Львівська мистецька сцена останнім часом привертає до себе увагу неабияким сплеском художньої активності: бієнале «Тиждень актуального мистецтва», «Дні мистецтва перформансу», започаткований нещодавно цілорічний «360°Циклічний фестиваль перформансу», численні виставки. Таке пожвавлення художнього процесу пов’язане з діяльністю нового покоління молодих художників, які за практичної відсутності налагоджених механізмів художньої системи, намагаються створити сприятливі умови для існування та функціонування сучасного мистецтва. Допіру учасники мистецького об’єднання «Відкрита група» заснували у Львові новий виставковий простір – «Єфремова26» – другу після «Дзиґи» галерею сучасного мистецтва. Прикметним для львівських умовин є те, що найчастіше організаторами й утілювачами художніх ініціатив є саме художники. Тому так цікаво зупинити увагу як на художній творчості, так і на кураторській діяльності цього творчого угруповання.

Художнє об’єднання «Відкрита група» створено в серпні 2012-го у Львові. До нього ввійшли мистці Антон Варга, Євген Самборський, Олег Перковський, Юрій Білей, Павло Ковач (молодший) та Станіслав Турина. За короткий час їм удалося вже реалізувати кілька спільних і персональних проектів («Відкрита галерея», «Вивіска галереї «Коридор», «Ключі від галереї»,«Відкритий магазин»), узяти участь у бієнале «Тиждень актуального мистецтва» у Львові, проекті МузичіChristmasArtFair (Я Галерея), резиденції "GrannyHall" у селі Самійличах на Волині, фестивалі сучасного мистецтва "Креденц-2012" (м. Виноградів).

Павло Ковач: «Створити «Відкриту групу» - це було щось на кшталт експерименту – спочатку шість, вже п’ять, мистців збираються і роблять щось одне ціле. Як дійти цього одного цілого, спільного висновку, спільного результату? Це був експеримент».

У своїх художніх пошуках мистці насамперед досліджують простір: як категорію виміру та як певне обмежене чи необмежене середовище, в якому і з яким вони працюють. І – як наслідок – з’являється довготривалий проект «Відкрита галерея», що стає стрижневим у їхній творчій діяльності. Художники розглядають галерею, як умовне позначення будь-якого простору навколо художника. Зробивши пересувну галерею, вони щоразу змінюють простір, опановуючи його заново й не залежачи від обмежень стін «штучних галерей». Мистці розвивають проблему уявного й можливого. Працюючи в умовному просторі з «невидимими» стінами, вони підривають концепцію галереї як комерційної інституції, виводять функціонування виставкового приміщення на рівень ленд-арту, ставлячи цим основне запитання, що є об’єктом мистецтва. Як указано на сайті «Відкритої групи»: «проект "Відкрита галерея" реалізується на територіях відомих, малознаних і тих, що знаходяться поза контекстом українського мистецького середовища. В просторі реальних міфів, міфів - реальних галерей: тих, які ніколи не існували, тих, документація яких була втрачена»[1].

 

Вікдрита група. Проект «Відкрита галерея». 2012

 

На сьогодні втілено вже п’ять «відкритих галерей» у різних місцях України – Галерея 550 кв. метрів, Галерея з краєвидом на ліс (обидві реалізовано під час резиденції “GrannyHall”), Галерея на майдані Арсенальному, Галерея Два, Галерея Тиса. Знаково, що лише в останньому проекті відтворено варіант «класичної» галереї з репрезентованими експонатами всередині. Основною ж метою є окреслити символічний простір, що його задають зовнішні чинники, створити певний контекст, в якому все набуває значення художнього об’єкта – сам твір, художник, глядач.

Крім того відкрита галерея «Тиса» нерозривно пов’язана ще з одним проектом – «Ключі від галереї», представленим на арт-ярмарковіМузичіChristmasArtFair в Я Галереї у Дніпропетрівську. «Тиса» була першим утіленням ідеї «Відкритої галереї» і створили її на березі р.Тиси, в одній із закинутих будівель цементного заводу.

