За ініціативи арт-дилера Ігоря Абрамовича, ART UKRAINЕ продовжує цикл бесід з відомими українськими художниками ART NOW. В серії інтерв’ю митці розповідають подробиці про нові проекти, міркують про соціально-політичний та культурний контексти сьогодення, проблеми вітчизняної арт-системи та перспективи її розвитку.

 

Лідер школи сучасної української неоабстракції, засновник та ідеолог художнього угруповання «Живописний заповідник», художник-абстракціоніст Тіберій Сільваші розповів Art Ukraine про філософську категорію часу, нову функцію мистецтва, кризу антропоцентризму і своє ставлення до аукціонів.

 

Чи змінилося, на ваш погляд, трактування поняття «культура» за останні роки ?

Не впевнений, що ми можемо говорити про єдине трактування поняття «культура». Для різних верств, скоріш за все, воно відрізнятиметься. Більше того, різні соціальні групи живуть у різних культурних парадигмах і навіть наші сучасники перебувають у різних епохах.  Треба сказати, це стосується не лише України. Просто у нас ці процеси мають свої відмінності, продиктовані географією,  особливостями історичного розвитку. Весь цивілізований світ переживає кризу, і вона не так помітна, бо справжні зміни зазвичай відбуваються на тих глибинах, де час вимірюється зовсім не масштабами людського життя. Фундаментальні зміни, які переживає людство, позначені, на мій погляд, закінченням текстоцентричної, алфавітної епохи і переходом в епоху електронну, а це значно складніше, аніж позначений Маклюєном перехід від ручного письма до друкованої книги. Картинка витісняє картину. Образ, який був складовою тексту і основою традиційної картини, замінюється на цифрове зображення, образ без реальності. Відбувається відхід на другий план, а то і зникнення колись важливих форм мистецтва. Я уже давно зазначав, що, можливо, вперше в історії цивілізації ми маємо помітний розрив між культурою і мистецтвом. Функцією мистецтва стає освоєння «необжитого» культурою простору. Тому воно знаходиться у внутрішньому конфлікті з архівом культури і з системою мистецтв, що є похідною від ринкової економіки. Додамо ще й кризу антропоцентризму. Думаю, цього достатньо для того, щоб підкреслити неоднозначність періоду, який ми проходимо.

Тіберій Сільваші, експозиція в Національному музеї, 2009

 

Мені здається, що ви займаєтеся саме філософським мистецтвом, яке ґрунтується на фатумі, ребусі, моралі, і успішним воно є ще й тому, що світ раціоналізму любить вправи для розуму.  Чи не так?

Я не дуже розумію, що таке «світ раціоналізму». Дивлячись навколо, сумніваєшся в перемозі «раціо». З успіхом, з самим поняттям, і тим, що за ним стоїть, теж не все так просто. Хтось із моїх американських колег, сказав, що для них існують художники і поп-фігури. І це різні способи існування в мистецтві. Всяке мистецтво має свою світоглядну базу. Точка на білому папері має не меншу основу, ніж трактат з філософії або багатофігурна композиція. Фатум і мораль – частина розуміння людиною-художником свого місця у світі, соціумі і відповідальні взаємовідносини з ним. Ребус – ні! Він завжди має розгадку, як і погане мистецтво. Це стосується і псевдо-інтелектуального мистецтва, яке не є ані мистецтвом , ані інтелектуальним продуктом. Щодо філософії, якщо вважати це процесом постійного ставлення питання як до себе, так і до світу. І зусилля, які потрібні для того, щоб дати відповіді на ці питання.

 

Чи можна стверджувати, що ваше пластичне мистецтво частково змагається з друкованим словом у висвітлюванні історичних, моральних і філософських істин?

Пластичне мистецтво не змагається зі словом. Вони мають різну природу того, що зветься медіумом. Просто в певних історичних умовах існувало домінування друкованого слова. Ми ще не вийшли з цього періоду.

 

У наші дні, з огляду на фатальне збідніння культури, кожне з мистецтв прагне щось перейняти від іншого: живопис стає музичним, скульптура – кольоровою, література – пластичною, а художники впровадили у пластичне мистецтво філософію? Чому так сталося, на ваш погляд?

Я все життя займався живописом. Просто в різні періоди моєї практики те, що називається живописом, розумілося мною по-різному. Зараз, мені здається, я прийшов до розуміння його природи. І своєї звісно. Живопис мені її пояснив. Розмивання кордонів у різних видах мистецтв, їх інтеграція, говорить не про їхню бідність, вичерпаність ресурсів, а про перенесення центру ваги на інші смислові центри. А поряд з цим, ми спостерігаємо інший, зворотній процес – коли певні види мистецтва, повертаються до своїх витоків. Такий есенціалістський поворот.

Тіберій Сільваші, Живопис, 2013

 

Що є для вас найголовнішим у вашій художній практиці?

Напевно, після академії, найважчим і найважливішим рішенням для мене був вибір предмета, з яким мені важливо працювати надалі. І важливо було (я це відчував, скоріше, на інтуїтивному рівні) те, що це мав бути не предмет якийсь конкретний, не жанр, не явище. Навіть вибір медіума у той час був річчю вторинною. Це було щось (розуміння цього прийшло в процесі практики), що неможливо відобразити і що, по суті, входило в протиріччя з природою візуальності і самого медіуму.  Цим був час. Не той, який вимірювався годинником, а те поєднання суб’єктивного часу з метафізичним, яке я назвав «хронореалізмом». Як його відобразити, коли візуальне мистецтво, по суті, з ним не працює? Для мене заняття мистецтвом – це відповідальне ставлення до реальності. Практика – не лише інструмент, вона і є самою реальністю, тому претензії справжнього живопису – есенціалістські.

