Цього року в рамках ярмарку ART KYIV contemporary відбулася виставка двох найвідоміших сучасних російських художників Олександра Виноградова та Володимира Дубосарського, які працюють разом з 1994 року. Якщо в нульових роках їхні роботи обігравали модну на той час в мистецькому середовищі гламурну естетику, то тепер митці звернули свій погляд на вулиці та фіксують на полотнах так звану поетику повсякденності.

Організований спеціально для Києва галереєю «Тріумф» масштабний проект «Х. Десять» зібрав разом роботи десятирічної творчості Виноградова та Дубосарського. До колекції увійшов і представлений в 2009-му на Венеційській бієнале «Danger! Museum», і серія «За відвагу», і нещодавно показана у Москві «Ретроспектива», а також розповідь про буденне життя Химок — «На районі». До речі, саме в Химках розташована нині студія художників. Це просторе приміщення з величезними вікнами, з яких відкривається вид на вулиці підмосковного міста. Кореспондент ART UKRAINE відвідав його, аби поставити художникам питання про їхню творчість і про проект, який було представлено в Мистецькому Арсеналі.

Стаття з ART UKRAINE №5(29-30) вересень-листопад 2012. Рубрика Panorama.ua

Анна Ландіхова Давайте поговоримо про проект, який буде представлено в Києві.
Олександр Виноградов Ми створили багато нових робіт, які ніде не виставляли, і вони всі входять до нового проекту «На районі» та «Химки лайф». Хотілося б показати цей проект повністю, а не так, як у Москві, по галереях. Це перша причина, чому ми їдемо до Києва. Друга причина — це те, що ми побачили, коли приїхали сюди вперше подивитися простір. Прекрасний простір — Мистецький Арсенал. У Москві нема таких просторів взагалі. Дякувати Богові, що його віддали мистецтву, бо цей простір під мистецтво пристосований.

— Дивна тема — життя міста Химок, чому ви до неї звернулися? Зрештою — це бідне місто, сумний індустріальний пейзаж...

Олександр Виноградов Зовсім ні. Химки — прекрасне місто. Це місто-супутник, тут роблять двигуни, на яких американські ракети літають. Зараз ми намагаємося працювати з реальністю, і оскільки це річ така слизька, невідомо ще, існує вона чи ні, — і ця реальність у нас за вікном. У певному сенсі, як ми говоримо з Володею, «вся країна наша — Химки».

— Усі ці люди, яких можна побачити у вас на картинах, тут дівчина щось жує, чоловік вгодований якийсь, — вони могли б себе відчути. І ось ці, часом не дуже гарні люди якимось дивним чином отримали право бути на ваших картинах.

Олександр Виноградов Так, це реальні люди, вони можуть себе впізнати. Ну, маленька людина — найулюбленіша тема російських класиків...

— Я знаю, на початку літа в Москві на Винзаводі й у галереї «Тріумф» проходила виставка, де ви показали публіці свої старі, проте лише нещодавно домальовані роботи...

Олександр Виноградов Частина цієї виставки була в Києві. Була частина проекту «За відвагу».
Потім портрети. Це — присяжні. Дванадцять осіб.

— Присяжні?!

Олександр Виноградов Ну, взагалі, це дошка пошани міста Химок. Це кращі люди міста Химок. Їх дванадцятеро, і ми вирішили, що вони цілком могли б бути присяжними на якому-небудь суді.

— А от щодо виставки «За відвагу»: звідки взялася ця тема? Це данина патріотизму?

Олександр Виноградов Якщо хочете, так — це данина поваги поколінню людей, які воювали: воно йде.

— А що ще ви показали в Мистецькому Арсеналі?

Олександр Виноградов Був ще один проект Danger museum. Ми робили його в 2009 році для Венеційської бієнале. На цих картинах усім відомі персонажі з класики світового мистецтва: Рембрандт, Йозеф Бойс, Барак Обама. Груповий портрет Рембрандта, наприклад... (Цей художник дуже любив себе зображати, і ми зібрали всі його портрети на одній картині). Й у кожній роботі було сховано маленьку відеокамеру. Таким чином, коли людина дивиться на картину, картина дивиться на неї.

