Вся атмосфера здесь — невидимый сияющий мозаикой храм... 

Для легендарного Дому-музею М. О. Волошина, серцевини Коктебельского еколого-історико-культурного заповідника «Кіммерія М. О. Волошина», що відіграє виняткову роль у художньо-літературному просторі як України, так і Росії, 2012-й — рік особливий за своєю значимістю.

Майбутня головна подія року поточного — це широке святкування 135-річного ювілею М. О. Волошина, заплановане музеєм в рамках Х Міжнародного науково-творчого симпозіуму «Волошинський вересень», що включатиме (вже традиційно) літературний фестиваль, відкритий літературний конкурс в інтернет-форматі, художній пленер, міжнародну науково-практичну конференцію «Волошинські читання», вручення Міжнародної Волошинської премії.

Про те, як урочисто і різнопланово святкуватиметься восени 2012 року день народження кумира Коктебеля, особливо ясно можуть уявити собі, крім співробітників ДМВ, і всі учасники попереднього — ІХ «Волошинського вересня» та художнього пленеру «Коктебель-2011», що відбувався 5–19 вересня 2011 року.

Щорічний симпозіум в Коктебелі проводиться Домом-музеєм М. О. Волошина спільно з КРУКЕІКЗ «Кіммерія М. О. Волошина» (Феодосія), Союзом російських письменників (Москва) і журналом «ШО!» (Київ) за сприяння Міністерства культури і мистецтва АР Крим. Талановитими і перспективно мислячими творцями цього симпозіуму, що з'явився в 2003 році одночасно з культовим фестивалем «Коктебель Jazz», є директор ДМВ Наталія Мірошниченко, московський поет Андрій Коровін і генеральний директор КРУКЕІКЗ «Кіммерія М. О. Волошина» Борис Полетавкін.

За роки існування коктебельского симпозіуму «Волошинський вересень» в ньому взяли участь 1500 літераторів, художників та представників інших творчих професій. 2011 року в проектах ІХ симпозіуму брали участь представники 26 держав: Росії, Україні, Грузії, Білорусі, Казахстану, Вірменії, Молдови, а також Великої Британії, Австралії, США, Канади, Ізраїлю та ін. — загалом понад 200 чоловік. Серед них — поет, лауреат міжнародних поетичних премій, який очолив журі симпозіуму, Бахит Кенжеєв (Нью-Йорк), президент Союзу літераторів Польщі Марек Вавшкевіч (Варшава), радник-посланник Посольства Росії в Україні Андрій Воробйов, відомі поети Олександр Кабанов (Київ) і Сергій Жадан (Харків), міністр культури АР Крим Олена Планида, заступник директора Польського інституту в Києві Анна Лазар, член Professional Part International Society of Marine Painters та Всеукраїнського союзу художників «БЖ-АРТ» Сергій Коваль (Феодосія), дослідник російської культури Марі-Од Альбер (Париж). Саме їй, подвижниці, що пропагує спадщину Срібного століття у Франції, була присуджена Міжнародна Волошинська премія в номінації «За внесок в культуру».

(Невелика ремарка, що ілюструє банальну істину, «який тісний світ». Як з'ясувалося, чоловіком Марі виявився екс-киянин Сергій Чепик, в 1970-е — студент живописного факультету Київського державного художнього інституту, син нині покійного українського живописця Михайла Чепика. Сергій з дружиною мешкають у Парижі, але як художник він більше відомий у Лондоні, в галереях якого регулярно виставляється).

Загалом у рамках IX симпозіуму відбулося понад 60 заходів, серед яких особливий інтерес викликали круглі столи на теми «Сучасна література країн СНД: тяжіння або відштовхування?» і «Відкрите суспільство ХХІ століття: інтернаціональне чи національне?»; Вечір «Поезія та джаз»; вечори поезії Україні, Росії, Вірменії, Грузії, Казахстану, Узбекистану, Молдови; поетичні мости «Росія–Україна» та «Росія–Польща»; вечір, присвячений 125-річчю М. С. Гумільова; концерт композитора Віктора Попова за мотивами творів М. Цвєтаєвої, О. Мандельштама, Й. Бродського; театралізована акція «Поетична хода»; майстер-класи з поезії, прозі, сучасної драматургії, авангардної поезії та верлібру.

