Дизайнер та ілюстратор Гриця Ерде – яскравий приклад молодої сучасної художниці-універсала. Вона одночасно пише, малює, проектує, створює надзвичайно якісні колажі, багато з яких є ілюстраціями до українських видань (найвідомішим проектом є автентична львівська абетка "Ґвара"), а також альбомів музичних груп.

Нас зацікавила одна з останніх серій колажів "Поезія жахів" та власне все те, що привело художницю до її створення. Відтак, Гриця Ерде розповіла про теми, які її хвилюють, що її надихає, про вагомість освіти, звідки походить її пристрасть до колажу, та все, що з цим пов'язано. 

Серія “Поезія жахів”

Карнавал гібридів на фоні постапокаліптичних пейзажів. Геометрія змінена, образний світ нагадує сон сучасних сюрреалістів. Фактура дрібних ботанічних структур гіперболізована – шматок моху, збільшений до розміру півострова або скельного виступу має іншу функцію, ніж раніше. Цим я показую властивість перебільшувати обставини та загрозу. Смішні, але болючі мутації між птахами, ссавцями та рослинами. Офіційна історія людства виявилась воєнною стратегією. Древні стають пористими деревами. Ця серія – поезія моїх жахів. Гриця Ерде / 2012

Серія “Поезія жахів”

 

Віра Ганжа Одна з твоїх останніх серій колажів “Поезія жахів” – це жах стосовно чого: нашого минулого, теперішнього або ж майбутнього?

Гриця Ерде Якшо відповідати прямо, то стосовно теперішнього. Але серія не про те. Сам по собі жах – це первинна реакція. Народжуючись в підсвідомості, він має зовсім інше значення, ніж ми можемо прочитати на обличчі.  Доходячи до глядача, ця реакція перевтілюється і обмірковується. Справжній жах не може стосуватись чогось одного, і хоч він є первинною реакцією, це наслідок певних досвідів.“Поезія жахів” це метод пізнання жаху і мова його оспівування. Як будь-яка інша сильна емоція чи реакція, жах надихає.

Серія “Поезія жахів”

Серія “Поезія жахів”

 

– Також ти звертаєшся до гіпербалізованого масштабу окремих частин колажу, що відсилає до тенденції перебільшувати в наш час загрози. Певно особливо це стосується теми Апокаліпсису, котра нависла над нами та стала вже анекдотичною?

– Властивість людини перебільшувати загрозу і параноїти одна з найсолодших для мого мистецтва. Тема Апокаліпсису була присутня в різні періоди в певній мірі, але з кінця 19 сторіччя було створено просто рекордну кількість описаних варіантів, версій, сект, сайтів і врешті решт кіно на цю тему. Це клеймо епохи.

Серія “Поезія жахів”

Йдеться про те, що всі люди таємно запитали себе хоч раз, що таке “кінець світу” і може дійсно він настане. Я допускаю що у кожного глибоко в середині зависло питання скільки він проживе, якою буде його смерть, і що буде після того.

Серія “Поезія жахів”

Серія “Поезія жахів”

 

– Здається, серії "Поезія жахів" та "Remember you will die" спонукають замислитися про питання Часу. Загалом які теми тебе переймають понад усе?

– Скоріш за все, тоді мене переймало питання, що часу не існує взагалі. Понад усе мене торкає Людський Фактор.

Серія "Remember you will die"

Серія "Remember you will die"

 

– Технічно це все виключно комп'ютерна графіка або ж спочатку робиш вручну, а потім обробляєш в Фотошопі?

– Мені подобається друкувати фотошопні ескізи і допрацьовувати їх руками. Технічно я навчилась не залишати деякі речі у себе в голові і це найголовніше вміння.

Серія "Remember you will die"

Серія "Remember you will die"

 

– Твої роботи виглядають дуже не "по-нашому",  ідеї та їх художнє вираження радше європейські, а ніж пострадянські. Від чого це залежить, як ти вважаєш?

