Споконвіку людство переймалося питаннями кінця світу. Цікавість і водночас страх примушували художників за всіх часів малювати картини смерті Всесвіту та його можливого відродження

Альбрехт Дюрер. Чотири вершники Апокаліпсису. 1497-98

Стаття з ART UKRAINE № 3(28) травень-червень 2012. Рубрика РЕПЛІКА

 

Із появою християнства до європейської культури прийшли виразні контури Страшного суду й альтернатива Пекла та Раю. За Середніх віків людина існувала в постійному передчутті близької загибелі. Тогочасне мистецтво, по суті, було зосереджене на змалюванні мук і страждань, що очікують усіх після другого пришестя Христа. Ці зображення прикрашали інтер’єри усіх середньовічних храмів. З настанням доби Ренесансу зображення Страшного суду стали набагато відвертішими. Прикладом є, зокрема, творіння Ієроніма Босха «Страшний суд» (1504). Босх прискіпливо, навіть хтиво, досліджує усі тортури, що чекають на грішників у пеклі. Огидні потвори граються з людськими тілами, наче з ляльками вуду: зв’язують, наколюють на списи. Так детально вимальовані одночасні муки великої кількості людей, певно, справляли гнітюче враження на грішних сучасників нідерландського живописця.

Дуже популярний образ, пов'язаний із кінцем світу, походить з біблійного сюжету (Одкровення Іоанна Богослова). Вершників Апокаліпсиса можна знайти в багатьох авторів, а найвідомішу четвірку зображує ранньоренесансна гравюра Альбрехта Дюрера. На ній чотири вершника із шостої глави «Одкровення» несуть у світ хаос та зруйнування, отримавши на це божественний дозвіл і силу. Так вершник на білому коні уособлює мирське зло, вершник на рудому коні несе війну, вершник на вороному коні сіє навколо лихо голодомору, а вершник на блідому коні, власне, і є смерть.

У подальші часи видіння Апокаліпсиса вже менше турбували людство й поверталися «на широку сцену» лише підчас великих суспільних потрясінь. Так, потужний поштовх для появи сюжетів, що стосуються кінця старого і початку нового світу, дала Велика Французька революція (1789). Серед робіт представників мистецького напряму академізму найбільше вражає драматичний замах «Останнього дня Помпеї» (1830–1833). Карл Брюлов створив масштабне полотно, на якому мешканці італійського міста Помпеї змальовані за секунду до смерті. Раптова загибель цілого міста, розкопки якого якраз велись на початку ХІХ століття, вражала і водночас притягувала сучасників своєю драматичністю. Реалістично вимальовані персонажі картини давно мертві й водночас вони ще секунду живі, секунду, що триватиме вічно.

AES+F. Last Riot. Панорама №4. 2006

Початок ХХ століття також ознаменувався значними зрушеннями у суспільному устрої, що вплинуло на апокаліптичні настрої в мистецькому середовищі. Художники прощалися зі старим світом, провіщали його кінець. Експресіоністичний твір «Крик», створений норвежцем Едвардом Мунком у 1893 році, вважається виявом настроїв передчуття жахів ХХ століття: Перша світова війна, крах великих імперій, революції, Друга світова війна.

Знаменитий «Чорний квадрат» вперше з’явився як декорація до опери «Перемога над Сонцем» (перша дія, п’ята сцена). Цю оперу Казимир Малевич разом із Олексієм Кручьоних, Веліміром Хлєбниковим і Михайлом Матюшиним створили 1913 року. Художник мав на меті виразити перемогу активної людської творчості над пасивною формою природи. Адже Сонце практично у всіх системах позначує фізичне життя на Землі, його загибель — катастрофа. В опері Сонце знищувалося новою художньою свідомістю.

Перша світова війна вплинула на нігілістичні настрої у мистецтві. Варто згадати, що саме ця війна, хоча й не була такою кривавою і страшною, як наступна, вперше звернула погляд митців на драматичну даремність масових вбивств і абсурдність людського існування. Зокрема, течія дадаїзму самим своїм існуванням постулювала кінець усього. Відомий твір кубіста Пабло Пікассо «Герніка» (1937) написаний під враженням від бомбардування іспанського міста Герніка під час громадянської війни. На цій картині в своїй абстрактній манері Пікассо зображає вибух катастрофи, фізичний біль і руйнацію. На картині ми бачимо спотворені обличчя, фрагменти тіл і горезвісну морду коня, що також розривається болем. Всі ці жахливі образи наче вихоплені з темряви рубленими смугами світла звичайної  хатньої лампочки над ними.

Друга світова війна взагалі стала символічним кінцем світу в колективній свідомості суспільства.  Вона стала трагедією цілих народів, точкою неповернення. В художньому середовищі почали говорити про вичерпаність зображального потенціалу і неможливість мистецтва після Освенцима. У своєму фільмі «Шоа» Клод Ланцман намагається показати трагедію єврейського народу, не зображуючи її. Будь яка зображальність, на думку режисера, безсила порівняно з тим, що відбувалось у концтаборах. У пластичному спектаклі Піни Бауш «Кафе Мюллер» трагедія також виходить на рівень зображення незображуваного, адже будь-яка особиста трагедія є колапсом особистого Всесвіту.

Білл Віола. Пліт. 2004

Сьогоднішня мистецька свідомість є продуктом постмодерністської культури. Після краху великих наративів ми більше не віримо в прогрес, історію, людство, мистецтво, ба навіть смерть. Тому тема Апокаліпсиса сьогодні розчинена, розосереджена в культурі.  

Утім, в останні роки інтерес до цієї теми пожвавився. Людство втомилось від тотальної несправжності . Передчуття колапсу найчастіше пов’язане зі страхом екологічної катастрофи. Наразі ми зіткнулись з кризою цивілізації, у техногенному світі сама реальність переживає трагедію. Природна реальність зникає, перетворюючись на симулятивний атракціон для відпустки.

На російській арт-сцені тема кінця світу найвиразніше представлена групою AES+F. Художники звертаються до проблем геополітичних та соціальних криз, що вперто ведуть людство до самознищення. Відеоробота «Останнє повстання» (2005-2007) зображує гламурно театралізовану війну, в якій актори повільно рух за рухом імітують вбивство один одного. Остання робота групи «Allegoria Sacra» (2011) також показує картини печальної та ганебної кризи суспільства «після оргії».

На відміну від російських митців американець Білл Віола говорить про смерть і відродження людства, не вдаючись до зображення потворних кризових явищ. Його авторські прийоми роботи з вогнем і водою, скоріше, про кінець як такий, про особисту зустріч кожної людини зі смертю і з тим, що за нею. Робота «Спостереження» (2002) пов’язана з відомими терористичними атаками 9.11. Відеоінсталяція «Пліт» (2004) показує людей, що спокійно стоять купкою та раптом на них накочується величезна хвиля води. Можливість миттєвої смерті, доля, згуртованість людської спільноти й переродження – в полі уваги Білла Віоли. 

У всіх цих мистецьких зверненнях до теми кінця світу не зовсім зрозуміло, де страх, а де бажання і цікавість. У 2012 році всесвітній кінець, здається, підійшов вже зовсім близько, і сама ідея носиться в повітрі. Жага Апокаліпсиса є прагненням відчуженого людства знову пережити  включеність у життя. Хоча б на мить — дарма, що це мить занесеного над нашими головами ножа. Адже саме в цю мить розкриваються всі таємниці й першооснови світобудови і промовляють до нас.

 

 

Анна Ландіхова