Легендарний багаторічний головред російського Vogue, одна з найбільш стильних і впливових жінок у світовій fashion-журналістиці, гостя весняних Kiev Fashion Days Альона Долецька поділилася з Алісою Ложкіною своїм баченням взаємин сучасного мистецтва і fashion-індустрії, а також футурологічними прогнозами на майбутнє людства без моди.

 

Стаття з ART UKRAINE № 4(23) 2011 липень-серпень. Рубрика ART & FASHION

 

— Темою цього числа ART UKRAINE стало взаємопроникнення моди та сучасного мистецтва. Нині «модні колаборації» художників і провідних fashion-брендів стали цілком звичною справою. Такаші Муракамі робить великі проекти для Louis Vuitton, чимало інших художників також співпрацюють з великими модними домами. У провідних світових музеях все частіше відкриваються виставки, присвячені історії костюма та модному авангарду ХХ–ХХI століть. Наскільки цей симбіоз органічний, наскільки він буде плідним і наскільки глибоке це взаємопроникнення?

— Вектор руху моди в бік мистецтва мені цілком зрозумілий. У моді є щось невловимо спільне з сучасністю. Вона відображає основний принцип сучасного суспільства — калейдоскопічність. Кожен наступний показ безкомпромісно анулює підсумки попереднього — такий підступний закон нашої сфери. Мистецтво живе за зовсім іншими законами. Воно народжується сьогодні, але згодом стає дорожче або навпаки — зникає назавжди. Твір мистецтва — явище унікальне, яке піддається комерціалізації тільки з одного боку. А мода — не унікальна, бо вона побудована на тиражі та утилітарності. Саме через ці свої якості, а також через деяку втому матеріалу мода зближується з мистецтвом, починає намагатися вискочити за межі блузок, спідниць та пальт.

— Але й сучасному художнику не так просто вискочити за рамки заданого заздалегідь формату полотно-олія, інсталяція, фотографія тощо.

— Не скажіть. Здавалося б, так, подолати ці рамки дійсно складно, але коли дивишся деякі актуальні виставки, то розумієш, що там немає ні полотна, ні олії, ні чогось іще, що ми звикли асоціювати з художнім форматом, а ефект мистецтва все одно досягнуто... Моді набагато більше років, ніж актуальному мистецтву. І їй дуже хочеться свіжого повітря. Це повітря за різних часів дизайнери отримували з різних джерел. Якщо згадати Іва Сен-Лорана, то він, наприклад, черпав своє натхнення в театрі, нескінченно малював театральні костюми, а потім посеред своєї зоряної кар'єри звернувся до творчості Жоана Міро та інших великих модерністів, своїх сучасників. Ці художники зазвичай надихали його лише на одну колекцію, а потім він і зовсім повернувся до традиційної моди.

Зараз художники часто говорять про те, що черпають натхнення просто на вулиці. У моді таке розкріпачення відбулося лише кілька років тому, в будь-якому разі, саме тоді дизайнери моди почали в цьому відкрито зізнаватися. І саме тоді й стався цей стрибок у сучасному мистецтві. Особливих успіхів, до речі, на цьому поприщі досяг Марк Джейкобс. Узагалі, англійці почали активно працювати з сучасними художниками, і мені здається, це цілком природна співпраця. Дуже плідна, але не факт, що довгограюча.

— У мистецтві ХХ століття відбувся відхід від класичних форм. Тобто сучасне мистецтво — це не обов'язково картина, навіть не обов'язково малюнок або об'єкт, це скоріше відносини, ніж форма. Чи можливо в моді подібне розкріпачення, чи мислимий відхід від формату блузки-спідниці-кардигани та ін.?

— Ну, в моді завжди є місце для експерименту. Першим на моїй пам'яті це серйозно зробив Гальяно, який сказав: «Я створю вам сукню з 600 металевих пластин».

— Так, але від цього вона не перестала бути сукнею.

— Правильно, ми з цього і почали. Мода дуже обмежена у своїх можливостях. Але якщо все ж помріяти і перейнятися пафосом футуристичних кінокартин: в якийсь момент людина все одно зовсім розслабиться, плюне на моду і буде ходити в прозорому кубі.

— Зовсім недавно була жахливо популярною гра «Second Life» — в ній людина створювала свого віртуального двійника і жила буденним, але віртуальним життям. Це захоплення якось стихло у зв'язку з тим, що в паралельній реальності було нема що особливо робити, окрім як віртуально продавати або купувати якийсь мотлох. Однак це був по-своєму важливий соціологічний експеримент, адже, як з'ясувалося, сучасна людина схильна нав'язувати своєму віртуальному двійнику, аватару, всі свої консюмеристські стереотипи з реального життя. Очевидно, можлива і така мода — для аватарів. Чи буде це модою в сучасному розумінні цього слова?Наскільки це змінить індустрію? Адже вже зараз ця галузь набирає обертів, вона міцно пов'язана з розвитком комп'ютерного програмування, що, по суті, замінює швейну машинку і праця закрійників.

— Абсолютно вірно, сьогодні ми спостерігаємо бум всіляких «ілюстраторів-фотошопів». Проте, щоб створити щось дійсно варте уваги, все одно необхідне знайомство з азами графіки і класичними принципами побудови образу. І навіть якщо людина створює собі аватар, у якого замість ніг і рук буде довгий хвіст, цей аватар все одно необхідно в щось одягнути. У Vogue ми якось на редколегії, напевно, перегрівшись, дійшли до того, що подумали: як було б чудово, якби люди, мов норки, були покриті шерстю — ніжною, м'якою, щоб її можна було фарбувати або залишати без змін. І мода для людей-норок була б чимось абсолютно іншим. Розумієте, на цю тему людина буде фантазувати нескінченно довго. Інша справа, поки ми просто фантазуємо, такі дизайнери, як, наприклад, Прада, вже сьогодні втілюють у життя найнеймовірніші футуристичні ідеї.

