20 івентів: майстер-класи, лекції, екскурсії, концерти, презентації та вже традиційна «Ніч перформансу». «Заходи паралельної програми NonStopMedia відбуватимуться кожного дня. Відкрита програма розпочнеться 27 серпня. Вона стартує з презентації меблів з квартири одіозного для Харкова персонажа – Олега Мітасова - і вистави театру «Арабески». Щодо презентації, команді Харківської муніципальної галереї вдалося дістати фрагменти меблів з квартири Мітасова з його написами, а також родинні фотографії. Цікавою також буде виставка у ХНЕУ . Це досить незвичайний експеримент колаборації молодих художників Ольги Бабак і Олександра Краплі, яких пустили в один з найбільших вишів міста і дозволили показувати своє мистецтво так, як їм хочеться», - коментує куратор NonStopMedia ІХ Антон Ткаченко.   Відкриття основного виставкового проекту NonStopMedia IX відбудеться 2 вересня о 17:00 у Палаці студентів НТУ «ХПІ». Вхід – вільний.   <a href="/admin/nonstopmedia.org">nonstopmedia.org</a>         Thu, 16 Aug 2018 13:00:00 Шаг в Бриллиантовый век. After-metamodernism http://artukraine.com.ua/a/shag-v-brilliantovyy-vek-after-metamodernism Postmodernism, metamodernism или after-metamodernism, то есть жизнь в состоянии грусти, колебания между грустью и радостью или самой радости – вот перед каким выбором стоит сегодня каждый из нас. О сути данных трёх состояний говорила Виктория Манагарова, философ-новатор, а именно изобретатель концепции «жизни без зла» в культурной парадигме «after-metamodernism», которую она ввела впервые в эссеистической статье своей книги «Бриллиантовый век», увидевшей свет в Издательском доме «Бураго» в 2015 году. О том, как эти три состояния раскрываются в изобразительном искусстве интересовалась Луиза Миленькая для ART UKRAINE. <img src="/storage/0002018/08/16_08/s/viktoriya_managarova.jpg" alt="" /> Виктория Манагарова                  В вашей книге вы обосновали термин after-metamodernism.  Может ли он представлять собой идеальный мир? Нет, невозможно на данном этапе создать один идеальный мир. Postmodernism — это ад. Metamodernism — это чистилище. Бриллиантовый век, или after-metamodernism — это земной рай. Но у рая есть свой ключ, свой замок и своё начало. И, конечно, не каждый сможет осмыслить это начало на Земле. Ведь не каждый захочет в это поверить. Но если на Земле существует хотя бы один человек, который в этом убеждён, значит, в небе светит одна звезда. И мы не можем говорить, что всё небо поглотила тьма. Мы должны понять структуру звезды. И тогда мы поймем, что сами стали изнутри пребывать в сиянии. Но это нелёгкая работа над собой.  <img src="/storage/0002018/08/16_08/s/evgeniya_loli_1.jpg" alt="" /> Евгения Лоли 1 Мы переживаем ледниковый период современного искусства, его смыслы оказывают для общества обмораживающий эффект. Сегодня ирония и сарказм нарушают логику прекрасного, что послужило причиной для этого, на ваш взгляд? В 20 веке философы стали говорить о новом парадоксе в канве культуры – состоянии postmodern, которое широко отобразилось в таких ключевых смыслах, как «Конец Метанарративов», «Конец Автора», «Конец искусства». Жиль Делёз и Феликс Гваттари ввели понятие «Ризомы», которая стала уничтожать посредством «деконструкции» (Жак Деррида) любой центр и смысл внутри себя. Это нечто обрело «бесформенную форму» нескончаемых расщеплений, разобщений и делений. Это нечто, что стало рассыпаться, распадаться на части без возможности осмысления фрагментов этого многочисленного нелинейного потока и без возможности их реконструкции в новом целом. По факту, это действительно стало означать конец любого творчества, где стал невозможен элемент «новизны», который всегда есть показателем высокой ценности и оригинальности произведения, а также его автора. Искусство отдало себя в руки иронии с непрерывным шаржированием и искажением сакральных доктрин прошлого. И, несомненно, это вылилось в отчаяние, разочарование глобального масштаба. Художник Юэ Миньцзюнь (YueMinjun) в болезненно смеющихся лицах ярко нам демонстрирует эту культурную опустошенность.   Могли бы вы отнести таких художников, как Влада Ралко, Арсен Савадов, Иван Семесюк, Макс Витык, Гриця Эрдэ и Винни Реунов к авторам портретов грусти? Да, несомненно, все эти художники являются носителями очевидного элемента деструктивизма и несомненно их творчество демонстрирует упадок человека и мира.   Если дела на уровне постмодерна развёртываются настолько плохо, то как мы можем подняться на уровень метамодерна? На самом деле, postmodern – это не просто смысл «плохо». Это конец всего. Но этот конец открывается человеку метамодерна, который умеет сочувствовать и который может стремиться к свету даже тогда, когда не знает, где искать его источник. Это человек с заслепленными от песка глазами, который стремится к миражу, по обозначению философов Тимотеуса Вермюлена и Робина ванден Аккера. У этого человека связаны руки, он по-прежнему пребывает в ризоме и не имеет точки опоры: он продолжает колебаться между многочисленным количеством полюсов и продолжает ощущать нестабильность. Но он имеет живое горячее сердце и сила его желания чрезвычайно велика. Это желание начинает топить лёд, человек оживает и в холодном искусстве иронии появляется новая искренность – наивность, чистота… Но все эти оптимистические проблески вновь рискуют быть подавленными насмешкой. Человек метамодерна действительно становится защищённым только тогда, когда он обретает уверенность в состоянии after-metamodernism в границах, в которых не существует зла и в которых открываются оттенки добра.    Получается ли, что для человека постмодерна не характерна рефлексия в том смысле, что он может смотреть на себя со стороны? Да, совершенно верно. Когда человек прибывает в состоянии хаоса без ориентиров, он заморожен как человек и заморожено всё вокруг него. И только когда он начинает таять, он ощущает себя в ином состоянии:  ощущает тепло и чувствует разницу между иронией и чувственностью. Он вообще начинает понимать, что такое оттенки, так как бинарных оппозиций больше нет.  <img src="/storage/0002018/08/16_08/s/karlo_mariya_mariani.jpg" alt="" /> Карло Мария Мариани   То есть чёрного и белого?            Да, нет борьбы между диаметрально противоположными частями. Postmodernism уничтожил добро и зло и сотворил тотально ничто. Metamodernism этого не замечает. Но after-metamodernism выбирает только добро, и не ошибается.   Карло Мария Мариани, несомненно, – художник постмодернизма. Он использует метод анахронизма, смешивает различные эпохи в полотнах, искажает ценности былых времён. Однако мы не можем сказать, что он всецело иронизирует над прошлым в своих работах. В полотне «Город» («City») он демонстрирует неожиданную искренность и серьёзность чувств. Мы видим лицо, в глазах которого будто застыли слёзы. Мы будто видим в этом лице осознание апокалипсиса. Человек вышел из прошлого, которое рушится, и посмотрел на себя и на мир со стороны. Тем самым он вышел в иное состояние – состояние metamodern. Мы не знаем наверняка, что думает этот человек, какой дорогой он пойдёт, есть ли вообще возможность идти куда-то, когда за спиной одни обломки. Но, тем самым, мы видим новый оптимизм. Художник не пугает нас этими обломками. Они не угрожают лично нам.   Полотна сохраняют в себе элементы некоторой сказочности. И дают возможность нам домыслить свой собственный путь, прорисовать собственную реальную дорогу нашей жизни. То есть, по факту, искусство становится терапевтическим для нас, но это происходит только в том случае, когда мы сами наполнены определённой историей. Когда в наших мыслях есть фундамент, от которого мы можем отталкиваться. Только тогда мы можем идти вперёд и быть уверенными в том, что мы идём правильно. Пустой человек не заметит изменений, человек без знания истории также не заметит изменений. Такой поверхностный человек будет продолжать находиться в хаосе и не сможет подняться выше, так как он не сможет продуцировать сравнения.  <img src="/storage/0002018/08/16_08/s/evgeniya_loli_21.jpg" alt="" /> Евгения Лоли 2 В каких картинах мы можем созерцать танец добра? Я приведу очень интересный пример – коллажи художницы греческого происхождения, проживающей в США, Евгении Лоли. Она также, как ни парадоксально, является автором эпохи postmodern. Однако её мировоззрение также демонстрирует парадоксально много примеров настоящей искренности, женской чистоты, детской непосредственности и неподдельного счастья. Мы можем видеть счастье в семье, которая дистанцировалась от целого мира. Этот мир, несомненно, несовершенен, но счастье в семье достоверно: оно не иронично, не поддаётся сомнениям. Мы видим гармоничное единение человека со Вселенной. И, безусловно, это не может вписываться в былые границы постмодерна. Да, мы видим колебания между постмодерном и модерном (эти колебания между прошлым и настоящим формируют metamodern по убеждению Тимотеуса Вермюлена и Робина ванден Аккера), устремлённым в будущее. Однако, когда у нас есть своя позиция, которая основывается на фундаменте добра, мы больше не выбираем между прошлым и настоящим, мы оказываемся в новом будущеми оно открывает для нас новое настоящее after-metamodernism. Другими словами, нам не интересны коллажи Евгении Лоли, которые касаются постмодернистической иронии. Мы выбираем только те коллажи, которые соприкасаются с нашим счастьем. И, таким образом, мы крепнем в нашей неподдельной уверенности и начинаем отдавать эту уверенность другим людям, формируя целое общество, которое излучает оттенки добра. <img src="/storage/0002018/08/16_08/s/evgeniya_loli_31.jpg" alt="" /> Евгения Лоли 3   Среди молодых украинских художников я могу выделить имя Станислава Звольского, который открыто провозглашает основной целью своего творческого пути истинную красоту и гармонию. Именно эту красоту, покой, одухотворённость мы можем созерцать и в его полотнах. Он же и переносит нас в новое состояние новой эпохи.    <img src="/storage/0002018/08/16_08/s/stanislav_zvolskii.jpg" alt="" /> Станислав Звольский   В 2015-2017 году вы создали Манифест Бриллиантового века, где утвердили его систему ценностей. Если вы не против, мы познакомим читателей с ним…                «Система ценностей After-metamodernism, опираясь на метамодернистическое пространство, в котором не существует зла, последовательно формирует принцип колебаний между оттенками добра и прокладывает очевидную дорогу навстречу истинному Свету, не воспринимаемому, как мираж.   Конструктивное многогранное метаповествование — Бриллиантовый век — является целостным и прогрессивным индивидуальным и социальным пространством согласованных избранных смыслов для каждого здорового человека, владеющего этой Истиной без сомнений».  <img src="/storage/0002018/08/16_08/s/oblozhka_knigi__brilliantovyi_vek_.jpg" alt="" /> Обложка книги "Бриллиантовый век"   Автор: Луиза Миленькая          Thu, 16 Aug 2018 12:00:00 Art Berlin переїжджає у колишній аеропорт Берлін-Темпельгоф http://artukraine.com.ua/n/art-berlin-pereizhdzhaye-u-kolishniy-aeroport-berlin-tempelgof Молодий ярмарок Art Berlin (27-30 вересня) на другий рік свого проведення переїхав до колишнього аеропорту Берлін-Темпельгоф — одного з найбільш знаменитих і, водночас, найбільш неоднозначних об'єктів німецької столиці. Директор ярмарку Майке Крузе розповіла The Art Newspaper: "Ми дуже раді, що Art Berlin  знайшов своє нове місце в захоплюючих дух приміщеннях аеропорту й займе цілих два його ангари. Ці приміщення належать місту, тож переговори пройшли легко". За її словами, ярмарку вдалося укласти угоду і на 2019 рік. <img src="/storage/0002018/08/16_08/ee78537a-ee54-4b25-93da-ab4553c4d576.jpg" alt="" /> Центральна зала аеропорту Берлін-Темпельхоф. © Tempelhof Projekt GmbH, www.thf-berlin.de  Фото: www.theartnewspaper.ru Аеропорт Берлін-Темпельгоф розташований на півдні центральної частини міста. Спорудження терміналу, збудованого в рамках реконструкції Берліна Адольфом Гітлером, завершилося в 1941 році. Нещодавно кілька ангарів використовувалися для тимчасового розміщення біженців; коли міграційна криза досягла свого піку наприкінці 2015 року, тут перебувало 2,5 тис. мігрантів. Ярмарок Art Berlin виросла зі свого комерційно невдалго попередника Art Berlin Contemporary (ABC). "Він пропонувала галереям більш експериментальну, орієнтовану на художників модель", – коментує директор Art Berlin. Минулого року Майке Круз здивувала експертів тим, що заснувала спільно з директором ярмарку Art Cologne Даніелем Хугом Art Berlin під керівництвом виставкової компанії Koelnmesse. Цього разу в Art Berlin братимуть участь більш ніж 120 галерей із 21 країни. Приблизно дві третини учасників є власниками галерей у Німеччині; у семи є представництва в США, наприклад, Freedman Fitzpatrick із просторами в Лос-Анджелесі та Парижі. За словами Коузе, цього року з'являться нові секції, у тому числі присвячені молодим художникам. У рамках цієї програми буде представлено близько 30 персональних проектів. "Окрім того, ми зробили секцію "Салон". Це підготовлена куратором Тенцингом Барши підбірка привезенних молодими галереями творів — по одному від кожної, які виставлятимуться на спільному стенді." <img src="/storage/0002018/08/16_08/28c25395-2c47-4c1f-b585-acd0094382a4.jpg" alt="" />    <figcaption> 3D-модель виставкового простору в аеропорту Берлін-Темпельхоф. © Tempelhof Projekt GmbH, www.thf-berlin.de Фото: www.theartnewspaper.ru </figcaption>  Попри все, усе ще існують побоювання, що арт-ринок Берліну, багатий на художників та дилерів, страждає від відсутності стабільної бали місцевих колекціонерів. "Не виникає сумнівів, що Берлін розвивається швидко. Останніми роками в місто проїхало багато німецьких та відомих іноземних колекціонерів, зокрема Юлія Стошек та Дезіре Фойерле; багато з них планують переїхати сюди та відкрити свої колекції широкому загалу", – говорить Крузе. "Art Berlin приваблює багато молодих колекціонерів, які лише починають скуповувати мистецтво; тут вони знайомляться з галереями. Запуск нової арт-ярмарки доречний ще й тому, що потенціал арт-ринку зростає", – додає вона. Цього року Berlin Art Week — а з ним і молодий ярмарок Art Berlin — перенесли свої дати на 2 тижні, із середини на кінець вересня, після того як час і місце проведення змінив художній ярмарок Positions Berlin, який також проходитиме 27-30 вересня в Берлін-Темпельгоф. Новий розклад збігається з відкриттям низки програм у рамках Європейського місяця фотографії, який розпочнеться 28 вересня, у тому числі програми C/O Berlin з темою «Назад у минуле». Однак, у ці ж дати  також відбуватимуться viennacontemporary (27–30 вересня) та Expo Chicago (27–30 вересня), а вже через тиждень розпочнеться Frieze London (4–7 жовтня).   Джерело: www.theartnewspaper.ru            Thu, 16 Aug 2018 10:00:00 Арт-тур Виктории Бурлаки. Часть первая http://artukraine.com.ua/a/art-tur-viktorii-burlaki Меня зовут Виктория Бурлака, я – куратор и художественный критик. Моя основная деятельность связана с собственным образовательным проектом «Школа современного искусства». Но все больше и больше места в моей жизни стало занимать очень приятное «хобби».   Раз уж у меня в жизни есть две страсти – искусство и путешествия, я рискнула соединить их в новом проекте #burlakaarttour. Путешествия с акцентом на искусство, особенно современное, – тема пока в Украине новая, но с потенциалом активного развития. В каждой своей групповой поездке в качестве арт-гида – а их было пока три, на Венецианское биеннале в прошлом году, в Париж этой весной, и в Ниццу, из которого мы вернулись буквально недавно, мне приходится доказывать, насколько важным при погружении в культурную среду является наличие экспертного мнения. Его значимость для людей пока не является совершенно очевидной. Эксперт – это не «аниматор», который отнимает ваше время. Это человек, который глубоко зная интересующий вас предмет, помогает вам выйти на новый уровень его понимания.   Арт-тур – времяпрепровождение для очень активных людей, стремящихся насыщаться новыми впечатлениями и знаниями. В путешествиях среднестатистический турист обычно не напрягаясь скользит по верхам, упуская множество возможностей расширить свое видение и понимание мира… В Ницце, к примеру, я была в прошлом сентябре в формате курортного отдыха, но осталось сильное ощущение недосказанности... Зная, какое количество музеев можно посмотреть на Лазурном берегу, я дала себе обещание вернуться, вникнуть и закрыть этот гештальт. И все получилось даже круче, чем можно было ожидать.   