Під час очікування на зустріч із Джеффом Воллом було важко визначитися зі своїми почуттями: хвилювання перед невідомим та передсмак спілкування з живою легендою водночас. Тим більше що емоційно рівні роботи митця не дають жодного уявлення про його особистість. Якою може бути людина, що зробила суттєвий внесок в історію мистецтва та змінила розуміння фотографії як такої?..

Враження від бесіди з Джеффом Воллом, звичайно, не мало нічого спільного з попередніми хвилюваннями та очікуваннями. Спочатку здивувало те, що художник доклав зусиль, аби змінити свій графік, відволіктися від монтажу виставки заради інтерв’ю, яке неможливо було перенести на інший час. І не в останню чергу чарівливим виявилося дуже особистісне ставлення Джеффа: сьогодні нечасто зустрінеш того, хто попри всі свої «титули» залишається здатним роздивлятися людей довкола.

Канадський фотограф Джефф Волл представив в PinchukArtCentre першу в Східній Європі персональну виставку. Це дійсно значна подія для Києва, оскільки цей художник давно вписав своє ім'я в світову історію мистецтва і за організацію його виставок борються багато виставкових просторів. До 1 квітня відвідувачі арт-центру можуть побачити останні роботи Вола і його більш ранні твори. В експозицію включені такі знакові полотна, як «Гра у війну» (2007), а також лайт-бокси і нові кольорові фотографії, серед яких монументальний «Група і натовп» - одна з найбільших робіт художника.

 

Джефф Волл. Фото: Максим Білоусов

Стаття з ART UKRAINE № 2(27) березень-квітень 2012. Рубрика ІНТЕРВ'Ю

 

Ася Баздирєва: Чи можна сприймати ваші роботи як певне сполучення жанрів (фотографія, інсталяція, живопис)? Як ви самі визначаєте жанр у цьому разі?

Джефф Волл: Довго вважалося, що фотографія важлива тим, що вона унікальна і несхожа на решту мистецтва; вона мала іншу природу. Я згоден, проте цього недостатньо. Фотографія — це образ або зображення, так само як і решта мистецтва — малювання, живопис і в певному сенсі скульптура. І навіть кінематограф. Відтак, коли я почав, мені здалося цікавішим зважати на зв’язок між цими жанрами, ніж на відмінності. Я відчуваю, що моє мистецтво чимало взяло від кінематографа, живопису, малювання, скульптури тощо, бо між ними існує реальний зв’язок. Мені не здається, що я зраджую фотографію, коли запозичую цінну інформацію про формат, колір та композицію з живопису, наприклад. Мені не здається, що я зраджую фотографію, використовуючи певні підходи з кінематографії. Я цікавлюся не так жанрами в межах мистецтва, як взаємодією між видами мистецтва.

 

 

Гурт і натовп. 2011

— Склалося враження, що ви зайняли позицію спостерігача, ваші роботи глибоко філософські...

— Філософія необхідна для того, щоб розпізнати та ідентифікувати себе як спостерігача.

— Дивлячись на представлені вами зображення, вхоплюєш ідею, що цілий образ створений кимось і водночас не створений ніким...

— Я радий, що ви це відчули, оскільки для мене важливо, щоб зображення переконувало глядача емоційно, викликало сильні почуття. Те, що ви бачите, міг зробити навмисно я, але це могло трапитись і випадково — і це зафіксував хтось, хто проходив повз із камерою. Кожну роботу я і робив, і не робив. Чимало людей думають, що я контролюю все в своїй роботі, але це неправда, тому що немає необхідності контролювати все: я визначаю те, що мені потрібно визначити, а решту речей залишаю невизначеними. Це гнучка ситуація: тут немає правил. А в результаті глядач має відчуття, що в певному сенсі зображення не було зроблене художником.

 

Люди на узбіччі. 2008 

— Себто ви вибудовуєте зображення з точки зору композиції, потім виникає зв’язок між об’єктами і зрештою — між людьми, задіяними на фото. Ви залучаєте глядача до логічної гри: зрозуміти значення того, що зображено та як об’єкти та люди на зображенні пов’язані між собою. Чи ця гра для вас важлива?

