20 червня - 20 липня 2011 в Мистецькому Арсеналі (вул. Лаврська 12) відбудеться виставка робіт Василя Єрмилова "Українська зірка світового авангарду", що презентується галереєю "Проун" (Москва).

Спогади

Мені пощастило знати харківського генія дизайну Василя Єрмилова, нині відомого в усьому світі. 1965 року я приїхав до нього й попрохав дати на виставку «Український малюнок 1917—1941» твори 1920-х. Єрмилов показав мені малюнки оголеної натури, які не поступалися Дега. Показав також абстрактні рельєфи, які нині коштують сотні тисяч доларів. Я був вражений, бо в Харкові на горищі, де мешкав художник, мене зустріло мистецтво світового рівня. Абстрактні композиції Єрмилова на десять років випередили англійця Бена Ніколсона, законодавця ХХ століття.

Василь Єрмилов. Автопортрет. Офорт. 1912

Василь Дмитрович зауважив мій захват і навіть написав про це своєму учневі художнику Платонову. Горище Єрмилов переобладнав під дуже зручну й функціональну «машину для життя», за висловом конструктивістів. Єдина незручність — треба було пильнувати, щоб не вдаритися головою об похилу покрівлю. Єрмилов бідував. Його постійно «били рублем», тобто не давали заробітку. Геніальний «Проект ленінської доби» для центральної площі Харкова відхилили на користь банального Ілліча, який і досі стоїть у першій столиці України. Але Єрмилов не журився. Він колись приятелював із «душевним бідняком» Велимиром Хлєбниковим, який називав його Єрмушею. Хлєбников вважав бідність за перевагу і скаржився Єсеніну, що в його харківській кімнаті забагато меблів. А стояв там лише ослінчик. «Навіщо мені табуретка? Я можу вірші писати на підвіконні».

Василь Єрмилов. Гітара. Папір, гуаш. 1919

Отож Єрмилов творив бідне, тобто навдивовижу лаконічне мистецтво. Західний історик пожартував: «Для повноцінної композиції Єрмилову потрібні дві палички, а Лисицькому мінімум три». Пам’ятаю його слова: «Художників, як я, у двадцятих роках було небагато. Я не сумніваюся, що слава до мене прийде». Вона прийшла до нього, попередника мінімалізму й концептуалізму, лише по смерті.

Василь Єрмилов. Декоративна композиція. Папір, гуаш. 1920-е гг.

Друзі Єрмилова пригадують, що керівництво харківської Спілки художників відмовилося надати залу для громадянської панахиди по ньому. Мовляв, людина, яку були виключили зі Спілки за космополітизм, хоча потому й знову прийняли, не варта таких почестей. Погребальна машина з труною постояла біля будинку Спілки й вирушила на цвинтар. По дорозі на неї наїхав трамвай. З автобуса з труною потекла червона фарба.

Василь Єрмилов. Ескіз для оформления тканини. Папір, гуаш. 1959

Чому українець Єрмилов був виключений за «єврейською статтею» космополітизм? Річ у тім, що на вимогу Сталіна, аби приховати антисемітську сутність цієї кампанії, кожен десятий мав бути слов’янином. У Києві, наприклад, ним мав стати Петрицький, але ЦК компартії України попрохало замінити його іншим слов’янином. І на це місце потрапив художник Овчинников. У Москві десяте місце припало на вчительку Єрмилова художницю Марію Синякову.

Василь Єрмилов.  Мандоліна. Полотно, олія. 1920-е гг.

Аби фінансово прислужитися Єрмилову, музей купив у нього для бібліотеки три рідкісні видання двадцятих років за 30 рублів (три кілограми гарної ковбаси). Я вирішив подати до закупівлі міністерством культури ескіз революційного плаката 1920 року. Завідувачем міністерської комісії, що купувала твори мистецтва, був чиновник, який 1949 року виключив Єрмилова зі Спілки. Людину, яка «завалила самого Єрмилова», підвищили й зробили начальником у Києві. Щоб не ризикувати, начальник таки призначив ціну за революційний плакат, але принизливу — 20 рублів. Єрмилов дізнався про це (як пізніше з’ясувалося) від мого друга Парніса й переказав мені протест. Протокол закупівельної комісії вів я, там було багато різних творів, і я поставив проти прізвища Єрмилова цифру 100. На цю цифру геній дизайну відгукнувся схвально: «Я хотів би отримати цю суму, поки я у вертикальному положенні». Міністерство виплачувало борги повільно. Сто рублів одтримала вдова Єрмилова...

