Автори нового дизайну часопису ART UKRAINE та його електронної версії

Джонатан Барнбрук. Фото: Максим Бiлоусов

Стаття з ART UKRAINE №5(29-30) вересень-листопад 2012.

Старе англійське прислів’я «Життя складається з дрібниць» найбільше пасує як епіграф до статті про дизайн. Чи не так? Варто лише всерйоз замислитись про те значення, яке має дизайн в нашому житті, як одразу приходить розуміння рівня відповідальності, що його несуть представники всіх галузей цієї творчої діяльності.

Щодня виходячи на вулицю, ми маємо справу з численними об’єктами. Хочемо ми цього чи ні, але їхні візуальні образи умить закарбовуються у нашій пам’яті. З дизайном ми також контактуємо, наприклад, беручи до рук улюблену книгу або потрапивши на черговий сайт в Інтернеті.

Як же відрізнити хороший дизайн від поганого? Питання, звичайно, не позбавлене амбіційності, та відповісти вельми просто. Ми ж бо усі знаємо, що означає «добре», а що «погано». Інша справа — не зізнаватися в цьому собі. Для одних хорошим є той дизайн, який виконано з урахуванням усіх вимог, що їх висунув замовник. Для інших — той, що виглядає складно, мудровано і багатозначно. По суті ж хороший дизайн завжди зручний, зрозумілий, аргументований, об’єктивний, розрахований для відведеного простору й культурного контексту та — найважливіше — орієнтований на реципієнта, якому притаманно думати. Незалежно від того, йдеться про графічний, ландшафтний, промисловий чи веб-дизайн, сенс від того не змінюється.

Продукт, ідея якого належала замовнику і була реалізована дизайнером, потрапляє у реальний світ. Тут все і стає на свої місця. На жаль, на сьогодні більшість прикладів ілюструє невтішну картину: замовники женуться за голосною рекламою, якій призначено одне — давати прибуток, а дизайнери захоплені самим процесом — в такій ситуації мало хто думає про результат і наслідки.
Водночас візуальна специфіка нашого світосприйняття прогресує кожного дня. Все менше уваги приділяється змісту, тексту та смислу, все більше — формі, зображенню та поверхні.

Нині дизайн охопив більшість аспектів навколишньої дійсності, й усі розуміють рівень його впливу на формування загальної візуальної культури.

Герой нашої статті мешкає в доволі скромній лондонській квартирі. До роботи добирається на метро або велосипеді. У нього нема машини, бо він розуміє шкоду, яку вони заподіюють. Він обережний і відповідальний у питаннях споживання, хоч це часто завдає йому чимало клопоту зі знайомими та близькими, коли він відмовляється йти до «Старбакс» чи пити «Кока-Колу». Проте шкурка варта вичинки. Лише люди з подібними переконаннями здатні хоча б щось змінити на краще у нашому світі.

Можливо, це розходиться зі стереотипним уявленням про те, як має жити один з найвідоміших дизайнерів світу, але саме в цьому полягає феномен Джонатана Барнбука.

Нам хотілося б докладніше розповісти про британця, що носить неминучий титул «одного з найвпливовіших дизайнерів сучасності». Він — один з тих, для кого професія — це життя, де світовідчуття важливіше за список закінчених вишів, з тих, хто сприймає себе не відчуженим споглядачем, а невід’ємною частиною світу, творцем, здатним його формувати.
«Я багато разів казав, що не вірю у відокремлення роботи від життя, бо робота є його частиною. Тому я сприймаю свою діяльність у дизайні виключно як продовження моєї філософії».

Джонатан Барнбук (1966 р.н.) живе і працює в Лондоні. Питання щодо його фахової освіти є радше формальністю, адже самого Барнбука це ніколи не цікавило в інших. Він звертає увагу виключно на приклади робіт та характер людини, інший підхід вважає несправедливим.
Отже освіту за спеціальністю він почав отримувати з шістнадцяти, загалом в різноманітних коледжах провів 8 років: отримав диплом ВТЕС від коледжу Барнфілда в Лютоні (1982–1984), диплом про вищу освіту від Кройдонського коледжу (1984–1985), ступінь бакалавра графічного дизайну від Центрального коледжу мистецтва та дизайну ім. Святого Мартіна (1985–1988) і нарешті ступінь магістра графічних мистецтв в Королівському коледжі мистецтв (1988–1990). Крім цього він отримав почесне звання доктора в галузі типографіки від Стаффордширського університету.