 

Розумієте, це така дивна фіксація персонального досвіду, досвіду знаходження в потоці кольору, або кольоровому потоці – як хочете. Це такий досвід знаходження в положенні в рамках візуально неможливого. Причому фіксуючи цей досвід в речах матеріальних і об’єктивних. Це значить, що не має різниці в досвіді екзистенційного проживання часу і часу надання йому матеріальності. Тут зникає авторство чи мінімізується, як тільки можливо. Якщо можна говорити про певні ознаки стилю, то це повна «анонімність».

Що входить у ваше коло мистецьких зацікавлень? Які проблеми є найбільш досліджуваними у вашій творчості?

Найцікавішим у мистецтві є споглядання, дослідження, співучасть у проявах взаємодії тих сил, що породжують структурні аналоги, результатом яких є поява витворів мистецтва. Можливо, тому для мене важливою стала проблема часу. Й історичного, й екзистенційного.

Тіберій Сільваші, Живопис, проект "Поверхня", 2011. Галерея "Боттега".

Над якими проектами працюєте зараз?  

Зараз я займаюся як куратор двома проектами KNO, в музеї Булгакова. Один проходить наразі там, в ньому, як і в наступному міжнародний склад художників: Теймур Деімі (відео) з Азербайджану, італієць Турі Сіметті (об’єкт) і українець Олексій Буістов (фото). Мені давно хотілося зробити проект, де інші медіуми у свій спосіб говорять про живопис. Здається, що це вдалося. 22-го жовтня відкриваємо важливий проект у музеї ім. М. Булгакова, який я довго готував, і  міжнародний, учасниками якого є художники з Нідерландів, Франції, Італії, Німеччини і двоє з України. Проект про природу живопису. Навесні, якщо все буде за планом, разом із англійською художницею Деб Коувел готуємо виставку «Шкіра живопису» у галереї Павла Гудімова. Ну і кожного дня робота в майстерні – своєрідний ритуал.

 

В одному зі своїх минулорічних інтерв’ю ви говорили, що принципово не берете участь у аукціонах. Чи змінилася ваша позиція відтоді? Якщо ні, то чому?

Це питання не про мистецтво, а про систему мистецтва, в яку твір потрапляє як предмет соціально-економічних відносин. Аукціони є частиною ринкової економіки і підкоряються і функціонують, власне, за його законами. Я залишаюся відданим власній позиції, незалежній оцінці явищ. Розуміння й аналіз механізмів функціонування суспільних сил для мене залишаються важливими. Є невелика кількість людей, до думок котрих я прислухаюся. І тому смішним видається мені спроба вважати аукціони «вищою лігою мистецтва». Потрапляючи у ринкове поле, твір мистецтва стає товаром. І ринок з’їдає все. Чи це погано, чи добре – кожний вирішує для себе сам. Мої аргументи сформульовані чітко: абсолютна мистецька цінність не завжди збігається з відносною ціною на ринку.

 

І це не означає, що я назавжди дав обіцянку не брати участь в аукціонах. Тим більше, що наразі це не так, адже існують і благодійні аукціони. Не варто абсолютизувати його місію, створюючи нову ієрархію, спираючись лише на результати торгів. Звісно, у нас, при слабому існуванні інституту критики, при відсутності аналітичних видань, при розмитих критеріях оцінок творів і явищ в мистецтві, єдиним сталим критерієм є ринкова ціна. На жаль, аргумент грошей б’є аргументи критичного аналізу й інтелектуальні аргументи.

Тіберій Сільваші, Живопис, 2013

 

Чи є  проблемою те, що поступово художник перетворюється на рупор суспільної думки, і замість творчості вибирає акціонізм, навіть замаскований під мистецтво?

Чи надає художник голос тому, хто (що) не може сам говорити, чи транслює суспільну думку, а насправді транслює «загальні знання», чи відмежовується від зовнішнього світу – це все політична позиція. Бо ми маємо справу з відношенням сфери влади до сфери візуального. Сьогодні образ є найважливішим способом конструюванням суб’єкта. І як писала Мондзен: «Той хто монополізує видиме, завойовує саму думку; і формулює вигляд свободи». Стратегія реагування багатьох сучасних практик є частиною стратегій влади.

Чи можна сказати, що в основі ваших робіт – аналітичний метод, що передбачає протилежний шлях: від приватного до загального, шлях органічного зростання твору?

Думаю, в цьому є доля правди.

Тіберій Сільваші, Живопис, проект "Монохромія". Експозиція Мистецький Арсенал 2013

 

Якою має бути довершений прояв культурної політики в Україні? Чого не вистачає сучасному художньому процесу?

Бадью стверджує, що є тіла і мови, є й істини. Процес продукування істин проходить в мистецтві, коханні, науці, політиці. І є культура. Як середовище, що пов’язує ці процедури. Якщо культура, як середовище зв’язку, не розвивається, тим паче знищується, то самі процедури виробництва істин деградують. Деградує й економіка. Вона почне працювати лише тоді, коли будуть створені сприятливі умови для зв’язків усіх чотирьох точок продукування істини і їхньої збалансованої роботи, а для цього необхідно створити умови для середовища, що налагоджує їхній взаємозв’язок. Тобто, першочергово для культури варто нарешті створити не окремі інститути й інституції, а умови для цього зв’язку.

Про авторку:   

Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.