Що нового можна відкрити у біографії художниці, ім'я якої увійшло в усі енциклопедії сучасного живопису, кавалера Ордена Почесного Легіону, першої жінки, чия персональна виставка пройшла у Луврі? Здавалося б, нічого. Так думав я, коли починав готувати статтю про Соню Делоне для Всесвітнього клубу одеситів. Як з'ясувалося, це була дуже легковажна точка зору.

Соня Делоне (уроджена Сара Штерн) прожила довге, яскраве і насичене життя. Потрапивши у п'ятирічному віці в сім’ю свого дядька, брата матері, успішного петербурзького адвоката Генріха Терка - саме його прізвище вона візьме собі пізніше як псевдонім, - вона змогла отримати прекрасну освіту і виховання. Під час шкільних канікул дівчинка подорожувала по Європі, знайомлячись з кращими колекціями музеїв Франції, Німеччини, Італії. Її здібності в живописі помітив шкільний вчитель малювання, і за його порадою вона у вісімнадцятирічному віці відправилася вчитися до Художньої Академії в Карлсруе. Через два роки Соня, або Софі Терк вирішує переїхати до Парижа як центр мистецтв. У Парижі вона спочатку займалася в академії «Ла Палетт», залишається незадоволена академічної манерою викладання, зате багато часу проводить у художніх галереях, студіях, входить у коло радикальної французької молоді. У той час молода художниця була під впливом Ван Гога, Гогена, Руссо, фовістів. У 23 роки Соня Терк виходить заміж за німецького критика, колекціонера і галериста Вільгельма Уде, який займався примітивістами і сучасним живописом. Пишне весілля відбувається в Лондоні, але буквально через рік Сара залишає Вільгельма, щоб пов'язати життя з молодим талановитим абстракціоністом Робером Делоне, з яким познайомилася у будинку чоловіка. Їхня зустріч поклала початок одному з найромантичніших, міцних та плідних творчих союзів. У 1910 році Соня розлучається з Уде і виходить заміж за Делоне. Через рік у подружжя Делоне народився син Шарль (в майбутньому відомий історик джазу). Стосунки чоловіка й жінки з Вільгельмом Уде протягом усього життя залишалися дивовижно добрими. Вільгельм купував полотна у Робера і тепер вже Соні Делоне, чудово усвідомлюючи, наскільки вони талановиті. Після 1911 під впливом кубістів Соня Делоне йде у своїх роботах від натуралізму і фігуративності у бік геометрії та абстракції, експериментує з ритмом і з розкладанням кольору. У 1913 Гійом Аполлінер, який познайомив подружжя Делоне з Блезом Сандраром, назвав версію кубізму, яку розвинули у своїх роботах Соня і Робер, орфізмом. Соня створила ілюстрації до кубістичної поеми Сандрара «Проза про транссибірський експрес і маленьку Жанну Французьку» (1913), яка перевидається до цього часу. В основу оформлення книги був покладений розроблений подружжям Делоне принцип симультанізму (одночасності).

На Соню справляють велике враження колористичні експерименти чоловіка. Вона починає писати симультативні картини і разом з Робертом виставлятися на багатьох виставках у Парижі, Празі, Берліні, Будапешті, Варшаві, Америці. У 1912-1913 разом з чоловіком вона розробила принципи мальовничого орфізму - різновиду кубізму, що заснований на підкресленні колірних ефектів і динаміки, прихованої у поєднаннях кольорів. У 1913 році художниця представила свої перші роботи цього напряму у салоні Незалежних.

Перша світова війна змусила подружжя переселитися з Парижа до Іспанії і пізніше до Португалії. За час перебування там (1914-1920) подружжя подружилися з місцевими художниками. В Іспанії Соня Делоне познайомилася з Ігорем Стравінським, Сергієм Дягілєвим, Вацлавом Ніжинським. Для антрепризи Дягілєва вона створила ескізи костюмів і декорацій до балету «Клеопатра» на музику А. С. Аренського (Мадрид, Барселона; 1918). У 1916 художниця експонує в Осінньому салоні предмети прикладного мистецтва, виконані з використанням прийомів кубізму і орфізму. Проводить персональні виставки у Стокгольмі (1916), Більбао (1919), Берліні (1920). У цей період Соня береться буквально за все: створює моделі одягу та взуття, малюнки до гральних карт, силуети автомобілів, театральні костюми. Вона тче килими, ілюструє книжки. Легко переходить від одного виду діяльності до іншого, і все їй вдається.