Сьогодні Джонатан Барнбук сам читає лекції і багато викладає, а також встигає відповідати на питання студентів і всіх, хто цікавиться дизайном, у Twitter та на Facebook. Наразі він працює над дослідницьким проектом про Північну Ірландію в університеті Міддлсексу (Middlesex University), а також курує студентські проекти на цю жтему.

Закінчивши навчання, Джонатан Барнбрук розпочав пошуки власного шляху. Ще у коледжі, у середині 80-х рр., викладачі пропонували брати приклад з таких успішних дизайнерів, як Родні Фітч та Майкл Пітерс. Та Джонатану вже тоді це видавалось безмежно нудним, їхні роботи не мали нічого спільного з його життєвим досвідом і стояли на службі маркетингу, залишаючись товаром, як і все інше. Тоді не було жодних дискусій щодо культурної цінності або ж оригінальності. Сьогодні Барнбрук згадує зі втіхою, що свого часу вирішив шукати власного шляху, адже не може себе уявити в офісі однієї з тих компаній, де йому зовсім не хотілося б опинитись.

На міжнародній сцені ім’я Джонатана Барнбрука голосно та впевнено пролунало у 2007 році з відкриттям персональної виставки Friendly Fire в лондонському Музеї дизайну, де були представлені роботи на тему війни в Іраку, а також після видання альбому «Біблія Барнбрука» того ж року. У широких колах відоме його співробітництво із художником Деміеном Херстом (дизайн книги I Want To Spend the Rest of My Life Everywhere, with Everyone, One to One, Always, Forever, Now, 1997–2003), культовим музикантом Девідом Боуї (дизайн обкладинки альбому Heathen, 2002), а також візуальне оформлення низки проектів Галереї Саатчі.

В Україні донедавна про нього знали лише ті, кому це належало за родом діяльності. Але вже цього літа кожен, хто чув про Першу Київську міжнародну бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012, не міг не дізнатись про людину, яка займалась створенням її візуального стилю. За його розробку студія Barnbrook на чолі з Джонатаном Барнбруком взялась у листопаді 2011 року (відкриття виставки відбулося травнем 2012).
Працюючи над підготовкою до київської бієнале, Джонатан Барнбрук витратив чимало часу на вивчення палітри, дібраної з урахуванням природних кольорів, характерних для Києва, і власне Мистецького Арсеналу. Так, вагомою частиною створеного логотипу стали філософія образу і географія Арсеналу. Спеціально для комплексу Barnbrook також розробила корпоративний шрифт.

Для ARSENALE 2012 студія презентувала три абсолютно різні варіанти дизайну, що відрізнялися один від одного не лише у візуальному аспекті, а й у осмисленні заданої теми «Найкращі часи, найгірші часи. Відродження та апокаліпсис у сучасному мистецтві». З деякими доопрацюваннями було обрано один проект. Автором кінцевого варіанту є Деніел Стріт, також дизайнер студії Барнбрука.

Візуальна айдентика бієнале була структурована за чотирма ідеями: «Невтомний Дух», «У Ім’я порядку», «Плоть» і «Неспокійний сон». Левова частина графічного оформлення проекту бієнале побудована на шрифтових рішеннях.

Заснована 1990 року студія Barnbrook знаходиться в Лондоні. Спеціалізується на створенні айдентики (корпоративного стилю), інноваційному оформленні друкованих видань (книг, журналів, каталогів), веб-сайтів, розробці шрифтів. Студія має численні нагороди в галузі анімаційного дизайну (Motion graphics) за створені спільно з ВВС та Grey Advertising, а також власні незалежні проекти.
На відміну від великих мережевих агентств, Barnbrook Design є камерним і складається лише з чотирьох осіб: це сам Джонатан Барнбрук, постійні дизайнери Деніел Стріт (Daniel Streat), Джонатан Еббот (Jonathan Abbot) та інтерн. Час від часу до студії навідується бухгалтер, відповідальний за поточний фінансовий стан. Невелика кількість співробітників пояснюється зовсім не відсутністю замовлень. Справа в тому, що Барнбрук цінує особистий контакт з клієнтом і свідомо не вибудовує корпорацію з сотень співробітників, де умови праці мало відрізняються від фабричних.

