Ольга Мельник про захопливу історію скульптурного спадку Едгара Дега

 

...У мистецтві ніщо не повинне видаватися випадковим, особливо рух.

Едгар Дега

 

Едгар Дега (1834—1917) беззаперечно належить до знакових постатей в історії світового мистецтва. Як у творчості, так і в особистому житті, він є втіленням незбагненних контрастів і нескінченних протиріч, глибокого зв’язку між консерватизмом давніх академічних традицій і революційним новаторством, притаманним його добі. Художник був однією з головних фігур у розвитку імпресіонізму, однак його роботи суттєво відрізняються від творів інших представників цієї школи.

П.-О. Ренуар якось зауважив, що «якби Дега помер у п’ятдесят, він би запам’ятався як видатний художник, і не більше. Проте після п’ятдесяти його творчість настільки розширилася, що він справді перетворився на Дега». Метр не зовсім мав рацію — Е. Дега вже у тридцять створив полотна, що належать до скарбниці світового мистецтва. Але, з іншого боку, він точно відзначив, що роботи зрілого митця вирізняються більшою індивідуальністю, стильовою та жанровою різноманітністю.

Достеменно невідомо, коли Е. Дега звернувся до скульптури, розпочавши працювати з глиною та воском. Вірогідно, це сталося десь наприкінці 1860-х. Існує думка, що художник був змушений зробити це через втрату зору, оскільки сам він називав свої воскові моделі «ремеслом для сліпих». Проте останнє зауваження не слід сприймати буквально, оскільки значна частина його робіт створена між 1870 і 1880 роками, коли хвороба ще не набула трагічної форми. Та й сам митець стверджував, що впродовж усього життя час від часу надавав увагу цьому жанру. Скульптурні твори Е. Дега, в першу чергу, є свідченням його новаторства у творчості. Справді, коли художника вже не стримували академічні норми чи смаки замовників, він міг дозволити собі порушити правила, свідомо позбавляючи свої роботи помпезності, не претендуючи на їх публічне визнання.

Підтриманий своїм приятелем, скульптором Полем-Альбером Бартоломе, Е. Дега створив низку воскових і глиняних постатей танцівниць та коней. Художник цінував віск за те, що цей матеріал, легко змінюючи форму, створює необмежені можливості для його новаторських пошуків. Теми скульптур Е. Дега дотичні до його картин — танцівниці, купальниці, коні. Ці роботи Е. Дега ліпив для себе, вони замінювали йому етюди, лише деякі він довів до завершення, надаючи їм пластичної виразності, передаючи рух і вибагливість пози. Друзі художника часом знаходили в його майстерні замість скульптури воскову кулю — свідчення творчого невдоволення автора.

За життя Е. Дега виставив лише одну свою скульптуру — на шостій Виставці імпресіоністів у 1881 р. він показав публіці «Маленьку чотирнадцятирічну танцівницю». Твір викликав суперечливі оцінки. Одні говорили про «революцію в скульптурі», інші — про «ідеальну потворність».

Визнаний художник, Е. Дега мало зважав на суспільний присуд, тому видається мало вірогідним, що скандальні відгуки завадили б подальшим показам його скульптурних творів. Якими б не були причини, але залишається факт — він вирішив більше ніколи не виставляти своїх творів. За свідченням журналіста Франсуа Сиссона, Е. Дега ставився до власної скульптурної творчості як до експерименту і вважав, що найкраще, якщо його фігури з часом зникнуть самі по собі, що, з огляду на матеріал, відбудеться доволі швидко.

Для Е. Дега пластика була, передусім, черговою спробою «спіймати» рух. Він намагався зробити це впродовж усього творчого життя, а скульптура відкривала художнику нові можливості. Власне, сутність руху відображають усі його твори.

