Художні експерименти Олега Мавроматті  ризикують закінчитись трагедією. Не в перший раз у своїх перформансах відомий художник-акціоніст намагається дійти тої межі, яка виділяє мистецтво в особливу сферу. У 2000 році Олег Мавроматті вже був звинувачений у збудженні мірелігійної ворожнечі за перфоманс „Не вір очам своїм”. Фактично те, що сталось тоді у дворі інституту культурології навпроти Храму Христа Спасителя була акція, яка включала прив’язування і прибивання художника до дерев’яного хреста перед невеликою групою людей. На спині художника були вирізані слова „Я НЕ СИН БОЖИЙ”. „У цій події немає нічого релігійного”, - сказав він тоді. Ідеєю акцію була десакралізація, створення культурного зв’язку між портретом Дарвіна, що втілює собою атеїзм, та християнською святинею через дорогу. Однак ніхто сьогодні вже не буде заперечувати, що більш ясною у перспективі метою цих про провокативних  дій, що коштували художнику страждань, було осягнення глибини, об’єму свободи у сучасному суспільстві.

Здавалося б у нашому розчарованому світі не залишилось ніяких табу. Проте ідеологічна релігійна ситуація в Росії примушує замислитись. Ось список ідеологічних переслідувань творчих людей, що склала Ю. Вольфсон: 1998 - заведено кримінальну справу на художника Авдея Тер-Oганяна за перформанс "Юный безбожник".  2000 – кримінальну справу на художника Олега Мавроматті за перформанс "Я не Сын Божий". 2002 - заведено кримінальну справу на письменника Володимира Сорокіна за його роман "Голубое сало". 2004 - заведені кримінальні справи проти организаторів выставки "Осторожно религия!" Юрия Самодурова, Людміли Василовскої, a також художниці Анни Міхальчук. 2004 - у Санкт-Петербурзі разгромлена виставка "інтерактивных ікон" художника Олега Янушевского. 2006 - у Ростові-на-Дону представниками РПЦ було знято велику кількість експонатів з виставки «Искусство или смерть». 2006 - у своїй галереї був жорстоко побитий Марат Гельман. 2007 – заведені кримінальні справи на Андрія Ерофєєва и Юрія Самодурова за проект «Запретное искусство».

Як було зазначено, Олегові Мавроматті висунули звинувачення у розпаленні релігійної ворожнечі, тоді ж художник поїхав з Росії і продовжив свою творчість у Болгарії та США. Критична ситуація, що склалася на сьогодні, пов’язана з відмовою російського консульства в Росії подовжити художнику закордонний паспорт. Таким чином, Мавроматті опинився нелегалом у Болгарії. Звідти його або екстрадують в Росію, де будуть судити в тому числі за ухилення від слідства, або відправлять до болгарського табору для біженців. Обидва варіанти, на думку Авдея Тер-Оганяна, загрожують життю художника. Саме тому Тер-Оганян продовжує бойкотувати привезену до Лувру виставку „Руський контрапункт”. Цю виставку російська влада спочатку вважала небезпечною для сприйняття непідготовленою французькою публікою, але скандал наростав і виставку було дозволено. Тер-Оганян, який є одним з учасників, продовжує використовувати скандал на користь захисту прав художників. Умовою своєї участі він поставив надання Мавроматті політичного притулку.

Не сподіваючись на позитивний результат зі скандалу, Олег Мавроматті зважується на проект „Свій/Чужий”. Разом з Дмитром Піменовим, Мавроматті вирішив підключити себе до спеціального електричного пристрою. Художник буде отримувати удари струмом у відповідності з Інтернет голосуванням. Кожен, хто вважає що радикальний жест художника, який „ображає почуття віруючих” повинен бути покараний  - зможе проголосувати за покарання. Голоси „За” та „Проти” взаємо анулюються. Коли  голоси „за” покарання досягнуть певного рівня, електричний пристрій вдарить художника струмом. Акція передбачає всього п’ять ударів, останній з яких буде смертельним. На цей раз перформанс відсилає до соціально-психологічного експерименту Стенлі Мілгрема, здійсненому у 1963 році в Йельському університеті.

Психолога цікавило питання, як стали можливі масові вбивства підчас Другої Світової Війни. Те саме питання ставить і Х. Арендт, аналізуючи „справу Ейхмана” у книзі „Банальність зла”. Однак висновки Мілгрема ще більш невтішні за відкриття дослідницею присутності зла в світі іманентно через банальну людську моральну безвідповідальність. У ході експеримента 1963 року люди, наділені владою „вчителі”, продовжували карати струмом „учнів” навіть після того, як останні починали кричати від болю і просити помилування.  Нагадуючи про цей експеримент, Мавроматті досліджує глибину людської жорстокості.

Ті, хто засуджують його акціоністську діяльність, зможуть, на думку художника, безпосередньо здійснити це. Тоді, слова про те, що Росія іде в „глибоке середньовіччя” і „мракобісся” наберуть реальність електрошокового катування.

З іншого боку такий „перформанс” перевіряє на міцність кордони мистецтва, здійсненням нового ще більш радикального жесту творчої рефлексії. Якщо мистецтво, на які б сфери воно не розповсюджувалось, не виходить за рамки естетичних суджень і тому недоторкане, то що станеться коли воно порушить саму межу життя і смерті? Ми вже звикли до того, що художники наносять собі каліцтва, ми змирилися б навіть з самогубством. Наразі Мавроматті пропонує свою страту, інакше – вбивство у якості художнього жесту. Чи будуть надалі звинувачені ті, хто стане активним учасником такого перформансу?

Порівняння з фашистською Німеччиною тут доречно, як ніколи. Дійсно, у кожного, хто голосує, тепер є формальне виправдання: художник сам пропонує, участь у художній акції, боротьба за свою віру, боротьба з порушником суспільного порядку, бунтарем тощо. І все ж, кожний, хто голосує опиняється наодинці зі своєю совістю: розуміючи як легко і безкарно він сприяє реальній смерті. Занадто важкий вибір. Занадто багато питань. Згадується, як на світанку західної думки, громадяни Афін прийняли подібне рішення, щоб не чути складних питань, щоб не відповідати на них. Страта Сократа, однак, стала великим початком європейської філософії. Як і давньогрецький філософ, Мавроматті нікуди не збирається бігти, очікуючи справедливого суду над собою, залишаючись вірним своїм ідеям.