Перше десятиліття 2000-х років виявилося багато в чому визначальними для розвитку українського сучасного мистецтва і для його сприйняття суспільством. Мистецтво перемістилося із маргінесів в сферу публічних інтересів, набуло світського забарвлення, на арт-сцені впевнено про себе заявило нове покоління митців. Проте, екстенсивна експлуатація медіа і ринком одних явищ  та імен, та ігнорування інших, не сприяла розширенню спектру явищ сучасного мистецтва. У підсумку це призвело до унормування неповноти мистецького простору і його смислової дисфункції. Однією з актуальних проблем мистецького простору на сьогодні на думку експертів є повернення рефлексії в мистецтво на противагу спектакулярності й розважальності.

Мистецтво рефлексії, яке протиставляється видовищному гламуру переважно пов’язується з соціально-критичними практиками, які є формою реакцією на певні актуальні ситуації (але зазвичай ті, які отримують широкий і гострий резонас завдяки мас-медіа). Справді, дійсно, творчі концепції Алевтини Кахідхе, Івана Базака, Нікіти Кадана і об’єднання РЕП, Миколи Рідного і  гурту SOSка, об’єднання «Група предметів», творчого дуету Олена Карасюк і Тамара Злобіна стали помітною альтернативою симулятивному репродукуванню психоделічних зсувів, породжених Новою хвилею 90-х, і які саме тоді досить точно передавали переживання безчасів’я і тотального абсурду, але стали  візуальним штампом у період галерейного буму середини 2000-х. Однак, рухаючись в такому ключі мистецтво тут рано чи пізно ризикує перейти грань, яке відділяє його від публіцистики і суспільно-політичних рухів. Артур Жмієвський у своєму тексті «Прикладні соціальні мистецтва», (підготованому для київського видання журналу «Критика Політична») зрештою, недарма застерігає проти невиправданих очікувань очікувати видимого соціального ефекту від сучасного мистецтва, ураженого соромом з приводу колабораціонізму з політикою і водночас – імпліцитним прагненням влади символічної[i].

Анна Надуда, Андрій Базюта (куратор Микола Скиба). Oikos. Фрагмент інсталяції.  Медіа інсталяція (інтерактивна стіна). Робота експонуєтьсяся в рамках міжнародного проекту «Космічна Одіссея-2011» в НКММК «Мистецький Арсенал».

Що ж до рефлексії, то її вряд чи може звести лише до критичних розтинів дійсності. Адже мистецтво володіє унікальною властивістю задавати нові і несподівані ракурси бачення світу, не тільки емоційно наповнювати світ, але й зондувати його важкодоступні ділянки за допомогою інтуїції та уяви.

Надуживання опозиціями мистецтва як критичної практики і як «свята життя» призводить до того, що митці вимушено опиняються в заручниках згаданих мегатрендів, або зараховуються до табору поборників академічних традицій. Інших ніш і позицій локальний критичний дискурс просто не розрізняє.

Між тим четвертим виміром нашого мистецького простору може стати осмислення і критика наукової картини світу і цифрової реальності. Адже хочемо ми того чи ні, але наше світосприйняття багато в чому визначається саме фільтрами, що сформовані в надрах дослідницьких лабораторій і які інстальовані в нас через освіту, мас-медіа і поширення цифрових технологій. Мартин Хайдегер свого часу зауважив, що людина як частина технічної реальності вже не може діяти проти техніки, її рішення щодо природи відтворюють все ті ж самі технічні принципи, вона не може мислити нетехнічні дії». Тож і теза про згортання цивілізаційних проектів виглядає утопічно і підлягає ретельній інтелектуальній ревізії.