Живя в Ницце, мы с друзьями каждый день куда-нибудь выезжали: Антиб, Монако, Ванс, Сен-Поль-де-Ванс, Эз, Кап-Ферра, не говоря уже о самой невероятно красивой Ницце – это сердце Лазурного берега… В формате одной статьи я не могу рассказать обо всем, но, конечно же, мне бы хотелось поделиться самыми яркими впечатлениями…   Музей модернистского и современного искусства в Ницце – МАМАС. Это не только увлекательный туристический аттракцион с эффектной панорамой города, открывающейся с крыши – люди обожают здесь фотографироваться, не протолкнешься. Неплохое собрание «нового реализма» 60-х – «мусорного» европейского ответа на глянец американского поп-арта. «В обществе потребления прекрасны только его отходы», – эта фраза Пьера Рестани, идеолога группы, одна из моих любимых в цитатнике. Сезар, Арман, Тэнгли, Виллегле, Христо… <img src="/storage/0002018/08/15_08/s/20180714_143356.jpg" alt="" /> Все фото из личного архива авторки   Европейская «мусорность» немного разбавлена «вражеским» поп-артом – Раушенберг, Уорхол. Естественно, здесь есть зал славы уроженца Ниццы Ива Кляйна – музей, собственно, находится на площади его имени. В Ницце любят и ценят наследие Кляйна. Он – действительно уникальная фигура в истории искусства, уникальная по тонкости мышления – этот приверженец «имматериального» искусства был концептуалистом и эстетом-эссенциалистом, мистиком от искусства одновременно. Не случайно он всю жизнь метался между разными эзотерическими учениями и орденами – розенкрейцерами, лучниками святого Себастьяна…   В одном из дорогих универмагов я наткнулась на инсталляцию, популярно разъясняющую широкой публике азы этого «эзотерического» творчества… Поначалу, подборка в МАМАС кажется немного скудной, но утешаешь себя тем, что Кляйн есть художник Пустоты. Той, которая есть началом всех форм… Его «Прыжок в Пустоту» и легендарная выставка «Вакуум» – одни из самых поэтичных жестов в истории современного искусства. Пустота – родина художника. Но заигрывания с ней, как правило, заканчиваются плохо. В 1962 году в возрасте 34 лет художник умер от сердечного приступа – его с Ротраут Юккер сын Ив родился в Ницце через пару месяцев после смерти отца.   Кляйн был великим новатором, и типология всех его основных «ноу-хау» в МАМАСе представлена: «антропометрии», с отпечатками тел натурщиц, «космогонии» – холсты со следами естественных природных стихий, дождя, пыли, ветра, «огненная живопись» – следы «ожогов» от газовых горелок на холсте. Губковые рельефы, пропитанные неувядающим Интернациональным синим цветом Кляйна – сочетание  синтетической смолы и ультрамарина дает и по сей день сияющий «цвет Космоса». Кляйн называл себя «художником Космоса» – его живописные открытия, ознаменовавшие эпоху нового видения в искусстве, были действительно космического масштаба. Максимальная простота и аскетичность в репрезентации цвета достигнута в монохромах. Чистое присутствие, самодостаточное существование цвета – без контрастов, пространственности и прочих отвлекающих «побочных тем»… Впрочем, иногда Кляйн любил и пошалить, выкрашивая «реди мейды», например, маленькую копию Венеры, в свой запатентованный Интернациональный синий – этакий неодадаистский привет дорисовавшему усы Джоконде Дюшану.   Девушка с обложки Vogue и Elle тоже может стать выдающейся современной художницей, одной из самых ярких феминисток в искусстве. Больше всего в МАМАС меня впечатлили сильные драматичные работы Ники де Сен-Фалль – я впервые увидела их в таком количестве и прониклась её историей. В 20 лет она попадает в психлечебницу с диагнозом шизофрения, где ей была приписана арт-терапия. С этого момента  стали появляться на свет ее странные ассамбляжи из веток из больничного сада, ниток, детских игрушек. Что далеко не случайно – ее душевная боль из детства, из семьи. Брат и сестра художницы покончили жизнь самоубийством, но она выжила – осуществила побег в искусство… <img src="/storage/0002018/08/15_08/s/20180714_144930.jpg" alt="" />   К своим «мусорным» объектам она привязывала мешочки с краской и расстреливала их из ружья. Терапевтический перформанс расстрела реальности художница называла «Тиром». Родилась Ники в 1930-м году в семье французского аристократа и американки, педофила и садистки. В детстве пережила инцест, что заставило ее всю последующую жизнь размышлять над подавляющей, «поглощающей» мужчину и одновременно подавляемой ролью женщины. «Все матери мучают своих детей – меня мучала моя, я делаю то же самое», – чтобы прервать этот порочный круг, Ники отказалась от опеки над двумя детьми от первого брака, стала женой Жана Тэнгли, и с головой ушла в искусство. «Я не в силах изменить мир, но я могу сделать его лучше с помощью моих веселых Нан», – говорила художница. «Нана» в переводе с французского – «бабенка», звучит не без самоуничижения.   Она делала нелепых, толстых веселых клоунесс, легко и весело парящих в воздухе – странная, пародийная квинтэссенция женственности… Самая известная ее «Нана» – это скандальный гигантский объект в виде лежащей женщины, который она сделала в Moderna Musset в 1966-м. Между  ног «Наны» находился вход во внутренние помещения, где располагались бар и дискотека – несмотря на сложную жизнь, с чувством юмора у художницы все было в порядке. Жила и работала Ники с максимальной самоотдачей – умерла в 2002-м от болезни легких, вызванной отравлением токсичными веществами, которые она использовала при изготовлении своих объектов.   Музей Пикассо в Антибе «Я могу рисовать, как Рафаэль, но мне понадобится вся жизнь, чтобы научиться рисовать, как ребенок…» В музее Пикассо в Антибе, я поняла, за что люблю его творчество – за ту практически настоящую детскость, которая просыпалась в художнике далеко не всегда, а лишь в счастливые периоды жизни. Пикассо, по сути своей, драматичен, трагичен, надрывен. Но светлые промежутки все же случались, вот как здесь, в Антибе в 1945-1946-м – полный штиль, идиллия, нимфы и фавны, играющие на свирели, архаическая «Радость жизни»… Так, кстати, одну из самых знаменитых картин Пикассо назвали уже впоследствии, авторское название – «Антиб». Ну и чего же жизни не радоваться, когда она дает тебе так много – солнце, море, любовь, творчество.   В 1943-1953-м женой Пикассо была Франсуаза Жило, на 40 лет его моложе. Она подарила мужу двоих детей – Палому и Клода. Не желая быть брошенной – а такая участь закономерно постигала всех остальных женщин художника – она ушла от него сама и написала откровенные мемуары «Моя жизнь с Пикассо». Но сразу после войны их отношения еще были безоблачными. Сами гении места настраивали мастера на идиллический, архаический лад – оно имеет многовековую историю, начавшуюся как раз в античности. Замок генуэзского рода Гримальди, где сейчас расположен музей, был построен в ХII веке (Гримальди жили в нем вплоть до начала ХVII века) на месте акрополя греческого города Антиполис, при его постройке использовались камни с развалин древнеримских и древнегреческих построек. Впоследствии, название «Антиполис» – «город напротив» – город напротив Никеи, Ниццы, сократилось до просто «Антиб». <img src="/storage/0002018/08/15_08/s/20180716_122805.jpg" alt="" />   В 1925-м замок был выкуплен городом, там располагался историко-археологический музей, где Пикассо предложили устроить свою мастерскую. Прожив здесь пару лет, он оставил все, что было сделано, в дар городу. И этот дар бесценен – огромное количество рисунков, керамики, живопись, которая действительно настраивает на волну «радости жизни» – пасторальные сцены, козочки, совенок, прирученный им в это время, натюрморты с морскими гадами. И все это в чудесной «инфантильной» манере. «Каждый ребенок – художник. Трудность в том, чтобы остаться художником, выйдя из детского возраста…»   Foundation Maeght. Выставка Яна Фабра «My nation – the imagination». Открытая для публичного показа, фундация Эйме и Маргарет Maeght появилась в Сан-Поль-де-Вансе в 1961-м году. Выстроена по проекту Жозе Луиса Серта – он же спроектировал Фонд Хуана Миро в Барселоне. Количество художников, находящихся в этой коллекции, впечатляет, но в постоянной экспозиции выставлено не так уж много, только неоспоримые шедевры – Миро, Джакометти, Колдер, Шагал, Боннар, Тапиэс… Основная достопримечательность – завораживающий лабиринт Хуана Миро, которым художник занимался в течение 20 лет, с 1961-го по 1981-й. Лабиринт – это ландшафтный террасный парк с 250-ю скульптурами и объектами среди средиземноморских пиний и оглушительного стрекотания цикад. Таких громких цикад я больше не встречала нигде – ну и лабиринт, естественно, тоже не оставляет равнодушным. Но, как “ненормальный” любитель актуального искусства, я обратила внимание на более свежий контент – экспозицию Фабра. <img src="/storage/0002018/08/15_08/s/20180716_1333401.jpg" alt="" />   Скульптура Яна Фабра – цитата «Пьеты» Микеланджело, шокировала публику на Венецианской биеннале в 2011 году. Это своеобразная метафора современной цивилизации, которую художник не устает критиковать, как он сам говорит, в духе черного юмора Джеймса Энсора – религиозный символ жертвы и вечной жизни здесь превращается в свою противоположность. Богоматерь становится смертью, а тело художника у нее на руках уподобляется телу Христа. Ключевая деталь – повисшая рука художника продолжает держать мозг. Тонкий намек на то, что западная цивилизация была и остается картезианской.   «Слава Богу, я атеист», – как-то пошутил художник. Место веры занимает всемогущее рацио, мозг – наше все, наша вселенная. Скульптор без устали ваяет мозги в мраморе и в металле со всевозможными религиозными, мифологическими, масонскими аксессуарами – крестом, перекрещенными болтами, черепахами. Мозг, точнее, то, что в нем происходит, становится главным доказательством существования. «Думаю, следовательно, существую» – вся выставка кажется посвящением Декарту. Не обошлось, конечно, и без горячо любимых художником насекомых. И мраморные мозги, усеяны бабочками, и тельце художника на руках у его госпожи – по нему активно ползут личинки и порхают насекомые.  <img src="/storage/0002018/08/15_08/s/20180716_130328.jpg" alt="" />   В личном мифе Фабра прописано, что свой первый эстетический опыт он получил в детстве, разбив палатку в саду и наблюдая за жизнью насекомых. Жизнь эта хоть и коротка, но состоят из нескольких любопытных стадий, метаморфоз. Именно метаморфозы во всех своих проявлениях – от физиологических, до социальных – завораживают художника. Он подчеркивает тот факт, что приходится внуком знаменитому Жану-Анри Фабру, «Гомеру от энтомологии».   Тема энтомологии продолжает звучать и в том, что публике он известен прежде всего как автор произведений из зеленых надкрылий таиландских жуков-златок.  В 2002 по заказу бельгийской королевы Паолы в Зеркальном зале королевского дворца в Брюсселе он создал из них инсталляцию «Небо восхищения». Когда заканчиваются жуки, Фабр переходит на чучела животных, которые тоже окружали его с детства, вкрадчиво подводя зрителя к мысли, что «смерть – очень позитивная почва, она дает возможность смотреть на происходящие вещи позитивно…» На самом деле, это, на первый взгляд эксцентричное жизненное credo Яна Фабра, высказанное им когда-то «Украинской правде», вполне в духе классического искусства и барочной традиции vanitas. Фабру, опять таки, с детства отец прививал любовь к Рубенсу, пышность форм у которого вуалирует призрачность, мимолетность бытия. Так сказать, всегда предполагается следующая стадия метаморфоз тела и сознания.   Ян Фабр – один из самых радикальных современных художников. Дважды побывав в коме, он призывает memento mori, то есть, наслаждаться жизнью. Не скажу, что уж очень симпатизирую всему тому, что он делает – особенно сильное раздражение вызвал перформанс 2012 года со швырянием котов с лестницы. Таковы законы жанра – он  сам себя считает официальным продолжателем театра жестокости Арто. Помимо художественных практик, он широко известен как театральный режиссер, сценарист, хореограф. По собственным словам, он, «рыцарь отчаяния – воин красоты», не эпатирует публику, но пробуждает. Пробуждает к восприятию жестоких истин бытия…     Капелла Четок или  Капелла Матисса в Вансе Для меня это был ключевой момент нашего пути – самый сильный эстетический инсайт я пережила именно там. Хотя, поначалу некоторые вещи показались странными и непривычными. Так, меня озадачил некий «иконоборческий» момент. Почему персонажи священной истории у Матисса безлики? Но иконоборчеством здесь, естественно, и не пахнет. Созерцание Бога и тех, кто приближен к нему, должно быть мистическим, мы сами должны увидеть их внутренним взором. <img src="/storage/0002018/08/15_08/s/20180714_145725.jpg" alt="" />   Если долго смотреть на эти странные рисунки на фасадах и внутри капеллы Розария, то начинаешь ощущать себя ребенком на руках Бога, ощущать блаженство, легкость и безопасность. Биограф Матисса писал о его встрече со старой женщиной по дороге Сен-Жанне, которая считала, что: &bdquo;Гораздо лучше, когда у святой девы нет лица; тогда каждый может увидеть ее такой, как хочет “… Поэтому то, Матисс фиксирует только нежный овал лица Богоматери – с лица 12-летней девочки, которая напомнила ему мадонн Эль Греко… На подготовительных эскизах лица есть, затем они исчезают. Почему? Художник почувствовал себя медиумом, через которого проявляется Бесконечное. Безликие фигуры Матисса сравнивают с безликими персонажами Малевича. Чувство Бесконечного Матисс пытался пробудить и в людях, которые сюда приходят. «Верю ли я в Бога? — писал Матисс. — Да, когда работаю. Когда я покорен и скромен, я чувствую, что мне будто кто-то помогает, заставляя создавать вещи, стоящие выше меня».   Работа над капеллой четок длилась с 1949-го по 1951-й – в том году она и была освящена. Это крохотная монастырская молельня, 15 метров в длину и 5 метров в высоту, предназначенная не для прихожан, но для уединенной молитвы монахинь. Матисс взял на себя в ней все возможные функции – архитектора, художника, витражиста, мастера по металлу, керамиста. К созданию часовни он подключился из чувства благодарности к Богу и людям – в 1941 году в Лионе, после тяжелой операции, за ним ухаживала доминиканская монахиня Мари-Анж, чуть позже, в Вансе, – монахиня Жак-Мари, потом он встретил доминиканского священника Пьера Кутюрье. Благодаря этим судьбоносным встречам и по Божьей воле родился шедевр.   Здесь Бог кроется в деталях – таких как глазурованная сине-белая черепица крыши, которая сливается с облачным небом гор – художник просчитывал даже цвет газона. Простой прямоугольник архитектурного объема венчает нарядный крест-колокол. Внутреннее пространство построено на контрасте витражных окон с «райским древом жизни» и аскетичных рисунков на белой плитке – Богоматерь, Святой Доминик в алтаре, страсти Христовы… Цветной свет преображается в свет духовный. Это не просто «обновленное понимание религиозного искусства», как пишут в учебниках. «Я хочу, чтобы те, что войдут в мою капеллу, почувствовали себя очищенными и сбросившими с себя бремя», – и это очищение красотой действительно происходит…   Музей Матисса в Ницце Не жалуюсь, конечно, но в нынешнем нашем арт-туре было много Пикассо – он «преследовал» нас даже в музее Матисса, эффектном особняке в генуэзском стиле XVII века, расположившемся среди оливковой рощи. Место колоритнейшее, запоминающееся. Матисс жил на Лазурном берегу с 1916-го и до момента своего ухода, даже во вторую мировую, когда его собратья-художники массово эмигрировали в Америку, он не покидал Ниццы. Здесь же и похоронен – стараниями его друга, мэра Ниццы, к закрытому уже на тот момент кладбищу в Симье «дотачали» небольшой кусочек земли… Место постоянной экспозиции в музее Матисса занял странный проект «Матисс & Пикассо. Комедия модели». <img src="/storage/0002018/08/15_08/s/20180717_151555.jpg" alt="" />   Почему странный? Его можно было назвать «Матисс VS. Пикассо. Комедия отражений». Речь шла о творческом соперничестве между этими двумя величайшими художниками, которое началось в 1906-м и продолжалось до смерти Матисса в 1954-м. Кураторы искали буквальные параллели мотивов, их зеркальные отражения – Пикассо отражался в Матиссе, а Матисс в Пикассо. Эти неожиданные параллели тем более интересны, что художники были кардинально разными, абсолютными противоположностями: Матисс – «художник счастья», а Пикассо – мастер деструкции и деформации… В качестве основного объекта для сравнения закономерно была избрана Женщина – Модель. Объект желания и объект эстетического любования одновременно. Комедия  взаимоотношений с женщинами у Пикассо, как известно всем, была гораздо более насыщенной, всех его жен и любовниц сразу не вспомнишь поименно. Некоторые исследователи не в шутку обвиняют Пикассо в женоненавистничестве – так яростно и страстно он деформировал тела и разбивал сердца. Его женщины – это странные, «поломанные», опустошенные инопланетные существа…   Отношения Матисса к женщине, во всех ее ипостасях, напротив, было созерцательным и трепетным. Несмотря на то, что в молодости он тоже любил изображать соития «нимф и сатиров» – противостояние мужского и женского начала, напора и покорности... Впоследствии нашел свою убедительную формулу – женщина как драгоценный центр прекрасной вселенной, жемчужина в раковине экзотического восточного окружения – следуя  традиции Энгра, Делакруа, Ренуара стал писать «одалисок». К женщинам он был не то, чтобы равнодушен, но видел их, прежде всего, в плоскости искусства. Даже жену, в свое время, предупредил – творчество для него главное, поэтому в медовый месяц они поехали смотреть Тернера в Лондон… До 62-х лет прожил в счастливом браке, пока не встретил роковую Лидию