 

Відкрита група. Проект «Галерея Тиса». 2012

Юрій Білей. Transfer. 2012

Станіслав Турина. Об’єкт «Це». 2012

У галереї репрезентували першу спільну виставку «Відкритої групи» в рамках фестивалю «Креденс 2012» в м.Виноградові, що на Закарпатті. Двері будинку художникам удалося відчинити власними ключами, і всередині приміщення постало класичним «whitecube’ом» і виявилося повністю придатним для створення експозиції. Мистці представили шість об’єктів, частину з яких зробили попередньо, а решту створили безпосередньо на місці. (Стас Турина (об'єкт "Це"), Юрій Білей (об'єкт "Transfer"), Антон Варга (об'єкт "ІО виправдання"), Олег Перковський ("Вікна"), Павло Ковач (об'єкт "Без назви"), Євген Самборський (об'єкт "Свобода").Задіявши приміщення кімнати як класичне експозиційне, художники помістили свої твори, задумані саме для цього простору, контекст якого й визначає ці роботи. Особливістю цього проекту є його невизначена тривалість, адже експозиції після закриття фестивалю не демонтували, а так само зачинили на ключ. «Тиса» й далі існує, що демонструє, яким чином галерея може діяти без художника.

Через чотири місяці на ярмаркові в Дніпропетрівську художники «Відкритої групи» репрезентували проект «Ключі від галереї», який складається з шістьох об’єктів у вигляді коробок, кожна з яких містить: фото «Галереї Тиси», фото об’єкта (одного з експозиції), буклет із мапою та підтверджувальний лист на право власності однієї з робіт проекту. Кожен охочий на ярмаркові міг придбати «ключа» й окрім обраної роботи дістати змогу цікавої подорожі до Закарпаття.

Відкрита група. Проект «Ключі від галереї». 2012

 

Факт закриття галереї на ключ є умисною візуалізацією певної обмеженості доступу до розуміння сучасного мистецтва, вузькості кола відвідувачів художніх галерей. Художники іронізують із моделлю ринкових відносин. Виступаючи проти комерціалізації мистецтва, вони продають не твір мистецтва, а лише ключі від галереї, чим стають на відсторонену позицію щодо взаємодії художник-глядач-покупець. Художник довіряє самостійно втрутитися в експозицію галереї глядачеві, який, вилучивши звідти один із об’єктів, тимчасово набуває статусу співкуратора виставки. Із тексту підтверджувального листа: «Ви можете забрати тільки одну роботу.У випадку винесення декількох робіт із виставки, нищення експозиції та інших пошкоджень галереї відповідальність за це нестиме ваша карма. Після вибору роботи щиро просимо зачинити двері на ключ». Надалі стан експозиції та тривалість існування галереї повністю залежить від глядача.

Проект «Між нами», підготовлений навмисно для галереї Боттеґа, не є прямим продовженням концепції «Відкритої галереї», але попри це зберігає в собі послідовність ідейних підходів та позицій мистців. Прикметно, що виставки, яка відбулася в досить таки популярному в мистецькому колі виставковому просторі, не було хоч би побіжно висвітлено в жодному спеціалізованому виданні. Формат виставки, що його запропонували художники, виявився досить радикальним для цієї галереї. Новаторським є абсолютно інший підхід до організації виставки та її втілення. Говорячи про свої виставки, художники вживають слово «експеримент», чим уже можна пояснити особливості створення художнього проекту. «Між нами» - не є роботою на задану тему, адже самим художникам невідомо, яким буде кінцевий наслідок. Якщо раніше вони працювали не обмежені в часі та в відносно необмеженому середовищі, то тепер майданчиком для їхньої взаємодії стали дві невеличкі зали, які вони опановували, наповнювали, трансформували. Будь-який виставковий проект припускає три необхідні етапи: створення експозиції, її репрезентація в мистецькому просторі та сприйняття її глядачем. Для художників «Відкритої групи» найоб’ємнішим і найнаповненішим став етап підготовки виставки. Він тривав три тижні, під час яких відбувалося осмислення, обговорення спільного задуму. Для чіткішого окреслення власних думок і намірів, мистці записували свої розмови на аудіо, що виявило між ними численні суперечності, конфлікт індивідуальностей, чим не можна було знехтувати. Тому надалі художники стали на позицію відстороненого глядача відносно свого гурту та цього проекту. Відповідно, важливими стають не стільки експонати, скільки спільний підхід до втілення виставки, взаємодія між художниками, яка стає водночас і об’єктом дослідження, і твором мистецтва.