- У 1920 подружжя Делоне повертається до Парижа. У 1923 разом з В. С. Бартом та Х. Грановським Соня Делоне здійснює постановку п'єси Трістана Тцара «Повітряне серце». У 1925 бере участь у Міжнародній виставці декоративного мистецтва разом з Олександрою Екстер, Натаном Альтманом, Давидом Штеренбергом. Соня Делоне стала найбільшим майстром «ар-деко», її знахідки починають широко використовуватися в дизайні, кераміці, сценографії, рекламі. Вона розробляє малюнки тканин для ліонських фабрик, в 1924 відкриває разом Жаком Хеймом ательє мод «Симультанистський бутік», де демонструє моделі одягу, виробничих костюмів, малюнки тканин, ескізи інтер'єрів і навіть проекти оформлення автомобілів. Багато в чому саме завдяки цьому стиль «ар-деко», що синтезує модерн і авангард, став визначальним фактором міжвоєнної моди. Завоювання «ар-деко» були закріплені альбомами художниці, що вийшли у Парижі (Тканини та килими Соні Делоне, 1928; Композиції. Кольори. Ідеї, 1930).

Художниця не залишала і станкового мистецтва. У 1931 вона стала одним з організаторів салону «Абстракція - Творення», а в 1939 - авангардистського салону «Нова реальність». Внесла великий внесок у післявоєнний підйом французького абстракціонізму, як і раніше зберігаючи геометричну ритміку яскравих кольорів, що спектрально доповнюють один одного. Створювала також ескізи для мозаїк і вітражів, займалася керамікою, зверталася до книжкової графіки та текстильного дизайну.

У 1937 Соня Делоне з чоловіком брала участь в оформленні інтер'єрів французького павільйону на Всесвітній виставці в Парижі, для якої створила панно величиною в 235 квадратних метрів. Її робота була відзначена золотою медаллю. У 1938 вона провела велику персональну виставку у Міському музеї Амстердама. Виставляла свої роботи у групових виставках «Конкретне мистецтво» у галереї «Друе» (1945), «Перші майстри абстрактного мистецтва» в галереї «Меет» (1949) та інших. Провела персональні виставки в паризьких галереях «Бінго» (1954), «П. Бере »(1964), Луврі (1964), Музеї сучасного мистецтва (1967/1968). У пізній період створила великий цикл абстрактних картин «Ритм і колір», в яких на зміну різким контрастам прийшли плавність колірних переходів і помірна яскравість.

Робер Делоне помирає в 1941 році від раку. Незважаючи на горе, що її спіткало, Соня з подвоєною енергією продовжує працювати над спільними проектами, прагне увічнити пам'ять чоловіка, видає його теоретичні роботи. Вона пише спогади про Роберта і своїх друзів - Г. Аполлінера, П. Пікассо, М. Жакоба, Ф. Леже, Ж. Брака, О. Екстер (близької подруги), В. Кандинського, Н. Альтмана, А. Архипенко та інших . Майже на всіх виставках абстрактного мистецтва, що буквально заполонили Європу після війни, Делоне експонує свої і чоловікові роботи.

У 1963 році Соня дарує Франції - Національному музею Сучасного мистецтва, - 117 своїх і Робера робіт. Через рік у Луврі проходить пишна презентація дару, і Соня Делоне стає першою художницею, чия персональна виставка відбулася в цьому славнозвісному музеї. Заслуги художниці отримують визнання - вона стає кавалером Мистецтв та Літератури, в 1973 році удостоюється Гран-Прі міста Парижа за свою працю у галузі мистецтва, а в 1975 році - володарем найвищої нагороди Франції, ордена Почесного Легіону.

Соня Делоне померла у Парижі 5 грудня 1979.