Делекторскую, нанявшуюся к нему в сиделки-секретарши. Жена Матисса, Амели Парейр, сразу и не почувствовала подвоха – белокурая Делекторская была не во вкусе мастера, любившего южных женщин. Жена подала на развод, а остальные 22 года своей жизни Матисс тоже прожил вполне счастливо и гармонично, созерцая красоту во всех ее проявлениях… «Натура всегда остается со мной. Как в любви, все зависит от того, что художник бессознательно проецирует на все то, что видит. Именно это проецирование вдыхает в натуру жизнь в гораздо большей степени, чем присутствие модели перед глазами художника». <img src="/storage/0002018/08/15_08/s/20180717_145216.jpg" alt="" />   Выставка Тома Вессельмана «Обещание счастья» в Новом национальном музее Монако (Villa Paloma) Вилла Палома, расположенная в Ботаническом саду, откуда открывается прекрасный вид на Монако, приютила экспозицию Тома Вессельмана. «Красота – это только обещание счастья» – эту крылатую фразу Стендаля куратор Крис Шарп избрал в качестве эпиграфа к выставке. Творчество автора «Большой американской обнаженной» изобилует соблазнами и обещаниями, которыми художник ловко подсаживал зрителя на крючок – не зря же он, помимо всего прочего, когда-то изучал психологию. Как писал Бодрийар, границы сфер политики, секса, искусства в современном обществе размыты – и этим прекрасно воспользовался манипулятор желанием Вессельман в своем «интимном» варианте поп-арта…   Все поп-артисты без зазрения совести эксплуатировали сексуальные ассоциации, но Вессельман в этом плане переплюнул всех эротикой и товарным фетишизмом, явным и подчеркнутым, одно плавно перетекает в другое, одно невозможно без другого. Его безликие женщины (в качестве модели художнику позировала жена, а лицо жены, в отличие от груди и всех прочих соблазнительных мест он изображать себе запретил) – это своего рода товар, привлекающий глянцевостью загара и совершенством форм, а собственно товар обретает качества телесности и чувственности. Разницы между майонезом Нellmann и пенисом у Вассельмана нет – они очень похожи… <img src="/storage/0002018/08/15_08/s/20180722_144131.jpg" alt="" />   Честно признаться, его ироничный фетишизм завораживает – особенно в поздних работах, начиная с 1980-х, когда дизайн фетишей смотрится уже вполне современно и соотносится с нашими аппетитами и желаниями. С этого времени художник стал резать лазером по металлу. Женственность у него олицетворяет белье, грудь, кисти рук с ярким лаком; мужественность – ремень, сигарета, фаллос, который он тоже заставляет воспринимать вполне безлично. «Веdroom painting» – это не то, что позволяет опубликовать целомудренный Facebook. Зато, забавно было наблюдать, как среди этих веселых картинок бегают детки в нарядных платьицах – они не понимают, какое счастье им в будущем сулит художник…     На этом, пожалуй, стоит пока остановиться, все что представляет просто культурологический или исторический интерес, я опускаю в скобки. Следующее арт-путешествие у нас планируется 26 октября в Берлин – и вы вполне сможете присоединиться к нему. Берлин – одна из главных столиц старого и нового искусства, и чуть позже я еще подробно расскажу об основных пунктах программы будущего арт-тура. Пока же вы можете ознакомиться с нею здесь <a href="http://www.sca.org.ua/berlin">http://www.sca.org.ua/berlin</a> Желаю всем приятных путешествий! Путешествуйте сами, путешествуйте вместе с нами – это того стоит!              Wed, 15 Aug 2018 13:00:00 У Долині Царів знайшли ще одного Сфінкса http://artukraine.com.ua/n/u-dolini-cariv-znayshli-shche-odnogo-sfinksa Генеральний директор Старовини Луксору Мохамед Абдель Азіз анонсував цієї неділі відкриття в Єгипті досі невідомої статуї сфінкса. На знахідку натрапили будівельники, що проводили роботи з покращення конструкції історичної дороги Аль Каббаш між відомими храмами Луксор та Карнак, – повідомляється у звіті <a href="http://www.egypttoday.com/Article/4/55645/New-sphinx-discovered-in-Luxor">Egypt Today</a>.  Деякі новинні видання вже встигли назвати знахідку другою версією монументального Великого Сфінкса в Гізі, проте вона видається більш провінційним зразком давньоєгипетського мистецтва. Але в країні, яка намагається покращити свою туристичну індустрію, кожна старовинна знахідка є важливою. <img src="/storage/0002018/08/15_08/gettyimages-165173201-1024x6691.jpg" alt="" /> Великий Сфінкс у Гізі. © Cros Bouroncle/AFP/Getty Images.  Фото: news.artnet.com Міністерство у справах старожитностей шукає спосіб підняти новознайдену статую з місця її перебування, у надії уникнути повтору минулорічного фіаско в Каїрі, коли 7-метрову статую голови фараона піднімали за допомогою екскаватора, що привело до звинувачень міністерства в недбалості. У той же час, роботи по відновленню дороги нині призупинені й міністр Халед аль-Анані заохочує туристів до відвідин цього місця заради статуї. Бассам аль-Шамма, єгиптолог, коментує для Єгипетських медіа, що навколо Луксора є багато подібних сфінксів, тож знахідка не є дивиною. Останніми роками було знайдено кілька нових пам’яток, і вздовж дороги вже є доволі багато менших кам’яних версій міфічної істоти, які датуються близько 1400 р. до н. е. Деякі з них були підняті на поверхню й реставровані в рамках проекту з реконструкції Дороги, вартість якої становить більше $33 млн, що були витрачені на нього з 2005 року. Туристична індустрія Єгипту потроху розвивається після тривалого стрімкого занепаду, що був пов'язаний із політичною кризою та серією терористичних атак. Минулого року країну відвідало 8 млн туристів, порівняно з 5 млн у 2016. <img src="/storage/0002018/08/15_08/3709018635_ecef9dc046_b1.jpg" alt="" /> Алея Сфінксів на дорозі Аль-Каббаш у Луксорі. © Tom Blackie via Flickr Фото: news.artnet.com Міфічна істота сфінкс має людську голову та тулуб лева. У Грецькій античній традиції сфінкс часто набував образу жіночого персонажа, голова якого нещадно пожирала всіх, хто не міг відгадати її загадки. Для єгиптян сфінкс – доброзичливий охоронець, голова якого дуже подібна до голови фараонів. Теорія подібності пов'язана перш за все з Великим Сфінксом: вважається, що голова монументальної статуї висічена за подобою фараона Хафра. Серед інших відомих Єгипетських сфінксів зустрічаються скульптури з граніту, зокрема з головою фараона Хатшепсут, який зараз знаходиться в Нью-Йоркському Музеї Метрополітен. Великий Сфінкс із Танісу, який зараз зберігається в Луврі, є найбільшим сфінксом, що перебуває поза межами Єгипту.   Джерело: artnet.com              Wed, 15 Aug 2018 12:00:00 Artist talk: "Тонкі матерії" та мода http://artukraine.com.ua/n/artist-talk--tonki-materii-ta-moda 15 серпня о 19.00 у київському ЦУМі  у рамках виставки «Тонкі матерії» пройде Artist Talk із талановитою молодою художницею зі Львова Василиною Буряник.   Автор монументальних робіт, виконаних з синтетичних та натуральних тканин методами пришивання в прикріп, а також пропалювання та спеціального друку на тканині, розповість про концепцію своїх унікальних полотен. Крім того, поділиться фактами успішних колаборацій між художниками та фешн-дизайнерами, а також представить власне бачення взаємодії сучасних українських авторів та відомих брендів одягу.   <p style="margin: 0px; padding: 0px; text-align: justify; color: #000000; text-transform: none; text-indent: 0px; letter-spacing: normal; font-size: 13px; font-style: normal; font-variant: normal; font-weight: 400; text-decoration: none; word-spacing: 0px; white-space: normal; orphans: 2; background-color: transparent;"><img src="/storage/0002018/08/15_08/vasylyna1.jpg" alt="" /> <p style="margin: 0px; padding: 0px; text-align: justify; color: #000000; text-transform: none; text-indent: 0px; letter-spacing: normal; font-size: 13px; font-style: normal; font-variant: normal; font-weight: 400; text-decoration: none; word-spacing: 0px; white-space: normal; orphans: 2; background-color: transparent;">Фото надане організаторами <p style="margin: 0px; padding: 0px; text-align: justify; color: #000000; text-transform: none; text-indent: 0px; letter-spacing: normal; font-size: 13px; font-style: normal; font-variant: normal; font-weight: 400; text-decoration: none; word-spacing: 0px; white-space: normal; orphans: 2; background-color: transparent;"><br style="background-attachment: scroll; background-clip: border-box; background-color: transparent; background-image: none; background-origin: padding-box; background-position-x: 0%; background-position-y: 0%; background-repeat: repeat; background-size: auto; color: #000000; font-size: 