Майже рік тому я писала про перші результати тоді ще зовсім новенької програми грантів і3 фонду Ріната Ахметова.

Першими ілюстраціями на той момент були фотографії репетиційного процесу в театрі ім. Леся Курбаса у Львові – постановки спектаклю «Лісова пісня». І треба сказати, ми в програмі не очікували, що режисерська робота Андрія Приходька переверне український театр з ніг на голову (чи навпаки). І вона таки не перевернула, оскільки для такого завдання не достатньо однієї постановки. Але – здається – стала проривом у театральній ситуації міста. Принаймні, про це свідчить кількість і зміст публікацій та згадок про спектакль навіть через півроку після його прем’єри. Я пишу про цей проект знову, оскільки він дуже добре ілюструє те, як свою місію бачить сама програма. Найважливіше завдання і воно ж очікування, яке стоїть перед і3: бути каталізатором позитивного розвитку. Це означає сприяти новим підходам, ідеям, іменам, візіям, а також, заохочувати експерименти й освітні ініціативи, спрямовані на розвиток цілої галузі (наприклад, музейної справи – таким став ще один «наш» освітній проект для музейників у Луганській області) або на розвиток конкретної даної інституції.

Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки, спектакль «Крихітка Цахес»

Отже, чи вдалося і3 виконати – бодай частково – ці очікування і взагалі, що відбувалося в програмі протягом року? Мене особисто завжди зачаровує статистика, тому почну з неї. Ми підтримали 80 проектів, і 90% з них вважаємо вдалими, такими, що залишають по собі слід. Тобто, певним чином каталізують професійну або публічну дискусію. Серед них, наприклад, проект Школи Марущенка «1984», Тиждень актуальної п’єси, Тиждень мистецтва перформанс у Львові, фестиваль Terra Futura в Херсоні чи постановка спектаклю «Крихітка Цахес» в Івано-Франківську.

Херсонський міський Центром «Тотем», мистецький фестиваль «Terrafutura», осінь 2011

Цікавим, до речі, виявився географічний розподіл проектів . Найбільше проектних пропозицій протягом року ми отримували з Києва і (як ви думаєте, звідки?) Львова. Якщо глянути на дані Google analytics, точніше, візуалізацію географічного розподілу відвідування сайту програми, то найбільший круг закриває Київ, трохи менший відразу за ним – Львів, решта дрібних  цяток припадає на інші міста. Моє особисте припущення таке: саме в Києві і Львові виявляються найактивніші культурні середовища. Ми б хотіли підтримувати якомога більше проектів зі східних і південних регіонів, але наразі найцікавіші пропозиції справді надходять із західної частини країни.

Подорож акторки Олександри Олійник на воркшоп Роберта Вілсона (Міжнародна літня програма Уоттермілл 2011), США

Нерівномірний розподіл виявився і між проектами з царини літератури, театру, візуального мистецтва і музейної справи. Протягом першого півріччя роботи програми ми отримували значно більше проектів у сфері візуального мистецтва, ніж в інших. Але вже з кінця весни дуже активізувалося музейне середовище, тим більше, що кілька наданих грантів стали для багатьох музейників підтвердженням серйозності намірів програми. Дійшло до того, що на кінець року (а останнє засідання цього року відбулося щойно 2 грудня) більшість отриманих проектних пропозицій стосувалися театру і музейної справи (до речі, вперше ми спостерігали таку активність саме театрального середовища, яке досі подавало найменше пропозицій), а не візуального мистецтва, як раніше. Надіюся, це не означає, що ідеї в художників, кураторів і мистецьких осередків закінчилися, а йдеться лише про сезонний спад. І мушу додати, що навіть на цьому грудневому засідання попри меншу кількість візуальних проектів, ніж зазвичай, Експертна рада підтримала фестиваль NonStopMedia у Харкові, котрий проводить харківська Муніципальна галерея. А найближчим часом будемо мати нагоду побачити новий живописний проект Марії Павленко «Місто снігу», також підтриманий і3, книгу Вікторії Бурлаки «Історія образу. Мистецтво 2000-х» та відео Олега Чорного «Сходи Олекси Гірника».

Проект - «Школа перфомансу», Львівський «Інститут актуального мистецтва»

До речі, про Експертну раду. Протягом року вона складалася з музейника Марії Задорожної, знавця видавничої царини Олександри Коваль, театрального режисера Дмитра Богомазова, культурного журналіста Юрія Рибачука і власне мене як людини зі знанням сфери візуального мистецтва. Вже з цього місяця її склад буде іншим: Марію Задорожну і Юрія Рибачука змінять Катерина Чуєва (вчений секретар Національного музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків) і Алік Шпилюк (кінокритик). Ми завжди намагаємося формалізувати свої рішення, тому й при запрошенні експертів мали місце певні формальні критерії. А саме, запрошуючи Катерину Чуєву й Аліка Шпилюка, до уваги брали: хороше знання музею/царини кіно зсередини, практичний досвід запровадження нових підходів у своїх сферах, участь у міжнародних музейних/кіно проектах чи програмах, відкритість і обов’язковість. Останні два – дуже суб’єктивні критерії, проте й вони мають свою вагу. Вже невдовзі інформація про нових членів ради з’явиться на веб-сайті програми www.i3grants.org. А наразі тут можна подивитися детальніше, які саме проекти підтримувалися програмою протягом року. І довідатися про нашу нову ініціативу, котру ми будемо тестувати протягом 2012-го року, - підтримку малих проектів у царині кіно. Під цим ми розуміємо малобюджетні й документальні фільми, фестивалі, майстер-класи, професійні подорожі закордон і такі подібні ініціативи. Як завжди, важливим компонентом залишиться публічна презентація всіх підтриманих і3 проектів. Справа в тому, що за задумом, програма має приносити користь не лише фактичним авторам проектів (художникам, критикам, режисерам, письменникам, арт-менеджерам, акторам), а й аудиторії цих проектів. Тобто – перепрошую за бюрократичну мову – глядачам, які в такий спосіб отримують кращий доступ до явищ сучасної культури.

Львівський театр ім. Леся Курбаса, спектакль «Лісова пісня», режисер Андрій Приходько

Надіємося на активізацію найближчим часом й художнього середовища: не може бути, щоб у країні закінчилися оригінальні ідеї. До речі, доволі рідко подаються саме виставкові проекти – шкода, бо хотілося б бачити більше, може й невеликих, але добре продуманих виставок, які порушують важливі питання. Важливі для аудиторії або важливі для самого мистецтва. Але (і тут додам трохи пафосу) оскільки йдеться лише про початок великої приязні, як казав герой фільму «Касабланка», а точніше про початки роботи програми, можливо невдовзі у нас зникнуть всі підстави турбуватися про кількість і якість проектів. Залишиться лише справно їх підтримувати.

 

 

Олеся Островська-Люта