Як ми вже повідомляли, 16 вересня 2010 р., 12.00, в аеропорту Жуляни інаугураційним мистецьким проектом, лекцією-перформансом Алевтини Кахідзе «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо» розпочнеться запуск програми грантів для незалежних мистецьких проектів і³ [ідея – імпульс – інновація] Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України». Спеціально для цього проекту Кахідзе отримає у своє повне розпорядження приватний літак, який – можливо – відвезе художницю з аеропорту Жуляни до вказаного нею місця призначення і назад. «Можливо» – оскільки все залежатиме від бажання самої авторки. Маршрут, час відльоту, багаж, який занесуть до салону літака – про все це художниця вирішуватиме просто на місці, керуючись власною інтуїцією. Проект «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо» стане метафорою свободи художника і його здатності підпорядкувати цю свободу творчості, а відтак і відповідальності художника. Проект, за задумом художниці, відсилатиме до загально знаного висловлювання «у мистецтві мрії стають реальністю». Цей проект Алевтини Кахідзе стане продовженням її ж проекту 2008 р. в рамках виставки «Безкрайня сфера» куратора Томаса Труммера. Нагадаймо, що наприкінці 2008 р. Кахідзе надіслала дивного листа-картину кільком найбагатшим людям країни з наступним текстом: «… Я – художниця. Коли мене питають, чи можу я намалювати чийсь портрет, натюрморт, море, – я завжди відповідаю, що можу намалювати все. Точніше, я так відповідала раніше. Зараз я так не кажу. Справа в тому, що я зіткнулася з тим, що не можу намалювати одну річ. Я не можу намалювати Землю, якби вона була намальована з вікна мого власного літака …» Зрештою лист потрапив до Фонду Ріната Ахметова. І фонд вирішив допогти художниці і надати їй таку можливість. Алевтина Кахідзе у свою чергу піде далі. Вона не тільки малюватиме Землю. І – можливо – взагалі не малюватиме. Вона зробить усі неможливі, абсурдні й заборонені речі для звичайного пасажира. Випробує свою мрію на міцність. Подібним чином, програма грантів і³ [ідея – імпульс – інновація] стане відповіддю на сформований суспільний запит – потребу в незалежному фінансуванні для незалежних мистецьких проектів. Нагадаємо, досі в Україні було вкрай мало програм грантів для митців, що блокувало розвиток художніх ініціатив. Програма і³ стане відповіддю на таку ситуацію. Надасть можливість творчого розвитку у чотирьох сферах культури: візуальне мистецтво, театр, література і музейна справа. В рамках і³ надаватимуться гранти інституціям та індивідуальним митцям на створення мистецьких проектів, а також на професійні подорожі за кордон (для участі у фестивалях, конференціях, виставках тощо). Рішення про надання грантів прийматиме незалежна Експертна рада. Програма і³ прагне стати гнучкою і зручною платформою підтримки української культури, котра чутливо реагує на запити культурного середовища. Метафорично кажучи, і³ стане літаком, що надається творчим людям на їхню вимогу. Подібно до літака Алевтини Кахідзе, на котрий неможливо запізнитися.

Лекція-перформанс, 17 вересня, п’ятниця, 16:00

Будинок Митрополита, Національний заповідник «Софія Київська»

Київ, вул. Володимирська, 24

 Пропонуємо вам кураторський текст Олесі Островської-Лютої до інаугураційного проекту

 Проект Алевтини Кахідзе «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо» – це метафора позиції художника і мистецтва загалом у світі людських стосунків. Для багатьох із нас прискіпливий і гранично чесний аналіз власних уявлень і способу мислення із загрозливою незмінністю покаже: ми часто віримо (і ховаємо цю віру від самих себе), що художник – це маргінальна особа, не здатна до раціонального мислення, логічних висновків і відповідальності за свої дії. Це хтось, хто перебуває на окраїнах реального життя і перекладає його тягарі на оточуючих. І водночас, це той, кого постійно оточує декларативне захоплення і поціновування з боку інших. Це такий собі спогад про вихватки юного Бодлера: нестерпного і магнетично привабливого. Фігура художника виявиться у чомусь схожою до постаті паяца при дворі короля, де королем стає ціле суспільство. Художник має право на неприйнятну поведінку, оскільки вона – ця поведінка – вказує на власну недолугість суспільства. Але за це право платить агресивним витісненням зі світу нормативного, як це нормативне уявляється більшості членів громади. І якщо під «художником» ми маємо на увазі всіх учасників мистецького процесу (від арт-критика до арт-менеджера), то паяцом суспільства виявиться саме мистецтво.

