З Миколою Малишко можна розмовляти нескінченно, так само, як і дивитись на його скульптури. Обидва ці процеси забираються у людини відчуття часу та всього, що відбувається довкола. І навіть на відкритті виставки, де зазвичай надзвичайно багато відвідувачів, можна їх не помітити, задивившись на одну з робіт. Скульптор дуже чутливий – до співрозмовника, до матеріала та до навколишнього світу.

Микола Малишко рідко приїждає до Києва, тому що живе та працює за містом, але ART UKRAINE пощастило зустрітися з ним та його дружиною Ніною на відкритті персональної виставки “Проект проектів” у арт-центрі Я Галереї 16 жовтня.

Ганна Васик: В експлікаційному тексті до виставки "Проект проектів" йдеться про те, що "Малишко-художник поступається місцем Малишку-філософу". Чи є у проекту сформульована філософія, чи є проект частиною певної філософської системи?

Микола Малишко: То, можливо, метафора, або іронія, бо підстав так вважати немає. Думка снується навколо уяви, а в уяві живе найближче майбутнє. Думання є інструментом творчості. В експозиції представлена звичайна будівельна цегла 19-го століття, з розібраних стін будинку, що перебудовується на подвір’ї, поруч з Я Галереєю на вул. Хорива. Ще один важливий компонент - це, власне, стіни приміщення галереї з відкритою цеглою. Також звертаю увагу на цеглу тисячолітньої давнини з руїн храму Пирогощі, що на Подолі. Присутність цих предметів, зліплених з глини колись і тепер, збуджує уяву. Моя вразливість на об’єми, на будову предмету хвилюють, я їх хочу бачити, відчувати. В цьому оточенні макети моїх скульптур у малому масштабі, де очевидна присутність геометричних форм в зображеннях, разом з цеглою та деревом, в цегляних стінах налаштовують на відчуття будови, компонування, поєднання, зрештою, до відчуття чогось стрункого, структурного.

"Проект проектів" Миколи Малишка в арт-центрі Я Галерея, фотограф - Володимир Денисенков

 Г. В.: Вам часто ставлять запитання про матеріал ваших робіт, і ми б не стали повторювати його знову, якби не трапилося цікавої зміни. Адже в останні роки у виставковому просторі можна було побачити ваші дерев’яні скульптури (проект для “Арсенале” і участь у виставці “Велике і Величне” і т.ін.). Зараз, у “Проекті Проектів” поряд із деревом присутня глина. З чим це по’язано і що для вас означає глина у порівнянні з деревом?

М. М.: Це тільки таке перше враження, що я займаюсь винятково деревом. Бо скільки себе пам’ятаю, я завжди ліпив із глини, не зважаючи на те, що я маляр і мене завжди більше приваблював колір. Я став монументалістом під час навчання і це допомогло мені познайомитися з різними матеріалами – це і скло, якщо вести мову про вітражі, це і тиньк і вапно, якщо говорити про фрески, розписи темперою тощо. Також рельєфи з каменю, з кераміки - а це саме глина. Одного разу, 13 років назад в Опішні я зробив велику скульптуру з глини. не витримав, а в 73му році ми організували симпозіум, присвячений цьому матеріалу. З металу я так само робив нестандартні роботи. А зараз мрію зробити бронзове литво. Це я веду до того, що для мене не так уже й важливо – який саме матеріал використовувати, бо дух художника – це весь той світ, який він бачить, осмислює, як відчуває. Наступне питання – як його втілити. І якщо до якогось конкретного задуму більш пасує дерево  - я беру дерево, або глину – якщо того вимагає ідея.

Проект Миколи Малишка на Arsenale-2012

Г. В.: Продовжуючи вашу думку хочу згадати давніх китайців, які вважали матеріал співавтором, і не пручалися його втручанню у результат творення. Чи для вас матеріал є співавтором?

М. М.: Я ловлю підказки матеріалу – як тільки почую, що до мене промовляє матеріал, то я йому допомагаю, прислуховуюсь до нього. Цюкаю сокирою, але слухаю – як зазвучить матеріал. Колись ми робили виставку, натхненником якої був Кримський. По центру стояла велика моя скульптура. Кримський під час свого слова сказав: “Ви думаєте, що то ви її робите. Та ви не знаєте, що то вона вас створює”. Він дуже точно це сказав. Бо я постійно роблю висновки зі своєї роботи, постійно змінююсь, бо це мене трішечки вивищує. Людина трансформується під дією своєї творчості.

Г. В.: Багато хто керується прагненням увічнити своє мистецтво, використовуючи амбіційні з цієї точки зору матеріали – бронзу, камінь. Дерево у цьому розумінні є набагато крихкішим. У вас відсутній замах на вічність?