Найщільніше з науковою картиною стикається такий напрямок сучасного мистецтва як science art. Це явище не належить до мейнстримних напрямків світового мистецького процесу, а для України взагалі є чимось  із розряду екзотики. Відповідно, і розуміння сайнс-арту коливається від потрактування його як зони дивакуватих і ризикованих експериментів до способу дизайну наукових ідей. До чого, звісно доклалися і самі адепти цього напрямку – починаючи від Едварда Штайхена (його вважають одним із піонерів science art), який 1936 р. продемонстрував у Нью-Йорку генетично змінені квіти сорту «дельфініум» до сучасних біоартистів, які вирощують собі третє вухо на руці, або конструюючи кінетичні атракціони у вигляді моделей молекул. Насправді ж, сайнс-арт не можна зводити ані до першого ані до другого. Дмитрій Булатов, куратор  science art проекту «Життя. Версії науки», який у квітні 2011 р. відбувся у московському «Вин заводі» вважає, що глибинний сенс science art полягає не у підтримці  художниками версій науки, а у намаганні з їх боку окреслити кордони застосування наукових досягнень на практиці. Вчений цього не може робити за визначенням, а ось художник, окреслюючи кордони функціональності, вільно виходить за межі наукової дисципліни і має змогу відсторонено подивитися, до чого призводить та чи інша тенденція. «Мистецтво є дивовижно гнучкою платформою для реалізації моделей життя, яке нас оточує. З моєї точки зору – найгнучкіша платформа. Окрім, хіба що, философії. Коли ми у мистецтві відпрацьовуємо різноманітні концепти, які стають  все більш складними, ми гуманізуємо світ навкруг нас, який теж дедалі ускладнюється» – резюмує Дмитрій Булатов.

Таким чином, попри свою нішевість, а подекуди і герметичність сайнс-арт посідає важливу структурну позицію між спектакулярними і критичними практиками.

Хоча міжнародний мистецький проект «Космічна Одіссея-2011», організований командою «Мистецького Арсеналу» не ставив за мету презентацію власне science art чи дослідження кордонів застосування наукових досягнень, проте факт проведення такого масштабного проекту засвідчив обнадійливу тенденцію, що ця ніша науковоємкого і науко-орінтованого мистецтва в Україні принаймні розгортатиметься і, можливо, настане час коли вона почне наповнюватися.

Science art у чистому так би мовити вигляді був представлений на «Космічній Одіссеї-2011» лише проектом - «Чорний дощ» британської групи «Semiconductor», в якому автори використали дані космічних апаратів спрямованих для вивчення Сонця і його випромінення. Представники «Semiconductor» також провели у «Мистецькому Арсеналі» майстер-клас, присвячений співпраці художника з науковими інституціями.

Анна Надуда, Андрій Базюта (куратор Микола Скиба). Oikos. Фрагмент інсталяції.  Метал, дріт, люмінофор, відео-інсталяція. Робота експонуєтьсяся в рамках міжнародного проекту «Космічна Одіссея-2011» в НКММК «Мистецький Арсенал»

Із українських учасників найближче до science art концепцій стали кінетичний об’єкт Анатолія Слойка «Махатмаплан» (до того продемонстрований на Kinetica Art Fair 2011 у Лондоні) та, значною мірою, інтерактивний проект Анни Надуди та Андрія Базюти, Oikos (куратор Микола Скиба). Цікавий і досить видовищний проект Олексія Сая, 25-ти метровий світловий тунель більше асоціювався з антуражем науково-фантастичних фільмів, ніж власне із впливом наукових концепцій.  Проект Анатолія Слойка виявився цікавим. Власне, не так кінетичною частиною (тут виявилися певні проблеми), як своєю  антропологічною ретроспекцією, яка відтворила акумульовану століттями мрію людини про політ і культурологічною відсилкою до епохи Ренесансу, коли наука і мистецтво, спільно виборсуючись із монастирських мурів, мало чим відрізнялися одне від одного, являли синкретичну єдність і зокрема до малюнків Леонардо да Вінчі, який уособлював цей первинний синкретизм аналітичної розуму і художнього узагальнення.

Розаліїна де Телін. Homo Luminosos. Світлова інсталяція. Робота експонувалася в рамках фестивалю Kinetica Art Faire-2010. Вестмінстерський університет, Лондон.