Типографіці Барнбрук приділяє виняткову увагу. У 1997 році ним разом із Маркусом Лі Алліоном було організовано підрозділ студії Virus Fonts, що займається розробкою шрифтів, які використовуються в усьому світі: Bastard, Exocet, False Idol, Infidel, Moron, Newspeak, Sarcastic, Shock & Awe, Mason і Virus.

Назва Virus бере свій початок від цитати «Мова — вірус, що прийшов з космосу», яку приписують Вільяму Берроузу, а також твердження Невілла Броуді про те, що «стиль — це вірус, і одного шрифту було б цілком достатньо».

Джонатан Барнбрук розглядає типографіку як найважливіший елемент дизайну. «Ви не можете бути хорошим дизайнером без досконалого знання типографіки», — стверджує він. У свою чергу високий рівень типографа визначається, на його думку, увагою до дрібниць.
Цікаво, що особливу увагу Джонатан Барнбрук звертає на назви своїх шрифтів. Для нього це щось на кшталт назви поп-композиції або ж картини. Кожного дня з’являється все більше нових шрифтів, на створення яких витрачається значно менше часу, ніж у минулому, коли створення одного шрифту ставало справою всього життя, а як назву використовували прізвище автора. В кожну назву Барнбрук вкладає декілька смислових шарів. Наприклад, відомий шрифт Bastard є стародрукованим (або ж готичним) і викликає асоціації з фашизмом. І хоча стародрукований шрифт посідає значне місце в історії друкарства, більшість людей все одно асоціює його з нацистами — цей факт неможливо ігнорувати, і він став чудовим приводом для іронічної назви (з англ. bastard — наволоч). Якщо ж заглибитись далі, то з’ясується, що існує форма стародрукованого шрифту XIV–XV ст. за назвою Bastarda [www.edu.barnbrook.net].

Не можна не захоплюватись іще одним важливим аспектом підходу Джонатана Барнбрука до роботи — невичерпною здатністю знаходити натхнення в найближчому оточенні у той час, коли головною тенденцією став пошук вражень через Інтернет.

Саме тому всю продукцію, розроблену Джонатаном Барнбруком і його студією, серед інших вирізняє власний почерк; вона є відбитком власних вражень і поглядів на життя. Наприклад, новий шрифт може народитися внаслідок поєднання імпресії від вивісок і написів на магазинах, домах, соборах і вулицях в околицях Лондона з типографікою початку ХХ ст. [Priori. Essay by Rudy VanderLans]

Можливо, це вас здивує, але головні джерела впливу, які сформували і продовжують формувати Джонатана Барнбрука як дизайнера, не мають нічого спільного із власне дизайном або роботами інших авторів. Свої ідеї він радше відшукує у філософії та літературі. В той час коли вакансії вітчизняних дизайн-студій вимагають «знання Чихольда, Раскіна, Купера, Тафті та Альтшуллера» (що, звісно, не є зайвим), у топ-10 книг Барнбрука нема жодної про дизайн. У його списку ви знайдете Вільяма Шекспіра, Джорджа Орвелла, Германа Гессе, Семюела Бекетта, Платона еtc.

Саме тому, як банально це не прозвучало б, роботи Барнбрука — це більше, ніж графічний дизайн. Еклектична суміш постмодернізму, готики та глітча — це не просто графічний прийом, швидше, це його, Барнбрука, світовідчуття.