Невдовзі після смерті художника виконавці його духівниці Поль Дюран-Рюель та Амбруаз Воллар знайшли близько 150 скульптур, що були розкидані на трьох поверхах останнього помешкання та майстерні Е. Дега на бульварі Кліші, 6. Виготовлені з воску та глини, вони здебільшого вже почали руйнуватися. Оглянувши твори уважніше, розпорядники духівниці з’ясували, що в більш-менш задовільному стані перебувають 74 роботи, виготовлені з воску, чотири — з глини та дві — з гіпсу. Решта знахідок були визнані такими, що не підлягають відновленню. Фотографії «Маленької чотирнадцятирічної танцівниці» та ще кількох знайдених робіт упродовж 1918—1919 рр. були опубліковані в «Lа Renaissance de L’Art Français» та інших виданнях. Це викликало нескінченні суперечки серед фахівців та спадкоємців Е. Дега щодо походження, стану збереження та подальшої долі творів. Питання несанкціонованого відтворення пластики Е. Дега мало два аспекти. З одного боку, беззаперечно визнавалося, що твори не будуть збережені, якщо не виготовити їх із більш тривкого матеріалу. З іншого боку, висловлювалися сумніви щодо того, чи відповідатиме це волі самого автора, який ніколи не працював у металі й не готував свої моделі для відливу.

Зрештою спадкоємці Е. Дега дали дозвіл на виготовлення відливок із 74 фігурок: 73 воскових і однієї («Торс»), зробленої з гіпсу. П.-А. Бартоломе створив воскові моделі, за якими в ливарній майстерні Адріана Гéбрара («Hébrard Foundry») в Парижі були відлиті бронзові скульптури. Безпосередньо цей процес контролював співробітник «Hébrard» Альбіно Палаццоло.

Перша серія бронзових відливок була завершена навесні 1921 р. і в травні того самого року виставлена в Парижі. Її придбала Люсін Хейвемайер (Louisine Havemeyer), яка наступного року виставила скульптури в Нью-Йорку. Згідно з духівницею по смерті власниці, у 1929 р. скульптури були передані до Metropolitan Museum. А. Гéбрар продовжував відливати скульптури Е. Дега до 1936 року, коли попит на них упав через світову кризу. Наступного року майстерня збанкрутувала, а її господар невдовзі помер.

Дванадцять років по тому, у 1949 р., донька А. Гéбрара Неллі придбала у спадкоємців Е. Дега права на його скульптури. У 1955 р. вона вчинила справжню сенсацію, продемонструвавши разом із добре відомою «Маленькою танцівницею» ще 69 оригінальних скульптур Е. Дега з воску та гіпсу, зокрема й «Торс». Це мало приголомшливий ефект, оскільки всі фахівці, й у першу чергу, Джон Ревалд — автор виданого в 1944 р. повного каталогу скульптур Е. Дега, вважали оригінали втраченими. Насправді вони були збережені А. Палаццолою.

Черговий захоплюючий сюжет у майже детективній історії зі скульптурами Е. Дега виник у 2001 р., коли у Франції з’явилася нова гіпсова «Маленька танцівниця». Це здавалося неможливим, оскільки виготовити нову скульптуру можна було, лише отримавши один із двох її варіантів, що зберігаються в National Gallery of Arts та Joslyn Art Museum. Оскільки жоден із них не надавав свого експонату для копіювання, походження твору здавалося незрозумілим. Вивченням знахідки зайнялися провідні фахівці з імпресіонізму Волтер Майбаум, Керол Конн та Лоуренс Сафір. Вони дійшли висновку, що мають справу з раніше невідомою роботою самого Е. Дега.

Власником знахідки виявився Леонардо Бенатов, якому з 1981 р. належить відома ливарна майстерня «Valsuani». У 2004 р. він показав свої скарби В. Майбауму, який так описує цю подію: «Під час однієї з нарад, він різко встав зі стільця й повів Керол Конн і мене в зачинену кімнату в дальньому кінці ливарного виробництва. Усередині були 74 нікому не відомі гіпси. Це було шокуюче видовище. Для мене це було рівнозначно відкриттю гробниці Тутанхамона чи китайської теракотової армії». Новознайдена група складалася з 74 скульптур і відповідала одній із відливок, зроблених «Hébrard» під номерами від 1, 2, 4… — по 72-й і 74. Там були також два гіпси версії «Hébrard № 3». Таким чином разом із «Маленькою танцівницею», яка не має маркування «Hébrard», усього було виявлено 75 невідомих скульптур Е. Дега.

У 2007 р. В. Майбаум купив у «Valsuani» 73 зліпки (крім «Маленької танцівниці», яка на той час уже була продана) і створив компанію Degas Sculpture Progect Ltd., яка уклала контракт на виготовлення 29 бронзових наборів. Наприкінці листопада 2009 р. новий Е. Дега, відлитий у бронзі, був виставлений в Афінах, у березні 2010-го — в Тель-Авіві, у липні — в Софії. Тепер цю сенсаційну колекцію прийняв і Київ.