Василь Єрмилов. Чоловічий портрет. Папір, олівець. 1921

Наведу розповіді Василя Дмитровича про свого друга й соратника Петрицького. 1937 року вони удвох готували в Харкові проекти оформлення українського павільйону Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Петрицький малював імпульсивно, ще й коментував: «Бачиш, лінія йде сама туди, куди слід». Заздрісники знеславили Петрицького: він малював портрет ворога народу Скрипника. Ескізи було відхилено, а Петрицького вирішено передати в руки НКВД. Робилося це тоді «на прохання трудящих». Єрмилов показав мені статтю в харківській газеті, підписану чотирма «трудящими з пильним оком». У ній уклінно прохалося розстріляти двох поганих художників — Касіяна («Навіщо він прибув із Заходу на Радянську Україну?») і Петрицького, який малював ворогів народу. Єрмилов зустрів свого друга за тиждень у кав’ярні й одразу навіть не впізнав — так він хмарнів.

Василь Єрмилов. План оформлення палацу піонерів та жовтенят у Харкові. Папір, зміш. техніка. 1933

Пізніше харківський художник Страхов розповів мені про подальші події. Справу двох «відщепенців» розглядали збори харківських художників. Так тоді годилося робити. Для статистики приєднали до тих двох іще й Страхова. На зборах Касіян, схопившись за голову, нервово розгойдувався, як єврей на молитві. Петрицький сидів, мов аршина проковтнув, і, не кліпаючи очима, дивився на президію. А Страхов не розгубився: «Я вибіг на трибуну й почав гримати на президію — на кого руку піднімаєте? Петрицький уславив соціалістичне мистецтво за кордоном, Касіян був радянським громадянином іще в Празі. Мій плакат із Леніним одібрав золоту медаль у Парижі, й комуністи всього світу носять значки з цим зображенням». Збори були деморалізовані й не наважилися засудити своїх товаришів.

Василь Єрмилов. Проект інтер'єру магазина. Папір, зміш. техніка

Як і всі футуристи, Єрмилов у мистецтві порушував заборони й табу. У багатьох його творах предметом гри була оголена натура. Показав він мені еротичні малюнки японців, та не відчувши жвавої реакції, до цієї теми в розмовах охолов, хіба що наостанок розповів мені дотепний анекдот: «Грузин танцює з дівчиною. Вона каже: «Мне душно. Я отойду к окну». — Дэвушка, когда какнешь, ко мне вернешься?»

Василь Єрмилов. Проект обкладинки Ленін і жовтень. 1920-ті рр.

Шедевром Єрмилова у жанрі ню є двочастинний колаж «На пляжі. Ранок. Вечір. 1936». Сегменти і смуги (жовті, помаранчеві, блакитні та фіалкові) — це абстрактний пейзаж, це небо і пісок. І в цей абстрактний порядок включається абсолютна конкретність: фотографія оголених жінок, які лежать долілиць на нудистському пляжі. Позували Єрмилову під час фотозйомки дружини харківських художників Седляра, Падалки, Шапошникова і самого Єрмилова. У лівій частині («Ранок») кольори буяють ранковою свіжістю, і смуга з жінками підбивається догори. А в правій («Вечір») кольори стають обважнілими, а зображення жінок опускається долу, наче услід за сонцем.

Василь Єрмилов. Проект оформлення першого павільону Української РСР на ВСХВ. 1939

Коли значно пізніше ми цей шедевр репродукували в книзі «Авангард Йогансена», видавці попрохали мене прокоментувати твір, і в мене вийшло таке: «Я, професор Горбачов, представник крохоборського (дріб’язкового) мистецтвознавства, усеньке своє життя збирав нікому не потрібні факти. Через науковий пошук я визначив імена осіб, яким належать три задки. Кому належить четверта сідниця, крайня праворуч, доведеться визначити прийдешнім мистецтвознавцям».

