Дедалі частіше нам випадає нагода побувати на виставці робіт не лише Моне чи Пікассо, але й найталановитіших дизайнерів одягу. Чому такі виставки завойовують серця відвідувачів, а також про які підводні камені потрібно знати, вирушаючи на таку виставку, читайте в статті Олени Мартинюк.

 

Стаття з ART UKRAINE № 4(23) 2011 липень-серпень. Рубрика ART & FASHION

Гарольд Кода, головний куратор Інституту костюма при музеї «Метрополітен» у Нью-Йорку, вважає, що ще 10 років тому відносини моди та музеїв були доволі непростими, однак зараз ситуація змінюється. Очевидно, що мода привертає увагу публіки, попри те, що музейні працівники не вважають моду мистецтвом. Більше того, аудиторія відвідувачів виставок складається переважно з жінок. Об’єктивність підходу до підготовки виставки часто нівелюється тим фактом, що саме будинки моди спонсорують виставки про себе. Як це, наприклад, сталося в 2005-му з будинком моди Chanel, коли музей «Метрополітен» мав не лише отримати грант від французів, а ще й допомогу Карла Лагерфельда, дизайнера дому, в якості радника. Тоді найвідоміший німець у світі моди сказав, що хотів би сфокусуватися на сучасних колекціях, а не на сукнях, створених самою засновницею будинку моди. Це посилило напруження між ним та музейними працівниками, адже музеї — це, перш за все, аналіз історії та її подача крізь призму сучасного.

Побутує думка, що музеї організовують виставки, присвячені моді, аби привернути увагу молодшої аудиторії та долучити підлітків до перегляду своїх колекцій. На таких виставках можна зустріти як групи студентів, які роблять замальовки суконь, людей, котрі в різний час були пов’язані з модою, так і всіх тих, хто не мислить свого життя без fashion, однак не перетворює це на професію.

Зараз такі виставки перетворилися на досить прибуткові для музейних інституцій. Подивіться лишень, скільки медіа-уваги та коштів збирають виставки Інституту костюма у Нью-Йорку! Презентація нових виставок за 16 років назбирала для музею 75 мільйонів доларів, а Анна Вінтур, головний редактор американського Vogue та найвпливовіша жінка у світі моди, є головою наглядовою ради закладу. До речі останню виставку присвячено творчості покійного генія моди Александра МакКвіна, який наклав на себе руки в лютому 2010 року. «Дика краса» — саме так вона називалася. Завдяки тому, що куратори відібрали для виставки найкращі сукні, її тривалість продовжено, як і години роботи. До речі, виставки, присвячені моді, в цілому тривають недовго, оскільки тканини досить делікатні й можуть знаходитися під світлом софітів обмежений час.

Ще одним доказом того, що виставки, присвячені моди, якраз на часі, є те, що паризький Музей моди закрито на реконструкцію ось уже два роки, однак директор музею Олів’є Саяр вирішив орендувати інше приміщення, щоб показати роботи дизайнерки Мадам Гре. Локацією став арт-музей, розміщений у студії скульптора Антуана Бурделя. Сукні кутюр’є розміщуються поміж скульптур, і це не дивно, адже Мадам Гре часто повторювала, що хотіла стати скульптором, а її роботи наче витесані з каменю.

Цікавим прикладом науковця, котрий серйозно вивчає моду, є американка Валері Стіл. У Музеї при нью-йоркському Інституті моди та технологій вона двічі на рік організовує виставки, присвячені впливу моди на суспільство. Наприклад, вона кілька років вивчала японську моду, ходила на покази дизайнерів цієї країни — і згодом представила виставку «Японська мода сьогодні». Серед інших виставок, проведених істориком, — «Мода і політика», на якій крізь призму одягу розкрито тему американського націоналізму, а також «Його та Її» — про еволюцію гендерних відмінностей у моді за останні 250 років.

Однак, парадоксально, що наразі в моді присвячують виставки не лише дизайнерам, яких уже немає серед живих, але й дуже навіть сучасним феноменам. Наприклад, Кейт Мос, легендарній британській супермоделі, чиє ім’я вже давно перетворилося на бренд. Паризький музей декоративного мистецтва давно планував присвятити виставку цій британці. Однак йому бракує коштів. Тому цієї весни паризька галерея Galerie de l’Instant вирішила представити знімки моделі, зроблені найкращими фотографами світу.

Одну з виставок, яка зараз відбувається в лондонському музеї Вікторії та Альберта, присвячено творчості японського дизайнера Йодзі Ямамото. Її особливістю є те, що до кожного з 80 ансамблів одягу, представлених тут, можна доторкатися. Зазвичай торкатися музейних експонатів не дозволяється, однак такий хід музейних працівників має за мету ближче познайомити відвідувачів із роботами дизайнера, а зрозуміти їх можна лише при тактильному контакті та уважно роздивившись.

Серед тенденцій виставок, присвячених моді, — покази приватних гардеробів культових особистостей, а точніше, справжніх інсайдерів моди, — наприклад, спадкоємиці пивної імперії Дафни Гіннес, котра нещодавно придбала на аукціоні більшість суконь покійної Ізабелли Блоу, британської стилістки, яка за останні 20 років дала путівку в життя не одному впливовому дизайнерові.

Таким чином, тепер моду можна споглядати не лише на подіумах, але й у музейних залах!

 

Олена Мартинюк