У світовій історії мистецтва назавжди закарбувалося ім’я Сари Бернар – видатної французької актриси, яку вважають еталоном акторської майстерності і часто називають Божественною Сарою. За свого життя вона досягла тріумфального успіху, а на початку XX століття її називали «найвідомішою актрисою за всю історію». Про цю неймовірну жінку та про те, що саме пов’язує її з Києвом розповіла у своїй статті Наталя Кудря-Маршал.

 

На  зламі 19 та 20 сторіч артистичний талант Сари Бернар зачаровував душі і серця  широкого кола театралів Європи та Америки, зажив невмирущої слави  і залишив по собі дуже суперечливі  спогади. Нею захоплювалися Золя, Гюго, Михайло Нєстєров, а афіші із її золотокудрими героїнями знесли Альфонса Муху на вершину світової слави. Бернард Шоу присвятив їй багато сторінок дотепної та жовчної критики, Тургєнєв у листі до Полонської назвав її  “кривлякою”, а от Станіславський, який на театральному мистецтві знався “трошки” більше за Тургєнєва, вважав Сару Бернар взірцем досконалості: красивий голос, прекрасна дикція, неперевершена пластика, витончений художній смак. Слід визнати, що неможливо уявити розвиток театру 20-го сторіччя без творчого внеску цієї жінки - її революційні сценічні рішення та знахідки, характерні жести та ходи з освітленням увійшли у світову скарбницю театральної режисури і стали звичним атрибутом багатьох сучасних вистав. Пам'ять про Сару Бернар зберігають короткі стрічки “великого німого”, мемуари її та її сучасників, анекдоти, музейні стенди та предмети, що побували у її оточенні. Ось про один із них і піде далі мова.

      У Біскайській затоці розкинувся Бель-Іль-ан-Мер  або “прекрасний острів у морі” - один із найбільших островів Бретані, краєвиди якого надихали Матіса та Моне. Саме тут були написані відомі на весь світ “Голки Порт-Котон” - морський пейзаж з гостроверхими уламками скель, мотив якого Моне відтворив на інших 38 картинах, одна з яких після Великої Вітчизняної потрапила до музею імені Пушкіна в Москві. А ще острів відомий тим, що тут знаходиться фортеця Вобана – справжній витвір фортифікації з кам'яними валами, перекидними  мостами, витонченою ешогетою та багатьма фортами, що побудували за проектами Себаст'єна Ле Претра де Вобана, геніального інженера, архітектора та маршала Франції часів “короля-сонця” - Людовіка XIV. Саме в одному з його фортів Сара Бернар облаштувала собі літню резиденцію. Белі-Іль-ан-Мер полонив серце тоді вже відомої актриси і вона придбала частину невеликої коси Пулєн – одне з маленьких чудес острова, що під час відливу стає розкішним пляжем з ніжним піском та дрібною білосніжною галькою, а у прилив море відокремлює цей куточок від всього острова і перетворює його на маленький острівець зі своїм власним маяком.  Ось тут, на косі Пулєн, велика трагедійна акторка знайшла декорацію, гідну величі її таланту. Тепер, у її колишній літній резиденції на косі Пулєн організовано музей за участі всіх театральних художників Франції, які не просто віддали шану пам'яті великої акторки, вони, здавалося, просто вибухнули вдячністю за той культурний спадок, що вона залишила по собі. Але так було не завжди.

      Відразу після війни, будинок на косі Пулєн  був спустошений нацистами, фортеця  Вобана зовсім не виблискувала позолотою на символах влади колишніх королів Франції, бо сама Франція, як і вся Європа, лежала у руїнах, а у національного міністерства культури не вистачало коштів на утримання цієї фортеці та багатьох інших, не менш визначних замків. Виникає питання: як же так сталося, що всі оці форти та сама фортеця все ж таки збереглися до наших днів і зараз знаходяться у прекрасному вигляді? А все тому, що у будь-які часи у Франції знаходились ентузіасти, які не чекали на державне фінансування і самі докладали зусиль для того, щоб зберегти те прекрасне, що дісталося у спадщину від попередніх поколінь. На щастя, для фортеці Вобана теж знайшовся такий янгол – охоронець. Ним став пан Ларкету, цивільний інженер, що закохався у Бель-Іль і все, що з ним пов'язане, викупив напівзруйновану фортецю з державної власності із зобов'язанням її відновити. Вклавши свої кошти у реставрацію фортеці, він повністю виконав свої зобов'язання, відбудував перекидні мости, придбав старовинні меблі для відновлення інтер'єру, а ще зробив безплатним вхід до музею для місцевих жителів. Крім того, він зібрав значну колекцію оригінальних предметів, пов'язаних не тільки з історією фортеці, а й з видатними особами, що колись жили на острові. Таким чином колекція приватного музею у фортеці Вобана перетворилася на прекрасну увертюру до розповіді про побут Сари Бернар на косі Пулєн. Частина експозиції, що їй присвячена, представляє оригінальні речі, що дійсно належали актрисі. Наш співвітчизник, якого вітер мандрів заніс би до цього музею, був би приємно здивований знайшовши тут одну цікаву прикрасу, про яку і йде мова від самого початку. Це – лавровий вінок, зроблений із срібла, подарований французькій актрисі студентами київського університету Святого Володимира. Свого часу географія її виступів була досить широкою, вона кілька разів виступала у містах Російської імперії і побувала із своїми спектаклями у Харкові, Одесі, ну і звичайно ж, у Києві. Молоді люди дуже пристрасно вітали неперевершену гру великої Сари, до того ж вона зробила значний привілей для студентів –  квитки для них коштували копійки, в той час як повна вартість квитка сягала 100-120 рублів. От київська молодь і віддячила їй за прекрасну гру та щедре ставлення, подарувавши актрисі символ честі, невмирущої слави та заслуг. До недавнього часу цей вінок входив до експозиції приватного музею. Після смерті пана Ларкету його вдова продала весь цей комплекс мережі готелів Савері. Рішення про продаж музейного комплексу мережі готелів було логічним, оскільки музей добре поєднується з п'ятизірковим готелем та рестораном, що віднедавна облаштовані на його території, адже все це складає єдине ціле туристичної індустрії. Недавно пан Савері, що став власником не тільки приміщення музею, а й всієї колекції, вирішив виставити на аукціон деякі з речей, що належали саме Сарі Бернар. Серед речей, що будуть продаватися на аукціоні, опинився і срібний вінок, подарований київськими студентами. Як повідомили експерти французького аукціону “П'яза” (Piasa), що займаються предметами, отриманими для розпродажу, торги відбудуться 6-7 грудня цього року. Це будуть публічні торги, без пріоритету для національних музеїв. Це означає, що в них можуть взяти участь всі, хто забажає і хто зможе заплатити відповідну суму. У цьому зв'язку хотілося б запропонувати нашим українським меценатам  замислитись над тим, а чи не варто, щоб цей вінок повернувся до Києва? Адже цей предмет не просто розповідає про культурне життя Києва на початку 20-го сторіччя, він є свідченням небайдужості наших співвітчизників до прекрасного та щедрості нашої натури. Чи може вона змінилася від тих часів? 

Довідка: З приводу  участі у торгах можна звертатися до панів Анрі Теседр (Mr. Henri Pierre Tessedre) та Т'єрі Боден (Mr. Thierry Bodin) за телефонами 33 (0)1 45 48 25 31. Адреса торгів та інша докладна інформація розміщені на сайті www.piasa.fr