— Так, я вважаю, зв’язок між зображеними об’єктами стає важливим для вас, якщо ви насолоджуєтеся спогляданням фотографії. Ця насолода виносить на перший план важливість предмета як такого. Є лише одна річ, яка може створити насолоду, — це якість зображення.

— І все ж ваші зображення маніпулюють глядачем, який намагається зрозуміти, чи вони реальні, чи ні...

— Ми ж не вимагаємо від живопису та поезії стовідсоткової достовірності; ми приймаємо їхню штучність і їхню емоційну реальність. Остання — сутність того, що робить мистецтво, і я не розумію, чому фотографія не може робити те саме. Нема заперечень: фотографія зобов’язана дбати про завдання репортажу; фотографія завжди буде пов’язана з репортажем більше, ніж будь-яка з інших форм мистецтва. Я приймаю це, я ніколи не заперечував. Однак репортаж — це не все, чим фотографія може бути як мистецтво. Тож для мене завжди буде гра з репортажем, дуже серйозна гра.

 

 

Ломбард. 2009

— Сьогодні мистецтво слугує платформою для соціальних дискусій. Однак те, що робите ви, — здається, поза цим. Як ви можете описати свою творчість в системі мистецтва сьогодні?

— Так, дуже популярно зараз, щоб виставки слугували так званими платформами для дискусій про світові проблеми. Чимало виставок сьогодні мають такий формат — це стало загальноприйнятим. На мою думку, це означає, що люди багато очікують від мистецтва та багато вимагають від нього. Я не маю жодних заперечень проти такого стану речей, але це не зовсім мій спосіб дивитися на мистецтво. Твори мистецтва змінюють людей індивідуально, даючи їм той специфічний тип задоволення, який ми називаємо естетичною насолодою, дозволяючи їм взяти це задоволення в свої життя і впливаючи у спосіб, який ніхто не може визначити або передбачити. Відтак це не те, що ти можеш дуже добре запрограмувати. Ти не можеш передбачити, що кожен індивідуум збирається робити з будь-чим, що він отримав зі своїм естетичним досвідом. Мистецтво адресоване індивідуальностям, тому воно для будь-кого, проте не обов’язково для кожного. Мистецтво не дуже годиться для будь-якого програмування та адміністративного отримання результатів. Проте може бути, що естетичний досвід або насолода матиме вагомі соціальні наслідки через свій ефект, справлений на індивідуальність, — але це важко довести. Мистецтво може робити лише те, що робить і що робило довгий час. А сьогодні люди відчувають, що цього просто недостатньо.

 

Польові дослідження. Розкопки підлоги домівки в колишньому поселенні народності Сто:ло. Острів Грінвуд, Британська Колумбія. Серпень 2003 

— Що трапиться з мистецтвом в кінці мистецтва? Нині все більше схоже, що світ йде до розвалу: усталені економічні та політичні моделі вже не працюють...

— Це достатньо радикально. Світ завжди мав такий вигляд, ніби він у кризі. Нічого нового. Перший авангард зростав на початку ХХ століття, коли ситуація була навіть гіршою, ніж зараз. Тоді, як і тепер, здавалося, що мистецтво є надто повільним, надто непрямим, неефективним, безсуттєвим тощо. Тому з’явилася опозиція до непрямоти, непостійності, «хорошості» тодішнього доробку і стала надзвичайно важливим явищем. Антимистецтво — невід’ємна частина мистецтва, його енергія присутня в усіх формах мистецтва сьогодні й була там з появою антиарту за часів першого авангарду.

 

 

Зливання палива. 2008

— Який предмет дослідження є для вас цікавим нині?

— Я не знаю, бо не укладаю планів. Я не досліджую — я очікую та пливу за течією. Я зацікавлений у тому, щоб робити кожне зображення винятковим, тому ніколи не маю плану. Я не знаю, що робитиму далі, я чекаю на випадки, що трапляються постійно, випадки, які заберуть мене у щось неочікуване.

 

 

 

Ася Баздирєва

Фотографії надані PinchukArtCentre © 2012. Фотограф: Сергій Іллін