Коли редакція ART UKRAINE запропонувала мені написати про грантову програму [і³] фонду Ріната Ахметова «Розвиток України», над впровадженням якої я працювала протягом минулого року, я почала думати: а що саме ми, тобто програма [і³], стимулюємо наданням грантів на культурні проекти? Розповсюджене кліше каже, що грантове фінансування заохочує конкуренцію між потенційними грантоотримувачами, а відтак і їхнє бажання вдосконалюватися й пропонувати все важливіші й цікавіші проекти. Але культура якраз не належить до тих сфер, де конкуренція є абсолютним благом. Як про це блискуче пише Клер Бішоп у нещодавньому випуску e-flux, така конкуренція призводить до мислення у форматі блокбастера. Тобто спонукає до створення здебільшого масштабних проектів, які мають зацікавити широку публіку, ЗМІ та — що не менш важливо — спонсорів. Загалом, блокбастери — це також потрібно. Скажімо, чим не блокбастер уже безліч разів обговорена минулорічна ретроспектива Марини Абрамовіч у нью-йоркському МоМА? Але орієнтованість на блокбастери ускладнює експериментування, створення складних герметичних або критичних проектів і загалом зводить мистецтво до статусу шоу-бізнесу. Отже, чи мали ми на увазі стимулювання такого підходу до культури?

Алевтина Кахідзе. Перфоманс «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо»

Ні, про такий підхід не йшлося. Упродовж останніх кількох років ми у фонді часто-густо стикалися з цілком протилежною ситуацією. Там, де існує гарантоване, але недостатнє фінансування на найнижчому життєвому рівні, відбувається хронічна, а тому непомітна й від того ще загрозливіша, корозія культурної інституції. А отже, утворюється вакуум діяльності як такої. Недостатній рівень фінансування в поєднанні (як це не парадоксально) з його безперебійністю призводить до фатальних для культури наслідків: відтоку мізків у комбінації з підміною роботи месіанською риторикою (розмови про «подвижництво», «хрест творчості» тощо). Наявність відкритого джерела фінансування, за яке все ж таки треба конкурувати, може стимулювати інституції до внутрішньої мобілізації, мотивувати їх на експерименти й інтенсифікацію своєї програми. Звідси й повна назва програми: [ідея — імпульс — інновація].

Редколегія онлайн-журналу www.korydor.in.ua

Але ми не прагнемо заохочувати лише просте блокбастерне мислення: для того, щоби подати проектну заявку на розгляд експертної ради [і³], зовсім не обов’язково пропонувати проект, який озоветься в серцях мільйонів. Натомість надзвичайно важливо показати, як запропонований проект може вплинути або на діяльність самого заявника (якщо це, наприклад, музей), або на культурну сферу загалом (наприклад, якщо це он-лайн журнал чи школа перформансу). Ми підтримуємо інноваційні проекти. Зрозуміло, що не кожна інновація буде 100-відсотково вдалою, хоча прагнути цього варто. Але, як сказав у своєму інтерв’ю Гансу-Ульриху Обристу американський піонер кураторства Волтер Гоббс, «інколи треба ризикувати втратити позитивну думку про себе» чи — як траплялося мені читати нещодавно щодо іншої авторитетної фігури — «найбільший ризик — не ризикувати».

Репетиція спектаклю «Лісова пісня». Львівський акедемічний театр ім. Л. Курбаса. Режисер Андрій Приходько

Саме такими — неспектакулярними, але інноваційними — проектами, які підтримала експертна рада [і³] на своєму першому засіданні, стали створення віртуальної книжки Оленою Захарченко та он-лайн музею С. Прокоф’єва Донецькою музичною академією. Також улітку цього року ми підтримали проведення школи перформансу, яку організовує Лариса Венедиктова. Якщо котрийсь із підтриманих проектів таки має потенціал спектакулярності, то це, даруйте тавтологію, спектакль у постановці Андрія Приходька «Лісова пісня». Праця над ним у львівському Театрі ім. Л. Курбаса вже йде якнайшвидшими темпами. Наприклад, світлину, яку ви бачите на шпальтах ART UKRAINE, було зроблено ще 2 лютого. Це репетиція першої дії. Якийсь запас зіркового пилу має й он-лайн журнал про сучасне мистецтво «Коридор» www.korydor.in.ua, який досі продукувався виключно на волонтерських засадах. Але, як видно, не про це йшлося в кожному з підтриманих експертною радою проектів.

Репетиція спектаклю «Лісова пісня»

До речі, про експертну раду. Це п’ять осіб, і серед них знавці в кожній із чотирьох царин, у яких працює [і³]: театр, література/видавнича справа, музейництво та візуальне мистецтво. Відтак членами ради є режисер Дмитро Богомазов, президент Форуму видавців у Львові Олександра Коваль, заступник директора Національного художнього музею України Марія Задорожна, культурний оглядач і спеціаліст із культурної політики Юрій Рибачук і я, як людина, дотична до царини візуального мистецтва.

Експертна рада розглядає проектні заявки чотири рази на рік, а дедлайнами є 15 лютого, 15 травня, 15 серпня і 15 листопада. Заявку треба викласти у формах, які можна отримати на сайті програми [і³] www.i3grants.org. Вона має складатися з описової частини, бюджету і додатків. Загалом, форма максимально проста й практична. А заповнена заявка записується в один файл формату PDF — важливо не забувати ставити підписи й печатки всюди, де це передбачено, — і разом із паперовою версією відсилається у фонд Ріната Ахметова «Розвиток України» для напряму «Культурне надбання». Одним словом, усе досить просто. А вже після цього проект розглядається Експертною радою, приймається рішення, відтак успішний проект отримує фінансування від фонду Ріната Ахметова.

Ми намагалися максимально спростити процедуру для зручності аплікантів. Протягом року будемо тестувати, наскільки нам це вдалося і що можна поліпшити. Перший рік [і³] — пілотний, бо для нас це також інновація, і ми шукаємо найкращий варіант її втілення, пам’ятаючи, що найбільший ризик — не ризикувати.

 

Олеся Островська-Люта