Мистецтвознавчі журнали вже давно є невід'ємною частиною художнього процесу. Ба навіть вони формують громадську думку, задають культурні тренди, вносять ясність в неясне сучасне мистецтво, осмислити яке нинішня швидкість життя не дає жодних шансів. Між тим, у арт-часопису є своя історія виникнення, точніше — безліч історій-предтеч, які й призвели до того, що видання про мистецтво сьогодні зайняли особливу стійку нішу в галузі сучасних медіа. Що ж зробило їх такими особливими і завдяки чому виникла необхідність у них — в цьому ми й спробуємо розібратися.

 

Стаття з ART UKRAINE №5(29-30) вересень-листопад 2012.

 

Для цього доведеться повернутися на кілька століть назад, у другу половину XVII століття, коли епоха Просвітництва тільки починалася, а європейське книгодрукування набирало обертів. Розвиток наук сприяв необхідності популяризувати і регулярно висвітлювати досягнення вчених, а також писати про різні суспільні події. Так, зусиллями радника паризького парламенту Дені де Салло 1665 року у Франції з'явився перший в історії людства журнал — Journal des Savants.

Де Салло здійснив справжнє відкриття, яке дозволило не тільки задовільнити інтелектуальні вимоги наукової громадськості, але й прискорити прогрес науки.

Дені де Салло залучив до свого проекту чимало гідних людей епохи, своїх колег-учених, таких, наприклад, як Гі Патен, абат Вурзеїс, Гомбервіль, Шаплен, — завдяки чому цей непростий проект досяг надзвичайно високого рівня виконання, друкуючи якісні матеріали. Навіть більше, де Салло пропонував читачам надсилати свої коментарі, тим самим реалізувавши принцип зворотного зв'язку. У цьому ж часописі з'явилися перші ілюстрації : карти, схеми, гравюри, малюнки. Однією з перших і найбільш вражаючих ілюстрацій став малюнок воші, розмір якої сягав 50 см заввишки. Тут же ми бачимо й приклади вдалого маркетингу: аби розширити читацьку аудиторію, абат де ля Рок (наступний редактор) в опис журналу вдало додав — «Коротка збірка про все дивовижне, що відбувається в природі, та про всі найцікавіші відкриття в науці й мистецтві». Франція стала колискою журнальної справи і послужила прикладом для всіх інших країн Європи.

 

Що стосується слова «журнал» — тут все зрозуміло: воно запозичене з французької мови і означає «щоденник». Але набагато цікавішим є слово magazine, яке увійшло до англійської мови на позначення журналу. 1731 року Едвард Кейв — редактор The London Magazine (або Gentleman's Monthly Intelligencer), першого у Великій Британії журналу, в описі якого значилося: журнал про літературу та мистецтво — вжив похідне від арабського makhazin (склад), вимовивши його на французький манер як magazine. Цікаво, що в початковій школі багато хто з нас плутався на уроках англійської мови, називаючи словом magazine крамницю. Саме це значення і закладав містер Кейв, називаючи своє дітище «складом інформації».

Протягом двох XVIII-XIX століть публікації про мистецтво в усіх його проявах друкувалися у наукових і літературних часописах і потрапляли в категорію таких, що можуть бути цікавими ерудованому читачеві. Саме так: задовго до появи глянцю, що марнує тонни паперу з метою допомогти своєму покупцеві вбити час і витратити гроші, та безлічі видань, що бажають розважити широкого читача або змусити його не думати, а лишень споживати, — журнали кінця XVII століття орієнтувалися на людину освічену, чиї інтереси, окрім, скажімо, цін на товари масового виробництва, включають також латинську поезію і філософію. Не секрет, що під такими інтелектуалами-читачами малися на увазі виключно чоловіки (згадаймо вищезгаданий The Gentleman's Magazine). Так само створювалися журнали руками сильної половини людства, не лишаючи слабкій статі ані найменшого шансу долучитися до суспільства ерудитів.

Передвісники майбутніх арт-журналів з'являються ще у XVIII столітті. Літератори і філософи виношували критичні матеріали, друкарський верстат вже не був дивиною — все зійшлося і призвело до появи самвидаву на зразок Diskurse der Maler швейцарського письменника Брейтінгера в 1721 році. 1754 року у Франції з'являється журнал наук і образотворчих мистецтв Bibliothéque des sciences et des beaux-arts, журнал Museum у Великій Британії (1749), але вони, так само як і деякі їм подібні видання, канули в Лету.

Початок XIX століття ознаменувався появою художніх журналів і на території Російської імперії. Першим з них став «Журнал красних мистецтв», що видається в Москві 1807 ркоу професором Московського університету І. Ф. Буле. У плані першого випуску завдання журналу були позначені так: «поширювати художні знання та сприяти скільки не є піднесенню смаку у величезній Росії». Зміст номерів, що вийшли друком, був дуже різноманітним і мав серйозний характер: друкувалися статті про італійських художників XVI-XVIII століть, про античну скульптуру, давньоруській іконопис і російських граверів. У третьому числі журналу було опубліковано статтю М. Ф. Кошанського (він також перекладав тексти, які подавалися латиною) «Яким має бути справжній художник», що цікава як вираження естетичних вимог часу. У цьому творі автор намагається визначити відмінності митця від ремісника і вченого. «Се слово, — пише М. Ф. Кошанський про поняття «художник», — означає людину, що присвятила себе Мистецтвам, здається, тільки красним, бо тих, які займаються механічними, називають особливо ремісниками. — Проте ж Поета і Музиканта ми не називаємо Художниками, бо вони, крім відомих знаків і тонів, не застосовують одної ручної роботи».

