У рамках Першої київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012 Мистецький Арсенал підготував титульний проект, котрий представить близько сотні статуарних пам’яток, відомих як кам’яні баби, що розташуються на подвір’ї культурно-мистецького музейного комплексу

 

Фото: Олександр Дірдовський

Стаття з ART UKRAINE № 3(28) травень-червень 2012. Рубрика ПАНОРАМА.UA

Титульний проект під назвою «Прадавні форми: актуальний погляд» має на меті гідно презентувати одне з першоджерел пластичного мистецтва на теренах України. До відкриття ARSENALE 2012 на території історичного ландшафту Мистецького Арсеналу вздовж колишніх укріплень-валів Старої Печерської фортеці було встановлено близько сотні кам’яних баб — автентичних експонатів із колекцій таких музеїв, як Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького, Херсонський обласний краєзнавчий музей, Запорізький обласний краєзнавчий музей, Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», Бахчисарайський державний історико-культурний заповідник, Євпаторійський краєзнавчий музей, Приватний історико-етнографічний музей «Козацькі землі України». 

Такий формат проекту надає унікальну можливість побачити колекції залучених музеїв та водночас є спробою простежити вплив архаїчних традицій на розвиток мистецтва аж до сьогодення — показати універсальне першоджерело скульптурної форми, до якої митці звертаються протягом багатьох століть.

Село Каїри, Херсонська обл. Місце збереження: Херсонський обласний краєзнавчий музей

Важливість проекту полягає у тому, що мистецька спадщина українського народу презентується як вагома та рівноправна частина світового культурного надбанням. Адже коли йдеться про древні цивілізації, кожен з нас інтуїтивно пригадує палеолітичних венер, неолітичні менгіри та мегаліти, єгипетські піраміди та статуї фараонів, шумеро-аккадських ідолів, грецьких куросів та кор або ж навіть статуї моаі з острову Пасхи. Ми не завжди знаємо, як вони звуться або ж до якого часу належать, однак всі ці артефакти вже давно стали стереотипними ознаками й візитними картками своїх країн. І чомусь ніколи не спадають на думку степові кам’яні скульптури, коли йдеться про Україну. Радше пригадується українська ікона, дерев’яні церкви та пам’ятки подальших епох українського мистецтва, як-от бароко.

Та все ж наша країна має гідного представника, котрий може стати загально упізнаваним символом та доповнити логічний асоціативний ряд світових шедеврів древнього мистецтва.

Аби підготуватися до сприйняття великої кількості пам’яток, що вишикувались на території Мистецького Арсеналу, слід розібратися в їхньому походженні та класифікації. Тож розглянемо детальніше, що таке загадкові «кам’яні баби», про які всі багато чули та які зустрічали в різних куточках країни, але помилково називають усі їхні різновиди «скіфськими бабами».

Середина — кінець III тис. до н.е. с. Чорнобаївка, Херсонська обл. Місце збереження: Херсонський обласний краєзнавчий музей

Власне, така назва має право на існування, проте стосується вона лише кам’яних статуй кочових племен скіфів. І не можна вважати, що слово «баба» означає жіночу постать — «баба» («бовван») походить від тюркського «балбал», що означає «пращур», «дід-батько». Тобто під терміном «кам’яна баба» розуміють монументальні кам'яні скульптури, що зображують як жіночі фігури, так і чоловічі.

Практика створення подібних скульптур пов’язана з традицією степових курганів — високих поховальних споруд, що зводилися над могилами предків. На їхні вершини встановлювали кам'яні стели, що уособлювали померлих предків та допомагали їм переправлятися у потойбічний світ. Саме таке світосприйняття сформувалося у давнину серед скотарів-кочівників, що пересувалися українським степом — вони вірили, що зі сходом сонця душа померлого відроджувалась. А отже, степовий курган, по суті, є тим самим, що й, наприклад, єгипетська піраміда.

 

Середина — кінець III тис. до н.е. с. Чорнобаївка, Херсонська обл. Місце збереження: Херсонський обласний краєзнавчий музей

Поява перших кам’яних скульптур на території України сягає раннього етапу мідної доби (енеоліту, IV–III тис. до н. е.), коли в степовій зоні країни почали з’являтися перші племена скотарів, які започаткували традицію культової монументальної поховальної архітектури — будівництво курганів. Освоюючи простір степу, вони будували над похованнями померлих кам’яні й земляні споруди та встановлювати біля цих могил прості вертикальні камені видовжених пропорцій.

Наприкінці мідної доби з’являються ретельно оброблені камені прямокутної форми, виготовлені з плит вапняку або пісковику. Також в цей час їхні форми набувають антропоморфних ознак, тобто стають людиноподібними. Витоки цієї традиції слід шукати у впливі трипільської культури — суспільства землеробів, що мешкали по сусідству у лісостеповій правобережній частині України. Запозичена ідея зазнала певної адаптації в суспільстві скотарів, котрі розвивали чоловічий образ вождя-патріарха, у той час як для трипільців-землеробів традиційним був жіночий образ богині-матері.

Коли ж трипільська цивілізація зникла, у степовій зоні сформувалася так звана ямна культура — культурно-історична область племен із розвиненим скотарським господарством, котрі активно використовували кам’яну скульптуру під час культової поховальної практики. Цей етап припадав на ранній період бронзової доби — першу половину III тис. до н. е.