Що ж до Oikos, то цей проект зосередив у собі певний футуристичний заряд, пов’язаний осмисленням і почасти моделюванням взаємодії техно- і біо- у майбутньому, яке вже по суті розпочалося. Тож, головна ідея проекту – рівновага і синергія між економікою і екологією, техносферою і біосферою. Межа між першим і другим проходить через саму людину (яка одночасно є продуктом природи і культури) і відображена у структурі мислення, тож центральним об’єктом проекту автори закономірно вирішили зробити збільшену модель людського мозку. Квадрати тетрісу, які проектуються на мозок з дзеркальної поверхні інтерактивної стіни почергово активізують  певні групи нейронів, різні зони кори «мозку», демонструючи зв’язок мозкової активності кожної конкретної особистості із змінами в довкіллі і соціальному оточенні, які постають як результат техногенних перетворень, колективних і часто - спонтанних зусиль. Відчути цю квантову взаємодію глядач має змогу через власне власну проекцію, власне відображення у своєрідній ноосфері, згенерованій дзеркалами інтерактивної панелі, а   також через моторику дистанційної взаємодії з тетрісом.

Міхаель Отман. Код руки. 2004. Колаж на принті з використанням підставок для пробірок. Робота експонувалася в рамках проекту «Молекулярне, тому що матеріальне». Teaching Museum and Art Gallery at Skidmore College. Саратога Спрінг, США

Зрештою, і тут не обійшлося без певного соціального пафосу закладеного ще у назві проекту, адже давньогрецьке οἶκος (житло, домівка) нагадує про те, що ключові для сьогодення слова як економіка і екологія мають спільний етимологічний корінь  і, відповідно стратегії одного й іншого виміру людської діяльності не мають суперечити одне одному. Втім, ідея синергії природи і техносфери, самоорганізації і програмування унаочнена творчими біографіями авторів проекту.

Анна Надуда закінчила графічний факультет Національної академії образотворчих мистецтв та архітектури, однак увійшла до мистецького простір через ленд-арт проект з промовистою назвою «Весняний вітер». Беручи участь у згаданому (в тому числі як куратор) та низці інших ленд-арт проектів художниця досить динамічно від роботи з фактурами і текстурами природніх матеріалів та стихій перейшла до візуалізації структур неочевидного. Її шлях у мистецтві довкілля можна схарактеризувати як перехід від міфопоетики до аналітики.  Андрій Базюта підчас навчання в аспірантурі НТУУ «КПІ» займався дослідженнями в напрямку нейротехнологій та штучного інтелекту. Довгий час його творчість була пов’язана з відео-артом. Методом відеосинтезу органічних структур він генерував своєрідні візуальні патерни, інтегруючи їх у медіа-простір. Андрій є автором численних розробок інтерфейсів взаємодії людини та комп’ютера, зокрема Сomputer Vision, Video Mapping.

Тепер Анна та Андрій працюють над серією нових проектів, основною ідеєю яких є синергія біологічних та синтетичних форм.

Фрагмент експозиції «Жизнь. Версия науки», арт-центр «Винзавод», Москва

Якщо порівнювати технологічні проекти українських митців, інспіровані науковими концептами з аналогічними роботами європейських чи американських митців, то в нашому випадку ми побачимо вектор персоноцентризму на відміну від чіткого методоцентризму класичного science atr. Скажімо Анна Надуда і Андрій Базюта щонайменше переймаються розширенням чи звуженням меж наукового пізнання, але їх хвилює екзістеційне самопочування людини у світі, створюваному і стрімко розширюваному під впливом науки і технологій. Українські проекти, можливо, в чомусь поступаються  детальністю концептуальної проробки, зате щодо запитального потенціалу вони можуть виявитися потужнішими за проекти, створюваними у  світових мистецьких центрах на якісно кращій технічні базі.

Тут безумовно даються взнаки і ментальні особливості: певна засторога українських митців щодо екстеріоризованого книжного знання і схильність до неопосередкованого, невідчужуваного переживання світу, усної передачі знань. Але у будь якому разі містить у собі унікальні смисли важливі як для українського, так і світового арт-простору.

Микола Скиба