М. М.: Я на цей рахунок клопотів не так багато маю – бо я людина скромна. Я знаю, що величезна кількість всього, що було зроблене багато тисячоліть назад було зроблено саме з дерева, але залишилась лише кераміка, чи метал, чи камінь в першу чергу через їхню міцність. Але видно, воно все одно залишилось в людях. Просто його нема в музеях. Дійсно, дерево дуже швидко псується: то воно горить, то воно гниє. Більше того, якщо в людей така моральність, що вони палять піч Пінзелем, рубаючи його на шмаття. Це падіння самої людини, а не дерева. Я стою на тому, що треба виробляти дух, який не піддається тлінню. 

Г. В.: Вашу скульптуру часто називають миттю буття, зафіксованою у дереві. Що для вас є мить? Що є теперішнє, у порівнянні із минулим та майбутнім?

М. М.: Колись я робив проект виставки «Мить» у музеї, у Вінниці. Увага зосереджена на миті життя, а мить є найсуттєвішим з усієї часової тяглості. Та теперішнє знаходиться в нерозривній єдності з минулим і майбутнім. І те, наскільки свідома людина цього безперервного зв’язку, настільки вона має зрозуміти незбагненну вічність. Тому я акцентую увагу на сучасному мистецтві.

Г. В.: Ви сказали про важливість для вас кольору. Дерево ж задає виробам монохромність – природній колір самого дерева. Ви тепер свідомо відійшли від кольорових практик? 

М. М.: В скульптурі більш переважає сама будова, сам  об’єм об’єкту. В малярсті ж завжди відбувається утвердження площини, а не глибини і об’єму. Тому тут не так важливо, чи скульптура розфарбована. А тим паче, коли робиш скульптуру з дерева, то поверхня настільки прекрасна, матеріал сам по собі настільки чудовий, що нема потреби його зафарбовувати. 

"Проект проектів" Миколи Малишка в арт-центрі Я Галерея, фотограф - Володимир Денисенков

 Г. В.: Куратори часто апелюють до вашого звернення до архаїчних тем, до первісних форм культури. Це продиктовано вашим особистим захопленням?  Чи на вашу думку людство деградувало звідтоді?

М. М.: Я вважаю, що найкращим є мистецтво, яке робиться зараз, порівняно з тим, що робилося до сьогодні, хоч яким би прекрасним, та навіть досконалим воно б не було. І моє мистецтво швидше модерне, аніж архаїчне. Але модернізм, якщо правдиво дивитися на моїх сучасників, то він завжди відкидав те, що мало відійти. І пробивалося найбільш живуче з усіх часів. Тому це не стільки моє романтичне прагнення, я просто мушу так робит, це – моє завдання.

Г. В.: Нещодавно Арт Юкрейн започаткував нову рубрику - бесіди на зразок круглих столів. Темою першого з них стало "Інтерв'ю з художником". Чи вважаєте Ви цей жанр актуальним сьогодні?

М. М.: Бесіди як такі завжди корисні. А особливо ті бажані і необхідні, котрі присвячені художньому буттю та творчості. В діалозі, у викладенні поглядів народжується нова думка і вирішення проблем. Думання художника відбувається власною безсловесною мовою, а думання словами-образами інше - воно передбачає володіння мовним арсеналом. 

Г. В.: Що вам найбільше подобається у житті за містом?

М. М.: Земля і небо, повітря, вода, почуття свободи, тиші і спокою, рух, зміни кольорів, тонів, зміни зими весною, літа осінню. Як каже Ніна: -- Розкіш! 

"Проект проектів" Миколи Малишка в арт-центрі Я Галерея, фотограф - Володимир Денисенков

 Г. В.: Вам, як людині, що живе за межами Києва, мають бути дуже помітними зміни, що відбуваютьс з Києвом. Як гадаєте, з чим це пов'язано?

М. М.: Це прямо пов’язано з появою свободи, незалежності, але свободи сваволі, а не творчої самореалізації. Поки що це наслідки безглуздої політики неосталіністів, тобто сваволі. Та всупереч цьому Київ будується, страждає і шукає виходу з виникаючих катастрофічних проблем.

Г. В.: Ну і не можу наостанок не спитати про злободенні проблеми. Протягом останніх кількох місяців мистецька спільнота сперечається, чи варто бойкотувати Мистецький Арсенал у зв'язку із нещодавнім інцидентом на виставці "Велике і Величне". Чи вплинула ця подія на ваше ставлення до простору Мистецього Арсеналу? Чи збираєтесь брати участь у наступних проектах, ініційованих Арсеналом?

М. М.: Ще більше заповажав Мистецький Арсенал, і дуже емоційно сприймаю його знак-символ Квадрат. Продовжую працювати над проектами, і якщо щось виникне, то радо би виставив в просторах Мистецького Арсеналу.

 

 

 

 

Ганна Васик