Приводом для цієї роботи стало 70-річчя розcтрілу всесвітньо відомого радянського режисера Всеволода Мейєрхольда. Його бачення практики театру, та його доля у контексті спільної долі радянського народу, стали поштовхом для створення вистави.

Страх, як явище людського існування. Страх, який панував у свідомості радянської людини. Страх, що й досі залишається одним із факторів, який визначає спосіб мислення та дії людини сучасної.

У випадку театрального мистецтва буденна свідомість сприймає – у якості мистецького твору – виставу, яка має певну тривалість, початок та кінець, логічний (або алогічний) розвиток. В даній виставі автори хотіли би поділитися можливістю іншого способу мислення і сприйняття сценічної події. Цей спосіб мислення передбачає ставлення до кожного моменту існування на сцені (як для перформерів, так і для глядачів) як до об’єкту 
мистецтва.