— Роботи з проекту «На районі» особисто мені нагадали картинки з радянських підручників, старий добрий соцреалізм, принаймні за формою.

Володимир Дубосарський Можна, звичайно, провести таку паралель. У певному сенсі, коли ми починали, ми працювали з імперським, бароковим соцреалізмом, як з мовою (Дейнека, Пластов, Герасимов — усі ці художники 50-х років). А цей наш проект ближчий до 60-х років, до суворого стилю, до демократизації, змін у суспільстві. Ми не те щоб це закладали, просто десь щось перетинається («Нова Москва» Піменова, «Вулиця Красикова» Булатова), щось спільне є, так. Оскільки ми російські художники, ми базуємося на вітчизняній мові, вітчизняній культурі. Беремо звідси, від коренів.

— Можна вас запитати про політику? Зараз Москву струшує чимало політичних хвилювань, до яких деколи приєднуються художники... Багато обурених тим, що робить влада.

Олександр Виноградов Я ставлюся до політики критично. Якось не хочеться залазити всередину всіх цих історій. Мені здається, художник має бути ніби згори. І тоді він може ліпше оцінити і зрозуміти, що відбувається. А революції чи еволюції (я, звісно, більше за еволюцію) відбудуться без нас. Знайдуться люди, зроблять.

Володимир Дубосарський Справа в тому, що не художники змінюють світ, а всі: й філософи, й письменники... Коли панував модернізм, була єдина зона мислення того часу. А нині у нас (утім, може, закінчився вже) постмодернізм. Він у всьому: у мисленні, в політиці. Зараз на модерністських стратегіях просто роблять гроші. І все перебуває під контролем. Усе, в тому числі мистецтво, оцей «контемпорарі арт», «протестне мистецтво», — теж у певному сенсі під контролем, фінансовані сфери. Мистецтво сучасне — це якесь гетто, куди випускають протестні настрої. Зона свободи, де ти можеш критикувати, але в рамках пристойності. За це тебе беруть на виставки, а за те — не беруть. От і думай, що ти хочеш робити.

— А де ви як художники у всій цій історії?

Володимир Дубосарський Зрозуміло, що в ці ігри ми не граємо. Бо ми в них ніколи і не грали. І я не вірю в щирість багатьох художників. Я вважаю, що це кон'юнктура. Художники намагаються обслуговувати систему.

— А є художники, яких ви поважаєте і могли б назвати? Кого ви любите або хто на вас вплинув?

Володимир Дубосарський Я багатьох художників поважаю. Є багато російських художників, і молодих є багато та перспективних. Чоловік сорок можна було б згадати. Ми зараз не будемо називати п'ять прізвищ, щоб нікого не ображати. І зі старих недооцінених художників є багато хороших. Я взагалі вважаю, що мистецтво в Росії недооцінене, не описане правильно. І, на жаль, я не бачу райдужних перспектив, що це буде колись правильно зроблено.

Олександр Виноградов Є такий художник, американський. Ми від нього трішки відштовхнулися в нашому проекті. Це Хоппер, Едвард Хоппер. Навіть є кілька картин, присвячених самому Хопперу. Він, як ми, — малював те, що бачив.

— Питання, яке, напевно, всі ставлять... Як ви разом працюєте? Хтось малює ескіз, а хтось інший накладає фарби?

Олександр Виноградов Ні-ні! Послухайте, ми ж не пишемо одну картину вдвох! Зазвичай у нас проект — кілька картин. Ми довго обговорюємо його. Суперечок про те, яку фарбу покласти, не виникає, бо ми домовляємося «на березі». Ми ж разом в училищі вчилися! Ми не штовхаємося ліктями біля полотна.

 

 

Анна Ландіхова