13px; margin: 0px;" /> <p style="margin: 0px; padding: 0px; text-align: justify; color: #000000; text-transform: none; text-indent: 0px; letter-spacing: normal; font-size: 13px; font-style: normal; font-variant: normal; font-weight: 400; text-decoration: none; word-spacing: 0px; white-space: normal; orphans: 2; background-color: transparent;"> <p style="margin: 0px; padding: 0px; text-align: justify; color: #000000; text-transform: none; text-indent: 0px; letter-spacing: normal; font-size: 13px; font-style: normal; font-variant: normal; font-weight: 400; text-decoration: none; word-spacing: 0px; white-space: normal; orphans: 2; background-color: transparent;">«Роботи Василини сповнені цікавих сюжетів про міфічних істот. Вони ніби віддзеркалюють творчо невичерпний світ фауни та флори. Тема – у тренді сьогодення. Так само, як і взаємодія художнього концептуального мистецтва та моди», – директор Sky Art Foundation Юлія Островська. <p style="margin: 0px; padding: 0px; text-align: justify; color: #000000; text-transform: none; text-indent: 0px; letter-spacing: normal; font-size: 13px; font-style: normal; font-variant: normal; font-weight: 400; text-decoration: none; word-spacing: 0px; white-space: normal; orphans: 2; background-color: transparent;">  Виставка «Тонкі матерії» триватиме до 20 серпня, вхід для охочих – вільний. Організатор заходу – Sky Art Foundation. Партнери – ЦУМ та Business Gallery Ukraine.     Вхід на Artist Talk для усіх охочих – вільний.   Про художницю: Василина Буряник народилася у 1985 році на Закарпатті. У 2010 закінчила Львівську національну академію мистецтв, відділення художнього текстилю. Авторка брала участь у численних національних та міжнародних виставках, пленерах та резиденціях. На її рахунку п’ять індивідуальних проектів та більше 20-ти групових. Учасник стипендіальної програми Міністра культури та спадщини Республіки Польща “Gaude Polonia” у 2013 році.    Sky Art Foundation – благодійний фонд, який був заснований восени 2014 за ініціативи Дмитра Палієнка. Мета організації – підтримка та розвиток нового покоління українських сучасних художників, а також сприяння міжнародним культурним обмінам і інтеграції української культури у світовий арт-контекст. Фонд веде активну виставкову та благодійну діяльність, займається організацією міжнародних арт-проектів.                  Wed, 15 Aug 2018 11:00:00 МАЙДАН: ПРОСТІР ТВОРЧОСТІ. Мандрівна виставка студентських робіт http://artukraine.com.ua/n/maydan--prostir-tvorchosti-mandrivna-vistavka-studentskikh-robit Виставка робіт студентів-дизайнерів Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури "МАЙДАН: ПРОСТІР ТВОРЧОСТІ" розпочала свій шлях на початку року в київському Будинку художника. Мандрівка Україною триває. Наступна зупинка – Одеський літературний музей (вул. Ланжеронівська,2). Там виставка відкриється 14 серпня і діятиме до 07 вересня 2018 року. Роботу над представленими проектами студенти розпочали в революційний час під керівництвом професора Віталія Шості. Викладач запропонував своїм випускникам тему Майдану для дипломних проектів, попри те, що вже півроку кожен студент мав затверджену персональну тему. Виставка “МАЙДАН: ПРОСТІР ТВОРЧОСТІ” – це 74 проекти, а також інші твори студентів НАОМА. <img src="/storage/0002018/08/14_08/38860571_1867164170257427_7963136926066671616_o1.jpg" alt="" /> Усі зображення надані організаторами. "Тепер розумію, що революція проявляється не тільки в політичних подіях, а й у кожній людині. Зміна теми була порушенням усіх правил, прийнятих у всіх навчальних структурах. Я запропонував студентам облишити попередні теми й випробувати в дипломних та курсових творах не застосовувану досі методичну концепцію: ідея єдина на сприйняття та розроблення кожного студента – Революція Гідності. Ретельно досліджувалося все, пов’язане з Майданом. Зображення на стінах, на склі вітрин, на оборонних обладунках, іржавій блясі, брезенті наметів, шматках паперу… а ще вирізані, викувані, зварені, склепані, зшиті, збиті об’єкти. Найприкметніша особливість Майдану “Революції Гідності” – потужний викид масової творчої енергії”, – розповідає професор Віталій Шостя, куратор проекту, засновник і керівник навчально-творчої майстерні графічного дизайну НАОМА.   На виставці будуть представлені такі проекти:   “Карби Майдану” – експериментальний артбук із металу, побудований на “рубаних” ритмах різноформатних сторінок. За концепцією авторки Віри Риліної, цей проект поєднує та синтезує тактильні характеристики міці й ваги слова з металом.  “Автограф Майдану” – серія акцидентних абеток, де авторка Ольга Кисельова використовує прототипи шрифтів, застосовуваних майданівцями в різний спосіб і на різному матеріалі.  “Апостоли гідності. Відважний щит України” – серія з 12 плакатів від Марини Шевчук, авторки масштабної фотосесії об’єктів Майдану. Вона поєднує, вишиковує стрій щитів – уособлення захисників Майдану поряд зі священними гаслами-посланнями, які були сенсом життя героїчних оборонців.  “Це – медіавійна” – серія композиційно досконалих і тонально агресивних плакатів Марини Лукашенко. Авторка викриває цинічну політику Росії у використанні інформаційної зброї, яка деформує свідомість населення передусім країни-окупанта.  Календарі та плакати на тему Майдану, присвячені російській інформаційній і військовій агресії. У середу 15 серпня,  о 14:00  відбудеться зустріч з куратором проекту Віталієм Шостею  та кураторська екскурсія виставкою «МАЙДАН: ПРОСТІР ТВОРЧОСТІ». Поговоримо про контекст створення виставкового проекту, історії його учасників та окремі роботи.  Віталій Шостя – професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2001), народний художник України (2008), заслужений діяч мистецтв України (1998). Майже 30 років (з 1988) керує майстернею графічного дизайну, твори студентів і випускників якої стали матеріалом для лекції. <img src="/storage/0002018/08/14_08/39007514_1870180746622436_4560166030285996032_o.jpg" alt="" /> “Показово, що виставки, які розповідають про Революцію Гідності, стали можливим, актуальними й успішними в тих країнах, які виборювали свою свободу та дбають за свою історичну пам’ять. Такі експозиції стають потужними засобами протистояння пропагандистським кампаніям і міфам, спрямованим проти української держави, доносячи правду про висвітлюванні події за допомогою артефактів, мистецьких творів, документів та усних історій. Від самого початку протестів Майдан спалахнув потужною креативною енергією. Революційне мистецтво розповідало в дохідливій та переважно невербальній формі про не надто зрозумілі для більшості світової спільноти події в Україні, набуваючи при цьому різних форм і змісту”, – переконаний Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного музею Революції Гідності.     Організатори та партнери:  Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності, майстерня графічного дизайну НАОМА професора Віталія Шості, Український інститут національної пам’яті, Одеський літературний музей, Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.   Відкриття виставки: 14 серпня 2018 року о 16:00. Експозиція діє: з 15 серпня до 07 вересня, крім понеділків, із 10.00 до 17.00. Вхід вільний. Одеський літературний музей, вул. Ланжеронівська, 2, м. Одеса, тел.: +38 048 722 33 70        <a href="/admin/maidanmuseum.org">maidanmuseum.org</a>                    Tue, 14 Aug 2018 12:00:00 Арсен Савадов. Фрагмент из книги “Де кураторство” http://artukraine.com.ua/a/arsen-savadov-fragment-iz-knigi-de-kuratorstvo В прошлом году книга «Де кураторство» авторства Екатерины Носко и Валерии Лукьянец (IST Publishing, 2017) стала первым изданием в Украине, которое сделало шаг в сторону до сих пор малоизученного явления «художник как куратор». В книгу вошли тексты, ставшие результатом двухлетней работы: интервьюирования художников разных поколений и городов Украины, которые имеют опыт как взаимодействия с другими кураторами, так и собственной кураторской практики.   ART UKRAINE публикует фрагмент текста художника Арсена Савадова, ставшего одной из ключевых фигур украинского современного искусства.        Кого можно считать первыми кураторами? Наверное, импрессионистов. Был ведь салон академический, а параллельно с ним импрессионисты сами собирались. Потом таким же образом — и сюрреалисты, и дадаисты с футуристами, потом — «бубновые валеты». Но это, конечно, не были кураторы в современном смысле. Были только меценаты, а кураторов не было. Художники сами всем занимались. Это было нормально и правильно, потому что, как куратору появиться без художника? Для чего?   