1823-го і 1825-го «Журнал красних мистецтв» видавався Василем Григоровичем в Петербурзі та знайомив читачів із біографіями великих художників минулого, історією і теорією мистецтва, найбільшими художніми пам'ятниками і новинами мистецтва в Росії та на Заході. Цікаво, що вже двісті років тому журнали про мистецтво за структурою були дуже схожі на сучасні. «Журнал красних мистецтв» пропонував такі розділи: 1. Історія мистецтв. 2. Звичаї, обряди і костюми давніх і нових народів. 3. Словесність. 4. Біографії великих художників. 5. Мистецтва в Росії. 6. Критика. 7. Суміш. — які містили художню критику, детальний аналіз творів, біографії художників, переклади статей і літературних творів, зарубіжні новини.

Варто відзначити «Живописний огляд» (1835–1844, Москва) — перший у Росії науково-популярний ілюстрований журнал енциклопедичного характеру, що мав на меті «поширення корисних відомостей між усіма званнями читачів». До арт-видань цей часопис віднести не можна через його широку тематичну спрямованість, але він мав розділи «Науки, мистецтва і знання» та «Красні мистецтва» і був першим виданням, орієнтованим на популяризацію мистецтва. Того ж часу в Петербурзі з'явилася «Художня газета», яка публікувала матеріали, що висвітлювали культурне життя столиці, а також нариси про російських і зарубіжних діячів мистецтва, статті з історії мистецтва різних країн. Видаваний Петербурзької академією мистецтв «Вісник красних мистецтв» пропагував реалістичне мистецтво, друкував статті з російського та зарубіжного живопису сучасної та минулих епох, велику увагу приділяв ілюстрації, фототипії, політипажам.

На рубежі століть La Belle Époque породила і прекрасне, і великий на нього попит, і споживача. Тому не дивно, що в період між 1890–1914 роками з'являється безліч журналів, що спеціалізуються на мистецтві. Причому, крім журналів, спочатку орієнтованих на богему, вище суспільство і інтелектуалів, у зв'язку з демократичними рухами того періоду, виникає ряд видань, які мали на  меті поширення художніх знань у народі.

Одним з найбільш знакових журналів того періоду був «Світ мистецтва», що видавався у Петербурзі з 1898-го до 1904 року. Створений C. Дягілєвим з метою пропаганди творчості російських символістів, «Світ мистецтва» став рупором нових віянь у мистецтві і багато в чому визначив розвиток російської культури на переломі століть. Видавці «Світу мистецтва» — учасники однойменного гуртка письменників-символістів — надавали читачам широкі можливості для знайомства зі світовим художнім життям тих років, пропонуючи статті і дописи О. М. Бенуа, І. Е. Грабаря, В. В. Кандинського, уривки з творів видатних західних теоретиків мистецтва, огляди закордонних видань, відтворення виставкових експозицій, репродукції сучасних російських і західноєвропейських живопису та графіки. Як писав один з ідеологів «Світу мистецтва» Дмитро Філософов, для часопису першорядно важливою була «турбота про «щільну начинку» журналу, велику кількість у ньому думок та слів».

У той самий період, 1893 року, у Великій Британії друкується журнал про візуальне мистецтво The Studio, який в наші дні можна було б запросто назвати хайповим. The Studio відстежував модні естетські тенденції в мистецтві від ар-нуво до більш авангардних і першим придумав запросити іменитого художника для створення однієї з обкладинок (обранцем став Обрі Бердслі). Тим часом (1902) в Нью-Йорку з'явився відомий і донині журнал ART News, який, хоч і публікував статті про старе та нове мистецтво, й багато різної інформації про художнє життя планети, в першу чергу мав комерційні завдання. За ним у 1913 році вийшов Art in America, що й донині вважається одним з найавторитетніших на ринку, а сам себе іменує «провідним у світі арт-журналом».

Що ж до України, тут особливу увагу необхідно приділити журналу «Мистецтво і друкарська справа» (1909–1910), пізніше перейменованому на «Мистецтво. Живопис. Графіка. Художній друк» (1911–1912) і згодом — «Мистецтво у Південній Росії». Завдяки розвитку кольорового друку, що активно використовували в журналі, «Мистецтво і друкарська справа» був дуже прогресивним і за формою, і за змістом. Часопис приділяв увагу історії українського мистецтва, дослідженню народних художніх традицій, школам, майстерням і фотостудіям України. В журналі співпрацювали В. Я. Брюсов, М. О. Врубель, Ф. Л. Ернст та інші представники культури. 