У 1985 в Музеї сучасного мистецтва в Парижі відбулася виставка, присвячена 100-річчю з дня народження художниці. Роботи художниці дуже високо оцінюються любителями живопису та колекціонерами - у 2002 році полотно Соні Делоне-Терк "Ринок в Міньо" було продано за 4,5 млн. євро, більш ніж у п'ять разів вище каталожної оцінки. Картину було куплено російським колекціонером. Твори Делоне знаходяться у багатьох світових музейних зібраннях, в тому числі в Музеї сучасного мистецтва в Парижі, ГМИИ ім. О. С. Пушкіна та інших. На жаль, її робіт немає в Україні - у країні, де вона народилася, хоча ім'я стоїть одним з перших серед художників світового авангарду, і вона ніколи не забувала землі, що дала їй життя та здатність бачити всі барви світу. Здавалося б, у художника і людини такого масштабу темних плям і плутанини в біографії не повинно бути за визначенням. Однак я натрапив на них буквально відразу - у різних джерелах місце народження Соні Делоне вказано по-різному. Почати хоча б з Вікіпедії - найпопулярнішого нині Інтернет-ресурсу. Статті про Делоне є майже на двадцяти мовах, і Вікіпедія чітко розділилася на три категорії. Російська, українська, італійська і голландська версії не сумніваються - маленька Сара Штерн народилася в Градизьку, що нині знаходиться в Полтавській області, на Україні. Англійська версія теж говорить про Градизьк, але з приставкою «можливо». А ось в німецькій, португальській і найголовніше - у французькій версії зазначено: «Градизьк біля Одеси». Зрозуміло, що автори вирішили підстрахуватися. Також зрозуміло, що ніякого Градизька під Одесою не існує. Ну а іспанська версія без сумніву вказує на Одесу як на місце народження нашої героїні. Інші поважні ресурси, доступні в Інтернеті, наприклад, Encyclopedia Britannica і різні варіанти Єврейських енциклопедій знову пишуть про Градизьк. А в численних статтях про художницю Градизьк і Одеса знову чергуються. Що стосується друкованих видань, які були у мене під рукою, то, наприклад, у солідній книзі «Women artists in the 20 and 21 sentury» всім відомого видавництва TASCHEN місцем народження Соні Делоне вказаний Gradisk; а у величезному альбомі «Сучасний живопис» московського видавництва «АСТ / Астрель» числиться Гражист, поблизу Одеси. Чорт зна що, право слово!

Мене розібрав азарт, і я купив всі значущі біографії Соні Делоне, що видавалися в світі, і її єдину прижиттєву автобіографію, що вийшла в Парижі, коли художниці було вже 93. Швидко з'ясувалося, що причиною плутанини є кілька рядків з автобіографії Соні Делоне «Nous irons jusqu'au soleil» («Ми йдемо за сонцем»), яка побачила світ за рік до її смерті, в 1978 році. Автобіографію написано у співпраці з Жаком Дамасом і Патріком Рейно. Дитячим рокам там присвячено найменший розділ, і в ньому на 12-й сторінці Соня єдиний раз вказує, що її батько працював на фабриці металевих виробів у місті Градзіхск (Gradzihsk). Потім ця назва перекочує в хронологію, дану в кінці книги, вже як місце її народження. Щоправда, там вона названа не Сарою, а Sophie - знову плутанина. А так як міста з такою назвою в Україні немає, у подальших книгах і статтях з'являється Градизьк - найближче за звучанням та написанням українське місто.

Одна з кращих біографій Соні Делоне вийшла у 1995 році в Нью-Йорку. Автор, Стенлі Барон, написав її у співпраці все з тим же Жаком Дамасом, другом останніх років художниці. У біографії дитинству тоді ще Сари Штерн традиційно присвячено всього кілька сторінок. Автори пишуть: «Не дивлячись на те, що вона була абсолютно щедрою і товариською жінкою, були в її минулому моменти, про які їй було важко говорити. У її автобіографії, яку вона опублікувала у 1978 році, опис перших дванадцяти років життя займає не більше семи сторінок і його насилу можна назвати детальним ». А далі автори пишуть: «Більшість офіційних біографій і каталогів вказують, що вона народилася в українському місті Градизьк (іноді пишуть Граджинськ) на Дніпрі; насправді в своїй книзі вона пише про це місто, в якому її тато працював на фабриці. А у її заповіті, завіреному нотаріусом, місцем народження вказана Одеса. Заміна Одеси на Градизьк насилу можна пояснити ».

