Ательє Форназетті — ікона італійського дизайну. Творчий доробок його засновника П’єро Форназетті (1913—1988) є чи не найбагатшим серед усіх митців ХХ століття — понад 11 тисяч художніх об’єктів. Його унікальність — у тому, що в його руках будь-яка ужиткова, звичайна річ перетворювалася на твір мистецтва. Меблі, скульптури та гравюри, графіка, тканини, скло, ширми, таці, кераміка, безліч інших речей у Форназетті оживали й виходили за межі буденності. Форназетті надихався книжковою культурою, типографікою, архітектурою та сюрреалізмом — і водночас створював образи, які щільно вплелися в європейську популярну культуру. Цей смак до експерименту, вміння поєднувати витонченість та почуття гумору властиві і його синові Барнабі Форназетті (Barnaba Fornasetti), що став спеціальним гостем на цьогорічному фестивалі «Книжковий Арсенал».

Барнаба Форназетті. Фото: Максим Білоусов

Стаття з ART UKRAINE № 4(23) 2011 липень-серпень. Рубрика ІНТЕРВ'Ю

 

— На початку своєї лекції Ви оголосили про вихід книги, створеної на базі знаменитого архіву Форназетті.

— У цій книзі я спробував відобразити достатню частину, приблизно 70 відсотків архіву. Але в останній частині ще не все впорядковано. Описуючи архів, мій батько говорив про 11 000 об’єктів, ми нарахували 13 000. Є загальна частина, де зазначені підрозділи архіву, і все це зареєстровано з необхідними посиланнями. Є оригінальні малюнки, є літографії, є технічні креслення й малюнки декору, а не самого предмета. Моделі, естампи, розфарбовані вручну, необхідні колористам літографічні плівки, пластини й значна частина предметів. 1960 року був шоу-рум, там було 10 000 експонатів — від крихітних чашок до парканів. Крім цієї колекції, я зберігаю ще тисяч зо дві експонатів. І є ще ескізи, малюнки, картини, креслення, які до прикладного мистецтва безпосередньо не відносяться.

Малюнки на порцелянових тарілках із серії "Tema E Variazione" 

— Ким Ви себе бачите стосовно Форназетті? Продовжувачем, хранителем традицій, людиною, що розвиває, переосмислює, — яка Ваша роль?

— Усього потроху, звичайно, але, швидше за все, продовжувач. Мій батько окреслив свою концепцію дизайну й спроектував її з урахуванням можливості подальшого розвитку. Тому архів задумано й зроблено в такий спосіб, щоб це бачилося як проекція, поза залежністю від того, йде мова про батька чи про сина. Мій батько винайшов цілком оригінальний творчий метод — і з погляду технічного, й з погляду художнього, і цей метод продовжує працювати. Сьогодні ательє, майстерня, працівники, яких я вирощую, — все так організовано, щоб можна було продовжувати. У якомусь розумінні батькові пощастило, що його син зацікавився й зайнявся цим (посміхається).

 

— І що тут головне на сучасному етапі?

— Мене цікавить, насамперед, наскільки все, що стосується Форназетті, може бути застосоване до різних сфер, набувати інших форм. Мій пошук більше спрямований на концепти, ніж на якийсь матеріал. Мене хвилює сумісність матеріалів, предметів і декору — вона мусить бути інноваційною та менш формальною. Не можу сказати, що я одержимий модерном, сучасністю. Але це важливо для Форназетті, тому що наша сила — саме в проявах через найрізноманітніші напрямки й стилі.

Малюнки на порцелянових тарілках із серії "Tema E Variazione" 

— По-Вашому, суть методу Форназетті в абсолютній універсальності його декору?

— Саме так. Я взагалі вважаю, що декор — це форма мистецтва, що стає все більше необхідною для нашої душі. Були, щоправда, періоди, коли виступали проти декору, боролися з надмірностями, період мінімалізму, наприклад. Це як музика, а світ без музики був би сумний. Так само й світ без прикрас, декору — це означало б позбавити себе радості життя. Форназетті допомагає публіці прийняти й сприйняти це творче посилання через звичні предмети, що оточують нас у повсякденному житті.

