Одна із суттєвих змін в образотворчому мистецтві пов’язана із переглядом проблем гендеру, що розпочався у 1970 роки. Саме тоді відбулася криза довіри до патріархальної культури модернізму, і цей соціальний струс зазнав чи не найповнішого вираження у середовищі художниць-феміністок, в якому єврейські феміністки відіграли надзвичайно важливу роль. Вони не тільки стали помітною складовою загального руху, а й домоглися реформ у житті всього єврейства, особливо ж — американського.

 

Ненсі Сперо. Ізраїльскі жінки-солдати

Стаття з ART UKRAINE № 2(27) березень-квітень 2012. Рубрика РЕПЛІКА

 

Інтерес до анонсованої теми породжено особливим становищем єврейських жінок на сучасній арт-сцені. Такі гучні імена, як Сигаліт Ландау, Яель Бартана і Міхаель Ровнер, вийшли на вже протоптану стежину. Щоб вивільнити їм шлях, титанічних зусиль доклали інші художниці. Вони не настільки відомі широкій аудиторії. Але ми все ж спробували оцінити їхні надбання. Єврейські майстри — особлива складова мистецтва в цілому — збагатили його характерним доробком, відобразивши свій унікальний життєвий досвід, культуру і час, в який вони жили.

Після війни народилося буйне покоління — покоління хіпі, рок-н-ролу, Вудстока, фільмів Хічкока та Кубрика, фемінізму та стилю унісекс. Всі жили ексцентрично, створювали шедеври, потім швидко спивалися, сідали на голку, стрілялися, вмирали молодими. Джимі Хендрікс, Джон Леннон, Джим Моррісон — ось деякі з героїв того часу. Надзвичайного масштабу набула ідеологічна боротьба. Однак якщо перша хвиля фемінізму була воістину міжнародною, то друга — плід виключно американської культури. «Перша хвиля» зосереджувалася на таких питаннях, як виборче право, «друга хвиля» торкнулася інших аспектів рівності — на зразок ліквідації дискримінації. А єврейський фемінізм охоплював і такі теми, як зміна статусу жінки в суспільстві, розширення її участі у вивченні релігії тощо. До 80–90-х років ХХ століття фемінізм як проект і як світогляд вийшов за рамки конкретного руху, і феміністська свідомість стала масовим явищем.

Джуді Чикаго. Woman House

 

Бетті Фрідан: «У жінок немає дружини, щоб піклуватися про «дрібниці життя»

Усі головні ідеї єврейського фемінізму були викладені в знаменитій книжці Бетті Фрідан «Таємниця жіночності» (1963). У згаданій праці авторка розкритикувала загальноприйняті погляди своєї доби, за якими жінки здатні реалізувати себе виключно через виховання дітей і ведення домашнього господарства. На той час все, чим вони могли себе розважити, — це пофарбувати волосся або зробити в оселі перестановку. Жінки не прагли приймати значимі рішення, бо їм прищеплювалася думка, що вони споживачі. Фактично жінки стали соціально закріпаченими та психологічно травмованими служницями. Для жіночої половини населення цей твір послужив колосальної сили поштовхом до пробудження і переосмислення свого становища.

На тлі всіх цих ментальних змін виникає арт-фемінізм, або феміністське мистецтво. Однією зі знакових робіт першої фази арт-фемінізму є «Звана вечеря» (The Dinner Party) Джуді Чикаго. Понад сто осіб було залучено до її створення. «Звана вечеря» має форму трикутного бенкетного столу на 39 персон, столові прибори на якому представляють визначних жінок у західній цивілізації, таких як Феодора Візантійська, Вірджинія Вульф, Джорджія О’Кіфф тощо. Для кожної з них призначена особиста вишита серветка з ім'ям героїні та символом, що з нею ассоціюється. Деякі тарілки виконані у формі жіночих геніталій. Об'єкт перебуває на постійній експозиції в Бруклінському музеї. Також 1971 року Джуді Чикаго започаткувала програму Feminist Art в університеті штату Каліфорнія FRESNO. А 1972-го вона і Міріам Шапіро створили проект під назвою WOMENHOUSE при Каліфорнійському інституті мистецтв (CalArts). У цій будівлі було 17 приміщень. Кращим студентам програми надали свою кімнату і можливість створити у ній інсталяцію. Одним з найяскравіших моментів в оформленні будинку стала «Ванна менструації» Джуді Чикаго. У білосніжній кімнаті були розкидані закривавлені засоби особистої гігієни. Це був гучний експериментальний задум, а головне — абсолютно жіночий. Але незабаром будинок було зруйновано.