— Так, слава Міуччі Прада докотилася і до світу сучасного мистецтва, адже вона не просто збирає блискучу колекцію, а ще й за проектом знаменитого архітектора Рема Коолхааса будує величезний музей сучасного мистецтва в Мілані.

— По-перше, вона будує музей сучасного мистецтва, по-друге, те, що вона робить в моді, — завжди спроба кроку вперед. Вона або рухає текстуру тканин у зовсім несподіваному напрямі, або її переробляє, вводить до неї якісь нові елементи, але при всьому цьому завжди має на увазі живу жінку. І наступне питання, яке завжди виникає і яке цікаво обговорювати в контексті сучасного мистецтва, — тема краси. Скільки б ми не обговорювали сукні з підсвітлених куль, скільки б не дивилися на аватарів, ми завжди озираємося на красиву дівчину в улиплих джинсах, чудовій майці та з акуратною зачіскою.

— У мистецтві всіх часів поряд із насолодою красою присутня «естетика потворного». Наскільки вона артикульована в моді?

— Значно менше. Тому що мода — це індустрія, про це не можна забувати. Це передбачає розмноження. Множити потворне, звичайно, можна, але ви закінчите з банківськими боргами у в'язниці.

— У культурі останніх десятиліть домінував принцип постмодерністського цитування. Наскільки я розумію, воно присутнє і в сучасній моді. Тобто швидше повертаються якісь забуті тренди, ніж з'являється щось нове. У мистецтві сьогодні поширений настрій очікування «нового авангарду», а наскільки ця проблематика актуальна для світу моди?

— Ми чекаємо нового авангарду кожні шість місяців. Отримуємо не завжди. Людей, які можуть це робити і роблять, — одиниці. Серед таких винятків можна назвати Рей Кавакубо, Тома Форда і якоюсь мірою Праду. Мода консервативніша, ніж здається. Природно, між людьми, які розбираються в моді, точаться розмови про певний розвиток, але насправді мода аж ніяк не розвивається настільки стрімко.

— І все ж — чи реальний сьогодні дійсно авангардний прорив у моді? Пам'ятається, Коко Шанель підірвала ХХ століття, змусивши жінок зняти корсети. Чи можливо сьогодні щось подібне?

— Вже ні, жінки вже все зняли.

— Ну, а якщо мислити «від зворотного» — чи не є паранджа і взагалі східне ставлення до костюма, бажання «закрити» жінку, сигналом про можливість альтернативної чуттєвості? Чи є ісламський виклик викликом моді?

— Ні. Паранджа — атрибут національного костюма і релігії. Навіть якщо вам весь глянець буде кричати: «Паранджа is cool!» — ви її не надінете. Вже не раз дизайнери пробували грати з паранджею, і це все одно залишалося на рівні цікавої провокації.

— Коли я буваю в арабських країнах, то з подивом спостерігаю, що там є своя дуже розвинена індустрія цих національних костюмів.І все це зовсім не так примітивно, як здається нам з освіченої Європи або її околиць. Можливо, в якомусь сенсі ця закритість робить жінку цікавішою і відкриває у ній те, що, власне, убив авангард. Парадокс, але дівчину, закутану в чорне, дійсно хочеться роздягнути.

— Це, напевно, і збуджує чоловіків. В останньому інтерв'ю, яке я брала у Міуччі Прада, дизайнер говорила, що сексуальність зараз зовсім неправильно сприймається. Всі ці декольте і понадулиплий одяг — зовсім не sexy. Sexy — це навпаки: маленька шкільна блузочка, спідничка трапецією, шкарпетки і т. д.

— Який образ жінки повніше відображає нинішню епоху, як, наприклад, Мерилін Монро, яка стала символом повоєнного покоління?

— Цього образу зараз немає. Він змінюється кожні шість місяців. У 50-х моду підірвав Крістіан Діор з його new look, він затягнув дівчатам талію, сказав, що необхідно носити три нижні спідниці, і з'явилася та дівчина, в якій ми пізнаємо своїх мам, бабусь. Це був образ усього часу. Так само і під час війни був цілком пізнаваний образ дівчини.

— Чому ж зараз не виникає такий образ?

— Немає обставин, що сприяють його появі. Але я не розумію, навіщо вам цей образ. Якщо я задам вам таке само питання про сучасне мистецтво, що ви відповісте?

— У мистецтві сьогодні має місце безпрецедентний комерційний бум на тлі розмаїття виразних засобів. Припустиме все, що добре продається, а добре продається практично все, тому що століття захоплення модернізмом і постмодерном привчило споживача до плюралізму.

— У нас те саме. Я вам можу сказати, що продаж костюма за 30 тисяч доларів — це такий само вибух мозку, як продаж роботи Густава Клімта за 140 мільйонів. Кашемірове пальто з оздобленням із чистої шкіри від Chanel коштує 89 000 євро. У вас це укладається в голові? У мене — ні.

— Сучасна мода сьогодні активно входить до музеїв. Про що це говорить? Сучасне мистецтво розрослося і інкорпорувало в себе моду або просто йде процес капіталізації костюмів-блузок-спідниць тощо, виробники яких хочуть продавати їх не за 89 тисяч, а за 89 мільйонів?

— Я припускаю, що йдеться про розширення поняття мистецтва. Думаю, що люди, які відкривають музеї моди, просто хочуть залишити замальовку часу, яка вже скоро нам, а також нашим дітям, онукам і правнукам буде дуже цікава.

 

 

Аліса Ложкіна