Минулого тижня в PinchukArtCentre відкрилася виставка відомого американського відео-художника Тоні Оурслера. ART UKRAINE поспілкувався з митцем щодо психологічних аспектів створення та сприйняття його робіт, пошуку нових соціальних зв’язків у фрагментованому світі новітніх технологій та про майбутнє відео-арту.

Катерина Чурікова У  2001 році відбулася ваша виставка у Центрі Сучасного Мистецтва при НаУКМА. Це було досить давно. Чи ви пам’ятаєте, як це відбувалося?

Тоні Оурслер Я мав персональну виставку у Варшаві, в Замку Уяздовському. Пізніше було вирішено привезти мої роботи сюди, у Київ, але я, на жаль, не зміг приїхати. Тож бути тут зараз справді захопливо. Щодо творів, то це були роботи середини 90-х років – фігуративні, досить відмінні від робіт, представлених сьогодні. То була зовсім інша епоха!  Напевно, робота Eyes – це єдине, що пов’язує ці дві виставки.

- Отже, частина робіт, що наразі експонуються в PinchukArtCentre, створена спеціально для цієї виставки. Чи є цілковито нові теми, які ви досліджуєте?

- Останнім часом я був занурений у дослідження мисленнєвих штампів та ланцюгових реакцій у думках. Я замислювався над тим, як  зберігається або руйнується пам’ять, як відновлюються спогади. У пам’яті кожного з нас є набір персонажів - і мене захоплює те, як спогади про них час від часу повертаються та впливають на наш поточний стан. Отже,  все це стало основою моїх нових робіт.

- Упродовж своєї художньої практики ви розвивали теми, пов’язані з особистістю та її «темним» боком – шизофренія, розщеплення особистості, Інший. Однак, зараз це «теми вдачі в повсякденному житті, безнадійно романтичних стосунків і схильності до магічного мислення» (з прес-релізу виставки). Тут можна прослідкувати поворот до дослідження соціального в людині, чи не так?

- Думаю, може бути. Узагалі кожен проект виринає з мого певного зацікавлення та дослідження в цей конкретний період. Наприклад, роботи 90-х років - з моєї розвідки про зв’язок медіа та розщеплення особистості (щось на кшталт перемикання телевізійних каналів та розмаїття особистостей). Я створював ці роботи ще до появи інтернету. О, Ви занадто молоді, щоб пам’ятати це!

- Але зараз я справді усвідомлюю, який сильний вплив справляють на нас інтернет та інші медіа, без цього, так би мовити, стає важко жити.

- Це саме те, що мене цікавить: взаємозв’язок між технологіями та нашими бажаннями і діями. Наприклад, робота Eyes  родом з 1995 чи 1996 року, але я постійно допрацьовую її та оновлюю у зв`язку зі швидким розвитком медіа. Загалом я почав з телебачення та ранніх відеоігор, що відображалися в цих «очах», але нині мене більше цікавить навіть не безкінечне перемикання каналів, а інтернет-серфінг. Головне питання в цій інсталяції – люди стають ближчими чи віддаляються з розвитком технологій? Фактично, все почалося ще з телеграфу, це був перший випадок «руйнування» фізичного простору.

- За словами Маршалла Маклуена, «світ перетворився на глобальне село».

- Так, точно!

- Відомо, що ви цікавитеся психоаналізом. Значна частина вашого мистецького доробку промовляє про несвідомі процеси людської психіки. Однак я подумала, що було б доцільно поговорити про ваші роботи в іншому контексті - шизоаналізу Жиля Дельоза та Фелікса Гваттарі, які не погоджувалися з наголосом Фройда на суто інцестуальній драмі. Ваші роботи, особливо нові, співзвучні їхній концепції щодо нерозривності особистого психічного та соціального полей,  дії машин бажання. 

- Безперечно! Дельоз та Гваттарі мали рацію щодо цього, це очевидно. Фройд, що описував  архетипи, сімейні структури, патріархат та матріархат , жив зовсім у іншому світі, якщо можна так висловитися. Зараз усе набагато складніше! У мене є подруга, яка отримала дитину за допомогою донора сперми та сурогатної матері. І це її дитина?

- І навіть назва виставки – «agentic iced etcetera» - теж відлунює певними соціальними теоріями…

- Так, йде мова про здатність людини діяти самостійно і чинити власний вибір. Мені здається, що це вкрай важливо сьогодні. Кожен ніби має визначитися – чи є він споживачем або ж виробником. Мені здається, що зараз панує відсутність розуміння що робити – на глобальному рівні. Раніше люди мали величніші цілі: політ на Місяць або ж винайдення необхідних ліків. Проте зараз серед великої кількості розвинених технологій люди не знають, що ж робити з ними. Гаразд, люди захоплюються facebook, для них це все значно спрощує – їм вже не потрібно створювати власні веб-сайти. У цьому сенсі художники займають більш вдалу позицію, про власне перебування в якій я раніше ніколи не думав.

