Андрій Стємпковскій режисер фільму „Зворотній зв’язок” провів 26 жовтня майстер-клас за темою „Як знімати перше кіно”. „Перш за все, - сказав він весело та імпульсивно, - не варто знімати кіно, якщо вам нема чого сказати. От чого робити точно треба!”

       Лекція, повна жартів та гострої критики сучасного російського кінематографа несподівано закінчилась висновком: „Але комедії я не знімаю. Задля цього я занадто „мрачный человек”. Дивно чути, від людини, в якої кожна фраза перетворюється на веселощі! Але свою харизматичну вдачу, як він сам зазначив, Андрєй Стємпкофскій використовує задля надихання акторів та знімальну групу на самовіддану працю. Так з’явився його перший фільм, що був знятий вночі у лісі з бюджетом вісімсот доларів, які пішли на „транспорт та коньяк. На думку російського режисера, кіно треба віддаватися повністю, інакше нічого не вийде. „Зняти перший фільм, який ніхто не подивиться, або хтось подивиться і скаже  „це лайно”; знати, що так станеться, знати, що це, можливо, нікому не потрібно, і все-таки наважитись на другий фільм – ось що означає бути режисером. Бути ж актором – це ще більш важка праця, головною умовою якої, є апріорне заперечення в собі „зірковості”. З російських відомих на сьогоднішній день акторів, Стємпкофскій не назвав талановитими нікого. Проблема, російських акторів, передусім, – лінощі. Зйомки серіалів спокушають легкістю відігравання штампів та швидкими грошима. Однак, „справжні актори в Росії є, я їх знаю.” „Подивіться мій фільм – там всі актори – дуже талановиті, але ви їх перед цим ніде не бачили,” -  заінтригував Андрєй.

       Зрозуміло, що розмови точилися навколо проблем сучасного російського кінематографу. Фундаментальна нестача його полягає у відсутності традиції образної системи. Радянська образна система наразі більше не працює, і нові образи необхідно витворювати на порожньому місці: „Це як намагатись щось сказати, не маючи ще слів – дуже важко, майже неможливо.” Саме тому сучасне російське кіно переповнене фальшю. Взагалі питання „нещирості” у кіно, здається найбільше турбує Андрєя Стємпкофского. Адже плівка  - „найбільш чутлива до нещирості”, ми й в житті її можемо побачити, а тут „камера завмирає навпроти обличчя – видно усе”. Перегравання акторів чи фальшиві образи – це найбільша невдача на сучасному етапі. По суті, в наш час російське кіно наново виробляє свою мову – сказав режисер. І, як приклад, привів творчість О. Балабанова (зокрема його останній фільм „Кочегар”), що знайшов свій власний образний ряд 90-х років: „і у нього це щиро”.

       Взагалі, юним режисерам Андрєй Стємпкофскій вказав три можливі шляхи братися за роботу. Перший – це взяти в руки цифрову відеокамеру і йти знімати кіно на власний ризик за власний кошт (як це власне і зробив на початку своєї кар’єри). Другий шлях – це шукати продюсерів, братися за ті сценарії, які дають. І третій шлях – це братися за ті самі сценарії, але проштовхувати крізь них свої ідеї, як це радив робити М. Скорсезе „опиратися матеріалу”. Адже, глибоко переконаний режисер, справа не у сценарії, а у тому, як знятий фільм. „Можна і про Путіна зняти гідний фільм, - жартує він, і додає, - Що може бути „похабнішим” за образ матері, що чекає сина з війни?” Що може бути банальніше й не цікавіше? А саме таким є головна лінія сюжету „Зворотного зв’язку”. 

      Проте: не можна говорити у термінах „про що той чи інший фільм”, продовжує Стємпкофскій. Фільм – є філософським висловлюванням на рівні кіно образів. Його не можна і не варто перекладати на звичайну мову. „Тому я ніколи не буду казати, що саме я хотів сказати. Що хотів – те сказав.” Кіно вибудовує свій власний світ, єдиною умовою якого є наша віра у те, що відбувається на екрані. Тому кіно не має бути „реалістичним” – хиба пострадянського сприйняття; воно взагалі ніяким не „має бути”. Воно має лише приводити людину у „стан думки”. Якщо після перегляду фільму, глядач виходить з кінозалу і щось залишається у нього: сльози чи посмішка чи нова думка, - фільм досяг своєї мети. Тоді, це є гідний фільм. Якщо ж ні – не варто було знімати.

      Екзистенційна напруга  переважує на терезах усі труднощі, що випадають на долю експериментатора. Тому, завжди треба йти до мети „в житті робити те, що хочеться, захотів – і пішов.” Ця сама напруга буття проглядає і в його новому фільмі, про який не можна говорити, а треба дивитися.