Від середини травня в «Мистецькому арсеналі» відбулися значні зміни. Директором культурно-мистецького комплексу було призначено Наталію ЗАБОЛОТНУ, яка до того протягом шести років обіймала посаду директора «Українського дому». «Арсенал» є чи не найбільшим виставковим центром країни і водночас — одним із наймасштабніших будівельних майданчиків. Очолити такий гігант для тендітної молодої жінки — неабияке випробування. Про те, як удається справлятися з навантаженнями, а також про далекоглядні плани на перетворення «Арсеналу» в найпотужніший осередок мистецького життя країни, Наталя Заболотна розказала головному редакторові ART-Ukraine Алісі Ложкіній.

 

 

— Ви довгий час були директором «Українського дому». Наскільки складно тепер адаптуватися на новому місці роботи?

— В «Українському домі» я працювала, і правда, доволі довго, і за цей час він встиг мені стати домом у буквальному розумінні. Останні роки виявилися напруженими, адже ми постійно виступали з різноманітними ініціативами, переважно мистецького плану. Ми (команда «Українського дому». — Прим. Ред.) були першими, і наразі єдиними, ініціаторами проведення в Україні масштабного мистецького ярмарку, який отримав назву «Арт-Київ». Згодом ми почали регулярно проводити Антикварний та Скульптурний салони. Зрозумівши, що актуальне та більш традиційне мистецтво потребують окремого ставлення, ми розділили «Арт-Київ» на дві окремі великі події — ярмарок сучасного мистецтва «Арт-Київ contemporary» та «Fine Art Ukraine». Тобто розпочатих справ мали чимало і призначення директором «Мистецького арсеналу» було для мене доволі несподіваним…

 

— Але ж Ви, здається, вже співпрацювали з «Арсеналом» у спільних проектах…

— Так, справді цей майданчик не був для мене новим, адже ще минулого року мистецький комплекс відкривався моїм кураторським проектом De Profundis, у якому я спробувала дослідити еволюцію вітчизняної пластики — від її архаїчних витоків до наших днів. Проект був нелегким у реалізації, проте в цілому я ним дуже задоволена. Адже нам пощастило познайомити киян і гостей столиці з геніальними зразками вітчизняного мистецтва — від моїх «улюблениць» — скіфських «баб» — до робіт Іоана Пінзеля — барокового майстра світового масштабу, який працював у ХVIII сторіччі на Західній Україні, та цілої плеяди сучасних майстрів, у чию творчість я справді абсолютно закохана.

Однак для якихось глибоких роздумів про те, «важко чи легко» в наше життя входять зміни, — я банально не маю часу. «Арсенал» — це величезний комплекс, величезне будівництво, де немає місця зайвим переживанням. Тут треба працювати, адже перед нами стоїть дуже серйозна мета — створити культурно-мистецький центр найсучаснішого ґатунку.

 

— А що Ви маєте на увазі під «культурно-мистецьким центром найсучаснішого ґатунку»? Донедавна в суспільстві побутувала думка, що в «Арсеналі» буде облаштовано щось на зразок «українського Лувру». Така концепція звучить дуже яскраво, але важко зрозуміти, який саме зміст ми маємо вкладати в це поняття…

— Ну, ідея про «український Лувр» справді красиво звучить, але, по суті, на сьогодні видається доволі утопічною. Більше того, з точку зору сучасної культурної політики вона передбачає не зовсім правильну стратегію. Адже такі масштабні інституції, як Лувр чи, наприклад, пітерський Ермітаж, — це продукт зовсім іншої епохи, та й наповнювалися вони не за один день, і навіть не за одне сторіччя.

Наразі в «Арсеналі» немає власної колекції, а заповнювати простір «вершками» з регіональних музеїв мені здається просто негуманним. Особисто я бачу майбутній «Арсенал» не як музей-експропріатор, а як мобільну сучасну мистецьку інституцію, що глибоко вшановує минувшину, але обличчям звернена до майбутнього. Для цього ми плануємо вже найближчим часом розпочати цілу низку проектів.

Велика частина майбутнього «Арсеналу» — це історична ретроспектива. Але й тут хочеться відійти від архаїчних музейних стандартів ХІХ століття, що, на жаль, і досі доволі розповсюджені в нашій країні. Наша історична експозиція має бути сучасною, і саме зараз ми з членами моєї музейно-кураторської групи вивчаємо досвід провідних музеїв світу. Ми хочемо зрозуміти, як нам зацікавити нашою історією молодь, широкі прошарки населення. І я вірю, що це цілком реально зробити, адже в сучасному світі дуже важливо, якою мовою ти говориш із глядачем. Ми з нашим глядачем хочемо говорити сучасною мовою, стимулюючу в нашій державі культурну, ні, не революцію, а саме еволюцію.

