Валерій Ламах — безперечно, одна з найяскравіших постатей київського художньо-інтелектуального життя другої половини ХХ століття. Художник, філософ, письменник, викладач, офіційно визнаний діяч радянського монументального мистецтва і витончений авангардист, предтеча «сучасного мистецтва» — у цій людині суміщалися різноманітні, на перший погляд, навіть протилежні обдарування. За радянських часів Валерій Ламах став, як би зараз сказали, «гуру» для цілого покоління митців, про нього в мистецькому середовищі ходили справжні легенди. Після передчасної смерті Валерія Павловича Києвом ширилися чутки про його талановиті й часто незрозумілі тексти, «Книги схем», написанню яких він присвятив останні два десятиліття свого життя.

Як це не прикро, попри те, що сьогодні від часу написання «Книг схем» нас віддаляє понад три десятки років, творчий доробок Валерія Ламаха досі не вивчено. Жодну з його п’яти книг так і не було надруковано в повному обсязі. Це дуже прикро, адже спадщина Валерія Ламаха — це неймовірно глибокі спостереження про сутність мистецтва і людської культури, якими могла би пишатися будь-яка європейська країна.

Валерій Ламах — справді інтелектуал європейського рівня. Його «Книги схем» багато в чому перегукуються з найактуальнішими філософськими концепціям сучасників Валерія Павловича — французьких структуралістів, світових культурологів і філософів 2-ї половини ХХ століття. Але ця аналогія не була наслідком запозичення — адже не варто забувати, що за радянських часів вітчизняні інтелектуали перебували у свого роду гетто й були позбавлені повноцінного доступу до останніх надбань своїх закордонних колег. Ламах розвивався своїм власним, самобутнім шляхом. Просто масштаб фігури митця був таким, що він гостро відчував актуальні проблеми доби, у якій жив, і описував свої висновки властивою лише йому поетико-філософською мовою.

 

У цьому номері ART UKRAINE ми публікуємо біографічну розвідку вдови Валерія Павловича — Аліни Миколаївни Ламах, уривки зі спогадів поета Геннадія Айгі та мистецтвознавця Бориса Лобановського, а також уривки з третьої «Книги схем», які присвячено роз’ясненню концепції «схеми», а також розумінню Валерієм Павловичем суті мистецтва.

***

Ламах Валерій Павлович (6.03.1925, м. Лебедин, Сумська обл. — 25.05.1978, м. Київ)

Дитинство та шкільні роки Валерія Павловича пройшли в місті Ворошиловград (нині Луганськ).

1939—1949 — навчання у Ворошиловградському художньому училищі з перервою на 3 роки.

1942—1945 — в Німеччині на примусових роботах.

1949—1954 — навчання в Київському художньому інституті, на факультеті графіки. Після закінчення інституту працює як художник плакату.

З 1952-го — участь у республіканських, всесоюзних та міжнародних художніх виставках.

1956—1960 — Старший редактор державного видавництва «Образотворче мистецтво та музична література».

1961—1964 — редактор плакату в державному видавництві «Мистецтво».

Із 1960-х працював як художник-монументаліст. Здійснив низку художніх робіт у техніці розпису, мозаїки і т. ін. у Києві, Маріуполі, Куйбишеві, Єсентуках, Дніпродзержинську, Тамбові, Тернополі. Оформлював екстер’єри та інтер’єри громадських архітектурних будівель.

З 1974-го — доцент кафедри оформлення книги на Київському вечірньому факультеті Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, викладач малюнку, живопису, композиції.

З 1956-го — член Національної спілки художників України.

 

«Творчу діяльність Валерій Павлович суміщає з активною участю в громадському житті Спілки художників. Член правління Союзу художників України, голова республіканської Ради при художньому фонді України. Член секції монументально-декоративного мистецтва Київської організації Союзу, голова Республіканської та член Всесоюзної комісії з монументального мистецтва» — (уривок із характеристики В. Ламаха, яку було дано в Союзі художників України в 1975 році).