У рамках симпозіуму оголошені підсумки ІХ Міжнародного літературного Волошинського конкурсу, де було розглянуто понад 2000 творів. Переможці в численних номінаціях — переважно з Росії та Україні — були нагороджені дипломами та книгами партнера конкурсу, московського видавництва «Водолій», а також новим унікальним виданням рідкісної праці Максиміліана Волошина «Василій Івановічъ Суриковъ. Жизнь и творчество» (видав його Дым-музей М. О. Волошина спільно з меценатами — корпорацією «Консалтингова група "Рубаненко і партнери"» в рамках унікального видавничого проекту раритетних видань «З меморіальної бібліотеки М. О. Волошина»).

Живо зацікавили учасників симпозіуму майстер-класи української делегації художнього пленеру «Коктебель-2011», а саме — художників секції декоративно-прикладного мистецтва та членів секції критики Київської організації Національної спілки художників України: Наталі Гронської (авторська техніка розпису на шовку), Галини Дюговської (авторська техніка традиційної ляльки-мотанки), Віри Томашевської (авторська техніка керамічної пластики), Володимира Балибердіна (гаряча емаль) за участю мистецтвознавців Тамари Придатко та Зої Чегусової.

Яскраве враження справив майстер-клас із плетіння з лози керівника польської делегації художнього пленеру — президента Загальнонаціональної творчої спілки «Вікліна» Станіслава Дзюбака за участю художниць Ганни Зелінської, Олександри Зуба-Бен, Станіслави Захарко.

Проте найбільш резонансним за естетикою і кількістю охоплених арт-проектом став українсько-польський перформанс «Древо бажань» (автори ідеї — Н. Мірошниченко, В. Балибердін, Г. Дюговська, куратори — В. Балибердін, С. Дзюбак, координатор — Г. Дюговська).

Він творився спільними зусиллями художників української та польської делегацій протягом кількох днів на території ДМВ «на очах у здивованої публіки» в техніці художнього лозоплетіння і досяг в результаті 3-метрової висоти. Всім літераторам, гостям симпозіуму, учням Коктебельської художньої школи, відвідувачам Музею, які побажали долучитися до процесу «вирощування» розкидистого гіллястого дерева зі свіжозрізаної лози, художники допомагали оволодівати нехитрими азбучні навичками плетіння, щедро розкриваючи секрети своєї майстерності.

Уранці 10 вересня великоформатний арт-об'єкт перенесли на площу мистецтв перед Домом-музеєм М. О. Волошина, прикрасивши їм сцену, встановлену неподалік пам'ятника поетові роботи московсько-коктебельського скульптора А. Григор'єва (архітектор С. Ареф'єва).

За кілька днів до установки «Древа» музей розповсюдив серед літераторів і коктебельців сотні аркушиків із глянсового паперу символічної деревовидної форми, де пропонувалося записати від руки свої побажання — в будь-якій формі, включаючи віршовану і графічну. Сотні зібраних «листків» для Чудо-Древа українські та польські майстри мистецтв надійно прикріпили до гілок, і кожне з бажань мешканців Коктебеля знайшло своє місце, щоб потім бути посланим в Космос.

Увечері 10 вересня на церемонії закриття літературного фестивалю (однієї зі складових симпозіуму) на переповненій людьми набережній біля підніжжя дивовижного арт-об'єкта відбувся вражаючий театралізований «Обряд заклинання до виконання всього задуманого». Так «Древо бажань», подібно виру, втягло безліч людей із найрізноманітніших сфер життя в культурний простір симпозіуму. Зі сцени під мирний шелест «молодого листя» звучали слова подяки Великому Поетові, Дому-музею, що гордо несе ім'я Максиміліана Волошина та дбайливо зберігає його безцінну спадщину, ведучим і організаторам вечора Наталії Мірошниченко та Андрію Коровіну. Польською та українською мовами виголосили свої промови автори арт-проекту на чолі з кураторами Володимиром Балибердіним і Станіславом Дзюбаком. Захоплення і навіть сльози багатьох присутніх викликало проникливе виконання поляками культової пісні Булата Окуджави «Молитва».