Можно даже сказать, что первыми кураторами были заказчики: церковь, обязательно, и король какой-нибудь. Потом их заменила буржуазия в лице Медичи, а также венецианская. Там — Тициан и Веронезе, а тут — Микеланджело и Леонардо. Появились люди, которые начали платить, с этого и начиналось светское искусство. То есть был заказчик и был потребитель. Был, наверняка, и дилер, потому что уже отец Вермеера был председателем гильдии Св. Луки в Дельфте и принимал заказы. Потом за этим стояли Гитлер, Сталин, впрочем, это не так важно. Главное — это была система, и она заказывала. Долгое время дело не менялось, но в 1960-е гг. — времена основания галерейного бизнеса — появился куратор, который начал в этом самовыражаться. Именно такие люди, как покойные Пьер Рестани (Pierre Restany) или Харольд Зееман (Harald Szeemann), с которым я был хорошо знаком, создали понятие «куратор» в современном смысле этого слова — определенную фигуру, которая стоит между обществом и такой общественной потребностью, как художники и искусство.   <img src="/storage/0002018/08/14_08/scan_003_2.jpg" alt="" style="background-color: transparent; border-image-outset: 0; border-image-repeat: stretch; border-image-slice: 100%; border-image-source: none; border-image-width: 1; color: #000000; font-family: "Lucida Grande",Arial; font-size: 13px; font-style: normal; font-variant: normal; font-weight: 400; letter-spacing: normal; orphans: 2; text-align: justify; text-decoration: none; text-indent: 0px; text-transform: none; white-space: normal; word-spacing: 0px; border: 0px none #000000;" /> Простір культурної революції. Вигляд експозиції, 1994, Український дім, Київ. Куратори — Тетяна Савадова, Олександр Соловйов. Фотограф — Юрій Янович.  Надано Олександром Соловйовим   Наличие образованной молодежи, которую тянет к чему-то динамичному, а не в библиотеке книги кушать, привело к появлению кураторов, начавших самореализовываться на ландшафтах современного искусства. А искусство всегда существовало от случая к случаю, от рынка к рынку, от войны до войны, как форма общественного сознания, которая не подлежит твоему или моему анализу. Есть такое понятие в философии, как форма общественного сознания. Она незыблема и присутствует у человека априори. И вот искусство — это один из медиа этих форм общественного сознания.   В ситуации, связанной с самим появлением фигуры куратора, определенно есть объективность — информативный мир растет, на смену каким-то акционерам, коллекционерам приходят кураторы — свободные философствующие единицы, которые реализуют себя через искусство. И они — как эмансипированная независимая часть культурного процесса — стали элитой, хотя всегда этой элитой были художники. Вскоре они начали эксплуатировать этот бренд и манипулировать нами, делать свою карьеру и личные заключения по поводу реальности, используя для этого мозаику из художников. Мы — часть мозаики — теперь в их руках. Потому, естественно, чем сильнее давление, тем сильнее сопротивление, и ряд художников, которые являются самостоятельными философствующими единицами, не со всем согласны. То есть определенный и давнишний конфликт между куратором и художником существует. Но тут нет такой войны, то есть не согласен — не участвуй. Хорошо, конечно, когда эти величины, как камни и море, взаимно бьются друг о друга, и возникнет энергия. А если камень навязчиво диктует морю, что надо биться столько-то раз в день, то весь процесс приобретает тяжелый рутинный и несексуальный характер. <img src="/storage/0002018/08/14_08/_kokto___2001_god18301.jpg" alt="" /> Арсен савадов, Кокто, 2001   Но, бывает, нам куратора не хватает. Потому что он и администратора заменяет, и сопли нам вытирает. В целом его миссия понятна — кто-то же на лодке должен свистеть, чтобы гребли […].   Прекрасно, когда куратор уровня Джеффри Дейча (Jeffrey Deitch) в 1992 году делает выставку «Post-Human». Это пример, когда куратор задает тон, создает красивую концепцию. На такое способен только куратор. Хотя художник может также претендовать на подобные высказывания, но тогда за ним сразу потянется слово «продажа». Поэтому это место должно быть закреплено за куратором, потому что он как бы чист. Он не создатель продукта. А у нас, у художников, сразу желание продать, чтобы заработать и куда-то в Индию. Или куда-то подешевле. Тут присутствует лукавство.   Еще пример — биеннале в Венеции «Все будущее мира» была полностью кураторская: рисуночки каких-то восстаний, заворушек, какие-то африканские полицейские бьют кого-то. И такого очень много! И это правильно. Но сказать, что это новость — нет, не новость, и произведений мало. То есть это уже такая сформированная машина кураторских опусов, но и без них нельзя. <img src="/storage/0002018/08/14_08/solovev__savadov.jpg" alt="" /> Олександр Соловйов, Арсен Савадов. Майстерня на Андріївському узвозі, Київ, 1988. Фотограф — Василь Рябченко.  Фото надано автором   Так вот, полемика о кураторстве в Украине нужна, может быть. Но приведет ли она к появлению какого-то решения? Очевидно, что куратор нужен, даже если он будет напуганный и стерильный.   <div style="text-align: justify;"> Думаю, нас должны интересовать, скорее всего, кураторы, которые ближе к поэтам. Я имею в виду людей более проникновенных, более беззащитных, потому что все остальное — это уже бизнес. Кураторы должны страдать, а не искать каких-то спонсоров. К тому же путь выражения эмоций не может зависеть ни от каких кураторов. Вот если куратор имеет свою группу художников, единомышленников, тогда я поверю, что тема выстрадана, хотя, может, это скучно. </div>         Tue, 14 Aug 2018 11:00:00 Ранні роботи Рубенса вперше повернулись до його майстерні в Антверпні http://artukraine.com.ua/n/ranni-roboti-rubensa-vpershe-povernulis-do-yogo-maysterni-v-antverpni Робота, яка брала участь у мандрівній виставці Рубенса арт-галереї Онтаріо, буде досліджуватися в його будинку. Цього вересня, рання робота Пітера Пауля Рубенса «Побиття немовлят» (бл. 1610) попрямує додому, до музею Рубенса в Антверпні, де жив і працював художник. Картина буде представлена під час виставки у вересні-квітні 2019 року в рамках Antwerp Baroque 2018. Робота була передана у 2008 р. до арт-галереї Онтаріо (AGO) у Торонто колекціонером Кеном Томпсоном, який купив її на лондонському Сотбі за £49.5 млн у 2002 році.  Полотно було атрибутоване невірно, у XVIII  ст., коли картина зберігалася в колекції Королівської сім’ї Ліхтенштейну його приписували маловідомому художнику Яну ван ден Хеску, і вже аж у 20 ст. була з’ясована його належність пензлику Рубенса. <img src="/storage/0002018/08/14_08/massacre_of_the_innocents1.jpg" alt="" /> Пітер Пауль Рубенс, Побиття немовлят, бл. 1610. © 2018 Art Gallery of Ontario 2014/1581  Фото: <a href="http://www.theartnewspaper.com/">www.theartnewspaper.com</a>     Основний акцент на «прекрасних попередниках» у виставці «Ранні шедеври Пітера Пауля Рубенса», головної виставки, організованої спільно з Музеєм красних мистецтв Сан-Франциско, де робота була представлена в рамках «легіону Гордості» з 6 квітня до 8 вересня 2019 р. та AGO, куди робота поїде в жовтні. Великі виставки «не завжди можна розділити в голові на окремі фрагменти, щоб виділити якусь одну роботу», – коментує куратор Європейського мистецтва AGO, Саша Сьюда. Ця динамічна великомасштабна робота, вражаюче зображення біблійного сюжету, була ним створена незадовго після того, як Рубенс повернувся до Антверпу після 8 років перебування в Італії. Це важлива демонстрація «алхімічного зіткнення» того досвіду, який художник отримав тут – «неймовірної поваги» до скульптури, людського тіла та Караваджистської «драми й насолоди світла й контрасту» – із Північними та Фламандськими рисами художнього почерку - прямота, насиченість кольорів, точність мазків. Сьюда додає: «Динамізм, який походить від певної алхімії яка робить його ранні роботи повними напруги.» Під час перебування в Антверпі, «ми сподіваємося на подальші дослідження походження та створення картини», які «стануть каталізатором для інших досліджень творчості Рубенса», – коментує Беньямін ван Бенден, директор Музею Рубенса. Музей і суміжний дослідницький інститут планують провести симпозіум щодо цього полотна наступного березня. Картина також пройде візуальні експертизи. Реставрацією роботи поки що займатися не планують, оскільки вона збереглася чудово. Чому досі на цю роботу Рубенса не звертали значної уваги? «Це жорстока картина з точки зору її сюжету й способу, у який він зображений, – говорить Сьюда, – і попередні її власники із Ліхтенштейну були відомими колекціонерами подібних робіт. Загалом, дорубенсівські «Побиття», здаються більш пластичними та естетично чуттєвими, а Рубенс ці очікування від популярного сюжету розвіює – і створює щось цілком незбагненне, від чого не можна відвести погляд». Кураторка додає, що ця «неймовірна жорстокість» видається логічною, якщо згадати, як складалася історія Іспанських Нідерландів часів Рубенса, під час Контрреформації. Рубенс написав цю роботу під час «Дванадцятирічного перемир’я», передчуваючи подальші страшні події. Фактично, картина демонструє, що історія повторюється знов і знов.  