 

***

 Підвищений інтерес Валерія Ламаха до філософії в підлітковий період знаходить своє продовження у віці 17—20 років у Німеччині, де він опинився на примусових роботах. До 1942 року Ламах три роки навчався в художньому училищі. Але опинившись на чужині, не став використовувати свою приналежність до мистецтва собі на благо, а на довгі три роки влився до маси так само знедолених молодих людей. Не маючи можливості займатися художньою творчістю, зайнявся теорією. Знання німецької та французької мови дозволяло читати книги. Основні інтереси Валерія Павловича — філософія та поезія.

Знайомство з філософією Шопенгауера, німецькою класичною філософією Канта та Гегеля, з давньоіндійською філософією і твін. сприяло усвідомленню засад світобудови, законів, циклів і ритмів Всесвіту і людини як частини загальної системи. Думка про належність людини до Всесвіту підвищувала його рівень самосвідомості, визначала власну значимість як частини цілого. Це не давало впасти у відчай, дозволяло вижити й відводило від реальної суворої дійсності до світу ілюзій, фантазій, гіпотез, мрій.

На основі різноманітних філософських систем із їхнім баченням розвитку світобудови у Валерія Ламаха виникає власна самобутня схема — «Коло вічного повернення». Пізніше він дізнався про теорію вічного повернення, відому у світовій філософії з давніх-давен. Але тоді ця духовна подія наповнила його життя світлом і надією. Коло замкнеться. Війна закінчиться. Попереду нове коло — коло нового життя на Батьківщині.

За інших, мирних, обставин, у роки навчання в училищі та інституті, а згодом у якості професійного художника Ламах продовжує теоретично розробляти схеми. Ділиться своїми знахідками з друзями-однодумцями, але все ще в усній формі. А в 1969-му, з моменту виникнення нової схеми — «Коло знаків» — і на її основі, починає розробляти та фіксувати свої текстові та графічні схеми (зі зверненням до схем більш раннього періоду).

Свої філософсько-естетичні погляди Валерій Ламах відобразив за допомогою споглядально-схематичного світосприйняття, яке реально втілилося в матеріальну форму у вигляді п’яти книг схем: I книга схем — «Коло знаків»; II — «Коло життя»; III — «Коло відображень»; IV — «Схематичні таблиці»; V — «І.Ю. Репін». Окремі тексти з цих книг публікувалися в різноманітних часописах, але повноцінної публікації досі не здійснено.

У створенні книг схем він виходив зі свого творчого та життєвого досвіду — приходив до них через споглядання, відчуття, емоції, знання. Мистецтвознавець Борис Лобановський про творче мислення Ламаха писав так: «окремі спостереження і суб’єктивне відчуття часового потоку художньої творчої свідомості проектується в космічні глибини, охоплює всі періоди історії мистецтва» («Київські анахорети». — Міжнародний журнал сучасної літератури «Візантійський ангел», №3, 1997).

Головним методом свого пізнання світу Ламах вважав споглядання: «споглядання як форма мислення; не пасивне сприйняття дійсності, а глибинне занурення думки в процес пізнання». Свій метод пізнання через споглядання, втілене в схему, Ламах називав схематичним, себе — схематиком: «Схематичне споглядання — це бачення відповідності внутрішньої життєдіяльності з зовнішнім проявом, який побачено з зовнішнього боку: «споглядання споглядання». Схема творить внутрішній світ людини. Усі книги Валерія Ламаха створено на основі схеми «Коло знаків» і автор рекомендував, читаючи тексти книг схем, звертатися до зображення цієї схеми (див. ілюстрації до цієї статті. — Прим. ред.).

***

«Схема — мова, де образи випромінюють світло, приймаючи на себе світло інших, самі не змінюючись, не деформуючись для зв’язку з іншими. Схема — це точки, що дихають світлом, безкінечно наближаються, полуменіють і гаснуть, аби виразити невиразимість світу».

***

«Схема це прояв нерозділеності світу

Тіло живе бачить мислить

Очі бачать мислять живуть

Розум мислить живе бачить

Схема прояв що виражає єдність світу

Де небо земля море

Це моє тіло мій розум мої очі

А моє тіло мій розум мої очі

Це земля небо море»

На відміну від І схеми «Коло вічного повернення», схему ІІ  «Коло знаків» навантажено більш складним філософським змістом. Кожен знак кола є певною схемою. Схема «Коло знаків» відображає характерний для Ламаха метод «схематичного споглядання як створення реальності, коли суб’єкт і об’єкт розкривають свій зміст». «Реальність споглядання в процесі творення як єдності внутрішнього й зовнішнього» Ламах графічно зобразив у знаках схем відношенням суб’єкта і об’єкта (чорне і біле в знаку). «Знак кола — це схема як творча форма, реальність відношень внутрішнього та зовнішнього творить світ у їх єдності» (В. Ламах).