- Чому?

- Часом мене турбувало питання, чи є мистецтво важливим взагалі.  Але з віком я все більше усвідомлюю, що мені комфортно в цьому занятті. Як художник, я завжди прагнув створити щось неймовірне.

- Деякі з ваших робіт, наприклад, Iced, складаються з великої кількості частин. На перший погляд, це виглядає, наче хаос непов’язаних один з одним предметів. Чи створюєте ви взаємозв’язок між ними, певного роду наратив?

- Кожна тема набуває повільного розвитку за допомогою матеріалу. Я використовую скло, знайдені речі, скульптурні об'єкти. Щодо Iced, то в цій роботі поєднується персоніфікація погоди, образ «сніжної королеви» - красивої, але безсердечної жінки, образ «нарциса» - самозакоханої людини. Усе це співіснує одне з одним завдяки злиттю матеріалів та інтуїції глядача. Я сподіваюся, що ця робота буде багатим полем для споглядання.

- В Eyes та Caricatures перед глядачем постає не ціле людське тіло, а тільки його певні частини. Таким чином, тут йдеться про розщеплення ідентичності, неможливість визначити її? Або ж натомість про можливість конструювання будь-якої ідентичності?

- Думаю, що це справді пов’язано. Якщо ти береш різні, відірвані одне від одного частини певного образу,  далі їх треба з`єднати, і мені завжди йшлося про те, щоб це зробив саме глядач. Я досить багато досліджував поняття ілюзорного обличчя й замислювався над тим, що саме може стати обличчям. Наприклад, в будь-якому візерунку ми можемо угледіти щось  дуже схоже на лице. Подібне трапляється і з мовою, і в багатьох інших ситуаціях, коли люди намагаються створити наратив чи ідентичність з міцним внутрішнім зв`язком. Я захоплений такою тенденцією й тим, що глядач може повторити її, зіштовхнувшись з моєю роботою.

- У контексті ваших відеоскульптур одразу спадає на думку концепт Зигмунда Фройда – «моторошне» (Das Unheimliche). Тобто, щось знайоме водночас здається безкінечно чужим та дивним, і це створює певний дисонанс.

- Це сходить до самого мистецтва як поняття. Коли воно справді працює, ти ніби підіймаєшся до можливості побачити іншу перспективу, лише на кілька хвилин, і потім ти знову повертаєшся до реальності.  Я думаю, що «моторошне» - це ключ до цього. Адже це вид практики, що трансформує. Я мрію, щоб люди, перебуваючи на моїй виставці, переживали різноманітні рівні втечі та зв’язку.

- Багатьом людям сьогодні досить важко сконцентруватися на чомусь одному протягом довгого часу. Чи не є це викликом для вас, як для художника, що працює з відео-артом?

- Насправді, ні. Люди можуть провести біля моєї роботи скільки завгодно часу, багато чи мало, немає різниці. Особливо в тому випадку, коли мої роботи не мають початку, середини чи кінця.

- З розвитком неоліберальної економіки в 90х сучасне мистецтво стало частиною глобалізаційного проекту.  Це простежується на різних рівнях. Наприклад, не так давно я читала про рішення  створити онлайн-бієнале. Це наводить на думку, що hic et nunc твору вже не є потрібним. Що ви думаєте про це?

- Я вважаю, що зробити щось подібне спеціально для Інтернету - це гарна думка.

- Яким ви бачите розвиток відео-арту та медіа?

- Ніхто не знає (сміється).

- Але може ви чекаєте на нові технології?

- Я розмірковую про голограми. Мені подобається ця ідея.

- Нещодавно ви створили відео до пісні “Where are we now?” Девіда Боуї. Наскільки я знаю, у вашій художній практиці ви нерідко співпрацюєте з іншими митцями. Однак, створення музичного відео є радше особливим випадком. Що ви можете розповісти про цю співпрацю?

- Так, це справді було особливим випадком. У 90-х , коли я зустрів Девіда Боуї, я був зацікавлений феноменом розщеплення особистості, який може інтерпретуватися і як звільнення, і як знищення людини. І я навіть не міг  уявити, наскільки Девід був виразним прикладом цього: він завжди змінювався. Отже, ми працювали разом декілька разів. Він брав участь у  моїх проектах, один з яких можна побачити на цій виставці, а я допомагав йому з облаштуваннями сцени на концертах. Щодо згаданої відеороботи, то процес  її створення був досить цікавим. Девід постійно спостерігає за появою нових технологій. І загалом ця колаборація стала виявом наших фантазій : я мріяв знову співпрацювати з Девідом, а він з моїми роботами! (сміється)

Виставка Тоні Оурслера "agentic iced etcetera" триватиме з 16 лютого до 21 квітня 2013 року в PinchukArtCentre. 

 

Фото: Максим Білоусов