«Пока земля еще вертится,

Пока еще ярок свет,

Господи, дай же ты каждому

Чего у него нет…»

— підхопили сотні голосів у коктебельській зоряній ночі. Чимало виступаючих читали прощальні вірші рідною мовою: російською, українською, грузинською, казахською, вірменською. Було дуже тепло, незважаючи на осінню прохолоду. Коктебель зблизив, згуртував, зігрів...

У той вечір прийшло усвідомлення того, що Коктебель — це прекрасний та єдино корисний «вірус», що передається кожному, хто потрапляє на обітовану територію волошинського Дому-музею. Всі, хто «заражаються» і «хворіють» ним, стають здоровішими духом, чистішими душею, добрими і талановитішими. І кожен отримує мрію неодмінно повернутися на кіммерійську землю, в край синіх скель, де збереглися сліди сивих часів, талановито відтворені Максиміліаном Волошиним.

Що ж до нас, членів делегації українських художників і мистецтвознавців, то ми, як і росіяни, щиро вважаємо його «своїм» — «нашим», киянином. Адже його родинні корені йдуть в глибину київського культурного ґрунту. Батько поета Олександр Максимович Кирієнко-Волошин (1838–1881) — юрист, колезький радник, який служив членом Київської палати кримінального та цивільного суду, закінчив Київський університет святого Володимира. Мати Олена Оттобальдівна Кирієнко-Волошина (уроджена Глазер) (1850–1923) вчилася в київському Пансіоні шляхетних дівчат. Макс народився в Києві в будинку купця А. Сніжко на розі Бібіковського бульвару та Пироговської — нині бульвару Т. Шевченко і вул. Пирогова (на щастя, будинок зберігся за № 24/9, і на фасаді його в 2007 році було встановлено ​​меморіальну дошку авторства відомого майстра в цьому жанрі, скульптора, заслуженого художника України Миколи Рапая). У київській церкві Іоанна Златоуста Максиміліана хрестили...

І хоча в Україні Волошин прожив зовсім недовго — сім'я незабаром їде в Таганрог, а після смерті чоловіка Олена Оттобальдівна разом з чотирирічним сином перебираються до Москви, де вони проживуть понад десяти років, — Максиміліан Олександрович ніжно любив Київ. Гени брали своє, що підтверджує «Автобіографія» М. О. Волошина, де читаємо: «Народився я в Києві та корінням роду пов'язаний з Україною. Кирієнко-Волошини — козаки із Запоріжжя. По материнській лінії — німці, зросійщені з XVIII століття, які переселилися на Волгу...»

Відомо, що Волошин присвячував свої ранні вірші Києву, дружив із відомим київським літературознавцем і філологом професором Олександром Білецьким, з поетами, які стали українськими класиками, — Платоном Воронько і Павлом Тичиною, а ті бували у Волошиних в Коктебелі, де мати з сином влаштувалися в 1893 році.

Але, безперечно, по-справжньому відчути «культ» цієї видатної особистості можна лише в його коктебельському «храмі» — в будинку поета, стіни якого і нині розточують сердечність і гостинність господаря, особливо під час проведення міжнародних симпозіумів «Волошинський вересень», який за своїм характером і змістовністю абсолютно відповідає історичному призначенню Дому-музею М. О. Волошина.

1924 року В. Брюсов, за свідченням Волошина, стверджував, що «зараз в Росії і немає ніде такого осередку цікавих людей», а Г. Шенгелі назвав Коктебель «Кіммерійськими Афінами». Можна сміливо віднести ці слова класиків до сучасного стану справ у Домі-музеї, адже через неповне сторіччя, як і раніше, «Вся атмосфера здесь – невидимый сияющий мозаикой храм…» (Андрій Бєлий, із запису в книзі гостей, 1924 рік).

 

 

Зоя Чегусова, 

 заслужений діяч мистецтв України