Для сприйняття читачами запропонованих текстів із ІІІ Книги схем («Коло відображень») необхідно заглибитись у своєрідну схематичну мову. У рукописних текстах книг схем Валерія Ламаха «знаки пунктуації спеціально пропущено, для створення відчуття монолітності, нерозривності тексту. Звідси спрощений синтаксис, невиділення великих літер, вживання «загальновживаних» слів, понять, думок». «Слова мають множитися як кубики смальти в мозаїці й створювати чітку, тверду площину» (В. Ламах).

Для кращого сприйняття ІІІ Книги схем, бажано під час прочитання текстів звертатися до репродукцій творів мистецтва до теми.

Ламах Валерій Павлович

 

Уривки з рукопису ІІІ книги схем

 «Круг отражений»

Друкується мовою оригіналу зі збереженням авторської пунктуації

СХЕМА

 Схема есть внутреннее человека и через нее он видит мир. Или точнее – внутри человека схема творит мир. И есть другая схема находящаяся за миром. Человек внутри мира видит схему и узнает ее как свою.

Схема созерцательная воспринимается как находящаяся далеко, за горизонтом, дальше всего мира.

Схема творческая воспринимается внутри субъекта. Видеть схему – созерцать это завершение процесса творения, а не пассивность.

Вначале схема рождает миф. затем видит внутри него себя. на этом заканчивается процесс творения одного круга. круг замыкается и возникают новые круги.

Схема это миф. Не верно утверждение: миф  — это предварительное познание заменяемое более истинным, научным и художественным познанием. Миф не заменяется ничем другим. Миф не менее, а более истинный, чем наука и искусство. Миф рождает искусство, науку. Наука и искусство в своей свободе от мифа самоуничтожаются, идут к ничто, идут к абстракции. Аполлон – реален. По крайней мере, более реален, чем научное или поэтическое представление о солнце. Искусство и наука абстрактные половины цельного мифа. Миф наполняет абстракции своей жизнью. Без мифа искусство и наука уходят от реального, идут к нереальному к абстрактному. Но миф ограничен. Он не реален, но он соприкасается с реальностью и эту реальность передает дальше искусству и науке. Поэтому мифы, как и все конечное преходящи. Но миф самый большой «долгожитель» потому что он ближе всего стоит к реальности.

Миф, отдавая свою реальность искусству и науке, самоуничтожается.

 

АПОЛЛОН

 Можно ли увидеть Аполлона? Не скульптуру, не изображение древнегреческого бога, а настоящего живого Аполлона? Можно ли увидеть Аполлона в реальной жизни?

Можно утверждать как факт, что можно. Но вопрос в том что такое, кто такой Аполлон. То что можно увидеть и что можно назвать Аполлоном (ибо нет другого более близкого слова, выражающего увиденное) Не видно ни прекрасного тела, ни сверкающих глаз, ни золотых кудрей и не едет он в колеснице по небу и не пускает золотых стрел из своего лука и тем не менее он виден.

Редко Аполлона можно увидеть, но все же можно. Когда повисли тучи и моросит дождь, ты его не увидишь: его просто нет. и когда мороз и снег его тоже нет. Но когда солнце наполняет своими лучами голубое небо, и когда небо высоко, в лучах солнца летают птицы, и деревья плавятся в лучах солнца – тогда появляется Аполлон. Это большое счастье его увидеть: он очень редко открывает перед людьми свой лик, особенно, после того как люди отвергли его как Бога и перестали верить в него. Он остался в небе. Его существование не зависимо от веры и неверы людей. Там, где есть высокое голубое небо, где есть солнце, там место жизни Аполлона. Но люди перестали видеть его.