 

— Власне, такою є роль дизайну взагалі.

— Так, але дизайн поділяється на два великі напрямки: індустріальний, у якому панує практичність, і художній, пов’язаний із концептами, кількісно обмежений — часто мова йде про один екземпляр. Це вже інший ринок. Ще коли це все починалося, П’єро Форназетті схилявся до художнього напрямку.

Малюнки на порцелянових тарілках із серії "Tema E Variazione" 

— Тобто декор Форназетті — це мистецтво?

— У якомусь розумінні, звичайно: досить складно провести межу між декором і мистецтвом. Однак для мене відмінності очевидні. Наприклад, у мене була дискусія з італійським арт-критиком Джерманом Чейланом. Він, виступаючи перед молодими дизайнерами, закликав їх бути більш провокаційними, якщо вони хочуть бути більш інноваційними, а я вважаю, що в контексті декору це складно, тому що він прив’язаний до практичних аспектів, тут є значно більше меж, ніж у чистого мистецтва.

 

— У такому разі, які інструменти використовує декор, аби бути сучасним?

— Це зброя іронії. Саме остання колекція, створена мною, так і називається: «Зброя іронії». Там я скористався зображеннями стародавньої зброї й там є іронія стосовно зброї, хоча б тому, що я пацифіст. Я граю зі зброєю в такому значенні.

Офісна колекція "Armistizio" 

— У світі, що стрімко глобалізується, яке місце родинних маленьких підприємств? Чи є в них майбутнє?

— Ми вже побачили, в яких умовах перебуває глобальна економіка. Ми дійшли до точки максимального поширення, максимальної експансії, й багато хто зауважує, що стійке зростання стає все проблематичнішим. Тому ми повинні змінити економічні правила...

 

— То Ви революціонер...

— Ні, я реаліст. Якщо хтось говорить, що я революціонер, то це його проблеми, потім нехай сам розбирається. Взагалі ж, на мій погляд, функція революціонерів лише в тому, щоб прискорювати стійку думку, щоб зробити менш катастрофічними наслідки, пов’язані зі змінами. Це дуже важливо, особливо для прийдешніх поколінь.

Офісна колекція "Armistizio" 

— Як же треба змінити економіку?

— Дивно, коли такі питання ставлять тим, хто не пов’язаний безпосередньо з управлінням економікою. Цим мають займатися економісти, але, мабуть, економісти занадто загрузли у своїх економічних механізмах, що не дозволяє їм мислити ширше. Однак уже є певні співтовариства, які користуються новими критеріями. Для них, наприклад, основним критерієм є вже не ВВП, а певні гуманітарні цінності, більше пов’язані з виробництвом предметів першої необхідності й наданням суспільних послуг. Сьогодні ми часто робимо щось зовсім непотрібне, просто щоб створювати робочі місця, давати людям роботу. Замість цього ми повинні робити те, що дозволяло б поліпшувати якість життя.

 

— Через два роки буде 100 років від дня народження П’єро Форназетті. Чи планується якась виставка до цього ювілею?

— Звичайно. Ми вже починаємо думати про це, й, зрозуміло, її потрібно починати з Мілана, рідного міста. Утім, я вже досить давно намагаюся провести великомасштабну виставку в Мілані, але чомусь влада мені не сприяє, а, скоріше, навпаки. Це немислимо.

 

— Але я впевнена, що всі світові музеї матимуть за щастя прийняти таку виставку: Лондон, Париж...

— Так, дуже ймовірно, що в підсумку виставка стартуватиме десь за кордоном. Але це суто італійське явище. Є стародавній латинський афоризм, який можна перекласти як «Немає пророків у своїй батьківщині», він цілком стосується італійців.

Сподіваюся, що Київ буде одним із перших міст. Ваш Арсенал — просто приголомшливий простір. Звичайно, все залежить від безлічі факторів, але я б хотів, щоб тут пройшла ювілейна виставка Форназетті.

 

 

Зоя Звіняцьковська