Цадок Бен-Девід — один з найвідоміших скульпторів сучасності. Він створив власний оригінальний та впізнаваний стиль, що з часом став втіленням уявлення про сучасну скульптуру. Цілий світ незвичних фігур породжений багатою уявою Бен-Девіда. Цей світ захоплює та вражає глядача, мов чудасія в цирку, — недаремно його персональні виставки збирають рекордні кількості відвідувачів (2010 року інсталяція Цадока «Людська природа» в музеї Тель-Авіва збирала безпрецедентну кількість відвідувачів — 6 тисяч на день). Цієї осені щаслива нагода побувати в «чарівному шатрі» чаклуна Цадока випала й українцям — він завітає на шостий Великий скульптурний салон у Мистецькому Арсеналі.

Скульптор Цадок Бен-Девід

Ганна Циба Ключовими об’єктами ваших робіт є люди, птахи, рослини, дерева — щось дуже живе, справжнє та натуральне. Ваше основне повідомлення глядачеві — бути ближчим до природи?

Цадок Бен-Девід Я б сказав, що всі мої роботи — про людину. Двадцять років тому моїми ключовими об’єктами були тварини, проте я використовував їх лише як алюзію на людей. Циклічність життя, людські стосунки, внутрішня природа людини — ось тематичне підґрунтя моїх робіт. Рослини, тварини — це лише метафори.

— Одна з ваших знакових робіт «Осінні рефлексії» (Autumn Reflection) — це дерево, в кроні якого замість листя маленькі фігури людей. Здається, що тут ідеться якраз про зв'язок людини з природою. Чи не так?

— Бачте, природа для мене — почуття та емоції, а все, що створене людиною, — раціональне. Відтоді, як я вперше приїхав з Ізраїлю вчитися в Англію, і донині на вулицях Лондону мене завжди дивують дерева в горщиках. Я не можу збагнути — чому не посадити дерева в землю? Цей нюанс став для мене моментом зіткненням двох культур, двох думок, двох логік, раціоналізму та емоцій. Робота Autumn Reflection є метафорою відносин не лише між людиною та природою, але між двома культурами, метафорою конфлікту цивілізації та природи в людині.

Утім не лише в цій роботі я використовую образ дерева, що складається з людей. На запрошення музею Голокосту в Єрусалимі — мені запропонували взяти участь в конкурсі на розробку пам’ятника партизанам, загиблим під час Другої Світової війни, — я створив схожу скульптуру. Я замислився над тим, що домівкою партизан був ліс, і зрозумів, що все це один символ — дерево. Мій проект переміг. Тепер в Єрусалимі височіє скульптура «Яд Вашем» (Yad Vashem, 2003), 6,5 метрів заввишки. З відстані ця скульптура здається звичайним деревом, а, підійшовши ближче, помічаєш, що воно складається з фігурок людей.

— У цій роботі більше драматизму, ніж в Autumn Reflection. Це дійсно дуже вдалий символ лісового партизанського руху, тема якого органічна для повоєнного українського контексту.

— Дякую! Однак мушу сказати, що після дерева, яке складається із людей, я захотів створити людину, що складається із дерев. Так виникли скульптури, в яких дерево перебуває всередині людського тіла, наприклад, робота «Все відкрито» (Аll Open, 2007).

 

— Це знову ж таки відсилає до природи та людини. Схоже на візуальну метафору ідей Руссо про природну людину. Що означає ця робота?

— Це дерево, що водночас схоже на кровоносну систему. Глядач не може однозначно сказати, чи це дерево, чи людські судини. Я граю з цією подібністю, оскільки це і дерево, і вени й артерії одночасно. Ця робота, як і все, що я роблю, швидше не про природну людину, а про людську природу.

 

— Розкажіть про ваші роботи, що буде представлено на Великому Скульптурному салоні.