Відкрита група. Проект «Між нами». 2013

Відкрита група. Проект «Між нами». 2013

Відкрита група. Проект «Між нами». 2013

 

Саме ця обмеженість часом і визначила, яким саме відбувся проект, певної миті зупинений у своєму перманентному виникненні-трансформації. І врешті-решт: перша зала – наслідок цього експерименту, друга – його процес. Спочатку – насипаний вздовж усього периметру кімнати пісок, обгороджений різнокольоровими дерев’яними планками –візуальне втілення спільної ідеї, що виникала час від часу в усіх художників – пісочниці, як місця для взаємодії, обмеженого певними «рамками». А далі: свідчення їхньої взаємодії – тридцятигодинний аудіозапис з обговоренням цього проекту, фотографії помешкань і майстерень усіх художників «Групи», їхньої галереї “Detenpyla”, де вони проводять найбільше часу і складені один на одного столи з галереї, що не стали реді-мейдом у традиційному розумінні, а залишилися прямими артефактами спільного життя – саме тими столами, при яких вони збиралися та обговорювали майбутню виставку. Тому це налаштовує на сприйняття її не як завершеного результату, а як неперервного процесу протікання-виникнення однієї експозиції.

Ідея створення «Відкритої галереї» виникла через заборону художникам створювати роботу на ориґінальній стіні Палацу мистецтв, що у світовій практиці неприпустимо. Тому в художників постала проблема пошуку такого мистецького простору, що дає змогу повністю реалізувати свободу художнього жесту й вираження мистця.

Юрій Білей: «Свого часу я дуже багато спостерігав за тим, як працюють галереї, як влаштований цей механізм. Ще пару років тому я аналізував, чому у Львові окрім Дзиґи немає більше галерей. Львівська Академія мистецтв кожен рік випускає велику кількість художників, проте вони кудись діваються. Це нормально: йде відбір, коли зі, скажімо, трьохсот випускників далі працює лише лише 3-5 художників. Але дуже прикро дивитися, що цим художникам ніде працювати, немає налагодженого художнього поля і лише одна галерея, яка працює з сучасним мистецтвом. Є ще якісь простори, скажімо, Палац мистецтв, але у них інше спрямування. І часто буває, ти приходиш в галерею і ти перший художник, який працює з об’єктом та інсталяцією, а тобі говорять: «Цвяхи в стіну забивати не можна, скотч двосторонній не клейте, бо ми зробили ремонт». Ці простори не підходить для сучасних художників. Тому у «Відкритій групі» ми порушуємо це питання – галерей, створення та опрацювання нових просторів».

У стані практично повної відсутності у Львові художнього ринку та браку мистецьких інституцій, принциповим є звернення молодих художників до традиції квартирних виставок. Таким чином з’явилася галерея «Detenpyla», утворена в приміщенні колишньої пральні, а тепер кухні дефіс майстерні та помешкання Юрія Білея, Павла Ковача та Станіслава Турини. Ідея заснування проекту-галерейного простору виникла після першої в майстерні виставки С.Турини в березні 2011 року. Відтоді куратори стали запрошувати до співпраці різних мистців з України та з-за кордону, і «Detenpyla» вже стала своєрідним альтернативним мистецьким осередком. Основною ідеєю є розуміння галерейного простору як майданчика для вільного художнього висловлювання.

Юрій Білей: «Першим проектом, який ми зробили в Detenpyl’i, ще не думаючи, що це буде галерея, була виставки СтасаТурини. Прийшла велика кількість людей, яку ми навіть не очікували. Тоді ще не було ані назви, ані якихось планів. Але після тої виставки за декілька днів ми зрозуміли, що ми можемо створити власний простір, що будуть приходити глядачі. Звичайно, в той час ми вже були знайомі з такими поняттями як квартирники, з традиціями, продиктованими нашими старшими колегами, зокрема Юрієм Івановичем Соколовим. І ми запустили проект «Detenpyla».

Характерною особливістю квартирних проектів є постійна присутність художників як суб’єктів у мистецькому просторі, коли розмивається межа між особистим і публічним, експозиційним середовищем. За таких обставин невизначеним є і статус самого суб’єкта: художника-куратора-глядача-відвідувача-критика. За два роки існування в Detenpyl’i склалася традиція гуртового фото як фіксації цієї присутності.

Звичай виконувати колективну світлину на відкриттях у галереї перейшов у ціле дослідження, яке втілилося в проекті Юрія Білея «Дошка пошани». Опрацювавши всі матеріали фотодокументації з відкриттів проектів, художник виявив, що на 22 гуртових світлинах із 397 відвідувачів – 164 людини, які не повторювалися на інших картках. Для проекту Білей зробив фотопортрети найчастіших відвідувачів галереї, зокрема кураторів, художників та випадкових гостей і розмістив їх на умовній «дошці пошани» на стіні Detenpyl’и. Гуртові світлини - довготривалий перформанс: для куратора – це вивчення континґенту відвідувачів галереї, для художника – жест відбиття певного моменту співіснування.