Василь Єрмилов. Проект розпису потяга Червона Україна. 1920-ті рр.

Реабілітація Єрмилова посувалася повільно. Великий інтелектуал, патріот і пересмішник Микола Бажан зумисне «дворушничав» у 5-му томі «Історії українського мистецтва», присвяченому небезпечним 1920-м — розстріляному Відродженню. Серед ілюстрацій подано було абстрактні рельєфи Єрмилова. А авторці тексту Бажан запропонував злегка висварити ці твори. «А чого Вам боятися? — спитала його Лідія Іванівна Попова. — Ви ж академік». — Хіба Ви не знаєте, — відказав Бажан, — сьогодні в нас академік, а завтра не академік. Головне — картинки; для тямущого — достатньо.

Василь Єрмилов. Без назви. Папір, колаж. 1928

1989 року хорватські мистецтвознавці Бранка Стіпанчич і Тихомир Міловац у досить нужденній експозиції Українського музею побачили одного-двох Пальмових і Богомазових і відчули, що це, мабуть, невипадково. Тодішній директор сказав, що ніякого авангарду тут не було і, похнюплені, вони про це розповіли заступниці директора, моїй сестрі Ірині. Іра звела їх зі мною. Я довго й нудно розповідав про десятки імен — від знаного Малевича до не знаного Петрицького, про те, хто де в світі знає цю тему. Хорвати загорілися й сказали: «Через рік зробимо виставку українського авангарду в Загребі». Я не йняв віри. Але вони в себе вдома домоглися, що в міжурядову угоду між Україною та Хорватією було внесено пункт про цю виставку. На щастя, мій московський колега одесит Колесников упродовж двох років «бескорыстно бессмысленно» їздив по колекціях РадСоюзу й фотографував українських модерністів. Та Міністерство культури, як завше в таких випадках, саботувало. Хорвати ввічливо нагадували про себе. І терпець у чиновників урвався. Вони подзвонили Ірині Омелянівні й роздратовано проказали: «Хорвати нас дістали. Доберіть два-три десятки якихось картин і заткніть їм пельку».

Василь Єрмилов. Композиція. Початок 1920-х рр.

Ми одразу стукнули до Загреба. Бранка й Тихомир приїхали до Києва, і ми з ними обійшли всі потрібні колекції та музеї. Приватні колекціонери зустрічали нас радо. Та й працівники фондосховищ не приховували своїх скарбів. В Укрмузеї розкрили ми заяложену теку з дизайнерськими проектами Єрмилова. Хорвати остовпіли: «І це лежить без руху? Мертвим капіталом?» У запасниках театрального музею вони знов остовпіли перед заяложеною текою з Петрицьким. «Та це ж рівень Шлеммера (себто класика німецького конструктивізму. — Д.Г.)!» — казали вони одне одному. Каталожну частину виставки (назви, розміри і т.п.) було підготовлено й разом зі слайдами Колесникова вивезено за кордон.

Василь Єрмилов. Жіночий портрет. Папір, олівець. 1923

Виставка «Український авангард» була врятована. Вона відбулася в кінці 1990-го — на початку 1991-го в Загребі. Хорвати видали розкішний каталог зі статтями нечисленних україністів усього світу й назвали його «Біблія українського авангарду». Єрмилов був серед улюбленців хорватських художників — рельєфи, книжкова й промислова графіка. Проект цигаркової коробки «Ілліч» викликав захват своїм незрівнянним конструктивізмом. І водночас — жарт: потрібно було написати Ілліч І, аби не сплутати з Іллічем ІІ Брежнєвим. Вражало й те, що єрмиловська концепція була актуальна також для художників кінця ХХ століття.

Власне, актуальним був так званий мінімалізм, до якого приліпилася назва «бідне мистецтво». Арсенал Єрмилова — два-три локальні кольори, два-три геометричні елементи, дві-три матеріальні фактури (жерсть, дерево, гудрон). Майстерною технікою полірування, шліфування, присипки, протиставленням овальних і кутастих площин, бездоганним «дорійським» пропорційним ладом він домагався у своїх рельєфах високого художнього (композиційно-ритмічного, технічно відпрацьованого) ефекту. Ремесло він, як і в Стародавній Греції, зводить у ранг мистецтва. Майстровий у його особі (точний окомір, ретельний підбір матеріалу) від оформлювальної практики підноситься до духовних висот — розчленованої форми Пікассо (рельєф «Скрипка»), до нечуваної, як єресь, простоти Малевича («Квадрат і круг у тондо»).

