Через борги цього літа компанія Polaroid за 12,5 мільйона доларів розпродала особисту колекцію знімків, знову привернувши до себе загальну увагу. Фотографії було виставлено на кількох аукціонах Sotheby`s у Нью-Йорку. Серед інших лотів, зокрема, були роботи Роберта Мепплторпа та Енді Воргола. Те, що саме цим двом іменам Polaroid зобов’язаний своєю інтеграцією в мистецькі експериментальні процеси сімдесятих, — зовсім не випадковість. Мепплторп не вважав себе фотографом і починав працювати саме з непрофесійним обладнанням. «Священне чудовисько» Енді Воргол одним із перших порушив установлені правила мистецької гри та спричинив знакові для сучасності дискусії про «мистецтво» й «не-мистецтво».

Отже, чорно-білий Polaroid з’являється в середині сімдесятих. Приблизно в цей самий час до рук випускника академії мистецтв Роберта Мепплторпа потрапляє ноу-хау — камера, що робить готові знімки самостійно. Попри те, що широкому загалу Роберт Мепплторп переважно відомий ідеально-скомпонованими естетськими ч/б, одними з найцікавіших серій були його ранні поляроїди. Саме камера моментального знімка стає ідеальним інструментом для візуальних експериментів молодого фотохудожника. Він, до речі, наголошував: мистецьке висловлювання потерпає від довгого процесу його виробництва. За допомогою камери Polaroid Мепплторп починає досліджувати переважно приватний простір і власну сексуальність. На маленьких прямокутниках світлин з’являються оголені чоловічі й жіночі тіла в специфічних кольорових абераціях. Тож якщо медіум — це меседж, то меседжем візуальної культури сімдесятих були повсякденність, прискорення часу та зіткнення приватного й публічного простору.

Лілея-кала. Фото: Роберт Мепплторп

Ню, особливо табуйоване, чоловіче, — також значна частина інтересу Мепплторпа-фотографа, як раннього, поляроїдного, так і пізнього, більш відомого. Однак поступово нагота атлетичних тілесних рельєфів стає «одягненою», нееротичною, перетворюючись на антично-статуарну. Таким чином, мепплторпівська фотографія виявляє помітний рух від гомосексуальності та провокативності до самодостатньої та дещо асексуальної тілесності.

Кольоровий екземпляр своєї камери компанія Polaroid запросила протестувати Енді Воргола, медійні експерименти якого носили переважно нарцисичний характер. Для нього світлини були скоріше сировиною мистецьких об’єктів. Не опікувався Воргол і питанням автентичності власних робіт, часто передовіряючи виготовлення такої «сировини» комусь зі своїх друзів. У результаті пропозиції від компанії Polaroid з’являється відома серія автопортретів художника. З одного боку, звичне явище: будь-який автор класичної чи модерної доби міг мати автопортрет. А з іншого — в якості мистецького об’єкту, зображення автора у ХХ столітті, звичайно ж, стає тиражованим. Однак, здаючи в експлуатацію свій образ, як шоумен і медійний персонаж, художник Енді Воргол виявляється ще більш анонімним. Даючи можливість нескінченно розмножувати своє зображення, він доводить момент виходу в публічний простір до крайнощів, знецінює його й позбавляє будь-якої претензії на смисл.

Вочевидь, миттєвість маленьких знімків, провокувала певний спосіб виробництва, схожий на той, що його пізніше використає ломографія, а наразі перехоплено цифровими камерафонами. Знімай усе, що потрапляє до поля зору: неважливе, нецікаве, випадкове. Знімай, не замислюючись, просто натискай кнопку й дивися, що вийшло. Без сумніву, Polaroid виявився і медійною революцією і серйозним викликом елітарності світописання. Адже фотографія в той період — складний аналоговий процес, який вимагав певних спеціалізованих знань.

У західній культурі Polaroid став частиною медійного мистецтва, й позначив неминучу демократизацію фотографування. Будучи звичайною розвагою, «портативним дивом», моментальний знімок зміг водночас порушити й питання святенництва буржуазної моралі, й місця автора в добу технічної відтворюваності мистецтва, і проблему приватного/публічного. Для пострадянського простору Polaroid став химерною ознакою буржуазності й, звичайно, виявився причетним до камерної sex revolution, а саме до досвіду home-порно внутрішнього призначення.

Паті Сміт. Фото: Роберт Мепплторп

Однак те, що спочатку є полем експериментів, із часом стає шаблонним і нецікавим. Компанія оголосила про своє банкрутство ще у 2008 році, її унікальну колекцію поділили між собою окремі шанувальники. У той же час двотисячні чітко позначили мейнстрімність поляроїдних екзерсисів. Тож, якщо поляроїдне мистецтво й можливе зараз, то лише як осмислення меседжу експериментального періоду, хоч і з ностальгійним присмаком.