Вначале, еще в древности кто-то увидел Аполлона и нарисовал его портрет и показал людям. Из мифа через портрет увидели люди настоящего Аполлона и поверили в его существование. Но потом кто-то догадался что это только изображение, что в нем нет жизни, он не живой. Кто-то сказал, нас обманули, Аполлона нет и не было. И все вдруг посмотрели и увидели что это так. С тех пор люди перестали видеть Аполлона. Только отдельные люди видели настоящего Аполлона и преклонялись перед ним, но никто из них не мог уже создать, изобразить его что бы показать людям. И так Аполлон перестал существовать для людей хотя он жил рядом с ними над ними, ежечасно и ежесекундно посылая им свои стрелы. Но люди слепы. Они не видели. И среди видящих нет большого художника, который изобразил бы Аполлона и дал людям увидеть его. Люди не видят того что есть. Они видят то что на картинах изображает художник и верят картинам, не реальности.

Нельзя изобразить само видение, сам процесс видения. Можно только видеть или не видеть. Каждый «знает» вертикаль и может сказать: этот дом, это дерево стоят вертикально. Но только художник видит что дерево стоит вертикально и нельзя убедить «знающего», что он не видит. Он не поймет что он видит только то, что он знает. Он видит свое знание, но он не видит реальности, не видит настоящей вертикали. И поэтому он не художник, поэтому он не может создать настоящую вертикаль. Он создает только знаемую, не живую, абстракцию вертикали. Знак, след вертикали. И люди проходят мимо им нарисованной вертикали, не останавливаясь. А если останавливаются разве для каких-то потребностей, надобностей. Перед вертикалью художника люди не проходят мимо. Люди останавливаются и они становятся причастными реальности и они где-то смутно начинают подразумевать что есть другой мир. Мир видимый мир тайный и этот мир единственно реален. Вернее не другой мир, а просто мир, ибо мир один, а то что считают за другой мир это просто не мир, это тень, слепок этого мира.

Художник это ветвь великого древа мистики. Это последняя ветвь погибающего древа. Художник это последний и самый маленький представитель великого племени верующих. Великого племени мистиков. Племени, которое дало людей увидевших богов.......

….. Но судьба поворачивает время и в смерти рушится жизнь. она свергает людей. Но скоро подымется солнце и освободит жизнь. и покроется великое древо мистики листьями.

 

¤

 

ИСКУССТВО

 1) Чтобы изобразить взлетающего орла нужно увидеть внутренне тела орла: его крылья, ноги, туловище и т.д. Нужно внутри себя увидеть: вес, положение, напряжение каждой части орла. Нужно увидеть отношение частей друг к другу и к целому. Нужно увидеть сопротивление воздуха и направление воли орла.

2) Можно поставить себя на место орла. вжить орла в себя. увидеть его величину своей величиной. его крылья своими крыльями. его волю своей волей. Тогда ты будешь знать какие крылья у орла и какие должны быть движения чтобы взлететь. Это самое сильное средство, чтобы увидеть взлетающего орла. но человеку противоестественно представлять себя орлом. мужчина который вживает в себя женщину омерзителен. это не известно что такое. мужчина который изображает женщину прекрасен. это артист.

3) Поэтому не вживать в себя орла, а видеть внутри себя орла и есть искусство. Искусство это созерцание, а не жизнь.

4) Вне человека есть внутреннее орла. Человек открывает внутри себя орла. Искусство это превращение внутреннего во внешнее и помещение внешнего во внутреннее.

Искусство это монументы, это памятники жизни, жизни которая не имеет формы. искусство это сохранения памятников жизни внутри духа. Жизнь эгоистична, невидящая, заинтересованная, мирская. искусство неэгоистично, видящее, незаинтересованное, божественно. искусство это уход от желания, от стремления, от борьбы, от необходимости, от несправедливости.

искусство это уход в вечное созерцание. Искусство это уход от жизни. уход в дух.

Искусство мертвое как жизнь.

Искусство живое как дух.