Обкладинка книги Міри Шор

 

Луїза Невельсон: «Я створила свій власний світ, і він кращий, ніж усе, що я будь-коли бачила в цьому світі»

Видатна американська скульпторка-модерніст так само була прихильницею єврейського фемінізму. Вона народилася в Києві, але у три роки разом зі своїми батьками опинилася в Нью-Йорку. Вона стала ученицею відомого Дієго Рівери, чоловіка Фріди Кало, яка, до речі, єврейка по татові. 1966 року Луїза Невельсон створює перші скульптури для інтер'єрів і вулиці, застосовуючи сталь і скло. Її роботами оформлені стіни каплиці Доброго Пастиря в церкві Св. Петра на Манхеттені. Рішення прикрасити лютеранську каплицю роботами художниці-єврейки, яка народилася в СРСР, пастор пояснив так: «Вона — найвидатніший із нині живих американських скульпторів». 1963 року Луїза Невельсон представляла США на Венеційській бієнале, а журнал Time назвав її якось «поміссю Катерини Великої та бездомної жінки». «Кожного разу, коли я одягаюся, я створюю картину — живу картину себе самої», — говорила мисткиня. Блискуча неповторність художнього мислення художниці знайшла своє визнання: 1978 року муніципалітет Нью-Йорка назвав ім'ям Луїзи Невельсон та прикрасив сім'ю скульптурами її авторства площу на Манхеттені (Louise Nevelson Plaza).

Міра Шор. Тиша

 

Дружина Джексона Поллока — Лі Краснер, як і її чоловік, працювала в стилі абстрактного експресіонізму. Вона була гранично самокритична і повністю віддавала себе мистецтву. Напевно, позначалося виховання її релігійної хасидської родини. Нема сумніву, в роботах Краснер відчутний вплив Поллока, але не варто забувати, що її думка була для нього єдино важливою. Утім, їхнє спільне життя не склалося. Лі відмовлялася мати від Джексона дітей, почасти через його хворобу, алкоголізм та безгрошів'я, а згодом кинула чоловіка через його зраду із натурницею і поїхала у Венецію до Пеггі Гуггенхайм. У її відсутність Поллок сідає за кермо в нетверезому стані та гине в аварії… Біографічну драму про долю легендарного американського експресіоніста і його любов до єврейської художниці зняв відомий голлівудський діяч Ед Харріс (Ed Harris), він виконав і головну роль. Акторка, яка втілила на великому екрані Лі Краснер, Марша Гей Харден (Marcia Gay Harden) отримала за цей фільм премію «Оскар».

А вся історія життя і творчості цієї художниці викладена мистецтвознавцем Гейлом Левіном (Gail Levin) у книзі під простою назвою «Лі Краснер».

Політика, голокост і війна також досліджувалися крізь оптику фемінізму. Серед провідних активістів цього стилю — Ненсі Сперо. Вона потрапила у вир антивоєнних і феміністських рухів, коли переїхала з Європи до Нью-Йорка і стала однією з найвпливовіших американських художниць минулого століття. Критики знаходять у її роботах відображення різноманітних напрямків: від концептуального мистецтва до постмодерну. Вона ставила себе в опозицію популярним тоді мінімалізму і поп-арту. Ненсі була відома як активна феміністка, але коли йшлося про її життя з чоловіком, відомим художником Леоном Голубом, вона ніколи не скаржилася на жіночу долю. Її образний словник поєднав архаїку і сучасність — від єгипетських фресок до модних журналів. А ще Ненсі Сперо відмовилася від використання пензлів і фарб, стверджуючи, що точні, закінчені риси живопису, які можливо відобразити на полотні та тільки з допомогою фарб, — це доля чоловіків. Тому вона і вибрала для передачі своїх емоцій друковану графіку і колаж — саме ті види мистецтва, в яких прояв руки художника мінімальний. Ненсі була співзасновницею першої в Сохо галереї жіночого мистецтва AIR (Artists in Residence). Її експозиції відбувалися в МОМА в Нью-Йорку, галереї Канади, Центрі Жоржа Помпіду тощо.

Лі Краснер. Геї

 

Роботи цих та інших єврейських мисткинь вперше були зібрані докупи в 2010 році в Jewish Museum в Тель-Авіві. У музеї експонувалися роботи 27 художниць: Джуді Чикаго, Міра Шор, Луїза Фішмен, Єва Хессе, Дебора Касс, Лі Краснер, Луїза Невельсон, Елейн Реічек, Міріам Шапіро, Джоан Шнайдер, Ненсі Сперо, Ханна Вілк та інші. Виставка під назвою «Shifting the Gaze» досліджувала вплив фемінізму на сучасний живопис за минулі п'ятдесят років. Завданням проекту було вписати арт-фемінізм у широкий контекст, створити цілий феміністський дискурс мовою мистецтва. І він іще раз унаочнив, що феміністські ідеї та естетика змінили мистецтво, відкривши область жіночого досвіду, жіночих переживань, жіночої історії та культури.

Портрет Луїзи Невельсон

 

Визнання внеску жінок у мистецькі процеси є необхідною умовою переосмислення не тільки системи мистецтва, а й усього суспільства, а феміністські імпульси залишаються життєво важливим соціокультурним організуючим фактором.

У травні цього року буде опубліковано 500-сторінкову працю під назвою «Постаті: Жінки-художниці у зібраннях музеїв сучасного мистецтва» за підтримки Фонду сучасних жінок, заснованого Сарою Пітер 2005 року. Також на 2012 рік у МОМА заплановані прем'єри фільму Джоан Брадерман (Joan Braderman), що розповідає про групу художниць-феміністок «Єресі» (Heresies), і стрічки Лінн Хершман Лісон (Lynn Herschman Leeson) «Жіноча арт-революція», яка познайомить глядачів з історією всього феміністського мистецтва.

 

 

Яна Барінова