 

Останні роки життя (1963—1967)

Після персональної виставки 1962-го, влаштованої Харківською спілкою художників як спокуту-вибачення за незаслужене вигнання В.Д. зі «славних рядів радянських майстрів мистецтв», Єрмилов прожив іще кілька років. У одному з листів він зазначив: я ще не все сказав. Нещодавно мистецтвознавцям удалося встановити його доробок останніх років:

1. Він відновив свою конструктивістську форму 1920-х: проекти монументів-музеїв Пікассо та Хлєбникова, а також монумента ленінській епосі. Гідна подиву досконалість його дизайнерського проекту книги Хлєбникова, замовленого йому О. Парнісом.

2. У живописі створив оригінальний варіант абстрактного експресіонізму. Це була відповідь Єрмилова на американсько-європейський ташизм 1940—1950-х років. Я маю на увазі його картини «Знамення 22.6.1941. Боярка». Це був спогад Єрмилова про день оголошення Німеччиною війни СРСР. У цей день він перебував у передмісті Києва Боярці. Художник зобразив великий вибух, спопеляюче явище космічного порядку. Назва написана на лицевому боці, і я зрозумів дату буквально як рік виконання, тим самим ввівши в оману єрмиловознавця А. Накова: у своїх похвалах нашому художникові він відзначив, що Єрмилов випередив американських абстрактних експресіоністів на ціле десятиліття.

3. Абстрактна композиція (Піраміди). Серед. 1960-х. Олія на полотні. 55,5х55,2. Приватна колекція. Харків.

У 1960-х Єрмилов увійшов у резонанс зі світовими тенденціями. Свідченням цього є абстрактна композиція, що відгукується на «концепт тиражування» — новацію тодішнього американського мистецтва. Художник залишає (тиражує) на полотні відбиток лінійки-трикутника й перетворює ці «сліди» у фантастичне видовище пірамід, що йдуть у нескінченний простір. Холодні сутінкові сині кольори, а також паморозь білих верхівок пірамід переходять у кольори пітьми й контрастують із теплотою рожевих охристих тонів.

Хочеться відзначити виразний композиційний прийом цієї картини — чергування малих і великих трикутних форм, що існують нероздільно. Завдяки такій повторюваності виникає відчуття рішучого й неквапливого ритму. Вольова ритмічність — одна з примітних рис творчості Єрмилова.

Із креслярської геометрії художник творить містичну картину, натякаючи при цьому на своє улюблене мистецтво православної ікони, з якої він запозичує тоненькі білі лінії (т.зв. асисти), що динамізують живописну форму. Я б назвав цю стилістику містичним конструктивізмом.

4. Натюрморт із кактусом і цвяхами. 1963. Олія на полотні. 60х80. Підпис і дата — праворуч унизу. Картина підписана й на звороті. Приватна колекція. Київ.

Це своєрідний відгук на американську новелу — гіперреалізм. Кактус нагадує «обманку», до якої боязно доторкнутися. Криві цвяхи, вбиті в бетонний трикутник, так би мовити, розвивають «колючу» тему картини. Для фактурності прошкрябані гострі сліди (ліворуч від кактуса), а також наклеєний ґратчастий знак (праворуч).

Використана ще одна пластична рима — кругла: зелене яйце, круглий проріз у палітрі й округлий силует самого кактуса. Трикутні форми, що проявляються явно або як тінь, їхні співзвуччя й протизвуччя видають незнищенну натуру геометра-конструктивіста, який, мов режисер, уміло й енергійно керує ритмом. Саме ритм надає композиції незламної єдності.

Сірувато-сталеві й вохристо-іржаві металічні кольори своєю ахроматичністю не тільки не придушують, але, навпаки, підвищують цінність скромних спектральних партій — червоної та зеленої.