— Я представлю три свої великі інсталяції — «Чорне поле» (Blackfield, 2008–2012), «Еволюція та теорія» (Evolution and Theory, 1999), а також «Чорні квіти» (Blackflowers, 2010–2012). «Чорне поле» в оригіналі складається з 20 тисяч металевих квіточок, з одного боку — чорних, а з іншого — різнокольорових. Із часом я збагнув, що цю інсталяцію можна ділити і експонувати в різних місцях по всьому світі відразу, оскільки навіть кілька тисяч квітів дають вичерпну картину. На Скульптурному салоні їх буде 17 тисяч — і це, повірте мені, теж дуже багато (решта знаходяться на виставці в Сан-Франциско). «Еволюція та теорія» — робота, старша на 10 років. Її ідея базується на еволюційній теорії Дарвіна. Вона складається із 250 скульптур. Найвища скульптура — три метри заввишки, а найменша — близько 30 сантиметрів. Проте головне, що всі ці скульптури зроблені за подобою ілюстрацій з наукових праць XIX сторіччя. Це сьогодні об’єкти науки вже не побачиш неозброєним оком — все зменшилося до розмірів мікрочіпів, і ми навіть не уявляємо, як все це виглядає і працює. Власне, «Еволюція та теорія» саме про еволюцію науки. Тематично ці дві інсталяції пов’язані. Вперше і допоки лише одного разу я виставляв їх разом — це було на Корейській бієнале, темою якої була «Еволюція». У «Чорному полі» також простежується ідея наукової еволюції. Більш того, зразки усіх квіточок так само взяті з ілюстрацій до старих енциклопедій з ботаніки, які в свою чергу чиїмись вправними руками були старанно змальовані зі справжніх квітів.

 

— Скільки видів рослин представлено в інсталяції «Чорне поле»?

— 900 видів, і всі вони повторюються. Але, ви будете сміятися, я знаю назви не більше 50 видів квітів — таких, як троянда, соняшник (сміється)! Адже я не ботанік — в цьому я звичайнісінький профан. Я не знаю, яка різниця між усіма цими дев’ятьма сотнями видів, окрім їхньої форми. Справа в тому, що це для мене не важливо. Квіти для мене — символ. Ми приносимо квіти у найщасливіші і найбільш сумні моменти нашого життя. Це метафора, яку я використовую у своїй роботі. Два боки квітки в «Чорному полі» для мене символи життя та смерті, радості та горя — чорні квіти, що згоріли, та барвисті квіти, що буяють життям. Для багатьох людей «Чорне поле» асоціюється із особистою проблемою або ж всесвітньою тугою. Але з іншого боку інсталяції перед глядачем постає зовсім інший світ, різнокольоровий, що вселяє надію та оптимізм. Я бачив людей, які не могли стримати сліз, коли дивились на цю роботу, настільки вона емоційна.

 

— «Чорне поле» — дивовижний ілюзіон. Під кожним кутом зору ці квіти на білому піщаному тлі мають різний вигляд: як малюнок на білій сторінці енциклопедії, як поле справжніх, об’ємних, тривимірних квітів, як армія солдатиків, як паперові візерунки… Проте вони пласкі та зроблені з металу. Які техніки та матеріали ви використовуєте для створення своїх робіт?

— Мені здається, що я завжди обираю найкращий матеріал для своїх ідей. До того як я прийшов до роботи з металом, я багато експериментував, оскільки моєю метою було створити фігури з ефектом тривимірності. Коли я лише починав, то працював із традиційними матеріалами — бронзою, склом, глиною, гіпсом, навіть із каменем. Проте матеріал — це інструмент. Важливо те, що з нього зроблено. Тому головне для матеріалу, щоб він відповідав художньому задуму. Що ж до технік, то квіти з «Чорного поля» виконані в техніці, подібній до офорту: спершу на тоненький шматок нержавіючої сталі наноситься зображення, потім цей аркуш заліза поміщується в кислотний розчин — відбувається певний хімічний процес. Згодом усі квітки розмальовувалися від руки. Спершу я сам фарбував квіти — я пофарбував декілька сотень квітів. Однак коли мої амбіції дещо зросли і я захотів збільшити роботу, то запросив своїх друзів, художників, допомогти мені. Всі ми безупинно працювали, створюючи все більше і більше квітів. Коли я почав виставляти цю роботу, квіток було лише півтори тисячі. Поступово їхня кількість зросла до 20 тисяч. Але коли квіти розмальовували, художники, керовані своєю уявою, могли намалювати що завгодно. Тому з кольорового боку рослини не відповідають своїй природі. Один і той самий вид представлений у різних кольорових варіаціях. Усі барви — суцільна фантазія.

Повна версія інтерв'ю в наступному номері ART UKRAINE 4-5 (29-30) серпень - жовтень 2012.

 

Ганна Циба