Юрій Білей. «Дошка пошани». 2013

 

Ще одним квартирним проектом стала довготривала виставка в помешканні художника Антона Варги – «ІО Імовірність. 89 днів зими». Цей експозиційний проект представив ідею одноденних виставок. Як указано в блозі tumblr.com, де всі проекти задокументовано та викладено: «89 днів зими. Кожного дня цієї зими, кожні 24 години ми змінюємо експозицію. Інформаційний об’єкт величиною в 89 днів. Безперервний потік. Безперестанне включення і пошук є даром. Раді запросити до них.»[3]

Невипадковим є обране місце для втілення задуму. Полем для власних експериментів різних мистців запропоновано стіну на кухні, що її традиційно розуміють як місце зустрічей і неформального спілкування. Саме ця атмосфера стала важливою передумовою створення проектів і їхнім складником.У цьому проявилися характерна для нового покоління художників особлива персоніфікація мистецтва, важливість обставин його створення, зосередженість на процесі.

Проект «ІО Імовірність». СергійРадкевич. 294 м над рівнем моря. 2012

Проект «ІО Імовірність». Анатолій Татаренко. Пінгвіни дивляться на чергову фотовиставку. 2012

Юрій Білей. Із серії “Присвяти”. Стас Турина. За 5 хв. буду… 2012 

 

Томаш Гажлінський. “Dark side of the moon”. Інший бік експозиційної стіни в сусідів. 2012

 

На відміну від класичних андеґраундних квартирників 70-х, які відзначалися все ж певною вузькістю кола відвідувачів, за проектом «ІО Імовірність» мав змогу спостерігати кожен у тенетах. Усі 89 трансформацій експозиції фіксували й викладали щодня, тому проект перебігав одночасно у двох вимірах – реальному й віртуальному, і кожен із них кінець-кінцем відбувся самостійно.

Формат одноденних виставок провокує на цілковито іншу систему бачення, на лаконічне втілення своїх ідей. Неможливість глибокого аналізу, рефлексії на виставки, що безперервним потоком змінюють одна одну, спонукає до певного поверхового, схематичного сприйняття. Проект припускає обмеженість у часі, що диктує свої умови та свій формат і пропонує серійність бачення. Показовим є текст до виставки одного з учасників проекту «ІО Імовірність», автора «Монооб’єкта» 73-го дня Івана Небесника. Мистець порівняв одноденний проект із комахою, «що живе всього один день. У такої істоти нема багато часу на роздуми. Так і продумані, виважені речі видавалися б неприроднімив просторі п. «89 днів». Монооб’єкт виник спонтанно, у роздумах про монозвук. Якось елітний рокер, здається, Мик Джаґер висловлював свій жаль про перехід на стереозаписи. Сталося так, що зараз я слухаю музику на одній колонці фірми «веґа», якось подумалося, чи не віддячити їй (колонці) меморіалом, хоча б на один день».

І ось геть нещодавно, 1 травня 2013-го відбулася непересічна подія для львівського арт-середовища – художники з «Відкритої групи» запустили новий галерейний проект відкриттям у ньому виставки Ярослава Футимського – «Єфремова26».

Юрій Білей: «Декілька місяців тому дослідниця сакрального мистецтва та меценат Мар’яна Кавінська запропонувала нам дати простір, в якому ми б змогли відкрити більшу галерею і мати вже більше можливостей. В цьому просторі ми можемо робити проекти вже інших форматів , ніж в Detenpyl’і, тому що в Detenpyl’і замало місця для просторових об’єктів».

Це може стати переломною віхою в сучасному художньому процесі Львова і дати поштовх для подальших перетворень та активізації мистецького життя міста. На відміну від однокімнатної Detenpyl’и, галерея на Єфремова, 26, має 6 виставкових зал і прилеглу територію на вулиці загальною площею 150 кв. м. Крім того, у старовинному особнякові, де розташувалася галерея, також містяться приміщення майстерень художників, тому новий арт-простір можна в майбутньому розглядати ще й як місце для резиденції мистців з України та з-за кордону.

Юрій Білей «Два роки тому ми просто зробили спробу показати, що і не комерційна структура, яка не має грошей, не заробляє і не ставить таких цілей, також може ефективно працювати».

Художники «Відкритої групи» представляють нову генерацію мистців, які своєю активною кураторською діяльністю засвідчують, як необхідно й можливо долати централізацію мистецького середовища, відсутність контактів із «периферійними» зонами, брак мистецьких інституцій та галерей, завдяки власній ініціативі й пошукам і втіленню альтернативних можливостей.