В іншій біографії Соні Делоне, що вийшла в США в 1989 році, автор Аксель Мадсен пише про те, що вона народилася в Градизьку навіть не 14-го, а 15-го листопада 1885 року. З іменами батьків усе в порядку, зате Мадсен дає абсолютно неймовірні відомості про те, що до моменту появи Сари на світ у подружжя Штерн вже був син, а взагалі разом з Сарою у них було п'ятеро дітей. Треба відзначити, що з іменами батьків, на щастя, ні в одному джерелі плутанини немає - Елі (Еліас) і Ханна Штерн, у дівоцтві Терк.

Наші українські автори Олександр Нога та Ірина Кодлубай в своїй чудовій монографії «Соня Делоне повертається в Україну через Львів» приводять документи з архіву відомого київського мистецтвознавця Дмитра Горбачова: оголошення у французькій газеті за 1908 рік про весілля Соні і Вільгельма Уде, де вказано, що вона народилася в сім'ї Еліаса і Ханни Штерн в Одесі, і документ, виданий у тому ж році в Санкт-Петербурзі заступником нотаріуса Пітером Фіндайзеном, де вказано, що Сара Штерн народилася 1 листопада 1885 в Одесі в сім'ї звільненого в запас Еліаса Штерна і фрау Ханни , уродженої Терк, про що у книзі записів одеського рабинату зроблено запис під номером 117. Здавалося б, немає місця для сумнівів. Але все ж автори не роблять однозначного висновку про те, що Соня Делоне народилася в Одесі - напевно, з обережності. Адже більшість джерел вказують на Градизьк-Граджинськ-Гражист.

Таким чином, встановити істину можна було, тільки знайшовши справжні документи в архівах. Визначальним моментом для мене стало отримання архівних відомостей з Одеського та Полтавського обласних архівів - у Градизьку всього 7 тисяч жителів і свого архіву немає. І ось, за допомогою одного з кращих одеських краєзнавців Олександра Розенбойма в моєму розпорядженні опинився документ, який поставив, нарешті, всі крапки над «i». Це копія листа з книги записів одеського рабинату за 1 листопада 1885 року, частини першої «Про народжених». Заступник Санкт-Петербурзького нотаріуса помилився на одну цифру - запис під номером 1173 свідчить про те, що в цей день у звільненого в запас Елі Штерна і його дружини Хани народилася дочка Сара. А кількома місяцями раніше, а саме 16 червня, під номером 244 в книзі «Про одруження» зроблено запис про те, що 21 травня 1885 відбувся шлюб Елі Штерна, холостяка з дочкою одеського міщанина Товія Терка, дівчиною Ханою. У обох це був перший шлюб. Обряд одруження здійснив рабин Політковський. Еліасу на той момент було 27 років, Ханні 22. Цілком очевидно, що Сара народилася через п'ять місяців після одруження батьків, тобто ніякого первістка до неї бути не могло.

Для чистоти експерименту я все ж зателефонував, а потім зробив запит до державного архіву Полтавської області. Усно мені відповіли, що всі архівні дані по євреях, що народилися і жили в Полтавській області до Великої вітчизняної війни, були у воєнні роки знищені. У листі відповіли більш офіційно - метричні книги для записів народжених містечка Градизьк Кременчуцького району Полтавської області до Держархіву Полтавської області не надходили.

Звідки ж узявся Gradzihsk? Думаю, згадуючи в такому похилому віці раннє дитинство, неважко помилитися. Адже після переїзду до дядька у Санкт-Петербург Соня бачила батька лише раз, а маму не бачила більше ніколи, і в Одесі також більше не бувала. У неї залишилися яскраві емоційні спогади - глибокий білий сніг взимку, великі жовті соняшники влітку, яскраві фарби України, про які вона буде потім багато говорити і які, поза сумнівом, вплинули на її творчість. Мабуть, емоції живуть у пам'яті довше, ніж деталі. А Градизьк, я думаю - це просто слово «містечко», що залишилося в пам'яті маленької дівчинки. Схожий випадок стався з дідусем - теж, до речі, одеситом, - знаменитого французького співака Джо Дассена. Але це вже зовсім інша історія.