– В дитинстві я обожнювала гортати німецькі книжки і поштівки про їжачків, які дістались моєму татові від його тата. Виросла у Львові і, багато подорожуючи Європою у підлітковому віці вже чітко знала, що мені подобається в естетиці різних культур, а що дратує. Я спостерігала, що літературність контрасного, колись казкового австрійського Львова, була підзіпсута радянськими вкрапленнями, основу яких склав занедбаний конструктивізм і безграмотність організації міської реклами і вуличної торгівлі. Порівняно з європейськими – ні кіногерої, ні архітектура, ні музика Союзу ніколи мені не подобалась. Тепер мене навіть дратує масове звернення однолітків до культури та моди радянських шестидесятих та семидесятих. Атмосфера Львова однозначно диктує естетичний розвиток. Я не кожного дня надихаюсь “львівськістю”, вузькими вуличками, чи “духом міста”, чи класикою і романтизмом, і я люблю конструктивізм, але чітко і давно знаю, що радянська естетика і культура мені незрозуміла і чужа.

Superbirds don't fly (Суперптахи не літають)

Superbirds don't fly (Суперптахи не літають)

 

– Що переважно впливає на твою творчість – можливо це роботи інших митців, історія мистецтва загалом, або ж оточуючі тебе події?

– Це сучасне мистецтво і кіно, атласи кінця XIX сторіччя, фото початку XX, почуті та проаналізовані історії. Та все що завгодно впливає. Звідки виникає ідея тої чи іншої серії, я досі не знаю.

Гриця Ерде. Колаж

 

– Чи одразу в тебе виникає "картинка" або ж колаж чи це все ще доля імпровізації, коли по ходу стає зрозуміло що й куди треба розташувати – як у тебе вкладається цей пазл?

– Картинка виникає в момент коли я в голові візуалізую ідею, афоризм, метафору, досвід, переживання, здогадуюсь до чогось, проте кінцевий варіант ніколи не є тою першою картинкою.

 

– В таких колажах як ілюстрації до "Гвари" або ж в серії "Поезія жахів" можна вбачати і традиції вінтажного плакату,  і живопису українського трансавангарду, також присутнє загальне відчуття старої Англії, Німеччини. Чи можеш ти свідомо прослідкувати певні впливи або ж це неможливо виокремити?

– Гвара стилістично це звісно старенька Європа. “Вінтажність” моїх робіт зумовлюється пристрастю до тої дивної емоції на обличчях людей на старих фотографіях. Світ, який я уявляю собі лише  по кіно, літературі, спогадах знайомих, та знімках, абстрактний відносно існуючого. Це можна назвати альтернативним реалізмом. Кожна серія стилістично – це свідомий відгук на естетику маленького періоду або цілої епохи.

Серія колажів. Ілюстрації до книги Каті Бабкіної "Гірчиця"

 

– Звідки з'явився такий високий рівень колажу – це результат навчання у виші (Українській Академії Дизайну) або ж самоосвіти?

– Виші… Нормальна комп’ютерна підготовка там була просто відсутня. А решта методів навчання основувалась на реалістичних пейзажах, академічних натюрмортах, і звісно вінчали обстановку напівоголені одногрупниці на фоні красивих білих простирадел. До всього, мене виганяли два рази з Академії і таки відрахували з КНУБА. Я не можу сказати що це якось на мене не вплинуло, але освіта  швидше була “від протилежного”. Саме колаж цікавив мене з дитинства, і я постійно різала книжки, за що теж отримувала по шиї.

Серія колажів. Ілюстрації до книги Каті Бабкіної "Гірчиця"

 

– Чи можливо для тебе проілюструвати видання власних віршів, тобто спочатку висловитися вербально, а згодом переосмислити ті ж самі речі вже візуально?

– Я постійно пишу. Наразі мені цікавіше знімати відео на свої тексти. Це четвертий з моїх улюблених способів розповідати. Хоча і не виключаю появи такої книги.

Колаж Гриці Ерде для музичного гурту "Перкалаба"

 

– Що для тебе є більш органічним: створювати власні незалежні сюжетні композиції або ж ілюструвати твори?

– З цим я мабуть ніколи не визначусь, тому і займаюсь обидвома справами. Так само сподіваюсь, що ніколи не визначусь, що органічніше - писати, малювати, проектувати чи вирізати картинки і буду продовжувати робити все одночасно.

Гриця Ерде. Колаж

 

 

 

Віра Ганжа