Від цієї сфери не чекають чіткості, злагодженості й логіки. Як влучно і не без іронії зауважила одного разу Алевтина Кахідзе, «моя дисциплінованість ставить під сумнів мій талант». Галузь мистецтва – це гавань непевності й нестабільності. Тут немає соціального забезпечення, багатолітніх кредитних планів і зрозумілих етапів кар’єрного росту. Тут завжди краще бути №2, аніж №1. Бо у другого є надія стати першим, а над першим тяжіє марудна перспектива переходу на звалище історії. Принаймні, так стверджують колишні №1. Але царина мистецтва здатна й на магічне. Нещодавно куратор Юрій Онух написав для свого проекту Porta Aurea, створеного в київських Золотих Воротах: “Навіщо потрібні ворота? У замкненій структурі муру, що оточує місто, є щілина, котра дає шанс опинитися по другий бік стіни. … мистецтво дає нам такий самий шанс як Ворота, адже мистецтво саме по собі і є такими Ворітьми, мистецтво – це щілина, через яку можемо проникнути на інший бік буття”. А кажучи банальніше і лаконічніше:в мистецтві неможливе стає реальністю. Мистецтво має багато спільного з чудесним у найбільш піднесеному сенсі слова. Воно здатне викликати інтелектуальне прозріння і пробуджувати візії майбутнього. Мистецтво візіонерське за своєю суттю.

Отже, неможливість і її потенціал трансформації в невідомому напрямку – саме це коментує Кахідзе своїм проектом «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо». Роблячи безліч дрібних неможливих і абсурдних речей, художниця щоразу підкреслює деяку фантасмагоричність ситуації. І намагається підірвати зсередини сталі, загальноприйняті й часто репресивні вимоги, вироблені суспільством задля власного спокою. Кахідзе виопуклює крихкість цих вимог, що спираються головно на нашу уяву і при цьому ховаються під захистом всіх «раціональних» соціальних інститутів. Вона прагне спізнитися на літак, але так, щоб політ таки здійснився, хоче взяти з собою на борт вантаж, який, зазвичай, не візьмеш, але в мистецтві ж усе можливо, чи не так? Художниця пробує розворушити сталі уявлення про те, чим мистецтво і є і чим воно не є. А найбільше – підкреслити здатність мистецтва трансформувати речі, судження і долі. І тут потрібен невеликий історичний відступ. Проект «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо» має свою історію. Він виник із проекту Кахідзе 2008 року, створеного для виставки «Безкрайня сфера» у Центрі Сучасного Мистецтва при НаУКМА, і став деяким викликом для самої художниці. Викликом зі сфери немистецького. В рамках проекту, Кахідзе надіслала рисунки-листи кільком найбагатшим людям країни. Це були прекрасно оформлені масивні графічні роботи у рамах і під склом та з написом у кутку: «Шановний [такий-то[1]], я дуже перепрошую, якщо прохання, про яке йдеться в цьому листі, видасться Вам дивним, не виконуваним чи, навіть, грубим. Я – художниця. Коли мене питають, чи можу я намалювати чийсь портрет, натюрморт, море, - я завжди відповідаю, що можу намалювати все. Точніше, я так відповідала раніше. Зараз я так не кажу. Справа в тому, що я зіткнулася із тим, що не можу намалювати одну річ. Я не можу намалювати Землю, як би вона була намальована з вікна мого власного літака. Це аж ніяк не стосується моїх художніх здібностей, викладачів, які вчили мене малювати, чи мого таланту. Це лише тому, що в мене немає літака. Я зробила кілька малюнків Землі з вікна рейсового літака, але вони, на мою думку, не такі, як би я малювала їх з вікна власно літака… Тому я наважуся просити Вас зробити такі малюнки під час Вашого польоту власним літаком. Звісно, якщо у Вас буде на це час і якщо Ви могли би зробити це для мене. Я впевнена, що абсолютно не важливо, маєте Ви навички малювання чи ні. Коли б Ви могли зробити такі малюнки, я, передовсім, хотіла би на них подивитись - які вони будуть? І друге: я не можу стриматись і не попросити Вас показати ці малюнки в рамках одного з художніх проектів, куди мене час від часу запрошують. Буду вдячна за відповідь. З повагою, Алевтина Кахідзе».

Таким чином за допомогою мистецтва Кахідзе кинула виклик царині реального, життєвого. І це життєве вирішило виклик підхопити й повернути художниці. Фонд Ріната Ахметова запропонував Кахідзе приватний літак у повне її розпорядження на потрібний їй час. Аби вона могла нарисувати Землю з борту власного, хоча б на часину, літака. І саме це стало точкою несподіваної трансформації, які здатне генерувати мистецтво. Розгортаючись у повсякденному житті, мистецтво змінило статус-кво, наявне в цьому житті. Художниця отримала можливість розгорнути свої – поза всіма сумнівами – інтелектуально зумовлені фантазії. Можливо, в якості соціальної критики, можливо, глибокого аналізу самого феномену мистецької практики, а може й випробування повсякденних кліше про мистецтво і художника. Таким чином продемонструвавши, що мистецтво це сфера непевності, нестабільності, розривів і вигинів. Але й незвичних можливостей. Така собі ментальна Америка перших поселенців. Ці незвичні можливості здатні перетворити мистецтво на кітч. Але вони ж здатні дати поштовх новому витку думки.