У Єрмилові після всіх переслідувань і заборон знову спалахнув новаторський дух, який поманив його в щось невідоме в історії мистецтва. Але картин такого роду він не встиг створити багато. Як сказав би письменник Платонов, «він не витримав жити довго».

 

Листи до мистецтвознавця Д. Горбачова

28.09.1964. Харків

Високошановний Дмитре Омеляновичу!

Вашого люб’язного листа від 23.09.64 я отримав. Дякую Вам за запрошення взяти участь в експозиції радянської графіки Українського музею.

Якщо я Вас правильно зрозумів, то Вас цікавлять мої графічні роботи 20-х років, що належать до книги, плакату й промислової графіки. Якщо Вас влаштовує, то ця частина робіт із каталогу моєї персональної виставки 1962 р. може бути надіслана Вам. Це роки від 1918-го до 1924-го. Вони в мене в рамах під стеклами, але я думаю, що їх потрібно розмонтувати й надіслати лише на паспарту, тому що пересилання зі стеклами громіздкі, до того ж, у Вас може бути «свій стиль оформлення» в іншому ансамблі. Тому напишіть, що Вам цікаво за каталогом. Повідомте також, у яких межах (ціна) Ви закуповуєте роботи й у який строк оплачуєте такі. На жаль, я не маю нічого з «нарбутівців», які Вас цікавлять, що ж стосується А.Г. Петрицького, то в мене є до десятка його театральних костюмів (т.зв. формалістичного періоду). Є два костюми в Г.А. Цапка, один в Одесі у Федоркова. Спробую довідатися, в кого з харків’ян іще є його роботи. Але наскільки я пам’ятаю, це буде досить скромно. Є в мене ще одна робота (спільна — Петрицького й моя), до оформлення Українського павільйону на Всесоюзній сільгоспвиставці 1939 р. в Москві, розмір 80х100 см, наклеєна на щит. Це ескізний проект вступного залу на замовлення українського уряду. Між іншим, чи не відомо Вам, що збереглося в Києві від 30 щитів нашого проекту? У натурі він здійснений не був через причину, Вам, напевне, відому.

З повагою. В. Єрмилов

 

29.05.66

Харків

Вельмишановний Дмитре Омеляновичу!

Дякую Вам за лист. Гроші за книжки в сумі 30 руб. мене влаштовують.

Сподіваюся, що Ви благополучно повернулися до Києва й тепер у Вас залишається мало часу милуватися прекрасним Києвом. Місто дивовижно красиве, але чому київські художники так мало його зображують? Я пам’ятаю, що лише в А. Г. Петрицького, і то в ескізах театральних (приміром, до «Тараса Бульби»), можна побачити й відчути його як місто, що дотепер несе в собі риси прадавнього лику, де історія й сучасність так прекрасно пов’язані.

Писарі пейзажу (на кшталт Яценка) думають, що сніг можна написати, залишивши просто полотно (білий ґрунт), і це буде здорово — але здорово не виходить.

Думаю, що Таня Яблонська могла б написати Київ — при зустрічі порадьте це їй. Але пейзаж цей не повинен бути схожий на її жанрові речі. За розміром полотна він мусить бути великим. За стилем — бароковим. За композицією — ніби зверху. Аромат від нього має бути такий, який буває навесні, коли цвітуть дерева.

Я розумію, що це важко, але потрібно намагатися це зробити.

…Борисові Борисовичу Лобановському передайте, що я дорожу його вітаннями й сподіваюся, що він таки скаже слово, адже я, з вини Касіяна, перебуваю в ранзі неіснуючих художників. Сподіваюся, що й Врона також не дасть мене скривдити. Мабуть, що зараз і Ви візьмете «слово», але обережно — Раєвські поруч.

Дорогий Д.О., перепрошую, що не все Вам показав із того, що я роблю, але хай це буде поки що моєю таємницею. Чи зустрічали Ви Сашка Парніса, і що він Вам баяв про Москву? У Москві зараз Їржі Тауфер, але він якось вислизає з обіймів Сашка.

Привіт Вам від моєї дружини. Будьте здорові.

З повагою до Вас В. Єрмилов.

Сьогодні за християнським календарем Трійця, але в нашому домі навіть травою не пахне.

 

 

Дмитро Горбачов