 

Журнали, що спеціалізуються виключно на візуальному мистецтві, з’явилися тільки в ХХ столітті, коли відбувся розвиток мистецтвознавства як науки і в ньому склався цілий ряд шкіл і напрямів. До того часу сформувалася відповідна цільова аудиторія і усвідомлений споживач. Сьогодні формат арт-журналу вже настільки досконалий, що сучасні редактори засідають ночами з креативними директорами, вигадуючи нові, оригінальні рішення верстки та дизайну, форми і змісту. Але, за великим рахунком, за останні два сторіччя змінилося мало, і розрив століть і поколінь в нашій уяві перебільшений. Досить заглянути до бібліотеки мистецтв, яка архаїчністю своїх каталогів здається настільки недоречною в світі, де пошук інформації здійснюється у кілька кліків. Там ще можна знайти підшивки часописів столітньої давності, й від числа до числа простежити, як журнал про мистецтво набував знайомої нам форми: як з'являлася реклама, талони на передплату та інші незмінні атрибути сучасного арт-видання. І коли бібліотекар виносить благенькі журнали «Аполлон» за 1911 рік, очікуєш чогось дуже застарілого, жодним чином не пов'язаного з реальністю нинішнього століття. Але вже з перших сторінок тексту, швидко пристосувавшись до читання «єрів» і «ятів», з головою поринаєш у пристрасті від мистецтва, що не поступаються сучасності: викрадення Джоконди, гучні прем'єри, провальні театральні сезони, спокусливі ціни на номери у готелі «Метрополь» та знижки на квартальну передплату.

 

 

ТОП 10 найвпливовіших журналів про сучасне мистецтво за останні сто років

 

Art in America (1913, США) — одне з найстаріших і найвпливовіших у світі видань про сучасне мистецтво. Не обмежується виключно арт-явищами Сполучених Штатів. Співпраця зі всесвітньо відомими культурологами, мистецтвознавцями й арт-критиками дозволяє редакторам наповнювати журнал новинами, статтями та оглядами світових подій.

 

 

ArtReview (1949, Велика Британія) — одне з провідних британських видань, що має широку читацьку аудиторію. Славиться щорічним рейтингом «100 найвпливовіших фігур сучасного мистецтва». 2011 року зазнав критики китайського уряду за розміщення художника-дисидента Ай Вейвея на першому місці в рейтингу.

 

 

Artforum (1962, США) — якнайліпше цей журнал описують слова автора книги Seven Days in the Art World Сари Торнтон: «Для мистецтва Artforum значить стільки ж, скільки Vogue значить для моди, а Rolling Stone — для рок-н-ролу».

 

 

Flash Art (1967, Італія, Англія, США) — завжди був світовим рупором європейських культурних подій. У шістдесятих публікував статті про арте повера, представляючи цей рух всьому англомовному світові. Серед авторів журналу найвідоміші сьогодні критики та куратори: Франческо Бонамі, Массіміліано Джіоні, Юко Хасегава, Ханс-Ульріх Обріст, Акіле Боніто Оліва та інші.

 

 

Artlink (1981, Австралія) — фінансований федеральним бюджетом, журнал інформує про актуальні процеси у світовому сучасному мистецтві. Один з перших арт-журналів на континенті. Поширюється не тільки в Австралії та Новій Зеландії, але й у США.

 

 

Parkett (1984, Швейцарія) — одне з найцікавіших арт-видань, виходить лише два рази в рік і коштує цілих сорок євро. Але ціна абсолютно виправдана, журнал сам по собі є твором мистецтва: його верстка і дизайн часто виступають на перший план, і читач прагне детально вивчати кожну сторінку, ілюстровану малюнками, спеціально створеними провідними сучасними художниками. Якщо читач зайде на сайт журналу, то побачить одіозне: Error 404: Page not found — творці журналу підходять до свого проекту з гумором.

 

frieze (1991, Велика Британія) — з'явився під час буму сучасного мистецтва в Англії 90-х, пов'язаного із діяльністю групи художників Young British Artists. Тому часто виникають асоціації з виставкою Freeze, організованою YBA.

 

 

ArtAsiaPacific Magazine (1993, Австралія) — найстаріший англомовний журнал, присвячений сучасному мистецтву Азії, Тихоокеанського регіону та Близького Сходу. Серед запрошених авторів чимало сучасних художників, добре відомих в Україні, таких як Такаші Муракамі та Цай Гоцян.

 

 

Артхроніка (1999, РФ) — вважається найавторитетнішим російським журналом про сучасне мистецтво, приділяє велику увагу як власне художньому процесу, так і арт-ринку. Видавець «Артхроніки» Шалва Бреус також є засновником Премії Кандинського.

 

 

Art + Auction (2001, США) — must have для всіх, хто інвестує у красні мистецтва, антикваріат і все, що складає інтерес для серйозних колекціонерів. Журнал відстежує останні новини арт-ринку та здійснює інсайдерську розвідку, розкриваючи основні тенденції в діяльності художників, які визначають сучасне мистецтво.

 

 

 

Ася Баздирєва