 

РЕАЛЬНОСТЬ

 Человек несет внутри себя свет, солнце и через свое внутреннее солнце, свет он видит внешний свет, внешнее солнце. человек несет внутри себя человека, животных, растения, камень и через внутреннее видит внешнее, видит человека, животное, растение, камень. человек несет внутри себя мир. и через внутренний мир он видит внешний мир. но нет внутреннего мира самого по себе. и нет внешнего мира самого по себе. есть только реальность. а реальность это единство внутреннего и внешнего. Реальность это вечное превращение внутреннего во внешнее. но превращая внутреннее во внешнее, внешнее остается внутренним.

 

ЗНАК

1. Знак изображение указывает на определенную схему и содержит в себе блок смыслов.

2. Блок смыслов определяется раскрытием содержания изображения.

3. Объем содержания блока смысла принимается по договоренности.

4. Художник может сам дать знакам изображениям новый блок смысл, тогда он дает вначале описание нового значения знаков изображений, а затем дает созданные им слова и предложения.

5. Никто не может изменять знаки изображения.

 

СЛОВО

1. Каждый знак – изображение внутри слов уже есть слово, поэтому одно слово содержит внутри себя внутри себя своим началом несколько слов (круг знаков).

Солнце своим началом имеет: солнце, ладонь, небо, темя. Смелость под своим началом имеет: солнце, мертвеца, ладонь, темя. Смерть и мертвец: имеют внутри солнце. Мертве ТС  .

2. Синтаксис и логику можно так же выражать знаками-изображениями. например: небо это знак равенства и т.д.

 

ПРЕДЛОЖЕНИЕ

 Предложение так же является словом, но более высокого уровня чем просто слово.

 

¤

 

1. Знак-изображение – слово низкого уровня прозрачности.

2. Слово – слово среднего уровня смыслы прозрачности.

3. Предложение – слово высокого уровня прозрачности.

4. Произведение – слово высшего уровня прозрачности.

Произведение это неизреченное слово и неизобразимое. поэтому произведение нельзя свести к одному слову или к предложению. Произведение нельзя законспектировать или сократить. Но тем не менее можно найти одно слово или один знак-изображение, который будет главным для всего произведения (это очень важно) будет знаком всего произведения.

 

¤

 

Индия и Китай, Ассирия и Египет, Эфиопия и Персия, Греция и Рим – жили под знаком круга – колеса мира. Бессмертные боги создавали жизни. мир жизни создавал человека. Жизнь разрушала смертного человека. Бессмертные боги разрушали смертную жизнь. Так вращалось колесо мира.

Пришел Будда и дал человеку власть остановить колесо мира. и человек стал человеком. Пришел Христос и дал человеку бессмертие и остановилось колесо мира. и человек стал человеком. и человек увидел себя и увидел самого близкого и самого далекого. Самый Далекий стал самым Близким. И создал человек науку того что он видит. И он уходил все дальше от близкого. И снова крутится колесо мира. И снова человек стал человеком. Снова человек смертен.

 

ПАЛЕОЛИТ

 Человек Палеолита изображал только животных и женщин.

Человек Палеолита не изображал действия:

любовь, борьбу, хватание, стояние и т.д.

Для человека Палеолита животное, женщина это тело жизни,

а не предмет еды, предмет желания.

Человек Палеолита жил телом.

но жизнь телом это не животное

существовать – это духовная жизнь через тело

 

 

Концепція схеми

«Коло знаків»

Валерія Ламаха

Мінімальна схема «Кола знаків» складається з чотирьох основних знаків, які розташовано на вісях координат. Кількість знаків у схемах може бути й іншою (залежно від образу схеми), але обов’язково у бінарній послідовності: 4.8.16.32.64 і т.д.). У схемах Ламаха — частіше 8 або 16 знаків. Є одна кольорова схема «світобудови» на 64 знаки.

У схемі з будь-якою кількістю знаків унизу — знак суб’єкта, нагорі — знак об’єкта. Вертикальна вісь ділить коло на дві частини: ліву (знаки матерії) і праву (знаки духу). Рух знаків по колу (умовно) можливий за стрілкою годинника і проти неї та залежить від образу схеми. Послідовно трансформуючись, зна­ки змінюють свою форму та колір. Проходячи крізь усе коло, через свою протилежність (внутрішнє стає зовнішнім, а зовнішнє  — внутрішнім), знаки приходять до себе, до свого початку. Так завершується повний цикл замкнення схеми «Коло знаків».