Поширеним типом скульптур були стели спрощеного людиноподібного образу, що виготовлялися з пласких прямокутних кам’яних плит. Їхня нижня частина не була обробленою, оскільки призначалася для вкопування в землю, проте вони мали чітко позначені плечі та голови з вирізьбленими рисами обличчя. Більшість стел призначалася для вертикального встановлення, однак деякі пам’ятки використовувалися й під час поховального ритуалу, коли після жертвоприношень перед стелою її ховали разом із небіжчиком. У цьому випадку вона виконувала функцію носія персоніфікованого образу померлого.

Статуя чоловіча. Скіфи. V ст. до н.е. Місце збереження: Археологічний музей Інституту археології НАН України

Одночасно зі стелами існували скульптури із чіткішими антропоморфними рисами — ідоли. На відміну від стел, вони мають більше різноманіття форм та складні зображення на своїй поверхні. Скульптурним ідолам притаманне підкреслення фізичних особливостей: від рис обличчя, ребер, лопаток, складених на грудях рук до акценту на чоловічій статі. Обов'язковою складовою було зображення таких предметів, як сокири, луки, сагайдаки, посохи, що свідчили про соціальний статус чоловіків. Існування таких ідолів пов’язують з культом племінного бога-воїна. Власне, становлення цього образу чоловіка в культах скотарів співпало з пануванням патріархальних відносин, де чоловік був наділений особливим статусом вождя та божества. До кінця бронзової доби у скотарів вже не спостерігалося жвавого використання культової кам’яної скульптури, а наступний етап в її розвитку настав на початку залізної доби (I тис. до н. е.) з появою кочових племен, як-от кіммерійці, скіфи та половці.

Кіммерійські статуї — невисокі стовбуроподібні статуї, що зображають воїнів-вершників, схожих з ідолами доби бронзи. Такі пам’ятки досить рідкісні на теренах України.

Статуї чоловіча та жіноча. Половці XI – XIII ст. Місце збереження: Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького

Скіфські статуї — монументальні скульптури іраномовних племен скіфів, які жили у VII — III ст. до н. е. Ці пам’ятки бувають двох основних типів. До першого належать прості антропоморфні форми з чітко означеним торсом, плечима та головою, але без надмірної деталізації. До другого — чоловічі статуї з виразним обличчям та наявністю опущених донизу вусів. Вони представляють собою вождів-воїнів та супроводжуються позначеною сокирою та футляром для лука й стріл, а також ритоном (посудиною у вигляді рогу) в руці. Також їхньою характерною ознакою вважаються складені на грудях руки. Традиційно такі статуї встановлювалися на курганах скіфської знаті.

Незрозумілою залишається примітивність їхнього виконання, адже це доволі дивно для народу, котрий був носієм скіфського мистецтва, вихованого у взаємодії з давньогрецькою класичною традицією.

Окремо слід відзначити половецьких кам’яних баб. Їх до наших днів дійшло понад дві тисячі. Встановлювалися вони групами по дві-три статуї на найвищих ділянках степу — святилищах поминального культу предків. Половецькі статуї символізували предків й не були пов'язані безпосередньо з ритуалом поховання.

До ранніх зразків належать стелоподібні плоскі статуї з нечітко виявленою або ж зовсім відсутньою деталізацією фігур. Це були грубо обтесані кам'яні стовпи, іноді з вирізаним у вигляді «сердечка» верхом. Такі фігури вперше з'явилися в донських степах на початку ХІ століття.

Статуя жіноча. Половці. XI – XIII ст. Місце збереження: Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького

Фото: Олександр Дірдовський

Із часом на території від Сіверського Дінця до Приазов’я виник інший різновид половецьких істуканів — з опуклим зображенням грудей та руками, що тримали чаші на рівні живота. Чоловічі статуї завжди зображувалися з вусами або бородою, а жіночі — з маленькими губами. Жіночі статуї символізували непереможність і безсмертя воїнів. Покровителі в образі жінки оберігали їх та давали їм силу.

Часом розквіту та розповсюдження половецької скульптури вважається ХІІ століття — час, коли велика кількість замовлень стимулювала виробництво й у половецьких майстернях виготовлялися тисячі статуй. Наприкінці ж століття відбулося помітне спрощення форм, коли статуї майже не декорувалася.

Протягом століть кількість половецьких баб постійно зменшувалась. Перше їх знищення було здійснене татаро-монголами, які, підкорюючи завойований народ, повністю руйнували його культ.

До XIX століття кам’яні баби стояли на помітних місцях українських степів, позначаючи шляхи та їхні відгалуження. Під кінець позаминулого століття ставлення до них змінилося не на краще — майже всі пам’ятки були переміщені зі своїх первинних локацій. Місцеві мешканці прикрашали ними парки своїх маєтків або ж використовували як будівельний матеріал, як межові знаки, кутові опори в житлових та господарських будівлях, стовпи в огорожах або як точила для сап, сокир і ножів. Внаслідок цього багато дрібних деталей статуй втрачено назавжди…

Існує легенда про походження кам'яних баб. Жили колись на землі богатирі-велетні. Зазіхнули вони на сонце, почали на нього плювати. Розгнівалося сонце і перетворило велетнів на камені.

«Бовванами» кам’яні статуї називали у стародавні часи на Русі.

Слово «баба» («бовван») походить від тюркського «балбал», що означає «пращур», «дід-батько».

 

 

Віра Ганжа