Джерело: <a href="http://www.theartnewspaper.com/">www.theartnewspaper.com</a>              Tue, 14 Aug 2018 10:00:00 Жінка в історії українського стріт-арту http://artukraine.com.ua/a/zhinka-v-istorii-ukrainskogo-strit-artu Світогляд українського суспільства сформувала патріархальна система, яка пронизує всі напрями життєдіяльності людини – і сфера мистецтва, на жаль, не є винятком. Щоб змінити традиційний погляд на роль чоловіків і жінок у мистецтві, важливо більше говорити про жінок-художниць – як історичних постатей, так і наших сучасниць. ART UKRAINE спілкувався з художницями Тетяною Білоконенко, Настею Білоус та Олесею Джураєвою про історію стріт-арту, про теми, які найбільше їх хвилюють, про стереотипи та проекти, які надають відчуття «великих крил» за спиною. Історія стріт-арту не рясніє жіночими іменами. Як ви вважаєте, чим це обумовлено? Тетяна Білоконенко: Вважається, що жінка – оплот сім'ї, і, в першу чергу, мати. А процесс створення муралу – це насправді важке фізичне навантаження. Робота такого плану вимагає великої віддачі, тому після закінчення робочого дня приїхати додому й зайнятися побутовими клопотами дуже складно. Чоловіки ж, як правило, більше приділяють часу роботі, ніж сім'ї. І тому, якщо батько їде у творче відрядження розмальовувати стіну –це сприймається зовсім інакше, ніж якби це зробила мама.   Крім фізичного навантаження, стріт-арт викликає і психологічну залежність. Я говорю про людей, які створюють серйозні картини й відповідально  ставляться до своєї творчості. Розмір області під розпис (стін, стелі, підлоги, сходів) може бути різним, і до цього ми, як художниці, маємо бути готовими.   Пригадую, коли в Хайфі я розписувала сходи портретом філософа Спінози, не могла спати. Це абсолютно особлива поверхня й найважчий з розписів, які я робила. До неї потрібно було застосувати інший спосіб роботи. Я заспокоїлася лише тоді, коли відчула на собі погляд Спінози. Його лик складався з двох прольотів, де риси обличчя плавно перетікали і з'єднувалися без спотворень.  <img src="/storage/0002018/08/13_08/s/46415.jpg" alt="" /> Усі зображення надані художницями Коли взагалі  виник «жіночий» стріт-арт? Можливо, пригадаєте цікавих постатей в історії вуличного мистецтва. Тетяна Білоконенко: Якось мені на очі потрапила стаття про жінок-художниць з Південної Америки, які вийшли на вулицю й просто неба почали малювати. Основна мета акції – довести чоловікам, що жіночі малюнки є не гірші, а то й кращі за чоловічі. Це були 70-ті роки, і акція стала частиною феміністського руху. Стріт-арт був і протестом, і бажанням привернути увагу, і можливістю чудово провести час. Тому, більш сміливі й амбітні виходили на вулицю аби виплеснути свою енергію ось у такий спосіб.   Настя Білоус: Багато дівчат займаються стріт-артом і отримують великі гононари, серед найбільш знаних BK Foxx і Paola Delfin. Є тандеми – хлопець/дівчина, пара, яка працює разом – це, до речі, дуже цікава тема, споріднена з темою тандемів художників-конструктивістів, таких як Родченко й Попова, Гончарова й Ларіонов. Тому сказати, коли з'явився "жіночий" стріт-арт, я не можу. Художники – чоловіки чи жінки – задовольняють свою потребу в самовираженні, і неважливо: на папері або на стіні. Це люди, яким життєво необхідно малювати, вони не можуть без того. <img src="/storage/0002018/08/13_08/s/11.jpg" alt="" />   Із власних спостережень, які теми найбільше хвилюють жінок? Про що їхні мурали?   Тетяна Білоконенко: Теми жіночих розписів – різноманітні. Не треба думати, що це лише щос рожеве й дівчаче, хоча, і не без цього. У творчості деяких художниць яскравою барвою простежується зв'язок між особистістю авторки та її твором. Буває, дивишся на новий мурал і відразу розумієш, хто його авторка.   Настя Білоус: У всіх різні теми. У мого живопису більш інтуїтивний підхід, іншими словами – малюю те, що відчуваю, хоча й процес часто скрупульозний. Інколи на створення однієї картини може піти не один місяць. Особисто мене завжди хвилювала тема "людського", що таке  бути людиною. Напевно тому в моєму портфоліо і "олюднення" горил, і теми краси, любові та цілісності. Цікаво під час створення муралу працюватисаме з приміщенням або будівлею, враховувати форму й місце розташування. Зараз я створю живопис на равлику паркінгу бізнес-центру в Києві, враховуючи як стиль всього будинку, так і сприйняття зображення, коли машина рухається. Сподіваюсь, малюнок оживатиме в русі. <img src="/storage/0002018/08/13_08/s/12.jpg" alt="" />   Існує стереотип, що стріт-арт – то для хлопців, але вам вдалося його зламати. Чи важко було реалізувати себе в "чоловічій" професії? Настя Білоус: Справді, стріт-арт розпочали хлопці, а точніше хлопець, який ховається під псевдонімом Банксі. Однак, створення муралів – це робота майстра, а майстрами стають, практикуючи своє мистецтво роками, і чоловіки й жінки.   Олеся Джураєва: Якщо бути відвертою, навколо мене завжди було повно жінок, які займаються мистецтвом, тож я ніколи не відчувала по-справжньому, що зростаю в чоловічій професії. Навпаки, у моєму творчому оточенні та й у повсякденному житті є багато чоловіків, які розділяють та підтримують мої задуми. Я завжди робила й роблю те, що хочу, і як я хочу.   Однак, розумію, що поділ на «жіноче» та «чоловіче» мистецтво буде існувати завжди, бо ми різні не тільки за фізіологією, а й за нашими думками, відчуттями та сприйняттям світу. <img src="/storage/0002018/08/13_08/s/156.jpg" alt="" />   Тетяна Білоконенко: Як і будь-яка професійна діяльність, яка супроводжується фізичною  втомою, стріт-арту не привласнюють «жіноче ім'я». Але ніхто не заперечує в ньому жіночої присутності.   Мій перший стріт-арт був створений в Одесі, коли я навчалася в педагогічному коледжі. Це був конкурс малюнків на асфальті в рамках святкування 1 квітня 1985 року. Тоді я посіла 1 місце й отримала в подарунок квитки на гала-концерт Гуморина. Пам'ятаю, малювати було не надто зручно, але найголовніше – я отримала задоволення від результату.   Коли приїхала до Ізраїлю, треба було шукати своє місце в світі, у художньомусвіті, адже це те, що я вмію робити – малювати і ... навчати малюванню інших. Так склалося, що я просто йшла вперед, «втягуючись» у складній незвичні проекти. Навчалася. Вдавалося добре.   Першим великим проектом був розпис стінхайфського луна-парку висотою 16 метрів (5 поверховий будинок). Це більше 6000 м3. Ми працювали 11 місяців удвох із художником Андрієм Чернаковим. Крім цього, займалися розписом декорацій і скульптур, які прикрашали парк.   Після такого масштабу мені вже море по коліна. Було відчуття «великих крил» за спиною й нестримне бажання продовжувати. Хоча, на самому початку, були моменти, коли опускалися руки і я хотіла піти з проекту, але потім втягнулася. Малювати пейзаж із горами, людей і тварин у натуральну величину – це цікаво.  <img src="/storage/0002018/08/13_08/s/spinoza_qr1809.jpg" alt="" />   Що сталося потім? Тетяна Білоконенко: Потім були розписи стель (на висоті 34 метрів – реставрація церкви) і 3D на асфальті. Але найцікавішим і найважчим проектом, як я вже згадувала, був розпис сходів у Хайфі.   Взагалі, коли малюю, ніколи не намагаюся щось комусь довести й не відчуваю духу суперництва з протилежною статтю. Для мене стріт-арт – це не розвага. Це цікавий творчий процес, який вимагає відповідної підготовки й обов'язково віддачі – як фізичної, так і емоційної.   Олеся Джураєва: Творчий шлях узагалі є нелегким і в кожного він свій – неповторний. Це шлях довжиною в життя.  І не важливо, який напрям обирає художник – чи то стріт-арт, чи то ліногравюра, на його/її роботу не повинні впливати гендерні стереотипи. Чим більш розвинута країна, тим менше постає питання статі, на мій погляд. Це пов’язано з розвитком суспільства. Головним критерієм роботи має бути професійність, а не гендерна приналежність автора.      Mon, 13 Aug 2018 14:00:00