 

— Але, я так розумію, «Мистецький арсенал» орієнтуватиметься не лише на історію — велику частину центру займатимуть різноманітні проекти, присвячені сучасному мистецтву. Яка концепція цього напрямку?

— «Мистецький арсенал» має стати одним із найбільших у Європі музейно-виставкових центрів. Ми орієнтуємося на європейський досвід, який вимагає від нас будувати не лише виставкові зали, а справжній «центр», де буде передбачене місце для електронної бібліотеки, медійного центру, книжкових крамниць, лекторіїв, зон відпочинку.

Одним із пріоритетних напрямків діяльності «Арсеналу» має стати сучасне мистецтво. А значить, маємо збирати власну колекцію сучасного мистецтва, підтримувати вітчизняні та міжнародні виставкові проекти, проекти обміну мистецькими творами з провідними арт-центрами світу і т.д. Ми лише починаємо рухатись у цьому напрямку, але, я впевнена, все вийде, адже «Арсенал» — справді унікальне місце і воно має стати каталізатором процесу, центром культурного життя не лише столиці, а й регіонів.

 

— А на кого Ви спираєтесь у втіленні своїх ініціатив? Адже однією з головних претензій до минулого керівництва мистецьким комплексом була відсутність якісної команди культурних менеджерів, кураторів, стратегів. Та й, власне, якоїсь однієї чіткої концепції розвитку в «Арсеналу» не було…

— Для мене команда — одна з головних запорук успіху всіх започаткованих в «Арсеналі» ініціатив. Я прекрасно розумію, що самотужки справитись із таким об’єктом абсолютно нереально. І саме тому збираю навколо себе висококваліфікованих менеджерів і кураторів, людей, яким я довіряю в плані професійної компетенції. Це велика група людей, адже «Арсенал» — це цілий клубок проблем, і питань, що вимагають нагального вирішення. Що стосується саме мистецької частини проекту, розробки концепції, розвитку напрямку «сучасне мистецтво» і т.ін. — наразі перш за все спираюся на думку куратора Олександра Соловйова, який став моїм заступником із культурно-виставкової діяльності, а також на думку видатного сучасного українського мистецтвознавця, фахівця з питань авангарду Дмитра Омеляновича Горбачова. Олександр Соловйов — один із провідних вітчизняних спеціалістів із сучасного мистецтва, найбільш компетентний український куратор, наразі він також займається залученням до проекту найактивніших кураторів, мистецтвознавців і менеджерів і я думаю, що з такою командою ми вже найближчим часом почнемо ефективно працювати, втілювати проекти, на які давно заслуговує «Арсенал», — яскраві події загальнонаціонального та міжнародного масштабу.

 

— Ви дуже енергійна жінка, це одразу помітно, але все ж таки, як Вам удається витримувати такі навантаження? Чи залишається час на особисте життя, сім’ю?

— Це справді нелегко, але поки що вдається. У мене двоє маленьких дітей, яких я дуже люблю і яким намагаюся приділяти максимум уваги. А навантаження для мене компенсуються вірою в те, що нам удасться втілити задумане в життя.

Я справді хочу зрушити справи в «Арсеналі» з мертвої точки, хочу, щоби до нас почали ходити люди, щоби в нас відбувалися масштабні проекти. Поки що цього «допінгу» мені достатньо для того, аби зберігати оптимізм.

До того ж, люблю подорожувати, а посада стимулює мене до спілкування з цікавими людьми. Це дуже надихає. Наприклад, щойно я повернулася з провідного світового мистецького ярмарку «Арт-Базель», куди їжджу регулярно. Дуже хочеться застосувати досвід цього всесвітньо відомого гіганта в проведенні нашого «Арт-Києва». Так що такі відрядження для мене вельми корисні — коли ще побуваєш на обіді в Рокфеллера чи отримаєш запрошення на весілля Сімона де Пюрі.

Нам потрібно інтегруватися до міжнародної мистецької верхівки і пропагувати на світовій художній сцені вітчизняне мистецтво. Це буде однією з цілей «Мистецького арсеналу», і в цьому ми маємо цікавих порадників. До нас уже сьогодні надходять пропозиції з усього світу — керівники провідних музеїв хочуть знайомитися, вони цікавляться «Арсеналом», — адже це унікальний майданчик навіть у світовому масштабі. Днями, наприклад, до нас приїздить провідний латиноамериканський куратор Віктор Замудіо Тейлор. Він є куратором найамбітнішої мексиканської колекції сучасного мистецтва, яка належить молодому колекціонерові-бізнесмену Еугеніо Лопезу Алонсо. Ми будемо обговорювати участь латиноамериканських гостей у наступному «Арт-Києві»… Саме так, на мій погляд, має діяти сьогодні така ключова інституція як «Мистецький арсенал»: інтегруватись у світову мистецьку спільноту, зберігаючи орієнтир на власне мистецтво.