Незмінним джерелом натхнення для нього залишається сучасна політика та історія ХХ століття. Саме в цьому криється одна з причин того, що Джонатан Барнбрук почав займатись типографікою. Колись він усвідомив, що вся історія, яку викладають у школі та про яку ми чуємо по ТВ, — це лише інтерпретація. З цього моменту він почав скептично ставитися до ідеї правди. Типографіка ж надала йому можливість розповісти правду за допомогою друкованого слова. «Графічний дизайнер перебуває в центрі політичної пропаганди, коли та готується побачити світ і почати функціонувати, і тут неможливо уникнути запитань».

Зараз він дивиться на «олдскульні» зошити та книги, обкладинки яких свого часу розписував назвами гуртів, і розуміє, наскільки чуттєво вже тоді він сприймав шрифти. Адже у часи панку і музики new wave кінця 70-х — початку 80-х стиль кожного гурту проявлявся через його атмосферність і ідеологію.

Джонатан Барнбрук розглядає графічний дизайн як потужний засіб масової комунікації, що надає можливість донести свої ідеї до величезної кількості людей. Уявлення про графічний дизайн як індустрію, орієнтовану виключно на маркетинг, видається йому помилковим. Він обурюється, коли хтось стверджує, що дизайн має обслуговувати ринкову економіку: «Це нав’язаний політичний ідеал на підставі абстрактної ідеї за назвою «прибуток», а не на підставі потреб людини».

Сам він поділяє ліві політичні погляди, не комуністичні, авжеж, але ліві до тої міри, що дозволяє йому залишатись супротивником корпоративної етики і такого собі кондового комерційного дизайну.

Політична позиція і увага до соціальних процесів — це те, що завжди вирізняло його студію. Барнбрук свідомо не працює з великими корпораціями і може без вагань відмовити тій самій «Кока-Колі» через етичні принципи. Він наполягає на соціальній відповідальності дизайну і стверджує, що сучасний дизайн надто захопився гонитвою за прибутком і перетворився на індустрію прикрашання і продажу непотрібних дрібничок.

Барнбрук щиро переконаний, що дизайн формує навколишнє середовище, змінює спосіб нашого сприйняття речей і усвідомлення вибору. В цьому сенсі дизайн — це «культурно обґрунтована форма вираження». Джонатан стверджує, що дизайн здатен змінити світ, але лише тоді, коли опиниться в руках правильних людей і буде резюмувати основні політичні проблеми. Визначивши рівень такої відповідальності, Барнбрук став арт-директором кількох чисел журналу Adbusters, відомого своєю антикорпоративною спрямованістю. 1999 року він брав участь у The First Things First 2000 Manifesto, під яким підписалися графічні дизайнери, фотографи, студенти, аби змінити пріоритети у розвитку дизайну, використовуваного переважно з комерційною метою. 2001 року Барнбрук оформлює рекламний щит плакатом з написом «Дизайнери, тримайтесь подалі від корпорацій, що хочуть, аби ви брехали за них», що цитує впливового американського дизайнера Тібора Кальмана.
Barnbrook Design втілює за свій рахунок велику кількість некомерційних політичних проектів. Наприклад, Джонатан Барнбрук підтримує активістів Occupy London, саме на його студії було розроблено макет газети The Occupy Times і логотип руху. В подібних проектах відкрито читається критика глобалізму та масової культури. Причиною створення таких проектів дизайнер називає «внутрішній гнів, що є відповіддю на всю світову несправедливість».

Вагомою в цьому контексті залишається серія піктограм Olympukes (від olympics — Олімпійські ігри і puke — блювати). З 2004 року до кожної Олімпіади створюється випуск, в якому сарказм виявляється протиотрутою до всього, що відбувається навколо. Піктограми зображують не реальні події, а прихований стан речей, коли за кулісами такої масштабної події царюють хабарництво, політичні маніпуляції, наркотики та неконтрольована жадібність. «Усе комерційне примушує мене почуватися незручно», — проголошує Джонатан Барнбрук, хоч це і може прозвучати дико з уст графічного дизайнера.

Але саме в цьому полягає особливість підходу Джонатана Барнбрука до дизайну, в цьому весь він — той, хто не намагається створити образ за канонами гармонії та правильної композиції, а замість цього філософськи осмислює дійсність.

 

 

Віра Ганжа

Олександр Юдашкін