Як сказав Василь Черепанин, поставити запитання Борисові Гройсу — все одно, що поставити запитання Богові. Борис Гройс — провідний у світі теоретик мистецтва, філософ, публіцист, викладач. Його книжки та статті стають ґрунтом для сучасної освіти культуролога та мистецтвознавця. Його концепти настільки відомі, що сприймаються як даність. Що там говорити, Борис Гройс — жива легенда. Поставити йому запитання було і справді тяжко, однак ми спробували! Чекаємо на виступ Бориса Гройса на дискусійній платформі Першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012

 

Борис Гройс. Фото: Максим Білоусов

Ганна Циба Що сьогодні становить реальну загрозу сучасному мистецтву — дигіталізація, дизайн, політичні переслідування або крах капіталізму?

Борис Гройс Я не став би так уже тісно пов'язувати долю мистецтва з долею капіталізму. Мистецтво має докапіталістичне походження й успішно існувало до капіталізму. Тому, швидше за все, воно існуватиме і після кінця капіталізму. Звісно, мистецтво модернізму та сучасне мистецтво пов'язані з процесами індустріалізації, виникненням сучасних засобів масової інформації тощо. Але все це теж може спокійно пережити капіталізм.

 

— Якщо альтернативою радянському соціалізму був західний капіталізм і пострадянське мистецтво розвивається за західним сценарієм, як буде розвиватися мистецтво після кінця капіталізму? Яким буде мистецтво в новому світі, можливо, при глобальному комунізмі?

— Західний сценарій? Я б не сказав. Так, сучасне мистецтво багато в чому визначене художнім ринком. Але ж і ринок, у свою чергу, визначено смаками і потребами публіки. А це зовсім не обов'язково тільки західна публіка. Є Індія, Китай та багато іншого. За часів комунізму мистецтво було ідеологічним дизайном, політичною пропагандою або політичним протестом проти цієї пропаганди. Якщо встановиться світовий комунізм, ця ситуація повториться у світовому масштабі. Нічого поганого в цьому, до речі, немає. Християнське мистецтво теж функціонувало протягом тисячоліть як ідеологічні дизайн і пропаганда — і було при цьому цікавим художньо.

 

— Ви говорили про те, що художній авангард тісно пов'язаний з ідеєю політично-естетичної перебудови світу і що лише глибока криза капіталізму дасть авангарду новий шанс. Як ви вважаєте, чи не є в такому контексті авангардом художній активізм, що безпосередньо спрямований на політичну реорганізацію суспільства та включає real life, real politics власне у мистецтво? Адже за останній рік саме художній активізм став провідним, у прямому сенсі авангардним напрямком сучасного мистецтва.

— Політико-мистецький активізм практикувався на Заході вже з другої половини XIX століття, протягом усього XX століття — й активно практикується зараз. Тому нічого нового в ньому немає. Мистецтво як засіб політичної пропаганди було завжди — і продовжує бути. Художній активізм не може сам по собі змінити суспільство — він може лише функціонувати як засіб пропаганди для певних політичних проектів. До речі, така пропаганда більш успішна, якщо здійснюється засобами кіно, телебачення та рок-музики. Власне мистецтво не дуже тут ефективне, оскільки звертається до меншої кількості людей і має менше фінансових можливостей.

В цьому і полягає головна проблема. Будь-яка політична пропаганда орієнтована на успіх, ефективність, масовість, перемогу і прогрес. А все це — основні цінності капіталістичного суспільства. Модернізм і почасти сучасне мистецтво, навпаки, завжди піддавали ці цінності сумнівам. Тому сучасне мистецтво більш радикальне, ніж будь-який масовий політичний протест, але, відповідно, і менш популярне. До речі, між real politics і real life існує велика різниця: політика завжди орієнтована на майбутнє, тобто на те, чого ще немає, на фікцію, на предмет бажання. Тоді як мистецтво, якщо це хороше мистецтво, зазвичай орієнтоване на real life — на те, що є. Тому мистецтво завжди більш життєве, більш реалістичне, ніж політика.

 

Повна версія інтерв'ю в наступному номері ART UKRAINE 3 (28) травень - червень 2012.

 

Ганна Циба